Червона Армія і рейхсвер у 20-ті роки
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1993 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1993
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212312 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Червона Армія і рейхсвер у 20-ті роки / А.Ф. Трубайчук // Український історичний журнал. — 1993. — № 1. — С. 40–49. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860280072835956736 |
|---|---|
| author | Трубайчук, А.Ф. |
| author_facet | Трубайчук, А.Ф. |
| citation_txt | Червона Армія і рейхсвер у 20-ті роки / А.Ф. Трубайчук // Український історичний журнал. — 1993. — № 1. — С. 40–49. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-16T08:10:37Z |
| format | Article |
| fulltext |
Маловідомі сторінки історії
А. Ф. Трубайчук (Київ)
Червона Армія і рейхсвер у 20-ті роки
Після гарячих дискусій навколо пакту про ненапад між СРСР та
Німеччиною, а також про його наслідки в публіцистичній і науковій
літературі з’являється дедалі більше відомостей, що проливають світло на
відносини у 20-ті — 30-ті роки між обома учасниками цього пакту та на їх
вплив на наступний хід подій. Як правило, статті та публікації про радянсь
ко-німецькі взаємини того періоду недостатньо науково, аргументовані,
окремі матеріали мають гостро сенсаційний характер, не підтверджений до
статніми фактами. Та все ж зростає потік інформації про ті фактори, які
могли вплинути на Сталіна у його виборі, що визначив хоча й коротко
терміновий, але катастрофічний за своїми наслідками, союз з Гітлером, що
ізолював СРСР від опозиційного Німеччині світу напередодні вступу у
війну.
Цілком зрозуміло, що в сталінській схемі розстановки світових сил
Німеччина займала одне з провідних місць. Але також очевидно є й те, що
їй належало провідне місце у зовнішньополітичних розрахунках Леніна. З '
нею було підписано й Брестський мир. На Німеччину покладалася надія в
примарній ставці на світову революцію. Радянська Росія засудила
принизливий для німецької сторони Версальський договір. А війна проти
Польщі у 1920 p.? Тоді Німеччина з нетерпінням очікувала розгрому
Польщі червоноармійцями. Докери в Данцігу по команді з Берліна
відмовлялися розвантажувати кораблі, що прибули з Англії із зброєю.
Німецькі залізничники не пропустили через свою територію французькі
поїзди, які також транспортували зброю до Польщі. Було накладено ембарго
на ввезення польською вугілля з Верхньої Сілезії1. Саме на німецьку землю
в Східній Пруссії були інтерновані частини Червоної армії (зокрема, кінний
корпус Г. Гая), розгромлені в результаті невдалого походу на Варшаву. В
наступні роки через те, що правлячий режим найближчого західного сусіда
Радянської Росії займав радикально антирадянські позиції і мав досить тісні
зв’язки з Францією та Англією, Німеччина розглядалася або як
потенційний союзник у майбутній неминучій боротьбі з Польщею, або як
можлива противага останній.
Німеччина була своєрідним еталоном «двоповерхової» політики, яку про
водив ще уряд Леніна і яку ще більше посилили Сталін та його оточення. Її
суть полягала в тому, що зовнішні, певною мірою відкриті кроки
здійснювалися через Наркомат закордонних справ, а таємні — через
Комінтерн. Так, у квітні 1922 р. в італійському місті Рапалло було підписа
но другий після Брестського радянсько-німецький договір, який закріпив
дипломатичні відносини між двома країнами, зафіксував взаємну відмову
від воєнних претензій, став основою для розвитку економічних відносин, у
40 JSSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 1993, № 1
Червона Армія і рейхсвер у 20-ті роки
тому числі для створення спільних компаній. Цей процес було розвинуто
договором 1926 р.
З іншого боку, по лінії Комінтерну поглиблювався процес «чемоданної
революції» — підштовхування німецького робітничого класу до барикадних
виступів. К. Радек, Б. Кун, М. Ракоші, Г. Зінов’єв, JI. Рейснер та інші
відомі «спеціалісти» з революційних криз готували вибух в Німеччині,
використовуючи канали Комінтерну в Європі та недостатньо ще зміцнілі
сили КПН. Ця діяльність особливо активізувалася восени 1923 р. напере
додні Гамбурзького повстання, яке закінчилося, як і в Болгарії, розгромом
«повсталих» робітників та черговим крахом ставки на світову революцію.
Проте і в самій Німеччині розстановка політичних сил була неоднознач
ною. Значна частина генералів рейхсверу і магнатів військово-промислового
комплексу, ущемлених заборонними параграфами Версальського договору,
ставилася до країн Заходу з недовірою та підозрою і глибоко переживала
поразку 1918 р. Вони вбачали в Росії потенційного союзника і партнера, за
допомогою якого можна було б спробувати відновити військовий та
військово-промисловий потенціал Німеччини. Як згадує у своїх мемуарах
один з вищих керівників гестапівської та армійської розвідки В. Шеллен-
берг, досить неочікувано найбільшу підтримку ідеї співробітництва
Німеччини з Радянською Росією висловили офіцери генерального штабу.
