Опір сталінізму в Україні (1920–1930-ті pp.)
На сторінках «Українського історичного журналу» вміщено чимало досліджень з такої важливої і складної проблеми, як сталінізм на Україні. Характерною їх особливістю і, на наш погляд, недоліком стало недостатнє висвітлення опору командно-адміністративній системі, тоталітаризмові, сталінському теророві...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1993 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1993
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212318 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Опір сталінізму в Україні (1920–1930-ті pp.) / M.Т. Безотосний // Український історичний журнал. — 1993. — № 2-3. — С. 97–103. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860293240052252672 |
|---|---|
| author | Безотосний, M.Т. |
| author_facet | Безотосний, M.Т. |
| citation_txt | Опір сталінізму в Україні (1920–1930-ті pp.) / M.Т. Безотосний // Український історичний журнал. — 1993. — № 2-3. — С. 97–103. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | На сторінках «Українського історичного журналу» вміщено чимало досліджень з такої важливої і складної проблеми, як сталінізм на Україні. Характерною їх особливістю і, на наш погляд, недоліком стало недостатнє висвітлення опору командно-адміністративній системі, тоталітаризмові, сталінському теророві з боку робітників, селян, інтелігенції, членів партії.
Відгукуючись на попередні публікації, автор робить спробу на новому фактичному матеріалі розширити висвітлення вказаної теми аспектом боротьби проти сталінізму на Україні у 1920-1930-ті рр.
|
| first_indexed | 2026-03-21T08:47:52Z |
| format | Article |
| fulltext |
ОБГОВОРЮЄМО, ДИСКУТУЄМО
М. Т. Безотосний (Київ)
Опір сталінізму в Україні (1920— 1930-ті рр.)
На сторінках «Українського історичного журналу» вміщено чимало
досліджень з такої важливої і складної проблеми, як сталінізм на Україні.
Характерною їх особливістю і, на наш погляд, недоліком стало недостатнє
висвітлення опору командно-адміністративній системі, тоталітаризмові,
сталінському теророві з боку робітників, селян, інтелігенції, членів партії.
Відгукуючись на попередні публікації*, автор робить спробу на новому
фактичному матеріалі розширити висвітлення вказаної теми аспектом бо
ротьби проти сталінізму на Україні у 1920—1930-ті рр.
Вперше на початку 20-х років Сталін відчув на Україні серйозного опо
нента в особі голови Раднаркому X. Раковського, який виступив проти
сталінської ідеї «автономізації», що передбачала входження незалежних рес
публік в РРФСР на правах автономних. Ще в вересні 1922 р. X. Раковський
заявив Сталіну, що його лінія призведе до ліквідації незалежності рес
публік.
В зв’язку з виникненням господарських труднощів на Україні і по всій
країні в кінці 1923 р. в ЦК РКП(б) надійшов лист Троцького, а незабаром
і «Заява 46-ти», в яких звинувачувалось керівництво ЦК у проблемах, що
виникли у грудні 1923 р. Троцький опублікував серію статей «Новий
курс», в яких пропонував програму боротьби з бюрократизмом і виходу з
складного життя. Розпочата дискусія в парторганізаціях трудових ко
лективів України показала активність комуністів і безпартійних. 15 партор-
ганізацій м. Харкова засудили адміністративний стиль партійного
керівництва країни і відрив його від мас2. Виступи такого змісту були і на
зборах в партосередках Новоросійського куща Юзівського округу і других
парторганізаціях Донбасу3. Неприйняття сталінського курсу мало місце і в
парторганізаціях Києва. 65 партосередків засуджувало командно-
адміністративну лінію ЦК і 53 підтримувало її4. Водночас плюралізм думок
під час дискусій вже розцінювався яц антипартійні виступи. В подальшому
ці тенденції ще більше посиляться.
Згортання демократичних засад у політичному житті України призвело
до ізоляції, а далі й ліквідації всіх політичних партій, крім більшовицької.
