Історико-публіцистична література 1988—1991 рр. про договори 1939 р. між СРСР та Німеччиною
Йдеться про дискусію, яка розгорнулася в останні роки у науковій та публіцистичній літературі, про радянсько-німецькі договори 1939 р. Автори полемізують з традиціоналістськими підходами у трактуванні цих договорів, висловлюють свій погляд на міжнародні проблеми, що призвели до виникнення другої сві...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1992 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1992
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212980 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Історико-публіцистична література 1988—1991 рр. про договори 1939 р. між СРСР та Німеччиною / А.Ф. Трубайчук, П.Б. Полянський // Український історичний журнал. — 1992. — № 1. — С. 78–89. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860280801598373888 |
|---|---|
| author | Трубайчук, А.Ф. Полянський, П.Б. |
| author_facet | Трубайчук, А.Ф. Полянський, П.Б. |
| citation_txt | Історико-публіцистична література 1988—1991 рр. про договори 1939 р. між СРСР та Німеччиною / А.Ф. Трубайчук, П.Б. Полянський // Український історичний журнал. — 1992. — № 1. — С. 78–89. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Йдеться про дискусію, яка розгорнулася в останні роки у науковій та публіцистичній літературі, про радянсько-німецькі договори 1939 р. Автори полемізують з традиціоналістськими підходами у трактуванні цих договорів, висловлюють свій погляд на міжнародні проблеми, що призвели до виникнення другої світової війни.
Речь идет о дискуссии, развернувшейся в последние годы в научной и публицистической литературе, о советско-германских договорах 1939 г. Авторы полемизируют с традиционалистскими подходами в трактовке этих договоров, высказывают свою точку зрения на международные проблемы, которые привели к возникновению второй мировой войны.
|
| first_indexed | 2026-03-16T06:39:53Z |
| format | Article |
| fulltext |
ІСТОРІОГРАФІЯ ТА
ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО
А. Ф. Трубайчук (Київ), П. Б. Полянський (Фастів)
Історико-публіцистична література 1988— 1991 рр.
про договори 1939 р. між СРСР та Німеччиною
Йдеться про дискусію, яка розгорнулася в останні роки у науковій та публіцистичній
літературі, про радянсько-німецькі договори 1939 р. Автори полемізують з традиціо-
иалістськимн підходами у трактуванні цих договорів, висловлюють свій погляд на
міжнародні проблеми, що призвели до виникнення другої світової війни.
За останній час інтерес науковців та громадськості до передісторії
початку другої світової та Великої Вітчизняної воєн помітно зріс. У
зв’язку з публікацією приховуваних раніше документів почали точити
ся гострі дискусії навколо проблем, пов’язаних з втягненням людства
у найнищівніший з усіх міжнародних конфліктів. Особливо багато супе
речок викликає питання про альтернативи 1939 р., зокрема про пакти
«Ріббентропа — Молотова», таємні протоколи до них тощо.
Тепер, коли вже багато чого з’ясувалося, суть проблеми полягає в
тому, щоб дослідити ступінь впливу договорів між Німеччиною та Ра
дянським Союзом та таємних додатків до них на наступний хід подій,
Автори дискусійних статей і монографій, опублікованих останнім
часом (Ю. Афанасьєв, Д. Волкогонов, В. Дашичев, Р. Жюжда, В. Ко
валь та ряд інших), більшою чи меншою мірою аргументовано пропо
нують по-новому поглянути на передвоєнні події. їх позиція багато в
чому збігається з висновками спеціальної комісії та Постановою
II з’їзду народних депутатів СРСР.
Та існує безліч матеріалів, автори яких під час характеристики
наслідків пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р. намагаються омину
ти скоромовкою його негативні аспекти, наполегливо протягують тра-
диціоналістські, неосталіністські, імперські оцінки подій, що відбува
лися напередодні другої світової війни. Серед цієї групи авторів —
С. Волков, В. Єжов, Ю. Ємельянов, А. Орлов, В. Фалін та ін. Ряд
досліджень з даної проблематики свідчить про стриману позицію їх
авторів, які прагнуть відшукати якийсь компроміс, але при цьому
більше схиляються до сталих оцінок.
Історики традиціоналісти у своїх спробах виправдати пакт, довести
його неминучість та безальтернативність на догоду кон’юнктурним мір
куванням свідомо обходять той факт, що й договір від 23 серпня, і
договір від 28 вересня, так само як і таємні додатки до них, не можна
розглядати окремо один від одного. Зрозуміло, що це були, за вдалим
висловом О. М. Яковлєва, «якісно різні договори»1. їх розділяє ціла
епоха — 1 вересня світ розколовся на агресорів, їхніх жертв та нейтра
лів. Уперте прагнення Сталіна до певного часу залишатися поза світо
вим конфліктом дає підстави вважати, що всі його наступні кроки аж
до заяви ТАРС від 14 червня 1941р. були взаємозв’язаним ланцюгом
однобічних поступок Гітлеру, зумовлених якщо не панічним страхом
перед воєнною катастрофою, що невпинно наближалася, то у всяко
му разі, намаганням за будь-яку ціну відтягнути початок не
минучого конфлікту. Хоча це від нього жодною мірою не залежало.
Одна поступка тягла за собою іншу, наступна — нову і т. д. У кінце- 1
1 Правда.— 1989.— 18 авг.
7 * /55АГ 0130-5247. Укр. жури., 1992. № І
Про договори 1УЗУ р. між СИСИ та шмеччимн>
вому підсумку справа дійшла до того, що в цій грі у піддавки Сталін
і Молотов після переговорів у Берліні в листопаді 1940 р. виявили
згоду приєднатися до троїстого союзу, тобто до «вісі» Рим — Берлін —
Токіо, а значить, і до «антикомінтернівського пакту», що, як відомо,
мав насамперед антирадянську спрямованість. Цей крок ніяк не можна
пояснити. Він за межами людської логіки.
В цьому випадку, щоправда, можуть бути й інші «аргументи».
Безумовно, імперські амбіції Сталіна могли зростати в результаті
тієї легкості, з якою йому за допомогою пакту 1939 р. вдалося «відсу
нути» кордони Радянського Союзу на Захід на 200-300 і навіть більше
кілометрів. До того ж Сталін, напевно, вважав, що він задає тональ
ність у великій грі. Хоча на нього не могли не впливати разючі резуль
тати ще двох блискавичних кампаній Гітлера, в ході яких у 1940 р.