Вже з 1923 р; практикувалася підготовка офіцерів та велися обміни
технічною інформацією між німецьким рейхсвером та Червоною армією.
СРСР одержав від Німеччини окремі патенти на право налагодження випус
ку своєї зброї. В. Шелленберг зазначає також, що «саме політика Сталіна
підтримати німецький націоналізм в надії нацькувати Німеччину на західну
буржуазію привела до того, що він дав вказівку німецькій компартії своїм
головним ворогом вважати не гітлерівську націонал-соціалістичну партію, а
соціал-демократичну»2.
Щоправда, той же Шелленберг у своєму звіті Гейдріху констатує, що да
леко не всі офіцери, які мали відношення до генерального штабу, підтриму
вали ідею розвитку співробітництва з СРСР. Проти цього курсу виступав
колишній глава німецької делегації на переговорах у Бресті Гоффман, його
підтримував Людендорф. Солідна група німецьких промисловців також
виступала проти зближення з Росією та за розгортання співробітництва із
західними союзниками3.
У свою чергу німецька соціал-демократія в умовах послідовного цьку
вання її з боку сталінського Комінтерну більше симпатизувала західним
лібералам, які певною мірою усвідомлювали несправедливість Версаля, вба
чали його відверту антинімецьку спрямованість. Ці кола цілком влаштову
вали соціал-демократичких лідерів, оскільки вони не зв’язували себе з не
похитністю Д. Ллойд Джорджа і Ж. Клемансо, які дали зброю реваншу в
руки шовіністичних сил, неминучість активізації яких у Німеччині була на
перед визначена самим Версалем.
Згідно з Рапалльським договором почалося розширене радянсько-
німецьке технічне та технологічне співробітництво. Представники рейхсве
ру та ВПК відігравали у цьому процесі в умовах західної блокади обох країн
далеко не останню роль. Для розвитку авіаційної промисловості на території
СРСР фірма «Юнкере» отримала від уряду Веймарської республіки 22 млн.
марок. Поряд з співробітництвом в галузі авіабудівництва німецькі
спеціалісти подавали технічну допомогу в створенні на території СРСР
хімічних заводів для виробництва отруйних речовин. «ІГ Фарбеніндустрі»
під це будівництво виділила великі кредити4.
ISSN 0130—5247. Укр. іст.щ журн., 1993, N9 1 41
А. Ф. Трубайчук
В СРСР з Німеччини прибуло понад 2 тис. німецьких інженерів
техніків, кваліфікованих робітників. Вони, безумовно, певною мірок
сприяли відбудові та розвитку радянської промисловості, оскільки значна
частина вітчизняної інтелігенції або була знищена у роки громадянської
війни, або ж емігрувала. Це інтенсивне співробітництво продовжувалося де
тих пір, доки Сталін не почав винищення тих залишків старої інтелігенції,
які вірою і правдою залишилися служити Батьківщині. Разом з ними мітла
ДПУ захопила в кінці 20-х — на початку 30-х років також іноземних
технічних «спеців». «Шахтинська справа», «Промакадемія» та наступні
чистки значною мірою торкнулися і німецького технічного персоналу. Так,
під час «шахтинського процесу» до відповідальності були притягнуті З
німецьких інженери, а арешту зазнали 32 спеціалісти з Веймарської рес
публіки5. Ці цифри свідчать про те, що у той час на території СРСР перебу
вало не так вже й мало іноземних спеціалістів. На початок 30-х років Ра
дянський Союз мав технічні угоди з 27 німецькими та з 40 американськими
фірмами6.
Слід . зазначити, що процес розвитку технічного і технологічного
співробітництва між СРСР та Німеччиною проходив за умов цілковитої
таємності.
Американський дослідник А. Сеттон доходить висновку, що 95%
радянських промислових підприємств одержували пряму технологічну допо
могу з боку західних фірм у галузях автомобіле-, верстато-, машинобуду
вання, розробки нафтових родовищ, будівництва тощо. Разом з тим сотні
радянських інженерних та технічних спеціалістів, учених проходили стажу
вання на підприємствах і в наукових закладах країн Заходу7.
Таким чином, міфи сталінської історіографії про тотальну блокаду СРСР
з боку Заходу, м’яко кажучи, необгрунтовані, бо без цієї допомоги виконан
ня п’ятирічних планів було б неможливим. У перших рядах таких західних
спонсорів йшли німецькі фірми. Втім, після 1933 р. вони поступилися
американським корпораціям, дорогу яким далеко небезвідплатно почав
прокладати ще на початку 20-х років відомий підприємець і колекціонер ху
дожніх шедеврів (за безцінок вивезених з СРСР), «друг Ілліча» Арманд
Хаммер.
Традиції радянсько-німецького співробітництва увінчалися досить
солідцими результатами не тільки в роки Веймарської республіки, а й про
тягом усього міжвоєнного періоду. Німеччина залишалася одним з
найбільших партнерів. Радянського Союзу в галузі торгівлі та кредиту. В
1925 р. між обома країнами було укладено договір щодо кредиту на суму
100 млн. а в 1926 р.— ще на 300 млн. марок терміном на 4 роки. У 1931 р.