Активні дії представників Української комуністичної партії (УКП), мен
шовиків і анархістів вже розцінювалися в республіці як контрреволюційна
діяльність, і в середині 20-х років вони припинили своє існування5. Але до
кументальні джерела підтверджують, що небільшовицькі партії на Україні
на початку 20-х років ще намагалися зберегти демократичні засади в
політичному житті республіки6.
Сталінська лінія все частіше зустрічала опір з боку окремих прошарків
населення України. Так, наприклад, в ході літературної дискусії 1925—
1928 рр. О. Шумський і М. Хвильовий піддавали гострій критиці сталінські
/557У 0130-5247. Укр. іст. журн., 1993, № 2 97
М. Т. Безотосний
форми і методи будівництва соціалізму в духовному житті. О. Шумський го
ворив про повільні темпи українізації, про нездатність Л. Кагановича як ге
нерального секретаря ЦК КП(б)У очолювати цей процес. У жовтні 1925 р.
він навіть порушив питання перед Сталіним про необхідність заміни Кага
новича за його антидемократичні дії. Проте в подальшому виникне так зва
на «справа Шумського» і навіть цілий «націоналістичний ухил»7.
Період національного відродження, що відбувся на Україні у другій
половині 20-х років, вимагав свого віддзеркалення в економічній і куль
турній сферах. Проте ідеї економіста М. С. Волобуєва, що радянська
Україна на кінець 20-х років ще не позбавилась рис, притаманних їй як
колонії царської Росії, були розцінені як демарш націоналістів у галузі еко
номічної теорії. В республіці поступово згортається нова економічна
політика і утверджується планова командно-адміністративна економіка8.
Проти неї і різних форм сталінського свавілля на Україні починається
протест. У щоденникових записках академіка В. І. Вернадського засуджу
ються сталінські репресії9. Окремі деформації і злочини сталінського
періоду, які ми сьогодні засуджуємо, помітив ще у кінці 20—30-х років
один із колишніх керівників Центральної Ради В. К. Винниченко10.
Процеси відродження національної української культури набули на той час
таких розмірів і масштабів, що викликали занепокоєння Сталіна та його
оточення, увійшли у суперечність з політикою тоталітарної держави, яка
вступила на початку 30-х років у вирішальну фазу свого формування.
Чесних людей на Україні, що виступали проти сталінського свавілля в ті
роки, диктаторський режим звинувачував в причетності до різних міфічних
організацій. Більшість із них було засуджено, страчено чи померло в та
борах.
Праці економіста М. Волобуєва, істориків М. Грушевського і М. Яворсь-
кого, літературознавця С. Єфремова, письменників і поетів М. Хвильового,
М. Куліша, О. Вишні, П. Тичини, В. Сосюри, Ю. Смоляча, М. Бажана,
Ю. Яновського, П. Панча, В. Дурдуківського, М. Івченка, А. Чехівського,
В. Підгаєцького, Л. Старицької-Чехівської та ін., що прагнули вивести ук
раїнську науку і культуру на європейський рівень, тлумачилися як
наслідування «націоналістичній орієнтації». В своїх працях вони
висвітлювали прогресивні тенденції, за що і переслідувались створюваним в
нашому суспільстві тоталітарним режимом. Ці видатні люди мали свої по
гляди на проблеми розвитку республіки і національного питання. В 30-ті
роки розгортається жорстока терористична боротьба з інтелектуальною
елітою на Україні, з досягненням української культури і науки11.
