Товариство "Рідна школа" в Галичині (20–30-ті pp. XX ст.)
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1993 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1993
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212556 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Товариство "Рідна школа" в Галичині (20–30-ті pp. XX ст.) / О.В. Кузьмінець, І.Є. Цепенда // Український історичний журнал. — 1993. — № 10. — С. 41–47. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860276423232585728 |
|---|---|
| author | Кузьмінець, О.В. Цепенда, І.Є. |
| author_facet | Кузьмінець, О.В. Цепенда, І.Є. |
| citation_txt | Товариство "Рідна школа" в Галичині (20–30-ті pp. XX ст.) / О.В. Кузьмінець, І.Є. Цепенда // Український історичний журнал. — 1993. — № 10. — С. 41–47. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-15T09:12:43Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПОВІДОМЛЕННЯ
Питання історичного краєзнавства
О. В. Кузьмі не ць (Київ), І. Є. Цепенда (Івано-Франківськ)
Товариство «Рідна школа» в Галичині
120— 30-ті рр. XX ст.)
Змагання українського народу за свою свободу і самодостатній
розвиток на початку XX століття відбувалися проти польських, австро-
угорських, російських та інших поневолювачів в усіх сферах держав
ницького та суспільного життя, в тому числі і в галузі українського
шкільництва, що завжди було могутнім фактором процесу національ
ного відродження.
Як відомо, внаслідок польсько-української (1918—1919 рр.) і поль
сько-радянської (1920 р.) воєн під польською окупацією опинилася
значна частина західноукраїнських земель з територією більше як
100 000 км2 і з 4,5 млн. українським населенням 1. Вважаючи окуповані
землі неподільною частиною власної держави, польський уряд, незва
жаючи на підписані міжнародні договори 2, в яких гарантувалось право
на вільний національно-культурний розвиток національних меншостей,
зокрема українського населення, одразу після рішення Ради Амбаса-
дорів (березень 1923 р.) розпочав відкритий наступ на українську
культуру в краю.
Перші удари були спрямовані на освіту як одного з важливих
чинників повноцінного розвитку нації. 31 липня 1924 р. польський Сейм
затвердив деякі постанови в організації шкільництва3. Основне зав
дання полягало у «створенні умов для спільного навчання і виховання
дітей різних національностей, які проживають на східних землях»4.
Дану функцію мала виконувати двомовна (так зв. утраквістична) ук
раїнсько-польська школа, більшість предметів у якій викладались
польською мовою. Для надання закону «демократичного» характеру
передбачався шкільний плебісцит у справі мови викладання. Територія
проведення плебісциту обмежувалася Львівським, Станіславським,
Тернопільським, Волинським і Поліським воєводствами5. Не врахову
валися території Лемківщини, Холмщини та Підляшшя, які завжди
були українськими етнічними землями.
З самого початку плебісциту українське населення опинилося у
складному становищі, оскільки закон передбачав гарантії проведення
плебісциту тільки в тих населених пунктах, де українців проживало
не менше 25% за переписом 1921 року6. В той час Східна Галичина
юридично вважалась тимчасово окупованою територією, тому україн
ське населення бойкотувало польський перепис. У зв’язку з цим реаль
них даних про кількість українців в краю не було. Ситуацією, що
склалася, вміло скористався польський уряд. Незважаючи, що україн
ське населення на даній території складало більшість, закон передба
чав внесення українськими батьками не менше 40 декларацій за ук
раїнську мову навчання, в той час, коли за двомовність досить було
внести 20 декларацій7.
У результаті реалізації утраквістичного закону кількість україн
ських державних початкових шкіл в Східній Галичині зменшилась з
2426 в 1920/21 р.8 до 745 у 1927/28 р.9. Таким чином, в ході плебісциту
українське шкільництво втратило 1681 школу.
