Про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату наприкінці XVII ст.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 1994 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
1994
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212632 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату наприкінці XVII ст. / О.М. Шевченко // Український історичний журнал. — 1994. — № 1. — С. 54–61. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860283969641119744 |
|---|---|
| author | Шевченко, О.М. |
| author_facet | Шевченко, О.М. |
| citation_txt | Про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату наприкінці XVII ст. / О.М. Шевченко // Український історичний журнал. — 1994. — № 1. — С. 54–61. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-18T14:41:24Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПОВІДОМЛЕННЯ
' 3 історії релігії та церкви
О . М. Шевченко (Київ)
Про підпорядкування Київської митрополії >
Московському патріархату наприкінці XVII ст.
Нині, коли помітно зростає інтерес громадськості до минулого нашої
держави, питання про роль і місце православної церкви в історії
України набуває особливого значення. Тривалий час воно знаходилося
поза увагою дослідників. Багато сторінок церковної історії замовчува
лося. І хоча відповідна наукова база для вивчення проблеми щодо
підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату
була підготовлена в XIX ст., за радянських часів, коли релігія була
проголошена «пережитком минулого», історію церкви вивчати було
неможливо.
Документи, які розкривали події підпорядкування Української
церкви Московському патріархату, приваблювали увагу багатьох істо
риків XIX ст. Зокрема, В. М. Ундольський, Є. Є. Голубинський, А. В.
Горський склали їх докладні списки. М. О. Коялович, С. М. Соловйов
наполягали на необхідності подальшого збирання, систематизації і
вивчення таких матеріалів 1_2. Згодом проф. Київської Духовної Ака
демії С. Терновський опублікував значну частину документів з перед
мовою3, що й донині є основним джерелом для дослідників, які цікав
ляться даною проблемою. Частина документів була видана також
Петербурзькою археографічною комісією 4.
У XIX ст. вийшло друком ряд досліджень, які тією чи іншою мі
рою висвітлювали важливі аспекти підпорядкування Київської митро
полії Московському патріархату5. У подальшому вивчення даної
проблеми пов’язане з іменами І. Огієнка, О. Лотоцького, Б. Крупниць-
кого, І. Власовського, Р. Єрипюка, Г. Удода, 3. Кохута6.
Питання про передачу прав на Київську митрополію від констан
тинопольського патріарха до московського постало на порядок денний
вже після входження України до складу Московської держави. І хоча
категоричні вимоги щодо підпорядкування московському патріархові
Никону ще не лунали, але занепокоєння впливових верхів української
духовної ієрархії було небезпідставне. Адже українське духовенство
не одержало підтвердження своїх прав і привілеїв у лютому — берез
ні 1654 р., коли велися переговори українського посольства на чолі з
військовим суддею С. Богдановим-Зарудним та переяславським пол
ковником П. Тетерею з московським урядом. Останній, посилаючись
на те, що «огь кіевского митрополита многіе неслушньте дела чи-
нятца»7, проігнорував прохання духовенства, надіслав гетьману гра
моту «О поведеній кіевского митрополита Сильвестра Коссова»8, де
повідомлялося про «митрополичье дурно и измену» 9, а сам митропо
лит був викликаний до Москви для пояснення і вмотивування своїх
вчинків.
І все ж таки питання про збереження юридичної залежності Київ
ської митрополії від царгородського патріарха «первой вольности, яже
<есть всехь вольностей и правв коренем» 10, було порушене посольст-
54 I55N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1994, № 1
Про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату
-вом від українського духовенства, яке на чолі з І. Гізелем у липні
1654 р. прибуло до московського царя. Воно повідомляло, що непід-
твердження даної «вольності», яка мала важливе значення для каноніч
ного становища Української церкви, викличе невдоволення духовен
ства України. Однак московський уряд, не наважуючись добиватися
зміни юрисдикції Київської митрополії (оскільки побоювався негатив
ної реакції православної ієрархії Сходу), все ж таки не був схильний
і задовольнити вимоги українських церковників. Тому, незважаючи
на настійні прохання послів, а також на підтримку гетьманом поданих
вимог, рішення цього питання відкладалося на невизначений час 10а.