Важливий внесок у боротьбу із сталінською шовіністичною політикою на
Україні зробили «Просвіти» і Українські театри. Починаючи з дорево
люційних часів, «Просвіти» мали на меті дати освіту українському народу
його рідною мовою. Це не відповідало сутності тоталітарного режиму, і
«Просвіти» закривалися в республіці суто адміністративним шляхом. Слід
відзначити зусилля Леся Курбаса, спрямовані на відродження українського
національного театру. Проте ці спроби не зустрічали розуміння й підтримки
з боку керівних радянських та партійних працівників. Динаміка опору
сталінізму була настільки сильною, що незважаючи на великі втрати в
рядах інтелігенції, боротьба за розквіт культурно-національного та громад
сько-політичного життя на Україні тривала і у 20—30-ті роки. Сталінізм
прагнув викоренити в будь-якій республіці всі національно-культурні
особливості. Зокрема, під гаслом «боротьби проти націоналізму» на початку
30-х років почалася денаціоналізація української інтелігенції.
/5 М 0130-5247. Укр. іст. журн. , 7993, № 298
Опір сталінізму в Україні (1920—1930-ті рр.)
Технічна інтелігенція на Україні в 20—30-і роки теж певною мірою
піддавалася приборканню тоталітарним режимом і трималася досить неза
лежно, керуючись принципами політичного нейтралітету. В ці роки були
зафіксовані випадки побиття і навіть вбивства інженерів в Донбасі, Одесі,
Катеринославі, Запоріжжі. «Спеців» утискували і переслідували госпо
дарники, партійні, профспілкові працівники. Все це супроводжувалося
цькуванням «спеців» у пресі12.
Згортання українізації, масові репресії серед української інтелігенції в
30-ті роки посилили асиміляційні тенденції та національний нігілізм, на ба
гато років загальмували процес національно-культурного відродження,
звузили його і деформували.
Боротьба проти сталінського свавілля велася і в Компартії України. На
Першій Всеукраїнській конференції КП(б)У (17—21 жовтня 1926 р.) ко
муністи М. Лобанов, Н. Голубенко і ін. виступили проти адміністративно-
командних методів керівництва в партії. На жаль, на конференції, як і в
партії в цілому, набувала поширення практика колективного цькування
«відступників», і виступаючі не одержали підтримки. У 1926 р. в робітничих
колективах України розповсюджувалися листівки із закликом ліквідувати
гегемонію партії, де обгрунтовувалася необхідність самим робітникам і селя
нам управляти країною13. На зборах харківського загальноміського осеред
кового активу 5 червня 1927 р. в виступах по доповіді Мануїльського Белов
піддав критиці ЦК, що «воював із власною партією» і підтримав Троцького
і Зінов’єва, які разом із Леніним проводили боротьбу за соціалізм14. Деякі
партосередки в Дніпропетровську і Одесі поділяли погляди Троцького і
Зінов’єва15. Своєрідною протидією були привітання робітників одеського
швейпрому з нагоди дня народження Троцького (1927 р.)16. 5 грудня 1927 р.
на загальних партзборах м. Єнакієво при обговоренні підсумків роботи
X з’їзду КП(б)У комуніст Титаренко вказав на дезорганізованість нашої
партії і його керівництва17.
У 1928 р. подібні виступи мали місце: на взуттєвій фабриці ім. Леніна
(18 чол.), ім. Тинякова (18 чол.), фабриці «Джерело» (8 чол.), ХПЗ
(15 чол.)1в. Всього по Україні на 9 березня 1930 р. виступами проти
сталінщини було охоплено 16 округів. Застереження керівництву
робітників фабрик і заводів носили серйозний характер (наприклад,
Дніпропетровський, Ізюмський і Сумський округи)19. Робітники Київської
фабрики «Виробник чоботар» Р. Поліщук і Н. Волков виступили проти ко
мандно-адміністративного стилю роботи на підприємстві, за розвиток де
мократичних засад в управлінні20̂ На червневому (1928 р.) Пленумі ЦК
КП(б)У голова Всеукраїнської спілки сільськогосподарської кооперації
О. Одинцов засудив методи керівництва Л. Кагановича і схвально оцінив
від’їзд останнього із України в Цоскву. На жаль, такі виступи були
поодинокі.
