Новые страницы в истории Донбасса

Якщо й не «широкому колу читачів», якому рецензоване видання адресується у прикнижковій анотації, то принаймні історикам — фахівцям вищої та середньої школи цей збірник напевно стане в добрій пригоді. Вони знайдуть тут для себе корисний маловідомий чи й такий, що зовсім ще не був у науковому обігу,...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Український історичний журнал
Date:	1994
Main Authors:	Санцевич, А.В., Сарбей, В.Г.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 1994
Subjects:	Критика та бібліографія
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212621
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Новые страницы в истории Донбасса / А.В. Санцевич, В.Г. Сарбей // Український історичний журнал. — 1994. — № 1. — С. 144–150. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860297022163124224
author	Санцевич, А.В. Сарбей, В.Г.
author_facet	Санцевич, А.В. Сарбей, В.Г.
citation_txt	Новые страницы в истории Донбасса / А.В. Санцевич, В.Г. Сарбей // Український історичний журнал. — 1994. — № 1. — С. 144–150. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Український історичний журнал
description	Якщо й не «широкому колу читачів», якому рецензоване видання адресується у прикнижковій анотації, то принаймні історикам — фахівцям вищої та середньої школи цей збірник напевно стане в добрій пригоді. Вони знайдуть тут для себе корисний маловідомий чи й такий, що зовсім ще не був у науковому обігу, конкретно-фактичний матеріал з далекого і недавнього історичного минулого Донбасу — знаного в усьому світі регіону України.
first_indexed	2026-03-21T18:24:50Z
format	Article
fulltext	КРИТИКА ТА БІБЛІОГРАФІЯ Н О В Ь І Е С Т Р А Н И Ц Ь І В И С Т О Р И И Д О Н Б А С С А : СТАТ ЕЙ . Д о н е ц ь к : Д онбас, 1992 — Кн. 1.— 115 с.; Кн. 2 — 183 с. Якщо й не «широкому колу читачів», якому рецензоване видання адре сується у прикнижковій анотації, то принаймні історикам — фахівцям вищої та середньої школи цей збірник напевно стане в добрій пригоді. Вони знайдуть тут для себе корисний маловідомий чи й такий, що зовсім ще не був у науковому обігу, конкретно-фактичний матеріал з далекого і недавнього історичного минулого Донбасу — знаного в усьому світі регіону України. Коли говорити про той багатовіковий період, який ще донедавна називали «дожовтневим», то це насамперед стосується грунтовного дослідження «Заселення в XVI—XVIII ст.» його автор — В. О. Пірко, використавши першоджерельний матеріал Центрального державного архіву давніх актів Росії, Центрального державного військово-істо ричного архіву Росії, Повного зводу законів Російської імперії, рідкіс них документальних публікацій, монографічних розвідок попередників (прикро тільки, що прізвище одного з найавторитетніших сучасних ро сійських істориків-демографів — В. М. Кабузана — в усіх посиланнях на с. 35—39 подається у перекрученому вигляді — Кабузян) створив яскраву картину заселення території Донбасу. Чи не вперше в історичній науці він з такою повнотою й доклад ністю розкрив на основі відомостей документальних першоджерел виз начальну роль запорозького козацтва у первісному масовому освоєн ні в XVI—XVII ст. малозалюднених на той час земель по р. Донець. Та й пізніше, у XVIII ст., коли в процес уже не стихійного, а організо ваного властями Російської імперії заселення донецьких земель вклю чилася мішанина різних народностей (власне росіян, а також молда ван, сербо-хорватів, греків, вірмен та інших — загалом представників майже ЗО етнічних груп), українці в ньому становили більшість. Ра зом з тим багатий фактичний матеріал розвідки В. О. Пірка перекон ливо доводить правомірність авторського висновку про те, що історич не коріння сучасного багатонаціонального складу населення Донбасу сягає глибини віків. Причому процес інтернаціоналізації цього регіо ну, як свідчать дані інших статей збірника, розпочався значно раніше досліджуваного ним періоду, ще в перших століттях н. е., й активно продовжувався пізніше, у XIX та XX ст. Археологічне вивчення території Донбасу, про що йдеться у стат ті Л. Г. Шепко, вже має понад двохсотрічну традицію. Найгрунтовні- ше в цій розвідці