Національні процеси в українському селі в умовах демократизації суспільства
Автор цього повідомлення робить спробу розглянути деякі питання національної політики. Особливу увагу він приділяє демографічній ситуації на Україні та мовним проблемам. Автор этого сообщения сделал попытку рассмотреть некоторые вопросы национальной политики. Особое внимание он уделяет демографическ...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1992 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1992
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212978 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Національні процеси в українському селі в умовах демократизації суспільства / М.М. Вівчарик // Український історичний журнал. — 1992. — № 1. — С. 98–104. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860270977260191744 |
|---|---|
| author | Вівчарик, М.М. |
| author_facet | Вівчарик, М.М. |
| citation_txt | Національні процеси в українському селі в умовах демократизації суспільства / М.М. Вівчарик // Український історичний журнал. — 1992. — № 1. — С. 98–104. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Автор цього повідомлення робить спробу розглянути деякі питання національної політики. Особливу увагу він приділяє демографічній ситуації на Україні та мовним проблемам.
Автор этого сообщения сделал попытку рассмотреть некоторые вопросы национальной политики. Особое внимание он уделяет демографической ситуации на Украине и языковым проблемам.
|
| first_indexed | 2026-03-21T11:30:52Z |
| format | Article |
| fulltext |
м. м. вівчарик
«Прямой путь» (1907—1917, Петербург)
«Южньїй баян» (1908— 1917, Одеса)
«Русская речь» (1908—1917, Одеса)
сПартия нацноналистов»
«Киевлянин» (1908—1917, Київ)
Русские монархические партии
«Московские ведомости» (1905— 1917, Москва)
III. Члени керівних органів основних чорносотенних організацій:
«Русское собрание»
Д. П. Голіцин, І. С. Леонтьев, М. Ф. Гейдсн, М. Н. Волконський.
«Союз русского народа»
О. І. Дубровін, В. М. Пуришкевич, О. І. Тришатний, М. Є. Марков.
«Русский народний союз имени Михайла Архангела»
В. М. Пуришкевич.
«Партия нацноналистов»
(«Всероссийский национальньїй союз»)
П. М. Балашов, В. В. Шульгін, В. О. Бобринський.
«Русская монархическая партия»
В. О. Грингмут, П. Д. Долгоруков, Г. Г. Розен, І. І. Восторгов.
Одержано 14.10.91.
Анализируются предпосьілки возникновения, содержание и последствия деятельностн
черносотенньїх организаций на Украине. Впервьіе в научньїй оборот введен фактиче-
ский материал, отражающий отдельньїе страницьг истории монархического движения,
великодержавно-шовинистическую сущность черносотенньїх организаций на Украине.
М. М. Вівчарик (Київ)
Націойальні процеси в українському селі
в умовах демократизації суспільства
Автор цього повідомлення робить спробу розглянути деякі питання національної
політики. Особливу увагу він приділяє демографічній ситуації на Україні та мов
ним проблемам.
Безумовно, після приголошення Акта про незалежність України,
що поклав початок новій історичній добі в її існуванні, нових підходів
потребують й історичні дослідження.
Розірвавши пута тоталітарної системи, засудивши антинародну
діяльність КПРС — КПУ, яка яскраво виявилася під час путчу, україн
І35М 0130-5247. Укр. іст. журн., 1992, № 19 8
ський народ будує державу, де є ще чимало проблем, у тому числі й
національних, які одержані у спадок від колишнього Союзу РСР.
Криза, що охопила наше суспільство, особливо гостро позначила
ся на міжнаціональних проблемах. Розпочаті перебудовою процеси
оновлення всіх сторін життя, зокрема, у сфері міжнаціональних відно
син, відбуваються вкрай суперечливо. Чимало років державні й громад
ські формування, які відповідали за здійснення національної політи
ки, замість втілення в життя цілісної й гнучкої концепції нації і націо
нальних відносин задовольнялися закостенілими догмами, що нерідко
являли собою еклектичний набір цитат основоположників марксизму-
ленінізму і заідеологізованих формул і лозунгів.
