Комунікативно-інтенційні аспекти тексту
Статья из специализированного выпуска научного журнала "Культура народов Причерноморья", материалы которого объединены общей темой "Язык и Мир" и посвящены общим вопросам Языкознания и приурочены к 80-летию со дня рождения Николая Александровича Рудякова. Стаття із спеціалізовано...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Дата: | 2006 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2006
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/21273 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Комунікативно-інтенційні аспекти тексту / А.П. Загнітко // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 82. — Т. 1. — С. 160-163. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860123009840316416 |
|---|---|
| author | Загнітко, А.П. |
| author_facet | Загнітко, А.П. |
| citation_txt | Комунікативно-інтенційні аспекти тексту / А.П. Загнітко // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 82. — Т. 1. — С. 160-163. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| description | Статья из специализированного выпуска научного журнала "Культура народов Причерноморья", материалы которого объединены общей темой "Язык и Мир" и посвящены общим вопросам Языкознания и приурочены к 80-летию со дня рождения Николая Александровича Рудякова.
Стаття із спеціалізованого випуску наукового журналу "Культура народов Причерноморья", матеріали якого поєднані загальною темою "Мова і Світ" і присвячені загальним питанням мовознавства і приурочені до 80-річчя з дня народження Миколи Олександровича Рудякова.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:40:09Z |
| format | Article |
| fulltext |
160
5 Словарь (с заглавной буквы) – совокупность словесных форм языка, лексикон, также лексическая система.
6 Преимущественно создавались учебные словари (в противовес идеографическим тезаурусам и аналогическим словарям) (по классификации
тезаурусов, предложенной В.В.Морковкиным).
7 Языковая картина мира.
8 См. основные положения методики в др. публикациях: Забашта Р. В. К вопросу о создании краткого идеографического словаря русского
языка // ХI Международная конференция по функциональной лингвистике «Функционально описание естественного языка и его единиц».
Сборник научных докладов. – Ялта: Доля, 2004. – С. 125-126; Забашта Р. В. Функциональное видение идеографического словаря //
ХII Международная конференция по функциональной лингвистике «Функционализм как основа лингвистических исследований». Сборник
научных докладов. – Ялта: Доля, 2005. – С. 112-114.
Загнітко А. П.
КОМУНІКАТИВНО-ІНТЕНЦІЙНІ АСПЕКТИ ТЕКСТУ
Сучасні лінгвістичні технології уможливлюють простеження і вивчення напрямів і глибини проникнення
мовленнєвих комунікативних форм у різні сфери життя сучасної людини. Особливо суттєві такі мовленнєві
комунікативні форми для дітей: значною мірою за допомогою мовлення дитина адаптується до культури свого
середовища. Слово вчить дитину необхідних для неї діям [5; 12; 21]. Слово у формі похвали, покарання,
заохочення регулює також її суб’єктивний стан. Існування потужного пласту комунікативних мовленнєвих
виявів у житті цивілізованого суспільства актуалізує питання визначення кількості таких виявів й уміння
стратегічно і тактично їх використовувати [24; 34]. Комунікативний аспект мовлення досліджений у науковому
плані надзвичайно мало. Почасти його опрацьовували А. Р. Лурія, О. І. Москальська та ін., що й засвідчує
актуальність і необхідність такого розгляду. Цим визначається і мета дослідження, що полягає у розкритті
комунікативно-інтенційних аспектів тексту з простеженням особливостей вияву дофонових, власне фонових
знань у відповідній мовленнєвій ситуації. Такий розгляд комунікативно-інтенційних аспектів тексту з
послідовним з’ясуванням співвідношення текстового мовлення і структури ситуації реалізується вперше.
Щодо практичного функціонування мовлення у спілкуванні, то люди користуються ним скрізь. Тенденція
все ширшого дослідження проблем мовленнєвої комунікації чітко виявилася останнім часом в розширенні
предмета традиційних дисциплін, у диференціації ряду нових спеціальних напрямів [44; 47; 50]. Так, стійкий
інтерес сучасної лінгвістики до семантичної проблематики зумовив перегляд уяви про текст як про абстрактний
об’єкт (саме він певною мірою бере початок від Ф. де Соссюра), відірваний від умов породження і людської
діяльності [11; 17; 19] і зактивізував аналіз тексту як повноцінного репрезентанта комунікативної тріади.
