Чорносотенці на Україні (1905—1917 рр.)
Аналізуються передумови виникнення, зміст і наслідки діяльності чорносотенних організацій на Україні. Вперше до наукового обігу введено цікавий фактичний матеріал, що віддзеркалює окремі сторінки історії монархічного руху, великодержавно-шовіністичну сутність чорносотенних організацій на Україні. Ан...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 1992 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
1992
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212979 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Чорносотенці на Україні (1905—1917 рр.) / І.Г. Самарцев // Український історичний журнал. — 1992. — № 1. — С. 90–98. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860290120061550592 |
|---|---|
| author | Самарцев, І.Г. |
| author_facet | Самарцев, І.Г. |
| citation_txt | Чорносотенці на Україні (1905—1917 рр.) / І.Г. Самарцев // Український історичний журнал. — 1992. — № 1. — С. 90–98. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Аналізуються передумови виникнення, зміст і наслідки діяльності чорносотенних організацій на Україні. Вперше до наукового обігу введено цікавий фактичний матеріал, що віддзеркалює окремі сторінки історії монархічного руху, великодержавно-шовіністичну сутність чорносотенних організацій на Україні.
Анализируются предпосылки возникновения, содержание и последствия деятельности черносотенных организаций на Украине. Впервые в научный оборот введен фактический материал, отражающий отдельные страницы истории монархического движения, великодержавно-шовинистическую сущность черносотенных организаций на Украине.
|
| first_indexed | 2026-03-20T02:23:49Z |
| format | Article |
| fulltext |
і Ш й і ^ ш и ш п л
З історії політичних партій
і рухів України
І. Г. Самарцев (Київ)
Чорносотенці на Україні (1905— 1917 рр.)
Аналізуються передумови виникнення, зміст і наслідки діяльності чорносотенних
організацій на Україні. Вперше до наукового обігу введено цікавий фактичний мате
ріал, що віддзеркалює окремі сторінки історії монархічного руху, великодержавно-
шовіністичну сутність чорносотенних організацій на Україні.
Чорносотенний, а більш правильно — монархічний консервативний
рух, який виник і поширився на початку XX ст., був невід'ємною ча
стиною політичних процесів, що відбувались в Російській імперії. Вза
галі монархічні рухи виникали там, де з’являлась небезпека існуючому
ладу, відбувалося революційне руйнування монархій. В такі періоди
завжди активізувалися кола, котрі виступали за збереження старого
режиму, або його реставрацію. Вже наприкінці XVIII — на початку
XIX ст. виникли й набули організаційних форм монархічні рухи, що
постали як реакція на французьку революцію. Ці процеси дістали но
вого піднесення під час європейських революцій середини XIX ст. Отже
і в історії самодержавної Росії початку XX ст. чорносотенний рух не
був специфічним явищем напівазіатської держави, а відбувався в кон
тексті європейських суспільно-політичних процесів. Однак політичний
маятник царської Росії хитався між крайнощами революції і реакції.
Так, революційному рухові були притаманні крайні, найрадикальніші
способи дій, які виявлялися в тероризмі есерів і анархістів, бланкізмі
більшовиків тощо. Так само і монархічний рух був неспроможний
здійснити еволюцію до європейського консерватизму конституційного
напряму, а вироджувався в політичну реакцію.
Самі ж монархісти вважали свій рух єдиним справжнім народним,
що на відміну від штучно принесених на російський грунт крамольних
революційних доктрин, має історичні корені. Навіть назва «чорна сот
ня» була запозичена з історії XVII ст., коли нижегородська «чорна сот
ня», згуртувавшись навколо Кузьми Мініна, врятувала престол і Росію.
Ось чому, згадавши цей факт, в жовтні 1905 р. монархісти на чолі з
доктором О. І. Дубровіним назвали себе чорносотенцями. Згодом під
цією назвою розуміли різні монархічні організації, що діяли в імперії, а
також бойові дружини монархістів. Щоб уявити розвиток чорносотен
ного руху на українських землях, які входили до складу Російської
імперії, варто звернутися до історії монархічних організацій. Ще в
жовтні 1900 р. у Петербурзі виникла дворянська організація, яка ді
стала назву «Русское собрание». Хоча в уставі йшлося про її суто куль
турницькі завдання, організація ставила за мету впровадження принци
пів «самодержавства, православія, народності». Пізніше ці принципи
будуть покладені в програми майже всіх монархічних організацій.
