Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках (Продовження)

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Український історичний журнал
Дата:	1994
Автор:	Яковлів, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 1994
Теми:	З історіографічної спадщини
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212622
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках (Продовження) / А. Яковлів // Український історичний журнал. — 1994. — № 1. — С. 129–138. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860293668662935552
author	Яковлів, А.
author_facet	Яковлів, А.
citation_txt	Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках (Продовження) / А. Яковлів // Український історичний журнал. — 1994. — № 1. — С. 129–138. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Український історичний журнал
first_indexed	2026-03-21T05:07:52Z
format	Article
fulltext	З ІСТОРІОГРАФІЧНОЇ СПАДЩИНИ Андрій Яковлів Українсько-московські договори в ХУІІ— XVIII віках * IV Договори гетьмана І. Брюховецького р. 1663 та 1665 Доба в історії України, що почалася за гетьманства І. Брюховецького, носить зловіщу назву «Руїни», яку можна прикласти не лише до істо ричних подій, що мали місце на Україні, а також і до державно-прав- ного становища Української держави та її правних відносин до Москви. За гетьманування І. Брюховецького Москва, використовуючи сприят ливу для своїх планів політичну ситуацію, зробила спробу ще біль шого натиску на Україну, ніж то було за гетьманування Ю. Хмель ницького, та досягла певних успіхів. У цьому Москві допомагав і дехто з українців, що оточували гетьмана; при чинній моральній та мате ріальній підтримці Москви ці прихильники московської політики дов гий час тримали гетьмана на поворозках «служби Москві» й своїх персональних амбіцій та інтересів. Але, не маючи під собою твердого грунту в реальних змаганнях українського народу, вся ця хитро заду мана й успішно поведена гра скінчилася крахом. Москва мусила піти на уступки та змінити на деякий час свою політику щодо України. Історичні факти й події, які супроводили обрання Брюховецького, загальновідомі, тому зазначимо лише, що після зречення Ю. Хмель ницького Україна поділилася на дві частини: П р а в о б е р е ж н у , яка була зв’язана з Польщею на підставі Гадяцького трактату, стверд женого з деякими змінами в Чуднові р. 1660; там було обрано на геть мана полковника Павла Тетерю; та Л і в о б е р е ж н у , яка залишилася під протекцією московського царя на підставі підробленого договору Б. Хмельницького в редакції 1659 р. та нових Переяславських статей. Тут наказним гетьманом був Сомко. Згодом на Лівобережжі виникло дві партії, які повели між собою завзяту боротьбу за владу. На чолі однієї партії, не дуже прихильної до Москви, партії, що об’єднувала «статечні» елементи В[ійська\| Запорозького, стояли Сомко й полков ник В. Золотаренко. Другу партію очолювали: колишній протопоп ніжинський Максим, що р. 1661 був висвячений у Москві на єпископа мстиславського й оршанського з імені Методія, та київський полков ник Дворецький. Ця партія була явно москвофільська, вона спиралася на «чернь козацьку» та на запорожців і знаходилась у постійних зно синах із Москвою й воєводою Ромодановським, що з московським військом перебував на Україні. До цієї ж партії пристав і Брюховець- кий (тоді ще — кошовий отаман Запорожжя) після того як на заклик єп. Методія прибув на Лівобережжя з відділом 1 запорожців. Завдяки підтримці Москви партія єп. Методія й Брюховецького взяла, нарешті, перевагу й добилася скликання «Чорної ради» в Ніжині 17 червня 1663 р. Для присутності на Раді при обранні гетьмана та для відібран ня присяги цар прислав посольство з боярином кн. Д. Великогагіним на чолі. На Раді при допомозі московського війська було проголошено (а не обрано) гетьманом Івана Брюховецького. Сталося все так, як планували єп. Методій з Брюховецьким і як того бажала Москва. /55М 0130—5247. Укр. іст. журн., 1994, М 1 9 - 3 840 129 З історіографічної спадщини В подяку за проголошення гетьманом Брюховецький запропо нував кн. Великогагінові, щоб цар прислав на Україну своїх воєвод і& московськими залогами, на харчі їм буде йти хліб, який збирався ко лись на короля, потім — на полковників, а для московських старшин будуть відмежовані землі на сінокоси. Для себе ж Брюховецький про сив, щоб йому було видано Сомка, Золотаренка та їх прихильників. Московське посольство Великогагіна зараз же від’їхало до Моск ви, так що на Раді й після Ради жодних нових статей не було складено. В липні того ж 1663 року єп. Методій із ніжинським протопопом Ада- мовичем звернулися до царя з проханням, очевидно, за згодою Брюхо- вецького, щоб цар вислав до гетьмана посла, з яким би гетьман міг договоритися в справі хліба, що його мають збирати для царських, воєвод і війська, а також і в інших справах, які належало «вт> соверше- ніе привесть незамотчав'ь» 2. 