13 квітня 1657 р. помер київський митрополит С. Косов. Після
-його смерті питання про перехід Київської митрополії під юрисдикцію
московського патріарха набуло особливої гостроти. Беручи активну
участь у підготовці елекційного собору, київський воєвода А. В. Бу-
турлін у своїх розмовах з блюстителем митрополії Л. Барановичем,
києво-печерським архімандритом І. Гізелем та ігуменами київських
-монастирів наполягав на тому, щоб духовенство визнало зверхність
московського патріарха і без його дозволу не обирало митрополита на
Київську єпархію п. Коли ж в середині січня 1658 р. київським митро
политом був обраний Д. Балабан, путивльський воєвода М. О. Зюзін
у своєму листі до гетьмана І. Виговського, нагадуючи йому про необ
хідність поїздки в Москву для обговорення з московським патріархом
^церковних справ, вимагав, щоб новообраний митрополит не посилав за
благословінням до константинопольського патріарха 12.
Проте наступник С. Косова навіть не повідомив московський уряд
про своє обрання 13. В розмові з московським послом Б. М. Хитрово
(лютий 1658 р.) він заявив, що ще з часів прийняття християнства ки
ївські митрополити «един по єдиному» поставлялися константинополь
ським патріархом, без дозволу якого він не має права прийняти посвя
ту в Москві від патріарха Никона 14.
Та вже у жовтні 1659 р. в підписаних в Переяславі статтях, на
яких Ю. Хмельницький і запорозьке військо присягало московському
царю, зазначалося, що київський митрополит і все українське духо
венство знаходиться «подь благословеніем'ь святейшего патріарха Мос
ковського... А вь права вь духовньїе святейшій патріарха вступати не
будеть» 15. І хоча жоден представник вищого духовенства не був при
сутній на раді (Переяславські статті підписані протопопами ніжин
ським М. Филимоновичем і переяславським Г. Бутовичем 16“17), москов
ський уряд вважав їх затвердженими.
Доклавши зусиль для затвердження неприйнятної для українсько
го духовенства статті, князь О. Трубецькой почав втручатися і в спра
ви Української церкви, про що, зокрема, свідчить призначення ним міс-
цеблюстителем київської митрополії єпископа Чернігівського Л. Бара-
новича 18_19.
Прийнята в Переяславі стаття про залежність київського митро
полита від московського патріарха викликала невдоволення не лише
'у Духовенства, але й в козацької старшини. Так, гетьманське посоль
ство на чолі з Андрієм Одинцем, яке прибуло до Москви, просило змі
нити редакцію відповідної статті. І хоча посланцям було категорично
відмовлено20, спроби захистити права духовного чину не припинялися.
Це питання передбачалося розглянути і на переговорах військових
комісарів (на чолі з В. Золотаренком) з представниками польської
•сторони при підписанні мирного договору. Зокрема, в гетьманській ін
струкції зазначалося, що сеіп'Ц статей, підтвердження яких польською
стороною повинні добиватися посланці, була й та, в якій йшлося про
збереження юридичної залежності Київської митрополії від константи
нопольського патріарха 21.% Фіксація даної статті у тексті мирного дого
вору опосередкованим шляхом ліквідувала б 8-ий пункт Переяслав
ських статей. Однак, дізнавшись про це, московський уряд заборонив
0130—5247. Укр. іст. журн., 1994, М 1 55
О. М. Шевченко
В. Золотаренку користуватися даною інструкцією при укладенні мир
ного договору. В новій інструкції, відправленій 5 травня 1660 р. в Бо-
рисов, де в цей час знаходилися військові комісари, гетьман вже не
торкався цієї проблеми.
Дії українського духовенства свідчили про те, що воно не вважа
ло підпорядкування Київської митрополії Московському патріархатові
остаточно вирішеною справою. Ігумен Трахтемирівського монастиря
Іоасаф, який прибув в червні 1660 р. до Москви, прохаючи від імені
українського духовенства дозволу на обрання нового митрополита, за
питував і про те, від кого новий архіпастир буде поставлятися на мит
рополичий престол. Знаючи стан церковних справ у Московській дер
жаві (патріарх Никон залишив свій престол, і Московська церква дру
гий рік не мала патріарха), духовенство розраховувало на те, що мос
ковський уряд буде змушений відмовитися від відповідної статті Пере
яславського договору і дозволить новообраному митрополитові прий
няти посвяту від константинопольського патріарха.
