Стан соціально-побутової сфери українського повоєнного села (1946–1955 pp.)
Мета повідомлення полягає в тому, щоб з’ясувати реальну карти ну відбудови соціально-побутової сфери українського повоєнного села, показати реальні проблеми і труднощі в її розвитку....
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1994 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1994
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212631 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Стан соціально-побутової сфери українського повоєнного села (1946–1955 pp.) / І.В. Рибак // Український історичний журнал. — 1994. — № 1. — С. 61–72. — Бібліогр.: 91 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860293694585831424 |
|---|---|
| author | Рибак, І.В. |
| author_facet | Рибак, І.В. |
| citation_txt | Стан соціально-побутової сфери українського повоєнного села (1946–1955 pp.) / І.В. Рибак // Український історичний журнал. — 1994. — № 1. — С. 61–72. — Бібліогр.: 91 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Мета повідомлення полягає в тому, щоб з’ясувати реальну карти ну відбудови соціально-побутової сфери українського повоєнного села, показати реальні проблеми і труднощі в її розвитку.
|
| first_indexed | 2026-03-21T06:32:10Z |
| format | Article |
| fulltext |
Соціально-побутова сфера українського повоєнного села
23 Акти ЮЗР.— СПб., 1867.— Т. 5.— С. 282.
24 3 й н г о р н В. Указ. соч.— С. 387.
28 Л о т о ц ь к и й О . Вказ. праця.— С. 371.
26 Див.: Політичний проект А. Л. Ордин-Нащокіна, викладений ним в 3-х допо
відях (4, 25, 26 травня 1669 р.).— Актьі ЮЗР.— СПб., 1877.— Т. 9.— С. 7—22.
27 С в. Д и м и т р и й Р о с т о в с к и й . Актовая речь, произнесенная 28 октября
1909 г. в Полтавской духовной семинарии по случаю 200-летия со дня кончинн св. Ди-
митрия / Полтавские Епархиальньїе Ведомости.— 1909.— № 32.— С. 1278— 1279.
28 З й н г о р н В . Указ. соч.— С. 789.
2) Л о т о ц ь к и й О. Вказ. праця.— С. 375.
20 Документи по делу о подчинении Киевской імитрополии Московскому патри-
•архату. 1683— 1 6 8 8 //Архив ЮЗР.— К., 1873.— Ч. 1.— Т. 5.— С. 38.
31 Т е р н о в с к и й С. Исследование о подчинении Киевской митрополии Москов
скому патриархату/ / Архив ЮЗР.— К., 1873.— Ч. 1.— Т. 6.— С. 1Ю1.
32 А с к о ч е н с к и й В . Указ. соч.— С. 236.
321 2 е п о п Е. КоЬуі. ТЬе РгоЬІеш ої ІІкгаіпіап Огіобох СЬигсІї Аиіопошу...—
Р. 366.
33 Т е р н о в с к и й С. Указ. соч.— С. 115.
34 Документи по делу о подчинении Киевской митрополии Московскому патри-
архату. 1683—1688//А рхив ЮЗР.— К., 1873.— Ч. 1.— Т. 5.— С. 68.
33 Там же.— С. 84—85.
36 Російський державний архів давніх актів, ф. 248, оп. 29, кн. 1728, арк. 99 зв.
37 Там же, арк. 100.
38 Там же.
3<) Там же, арк. 101 зв.
40 Там же, арк. 106 зв.
41 Там же.
42 Там же, арк. 104.
43 Документи по делу о подчинении Киевской митрополии Московскому патри-
-архату. 1683— 1 6 8 8 //Архив ЮЗР.— К., 1873.— Ч. 1.— Т. 5.— С. 85—89.
44 Прибавление к описанню Киевософийского собора и киевской иерархии / /
Б о л х о в и т и н о в Е. А. Указ. соч.— С. 87—95.
45 Л о т о ц ь к и й О. Українські джерела церковного права.— Варшава, 1931.—
С. 145— 146.
46 К а я т е р е в Н. Ф. Иерусалимский патриарх Досифей в его сношениях с рус-
ским яравительством 1699— 17707 / / Чтения в императорском обществе истории и древ
ностей российских.— М., 1891.— Кн. 2.— С. 8.
* * *
І. В. Рибак (Кам'янець-Подільський)
Стан соціально-побутової сфери
українського повоєнного села (1946— 1955 рр.)
Спосіб життя, як відомо, визначається об’єктивними умовами розвитку
суспільства. Різниця між способом життя мешканців села і міста в
Україні у повоєнні роки була дуже істотною. В історичній літературі
проблема соціального розвитку села у той період висвітлюється зага
лом вкрай спрощено, однобічно і лише в позитивному ракурсі ^
Мета повідомлення полягає в тому, щоб з’ясувати реальну карти
ну відбудови соціально-побутової сфери українського повоєнного села,
показати реальні проблеми і труднощі в її розвитку.
Першочерговим завданням у цій галузі в 1946 році була відбудо
ва житлового фонду, дощенту зруйнованого у роки війни. П’ятиріч
ним планом на 1946—1950 рр. передбачалося спорудити на кошти
колгоспників та селян з допомогою державного кредиту 1,2 млн. бу
динків 2. Проте держава своїх обіцянок не виконала. Протягом указа
ного періоду було зведено лише 650,6 тис. хат, що становило 54,6%
від державного плану3. Багато мешканців села відчували гостру пот
138И 0130—5247. Укр. іст. журн., 1994, № 1 61
І. Ж. Рибак
ребу в житлі, На 1 березня 1949 р. в землянках проживали більше
50 тис., а на чужій житловій площі — 48 тис. сімей колгоспників. Ти
сячі родин мешкали в малопристосованих для житла приміщеннях:
хлівах, клунях, клубах, культових спорудах4.
Брак будівельних матеріалів, кваліфікованої робочої сили змушу
вав людей споруджувати примітивне житло. Вибіркові обстеження сіл
Чернігівської області, проведені комісією ЦК КП(б)У в 1949 р., пока
зали, що «новозбудовані будинки колгоспників у переважній біль
шості випадків являють собою чотиристінну хату з великою піччю в
кутку. Стіни більшості хат сплетені з хмизу або з рублених дерев’я
них пластин, обмазаних глиною з двох боків. Дахи солом’яні, долівки
глиняні. Вікна, як правило, маленькі, з низькими підвіконниками»5.
Обстеження в Полтавській області показало, що «хати будуються без
проектів, причому багато з них мають примітивний характер, як в час*
тині планування, так і архітектурного оформлення. Більшість хат од
нокімнатні або складаються з однієї кімнати та кухні» 6.