Перша місцева організація «Русского собрания» на Україні виник
ла в 1903 р. в Харкові. Також відповідні відділи були утворені в Києві
чорносотенці на Україні
та Одесі, де видавались й друковані органи «Русского собрания» —
«Русская речь» та «Русский листок». На ці місцеві організації покла
далося завдання охорони підвалин російського самодержавства, росій
ської культури, мови в «національних окраїнах». В статуті Київського
відділу «Русского собрания», наприклад, зазначалося, що організація
ставить за мету «охорону чистоти і правильності російської мови, ви
вчення явищ російського життя в її нинішньості та минулому, особли-
в о — Київської та Південно-Західної Русі»1. Елітарність «Русского
собрания» зумовила його незначний вплив. Але ця організація дала
поштовх до створення масових монархічних партій.
Восени 1905 р., а саме після видання відомого маніфесту 17 жовтня,
розпочався період активного росту монархічних організацій. Цьому
сприяли декілька обставин. По-перше, розвиток революційних рухів, дії
яких мали здебільше руйнувальний напрям, породжували серед певних
верств суспільства потребу у збереженні традиційних державних інсти
тутів, насамперед — монархії, в якій вони вбачали запоруку соціальної
стабільності. ГІо-дру^е, ослаблення самодержавства та розлад держав
ної машини призвели до того, що вона вже не могла сам на сам проти
стояти революційному рухові. Урядові кола відчували потребу в органі
зації правих сил. І головне, криза системи супроводжувалася зростан
ням національних рухів, що ставило під загрозу саме існування імперії.
Таким чином, великодержавний шовінізм ставав однією з об’єднуючих
ідей деяких верств російського суспільства.
* Основною монархічною організацією став «Союз русского народа»
(далі — СРН), який виник 8 листопада 1905 р. На чолі організації
стояла Головна рада під керівництвом доктора Дубровіна та його
заступників: бессарабського поміщика В. М. Пуришкевича та інженера
О. І. Тришатного. Місцеві організації — відділи, яких було створено
близько 600, копіювали структуру Головної ради. А загалом «Союз рус
ского народа» нараховував близько 400 тис. членів. І хоча до цих да
них варто підходити критично, оскільки дуже часто до складу організа
цій просто записували звичайних учасників мітингів, демонстрацій, мо
лебнів, все ж таки можна зробити висновок, що «Союз русского народа»
був багаточисельною організацією.,. '
На Україні відділи СРН були утворені в Волинській, Катерино
славській, Київській, Подільській, Таврійській, Херсонській та Чернігів
ській губерніях. Розпочавши активну діяльність в 1905—1907 рр., чорно
сотенні організації досить швидко зростали. Так, у Катеринославській
губернії діяло 13 відділів СРН, загальною кількістю 17386 членів. По
рівняємо з відповідними даними партії кадетів та РСДРП: 3 і 435;
26 і 6515. У Київській губернії нараховувалося 50 відділів СРН, до
складу яких входило 8433 членів 1 2. Всього відділи на Україні об’єдну
вали понад 190 тис. членів — майже половину загальної кількості
«Союза русского народа» 3. Україна стала одним з оплотів чорносотен
ного руху самодержавної Росії. На жаль, великодержавна шовіністична
пропаганда, антисемітизм мали певний успіх серед російського і зруси
фікованого українського населення губерній, більшість з яких знаходи
лась в «смузі єврейської осілості».
В зареєстрованому 7 серпня 1906 р. статуті СРН проголошувалось,
що його членами можуть бути «лише природні руські люди», при цьому
зазначалось, що «Союз» не робить різниці між великоросами, білороса-
ми й малоросами» 4. Як правило, відділи СРН очолювали дворяни, по-
1 Устав Киевского русского собрания.— К., 1912.— С. 2.
2 К и с е л е в Н. И., К о р е л и н А. П., Ш е л о х а е в В. В. Политические партии
в России в !905—1907 гг.: численності», состав, размещение // История СССР.—
1990.— № 4 - С . 78.
3 Там же.— С. 77—78.
4 Устав и Основоположение Союза русского народа.— М., 1906.
/55У 0130- 5247. Укр. іст. журн., 1992, М 1 91
/. Г. Самарцев
міщики, монархічно настроєні представники буржуазії, інтелігенції.
Соціальний склад рядових членів був досить строкатим: дрібна буржуа
зія, торговці, духовенство, селянство, рідше — робітники. Так, київський
відділ очолювали професор М. Міщенко і домовласник Ф. Постний,
одеський — граф О. Коновніцин, київську «Партию националистов»—
журналіст В. Шульгін і цукрозаводчик В. Бобринськин. Центральними
друкованими органами СРН були «Русское Знамя» (1905—1907 рр.)
і «Вестник Союза русского народа» (19С8—1917 рр.). Основні ідеологіч
ні засади СРН запозичив з програми «Русского собрания», а саме:
непорушність самодержавства, панування православної релігії, держав
ність російської народності.