Настійні прохання українського духовенства і козацької старши
ни викликали невдоволення московського уряду22. Проте політичні по
дії на Україні та церковна смута в Московській державі не створюва
ли сприятливих умов для швидкої реалізації на практиці постанови
1659 р. Навіть пізніше, коли в середині 60-х рр. XVII ст. І. Брюховець-
кий сам неодноразово пропонував московському уряду прислати &
Москви митрополита на київську кафедру, вмотивовуючи свою пропо
зицію тим, що незалежне від московського патріарха українське духо
венство «двоедушничает»23, московський уряд, враховуючи складну
політичну та релігійну ситуацію, вирішив не поспішати з прийняттям
відповідного рішення аж до погодження всіх аспектів справи з кон
стантинопольським патріархом.
Остаточно проблема підпорядкування Української церкви Москов
ському патріархатові постала на великому московському соборі
1666—1667 рр. Прийняття рішення з цього складного питання поклада
лося на східних патріархів. Безпосереднім приводом до розгляду цієї
справи став лист патріарха Никона до царгородського патріарха, де'
вказувалося на неканонічність посвячення у сан єпископа Мстислав-
ського Мефодія Филимоновича, здійснене Москвою. На засіданні собо
ру єпископ Вятський Олександр, доводячи необхідність «возз’єднан
ня» Української церкви з Московською, розглядав сам факт посвячен
ня Мефодія митрополитом Крутицьким Питиримом, а не константино
польським патріархом, як перший крок до церковного об’єднання 24._
Зрозуміло, що доповідь вятського єпископа не сподобалася укра
їнським ієрархам, які були присутні на соборі і заявили про свою при
належність до юрисдикції царгородського патріарха. Так, коли перед
урочистою службою в Успенському соборі патріархи Олександрійський^
ГІаїсій та Антіохійський Макарій заборонили присутнім архієреям но
сити хрест на митрі, оскільки цей привілей їм дав царгородський пат
ріарх, українські ієрархи проігнорували цей наказ.
Непримиренна позиція українського кліру вплинула на ставлення
східних патріархів до справи «О переводе малороссийского духовен
ства из ведомства Константинопольского патриарха в ведомство Мос-
ковского» 25. Тому пропозицію московського уряду схилити українське-
духовенство до визнання влади московського патріарха олександрій
ський патріарх рішуче відхилив, вмотивовуючи своє рішення тим, що
не має повноважень втручатися у справи чужої єпархії. Зрозуміло, що
за таких обставин порушене вятським єпископом питання не могло
бути остаточно вирішеним.
На необхідності переходу українського духовенства під зверхність
московського патріарха наполягав і начальник Посольського Приказу
А. Л. Ордин-Нащокін, вбачаючи в церковній єдності запоруку єдності
політичної26. Проте спроби московського уряду в 60-ті роки XVII ст.
56 ІЗЗМ 0130—5247. Укр. іст. ж у р и 1994, № ї
Про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату
досягти підпорядкування Української церкви Московському патріарха
тові викликали рішучий опір українського духовенства 27.
Становище змінилося лише в 70-ті роки, характерною ознакою
яких стало зближення духовенства України з російською духовною
ієрархією. Майже всі впливові представники українського кліру всту
пили в безпосередні стосунки з московським патріархом. Численні по
сольства духовенства Київської митрополії, приїжджаючи в той час до
московського царя з різними проханнями, вважали за необхідне від
відати також московського патріарха, який нерідко клопотався за них
перед самодержцем.
Крім того, політична боротьба між вищим духовенством на Укра
їні створювала сприятливі умови для втручання московського уряду у
справи Української церкви. Так, чернігівський архієпископ Л. Барано-
вич, побоюючись поширення впливу митрополита І. Тукальського на Лі
вобережній Україні, навіть рішення такого важливого питання, кого
вважати «верховним пастьірем малороссийского духовенства», залишає
на розсуд московського царя 28. Зрозуміло, все це дало підстави Москві
брати безпосередню участь у справах Київської митрополії. Навіть
події внутрішнього життя монастирів Лівобережної України не про
ходять повз її увагу.