були захоплені Бельгія, Голландія, Данія, Франція. Мовчазне сприяння
Сталіну, а можливо й підштовхування його з боку Гітлера до активних
дій проти Фінляндії, практично спільні акції проти Румунії, за задумом
фюрера, мали поглибити тріщину, що виникла після підписання пакта
між СРСР та Заходом. Особливо ці відносини ускладнилися слідом
за ганебною радянсько-фінською війною та зміною політичного статусу
прибалтійських держав. Аж до 22 червня 1941 р. Захід фактично роз
глядав СРСР як союзника Німеччини. А саме ж до цього й прагнув
Гітлер. Ініціатива належала йому.
У доступних сьогодні для історика матеріалах, документах і пуб
лікаціях, присвячених даній проблемі, знаходимо безліч непрямих ар
гументів на користь того, що Сталін у серпні 1939 р. зробив не кращий
і до того ж далеко не самостійний вибір. Щоправда, аналітичні статті,
які з’явилися останнім часом і в яких аналізуються виступи Сталіна
у другій половині 20-х — першій половині 30-х років аж до XVIII з’їзду
ВКП(б), виходять з того, що сталінська чорно-біла схема розстановки
сил у Європі та світі була побудована на цілковитій його переконаності
у ворожості до СРСР західних демократій. Після приходу до влади
Гітлера та розгортання наступних відомих подій у Європі Сталін вба
чав у політиці англо-французького блоку лише одне прагнення —
зштовхнути між собою Німеччину та СРСР, спрямувати гітлерівську аг
ресію проти Союзу РСР.
Ця формула стала концептуальною основою практично всіх вітчиз
няних публікацій доперебудовного періоду, які тією чи іншою мірою
торкаються даної проблематики. Не позбавлена цього стереотипу і
значна частина публікацій останніх років. Проте, на нашу думку, такі
погляди не мають під собою достатніх підстав. Цілком очевидно, що на
Сталіна впливали не тільки внутрішні фактори — відставання від Ні
меччини у подготовці армії до військових дій, загальмування на кінець
30-х років темпів промислового виробництва тощо — і не тільки політика
умиротворення західних демократій. Чималу роль у визначенні його
вибору відіграла й третя сторона — сам агресор.
На час інтенсифікації німецько-радянських переговорів влітку
1939 р. у Гітлера вже була вироблена черговість військових загарбань
у Європі — спочатку Польща, далі Франція і лише потім СРСР. Вра
ховуючи досвід минулого, фюрер висунув перед своєю дипломатією
завдання № 1 — не допустити зближення між СРСР та Францією.
Саме цього він боявся більше за все і не збирався пасивно спостерігати
за подіями, бо чудово розумів, що війна на два фронти для Німеччини
буде згубною.
Безпосередньо з цим пов’язані пошуки ініціатора німецько-радян
ського зближення* на новій основі, тобто після приходу до влади у
* Цій проблемі присвячена цікава, науково обгрунтована монографія німець
кого історика Інгебор Фляйшхауер (Пакт. Гитлер, Сталин и инііциатива германской
дипломатки. 1938— 1939.— М., 1990.— 480 с.), у якій, щоправда, висловлено ряд
суперечливих тверджень.
ІЗЗМ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992. Л5 1 79
А. Ф. Трубайчук, П. Б. Лолянський
Німеччині нацистського режиму. Досить детально обговорювалося пи
тання про це і, насамперед, про підписання договору від 23 серпня
1939 р. на засіданні «круглого столу» в редакції журналу «Вопросьі
истории»2. Учасник засідання В. Я- Сіполс— автор багатьох книг, що
відбивають неосталіністську, традиціоналістську концепцію*, стверд
жує, що ініціатива належала німецькій стороні. Один з прибічників
нетрадиційного підходу до оцінки подій кінця тридцятих років В. І.
Дашичев у своєму інтерв’ю «Московским новостям»3 та ряді інших
публікацій дотримується протилежної точки зору, його аргументація
зводиться до того, що в ряді своїх виступів, у тому числі і в доповіді
на XVIII з’їзді партії, Сталін, хоча й непрямо, визнав необхідність
розширення радянсько-німецьких контактів. Гадаємо, що тут необхідно
точніше розставити деякі акценти.
Те, що Сталін не вірив англійцям і не збирався «тягати для них
каштани з вогню», — це аксіома. Відомо також, що він був у захоп
ленні від того, як Гітлер розправився в 1934 р. у «ніч довгих ножів»
з ініціаторами і прибічниками «другої революції». Фактор, що визна
чив його вибір на користь зближення з Німеччиною, він назвав недво
значно Черчіллю в Ялті — «не було б Мюнхена — не було б і пакту».
Але не слід забувати й іншого, що при всьому схематизмі і догматизмі
Сталін не був людиною поспішних рішень. Цілком очевидно, що при
йшовши до висновку про переорієнтацію на укладення угоди з Німеч
чиною, Сталін продовжував ще протягом тривалого часу демонструвати
свою готовність піти на угоду й з англо-французьким блоком.
Йому необхідно було, як до речі, і в ряді проблем внутрішньої
політики, звалити провину за різкий поворот у бік Німеччини на когось
іншого. Винуваті знайшлися. Ними, звичайно, виявилися учасники пе
реговорів з англо-французької сторони. З цієї точки зору серед публі
кацій кінця 90-х років заслуговує на увагу стаття А. С. Якушевського4.
Тут по-новому осмислено ряд раніше закритих для обговорення проб
лем зовнішньополітичної діяльності напередодні другої світової війни.
Напевно, вперше у друкованому виданні визначається, що провина за
зрив тристоронніх переговорів у Москві лягає на обидві сторони. Проте
автор все ж левову частку її покладає на Англію, хоча дістається й
радянській стороні, яка виявила в цих переговорах «певну поспішність
і тактичну безпомічність», нестачу витримки і дипломатичної
гнучкості5.
Переорієнтацію СРСР на зближення з Німеччиною А. С. Якушев-
єький також оцінює обережно, прагнучи показати насамперед зондаж
у Берліні та Москві, до якого вдалися обидві сторони, кожна з яких
мала свою мету. Цілком закономірний і висновок автора публікації про
те, що пакт про ненапад був справою «двох вождів» — Сталіна й Гіт-
лера. Фюрер виграв у тактиці, а для Сталіна це була спроба розв’язати
як тактичні, так й стратегічні завдання політичного, економічного і,
врешті-решт, геополітичного характеру6. Проте слід зазначити, що у
розв’язанні завдань саме такого характеру був насамперед зацікавле
ний Гітлер. Тому він й поступився у тактиці, прагнучи послідовно
розв’язати завдання глобального характеру — встановлення світового
панування після остаточного розгрому СРСР.
Зокрема, і це давно не таємниця, Сталін намагався за допомогою
пакту розв’язати проблему Східної Європи, тобто підкорити своєму
2 Вопросьі истории.— 1989.— № 6.— С. З—32.