І83М 0130-5247. Укр. іст. журн., 1993, М 10 41
В. Кузьмінець, І. Є. Цепенда
За таких умов українська початкова школа була поставлена на
шлях повного знищення. Зважаючи на обставини, які склалися, укра
їнська громадськість зосередила свої зусилля на розбудові приватного
шкільництва. Виконання цього завдання покладалося на Українське
Педагогічне Товариство (УПТ), яке впродовж десятиліть залишалось
осередком збереження української освіти в Галичині.
З червня 1920 р. УПТ видало постанову «Про удержування укра
їнських приватних шкіл». Для її реалізації товариство утворило окре
мий секретаріат, який складався з трьох секцій: народної школи та
учительських семінарій, середньої школи та фахових шкіл. Постановою
також визначалося, що всі українські приватні школи переходять з
1920/21 навчального року під керівництво УПТ 10.
Своїм першочерговим завданням УПТ вважало збільшення кіль
кості початкових шкіл. Одною із складових цього процесу було забез
печення шкіл українськими вчителями. На початку 20-х років в Гали
чині працювали тільки дві державні вчительські семінарії — у Львові
і Перемишлі, в той час коли польських було 12. Завдяки зусиллям
УПТ на початку 1922/23 навчального року існувало 3 приватні вчитель
ські семінарії в Коломиї, Самборі та Стрию. Поряд з ними прово
дили навчання ще 3 приватні вчительські семінарії11. При семінаріях
були організовані т. зв. школи вправ, в яких навчалися українські діти,
а семінаристи мали можливість на практиці застосовувати свої знання.
У цей період польська влада розпочала кампанію по зменшенню
кількості українських вчителів у краю шляхом переведення їх у школи
західних воєводств Польщі, мотивуючи цей крок зменшенням кількості
робочих місць. У той же час вакансії займали вчителі-поляки 12. Роз
почало свою підривну роботу проти українського шкільництва в Га
личині «То\уаг2у5І:\Уо Згкоіу Ьис1о\УЄІ» (Т5Ь), яке відкрило, на проти
вагу українським, низку приватних учительських семінарій.
Питання середнього шкільництва також було в полі зору това
риства, адже саме ця ланка освіти вважалася тиі^ щаблем, після
якого для української молоді відкривався шлях до університетської
освіти.
У 1924/25 навчальному році із 58 приватних загальноосвітніх серед
ніх шкіл, які працювали у Львівському шкільному окрузі, тільки 12
були українськими 13. З метою знизити кількість дітей навіть в україн
ських гімназіях Міністерство віросповідань і народної освіти видає
розпорядження від 18 серпня 1923 р., в якому регламентує, що в зв’язку
із запровадженням в гімназіях обов’язкового вивчення польської мови,
вона стає з 1924/25 року вступним екзаменаційним предметом поряд
з українською мовою, причому вимоги до обох мов на вступних іспитах
однакові14.
У своїх зазіханнях на викладання української мови в гімназіях
уряд не зупинився. 22 червня 1925 р. Кураторія Львівського шкільного
округу видала циркуляр до дирекції державних і приватних середніх
загальноосвітніх шкіл з непольською мовою викладання, в якому по
відомляла, що з 1925/26 навчального року викладання історії, географії,
польської літератури та науки про сучасну Польщу повинно вестись
тільки польською мовою 15.
Завершився процес ополячення українських гімназій ще одним
циркуляром від 29 листопада 1926 р., в якому було визначено, що
абітурієнти, які навчаються в державних або в приватних гімназіях з
правами державних, повинні складати випускні іспити тільки
польською мовою Іб.
Аналізуючи дані документи, доходимо висновків, що українські
гімназії, не зважаючи на гарантовані їм права, практично залишалися
польськими, оскільки основні предмети викладалися польською мовою,
що не робило ніякої різниці між польською і українською гімназіями.