За таких обставин московський патріарх Іоаким знову порушує
питання про перехід Української церкви під юрисдикцію московського
патріарха. Московському послові в Царгороді Возніцину доручається
таємно дізнатися про ставлення константинопольського патріарха до
цієї справи. В грудні 1684 р. до Царгорода за відпускною грамотою
на Київську митрополію був відправлений грек Захарія Софіра29.
Активну участь у справі возз’єднання Церков взяли московський уряд
і український гетьман.
У 1683—1685 рр. зав’язуються жваві стосунки українського геть
мана І. Самойловича з московським патріархом Іоакимом. І якщо в
1683 р. останній висловлював лише глибокий жаль з приводу того, що
протягом тривалого часу Київська єпархія не мала свого пастиря30,
то окольничий Л. Неплюєв, який прибув з Москви до Батурина в лю
тому 1685 р. з наказом від московського уряду, вже наполягав на
тому, щоб новообраний митрополит отримав «архіпастирське рукопо-
ложення» саме в Москві. Передбачалося також, що всі церковні спра
ви на Україні вирішуватимуться за участю московського патріарха.
Щодо константинопольського патріарха, то посланець рекомендував-
припинити з ним всілякі зв’язки і вийти з-під його залежності31.
Питання про перехід Київської митрополії під владу Москви на
було особливої гостроти, коли новообраний митрополит Гедеон-Свято-
полк князь Четвертинський, єпископ Луцький і Острозький, ВИСЛОВИВГ
бажання прийняти архіпастирський жезл від московського патріарха 32.
Рішення Четвертинського викликало невдоволення значної частини
духовенства, яке, зібравши новий собор, висловилося проти підпоряд
кування Української церкви Московському патріархату 323. В своїх
листах до І. Самойловича учасники собору, висловлюючи занепоко
єння за долю православних в Речі Посполитій, наголошували
на негативних наслідках такого підпорядкування для Київської
єпархії.
Побоювання духовенства було небезпідставним. Вони розуміли,
що коли московський патріарх почне керуватися загальнодержавними
принципами в управлінні митрополією, Українська церква неодмінно
втратить ряд своїх прав і привілеїв, зокрема:
— київський митрополит, будучи прирівнений у своїх правах до
інших московських митрополитів, втратить ряд своїх прав «по титулу и
в служении», подібних до тих, які мав московський патріарх:;
— київський першоієрарх абсолютно залежатиме від московсько
го святителя в судових справах (до того суд київського митрополита
І85М 0130—5247. Укр. іст. журн., 1994, М 1 57
О. М. Шевченко
вважався найвищою інстанцією при вирішенні духовних справ на
Україні);
— не буде підтверджене право вільного обрання наступників на
єпископські кафедри;
— закриватимуться друкарні й навчальні заклади (адже жоден з
московських митрополитів не мав права засновувати їх).
— враховуючи ті зміни, які сталися в Білгородській єпархії після
її входження до складу Московського патріархату, духовенство пе
редбачало і зміни в церковних обрядах, оскільки там «церковно-бого-
служєбньїя книги кіевскія велено отложить, а присланьї московскія;
церковное пеніе и служеніе отменено, а все по московски постав
лено» 33.
Під тиском духовних осіб І. Самойлович змушений був відправи
ти посольство до Москви. Повідомляючи про обрання на престол Ки
ївської митрополії Гедеона-Святополка князя Четвертинського геть
манські посланці (військовий писар С. Прокопович, канцелярист
Л. Петровський, а також представники духовенства — ігумен Виду-
бецький Ф. Углицький та ігумен Переяславський І. Дубина) повинні
були добиватися гарантії того, що Київська митрополія залишиться
«при таких правах и вольностях, что и при константинопольских пат-
риархах»34. Вони мали відстоювати право збереження за київським
митрополитом титулу екзарха Константинопольського патріарха, а
також просити направити з Москви послів до Царгорода за відпуск
ною грамотою.
Звістка про обрання на престол Київської єпархії нового митро
полита була зустрінута з радістю в Москві. Однак разом з тим виник
ли нові ускладнення. Необхідно було довести законність втручання
московського патріарха у справи Української церкви. Не розрахову
ючи на швидке одержання згоди на перехід Київської митрополії під
юрисдикцію Москви від константинопольського патріарха, Іоаким ви
рішив знайти підстави законності своїх дій в історії Російської церкви.