Однією з масових форм боротьби зі сталінщиною на Україні стало роз
повсюдження листівок, в яких сталінізм піддавався критиці. Тільки з
20 листопада 1929 р. до 1 січня 1930 р. в Україні випущено 29 листівок
(34 прим.). Найбільша кількість була в Дніпропетровську (6), Сталіно (3),
Маріуполі (4), Києві (2), та ін. З 1 січня до 1 березня 1930 р. виявлено
76 листівок21. В основному ж листівки поширювались в сільській місцевості
і спрямовувалися проти сталінських методів здійснення колективізації.
Питання дальшого розвитку сільського господарства оцінювалося на Ук
раїні неоднозначно. Вітаючи політику кооперування, селяни водночас
виступали проти сталінського курсу на колективізацію. Характер і способи
ІМ Я 0130—5247. Укр. іст жури. , 1993, № 2 99
М. Т. Безотосний
здійснення колективізації по-сталінськи викликали природну відсіч з боку
певної частини робітничого класу, селянства, невдоволення інтелігенції. В
листі робітника дніпропетровського заводу «Прес» Бєлкіна Сталіну в березні
1930 р. аналізуються питання здійснення колективізації на місцях і вислов
люється критика на адресу Сталіна за зроблені ним помилки22. Як форму
протесту проти курсу на колективізацію важливо розглядати лист студента
другого курсу Київського Інституту народного господарства Ю. Мациборка
Сталіну в 1928 р., де він звинувачує останнього в ненауковому аналізі еко
номічного стану країни для здійснення такого кроку23. Як різкий дисонанс
прозвучав на червневому (1928 р.) Пленумі ЦК КП(б)У виступ секретаря
Запорізького окружкому партії М. Ікса з засудженням поспішної ко-
лектизації і ударних методів хлібозаготівель. Навіть секретар ЦК КП(б)У
Р. Терехов не підтримував темпів хлібозаготівель. Були й прояви масового
протесту. Більше тисячі чоловік із села Дальники (шо за 15 км від міста
Одеси) пішли вранці 12 березня 1930 р. до Одеси із гаслами «Хай живе Ра
дянська влада, геть сози», але демонстранті^ розігнали на підступах до
міста24.
Насильницькі методи здійснення хлібозаготівель на Україні стали в
подальшому причиною страшного голодомору на початку 30-х років. Се
ляни проявляли протести проти непосильних хлібозаготівель. Так,
наприклад, коли 5 травня 1932 р. в село Кхендзівку Уманського району
приїхала агітбригада по питанню здачі зерна, то колгоспники зірвали культ-
вечір, критикували керівників держави, зокрема Сталіна25. В Сахновщансь-
кому, Чутівському та ін. районах Харківщини в червні 1932 р. на знак про
тесту проти непосильних хлібозаготівель та через голод колгоспники
відмовлялися виходити на роботу26. 18 червня 1932 р. комсомолець Г. Тка-
ченко у листі С. В. Косіору писав «... Хіба це шляхи до соціалізму — це
шляхи до гнойні і згубств, хіба так можна будувати соціалізм? Хіба у нас
буде здорове покоління — воно буде хворе, кволе і безсиле та й того
залишиться живим 50 %... У нас зараз скільки завгодно таких політиків, що
навчились тільки виступати і кидати красномовні фрази, а вони зараз зовсім
безцінні, бо на практиці зовсім інше... Зараз набирає сил і авторитету теорія
Бухаріна. Я сам за соціалізм безперечно, але проти цілком такого
ідіотського шляху»27. І такі виступи на Україні були не поодинокі.
Незважаючи на запровадження командно-адміністративного стилю
роботи в 30-ті роки, працівники промислових підприємств України нама
гались давати відсіч тоталітарному режиму. Як виклик партійному
керівництву країни була заява комуніста з 1920 року робітника Дніпрогесу
імені В. І. Леніна А. Гайле про вихід добровільно з партії на знак протесту
проти репресій чесних комуністів. Член парторганізації Запорізького заводу
імені Енгельса Тележке виступив з відкритою заявою, засуджуючи роздму
хування культу Сталіна і применшення з цією метою заслуг Леніна. Подібні
акції комуністів розцінювались як «антипартійні вилазки». Різко від
гукнулися про Сталіна і директор Запорізького машинобудівного заводу
Ф. Філатов, шофер транспортного цеху запорізького заводу «Комунар»
кандидат в члени партії Д. Павлов28.
