Українська державність напередодні та в роки визвольної війни 1648–1654 pp. у працях дослідників із західної діаспори
Дане повідомлення є спробою взяти участь у дискусії, яка розгорнулася на сторінках «Українського історичного журналу» з приводу статті В. А. Смолія і О. І. Гуржія «Становлення української феодальної державності»....
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1993 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1993
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212311 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Українська державність напередодні та в роки визвольної війни 1648–1654 pp. у працях дослідників із західної діаспори / В.С. Батюк // Український історичний журнал. — 1993. — № 1. — С. 50–56. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860296468696399872 |
|---|---|
| author | Батюк, В.С. |
| author_facet | Батюк, В.С. |
| citation_txt | Українська державність напередодні та в роки визвольної війни 1648–1654 pp. у працях дослідників із західної діаспори / В.С. Батюк // Український історичний журнал. — 1993. — № 1. — С. 50–56. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Дане повідомлення є спробою взяти участь у дискусії, яка розгорнулася на сторінках «Українського історичного журналу» з приводу статті В. А. Смолія і О. І. Гуржія «Становлення української феодальної державності».
|
| first_indexed | 2026-03-21T18:16:03Z |
| format | Article |
| fulltext |
ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО
В. С. Балок (Дрогобич)
Українська державність напередодні та в роки
визвольної війни 1648— 1654 pp. у працях
дослідників із західної діаспори
Дане повідомлення є спробою взяти участь у дискусії, яка розгорнулася на
сторінках «Українського історичного журналу» з приводу статті В. А. Смолія
і О. І. Гуржія «Становлення української феодальної державності»*.
Ця проблема є нині однією з пріоритетних. Для її переосмислення не-
обхідно поглиблено вивчати нові джерела. Важливими у цьому плані є над
бання з арсеналу української історіографії.
Серед них чільне місце належить працям науковців української діаспори
50—80-х років. Саме в той час історіографія України перебувала під
впливом положення «Тез про 300-річчя возз’єднання України з Росією» про
те, що в роки визвольної війни лише почався «процес складання української
державності»1, який очолив Б. Хмельницький. Не випадково у передмові до
тритомного збірника документів і матеріалів «Возз’єднання України з
Росією» відзначалося: «Знаходячись під іноземним гнітом, будучи
роз’єднаним в економічному і політичному відношеннях, український народ
не мав можливості створити свою державу (Виділене авт.— В. Б.). Для
цього існував лише один вихід: боротьба за своє самостійне національне
існування і розвиток в союзі з російським народом і при його допомозі»2.
Водночас дослідники з української діаспори захищали й розвивали кон
цепцію українського національного будівництва, сформульовану їх попе
редниками в 20—40-і роки нашого століття. Особливо велика роль у цій
справі належить історикам та правознавцям Українського вільного
університету** в Мюнхені, і насамперед професорам О. Оглоблину, Н. По-
лонській-Василенко, Л. Окіншевичу та Б. Крупницькому.
Ще в 1949 p., характеризуючи гетьманську державу (1648—1781 pp.),
професор Л. Окіншевич обгрунтовано доводив, що, оскільки повстання ко
зацького війська, очолюваного гетьманом Б. Хмельницьким, принесло пере
могу і козацька влада від того часу зосередила у своїх руках усі функції
управління українською придніпрянською територією, то слід говорити про
народження (вірніше, відновлення) Української держави3-4.
Цю думку розвивають професор О. Оглоблин у спеціальних працях,
присвячених Хмельниччині5, дослідник Р. Млиновецький6 та канадський
історик О. Субтельний7.
Деякі історики діаспори, зокрема професор О. Оглобин, з нових позицій
аналізують причини визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Так,
відкидається традиційна думка про те, що вони були пов’язані з еко
номічним зубожінням й духовним гнітом у Наддніпрянській Україні в кінці
XVI— першій половині XVII ст. О. Оглоблин доводить, що на Україні в
той час всебічно розвивалися продуктивні сили, вона стала справжнім ду
ховним центром усього православного світу, а Київ — осередком науки і
50 IS $ N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, № І
Історіографія та джерелознавство
культури. В процесі активного розвитку української суспільної думки фор
мувалося те середовище, в якому народилася ідея української національної
революції8.
