Шлюб і подружнє життя у Київській Русі
У статті зроблено спробу відтворити повсякденне життя середньовічної людини, зокрема, показати такий його бік, як шлюб та сім’я. На основі першоджерел розповідається про етику сімейних стосунків, норми сексуальної поведінки у давньоруському суспільстві тощо. В статье предпринята попытка отобразить п...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1992 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1992
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212974 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Шлюб і подружнє життя у Київській Русі / В.М. Ричка // Український історичний журнал. — 1992. — № 1. — С. 131–141. — Бібліогр.: 69 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860294611603292160 |
|---|---|
| author | Ричка, В.М. |
| author_facet | Ричка, В.М. |
| citation_txt | Шлюб і подружнє життя у Київській Русі / В.М. Ричка // Український історичний журнал. — 1992. — № 1. — С. 131–141. — Бібліогр.: 69 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | У статті зроблено спробу відтворити повсякденне життя середньовічної людини, зокрема, показати такий його бік, як шлюб та сім’я. На основі першоджерел розповідається про етику сімейних стосунків, норми сексуальної поведінки у давньоруському суспільстві тощо.
В статье предпринята попытка отобразить повседневную жизнь средневекового человека, в частности, показать такую ее сторону, как брак и семья. На основании первоисточников рассказывается об этике семейных отношений, нормах сексуального поведения в древнерусском обществе и т. д.
|
| first_indexed | 2026-03-21T06:43:45Z |
| format | Article |
| fulltext |
ДОКУМЕНТАЛЬНІ РОЗПОВІДІ
В. М. Ричка (Київ)
Шлюб і подружнє життя у Київській Русі
У статті зроблено спробу відтворити повсякденне життя середньовічної людини,,
зокрема, показати такий його бік, як шлюб та сім’я. На основі першоджерел розпо
відається про етику сімейних стосунків, норми сексуальної поведінки у давньо
руському суспільстві тощо.
Побут і звичаї людності Київської Русі губляться в стрімкому плині
яскравих подій і явищ давньоруської історії. Проте саме вони визна
чали основний зміст повсякденного життя середньовічної людини.
Тому зрозуміло, що без осягнення найрізноманітніших сторін його
укладу, зокрема і таких інтимних, як шлюб та сім’я, годі повно 'від
творити виткане століттями полотно історичного буття давньоруського
феодального суспільства.
Як відомо, у східних слов’ян напередодні утворення Давньоруської
держави головною формою суспільної організації були союзи племен
та племінні княжіння. Кожне з цих утворень являло собою окрему
етнічну групу з визначеною територією та властивими їй елементами
культури, побуту і звичаїв. Основу внутрішньої соціально-економічної
системи організації племінних союзів становила сільська община. Во
на складалася з одного-двох чи більше селищ — «гнізд» споріднених
поселень, на яких проживало кілька великих патріархальних сімей.
Велика сім’я — «рід» * — була самостійним господарчим утворенням,
яке об’єднувало три покоління: батьків, їхніх одружених синів та
онуків. Такий великий шлюбно-родинний колектив з притаманними
для нього виробничими і адміністративними функціями утворював
основу (ядро) внутрішньої суспільної організації східного слов’янства
в епоху родоплемінного ладу.
Дальший соціально-економічний розвиток східного слов’янства
створював передумови для зародження соціальної нерівності, розпаду
господарчих зв’язків великих і виділення малих сімей як окремих ви
робничих колективів. До їхнього складу входили об’єднані одним жит
лом батьки та їхні неодружені діти. Матеріали археологічних дослід
жень східнослов’янських поселень V—VIII ст. засвідчують закріплення
орних ділянок за окремими господарствами — «димами», що особливо
помітно для VIII ст.* 1 Про поступовий перехід від родового колективу
до окремої сім’ї — «дцму», посилення господарчої самостійності ос
танньої, зокрема про наявність у східних слов’ян внутрішньоплемін-
ного оподаткування «від диму», повідомляють також літописи.
Ці два стадіально відмінні типи сімей, що склалися у надрах
східнослов’янського суспільства, співіснували і в давньоруську епоху.
Проте основною виробничою спільністю тоді вже стала мала сім’я.
* Необхідно зауважити, що термін «рід» на сторінках писемних пам’яток Ки
ївської Русі виступає також і в інших значеннях. Про багатозначність цього слова
та його еволюцію у давньоруській книжності див.: К о л е с о в В. В. Мир человека
в слово Древней Руси.— Л., 1986.— С. 24—34.
1 К р а в ч е н к о Н. М. К изучению общини у славян Восточной Европьі (по
материалам раскопок многослойного поселення Обухов II) // Тезиси докладов сов.
дслегации на V Междунар. конгрессе славян. археологии.— М., 1985.— С. 31.
/55Д- 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, М 1 9 1 3 ?
яка наприкінці XI ст. витіснила у цьому відношенні велику 2. Втратив
ши свою господарчу і юридичну єдність, остання, однак, не відійшла
назовсім у минуле. Вона продовжувала своє існування у формі своє
рідної політичної та ідеологічної спільності малих сімей 3-
Внутрішня структура сім’ї, а також сам шлюб та норми подруж
нього життя у східнослов’янському суспільстві складалися і еволю
ціонували на основі місцевих культурних традицій. Шлюбно-сімейні
відносини регулювалися виробленими у взаємодії сімейних колективів
та органів публічної влади правовими звичаями- Поширеною формою
шлюбу було тоді так зване «викрадання» нареченої. Змальовуючи
побут і звичаї східного слов’янства напередодні об’єднання його у по
рівняно єдину Давньоруську державу, київський літописець XII ст.
вказував на те, що у багатьох з відомих йому слов’янських племен
відбувалися «...игрища межю сельї, схожахуся на игрища, на пля-
санье и на вся бесовьская песни, и ту умьїкаху женьї собе, с нею же
кто с'ьвещашеся»4. Іншою архаїчною формою шлюбу було урочисте
«приведення» відданиці у домівку нареченого. Подібний звичай побу
тував, зокрема, у полян: «Не хожаше зять по невесту, но приводяху
всчерТ), а завтра ношаху по ней, что вдадуче» 5.
