До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у першій третині XVIII ст.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 1993 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
1993
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212322 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у першій третині XVIII ст. / В.М. Горобець // Український історичний журнал. — 1993. — № 2-3. — С. 70–72. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860289309581508608 |
|---|---|
| author | Горобець, В.М. |
| author_facet | Горобець, В.М. |
| citation_txt | До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у першій третині XVIII ст. / В.М. Горобець // Український історичний журнал. — 1993. — № 2-3. — С. 70–72. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-20T13:35:44Z |
| format | Article |
| fulltext |
Документи та матеріали
В. М. Горобець (Київ)
До питання про еволюцію гетьманської влади в
Україні у першій третині XVIII ст.
В середині XVII ст. утвердилася нова європейська держава — Україна. Її
виникнення та становлення відбувалося в ході національно-визвольної бо
ротьби українського народу проти іноземних поневолювачів. Дана обставина
зумовила широке народне представництво у державотворчому процесі, що,
у свою чергу, детермінувало його демократичну спрямованість (у рамках
суспільно-політичних уявлень постсередньовічного суспільства). Іншим
визначальним фактором державного будівництва на Україні у зазначений
час, безумовно, були демократичні порядки та традиції Запорозької Січі,
котра тривалий час репрезентувала державні інтереси українського народу
як місце реалізації його державницьких змагань. Наявність вказаних вище
головних, на нашу думку, передумов державотворчого процесу, зрештою,
зумовила республіканський, демократичний характер Української козацької
держави. Її демократизм знаходив вияв у першу чергу в дотриманні
принципу виборності на всі старшинські уряди — від гетьмана до городового
отамана включно, а також у колегіальному розв’язанні найбільш важливих
проблем суспільного життя на радах («чорних» та старшинських).
Важко моделювати перспективи державного будівництва на Україні,
грунтуючись лише на тезі про наявність сприятливих для даного процесу
обставин. Адже у середині XVII ст. зовнішньополітичні чинники виявилися
вкрай несприятливими для побудови Української держави, бо ні шляхетська
Польща, ні султанська Туреччина, ні її васал — Кримське ханство — не
були зацікавлені у посиленні позицій України на міжнародній арені. Тому в
разі об’єднання їх зусиль існувала реальна небезпека для державних
початків, заснованих на українському грунті.
Загроза політичної ізоляції спонукала гетьмана Б. Хмельницького (для
котрого вже з середини 1648 р. домінантою політичного життя стала
реалізація ідеї розбудови незалежної Української держави) до укладення
унії з московським царем.
Переяславський акт 1654 р. сприяв розв’язанню зовнішньополітичних
проблем, однак натомість потенційно унеможливлював втілення в життя
ідеї державного будівництва на терені України, яке б базувалося на
національному грунті. І якщо на перших порах хитку рівновагу в ук
раїнсько-російських відносинах вдавалося втримувати значною мірою за
вдяки авторитету Б. Хмельницького, то після смерті гетьмана її було пору
шено на користь сильнішого — Московського царства. Крім об’єктивних
передумов даного процесу, слід відзначити й вплив на нього політичної не
стабільності на Україні після смерті Б. Хмельницького.
Тенденція до обмеження суверенних прав України і поступове
підпорядкування її інтересів інтересам російської монархії повною мірою
знайшла вияв у першій чверті XVIII ст.— період правління Петра І — ідео
лога і практика імперської доктрини. Тоді російсько-українські відносини
досягли принципово нового рівня розвитку, тобто тенденція,,яка раніше
існувала потенційно, реалізовувалася на практиці.
Політичний курс уряду Петра І, спрямований на обмеження української
автономії аж до її повної ліквідації, втілювався у різних сферах життя.
Однак найбільш показовим, на нашу думку, стало ставлення російської
І55М 0130-5247. Укр. іст. журн., 1993, № 270
Документи та матеріали
адміністрації до інституту гетьманства — вищої державної та військової
влади у Війську Запорозькому.
Процес падіння авторитету гетьманської влади розпочався після смерті
Б. Хмельницького, коли більшість претендентів на гетьманство, не розрахо
вуючи на власні сили в боротьбі за булаву, зверталися за допомогою до
Москви. Розплачувалися за ці послуги з сувереном українські правителі
здебільшого черговими поступками в справі обмеження гетьманських преро
гатив. Становище дещо змінилося на краще під час гетьманства І. Мазепи
(головним чином за рахунок прихильності до нього російського монарха).