розкрито внесок у вивчення донецького краю, зробле ний всеросійськими археологічними з’їздами, які відбувалися періо дично в другій половині XIX — на початку XX ст., та наукове значен ня в розробці даної тематики творчого доробку українських вчених, перше місце в якому посідають монографічні й синтетичні праці Д. І. Баталія (с. 9). Не можна не погодитися з такою оцінкою. Тим більше, що важливі наукові висновки відомого історика щодо часу заснування славнозвісного Святогірського монастиря та людей, причет них до цієї події, цілком підтвердилися археологічними розкопками 1989—1991 рр. (с. 19, 24—25). Про них розповідається у статті Е. Є. Кравченка. У вузькофаховому повідомленні Н. П. Зарайської описано одну з найбільших за розмірами археологічних пам’яток Донбасу — 144 /55АГ 0139—5247. Укр. іст. журн., 1994, № 1 Критика та бібліографія скіфський військовий могильник поблизу с. Шевченка, розкопаний у 80-х роках експедицією Донецького університету. Ще одна публікація з археологічної тематики збірника належить А. А. Дингесу. Він досить вправно володіє фактичним матеріалом з історії готів перших століть н. е. у Причорномор’ї. Фактично саме про цей регіон, а не про тільки продеклароване в назві Приазов’я, йдеться у статті. Тому ні широкий читач, ані фахівець не зрозуміє з неї, яке відношення до того, що автор називає Азовською Готією, мають відомі археологічні пам’ятки Криму (Ески-Кермен, Дорі, Мангуп, Чуфут- Кале) або чорноморського острова Березань поблизу Очакова (с. 49—63). Повисають у повітрі, не підкріплені фактичним матеріа лом, авторські твердження (с. 64—65) про традиції у цій місцевості, закладені стародавніми германцями у господарській, технічній, куль турній, навіть ідеологічній сферах життя суспільства. Конкретніше про культуртрегерський досвід іноземців серед або ригенів Донбасу розповідається у статті ізраїльського професора Т. Г. Фрідгута, яка висвітлює діяльність широко відомого англійського під приємця Джона Юза. Однак на зображенні особи останнього тут, як нам здається, лежить печать певної ідеалізації. Складається вражен ня, що автор хотів би, щоб Юз постав перед читачем таким собі «піо нером індустріалізації Донбасу», підприємцем, для якого прибутки бу ли другорядною справою, а головною — розквіт Донецького басейну, кого господарське освоєння. Як співалося в одній з радянських пісень, «жила бьі страна родная, и нету других забот». А рідним краєм для Юза, котрий назавжди оселився поряд із заводом, що йому належав, мовляв, і став Донбас. Що ж до місцевих підприємців, то вони начеб то виявили свою або цілковиту неспроможність у піднесенні промис ловості (наприклад, князь Кочубей), або, як Д. О. Пастухов, пішли в слухняні учні до мудрого і щедрого душею англійця (67, 70). Щоправда, фактичний матеріал, який добре знає дослідник і чес но ділиться ним з читачем, руйнує цей первісний авторський задум. Отже, Т. Г. Фрідгут прямо вказує на те, що Юз керувався лише моти вами максимальної ефективності виробництва, ігноруючи соціальні фактори; що у своїх більш-менш пристойних житлах для частини ро бітників він завів казармені порядки, а більшість робочої сили розмі щав у мало пристосованих для нормального мешкання бараках; що Юз і його нащадки категорично не допускали існування будь-яких ро бітничих організацій — від бібліотек і кас взаємодопомоги до проф спілок (с. 67—70, 71, 73). Отже, немає жодних підстав створювати мі фічний образ Джона Юза як майже безкорисливого ентузіаста розвит ку Донбасу. Його діяльність насамперед і в цілому зумовлювалася жорстокими об’єктивними закономірностями епохи первісного нагро мадження капіталу. І в наш час, коли нові офіційні власті України закликають поєднувати входження у ринкові відносини з демократи зацією суспільства, реальний Юз аж ніяк не підходить на роль пози тивного героя з історичного минулого. Натомість таким героєм, високоморальне життя якого в ім’я тор жества соціальної справедливості може й сьогодні служити прикла дом, є В. В. Берві-Флеровський (1829—1918 рр.), хоч він і належав до демократів-революціонерів, від яких так старанно відхрещуються ни нішні демократи ринкових ідеалів. В. П. Заблоцький і К. В. Заблоцька