Музей історії Києва
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1993 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1993
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212316 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Музей історії Києва / Т.Є. Хоменко, Л.Д. Федорова // Український історичний журнал. — 1993. — № 2-3. — С. 86–96. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860271271019806720 |
|---|---|
| author | Хоменко, Т.Є. Федорова, Л.Д. |
| author_facet | Хоменко, Т.Є. Федорова, Л.Д. |
| citation_txt | Музей історії Києва / Т.Є. Хоменко, Л.Д. Федорова // Український історичний журнал. — 1993. — № 2-3. — С. 86–96. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-13T13:02:11Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ
Т. Є. Хоменко (Київ), Л. Д. федорова (Київ)
Музей історії Києва
Музеї історії міст діють у Москві, Ленінграді, Ризі, Таллінні, Києві,
Єревані, Баку, Парижі, Лондоні, Афінах, Дамаску, Празі, Братиславі, Кра
кові, Мюнхені та в багатьох інших містах. Історія деяких з них нараховує
не одну сотню років.
Кожне місто має своє неповторне обличчя, долю, історію, національні й
культурні традиції. Саме воно — об’єкт діяльності великої групи музеїв, а
культурно-історична спадщина міста стала предметом їх вивчення.
Музей — центр, що акумулює історичний досвід, вивчає, зберігає і
використовує культурну спадщину міста з метою збагачення його сучасного
життя. Саме він виявляє цю спадщину у формі предметів і об’єктів музей
ного значення, в процесі непростої роботи щодо визначення їх історичної,
наукової, естетичної цінності, надає їм статус пам’ятки історії та культури.
При цьому долається традиційний розподіл рухомих і нерухомих пам’яток,
музейні предмети і музеєфіковані пам’ятки ̂ стають частиною універсаль
ного, багатоаспектного зібрання музею міста.
Необхідно зазначити, що більшість музеїв цієї групи розташовується в
музеєфікованих пам’ятках, примітних в історії міста й розміщених у його
історичній частині. Це, наприклад, Петропавловська фортеця в Санкт-Пе
тербурзі, церква Іоанна Богослова в Москві, Кловський палац у Києві,
архітектурний ансамбль Старого міста в Ризі, комплекс палацу Шірван-
шахів у Баку, палац Халед-Аль-Азм у Дамаску, Старий палац у Афінах
тощо.
Основна експозиція музеїв найчастіше має оглядовий, узагальнюючий
характер, що не дає можливості використовувати багато цінних колекцій.
Намагання повернути музейні предмети в реальне середовище, від якого
вони були колись відлучені, приводить до створення системи різно-
профільних експозицій у музеєфікованих пам’ятках історії та культури.
Музею міста зробити це легше, ніж будь-якому музею обласного, рес
публіканського масштабу. При цьому розвиваються основні ідеї, теми, проб
леми, що закладені в оглядовій експозиції, освоюється культурно-історичне
середовище міста. Ці музеї-пам’ятки самі є елементами відродженого куль
турного середовища, центральним об’єктом показу, і кожний експонат у та
кому музеї, наближений до реальних умов його колишнього існування, на
буває нового значення та сприяє більшому емоційному й виховному впливу
на відвідувачів.
Музеєфікація міських пам’яток — шлях оволодіння культурною спад
щиною. Внаслідок цього незмірно зростає інформаційний потенціал музею
міста. Останній стає центром збирання інформації як загальноісторичної,
краєзнавчої, так і пам’ятникознавчої. Все вищезазначене може послужити
основою типології музею історії міста в системі історичних і краєзнавчих
86 /55N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, № 2
Пам'ятки Історії та культури
музеїв* Питання ці вже починають порушуватися в музеєзнавчих
дослідженнях1.
Перспектива розвитку музею міста бачиться у створенні централізованої
музейної системи. Вона складатиметься з основної експозиції з історії міста,
меморіальних і спеціалізованих музеїв, музейних комплексів, історико-
культурних заповідників. Такий музей можна вважати тільки комплексним,
тому що він не має вузько вираженої спеціалізації.
Це підтверджується і тим досвідом роботи, якого набув за період свого
існування Музей історії Києва, організований згідно з постановою Ради
Міністрів України у 1978 р. Перша його експозиція відкрилася у травні
1982 р. до 1500-річного ювілею міста у Кловському палаці на Печерську.
Експозиція була побудована за історико-хронсшогічним принципом і
висвітлювала історію Києва від перших поселень на його території до
періоду так званого «розвинутого соціалізму». Нині цей період від
ображається тематичними та проблемними експозиціями. Паралельно твор
ча група, до складу якої входять провідні спеціалісти та науковий актив
музею, працює над новою концепцією головної експозиції.
