Охорона пам'яток України за доби Центральної Ради
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1993 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1993
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212549 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Охорона пам'яток України за доби Центральної Ради / О.О. Нестуля // Український історичний журнал. — 1993. — № 10. — С. 104–117. — Бібліогр.: 66 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860296919016800256 |
|---|---|
| author | Нестуля, О.О. |
| author_facet | Нестуля, О.О. |
| citation_txt | Охорона пам'яток України за доби Центральної Ради / О.О. Нестуля // Український історичний журнал. — 1993. — № 10. — С. 104–117. — Бібліогр.: 66 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-21T18:23:12Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ
О. О. Нестуля (П олтава)
Охорона пам'яток України за доби Центральної Ради
«Ми щ е дуж е м ало знаємо нашу рідну країну. Обслідування і зі
брання пам 'яток старовини і мистецтва на Україні в часи дореволю цій
ні стояло на дуж е низькім рівні і не відповідало потребам життя. М ісце
вих державних інституцій з широкими засобами м айж е не було, цен
тральні столичні інституції цікавилися старовиною і мистецтвом Ук
раїни тільки для того, щ об вивозити щонайцікавіше до П етербурга
та Москви; земські, міські й громадські інституції й м узе ї мали дуж е
мало кошту, щ об поставити діло більш-менш широко-
Ч ерез це старовинні мистецькі твори на Україні частково знаходи
лись по приватних збірках, по м узеях і галереях Петербурга, Москви
і м асово вивозилися за кордон, а в більшості просто гинули через не
свідомість і некультурність одних і вільну-невільну недбайливість других.
Таким чином Україна позбавлялася якраз того, що дає національ
ну ф ізіономію народові; його лице губило свої скарби, губи
ло назавше» 1.
Ці слова належать одному з найбільш авторитетних знавців і по
слідовних охоронців української старовини — Миколі Ф едотовичу Бі-
ляш івському, який на початку 1918 р. завідував відділом охорони пам 'я
ток Міністерства народної освіти У країнської Н ародної Республіки
(УНР). У них — біль та глибоке занепокоєння станом охорони пам 'яток
культури України. Тому і сьогодні вони не можуть залишити байдужи
ми тих, хто, вболіваючи за долю набутків минулих поколінь, піклуєть
ся про збереж ення історичної свідомості й національного самовідчут
тя українського народу.
А написані ці слова були щ е в квітні 1918 р. як преам була доповід
ної записки про завдання у справі збереж ен ня історико-культурної
спадщини, з якою до міністра освіти УНР В. К. Прокоповича звернувся
відділ охорони пам 'яток старовини та мистецтва департам енту мистецтв
Міністерства народної освіти. На той час цей відділ мав досить широку
програму своєї діяльності, що грунтувалася на набутому майж е про
тягом року досвіді.
Перші спроби його вивчення й узагальнення були зроблен і україн
ськими вченими щ е на початку 20-х років 2. П роте згодом у дослідж ен
нях, які побачили світ у середині — другій половині 20-х років, про д ер
жавні органи охорони пам 'яток в Україні до встановлення тут радян
ської влади якщ о і згадувалося, то лише побіжно 3. Безперечно, робило
ся це не б ез впливу ідеологічних та політичних факторів. Крім того, ос
новна маса документів, що розкривала діяльність опозиційних до біль
ш овицької влади сил, уж е тоді опинилася у спецсховищах. У результаті,
в 30-ті роки в українській історіографії запанувала традиція пов'язува
ти перші пам 'яткеохоронні заходи на держ авном у рівні з радянською,
владою 4.
Несміливі спроби переглянути її у кінці 80-х років 5 не були достат
ньо аргументованими і, як видно з наступних публікацій 6, не вплинули
на концептуальний підхід до проблем и становлення держ авної систе
ми охорони пам 'яток в Україні. Діяльність пам 'яткоохоронних органів
за доби Центральної Ради (так сам о як і під час реж имів гетьмана
П. С коропадського та Д иректорії) до останнього часу не стала предм е-
104 /55ЛГ 0130-5247. Укр. іст. ж у р н 1993, Л* 10
Пам'ятки історії та культура
том дослідж ення фахівців. Заповнити певною м ірою цю прогалину й м ає
дана публікація.
На нашу думку, на розвиток пам 'яткоохоронного руху в Україні
значний вплив мала лютнева бурж уазно-дем ократична револю ція 1917 р-
Поклавши край російському царизмові з його виразно шовіністичною
політикою щ одо національних окраїн імперії, вона, здавалося, відкри
ла широкі можливості для відродж ення та розвитку як державних, так
і культурних традицій поневолених народів. У березн і 1917 р. в Києві
було утворено Центральну Раду, яка відразу взяла курс на національ
но-територіальну автономію України у складі ф едеративної дем ократич
ної Російської республіки 7.
У зв 'язку з цим питання національно-культурного будівництва, зо
крема збереж ення історико-культурної спадщини, набули в Україні гос
трого політичного звучання. Це особливо було важливим тому, що за
роки, які передували лютневій револю ції, історико-культурний ф онд
України зазнав досить суттєвих втрат, оскільки пам'ятки гинули від вій
ськових дій, відсутності належного догляду з боку їх власників, б е з
контрольно вивозилися у Росію, а то й за її межі.
Без підтримки державних органів влади громадські організації —
сторико-археологічні товариства, вчені архівної комісії, «Просвіта» та
нші, які сер ед інших напрямів своєї діяльності займалися і п роблем а
ми охорони пам 'яток, суттєво змінити такий стан справ не могли.
Нова політична ситуація, що склалася в Україні після лю тневої
зеволю ції, вимагала й нових організаційних підвалин пам 'яткоохорон-
-юї роботи. Зокрем а, гостро відчувалася необхідність створення відпо
відного всеукраїнського центру, який би взяв на себе функції координа
ції зусиль різних установ, організацій та товариств у справі збереж ення
сторико-культурної спадщини, привернув би до неї увагу гром адсь
кості й урядових інституцій як до завдання національно-держ авної ваги.
Перші кроки в цьому напрямі були зроблені вже весною 1917 р.,
<оли ініціативна група з числа діячів науки та культури Києва розроб и -
іа проект статуту Центрального комітету охорони пам 'яток старовини
і мистецтва на Україні (ЦКОПСІМУ). Ним, зокрем а, передбачалося: про
ведення реєстрації пам 'яток, що знаходились у приватній та суспільній
шасності; нагромадж ення банку даних (архівних документів, планів,
фотографій, креслень, малюнків) про пам'ятки; здійснення заходів по
збереженню останніх, їх дослідж енню та популяризації сер ед насе-
іення; встановлення контролю за вивезенням історико-культурних цін
ностей за кордон. О собливого значення надавалося розвиткові м ереж і
бібліотек, архівів, м узеїв. Таким чином, проект програми діяльності Ко-
АІтету був досить змістовним і актуальним.
З метою реалізації пропонованих заходів планувалося залучити до
цєї справи наукові та адміністративні заклади, установи пам 'яткоохо-
ю нної спрямованості, а також пам 'яткоохоронні комітети та товарис-
ва на місцях. В разі визнання програмних завдань ЦКОПСІМУ вони
догли підтримувати зв 'язки з ним ч ер ез своїх представників у Комітеті,
ікі відтак ставали його дійсними членами з правом вирішального голо-
у при розгляді орган ізац :йних та інших питань. Право на таке член-
тво отримували також відомі на ниві охорони пам 'яток учені й діячі
:ультури. Крім цього, до складу ЦКОПСІМУ могли обиратися пам 'ятко-
►хоронці-початківці, які отримували статус членів-кореспондентів (без
ірава ухвального голосу). Всі найважливіші питання діяльності Комітету
іали вирішуватися на загальних зборах його членів, а в період між ни-
ьи — обраною колегіальною радою 8- Отже, його функціонування пла-
увалося на громадських засадах. Однак сам е прагненням поширити
вою діяльність на територію всієї України він суттєво відрізнявся від
а м ’яткоохоронних організацій, що працювали тут раніше, і найголов-
іше — пов'язував завдання збереж ен ня історико-культурної спадщи-
и з національним і держ авним відродж енням українського народу.