Основна провина за ситуацію, що склалася в цій сфері, лягає
передусім на командно-адміністративну систему, яка впродовж десяти
літь серйозно не займалася проблемами національного характеру.
Більше того, з високих партійних і державних трибун постійно говори
лося про те, що інтернаціоналізм став глибоким переконанням і нор
мою поведінки мільйонів трудящих колишнього СРСР, а дружба на
родів — невід'ємною рисою радянського способу життя. Про те, що
це було далеко не так, свідчать події, що відбуваються нині в ряді
регіонів СНД.
З огляду на це стає зрозумілим, наскільки важливо осмислити ни
нішні складні питання у сфері міжнаціональних відносин, дати їм на
лежну наукову оцінку. Саме цим і керувався автор цього повідомлен
ня, досліджуючи міжнаціональні процеси в українському селі в роки
перебудови. При всій їх складності автор обмежує тему свого дослід
ження двома проблемами: демографічною й мовною. Передусім нам не
обхідно чітко визначити, шо містить саме поняття «міжнаціональні про
цеси». На наш погляд, слід мати на увазі, що нації, являючи складні,
досить стійкі етносоціальні системи, в той же час є явищем, якому
властива динамічність. Зумовлюється вона не тільки взаємодією на
цій (при всій її вагомості), а й самим розвитком, взаємовпливом основ
них сфер життєдіяльності, зокрема, економіки, соціальної структури,
культури. Отже, вивчення їхніх особливостей не можна зводити лише
до оцінки взаємовідносин між націями. Потрібно розглядати націо
нальні явища як багатогранний процес. Тому цілком виправдано в да
ному контексті віддати перевагу поняттю «міжнаціональні процеси».
Воно місткіше, а, головне, вказує на динаміку національних спільно
стей, включаючи не тільки взаємодію, а й внутрішній розвиток кожної
з них. Це особливо важливо нині, коли ми прагнемо надати більшого
динамізму нашому суспільству.
На українській землі споконвіку жили мирно й дружно люди різ
них національностей. Декларація про державний суверенітет України
не тільки підтверджує цю традицію, а й проголошує рівність усіх її
громадян незалежно від походження, соціального, майнового стану,
расової і національної належності, статі, освіти, мови, політичних
поглядів, релігійних переконань і характеру занять, місця прожи
вання тощо.
Політичне значення цього документа безсумнівне, адже йдеться
про те, що це положення Декларації готує правову основу для розвит
ку нормальних міжнаціональних відносин усередині республіки, для
збереження злагоди й стабільності контактів між національними
групами. 1
З огляду на це варто звернути увагу на положення Декларації, яке
звучить так: «Українська РСР самостійно визначає адміністративно-
територіальний устрій республіки та порядок утворення національно-
адміністративних одиниць» !.
Історія Української держави зберігає багато прикладів, коли тру-
1 Рад. Україна.— 1990.— 17 лин.
I 3 5 N 0 1 3 0 — 5 2 4 7 . У к р . іст. оісурн . , 1 9 9 2 . № 1 7 * 99
ЛІ. ЛІ. Вівчарик
дящим, ідо проживали на її території, забезпечували умови для нор
мального життя й розвитку. Так, у місцях компактного розселення
неукраїнського населення створювалися окремі національні адміністра
тивно-територіальні одиниці. У багатьох округах діяли національні
районні, селищні сільські Ради, де діловодство велося рідною мовою.
Якщо конкретно говорити про певні тенденції (відносно міжнаціо
нальних процесів), то насамперед треба підкреслити, що українське
село, як Україна в цілому, є багатонаціональним. Крім українців, ро
сіян, білорусів, євреїв, у селах живуть болгари, угорці, греки, румуни,
молдавани, поляки, гагаузи та ін. Розселені вони нерівномірно. Ук
раїнці переважають у всіх областях, крім Криму, де вони займають
друге місце після росіян. Представники інших національностей теж
мешкають в усіх регіонах республіки, але їхня чисельність неоднакова.