За таких умов українське суспільство опинилось в надзвичайно склад-
4» ІЗЗМ 0130-5247. Укр. іст. ж урн., 1993, № 10
Товариство сРідна школа* в Галичлні
йому становищі, тому що певна частина українських батьків почала
віддавати своїх дітей в польські гімназії, де були гарантовані всі
права і не було небезпеки закриття гімназій, як це часто траплялось
з українськими гімназіями та початковими школами. Наприклад, 11
червня 1925 р. у Долинській приватній початковій школі УПТ Стані-
славського воєводства польська шкільна адміністрація провела пере
вірку, після якої постало питання про закриття цього закладу. Основ
ним аргументом було використання вчителями на уроках історії та
географії карт колишньої Австро-Угорської імперії. Виходячи з цього,
комісія зробила висновок, що в учнів виховують легковажне ставлення
до Польської державності 17. ЗО червня 1927 р. у Печеніжинській чи
тальні «Просвіта» відбулися, за висловом поліції, «демонстраційний
іспит учнів «Рідної Школи» і видача свідоцтв з метою розвинути про
паганду «Рідних Шкіл» в цілому Печеніжинському повіті. Шкільна
повітова рада просила старосту закрити школу 18.
Незважаючи на утиски державних органів, товариству все ж таки
вдалося зберегти відповідну кількість шкіл. Зокрема у Львові в сере
дині 20-х рр. працювало 8 приватних початкових шкіл УПТ 19.
У 1926 р. відбувся черговий Загальний з’їзд УПТ, на якому був
прийнятий новий Статут товариства. З цього часу товариство офіційно
стало називатися «Рідна Школа — Українське Педагогічне Товари
ство» або скорочено «Рідна Школа». Завданням товариства і надалі
залишалось задовольняти всі потреби українського народу на ниві
шкільництва. За Статутом членство в «Рідній Школі» було одноступе-
неве, товариство очолювала Головна Управа у Львові, яка в свою
чергу обиралась на Загальному з’їзді «Рідної Школи». Низовими орга
нами стали гуртки «Рідної Школи», посередніми організаційними лан
ками — Повітові Союзи гуртків, а в тих повітах, де їх не було, керів
ництво здійснювали гуртки «Рідної Школи»20.
Середина 20-х рр. стала для товариства часом серйозних випро
бувань. Польський *уряд намагався «юридичним» шляхом знищити
українську школу. Передбачаючи фальсифікації з боку офіційних
органів, «Рідна Школа» в липні 1926 р. звернулась до всіх греко-като-
лицьких священиків краю із проханням заповнити анкету, запитання
якої спрямовувалися на виявлення кількості українських шкіл та
дітей, які в них навчалися21. Завдяки успішній взаємодії «Рідної Шко
ли» із духівництвом та політичними організаціями, Українська парла
ментарна репрезентація мала реальну картину проходження шкільного
плебісциту, що дозволило їй з трибуни Сейму викривати провокаційну
політику польського уряду.
Товариство «Рідної Школи» повністю тримало під своїм контролем
проходження плебісцитової акції 1925 року, в ході якої українські
батьки внесли близько 100 000 шкільних декларацій за 130 000 україн
ських дітей з вимогою навчання їх українською мовою 22.
Незважаючи на добре організовану акцію, українське шкільництво
зазнало значних втрат. 2 червня 1928 р. український посол Володимир
Целевич, виступаючи у польському Сеймі, подав реальну картину
українського шкільництва. В результаті проведеного плебісциту в
1925 р. на території Львівського шкільного округу залишилося 917
українських шкіл, 2 347 польських та 1526 утраквістичних. За словами
посла, протягом цього короткого часу ліквідовано 1506 українських
шкіл. У наступних 1926/1928 роках польський уряд закрив ще 217
шкіл23. На користь думки про руйнацію українського шкільництва
слугують і свідчення польських істориків. Зокрема М. Фелінські
твердить, що у 1929 р. продовжували функціонувати лише 719 україн
ських шкіл 24.