Йде наукове проектування експозицій і в тих пам’ятках, які вже
ввійшли до складу музею. У здійсненні поставлених завдань допоможе
збірка, що постійно поповнюється. В ній налічується вже близько 200 тис.
одиниць зберігання основного фонду.
До музею входять такі пам’ятки історії та культури: Кловський палац,
житловий будинок кінця XVII — початку XVIII ст. (відомий як будинок
Петра І) по вул. Костянтинівській, 6, Печерська брама, Аскольдова могила,
Звіринецькі печери, Гнилецький підземний монастир, Китаєве, житловий
будинок кінця XVIII — початку XIX ст. по вул. Московській, 40 б, будинок-
музей Г. П. Світлицького, житлові будинки, в яких у різні часи мешкала
сім’я Булгакових, квартира Шолом-Алейхема, музей М. Грушевського.
Крім того, на Андріївському узвозі працює виставочний зал. Двічі на
тиждень музей здійснює екскурсійне обслуговування Марийського пала
цу — єдиної в місті пам’ятки палацово-паркового мистецтва.
Кожна з пам’яток має свій набір соціально-історичних, культурних, про
сторових форм існування, вивчення яких визначає вибір теми і змісту
експозиції, впливає на напрями наукових досліджень, форми й засоби му
зеєфікації. Зупинимося на деяких прикладах.
Кловський палац
Побудовано у середині XVIII ст. за проектом архітектора Й. Г. Шеделя
архітекторами П. І. Неєловим і С. Д. Ковніром. Останній вніс у композицію
й оформлення палацу елементи української народної архітектури. Спочатку
він був двоповерховим. У 1863 р. було надбудовано третій поверх. Споруда
цегляна, П-подібна. У XVIII ст. інтер’єри палацу були розписані. Одночасно
з його будівництвом проводилися роботи по розбивці і насадженню парку,
який мав об’єднати ансамблі Царського (Маріїнського) і Кловського
палаців. Однак проект парку, складений садовим майстром В. М. Ско-
беєвим, не затвердили у Петербурзі. Тому у повному масштабі він і не був
здійснений. Від липового гаю з алеєю до Царського палацу місцевість одер
жала назву «Липки», яка зберігається й досі. На початку XIX ст. землю тут
було розпродано приватним особам у зв’язку з перенесенням на Печерськ
адміністративного центру міста, липовий гай був вирубаний.
Пожежі та перебудови, використання внутрішніх інтер’єрів для потреб
/55ЛГ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, № 2 87
Пам'ятки історії та культури
різних організацій призвели до втрати розписів, певного спотворення
архітектури палацу та його оточення. У 1974 р. під час реставрації було
відновлено ліпний декор.
Територія Кловського палацу не відповідає історичному і художньому
вигляду пам’ятки архітектури, створює враження дисгармонії з на
вколишнім середовищем. Крім того, що площа садиби палацу стала набагато
меншою, на її території з’явилися скляні павільйони, складські приміщення,
гаражі та майданчик Музею історії Великої Вітчизняної війни для експону
вання бойової техніки, який розташувався тут у 1974—1981 рр.
Необхідність благоустрою території й нового будівництва диктуються і
нестачею експозиційних, фондових, виставочних площ, робочих приміщень.
Основними завданнями, поставленими при проектуванні реконструкції цьо
го пам’ятника були: знайти таке архітектурно-планувальне й об’ємно-про
сторове рішення нових споруд, яке б не вступало в суперечність з архітекту
рою Кловського палацу; створити відповідне культурне середовище в зоні
його розташування.
Після підготовки працівниками музею вихідних матеріалів (історична
довідка, пропозиції щодо створення декоративного парку, концепції музей
ного комплексу) КиївЗНДІЕПом було розроблено ескізний проект. В осно
ву архітектурного рішення покладено забудову ділянки за її периметром з
утворенням двору, обнесеного глухою кам’яною стіною з металевою огоро
жею за зразками XVIII ст. перед головним фасадом палацу. Це дасть
можливість ізолювати зону музейного комплексу від непривабливої
архітектури дворових фасадів, що оточують заклад, і створить умови для
його відновлення.
На площі двору передбачається розбити парк у стилі XVIII ст.
Архітектура корпусу, що добудовується, вирішується нейтрально щодо са
мого палацу, і це зберігає за ним провідну роль в ансамблі. З ’єднуючою
ланкою обох будинків можуть бути використані мотиви арки, присутньої в
композиції палацу. Таким чином, монументально-декоративне оформлення
спрямоване на створення високоефективного середовища території палацу.