* Вона збереглася і в його останній монографії: Динломатическая борьба нака-
нуне второй мировой войньї.— М., 1989.
3 Московские новости.— 1989.— № 36.
4 Я к у ш е в с ь к и й А. С. Радянсько-німецький договір 1939 р. // Укр. іст.
журн.— 1989.— С. 36—46; 1989.— № 9.— С. 39—49.
5 Там же.■— № 8.— С. 39—40.
* Там же.— С. 42—45.
80 /55,У 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, № 1
П р о д о г о в о р и 1939 р. між С Р С Р та Н імеччиною
впливу малі країни, які, за твердженням Якушевського, завжди пере
бували під впливом тих або інших великих імперіалістичних держав і
їх угруповань7. Та тут виникає необхідність розставити крапки над «і»,
чого уник А. С. Якушсвський. Адже ці вимоги висував Сталін й англо-
французькій делегації, прагнучи дістати у них право самому визнача
ти, коли й яким чином він буде реагувати на загрозу, яка виходила з
боку країн, що межували на заході з СРСР. Саме ці вимоги, що не
враховували позицію (до речі, негативну) прибалтійських держав та
Польщі, врешті-решт, й зірвали переговори, не дали змоги їх довести
до угоди між сторонами. З іншого боку, для Гітлера ніяких етичних
проблем у цьому розумінні не існувало. Він не збирався брати до уваги
ні позицію Ліги націй, ні тим більше позицію тих держав, що розташу
валися між Німеччиною та СРСР. Ніяких стримуючих факторів не
бажав визнати й Сталін. Тому обидва диктатори добре розуміли один
одного й швидко домовилися.
Саме тут й проходить лінія розмежування між пошуком істини та
консервуванням напівправди, між відповідальністю перед поколіннями
й аморальною імперською політикою, рецидиви якої яскраво виявилися
у задумах та діях учасників антиконституційного перевороту в СРСР
в серпні 1991 р. Порушення сталінським керівництвом норм міжнарод
ного права та принципів моральності, справедливо твердять В. Кашаус-
ксне та А. Ейдінтас, щодо народів Прибалтики у 1939—1940 рр. за
слуговує однозначного засудження8.
Не позбавлене деяких традиціоналістських підходів й твердження
А. С. Якушевського про те, що Англія та Франція тільки й прагнули
до того, щоб підвести СРСР під удар, нав’язати йому принизливі умови
угоди, а також звинувачення делегацій цих країн у небажанні укласти
договір з Радянським Союзом. Сумнівним є його твердження про мож
ливості досягнення польсько-німецької угоди та про' спільні дії цих
держав проти Союзу РСР9.
Надуманим і необгрунтованим є також і висновок В. Фаліна, що
пакт про ненапад перекреслив загрозу розв’язання війни Німеччиною
проти СРСР, так само як і його теза про те, що ці акції були виправ
дані прагненням радянського керівництва зайняти «кругову оборону
з винесенням її переднього краю на максимально далеку відстань від
своїх життєво важливих центрів»10 11.
Проте варто пам’ятані, що після відставки Литвинова Сталін аж
до 15 серпня не поспішав розкривати свої карти перед німецькою
стороною. Він ще довго зберігав непроникну маску сфінкса і тим самим
ніби підштовхував Гітлера до активних кроків. Тут обидві сторони
хитрували і блефували нещадно. Не випадково ж Сталін зізнався
у своєму найближчому оточенні, що тут справа полягає у тому, хто
кого перехитрує. Проте й Гітлер у цій грі виявився далеко не проста
ком. У нього була своя система критеріїв. «Для мене звільнення Лит
винова, — говорив вій не раз, —пролунало як постріл...». Або інші його
слова: «Зняття Литвином було для мене вирішальним фактором»11.
Німецький диктатор уважно стежив за ходом тристоронніх переговорів
у Москві. Більше того, він небезпідставно підозрював, що Сталін має
дві мети — за допомогою можливої активізації радянсько-німецьких,
насамперед економічних, відносин викликати побоювання з боку захід
них союзників та зробити їх більш поступливими в територіальних
7 Там же.— М* 9 . - С. 41—10.
ь СССР Гсрмаппя 1939 : Документи н маїериальї.— Вильшос, 1989.— С. XV.
9,Я к у ш е в с к и й А. С. Совстско-германский договор о нснападеиии: взгляд
через годні... // Вопп. историн КПСС.— 1988.— № 8.— С. 84—96.
10 1939 год : Уроки иеторни.— М., 1990.— С. 351, 352, 353.
11 Н а і £ Ь Ц. Н. аікі ОТНК5. ТЬе Усагз оі ТгіитрЬ? Сегтап Оіріотаііс апсі
Мііііагу Роїісу. 1933—1941.— $ЬеНіеКТ— Р. 168; К е а сі А., Р і 5 її Б. ТЬе БеасІІу
ЕтЬгасе.— Ьопсіоп, 1988.— Р. 74.
6. /5 5 .V 0 1 3 0 - 5 2 1 7 . У к р . іст. ж у р н . , 1 9 9 2 , Л* 1 81
А. Ф. Трубайчук, П. Б. Полянський
питаннях. Про ці свої сумніви Гітлер не раз телеграфував І. Ріббен-
тропу із свого «орлиного гнізда» (Берхтесгадена) в Берлін. Саме тому,
доопрацьовуючи свій план нейтралізації Москви*, він часто змінював
свої рішення — або підштовхуючи Ріббентропа до активізації перегово
рів з радянськими дипломатами, або вимагаючи згорнути їх цілком12.
І коли в ході московських переговорів з’ясувалося, що англо-
французькі союзники не мають наміру поступатися вимогам Сталіна
щодо пунктів непрямої агресії та сфер впливу у зоні Балтійського та
Чорного морів, Гітлер зробив свою гру. Як вже відомо, він запропону
вав Сталіну навіть більше, ніж той чекав. Хоча пізніше фашистський
фюрер сам планував захопити територію Прибалтики для забезпечення
повного комфорту німецькому флоту в Балтійському морі.
Проте* все це з боку Гітлера була гра у піддавки, розрахована
тільки на виграш часу, такого необхідного йому для розгрому Франції,
а можливо, й Англії. Чіткого плану дій у той час у нього ще не було.
Поки що на черзі була Польща, і це було головним. Та був ще один
розрахунок — вижати з СРСР якомога більше поставок, необхідних
для агресивної війни, — сировини та матеріалів, без яких він не міг
починати серйозну справу на Заході. На це Сталін йшов досить охоче.
Проте і в цьому пізніше не раз виникли серйозні непорозуміння.