24 серпня 1663 р. цар вислав до гетьмана «тайньїхт» д'Ьл'ь» дяка Башмакова й дяка Фролова з грамотами й нака зом. У грамоті, між іншим, було сказано, що цар обіцяє «держати під своєю високою рукою гетьмана й В. 3.» «по п р е ж н и м ь п р а в а м и и В О Л Ь Н О С Т Я М Т » и по д о г о в о р и ь і м ' ь с т а т ь я мт * п р е ж н я г о г е т м а н а Б. Х м е л ь н и ц к а г о » , які були підтверд жені в Переяславі р. 1659 при кн. Трубецькому, і по нових статтях, які були тоді ж «вновь поставленні». Списки з цих статей привезли з собою Башмаков і Фролов для скріплення підписами гетьмана й старшини. Конференція гетьмана з московськими дяками відбулася в Бату- рині. Тут гетьман, полковники та інша старшина підписали Переяслав ські статті, причому вперше гетьман Війська Запорозького підписався так: «Великого Г[осударя], е[го] ц[арского] в [еличест] ва, холоп, , я, гетьмані» Йвані» Брюховецкій сі» в'Ьрньїмт» е. ц. прес [ветлого] в-ва, сі» Войскомт» Запорожскимт»». Крім того, були обговорені й прийняті нові, так звані Б а т у р и н с ь к і статті, числом 5, такого змісту: с т а т т я 1- а торкається здійснення даної Брюховецьким обіцянки харчувати московське військо, що буде стояти на Україні для оборони від воро гів, а також — і військові залоги при воєводах. Під час розмови з московським посольством вияснилося, що обіцянки своєї гетьман не має можливості здійснити вповні з причини «скудости малороссій- скихт» жителей» і руїни внаслідок війни. Тому було умовлено, що до закінчення війни на харчування будуть призначені млини й млинові побори. С т а т т я 2 - а повторює умови ст. 16 нових Переяславських статей про московських збігців3 на Україні. Тепер до селян-збігців додано ще «Московскаго государства городові» служильїхт» многихт» людей и ОЬвскихт» драгунь», які тікають від служби, як селяни — від, податків. Наказується гетьманові розіслати універсали, щоб ловили збігців, переписували й відсилали назад до Москви та щоб під карою на горло 4 ніхто не смів збігців приймати й переховувати. Цю статтю гетьман відмовився прийняти в запропонованій редакції, мотивуючи тим, що люди будуть незадоволені й можуть «приклонитися до короля, на Україні будучого». Він згодився лише прийняти умову ст. 16 Пере яславських статей про взаємну видачу злочинців («убійцовт», татей и всяких!» злод'Ьев»). У с т . 3-й Москва зачепила цікаве для неї пи тання про збирання доходів на царя і про зв’язану з цим платню ко зацькому військові, причому вимагала реєстру війська й опису доходів. Цю статтю гетьман і старшина теж відкинули, заявивши, що «поді» сей военной часі», когда непріятели стоягь наді» ідеями, реєстру учи нить не мочно, а какт» воєнная пора минуетца, и вь тотт» часі» будете мочно». В ст. 4-й Москва зробила спробу вмішатися в економічно- торговельні справи В. 3. Нібито по дорозі посли довідалися, що міщани з Козельця, Остра та інших міст скуповують хліб по дешевій ціні в Глухові та в інших містах і перепродують за Дніпро «изм'Ьнникамть и татарамт»» із великим зиском без дозволу гетьмана й старшини, чим /5 5 V о ! 90 - г)2--7. Угр. іст. жчрн. 1994. Лз І130 З історіографічної спадщина допомагають ворогам. Тому посли вимагають, щоб надалі було заказа но продавати хліб за Дніпро, крім Києва. Коли б же не можна було заборонити, то принаймні треба використати продаж хліба в цілях агітації, «чтобь они (Правобережжя) склонялись подь ц. в-ва висо кую руку и здїлпней сторони ДігЬпра ст> жителями соединились».. Геть ман і старшина заявили, що про це «кр'Ьгікіе универсальї давно вьіданьї и ньіно вьіданьї будугь же». Нарешті, с т. 5 містить умови, спрямовані на забезпечення Московській державі горілчаної монополії, яка пору шується через вільний продаж горілки мешканцями України, що про дають горілку й тютюн по московських містах. Гетьман і старшина погодилися розіслати відповідні універсали, щоб заборонити вільний продаж горілки й тютюну москалям. Такий був зміст Батуринських статей. Із п’яти статей гетьман і старшина не прийняли двох, так що сторони затвердили лише три статті, з яких першу запропонував гетьман, а 4 й 5 Башмаков і Фро- лов. Принцииіального значення ці статті не мали й були прийняті як додаткові до Переяславських статей. Проте стаття 1-а— про поста чання харчів московському військові — мала велике практичне зна чення й послужила пізніше за привід до нарікання й обвинувачення гетьманського уряду за те, що він нібито не постачає хліба й від того московське військо голодує й розбігається. Ставши гетьманом, Брюховецький негайно ж перемінив майже всіх полковників, а з своїми противниками обійшовся з нечуваною жорстокістю (Сомка, Золотаренка та ще 6 осіб було скарано на гор ло). Але йому довелося ще вести війну з правобережним гетьманом Тетерею, який зумів притягти собі на поміч польське військо з самим королем на чолі. Війна закінчилась відворотом польського війська і заподіяла населенню Лівобережжя багато лиха. На початку осені р. 1665 Брюховецький поїхав до Москви «бачити пресвітлі царські очі». Це в п е р ш е гетьман