Очевидно, що ця ідея своїм корінням міцно вростала у народний грунт.
Як зауважує професор О. Субтельний, населення Наддніпрянщини, яке не
знало тягаря кріпаччини, вважало, що йому законно належить статус
вільного люду, а ця віра значно посилювала готовність до боротьби з поля
ками за свою незалежність9.
За таких обставин ще напередодні Хмельниччини, як стверджує
професор О. Оглобин, на Україні сформувалося кілька концепцій державно-
політичного устрою українських земель. Перша з них — концепція ягеллон-
ського легітимізму, тобто визнання можливості й доцільності дальшого існу
вання українських земель у складі Речі Посполитої, але як окремої авто
номної одиниці. Її активно відстоювали такі представники української
шляхти і духовенства, як А. Кисіль, П. Могила, С. Косів та ін.
Друга концепція передбачала утворення Руського князівства, або
Великого князівства Руського, поза межами Речі Посполитої. Вона належа
ла українським шляхтичам — протестантам (аріанам), але не набула
поширення, оскільки протестантизм на Україні не мав міцного грунту.
Існувала й третя, недостатньо оформлена ідеологічно концепція — моск
вофільства, якій активно протистояла згадана вже концепція ягеллонського
легітимізму. У провідних козацьких колах задовго перед 1648 р. виникла
концепція утворення держави «козацького панства». Ця держава повинна
була охопити старі- терени Наддніпрянщини і землі нової української ко
лонізації, які козацтво давно і слушно вважало за набуток своїх плуга й
шаблі10.
На думку професора О. Оглоблина, ідея «козацького панства» пов’язана
з традиціями старої українсько-руської державності, що існували на Україні
й за часів Литовсько-Руської держави та польського панування після
Люблінської унії 1569 року. Вони були живі в колах української православ
ної шляхти та вищого духовенства. Від часів гетьмана П. Конашевича-Са-
гайдачного ці традиції входили до ідеологічного арсеналу козацтва. Про це
добре знали в Польщі і в Західній Європі. Зокрема, семигородський князь
Бетлен-Габор у 1628 р. говорив, що «козацький народ може відділитись від
Польщі й збудувати окрему Річ Посполиту.., якщо тільки знайде для своїх
змагань розумного та шляхетного вождя й ініціатора»11. Такий вождь
з’явився в особі Богдана Хмельницького.
Висновки професора О. Оглоблина про державно-політичні концепції
устрою українських земель напередодні Хмельниччини заслуговують на
пильну увагу, тим більше, що українським радянським історикам вони,
очевидно, залишалися невідомими. Так, В. С. Степанков, який одним з
перших включився у дискусію з приводу Української козацької держави і
опублікував в «УІЖ»і змістовну статтю, твердить, що напередодні визволь
ної війни «внаслідок 350-річного іноземного панування та денаціоналізації
панівного класу в політичній свідомості українського суспільства не існувало
ідеї створення національної держави»12-13.
Проблему майбутнього державно-політичного устрою України, як
стверджує професор О. Оглоблин, було порушено на початку
Хмельниччини. Перемоги військ Б. Хмельницького весною і восени 1648 р.
підірвали не лише військові сили, але й політичні та ідеологічні підвалини
Польської держави, ліквідували її зверхність на Наддніпрянській Україні і
були основними чинниками у відродженні української державності. Ко
IS S N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, N9 1 51
Історіографія та джерелознавство
заччина стала панівною силою, провідником українського народу й держав
ною владою на його території.
Перед нею постали великі труднощі, оскільки ні практично, ні
теоретично вона не була підготовлена належним чином до нової ролі. В
процесі формування державно-політичної програми Б. Хмельницького зно
ву починається змагання концепцій, що виникли ще до визвольної рево
люції. Однак оскільки на той час була зруйнована ідея ягеллонського
легітизму, на передній план висуваються дві основні форми: традиційна
стара руська держава (князівство Руське) і козацька держава Війська За
порозького14.