Усвідомлення вирішальної ролі соціального контексту в інтерпретації повідомлення і реагування на нього
дало поштовх до широкого вивчення прагматичної функції мови – мовлення. Основні поняття теоретичної
прагматики як розділу семіотики виділені на основі врахування одного аспекту комунікації – процесу
розуміння, сприйняття мовлення [33; 37; 50]. Згодом у сферу дослідження було включено й інший аспект –
прагматичні можливості мови щодо реалізації типових соціальних цілей і комунікативних завдань [43; 46].
Мовлення як вчинок, що має цільове призначення, стало об’єктом уваги лінгвістів у 60-і роки, які розвивали
теорію мовленнєвих актів (Д. Остін, Дж. Сьорль, П. Стросон, П. Грейс та ін. (див. також: [46])). У межах цього
напряму вважається, що реалізовувана в мовленні мета є базовим поняттям, навколо якого групуються інші
форми використання мови [39; 50]. Описуються різні види цілеспрямованих мовленнєвих актів, пропонуються
їхні класифікації. Теорія мовленнєвих актів і більш загальний напрям лінгвістичної прагматики, звертаючись
до цілісного мовленнєвого акту в цілісній мовленнєвій ситуації, йдуть значно вперед порівняно з традиційною
лінгвістикою, з її орієнтацією тільки на мовну систему [48; 49]. Водночас не можна не помітити, що аспект
мовленнєвого спілкування, взаємодії людей в акті комунікації висвітлюється в цьому разі лише в
найзагальнішому плані [24; 28]. Відчувається необхідність значно вичерпніше описувати комунікативний аспект
мовлення, тобто виявити основні позиції людей, що виражаються в спілкуванні, та простежити використовувані
при цьому засоби їхньої самореалізації: «Таке відчуття, що я роблю це в тисяча сто двадцять перший раз...» –
сказала Марла. – «Виходить, що не буде в нас попсової сцени в аеропорту зі слізьми і дрижанням у голосі на
слові «Прощай...»? – (Марла потай, та й не зовсім потай і так уже розтирала по писку сльози). – «Ні, не
буде...» (Карпа. І. Фройд би плакав).
Під час аналізу комунікативного аспекту мовлення важливо враховувати загальні тенденції мовленнєвої
поведінки в тих або інших умовах, а також той арсенал засобів, що існує для їхнього вираження. Стає
актуальним усвідомлення, які із простежуваних при аналізі спонтанного мовлення особливості мають загальний
характер, а які – привнесені індивідуальністю мовця: «Слухайте, чуваки, – питала кілька днів тому Марла у своїх
колег із музичної активності, – а ви знаєте, де у бабів та точка «Же» знаходиться? – «Ой, – відказав Артур, –
та в більшості жінок не те що точки «Джі» нема, у них і вагіни відсутні!» – «Н-да, це точно... – І Марла
відіслала розпачливе «HELP!» усіи своїм секс-просунутим дівкам, навіть не пробуючи спитати поради у себе
самої. – Ва-а-ad fridens and che-e-eah sex... – мугикала тоді вона собі під ніс» (Карпа І. Фройд би плакав).