105-55ЛҐ 0130-5247. Укр. іст. журн., 1993, № 10
Пам'ятки історії та культури
Про це 12 травня 1917 р. переконливо засвідчили перші загальні
збори ЦКОПСІМУ, які, схваливши проект статуту Комітету, обрали його
дійсних членів. С еред них: М. Ф. Біляшівський (голова ради), М. П. Ва-
силенко, М. С. Гру шевський, О. С. Грушевський, Д. І. Д орош енко,
С . О. Є ф рем ов, П. І. Зайцев, І. М. Каманін, В. Є. Козловська, Ф. Г. Кри-
чевський, П. П. Курінний, В. Г. Леонтович, К. М. Мельник, В. Л. М одзалев-
ський, К. В. М ощ енко, Г. Г. Павлуцький, М. В. Пахаревський, М. І. Пет
ров, В. К. Прокопович, І. М. Стешенко, Ф. Р. Ш тейнгель, Д. М. і
В. М. Щ ербаковські, В. І. Щ ербина, Д. І. Яворницький, Я. П. Ящуржин-
ський. Н асамперед привертає до себе увагу той факт, що сер ед о б р а
них дійсних членів ЦКОПСІМУ був р яд активних діячів Центральної Ра-
.ди на чолі з її головою М. С. Грушевським. Безперечно, в той бурхли
вий час до них ставилися, передусім , як до політичних лідерів україн
ського національно-визвольного руху. Тому їх згода увійти до складу
•ЦКОПСІМУ переконливо засвідчила актуальність висунутих ним завдань,
сприяла зміцненню його авторитету сер ед громадськості. Загалом цьо
м у сприяло й те, що всі б ез винятку члени Комітету перш ого складу
мали незаперечні заслуги на ниві розвитку науки та культури України.
З повними підставами це мож на сказати й стосовно членів
ЦКОПСІМУ, обраних до складу влітку— восени 1917 р. Зокрем а, дій
сними його членами тоді стали О. К. Бабенко, М. Л. Бойчук, М. Г. Бу-
рачек, Д. М. Д яченко, С. М. Д рагом анов, Ф. Л. Ернст, М. І- Жук,
В. М. Зум м ер, О. О. М ураш ко, Г. І. Нарбут, Д. Г. Онацький, В- О. О б-
ремський, О. Г. Сластьон, Ю. Й. Сіцінський, П. А. Тутківський, П. І. Хо
лодний, Л. Є. Чикаленко й ін. Членами-кореспондентами Комітету бу
ли обрані В. П. Бірюков, К. К. Гуленко, І. Ч. Зборовський, Г. Ф. Красиць-
кий, І. В. М етленко та ін .9
Слід також наголосити, що в Комітеті були представлені культур
ні та наукові кола не лише таких значних губернських центрів, як Київ,
Чернігів, Полтава, Катеринослав, а і невеликих повітових містечок — Хо-
рола, Прилук, Ніжина тощ о. Тим самим встановлювався зв 'язо к ради
ЦКОПСІМУ з периф ерією , забезпечувалося поширення там ідей охо
рони пам 'яток культури сер ед ш ирокого загалу.
Вже весною та влітку 1917 р. це дало свої перші позитивні наслід
ки. Так, щ е 28 квітня 1917 р. у Вінниці розпочало діяльність «Подільське
товариство охорони культурно-історичних цінностей». Як видно із ста
туту цього об'єднання, його члени ставили за мету «збір і дослідж ен
ня пам 'яток в місцях їх зберігання, розвиток у населення естетичних
смаків і прикладної художньої освіти», а головним засобом її досяг
нення вважали створення Подільського обласного худож ньо-промис
лового і наукового музею у м. Вінниці. Музей планувався як науково-
дослідний, освітньо-виховний та організаційний пам 'яткознавчий і
пам 'яткоохоронний центр.
Висунуту товариством ідею створення музею підтримали Поділь
ське губернське та К ам 'янець-П одільське й О льгопольське повітові зем
ства, органи самоврядування м. Вінниці, ряд кооперативних організацій
і вчительських з 'їзд ів губернії. В результаті вже влітку 1917 р. розгорну
лася робота по збиранню експонатів для музею . П роводилася вона
одночасно з відповідними лам 'яткоохоронними заходам и 10.
Влітку 1917 р. за прикладом ЦКОПСІМУ було засновано ряд ко
мітетів по охороні пам 'яток на місцях. Зокрем а, почав роботу такий
комітет на Чернігівщині (голова — Г. Стаднюк, заступник — Ю. Вино-
градський, секретар — В. М одзалевський) п . Тоді ж був утворений по
дібний комітет на Полтавщині. Очолив його відомий етнограф К. В. М о
щенко, а у число членів ввійшли археолог В. М. Щ ербаківський, член
архівної комісії В. О. Щ епотьєв, протоієрей Булдовський, відомі істо
рики В. Липинський та Л. В. Падалка 12.
Діяльність пам 'яткоохоронних комітетів привернула до себе увагу
місцевих органів влади. Свідченням цього стало, наприклад, призна
106 /55ДГ 0130-5247. Укр. іст. журн., 1993, № 10
Пам'ятки історії та культури
чення голови ЦКОПСІМУ М. Ф. Біляшівського ком ісаром по охороні
пам 'яток Київщини. Вже 2 травня 1917 р. ч ер ез періодичну пресу він
звернувся до Київського губернського ком ісара Тимчасового уряду з
проханням розіслати по селах відозву про необхідність зберегти «за
лишену в спадщину старовину — могили, городищ а, урочища». Пропо
нувалося також з усіх питань стосовно пам 'яток звертатися до Централь
ного комітету з питань їх охорони 13.
Влітку 1917 р., розглянувши доповідну записку Полтавського пам 'ят-
«оохоронного комітету про перш очергові завдання в справі зб ер еж ен
ня історико-культурної спадщини, місцевий губернський виконавчий ко
м ітет призначив В. М. Щ ербаківського ком ісаром по охороні пам 'яток
краю . В своїй роботі він спирався переваж но на громадськість губер
нії, з метою розш ирення пам 'яткоохоронного активу виступав з від
повідними лекціями п еред слухачами вчительських курсів у М иргороді,
Прилуках, Хоролі, налагодив співробітництво з культурно-просвітниць
кими гуртками та товариствами. С аме завдяки їх підтримці влітку 1917 р.
вдалося вивезти до Полтави археологічну збірку поміщиків Горвиців
з м. Городищ а Лохвицького повіту, а восени — провести розкопки в його
маєтку. Були зроблені перші кроки і по охороні архівів. Зо кр ем а, Пол
тавський губернський виконавчий комітет асигнував кошти на утриман
ня створеного в 1917 р. з документів губернського ж андарм ського уп
равління політичного архіву, завідуючим яким був призначений К. І. Ля-
хович І4.