З початком будівництва буде можливість провести археологічні
дослідження на тому місці, де в XI ст. розташовувався Кловський (Сте-
фанич) монастир, зруйнований монголо-татарами у 1240 р. Частково роз
копки тут проводилися у 1974—1975 рр. експедицією Інституту археології
АН України. Знесення господарських споруд дасть можливість завершити
дослідження стародавньої території силами співробітників музею, поповнити
наші знання про історію місцевості. Це необхідно й у зв’язку з тим, що
одночасно розробляється наукова концепція нової експозиції музею з історії
місцевості, де розташований Кловський палац, а також самого музею, ідея
створення якого виникла ще в XIX ст.
Аскольдова могила
Так називається місцевість на правому березі Дніпра, розташована на
північ від Києво-Печерської Лаври. В цьому урочищі (Угорському) за пере
казом, підтвердженим літописними даними, у 882 р. новгородським князем
Олегом було вбито першого київського князя-християнина Аскольда (в хре
щенні Микола) — останнього представника правлячої слов’янської династії
Київичів. Цією розповіддю літописець зафіксував найважливішу історичну
подію — об’єднання північної і південної Русі в єдину давньоруську держа
ву — Київську Русь.
88 /55И 0130—5247. Укр. іст. жури., 1993, № 2
Пам'ятки історії та культури
На місці загибелі та поховання Аскольда було побудовано один з перших
православних храмів Києва — дерев’яну Микільську церкву. Нині ця
місцевість розташовується у центрі міста, а в ті далекі часи тут була,
очевидно, заміська укріплена резиденція князя.
У XI ст. в урочищі було відкрито найдавніший жіночий монастир. У
XII ст. він був перетворений у чоловічий. З того часу до початку XIX ст. на
цьому місці, змінюючи один одного, стояли дерев’яні храми св. Миколи. В
XV—XVII ст. Пустельно-Микільський монастир був одним з найбагатших у
Києві. Наприкінці XVII ст. його переводять трохи вище, на гору, де гетьман
І. С. Мазепа побудував муровану церкву св. Миколи — головний храм мо
настиря. Аскольдова могила поступово перетворювалася в громадський
цвинтар. У 1808—1810 рр. на місці занепалої дерев’яної збудовано нову
муровану Микільську церкву у вигляді класичної ротонди-мавзолею з
інтер’єрами, прикрашеними ліпленням і живописом, чудовим іконостасом з
італійського мармуру. Автор проекту — відомий київський архітектор
А. І. Меленський. Розташована в одному з мальовничих куточків Києва,
церква відзначалася витонченістю форм, органічно вписувалася в навко
лишній краєвид. Вона вважається однією з кращих споруд А. І. Мелен
ського.
У другій половині XIX ст. територія церковного погосту обноситься му
рованою огорожею, будуються одноповерховий будинок причету і дзвіниця
над брамою. Міський цвинтар на Аскольдовій могилі стає місцем поховання
привілейованої частини населення. Відомий дослідник київського некрополя
Л. А. Проценко, яка допомагає музею в роботі по вивченню пам’ятки і
виробленню пропозицій по її музеєфікації, атрибутувала 22 поховання в
усипальниці підземного ярусу церкви, а також самого цвинтаря — всього
близько 2 тис. могил2. Тут були поховані відомі державні й громадські діячі,
представники науки і культури. Цвинтар розбили на 9 терас, проклали
сходинки, доріжки, встановили лавки, в оранжереї вирощувалися квіти для
прикрашення могил.
У 1934—1936 рр. згідно з рішенням міської влади цвинтар був
ліквідований, його чудові пам’ятники по-варварському знищено. Кілька
поховань було перенесено, решта їх залишилася тут. Зараз це парк з прогу
лянковими алеями і квітниками.
У 1936 р., в період масового знищення культових споруд, за проектом
архітектора П. Г. Юрченка Микільську церкву було перетворено в пар
ковий павільйон з надбудованою колонадою, поставленою на місці бані, що
врятувало пам’ятник від знесення. У такому вигляді він зберігся й до.
наших днів.
Цілком імовірно, що до Микільського монастиря належала й однойменна
печера XI—XIII ст., знайдена у 1853 р. Адже багато київських монастирів
засновувалися під землею. Місцезнаходження печери тепер невідомо.
У 1979 р. парковий павільйон передано Музею історії Києва. Пам’ятка
виявилася дуже складною щодо здійснення робіт по її музеєфікації. По-
перше, в історії пам’ятки відбилося багато найважливіших подій минулого
та культури. Деякі з них досить дискусійні з точки зору належності саме до
цієї місцевості. По-друге, площа павільйону настільки мала, що
організувати у ньому експозицію практично неможливо. По-третє, хотілося
б повернути пам’ятці первісний вигляд, що наприкінці 70-х років було
надто складною справою.