відповідно до новс/ї угоди СРСР одержав довгострокові кредити ще на суму
300 млн., марок. Основна маса цих коштів йшла на купівлю в Німеччині
технології, машин і промислового обладнання переважно для верстатобуду
вання в галузі військового виробництва. У 1931 р. питома вага Німеччини у
торгівлі СРСР із західними партнерами становила 37, а наступного року —
47 %*.
Торгово-економічне і фінансове співробітництво між СРСР та
Німеччиною у міжвоєнний період було лише одним боком медалі. Іншим —
стали розширені контакти між двома країнами у військовій сфері — Черво
ною армією та рейхсвером (збройними силами Веймарської республіки,
перейменованими пізніше на вермахт). %
Будівничим ядра і структури майбутньої армії Німеччини, писав
У. Черчілль, був генерал фон Сект9. Сам він був автором як явних, так і
42 IS S N 0130—5247. .Укр. іст. журн., 1993, № 1
Червона Армія і рейхсвер у 20-ті роки
таємних планів створення великої німецької армії — армії реваншу. Пізніше
біограф генерала, вихованець рейхсверу Рібенау зазначав, що було б важко
здійснити ту роботу, яка була здійснена в 1935—1939 pp., якби не зусилля
Секта по відродженню керівного ядра рейхсверу*.
Без Секта сьогодні (1940 р.— Лет.), цитує У. Черчілль біографа генера
ла, «не існувало б генерального штабу.., який є дітищем багатьох поколінь,
і який не може бути створений в один день, якими б талантами і праце
любністю не відзначалися офіцери». Сект наполягав на тому, щоб усі уроки
першої світової війни ретельно вивчалися. Під його керівництвом розроб
лялися і були прийняті нові принципи навчання офіцерів та рядового скла
ду, запроваджені найрізноманітніші навчальні курси, настанови та інші ме
тодичні матеріали10.
Генерал Сект мав далекосяжну мету. Замість 7 дозволених дивізій він
планував мати як мінімум 63. В об^д версальських заборон на території
Німеччини створювалася мережа цивільних аеродромів та заводів
цивільного літакобудування. Штати управління цивільної авіації, аеродром
ного обслуговування та інших служб, зв’язаних з виготовленням, конструю
ванням та випробуванням літаків, були укомплектовані в основному
колишніми військовими пілотами кайзерівської армії. Генерал створив та
кож численні планерні клуби для підготовки майбутніх авіаторів. Хоча тут
фон Сект шукав співробітництва з Радянською Росією. А для цього були у
нього вагомі підстави. Бо контакти між Берліном і Москвою у військовій га
лузі, як уже зазначалося, мали початок ще в 20-му році під час радянсько-
польської війни.
Відновлюючи' контакти з командуванням РСЧА, генерал фон Сект
виходив насамперед з інтересів Німеччини, якій за умовами Версальського
договору заборонялося мати на озброєнні танки, авіацію, підводний флот,
важку артилерію тощо, готувати свої офіцерські кадри.
Сталінська концепція «ворожого оточення» штовхала і радянське коман
дування до співробітництва з рейхсвером насамперед на антипольській, а в
більш широкому плані — на антиверсальській основі, що цілком збігалося із
стратегічними цілями реваншу, які виношували німецькі генерали і у вей-
марський, і в гітлерівський період. Зрозуміло, що в 20-ті роки радянське
керівництво, не зв’язане Версальським договором, розглядало Німеччину як
можливого природного союзника з усіма наслідками, які випливали з цього.
Цілком закономірно, що слідом за підписанням Рапалльського договору у
квітні 1922 p., який надав Радянському Союзу режим найбільшого сприяння
у торгівлі з Німеччиною, були досягнуті й таємні угоди про розширене
військове співробітництво між двома країнами. Контакти періоду невдалої
польської кампанії, у якій німецька сторона не наважилася взяти участь че
рез побоювання одержати удар у спину з боку Франції, знайшли дальший
розвиток.
Розширення німецько-радянських відносин було безпосередньо зв’язане
із загостренням репараційної проблеми і введенням у Рур франко-
бельгійських військ. Для з’ясування позиції Радянської Росії посол
Німеччини У. Брокдорф-Ранцау здійснив спробу вступити в контакт з нар
комом у військових справах JI. Троцьким. Підсумком зустрічі, яка відбулася
між ними в кінці травня 1922 р. у Москві, судячи з доповідної записки
німецького посла, було досягнення домовленості про* співробітництво в га
лузі виробництва озброєнь та боєприпасів, а також про перспективи до
вготривалого економічного партнерства11. При цьому Брокдорф-Ранцау
особливо підкреслював значення підтримки Росії у можливій в майбутньому
IS S N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, № І 43
А. Ф. Трубайчук
конфронтації з Францією з репараційних питань, а також у зв’язку з пору
шенням останньою умов Версальського договору. Він також наводив вислов
лювання Троцького, який нібито пообіцяв йому у випадку конфлікту
Францією надати пряму підтримку Німеччині, обумовивши її, по-перше
позицією німецького уряду, а, по-друге,— позицією Польщі. У доповіднії
записці наводяться такі слова Троцького: «Якщо Польща на заклик Франці
вторгнеться у Сілезію, то ми в жодному разі не залишимося бездіяльними
ми не можемо цього витерпіти і заступимося»12.