Позитивно оцінюючи діяльність Центрального та місцевих комітетів
ї товариств по охороні пам 'яток, слід водночас наголосити на ф акторах,
щ о суттєво стримували її. Це насам перед відсутність у них адміністра
тивних повноважень та відповідної ф інансової підтримки з боку як цен
тральних, так і місцевих органів виконавчої влади. Необхідно врахову
вати також те, що хоча в Україні дедалі більшого авторитету набувала
Ц ентральна Рада, яка вже в червні 1917 р. приступила до ф ормування
крайового у р я д у — Генерального секретаріату, місцеві виконавчі органи
залишалися щ е в юрисдикції комісарів Тимчасового уряду, що не по
спішав з визнанням української автономії. Це призводило до різного
р о д у непорозумінь при вирішенні багатьох, в тому числі й пам 'яткоохо-
ронних питань. Так в липні 1917 р. губернські комісари отримали цир
кулярне розпорядж ення Міністерства внутрішніх справ Тимчасового уря
ду , яке вимагало здати в місцеві архівні комісії всі речі художнього чи
історико-археологічного значення, які знаходились у містах. Н езабаром
надійшов новий циркуляр МВС, згідно з яким на губернських та облас
них комісарів Тимчасового уряду покладалися обов'язки з'ясувати «на
явність в урядових і громадських закладах предметів, що становлять
художньо-історичний інтерес, скласти опис їх, встановити тимчасову
охорону і догляд за ними, а також, якщо немає м ісцевої архівної комі
сії чи можливості передати їй зазначені речі, намітити способи і м ісце
Тх дальш ого зберігання». •
Цю роботу реком ендувалося проводити спільно з
представниками художньо-просвітницьких закладів, товариств,
гуртків 15.
Однак, оскільки пам 'яткоохоронні громадські структури в Україні
мали переваж но національно-культурне спрямування, на співробітництво
з ними органи влади Тимчасового уряду йшли з великими потугами. В
результаті навіть цілком слушні заходи, передбачені в зазначених цир
кулярах, залишилися на папері. Логіка розвитку політичних подій в Ук
раїні наприкінці весни — на початку літа 1917 р. диктувала необхідність
більш тісних контактів пам 'яткоохоронних структур з Центральною Ра
дою . Не випадково учасники урочистостей, що відбулися 23 травня
1917 р. в с. Моринці на Київщині з нагоди вшанування пам'яті Т. Г. Ш ев
ченка, звернулися до Ц ентральної Ради з проханням допомогти в о р
ганізації охорони місця, д е стояла його хата. За підтримкою для здій
/55П 0130-5247. Укр. іст. журн., 1993, № 10 107
Пам'ятки історії та культури
снення своїх планів до Ц ентральної Ради звернувся і Моринський ко
мітет по увічненню пам'яті великого К обзаря 16.
В зв 'язку з цим цілком закономірним було рішення загальних зборів-
ЦКОПСІМУ від 22 липня 1917 р. звернутися до Ц ентральної Ради з про
ханням зарахувати Комітет до числа організацій, які визнають її як ви
щий орган влади в Україні. При цьому Комітет мав діяти на правах
колишньої імператорської Археологічної комісії. Однак подібний статус
Комітету, надаючи йому переваж но моральну і лише частково м атері
альну підтримку з боку УЦР, не забезпечував вкрай необхідних пам 'ят-
коохоронцям широких адміністративних повноважень. Тому 28 липня
1917 р. учасники наради по організації мистецького відділу при Гене
ральном у секретарстві народної освіти (Д. В. Антонович, М. Г. Бурачек,
В. О. Вілінська, М. С. Грушевська, М. І. Жук, Ф. С. Красицький,
І. О. М ар'яненко, Г. Г. Павлуцький, М. М. Старицька, К. В. Ш ироцький)
визнали за доцільне поряд з Комітетом створити в структурі цього ві
домства пам 'яткоохоронний відділ 17.
З таким рішенням погодилася рада Комітету. Разом з тим в кінці
серпня 1917 р. з метою координації зусиль ЦКОПСІМУ та відділу охо
рони пам 'яток вона запропонувала затвердити її колективним керівним
органом останнього. Тим самим рада ЦКОПСІМУ ставала одночасно і
радою відділу охорони пам 'яток. 25 листопада 1917 р. загальні збори
Комітету обрали членами ради Д. М. Дяченка, В. Є. Козловську, О. І. Ле-
вицького (товариш голови), М. В. Пахаревського, П. А. Тутківського та
кандидатами до неї — Ф. Л. Ернста й В. І. Щ ербину 18.
Очолив раду Комітету та відділ м узеїв і охорони пам 'яток старо
вини й мистецтва Генерального секретарства народної освіти М. Ф. Бі-
ляшівський. Щ е на початку вересня 1917 р. М икола Ф едотович р о зр о
бив і подав на затвердж ення генерального секретаря народної освіти
досить грунтовний план роботи цього відділу. Ним передбачались за
ходи по заснуванню Українського національного музею , Національної
картинної галереї, музею видатних діячів української культури, розш и
ренню м ереж і цих культосвітніх закладів на місцях, реорганізації цер
ковних м узеїв тощо. Планувалося також провести реєстрацію пам'яток,
здійснити заходи по убезпеченню їх від нищення та пош кодження, р о з
почати планові ремонтно-реставраційні роботи й археологічні р о з
копки І9.
Зрозум іло , що виконання накреслених планів значною мірою за
леж ало від їх організаційного забезпечення. Не випадково цій ділянці
роботи, зокрем а встановленню тісних контактів з пам'яткоохорониими
комітетами та товариствами в Києві і на місцях, з боку відд лу приді
лялася постійна увага. Вже на осінь 1917 р. ц ь о о вдалося добитися у
стосунках з Чернігівським та Полтавським комітетами, Подільським то
вариством охорони культурно-історичних цінностей. Тоді ж до спільної
ради ЦКОПСІМУ й відділу увійшли голови Польського (Л. Грохальський)
та Єврейського (Є. Г. Гуревич) пам'яткоохорон-:их товариств, які тим
самим визнали відділ за центральний орган охорони пам 'яток в Укра
їні 20. На початку 1918 р. останній активно співробітничав з Київською
вченою архівною комісією, Київським товариством охорони пам 'яток
старовини і мистецтва, Товариством студіювання мистецтв тощ о 21.
Велася також робота по створенню пам'яткоохоронних структур на
місцях. Так, у середині вересня 1917 р. М. Ф. Біляшівський порушив у
Київській міській думі питання про утворення при ній комісії охорони
краси м. Києва. А вже 26 вересня Дума не лише обрала таку комісію,
а й затвердила план її р о б о т и 22. На початку грудня 1917 р. д о
ЦКОПСІМУ надійшло повідомлення про заверш ення підготовки до ут
ворення філії Центрального комітету в Херсоні 23*
На початку січня 1918 р. відбулося організаційне засідання комі
сії по охороні пам 'яток науки і мистецтва на Уманщині, яку очолив
Г. А. Кравченко. Характерно, що вже в середині січня комісія зверну
108 ІЗЗАЇ 0130-5247. Укр. іст. ж у р н 1993, А£ ІО
Пам'ятки історії та культури
лася до відділу охорони пам 'яток як до керівного органу в справі зб е
реж ення історико-культурної спадщини України 24.
На жаль, на початку 1918 р., коли почався більшовицький наступ
на Україну, створити тут струнку систему пам'яткоохоронних органів не
вдалося. В деяких губернських та переважній більшості повітових цен
трів вони взагалі не були оф орм лені. В стадії організації перебував і
відділ охорони пам 'яток, штат якого на 1918 р. був затвердж ений у
кількості лише 15 співробітників25. Все це необхідно враховувати, д а
ючи оцінку стану пам 'яткоохоронної роботи в Україні у другій половині
1917 р.
О собливої актуальності набули на той час питання збереж ення
пам'яток культури в поміщицьких маєтках. «Селянські розрухи,— на-
-олошував на початку 1918 р. у звіті за роботу відділу охорони пам 'яток
\\. Ф. Біляшівський,— які охопили всю Україну і через які багацько
маєтків, що містили в собі дуж е цінні пам'ятки як старовини, так і мис
тецтва, підлягали небезпеці, потребували багацько зусиль з боку сек
ції охорони пам 'яток старовини і мистецтва для забезпечення (охо-
зони.— Авт.) культурних цінностей» 26.
Відповідні заходи проводилися співробітниками відділу вже вліт-
су — на початку осені 1917 р. Як зазначав 16 листопада 1917 р. на нара
ді голів відділів і секцій департам енту мистецтв С екретарства народної
квіти М. Ф. Біляшівський, з цією метою «ми звертаєм ося до місцевих
овариств, до сільських комітетів, звертаєм ось іноді і до адміністратив-
ю ї влади — до комісарів губернських та повітових за допомогою ».