Особливу гостроту всім проблемам надавало те, що і працівники музею,
і старожили, і дослідники знали, що ця місцевість фактично залишилася,
/55ЛГ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, № 2 89
Пам'ятки історії та культури
хоча й під вивіскою парку, найвідомішим у Києві некрополем. Тут, як і
раніше, знаходяться останки людей, пам’ять про яких повинна зберігатися.
У кінці 1985 р. музей разом з міською організацією Товариства охорони
пам’яток оголосив конкурс на проект створення музейного комплексу в
парку «Аскольдова могила». У 1986 р. проведено ряд громадських обгово
рень поданих проектів. Одні автори пропонували відбудувати Микільську
церкву, інші вважали, що при цьому порушиться уява про долю й історію
пам’ятки. Але ніхто з них не включив до складу музейного комплексу не
крополь.
Головним підсумком конкурсу, на наш погляд, є те, що були схвалені
для дальшої розробки пропозиції щодо відбудови церкви. У відповідності з
проектом — автор В. К. Хромченков (Інститут «Укрпроектреставрація»)
планується провести ремонтно-реставраційні й відбудовні роботи по споруд
женню колишньої Микільської церкви, відновити будинок причту, дзвіницю
й огорожу колишнього цвинтаря.
Наукова концепція майбутнього заповідника передбачає експозицію по
історії місцевості (будинок причту), меморіальну експозицію у відбудованій
церкві, яка розповість про людей, похованих на цвинтарі. На останньому
передбачається позначити місця поховань.
Коло пам’яток, які складуть експозицію просто неба, настільки широке,
що їм можна буде надати статус історико-культурного заповідника. Досвід
його створення є рідкісним прикладом комплексного підходу до вирішення
питань музеєфікації такої незвичайної пам’ятки, відродження одного з осе
редків багатої культурно-історичної спадщини нашого народу.
Після закінчення відбудови і реставрації пам’ятки музей планує за-
ключити угоди з різними конфесіями щодо проведення тут поминальних
відправ та обрядів. В останній час до різних інстанцій міста і держави над
ходять пропозиції про створення в Києві біля Аскольдової могили меморіалу
видатних людей, які загинули за Україну, за рахунок коштів українців з
далекого й близького зарубіжжя.
Звіринецькі печери
Розташовані на правому березі Дніпра в однойменній місцевості, назва
якої пояснюється за однією версією звіриними «ловами», які влаштовували
князі у навколишніх лісах, за другою — від спеціального звіринця, де
утримувалися призначені для мисливства рідкісні звірі.
Більш за все місцевість відома сьогодні стародавніми печерами, розташо
ваними на південний схід від Видубицького монастиря. Чимало дослідників
вважає їх першим печерним монастирським лабіринтом Києва після
прийняття християнства на Русі і датує X ст. Після переходу ченців на
Видубичі монастир почав швидко занепадати і, очевидно, був засипаний у
1240 р. татарами, оскільки в його галереях сховалися мешканці Видубицької
околиці. Зростаюча слава Києво-Печерського монастиря призвела до забут
тя Звіринецької обителі.
Печери були випадково виявлені в 1888 р. Там знайдено багато ске
летних останків, шкіряне взуття, пояси, фрагменти посуду тощо. Чимало
предметів чернецького побуту зникло безслідно у результаті того, що в
печери кинулися маси людей. Довелося засипати вхід до них.
Перші археологічні дослідження печер були проведені у 1912—1914 рр.
Довжина печерних лабіринтів — близько 150 м. Вони утворюють коридори-
вулиці шириною майже 1,25, висотою приблизно 2 м. Величезний інтерес
/55ЛГ 0130—5247. Укр. іст. ж у р и 1993, № 290
Пам'ятки історії та культури
становлять підземна церква, крипти з масовими похованнями, ніші-локули
з одиночними похованнями, затворницькі ніші-келії, давньоруські написи.
Світова війна, що почалася, перервала дослідження печер.
У 1965 р. Звіринецькі печери оголошені пам’яткою археології республі
канського значення, а у 1988 р. передані Музею історії Києва.
Доля матеріалів, знайдених у печерах, за невеликим винятком,
невідома. Історія пам’ятки має багато нез’ясованих сторінок. Дослідження
Звіринецьких печер триває. Археологи знаходять тут нові предмети, що до
помагає уточнити датування пам’ятки і ввести до наукового обігу нові дані
про той період історії міста, який майже не висвітлений давніми писемними
джерелами.
Археологічні знахідки свідчать, що печери були в давньоруський період
підземним кладовищем. Після 1240 р. і до XVII ст. вони продовжували
функціонувати. У 1913 р. тут було створено Звіринецький скит, що існував
до 1934 р.