Традиційна лінгвістика оперувала, по суті, тільки письмовим мовленням. Усне мовлення спеціально не
вивчалось й описувалось у вигляді модифікації стандартної (кодифікованої) мови. Лише в середині 60-х років у
зв’язку з відповідною переорієнтацією науки, розвитком соціо-, прагма- і психолінгвістичних досліджень
активізувався інтерес до вивчення специфіки мовлення [11; 13; 15; 22; 47]. Аналіз записів спонтанного мовлення,
що реалізується в природних умовах, виявив існування особливої мовної формації – самодостатньої системи, що
функціонує в українській літературній мові і що була названа розмовним мовленням. Спроба розмежувати сфери
використання розмовного мовлення і кодифікованої літературної мови наштовхнулися на значні термінологічні і
теоретичні проблеми (див. праці П. С. Дудика та ін.). Стало очевидним, що не будь-яке усне мовлення будується
за типом розмовного, наявні ситуації, в яких мовлення, ґрунтуючись на кодифікованій основі, виявляє подібність
до розмовного мовлення, риси обох систем можуть певною мірою поєднуватися, а в окремих випадках їх
репрезентують репліки різних партнерів. Очевидно, вибір того або іншого варіанта мови регулюється цілим
рядом різноякісних параметрів, що перетинаються і з-поміж яких наявні: і форма, і функція, і тематика
161
повідомлення, і характер взаємовідношень учасників комунікації тощо. Дискусії щодо ієрархії цих ознак не
припиняються [50]. Стаючи на позиції одного із напрямів, можна констатувати, що ознаками розмовного
мовлення постають: невимушеність мовленнєвого акту, його непідготовленість, безпосередня участь у ньому
партнерів. На будову розмовного мовлення впливає ступінь зв’язності мовлення із ситуацією, спільність
аперцепційної бази (наявність спільного життєвого досвіду, спільних попередніх даних), число партнерів
спілкування і частотність зміни ролей адресант – адресат, їхнє розташування один щодо одного, частотність
ситуації тощо [46; 50].
Розмовне мовлення використовується в умовах безпосереднього контакту мовців. Безпосереднє
спілкування, як генетично первинне, виявляється і найповнішим у сенсі вияву психологічних характеристик.
Форма спілкування зумовлює багато суттєвих особливостей розмовної комунікації, і в першу чергу
особливе співвідношення між адресантом й адресатом, що є конкретним й індивідуальним. Це чітко відрізняє
розмовну комунікацію від кодифікованої, основне завдання якої – опосередкована передача інформації
множинності осіб, а обидва контрагенти відповідно значною мірою знеособлені і деперсоніфіковані [15; 19].
Адресат розмовного мовлення завжди є очевидним, йому властивий той ступінь реальності, що й адресанту.
Орієнтація на визначеного партнера зумовлює прагнення поєднати повідомлюване з його предметно–
експресивним світом, потенційним знанням, бажанням. Адресант має можливість встановити, що, власне,
адресату є відомим, і враховувати саме це, а не лише те, що знає кожний. Тому він наче прокладає дорогу у світ
адресата, діє на нього, на його аперцепційне тло, прагне реалізувати на нього вплив (пор. формульні вияви типу
пригадай, а знаєш тощо). Позиція партнера безперервно рефлексується, переосмислюється, на неї реагують,
її передбачають й оцінюють.
Неструктурованість, дифузність, невідтворюваність – це риси, що відрізняють семантику усного мовлення,
вони виявляються в різних його сферах з різною повнотою. Найбільш яскраво вони виражені в розмовному
мовленні: «Ах! Що зі мною? Де я? – Олюня покліпала очками і нарешті очуняла. – Ой, ви мене зачаклували, так?
Ви – чаклун! Ви з жінками робите все, що захочете. Правда?! Таким я вас і уявляла. Я ж вас просила не цілувати
мене. Адже це був перший у моєму житті поцілунок. Я вирішила давно-давно, що дозволю це вчинити лише по-
справжньому лицареві. Нарешті ви з’явилися!» – «Щоб зникнути навіки» – «О ні! Не говоріть так. Тепер ви
нікуди не зникнете. Я буду провідувати вас у тюрмі. Скільки б це не тривало. Я буду вірно приходити і
частувати вас кнедлями, пелюшками, тертю хами і пампушками. Моя бабуся вже старенька, і я стану
духівником в’язниці замість неї. Ви сповідатиметеся мені у своїх гріхах. Тільки мені й більш нікому». – «У яких
гріхах? Чи зможу я нагрішити, сидячи в цюпі?» – «Ой, не кажіть так! Гріховними бувають навіть сни. Часом
насниться таке... Ось, наприклад, сьогодні мені снилося, наче їду в кареті через ліс. На нас нападають
розбійники. Полонять мене і тоді... вони мене... ах, Боже мій!.. вони мене... усі дванадцять... по черзі... Як
думаєте – може, це віщий сон?» – «Якщо будете дуже прагнути, то він обов’язково збудеться.» – «Ах, як ви
можете? Дванадцять розбійників! Ну хоч би десять – а то цілих дванадцять! Я ніколи б не витримала!» – «Ну,
ви ж іще не пробували?» – «Ні.» – «То й не зарійкатеся.» – «Соромітник! Ви мені закрутили голову. З якою
метою?» – «Аве цезар! Морі турі салют ант!» – «Нічого подібного! Ви не приречений на смерть. Адже суду ще
не було...» (Ю. Винничук. Мальва Ланда).