у статті «Родина Берві у Донбасі» на основі головним чином архів них джерел висвітлюють маловідомі, а то й зовсім не відомі навіть фахівцям-історикам, які досліджують суспільно-політичні рухи XIX— початку XX ст. в Україні й Росії, сторінки біографій як самого В. В. Берві, так і незмінної його соратниці й однодумниці — дружини Е. І. Жемчужиної-Берві (померла 1924 р.) та їхнього сина — Ф. В. Берві (1867—1943 рр.). Останній з 90-х років XIX ст. працював лікарем у Юзівці, подаючи медичну допомогу робітникам-металургам того самого 138 N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1994, 1 10 — 3-840 145 Критика та бібліограф ія заводу, власником якого була родина Юзів. У 1897 р. після сибір ського заслання та кількох років еміграції сюди ж, до Юзівки, переби рається на постійне мешкання й подружжя Берві. До кінця своїх днів перебували ці благородні люди у гущі робітничого руху Донецького» краю, сіючи тут «розумне, добре, вічне». Таку ж корисну й прогресивну роботу проводило й багато вчите лів земських шкіл, представників технічної інтелігенції Донбасу кін ця XIX — початку XX ст. Жовтневий переворот 1917 р. розкидав усіх їх по різні сторони суспільно-політичних барикад. Про це йдеться в цікавих і також значною мірою побудованих на архівних матеріалах статтях Л. Б. Лихачової і С. М. Нестерцової («Земські школи в Кате ринославській губернії наприкінці XIX—XX ст.») та В. А. Манжосова («Жовтень 1917 року й технічна інтелігенція Донбасу»). Заслужено вітаючи авторів і редколегію з виходом рецензованої тут праці, все ж не можемо не вказати на її істотний концептуальний недолік. За ви нятком статті В. І. Пірка Донбас у книзі першій даного видання всу переч цілком правильному положенню, сформульованому в передмові» від упорядника, не розглядається як «невід’ємна складова частина^ суверенної України» (с. 3). У переважній більшості статей Україна взагалі не згадується. Розповідаючи про Донбас, автори воліють опе рувати термінами «Юг России», «окраина русского мира», «страна» (не: Україна, а Росія!), «Россия», «Родина» (знову ж таки мається на дум ці не Україна, а Росія!), «мир русского народа» (с. 5, 9, 26, 66, 86,. 90, 107, 112). Характерно, що навіть у досить грунтовній статті пра шкільну освіту на Катеринославщині кінця XIX — початку XX ст. жодного слова не сказано про дуже болючу тоді (та й тепер!) проб лему української мови, про тодішню урядову політику, спрямовану на недопущення її в усі ланки шкільного навчання. Отже, й досі актуаль ною залишається проблема цілковитого подолання русифікаторсько» концепції історії Донбасу, яка значною мірою ще донедавна панувала в радянській історіографії. Що ж до книги другої рецензованого видання, присвяченої істо ричному періоду від революції 1917 р. до наших днів, то в ній чітко* простежується приналежність Донбасу до України: на початковому етапі у вигляді 5 її округів, а на останньому — двох областей (До нецької та Луганської). Тематика статей цієї книги вельми актуаль на й оригінальна. Як відомо, досі в українській історіографії мало уваги приділяло ся приватному секторові економіки за радянської влади. 3. Г. Лихо- лобова підготувала грунтовну розвідку про приватне підприємництво» в промисловості й торгівлі Донбасу в умовах непу. Авторка справедли во підкреслює, що співіснування двох укладів — соціалістичного та приватновласницького — будувалося в той час не на основі вільно» економічної конкуренції, а шляхом могутньої державної підтримки одного сектора та всебічного тиску на другий, його постійного обме ження та витіснення. На великому фактичному матеріалі у статті пе реконливо показано, яких великих труднощів зазнавав приватний сек тор Донбасу в роки непу. Однак попри все це приватні підприємства мали помітні успіхи. Продуктивність праці на них була вищою, ніж. на державних. Приватники ефективніше порівняно з кооперативами та державними підприємствами використовували оренду. Особливо сильними були позиції приватного сектора в роздрібній торгівлі. У 1923 р. в Донецькій губернії в ньому було зосереджено- 91,4% торговельних закладів, що забезпечували 70% товарообігу. На далі кількість приватних закладів торгівлі та їх обороти