За даними перепису 1989 р., на Україні налічувалося 72,6%
українців, 21,9% росіян, 0,9% євреїв, 0,8% білорусів, 0,6% молдаван,
по 0,4% поляків і болгар, 2,8% представників інших націо
нальностей 2_3.
Якщо євреї, поляки, караїми, поволзькі татари проживають пере
важно в містах України, то болгари, угорці, греки, гагаузи, чехи, руму
ни у своїй більшості — у сільській місцевості. Наприклад, болгар на
Україні — 232 тис. (0,5% населення). Найбільше їх в Одеській (бли
зько 170 тис.) та Запорозькій областях (37 тис.). Болгарські поселен
ня є в Кіровоградській і Миколаївській областях. Болгари, крім рід
ної, користуються й російською мовою (вільно володіють нею 61,8%).
Число тих, хто розмовляє українською, є значно меншим (вільно
володіє 8,5%) * 4.
У республіці проживає 163 тис. угорців, з них 158 тис. у Закар
патській області. 75% їх живе у селах Берегівського, Виноградівсько-
го. Мукачівського та Ужгородського районів. В області створено на
лежні умови для задоволення основних запитів угорського населення.
Тут діють 68 середніх загальноосвітніх шкіл з угорською мовою на
вчання, функціонують 63 дитячих дошкільних заклади. З 1 вересня
1989 р. в Ужгородському університеті діє центр хунгарологічних до
сліджень, працює відділення угорської філології. На Закарпатті тран
слюються телепередачі угорською мовою (15% загального обсягу).
Цс ж стосується й радіомовлення (42%). Видається 6 газет5.
Що ж до румун, то їх кількість становить 134,7 тис. чол. Розселе
ні вони переважно у південно-західній частині Чернівецької області,
зокрема в Глибоцькому районі, а також у Закарпатській області.
Кримські татари у своїй більшості проживають у Криму, а також
— незначна кількість—»у Херсонській та Запорозькій областях. Серед
них поряд з рідною поширеною є й російська мова (нею вільно воло
діють 83,4 %)6.
Важливо підкреслити таку деталь: чисельність людей різних на
ціональностей на Україні, що живуть у сільській місцевості, постійно
коливається. На це є свої причини.
Внаслідок міграції і перевищення смертності над народжуваністю
абсолютні й відносні масштаби скорочення чисельності сільського на
селення зростають. Якщо, наприклад, у дев’ятій п’ятирічці кількість
сільського населення на Україні зменшувалася щороку на 245 тис. чол.,
у десятій — на 265 тис., то в одинадцятій і дванадцятій цей показник
перевищував 280 тис. чол.7
За підсумками Всесоюзного перепису 1989 р., сільське населення
2-3 Підрахунки зроблено на осн.: Розподіл населення УРСР за національністю і мовою // Політика і час.— 1991.— № 1.— С. 87—90.
4 Національні відносини на Україні.— К., 1991.— С. 15.
Там же.— С. 36—37.
6 Національні відносини на Україні.— С. 32.
7 Під прапором ленінізму.— 1989.— № 11.— С. ЗО.
ІЗЗІЇ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, № 1100
Національні процеси в українському селі
України становило 17 млн. 113 тис. чол., або 33% від усіх жителів рес
публіки (порівняйте: у 1970 р. 21,4 млн. чол., або 45%; 1979 р .— 19,3
млн. чол., або 39%). Таким чином, у 1989 р. — у порівнянні з 1979 р. —
його чисельність зменшилася на 2,1 млн., тобто на 6% 8.
Важливу роль в його міграціях відіграють такі фактори, як неза
доволеність в оплаті праці, забезпеченості шкільними і дошкільними
закладами, медичним обслуговуванням. А вже про яке національне
відродження може йти мова, коли 50% українських сіл не мають
шкіл, а більш як третина працює у старих, не пристосованих для ро
боти приміщеннях. Тільки за 1978—1988 рр. кількість сільських учнів
зменшилася на 20%, або на 850 тис. дітей, у 30% сіл відсутні клуби9.