}днак, продовж ував він, «наша охорона має поки що характер тільки мо-
>ального впливу». Суттєво переш кодж ало організації належ ної охорони
сторико-культурних надбань у поміщицьких маєтках, на думку Миколи
Редотовича, також те, що «власники пам 'яток тримали до останнього
\оменту їх на селі, а тепер селяни не дають їх вивозити» 27. Слід за-
начити й недостатню на той час обізнаність власників пам 'яток із зав-
іаннями самого відділу. Про це в листопаді 1917 р. повідомляв у листі
,о відділу комісар по охороні пам 'яток Полтавщини В. М. Щ ербаків-
ький 28.
В зв 'язку з цим цілком слушним став циркуляр відділу охорони
ам 'яток до губернських комісарів України від 10 листопада 1917 р. про
ам 'яткоохоронні заходи в поміщицьких маєтках. Зокрем а, в цьому до-
ументі вказувалося на необхідність доручити повітовим ком ісарам
прияти вирішенню завдань збереж ення історико-культурної спадщини;
вернутися до волосних управ та сільських комітетів з пропозицією
взяти під опіку пам'ятки старовини і мистецтва — власність усього
країнського народу»; вжиття заходів до перем іщ ення в разі необхід-
ості пам 'яток з маєтків до повітових та губернських центрів та заб ез-
ечення умов їх охорони 2<).
Більш конкретною в цьому плані стала й діяльність самого відділу,
ак, на початку 1918 р. М. Ф. Біляшівський звернувся до сільських ко-
ітетів сіл М олочка та Пединка на Поділлі з проханням забезпечити
хорону збірки пам 'яток, що належали княгині Я. А. Любомирській.
зді ж подібне прохання він надіслав до комітету подільського села
злубівка, в панському палаці якого зберігалася колекція пам 'яток,
брана поміщиком, археологом С. М азаракі. Відділ не раз порушував
попотання п еред місцевими органами селянського самоврядування
ро охорону пам 'яток маєтків Харитоненка у с. Качанівці Борзенського
звіту, поміщиці О. С. Рахманової в с. Вейсхбахівка Ніжинського пові-
г на Чернігівщині, графів Браницьких у с. Турчині Канівського повіту,
зміщиці Сперанської в с. Велика Бурімка Золотоніського повіту на
«ївщині, де-Бальменів — у с . Линовиці на Полтавщині, землевласника
зпровського в с. Дядьковичі Ровенського повіту й ін. Зверталися пам'ят-
ю хоронці за конкретною допом огою і до військових властей, губерн-
►ких та повітових комісарів, місцевих земств, «просвіт» (наприклад,
'ЗЛІ 0130-5247. Укр. іст. журн.г 1993. 10 109
Пам'ятки історії та культури
про охорону пам 'яток у палаці поміщика Ходкевича в с. Млинові Лу
бенського повіту, старовинного українського козацького роду Гама-
лії — у с . Семенівці Конотопського повіту, письменника, історика і гро
мадського діяча Ф. М. Уманця — в с. М езенцівка Глухівського пові
ту й ін .30
В ряді випадків подібні звернення мали позитивні наслідки. Так, у
кінці грудня 1917 р. подільський губернський ком ісар УНР надіслав до
відділу охорони пам 'яток малю нок Г. І. С емирадського «Танець з м е
чами», вивезений разо м з іншими художньо-історичними речами з м а
єтку граф а О рловського в с. Куренівка Літинського повіту. Тоді ж до
відділу надійшло повідомлення про реальні кроки щ одо охорони пам 'я
ток у маєтку Харитоненка в с. Качанівка. Місцевий сільський комітет
зробив реєстр речей і виставив біля них збройну в а р т у 31.-
Позитивно оцінюючи подібні факти, не слід, однак, перебільш ува
ти як рівень свідомості селянства, так і зацікавленості місцевих адм і
ністративних органів, переобтяж ених вирішенням багатьох соціально-
економічних та політичних проблем , в охороні пам 'яток культури. Вже
перший досвід роботи пам'яткоохоронних структур засвідчив, що еф ек
тивність їх заходів на місцях залеж ала, насамперед, від позиції там ф а
хівців — подвижників охорони пам 'яток. С аме їх принциповість і послі
довність у багатьох випадках визначала відповідні рішення місцевих о р
ганів влади. Не випадково, отримавши в середині листопада 1917 р.
повідомлення про захоплення селянами садиби відомого колекціонера
П. Я. Д орош енка в с. Баничі Глухівського повіту, комітет охорони пам 'я
ток старовини і мистецтва на Чернігівщині звернувся за допом огою до*
знавця минувшини краю , голови ради культурно-просвітницького то
вариства «Українська громада» у Глухові Д. Г. Онацького. Вже 20 листо
пада він переконав членів сесії повітових земських зборів у необхід
ності негайно вивезти збірку колекції П. Я. Д орош енка до міського му
зею Глухова.
Н езабаром Д. Г. Онацький та В. Г. Іщенко — співробітник відділу
охорони пам 'яток С екретарства народної освіти — виїхали в с. Баничі,.
д е на сільському сході сформ ували комісію, на яку покладалися об о в 'яз
ки зробити опис і доставити найбільш цінні речі колекції до Глухова32.
П ам 'яткоохоронцям вдалося знайти спільну мову і з селянами м а
єтку П. П. С коропадського в с. Полошки, д е для охорони збірки май
бутнього гетьмана України (тоді — генерала) була виставлена о зб р о є
на сторож а. І таких фактів досить багато.
В зв 'язку з цим цілком виправданим було прагнення відділу охо
рони пам 'яток залучити до вирішення конкретних завдань зб ер еж ен н я
історико-мистецьких скарбів у панських маєтках якомога ширше коло
авторитетних діячів науки і мистецтва, учителів, членів пам 'яткоохорон
них товариств. Так, в листопаді 1917 р. організацію охорони пам'яток,,
щ о належали Ф. М. Уманцю, відділ доручив проф есору Української
академ ії м и с т е ц т в і. І. Нарбуту, який з цією метою виїздив до Глухова.
Активного учасника національно-культурного процесу в Україні
В. Т. О садчого з Конотопа відділ попросив взяти під контроль зб е р е
ження пам 'яток родини Гамалії у с. Семенівці. В листопаді ряд посвід
чень на право охорони пам 'яток в приватних маєтках відділ видав чле
нам Польського товариства охорони пам 'яток старовини і мистецтва.
Наприкінці 1917 р .— на початку 1918 р. подібні повноваження в Уман
ському повіті отримав Д. М. Д яченко, в Канівському — Ф. М. Синга-
левич, Н овгород-С іверському — О. С. Забіла, на Херсонщині —
В. О. Піщанський та ін. 33
Таким чином, незважаю чи на надзвичайно складні обставини, що
склалися у другій половині 1917 р.— на початку 1918 р. в українсько
му селі, пам 'яткоохоронці докладали чимало зусиль, щ об зберегти від
загибелі зібрані в поміщицьких садибах цінні історичні та художні р е
ліквії. «Зусилля відділу,— писав у березн і 1918 р. у звіті про роботу від
ІЗЗМ 0130-5247. Укр. іст. журн„ 1993, М 10'ПО
Пам'ятки історії та культури,
ділу М. Ф. Біляшівський,— не пропали даром , і чимало пам 'яток було
в той чи інший спосіб урятовано» 34.
Заходи по охороні цінних колекцій, зосередж ених в панських са
дибах, сприяли збереж енню ряду архітектурних та історико-м еморі-
альних пам 'яток. А дж е значна частина будинків землевласників була
побудована за оригінальними проектами відомих архітекторів не лише
Росії, а й інших країн. Багато палаців були німими свідками важливих іс
торичних подій, «зберегли» пам'ять про діячів науки, літератури і мис
тецтва.