Можливість безперервно контролювати взаєморозуміння призводить до того, що з двох часто конфліктних
прагнень: до економії мовленнєвих зусиль, з одного боку, й зручності та зрозумілості – з другого, перевага
надається першому. Розмовна ситуація гранично мінімізує вимоги до відповідних значень, вияву смислових
відношень. Прагнення до спрощення висловлення посилюється спонтанністю і динамізмом розмовної
комунікації. Мовець часто надає перевагу конструюванню нового слова, ніж пошукам необхідного позначення в
пам’яті. Словотворчість, як і мовленнєвий автоматизм, полегшує процес побудови мовлення й активно
використовується в процесі останнього: «Для мене нинішньо-несподіваного усе важливо.» – «Та звідкіль то усе
вітровіє?» (А. Яна. Пошуки непосдіваного).
Постійна апеляція до знань і досвіду партнера або до безпосередньо спостережуваного створює той сплав
вербального і невербального, що дозволяє говорити про особливу, «ситуативну» семантику розмовного
мовлення: «А до того ж усе ми бачили разом, як хтось стрибнув через паркан, зламавши дошку.» – «Пам’ятаю,
але усе далі минуло, як у тумані» (О. Ульяненко. Коло).
Розмовне слово виступає як постійно змінна величина, кожен елемент якої служить для вираження
певного чітко усвідомлюваного значення. Переважна більшість похідних, що функціонують у цій сфері,
створюється на вимогу конкретної ситуації й осмислюється на її ґрунті: Олюня підморгнула Бумблякевичу і
спробувала заспокоїти татуся. «Татусю, я всі квіти по випрямляю, повипростовую, листочки запрасую,
стебельця попідв’язую, пелюстки посклеюю – будуть як живі.» – «Не треба! Хай усі бачать, яке в мене горе!
Моя дочка, яку я беріг, мов перлу в чолі, як сонце, і місяць, і зорі, – так мене зганьбила! Валяється в квітах, моїх
улюблених квітах, з якимось... якимось...» (Ю. Винничук. Мальва Ланда).
Перевага подібних «неузуальних» одиниць над типовими, властивими багатьом мовцям, – яскрава
особливість системи розмовного мовлення. Тенденція до експресивності, чітко виявлювана у сфері словотвору
(самособоюнавіювання; нічоготакогонекажучі (В. Стус) і под.), пронизує всю систему розмовного мовлення. Ця
афектованість виражається насамперед емфатичною інтонацією, мімікою, жестом, темпом і ритмом мовлення:
Бумблякевич налив собі ще і випив до пані Флягової. «Здоров’я, пані! Прошу мене засудити на вічне життя!» –
«Ах, який ви потішний!» – заплескала в долоні пані Ліндерова. Бумблякевич повернувся до неї і нагородив вдячною
усмішкою» (Ю. Винничук. Мальва Ланда).
Використовуються прийоми уповільнення, роздільної вимови, в інтонації провідну роль переважно має
довгота звуків, розтяжка (/Ма-а-аленький уривок//, /Стра-а-а-шенна спека//). Контекст ситуації прямо й
безпосередньо впливає на семантику висловлення загалом і семантику кожної окремої лексичної одиниці.