Лавіруванню німецької дипломатії сприяли переговори радянської деле
гації на чолі із заступником голови Реввійськради Є. Склянським у Берлін
у січні 1923 р.13. 1 хоча Склянському не вдалося добитися яких-небудь кон
кретних угод, його місія проклала дорогу для розширення контактів між ка
мандуванням рейхсверу і РСЧА.
В дальшому основну масу зусиль по розширенню радянсько-німецькоп
співробітництва в галузі як політичній, і економічній, так й військово-
технічній взяв на себе посол у Берліні М. Крестинський14, який займав цеі
пост протягом майже 8-ми років.
Міжнародне становище та ускладнення становища Німеччини у зв’язку :
Рурською авантюрою, зростаюча соціальна напруга в країні та активізації
Комінтерну та прокомінтернівських елементів в КПН — все це створило до
даткові труднощі у налагодженні відносин між Веймарською республікою та
Радянською Росією. Рейхсканцлер Й. Вірт виступав за встановлення
різнобічного співробітництва із східним партнером, особливо у галузі
промислового будівництва. Він якраз і був одним із співавторів Рапалльськоі
угоди. У свою чергу рейхспрезидент Ф. Еберт, побоюючись ускладнення
відносин із Заходом, вважав, що контакти з Радянською Росією повинні
бути досить обмеженими. Він наполягав на лише дипломатичних
відносинах. Однак у розв’язання цих розходжень цілком істотну частку вне
сла позиція головного замовника — рейхсверу. Вона якраз і вирішила супе
речку на користь Й. Вірта.
В 1923 р. у надрах рейхсверу було, створено спеціальний підрозділ «R»
під легальним дахом «Асоціації сприяння торговому підприємництву».
Остання входила до складу управління озброєнь і попри обмежувальні
параграфи Версальського договору налагоджувала виробництво заборонених
видів зброї та військових матеріалів, підготовку військових кадрів в основ
ному за межами Німеччини, насамперед, в СРСР15.
У міжвоєнні роки, особливо в 20-ті, рейхсвер та найбільші німецькі
фірми досягли угоди про виробництво різноманітних видів зброї в Італії та
Португалії. Однак її транспортування звідти було практично неможливим,
бо розвідка Англії та Франції тримала європейські торговельні шляхи під
постійним контролем. На Балтиці такий контроль їй налагодити не вдалося.
Так Радянський Союз став головним партнером Німеччини у сфері
військово-промислового співробітництва. СРСР був фактично закритий для
європейських засобів інформації, що забезпечувало практично повну
таємність такого співробітництва обох країн. Для здійснення прямих кон
тактів з «Асоціацією» у Москві почала роботу спеціальна місія рейхсверу на
чолі з О. Р. фон Нідермайєром, законспірованим агентом зондергрупи «R»
(російська назва «Вогру»), який діяв під псевдонімом Ноймдн. Його го
ловним завданням було налагодити тісне співробітництво з радянськими
підприємствами і з штабом РСЧА.
Ще влітку 1921 р. у супроводі заступника наркома JI. Карахана і
співробітника Наркомату закордонних справ В. Колпа Нідермайєр, а також
44 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993. Ns 1
Червона Армія і рейхсвер у 20-ті роки
радник німецького посольства у Москві Г. Хільгер відвідали відомі ще з до
революційних часів військові заводи та верфі Петрограда, де рейхсвер мав
намір розмістити свої замовлення. Головною метою поїздки було вивчення
стану підприємств і складання кошторису на їх відбудову та переобладнан
ня16. До першорядних завдань місії належало обрання місць дислокації на
вчальних центрів, полігонів, аеродромів для підготовки пілотів, командирів
танків, льотчиків-спостерігачів, штурманів бомбардувальної авіації, а також
офіцерів хімічної служби. Місія Нідермайєра була відомою ще під кодовою
назвою «Центр—Москва», пізніше її очолював полковник Літ-Томсен.
Взимку — весною 1921—1922 pp. спільна військово-технічна комісія
рейхсверу, «Круппа», «Юнкерса» домовлялася про укладення концесій з
офіційними представниками РСФРР у Москві. Одночасно в Берліні велися
переговори, про спільну позицію Радянської Росії та Німеччини на
очікуваній Генуезькій конференції та перспективи військового
співробітництва. Найважливішим результатом цих широкомасштабних
переговорів між рейхсвером та Наркоматом іноземних справ РСФРР була
угода про розміщення замовлень «Вогру» на виробництво на радянській
території до 1000 літаків, 300 польових та 300 важких гармат, 200 куле
метів, 200 бронеавтомобілів тощо17. При цьому «Вогру» гарантувала оплату
виконання робіт, кредити для поповнення обладнання радянських заводів,
забезпечувала контакти і контракти з провідними німецькими фірмами. Не
ма сумніву у тому, що саме з цих первістків радянсько-німецького
військового виробництва у майбутньому виріс гігантський монстр військово-
промислового комплексу, котрий до цього часу негативно позначається на
економіці держав, які ще недавно входили до СРСР.