З одного боку, Б. Хмельницький приймає ідею старої державної
традиції княжої України, яка зміцнила в ньому самопочуття й самоповагу
українського монарха — «самодержця руського». Проте слід було враху
вати й концепцію нової козацької держави. «Пишні шати княжої Ук
раїни,— писав з цього приводу професор О. Оглоблин,— були дещо ар
хаїчні й не зовсім зручні для козацької Держави, що виникла внаслідок
революційного зриву. Київській великокняжій традиції було затісно в новій
українській столиці,— козацькому Чигирині з його пуритансько-демокра
тичними звичаями»15.
Водночас О. Оглоблин вказав і на той факт, що українські політичні ко
ла прагнули знайти компроміс між ідеями козацької державності та шляхет
ського Князівства Руського. Під впливом вищого київського духовенства в
1648 р. виникає, а на початку 1649 р. оформляється концепція двовладдя.
Суть її полягала в тому, щоб створити на Наддніпрянській Україні удільне
«панство українське», де влада була б поділена між гетьманом (Військом За
порозьким) і Київським митрополитом (Українською церквою). Цю ідею
підтримав Б. Хмельницький, але повністю відкидав польський уряд16.
Тоді Б. Хмельницький рішуче і сміливо висуває власну програму Ук
раїнської козацької держави, в основі якої лежала ідея української собор
ності. Про це свідчить його заява польським комісарам у Переяславі в люто
му 1649 p.: «...Виб’ю з лядської неволі народ весь руський. А що первей о
шкоду й кривду свою воював, тепер воювати буду о віру православную на
шу ю. Поможет мі то чернь всяя по Люблин і Краков, которой я не отступ
люсь, бо то права рука нашая,— люди коториє, холопства не витерпів,
ушли в козаки. Буду мати двісті, триста тисяч своїх. Орда всяя. Притім Ту-
гай-бей близько мене єсть.., готов все учинити, що я захочу. Зараз вічна на
ша козацька з ними приязнь, которой світ не розірве. За границю на войну
не пойду, шаблі на турків і татар не поднесу. Досить нам на Україні і Подо-
лю і Волині; тепер досить достатку в землі і князівстві своїм по Львов, Холм
і Галич. А ставшїї на Віслі, скажу дальшим ляхам: сидіте, мовчіте ляхи.
Туди я загоню больш можних ляхів, дуків і князів а будут лі і за Віслою
брикати, знайду я їх там певне. Не постоїт мі нога жадного князя і шля-
хотки тут в Україні, а захочет лі хліба которий з нами їсти, нехай же Вой
ску Запорозькому послушний будет, на короля не брикаєт»17.
Державно-політичне життя України набуло фррми політичної організації
Війська Запорозького. Це давало беззаперечну перевагу ідеї «козацького
панства». Подальші воєнні й політичні успіхи Б. Хмельницького
розширювали межі «козацького панства» і збільшували питому вагу ко
заччини в організації козацької держави.
Дослідник Р. Млиновецький рішуче відкинув претензії окремих
науковців до гетьмана Б. Хмельницького за те, що він не творив «селянської
держави», наголосивши при цьому, що війну під його проводом слід вважати
52 IS S N 0130-5247. Укр. іст. журн., 1993, № 1
Історіографія та джерелознавство
передусім національною, а не селянською революцією. В часи
Б. Хмельницького у світі не існувало жодної селянської держави, рівень
селянства (політичний, культурний, освітній і т. д.) був дуже низький для
цього. «З огляду на довгий час неволі національної,— підкреслив Р. Млино-
вецький,— мало хто з початку повстання, саме з селянських і почасти з ко
зацьких верств, думав про відновлення державності...»18. Однак хибною є
його теза: «...Не висвітлено вистарчаючо, чи мав таку ідею (відновлення
державності — В. Б.) на початку і сам Хмельницький»19. Документи та
дослідження свідчать, що таку програму Б. Хмельницький мав. Коронний
гетьман М. Потоцький у листі до короля Владислава IV від 21 березня
1648 р. писав, що козаки не тільки прагнуть усунути встановлену Річчю
Посполитою владу, а «бажають також самостійно панувати на Україні, ук
ладати договори з іноземцями й чужими правителями і чинити все, що
лише захочеться їх волі та бажанню»20. Через два місяці, перебуваючи в та
тарському полоні, М. Потоцький дізнався від Тугай-бея, що козаки вимага
ють, «щоб по Білу Церкву мали незалежну і відокремлену державу». В
інших документах вимоги Запорозького Війська передаються так: «Щоб по
саму Білу Церкву воєводів і старостів не було, тільки хочуть, щоб їх країна
могла називатися вільним козацьким князівством»21.