Насаджувана Сталіним і його оточенням командно-адміністративна
система викликала невдоволення і критикувалася трудящими. На зборах
робітників Харківської швейної фабрики ім. Тинякова на початку 30-х років
засуджувався командно-адміністративний стиль роботи29. Не залишив бай
дужими присутніх виступ робітника Харківського канатного заводу Во-
рониського на другій обласній партконференції. Він сказав: «Доки
/55М 0їЗО—5247. Укр. іст. журн., 1993, N9 2100
Опір сталінізму в Україні (1920—1930-ті рр.)
Сталінська група керує країною, неможливо бути чесним комуністом.
Потрібно бути дурнем або підлабузником. Хто посміє виступити на з ’їзді?
Делегати будуть старанно підібрані, щоб не потрапили комуністи, здібні го
ворити правду. Потрібно змінити керівництво тому, що десятки мільйонів
людей загинуло в цьому році і в подальшому буде не краще»30. Ці слова
після голоду 1933 року на Україні і напередодні XVII з’їзду партії стали
відомими сталінському оточенню, і автор цих слів був репресований.
Подібні заяви, ясна річ, роблять честь виступаючим, але вони не бралися
до уваги.
Своєрідною формою непокори стали факти, коли робітники-партійці
ухилялися від сплати членських внесків, або вносили їх з неповної суми до
ходів31. Проте цей пасивний протест, звичайно, не був ефективним у за
гальній боротьбі проти створення бюрократичного апарату в керівництві
республікою.
Протести проти сталінського свавілля були досить різноманітними. Так,
наприклад, в партосередку заводу «Кардолента» (Донбас) комуністи
виступили проти проведення чистки, як методу виключення з партії людей,
точка зору яких не завжди збігалася з позицією керівництва партії32.
Звуження і деформації демократичних засад в житті країни,
здійснювалися і в подальшому, особливо після XVII з’їзду партії, коли культ
особи Сталіна посилився і репресії стали ще більш жорстокими. Ескалація
репресій набула особливої сили після вбивства С. М. Кірова. Проте на
місцях далеко не всі сприйняли офіційну версію вбивства. Деякі комуністи
навіть говорили про причетність ЦК і окремих осіб в Політбюро до
підготовки пострілу в Смольному. Так, на Запорізькій міській електро
станції під час обговорення закритого листа ЦК ВКП(б) з приводу вбивства
Кірова член, партії з 1925 року Г. Покора звинуватив ЦК в «злочиннім
вбивстві товариша Кірова з політичних мотивів»33. Подібні виступи в ті дні
розцінювалися як ворожі і спричиняли терміновий арешт.
Залякування і терор не давали в повній мірі бажаних наслідків Сталіну і
його оточенню. Адже люди все ж таки не мовчали.
Під час обговорення в 1936 р. нової Конституції СРСР і на виборах до
Верховної Ради СРСР були зафіксовані випадки появи різних надписів
антисталінського характеру. Наприклад, на стінах механічних майстерень
Запорізького феросилікатного заводу було написано: «Товариші, стере
жіться. Росія гине. Сталін знищує народ, ЦК ВКП(б)»34.