За його наказом було зроблено відповідні виписки з літописів. Поси
лаючись на них, патріарх відповів гетьману, що погоджується благо
словити новообраного митрополита на Київську єпархію. Водночас в
листі до Четвертинського він запросив його приїхати для посвя
ти в Москву35. Щодо збереження прав Української церкви, то
в листах патріарха про це нічого не повідомлялося. Лише в гра
мотах царів права і привілеї Київської митрополії загалом підт
верджувалися.
Відповідь московського патріарха викликала нову хвилю незадо
волення на Україні. Частина духовенства вважала, що більшість «зело
кадобньїх статей» залишиться незатвердженими36. І тому, «видя не-
довольствующих людей и бояся на нашиє имена впредь будущие Бре
мена от чинов духовних и мирских жалоб» 37, гетьман і новообраний
митрополит вирішили зробити ще одну спробу у напрямі утвердження
прав Української церкви. У жовтні 1685 р. під час поїздки до Москви
Гедеона-Святополка князя Четвертинського супроводжували гетьман
ські посланці — військовий бунчужний К. Іванович та старший канце
лярії В. Кочубей. Посли повинні були домагатися затвердження мос
ковським патріархом і царями постатейно тих прав і привілеїв Київ
ської митрополії, які спочатку були зігноровані38. Особлива увага
приділялася збереженню повноти влади митрополита. Хоча київський
митрополит і приймав посвяту від московського патріарха, посли на
полягали на тому, щоб всі інші духовні чини Київської митрополії
поставлялися від свого митрополита «по исконньїм той митрополии
правам»39. Було порушено також питання про невтручання москов
ського патріарха в суди Київської митрополії. Зазначаючи, що присут
ність митрополита на Україні необхідна для «утвердждения постоян-
ства, яко порубежная митрополия»40, просили, щоб його не виклика
58 ІЗЗМ 0130—5247. Укр. іст. журн.. 1994, № 1
Про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату
ли иа «годовое или полугодовое к царствующему великому граду
Москве житие»41. Особлива увага акцентувалася на необхідності збе
реження за київським митрополитом титула екзарха Константинополь
ського патріарха. Пояснювалось це необхідністю відвернення розколу
в Українській церкві. Збереження цього титулу гарантувало визнання
митрополита як свого пастиря і закордонною паствою. При цьому
зазначалося, що і московському патріарху те «зкзаршество вредити не
может», більше того, навіть посилювало б його владу42. Нагадуючи,
що частина впливових духовних осіб не була присутня на елекційно-
му соборі і тому могла чинити новообраному митрополиту «ожесточе-
•ние», посли просили також, щоб московський уряд і патріарх підтвер
дили своїми грамотами зверхність митрополита над єпископіями, архі-
мандріями, ігуменствами, братствами, монастирями та церквами, які й
раніше перебували під його владою. Посли наголошували також на
необхідності відправки посольства в Царгород, оскільки відпускної
грамоти на Київську митрополію від константинопольського патріарха
московський патріарх так і не одержав.
8 листопада 1685 р. Гедеон Четвертинський був посвячений у сан
^київського митрополита московським патріархом. І хоча останній зно
ву не давав ніяких обіцянок стосовно збереження прав Української
церкви43, московські царі в стверджувальних грамотах на Київську
митрополію, наданих Гедеону Четвертинському після посвяти, задо
вольнили прохання посланців (крім одного — київський митрополит
«позбавлявся титулу екзарха Константинопольського патріарха) 44.
Фактично з цього часу Українська церква ввійшла до складу
Московського патріархату, хоча справа і не вважалася остаточно ви
рішеною, оскільки необхідно було одержати згоду константинополь
ського патріарха. Тому в листопаді 1685 р. до Константинополя від
правляється посольство на чолі з дяком Микитою Алексєєвим з гра
мотами від московського патріарха Іоакима і московських царів, в
яких висловлювалося прохання визнати правову основу зміни стано
вища Української церкви. Свою згоду на перехід Київської митропо
лії під зверхність Москви константинопольський патріарх повинен був
підтвердити грамотами.