Із запровадженням християнства наприкінці X ст. шлюб і сім’я
стали об’єктом особливої уваги з боку церкви, під впливом якої ці
суспільні інститути розвивалися у майбутньому. Пристосовуючись до
конкретно-історичних умов ранньосередньовічної Русі і шукаючи ефек
тивних засобів до утвердження свого панування у феодальному су
спільстві, вона прагнула підкорити своєму впливу насамперед повсяк
денне життя християнина.
Збагачена багатовіковим досвідом і традиціями християнська
церква мала у своєму розпорядженні цілий арсенал засобів індивіду
ального впливу на людей. Одним з них стала впроваджувана нею
практика покаяння і сповіді. Згідно з християнським віровченням по
каяння — це «врачество души», очищення її від скверни. У пам’ятці
XIII ст. так званому «Повчанні духовника сповідникам» зазначається,
що «покаянне же не ино что єсть, но воздьіханис и слсзьі и труд, и еже
зазирати себе и смерити душю свою постем и бдением и молитвою»6.
Важливо підкреслити, що вже в XI ст. церковні ієрархи настійно ви
магали «мужеви с женою ... каятися у єдиного отца» 7. Це відкривало
перед духовенством можливість проникнути у найпотаємніші глибини
життя давньоруської сім’ї. Порівнюючи таїнство покаяння з найтон-
шим зондом, прокинутим у найменшу клітину давньоруського суспіль
ства, відомий дослідник Б. О. Романов справедливо зауважував:
«Якби церква цілковито опанувала цим знаряддям, феодальне суспіль
ство опинилося б справді міцно в її руках»8. У житейських і сімейних
справах церква керувалася біблійними правилами, апостольськими
і соборними роз’ясненнями, настановами її авторитетних зверхників.
2 С в е р д л о в М. Б. Семья и община в Древней Руси // История СССР.—
1981.— № 3.— С. 102. *
3 Щ а п о в Я. Н. Большая и малая семья на Руси в VIII—XIII вв. // Становле-
ние раннефеодальних славянских государств — Киев, 1972.— С. 191—193; Щ а п о в
Я. Н. О функциях общиньї в Древней Руси // Общество и государство феодальной
России.— М., 1975.— С. 15.
4 Повесть временньїх лет / Под ред. и с предисл. В. П. Адриановой-Перетц.—
М. ;Л., 1950.— Ч. 1.— С. 15.
5 Там же.— С. 14—15.
6 Памятники древиерусского канонического права XI—XV вв.— СПб., 1908.—
Ч. 1 : Русская историческая библиотека : 2-е изд.— Т. 6.— № 10.— Ствп. 122 (далі —
РИБ).
7 Материальї для истории древнєрусской покаяпной дисциплиньї / Изд. под.
Смирнов С. И. // Чтения в обществе истории и древностей российских.— СПб.,
1912.— Кн. 3.— XIX, 22.— С. 117.
8 Р о м а н о в Б. А. Люди и нравьі Древней Р уси: (историко-бьітовьіе очерки
XI—XIII вв.).— Л., 1966.— С. 173.
132 10. /55А; 0 1 3 0 - 5 2 4 7 У к р . іст. ж у р н . , 1 9 9 2 , № /
Документальні розповіді
Крім привнесених церквою у життя давньоруського суспільства
норм канонічного права з притаманною для нього системою єпітимій-
них покарань, на Русі було створено широку церковну юрисдикцію.
Як довів Я. М. Щапов, вона охоплювала три великі аспекти: судочин
ство у певних справах над усім християнським населенням країни,
право чинити суд над деякими групами цього населення (так звані
церковні люди) у всіх справах та судову владу над населенням, яке
проживало на землях, що знаходилися у феодальній власності церков
них організацій9. Внаслідок розмежування сфер компетенції між
світськими органами державної влади і церквою у віданні останньої
опинилося, зокрема, і право здійснювати судочинство у шлюбних та
сімейних справах.
Формування норм шлюбного і сімейного права у Київській Русі
відбувалося на основі взаємодії місцевих правових звичаїв і привне
сених церквою християнських 10 11. їх узаконення належить до середини
XI ст. Зафіксовані у законодавчому кодексі князя Ярослава Мудрого
(«Устав князя Ярослава о церковньїх судах»), а пізніше й в інших
зводах, вони своєрідно акумулювали багатовіковий досвід суспільного
буття східного слов’янства. Давньоруське законодавство, на відміну
від громадянського і сімейного права візантійських законодавчих зво
дів, таких, наприклад, як Еклога (VIII ст.) та Прохірон (IX ст.),
якими за певні порушення передбачалися смертна кара чи покалічення,
зберігало давньоруську систему покарань у вигляді грошових штрафів
на користь єпископа.
Церква закріпила за собою насамперед монопольне право на ут
вердження шлюбу- Стаття 2 Устава князя Ярослава передбачала су
ворі норми покарання за «викрадення» нареченої з метою нецерковно-
го, язичницького шлюбу з нею: «Аже кто умчить девку или насилить,
аже боярская дчи, за сором еи 5 гривен золота, а єпископу 5 гривен
золота; а менших бояр гривна золота, а єпископу гривна золота;
добрьіх людей за сором 5 гривен серебра, а єпископу 5 гривен серебра;
а на умьічницех по гривне серебра, а князь казнить их» п. Незважа
ючи на високі розміри грошових стягнень, що накладалися за недо
тримання церковної форми шлюбу, це нововведення дуже повільно
приживалося серед населення Київської Русі. Церковний обряд він
чання поволі поширювався переважно тільки у середовищі можновлад
ців. Як засвідчують канонічні відповіді митрополита Іоанна II, дато
вані 80-ми роками XII ст., «...не бьіваеть на простих людех благосло
венне и венчанье, но боляром токмо и князем венчатися; простим же
людем, яко и меньшице поймають женьї своя с плясаньем и гуденьем
и плесканьем» 12. Церква наполегливо домагалася викоренення старо
давніх весільних звичаїв. У численних канонічних настановах та «за
повідях» церковні ієрархи повчали, що «...без венчания жен не поймати
никомуж, ни богат, ни убог, ни нищь ни работен. Без венчаниа бо же-
нитба безаконна єсть и неблагословена и нечиста» 13.