г В першому програмному документі — «Основоположеннях», опублі
кованому в кінці січня 1906 р., проголошувався суспільний ідеал монар
хістів — «соборна, самодержавна» Русь допетровських часів. Остаточ
ний вигляд програма «Союза русского народа» набула в документі під
назвою «Русскому народу», який був прийнятий І Всеросійським з’їздом
уповноважених відділів партії 2 вересня 1906 р. В програмі містились
положення про неподільність Російської імперії, заперечувалось створен
ня національних автономій, проповідувався відвертий антисемітизм.
Зазначалось, що одна з цілей «Союзу» — виселення євреїв за межі
Росії, для чого висувались вимоги обмежити їх громадянські права,
позбавити можливості займати державні посади, займатися торгівлею,
підприємництвом. Аграрна програма «Союза русского народа» передба
чала продаж землі селянам у приватну власність, спрощення виходу з
общин. Робітниче питання в програмі майже не розроблялось. Говори
лося лише про можливість скорочення робочого дня, державне страху
вання, створення артілей і товариств. Російська буржуазія закликалась
до боротьби з єврейським та іноземним капіталом в Росії. Програми
інших провідних монархічних партій — «Русского народного союза име-
ни Михайла Архангела» (утворився в листопаді 1907 р.) та «Русской
монархической партии» (квітень 1905 р.) в основному повторювали
положення програм «Союза русского народа».
Навіть поверхній погляд на програму чорносотенців свідчить про їх
прагнення віддзеркалити потреби занадто широких соціальних верств,
що взагалі неможливо. Деякою мірою програма просто пристосовува
лась до соціального складу вже функціонуючих організацій. «Союз рус
ского народа» став об’єднуючим центром чорносотенців. Одначе, зусил
ля по координації діяльності різних організацій на цьому не припини
лись. Для об’єднання дій намагались пристосувати монархічні з’їзди.
^ • Спробу такого об’єднання було зроблено в жовтні 1906 р. на Все
російському з’їзді «русских людей» в Києві, який як і Одеса ставав од
ним із центрів чорносотенців. На київському з’їзді були представлені
монархічні союзи і партії з 10 губерній. Серед делегатів з’їзду були такі
видатні чорносотенці, як князь Шаховський, князь Волконський,
О. І. Дубровін, В. О. Грингмут, протоірей Іоан Восторгов, В. М. Пу-
ришкевич. Після ‘молебну і трикратного співання гімну обрали голо
вуючого— лідера київської організації «Русской монархической партии»
Б. М. Юзефовича. Виступаючи на підтримку кандидатури Юзефовича,
голова московської організації «Русской монархической партии» редак
тор «Московских ведомостей» Грингмут зазначив: «...на долю Києва
випадає видатне завдання в справі охорони монархічного принципу. Не
випадково наша партія, після Москви, знайшла саме в Києві міцну ос
нову і розцвіла під мудрим керівництвом Б. Юзефовича» 5.
В порядку денному першим розглядалось питання про відношення
до виборів у Державну Думу. В. Грингмут, підтриманий найбільш завзя
тими монархістами, виступив за бойкот Думи. На інших позиціях стояв
В. Пуришкевич, який доводив, що саме участю в виборах монархісти
5 Третин Всерссспйскин сгезд русских людей в Києве.— К:, 1906.— С. 7.
оо /5 5 А’ 0130-5247. Укр. іст. ж и р и 1992, № І
Чорносотенці на Україні
заявлять про себе як про вагому політичну силу. Також він наполягав
на створенні окремої виборчої курії для євреїв. Виступ Пуришкевича
був занадто «ліберальним» на цьому зібранні реакціонерів найвищого
гатунку. Почулися голоси, що не можна поступатися принципом «Росія
для росіян», а євреї не мають права брати участі у виборах. Оратори
нагадували, що всі народи імперії прийшли під владу самодержця
«всієї Русі» зі своїми землями, а євреї таких земель не мають, тому
буде справедливо не надавати їм виборчих прав. Взагалі, на київському
з’їзді вже намітились контури протиріч, що надалі загострювались і
призвели до розколу самого «Союза русского народа» і утворення Пу-
ришкевичем в листопаді 1907 р. «Русского народного союза имени Ми
хайла Архангела». Час показав, що Пуришкевич мав рацію. Так,
монархісти взяли участь у виборах до II Думи і одержали 24,6% голо
сів — більше, ніж будь-яка політична партія 6. Незважаючи на чисельні
перерви в роботі для прийняття чергових вітальних адресів на ім’я
«його Імператорської Величності» з висловленням вірнопідданих по
чуттів, співання гімну, з’їзд зрештою вирішив головне завдання — було
проголошено організаційне об’єднання монархістів на чолі з Всеросій
ським з’їздом «русских людей».