Однак, розпочавши переговори з цього питання із східними пат
ріархами, Микита Алексеєв і гетьманський представник І. Лисиця
наштовхнулися на рішучу відмову. Так, ієрусалимський патріарх До
сифей категорично заявив, що не буде радити константинопольському
патріарху відмовитися від Київської митрополії45. Спираючись на
церковні канони, він доводив, що кордони єпархій мають бути незмін
ні і ніхто з єпископів не має права шукати влади в чужій єпархії. Та й
самі причини, наведені московським урядом і патріархом їоакимом,
він не вважав поважними, вбачаючи в намаганні московського патрі
арха поширити свою вяіаду на київську єпархію прояв славолюбства,
який призведе до негативних наслідків 46 (так, він вказував на можли
вий розкол в Українській церкві, якщо православне населення Речі
"Посполитої не визнає в Гедеоні Четвертинському свого пастиря).
Крім того, Досифей зауважував, що відпускна грамота Константино
польського патріарха не матиме сили, якщо не буде підкріплена від
повідними грамотами інших східних патріархів. Засудивши спробу
московського уряду шляхом підкупу вирішити справу, Досифей радив
московському патріархові задовольнитися титулом намісника констан
тинопольського патріарха.
Не мали успіху і переговори з константинопольським патріархом
Діонісієм. Лише згодом, завдяки сприянню турецького уряду, який,
прагнучи зберегти добрі стосунки з Московською державою, виступив
у ролі посередника в переговорах, Алексєєв одержав необхідні гра
моти до царів, патріарха Іоакима, митрополита Гедеона та україн
ської пастви від константинопольського та ієрусалимського патріархів.
755# 0130—5247. Укр. іст. журн., 1994, М 1 59
О. М. Шевченко
У кінці 1686 р. грамоти були доставлені в Москву. Справа підпо
рядкування Київської митрополії Московському патріархатові була
остаточно вирішена. І хоча Київська митрополія ввійшла до складу
Московського патріархату на широких автономних правах, москов
ською державною і церковною владою вони не дотримувалися. Нав
паки, згодом цілою низкою акцій Українська церква позбавлялася
свого особливого статусу, перетворившись в рядову єпархію Російської
православної церкви. Однак слід зазначити, що неправомірно поясню
вати розглядувані події «насильством» чи «узурпацією» з боку мос
ковського уряду або покладати вину на окремих історичних осіб (мит
рополита Гедеона-Святополка князя Четвертинського чи гетьмана
1. Самойловича). Такий підхід нівелює, спрощує конкретно-історичну
ситуацію. Аналіз історичних документів доводить, що за тих обставин,
що склалися після входження України до складу Московської держа
ви, Українська православна церква не мала можливості зберегти свою
незалежність. Зрозуміло, що перебуваючи і в складі Російської право
славної церкви, вона могла користуватися певними правами само
управління, але це залежало від змін у політичному, культурному й
релігійному житті Росії в цілому.
1-2 Летопись занятий Археографической Комиссии за четире года.— СПб., 1871.—
Отд. 4.— С. 167— 168.
3 Див.: Архив ЮЗР.— Киев, 1873.— Ч. 1 — Т. 5.
4 Див.: Акти исторические, собранньїе и изданньїе Археографическою Комис-
сиею.— СПб., 1842.— Т. 5.
5 Б о л х о в и т и н о в Е. А. Описание Киевософийского собора и киевской иерар-
хии с присовокуплением разньїх граммат и виписок, об-ьясннющих оное.— К., 1825; А с-
к о ч е н с к и й В. Киев с древнейпгим его училищем академиею.— К., Г856; У с т р я -
л о в Н. История царствования Петра Великого.— СПб., 1858.— Т. 1; Х а р л а м п о -
в и ч К. В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь.— Казань,
1914.— Т. 1; Ти т о в Ф. И. Русская Православная Церковь в Польско-Литовском го-
сударстве в XVII — XVIII вв.— К., 1905.— Т. 2.
6 О г і є н к о І. Приєднання Церкви Української до Московської 1686-го року.—
Вінніпег, 1948; О г і є н к о І. Українська церква: Нариси з історії української право
славної церкви.— Вінніпег, 1982; О г і є н к о І. Ідеологія української церкви.— Холм,
1944; Л о т о ц ь к и й О. Автокефалія.— Варшава, №38.— Т. 2; К р у п н и ц ь к и й Б..