Проте язичницькі форми шлюбу, зокрема переважно у віддалених
від великих центрів сільських місцевостях, зберігалися протягом усього
давньоруського періоду. У XIII ст. народні весільні звичаї побутували,
наприклад, у Новгородській землі. Так, у настановах владимирського
собору 1274 р. вказувалося, що «в пределех новьгородьскьіх невестьі
водять к воде. И ньіне не велим тому тако бьіти; аще ли, то прокли
9 ІЦ а н о в Я. Н. Государство и церковь Древней Руси X—XIII вв.— М.,
1989.— С. 98—99; Русское православне: вехи истории.— М., 1989.— С. 31—40.
10 Щ а п о в Я. Н. Брак и семья в Древней Руси // Вопр. истории.— 1970.—*
№ 10.— С. 216.
11 Древперусские княжеские устави XI—XV вв. / Изд. подг. Я. Н. Щапов.—
М., 1976.— С. ПО.
12 РИБ.- - Т. 6.— 1.— Ствп. 18.
13 Материальї для истории древнерусской покаянной дисциплиньї, XIX,
11.— С. 14.
ІЗЗМ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, М 1 133
Документальні розповіді
нати повелеваем» 14. Не були поодинокими подібні випадки і в пізні
ший період середньовічної історії-
Наштовхуючись у судовій практиці на справи про розлучення по
дружжя, шлюбний союз якого укладався за язичницькими звичаями,
церква змушена була визнавати законність невінчального шлюбу. Це,
хай і побічно, підтверджує стаття 17 Короткої редакції Устава Ярослава,
що передбачала покарання не тільки за розрив церковного, а і язич
ницького шлюбів. Щоправда, розмір грошових стягнень в останньому
випадку був удвічі меншим: «Аже муж с жсною по своє воли роспус-
титься, єпископу 12 гривен, а буде не венчальньїи, єпископу б гривен» 15.
У пам’ятках канонічного походження містяться настанови вищих цер
ковних ієрархів, за якими дозволялося вінчати у церкві подружжя, що
утворилось шляхом язичницького шлюбу і у якого вже навіть були
діти. Наприклад, у «Повчанні» новгородського архієпископа Іллі
1166 р. зазначається між іншим: «Аже кто покается у вас, ти будеть
не венчался с женою, но любо будеть в вечере привел, или умчал, или
положил девку жене, любо ст^блялься, то не мозите того тако остави
ти, но испьітавше добро, оже хочеть ю водити жене, вьведше в церковь,
венчайте же, аче и с детми» 16. Отже, церква змушена була миритися
з реаліями давньоруського життя й знаходити компромісні шляхи роз
в’язання проблем, що в ньому виникали.
У своїх поглядах на шлюб та подружнє життя церква керувалася
нормами християнської моралі. Вони були спрямовані на укорінення
в свідомості людей святості шлюбу, його непорушності, подружньої
вірності та любові. Як справедливо зазначає Н. Л. Пушкарьова, ос
новну увагу церковні ієрархи звертали па духовний бік шлюбного
союзу — у подружню любов вони намагалися внести раціональний
сенс, зв’язуючи її з любов’ю до бога 17. В такий спосіб церква намага
лася забезпечити своє панування над широкими верствами населення
давньоруського феодального суспільства. Прищеплюючи у сімейному
побуті морально-етичні основи християнського віровчення, вона об’єк
тивно сприяла зміцненню кожної окремої сім’ї та тривкості шлюбу.
Відповідно до існуючих вимог канонічного права, вироблених
церквою, заборонялося брати шлюб людям, близьким за ступенем по
ріднення до шостого коліна. Інакше кажучи, одружитися між собою
могли брат з сестрою у четвертих 18. Крім того, двом братам чи сес
трам не дозволялося одружуватися з особами, що були дітьми одних
батьків. Про подібний випадок, зокрема, йдеться в пам’ятці, виникнен
ня якої пов’язують з іменем митрополита Георгія (70-ті роки
XI ст.)19 — так званій «Заповеди ко исповедающимся сьіном и дще-
рем»: «Аще кто зоветь попа на венчание брачное: усльїшить же брак
законопреступен блудьмешение сиречь сестру умршея женьї хотяша
приати (виділено нами.— Авт.) или... приношение принести сьтворить.
Аще усльїшить поп, безаконен брак и речет предо всеми «безаконен
єсть брак» не подобает ему причащати чюжем гресе»20. Ці вимоги
14 РИБ.— Т. 6.— № 6.— Ствп. 99.
15 Древнерусские княжеские уставні.— С. 112.
16 РИБ.— Т. 6.— Доп. № 2.— Ствп. 367.
17 П у ш к а ре в а Н. Л. Женщиньї Древней Руси — М., 1989 — С. 88; Див.: Ма-
териальї для истории древнерусской покаянпой дисциплиньї, XXXVI — С. 179; ХЬУб.—
С 214.
1а Див.: Роспись степеией родства и свойства, в которьіх брак запреіден или
дозволен // П а в л о в А. С. 50-я глава Кормчей книги как нсторический и практиче-
ский источник русского бранного права.— М., 1887.— Прил. II — С. 332—340; РИБ —
Т. 6.— № 14.— Ствп. 143— 144.