Результати плебісциту черговий раз переконали українську гро
мадськість, що єдиний шлях збереження української національної шко
ли пролягає через розширення приватного шкільництва. На початку
0130-5247. Укр. іст. журн., 1993, № 10 43
О. В. Кузьмінець, І. 6. Цепенда
1931/32 року «Рідна Школа» вже нараховувала 60 народних шкіл (вт. ч.
і збірні лекції), в яких навчалось 6582 учнів. Поряд з цим під опікою
товариства працювало 10 приватних українських гімназій в Городенці,
Дрогобичі, Золочеві, Коломиї, Львові, Рогатині, Станіславі, Тернополі,.
Чорткові та Яворові, а також 3 вчительські семінарії. В гімназіях
навчалось 1378, в семінаріях 365 учнів25.
У 1932 р. у Польщі відбулася шкільна реформа. Новий закоц
передбачав навчання дитини з 7 років. Продовжувати навчання в гім
назії мали право учні, які закінчили 4 відділи народної школи. Від
булись зміни і в структурі гімназій. Вони складались з 4-літньої гімна
зії (гуманітарного типу) та 2-літнього ліцею (гуманітарного, матема
тично-природничого та географічно-природничого типів). Після закін
чення ліцею дозволялось вступати до вищих навчальних закладів26.
У цьому ж році відбувся другий шкільний плебісцит стосовно мови
викладання, результати якого вважалися дійсними на протязі 7 років.
Товариству «Рідної Школи» вдалося зібрати близько У4 млн. шкільних
декларацій за 350 000 українських дітей 27. Незважаючи на те, що
українські батьки подали вдвічі більше декларацій, попереднього разу,
кількість українських шкіл зменшилася.
У польській урядовій статистиці немає вичерпних даних щодо
кількості українських шкіл після проведення шкільного плебісциту.
Виступаючи на засіданні Сейму 10 лютого 1934 року, посол Мілена
Рудницька звинуватила у р я д у фальсифікації поданих до С оюзу На
родів даних про українське шкільництво в Польщі. На 6 квітня 1931 р.
за даними уряду, в країні працювало 684 українські школи. Саме
посол висловлює припущення, що в 1930/31 роках було тільки 123
державні початкові школи28. Польський статистичний щорічник подає
на 1934/35 рік 457 українських початкових шкіл29. Таким чином, беручи
до уваги тільки польську статистику, в результаті плебісциту було
втрачено 227 державних початкових шкіл.
Враховуючи обставини, які склалися, група українських послів
спільно з Головною Управою «Рідної Школи» розпочали судовий про
цес проти незаконного закриття українських шкіл. 2 грудня 1932 р.
Найвищий Адміністраційний Трибунал присудив, що відмовні дії
шкільних властей у справі плебісциту стосовно української мови нав
чання були протизаконні. В результаті в період 1925—1933 рр. було
закрито понад 1000 українських початкових шкіл30. На звернення
Головної управи відновити роботу незаконно закритих українських
шкіл Міністерство не змінило жодного свого розпорядження.
Цинічна діяльність польської влади викликала хвилю обурення
українського населення. У 1933 р. відбувається низка терористичних
актів проти польської шкільної адміністрації, що ввійшло в історію
як шкільна акція ОУН 31.
В умовах постійних утисків «Рідна Школа» продовжувала свою ро
боту. 25 грудня 1933 р. відбувся черговий Загальний з’їзд, на якому
було прийнято наступну програму дій: «Історична хвиля, яку ми пере
живаємо, вимагає в ім’я відповідальності за майбутню долю Україн
ської Нації докласти всіх зусиль, щоби перемогти у тій боротьбі за
душу української молоді і виховати молоде покоління в українсь
кому дусі»32.