Була створена організаційна структура чорносотенних союзів: Го
ловна управа об’єднаного російського народу, Ради уповноважених
всенародного російського союзу, з’єднані збори членів-засновників СРН.
Нижчу ступінь складали: Рада «Союза русских людей», «Русского соб-
рания», Головна рада СРН, обласні управи, відділи й підвідділи в
губерніях, повітах, селах. Однак через незгоди, головне, внутрішні
чвари таке об’єднання в майбутньому не відбулося. А «Союз русского
народа» продовжував відігравати керуючу роль в монархічному русі.
4 лютого 1906 р. було створено одеський відділ СРН. На чолі
організації став граф О. І. Коновніцин, бойову дружину «желторубашеч-
ников» очолив присяжний повірений, згодом — міський голова Б. О. Пе-
ликан. Безпосередньо сприяли чорносотенцям командуючий військами
округу О. В. Каульбарс і градоначальник І. М. Толмачов. Одеські чор
носотенці залучали до своєї організації реакційно настроєну дрібну
буржуазію, торговців, відсталі верстви робітників і особливо люмпені-
зовані елементи міста. Завдяки фінансовим надходженням від Міні
стерства внутрішніх справ і Товариства пароплавства і торгівлі одеські
чорносотенці мали змогу проводити масові маніфестації, створювати
робочі артілі, навіть видавати власну газету «За царя и родину».^Але
найширшу відомість одеським монархістам принесли єврейські погроми.
Кишинівському (квітень 1903 р.) і київському (жовтень 1905 р.) погро
мам було далеко до погрому, який вчинили чорносотенці в Одесі після
видання маніфесту 17 жовтня 1905 р. За найскромнішими підрахунка
ми, дружинниками було вбито близько 1 тис. мешканців міста єврей-,
ської національності.
V- Після прийняття маніфесту 17 жовтня 1905 р. хвиля єврейських
погромів прокотилася в 100 містах імперії. Застосування реакцією саме
таких засобів боротьби з революційним рухом, активну участь у якому
брали євреї-робітники, ремісники, єврейська молодь, було свідченням
не сили, а скоріше розпачу, у якому перебували монархісти. В чорно
сотенній схемі ідеального суспільного устрою, що грунтувався на єднан
ні царя з народом, не було місця ніяким громадським свободам, вони
взагалі не були потрібні. Свобода для чорносотенця означала крамолу,
руйнування самих підвалин самодержавства. Так, Дубровін доводив, що
«оскільки маніфест вирваний у царя під погрозою гр. Витте, то він
ніякої сили і значення не має, тому «Союз русского народа» не може
визнавати такого маніфесту і повинен боротися всіма силами і засо
бами... щоб влада царя була необмежена, щоб цар був необмеженим
6 Ки се л ев И. П., К о р е лин А. П., Ш е л о х а е в В. В.— Указ, соч.— С. 75.
/55.У 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, «А® І 93
І. Г. Самарцев
монархом» 7. А у статуті «Киевского русского братства» зазначалось
що «повернені маніфестом 17 жовтня 1905 р, «свободи» не означаюті
конституції і ніяк не зменшують величі самодержавства» 8.
Погромна діяльність чорносотенців в Росії поширювалась. їх жерт
вами ставали не тільки євреї, а й лідери революційних, ліберальнії?
партій. Так, було вбито соціал-демократа М. Баумана, членів ЦК парті:
кадетів М. Герценштейна і Г. Іоллоса, замах готувався навіть т
С. Ю. Вітте.
Одеські чорносотенці підтримували тісні зв’язки з властями, полі
цією, від якої одержували зброю. За вказівкою Каульбарса дружин
никам зброя видавалась навіть із складів Одеського військового округу
За свідченням градоначальника Одеси Григор’єва озброєні дружинник!
відкрито з'являлися на вулицях міста. Для організації єврсйськогс
погрому чорносотенці використовували будь-яку нагоду. Наприклад, осі
що писав один з одеських бойовиків: «Із дня вбивства Карапгозовг
(пристав, вбитий терористом-росіянином— Авт.) майже кожен деш
влаштовуємо побиття... 24-го всіх побитих було чоловік 150... Але саме
цікаве було на В. Арнаутській. Тут, просуваючись темною стороною ву
лиці, ми без милосердя били жидів і жидівок...»9.
В період революційних подій 1905—1906 рр. влада охоче викори
стовувала і спрямовувала погромну діяльність чорносотенців. Відомим!