19 ГІ и х о я Р. Г. Возникновение памятников покаянной дисциплиньї Древней
Руси в XI в. // Античная древность и ередние века : Проблемні идеологии и культу
рні.— Свердловск, 1987.— С. 81, 84.
20 Материальї для истории древнерусской покаянной дисциплиньї. XIX, 149—
150.— С. 129.
134 /5 5 У 0130—5247. Укр. іст. жури., 1922, № 1
були, очевидно, запозичені з візантійського законодавчого досвіду21.
Щоправда, там за подібні порушення винуватці каралися канчуками,
а на Русі — грошовими штрафами.
У Київській Русі, як і в інших країнах середньовічного світу,
одружувалися досить рано: чоловіки у 15-річному, а жінки — у 13-
14-річному віці. Втім нерідко шлюби виникали ще раніше, особливо
коли між родинами можновладців укладалися династичні матрімоні-
альні угоди або виявлялося, що дівчину раніше строку позбавлено не
займаності. Подібну ситуацію змальовує, наприклад, пам’ятка кано
нічного походження Правило «Аіце двоеженец»: «Аще кто дсвицю
растлить преже возраста 13 лет, аще же ноиметь ю (тобто одружиться
з нею.— Авт.), несть греха. Аще ли не поимая каетея о безумьи,
З лет епитимьи. Аще ли не каетея ни поиметь ея, казнить градским
законом: отяти полимения и дати и девице той за ерам» 22.
Церква забороняла укладати шлюби з представниками інших кон
фесій. Митрополит Іоанн II у 80-х роках XII ст., зокрема, застерігав:
«Иже дщерь благовернаго князя даяти за мужь во ину страну, идеже
служать опреснокьі и ськвеноеденью не отметаються, недостоино зело
и неподобно правоверньїм се творити своим детем сочтание» 23. Поруш
ників цієї настанови чекало суворе покарання. Так, статтею 19-ю Про
сторої редакції Уставу Ярослава зв’язок руської жінки з іновірцями
карався насильницьким постриженням її у черниці та грошовим штра
фом на користь митрополита: «Аще жидовин или бесерменин будеть
с рускою, на иноязьічницех митрополиту 50 гривен, а рускую поняти
в дом церковньїи»24.
Пам’ятки канонічного походження свідчать, що за подібні гріхи
винуватців відлучали від церкви. В одному з номоканонів XIV ст.,
наприклад, зазначається: «А женящиися на иноверньїх дщеря и сьіньі
таковьіе да отлучатея лета 5. Такожде же и попове иже венчаваять
таковьіх и ти да отлучаться лета три вне церкви»25. Зауважимо,
однак, що ці заборони не поширювалися на великокнязівські родини,
члени яких досить часто укладали шлюбні угоди з представниками
правлячих династій зарубіжних країн.
Феодально-корпоративний характер давньоруського суспільства
унеможливлював шлюби між людьми, що належали до різних соці
альних станів. Щоправда, у законодавчих кодексах Київської Русі
правові норми, які б чинили перепони для таких шлюбів, не відкла
лися. Однак церква відмовлялася освячувати, наприклад, шлюби мож
новладців з дівчатами, що походили з інших суспільних верств. Коли ж
такий шлюб, хай і неформально, укладався, то в подібних випадках
селянки чи холопки ставали наложницями й називались «меншицями»
або «другою» дружиною феодала26. Стаття 17-та Просторої редакції
Уставу Ярослава велить: «Аще кто иметь две женьї водити, митропо
литу 20 гривен, а которая подлегла, тую пояти в дом церковньїи, а пер-
вую жену держати по закону. Имет ли лихо ею держати казнью каз-
нити» 27. Отже, церква захищала першу дружину. Боронила вона її
і від зневажливого слова: «Аще кто зовет чюжую жену блядию, а бу
деть боярская жена великих бояр, за сором 5 гривен золота, а митро-
тюлиту 5 гривен золота, а князь казнить; а будеть менших бояр —
21 Зклога: Византийский законодатсльньїй своя VIII века / Вступ, статья, пере-
вод. комментарий Е. 3. Липшиц.— М., 1965.— Тит. II.— Ст. 2.— С. 45.
22 Материальї для истории древнерусской покаянной дисциплиньї, XI,
12.— С. 66.
23 РИБ.— Т. 6.— № 1.— Ствп. 7.
24 Древнерусские княжеские уставьі.— С. 88.
25 Материальї для истории древнерусской покаянной дисциплиньї, XXV,
23 — С. 146.
26 Щ а п о в Я. Н. Брак и семья в Древней Руси.— С. 217.
27 Древнерусские княжеские устави.— С. 87.
:/55.У 0130—5247. Укр. іст. жури.. 1992, № 1 135
З гривньї золота, а митрополиту рубль; селснце — 60 резан, а митропо
литу 3 гривньї» 2б.
Багатожонство не було популярним на Русі, а охоплювало лише
верхні прошарки панівного класу, передусім, князівське середовище28 29.
Втім це явище засуджувалося і в ньому. Згадаймо, наприклад, невдо
волення галицьких бояр позашлюбною пристрастю князя Ярослава
Володимировича Осмомисла (1153—1187). Через його полюбовницю
Настаську дружина Ярослава Ольга Юріївна виїхала із сином до
Польщі. Пізніше бояри схопили Настаську і спалили.
Вільний селянин не міг одружитися на рабині без попередньої
згоди на це її господаря. Вступаючи з нею до шлюбу, він також мав
стати холопом. Рабиня ж діставала свободу, якщо господар її споку
сив і вона народжувала дитину: «Аіце кто с рабою своєю блуд по ну-
жи створить ти створить детищь да свободить робу ту» 30. Отже, цер
ква певною мірою впливала на соціальну стратиграфію давньорусько
го феодального суспільства-
Коли ж ніщо не стояло на заваді створенню сім’ї, розпочиналася
підготовка до вінчання. Цікавою у цьому плані є канонічна настанова
XII ст.: «Аще кто хощеть женитися, дабьі ся охабил блуда 40 днии, или
за 50, то венчал бьі ся. И дати причащения има; аще и опитемья, да
последь дати»31. Весіллю передували заручини-змовини, які супро
воджувалися святковим обідом в оселі батьків нареченої. Обов’язко
вою стравою на ньому був сир, який виносила до столу відданиця.