Пересвідчившись у проведенні польською адміністрацією антиук
раїнської політики, товариство розпочинає роботу по більш широкому
залученню українських дітей до навчання в приватних школах. 17 серп
ня 1934 р. Коломийське староство отримало таємне повідомлення від
повітового коменданта державної поліції про те, що «Рідна Школа»
дала своїм підлеглим доручення вербувати дітей для навчання в шко
лах товариства, крім того ставилось завдання підготувати й відповідну
кількість учителів для кожної місцевості33. Особливу увагу під час
наборів до школи товариство звертало на сільську молодь, яка через
44 /55М 0130-5247. Укр. іст. журн., 1993. М 10'
Товариство «Рідна школа* в Галичині
певні обставини не завжди мала можливість продовжувати навчання.
Так, у 1933/34 н. р. у гімназіях «Рідної Школи» навчалось 42% ді-
тей-селян 34.
Гімназії «Рідної Школи» були не тільки навчальними закладами,
вони ставали також осередками національного життя. Так, учителі
Золочівської гімназії брали активну участь у громадських заходах.
Професор Волошинович-Вацик був довголітнім головою молодіжного
товариства «Сокіл», професор Дмитро Бурко очолював золочівську
філію «Просвіти». При гімназії було організовано товариство «Бать
ківський гурток», в якому батьки спільно з вчителями готували рефе
рати з питань національної культури та виховання 35. Аналогічну роботу
проводили й інші гімназії в містах Галичини.
Середина 30-х років характеризувалась для українсько-польських
взаємовідносин як період гострого протиборства. Прогресивні кола обох
сторін розуміли, що таке становище призведе до подальшої конфронта
ції. Тому в 1935 р. відбулась чергова спроба нормалізації українсько-
польських відносин. Українською громадськістю були складені т. зв.
«Українські вимоги». Так, окремий розділ складали пропозиції у га
лузі українського шкільництва. 26 листопада 1935 року в Президії
Ради Міністрів відбулася конференція для розгляду поданих вимог.
В результаті з 24 вимог задовільнили тільки 8, які мали загальний,
поверховий характер. Наприклад, надання прав державних гімназіям
«Рідної Школи» було вирішено розглядати за умови, якщо їхній нау
ковий рівень відповідатиме вимогам Міністерства віросповідань і на
родної освіти. До бібліотек початкових шкіл було допущено книжки
тільки одного видавництва «Світ дитини», всі ж інші, такі, як «Дзвіно
чок» і «Наш приятель», були заборонені36.
Угода 1935 р. ще раз стала свідченням того, що польський уряд
шляхом непевних поступок намагався тимчасово зняти напруження,
не маючи на меті конструктивно поставитися до розв’язання укра
їнського питання. Польська влада не тільки не виконала взятих на себе
зобов’язань, але й розпочала новий наступ на українське шкільництво.
Виступаючи в польському Сеймі 3 лютого 1938 р., посол Дмитро
Великанович навів факти, що в 1937/38 роках було безпідставно по
збавлено права державних закладів «Рідної Школи» в Тернополі, а
також відмовлено у наданні таких прав одним з найкращих приватних
гімназій в Рогатині, Станіславі та Чорткові37. Така політика мала
явно цілеспрямований характер, адже випускники згаданих гімназій
автоматично втрачали право вступати до університетів, тому що ці
гімназії не були прирівняні у правах з державними.
Обмеження освітнього рівня, відповідне зменшення чисельності
української інтелігенції, яка була генератором ідей українського народу
в умовах окупації, постійно здійснювалося Польською державою.