До створеного тут музею ввійдуть розчищені укріплені підземні
лабіринти, склеп дослідника І. М. Каманіна, а також наземний музей, який
розповість про історію місцевості та її дослідників.
Освоєння Звіринецьких печер поклало початок створенню комплексу
«Підземний Київ» у складі Музею історії Києва. Відділ, що займається
Звіринцем, Китаєвом та Гнилецькими печерами, уже діє. Геофізичні і
мікрокліматичні умови, в яких перебувають ці пам’ятки, досліджує за уго
дою з музеєм спеціально створений колектив фахівців Інституту геології
АН України. Наслідком його роботи стане обгрунтування заходів по екс
плуатації та збереженню печер.
Китаєве
Місцевість Китаєве — одна з найдавніших населених територій, якій
відводилося значне місце в обороні найближчих підступів до Києва.
Більшість дослідників ототожнює її з літописним київським Пересіченим.
Китаєве являє собою цілий археологічний комплекс у південній частині
Києва, який належить до числа досить великих міських утворень X—
XIII ст. Він включає городище (2,22 гектара), під яким виявлено печерні
лабіринти, поселення (40 га> і курганний могильник. У поєднанні з
архітектурою монастирського комплексу XVIII—XIX ст. (споруди Китаїв-
ської пустині з церквою св. Трійці, побудованою у 1767 р. С. Ковніром) і
мальовничими струмком і схилами ця територія є частиною ланцюга
унікальних для сучасного міста ландшафтів, які мають великий культурно-
історичний потенціал. Збереження таких пам’яток в умовах міста, яке
швидко розвивається,— явище надзвичайно рідкісне.
З 1965 р. Китаївський археологічний комплекс взято під державну охо
рону як пам’ятку республіканського значення. Охоронна зона становить
100 га. Нині в її межах розташовані Інститут садівництва з плантаціями
фруктових та ягідних культур, навчальний комбінат Агропрому, квартали
приватної забудови, насадження лісопаркгоспу. Монастирський комплекс
передано церкві.
З 1989 р. музей розпочав роботу по створенню історико-культурного й
археологічного заповідника «Китаєве». Процес музеєфікації ускладнюється
не стільки розмірами території, скільки тим, що характер використання
останньої не відповідає її історико-культурному і соціальному значенню й
спотворює вигляд. Археологічні об’єкти в багатьох випадках пограбовані,
ІЗЗЯ 0130—5247. Укр. іспи журн., 1993, № 2 91
Пам'ятки історії та культури
велика їх частина не досліджена, печери зруйновані, пагорби урочища густо
засаджені, територія забруднена, монастирські ставки практично знищені»
Збереження своєрідного природного ландшафту, історико-культурного
потенціалу місцевості дадуть можливість для комплексного вивчення і му
зеєфікації пам’яток, їх активного включення в культурне життя міста.
Археологічні дослідження допоможуть достовірно висвітлити ряд проблем,
пов’язаних з формуванням давньоруської столиці та її околиць, а отже, й з
історичним розвитком Києва.
Печерська брама
Розташована в підземному переході під Майданом незалежності. Не
велика камерна експозиція присвячена одному археологічному об’єкту, але
сама пам’ятка дає можливість «виходу» на значні історичні сюжети, що
охоплюють хронологічний період XI—XVIII ст.
Брама виявлена у 1981 р. експедицією Інституту археології на чолі з
М. Сагайдаком під час реконструкції майдану, де одночасно з іншими робо
тами проводились археологічні та історико-архітектурні розвідки. У резуль
таті досліджень були виявлені й вивчені земляний вал і рів оборонних
укріплень Києва XI ст.; проїзд давньоруської Лядської брами XI ст.;
залишки дерев’яної Печерської брами другої половини XVII ст.; фунда
менти мурованої Печерської брами середини XVIII ст.; залишки дерев’яної
бруківки XVIII ст. і предмети матеріальної культури XI—XVIII ст.
В зв’язку з історичним значенням цих споруд, за рішенням Київського
міськвиконкому, збережені фундаменти мурованої Печерської брами, яка
ввійшла як основний об’єкт показу виставки підземного павільйону,
відкритої у 1982 р. Києво-Печерським заповідником і переданої музею.
Незважаючи на вигідне розташування в центрі міста, приміщення
надзвичайно незручне для експлуатації, оскільки через нього здійснюється
вхід у службу фонтанів. Температурно-вологовий режим залежить від
погодних умов. Адже від переходу об’єкт відділено лише декоративними
гратами. Тому оригінальні експонати, пов’язані з історією пам’ятки,
розміщувати тут було небезпечно. В зв’язку з існуючими проблемами нині
готується художнє проектування нової експозиції, яка висвітлить відкриття,
вивчення і музеєфікацію пам’ятки, покаже реконструкції брам XI, XVII і
XVIII ст. і відповідні їм археологічні матеріали, писемні джерела, плани,
схеми тощо. Повернеться на своє місце і дерев’яна бруківка, що зберігається
поки що в музеї.