Спочатку у створений радянською стороною військово-промисловий
трест, який фактично був структурною одиницею німецької військової
промисловості «під парасолькою» РСФРР, увійшли заводи в Мотовилисі,
Царицині (артилерія), Рибінську, Ярославлі (авіація), багато інших
підприємств різного профілю, які працювали на озброєння як рейхсверу,
так і РСЧА18.
Великомасштабною акцією у цій галузі стало підписання концесійного
договору з фірмою «Юнкере» про виробництво металевих літаків та моторів
до них. У 1922 р. фірма приступила до переобладнання заводу в Філях, а в
1924 р. вже почала випускати на ньому щорічно по кілька сотень літаків.
Тих самих, на рифленій обшивці яких розміщувалися яскраві написи про
«ультиматум лорду Керзону», що відомо багатьом по хрестоматійних
фотознімках у підручниках з історії СРСР. Крім «Юнкерса», з радянськими
замовниками, як вже зазначалося, активно співробітничала фірма «Крупп»,
яка спеціалізувалася на випуску гармат, танків і снарядів. Танкові двигуни
та авіамотори виготовляли підприємства, оснащені обладнанням відомої
компанії «БМВ», отруйні речовини і стрілецька зброя були предметом тур
бот відповідно фірм «Берсоль» і «Карл Вальтер». На радянських
підприємствах пускали коріння й інші німецькі фірми. Наприклад, при без
посередній участі капіталу і технічних спеціалістів фірми «Блом унд Фосс»
на верф’ях Миколаєва і Ленінграда для Німеччини було налагоджено
виробництво заборонених Версальським договором підводних човнів19.
Отримувала це озброєння й Червона армія. їй надходили важкі кулемети
«Максим», «Кольт», легкі — «Браунінг» і «Льюїо, артилерійські установки
різних систем, танки типу «Рено», які виготовлялися на одному з
підмосковних заводів з німецькою допомогою20, тощо.
Зауважимо, що повний обсяг західної (не тільки німецької, а й фран-
IS S N 0130-5247. Укр. іст. журн., 1993, № 1 45
А. Ф. Трубайчук
цузької, англійської та американської*) економічної, технічної та кредитної
допомоги Радянському Союзу до цього часу залишається невідомим, бо такі
дані тривалий період були цілком таємними. У цьому були зацікавлені не
тільки партійні керівні кола, які боялися дискредитувати себе
співробітництвом з ненависним «світовим капіталом», а й західні партнери,
які не бажали афішувати свої зв’язки з одіозним сталінським то
талітаризмом.
Якщо СРСР був зацікавлений насамперед в економічному і техно
логічному співробітництві з Веймарською республікою, то рейхсвер мав дві
мети: по-перше,— виробництво зброї і, по-друге,— навчання опануванню
нею німецьких офіцерів та інструкторів. Відповідно до «зустрічного плану»
рейхсверу на території Радянського Союзу у 1924 р. була створена авіаційна
школа під Липецьком. Цьому передували інтенсивні переговори між фон
Сектом і К. Радеком, а також наркомом повітряного сполучення А. Розен-
гольцем.
Спочатку в цій школі на закуплених у голландців 100 винищувачах
фірми «Фоккер» (відома марка гітлерівського винищувача і штурмовика.—
Авт.) проходили перепідготовку колишні пілоти кайзерівської армії. Потім
до неї почали прибувати курсанти-новобранці. Вони навчалися водінню та
обслуговуванню літаків. Крім того, там випробувалися серійні літальні апа
рати, відпрацьовувалися їх бойове застосування, тактика повітряного бою,
взаємодія з наземними частинами тощо. Пізніше ці кадри та їх досвід стали
основною ударною силою гітлерівських «Люфтваффе» (повітряних сил). До
1934 р. в Липецькій авіашколі пройшли підготовку близько 450 пілотів-
винищувачів, штурманів, стрілків-радистів21. Багато з них стали близькими
соратниками «першого льотчика» Німеччини Германа Герінга.
«Таємні військово-технічні лабораторії рейхсверу» (таку офіційну назву
вони мали) готували на радянській території також танкістів та інженерів-
хіміків. Спеціальна танкова школа рейхсверу була створена у 1926 р. під
Казанню. Саме там і випробувався первісток «радянського» танкобудування
«Т-26», а потім і наступні моделі танків, виготовлених на заводах, побудо
ваних за німецькою допомогою. Як і пілоти, випробувачі танків для
конспірації були одягнені у форму командирів Червоної армії, але без знаків
розрізнення22. До речі, у цій школі побував відомий у майбутній війні
воєначальник механізованих частин Гейнц Гудеріан.