В. Запорозького відвіду вав Москву на запрошення царя, і тому приїзд було обставлено уро чисто й пишно. Почати з того, що гетьман взяв із собою значну кіль кість старшини, представників від духовенства, міщан і козаків та всяких службовців і слуг, разом 535 чоловік. Прибув гетьман до Москви 11 вересня 1665 р., а 13 вересня відбулася урочиста аудієнція у царя, під час якої гетьман передав привезені подарунки. На 15 ве ресня була призначена перша конференція з боярами. Бояри запитали гетьмана й старшину, в яких справах вони приїхали. Гетьман відповів, що приїхали бачити царські пресвітлі очі та бити чолом, щоб цар прийняв усі українські міста з приналежностями у своє володіння, на казав збирати грошові й усякі інші доходи до свого скарбу та послав у ті міста царських воєвод і ратних людей, а також говорити про різні військові справи. Бояри зажадали, щоб гетьман і старшина Написали й подали свої «статті», а вони, бояри, передадуть їх цареві. 11 жовтня гетьман і старшина подали боярам статті, а 22 жовтня на аудієнції у царя ці статті й царські на них укази були оголошені й підписані гетьманом, старшиною, представниками духовенства і міщан. Ці так звані «Московські статті», числом 10, щодо своєї форми являють [собою] пропозиції гетьмана й старшини, звернені до царя, й царські стверджуючі укази, підписані під кожною статтею. За змістом статті можна поділити на дві групи: а) на статті, в яких говориться про умови, прийняті в попередніх договорах із деякими змінами й до повненнями (ст. 2, 3, почасти ст. 5 і 9), б) на статті цілком нові (ст. 1, 4, 5, 6, 7, 8 і 10). Щодо першої групи, то сюди входять такі статті: с т а т т я 2-а, яка охоплює цілий ряд раніше прийнятих статей по питаннях прав і вольностей козацького стану, насамперед про забез печення автономії козацьких судів і невтручання царських воєвод. У тексті зроблено посилку на «Переяславські статті Б. Хмельницького» в редакції 1659 р. і на Батуринські статті, але в цих останніх про ко- 9І83И 0130-5247. Укр. іст. жі/рн., 1994, № 1 131 З історіографічної спадщини зацькі суди не згадується. Потім іще застерігається звільнення козаць ких домів і хуторів від постою царських послів і війська (ст. 5 нових статей 1659 р.), забезпечення козацьким вдовам і дітям володіння батьківськими маєтками (ст. 5 статей Б. X. в ред. 1659 р.); ще далі підтверджуються ст. 6 в ред. 1659 р. про надання писареві, суддям, полковникам рангових млинів5 і ст. 9 в ред. 27 березня 1654 р. про платню військові, коли піде на царську службу. В цій же ст. 2-й вмі щено й нові умови, яких раніше не було: щоб із козацьких млинів, які збудовано при власних, а не громадських греблях, бралося в царську скарбницю половину млинового [податку], а не 2/3, як то береться з млинів міщанських та селянських, та щоб пасіки козацькі були вільні від медової дані, а надані «особам заслуженим» села й млини були вільні від податків, стацій6 і аренд. С т а т т я 3 - я торкається прав гетьманського уряду. В першій точці 7 вона стверджує ст. 4 в ред. 1659 р., але заразом вводить і деяку новину, а саме, щоб після смерті гетьмана нового гетьмана обирали «промежь Войска Запорожскаго козацкаго, а не изь инова какова народа и войска, истиннаго козака»; в цьому можна вбачати вказівку на те, щоб гетьмана обирали запо рожці з-поміж себе. Далі, щоб вибори відбувалися за дозволом царя («по указу е. ц. в-ва») при особі, яку цар для цього пришле; це вже новина, взята з практики виборів, починаючи від гетьмана Виговсько- го; щоб обраний гетьман їхав до царя бачити його царські очі (ст. 4 в ред. 1659 р.) та щоб, «для шатости малороссійских'ь жителей», піс ля смерті гетьмана обозний брав булаву і прапори, великий і менший, бунчук і гармати, відвозив до Києва та віддавав воєводі на збережен ня. Нарешті, щоб на гетьманську булаву було приділено «всю волость Гадяцьку, як за покійного Б. Хмельницького», з городами, селами, по лями і всякими іншими вгіддями. Затверджуючи цю статтю, цар зро бив зміни в деталях у справі інвеститури 8 нового гетьмана: булаву і «знамя большое» київський воєвода має прислати до Москви, меншу булаву, прапор і гармати має одержати гетьман зараз по обранні, а велику булаву, прапор і жалувану грамоту цар віддасть гетьманові в «царствующем'ь град'Ь Москві. Таким чином, порівнюючи з ст. 4 в редакції 1659, стаття 3-я містила і с т о т н і обмеження права вільного вибору гетьмана: 1) вибори гетьмана відбуваються лише з дозволу царя, 2) в присутності царського посла, 3) гетьманські клейноди від биралися від війська аж до інвеститури нового гетьмана. Всі ці нови ни, розуміється, обмежували право вільного вибору гетьмана, особли во коли взяти під увагу вимогу першої точки статті щодо особи геть мана, та давали можливість Москві безпосередньо втручатись у вибо ри і впливати на їх результати. З цього погляду ст. 3-я стоїть у пов ній суперечності з ст. 6 договору 1654 р. і жалуваною грамотою з 27 березня 1654. Стаття 5-а ^встановлює число московської залоги