Ці відмінності відбиваються у свідомості людей передусім, як націо
нальна несправедливість, що інколи викликає міжнаціональну напру
женість. Все це є результатом антиселянської політики, яка проводи
лася протягом багатьох десятиліть. Сільські трудівники не мають змо
гу повною мірою використовувати й розвивати свої соціально-політич
ні, професійно-кваліфікаційні, національно-культурні, освітні можливо
сті. Через відсутність належних умов для задоволення соціальних і по
бутових потреб, культурних запитів, не відчуваючи перспектив на кра
ще, люди, особливо молодь, змушені виїжджати із сіл.
Треба сказати, шо на ці процеси продовжує справляти свій не
однозначний вплив національний фактор (у суспільній практиці). Будь-
який відхід від правильного, справедливого проведення національної
політики, почасти нехтування її принципів завдають шкоди багато
національному селянству України, штучно стримують процес оволо
діння культурою міжнаціонального спілкування.
Одним з важливих принципів цілеспрямованої і науково обгрунто
ваної роботи по її формуванню є обов’язкове врахування діалектики
національного й інтернаціонального. Це в недалекому минулому прак
тично було зведене до схоластичного, парадоксального висновку: чим
більше інтернаціонального, тим менше національного.
Словесна пропаганда інтернаціоналізму своєрідно позначалася на
міжнаціональному з його соціально-політичними та культурно-історич
ними особливостями. Не аналізувалися і не враховувалися властиві
світовому співтовариству об’єктивні суперечності між розвитком націй
та їх зближенням, між прагненням до самостійності і поглибленням
інтеграційних зв’язків, що виявилося і в нашій країні. Заважали твер
дження про форсоване зближення націй, нібито відсутність проблем
та остаточне вирішення національного питання в СРСР.
Але ж інтернаціоналізм без опори на національну свідомість не
життєздатний (як і національне позбавляється майбутнього без інтер
національного). Нехтування цієї істини завдало великої шкоди україн
ській національній культурі, традиціям, рідній мові. Остання почала
подекуди втрачати свою роль важливого чинника духовної самобутно
сті нації. Сьогодні відомо: культура і мова народів не другорядні, во
ни— фактори особливої ваги, завдяки яким формуються національна
гідність та єдність.
Вже перші кроки перебудови дали зрозуміти, що не можна під
няти застарілу соціально-економічну брилу без духовного, морального
оновлення. Хворобу загнали всередину ще в 30-ті роки, коли національ
не питання було «вирішене остаточно». У 50—70-ті роки от-от «мали
злитися» мови й культури. Заповзятливих адміністраторів тішила зав
трашня перспектива створення однорідного суспільства. Цей процес
штучно прискорювався. Саме там бере початок нігілізм, забуггя
історії, культури свого народу. Ось чому в деяких населених пунктах
8 Підрахунки зроблені автором на основі : Народпое хозянство Украинской ССР
в 1989 году.— К., 1990.— С. 26—29.
9 Підрахунки зроблені па основі : Поточ. арх. Міністерства освіти, 1989 р.;
Літ. Україна.— 1989.— 21 верес.
т іП1ЯП— 5 9 4 7 .У **п ігт п4гпгш 1009 \о 1
М.'М. Вівчарик
республіки рідко почуєш українську мову. Сфера її дії зведена майже
нанівець на транспорті, у побуті, торгівлі, судочинстві, вузах, лекційно-
пропагандистській роботі. В обласних центрах різко зменшилася кіль
кість українських шкіл, а в Харкові, Чернігові, Запорожжі, Донецьку
€ одна-дві (або жодної). У Дніпропетровську шкіл, де викладання ве
деться російською мовою,—Л16, українською — 9. На Дніпропетров
щині протягом 1978—1987 рр. число останніх зменшилося з
631 до 556 10 11.