Крім цього, відділ охорони пам 'яток піклувався про збереж ен ня
будинків колегії П. Галагана в м. Козельці на Чернігівщині і в с. Л ебе-
динець Прилуцького повіту (тоді Полтавської губернії). При підтримці
відділу В. Т. О садчом у вдалося переконати Конотопське повітове зем
ське зібрання в необхідності виділення коштів на охоронні заходи щ о
до палацу К. Г. Розумовського в Батурині. Після проведення рем онтно-
реставраційних робіт в ньому планувалося заснувати народний універ
ситет або Селянську вільну академ ію 35.
Восени 1917 р. М. Ф. Біляшівський виступив з ініціативою прове
дення охоронних робіт в Андріївській церкві у Києві, оскільки ч ер ез
зсуви схилу, на якому знаходилась її будівля, в стінах з'явилися тріщи
ни, в підвалах почала збиратися вода. Виникла реальна загр о за загибелі*
перлини української архітектури. С ам е такого висновку дійшли 28 верес
ня 1917 р. члени утвореної при Київській міській управі м іж відом чої ко
місії у складі М. Ф. Біляшівського, інженерів В. А. Безсмертного,.
В. Д. Рабчевського, Є. П. Браутмана та ін. Щ об відвернути небезпеку,
комісія запропонувала укріпити схил і провести рем онт церкви. На
здійснення цих заходів Київська міська дума асигнувала 10 000 крб.,
що дало змогу вж е восени 1917 р. почати необхідні охоронні р о б о т и 36.
Були зроблен і певні кроки й щ одо встановлення реального кон
тролю пам'яткоохоронних органів за станом пам 'яток культової архі
тектури в цілому. З цією м етою відділ охорони пам 'яток добився того,
щ об з ним погоджувалися питання, пов'язані з рем онтом , п ер еб у д о во ю
чи знесенням культових споруд. Вже в кінці 1917 р. — на початку
1918 р. за відповідними дозволам и до відділу почали звертатися як
місцеві органи влади, так і релігійні громади 37.
Зусилля відділу по організації охорони культових пам 'яток отрим а
ли належну оцінку з боку ієрархів православної церкви в Україні. 8 груд
ня 1917р. на засіданні Тимчасової Всеукраїнської православної церков
ної ради було прийнято звернення до С екретарства народної освіти, в.
якому висловлювалася вдячність співробітникам відділу охорони пам 'я
ток за «захорону церковної старовини У країнської церкви, а також
охорону національного мистецтва в церковном у житті». На цьому ж за
сіданні було утворено комісію для охорони культових пам 'яток старо
вини, представник якої Т. Голик згод ом увійшов до ради вищ езгадано
го відділу 38-
В другій половині 1917 р. були зроблені нові кроки на ниві охоро
ни археологічних пам 'яток. Зо кр ем а, заслуговує на увагу у цьому пла
ні циркуляр С екретарства народної освіти до губернських комісарів
від 17 жовтня 1917 р. «С екретарство вимагає від губернської влади ук
раїнських губерній,— вказувалося у циркулярі,— щ об вони зробили
розпорядж ення до властей повітових і волосних, аби всі археологічні
знахідки, відомості про них і всі пам'ятки, що маю ть національний ха
рактер або наукову чи артистичну вартість, ні в якому разі не переси
лалися і не вивозилися за меж і України» 39. З того часу археологічні
знахідки повинні були відправлятися до Києва на експертизу Ц ентраль
ному комітету, а згодом — відділу охорони пам 'яток. Останній ж е при
брав право видачі дозволів на проведення археологічних розкопок в
Україні й восени 1917 р. почав здійснювати певні охоронні заходи щ одо
окремих пам 'яток старовини 40.
/ 5 5 АГ 0130-5247. Укр. іст. журн., 1993. № 10 щ
Пам'ятки історії та культури
Н евід'ємною складовою діяльності пам 'яткоохоронних структур у
той час було також музейне будівництво. З одного боку, м узе ї стали
осеред кам и , навколо яких гуртувалися подвижники пам 'яткоохоронної
роботи. З іншого — піднесення національної свідомості українського
народу, заходи по охороні пам 'яток у поміщицьких маєтках, пам'яток
культу і археології сприяли значному зростанню фондів існуючих му
зеїв , виникненню нових культосвітніх закладів. За цих обставин актуаль
ної ваги набули завдання координації пам 'яткоохоронної діяльності
м узе їв , створення науково-обгрунтованої програми їх розвитку й осо
бливо розбудови цих культосвітніх закладів на місцях.
Не випадково одним з перш очергових заходів відділу охорони
пам 'яток стала р озроб ка схеми побудови краєзнавчого музею . її ос
новні положення були викладені у відповідній програмі, складеній у
вересні 1917 р. М. Ф. Біляшівським та П. А. Тутківським. На початку
жовтня відділ охорони пам 'яток провів у Києві нараду музейних пра
цівників, на якій з доповіддю «Обласний чи місцевий музей як тип куль
турної установи» виступив завідуючий етнографічним відділом музею
О лександра III у П етрограді М. М. М огилянський. О бговорення допо
віді, в якому взяли участь Ф. Л. Ернст, І. С. Свєнцицький, Л. Є. Чикален-
ко, В. О. Щавинський та ін., сприяло дальш ому розвиткові програми
музейного будівництва в Україні.
її популяризації прислужилися виступи М. Ф. Біляшівського на з 'ї з
ді «просвіт» України, що відбувся у вересні 1917 р., п еред слухачами
інструкторських курсів позаш кільної освіти, на засіданнях Українського
наукового товариства, Товариства студіювання мистецтв т о щ о 41.
На початку листопада 1917 р. відділ охорони пам 'яток розіслав до
місцевих м узеїв спеціальні анкети, відповіді на які (з Чернігова, Пол
тави, Вінниці, Хорола та інших міст) дали змогу не лише з'ясувати стан
цих культосвітніх закладів, а й дати кваліфіковані поради щ одо пер
спектив їх дальш ого розвитку 42.
Разом з тим відділ охорони пам 'яток піклувався про створення та
реорганізацію ряду м узеїв держ авного значення. Так, він підтримав
пропозицію Всеукраїнської ради військових депутатів про організацію
в Києві Національного архіву-музею війни та револю ції. Вже у вересні
1917 р. р азом з представниками культурно-просвітньої комісії цієї ра
ди співробітники відділу розробили план створення м узею , а через
місяць приступили до його реалізації. Зокрем а, М. Ф. Біляшівський
спільно з директором Національного архіву-музею О. Д. Благодіром
почали відбирати експонати на Київському артилерійському складі. Зби
ралися необхідні для музею експонати і на місцях. Подібна робота про
водилася також по створенню музею єврейської старовини 43.
Д руга половина 1917 р. — важливий етап у розвитку ідеї створен
ня Українського народного (національного) музею , що планувався як
центральний музейний заклад України, який би в своїх експозиціях ви
світлював славну .історію українського народу, його звичаї, побут і
культуру.
С еред інших заходів по створенню такого м узею важливого зна
чення надавалось поверненню в Україну її національних реліквій, виве
зених в столичні та інші центри Росії. Щ е влітку 1917 р. Центральна Рада
звернулася до Тимчасового уряду з проханням повернути українські
національні клейноди, що раніше потрапили до м узеїв П етрограда і
Москви. У вересні 1917 р. відділ охорони пам 'яток склав їх приблизний
перелік, доповнивши його відомостями про місця перебування ряду ін
ших цінних пам 'яток української історії. В листі відділу до генерально
го секретаря народної освіти від 29 вересня 1917 р. також пропонува
лося вжити заходів, щ об повернути їх в Україну 44.