по українських містах. Цікаво зазначити, що в списку, який подав гетьман боярам, було означено меншу кількість залог, ніж у остаточній редакції с т. 5. У статті ще додано, що воєводи мають давати гетьманові ратних лю дей для походу, а полковникам — для розсильної служби; воєводи не мають права втручатися в козацькі суди (ст. 5 статей Б. Хмельниць кого) й обтяжати козацькі маєтки. Щодо другої групи — н о в и х статей, то треба сказати, що деякі з них торкаються основних питань автономії В. Запорозького як окре мої держави (ст. 1, 4, 9), інші ж торкаються питань другорядних, тимчасових. Із цих останніх у ст. 6-й висловлено прохання, щоб на армату (артилерію), крім Лохвиці, було приділено також і Ромни із приналежностями; в ст. 7-й проситься, щоб фальшивих («воров- скихт>») грошей не примушували брати людей, що займаються тор гівлею; воєводи мають слідкувати за цим і винних карати. Цар затвер див статтю, наказавши вислати до київського й інших воєвод гострі 132 /55АЇ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1994, М 7 З історіографічної спадщини укази, щоб воєводи пильнували та не допускали таких «воровскихь денегь». Із контексту статті та з історичних даних видно, що ці фаль шиві гроші привозили на Україну й примусово ними платили москов ські ратні люди. В с т. 8 -й висловлюється вимога, щоб заборонено бу ло москалям козаків «изм-Ьною вь ссорахь безчестить», бо таке «без- честье словесное честньїхь рьіцарей», які «за достоинство царское кровь и раньї віз бою приемлюгь», ображає. Цар затвердив статтю й наказав вислати воєводам відповідні інструкції. В ст. 10-й повідом ляється, що гетьман із царського наказу відібрав у міщан королівські привілеї на магдебурзьке право й передав до приказу Малої Росії. Цар наказав замість королівських привілеїв видати царські грамоти. Пізніше, дійсно, були видані жалувані грамоти на магдебурзьке пра во таким містам: Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу, Чернігову, По чепу, Гадячу, Стародубу, Козельцю й Остру. Нам лишається ще проаналізувати найважливіші статті Москов ського договору 1665 р.: ст. 1, 4 і 9. В с т а т т і 1-й вміщено знамени ту пропозицію Брюховецького, яка принесла йому в нагороду титул царського боярина, про передачу цілої України з усіма городами, міс тами й містечками, селами й слободами, з усіма в них мешканцями, виключаючи козацтво, під безпосередню владу московського царя. Стаття зредагована в тогочасному церковно-літературному, многослов- ному й красномовному стилі, ніби навмисне, щоб приховати основну ідею про передачу України «вь прямое и истинное подданство» мос ковського царя. Мотивом для цієї пропозиції виставлено: перше, «для усмиренія частое вь малороссійскихь городйхь шатости», яка бувала за минулих гетьманів та й тепер ще часто «за непостоянствомь мало россійскихь городовь жителей изрьівается»; а друге, «понеже належа- ще£ и оть Бога врученное д'Ьло г о р о д а м и и з е м л я м и в л а д а т и и он н е з а с т у п а т и — М о н а р х о м ь, а не г е т м а н о м ь». Для того, щоб «Богу и всему св'Ьту явно бьіло», що гетьман и все В. 3. з усіма городами й селами бажають бути «вь совершенномь и истин- номь подданств'Ь государскомь», то гетьман із царського наказу має збирати всякі грошові й негрошові данини з міщан і поселян і щороку до царського скарбу віддавати. Затверджуючи цю статтю, цар похва лив гетьмана, але від себе додав, що він накаже вислати до україн ських міст своїх в о є в о д . Власне кажучи, цей додаток у царській резолюції якраз підкреслив цю істотну різницю, яка була між цією статтею і ст. 15—16 проекту Б. Хмельницького р. 1654. По проекту також гетьман передавав цареві доходи з міст у формі щорічної дани ни, але там нічого не говорилося про передачу міст і населення у в о л о д і н н я ц а р с ь к е . Тут же була передача у володіння, хоч Брюхо- вецький неясно собі уявляв це «володіння» і висловив бажання, щоб доходи збирав сам гетьман. Резолюція царя остаточно вияснила, як розуміє Москва це «володіння»: на Україну мають бути вислані цар ські воєводи, очевидно, для прийняття городів на царя і для збирання доходів. Постає питання, кому належить ідея передачі українських міст і сіл із людністю у царське володіння — чи самому Брюховецькому, чи комусь іншому? Переглянувши дотичні історичні документи, можемо на підставі їх констатувати, що цю ідею висловлював уже раніше, і то не раз, головний керманич і політичний учитель Брюховецького, протопоп Максим Филимонович, потім єп [ископ] Методій Мстислав- ський. Ще року 1657 в листі до боярина Ртищева Максим писав: «А что большое... изволь сов'Ьтовать царю, чтобь о д н о л и ч н о , не откладьівая, о б н я л ь з д ’Ь ш н і е к р а й и г о р о д и ч е р к а с с к і е на с е б я и с в о и х ь воєводь поставиль», а в супровідному листі до путивльського воєводи Максим додав: прочули, що цар висилає кн. Трубецького, «чтобь на г-ря п р а в е д и а г о с е й к р а й о т б и р а л ь и в л а с т е й г о с у д а р с к и х ь п о с т а н о в и л ь..., о чемь бьіли мен- ^ЗЗN 0130—5247. Укр. іст. журн., 1994, № 1 133 З історіографічної спадщини шіе радостньї и вся чернь». 