Гетьмани і Православна Церква в Українській державі XVII — XVIII ст.— Нью-Йорк,
1954; В л а с о в с ь к и й 1. Нарис історії Української 'православної церкви.— Нью-
Й орк— Київ — С. Бавнд Брук, 1999.— Т. 2; Єріи-нюік Р. Підпорядкування КиївськоГ
Митрополії Московській Патріархії 1685—86 (Ювілейний збірник праць наукового
конгресу у 1000-ліття хрищення Руси — України.— Мюнхен, Г988/1989.— С. 732—750;
У д о д Г. Приєднання Української Церкви до Московського Патріархату 1686.— Він
ніпег, 1972; К о Ь и і 2. Киззіап Сепігаїізгп апб ГІкгатіап Аиіопоту: Ітрегіаі АЬзогр-
ііоп ої іЬе Н еітапаіе 1760 з — 1830 з.— СатЬгіб^е ,Мазз., 1988; К о Ь и і 2. ТЬе РгоЬ-
Іеш ої Цкгаіпіап ОгіЬосІох СЬигсЬ Аиіопоту іп іЬе Н еітапаіе (1654—1780 з) / НагзагФ
Ш гатіап Зіисііез. Р. 14, ИитЬег 3/4 ОесетЬег 1990.— Р. 364—376.
7 А ктьі ЮЗР.— СПб., 1878.— Т. 10.— Ст. 475.
8 Там же.— Ст. 504—506.
9 Там же.— Ст. 505. ?
10 Там же.— Ст. 752. ;
10а Д о р о ш е н к о Д. Нарис історії України.— К , 1992.— Т. 2.— С. 36.
11 З й н г о р н В. Очерки из истории Малороссии в XVII в.— М., 1899.— Т. 1.—
С. 101.
12 Акти ЮЗР.— СПб., 1863.— Т. 4.— С. 89.
13 В л а с о в с ь к и й І. Вказ. праця.— С. 309.
14 К о р ч м а р и к Ф. Духовні впливи Києва на Московщину в добу Гетьманської.
України — Нью-Йорк, 1964.— С. 36.
15 Акти ЮЗР.— СПб., 1863.— Т. 4.— С. 264.
16- 17 Акти ЮЗР.— СПб., 1863.— т. 4.— С. 273.
і8-і9 Ми т р . М а к а р и й. История Русской Церкви.— СПб., 1883.— т. 12.—
С. 571; Т и т о в Ф. Указ. соч.— С. 13; З й н г о р н В. Указ. соч.— С. 145; П о л о н -
с ь к а - В а с и л е н к о Н. Українська православна церква після Переяславської угоди / / '
Релігія в житті українського народу: Збірник матеріалів Наукової конференції у Рок-
ка ді Папа 18—20.10.1963.— Мюнхен — Рим — Париж, 1966.— С. 150.
20 Акти ЮЗР.— СПб., 1867.— Т. 5.— С. 6.
21 Там же.— С. 1І2.
22 З й н г о р н В. Указ. соч.— С. 154.
60 І88М 0130—5247. Укр. іст. журн., 1994, № V
Соціально-побутова сфера українського повоєнного села
23 Акти ЮЗР.— СПб., 1867.— Т. 5.— С. 282.
24 3 й н г о р н В. Указ. соч.— С. 387.
28 Л о т о ц ь к и й О . Вказ. праця.— С. 371.
26 Див.: Політичний проект А. Л. Ордин-Нащокіна, викладений ним в 3-х допо
відях (4, 25, 26 травня 1669 р.).— Актьі ЮЗР.— СПб., 1877.— Т. 9.— С. 7—22.
27 С в. Д и м и т р и й Р о с т о в с к и й . Актовая речь, произнесенная 28 октября
1909 г. в Полтавской духовной семинарии по случаю 200-летия со дня кончинн св. Ди-
митрия / Полтавские Епархиальньїе Ведомости.— 1909.— № 32.— С. 1278— 1279.
28 З й н г о р н В . Указ. соч.— С. 789.
2) Л о т о ц ь к и й О. Вказ. праця.— С. 375.
20 Документи по делу о подчинении Киевской імитрополии Московскому патри-
•архату. 1683— 1 6 8 8 //Архив ЮЗР.— К., 1873.— Ч. 1.— Т. 5.— С. 38.
31 Т е р н о в с к и й С. Исследование о подчинении Киевской митрополии Москов
скому патриархату/ / Архив ЮЗР.— К., 1873.— Ч. 1.— Т. 6.— С. 1Ю1.