У будівництві Української держави Б. Хмельницький геніально синтезу
вав ідею старої княжої України-Русі з новою ідеєю козацької державності.
Одночасно в організації верховної влади в Україні гетьман зважив й на то
гочасну практику ряду європейських держав. З цього приводу професор
О. Оглоблин відзначив: «Збудована ним (Хмельницьким — В. Б.) Ук
раїнська держава відродила великодержавний дух Київської імперії
Рюриковичів, втілений в нових формах Гетьманської держави, зроблених з
доброго й міцного козацького матеріалу на модерний європейський зра
зок»22. Утворення Української козацької держави як спадкоємиці старої
Руської (Київської*) імперії було найбільшим політичним досягненням ук
раїнського народу по довгих століттях бездержавності й національного поне
волення23.
На думку істориків УВУ, найзначніша роль Б. Хмельницького в історії
України — не полководець, хоч й великий, не дипломат, хоч й блискучий,
а державний діяч, бо він «зумів розбурхане повстанням море... перетворити
в міцну державну, зі стрункою системою адміністрації, з новими законами,
з новим соціальним ладом... державу, з якою шукали союзу та зв’язків
великі держави»24. В усіх галузях державного будівництва — у війську,
адміністрації, фінансах, суді, церковних відносинах, культурноосвітній
діяльності, економіці — Б. Хмельницький виступає як діяч вищого гатунку.
Він вміло добирав собі помічників і створив не тільки державний апарат, але
й ту провідну верству Української козацької держави, яка потім, незважа
ючи на всі труднощі і поразки, зуміла цю державу відстояти. Професор
О. Оглоблин вважає, що найяскравіше державний геній Б. Хмельницького
виявився в організації верховної влади Української держави25.
Зважено поставились історики діаспори до державного союзу України з
Росією. В дослідженнях професорів О. Оглоблина, Н. Полонської-Василен-
ко, О. Субтельного проаналізовано зовнішні та внутрішні причини, що
призвели Україну до Переяславської угоди. Надзвичайно складне становище
країни стало критичним у 1653 р. Дуже важкою була військово-стратегічна
ситуація, що фатально ускладнилася третьою зрадою під Жванцем со
юзника Б. Хмельницького — Кримського хана. Це загрожувало Україні
війною союзників з Польщею.
ISSN 0 1 ЗО—5247. Укр. іст. журн., 1993, № ) 53
Історіографія та джерелознавство
Країна переживала внутрішню економічну й політичну кризу. Шість
років розпачливої і виснажливої війни, тотальні мобілізації населення,
польські карні експедиції, татарські грабунки, різні стихійні лиха, знищен
ня сільського господарства і багатьох промислових підприємств, ізоляція ук
раїнського господарства від Центральної та Західної Європи — все це не
лише руйнувало економіку України, але й загрожувало паралізувати
подальшу воєнну боротьбу за незалежність.
У такій обстановці зростали втома і невдоволення народу. Загрозливих
розмірів набував еміграційний рух українського населення. Тисячі втікачів
знаходили притулок на Слобідській Україні і в Московщині. Відновлення
прав шляхти й повинностей українського населення на підставі Зборівської
й Білоцерківської угод і активна допомога козацької влади при здійсненні
цих прав викликали протести серед селян і рядового козацтва, й зокрема
повстання не тільки проти польської шляхти, а й козацької влади. Іскра не
задоволення гетьманським урядом постійно жевріла на Запорожжі. Грізний
характер мала опозиція серед козацької старшини — соратників Б. Хмель
ницького, які винесли на собі тягар перших років боротьби. Мало популяр
ною серед них була й молдавська політика Б. Хмельницького:
Однак головною проблемою залишалися українсько-польські відносини.