Важливо, що навіть в умовах загальної підозрілості, незважаючи на не
безпеку контактів з виключеними з партії і заарештованими громадянами,
люди нерідко намагались надати їм допомогу. Таємно від властей
організовувались кампанії «по збору коштів для репресованих. Нерідко
фактично їх очолювали керівники підприємств і секретарі парткомів. У
1936 р. ініціатори такого заходу на Запорізькій швейній фабриці імені Воло
дарського заступник директора Резніков, завідуючий групою Індпошиву Гу-
ревич та інші були заарештовані за «пособництво ворогам»35. На звітно-
виборчих зборах цієї ж парторганізації інструктор Сталінського райкому
партії 3. Барсуков захищав декількох комуністів. Його підтримав перший
секретар райкому Шилов. Фінал виявився трагічним: в травні 1937 р. вони
були звинувачені в «троцькізмі»36.
Дехто з комуністів і безпартійних у 1937 р. намагався довести Сталіну і
його оточенню, що репресії дезорганізують виробництво. В своєму листі на
ім’я Орджонікідзе директор Дніпропетровського металургійного заводу
С. Бірман, зокрема, писав (лист цитується не в оригіналі, а в тому вигляді,
188И 0130—5247. Укр. Іст. жура, 1993, Д& 2 101
М. Т. Безотосний
як його було зачитано учасникам лютнево-березневого пленуму В. Моло
товим: «Становище, яке створилось особливо в останній час тут, в Дніпро
петровську, змусило мене звернутися до Вас, як до старшого товариша, як
до члена Політбюро, за вказівками і за сприянням. Мені здається, що
директиву вищих партійних інстанцій про всебічне розгортання критики і
самокритики тут, в Дніпропетровську, в деяких відношеннях зрозуміли
невірно. Іноземне слово «критика» тут часто змішують з російським словом
«базікати». Я вважаю, що директива партії спрямована на те, щоб шляхом
добросовісної критики виявити дійсних ворогів, розкрити дійсні недоліки.
Тут же багато хто зрозумів, що необхідно будь-що обливати брудом то
вариш товариша, але в першу чергу керівних працівників"37. Сміливі,
науково зважені пропозиції з питань розвитку сільськогосподарського
виробництва на селі були направлені 22 серпня 1937 р. Сталіну першим
секретарем Дніпропетровського обкому партії Хатаєвичем. Вони докорінно
відрізнялись від платформи Сталіна з цього питання і могли б бути творчо
використані тогочасним керівництвом. Проте сталінська деспотія лікві
довувала і забороняла все, що не збігалося з ідеями «великого кормчого»38.
Протести проти репресій надходили в той час і у вищі органи влади.
Так, наприклад, 10 грудня 1938 р. В. Чорноусов з Одеси писав в ЦК
ВКП(б): «Разом із ворожими радянській владі елементами арештовані і за
слані сотні тисяч ні в чому не винних, чесних і частково навіть відданих
радянській владі людей... Про зісланих нікому з рідних нічого не відомо.
Чи важко після цього здогадатися, які настрої існують в масах»39.
Здійснювана в середині 30-х років кадрова чистка, покликана остаточно
зміцнити становище Сталіна як єдиного вождя, втілилася в життя. Без
перечно, були досягнуті й інші цілі, які висував Сталін, організовуючи ма
сові репресії, наприклад, знищення всіх скільки-небудь незадоволених
сталінським керівництвом.
Говорячи спротив сталінському диктату в 20—30-ті роки на Україні, не
обхідно підкреслити, що масової, тим більше організованої протидії на
місцях не існувало. Занадто сильним був репресивний механізм державної
машини. Опір сталінізму в республіці у вищому партійному керівництві
майже не здійснювався, і це полегшувало зміцнення тоталітарного режиму.
Опір на місцях чинився в різних формах: посиленням темпів українізації і
розробкою наукових концепцій розвитку республіки, засудженням партосе-
редками на місцях сталінських платформ, розповсюдженням листівок і про
веденням виступів проти командно-адміністративного стилю роботи, бороть
бою проти колективізації і проведення насильницьких методів хлібозаготі
вель, засудженням командно-адміністративних методів роботи, письмовими
зверненнями громадян у відповідні інстанції із пропозиціями захистити
чесних людей. Такі та інші форми протесту в Україні у 20—30-тих роках
були найбільш розповсюджені. Утвердження сталінської системи зовсім не
схоже на шлях переможців, а скоріше нагадувало важкі, виснажливі битви
з більш слабким, але таким суперником, який чинив відчайдушний опір.