І в таких національно-мовних деформаціях немає провини жодно
го з народів. Вони — на совісті бюрократії, яка ігнорувала принципи
національної політики. Задовго до того, як у вересні 1989 р. був опу
блікований проект «Закону УРСР про мови в Українській РСР», твор
ча інтелігенція неодноразово висувала питання про статус української
мови. Українську мову зведено до стану, коли без державного захисту
вона навряд чи займе належне місце на своїй одвічній території. «Адже
надання статусу державної мови... в умовах України та Білорусії —
це передусім державний захист наших калинових мов, які — будьмо
відверті, — опинилися на межі побутової говірки на селі...», — писав
Б. І. Олійник п.
Перекручення у галузі національної політики призвели до того,
що в республіці донедавна мало уваги приділялося як рідній, так і
мовам нечисленних народностей, які там проживали. У людей поступо
во відбивали бажання любити материнську мову, забуваючи, що
формування морально здорового, справедливого гуманістичного сус
пільства залежить від духовного світу кожної особистості. Найголов
нішим джерелом духовної чистоти й стійкості, доброти, мужності
людини є культура народу, його мова.
На селі, особливо в місцях компактного проживання людей різних
національностей, нагромадилося чимало проблем, пов’язаних з розвит
ком мови. Наприклад, у 1989 р. на Україні проживали 294 тис. молда
ван і румунів (переважно в Чернівецькій, Закарпатській та Одеській
областях). Па Буковині працюють 84 молдавські школи, де навчають
ся майже 22 тис. учнів (та ще 4 двомовні). Найбільше таких закладів
у селах Глибопького, Новоселицького, Сторожинецького районів, де
молдавське населення становить до 80%. В Одеській області— 14 мол
давських шкіл та 5 двомовних, у Закарпатській— 10 двомовних12.
їхнім загальним недоліком є те, що в них не вистачає вчительсь
ких кадрів, підручників, методичних посібників, а розмовників узага
лі немає. З аналогічними проблемами зіткнулися й болгари, які про
живають в Одеській, Запорозькій, Миколаївській областях, а також
на півдні Молдови. У селах їхнього компактного проживання (південь
Одеської області, Арцизький, Болградський, Кілійський, Тарутинсь-
кий, Саратськик та інші райони) функціонують 45 середніх шкіл, де
навчаються майже 17 тис. учнів болгарської національності. У 1987 р.
в Ізмаїльському педінституті розпочато підготовку вчителів із спеці
альності «російська мова і література та болгарська мова». В цій важ
ливій справі зроблено лише перші кроки, бо і там аналогічні проблеми
---.відсутність підручників і посібників, словників і технічних засобів
навчання, кваліфікованих кадрів, тобто всього того, що потрібно для
глибокого засвоєння дітьми рідної мови, літератури, історії, культури
в цілому.
На Україні є чимало гагаузів, які проживають переважно у селах
Одеської (невелика кількість — у Запорозькій) областей. У восьми
середніх школах Одещини здобувають освіту 3,5 тис. дітей — гагаузів
за національністю. З 1988/89 навчального року в чотирьох школах
10 Поточ. арх. Міністерства народної освіти УРСР, 1987.
11 Правда Украиньї — 1989 — 14 мая.
12 Поточ. арх. Міністерства народної освіти УРСР, 1990.
/55ДГ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, № 1№
Національні процеси в українському селі
уперше запроваджено дворічний факультативний курс вивчення гагау
зької мови, який, починаючи з 7 класу, відвідує близько 90 учнів. Про
грами й підручники для них виділені Міністерством народної освіти
Республіки Молдова 13 14.
Незначний процент учнів, які вивчають гагаузьку мову (таких,
зокрема, у середній школі с. Виноградного всього 17 із 570), поясню
ють насамперед тим, що вона надто складна, і школярі неохоче вив
чають її, хоч і використовують у побуті, спілкуючись один з одним.
Але, на наш погляд, причину треба шукати в іншому— у відсутності
сфери застосування останньої.