Наприклад, одержавши фінансовий звіт І. Мазепи, надісланий у 1692 р. до
Москви, царські чиновники писали гетьману, що «не токмо те зборьі, но и
всякне порядки и устроения в малороссийских городах ведает он, гетман»1.
Події 1707—1708 рр. прискорили процес підпорядкування інституту геть
манства російському престолові. Вибори нового регіментаря проходили у
прикордонному з Росією містечку Глухові під пильним наглядом двох
російських полків і за вирішального впливу царя. Зокрема, він відхилив
кандидатуру чернігівського полковника П. Полуботка, мотивуючи це тим,
що останній «очень хитер, он может Мазепе уравнится»2, а зупинив свій
вибір на стародубському полковникові І. Скоропадському, котрий зареко
мендував себе лояльним ставленням до російського монарха.
Істотних змін зазнав гетьманський статус. 18 липня 1709 р. Петро І
призначив стольника А. П. Ізмайлова резидентом при І. Скоропадському
«для своих, великого государя, дел и советов», зобов’язавши його «смотреть
накрепко, чтоб как в нем, гетмане, так и в старшине и в полковниках ника-
кой шатости к измене и к возмущению народа не бьіло»3. Для реальної
підтримки резидента у гетьманській резиденції (котру за царським розпо
рядженням було перенесено до Глухова) розмістили два піхотних полки.
Логічним продовженням політики уряду Петра І, спрямованої на обме
ження гетьманських прерогатив, було створення навесні 1722 р. у Глухові
Малоросійської колегії — державної установи, до складу якої входили шість
російських штаб-офіцерів на чолі з бригадиром С. Вельяміновим*. Вони
мали здійснювати вищі судові та фінансові функції, а також нагляд за
діяльністю Генеральної військової канцелярії та гетьмана. Аналіз архівних
матеріалів, що стосуються заснування Колегії, дає можливість твердити про
пріоритетність фіскальних інтересів імператора, оскільки про ліквідацію
гетьманства мова поки що не йшла**.
Пізніше, після смерті І. Скоропадського та зосередження державної
влади на Україні в руках амбітного С. Вельямінова, Петро І дедалі більше
утверджувався в думці щодо необхідності ліквідації інституту гетьманства
як рудименту автономного минулого України. Відповіді імператора на
численні клопотання генеральної старшини про вибори гетьмана, незважа
ючи на невизначені обіцянки дозволити їх, коли «сьпцется... зело верньїй и
известннй человек...», його категоричність в оцінці колишніх українських
правителів («понеже всем известно, что от времени перваго гетмана Богдана
Хмелницкаго... даже до Скоропадскаго все гетманьї явились измен-
никами...»4) і розширення повноважень Малоросійської колегії свідчили про
відсутність у нього намірів реанімувати на Україні гетьманство. Це
припущення підтверджують свідчення одного з найближчих соратників Пет
ра І графа П. А. Толстого: «...Е. И. В. в том намерении гетмана в Украйне
не учинил..., дабьі Малую Россию к рукам прибрать...»5.
Курс на лібералізацію суспільних відносин у країці, що розпочався після
смерті імператора, позначився й на політиці урядів Катерини І та Петра II
І5 Ж 0130—5247. Укр. іспь журн., 1993, № 2 71
Документи та матеріали
щодо України. Своєрідним каталізатором даного процесу виступила загроза
війни з Туреччиною. Комплекс заходів, спрямованих на підготовку Росії до
неї, включав і дії по «приласканию тамошнего (українського.— В. Г.) наро
дам, бо «...ковда с турками война начнется, тоїда малороссияне... потребньї
будуть во обороне от крьімских татар...»6. В зв’язку з цим на засіданні Вер
ховної таємної ради (ВТР) 11 лютого 1726 р. було вирішено рекомендувати
імператриці вибрати «персону годную и верную из них, малороссиян, в гет-
маньї»7.
Не останню роль при ліквідації Малоросійської колегії та виборах геть
мана відіграли особисті симпатії першого сановника в державі князя
О. Д. Меншикова, у котрого склалися надзвичайно напружені стосунки з
членами (і особливо президентом) Колегії. Тому після смерті імператриці і
утвердження при владі «світлішого князя» при малолітньому Петру II курс
на відновлення української автономії набирав дедалі зриміших ознак. Так,
12 травня 1727 р. ВТР прийняла рішення надіслати на Україну указ, в яко
му висловлювалася надія, «что к ним, в Малую Россию, гетман и старшина
будут определеньї впредь вскоре, как прежде било по договору Богдана
Хмелницкаго»8. 16 червня на її засіданні ухвалено перенести українські
справи з Сенату до Колегії іноземних справ9 (де вони знаходилися до засну
вання Малоросійської колегії, що опосередковано свідчило про окремішність
України), 17 червня — «одну булаву серебряную для посьілки к гетману
отослать в иностранную коллегию»10, а 20 червня — направити на Україну
таємного радника Федора Наумоваффф для проведення виборів нового геть
мана11.