Головним же об’єктом експозиції залишиться брама, що є найцікавішою
пам’яткою фортечних споруд Києва різних епох.
Житловий будинок кінця XVII — початку XVIII ст.
(будинок Петра І)
Міститься у центральній частині Подолу. Вірогідних відомостей про спо
руду мало. Автор проекту і перший власник невідомі. На думку деяких
дослідників, у цьому будинку, що належав, мабуть, заможним міщанам, у
1706—1707 рр. зупинявся Петро І. Проте документальних джерел, які
свідчили б про це, ще не знайдено. Перебування царя на Подолі цілком
імовірне. Адже це, був на той час найупорядкованіший район міста, його
економічний і культурний центр.
Тепер будинок використовується як робоче приміщення і фондосховище
музею.
92 /55ЛГ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, № 2
Пам’ятки історії та культури
Пам'ятка має цікаву історію. В різні часи тут розміщувалися служби
магістрату, гамівний будинок, парафіяльне училище, притулок. Однак дже
рел щодо цього збереглося дуже мало. Тому вивчення пам'ятки йде з
великими труднощами. Однак інтерес до подібних споруд викликає потребу
в прискоренні процесу їх музеєфікації. Найбільш доцільною в даному разі
тут є експозиція типового міщанського київського будинку кінця XVII—
початку XVIII ст. з відновленням інтер'єрів, створених на типологічних ма
теріалах. Частина експозиції має розповісти відвідувачам про історію
будинку.
Житловий будинок кінця XVIII — початку XIX ст.
по вул. Московській, 40 б
У XIX ст. ця вулиця була однією з центральних у місті. Автором про
екту, як вважають, був міський архітектор А. І. Меленський. Одноповер
ховий будинок з мезоніном і шестиколонним портиком було частково пере
будовано в XIX ст.
Садиба належала різним власникам. У другій половині XVIII ст. її купив
статський радник Колегії іноземних справ П. П. Веселицький — дипломат і
політичний діяч за часів царювання Єлизавети Петрівни і Катерини II. Його
сини Гаврило і Петро — учасники Вітчизняної війни 1812 р. У XIX ст.
будинок належав купцю В. Пирожкову та його родині, поки у 1870 р. його
не купила засновниця Введенської жіночої общини для старих вдів і сиріт. У
1901 р. община була перетворена у жіночий монастир. У 1989 р. будинок
передано музею.
Близько десяти років будинок був безгосподарним, прийшов у повне за
пустіння. Тому його реставрація передбачає детальне відновлення архі
тектурного вигляду пам’ятки та її інтер’єрів. Знайдені під час досліджень
фрагменти шпалер, різноманітні кахлі будуть використовуватися як зразки
під час відновлювальних робіт.
Після відбудови тут розміститься музей особистих зібрань киян з ук
раїнської діаспори. Історія садиби, традиції колекціонування, приватні ко
лекції й історія української діаспори,— такі напрями досліджень і структура
майбутньої експозиції.
Булгаковський комплекс
Таку умовну назву одержали будинки, пов’язані з життям у Києві
відомого російського письменника М. О. Булгакова. Вони розташовані на
Андріївському узвозі, 13, вулицях Воздвиженській, 10 б і Кудрявській, 9.
Останні два були визначені свого часу як нецінна і стара забудова. В
значній мірі їх вдалося відстояти від знищення завдяки громадськості міста.
Близько ЗО років життя пов’язують з Києвом М. О. Булгакова, у твор
чості якого місто займає велике місце. В багатьох його творах ми пізнаємо
чудові краєвиди Києва, окремі його вулиці, куточки, будинки.
До 100-річчя з дня народження письменника у травні 1991 р. на першо
му поверсі будинку, де пройшла його молодість, було відкрито першу
експозицію літературно-меморіального музею під назвою «Прогулянки по
Києву з Михайлом Булгаковим». На Андріївському узвозі, 13 Булгаков жив
у 1906—1913 і 1918—1919 рр. Для кожного з нас цей будинок назавжди
пов’язаний з романом «Біла гвардія» і п’єсою «Дні Турбіних», де письмен
ник поселив своїх героїв.
138Н 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, № 2 93
Пам'ятки історії та культури
Непростими були пошуки під час розробки наукової концепції музею.