2) Знову в іншому листі до бояр [ина] Ртищева з 19.Х.1657 р. Максим писав: «Обьявляю, чтобь царская власть над нами бьіла, д а в л а д ' Ь е т ь ц а р ь н а д г нами». Ідею цю добре засвоїв і приятель Максима, полковник Дворецький, який висловив її в листі до київського воєводи Шереметєва 29.УІІІ. 1665 р., де писав, щоб ц а р у с і м і с т а й с е л а на У к р а ї н і «на себл в з я л ь, же б ь і б о л ш е й н а м и г е т ма н ь ї не влад ' Ьли, бо оть того псуются вельми: великихь скарбовь набьівши, не хотять бьіть ни- кому послушньї, а хотять бьіть в е л и к и м и м о н а р х а м и . Лучшей будеть, якь будут воєводи, жіючіе на Вкраин’Ь, влад'Ьть всЬми маетнос- тями: непотреба будеть никому просить о хл'Ьб'Ь ратньїмь людямь». Ціка во зазначити, що не тільки думки, висловлені Дворецьким і раніше Мак симом, близько підходять до змісту ст. 1-ої Московського договору, але й деякі вирази, нами підкреслені, майже тотожні з виразами ст. 1-ої. Коли взяти на увагу великий вплив, який мали єп. Методій та Дворецький на Брюховецького, та факт, що Дворецький супроводив гетьмана до Москви і тут впливав на нього, то можна зробити висно вок, що ідею ст. 1 нав’язали Брюховецькому згадані вище особи. Само собою розуміється, що бояри знали про пропозицію Брюховецького раніше, ніж вона була вперше висловлена, та, певне, прислужилися до її остаточного формулювання в ст. 1-й. Оцінюючи цю статтю з правно- го боку, можна сказати, що вона перекреслювала цілком той правний стан, в якому знаходилося Військо Запорозьке після договору 1654 і навіть 1659 р., та повертала В[ійсько] Запорозьке] до стану, в якому воно було в кінці XVI в., коли В. 3. мало певні автономні права лише як о к р е м а в і й с ь к о в а о р г а н і з а ц і я в П о л ь с ь к і й д е р ж а в і . Далі, ст. 4-а містить пропозицію гетьмана, що торкається київ ської митрополичої катедри: в статтях Переяславських і Батуринських постановлено, щоб митрополитові київському бути під послушенством московського патріарха, а тому гетьман із військом «для лучшіе все- го народа подь рукою е. ц. в-ва кр'Ьпости и утвержденія» просять прислати у Київ « с в я т и т е л я р у с к а г о » , щоб, мовляв, духовен ство «на митрополитовь, подь рукою королевскою будучих^), оглядм- ваючись вь шатости войску вредительной не бьіло». Дійсно, як знає мо, в царському указі під ст. 8 в редакції 1659 р. є постанова, щоб київський митрополит був під «благословеніемь» московського патрі арха. Але пропозиція ст. 4-ої йде далі, ніж просте, формальне підпо рядкування українського духовенства патріархові, бо пропонується й митрополита прислати «рускаго», себто москаля (тут термін «руский» вжито, всупереч попередній практиці, замість терміна «московський»). Як ідея передачі всіх українських міст і сіл під владу царя, так і ідея підпорядкування української церкви й духовенства митрополитові- москалеві походить не від Брюховецького, а від єп. Методія (прот. Максима теж). У листі до бояр. Ртищева 19.X.1657 р. він писав: «Если бьі таїсь бьіло, чтобь царь изволиль, чтобь митрополигь москов- скій вь Кіев'Ь бьіль». Протопоп Максим і сам персонально був заінте ресований у справі Київської митрополії, бажаючи її одержати: за допомогою бояр [ина] Ртищева його було висвячено в Москві р. 1661 на єпископа Мстиславського й Оршанського, отже — на єпископа н е- у к р а ї н с ь к о г о , і з цього погляду він, не будучи москвином по національності, міг би все-таки вважатися за «московського, руского митрополита». Його було іменовано поки що «блюстителем» Київ ської митрополії, і він гадав, що шляхом затвердження ст. 4-ої бу дуть усунуті всі перешкоди до надання йому Київської митрополії. Що в цій справі й Москва натискувала на Брюховецького, видно з листа Брюховецького до єп. Методія з 10.11.1666, в якому він писав, що в Москві «припоминали постановление Б. Хмельницкимь статьи, которьіе пбложеньї, чтобь вь малороссійскіе городьі вь Киевь оть 134 1 8 5 /V 0130—5247. •ст. ж урн., 1994, № 1 З історіографічної спадщини свят, патріарха московскаго митрополить бшгь прислана», хоч, як знаємо, постанови про присилку митрополита з Москви в статтях Б. Хмельницького, навіть у підробленому тексті їх, нема. На статтю 4-у цар поклав умовну резолюцію: цар буде писати до царгородського патріарха, і якщо патріарх дасть своє «благословеніє» про митрополи та в Києві, то тоді й указ про це буде. Ця резолюція свідчить, між іншим, що р. 1665 Київська митрополія формально й фактично ще була підпорядкована константинопольському патріархові. В статті 9-й гетьман зробив заяву, що як досі без царської волі він не посилав послів до чужих держав і до хана кримського, так і на потім обіцяє поступувати. Цим гетьман зобов’зувався дотримувати приписи ст. 9 і 10 підроблених статей Б. Хмельницького в редакції 1659 р. Цар за це