Безумовно, однією з найбільш помітних праць в історичній публі
цистиці останніх років є книга Д. А. Волкогонова про Сталіна13. В ній
вперше в СРСР зроблено спробу дати цілісну філософсько-соціологічну
характеристику феномена сталінізму. Автору вона вдалася. Щоправда,
проблемам, що розглядаються нами, в ній присвячено лише понад два
десятки сторінок14. Характеризуючи передвоєнний політичний курс Ста
ліна, вчений-публіцист звинувачує його в надзвичайному цинізмі, особ
ливо за його домовленості з Гітлером про розділ польських земель,
що було рівнозначно договору про ліквідацію незалежної держави, за
його силові методи під час вирішення долі балтійських народів15.
І все ж висновки Д. А. Волкогонова залишають суперечливе вра
ження. З одного боку, він схиляється до того, що Сталін у якийсь
момент піддавався натиску фюрера, втратив ініціативу, не оцінив належ
ним чином всіх наслідків підписання пакту з Німеччиною. З іншого,
його висновки випливають з своєрідного фаталізму, безвихідності.
Складається враження, що вибір Сталіна був наперед визначений16. І
все ж головний висновок, до якого доходить автор книги, це те, що
таємні протоколи надали «цьому вимушеному і, можливо, необхідному!
крокові» негативного характеру17.
Радянська історіографія, хоча й повільно, все ж еволюціонує в
бік перегляду концепцій, які склалися у минулі роки. Проте ряд пуб
лікацій, насичених новими, раніше прихованими від дослідників доку
ментами, відзначаються надмірною обережністю підходів до оцінок
пакту та йога наслідків18.
* Ф. Ковальов та О. Ржешевський вважають, наприклад, що найтралізація
Союзу РСР в результаті підписання радянсько-німецького пакту про ненапад нічого
у розкладі сил, що склалися, та готовності Німеччини до нападу на Польщу не
змінювала. То ж, зазначають ці автори, твердити про те, що договір від 23 серпня
1939 р. призвів до розв’язання другої світової війни, нема ніяких підстав (див.:
Урок дает история.— С. 378).
12 Див.: Междунар. жизнь.— 1989.— № 5.— С. 128—141; 1991.— № 1.—
С. 118—123.
13 В о л к о г о н о в Д. А. Тріумф і трагедія : Політичний портрет Сталіна.
У 2-х кн.— К-, 1990.
14 Там же.— Кн. 2.— С. 3—30.
15 Там же.— С. 27, 39—40.
16 Там же.— С. 26—27.
17 Там же.— С. 27.
18 Див.: К исторпи заключения соистско-гсрманского договора о ненападении
23 авг. 1939 г. (документальний обзор) // Новая и новсйшая история.— 1989 г —
№ 6.— С. 3—21; С и п о л с В. За несколько месяцев до 23 авг. 1939 г. // Междунар.
жизнь.— 1989.— № 5.— С. 128—141; Альтернативи 1939 года.— М., 1989; та ін.
/5 5 А 0130 - 5 2 4 7 . Укр. іст. ж у р н 1992, Л& іяо
Про договори 1939 р. між СИСҐ та Німеччиною
У зв’язку з цим становить інтерес звіт про дискусії за участю
відомих радянських істориків-міжнародників В. Бережкова, М. Нарин
ського, Н. Смирнової, А. Чубар’яна, а також співробітника журналу
В.Бушуєва19. Вони висловили немало суперечливих суджень. Зокрема,
A. Чубар’ян зазначив, що хід англо-франко-радянських переговорів
спрямовував їх учасників на шлях другорядних технічних питань, які
важко було співставити з надзвичайно неспокійним становищем у Єв
ропі. Разом з тим кожна сторона нібито прагнула продемонструвати
навмисно жорсткі безкомпромісні позиції20. З таким категоричним
твердженням навряд чи можна погодитися. Адже із записок англій
ських дипломатів та протоколів засідань видно, що непоступливу пози
цію найчастіше займав Молотов21, який вже на цих переговорах здобув
собі назвисько «містер ноу». А Думенк буквально благав Ворошилова
будь-що підписати декларацію про військову конвенцію22. Сталін на
це не пішов.
Відкрито виправдовує рішення Сталіна про підписання пакту
B. Бережков, який є одним з яскравих представників трздиціоналіст-
ських підходів. А. М. Наринський, аргументовано спростовуючи остан
нього, ставить під сумнів саму можливість досягнення компромісу між
Німеччиною та Англією в серпні 1939 р. навіть у разі зриву переговорів
про радянсько-німецький пакт23. В. Бережков вперто проводить лінію,
що альтернативи пактові про ненапад не було, оскільки СРСР міг
виявитися «першим об’єктом гітлерівського нападу»24. Та у великій за
обсягом історіографії другої світової війни нема свідчень наявності та
кого плану гітлерівського вермахту. Як цілком справедливо зазначав
М. Наринський, восени 1939 р. Німеччина була просто не готова до
відкритої агресії проти Союзу РСР25.
У недоторканності ж своїх західних рубежів Гітлер був упевнений,
оскільки французька військова доктрина мала оборонний характер.
Маючи неприступну лінію Мажіно, союзники понад усе турбувалися
про те, щоб довести лінію укріплень до узбережжя й мати змогу вести
тривалу позиційну війну. Гітлер, враховуючи це, прагнув перевести
військові операції на Захід одразу після розгрому Польщі. «Ми змо
жемо виступити проти Росії лише після того, як звільнимося на Захо
ді»,— говорив він на нараді керівників вермахту 23 листопада 1939 р.26.
Та генерали знали й інше — Німеччина також була не готова вести
наступальні операції проти англо-французьких сил. Тому з 7 листопада
1939 р. по 20 січня 1940 р. наказ про початок воєнних дій на Заході
скасовувався не менше 16 разів27.
В публікаціях 1989 р. взяла гору точка зору, що мала на меті
виправдати дипломатичні кроки Сталіна, які завершилися підписанням
пакту про ненапад. Як головний аргумент автори такого погляду в чер
говий раз висували багато разів засуджену позицію уряду Н. Чембер-
лена, який стійко дотримувався тактики зволікань. Цей аргумент, зви
чайно, не викликає заперечень. Проте була ще одна сторона — Фран
ція. Публікація великої за обсягом серії французьких дипломатичних
документів*, незначну частину яких радянський читач може прочитати
19 Коммунист.— 1989.— № 12.— С. 94—103.
20 Там же.— С. 97—98.
21 Оосіїтепіз оп ВгііізЬ Рогеідп Роїісу, зег. 3.— Ьопсіоп, 1953.— УоІ. VI.—
Р. 422—433.