Уважно стежив за цим процесом і М. Тухачевський — талановитий
воєначальник, який пізніше був репресований і не дожив до початку другої
світової війни. Він займав у середині 20-х років пост начальника штабу
РСЧА. У доповідній записці на ім’я Сталіна у грудні 1927 p. М. Туха
чевський наполягав на форсованому переозброєнні Червоної армії, створенні
сильної авіації з великим радіусом дії. При цьому головним він вважав не
обхідність створення могутніх таранних з’єднань сухопутної армії. Саме Ту
хачевскому належала ідея створення повітряно-десантних військ, броне
танкових з’єднань, оснащених швидкохідними танками, які мали б стійкий
радіозв’язок з літаками прикриття. Для цього він пропонував розвивати
оборонну промисловість, здатну виробляти не тільки танки і літаки, а й за
соби зв’язку, найновіші види озброєнь для піхоти та артилерії. Туха
чевський, зокрема, пропонував довести випуск танків до 50—100 тис.23.
К. Ворошилов, полум’яний прихильник кавалерійських рейдів, піддав
цей план Тухачевского гострій критиці. «Старого друга» підтримав і «бать
ко народів». В результаті Тухачевський був звільнений з посади, яку він
обіймав, і направлений командуючим Ленінградським військовим округом.
46 IS S N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, Nff І
Червона Армія і рейхсвер у 20-ті роки
Тільки в травні 1932 р. Сталін визнав свою помилку й правоту Тухачевс
кого і, приймаючи пропозиції останнього про технічне переозброєння армії,
призначив його начальником озброєнь РСЧА і заступником наркома24.
Тут доречно згадати про співробітництво між вищими ешелонами Черво
ної армії та рейхсверу. У вересні 1925 р. представники радянського команду
вання на чолі з М. Тухачевским (тоді помічником начальника штабу
РСЧА) вперше були присутніми на маневрах рейхсверу. Це був візит-
відповідь. Незадовго до цього з такою ж метою в СРСР побувала німецька
делегація у складі полковника О. фон Штюльпнагеля, відомого згодом
воєначальника вермахту, та майора X. Фішера25. Аж до початку 30-х років
такі обміни делегаціями між двома військовими відомствами були регу
лярними. Більше того, в цей період Німеччина була чи не єдиною країною,
високопоставлені офіцери якої брали участь у великих маневрах та навчан
нях Червоної армії26. Ці відносини особливо зміцніли після підписання у
квітні 1926 р. в Берліні радянсько-німецького договору про нейтралітет і не
напад. Відомо, що на навчаннях рейхсверу не раз були присутніми, крім
М. Тухачевского, В. Путна, В. Тріандафіллов, І. Уборевич, Й. Якір,
О. Корк, Р. Ейдеман, К. Мерецков, О. Єгоров та інші відомі радянські
воєначальники. Багато командирів провели у Німеччині по кілька місяців,
проходили там курс навчання в академії Генштабу, яка функціонувала
напівлегально. Зокрема, 1. Уборевич пробув там 13 місяців27. Набутий у
Німеччині досвід він з успіхом використав пізніше, командуючи
Білоруським військовим округом.
Не всі в Німеччині однаково ставилися до розширення радянсько-
німецького військового співробітництва. Обережно ставився до цієї проб
леми посол у Москві У. Брокдорф-Ранцау. Він вважав, що це може
викликати негативну реакцію з боку країн Антанти. Та згодом він змінив
свою думку, вважаючи, що слідом за військовими відносинами можна буде
стабілізувати і політичні. Як бачимо, досвідчений дипломат добре розбирав
ся у кремлівських таємницях. Проте і він не міг сподіватися, що справа зай
де так далеко і Сталін підпише фактично союзний договір з Гітлером.
X. фон Сект та В. Бломберг вимагали від своїх підлеглих навчати
радянських командирів німецьким військовим методикам з усією серйоз
ністю. При цьому вони виходили з того, що взаємні контакти у галузі штаб
ного співробітництва і військового виробництва вигідні насамперед
Німеччині, оскільки дають їй змогу обходити обмежувальні статті Версаль-
ського договору, озброювати рейхсвер сучасними видами зброї та готувати
офіцерські кадри, а також проводити в СРСР випробування нових видів
озброєнь в обхід контрольних місій та різного роду комісарів Ліги націй.
Безсумнівну вигоду *від цього одержувала й радянська сторона, хоча в
одній із доповідних записок за підсумками військового співробітництва на
січень 1927 р. говорилося що СРСР одержав «тільки частково придатне
обладнання». У той же час М. Крестинський зазначав, що взаємні контакти
РСЧА і німецького військового відомства несуть очевидну вигоду Радянсь
кому Союзу, оскільки дають можливість знайомитися з «усякого роду
технічними досягненнями в німецькій армії». Те ж, що надається німцям
для обміну, «нам нічого не коштує, оскільки все вони сплачують за свій
рахунок, а в глибинах СРСР легко знайти непомітне місце для всякого роду
шкіл та ін. невеликих німецьких закладів»28.