У зв’язку з такими обставинами в січні 1949 р. Рада Міністрів і
ЦК КП(б)У прийняли постанову про хід будівництва житлових бу
динків для колгоспників, при цьому черговий раз зверталася увага ра
дянських та партійних органів на рішуче прискорення даної справи.
Проте й на цей раз контроль за виконанням постанови не здійсню
вався, належної допомоги з боку республіканського уряду колгоспам
не надавалося, а виробництво будівельних матеріалів у необхідних
обсягах не забезпечувалося. Створення ж у колективних господар
ствах власних підприємств по виробництву цегли, черепиці та інших
будівельних матеріалів на початку 50-х років (парадоксальне явище!)
було категорично заборонене. Більше того, в звітній доповіді ЦК
ВКП(б) XIX з’їздові партії підкреслювалося, що це відволікає увагу
колгоспів від розв’язання їх головного завдання — збільшення вироб
ництва продукції ланів і ферм 7.
Тільки після вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС певною
мірою поліпшується становище в сільському будівництві. На село по
чало більше надходити будматеріалів, дещо зросла роль колгоспів у
спорудженні хат для селян. Про темпи житлового будівництва свід
чать матеріали вибіркових обстежень 506 господарств колгоспників
Львівської області в 1952—1955 рр. Так, в 1952 р. було зафіксовано
спорудження тільки одного житлового будинку, в 1953 — 3 господар
ства побудували хати і 2 господарські будівлі, в 1954 р., відповідно,
9 і 1, в 1955 р.— 19 і 8 8. У 1950—1955 рр. на Україні було зведено
460 тис. сільських хат, близько половини з яких — у 1953—1955 рр.9.
Це, нарешті, дало можливість у середині 50-х рр. переселити сім’ї
колгоспників, які поневірялися в землянках, до нормальних осель.
Однак побутово-житлові умови колгоспників України все ще за
лишалися надзвичайно тяжкими. Для ремонту будівель не вистачало
чоловічих рук. Досить складною була проблема палива, особливо в
південних областях республіки. Рідко у селянських хатах світила га
сова лампа, частіше використовувалася відома з прадавніх часів
скіпка.
Облаштування селянських хат було аскетично скромним. Воно
почало трохи поліпшуватися лише в 1953—1955 рр. Оселя колгоспни
ка у той час фактично майже не відрізнялася від довоєнної. Вибіркові
бюджетні обстеження, здійснені в 1952—1955 рр., показали, що 87%
родин мешкали в глинобитних або дерев’яних хатах, 94% з яких мали
солом’яний або очеретяний дах. Лише 4 відсотки будинків мали де
рев’яну підлогу, а решта — ущільнену земляну або глиняну долівку 10.
Післявоєнні українські села потребували також проведення знач
ного обсягу робіт по їх впорядкуванню. Зразу ж після визволення там
було здійснено комплекс невідкладних санітарно-гігієнічних робіт.
«Очистіть кожну вулицю, кожен двір,— писала газета «Радянська Укра-
62 /55ІУ 0130—5247. Укр. іст. жури., 1994, № 1
Соціально-побутова сфера українського повоєнного села
їна»,— від бруду, відвезіть сміття на спеціально відведені звалища, тру
пи тварин на скотомогильники, очистіть від сміття береги рік та став
ків, відремонтуйте криниці — ось з чого слід починати боротьбу за
чистоту, за порядок в кожному домі, в кожному дворі, на кожній ву
лиці. Це повинно бути нашим бойовим завданням» п. Ініціатором руху;
за благоустрій сіл виступила Чапаєвська сільська Рада депутатів тру
дящих Золотоніського району Полтавщини. У зверненні до трудівників
ланів і ферм республіки колгоспники Чапаєвки писали: «Хоча наше
першочергове завдання вивести колгоспників із землянок у світлі та
просторі хати, побудувати виробничі будівлі, ми, проте, знаходимо,
час і сили, щоб впорядкувати все село. Закликаємо всі сільські
Ради Радянської України до швидкого і кращого впорядкування
наших сіл» 12.
У багатьох колгоспах республіки у відповідь на звернення чапа-
євців проводилися недільники, місячники по благоустрою, озелененню
вулиць і сільських шляхів. Значну роботу в цій справі провели, зокре
ма, Піщанська сільська Рада на Сумщині13, Булганівська сільрада
Иовоастраханського району на Херсонщині и, Андріївська сільська
Рада Балаклійського району на Харківщині15. Однак завдяки лише
ентузіазмові вдавалося зробити небагато. А матеріальних засобів кол
госпи не мали, оскільки в умовах директивно-командної системи пла
нування перебували у надзвичайно скрутному становищі 16_17. Обсте
ження комісією ЦК КП(б)У сіл, зруйнованих під час війни, показали*
що «забудова здійснюється без будь-якої плановості. Колгоспники
розташовують будівлі на своїх садибах відповідно до своїх особистих
смаків та можливостей, зовсім не дотримуючись елементарних правил
планування й архітектурного оформлення. Більшість колгоспних са
диб забудовано так, що господарські будівлі виходять на вулиці, заб
руднюючи їх рідкою гноївкою» 18. Селяни, які з ранку до вечора були
зайняті на колгоспних роботах або у присадибному господарстві, зви
чайно, не мали можливостей для впорядкування сіл. Один з інструк
торів ЦК КП(б)У, відвідавши в 1949 р. села Сумщини, писав у допо
відній записці на адресу керівництва: «Садиби багатьох колгоспів за
недбані, закидані різним реманентом. Переважна більшість хат кол
госпників не огороджені, не побілені. Вікна багатьох хат не засклені, а
заткнуті різним ганчір’ям» 19. Це був типорлй «портрет» тогочасного
села України.
Замість наполегливої та послідовної роботи по впорядкуванню
населених пунктів в 1949 р. у республіці розпочинається кампанія по
створенню показово-експериментальних сіл. Ініціаторами цієї справи
виступили Черкаський обком КПУ та обласна Рада депутатів трудя
щих, які зобов’язалися протягом десяти років добитися ліквідації різ
ниці між містом і селом у соціально-побутовій сфері. Ця ініціатива
під тиском республіканських керівних інстанцій набула значного по
ширення. Наприклад, у селі Рівному Генічеського району Херсонщини
було вирішено закласти агромісто ім. Сталіна на честь «вірного друга
селянства». Для цього передбачалося звести 39 культурно-побутових
споруд, у тому числі кінотеатр, будинок піонерів, стадіон, іподром, бу
динок відпочинку тощо20. Були побудовані такі показово-експеримен
тальні села, як Новосилівка на Чернігівщині, Писарівка на Вінниччи
ні, Чапаєвка на Полтавщині та ряд інших21. Водночас для тисяч сіл
України не виділялося на благоустрій жодної копійки.