Незважаючи на моральні та матеріальні труднощі, товариство
продовжувало свою робрту. Велику допомогу надавали «Рідній Школі»
українська громадськість та церква. Зокрема, неабияку роль в підтрим
ці товариства відіграв митрополит Андрей Шептицький. У 1930 р.,
коли уряд ліквідував три українські гімназії (державну в Тернополі
та приватні гімназії «Рідної Школи» в Рогатині і Дрогобичі) виникла
небезпека, що молодь названих закладів не зможе продовжувати нав
чання. Спеціально для них митрополит відкрив т. зв. «гімназії Малої
Семінарії» у Львові з філіалом в Рогатині, дипломи яких визнавались
університетами Європи. Не раз у скрутні для товариства часи митро
полит виписував векселі (навіть на 60 тис.) чи давав «позички» (10—
15 тис.), які «Рідна Школа» ніколи не сплачувала38. Підтримували
товариство й окремі громадяни, зокрема Альбіна Яконович подарувала
товариству два будинки в Станіславі39. Така добродійна підтримка
давала змогу «Рідній Школі» утримувати народні школи, гімназії,
оплачувати працю вчителів.
188И 0130-5247. Укр. іст. журн., 1993, № 10 45
О. В. Кузьмінець, І. 6. Цепенда
Діяльність товариства завжди знаходилась під прискіпливим нагля
дом поліції. В фондах Станіславської державної поліції зберігається
таємна анкета, в якій дається повна характеристика діяльності гуртка
«Рідної Школи» в кожному селі. Основна увага зверталась на прина
лежність кожного члена гуртка до політичної партії або його симпатії
до того чи іншого політичного руху. Цікавило поліцію також, яким
авторитетом користуються активісти «Рідної Школи» серед місцевого
населення. Скажімо, за даними поліції, гурток «Рідної Школи» с. Ки-
даньці Коломийського повіту складався з 13 чоловік, з них 9 були
членами Українського Національно-Демократичного об’єднання
(УНДО), 4 чоловіки мали радикальні погляди40. Отже, роль товариства
і його вплив на населення краю був досить помітним, тому поліція
намагалась тримати під контролем діяльність «Рідної Школи» для
попередження масових виступів українського населення.
Напередодні другої світової війни товариство утримувало за свої
кошти 12 гімназій і 11 ліцеїв, з них 8 гімназій і 2 ліцеї мали прав©
державних шкіл 41. Товариство широко розгорнуло діяльність сезонних
садків, яких у 1938 р. нараховувалось 605 з 22100 дітьми42.
Важливе значення мали різного роду курси (українознавства, в’я
зання, куховарства тощо). В той час існувало 64 подібних курсів, у
яких навчалось 1480 чоловік. При гуртках діяли бібліотеки (653 з 72207
одиницями книжкового фонду, що відвідували 17097 читачів, серед них
молодь складала 11 176 чоловік. З 1932 р. «Рідна Школа» видавала
ілюстрований журнал «Рідна Школа», що виходив двічі на місяць.
Головами «Рідної Школи» в 1920—1939 рр. були: А. Гладишовськнй,
О. Терлецький, В. Янів, І. Кокорудз, І. Галущинський, М. Заячківськнй,
Д. Коренець43.
Отже, вивчення особливостей культурного життя Галичини в умо
вах польської окупації дозволяє зробити висновок, що діяльність това
риства «Рідна Школа» відіграла роль ідейного та організаційного
центру всього українського шкільництва. Боротьба товариства за збе
реження української школи не дала польському уряду можливості
знищити українську освіту, асимілювати українське населення. Випуск
ники рідношкільних закладів виросли патріотами своєї землі, зберегли
традиції народу і любов до України.
Досвід діяльності товариства «Рідної Школи» вчить, що тільки
кропітка просвітницька праця, спрямована на системне виховання
цілого покоління, може принести жадані результати в процесі націо
нального відродження.
1 №. 5 е ге гук. Нізіогіа Шгаіпу.— №гос!а\у, 1990.— 5. 411.
2 Див.: Версальский мирний договор.— М., 1925.— 198 с.; Мировий договір між
Україною і Росією з одної сторони й Польщею з другої.— Рига, 1921.— 33 с.
3 5гко1пісі\уо па гіешіасЬ чузсЬосіпісЬ — \Уагзга\уа, 1925.— 5. 7—9.