Що ж до російськомовного населення України, то його нинішній
фактичний статус — не національна меншість в республіці, а націо
нальна більшість у колишньому Союзі РСР. Цілком погоджуємось з
думкою, яку висловив ряд учених, що у багатьох росіян історично ви
робилося не завжди усвідомлене відчуття своєї домінантності на
Україні та в інших республіках. Тому будь-який крок на шляху вирів
нювання реальних національних і мовно-культурних можливостей та
кі люди сприймають дуже гостро. Росіяни, як правило, не охоче пере
ймають місцеву мову й культуру, очікуючи від інших російськомовно
го спілкування. Це, звичайно, не нормальне явище.
Прикладом вирішення таких складних питань може бути досвід,
нагромаджений у Закарпатській області. Там проживають 77,8%
українців, 13,7% угорців, 3,6% росіян, 2,4% румун, менш як 1% слова
ків, німців-і циган. Органи народовладдя теж інтернаціональні: до них
входять представники 22 національностей. Серед депутатів місцевих
Рад угорці становлять 12,9%, румуни — 2, словаки — 0,4, німці —
0,3% и.
Практично кожний трудовий колектив на Закарпатті за своїм
складом є інтернаціональним. А спільна праця, як відомо, зближує
людей різних національностей, формує прогресивні традиції та звичаї.
В області розв’язуються проблеми інтернаціонального виховання тру
дівників села. У Берегівському районі 75% населення становлять угор
ці. Але люди, що живуть в районі, вільно розмовляють російською, укра
їнською й угорською мовами. Для дорослого угорського населення при
сільських бібліотеках організовано 27 гуртків, де можна вивчати ро
сійську мову, а також одержати передплатні видання (будь-якою
мовою).
Нові тенденції, що з’явились на селі останнім часом, дають під
стави твердити: саме вони стануть могутнім фактором розвитку й
вдосконалення міжнаціональних відносин. Цьому повинна сприяти
Декларація про державний суверенітет України, прийнята 16 липня
1990 р. Верховною Радою республіки. В ній, зокрема, підкреслюється,
що Україна «гарантує всім національностям, що проживають на тери
торії республіки, право їх вільного національно-культурного
розвитку» 15.
Таким чином, аналіз деяких особливостей міжнаціональних проце
сів, які тривають в українському селі, вказує на те, що ці явища не
існують самі по собі. Навпаки, вони пов’язані із соціально-економічни
ми, демографічними, культурно-освітніми реаліями. Переосмислюючи
весь спектр міжнаціональних відносин у роки перебудови, важливо
підкреслити, що на селі значною мірою зберігаються традиційні риси
культури нації, її звичаї, норми поведінки, обряди, традиції, тобто уні
кальний національний досвід. Для повнішого врахування специфічних
інтересів національних та етнічних груп, як цього вимагає Декларація
прав національностей України, прийнята Верховною Радою України
13 Там же, 1989.
14 Арх. Закарпат. обкому КПУ, ф. 15, оп. 17, спр. 4, арк. 8; Укр. іст. журн.—
1987.— № 8.— С. 6.
15 Декларація про державний суверенітет України.— К., 1991.— С. 7.
^38N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992 № 1 103
1 листопада 1991 р.16, потрібно докласти максимум зусиль, щоб наро
ди й національні групи, що (проживають на Україні, мали все необхід
не для свого національно-культурного й духовного відродження. А це,
передусім, культурно-освітні заклади, включаючи театри, музеї, худож
ні колективи, газетно-видавнича діяльність тощо.
Для повнішого врахування специфічних інтересів національних та
етнічних груп, що живуть компактно, доцільно створити національні
райони та сільські селищні Ради (як це було в ряді районів України
до війни), а для окремих національностей — можливо, й національні
округи. Це дасть можливість більш цілеспрямовано здійснювати адміні
стративно-господарське самоуправління й задовольняти культурно-
етнічні запити згаданих груп (відкривати школи, де викладання ве
деться рідною мовою, тощо).