стали слова жандармського офіцера Комісарова: /«Погром влаштуємс
який завгодно — на 10 чоловік, а завгодно — на 10 тисяч». А в виступ:
в Думі 8 червня 1906 р. П. А. Столипін, захищаючи своє відомство
казав: «Мені здається, що ке можна робити висновки, що більшісті
моїх підлеглих вчиняють неправильні дії. Навпаки, я добре знаю, що і
більшості ці люди свято виконують свій обов’язок...» 10 11. В цей час взає
мини влади з чорносотенцями, так би мовити, досягли гармонії. Е
телеграмі від 4 жовтня 1906 р. П. А. Столипіну делегати київськогс
з’їзду «руських людей» зазначали: «Введенням військово-польових судії
і останнім циркуляром Вашим про заборону державним службовцям
брати участь в антиурядових політичних партіях, Ви даєте Руським
людям доказ того, що рішення Ваше боротися із смутою лишається не
тільки побажанням, а її енергійно втілюватиметься в життя» п.
Проте, час минав, ситуація в країні змінювалась, і озброєні погром
ники ставали дошкульною перешкодою владі. Беззаконня чорносотенців
в Одесі викликали особисте занепокоєння самого П. Столипіна, який
в листі від 21 квітня 1907 р. до одеського генерал-губернатора Глаго-
лєва писав: «Маю честь оповістити Ваше превосходительство, що за
одержаними даними неодноразові вказівки міністра внутрішніх справ
на необхідність роззброєння дружини «Союза русского народа» в Одесі
лишаються до цього часу без результату... граф Коновніцин, розрахо
вуючи на поблажливість влади, систематично продовжує свою шкідливу
діяльність» 12. Ознаки погіршення взаємин з’явились і в чорносотенній
пресі. Так, одеська газета «За царя и родину» звинуватила П. А. Сто
липіна, в тому, що вій «зібрав в Таврійському палаці шайку злодіїв»
(мається на увазі Державна Дума — Авт.) 13. Як бачимо, коли в по
літиці уряду з’явилися елементи більш-менш поміркованого напряму,
це викликало гостру критику з боку чорносотенців. І «лібералом» в їх
очах ставав вже не тільки «ворог Росії» граф Вітте, а й навіть П. Сто
липін. При цьому слід зазначити, що на начальному етапі розвитку мо
нархічного руху за особистою вказівкою. П. Столипіна чорносотенцям
7 «Союз русского народа». По материалам чрезвьічайной следственной комиссии
Временного гіравительства 1917 г.— А1..— Л., 1929.— С. 56.
ь Устав киевского русского братства.— К., 1906.— С. 4.
9 «Союз русского народа». По материалам...— С. 226.
10 Гам же.— С. 237.
11 Третин Всероссинский сьезд «русских людей».— К., 1906.— С. 14.
12 «Союз русского народа». По материалам...— С. 223—224.
13 За царя и родину.— 1907.— 31 марта.
/55Л/ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, № 194
Чорносотенці на Україні
надавалась велика фінансова допомога. В цьому були і особисті моти
ви. Так, після замаху на П. Столипіна, коли терористами була висад
жена у повітря його дача, доктор Дубровін був першим, хто надав до
помогу його важко пораненій дочці. А взагалі як реакційна сила, яку
можна використати в зручний момент, чорносотенці були потрібні уря
дові. В березні 1909 р. П. А. Столипін в листі до градоначальника Одеси
І. М. Толмачова зазначив історичну роль СРН в справі придушення
революційного руху в 1905—1906 рр. і просив його «зберегти добро
зичливе ставлення до цієї організації, подальше існування якої аж
ніяк не можна вважати зайвим»14. В своїй діяльності чорносотенці
застосовували не тільки збройні засоби боротьби. На противагу страй
ковому руху одеські союзники створили 6 робочих артілей, які викону
вали переважно штрейкбрехерські функції. Так, на противагу профспіл
ці моряків, одеський відділ в 1907 р. створив свою спілку, і, виставивши
1300 штрейкбрехерів, зірвав страйк.
В жовтні 1906 р. директором гімназії М. М. Родзевичем був засно
ваний «Одесский союз русских людей», в програмі якого зазначалась
головна мета— освіта народу, виховання молоді в дусі монархічних
ідеалів. Ця організація мала студентський відділ, а також відділи в
Кривому Розі, Елізаветградському, Олександрійському повітах, По
дільській губернії.
Організацією, що конкурувала з відділом СРН, стала створена в
травні 1908 р. Б. О. Пеліканом одеська палата «Союза Михайла Ар
хангела». При палаті існував студентський відділ, видавалась газета
«Южньїй баян» 15. Поступово акції одеської палати набували здебільше
кримінального характеру, що викликало незадоволення властей і самого
лідера «Союза Михайла Архангела» В. Пуришкевича.