гетьмана милостиво похвалив. Московські статті Брюховецький підписав так, як і Батурипські: «Вел. г-ря, е. ц. пресв. в-ва, холопі, я, гетмант», Йвані* Брюховенкій. в'Ьцнаго е. ц. по. в-ва Войска Запорожскаго на сихь подтвержденнихт* статьяхь и вм'Ьсто всего Войска Запорожскаго подписую своєю рукою». За гетьманом статті підписали: старшина, представники духовенства й міщан. З наведеного аналізу М о с к о в с ь к и х с т а т е й видно, що вони щодо форми своєї являють [собою] проект, предложений цареві на затвердження гетьманом Брюховецьким і стверджений царем із де якими змінами й додатками. Отже, це був у всякому разі д в о б і ч ний а к т - д о г о в і р , в якому виявили свою волю дві сторони — В. Запорозьке й Москва. Щодо свого змісту Московські статті, крім деяких новин другорядного значення, в значній мірі змінили характер попередніх правних відносин В. 3. і Москви, а саме, обмежили внут рішню автономію В. 3., вийнявши з-під влади гетьманського уряду міста й села з населенням некозацького стану, підтвердили заборону закордонних зносин без царського дозволу і, нарешті, поставили укра їнську церкву й духовенство, хоч і умовно, під владу московського патріарха. За подання Московських статей, особливо за ст. 1-у про передачу у володіння цареві міст, сіл і доходів, цар 22 жовтня 1665 р. нагородив І. Брюховецького боярським чином, який і було урочисто оголошено («сказано»), хоч і «по иноземному чину»9. Крім того, цар нагородив гетьмана дорогоцінним боярським убранням, жалуваною грамотою на Галицький повіт і Шептаківську сотню та призначив йому двір у Москві для проживання, а всіх старшин «пожаловано дворянськими ЧИНОМ!». Але того всього було мало. Приїхавши до Москви, Брюховецький висловив гаряче бажання одружитися з московкою, і дійсно, після дов гих переговорів, дуже цікавих своїми національно-побутовими подро бицями, Брюховецького, гетьмана й царського боярина, одружено з княжною Долгорукою. Подія ця, виїмкова в історії українсько-мос ковських відносин, сталася не з ініціативи гетьмана, а за порадою його партії, себто єп. Методія й полковника Дворецького; принаймні -старшини, що перебували з гетьманом у Москві, прямо обвинувачува ли полковника Дворецького, що то він порадив гетьманові «женитися на Москві». Гетьман із старшиною виїхав із Москви лише 20 грудня 1665 р. Нарешті, треба спинитися на питаннях, в якій мірі і як були про ведені в життя Московські статті. Цілком зрозуміло, що, як тільки Московські статті стали відомі на Україні, вони негайно ж викликали велике обурення як проти Москви, так і проти гетьмана, якого всі обвинувачували в тому, що він ці стат ті склав і подав цареві. Це обвинувачення оправдувалося буквальним текстом статей, але не зовсім було в згоді з фактичними обставинами. Перше реагувало на статті українське духовенство під проводом то го ж таки єп. Методія, який, як було вже зазначено, був одним із го- 0130—$247. Укр. іст. журн., 1994, № 1 135 З історіографічної спадщини ловних авторів цих статей. 22.11.1666 єп. Методій, архімандрит печер- ський та ігумени київських монастирів прибули до київського воєводи Шереметєва прохати дозволу відправити посольство до царя, щоб цар не велів прав і вольностей їх відбирати. При цьому вони пояснили, що духовенство посилало до гетьмана за дозволом обрати київського мит рополита, але гетьман відповів, що цар наказав бути в Києві митро политу московському, а не по їх обранню, як те дозволяють їх старо давні права. А вони ж знаходяться під благословенням вселенського царгородського патріарха, а не московського, і коли у них буде митро полит із Москви, то правам і вольностям їх буде поруха. Духовенство протестувало «сь большою яростью», доносив Шереметєв: «Нехай цар скарає їх усіх, аніж свого митрополита настановлює. Коли цей митро полит приїде до Києва, то вони всі замкнуться в монастирях і хіба що за шию й за ноги їх «поволокут», тоді лише московський митрополит буде в Києві. В Смоленську вже настановлено московського архієпис копа Філарета, і він усі права і вольності відібрав і духовних, шляхту та міщан тамошніх називає «іновірцями». Те ж саме буде і в Києві... краще смерть, ніж бути у них в Києві московському митрополитові». Воєвода відповів, що указу він не має, але в статтях написано, що цар ще буде писати до царгородського патріарха. Непристойно так гово рити, як вони говорили про московського патріарха: коли цар звелить і царгородський патріарх поблагословить, то як вони не посміють не послухати. «А ти, єпископе,— зауважив Шереметєв, звертаючись да Методія,— висвячений єси у Московській державі митрополитом Пи- тиримом, і тобі під благословенням московського патріарха можна бути». Духовенство все ж настоювало на тому, щоб цар дозволив об рати митрополита «з-поміж себе» і щоб вони були й далі «під паст вою царгородського патріарха». Врешті, воєвода згодився пустити по сольство до Москви. Протест духовенства все ж таки мав наслідки: стаття 4-а про московського митрополита в Києві