Народ України, її інтелігенція несли в собі такі демократичні й волелюбні
традиції, які становили неабияку загрозу всій системі сталінізму з її ав
торитарною сутністю, цілковитою зневагою до людської особистості.
102 /55ЛГ 0150—5247. Укр. іст. журн., 1993, М? 2
Опір сталінізму в Украйні (1920—1930-ті рр.)
1 Див. публікації книги Ю. І. Шаповала «Сталінізм 1 Україна» в «Укр. Іст. журналі» за
1990—1992 рр.
1 Д а н и л е н к о В. М., К а с ь я н о в Г. В., К у л ь ч и ц ь к и й С. В. Сталінізм
на Україні: 20—30-ті роки — К., 1991.— 341 с.; Ш а п о в а л Ю. 1. У ті трагічні роки:
сталінізм на Україні — Км 1990.— 143 с.
2 Резолюции партячеек г. Харькова / / Коммунист — 1923 г. — 22 декабря; Там ж е,—
23 декабря.
3 Цент. дер. арх. громадських об’єднань України (далі ЦДАГО України) ф. З, оп. 1,
спр. 1501, арк. 66—67.
4 Стенографический отчет ЇХ Киевской губернской конференции КП(б)У, 8 мая 1924 г.—
Киев: Б. И. 1944.
5 Розвал УКП / / Пролетарская правда (Киев) — 1924.— 26 янв.
6 Держ. арх. Донецької області, ф. 4, оп. 1, спр. 92, арк. 27; ф. 9, оп. 1, спр. 52, арк. 19,
47; ЦДАВО України, ф. 1, оп. 2, спр. 856, арк. Г, Держ. арх. Харківської області, ф. 1, оп. 1,
спр. 754, арк. 55.
7 Д а н и л е н к о В. М., К а с ь я н о в Г. В., К у л ь ч и ц ь к и й С. В. Згадана
праця — С. 207—208.
8 Там же — С. 56, 209.
9 Х л е в н ю к О. 1937 г.: Противодействие репрессиям / / Коммунист.— 1989.—
№ 18.— С. 106.
10 X м і л ь І. С. Політична діяльність В. К. Винниченка / Укр. іст. журн.— 1987.—
№ 7.— С. 90.
11 Д а н и л е н к о В. М., К а с ь я н о в Г. В., К у л ь ч и ц ь к и й С. В. Згадана
праця.— С. 273, 279, 282.
12 Там же.— С. 293.
13 Перша Всеукраїнська конференція КП(б)У: Стеногр. звіт. X., 1926 — С. 89—91,
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 2239, арк. 47.
14 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 2453, арк. 11—12.
1 5 К а п у с т и н М. П. Путь к власти / / Коммунист Белоруссии.— 1989.— № 2.—
С. 3 7 -3 8 .
16 ЦДАГО України, ф. І, оп. 20, спр. 2600, арк. 8.
17 Там же, спр. 2610, арк. 22.
18 Там же, спр. 2650, арк. 1.
19 Там же.
20 Там же, спр. 2650, арк. 101, 101 зв.
21 ЦДАГО України, ф. І. оп. 20, спр. 3198, арк. 1.
22 Документі»! свидетельствуют: из истории деревни накануне и в ходе коллективизации
1927— 1932 гг. (Под ред. В. П. Данилова и Н. А. Ивницкого) — М., 1989 — С. 381—382.
23 Д а н и л е н к о В. М., К а с ь я н о в Г. В., К у л ь ч и ц ь к и й С. В. Згадана
праця — С. 50.
24 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 295, арк. 11; спр. 413, арк. 44; спр. 3195, арк. 32.