Проте, дозволивши проведення виборів, російський уряд не ставив за ме
ту реанімувати українську автономію, над знищенням якої працював протя
гом усіх 73 років російсько-українських відносин (особливо плідно —
останніх 5). На засіданні ВТР 21 липня 1727 р. одночасно із затвердженням
тексту грамоти українському народові від імені Петра II про вибори нового
гетьмана було схвалено інструкцію Ф. Наумову на час його перебування на
посаді міністра при новому гетьмані, що, по суті, свідчило про відновлення
інституту резидента із значно ширшими повноваженнями. На цьому ж
засіданні ухвалили «особливи секретине пунктьі» резидентові, які
розкривали зміст «виборів» гетьмана з точки зору членів ВТР12.
Вибори гетьмана, які відбулися 1 жовтня 1727 р., мали формальний ха
рактер, бо ще влітку цар виказував «соизволение» бути на цій посаді мирго
родському полковникові Д. Апостоловіфффф. Тому декларативні заяви
російського уряду щодо виборів «по прежнему обьїкновению» були написані,
за висловом авторів таємних пунктів, «для лица». Ф. Наумову наказувалося
«предостерегать и путь к тому предуготовить, чтоб, конечно, ево, Данила
Апостола, а не иного кого в гетманьї народ избрал», інакше рекомендувало
ся раду «под каким пристойним претекстом остановить». В інструкції також
детально визначено механізм запобігання «измени» з боку гетьмана чи
старшини (п. 6); організації роботи по навіюванню українській людності, «а
паче казахам» думки про особливе піклування про них монарха (п. 8), а та
кож проведення добору кандидатів на старшинські уряди «верних и добро-
желательних Е. И. В.» (п. 7).
Враховуючи важливість документа (котрий знаходиться зараз у сенатсь
кому архіві РДАДА, ф. 248, оп. 29, спр. 1806) для розуміння державної
історії України, а також те, що раніше було опубліковано лише окремі
пункти інструкції13, вважаємо за доцільне навести його текст повністю і
відповідно до норм сучасного російського правопису.
/5 Ж 0130—5247. Укр. іст. жури., 1993, № 272
0d226ee84d1ee84a313c5f41ffe088b96cf67330c064f8b68f14259d88ae38e3.pdf
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-212322 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-20T13:35:44Z |
| publishDate | 1993 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Горобець, В.М. 2026-02-04T15:15:23Z 1993 До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у першій третині XVIII ст. / В.М. Горобець // Український історичний журнал. — 1993. — № 2-3. — С. 70–72. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212322 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Документи та матеріали До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у першій третині XVIII ст. К вопросу об эволюции гетманской власти в Украине в первой трети XVIII ст. To the Question about the Hetman's Governance Evolution in Ukraine in the first third of XVIII ct. Article published earlier |
| spellingShingle | До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у першій третині XVIII ст. Горобець, В.М. Документи та матеріали |
| title | До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у першій третині XVIII ст. |
| title_alt | К вопросу об эволюции гетманской власти в Украине в первой трети XVIII ст. To the Question about the Hetman's Governance Evolution in Ukraine in the first third of XVIII ct. |
| title_full | До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у першій третині XVIII ст. |
| title_fullStr | До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у першій третині XVIII ст. |
| title_full_unstemmed | До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у першій третині XVIII ст. |
| title_short | До питання про еволюцію гетьманської влади в Україні у першій третині XVIII ст. |
| title_sort | до питання про еволюцію гетьманської влади в україні у першій третині xviii ст. |
| topic | Документи та матеріали |
| topic_facet | Документи та матеріали |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212322 |
| work_keys_str_mv | AT gorobecʹvm dopitannâproevolûcíûgetʹmansʹkoívladivukraíníuperšíitretiníxviiist AT gorobecʹvm kvoprosuobévolûciigetmanskoivlastivukrainevpervoitretixviiist AT gorobecʹvm tothequestionaboutthehetmansgovernanceevolutioninukraineinthefirstthirdofxviiict |