Неоднозначні оцінки результатів радянсько-німецького співробітництва
можна пояснити його особливою таємністю, а також тим, що на кінець 20-х
років Німеччина дедалі більше почала орієнтуватися на Захід.
ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, № І 47
А. Ф. Трубайчук
Якщо продовжити міркувати щодо того, кому це співробітництво було
вигіднішим — СРСР чи Німеччині, то слід врахувати не тільки часом
кон’юнктурні думки учасників подій, а й висновки дослідників наступних
років. А. Ахтамазян вважає, що озброєння та боєзапаси, одержані рейхсве
ром з 35-ти радянських військових заводів, безумовно, зміцнили німецькі
збройні сили, оскільки такі види озброєнь та отруйні речовини «німці не
могли виробляти на своїй території чи купити у якій-небудь іншій країні».
Зростання ж могутності радянських сухопутних сил розглядалося як
терпиме, оскільки обидві країни не мали спільного кордону. Для радянських
військових органів становили інтерес оперативні і тактичні розробки
німецьких штабістів, їх досвід в організації штабної служби, застосуванні
технічних засобів29.
Спираючись на співробітництво з радянською стороною, констатує
М. Геллер, генерал фон Сект міг створювати рейхсвер в обхід Версальського
договору, оснащувати його найновішою зброєю, яка виготовлялася в СРСР.
Червона армія, на його думку, також отримувала користь: військові
спеціалісти проходили стажування в Німеччині, промисловість одержувала
нову технологію. Разом з тим дослідник зазначає, що, оскільки Сталін пос
тупово винищив усіх офіцерів та генералів, які побували в Німеччині або
зустрічалися з німецькими офіцерами, то зрештою користь отримала тільки
німецька сторона30. З цим висновком відомого на Заході радянолога важко
не погодитися.
За інерцією військове радянсько-німецьке співробітництво деякий час
продовжувалося і в 30-ті роки.
Незважаючи на те, що Гітлер прийшов до влади на антиєвропейських,
антибільшовицьких і реваншистських гаслах, під тиском військово-
промислового комплексу він вимушений був підтвердити Берлінський до
говір і навіть розширив його, надавши можливість СРСР отримати кредит у
сумі 200 млн. марок для купівлі технологічного обладнання31.
1935—1936 pp. пройшли під знаком інтенсивних пошуків радянською
стороною діалогу з берлінськими керівними колами. Влітку 1935 р. довірена
особа Сталіна Д. Канделакі, радянський торгпред у Німеччині, веде перего
вори з президентом Рейхсбанку Я. Шахтом. Мета — розширити досягнуту у
березні того ж року кредитну угоду строком на 5 років. Саме ця угода дала
Сталіну привід заявити на засіданні політбюро ВКП(б), що, надаючи СРСР
такі великі займи (200 млн. марок), Гітлер не може воювати проти СРСР.
Ділові кола, а «саме вони правлять», не можуть йому цього дозволити32.
Тривалі перипетії весни — літа 1939 р. завершилися підписанням 19
серпня господарського договору, а 23 серпня — пакту про ненапад між
СРСР і Німеччиною. Це означало хоча й тимчасовий, а все ж союз двох
диктаторів. Гітлерівська схема політичного маніпулювання в Європі була на
той час завершена.
Оцінюючи пакт, JI. Троцький, який стояв біля витоків німецько-радян
ського співробітництва в 20-ті роки, писав: «Для нападу на Польщу і для
війни проти Англії та Франції Гітлеру необхідний був доброзичливий «ней
тралітет» СРСР... плюс радянська сировина. Політичний і торговий договір
забезпечує Гітлеру і те, і інше»33. Після підписання пакту про ненапад
стримуючі фактори, які стояли на шляху гітлерівської агресії, були усу
нені.
Докладний аналіз радянсько-німецького військового співробітництва у
30-ті роки має стати предметом окремого спеціального дослідження.
48 ISSN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993. № 1
Червона Армія І рейхсвер у 20-ті роки
1 N е w n а п В е г n a r d. The Captured Archives. The Story of the Nazy — Soviet
Documents.— London, 1948.— P. 75.
2 Ш e л л e и б e p r В. Секретная служба Гитлера: Мемуары начальника управления
шпионажа и службы безопасности СД.— К., 1991. — С. 23.
3 Там же.
4 N с w m а п В. Op. eit.— Р. 29.
5 Г е л л е р М., Н е к р и ч Н. Утопия и власти: История Советского Союза с 1917 года
до наших дней.— Лондон, 1989.— С. 223—224.
6 S u t t о n A n t h o n y C. Western Technology and Soviet Economic Development. 1917—
1930.— Stanford University, 1972.— P. 203—205, 320, 348.
7 Ibid.— P. 348.
8 Центр, держ. арх. нар. г-ва (Москва). Колекція документів Наркомзовнішторгу СРСР
(далі ЦДАІІГ, Москва).
9 Ч е р ч и л л ь У . Вторая мировая война.— М., 1991.— Т. 1.— C. 36—38.
* За умовами Версальського договору строк служби офіцерів обмежувався 25 роками. Крім
того, чисельність офіцерського корпусу скорочувалася майже в 9 разів — з 34 до 4 тис. чол.