Однак ця кампанія на початку 50-х років «задихнулась» й була
згорнута, оскільки бракувало як фінансових, так і матеріальних ре
сурсів. Зрештою, перед колгоспами ставилося основне завдання — ви
робництво за будь-яку ціну, а умови життя селян не мали особли
вого значення. У передовій статті газети «Правда» зазначалося: «Кош
ти колгоспів, працю колгоспників необхідно спрямувати на розвиток
громадського господарства колгоспів»22. Таке завдання висувалося
ІЗЗАІ 0130— 5247. Укр. іст. жури., 1994, № 1 63
/. В. Рибак
перед партійними організаціями та керівними радянськими і госпо
дарськими органами в спеціальному листі ЦК ВКП(б) «Про завдан
ня колгоспного будівництва у зв’язку з укрупненням дрібних колгос
пів» (квітень 1951 р.) 23. Отже, в розглядуваний період у справі впо-
рядкуваня сіл існували непереборні труднощі. Давалися взнаки не
тільки наслідки страшної війни, брак ресурсів, а й нехтування соці
альними проблемами села з боку командних інстанцій тоталітарної
держави.
Важливу роль, як відомо, у соціальному розвитку сіл відігравала
електрифікація та радіофікація. У повоєнні роки держава виділяла на
ці цілі мізерні кошти. Законом про п’ятирічний план відбудови і роз
витку народного господарства 1946—1950 рр., а також Директивами
розвитку народного господарства на 1951—1955 рр. передбачалося лише
спорудження в селах невеликих гідроелектростанцій, а в тих регіонах,
де були відсутні гідроресурси,— малопотужних теплових електростан
цій з тепловими та газогенераторними двигунами методом народної
будови. Ці плани одержали назву «мала електрифікація села». Обме
жені економічні можливості колгоспів, нестача турбін, генераторів,
розподільчої мережі не давали їм можливості широко рзгорнути ро
боти по електрифікації села. Лише після того, як в 1954 р. колгоспам
було дозволено підключатися до державної електромережі, справа
дещо поліпшилася. Так, в ході вибіркових бюджетних обстежень 506
■сімей колгоспників Київської області було виявлено, що в 1952 р. мали
•електричне освітлення 15 господарств, у 1953 р.— 22, 1954 р.— 25, а в
1955 р. вже 4224. В 1954 р. електроенергію використовували в 3488
колгоспах, з них у 584 — тільки у виробничих цілях, 2698 частково для
побутових потреб колгоспників, і тільки у 206 всі двори селян було
електрифіковано 25.
Досить повільними темпами відновлювалася радіофікація сіл. До
1950 р. вдалося обладнати радіоточки в 12% колгоспів та 7,8% сіль
ських населених пунктів республіки26. Вони встановлювалися пере
важно у громадських місцях села: конторі колгоспу, клубі, школі,
сільраді, на майдані, в центрі населеного пункту тощо. Лише на по
чатку 50-х років розпочинається радіофікація сільських хат. Це видно
з матеріалів вибіркових бюджетних обстежень 506 сімей колгоспників
Київської області. В 1952 р. радіоприймачі було виявлено у 18 сімей
обстежених, 1953 — 82, 1954— 182, 1955 — 234 27. На 1 січня 1954 р.
було радіофіковано 1063,6 тис. колгоспних дворів, або 18,7% їх загаль
ної кількості. Разом з тим, в Україні налічувалося 7200 сіл, які взага
лі не були підключені до радіотрансляційної мережі28. Отже, в сере
дині 50-х років вдалося перевершити довоєнний рівень електрифікації
та радіофікації сіл у республіці. Проте у багатьох сім’ях жителів сіл,
як і в довоєнний період, електрична лампочка, радіоприймач були ве
ликою рідкістю.
Повоєнні економічні труднощі, зрозуміло, негативно вплинули на
стан побутового обслуговування трудівників села. Матеріально-техніч
на база малих виробництв на селі, тобто промислової та споживчої
кооперації, була істотно підірвана. Мізерні матеріальні прибутки кол
госпників істотно звужували можливості по наданню послуг сільсько
му населенню. До того ж з 1946 по 1951 рр. за ініціативою республі
канських інстанцій відбулося значне скорочення кількості промислових
артілей на селі, у складі яких діяли різноманітні побутові майстерні.
Це видно з таблиці № 1 29.
Учасники республіканської наради з питань побутового обслуго
вування населення, що відбулася 1—2 липня 1952 р., звернули увагу
на необхідність розширити кількість промартілей 30. Після цього від
булося деяке їх зростання. У 1955 р. в селах України налічувалося 584
майстерні по ремонту й пошиттю взуття, 1446 — по пошиву одягу,
67 — по ремонту металовиробів, 2 — по виробництву культтоварів.
64 ІЗЗМ 0130—5247. Укр. іст. ж у р н 1994, № 1
Соціально-побутова сфера українського повоєнного селй
У сільській місцевості діяло також 250 перукарень і 216 фотоательє3!.
Як правило, заклади побутового обслуговування розташовувалися в
райцентрах або великих населених пунктах. Тому значна частина сіль
ського населення була позбавлена можливості користуватися їх пос
лугами. Наприклад, якщо у Вінницькій області на одну майстерню по
бутового обслуговування в 1955 р. припадало 1,1 тис. міського насе
лення, то на селі — 7,9 тис., а в окремих районах 10—18 тис. чол.32.
В Близницівському районі Харківської області з 156 населених пунктів
майстерні побутового обслуговування були тільки у 18. В Савинському
районі цієї ж області не було жодного такого закладу33. Це виклика
ло справедливі нарікання, численні скарги трудящих. Так, група кол
госпників Вовчанського району Харківської області писала в газету
«Соціалістична Харківщина»: «Вже час, щоб на селі було де помитись
та постригти волосся, відремонтувати взуття, пошити одяг...» 34. Внас
лідок незадовільного стану побутового обслуговування витрати родин
колгоспників на побутові послуги зростали дуже повільно. Якщо в
1940 р. витрати сім’ї колгоспника на ремонт та пошиття одягу, взут
тя, а також виготовлення і ремонт культтоварів та предметів домаш
нього вжитку становили в середньому 67 крб., або 2,6% у загальній
структурі матеріальних витрат сім’ї, то в 1952 р., відповідно, 62 крб.—
1,4%, 1953 р. 63— 1,5%, 1954 р. 66— 1,3, а в 1955 р. досягли довоєн
ного рівня і становили 67 крб., тобто 1,3%.