22 Документи и материальї кангна второй мировой войньї. 1937— 1939 гг.—
Т. 2.— С. 330—333.
23 Там же.— С. 98.
24 Там же.— С. 99.
25 Там же.— С. 100.
26 «Военио-ист. жури.— 1965.— № 10.— С. 82.
27 Ф о м и н В. Т. Фашистская Гермаиия зо второй мировой войне. Сентябрь
1939 г.— шопь 1941 г.— М., 1978.— С. 137.
* Ооситепіз сііріотаїічіїе Ггапдаіз, 1932—1939, 1-е зегіе, і. 1 — 11; 2-е зегіе, і. 1 —
19.— Рагіз, 1963—1986.
1 8 8 И 0 1 3 0 — 5247. Укр. іст. ж ур н ., 1992, № 1 6 83
А. Ф. Трубайчук, П. Б. Полянський
у виданому МЗС СРСР двотомнику28, показує, що французька сторона
була надзвичайно стурбована позицією англійського кабінету та мож
ливим зривом англо-франко-радянських переговорів і йшла набагато
далі англійських пропозицій у тристоронніх переговорах29. Саме тут,
на наш погляд, і слід шукати помилку Сталіна і Молотова, які не по
мітили або не побажали помітити цих відмінностей у діях Англії та
Франції. Саме цією слабкістю у позиції Сталіна й скористався Гітлер,
ультимативно нав’язавши йому досить швидкі переговори у другій по
ловині серпня 1939 р.30.
І тут не можна не погодитися з М. Наринським, що слід говорити
не про окремі тактичні прорахунки сталінського керівництва у той пе
ріод, а про його принципово неправильні підходи в міжнародній
діяльності СРСР напередодні війни, головний з яких — нерозуміння
не лише окремих нюансів у позиції Англії та Франції, а й відмінностей
між двома угрупованнями капіталістичних держав31. Якщо визнати, що
у пакті Сталін бачив не тільки можливість відсунути кордони на Захід,
а й набути втрачені після першої світової війни та революції території,
то це справді виглядає як змова двох диктаторів. До такого висновку,
до речі, дійшли багато об’єктивних дослідників на Заході.
Особливе місце у дискусіях з приводу передвоєнних процесів зай
має питання про наслідки пакту, тобто події 1939—1941 рр. — поділ
сфер впливу, політичні розрахунки і прорахунки, а також національні
та міжнародні проблеми, які тісно пов’язані з тогочасними змінами у
Європі. Це тема окремої розмови, але саме тут й виявляється найбіль
ше емоцій, вибухи яких як з одного, так й з іншого боку здатні далеко
відсунути пошук істини.
Вже після дискусії на II з’їзді народних депутатів СРСР та прий
няття ним постанови «Про політичну та правову оцінку радянсько-ні
мецького договору про ненапад від 1939 р.» побачила світ книга С. Вол-
кова та Ю. Ємельянова32. Останній з цих авторів опублікував ще
раніше недостатньо аргументовану статтю33, яка містить неосталініст-
ські апології неминучості та «вигідності» для СРСР пакту від 23 серп
ня 1939 р. Те, що у статті було сказано фрагментарно, у книзі розгор
нуто набагато ширше. В ній дісталося всім, насамперед ініціаторам
ревізії «1939 року» та його наслідків — литовцям, латишам і естонцям.
Досить своєрідним без достатньої документальної аргументації є трак
тування у книзі радянсько-німецьких господарських та політичних пе
реговорів, які особливо активізувалися після 14 серпня 1939 р. Запере
чується факт наявності та впливу на наступні події таємних додаткових
протоколів. Проте, як це випливає з нині відомих дипломатичних доку
ментів, ініціатором цих додатків до пакту була радянська сторона.
У переданих Шуленбургу інструкціях Ріббентропа для ведення пере
говорів з Молотовим у питанні про пакт немає ніяких згадок про таєм
ний протокол34.
Після одержання «шести пунктів» Ріббентропа Молотов наступного
дня, 17 серпня, вручив Шуленбургу свій проект пакту, у якому серед
інших умов висунув пропозицію підписати спеціальний протокол, « я к и й
в и з н а ч и т ь і н т е р е с и с т о р і н , щ о п і д п и с у ю т ь с я , у т о м у ч и і н ш о м у п и т а н н і
28 Год кризиса. 1938—1939 : Документи и материальї.— В 2-х т.— М., 1990.
29 Див.: Документи и материальї кануна второй мировой войньт. 1937—1939 гг.—
Т. 2.— С. 329—331; Т р у б а й ч у к А. Ф. Пакт о иенападении...— С. 35—39.
30 Див.: Междунар. жизнь.— 1989.— № 5.— С. 128—141; 1991.— № 1.—
£ 110_|23
31 Коммунист.— 1989.— № 12.— С. 98.
32 В о л к о в С. В., Є м е л ь я и о в Ю. В. 1939 : До и после секретних протоко-
лов.— М., 1990.
33 Сов. Россия.— 1989.— б авг.
34 Вестник министерства иностранньїх дел СССР.— 1989.— .\ь Іб.— Ст. 71—72;
СССР — Германия. 1939 : Документи и материальї о советско-германских отношениях
с апреля по октябрь 1939 г.— Вильнюс, 1989.— Т. 1.— С. ЗО—32.
/55.У 0130 -5247. Укр. іст. журн., 1992, № 184
Про договори 1939 р. між СРСР та Німеччиною
з о в н і ш н ь о ї п о л і т и к и і я к и й б у д е н е в і д ’ є м н о ю ч а с т и н о ю п а к т у » 25 (кур
сив наш. — А в т . ) . У радянському варіанті це звучить так: «Уряд СРСР
вважає, що наступним кроком через короткий термін могло б бути
укладення пакту про ненапад або підтвердження пакту про нейтралі
тет 1926 р. з одночасним прийняттям спеціального протоколу про за
інтересованість сторін, що домовляються, в тих або інших питаннях
зовнішньої політики з тим, щоб останній являв собою органічну час
тину пакту»36.
Відпрацювання деталей цього документа відбулося досить швидко.
Це свідчить тільки про те, що на відміну від радянсько-англо-французь-
ких переговорів у даному разі з обох сторін у виробленні й прийнятті
рішень брали участь та визначали позицію перші особи — Гітлер і
Сталін. То ж темп обміну телеграмами між ними й визначив те,
що Молотову довелося приймати Ріббентропа не 27—28 серпня,
а саме 23-го.