Саме у зв'язку з цим поряд з 100-тисячним рейхсвером, який існував офіційно, функціонував
«чорний» рейхсвер під вивісками різних департаментів, наукових, культурних, громадських
організацій. Практикувалося І нелегальне навчання солдатів. Таким чином вже на початку 20-х
років Сект домігся того, що обмежувальні параграфи Версальського договору були порушені.
10 Там же.
11 M ü l l e r R.-D. Das Тог zur Weltmacht. Die Bedeutung der Sowjetunion für die deutsche
Wirtschafts- und Rüstungspolitik zwischen den Weltkriegen.— Boppart am Rheim, 1984.— S. 104.
12 Politische Archiv des Auswärtigen Amts.— Bonn. Büro Reichsminister.— Bd. 5, Bl. 552721.
13 M ü I 1 e r R.-D. Op. cit.— S. 104.
14 Див.: Нов. и новейш. история.— 1990.— № 5.— C. 9—22; Междунар. жизнь.— 1990.—
№ 6.— С. 107—124.
15 С е р г е е в Ф. Тайные операции нацистской разведки, 1933— 1945. — М., 1991.—
С. 12.
16 Н і I g е г C. Wir und Kreml.— Bonn, 1964.— S. 189—198.
17 Арх. зов H. політики Росії, ф. 082, on. 4, т. 4, 9, 8, арк. 104; ф. 0165, оп. 2, т. 111, спр.
61, арк. 34—98 (далі АЗП).
18 Военно-историч. журн.— 1991.— № 9.— С. 6—7.
19 Там же.— С. 6—8.
20 Г е л л е р М., Н е к р и ч А. Указ. соч.— С. 223—227.
21 Военно-историч. журн.— 1991.— № 9.— С. 6—8; Красная Звезда.— 1990.— 24 нояб.
22 Нов. и новейш. история.— 1989.— № 1.— С. 114— 131; 1990.— № 5.— С. 3—24.
23 Щ е т и н о в Ю. А., С т а р к о в Б. А. Красный маршал.— М., 1990.— С. 221—222.
24 Там же.— С. 224. У той час на озброєнні РСЧА були далекі від досконалості легкі танки,
створені на базі англійської моделі танка «Крістлі». 1 все ж як навчальний засіб вони
відповідали необхідним вимогам (Военно-историч. журн.— 1989.— № 7.— С. 49).
25 АЗП, ф. О., оп. 13, т. 87, спр. 50123, арк. 19.
26 Военно-историч. журн.— 1991.— № 9.— С. 9.
27 Красная Звезда.— 1990.— 24 нояб.; Военно-историч. журн.— 1991. — № 9.— С. 9.
28 АЗП, ф. 0165, оп. 5, т. 123, спр. 146, арк. 165— 169; оп. 7, т. 138, спр. 221, арк. 30—33.
29 А х т а м а з я н А. А. Военное сотрудничество СССР и Германии в 1920— 1933 гг. (по
новым документам) / / Нов. и новейш. история.— 1990.— № 5.— С. 3—24.
30 Г е л л е р М., Н е к р и ч А. Указ. соч.— С. 323.
31 N е w m а п В. Op. cit.— Р. 34.
32 ЦДАНГ, Москва, Колекція документів Наркомзовнішторгу СРСР; К г 1 w і t s к у W. G.
In Stalin's Secret Service.— N. Y., 1939.— P. 15.
33 Т р о ц к и й JI. Германо-советский союз / / Даугава.— 1990.— № 3.— С. 112.
IS S N 0130—5247. Укр. lern, журн., 1993, I 49
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-212312 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-16T08:10:37Z |
| publishDate | 1993 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Трубайчук, А.Ф. 2026-02-04T14:37:05Z 1993 Червона Армія і рейхсвер у 20-ті роки / А.Ф. Трубайчук // Український історичний журнал. — 1993. — № 1. — С. 40–49. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212312 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Статті Червона Армія і рейхсвер у 20-ті роки Ф. Красная Армия и рейхсвер в 20-е годи F. Red Army and Reichsver in the 20-th years Article published earlier |
| spellingShingle | Червона Армія і рейхсвер у 20-ті роки Трубайчук, А.Ф. Статті |
| title | Червона Армія і рейхсвер у 20-ті роки |
| title_alt | Ф. Красная Армия и рейхсвер в 20-е годи F. Red Army and Reichsver in the 20-th years |
| title_full | Червона Армія і рейхсвер у 20-ті роки |
| title_fullStr | Червона Армія і рейхсвер у 20-ті роки |
| title_full_unstemmed | Червона Армія і рейхсвер у 20-ті роки |
| title_short | Червона Армія і рейхсвер у 20-ті роки |
| title_sort | червона армія і рейхсвер у 20-ті роки |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212312 |
| work_keys_str_mv | AT trubaičukaf červonaarmíâíreihsveru20tíroki AT trubaičukaf fkrasnaâarmiâireihsverv20egodi AT trubaičukaf fredarmyandreichsverinthe20thyears |