Т а б л и ц я 1
Кількість майстерень і-підприємств побуту
Види ремонту-та послуг Всього на
І. І. 1947р.
В т. ч.
на селі
Всього на
І. І. 1949
В т* ч.
на селі
.Майстерні по ремонту взуття 5301 2586 4235 2546
- » по ремонту одягу 1206 646 859 474
» по пошиттю одягу 666 289 582 256 -
» по ремонту галантереї
» по виготовленню та
47 2 40 ---•
ремонту меблів ЗО 5 35 9
Перукарні. 538 • 64 ' 651 43
Фотографії 383 45 358 23 1
Отже, побутове обслуговування було організовано дуже погано*
що негативно позначилося на умовах життя і праці колгоспників. -
Не набагато кращим було торговельне обслуговування сільського
населення, У роки четвертої п’ятирічки не вдалося відновити довоєн
ну мережу торгових закладів. Якщо в 1940 р. в селах республіки їх
налічувалося 50734, то на 1 січня 1952 р. — лише 43458 36“37. В знач
ній частйні сіл України взагалі не було таких закладів. Тільки в сере
дині 50-х рр. вдалося відновити довоєнну мережу підприємств торгів^
л і 38. Однак і тоді у цій справі мали місце значні недоліки. Одним з
найбільших були хронічні перебої з товарами першої необхідності.
Вибіркові обстеження сільмагів у 1955 р. виявили, що в кожному
третьому з них у продажу були відсутні такі товари, як гас, сірники,
мило, сіль, тютюн тощо39. З 84 сільських торгових точок Тернопіль*
ської області 50 на час перевірки не мали навіть асортиментного міні
муму40. Незадовільно постачалися сільські магазини промисловими
товарами масового вжитку: взуттям та одягом. Майже зовсім були
відсутні в продажу меблі, велосипеди, радіоприймачі. Це викликало
справедливі нарікання з боку сільських покупців. Так, жителька села
Єотииця-Боянівське Новоукраїнського району Кіровоградської області
В. Степанчук у листі в газету «Радянська Україна» писала: «В наш
сільський магазин за п’ять років не завезли жодного радіоприймача,
155 У 0130—5247. Укр. іст. ж у р н 1994, № 1 5 — 3-840 65
І. В. Рибак
мотоцикла. Не можна тут купити ліжка, стільця, дивана, пате
фона» 41.
Слаборозвинутою на селі залишалася мережа спеціалізованих ма
газинів. У 42 % сільських районів України були відсутні продовольчі
магазини, 29% — господарчі, 21% — культмаги 42_43. Тому сільські,
жителі змушені були витрачати багато часу на пошуки необхідних то
варів у місті або звертатися до послуг перекупників-спекулянтів.
Незадовільний стан торгівлі на селі змушена була визнати того
часна преса. Так, «Правда України» відзначала: «В сільських магази
нах та крамницях ще дуже часто в продажу немає найбільш необхід
них предметів. Приміщення багатьох крамниць давно не ремонтува
лись. В них тісно і брудно. Особливо погано налагоджено торгівлю в
селах, розташованих далеко від райцентрів та головних шляхів. Жи
телі тут інколи позбавлені можливості купити в своєму магазині на
віть такі товари, як гас, сіль, цигарки, мило»44.
Таким чином, сільська торгівля потребувала істотного та невід
кладного поліпшення.
Поступово відновлювалася мережа підприємств громадського хар
чування. В 1949 р. на селі налічувалося 4407 таких закладів, з них
1 ї 96 становили чайні, їдальні, ресторани, а 3211 — буфети та закусоч
ні. Звертає на себе увагу факт, що до кінця 40-х років не вдалося'
відновити їх довоєнної кількості45. На селі створювалася, однак, мере
жа примітивних буфетів, закусочних з надзвичайно бідним асортимен
том страв. У 1952 р. їдалень, чайних і ресторанів на селі було 1260, а
кількість буфетів та закусочних, які торгували спиртним, збільшилася
до 462646.
З 1953 р. спостерігається тенденція до розширення мережі гро
мадського харчування за рахунок створення їдалень при радгоспах,.
МТС, профтехучилищах, школах. У 1955 р. при МТС функціонувало'
982, при училищах механізаторів — 97, при школах— 166 їдалень47.
До того ж, споживчою кооперацією було введено в дію 774 їдалень, бу
фетів, ресторанів48.
Крім того, в 1953—1955 рр. набуває поширення виїзне харчуван
ня колгоспників під час польових сільськогосподарських робіт. У
1955 р. воно практикувалося у всіх радгоспах і 81% колгоспів респуб
ліки 49. Велику роль в житті села відігравало налагодження випікання,
хліба. У післявоєнний період зусиллями колгоспів та споживчої коопе
рації на селі створюються малопотужні хлібопекарні. В 1946 р. у сіль
ській місцевості діяло 674, а в 1947 р.— 1237 хлібопекарень50. Вони
працювали на так званих «пайових» умовах, коли колгоспники вноси
ли у фонд громадської випічки певну кількість борошна і з нього випі
кався хліб для їх потреб. Усе це давало можливість економити час та
працю жінок в домашньому господарстві.
Починаючи з 1953 р., багато пекарень на селі будувались силами
споживчої кооперації. Вони випікали хліб із свого борошна. Про роз
ширення громадської випічки свідчать дані вибіркових бюджетних
обстежень сімей колгоспників органами ЦСУ. Якщо в 1952 р. витра
ти сім’ї колгоспника на купівлю печеного хліба та хлібобулочних ви
робів у загальній структурі витрат становили 94 крб., або 2,2%, то в
1953 р.— 71 крб., або 1,6 %, в 1954 р. 155 крб., або 3,1 %, в 1955 р. 174,
або 3,2% 51.
Незважаючи на це, мережа хлібопекарень на селі не задовольня
ла потреб сільських жителів. Зокрема, в Сумській області на 451 сіль
раду в 1955 р. припадало лише 86 малопотужних хлібопекарень, які
могли забезпечити потреби сільського населення в хлібі та хлібобу
лочних виробах всього на 14 % 52, в Хмельницькій — на 22 % 53.