32 А с к о ч е н с к и й В . Указ. соч.— С. 236.
321 2 е п о п Е. КоЬуі. ТЬе РгоЬІеш ої ІІкгаіпіап Огіобох СЬигсІї Аиіопошу...—
Р. 366.
33 Т е р н о в с к и й С. Указ. соч.— С. 115.
34 Документи по делу о подчинении Киевской митрополии Московскому патри-
архату. 1683—1688//А рхив ЮЗР.— К., 1873.— Ч. 1.— Т. 5.— С. 68.
33 Там же.— С. 84—85.
36 Російський державний архів давніх актів, ф. 248, оп. 29, кн. 1728, арк. 99 зв.
37 Там же, арк. 100.
38 Там же.
3<) Там же, арк. 101 зв.
40 Там же, арк. 106 зв.
41 Там же.
42 Там же, арк. 104.
43 Документи по делу о подчинении Киевской митрополии Московскому патри-
-архату. 1683— 1 6 8 8 //Архив ЮЗР.— К., 1873.— Ч. 1.— Т. 5.— С. 85—89.
44 Прибавление к описанню Киевософийского собора и киевской иерархии / /
Б о л х о в и т и н о в Е. А. Указ. соч.— С. 87—95.
45 Л о т о ц ь к и й О. Українські джерела церковного права.— Варшава, 1931.—
С. 145— 146.
46 К а я т е р е в Н. Ф. Иерусалимский патриарх Досифей в его сношениях с рус-
ским яравительством 1699— 17707 / / Чтения в императорском обществе истории и древ
ностей российских.— М., 1891.— Кн. 2.— С. 8.
* * *
І. В. Рибак (Кам'янець-Подільський)
Стан соціально-побутової сфери
українського повоєнного села (1946— 1955 рр.)
Спосіб життя, як відомо, визначається об’єктивними умовами розвитку
суспільства. Різниця між способом життя мешканців села і міста в
Україні у повоєнні роки була дуже істотною. В історичній літературі
проблема соціального розвитку села у той період висвітлюється зага
лом вкрай спрощено, однобічно і лише в позитивному ракурсі ^
Мета повідомлення полягає в тому, щоб з’ясувати реальну карти
ну відбудови соціально-побутової сфери українського повоєнного села,
показати реальні проблеми і труднощі в її розвитку.
Першочерговим завданням у цій галузі в 1946 році була відбудо
ва житлового фонду, дощенту зруйнованого у роки війни. П’ятиріч
ним планом на 1946—1950 рр. передбачалося спорудити на кошти
колгоспників та селян з допомогою державного кредиту 1,2 млн. бу
динків 2. Проте держава своїх обіцянок не виконала. Протягом указа
ного періоду було зведено лише 650,6 тис. хат, що становило 54,6%
від державного плану3. Багато мешканців села відчували гостру пот
138И 0130—5247. Укр. іст. журн., 1994, № 1 61
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-212632 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-18T14:41:24Z |
| publishDate | 1994 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шевченко, О.М. 2026-02-09T08:58:06Z 1994 Про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату наприкінці XVII ст. / О.М. Шевченко // Український історичний журнал. — 1994. — № 1. — С. 54–61. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212632 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення Про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату наприкінці XVII ст. О подчинении Киевской митрополии Московскому патриархату в конце XVII ст. Article published earlier |
| spellingShingle | Про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату наприкінці XVII ст. Шевченко, О.М. Повідомлення |
| title | Про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату наприкінці XVII ст. |
| title_alt | О подчинении Киевской митрополии Московскому патриархату в конце XVII ст. |
| title_full | Про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату наприкінці XVII ст. |
| title_fullStr | Про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату наприкінці XVII ст. |
| title_full_unstemmed | Про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату наприкінці XVII ст. |
| title_short | Про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату наприкінці XVII ст. |
| title_sort | про підпорядкування київської митрополії московському патріархату наприкінці xvii ст. |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212632 |
| work_keys_str_mv | AT ševčenkoom propídporâdkuvannâkiívsʹkoímitropolíímoskovsʹkomupatríarhatunaprikíncíxviist AT ševčenkoom opodčineniikievskoimitropoliimoskovskomupatriarhatuvkoncexviist |