4 Ор. сіі. *
5 Огіеппік игг§с!о\уу окгеди згкоіпе^о ІиУО\Узкіе&о.— 1925.— N 1.— 5. 1.
6 5гко1пісі\Уо па гіешіасЬ >узсЬосіпісЬ.— 5. 3.
7 Ор. сіі.— 5. 7.
8 Ф е д о р о в и ч К. Українські школи в Галичині в світлі законів і практики.—
Львів, 1924.— С. 15.
9 Українська Загальна Енциклопедія. Книга Знання — Т. 3.— Львів — Стані
слав — Коломия, 1938.— С. 868.
10 Я с і н ч V к Лев . 50-літ «Рідної Школи». 1881—1931.— Львів, 1931.— С. 156—
157.
11 Огіеппік ііг2 ?сіо\\'у...— 1923.— N 2.— 5. 99—100.
12 Див.: Ф е д о р о в и ч К. Назв, праця.— С. 9—12.
13 Огіеппік иггес1о\уу...— 1925.— N 5.— 5. 161.
14 Державний архів Івано-Франківської області (далі ДАІФО), ф. 272, оп. 1,
спр. 120, арк. 6.
15 Ьгіеппук игг§сІо\уу...— 1925.— N 9.— 5. 312.
16 Огіеппік іігге(іо\уу Міпізіегзіхуа чуугпап геІі^ііпусЬ і оз\уіесепіа риЬІісгпе^о
Кгесгурозроіііеі Роїзкіеі.— 1926.— N 16.— 5.429.
46 133И 0130-5247. Укр. ієт. журн., 1993, № 10
Про діяльність Міжнародної комШІ
17 ДАІФО, ф. 2, оп. 1, спр. 227, арк. 60.
18 Галичина.— 1990.— ЗО лист.
19 Рідна Школа.— 1927.— № 1.— С. 13.
20 Статут Рідної Школи — Українського Педагогічного Товариства.— Львів,
1926.— С. 5, 12.
21 ДАІФО, ф. 2, оп. 1, спр. 369, арк. 46.
22 Українська Загальна Енциклопедія.— С. 867.
23 За українську школу!— Львів : Політична бібліотека УНДО, 1928.— С. 7.
24 Ф е л і н с ь к і М. Українці у Відродженій Польщі.— Львів, 1931.— С. 85.
25 Рідна Школа.— 1933.— № 9.— С. 174.
26 Там же.— № 2.— С. 18—19.
27 Українська Загальна Енциклопедія.— С. 867—868.
28 Рідна Школа.— 1934.— № 4—5.— С. 54.
29 Маїу госгпік зіаіузіусгпу.— АУагзга^а, 1935.— 5. 205.
30 Діло.— 1933.— 2 лист.
31 Див.: ДАІФО, ф. 6, оп. 1, спр. 400, арк. 19—77; М і р ч у к П е т р о . Нарве
історії Організації Українських Націоналістів. 1920—1939. Т. 1.— Мюнхен — Лондон —
Нью-Йорк, 1968.— С. 331—335.
32 Рідна Школа.— 1934.— № 1.— С. 4.
33 ДАІФО, ф. 8, оп. 1, спр. 491, арк. б.
34 Рідна Школа.— 1934.— № 20.— С. 296.
35 Там же.— № 2.— С. 24—25.
38 ДАІФО, ф. 2, оп. 1, спр. 1303, арк. 68.
37 Рідна Школа.— 1938.— № 4.— С. 59.
38 Там же.— 1939.— Лро 13—14.— С. 205—207.
89 Там же.— 1934 — № 5.— С. 72.
40 ДАІФО, ф. 8, оп. 1, спр. 153, арк. 31.
41 Українська школа.— 1938.— № 7—12.— С. 120—122.
42 Енциклопедія Українознавства — Словникова частина.— Т. 7.— П ари»—
Нью-Йорк, 1973.— С. 2519.
43 Там же.— С. 2520.