Приблизно таке саме становище спостерігалося і в інших областях
України, крім Донбасу, Харківської, Дніпропетровської, Одеської об
ластей, де процент забезпечення хлібом та хлібобулочними виробами
66 155 N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1994, № і
Соціально-побутова сфера українського повоєнного Села
через мережу громадських хлібопекарень становив у 1955 р, 52—
58% 54. З цього можна зробити висновок, що система громадського
харчування тільки в середині 50-х років досягла довоєнного рівня і
дещо його перевищила. Проте її можливості не задовільняли потреб
жителів села. У порівнянні з мешканцями міст сільські трудівники
мали значно менше можливостей скористатися послугами закладів,
громадського харчування.
Т а б л и ц я 2
Припадало на 1000 чоловік населення
лікарняних ліжок лікарів середнього медперсоналу
Роки
місто село місто село місто село
1950 103 20 32 3 67 20
1955 104 25 34 3 78 25
Не набагато кращим був також рівень медичного обслуговування
сільського населення. Слід відзначити, що в повоєнний період прово
дилася певна робота по відновленню мережі лікувальних закладів у
сільській місцевості. Так, вже в 1946 р. загальна кількість лікарняних
ліжок в сільських медичних закладах перевищила довоєнний рівень55»
Однак матеріальна база сільських лікарень, їх кадровий склад
були вкрай незадовільними. Наприклад, завідуючий дільничною лікар
нею Приморського району Запорізької області в листі до керівних ін
станцій республіки у 1949 р. писав: «Лікарня розміщена в кількох не
величких кімнатах, оснащена лише одним стерилізатором, шприцом»
двома пінцетами, скальпелями. Прийом хворих ведеться у неопаленому
приміщенні, де немає навіть стільців та стола. Сильнодіючих меди
каментів хворі не отримують. Відсутність транспорту призводить до
того, що значна частина хворих на запалення легенів, туберкульоз у
віддалених селах залежується вдома, не одержує кваліфікованої ме
дичної допомоги» 56.
Таке становище було характерним для багатьох медичних заклад
дів на селі. В 1949 р. з 380 сільських лікарень клінічно-діагностичні
лабораторії мали тільки 88, а рентгенкабінети — 5657. Не вистачало
санпропускників, меблів, білизни. На харчування хворих також виділя
лися буквально копійки, на які можна було купити хіба що овочі, мо
локо й хліб. В 1950 р. лікаря-педіатра не було в 43 сільських районах,
акушера-гінеколога — в 279, хірурга — в 7 58.
У 1953—1955 рр. кількість медичних закладів на селі дещо збіль
шилася, певною мірою поліпшилися їх матеріальна база та укомплек-
тованність фахівцями. Проте загальний рівень медобслуговування за
лишався на низькому рівні, істотно відстаючи від міського. Це видно-
з таблиці № 2 59.
А подекуди рівень медичного обслуговування був набагато нижчий
від цих середньореспубліканських показників. Так, у 1954 р. на Укра
їні налічувалося сім сільських районів, де не існувало жодної лікарні»
шість районів мали лікарні та лабораторії лише у районних цент
рах 60. У 164 сільських дільничних лікарнях, 89 амбулаторіях взагалі
не було лікарів. їхні обов’язки виконував середній медичний персо
нал61. У 1955 р. ЗО сільських районів не мали свого педіатра, 27 —
акушера-гінеколога, а 2 — хірурга62.
Сільські лікарні вкрай незадовільно забезпечувалися електроенер
гією, транспортом. Так, з 406 сільських районних лікарень і 1968 діль
ничних електричне освітлення мали, відповідно, 325 і 806. Транспор
153N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1994, № 1 5* 67
/; В. Рибак
том, переважно гужовим, були забезпечені 1631 дільнична та 199 ра
йонних лікарень63.
Відсутність на селі розгалуженої мережі медичних закладів,
укомплектованих спеціалістами, оснащених сучасним устаткуванням,
призводила до того, що значна частина сільських жителів змушена бу
ла звертатися по допомогу до міських лікарень. Так, з 4938,7 тис. па
цієнтів, які поступили в 1956 р. в міські лікувальні заклади, 1406,2
тис., або 28,5%, становили жителі с іл64. Тому лікарні міста були пере
вантажені. В 1956 р. через відсутність вільних місць у цих закладах
14526 хворим із сіл було відмовлено в госпіталізації65.
, У зв’язку з низькою якістю медичного обслуговування на селі ви
соким залишався рівень смертності, захворюваності серед сільських
жителів у порівнянні з містом. Через несвоєчасне виявлення на селі
хворих на туберкульоз смертність від нього на 100 тис. жителів сіл
становила 74,8 чол., в той час, як у місті — 64,066.
Все це свідчить про те, що рівень медичного обслуговування сіль
ського населення у післявоєнний час залишався на низькому рівні. У по
рівнянні з міськими жителями мешканці сіл мали значно менше мож
ливостей одержати кваліфіковану медичну допомогу. Про це свідчить
також рівень пологової допомоги на селі. Так, у 1946 р. 253491 селян-
Іса народила дітей вдома без наступної госпіталізації в пологових ме-
дйчних/закладах67. У 1948 р. цей показник становив уже 274551 68.
У першій половині 50-х рр. було вжито деяких заходів по поліп
шенню медичної допомоги при пологах. Зокрема, розширено мережу
спеціальних закладів. Це можна простежити на прикладі західноукра
їнських сіл. Якщо в Закарпатській області в 1951 р. у лікарнях наро
дилося 49,3% дітей, то в 1955 р.— вже 80,2% 69, у Рівненській, ;відгїо-
бід н о , 27 % і 53,4 % 70.
Незважаючи на деяке збільшення пологових закладів на селі,
якість медичної допомоги, що надавалася' сільсьюім породіллям, зали
шалася досить низькою. Якщо у міських лікарнях протитуберкульоз
ним Щепленням у 1952 р. було охоплено 9І %. новонароджених, то на
селі— 69%.' Смертність дітей у сільських закладах була також вищою,
ніж у міських71. Під час вибіркових обстежень колгоспних пологових
будинків у' Херсонській, Чернігівській, Чернівецькій, Рівненській, Жи
томирській областях в 1952—1954 рр. виявилося, що переважна біль
шість з них розташовувалася в звичайних селянськид хатах. Правлін
ня/колгоспів майже не піклувалися про поліпшення побутових умов
породіль та.новонароджених. Як правило, щ заклади не діяли у зимо
вий період через відсутність палива. Ось який вигляд мав колгоспний
пологовий будинок на момент обстеження в селі Малинівка Новосе-
лицького району Чернівецької області: «У невеличкій сільській хаті
було влаштовано післяпологове відділення площею .12 м2.. В примі
щенні із земляною долівкою вогко. Дитячі ліжка відсутні. Новонарод
жені лежали на одних ліжках з породіллями. В пологовому будинку
обмаль навіть господарського мила. Простині брудні. Білизна переться
рідко через відсутність мила і палива, яке у літній період колгоспом
не виділяється» 72.