Безпосереднє спілкування вмонтоване в мовну тканину, кожне слово «віддзеркалює» контекст і контексти,
в яких воно жило своїм соціально напруженим життям, усі слова і форми «насичені» інтенціями. В накладанні
162
різних смислових планів, у насиченні кожного елемента висловлення конкретною суб’єктно-об’єктною
взаємодією полягає найбільша специфіка розмовного мовлення: «Марла! Марла!! Ти мене чуєш?!» – Х’ялмар
щосили трусив її за плечі, – почекай, не відключайся, не можна! Спробуй виблювати!» – «Мм... Люблю тебе... І
спати...» – «Я теж тебе люблю, тільки не спи! Де той грьобаний лікар?! Чого ти наїлася? Скажи мені! Ти що,
пігулок наковталася?» – «Що-о?! – від обурення Марла і справді прокинулась. Ти що здурів? Я тобі хто –
Дєвочка-підліток з неврівноваженою психікою, чи що?!! От спасибі, любий, от потішив! Печива я нажерлася!
Пе-чи-ва. Бісквітів сезамових, фе, гидота яка... Буеее... – Марлу таки вирвало» (Карпа І. Фройд би плакав).
Структура спілкування визначає своєрідність використовуваних мовних засобів. Мовні засоби, у свою
чергу, адекватні потребам тієї сфери комунікації, в якій вони сформувались. Між системами засобів, способів і
форм спілкування наявна відповідність. Лінгвістику цікавить насамперед власне мовна частина комуніка-тивного
акту, те, що притаманне в тих чи інших ситуаціях усім мовцям, а лінгвопсихологію – мовленнєва поведінка
конкретного мовця. Якщо в перспективі лінгвістичних досліджень окреслюється все дрібніший і детальніший
опис ситуативних і мовних угруповань, то психологія покликана розкрити центральну щодо названих ланку
комунікації – усвідомлення й оцінку мовцем наявної ситуації, його психологічну позицію і регульований нею
відбір адекватних засобів вираження. Водночас орієнтація на проблеми функціонування мови в комунікації
настільки наближає психологію і лінгвістику, що виникають ємні площини перетину дослідницьких інтересів і
зацікавлень: Марла вже дочитала свою цікаву книжку, поплакала над її мудрим і світлим закінченням,
спромоглася на 10 сторінок нудної і потрібної книжки, недостатньо прокип’ятила воду, випила з неї чаю і
тепер скрючувалася від болю в животі. «Ну, що тепер? Буду вмирати, ніхто і води не дасть. А вода мені
потрібна, може, буде. З ре гідроном на випадок срачки.» ... М’язи почувалися важкими – тренування після
майже двомісячної перерви далося взнаки. «Ну та й що, що я майже 50 кг важу? Подумаєш – п’ять кілограмів
нажерла в Таїланді. Зате ж як жерла! (Карпа І. Фройд би плакав).
Аналіз комунікативно-структурної специфіки тексту дозволяє встановити такі особливості добору слів, які
зумовлені відповідними внутрішньоситуативними інтенціями:
1. Утруднення в оперативному виборі слів для адекватного вираження думок:
а) зростає кількість і тривалість пауз нерішучості, що передують пошукуваному слову. Такі паузи
спостерігаються навіть перед словами, яким притаманна висока частотність і досить легка актуалізованість у
мовленні у звичайному стані в силу їхньої високої передбачуваності в певному конкретному оточенні.
Пошукові паузи супроводжуються заповненими паузами – е, кх, гм, мм – кількість яких зростає. Зростає
середня довжина відрізка мовлення. Зростає індекс нерішучості – відношення часу пауз до часу власне мовлення;
б) ускладнення в здійсненні вибору мовних одиниць матеріалізуються у вигляді зростаючої кількості
семантично нерелевантних повторів окремих звуків, складів, слів, словосполучень: «Я все не знаю … може вона,
може воно, може воно у мене / еее від дня народження, може вона у мене є»;
в) утруднення при формулюванні думок – збільшення кількості пошукових слів «це», «такий»,
розтягування кінцевого голосного в слові;
г) слова–паразити: Чи бачите, знаєте, ось, ну та ін.