Обрядом «краяння», тобто розрізання сиру і паляниці на шматки,
своєрідно скріплювалася угода про шлюб молодих. її недотримання
з боку нареченого розглядалося як вияв зневаги до дівчини й каралося
грошовим штрафом: «Про девку сьір краявши, за сором еи 3 гривньї,
а что потеряно, тое заплатити, а митрополиту 6 гривен, а князь каз-
нит» 32. Суспільство було зацікавлене в тому, щоб дівчина вийшла за
між, оскільки за нормами давньоруського законодавства вона була
позбавлена права на спадщину по смерті своїх батьків. Не випадково
закон передбачав і відповідальність останніх, коли дочка не виходила
заміж, тобто змушував їх потурбуватися завчасно про долю дітей.
Стаття 7-ма Просторої редакції Уставу Ярослава велить: «Аже девка
засядет великьіх бояр, митрополиту 5 гривен золота, а менших бояр —
гривна золота, а нарочитьіх людии — 12 гривен, а простои чади
рубль»33. Ось чому, відмовившись від привселюдно взятого зобов’я
зання одружитись з дівчиною, наречений фактично позбавляв її мож
ливості виділитися з батьківської сім’ї.
На заручинах батьки молодих домовлялися про розміри посагу,
визначали день весілля тощо. З кінця XIII ст. досягнуті умови домов
леності вже фіксувалися шлюбною угодою (рядом), складанням якої
займалися свати 34. Втім ця традиція, очевидно, з’явилася раніше, при
наймні, вона могла побутувати серед панівної верхівки давньоруського
суспільства. Ледь виразні її сліди простежуються в окремих списках
Уставу Ярослава.
28 Там же — С. 88.
29 Р о м а н о в Б. А. Люди и нравьі Древней Руси.— С. 201—202; П у ш к а р е в г
Н. Л. Женщиньї Древней Руси.— С. 92.
30 Материальї для истории древнерусской покаянной дисциплиньї, VII6,
3.— С. 48.
31 РИБ.— Т. 6.— № 2.— Ствп. 57.
32 Древнерусские княжеские уставьі.— С. 89.
33 Там же.— С. 87. Нерідко батьки влаштовували шлюби своїх дітей, не пита
ючи на те їхньої згоди. Церква закривала на це очі. Але якщо такий шлюб призво
див хлопця чи дівчину до самогубства, батьки несли відповідальність перед церков
ною владою: «Аже девка не восхочет замуж, а отець и мати силою дадут, а что
сотворит над собою — отець и мати єпископу в вине, а исторь има платити. Такоже
и отрок». Див. ст. 24-ту Короткої редакції Уставу Ярослава (Древнерусские кня
жеские уставьі.— С. 113).
34 П у ш к а р е в а Н. Л. Женщини Древней Руси.— С. 74.
155М 0130—5247. Укр. іст. ж у р н 1922, № і136
Церква суворо стежила за неухильним дотриманням, попри всі
непередбачені обставини життя, домовленостей про шлюб. Заручившись
з дівчиною, хлопець, хай і примусом чи через інші причини, мав одру
житися з нею: «Аще кто девицу обручену нужею иметь не лет же ему
иноя пояти, но ту имети жену» 35. Не можна було відвернути перспек
тиву шлюбу заручених молодих людей і тоді, коли наречену зваблював
інший. Незважаючи ні на що, вона мала стати дружиною того, хто
заручився з нею: «Аще кто поимет девицю обручився с нею и потом
прельстить ее ине некто и осквернить я хотя я взяти той неподобает не
аще хощет пакьі прьвьш обрячник ея, тот и да возьмет я » 36-
Як бачимо, незбереження дівочої незайманості церковні канони не
вважали перешкодою до укладення шлюбного союзу. За втрачену не
порочність накладалася лише епітимія: «Аще девица погубле девство
на вєнчание причащається с мужем, год за се епитемьи» 37- Інша річ,
коли у незаміжньої жінки народжувалася дитина. У такому випадку
її спостигала, за словами Я. М. Шапова, «громадянська смерть» 38,
адже, відважившись на подібний вчинок, вона прирікала себе на
ув’язнення до так званого «церковного дому» — закритої церковної
установи монастирського типу. Стаття 5-та Просторої редакції Устава
Ярослава так передає цю норму: «Аще же девка блядеть или детяти
добудет у отца, у матери или вдовою, обличивше, пояти ю в дом цер
ковний» 39.
Вінчалися в часи найбільшого напливу людей до церкви, як пра
вило, по обідні, одразу після літургії. Ця урочиста процедура відбу
валася у головній частині християнського храму, поблизу вівтаря.
Молоді стояли «пред церковними дверими мужь от десньїя страна
и жена от левьія». Потім священик брав «перстьни два злат и желез-
ньій полагает на десной стране Святьія Трапези... вьішед пред церков-
ньіе двери дасть обручаемьім по единой свещи горящей, знаменовав
по триждьі глави их». Після благословенної молитви нареченому на
дівалася золота обручка, а молодій — залізна. Священик «сплетаеть
десньїе их руки друг другу и глаголит: «Мир всем» 40.
Після вінчання звичайно влаштовувалася весільна учта, на яку
запрошувався і священик. Весілля супроводжувалося народними обря
дами і ритуалами. На Русі були поширеними, зокрема, звичаї роз-
бування чоловіка, посипання нареченої хмелем тощо41. Нерідко під
час весілля влаштовувалися військові турніри або просто кулачні бої.