Низька якість медичної допомоги при пологах, погані побутові та
санітарно-гігієнічні умови для породіль зумовлювали високу смертність
серед новонароджених. Тому багато жінок народжували дітей вдома
або зверталися до міських лікарень. У 1955 р. без медичної допомоги
народили дітей 56 тис. селянок73, серед пацієнток міських пологодопо-
міжних закладів у 1954 р. 28,8% становили жительки села74.
Важливим показником соціально-побутового розвитку села були
дошкільні дитячі заклади. Потреба в жіночих руках у сільськогоспо
дарському виробництві спонукала власті до створення мережі сезон
них дитячих ясел і садків. Однак їх матеріальне становище в другій
половині 40-х рр. було важким. Так, не було належним чином налагод
68 І85М 0130-5247. Укр. іст. жррн., 1991, Д5 1
Соціально-побутова сфера українського повоєнного села
жене харчування малюків. Багато колгоспів виділяли для них в обме-,
женій кількості борошно, крупу, олію, картоплю й молоко. Нерідко хар
чування дітей організовувалося за рахунок продуктів, принесених бать
ками 75. Переважна більшість дошкільних закладів на селі розташову
валася у малопристосованих приміщеннях: звичайних хатах, клуба#,
конторах колгоспів. У ході вибіркових обстежень дошкільних закла
дів України органами статистики в 1950 р. виявленр, наприклад, що
ясла колгоспу їм. Будьонного Новоград-Волинського району Жито
мирської області розташовувалися в приміщенні колишнього свинар
ника, а в селі Думенка Хмельницького району Вінницької — у пташ
нику. На колишньому тваринницькому дворі діяли ясла в селах Довж,-
ки Славутеького і Яківці Михайпільського районів Кам’янець-Подільг
ської області76.
Дещо краще була поставлена справа у постійно діючих колгосп
них яслах. Проте тільки окремі економічно міцні господарства мали
можливість утримувати їх протягом цілого року. Так, у 1949 р. в кол
госпах України налічувалося лише 64 постійні дитячі заклади 77.
У 1953—1955 рр. значно більше дітей колгоспників були охопле
ні сезонними яслами. Зросла також кількість постійно діючих кол
госпних дошкільних закладів. Скажімо, в 1955 р. колективні госпо
дарства на власні кошти утримували 176 з них78. Проте наявна мере
жа ясел та садків не задовільняла зростаючі потреби трудівників сег’
ла. На Дніпропетровщині у ряді районів через відсутність дошкільних
закладів від 7 % до 13 % працездатних жінок змушені були не працю
вати79.
. Не вдалося позбутися недоліків в утриманні та вихованні дітей, в
сезонних яслах. Обстеження останніх в Львівській, Волинській, Жцто-'
мирській, Вінницькій областях у 1955—1956 рр. виявило значні .пору;
шення в їх роботі. Наприклад, в селі Дударі Ржищівського району. Ки
ївської області перевіряючі застали таку картину: «В кімнаті площею
1.6 м2, де знаходилось 20 дігей, було всього 3 старих залізних ліжка,
на яких спало шестеро дітей. Троє дітей спали в корзинах, підвішених1
до стелі, п’ятеро на нарах без будь-яких матраців, ще шестеро на
брудних джутових мішках, набитих соломою, прямо на земляній до:
дівці»80. Узагальнюючи матеріали обстеження, газета «Колгоспне
село», писала: «В багатьох колгоспах ще до цих пір правління турбу
ється про дитячі ясла тільки під час польових робіт. Дитясла і садки,
як правило, розміщуються в орендованих малопристосованих примі
щеннях, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Часто, не
вистачає твердого та м’якого реманенту, іграшок, дитячої літератури.
Незадовільно поставлено виховання дітей. їх доглядають малоосвіче-
ні літні колгоспниці. З таким становищем не можна миритися»81.
. Картина соціально-побутового розвитку українського повоєнного
села була б неповною без. аналізу стану сільських культосвітніх ззклд-.
дів; клубів, бібліотек тощо.
В кінці 40-х рр. у селах України діяло 2285 хат-читалень, 127Й6
сільських, 12188 колгоспних клубів та 789 Будинків культури82. На
ведені дані свідчать, що довоєнна чисельність сільських культурно-
освітніх закладів була не тільки відновлена, але й значно збільшена:.
Проте багато їх існували тільки на папері. Для їх роботи не було ні
приміщень, ні обладнання. Наприклад, 1582 сільських та 1670 кол
госпних клубів зовсім не мали приміщення83. Тільки .12,1% таких зак
ладів мали стаціонарні кіноустановки84. Особливо жалюгідне стано
вище склалося з хатами-читальнями. Укрупнення колгоспів на початі
ку 50-х рр. призвело до погіршення стану сільських закладів культу
ри. Переведення сіл до розряду «бригадних» спричинило; зменшення
кількості клубів, бібліотек, погіршення якості їх роботи. «В укрупне
них колгоспах закрили культурно-освітні заклади • бувших дрібних
колгоспів, нині виробничих бригад,— писала «Радянська Україна»;—
/55АГ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1994, М 1
/. В. Рибак
мотивуючи тим, що колгосп єдиний і тому клуб мусить бути єдиний.
Проте навіть добре налагоджена культурно-освітня робота на цент
ральній садибі не може задовольнити всіх колгоспників артілі, оскіль
ки окремі бригади великих укрупнених колгоспів знаходяться на від
стані декількох кілометрів від центру»85.
В багатьох бригадних селах жителі були позбавлені можливості
регулярно відвідувати бібліотеку, займатися в гуртках художньої са
модіяльності, переглядати кінофільми. Так, протягом 1955 р. у 184
бригадних селах жодного разу не демонструвалися кінофільми8б.
«Більшість клубів бригадних сіл,— писала «Вінницька правда»,— чис
ляться тільки на папері. В них нічого не робиться. Основна маса кол
госпників не має можливостей йти за 5—8 кілометрів для культурно
го відпочинку, а в своїх селах вони ще поки що не знаходять можли
востей для культури та відпочинку» 87.
До того ж, в 1955 р. 3914 сільські клуби не мали власних примі
щень, 669 — залів для глядачів 88. Багато клубів припиняли роботу у
зимовий період через відсутність палива. Головними причинами неза
довільної роботи сільських закладів культури був залишковий прин
цип їх фінансування. «Багато голів колгоспів,— писала «Вінницька
правда»,— не приділяють увагу будівництву культурно-освітніх закла
дів. В ряді колгоспів побудовані прекрасні тваринницькі приміщення,
а коли заходить мова про культурно-освітні заклади, керівники кол
госпів відповідають, що немає коштів для їх побудови» 89.