зростали, а питома вага знижувалася, що пояснювалося розвитком державної та кооперативної торгівлі. У 1927—1928 рр. діяльність приватного сектора як у промисло вості, так і в торгівлі інтенсивно згортається. На наш погляд, 3. Г. 146 /55 N 0130—5247. Укр. іст. журн.. 1994, Лі І Критика та бібліографія Лихолобова цілком слушно полемізує із своїми попередниками, які твердили, що приватне підприємництво витіснялося економічним шля хом. Насправді на нього чинився великий адміністративний тиск. Еко номічна доцільність приносилася в жертву політичним міркуванням. Водночас мусимо зробити дослідниці закид з приводу одного не зовсім точного формулювання. Вона пише, що на підставі декрету РИК РРФСР від 19 серпня 1921 р. ВУЦВК 16 лютого 1922 р. прийняв постанову про денаціоналізацію дрібних промислових підприємств (с. 4). Але ж у той час, хай і формально, РСФРР та УСРР були не залежними державами. Тому в даному випадку напевно слід було б вести мову про приклад РСФРР для УСРР чи про вплив першої на другу. Київські науковці С. В. Кульчицький і Є. П. Шаталіна написали грунтовну статтю про колективізацію сільського господарства та голод 1932—1933 рр. у регіоні. Розкриваючи теоретичні питання, пов’язані з перетвореннями в сільському господарстві України, автори наголошу ють, що курс на суцільну колективізацію, започаткований Сталіним та його прибічниками наприкінці 20-х років, мав яскраво виражений «воєнно-комуністичний» характер і являв собою повернення в доне- півські часи. На великому переконливому матеріалі розкриваються жорстокі заходи, що їх вживали власті до селянства починаючи з кін ця 1927 р., тобто після XV з’їзду РКГІ(б): вилучення хліба, виклю чення заможних господарств зі складу пайщиків споживчої коопера ції, стягнення з них достроково кредитів, відмова у помелі зерна то що. Все це дістало в літературі влучне визначення «надзвичайщини». Фактично суцільна колективізація у Донбасі розпочалася у червні 1929 р., а вже в 1932 р. її ступінь досяг 84,4%. Вона супроводжувала ся експропріацією заможних селянських господарств — розкуркулен- ням. Учасників антиколгоспних виступів і терористичних актів від правляли до в’язниць та концтаборів. «Менш активні» противники ко лективізації виселялися разом із сім’ями у віддалені райони країни (с. 32). Під час суцільної колективізації фактично діяла продрозверстка. Тільки 1933 р. для колгоспників та одноосібників встановлювались тверді зобов’язання перед державою, що мали силу податку. Відзна чивши певну стабілізацію, що відбулася після цього у сільському гос подарстві країни в цілому та регіону зокрема і згадавши про скасу вання 1935 р. карткової системи (с. 43), автори несподівано поверта ються від цього оптимістичного акорду до голоду в Україні 1932— 1933 рр. Причому, як справедливо зауважується в статті, фактично напівголодне існування селян розпочалося ще з 1929 р. На наш погляд, цей вражаючий матеріал доцільніше було подати в сюжеті, де йшлося про хід колективізації. Це надало б зображува ному процесові більшої драматичності й завершеності. До того ж, да ні про голод 1932—1933 рр. тепер уже переважно загальновідомі, що знижує оригінальність змістовної праці. У збірнику порушуються складні й неоднозначні питання націо нально-культурного розвитку Донбасу за радянської влади. Так, В. Н. Нікольський, аналізуючи національні проблеми 20-х років, ро бить невеликий ретроспективний огляд заселення Донбасу представ никами різних національностей: українцями, росіянами, сербами, мол даванами, греками, німцями та ін. З великою повнотою розглядає він, зокрема, життя та діяльність у цьому регіоні греків, зосереджуючи увагу на таких питаннях, як утворення національно-територіальних осередків (районів, сільрад), організація навчального процесу в грець ких школах. Німці тут проживали переважно в окремих колоніях. У 1921 р. в Донецькій губернії налічувалося 190 німецьких шкіл, що свідчило про досить високий освітній рівень представників цієї націо нальної меншини. Автор наводить цікаві відомості про віросповідання І55ІЇ 0130—5247. Укр. іст. жцрн.. 1994, М 1 10* 147 Критика та бібліографія німців Донбасу. Вони належали до католиків, лютеран, баптистів та