«Жодного компромісу,— пише професор О. Оглоблин,— тут вже не могли
бути. «Стіна з стіною зудариться — одна впаде, друга встоїться» — ці слова
Богдана ще в 1649 році набули тепер фатального значення. Колись він ду
мав, що «Лядська земля згине, а Русь буде панувати того ж року, незаба
ром». Та досвід 6 років важкої боротьби показав гетьманові, що Польську
державу не подолати одним ударом, тим паче, що міжнародне становище
Польщі, несприятливе перед 1648 p., змінилося на краще. Молода Ук
раїнська держава потребувала міцної, концентрованої військово-політичної
допомоги ззовні, бо політична підтримка Туреччини була недостатня, а
військова поміч Криму виявилася дуже непевною й навіть шкідливою для
України»26.
За таких обставин, робить висновок професор О. Субтельний, Б. Хмель
ницький не міг проголосити Україну незалежною державою. До вищезга
даних причин додавалося ще й те, що головним поштовхом до визвольної
війни було «прагнення народних мас позбутися соціально-економічних лих,
і для багатьох українців те, як ці проблеми вирішили — при своїй владі чи
чужій,— було справою другорядною. Нарешті, у Східній Європі XV ст.***
суверенітет ототожнювався не з народом, а з особою законного (тобто за
гальновизнаного) монарха. З огляду на те... Хмельницький... змушений був
знайти для України зверхника ... монарха, що міг би забезпечити новосфор-
мованому й автономному суспільству законність і захист»27.
О. Оглоблин і Н. Полонська-Василенко показали підступну політику
Москви по відношенню до України протягом шести років визвольної війни,
коли та спостерігала за її спустошенням. Це була політика знекровлення
противників з тим, щоб згодом мати справу з козаками як з підданими, а не
рівноправними союзниками. «! це робилося в той час,— відзначає Н. По
лонська-Василенко, коли Союз з Україною був конче потрібний для Москви
з різних поглядів: він відкривав шлях до Чорного моря і на захід, забезпечу
вав їй панування на сході, а головне — трагічне становище України загро
жувало Москві або захопленням її Польщею, або союзом її з Туреччиною,
чим не раз лякав Москву Хмельницький. Союз з Україною був дуже ба
жаний для Москви тим, що забезпечував її мілітарні інтереси. Україна мала
54 IS S N 0130—5247. Укр. іст. журн. , 1993, № І
Історіографія та джерелознавство
300 000 випробуваного, досвідченого, найкращого на Сході Європи війська.
Всі ці умови робили союз з Україною конче потрібним Москві»28.
В дослідженнях істориків УВУ вказано і на той факт, що Переяславська
угода 1654 р. не змінила державного статусу України і титулу влади її геть
мана. На Україні існували власні: уряд, військо, зовнішня політика,
суспільний та економічний устрій, законодавство і судівництво, церковно-
культурне життя. Голова держави гетьман Війська Запорозького обирався
довічно. Єдиною ознакою, скоріше символом зверхності московського царя,
був його новий титул («Царь Малой России великий князь Киевский и
Черниговский») і наявність московської залоги в Києві29.
В руках Б. Хмельницького залишалася вся повнота державної влади що
до внутрішніх справ України та її зовнішньої політики, яку він проводив са
мостійно і незалежно. Гетьман залишався государем і гетьманом Ук
раїнської держави, «зверхнійшим владцею і государем отчизни нашої», як
його називали офіційні українські документи30. Державний статус України
за Хмельниччини здобув міжнародного визнання. В Корсунському союзному
договорі із Швецією 6 жовтня 1657 р. українців називають «народом
вільним і нікому не підлеглим»31.
У зв’язку з цим серед дослідників діаспори існують різні погляди на ево
люцію характеру влади Б. Хмельницького. Так, професор О. Субтельний
стоїть на позиції, що, незважаючи на всю популярність Б. Хмельницького,
він ніколи не мав визнання як особа законного (тобто загальновизнаного)
монарха32. Більшість дослідників УВУ одностайно вважають, що з плином
часу в Українській державі дедалі виразнішою ставала тенденція до
династичності й спадковості гетьманської влади33. Зокрема, професор
JI. Окіншсвич відзначив, що у відносинах Б. Хмельницького з органами
центральної влади після 1654 р. відбувався поворот від республіканського
начала до монархічного34.