Останні часто закінчувалися трагічно для їх учасників- Подібні обря
дові звичаї зафіксовані в статті 29-й Короткої редакції Устава Яросла
ва. В ній визначалося покарання винним у загибелі людей під час
цієї забави: «Свадебное и сгородное бои и убиство, аже что учинитея
и душегубьство, платят виру князю с владикою наполи» 42- Засуджую
чи язичницькі ігрища і ритуали, церква відмовлялася ховати загиблих
у таких турнірах людей поблизу християнського храму й творити над
ними службу.
Відповідно до існуючих у Київській Русі церковноправових норм
не дозволялося більше двох разів вступати до шлюбу. Священикам
заборонялося благословляти такий союз. За порушення цієї настанови
їм загрожувало відлучення від сану: «Иже 3-ю поял жену, и ереи бла-
35 Материальї для истории древнерусской покаянной дисциплиньї, VIIй, 14.—
С. 50.
36 Там же, XXV, 25.— С. 146.
37 Там же, XI, 18.— С. 68.
38 Щ а п о в Я- Н. Брак и семья в Древней Руси.— С. 218.
39 Древнерусские княжеские устави.— С. 87.
40 Див.: Устав и чин обрученню и венчанию царемь и князем и всем христиа-
ном (из служебника XIV в. митрополита Киприана) // Г о р ч а к о в М. О тайне суп-
ружества.— СПб., 1880.— Прил. IV.— С. 8—9.
41 П у ш к а р е в а Н. Л. Женщиньї Древней Руси.— С. 78—80.
42 Древнерусские княжеские уставьі.— С. 113.
/55М 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, № 1 137
гословил, ведая или неведая, да извержеться» 43. Церковнослужителям
заборонялося також відвідувати весільну учту двоєженця: «Поп да не
ходить на брак ясти и пити женящегося вторую женою, зане покая
ння требующа двоєженцю, что будеть поп прилагаяся яди троеженца
а не венчаньї да отлучается» 44. Однак, незважаючи на те, що церква
не визнавала законними третій і наступний шлюби, вони були, очевид
но, досить поширеними у житті давньоруського суспільства. Канонічні
настанови приписували священикам не приймати у порушників цього
правила «просфори», а також накладати на них єпітимію 45. У Візан
тії двоєженця карали батогами, а його другу дружину виган*уіи разом
з прижитими нею дітьми46.
Шлюбні узи церква проголошувала непорушними. їх розривання
допускалося лише у виняткових випадках і тільки після судового
розгляду. Приводом для розлучення подружжя було, звичайно, пере
любство дружини. Цікаво, що подружня невірність чоловіка не давала
підстав для розлучення. Церковноправові норми розлучення, що уві
йшли до складу Просторої редакції Устава князя Ярослава, визнава
ли приводами для розлучення також тільки проступки дружини. Крім
згадуваного вже перелюбства, до них відносилися й такі провини:
«усльїшит жена от иньїх людей, что думати на царя или на князя,
а мужу своєму не скажет... аще подумает жена на своего мужа или
зелием, или инеми людми, или н мет, что ведати мужа еа хотят убити,
а мужу своєму не скажет. Аще без мужня слова имет с чюжими люд
ми ходити, или пити, или ясти, или опроче мужа своего спати... опроче
мужа своего ходити по игрищам или в дни, или в нощи... оже жена на
мужа наведет тати (злодіїв. — Авт.), велит покрасти, или сама по-
крадет» 47.
Пам’ятки канонічного права містить свідчення й про інші приводи
для розлучення. Одним з них була фізична нездатність чоловіка до
шлюбу: «Ожели мужь на жену свою не лазить без сьвета, то жена
невиновата, идучи от него»48. Приводом для розлучення могли стати
також матеріальні причини: «Яко не мочи мужю дьржати женьї, или
жена мужа, или долг много у мужа застанеть, а портьі (одяг. — Авт.)
ея грабити начисть, или пропиваеть»49. Життя створювало безліч
ситуацій, через які сім’я розпадалася.
Самочинне розривання шлюбу не допускалося. Якщо чоловік за
лишав сім’ю і створював нову, не освячену церквою, такий шлюб не
визнавався, а чоловіка того змушували повернутися до першої дружи
ни: «Ажс муж оженится иною женою, а с старою не роспутится,
митрополиту вина, молодую поняти в дом церковних, а с старою жи
ти» 50. Якщо дружина покидала свого чоловіка і брала шлюб з іншим,
останній також ніс відповідальність перед церковною владою. «Аже
поидет жена от своего мужа за иньїми муж или имет блясти от мужа,
ту жену поняти в дом церковний, а новоженя в продажи митропо
литу»51. Пам’ятки канонічного права походження приписували жінкам
терпляче чекати «отшедшю мужу» й зберігати подружню вірність-
Для того щоб на законних підставах розірвати шлюб і створити
нову сім’ю, чоловік мав бути добре забезпеченою людиною. Адже за
лишаючи дружину без достатніх на те приводів, він змушений був
43 РИБ.— Т. 6.— № 1.— Ствп. 9.
44 Материальї для истории древнсрусской покаяішой дисциплиніл, ХЬУІІІ,
40.— С. 244.
45 Див.: А л м а з о в А. И. Тайная исповедь в православиой восточной церкви.—
Одесса, 1894.— Т. III.— Прил. С. 147; Материальї для истории древнерусской по-
каянной дисциплиньї, II, 20.— С. 29; XIX, III.— С. 125.
46 Зклога.— Тит. XVII.— Ст. 35.— С. 71.
47 Древнерусские княжеские устави.— С. 90.
4* РИБ.— Т. 6.— № 2.— Ствп. 48.
49 Там же.
50 Древнерусские княжеские уставьі.— С. 87.
51 Там же.