Безперечним було лише те, що саме цей будинок повинен стати цент
ральним у комплексі. Відсутність на той час меморіальної колекції і певна
«прив’язаність» до досвіду створення аналогічних музеїв вплинули на зміст
першого варіанту концепції, яка пропонувала історико-біографічну
експозицію. На першому поверсі передбачалося розкрити тему «Київ —
місто», на другому — розмістити експозицію біографічного характеру, за
сновану на типологічних предметах інтер’єру з особливо виділеними ху
дожніми засобами окремими меморіальними предметами. Однак правомірно
поставлене запитання, чим мають відрізнятися музеї М. 0. Булгакова в
Києві і в Москві, змусило зробити так, як діяв сам Булгаков — поселити в
його будинок його героїв. «Портрет письменника з його героями в інтер’єрі
будинку» — так визначила жанр майбутньої експозиції автор наукової кон
цепції К. М. Питоєва-Лідер. У цьому «портреті» передбачається намітити
також теми московського циклу творчості письменника, пов’язані з Києвом,
які знайдуть потім відображення в експозиціях і виставках в інших
будинках.
Вул. Воздвиженська, 10 б — будинок, де народився письменник. Визна
чити точно квартиру, яку наймала його сім’я, неможливо. З документів про
спорудження будинку постає, що він був споруджений у 80-х рр. XIX ст. У
ньому було шість квартир: п’ятикімнатна, трикімнатна, дві двокімнатні й
дві однокімнатні. Зважаючи на їх вартість, сім’я Булгакових могла знімати
двокімнатну. Будинок належав священику Хрестовоздвиженської церкви
М. П. Бутовському, який і хрестив майбутнього письменника.
Особливу цінність пам’ятці надає і те, що споруд такого типу на Подолі
лишилося дуже мало. Вигляд вулиці сформувався у другій половині XIX ст.
у так званому «стилі київських підрядчиків». Головний фасад двоповерхової
цегляної споруди відрізняється багатим декоративним оздобленням. У
результаті ремонтів будинок зазнав значних змін.
Концепція музеєфікації пам’ятки така: відбудувати фасад і одну з
двокімнатних квартир з точністю до дрібних деталей — шпалер, дверних
ручок тощо. У ній розмістити експозицію про історію будинку. Основну ува
гу при цьому звернути на період життя тут сім’ї Булгакових. В інших
кімнатах будинку планується розмістити відкриті фонди музею по
інтер’єрах Києва.
Меморіальний будинок-музей Г. П. Світлицького
Його включено до складу Музею історії Києва на правах відділу у
1987 р. Існує з 1958 р. (майже всі роки на правах громадського музею).
Г. П. Світлицький (1872—1948) — український живописець, народний
художник України. Майже все його життя пов’язане з Києвом і цим
будинком. У музеї зібрана колекція творів художника, документи, фото
графії, музичні інструменти тощо.
Садиба збереглася у первісному вигляді. Вона розмістилася в одній з
найдавніших частин Подолу, забудова якої оформилася у другій половині
XIX — на початку XX ст. На жаль, ця забудова майже повністю знищена.
Однією з небагатьох уцілілих і характерних для свого часу є садиба
Г. П. Світлицького. Будинок споруджено у 1870 р. З того часу його вигляд
значно змінився. Будинок втратив свою архітектурно-художню своєрідність.
А територія, на якій він розміщується, має вигляд пустиря. Недалеко від
І88И 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, № 294
Пам'ятки історії та культури
цього місця, на вул. Воздвиженській, збереглася Хрестовоздвиженська
церква, в розписах якої брав участь художник.
Розроблений історико-опорний план і архітектурно-художня концепція
пропонують формування культурного комплексу Будинку-музею Г. П. Світ-
лицького. Передбачається не лише відновлення первісного вигляду садиби,
її впорядкування відповідно до періоду життя тут художника, реставрація
фруктового саду, а й регенерація прилеглого середовища. Це відбудова
кількох сусідніх садиб, малих архітектурних форм, покриття вулиць, на
садження рослинності на пагорбах тощо.
При позитивному вирішенні проблем, пов’язаних з даним музеєм,
найбільш правильним було б у меморіальному будинку зберегти житлову
обстановку, а художню експозицію перемістити в одну з відбудованих
садиб.
Формування культурного комплексу з відтворенням історичного сере
довища сприяло б не тільки повноцінному функціонуванню музею, а й збе
регло б самобутність і неповторність цього місця.
Історико-меморіальний музей М. С. Грушевського
До останнього часу мало хто знав, пг невеликий триповерховий будинок
по вул. Паньківській, 9, належав родиі М. С. Грушевського ще з початку
XX ст.
Саме тут у 1918—1919 рр. після зруйнування великого фамільного
будинку мешкав голова Центральної Ради, перший президент УНР,
найвидатніший український історик, ім’я якого було в той час гаслом
національно-визвольного руху. Саме сюди він повернувся після еміграції у
1924 р. В квартирі 4 на третьому поверсі академік, голова Історичної секції
ВУАН М. С. Грушевський жив з дружиною і дочкою до 1931 р., коли він був
депортований до Москви. Інші квартири займали в той час його брат та
сестра із своїми сім’ями.