У стані емоційної напруги їхня кількість значно збільшується (внаслідок ослаблення контролю мовця за
якістю мовлення).
2. Зниження словникової різноманітності – мовець відбирає слова, що є найчастотнішими в його ідіолекті,
що наче перебувають на поверхні, тобто він спрощує стратегію пошуку слів.
У сучасному мовленні простежується єдність двох тенденцій: до перервності мовлення і до збільшення
його зв’язності.
3. Тенденції використання ерзац-позначень, спустошених лексем, поява яких міцно пов’язана з
утрудненнями в усному мовленні при доборі адекватних лексичних одиниць для реалізації замислу висловлення.
4. Виникнення парафазій – слів, що використовуються не за призначенням у певному контексті: «Червоне
коло великого кольору».
5. Вибір слів з чіткою позитивною або негативною конотацією, надуживання підсилювальних часток
«уже, ж».
6. Вельми частотне використання дієслів порівняно з прикметниками, що надає мовленню динамічнішого
характеру: очі весняніють, україняться; погляд байдужиться і под.
Для смислової структури мовлення в стані емоційної напруги властиві: 1) зниження щільності пропозицій
(пропозиція – будь-яка сполука слів, що являє собою предикативну пару або може бути трансформованою в неї)
за рахунок утруднень, що відчуває мовець, і за рахунок значної кількості пресервацій іншого походження («You
make me sick because I adore you so…» – часто любила наспівувати Марла. Часто вона адресувала ці слова
Х’ялмарові (Карпа І. Фройд би плакав), не пов’язаних з утрудненнями у виборі слів, а зумовлених притаманним
тільки мовленню в стані емоційної напруги явищам – «погіршенням гальмування раз посталого стереотипу», і за
рахунок повторів, зумовлених прагненням мовця найефективніше передати свою думку співрозмовнику;
2) інтенсивність вживання експресивних пропозицій зростає, чому сприяє збільшення кількості слів з чіткою
позитивною або негативною конотацією; 3) використання значної кількості слів на вираження невпевненості.
Дослідження комунікативно-інтенційних аспектів тексту дозволяє встановити основні закономірності
співвідношення комунікативних регістрів з відповідними мовленнєвими жанрами та виявити напрями активного
входження фонових знань у текстові імплікатури. Водночас аналіз спонтанного мовлення уможливлює
встановлення закономірностей добору / пошуку слів і конструкцій для адекватного окреслення мовцем власної
думки з простеженням специфіки врахування адресантом обсягу у глибини належних компетентних знань
адресата. Сучасне спонтанне мовлення з його ліберальними, демократичними, почасти спрощено-
вульгаризованими виявами дозволяє виявити найефективніші прийоми наближення / віддалення адресанта до
адресата і включення його прогностичного мовлення в далогову структуру.
163
Література
1. Аврорин В. А. Проблемы изучения функциональной стороны языка. – Л.: Наука, 1975.
2. А дамец П. Образование предложений из пропозиций в современном русском языке. – Ргаhа, 1978.
3. Азнаурова Э. С. Прагматика художественного слова. – Ташкент: Изд-во ФАН, 1988.
4. Андриенко Т. П. Иронические речевые акты в сатирическом романе // Вісник Харків. держ. ун-ту. – Ром.-герм. філологія. – 1999. –№ 435.
5. Антипов Г. А. и др. Текст как явление культуры. – Новосибирск: Наука, 1989.
6. Апресян Ю. Д. Образ человека по данным языка // Вопросы языкознания. – 1995. – № 1.
7. Апухтин В. Б. Психолингвистический метод анализа смысловой структуры текста: Автореф. дис.. канд. психол. наук. – М., 1977.
8. Арнольд И. В. Лексико-семантическое поле в языке и тематическая сетка текста // Текст как объект комплексного исследования. – Л.:
Изд-во ЛГУ, 1984.
9. Арнольд И. В. Статус импликации в системе текста //Интерпретация художественного текста в языковом вузе. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1983.