менонітів. Про останніх у статті розповідається особлива докладно. Активну роль у німецьких колоніях відігравали церковні ради та священнослужителі. Висвітлено в цій розвідці й становище євреїв у Донбасі. Відзначаючи чималий потяг представників нацменшин до еміграції, автор пояснює це складними життєвими умовами, браком землі, переслідуваннями на релігійному грунті. На жаль, він не приді лив належної уваги становищу українців краю, зовсім обминув питан ня про українізацію в 20-х роках. Тільки в статті Л. С. Трубникової, присвяченій культурним про цесам, що відбувалися у 20—30-х роках, згадується про українізацію шкіл Донбасу. На жаль, хід її в інших галузях народного життя тут не простежено. Авторка приділяє багато уваги процесу ліквідації не письменності в регіоні, слушно зазначаючи при цьому, що плани від повідних заходів постійно не виконувалися. Читач підводиться до вис новку, що сформована в 30-ті роки система освіти відзначалася слаб ким рівнем загальної культури, була обмеженою за обсягом та глиби ною освіченості, яку вона була спроможна забезпечити. Е. В. Стяжкіна присвятила свою працю розвиткові художньої культури у складні та неоднозначні 60—80-ті роки. В ній розкрива ються особливості діяльності театрів, клубів, бібліотек, творчих об’єд нань Донбасу. Авторка, віддамо їй належне, значну увагу приділяє розвиткові української культури в Донбасі. Зокрема, вона розповідає про діяльність молодіжного літературного об’єднання «Обрій», що ді яло наприкінці 50-х та на початку 60-х років. Його душею був Василь Стус, який глибоко вболівав за стан української культури в регіоні. У статті показано не тільки складне становище культури в роки «зас тою», а й прогресивні процеси останніх років, коли визрівали умови для відродження незалежної Української держави. Висвітлюється ут ворення наприкінці 80-х років національних товариств: українського, єврейського, грецького, німецького. В цей час у культурній сфері спос терігається відмова від адміністрування, зайвої ідеологізації, форма лізму, відбувається перехід від державного управління художньою культурою до громадсько-державного і значною мірою до самостійно го розв’язання фінансових проблем. Авторка не тільки успішно вико ристала численні архівні матеріали, а й залучила поточне діловодство культурно-освітніх об’єднань, що надало її праці більшої переконли вості. Автори другої книги рецензованого збірника велику увагу приді-, ляють драматичним подіям і фактам нашого недалекого минулого.] Частково ми вже відзначали це явище, а от В. Ф. Бурносов спеціальної присвятив свою статтю розслідуванню масового поховання розстріля них у 1937 р. громадян (площею бл. 5 га) в Донецьку. Використавши документи Донецького обласного управління Служби безпеки України він показав жахливу, трагічну долю ряду мешканців області, замуче них у катівнях НКВС. Інтерес читачів, безумовно, викличе додаток до статті: зразки документів каральних органів — протоколи допитів, ви роки, заяви засуджених, зовсім таємні рішення партійних органів про виключення з партії обвинувачених як ворогів народу, а також ухва* ли судових органів про скасування незаконних і безпідставних вирої ків, реабілітацію репресованих. Шкода тільки, що ці документи не супроводжуються відповідними чіткими коментарями, які б розкривав ли фальшивість і вигаданість звинувачень. А. І. Задніпровський розповідає у своїй розвідці про голод 1946- 1947 рр. у селах Донеччини, який був наслідком посухи 1946 р. Вц влучно зауважує, що, судячи з тодішньої преси, цей період був познак чений самими досягненнями, а з архівних матеріалів — труднощами недоліками. Колгоспники, грошові і натуральні заробітки яких були мізерними, щоб вижити, вдавалися до різних способів п риховуванні 148 155N 0130—5247. Уко. іст. жион., 1994, ДО Критика та бібліографія зерна. Щоправда, певні заходи, спрямовані на допомогу голодуючим, вживалися й властями: у ряді колгоспів та радгоспів для нужденних організовувалися їдальні одноразового гарячого харчування, дітей загиблих фронтовиків направляли у спеціальні дитбудинки тощо. У таких важких умовах Сталінській області довелося повністю вико нувати план хлібозаготівель за 1947 