На початку жовтня 1917 р. С екретарство народної освіти зверну
лося до ком ісара в справах України при Тимчасовому уряді з листом,
в якому висловлювалося прохання прискорити вирішення питання про
112 133N 0130-5247. Укр. іст. журн., 1993, № 10
Пам’ятки історії та культури
вернення пам 'яток української культури та історії. У листі повідомля-
:я, що складання їх повного реєстру в музеях і збірках П етрограда
ручено В. О. Щ авинському, а Москви — О. П. Новицькому. На почат-
листопада з першим з них була досягнута угода про утворення в
трограді товариства прихильників українських м узеїв , члени якого
зияли б поверненню відповідних речей в Україну. Щ оправда, широ-
розгорнути діяльність товариству тоді не вдалося. О днак воно ство-
по відповідну комісію шанувальників українського мистецтва у Пет-
граді, яка незабаром почала свою роботу під головуванням відомого
заїнського археолога Ф. К. Вовка (до неї входили також В. Колба-
:в, Б. Крижановський, М. М акаренко, М. Могилянський, П. Потоцький,
Стебницький, С. Тройницький, В. Щавинський, С. Яремич) 45. Таким чи-
*, докладалося чимало зусиль, щ об пам'ятки нашого народу зайня-
чільне місце в музеях України.
П еремога жовтневого збройного повстання у П етрограді, здавало-
прискорила вирішення цього завдання. Принаймні, 1 грудня 1917 р.
ета «Нова Рада» опублікувала телеграму, в якій повідомлялося, що
доповідь А. В. Луначарського ЦВК РСФРР прийняв постанову про
ледачу реліквій українського народу представникам органів його
іди. О днак, обставивши передачу цих національних святинь ряд ом
пітичних вимог, уряд Радянської Росії зірвав виконання цієї поста-
ІИ46.
Інтервенція більш овицької Росії в Україну затримала здійснення й
цу інших заходів, намічених відділом охорони пам 'яток. Негативно
значилася на організації пам 'яткоохоронної роботи також вимушена
ікуація на початку лютого 1918 р. Ц ентральної Ради та її інституцій
іиєва.
О днак навіть за таких обставин подвижники збереж ення історико-
іьтурної спадщини не припиняли своєї діяльності. Так, 21 лютого
8 р. відбулася нарада членів Центрального комітету охорони пам 'яток
, Ф. Біляшівський, М. Л. Бойчук, Л. Грохальський, Ф. Л. Ернст,
Г. Кричевський, В. Ф. Матушевський, О. О. М ураш ко, Г. І. Нарбут,
О. О бремський, Д. М. Щ ербаківський), на якій були визначені шляхи
ітування збірки М. І. Терещ енка, р о згром лен о ї червоноармійцями.
крема, на нараді була утворена спеціальна комісія у складі п роф е-
>ів У країнської академ ії мистецтв В. Є. К озловської і Д. М. Щ ерба-
ського, якій доручалося скласти детальний реєстр уцілілих речей
рки та перевезти ікони, картини, бібліотеку до А кадемії мистецтв,
нші художньо-історичні експонати — до Київського міського м узею 47-
В інф ормації про роботу відділу охорони пам 'яток, датованій бе-
знем 1918 р., виконання цього рішення відзначено одним реченням:
ід час панування більшовиків відділом вивезена і поміщ ена до му-
з цінна збірка картин з будинку Т ер ещ ен ка» 48. О днак за ним —
>авді подвижницька діяльність видатних діячів науки і культури
заїни, які за покликом серця активно працю вали і на пам 'яткоохо-
нній ниві.
Не могли вони обійти своєю увагою і руйнування багатьох пам 'я-
: Києва, викликані артилерійським обстрілом міста більшовицькими
:ьками у січні 1918 р. Вже в середині лю того члени Київської вченої
:івної комісії, Російського археологічного товариства, Київського то-
►иства охорони пам 'яток старовини і мистецтва, Товариства студіюван-
мистецтв розпочали обслідування і опис пош коджених пам 'яток ар-
зктури Києва 49. З цією ж метою Центральний комітет охорони пам 'я-
21 лютого 1918 р. створив комісію у складі Ф. Л. Ернста, В. Ф. Ма-
]евського, В. Г. Кричевського, В. О. О брем ського , Д. М. Щ ербаків-
ого 50.
На основі результатів роботи цієї комісії вже в березн і 1918 р.,
оазу після повернення до Києва Центральної Ради та відновлення
державних структур, відділ охорони пам 'яток приступив до організа-
N 0130-5247. Укр. іст. журн., 1993, М 10 8 - 3-729 113
Пам'ятки історії та культури
ції мож ливого за тих умов найневідкладніш ого рем онту пошкоджених
культурно-історичних об'єктів столиці У Н Р51. Здійснювались в той час
також заходи й по охороні археологічних реліквій 52- Як і раніше, знач
на увага приділялася збереж енню пам 'яток в поміщицьких маєтках 53.
В березн і— квітні 1918 р. відділ охорони пам 'яток почав формувати
фонди Українського національного музею , звернувш ись до ряду цер
ковних общин та колекціонерів з пропозицією придбати у них речі ста
ровини. Для їх відбору була утворена спеціальна експертна комісія, до
якої ввійшли співробітники відділу, Київського художньо-промислового
і наукового музею , проф есори Української академ ії мистецтв 54.
С еред нових напрямів, які в березн і— квітні 1918 р. визначилися у
діяльності пам 'яткоохоронців, були збереж ення пам 'яток монументаль
ної скульптури та різьблення по каменю. Справа в тому, що в кінці
б ерезн я 1918 р. Міністерство внутрішніх справ УНР прийняло рішення
про зняття пам'ятників, що залишились від царату, та знищення зобра
жень російського держ авного герба на установах і печатках 55. Як ціл
ком справедливо зазначалося 29 березн я 1918 р. у листі Товариства
студіювання мистецтв (голова С. О. Гіляров) до відділу охорони пам 'я
ток, «при розш иреном у трактуванні... цієї постанови м ож е загинути від
рук надмірно ревнивих (її) виконавців безліч пам 'яток великої художньо-
історичної цінності» 56. Зокрем а, товариство турбувалося за долю по
золочених орлів мазепинського часу на дзвіниці С офії Київської, на
головному ф асаді Кирилівської церкви і брамі Кирилівського мона
стиря, на дзвіниці церкви на Дальніх печерах у Києво-Печерській Лаврі.
Товариство зверталося також з проханням убезпечити від загибелі ліп
лені та вирізьблені з каменю двоголові царські орли XVIII ст. на пі
лястрах А ндріївської церкви, на Лаврській дзвіниці, на ф асаді універси
тету св. Володимира та перш ої гімназії, на хресті Михайлівського Зо
лотоверхого собору. Пізніше з подібним проханням до відділу охорони
пам 'яток звернулося також Історичне товариство Нестора-літописця 57.
Поділяючи стурбованість громадськості, відділ охорони пам 'яток ви
ніс питання про долю монументальних пам 'яток Києва на обговорення
членів ради ЦКОПСІМУ. На її засіданні, що відбулося 18 квітня 1918 р.
за участю М. Ф. Біляшівського, Л. Грохальського, В. Є. Козловської,
О. І. Левицького, С. М акко, М. Михайліва, М. Старицької, К. І. Ш ироць-
кого, В. І. Щ ербини, було вирішено залишити на попередніх місцях
пам'ятники князю Володимиру, граф у Бобринському, гетьману Б. Хмель
ницькому. Пам'ятники О лександру II та Миколі І планувалося перенес
ти в інші місця, а Іскрі й Кочубею — зняти. Разом з тим у рішенні ради
наголош увалося на необхідності зберігати навіть ті пам'ятники, які під
лягали знесенню . Вони мали передаватися до музеїв. Д о останніх під
лягали передачі також царські герби з хреста Михайлівського Золото
верхого собору та інших пам 'яток мистецтва. Що ж до гербів, які ор
ганічно входили до орнаментів на історичних реліквіях, то їх планува
лося залишити б ез змін 58.