/В Києві відділ СРН розпочав діяльність ще в 1906 р. і об'єднував
всі монархічні організації міста. Координували діяльність монархістів
збори «Советов русских патриотических организаций», до яких входили
ради губернського відділу СРН, «Русской монархической партии»,
«Киевского русского братства». Всі ці організації фактично підпорядко
вувались СРН, виконували вказівки, які надходили з будинку № 63 на
Олексіївській вулиці — головної палати губернського відділу.
Намагаючись розповсюдити вплив на різні соціальні верстви, від
діл СРН утворював філії серед робітників, студентів. Так, в жовтні
1906 р. було засновано «Союз русских рабочих». В статуті зазначалось,
що мета організації — соціальний захист робітників, протидія страй
кам, «що ведуть до розорення робітничого класу та промисловості...» 16.
У серпні 1908 р. в Києві утворилась студентська монархічна організація
«Двуглавмй орел» на чолі з студентом університету В. Голубєвим і
священником Ф. Сенкевичем. Організація мала свій орган — газету
«Двуглавьій орел», видання якої фінансувалось міністерством Енут- ̂
рішніх справ через Головну раду «Союза русского народа».
Саме ця газета 11 березня 1912 р. на першій сторінці вмістила стат
тю студента Голубєва «Пам'яті Мученика А. Ющинського». Наведемо
декілька рядків із цієї статті: «Без сумніву з’ясовується, що вбивство
(А. Ющинського — Авт.) ритуальне і вчинено жидами-хасідами з метою
добуття християнської крові для релігійних обрядів... один із безпе
речних учасників цього злодійства був Мендель Бейліс» 17. Так розпо
чинались події, які увійшли в історію як «справа Бейліса».
За рік до цього на одному з пустирів, який межував з цегляним за
водом єврея Зайцева, було знайдено труп 12-річного хлопчика Андрійка
Ющинського з ознаками катування. У цьому вбивстві було звинувачено
М. Бейліса. На таке рішення властей вплинули три обставини: Бейліс
м «Союз русского народа». По материалам...— С. 242.
15 Там же.— С. 422.
16 Устав союза русских рабочих людей.— К-, 1907.
17 Двуглавьій орел.— 1912.— № 11 марта.
/5 5 N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, № 1 95
/. Г. Самарцев
служив прикажчиком на заводі Зайцева, він відповідав за приготування
ритуальних хлібів до пасхи — маци, його батько був хасідом — членом
ортодоксальної секти в іудаізмі.
^ У вересні 1913 р. розпочався процес над Бейлісом. Незважаючи на
тиск прокурора Віппера, свідчення експерта ксьондза Пранайтіса, який
кваліфікував це вбивство як ритуальне, Бейліс не визнавав себе винним.
Декілька місяців тривав процес, але більш-менш пристойних підстав
для звинувачення суд не знаходив. І тоді за справу взялися чорносо
тенці. В місті розповсюджувалися брошури відомого чорносотенця члена,
Думи Г. Замисловського «Замордовані жидами», зі сторінок «Двугла-
вого орла» лилася брутальна лайка на адвокатів Бейліса. О. Грузенбер-
га і О. Зарудного, з’являлися статті із жахливими подробицями ніби-то
вже скоєних в минулому євреями ритуальних вбивств. Навіть монархіст
В. Шульгін, який на сторінках «Киевлянина» виступив на захист Бей
ліса, був звинувачений у запроданстві «всесвітньому єврейству» 18.
Самостійне слідство розпочав студент Голубєв, який і виступив на
суді як свідок. Наведемо уривок з досить характерного діалогу між
В. Голубєвим і адвокатом Бейліса О. Зарудним під час процесу.
«Зарудний: Ви сказали, що Ваша впевненість грунтується на книзі
Лютостранського?
Свідок: Так.
Зарудний: Як вона називалась?
Свідок: Це була перша книга, яку я читав. Вона називалась про
зживання євреями християнської крові.
Зарудний: А чи не відомо Вам, що Лютостранський написав ще
одну книгу, в якій він зрікався своїх поглядів.
Свідок: Я чув, що було таке повідомлення, такий лист.
Зарудний: Ви сказали, що знаєте із географії про хасідів.
Свідок: Так, із географії.
Зарудний: Вас вчили, що хасіди — це така секта.
Свідок: Так.» 19.