• * *
В. І. Марочко (Київ)
Про діяльність Міжнародної комісії
для розслідування голоду в Україні 1932— 1933 рр.
Минає скорботна річниця жахливої національної трагедії — штуч
ного голоду в Україні 1932—1933 рр., спричиненого насильницькою
соціальною колективізацією, масовим розкуркуленням, горезвісними
хлібозаготівлями, репресіями, злочинною політикою тоталітарного
режиму.
Голодне лихоліття в Україні— маловивчена проблема. Хоч існує
велика кількість науково-популярних статей з цієї тематики у зару
біжній та вітчизняній пресі, однак суперечливих оцінок причин і нас
лідків голоду лишилося забагато. Так, дослідники не проаналізували
належним чином морально-етичних та соціально-психологічних наслід
ків голодомору, не вивчили руху опору — як селянського, так і загаль
ноукраїнського.
Малодослідженим залишається національний аспект цієї трагедії.
На Заході ця проблема вивчається тривалий час. Зокрема, можна зга
дати про діяльність Міжнародної комісії для розслідування голоду
1932—1933 рр. в Україні. Підсумковий звіт цієї організації вийшов
друком у Канаді в 1990 р. й у Києві — в 1992 р.1. Експертами комісії
були відомі на Заході дослідники української трагедії, зокрема Д. Мейс
(США), М. Царинник (Канада), Р. Конквест (Великобританія). Роз
глядаючи матеріали комісії, ми, по суті, полемізуємо з нашими зару
біжними колегами стосовно проблеми голоду в Україні. У даному
повідомленні зроблено спробу висвітлити суперечливі тлумачення при
чин та наслідків української трагедії в деякий зарубіжних джерелах.
0130-5247. Укр. іст. журн., 1993, № 10 41
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-212556 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-15T09:12:43Z |
| publishDate | 1993 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кузьмінець, О.В. Цепенда, І.Є. 2026-02-08T10:37:55Z 1993 Товариство "Рідна школа" в Галичині (20–30-ті pp. XX ст.) / О.В. Кузьмінець, І.Є. Цепенда // Український історичний журнал. — 1993. — № 10. — С. 41–47. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212556 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення Товариство "Рідна школа" в Галичині (20–30-ті pp. XX ст.) Общество "Родная школа" в Галиции (20-30-е гг. XX в.) Society "Native School" in Galicia (20–30-th of the 20 ct.) Article published earlier |
| spellingShingle | Товариство "Рідна школа" в Галичині (20–30-ті pp. XX ст.) Кузьмінець, О.В. Цепенда, І.Є. Повідомлення |
| title | Товариство "Рідна школа" в Галичині (20–30-ті pp. XX ст.) |
| title_alt | Общество "Родная школа" в Галиции (20-30-е гг. XX в.) Society "Native School" in Galicia (20–30-th of the 20 ct.) |
| title_full | Товариство "Рідна школа" в Галичині (20–30-ті pp. XX ст.) |
| title_fullStr | Товариство "Рідна школа" в Галичині (20–30-ті pp. XX ст.) |
| title_full_unstemmed | Товариство "Рідна школа" в Галичині (20–30-ті pp. XX ст.) |
| title_short | Товариство "Рідна школа" в Галичині (20–30-ті pp. XX ст.) |
| title_sort | товариство "рідна школа" в галичині (20–30-ті pp. xx ст.) |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212556 |
| work_keys_str_mv | AT kuzʹmínecʹov tovaristvorídnaškolavgaličiní2030típpxxst AT cependaíê tovaristvorídnaškolavgaličiní2030típpxxst AT kuzʹmínecʹov obŝestvorodnaâškolavgalicii2030eggxxv AT cependaíê obŝestvorodnaâškolavgalicii2030eggxxv AT kuzʹmínecʹov societynativeschoolingalicia2030thofthe20ct AT cependaíê societynativeschoolingalicia2030thofthe20ct |