10. Ахутина Т. В. Порождение речи: нейролингвистический анализ синтаксиса. – М.: Наука, 1989.
11. Ашурова Д. У. Производное слово в свете коммуникативной теории языка. – Ташкент: Изд-во ФАН, 1991.
12. Багдасарян В. Х. Проблема имплицитного (логико-методологический анализ). – Ереван: Изд-во АН Арм. ССР, 1983.
13. Баранов А. Г. Функционально-прагматическая концепция текста. – Ростов н/Д, 1993.
14. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної девіатології. – Львів: Вид-во ЛНУ, 2000.
15. Безуглая Л. Р. К проблеме косвенных способов реализации речевого акта // Вісник Харків. Держ. Ун-ту. – Ром.-герм. філ. – 1999. – № 424.
16. Белова А. Д. Лингвистические основы аргументации. – К.: Изд-во КНУ, 1997.
17. Белянин В. П. Психолингвистические аспекты художественного текста. – М.: Изд-во МГУ, 1988.
18. Богданов В. В. Текст и текстовое общение. – СПб: Наука, 1993.
19. Богин Г. И. Субстанциональная сторона понимания текста. – Тверь: Изд-во Тверского ун-та, 1993.
20. Богин Г. И. Филологическая герменевтика. – Калинин: Изд-во Калинин, гос. ун-та, 1982.
21. Брудный А. А. Психологическая герменевтика. – М.: Лабиринт, 1998.
22. Булатецкая Л. И. Топикалыюсть и ее реализация в тексте. – К.: Вища школа, 1985.
23. Винокур Т. Г. Говорящий и слушающий. Варианты речевого поведения. – М.: Наука, 1993.
24. Воробьева О. П. Текстовые категории и фактор адресата. – К.: Вища школа, 1993.
25. Гальперин И. Р. Информативность единиц языка. – М.: Высшая школа, 1974.
26. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Наука. 1981.
27. Геворкян К. У. Кинесический язык: Автореф. Дис…докт. филол. Н. – Ереван, 1991. М.: Наука, 1985.
28. Гойхман О. Я., Надеина Т.М. Основы речевой коммуникации: Учебник для вузов. – М.: ИНФРА, 1997.
29. Диалог: теоретические проблемы и методы исследования: Сб. научно-аналитических обзоров. – М.: ИНИОН, 1991.
30. Димитрова Ст. Текст и подтекст. – София: Изд-во БАН, 1984.
31. Долинин К. А. Интерпретация текста. – М.: Наука, 1985.
32. Зимняя И. А. Упреждающий синтез и вероятностное прогнозирование в речевом поведении. – М.: Высшая школа, 1973.
33. Каменская О. Л. Текст и коммуникация. – М.: Наука, 1990.
34. Караван В. И. Сложные речевые единицы. – К: Вища школа, 1989.
35. Колегаева И. Текст как единица научной и художественной коммуникации. – Одесса: Ред. отдел обл. упр. по печати, 1991.
36. Кухаренко В. А. Интерпретация текста. – М.: Просвещение, 1988.
37. Лурия А. Р. Язык и сознание. – М.: Наука, 1979.
38. Москальская О. И. Грамматика текста. – М.: Высшая школа, 1981.
39. Норманн Б. Ю. Синтаксис речевой деятельности. – Минск: Вышейш. Школа, 1978.
40. Потапова Р. К. Коннотативная паралингвистика. – М.: Наука, 1997.
41. Почепцов О. Г. Основы прагматического описания предложения. – К.: Высшая школа, 1986.
42. Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації. – К.: Вид-во АН України, 1993.
43. Рикер П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике. – М.: Аcademia-центр, 1995.
44. Селіванова О. О. Складне слово: мовні моделі світу. – Черкаси: ЦНТІ, 1996.
45. Тураева З. Я. Лингвистика текста. – М.: Просвещение, 1986.
46. Шмелева Т. В. Речеведение. Теретические и практические аспекты (материалы для обсуждения). – Новгород, 1996.