Поряд з цим важливо подбати й про тих 7 мли. українців, що меш
кають за межами України, зокрема в Російській Федерації, Казахста
ні, Молдові, Узбекистані та ін. При цьому варто згадати, що в 1923 р.
в РРФСР та інших республіках працювали 866 шкіл з українською мо
вою навчання й два технікуми 17. Але з часом їх не стало. І через те
з часів Сталіна й донині наші земляки, які живуть за межами України,
не мають змогу вивчати рідну мову, опановувати духовні надбання
української нації.
Одержано 23.04.91.
Автор зтого сообщения еделал попьітку рассмотреть некоторьіе вопрссьі национальной
политики. Особое внимание он уделяет демографической ситуацни на Украяне и
язнковьім проблемам.
16 Декларація прав національностей України. Прийнята Верховною Радою
України 1 листопада 1991 року // Голос України.— 1991.— 2 листоп.
17 Національні відносини на Україні.— С. 38.
А. Л. Зінченко (с. Лука-Мелешківська Вінницько? обл.).
Чи була відокремлена церква
від держави у 20-ті роки!
На основі нових архівних документів висвітлюються проблеми взаємовідносин дер
жави і церкви на Україні в 20-ті роки, показано дволичний характер політики офі
ційних властей з питань релігії.
Тривалий час вважалося, що законодавчі засади відносин Радянської
держави й церквц визначалися відомим декретом Ради Народних Ко
місарів РСФРР від 2 лютого (23 січня) 1918 р. «Про відокремлення
церкви від держави і школи від церкви». Стосовно України цей акт
було скопійовано у декреті її Тимчасового Робітничо-Селянського Уря
ду від 22 січня 1919 р. 1 В офіційній історіографії й довідкових видан
нях, навчальній літературі десятиріччями твердилося, що найголовні
шою метою декрету було забезпечення для громадян свободи совісті
поряд зі свободою атеїстичної пропаганди. «Кожний громадянин може
сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Всякі позбав
лення прав, що зв’язані з сповіданням будь-якої віри або з несповідан-
ням ніякої, скасовуються»1 2, — читаємо в статті 3-й обох згаданих дек
1 Законодавство про релігійні культи.— К-, 1973.— С. 67—68, 71—72.
2 Там же.— С. 71.
104 0130—5247. Укр. журн., 1992 № І
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-212978 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T11:30:52Z |
| publishDate | 1992 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вівчарик, М.М. 2026-02-15T09:14:21Z 1992 Національні процеси в українському селі в умовах демократизації суспільства / М.М. Вівчарик // Український історичний журнал. — 1992. — № 1. — С. 98–104. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212978 Автор цього повідомлення робить спробу розглянути деякі питання національної політики. Особливу увагу він приділяє демографічній ситуації на Україні та мовним проблемам. Автор этого сообщения сделал попытку рассмотреть некоторые вопросы национальной политики. Особое внимание он уделяет демографической ситуации на Украине и языковым проблемам. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення Національні процеси в українському селі в умовах демократизації суспільства Национальные процессы в украинском селе в условиях демократизации общества Article published earlier |
| spellingShingle | Національні процеси в українському селі в умовах демократизації суспільства Вівчарик, М.М. Повідомлення |
| title | Національні процеси в українському селі в умовах демократизації суспільства |
| title_alt | Национальные процессы в украинском селе в условиях демократизации общества |
| title_full | Національні процеси в українському селі в умовах демократизації суспільства |
| title_fullStr | Національні процеси в українському селі в умовах демократизації суспільства |
| title_full_unstemmed | Національні процеси в українському селі в умовах демократизації суспільства |
| title_short | Національні процеси в українському селі в умовах демократизації суспільства |
| title_sort | національні процеси в українському селі в умовах демократизації суспільства |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212978 |
| work_keys_str_mv | AT vívčarikmm nacíonalʹníprocesivukraínsʹkomuselívumovahdemokratizacíísuspílʹstva AT vívčarikmm nacionalʹnyeprocessyvukrainskomselevusloviâhdemokratizaciiobŝestva |