138 /55У 0130—5247. Укр. іст. журн., 1922, № 1
виплатити їй велику матеріальну компенсацію, а також внести штраф
на користь церковної влади. Розміри цих відрахувань залежали від
соціального статусу подружжя: «Аще же пустить боярин жену великьіх
бояр, за сором еи 300 гривен, а митрополиту 5 гривен золота, а менших
бояр гривна золота, а митрополиту гривна золота; а нарочитих
людии 2 рубля, а митрополиту 2 рубля; простои чади 12 гривен,
а митрополиту 12 гривен, а князь казнить»52. В такий спосіб церква
намагалася зберегти сім’ю, змусити одуматися й відтак утримати в ній
годувальника. Опікуючись справами сім'ї і шлюбу, церква у Київській
Русі взяла під свій контроль і норми сексуальної поведінки людей.
Насамперед вона намагалася покласти край статевим зносинам між
близькими родичами і свояками. Давньоруське законодавство, зокрема
Устав князя Ярослава, містить ряд статей, що передбачають відпові
дальність за зв’язок («блудні») між братом і сестрою, батьком і доч
кою, свекром і невісткою тощо. За подібні порушення винуватці кара
лися грошовими штрафами (їх розміри сягали від 12 до 40 гривень)
та єпітимією53. Відлучення від церкви загрожувало тому, хто «с бе-
ссрменкою или с жидовкою блуд створить» 54, тобто вступить в інтимні
стосунки з представниками нехристиянських віросповідань.
Основний зміст сповідних уставів та давньоруських пенітенціалів
становлять саме питання про дотримання етики сексуальних зв’язків.
Які ж відхилення від встановлених церквою морально-етичних норм
інтимного життя розглядалися нею як найбільш небезпечні?
Насамперед це — розпуста. Церква вважала її найтяжчим з грі
хів: «А всех же дел зльїх горінь єсть блуд: всяк бо грех проче тела
єсть, а блудем своє тело сквернить, тоя бо скверни»55. Розпусник
в очах церкви виглядав гірше язичника. Священики могли відлущити
блудника від церкви й відмовити рідним такої людини у відправі над
нею похоронного обряду. Втім то були здебільшого погрози, бо, слід
думати, явище це було вельми поширеним серед різних соціальних
верств населення Київської Русі.
Статеві зв’язки поза межами шлюбу церква вважала злочинними.
У Візантії одружений чоловік за перелюбство отримував «для напу
чення» 12 ударів палицею, незважаючи на його соціальне походження
та матеріальне становище. За зв’язок із заміжньою жінкою тамтешнім
перелюбцям відрізали носи56. У Київській Русі покарання за подібні
вчинки були менш суворими. Стаття 8-ма Просторої редакції Уставу
князя Ярослава відмовляє митрополиту у праві на отримання штрафу
за подружню невірність чоловіка: «Аже муж от женьї блядеть, митро
политу нет кун, князь казнить»57. Втім в окремих редакціях цього
законодавчого кодексу передбачалися грошові штрафи на користь цер
ковної влади за цю провину. У пам’ятках канонічного походження
містяться свідчення про те, що на порушників цієї церковної настанови
накладалися також піст і єпітимія: «Аще мужь блудить от женьї или
жена от мужа, или холостий с мужатою женою, не ясти ни масла ни
млека 40 дни, на 2 %лет причастия не взяти, на год дарьі не имати,
40 дни егуанглия нецєловати, говети 3 дни в нед; в понед; в ереду,
в пяток от мяса и млека и от инея» 58.
52 Там же.— С. 86—87.
5і Древнерусские княжеские устави.-- Ст. 15, 16, 22—28.— С. 87—88; Магериа-
ли для истории древнерусской покаянной дисциплиньї, II, 28.— С. ЗО; XI, 13. —
С. 66; XIX, 144—145.— С. 128; А л м а з о в А. И. Тайная исповедь в православной
восточной церкви.— Т. НІ.— Прил. — С. 153—154, 159 та ін.
54 Древнерусские княжеские устави.— С. 90.
55 Материали для истории древнерусской покаянной дисциплиньї XI,
9.— С. 65.
56 Зклога.— Тит. XVII.— Ст. 19, 27.— С. 69—70.
57 Древнерусские княжеские устави.— С. 87.
5;' Маїериали для истории древнерусской покаянной дисциплиньї, XI,
9.— С. 65.
/ 5 5 V 0130—5247. Укр. іст. жури., 1992, Лі? 1 139
Документальні розповіси
Чимала увага у давньоруських єпітимійниках приділялася і проб-
лемам сексуальних збочень. За нашими спостереженнями, у Київській
Русі існували мало не всі відомі сучасній медицині їх варіанти- Проте
у законодавчому кодексі відбилися тільки ті норми, що передбачали
відповідальність за скотолозтво. Стаття 21-ша Просторої редакції
Уставу князя Ярослава, зокрема, велить: «Аще ли кто с животиною
блуд створит, митрополиту 12 гривен, а во опитемии и в казни»59.
У Візантії за таке порушення морально-етичних норм сексуальної по
ведінки людей оскопляли60. Інші прояви сексуальної розбещеності
або збочень, що мали місце у Київській Русі, каралися накладенням
єпітимій.
Церква несла в давньоруську сім’ю культуру фізіології статевих
відносин. Так, вона вимагала утримуватися від зносин в окремі дні
тижня, зокрема у п’ятницю, суботу і неділю, мотивуючи це тим, що
«да аще зачнет или тать будеть или разбойник, или блудник»61. Под
ружжю заборонялося заходити у стосунки під час великих церковних
свят — на Великдень, у великий і успенський пости, від «м’ясного за-
говенья и до радуницьі» тощо. Старання церковників у пропаганді за
борон на статеві зносини між подружжям під час таких свят нерідко
бували надмірними і не діставали підтримки у людей. Цікаву зама
льовку такої ситуації містить, наприклад, «Повчання» новгородського
архієпископа Іллі (1166 р.): « А се сльїшал же есмь, оже друзии попьі
глаголять детем своим: «оли все говенье не лежите с женами, тьже
дадим причастие», ть того нетуть. А вьі, попове будуче, оже всхочете
служити коли, ть чи на много дний отлучаетеся от попадий своих?...