Абсурдність свідоцтв Голубєва, а врешті-решт і самого процесу бу
ли очевидні. І присяжні змушені були виправдати Бейліса. Однак, вони
не могли позбавитися антисемітських настроїв, що панували в певних
колах суспільства. І тому на питання: «Чи доведено, що це є ритуальне
вбивство?», відповіли: «Так». А київські чорносотенці, яких під час
процесу підтримували їх однодумці у всій імперії, фактично досягли
своєї мети.
Помітною політичною силою у монархічному русі, що діяла на Украї
ні, стала «Партия националистов» (з січня 1910 р. — «Всероссийский
национальньїй союз»), яка виникла в Києві в 1908 р. на чолі з поміщи
ком П. М. Балашовим, журналістом В. В. Шульгіним, цукрозаводчиком
графом В. О. Бобринським. «Националистьі» висунули гасло: «Росія
для росіян». Розуміючи, що організація не в змозі здобути підтримки
демократичних верств, лідери цієї партії робили ставку на поміщиків,
духовенство, реакційні кола буржуазії, намагалися досягти мети за
рахунок впливу в вищих політичних сферах, насамперед в Думі. Активну
діяльність «националистьі» розгорнули восени 1912 р. під час виборів
до IV Думи, куди вони провели 33 депутати. Органом «Партии национа
листов» стала газета «Киевлянин» (1908—1917 рр.).
Одним із «болючих» питань для монархістів був бурхливий розви
ток українського національного руху. І якщо поява перших українських
політичних партій в Російській імперії спочатку не викликала у чорно
сотенців особливого занепокоєння, і вони взагалі не відокремлювали їх
із загального антиурядового руху, то поступово вони усвідомлювали, що
український національно-визвольний рух є однією з небезпечних для
15 Там же.— 1913.— 29 сент.
19 Дело Бейлиса. Стеиографический отчет.— Т. 1.— К., 1913.— С. 206.
І53ІЇ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, № 196
Чорносотенці на Україні
монархії сил. В розвитку українського національного руху, а провідну
роль в ньому відігравали саме ліворадикальні партії, монархісти вбача
ли загрозу як існуванню єдиної держави, так і суспільному устрою. На
думку «Киевлянина», одна з небезпек Російській державі, крім «ино-
родческо-єврейской революции», погрожує з боку «нелепнх маньяков
«самостійного» украинства» 20. «Националистьі» вважали, що існує ли
ше єдиний російський народ, ніякого українського народу немає, а є
лише гілка російського народу. Тому і український рух — «явище такою
ж мірою шкідливе, як і безпідставне»21.
«Нелюбов» до українського національного руху чорносотенці про
несли через роки. А тим часом Російська імперія просувалась до свого
логічного кінця. Віковічні підвалини колишньої великої держави руйну
вались напричуд легко. Війна, національні рухи довершували цю спра
ву. Не могло врятувати монархію і вбивство Распутіна, смертельну кулю
в якого випустив той самий монархіст Пуришкевич. Чорносотенці
задкували в колишню історію великої імперії і тому не бачили перспек
тив, не могли збагнути жорсткої (для них — Авт.) логіки суспільного
поступу. Вони все ще намагалися бути «святішими за папу римського»,
тобто бути більшими монархістами, ніж урядові і близькі до двору кола.
У тому вони виявилися приреченими. Після Лютнево-березневої 1917 р.
революції діяльність чорносотенних організацій заборонили.
У березні 1917 р. створена Тимчасовим урядом Надзвичайна комі
сія розслідувала діяльність чорносотенців, але судовий процес так і не
відбувся. Проте, як відомо, право на вищий суд зрештою належить
лише історії. 2$
ІНФОРМАЦІЙНІ ПРИМІТКИ
I. З ’їзди монархістів
1) З’їзд монархістів (Москва) — лютий 1906 р.
2) Всеросійський з’їзд «Русского собрания» (Петербург)— 8—11 лютого 1906 р.
3) Всеросійський з’їзд «русских людей» (Москва) — 6— 12 квітня 1906 р.
4) Всеросійський з’їзд уповноважених відділів «Союза русского народа» (Петер
бург) — вересень 1906 р.
5) Обласний з’їзд південних монархічних організацій (К иїв)— вересень 1906 р.
6) Всеросійський з’їзд «русских людей» (К иїв)— жовтень 1906 р.
7) Всеросійський з’їзд «русских людей» (Москва)— 26 квітня— 1 травня 1907 р.
8) Всеросійський з’їзд «Союза русского народа» (Москва) — 15—19 липня 1907 р.
9) З’їзд уповноважених відділами «Союза русского народа» (півдня Росії (Оде
са) — жовтень 1908 р.
10) Всеросійський з’їзд «Союза русского народа» (Петербург) — листопад 1911 р.