Надзвичайно слабкою на селі залишалася матеріальна база для
занять фізкультурою та спортом. У 1955 р. в селах України налічува
лося лише 47 стадіонів, 239 спортивних площадок та 14500 волейболь
них і 3736 футбольних йолів90. «Правління колгоспів часто питання
ми роботи сільських колективів не займаються,— писала газета «Мо
лодь України»,— і ніякої допомоги в поліпшенні якості не надають.
В багатьох селах навіть немає споріивних площадок і молоді немає де
займатися фізкультурою»91. У зв’язку з таким становищем жителі сіл,
особливо молодь, мали значно менше можливостей, ніж міські жите
лі, для змістовного дозвілля та відпочинку.
Аналіз відбудови зруйнованої у роки війни соціально-побутової
сфери українського повоєнного села показує, що лише у середині 50-х
років вдалося досягти досить низьких кількісних та якісних довоєн
них показників у відновленні житлового фонду, дитячих дошкільних та
культурно-освітніх закладів, медичному, торговельному та побутовому
обслуговуванні сільських жителів.
Соціальний розвиток повоєнного села здійснювався вкрай повіль
но та мляво. Проблеми та труднощі у відбудові соціально-побутової
сфери пояснювалися не тільки післявоєнною розрухою, але й залиш
ковим принципом фінансування, злочинно-байдужим ставленням влас
тей до потреб * сільських жителів. Це призвело до надто уповільненого
розвитку післявоєнного українського села, поглиблення відмінності
між містом та селом у побутовій сфері. Все це негативно позначалося
на настроях людей і спонукало значну їх частину, особливо молодь,
до переїзду до міста.
1 Історія селянства Української РСР: У 2-х тт.— Т. 2.— К.—1967.—582; П е т р е н
к о В. С. Село на шляхах піднесення. Зміни в складі, умовах праці і житті колгоспно
го селянства Української РСР (1951— 1969 рр.).— К.— 1970.— С. 348; Т а л а н Є. П.
Колгоспи Української РСР в період завершення будівництва соціалізму (1951—
1958 рр.) — К — 1966.— С. 1-60 та ін.
1 Історія селянства Української РСР.— Т. 2.— С. 358.
1 Народне господарство Української РСР в 1959 р.: Стат. щорічник.— К , 1960.—
С. 492.
4 Центр, держ. архів громадських організацій України, ф. оп. 31, спр. 217»
арк. 8. (Далі — ЦДАГО України).
8 Там же, спр. 272, арк. 71.
70 1 5 5 N 0130—5247. Укр, іст. жури., 1994, Л5 1
Соціально-побутова сфера українського повоєнного села
6 Там же, спр. 709, арк. 31.
7 Правда.—1952.—5 октября.
8 ЦДАВО України, ф. 582, оп. 24, спр. 406 арк. 79.
9 Народне господарство Української РСР в 1959 р.— С. 492.
10 Центр, держ. архів вищих органів державної влади і управління України,
4). 582, оп. 24, спр. 406, арк. 1(36, 96 ,69, 150 (далі — ЦДАВО України).
11 Радянська Україна.— 1944.—23 жовтня.
12 Там же.—1945.— 16 травня.
13 Там же.— 1945.—3 листопада.
14 Там же.— 1945.—2 листопада.
15 Там же.
18-17 Д а н и л о в В. Октябрь и аграрная іполитика партии/ / Коммунист.—1987.—
Л* 16.— С. 37.
18 ЦДАГО України, ф. 1, оп. ЗО, спр. 1440, арк. 2.
18 Там же, ф. 1, оп. ЗО, спр. 1232, арк. 41.
29 Там же, спр. 1657, арк. 17.
21 Там же, спр. 1332, арк. 41.
22 Правда.— 1951.—20 апреля.
ж История крестьянства СССР: В 5 т.— М., 1988.— Т. 4.— С. 41.
24 ЦДАВО України, ф. 582, оп. 24, спр. 406, арк. 60.
25 ЦДАГО України, ф. 1, оп. ЗО, спр. 3883, арк. 20.
&ь Культурне будівництво Української РСР: В 2 т.— К., 1959.— Т. 1.— С. 20$.
27 ЦДАВО України, ф. 582, оп. 24, спр. 406, арк. 60.
28 Культурне будівництво Української РСР... — С. 295.
29 ЦДАВО України, ф. 4960, оп. 1, спр. 970, арк. 23.
*• Радянська Україна.— 1952.—6 липня.
31 ЦДАВО України, ф. 4960, оп. 1, спр. 1106, арк. 226.
32 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 31, спр. 583, арк. 73.
33 ЦДАВО України, ф. 582, оп. 24, спр. 406, арк. 136.
34 Соціалістична Харківщина.— 1954.—20 серпня.
38 ЦДАВО України, ф. 582, оп. 24, спр. 406, арк. 11.
34-37 Там же, ф. 296, оп. 8, спр. 14, арк. 41, спр. 533, арк. 2.
38 Там же, спр. 816, арк. 1.
34 Там же, ф. 296, оп. 8, спр. 14, арк. 41.
49 ЦДАГО України ф. 1, оп. ЗО, спр. 3434, арк. 70.
41 Радянська Україна.— 1953.—26 грудня.
43-43 ЦДАВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 816, арк. 15.
44 Правда України.— 1953.— 15 листопада.
48 ЦДАВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 252, арк. 2.
48 Там же, спр. 253. арк. 2.
47 Там же, спр. 1366, арк. 2.
48 Там же, арк. 3.
49 Там же, арк. 5.
54 Там же, спр. 252, арк. 2.
51 Там же, ф. 582, оп. 4, спр. 429, арк. 6.
82 Там же, спр. 494, арк. 99.
88 Хмельницький облдержархів, ф. Р-259, оп. 4, спр. .163, арк. 110.
84 ЦДАВО України, ф. 582, оп. 24, спр. 506, арк. 11.
88 Там же, оп. 11, спр. 209, арк. 13.
88 ЦДАГО України, ф. 1, оп. ЗО, спр. 1710, арк. 25.
87 ЦДАВО України, ф. 58(2, оп. 11, спр. 188, арк. 28.
88 Там же, ф. 342, оп. 15, опр. 385, арк. 14.
89 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 31, спр. 1124, арк. 63.
40 ЦДАВО України, ф. 582, оп. 11, спр. 380, арк. 2, 10.