Д о особливостей пам 'яткоохоронної роботи весни 1918 р. слід від
нести також нові підходи до проблем реєстрації та вивчення пам'яток
України. Зокрем а, на нараді голів відділів департам енту мистецтв, яка
відбулася 28 березн я 1918 р., М. Ф. Біляшівський поставив питання про
перехід від реєстрації і дослідж ення окремих груп пам 'яток до їх пла
номірного та систематичного виявлення й вивчення і, зреш тою , ство
рення генерального каталогу останніх. «Життя вимагає,— зазначив Ми
кола Ф едотович,— активної праці — опису і обслідування усього, що
залишилося від нашого минулого» 59.
Весною 1918 р. цілий р яд пам 'яткоохоронних проблем став пред
м етом зацікавленого обговорення в уряді УНР. Так, у березн і 1918 р-
відділ охорони пам 'яток направив на розгляд Ради Народних Міністрів
(РНМ) законопроект про заснування у Києві Центрального кустарного
м узею 60. 23 березн я Рада Народних Міністрів на доповідь заступника
! 14 /3 5 IV 0130-5247. Укр. іст. жури 1993, № 10
Пам’ятки історії та культури
Міністра народної освіти П. І. Холодного прийняла рішення передати під
Український національний музей колишній царський палац у К иєві61.
17 квітня РНМ схвалила пропозицію пам 'яткоохоронців про оголош ення
частини території стародавнього Києва (в районі Десятинної церкви)
«національним д обром і про асигнування суми не вище 676 000 крб. на
проведення цього закону» 62. Міністерству народної освіти доручалось
внести відповідний законопроект на розгляд Центральної Ради. Ч ерез
тиждень, 24 квітня, РНМ прийняла рішення про асигнування Міністер
ству народної освіти 1000 крб. на рем онт А ндріївської церкви у Києві
та затвердила статут і штати Київського худож ньо-промислового і на
укового музею , який планувалося реорганізувати в Український наці
ональний 63.
Нарешті, на кінець квітня 1918 р. відділом був підготовлений для
розгляду урядом УНР і Центральною Радою проект закону про охо
рону пам 'яток України. Робота над ним почалася щ е у кінці 1917 р.
11 січня 1918 р. М. Ф. Біляшівський доповів його основні полож ення «а
засіданні ради ЦКОПСІМУ, яка визнала за необхідне розіслати проект
закону для обговорення у наукових та пам'яткоохоронних товариствах.
Рада також доручила голові Польського пам 'яткоохоронного товарис
тва Л. Грохальському зібрати дані про стан пам 'яткоохоронного зак о
нодавства в країнах Західної Європи з тим, щ об врахувати його досяг
нення при виробленні відповідного закону в Україні. Крім того, в рі
шенні ради зверталась увага на необхідність відбити в законі обов'язки
місцевих комітетів охорони пам 'яток і наукових товариств у зб ер еж ен
ні історико-культурної спадщини національних меншин України 64.
Доопрацьований з врахуванням висловлених зауваж ень проект
закону 26 квітня 1918 р. був схвалений радою відділу охорони пам 'я
ток. У проекті передбачалося заборонити проведення розкопок, р о зо
рювання чи які б то не було порушення цілісності археологічних пам 'я
ток б ез дозволу ЦКОПСІМУ та проголош увалося, що «всі пам'ятки,
знайдені в зем лі як при спеціальних розкопках, так і випадково, станов
лять власність Республіки, не можуть продаватися і передаватися при
ватним особам чи приватним збіркам , а передаю ться до центральних
чи місцевих державних чи громадських м узеїв по згоді між ними». Ли
ше з дозволу ЦКОПСІМУ або уповноважених ним пам 'яткоохоронних
організацій і комітетів могли проводитися реставраційні роботи, пе
ребудови, а тим більше знесення архітектурних пам 'яток — замків, веж,
церков, костьолів, синагог, дзвіниць, каплиць тощ о, чиєю б власністю
вони не були. Такі ж застороги встановлювалися й стосовно внутрішньо-/
го оздоблення та начиння культових споруд. Нарешті, лише з дозволу
ЦКОПСІМУ могли вивозитися за межі УНР пам'ятки старовини і мис
тецтва, що мали національний характер або стосувалися історії та куль
тури України б5.
На жаль, проект закону обходив увагою цілий ряд п роблем охо
рони пам 'яток. Зокрем а, не визначалися д ж ерела фінансування пам 'ят
коохоронних заходів і структура органів, що мали їх здійснювати. Не
вирішувалося й питання відповідальності осіб чи організацій, винних у
порушенні цілісності пам 'яток чи їх загибелі. Та навіть у такому вигляді
в разі схвалення проекту закону вищим органом влади УНР він, безсум
нівно, став би значною віхою у розвитку пам 'яткоохоронного руху в
Україні. На жаль, затвердити вже узгоджений текст перш ого україн
ського закону про охорону пам 'яток Центральна Рада не встигла. 29
квітня 1918 р. вона була розпущ ена німецькими окупаційними військами.
Дослідники діяльності Центральної Ради загалом критично підхо
дять до оцінки її результатів. Разом з тим, як наголошує Н. Д. Полон-
ська-Василенко, «величезною заслугою Ц ентральної Ради та її прово
ду було те, що вона поновила в Україні держ авницьку свідомість, при
глушену двом а віками російської окупації» 66.
Важливим наслідком цього процесу став пам'яткоохоронний рух
/5 5 N 0130-5247. Укр. ігт. ж у р н 1993, М 10 8* 115
Пам’ятки історії та культури
в Україні. Грунтуючись на кращих традиціях дореволю ційного періоду,
він набув після повалення сам одерж авства чіткого національно-патрі
отичного спрямування і відіграв помітну роль у пробудженні й р о з
витку національної свідомості українського народу.
Якщо в першій половині 1917 р. збереж ення історико-культурної
спадщини залиш алося справою переваж но громадських об 'єднань
пам 'яткоохоронців, то вже восени того ж року, спираючись на їх під
тримку, розгорнув активну діяльність створений у структурі Генераль
ного секретарства народної освіти відділ охорони пам 'яток — д ерж ав
ний пам 'яткоохоронний орган в Україні. Розроблена у відділі програм а
збереж ен ня національної історико-культурної спадщини та музейного
будівництва надовго визначила основні напрями діяльності пам 'яткоохо
ронців. Так, на порядок денний було поставлене питання про генераль
ну реєстрацію і дослідж ення пам 'яток, повернення в Україну її націо
нально-культурних цінностей, прийняття національного пам 'яткоохорон-
ного законодавства, створення ряду всеукраїнських та м ереж і м ісце
вих м узеїв , держ авного фінансування пам 'яткоохоронних заходів і т. д.
Нарешті, навколо цих й інших проблем охорони пам 'яток згуртувалися
провідні діячі науки та культури України, ш ироке коло активістів-пам'ят-
коохоронців, які забезпечили спадкоємність у вирішенні вищезгаданих
завдань і вивченні набутого за доби Ц ентральної Ради відповідного
досвіду на наступних етапах історичного розвитку українського народу.
1 Центр, держ. арх. вищих органів держ. влади і органів держ. управління Ук
раїни, ф. 2581, оп. 1, спр. 209, арк. 2 (далі — ЦДАВО України).
2 Е р н с т Ф. Справа охорони пам’яток мистецтва й старовини у Києві // ЗЦЗ.
секції мистецтв.— К., 1921.— Л» '1 .
3 Охорона пам’яток культури на Україні.— Харків, 1927.
4 Д у б р о в с ь к и й В. В. Історично-культурні заповідники та пам’ятки Украї
ни.— Харків, 1930.
5 Н е с т у л я О. О. Перші кроки в діяльності пам’яткоохоронних органів. 1917—
1920 рр. // Охорона, використання та пропаганда пам’яток історії та культури в Укра
їнській РСР (36. метод, матеріалів в 6 ч).— К., 1989.— Ч. II.— С. 46—47.