До цієї ж теми і в тому ж ключі Ю. Ємельянов знову повертається
у своїй іншій книзі37, написаній вже ним самим. Всупереч очевидним
фактам він стверджує, що «спроби Шуленбурга приблизити дату при
їзду Ріббентропа виявилися безуспішними», за рахунок чого радян
ський уряд одержав «певну можливість для зовнішньополітичних манев
рів». Та буквально на наступній же сторінці автор сам себе спросто
вує, виправдовуючи вибір Сталіна. Далекими від наукових є міркуван
ня, висловлені в кінці, про схожість ситуації напередодні підписання
пакту про ненапад 1939 р. і Брестського миру 1918 р.38.
Виправдовуючи вибір Сталіна, Ю. Ємельянов знову вдається до
застарілого аргументу, що якби «практично неминуча агресія Німеч
чини почалася... з рубежів, розташованих в основному по польсько-
радянському кордону, встановленому Ризьким договором», то «страте
гічна перевага Німеччини... була б безперечною»39. Для порівняння
наведемо висловлювання з книги, яка згадувалася раніше: «Якщо б
СРСР дав змогу Німеччині безперешкодно вийти до радянсько-поль
ського кордону 1939 р., розгром частин і з’єднань Червоної Армії набув
би більш катастрофічного характеру, ніж той, яким він був у червні
1941 р.»40.
По-перше, в черзні були розгромлені не частини та з’єднання, а
навіть — фронти. По-друге, це відбулося саме тому, що з’явився спіль
ний радянсько-німецький кордон і, по-третє, більш катастрофічного
розгрому навряд чи можна було очікувати. Разом з тим самі автори
вимушені визнати, що на 22 червня 1941 р. Німеччина з ряду важливих
позицій переважала СРСР41. Додамо до цього, що ця перевага була
досягнута практично по всіх видах озброєнь, економічному, військово-
стратегічному і навіть людському потенціалах.
Симптоматично, що в книзі В. Волкова та Ю. Ємельянова порушу
ється питання про те, що слідом за визнанням договору і протоколів
до нього недійсними повинні статися розпад СРСР, визнання незакон
ними його кордонів на заході, втрата «радянського суверенітету над
трьома прибалтійськими республіками, західними областями України
та Білорусії, Північною Буковиною та Молдавією» тощо. У цій публі
кації переплутано історію з географією, ідеологію з методологією,
правду з напівправдою. Вона нагадує швидше за все не історичне до
слідження, а посібник, скажімо, для офіцера англійських колоніальних
35 СССР— Германия.— 1939.-Т . 1.— С. 41.
36 Вестник МИД СССР.— 1989.— № 16.— № 16.— С. 74.
37 Е м е л ь я н о в Ю. Большая игра : Ставки сепаратистов н судьбьі народов.—
М., 1991.
38 Там же.— С. 78—81.
39 Там же.— С. 80.
40 В о л к о в В. С., Е м е л ь я н о в Ю. В. Указ. соч.— С. 125, 128.
41 Там же.— С. 127—128.
/55М 0130—5247. Укр. іст. ж у р н 1992, N° 1 85
А. Ф. Трубайчук, П. Б. Полянський
військ минулих століть. Виступаючи з відверто імперських сталініст-
ських позицій, автори твердять, що договір був благом, а його критика
та визнання злочинною змовою буде означати не що інше, як «спо
творення історичної правди та знищення Пам’яті про подвиг радян
ського народу, який врятував світ від фашистського рабства», і, зро
зуміло, це буде огидним наклепом «на нашу Батьківщину»42.
Щодо правового аспекту питання, то післявоєнні кордони визнані
Потсдамською та Хельсінкською конференціями, підтверджені числен
ними міжнародними угодами. А в проблемі розпаду СРСР, як відомо,
головними виявилися не пакт та його правдива оцінка, а зовсім інші
причини, пов’язані з ідеологічною та соціально-економічною поразкою
того соціалізму, який було нав’язано однією партією народам колиш
нього Союзу РСР.
Отже, суперечка про оцінки пакту між істориками-традиціоналіс-
тами й прибічниками реалістичного підходу до вивчення подій, що
відбувалися понад 50 років тому, та їх наслідків ще не завершилася,
її продовженню сприяють й деякі синтетичні публікації. Заслуговує на
увагу колективна праця, автори якої висунули перед собою завдання
відійти від вульгарно-соціологічного, прямолінійного недіалектичного
підходу до причин виникнення другої світової війни, позбавитися за
старілих стереотипів, що вбивають живу об’єктивну наукову думку43.
Книга ця має дві основні частини — «Мир та війна» і «Перед
воєнна криза», а також досить цінні додатки: підбірка документальних
оглядів, матеріалів, пов’язаних з політичною та правовою оцінкою ра
дянсько-німецького договору про ненапад.
Безпосередньо розглядуваній нами проблемі присвячено один з
розділів другої частини мрнографії. Його автором є В. М. Фалін. Від
попередньої позиції повного неприйняття та відкидання додаткового
таємного протоколу під тиском фактів, насамперед, очевидно, поста
нови II з’їзду народних депутатів, він еволюціонував до звинувачення
Сталіна в тому, що, «увійшовши у зговір з нацистською Німеччиною»,
він «грубо порушив ленінські принципи радянської зовнішньої політики
та міжнародно-правові обов’язки, взяті СРСР щодо інших країн»4*.
Та далі цього офіційно визнаного факту автор не пішов. Більше
того, він робить спробу за допомогою все тих же відомих аргументів
довести, що Сталін опинився у глухому куті, вихід з якого він міг
знайти тільки у підписанні пакту. Зависла у повітрі теза, висунута
В. Фаліним, що «для нацистської верхівки в дилемі — війна чи не вій
на — влітку 1939 р. критично важливим було н е с т і л ь к и у к л а д е н н я
п а к т у п р о н е н а п а д з С Р С Р , с к і л ь к и н е д о п у щ е н н я е ф е к т и в н о г о в і й с ь к о
в о г о с п і в р о б і т н и ц т в а м і ж з а х і д н и м и д е р ж а в а м и т а М о с к в о ю » 45 (кур
сив наш. — Л е т . ) . Далі все йде по випробуваній схемі. Наводяться
нові й старі витяги з документів про японський фактор, неминучості
(у разі, якщо...) війни на два фронти, про можливий вихід Німеччини
на радянські кордони у районах Прибалтики, Фінляндії, Румунії... Ніби
цього не сталося насправді.
Серйозним поповненням масиву документальних публікацій з даної
проблематики стало видання двотомника «Год кризиса. 1938—193*9»,
підготовленого зусиллями історико-дипломатичного управління МЗС
СРСР за участю академіка Л. Ф. Ільїчова та професора В. Я- Сіполса,
ряду інших науковців46. З точки зору видавців цей збірник увібрав в
себе найбільш вагомі документи того надзвичайно складного періоду
в історії дипломатії.