не була проведена в життя. З листа Брюховецького до царя 20.III.1666 р. довідуємось, що й стаття 5-а про вислання на Україну московських залог не була здійс нена так, як те було ухвалено. Брюховецький писав, що до нього при слано царську грамоту про московські залоги, та прохав пояснення, чому в грамоті позначено не ту кількість ратних людей, яка була заз начена в ст. 5-й, і чому наказано цим залогам забрати «військові ар- мати», коли в «розпису» написано, що гармат у полковників не дозво лено брати, можна взяти лише гармати, що знаходяться в городках (фортецях). Очевидно, в Москві намірялися всі гармати В. 3. переда ти московським залогам. Хоч цар і задовольнив прохання Брюховець кого щодо гармат, але, як видно з пізнішого документа, указ царя не було виконано, і воєводи таки забрали гармати. Що торкається основної, 1-ої статті, про передачу міст і сіл у во лодіння царя та про збирання доходів у царську скарбницю, то справа проведення цієї статті в життя викликала величезні труднощі. Ще будучи в Москві, гетьман попереджав бояр: «А денежнаго сбору ст» малороссійскихь жителей сбирать отнюдь не мочно, да и заводить того ненадобно, потому время воинское и шаткое, поставить себ'Ь вь оскорбленіе и чаять оть того шатости». На його думку, треба буде в містах «учинить рандьі винньїе», тобто віддати на «одкуп» право шин- кування горілкою, наклавши невеликий спочатку «сбор», а потім мож на буде підвищувати. Такий «одкуп» на зразок слід завести насампе ред у Києві, а потім і в інших містах. Шинкування медом і пивом треба лишити вільним, як було раніше. В травні 1666 р. гетьман го ворив царському посланцеві, дякові Фролову, щоб «малороссійскаго народа, своевольньїхь и непостоянньїхь людей, большими поборами вскор’Ь не ожесточить, покам'Ьсть привикнуть и государевьіми ВОЄВО ДЬ! и людьми пообладанн будуть, имать сь нихь по невелику», бо 136 /55АГ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1994, № 1 З історіографічної спадщини небезпечно і ворог близько. В такому байдужому відношенні гетьмана до побільшення царських доходів воєвода Шереметєв добачав власну користь гетьмана, який, на його думку, «зііло корьістень м'Ьщаньї и всякими поборами». Про це Шереметєв повідомив дяка Фролова і пи сав гетьманові, щоб той « д о г о в о р е с в о й М о с к о в с к о й с о- д е р ж и в а л ь » і не вступався в городи й доходи. Шереметєв, єп. Мето- дій та Дворецький тоді ж таки говорили Фролову, щоб цар швидше висилав своїх перепищиків 10, міщани раді дохід у царську скарбни цю давати, аби козацька старшина й козаки жодного до цього діла не мали. Царські перепищики прибули десь літом 1666 р., бо Брюховець- кий у серпні повідомляв царя, що перепищиків він прийняв добре і, обдарувавши, розіслав по городах. Із дальших документів видно, ща перепищики багацько наплутали, не так переписали «тяглих людей», внаслідок чого й «окладні книги», по яких належало збирати доходи, було складено неправильно. З другого боку, приступивши до збиран ня доходів, воєводи, не вважаючи на попередження гетьмана, стара лися зібрати якомога більше, щоб підняти «прибьіли» царські, як от воєвода Шереметєв, що старався підняти «одкупной доход» у Ніжині з 400 до 650 рублів; він доносив цареві, що йому вдалося збільшити доходи аж до 9951 руб. Внаслідок такого «усердія» воєвод, які не звертали уваги на те, чи може населення платити, чи ні, населення й козацька влада почали вживати всяких способів, щоб податків не платити, а гетьман і стар шина цьому допомагали. Міщани не слухали воєвод, відмовлялися давати податки й записувалися в козаки; те ж саме робили й селяни, а старшина запис у козаки приймала без жодних перешкод. З доне сення воєводи Шереметєва видно, що полковник Горленко прямо зая вив воєводі, що з н а к а з у г е т ь м а н а д о з в о л е н о м і щ а н І с е ля н , що з а п и с а н і в « о к л а д » по п е р е п и с н и х к н иг а х , записувати в к о з а к и . Так справа стояла в другій половині 1667 і на початку 1668 рр., а потім почалося загальне повстання проти воєвод і царських залог і, таким чином, царським воєводам не вдалося забра ти міста й села у володіння царя і здійснити ст. 1-у Московського договору. Всі інші статті мали декларативний характер і не потребували ви конання, або ж здійснення їх було поставлено в залежність від пев них умов. Загальний зміст цілого договору, сам по собі і в зв’язку з фактами, що мали місце під час перебування гетьмана в Москві, вик ликав велике незадоволення на Україні й нарікання на гетьмана. Га- дяцький воєвода Вердеревський переказував дякові Фролову, що ко заки боярина й гетьмана Брюховецького не люблять і говорять: «У наст» де вь предкахь боярь не бьівало, а онь де заводить новьій обра- зець, и вольности де наши оть нась веЬ отходягь, да и приходь кь не- му сталь тяжель». Полковник Горленко говорив: «Мн'Ь де дворянство ненадобно, я де по старому козакь». Козаки збираються на Запоріж жя, відтіль підуть на гетьмана, а царських людей, що живуть у Пере яславі, звуть «злодіями й жидами». Незадоволення й спротив викли кали московські порядки, які воєводи бралися заводити на підставі Московського договору. Населення міст і сіл терпіло великі утиски від оподаткування, а також і від свіжовписаного козацтва, особливо від новоутворених полків із різних «куп», що складалися з людей різ них станів і націй, які, не маючи певної приділеної їм території (пол ків і сотень), або стояли на кордонах, або ж переходили з місця на місце без жодного ладу й карності, обтяжуючи країну й населення. До внутрішнього неладу й неспокою приєдналися й зовнішні небезпеки, особливо порушення державної й національної єдності України. 