р. Л. А. Крутова зробила спробу показати пожвавлення роботи рад Донбасу під час хрущовської «відлиги» (на наш погляд, не дуже пе реконливо). На високу оцінку заслуговує оригінальна й актуальна стаття Р. Д. Ляха і Л. Н. Добробог про навколишнє середовище Донецької області у 1985—1990 рр. В ній справедливо зазначається, що нині стан навколишнього середовища владно вривається в історичний процес, безпосередньо впливаючи на його творця — людину. В особли во тяжкому становищі з цієї точки зору опинився промисловий Дон бас. Адже з метою економії промислові підприємства тут (та й хіба тільки тут) будувалися без очисних споруд. Вирубувалися ліси, у кри тичному становищі опинилося Азовське море. Хоч із 70-х років і вжи валися офіційні заходи щодо охорони природи, однак інтереси ві домств перешкоджали їх здійсненню. Тому нині в області сконцентро вано багато шкідливих для природи та людини виробництв, внаслідок діяльності яких у повітря потрапляє 27% викидів усіх підприємств України. За останні 20 років з карти області зникло близько 600 річок та ручаїв. Надмірне захоплення хімізацією призвело до перенасиче ності грунтів мінеральними добривами та пестицидами. Автори на конкретних цифрах розкривають вплив екологічного стану на здоров’я, людей, висувають певні рекомендації щодо поліпшення екологічної ситуації в краї. Увагу читачів привернуть і дві статистичні таблиці про викид шкідливих речовин у повітря в найбільших містах області та про асигнування на охорону природи, введення до ладу різних очисних споруд. На сучасному етапі розвитку історичної науки велике значення має глибокий історіографічний аналіз зарубіжної літератури. Тому слід вітати підготовку І. Ю. Чарських статті про відображення в зару біжній літературі історії Донбасу. Автор відзначає, що донедавна історія даного регіону за кордоном спеціально не вивчалася. Тому він охарактеризував насамперед стан відображення в зарубіжних працях з історії України минулого Донецького басейну. Цікавим є зіставлен ня автором різних точок зору на історію Донецько-Криворізької рес публіки. Значний інтерес до цього промислового регіону виявляється і в післявоєнних дослідженнях західних учених з історії радянської економіки. Зокрема, представники української діаспори із США та Канади у своїх працях показують систематичний відтік капіталу й ресурсів з України, в тому% числі з Донбасу, недоодержання ними ін вестицій тощо. До кінця 80-х років у зарубіжній історіографії, нареш ті, з’являються й спеціальні дослідження з історії Донбасу. В них по рушуються питання розвитку його промисловості, зокрема ролі іно земного капіталу в цій справі (насамперед Джона Юза), історії рево люційного та робітничого руху, співвідношення в населенні представ ників різних національностей, тощо. І. Ю. Чарських підійшов до вис новку, що протягом кінця XIX — 80-х років XX ст. в зарубіжній літе ратурі вивчення історії Донбасу не було систематичним, а характер відомостей про цей край, які діставав зарубіжний читач, залежав від кон’юнктури у радянології. Прикрою прогалиною цього змістовного огляду є те, що посилання в ньому даються не іноземними мовами, а в перекладі відповідних назв книг на російську. Рецензоване видання не позбавлене й інших огріхів. Наводиться застаріла назва (ЦГАОР Украиньї) Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ). Народний /55У 0130—5247. Укр. іст. журн,., 1994, М 1 149 Критика та, бібліографія артист СРСР В. С. Василько названий заслуженим артистом СРСР (такого звання ніколи не було) (кн. 2, с. 86). Часом термін «Донеччи на» не має чіткої визначеності: чи це Донецька область, чи весь Донбас. У цілому ж обидві книги видання «Нові сторінки в історії Донба су» заслуговують на позитивну оцінку. Авторам вдалося порушити важливі, оригінальні питання історії регіону, в тому числі й ті, які протягом тривалого часу замовчувалися. Вміщені в збірнику публіка ції в основному відповідають вимогам, що ставляться нині до історич ної літератури, відзначаються різнобічністю й зваженістю висновків та оцінок. Вони можуть служити певним орієнтиром для розгортання краєзнавчої роботи в Донбасі. Вважаємо, що за зразком рецензованого видання подібні