в своей бо жене нетуть греха» 62. Поступаючись перед людською сла
бістю, церква поступово пом’якшувала своє ставлення до недотримання
статевої чистоти і зменшила кількість заборонених днів. Так, єпископи
приписували «в говенье добро бьі блюстися женьї своея, но аще кто
не можеть то 1-ю неделю и последнюю да сьблюдется»63. Після по
логів дружини церква приписувала «не совокуплятися с нею мужу
40 днеи. . Аще нетерпелив то 20 днеи. Аще велми нетерпелив то
12 днеи»64. Цим самим церковні ієрархи намагалися зміцнити свій
вплив над сферою внутрішньосімейних відносин й усунути приводи для
подружньої зради.
Не можна уявити повноцінну сім’ю без дітей. Дітородіння на Русі
всіляко заохочувалося. Так, церква опікувалася вагітними жінками,
охороняючи, по можливості, їхнє здоров’я. «А егда во утробе кая жена
носить младенець, не вели кланятися еи до земли, но токмо до пояса,
аще и в великий пост. Мнозии бо вережаются, до земли кланяяся
и младенец измещуть»65 — напучували священиків вищі церковні
ієрархи. Натомість ними різко засуджувалися спроби жінок пере
рвати вагітність: «Всяка жена скажающи в собе отроча душегубица
наречется»66. Суворі дисциплінарні покарання церква накладала на
тих жінок, які з цією метою використовували зілля чи зверталися до
послуг знахарок — баб-шептух: «Аще кая жена зелиа ради извержеть
З лета да покается»67.
Принагідно зауважимо, що послугами ворожок або «зелейниц»
жінки користувалися і в інших випадках, наприклад, шукаючи поря-
59 Древнерусские княжеские уставьі.— С. 88.
г’° Зклога.— Тит. XVII.— Ст. 39.— С. 72.
61 Материальї для истории древнер\*сской покаянной дисциплииьі, II, 10. —
С. 29; XIX, 108.— С. 125.
62 РИБ.— Т. 6.— Доп. № 2.— Ствп. 366.
03 Материальї для истории древнерусской покаянной дисциплиньї, IV,
31.— С. 40.
64 Там же, IX, 51.— С. 59.
65 Там же, XIII6, 22.— С. 91.
66 Там же, II, 7.— С. 28.
67 Там же, XIX, 138.— С. 127.
140 135М 0130—5247. Укр. іст. журн., 1922, № 1
тунку від непліддя або щоб привернути до себе увагу коханого чоло
віка 68. Для останнього випадку годилися такі інгредієнти, як молоко,
мед, коріння, піт, а також жіноче молоко69. Приготовлений особливим
чином відвар додавався чоловіку в страви. Іншим поширеним прийо
мом було давати йому випити води, якою жінки умивалися. На тих, хто
у подібних випадках звертався за допомогою до знахарок, наклада
лася 6-денна єпітимія.
Таким чином, об’єктивно церква зміцнювала давньоруську сім’ю,
сприяла утвердженню моногамії, тривкості шлюбу і подружньої вір
ності. Втягнувши сім’ю в орбіту свого впливу, церква допомагала дер
жаві зміцнювати своє панування над масою залежного населення.
Одержано 03.04.91.
В статье предгіринята попьітка отобразить повседневную жизнь средневекового чело-
века, в частности, показать такую ее сторону, как брак и семья. На оснований
первоисточников рассказьівается об зтике семейньїх отношений, нормах сексуального
доведення в древнерусском обществе и т. д.
68 Див.: С м и р н о в С. «Бабьі богомерзкие» // Сборник статей, посвященньїх
В. О. Ключевскому.— М., 1909.— С. 229—232.
г- А л м а з о в А. И. Тайная исповедь в православной восточной церкви.—Т. III,— Прил.— С. 164, 168.
Шановні читачі!
Які питання з історії вас цікавлять? Про які історичні події або факти
ви хотіли б дізнатися докладніше?
Ваші пропозиції будуть враховані у публікаціях «Українського історич
ного журналу».
/55У 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, № 1 141
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-212974 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T06:43:45Z |
| publishDate | 1992 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ричка, В.М. 2026-02-15T09:09:44Z 1992 Шлюб і подружнє життя у Київській Русі / В.М. Ричка // Український історичний журнал. — 1992. — № 1. — С. 131–141. — Бібліогр.: 69 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212974 У статті зроблено спробу відтворити повсякденне життя середньовічної людини, зокрема, показати такий його бік, як шлюб та сім’я. На основі першоджерел розповідається про етику сімейних стосунків, норми сексуальної поведінки у давньоруському суспільстві тощо. В статье предпринята попытка отобразить повседневную жизнь средневекового человека, в частности, показать такую ее сторону, как брак и семья. На основании первоисточников рассказывается об этике семейных отношений, нормах сексуального поведения в древнерусском обществе и т. д. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Документальні розповіді Шлюб і подружнє життя у Київській Русі Брак и супружеская жизнь в Киевской Руси Article published earlier |
| spellingShingle | Шлюб і подружнє життя у Київській Русі Ричка, В.М. Документальні розповіді |
| title | Шлюб і подружнє життя у Київській Русі |
| title_alt | Брак и супружеская жизнь в Киевской Руси |
| title_full | Шлюб і подружнє життя у Київській Русі |
| title_fullStr | Шлюб і подружнє життя у Київській Русі |
| title_full_unstemmed | Шлюб і подружнє життя у Київській Русі |
| title_short | Шлюб і подружнє життя у Київській Русі |
| title_sort | шлюб і подружнє життя у київській русі |
| topic | Документальні розповіді |
| topic_facet | Документальні розповіді |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212974 |
| work_keys_str_mv | AT ričkavm šlûbípodružnêžittâukiívsʹkíirusí AT ričkavm brakisupružeskaâžiznʹvkievskoirusi |