25 Голод 1932—1933 років на Україні очима Істориків і мовою документів — К., 1990.—
С. 164.
26 Там же — С. 191, 193, 304, 319.
27 Там же — С. 185—186.
28 В а с и л ь є в В. 30-е годьі на Украине / / Коммунист.— 1990.— N9 17.— С. 80.
29 Держ. арх. Харківської області, ф. 2, оп. 1, спр. 119, арк. 8.
30 Там же, арк. 9; 3 а в а д с ь к и й. З досвіду роботи низової ланки на швацькій фабриці
ім. Воровського / / Партактивіст.— 1932.— № 14—15.— С. 20—23.
31 Цент. держ. арх. громадських об’єднань Росії (м. Москва), ф. 17, оп. 22, спр. 658,
арк. 18.
32 Некоторьіе итоги чистки / / Партийное строительство.— 1933.— № 21 — С. 2—3.
33 В а с и л ь є в В. Згадана праця.— С. 78.
34 Там же.— С. 82.
35 Там же.— С. 81.
36 Там же.— С. 83. %
3 7 Х л е в н ю к О. 1937 г.: Противодействие репрессиям / / Коммунист.— 1989.—
№ 18.— С. 102.
38 Держ. арх. Дніпропетровської області, ф. 19, оп. 2, спр. 572, арк. 45.
39 X л е в н ю к О. В. 1937 г.: противостояние — М., 1991 — (Новое в жизни, науке и
технике. Сер. «История»), № 1.— С. 48.
І55М 0130-5247. Укр. іст журн. , 7993, Ай? 2 103
f490cfec6b8879e4d0ddc56995a7d1712692ba95703a3536c2d9ea2d9c75795e.pdf
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-212318 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T08:47:52Z |
| publishDate | 1993 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Безотосний, M.Т. 2026-02-04T15:02:20Z 1993 Опір сталінізму в Україні (1920–1930-ті pp.) / M.Т. Безотосний // Український історичний журнал. — 1993. — № 2-3. — С. 97–103. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212318 На сторінках «Українського історичного журналу» вміщено чимало досліджень з такої важливої і складної проблеми, як сталінізм на Україні. Характерною їх особливістю і, на наш погляд, недоліком стало недостатнє висвітлення опору командно-адміністративній системі, тоталітаризмові, сталінському теророві з боку робітників, селян, інтелігенції, членів партії. Відгукуючись на попередні публікації, автор робить спробу на новому фактичному матеріалі розширити висвітлення вказаної теми аспектом боротьби проти сталінізму на Україні у 1920-1930-ті рр. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Обговорюємо, дискутуємо Опір сталінізму в Україні (1920–1930-ті pp.) Сопротивление сталинизму в Украине (1920–1930-е гг.) Resistance to stalinism in Ukraine (20–30-th years) Article published earlier |
| spellingShingle | Опір сталінізму в Україні (1920–1930-ті pp.) Безотосний, M.Т. Обговорюємо, дискутуємо |
| title | Опір сталінізму в Україні (1920–1930-ті pp.) |
| title_alt | Сопротивление сталинизму в Украине (1920–1930-е гг.) Resistance to stalinism in Ukraine (20–30-th years) |
| title_full | Опір сталінізму в Україні (1920–1930-ті pp.) |
| title_fullStr | Опір сталінізму в Україні (1920–1930-ті pp.) |
| title_full_unstemmed | Опір сталінізму в Україні (1920–1930-ті pp.) |
| title_short | Опір сталінізму в Україні (1920–1930-ті pp.) |
| title_sort | опір сталінізму в україні (1920–1930-ті pp.) |
| topic | Обговорюємо, дискутуємо |
| topic_facet | Обговорюємо, дискутуємо |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212318 |
| work_keys_str_mv | AT bezotosniimt opírstalínízmuvukraíní19201930típp AT bezotosniimt soprotivleniestalinizmuvukraine19201930egg AT bezotosniimt resistancetostalinisminukraine2030thyears |