збірни ки могли б готуватися і в інших регіонах та областях України. Це сприяло б розгортанню як науково-дослідної роботи, так і культурно- освітньої діяльності на місцях. А. В. САНЦЕВИЧ (Київ), В. Г. САРБЕЙ (Київ) Ю. І. Шаповал. У К Р А Ї Н А 20—50-років: С Т О Р І Н К И Н Е Н А П И С А Н О Ї І С Т О Р І Ї . К .: Наукова думка, 19)93—350 с. Монографія, що рецензується, без сумніву матиме великий вплив на наукове розуміння сталінізму в Україні та на загальне усвідомлення сталінщиии в СРСР через український мікрокосм. В зв’язку з цим важливо враховувати, що хоч українська історія мала свої специфічні риси і в імператорському, і у радянському періодах, все ж політичні імпульси центру були продуктами генеральних пріоритетів централіза ції, інтеграції, стандартизації. На мою думку, глибоко помиляються ті традиційно емігрантські історики, які розглядають українську специ фіку в ізоляції від загальних рис центральної політики, так само як іі західні радянологи, котрі вважають, що тільки на російському грунті можна зрозуміти радянську історію. Книга «Україна 20—30-х років: сторінки ненаписаної історії» роз починається стислим нарисом про російську та україномовну літера туру про сталінізм та стосунки Сталіна з українськими працівниками до призначення Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У у 1925 році. Надзвичайно важливо, що автор переконливо доводить, як репре сивна служба одразу включилась у політичну боротьбу проти опозиції, а сам шеф ДПУ В. Балицький став активним і ефективним поплічни ком Кагановича. Юрій Шаповал багато уваги приділяє першому відкритому про цесу сталінського типу в Україні так званій Спілці визволення України. Такі процеси — відкритий над СВУ і закритий — над «Українським національним центром» були генеральним наступом режиму проти традиційної української інтелігенції та символічного керівника укра їнських державницьких устремлінь М. С. Грушевського. Автор критикує емігрантських захисників реальності існування Спілки Визволення України і на невідомих дотепер фактах переконливо доводить, що фальсифікація цього процесу здійснювалася з метою завдати нищівного удару по традиційних провідниках обмеженої самодіяльності нації. Цікаво, Що серед обвинувачених у справі УНЦ був офіційний партій ний критик М. Грушевського М. Яворський. Одначе тут автор помилко во вважає, що приводом для критики Яворського став його конфлікт 150 ІЗЗИ 0130—5247. Укр. іст. жири., 1994, № 1
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-212621
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-5247
language	Ukrainian
last_indexed	2026-03-21T18:24:50Z
publishDate	1994
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Санцевич, А.В. Сарбей, В.Г. 2026-02-09T08:33:03Z 1994 Новые страницы в истории Донбасса / А.В. Санцевич, В.Г. Сарбей // Український історичний журнал. — 1994. — № 1. — С. 144–150. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212621 Якщо й не «широкому колу читачів», якому рецензоване видання адресується у прикнижковій анотації, то принаймні історикам — фахівцям вищої та середньої школи цей збірник напевно стане в добрій пригоді. Вони знайдуть тут для себе корисний маловідомий чи й такий, що зовсім ще не був у науковому обігу, конкретно-фактичний матеріал з далекого і недавнього історичного минулого Донбасу — знаного в усьому світі регіону України. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Критика та бібліографія Новые страницы в истории Донбасса Article published earlier
spellingShingle	Новые страницы в истории Донбасса Санцевич, А.В. Сарбей, В.Г. Критика та бібліографія
title	Новые страницы в истории Донбасса
title_full	Новые страницы в истории Донбасса
title_fullStr	Новые страницы в истории Донбасса
title_full_unstemmed	Новые страницы в истории Донбасса
title_short	Новые страницы в истории Донбасса
title_sort	новые страницы в истории донбасса
topic	Критика та бібліографія
topic_facet	Критика та бібліографія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212621
work_keys_str_mv	AT sancevičav novyestranicyvistoriidonbassa AT sarbeivg novyestranicyvistoriidonbassa

Новые страницы в истории Донбасса

Institution

Similar Items