6 А к у л е н к о В. І. Охорона пам’яток культури в Україні. '1917—1990.— К..
1991.— 274 с.; К о т С. И. Первнй на Украине: К образованию Всеукраинского комите-
та охраньї памятников искусств и стариньї // Историч. краеведение в СОСР: вопросьі
теории и практики. Сб. науч. ст.— К., 1991.— С. 263—273.
7 Я н е в с ь к и й Д. Перші кроки до національної державності // Пам’ятки Укра
їни.— 1990.— № 3.— С. 2 .
8 ЦДАВО України, ф. 2581, оп. 1, спр. 206, арк. 27—28 зв.
9 Там же, ф. 2581, оп. 1, спр. 206, арк. 12—15.
10 Там же, ф. 2581, оп. 1, спр. 219, арк. 14, 33—33 зп.
11 Там же, спр. 208, арк. З, 5; спр. 221, арк. 12.
12 Записки Українського наукового товариства дослідування й охорони пам’яток
старовини та мистецтва на Полтавщині.— Полтава, 1919.— Вип. 1.— С. VII.
13 Нова Рада.— 1917.— 2 трав.
14 Записки Українського наукового товариства... н? Полтавщині.— С. VII—VIII.
15 ЦДАВО України, ф. 2581, оп. 1, спр. 219, арк. ЗО, 31.
16 Там же, спр. 56, арк. 2, 3.
17 Там же, ф. 2581, оп. 1, спр. 190, арк. 1 ; спр. 206, арк. 1 .
18 Там же, спр. 20, арк. 2 ; спр. 207, арк. 3.
19 Там же, спр. 206, арк. З—4.
20 Там же, арк. 11.
21 Відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки Академії наук України,
ф. 279, Спр. 840, арк. 7, 9, 14 (далі — ВР ЦНБ АН України).
22 ЦДАВО України, ф. 2581, оп. 1, спр. 210, арк. 3.
23 Там же, спр. 216, арк. 9.
24 Там же, спр. 208, арк. 7—8; спр. 217, арк. 13, 17.
25 Там же, спр. 190, арк. 17.
26 Там же, спр. 210, арк. 13.
27 Там же, спр. 190, арк. 12.
28 Там же, спр. 224, арк. І.
29 Там же, спр. 216, арк 6 .
30 Там же, спр. 210, арк. 7 зв.; спр. 217, арк. 12, 14, 15; спр. 218, арк. 7, 10, 11,
12, 15; спр. 220, арк. 8 , 18, 24; спр. 221, арк. 2, 4—6, 13, 14, 21, 22.
31 Там же, спр. 218, арк. 5; спр. 221, арк. 14.
М6 0130-5247. Укр. іст. журн., 1993, № 10
Пам'ятки історії та культури
32 Там же, спр. 208, арк. 4; спр. 221, арк. 9, 11, 12; ВР ЦНБ АН України, ф. 279,
спр. 839, арк. 1—1 зв.
33 ЦДАВО України, ф. 2581, оп. 1, спр. 210, арк. 7; спр. 212, арк. З, 11, 19, 20, 22;
спр. 2 2 1 , арк. 8 ; спр. 2 2 2 , арк. 13.
34 Там же, спр. 210, арк. 13.
35 Там же, ф. 2681, оп. 1, спр. 220, арк. 11—14; спр. 221, арк. 18, 19.
36 Там же, спр. 210, арк. 3; ВР ЦНБ АН України, ф. 279, спр. 837, арк. 11, 21—23.
37 ЦДАВО України, ф. 2581, оп. 1, спр. 2 1 0 , арк. 3; спр. 217, арк. 3<—8 .
38 Там же, спр. 190, арк. 12; спр. 20, арк. 6 .
39 Там же, спр. 216, арк. 4.
40 Там же, спр. 210, арк. 3.
41 Там же, арк. З, 4, 9.
42 Там же, спр. 222, арк. 2—2 зв.
43 Там же, спр. 210, арк. З—5, 7 зв., 9; спр. 226, арк. 2, 3.
44 Там же, спр. 216, арк. 1, 18—33.
45 Там же, спр. 210, арк. 4,5; ф. 2467, оп. 1, спр. 41, арк. 7.
46 А к у л єн ко В. І. Вказ. праця.— С. 26.
47 ЦДАВО України, ф. 2581, оп. 1, спр. 207, арк. 13.
48 Там же, спр. 210, арк. 13.
49 Там же, спр. 217, арк. 28—29, 32, 33; ВР ЦНБ АН України, ф. 279, спр. 840,
арк. 9—10, 14.
50 ЦДАВО України, ф. 2581, оп. 1, спр. 207, арк. 13.
51 Там же, спр. 217, арк. 73; ВР ЦНБ АН України, ф. 279, спр. 837, арк. 11.
52 ЦДАВО України, ф. 2581, оп. 1, спр. 217, арк. 40.
53 Там же, спр. 2 1 2 , арк. 27, 31, 32, 39; спр. 217, арк. 37—38; ВР ЦНБ АН Укра
їни, ф. 279, спр. 839, арк. З—17.
54 ЦДАВО України, ф. 2581, оп. 1, спр. 225, арк. 6 , 7, 10, 1 1 , 17.
55 Вісник Ради Народних Міністрів.— 1918.— 27 берез.
56 ЦДАВО України, ф. 2581, оп. 1, спр. 213, арк. 1.
57 Там же, арк. 5.
58 Там же, спр. 207, арк. 21.
59 Там же, спр. 209, арк. 2 зв.
60 Там же, спр. 210, арк. 15.
61 Там же, спр. 5, арк. 5 зв.
62 Там же, арк. 98 зв.
63 Там же, спр. 225, арк. 18.
64 Там же, спр. 207, арк. 9; Б і л я ш і в с ь к и й М. Справи українського мистецт
ва // Шлях.— 1918.— № 1.— С. 50.
С. 74.
85 ЦДАВО України, ф. 2581, оп. 1, спр. 207, арк. 27—27 зв.
" - П о л о н с ь к а - В а с и л е н к о Н. Історія України. 1900—1925 рр.— К., 1991.—
/66N 0130-5247. Укр. іст. журн., 1993, № 10 117
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-212549 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T18:23:12Z |
| publishDate | 1993 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Нестуля, О.О. 2026-02-08T10:18:34Z 1993 Охорона пам'яток України за доби Центральної Ради / О.О. Нестуля // Український історичний журнал. — 1993. — № 10. — С. 104–117. — Бібліогр.: 66 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212549 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Пам'ятки історії та культури Охорона пам'яток України за доби Центральної Ради Охрана памятников Украины в эпоху Центральной Рады Protection of Ukrainian Monuments during the Period of the Central Rada Article published earlier |
| spellingShingle | Охорона пам'яток України за доби Центральної Ради Нестуля, О.О. Пам'ятки історії та культури |
| title | Охорона пам'яток України за доби Центральної Ради |
| title_alt | Охрана памятников Украины в эпоху Центральной Рады Protection of Ukrainian Monuments during the Period of the Central Rada |
| title_full | Охорона пам'яток України за доби Центральної Ради |
| title_fullStr | Охорона пам'яток України за доби Центральної Ради |
| title_full_unstemmed | Охорона пам'яток України за доби Центральної Ради |
| title_short | Охорона пам'яток України за доби Центральної Ради |
| title_sort | охорона пам'яток україни за доби центральної ради |
| topic | Пам'ятки історії та культури |
| topic_facet | Пам'ятки історії та культури |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212549 |
| work_keys_str_mv | AT nestulâoo ohoronapamâtokukraínizadobicentralʹnoíradi AT nestulâoo ohranapamâtnikovukrainyvépohucentralʹnoirady AT nestulâoo protectionofukrainianmonumentsduringtheperiodofthecentralrada |