II. Друковані органи монархістів
«Русское собрание»
«Известия Русского собрания» (1903— 1917, Петербург)
«Вестник Русского собрания» (1906— 1917, Петербург)
«Союз русского народа»
«Русское Знамя» (1905—1917, Петербург)
«Вестник Союза русского народа» (1908—1917, Петербург)
«Земщина» (1911—1917 гг., Петербург)
«За царя и родину» (1906—1917, Одеса)
«Русский народний союз имени Михайла Архангела»
«Вестник Русского народного союза имени Михайла Архангела» (1907—1917, Пе
тербург)
20 Киевлянин.— 1908.— 23 янв.
21 Устав клуба русских националистов в Києве.— К-, 1912.
7. 0130—5247. Укр. іст. жури., 1992, М 1 97
м. м. вівчарик
«Прямой путь» (1907—1917, Петербург)
«Южньїй баян» (1908— 1917, Одеса)
«Русская речь» (1908—1917, Одеса)
сПартия нацноналистов»
«Киевлянин» (1908—1917, Київ)
Русские монархические партии
«Московские ведомости» (1905— 1917, Москва)
III. Члени керівних органів основних чорносотенних організацій:
«Русское собрание»
Д. П. Голіцин, І. С. Леонтьев, М. Ф. Гейдсн, М. Н. Волконський.
«Союз русского народа»
О. І. Дубровін, В. М. Пуришкевич, О. І. Тришатний, М. Є. Марков.
«Русский народний союз имени Михайла Архангела»
В. М. Пуришкевич.
«Партия нацноналистов»
(«Всероссийский национальньїй союз»)
П. М. Балашов, В. В. Шульгін, В. О. Бобринський.
«Русская монархическая партия»
В. О. Грингмут, П. Д. Долгоруков, Г. Г. Розен, І. І. Восторгов.
Одержано 14.10.91.
Анализируются предпосьілки возникновения, содержание и последствия деятельностн
черносотенньїх организаций на Украине. Впервьіе в научньїй оборот введен фактиче-
ский материал, отражающий отдельньїе страницьг истории монархического движения,
великодержавно-шовинистическую сущность черносотенньїх организаций на Украине.
М. М. Вівчарик (Київ)
Націойальні процеси в українському селі
в умовах демократизації суспільства
Автор цього повідомлення робить спробу розглянути деякі питання національної
політики. Особливу увагу він приділяє демографічній ситуації на Україні та мов
ним проблемам.
Безумовно, після приголошення Акта про незалежність України,
що поклав початок новій історичній добі в її існуванні, нових підходів
потребують й історичні дослідження.
Розірвавши пута тоталітарної системи, засудивши антинародну
діяльність КПРС — КПУ, яка яскраво виявилася під час путчу, україн
І35М 0130-5247. Укр. іст. журн., 1992, № 19 8
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-212979 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-20T02:23:49Z |
| publishDate | 1992 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Самарцев, І.Г. 2026-02-15T09:15:31Z 1992 Чорносотенці на Україні (1905—1917 рр.) / І.Г. Самарцев // Український історичний журнал. — 1992. — № 1. — С. 90–98. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212979 Аналізуються передумови виникнення, зміст і наслідки діяльності чорносотенних організацій на Україні. Вперше до наукового обігу введено цікавий фактичний матеріал, що віддзеркалює окремі сторінки історії монархічного руху, великодержавно-шовіністичну сутність чорносотенних організацій на Україні. Анализируются предпосылки возникновения, содержание и последствия деятельности черносотенных организаций на Украине. Впервые в научный оборот введен фактический материал, отражающий отдельные страницы истории монархического движения, великодержавно-шовинистическую сущность черносотенных организаций на Украине. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення Чорносотенці на Україні (1905—1917 рр.) Черносотенцы на Украине (1905—1917 гг.) Article published earlier |
| spellingShingle | Чорносотенці на Україні (1905—1917 рр.) Самарцев, І.Г. Повідомлення |
| title | Чорносотенці на Україні (1905—1917 рр.) |
| title_alt | Черносотенцы на Украине (1905—1917 гг.) |
| title_full | Чорносотенці на Україні (1905—1917 рр.) |
| title_fullStr | Чорносотенці на Україні (1905—1917 рр.) |
| title_full_unstemmed | Чорносотенці на Україні (1905—1917 рр.) |
| title_short | Чорносотенці на Україні (1905—1917 рр.) |
| title_sort | чорносотенці на україні (1905—1917 рр.) |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212979 |
| work_keys_str_mv | AT samarcevíg čornosotencínaukraíní19051917rr AT samarcevíg černosotencynaukraine19051917gg |