47. Cook G. Discourse. – Oxford: OUP, 1990.
48. Grosse E. U. Text und Kommunikation. – Stuttgart: Kohlhammer, 1976.
49. Langacker R. W. Grammar and Conceptualization. (Cognitive Linguistics Research 14) – Berlin /N. G.: Mouton de Gruyter, 1999.
50. Yule G. Pragmatics. – Oxford: Univ. Press, 1996.
Задорнова В. Я.
ПАРАДИГМЫ ОБРАЗОВ В АНГЛИЙСКОЙ ПОЭЗИИ
«Образ» является весьма часто употребляемым, но при этом весьма расплывчатым и неопределенным
филологическим термином. Он применяется как к языку, так и к речи, как к «информативным» текстам, так и к
художественной литературе. И даже в отношении последней нет единодушия в употреблении этого термина. В
западной литературе вопроса под словом «image» понимается и «всякое выражение, придающее речи
красочность, наглядность» [15], и «картина, нарисованная словами» [10], и просто «метафора или фигура
речи»[11]. В русском литературоведении «образ» определяется, например, как «форма отражения
действительности искусством, конкретная и вместе с тем обобщенная картина человеческой жизни,
преображаемой в свете эстетического идеала художника, созданная при помощи творческой фантазии» [13,
с. 241]. Некоторые ученые, сознавая противоречивость и сложность этого термина, предлагают вообще его
упразднить[15, c. 557]. Трудность заключается еще и в том, что в русской традиции этот термин может
относиться и к литературным персонажам. Образы персонажей заслуживают отдельного внимания и требуют
отдельного исследования. Данная статья посвящена образу как выразительному средству художественной речи.
Как уже неоднократно отмечалось, эстетический аспект словесно-художественного творчества
раскрывается с помощью лингвопоэтического анализа. Предметом лингвопоэтики является совокупность
использованных в художественном произведении языковых средств, при помощи которых писатель
обеспечивает эстетическое воздействие, необходимое ему для воплощения его идейно-художественного замысла
[5]. Существует значительное количество работ, посвященных принципам и методам лингвопоэтического
анализа, разработаны его категории и параметры [6]. Однако образу в рамках лингвопоэтики не было уделено
должного внимания.
Образ можно считать одним из центральных лингвопоэтических понятий, которое обеспечивает
необходимую связь между уровнем языкового выражения (лингвостилистическим уровнем) и художественным
содержанием произведения. Словесный поэтический образ можно определить как непрямое, ассоциативное
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-21273 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:40:09Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Загнітко, А.П. 2011-06-15T20:38:10Z 2011-06-15T20:38:10Z 2006 Комунікативно-інтенційні аспекти тексту / А.П. Загнітко // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 82. — Т. 1. — С. 160-163. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/21273 Статья из специализированного выпуска научного журнала "Культура народов Причерноморья", материалы которого объединены общей темой "Язык и Мир" и посвящены общим вопросам Языкознания и приурочены к 80-летию со дня рождения Николая Александровича Рудякова. Стаття із спеціалізованого випуску наукового журналу "Культура народов Причерноморья", матеріали якого поєднані загальною темою "Мова і Світ" і присвячені загальним питанням мовознавства і приурочені до 80-річчя з дня народження Миколи Олександровича Рудякова. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Язык и Мир Комунікативно-інтенційні аспекти тексту Article published earlier |
| spellingShingle | Комунікативно-інтенційні аспекти тексту Загнітко, А.П. Язык и Мир |
| title | Комунікативно-інтенційні аспекти тексту |
| title_full | Комунікативно-інтенційні аспекти тексту |
| title_fullStr | Комунікативно-інтенційні аспекти тексту |
| title_full_unstemmed | Комунікативно-інтенційні аспекти тексту |
| title_short | Комунікативно-інтенційні аспекти тексту |
| title_sort | комунікативно-інтенційні аспекти тексту |
| topic | Язык и Мир |
| topic_facet | Язык и Мир |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/21273 |
| work_keys_str_mv | AT zagnítkoap komuníkativnoíntencíiníaspektitekstu |