Погоджуючись в принципі з тим, що влада Б. Хмельницького була не
меншою, ніж у монарха, професор Б. Крупницький висловив сумнів щодо
категоричності такого твердження. Він писав: «Але це була влада того, хто
створив козацьку державу, це була влада вождя, що здобув собі безмежний
авторитет в очах народу. Б. Хмельницький був фактичним монархом — але
й не більше. В очах чужого світу тодішня Україна була республікою.
Архієпископ Парчевич, посол цісаря Фердинанда III, прибувши до
Чигирина 1 березня 1657 p., в своїй промові так іменує гетьмана і Військо
Запорозьке: «Відкриваю це слово батьківської любови святого цісарського
маєстату... перед світлою й велиліпною твоєю вельможністю і перед вель
можними совітниками, що становлять цю славну й войовничу Рес
публіку»35
Це лише окремі положення, почерпнуті автором даної розвідки з тих
нечислсних праць дослідників української діаспори, які були в його розпо
рядженні.
Неоціненною справою було б, якби «Український історичний журнал»
опублікував на своїх сторінках найважливіші праці дослідників української
діаспори, зокрема В. Липинськогофффф, С. Томашівського, В. Галайчука,
С. Іваницького, О. Оглоблина, JI. Окіншевича, Н. Полонської-Василенко та
інших. Це відкрило б для дослідників і шанувальників історії України, та й
для широкого читацького загалу, багато чудових сторінок нашої славної
минувшини.
I SSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, № 1 55
Історіографія та джерелознавство
• Див. Укр. іст. журн.— 1990.— №10.
1 Тези про 300-річчя возз’єднання України з Росією (1654—1954) / / 300 років возз'єднан
ня України з Росією: Науковий збірник Львівського державного університету ім. Івана Фран
ка.— Львів, 1954. — с. 6.
2 Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы: В 3 т.— М., 1954.— Т.
1.— С.7.
• • Далі — УВУ.
3-4 Енциклопедія Українознавства: В 2 т., 3 кн.— Т. 1.— Кн. 2.— Мюнхен—Нью-Йорк,
1949.— С. 643.
5 О г л о б л и н О . Хмельниччина і Українська державність. Лекція 1.— Нью-Йорк, 1954;
Українсько-Московська угода 1654.—Нью-Йорк—Торонто, 1954; Думки про Хмельниччину.—
Нью-Йорк, 1957.
б М л и н о в е ц ь к и й Р . Історія Українського народу// Нариси політичної історії.—
Українське наукове видавництво, 1953.— С. 172.
7 С у б т е л ь р и й О . Україна: Історія.— K., 1991.— С. 124.
в О г л о б л и н О . Думки про Хмельниччину.— С. 11—19.
9 С у б т е л ь н и й О . Україна: Історія.— С. 116.
10 О г л о б л и н О. Хмельниччина І Українська державність.— С. 15— 16.
11 О г л о б л и н О. Хмельниччина / / Енциклопедія Українознавства: В 10 т.— Т. 10.—
Париж—Нью-Йорк, 1984.— С. 3607.
12-13 С т е п а н к о в е . С. Богдан Хмельницький 1 проблеми державності України / / Укр.
іст. журн.— 1991. № 9.— С. 118.
1 О г л о б л и н О . Хмельницький і Українська державність.— С. 19.
15 О г л о б л и н О. Думки про Хмельниччину.— С. 85.
16 О г л о б л и н О. Хмельницький і Українська державність.— С. 21; Хмельниччина / /
Енциклопедія Українознавства.— Т. 10.— С. 3607.
17 Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы.— Т. 2.— С. 118.
1 8 М л и н о в е ц ь к и й Р . Історія Українського народу.— С. 129.
19 Там же.
20 Воссоединение Украины с Россией.— Т. 2.— С. 17.
21 К р и п’я к е в и ч I. П. Богдан Хмельницький.— Львів, 1990.— C. 224.
22 О г л о б л и н О. Думки про Хмельниччину.— С. 86.
23 О г л о б л и н О. Українсько-Московська угода.— С. 9.
2 4 П о л о н с ь к а - В а с и л е н к о Н. Історія України: Від половини XVII сторіччя до
1923 ооку.— Мюнхен, 1976.— Т. 2.— С. 32.