Як зазначається у передмові видання, завдання його полягає, на-
42 Там же.— С. 16—20.
13 1939 год : Уроки истории.— М., 1980.— 508 с.
14 Там же.— С. 345.
45 Там же.— С. 327.
46 Год кризиса. 1938—1939 : Документьі и материальї. В 2-х т.— М., 1990.
/55/У 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, № 186
еамперед, у тому, Щ О О розкрити ^опіш ти ............. , __
пролити світло на тогочасну політику ряду інших держав. До цього
додамо, що вміщені у збірнику документи охоплюють порівняно корот
кий період — з кінця вересня 1938 р. до початку вересня 1939 р. —
час найбільш складних дипломатичних маневрів, у результаті яких
війни все ж не вдалося уникнути. Вперше у радянській документалісти-
ці опубліковано ряд цікавих і важливих документів.
Здавалося б, новим виданням зроблено помітний крок вперед в
історіографії дипломатичних відносин напередодні другої світової вій
ни. Та уважно ознайомившись з ним, не важко переконатися, що
основна маса документів передрукована з тенденційно укомплектова
них збірників періоду неосталінізму й застою*. Застарілі методологічні
підходи покладені і в основу великої за обсягом статті В. Сіполса,
яка відкриває видання. Як і в своїх монографіях попередніх років,
автор виходить з концепції однобічної провини «умиротворювачів»,
вперто пропонує «вивірені» формули про користь пакту, його немину
чість та одержані наступні переваги для СРСР.
Деякі полемісти у вирі дискусій висловлюють навіть нісенітниці.
П. С. Петров, наприклад, твердить, що пакт про ненапад «не дав змоги
гітлерівцям просунутися далеко на схід після нападу на Польщу.
Німецькі війська не переступили розмежувальну лінію — «лінію Кер-
зона», визнану Польщею у 1920 році, відповідно до Версальського дого
вору, східним кордоном»47. У цьому висловлюванні міститься, як міні
мум, три брутальні історичні помилки. По-перше, німецькі війська у
багатьох місцях далеко заглибилися за обумовлену 23 серпня демарка
ційну лінію. По-друге, це Гітлер віддав наказ відвести їх назад. І,
нарешті, режим Ю. Пілсудського ніколи не визнавав «лінію Керзона»
як східний кордон польської держави. Так що з історією справді «тре
ба бути на Ви», як це й сказано у заголовку цитованої репліки канди
дата історичних наук і ветерана війни.
Настійливо обстоює тезу про зв’язок східних кордонів Польщі
(вересень 1939 р.) з Версальським договором у ряді своїх виступів
В. М. Фалін. Наведемо тут його висловлювання на третьому позачер
говому з’їзді народних депутатів: «...Я вам повинен сказати, що... кор
дон Польщі було за Версальським договором встановлено по лінії
Керзона, тобто приблизно там, де в кінцевому підсумку пройшла де
маркаційна лінія, яка визначила західний кордон Радянського
Союзу...»48.
Закликаючи своїх опонентів до коректності, В. М. Фалін сам при
пускається історичної нетактовності. По-перше, Версальський договір
вважався договором хижаків, яким було встановлено найнесправедли-
віший режим кордонів у Європі. У зв’язку з цим навряд чи є корект
ним використовувати цей договір як аргумент для захисту традиціона-
лістського кута зору. По-друге, нагадаємо, що «лінія Керзона» була
запропонована Д. Ллойд Джорджем польському уряду 10 липня 1920 р.
як рятівний варіант для встановлення розмежувальної смуги або де
маркаційної лінії в умовах успішного на той час наступу військ Черво
ної Армії на Варшаву. Проте Ю. Пілсудський відхилив цю пропозицію
з боку Англії. Він підготував контрнаступ і запобіг захопленню Варша
ви та крахові всієї Версальської системи. Згідно з умовами Ризького
договору радянсько-польський кордон проліг значно далі на схід від
«лінії Керзона».
В авангарді неосталіністської традиціоналістської дезинформації опи
нився «Военно-исторический журнал» на чолі з його генерал-редакто-
* Збірник «Год кризиса» виглядає досить непереконливо на фоні гігантських
зарубіжних аналогічних серіалів, що видані раніше і містять, за винятком агентур
них донесень, основну масу дипломатичних документів міжвоєнного періоду, які
зберігаються в архівосховищах США, Великобританії, Франції, Німеччини.
47 Правда — 1989.— 18 авг.
43 Известия.— 1990.— 17 марта.
/55М 0130-5247. Укр. іст. журн., 1992. № 1 87
ром В. Філатовим. Мабуть, вичерпавши потенції таких затятих сталі-
ністів, як О. Орлоз та С. Тюшкевич і їм подібних авторів часопису
воєнної науки, В. Філатов запросив до участі в полеміці хіміка-техно-
лога Ніну Андрєеву. В своїй статті вона перевершила навіть логіку
абсурду. Пакт «Ріббснтропа— Молотова», вважає вона, був надзвичай
но вигідним для СРСР. Виявляється навіть, що пакт допоміг нам в
кінцевому результаті придбати своїх майбутніх союзників по анти
гітлерівській коаліції, чимало з яких до 1939 р. прагнуло спрямувати
німецьку агресію на схід49. Далі вона стверджує, що визнання пакту
недійсним загрожує Україні війною з боку Румунії, Польщі, натякає
на можливі фінські претензії до Росії. Але найбільше її турбувало те,
що «оголтельїе» націоналісти з прибалтійських республік матимуть під
ставу вимагати надання їм незалежності50.
У статті В. І. Прибилова51 журнал знову повертається до тенден
ційного зображення проблеми, пересмикування іноземних документів,
спотворення історичної дійсності. Цитуючи висмикнутий з контексту
фрагмент донесення французького аташе у Москві Ш. Люге від 29 серп
ня 1939 р. про радянсько-німецький пакт, автор, а разом з ним і редак
ція замовчують його оцінку документа. «Що ж до умов зговору, досяг
нутого між Німеччиною і СРСР, то мені здається, — пише французь
кий дипломат, — що вони представлені не лише текстом німецько-ра
дянського пакту про ненапад. Цей пакт у тому вигляді, в якому він
був опублікований, перекреслює на ділі антикомінтернівськии пакт і
натомість дає свободу рук Німеччині. Але не видно, щоб серед пере
ваг, отриманих СРСР, в ньому містилися гарантії проти Німеччини в
разі, якщо вона підійде до радянських кордонів і влаштується там як
небезпечний сусід». Люге припускає, що цей пакт, очевидно, доповнено
ще й якимось таємним протоколом52.