М. С. Грушевський створив свою історичну школу, яка є невід’ємною
частиною національної школи взагалі. Це була блискуча плеяда ук
раїнських учених, останнім велетнем якої став Михайло Сергійович.
Загальмована і затаврована українська історична школа буде представле
на у відповідній експозиції, де знайде відображення не тільки наукова та
громадська діяльність українських учених XIX — 30-х років XX ст., але й
тих, хто продовжив цю справу в еміграції, наприклад, Українське історичне
товариство, Українська вільна Академія наук тощо.
Життя, діяльність, творча спадщина М. С. Грушевського, його оточен
ня, історія садиби — основні теми інших розділів майбутнього музею,
головним експонатом якого стане відтворена меморіальна квартира на
третьому поверсі.
Музеєфікаційна діяльність Музею історії Києва, пов’язана з освоєнням
історико-культурного середовища, визначає новий етап в його розвитку.
Заклади, які здійснюють таку політику, одержали назву «музеї в сере
довищі»3. Прикладів подібної діяльності музеїв історії міст можна навести
чимало. Один з найяскравіших — це ідея створення комплексу «Старий Пе
тербург» у Музеї історії цього міста4.
У результаті включення міських пам’яток до складу Музею історії Києва
він перетворився у централізовану музейну систему, об’єкти якої розташо
вані у 6-ти адміністративних районах міста. За своєю організаційно-
функціональною схемою він відповідає поняттю «об’єднаний музей»5.
/55ЛГ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1993, № 2 95
Пам’ятки історії та культури
Створення системи експозицій дасть можливість музею розробити такі
екскурсійні маршрути, які покажуть не тільки цікаві пам’ятки міста, а й да
дуть образну уяву про традиційне міське середовище, відроджене і включе
не в сучасне життя.
Діяльність музею сприяє виявленню нових джерел, поглибленню науко
вих знань про місто як універсальний культурний механізм, про його
виникнення, розвиток, функції, культурно-історичну спадщину-та націо
нальну культурну самобутність.
1 Н и к о л ь с к и А В . П. Музей истории Москвьі: Музейное дело в СССР. Музейная сеть
и проблеми ее совершенствования на современном зтап е// Сб. науч. тр.— М., 1985.
2 П р о ц е н к о Л. А. Некрополь Аскольдовд могила в Києве: Памятники культури.
Новие открьггия// Ежегодник, 1988.— М., 1989.— С. 500.
3 Д у к е л ь с к и й В. Ю. Музей и культурно-историческая среда: Музееведение ком-
муникации в музейной деятельности// Сб. науч. тр.— М., 1985.— С. 116.
4 К и р и х о в Б., М а р г о л и с А. Старий Петербург / / Советский музей.— № 5.—
1988.
5 И к с а н о в а И. В. Опьгг разработки модели регионального музейного обьединения:
Музееведение. Вопроси теории и методики// Сб. науч. тр.— М., 1987.— С. 121 -і—137.
96 /55N 0/30—5247. Укр. іст. журн., /993, № 2
b7a77433f729ded52b25a16bf960b84c706a34f2e291d8bf1cf0e1c76d4e5bbc.pdf
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-212316 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-13T13:02:11Z |
| publishDate | 1993 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Хоменко, Т.Є. Федорова, Л.Д. 2026-02-04T14:56:22Z 1993 Музей історії Києва / Т.Є. Хоменко, Л.Д. Федорова // Український історичний журнал. — 1993. — № 2-3. — С. 86–96. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212316 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Пам'ятки історії та культури Музей історії Києва Музей истории Киева The History Museum in Kyiv Article published earlier |
| spellingShingle | Музей історії Києва Хоменко, Т.Є. Федорова, Л.Д. Пам'ятки історії та культури |
| title | Музей історії Києва |
| title_alt | Музей истории Киева The History Museum in Kyiv |
| title_full | Музей історії Києва |
| title_fullStr | Музей історії Києва |
| title_full_unstemmed | Музей історії Києва |
| title_short | Музей історії Києва |
| title_sort | музей історії києва |
| topic | Пам'ятки історії та культури |
| topic_facet | Пам'ятки історії та культури |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212316 |
| work_keys_str_mv | AT homenkotê muzeiístorííkiêva AT fedorovald muzeiístorííkiêva AT homenkotê muzeiistoriikieva AT fedorovald muzeiistoriikieva AT homenkotê thehistorymuseuminkyiv AT fedorovald thehistorymuseuminkyiv |