О г л о б л и н О. Думки про Хмельниччину.— С. 61.
26 О г л о б л и н О. Українсько-Московська угода.— С. 13— 14.
••• Очевидно в тексті допущено помилку. Мається на увазі XVII ст.
2 7 С у б т е л ь н и й О . Україна: Історія.— С. 123—124.
28 П о л о н с ь к а-В а с и л е н к о Н . Історія України.— Т. 2. — С. 23.
29 Див.: Енциклопедія Українознавства.— Т. 10.— С. 3607.
30 Там же.
31 Там же.— С. 3608.
3 2 С у б т е л ь н и й О . Україна: Історія.— С. 124.
3 3 П о л о н с ь к а-В а с и л е н к о Н . Історія України.— Т. 2. — С. 31; Енциклопедія
Українознавства.— Т. 10.— С. 3607.
34 0 к і н ш е в и ч Л . Український гетьман XVII ст. як форма державного ладу / / Нау
ковий збірник Українського Вільного Університету.— Мюнхен, 1948.— С. 99.
35 К р у п н и ц ь к и й Б. Основні проблеми історії України.— Український Вільний
Університет.— Мюнхен, 1955.— С. 46.
**** На момент написання даної статті «Український історичний журнал» (1992, № 2) роз
почав публікацію окремих розділів книги В. Липинського «Україна на переломі. 1657—1659*.
56 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, № 1
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-212311 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T18:16:03Z |
| publishDate | 1993 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Батюк, В.С. 2026-02-04T14:34:38Z 1993 Українська державність напередодні та в роки визвольної війни 1648–1654 pp. у працях дослідників із західної діаспори / В.С. Батюк // Український історичний журнал. — 1993. — № 1. — С. 50–56. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212311 Дане повідомлення є спробою взяти участь у дискусії, яка розгорнулася на сторінках «Українського історичного журналу» з приводу статті В. А. Смолія і О. І. Гуржія «Становлення української феодальної державності». uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історіографія та джерелознавство Українська державність напередодні та в роки визвольної війни 1648–1654 pp. у працях дослідників із західної діаспори Украинская государственность накануне и в годы освободительной войны 1648—1654 гг. в работах исследователей из западной диаспоры Ukrainian Statement on the Eve and during the War of Liberation 1648–1654 in Diaspora Investigators Works Article published earlier |
| spellingShingle | Українська державність напередодні та в роки визвольної війни 1648–1654 pp. у працях дослідників із західної діаспори Батюк, В.С. Історіографія та джерелознавство |
| title | Українська державність напередодні та в роки визвольної війни 1648–1654 pp. у працях дослідників із західної діаспори |
| title_alt | Украинская государственность накануне и в годы освободительной войны 1648—1654 гг. в работах исследователей из западной диаспоры Ukrainian Statement on the Eve and during the War of Liberation 1648–1654 in Diaspora Investigators Works |
| title_full | Українська державність напередодні та в роки визвольної війни 1648–1654 pp. у працях дослідників із західної діаспори |
| title_fullStr | Українська державність напередодні та в роки визвольної війни 1648–1654 pp. у працях дослідників із західної діаспори |
| title_full_unstemmed | Українська державність напередодні та в роки визвольної війни 1648–1654 pp. у працях дослідників із західної діаспори |
| title_short | Українська державність напередодні та в роки визвольної війни 1648–1654 pp. у працях дослідників із західної діаспори |
| title_sort | українська державність напередодні та в роки визвольної війни 1648–1654 pp. у працях дослідників із західної діаспори |
| topic | Історіографія та джерелознавство |
| topic_facet | Історіографія та джерелознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212311 |
| work_keys_str_mv | AT batûkvs ukraínsʹkaderžavnístʹnaperedodnítavrokivizvolʹnoívíini16481654ppupracâhdoslídnikívízzahídnoídíaspori AT batûkvs ukrainskaâgosudarstvennostʹnakanuneivgodyosvoboditelʹnoivoiny16481654ggvrabotahissledovateleiizzapadnoidiaspory AT batûkvs ukrainianstatementontheeveandduringthewarofliberation16481654indiasporainvestigatorsworks |