Отже, з усього видно, що обговорення проблем міжнародних від
носин у 1939 р. має досить гострий і полемічний характер. Та саме
життя розставило всі крапки над «і». Пакт про ненапад між СРСР та
Німеччиною від 23 серпня 1939 р. і особливо наступні кроки Сталіна та
його прибічників — «Договір про дружбу та кордон», підписаний 28 ве
ресня Молотовим і Ріббентропом, спільний «парад переможців» у Брес
ті, таємні протоколи — все це було ланцюгом значних політичних
прорахунків.
І в цьому ланцюгу закономірною була безвідповідальна заява
Сталіна про те, що «скріплена кров’ю дружба» народів Німеччини та
Радянського Союзу має всі підстави «бути тривалою і міцною».
Аморальною і зрадницькою щодо народів Союзу РСР, Комінтерну,
сотень тисяч борців-антифашистів, жертв гітлеризму виглядала заява
Молотова на п’ятій позачерговій сесії Верховної Ради (1939 р.), де він,
зокрема, заявив, що не тільки безглуздо, а й злочинно вести таку війну,
як війна за «знищення гітлеризму»53. Образливим для польського на
роду стало його висловлення про те, що виявилося досить нетривалого
удару по Польщі з боку спочатку німецької, а потім — Червоної армій,
щоб нічого не залишилося «від цього потворного дітища» Версаль-
ського договору.
Злочинні дії Сталіна перетворилися на катастрофу для наро
дів СРСР і трагедію для всього світу. Влітку 1941 р. німецька
військова промисловість виробляла продукції на 75% більше, ніж на
початку другої світової війни. Цьому сприяло захоплення величезної
кількості кольорових металів, металобрухту, інших видів стратегічної
сировини, багатьох підприємств по виробництву чавуну, сталі, бензину
49 Военно-нсторнческий журнал.— 1990.— Ла б.— С. 12—13.
50 Там же.— С. 15—16.
51 Там же.— 1990.— № 2.— С. 29—34.
52 Ооситепіз сііріотаїічіїе їгап^аіз, зег. 2.— Т. 19.— Р. 191.
52 СРСР— Германия. 1939.— Т. 1.— С. 118.
/55ЛГ 0130-5247. Укр. іст. ж у р н 1992, № V88
Про договори 1939 р. між СРСР та Німеччиною
та хімічних матеріалів. Все це посилило військово-економічний потен ̂
ціал Німеччини майже у 2 рази.
Підписання пакту про ненапад з Німеччиною, а також наступні
непродумані кроки сталіисько-молотовської дипломатії перервали тор
гово-економічні зв’язки, що почали формуватися у 30-ті роки між
СРСР, Францією, Англією та США.
Історія не вибачає політичних ирорахунків та помилок. За таємні
змови за спиною у народів заплачено дорогою ціною людських страж
дань. То ж висновки є однозначними. Тоталітарна система на чолі з
будь-яким диктатором має навіки відійти в минуле. А її місце повинна
зайняти демократична структура побудови суспільства, де б усі ланки,
в тому числі зовнішньополітичні, були контрольовані виборцями і слу
жили б їх інтересам.
Одержано 05.10.91.
Речь идет о дискуссии, развернувшейся в последние годьі в иаучной и публицисти-
ческой литературе, о советско-германских договорах 1939 г. Авторьі полемизируют
с традиционалистскими подходами в трактовке зтих договоров, вьісказьівают свою
точку зрения на мсждународньїе проблеми, которьіе привели к возникновению второГ:
мировой ВОЙНЬІ.
Шановні читачі!
Якщо вам несвоєчасно або зовсім не доставляють чергові номери
«Українського історичного журналу», просимо скарги надсилати не до
редакції, а до заст. начальника ПО «Київський головпоштамт» на адре
су: 252001, Київ, 1, вул. Хрещатик, 22.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-212980 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-16T06:39:53Z |
| publishDate | 1992 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Трубайчук, А.Ф. Полянський, П.Б. 2026-02-15T09:16:26Z 1992 Історико-публіцистична література 1988—1991 рр. про договори 1939 р. між СРСР та Німеччиною / А.Ф. Трубайчук, П.Б. Полянський // Український історичний журнал. — 1992. — № 1. — С. 78–89. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212980 Йдеться про дискусію, яка розгорнулася в останні роки у науковій та публіцистичній літературі, про радянсько-німецькі договори 1939 р. Автори полемізують з традиціоналістськими підходами у трактуванні цих договорів, висловлюють свій погляд на міжнародні проблеми, що призвели до виникнення другої світової війни. Речь идет о дискуссии, развернувшейся в последние годы в научной и публицистической литературе, о советско-германских договорах 1939 г. Авторы полемизируют с традиционалистскими подходами в трактовке этих договоров, высказывают свою точку зрения на международные проблемы, которые привели к возникновению второй мировой войны. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історіографія та джерелознавство Історико-публіцистична література 1988—1991 рр. про договори 1939 р. між СРСР та Німеччиною Историко-публицистическая литература 1988—1991 гг. о договорах 1939 г. между СССР и Германией Article published earlier |
| spellingShingle | Історико-публіцистична література 1988—1991 рр. про договори 1939 р. між СРСР та Німеччиною Трубайчук, А.Ф. Полянський, П.Б. Історіографія та джерелознавство |
| title | Історико-публіцистична література 1988—1991 рр. про договори 1939 р. між СРСР та Німеччиною |
| title_alt | Историко-публицистическая литература 1988—1991 гг. о договорах 1939 г. между СССР и Германией |
| title_full | Історико-публіцистична література 1988—1991 рр. про договори 1939 р. між СРСР та Німеччиною |
| title_fullStr | Історико-публіцистична література 1988—1991 рр. про договори 1939 р. між СРСР та Німеччиною |
| title_full_unstemmed | Історико-публіцистична література 1988—1991 рр. про договори 1939 р. між СРСР та Німеччиною |
| title_short | Історико-публіцистична література 1988—1991 рр. про договори 1939 р. між СРСР та Німеччиною |
| title_sort | історико-публіцистична література 1988—1991 рр. про договори 1939 р. між срср та німеччиною |
| topic | Історіографія та джерелознавство |
| topic_facet | Історіографія та джерелознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/212980 |
| work_keys_str_mv | AT trubaičukaf ístorikopublícističnalíteratura19881991rrprodogovori1939rmížsrsrtanímeččinoû AT polânsʹkiipb ístorikopublícističnalíteratura19881991rrprodogovori1939rmížsrsrtanímeččinoû AT trubaičukaf istorikopublicističeskaâliteratura19881991ggodogovorah1939gmeždusssrigermaniei AT polânsʹkiipb istorikopublicističeskaâliteratura19881991ggodogovorah1939gmeždusssrigermaniei |