13 січня 1667 року Москва й Польща склали відомий А н д р у с і в с ь - к и й д о г о в і р про замирення на 13 років (до червня 1680 р.). На підставі цього договору Москва й Польща розпорядилися долею Укра ^58N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1994, № 1 137 З історіографічної спадщини їни, її території й населення, як завойованою країною, і, не закликав ши до участі в складанні договору представників Війська Запорозь кого, поділили між собою Україну по лінії Дніпра. Московському пос лові при помочі великих подарунків польським послам удалося залиши ти за Москвою Київ із невеликою територією на правому боці Дніпра, та й то лише на два роки. Андрусівський договір викликав страшне обурення на Україні. Скрізь тільки й мови було про те, що «цареві України не треба, він її разом із Києвом віддав Польщі». Ходили чутки, що на Україну прибуде московське військо, потім і цар приїде, та будуть віддавати полякам Київ. Всі ці внутрішні і зовнішні події й настрої привели до того, що, як не були обдаровані царем Брюховецький і його оточення, але й у них відкрилися очі на дійсні наміри Москви. Порадившися з старши ною на Раді 1 січня 1668 року, Брюховецький вирішив порвати з Москвою, з’єднатися з Правобережжям та шукати іншого протектора. На Лівобережжі піднялося повстання, царські воєводи й залоги були вигнані з міст і побиті. Розлютований народ знищив Московський до говір, а разом із договором загинув і той, чиє ім’я навіки з ним зв’я зано: гетьмана Брюховецького забив п’яний натовп козацький на очах правобережного гетьмана Петра Дорошенка 8 червня 1668 року на Раді в с. Будищах, біля Опішні. На тій же Раді обрано П. Дорошенка на гетьмана обох боків Дніпра. ПРИМІТКИ Продовження. Початок див.: Укр. іст. журн.—-1993.— Л'Ь 4-6, 7-8, 9, 11-12. 1 Відділ — загін. 2 Незамотчаві) — очевидно, негайно. 3 Московські збігці — утікачі з Московської держави. 4 Під карою на горло — під страхом смертної кари. 5 Рангові млини (землі) — володіння (в даному разі млини), що надавалися ко зацькій старшині як винагорода за службу на тій чи іншій посаді. 6 Стація — щорічний натуральний податок із селян на утримання війська. 7 В першій точці — у першому пункті. 8 Інвеститура — утвердження, акт проголошення права власності. 9 «До иноземному чину» — тобто як представника іншої держави. 10 Перепищики— переписувачі. Підготовка тексту до друку та примітки В. А. Смолія і В. М. Ричгки 438 /5 5 АГ 0130—5247. Укр. іет. жури., 1994, № 1
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-212622
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-5247
language	Ukrainian
last_indexed	2026-03-21T05:07:52Z
publishDate	1994
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Яковлів, А. 2026-02-09T08:33:34Z 1994 Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках (Продовження) / А. Яковлів // Український історичний журнал. — 1994. — № 1. — С. 129–138. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212622 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал З історіографічної спадщини Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках (Продовження) Украинско-московские договоры в XVII-XVIII веках (Продолжение) Article published earlier
spellingShingle	Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках (Продовження) Яковлів, А. З історіографічної спадщини
title	Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках (Продовження)
title_alt	Украинско-московские договоры в XVII-XVIII веках (Продолжение)
title_full	Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках (Продовження)
title_fullStr	Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках (Продовження)
title_full_unstemmed	Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках (Продовження)
title_short	Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках (Продовження)
title_sort	українсько-московські договори в xvii–xviii віках (продовження)
topic	З історіографічної спадщини
topic_facet	З історіографічної спадщини
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212622
work_keys_str_mv	AT âkovlíva ukraínsʹkomoskovsʹkídogovorivxviixviiivíkahprodovžennâ AT âkovlíva ukrainskomoskovskiedogovoryvxviixviiivekahprodolženie

Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках (Продовження)

Репозитарії

Схожі ресурси