81 Там же, арк. 20. >
92 Там же, спр. 494, арк. 21.
83 Там же, спр. 380, арк. 10.
84 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 31, спр. 1Ш , арк. 64.
85 Там же, арк. 56.
88 Там же, спр. 583, арк. 155.
87 ЦДАВО України, ф. 582, оп. 11, спр. 90, арк. 3.
88 Там же, арк. 1<2.
69 М і к у л и н е ц ь С. М. З історії охорони здоров’я в Закарпатській об ласт і//
Матеріали до історії розвитку охорони здоров’я на Україні.— К., 1957.— С. 379.
70 ЦДАВО України, ф. 582, оп. 11, опр. 1587, арк. 40.
71 Там же, спр. 421, арк. 60.
72 Там же, спр. 421, арк. 58.
73 Там же, ф. 342, оп. 15, спр. 3849, арк. 24.
74 Там же, ф. 582, оп. 11, спр. 421, арк. 74.
75 Там же, спр. 270, арк. 5.
78 Там же, арк. 147.
77 Там же, спр. 188, арк. 4.
78 Там же, ф. 342, оп. 15, спр. 3855, арк. 50.
0130—5247. Укр. іст. журн.„ 1994, № 1 71
<Н: П. Калениченко, Ж. Д. Ільченко
79 Там же, ф. 582, оп. 24, спр. 323, арк. 20.
80 Там же, арк. 7К
81 Колгоспне село, 1957, 6 квіт.
82 История крестьянства СССР.— М., 1988.— Т. 4 — С. 195.
83 ЦДАВО України, ф. 582, оп. 10, спр. 608, арк. 44.
84 Там же, арк. 92.
85 Радянська Україна.— 1952.—21 березня.
86 ЦДАГО України, ф. 1,, оп. 31, спр. 756, арк. 50.
87 Вінницька правда, 1957, 24 липня.
88 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 31, спр. 756, арк. 54.
8* Вінницька правда.— 1957.—8 липня.
- ’ 90 Колгоспне село.— 1955.—19 серпня.
91 Молодь України.— 1953.—23 грудня.
Н. П. Калениченко (Київ), Ж . Д . Ільченко (Кигв)
Роль земств у впровадженні
навчання рідною мовою в народній школі України
(кінець XIX — початок XX ст.)
Перші земства в Україні з’явилися у 1865 р. в Харківській, Полтав
ській та Херсонській, а в 1866 р.— у Катеринославській, Одеській,.
Чернігівській та інших губерніях. Слід відзначити, що хоч вони й були
виборними органами, однак їх діяльність контролювалася губернатором
та міністром внутрішніх справ. Царський уряд ставився до земств
з великою підозрою, оскільки до них потрапляли й демократичні
елементи та різночинна інтелігенція.
Згідно із затвердженим положенням земствам доручалося виконання
суто господарських функцій у галузі народної освіти, при цьому ви
датки на неї було віднесено до «необов’язкових» *. Щодо навчально-
виховної роботи в початкових школах, то їм було заборонено втручати
ся у ці питання.
Шкільну справу земствам довелося розпочинати в дуже складних.
умовах не лише тому, що кошти на народну освіту стали «необов’яз
ковими», а й.тому, що народні школи* перебували у великому зане
паді — не вистачало приміщень, учителів, підручників. Крім того, маючи
бажання взятися за створення початкових шкіл, не всі земства могли
виконувати цю благородну місію. Були й такі випадки, коли асигновані
ними кошти на будівництво шкільних приміщень не використовувалися,,
як це трапилося у 1867 р. в Кременчуцькому повіті Полтавської губер
н ії2. І все ж протягом першого десятиріччя існування земств кількість
земських початкових шкіл в Україні значно зросла 3.
Однак навчання в цих школах проводилося лише російською мо
вою. Проти цього виступали і земства, і передові суспільні діячі в
Україні. Навіть в офіційних державних документах, у підготовці яких
брали участь не лише царські чиновники, а й прогресивна громад
ськість, ці питання діставали своє відображення. Так, у «Зауваженнях
на проект статуту загальноосвітніх учбових закладів і на проект за
гального плану влаштування народних училищ» (1862 р.) йшлося про>
те, що треба «ввести викладання в народній школі для малоросійського
населення на малоросійській мові»4-5.
Однак у 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв, як відомо,
заборонив друкувати книжки українською мовою, оскільки, мовляв,,
такої «не бьіло, нет и бьіть не может», а з 1876 р., після Емського указу,
не дозволялося навіть ввозити в Росію книжки і брошури, що видава
лися за кордоном «на малорусском наречии». Ці укази по суті були
спрямовані на заборону української мови. В українців не залишилося
72 /35ЛГ 0130—5247. Укр. іст. оюурн., 1994. М і
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-212631 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T06:32:10Z |
| publishDate | 1994 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Рибак, І.В. 2026-02-09T08:54:28Z 1994 Стан соціально-побутової сфери українського повоєнного села (1946–1955 pp.) / І.В. Рибак // Український історичний журнал. — 1994. — № 1. — С. 61–72. — Бібліогр.: 91 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212631 Мета повідомлення полягає в тому, щоб з’ясувати реальну карти ну відбудови соціально-побутової сфери українського повоєнного села, показати реальні проблеми і труднощі в її розвитку. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення Стан соціально-побутової сфери українського повоєнного села (1946–1955 pp.) Состояние социально-бытовой сферы украинского послевоенного села (1946-1955 гг.) Article published earlier |
| spellingShingle | Стан соціально-побутової сфери українського повоєнного села (1946–1955 pp.) Рибак, І.В. Повідомлення |
| title | Стан соціально-побутової сфери українського повоєнного села (1946–1955 pp.) |
| title_alt | Состояние социально-бытовой сферы украинского послевоенного села (1946-1955 гг.) |
| title_full | Стан соціально-побутової сфери українського повоєнного села (1946–1955 pp.) |
| title_fullStr | Стан соціально-побутової сфери українського повоєнного села (1946–1955 pp.) |
| title_full_unstemmed | Стан соціально-побутової сфери українського повоєнного села (1946–1955 pp.) |
| title_short | Стан соціально-побутової сфери українського повоєнного села (1946–1955 pp.) |
| title_sort | стан соціально-побутової сфери українського повоєнного села (1946–1955 pp.) |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212631 |
| work_keys_str_mv | AT ribakív stansocíalʹnopobutovoísferiukraínsʹkogopovoênnogosela19461955pp AT ribakív sostoâniesocialʹnobytovoisferyukrainskogoposlevoennogosela19461955gg |