М. П. Драгоманов і російський лібералізм
Розповідається про співробітництво М. П. Драгоманова з журналом «Вестник Европи», що видавався в Петербурзі. Висвітлюється його боротьба за національні й соціальні інтереси українського народу. Рассказывается о сотрудничестве М. П. Драгоманова с журналом «Вестник Европы», издававшимся в Петербурге....
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1992 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1992
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213216 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | М. П. Драгоманов і російський лібералізм / О.І. Киян // Український історичний журнал. — 1992. — № 4. — С. 31–39. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860272804217225216 |
|---|---|
| author | Киян, О.І. |
| author_facet | Киян, О.І. |
| citation_txt | М. П. Драгоманов і російський лібералізм / О.І. Киян // Український історичний журнал. — 1992. — № 4. — С. 31–39. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Розповідається про співробітництво М. П. Драгоманова з журналом «Вестник Европи», що видавався в Петербурзі. Висвітлюється його боротьба за національні й соціальні інтереси українського народу.
Рассказывается о сотрудничестве М. П. Драгоманова с журналом «Вестник Европы», издававшимся в Петербурге. Освещается его борьба за национальные и социальные интересы украинского народа.
|
| first_indexed | 2026-03-21T11:59:54Z |
| format | Article |
| fulltext |
М. П. Драгоманов і російський лібералізм
ною партійною «конференцією», а не всекримським з’їздом Рад. Чле
нами цього органу були тільки комуністи, які підпорядковувалися
всім директивам ЦК РКП(б). Постанова Політбюро від 28 травня
1919 р. повністю визначила фіктивний характер Кримської республіки,
позбавленої навіть автономних прав.
Не обійшлося без «розігрування» кримсько-татарської «карти»:
до Раднаркому було допущено кілька кримських татар—комуністів.
Кримсько-татарська демократична партія «Міллі-Фірка» повірила у
відродження кримської державності, прийняла платформу радянської
влади, обіцяла підтримку Кримському Раднаркому і була ним легалі
зована 53.
Створення Кримської республіки в 1919 р. збіглося з посиленим
впровадженням примітивної політики воєнного комунізму. На відміну
від голодної Росії, в неї знайшлося набагато менше прибічників на
півдні, в тому числі в Криму. Тому влітку 1919 р. Кримська «респу
бліка» (як і всі інші, крім РСФРР) припинила своє існування.
Одержано 27.11.91.
Освещается недемократический, кулуарний процесе создания республики на террито-
рии Крьіма в 1919 г„ показан ее фиктивншй, буферний характер.
63 Жизнь национальностей — 1919 — 28 дек.
О. І. Киян (Кіровоград)
М. П. Драгоманов і російський лібералізм
Розповідається про співробітництво М. П. Драгоманова з журналом «Вестник Євро
пи», що видавався в Петербурзі. Висвітлюється його боротьба за національні й со
ціальні інтереси українського народу.
Співробітництво М. П. Драгоманова в російських періодичних виданнях
ліберального гатунку становить істотну частку його літературно-публі
цистичної діяльності і дає багатий матеріал для роздумів над еволюці
єю його суспільно-політичного світогляду. Звернення до російської жур
налістики певною мірою було типовим явищем для переважної більшо
сті українських громадських та культурних діячів другої половини XIX
ст., які відстоювали національні та соціальні інтереси свого народу
в умовах українофобської політики царизму.
Після успішного здійснення буржуазних реформ 60-х рр. російський
лібералізм, перетворившись в одну з найбільш впливових політичних
течій в країні, перебував у стані ейфорії з приводу блискучого розвитку
молодого російського капіталізму і водночас вороже ставився до укра
їнського національного руху, навіть до тієї його течії, представники якої
висловлювали лояльність щодо існуючих порядків. Ніякі красномовні
звернення М. І. Костомарова до російської інтелігенції, що лунали із
сторінок петербурзьких журналів, не могли переконати її в об’єктивній
необхідності цього руху для широко мусованої серед російського су
спільства ідеї «великої і неділимої Росії». Для російського ліберала
більш прийнятними були «патріоти» на кшталт великодержавного шові
ніста і запеклого прихильника «обрусіння» України М. Н. Каткова, які
на сторінках «Русского вестника» галасували про «українську небезпе
ку», або ті з українців, хто намагався втиснути український рух в про-
крустове ложе «культурництва».
133Х 0130-5247. Укр. іст. журн., 1992, № 4 31
'О. І. Киян
Драгоманов займає своєрідне місце в історії українського громад
ського руху. Діяч з послідовним, чітко вираженим суспільно-політичним
світоглядом, орієнтований на кращі прояви західноєвропейського демо
кратизму цін, як ніхто з своїх земляків-сучасників, відчував на собі ве
ликодержавний шовінізм найбільш впливових представників російського
лібералізму в особі видавців і редакторів центральних газет та жур
налів. Епістолярна спадщина Драгоманова, проливаючи світло на його
стосунки з редакцією ідейного натхненника російського лібералізму
другої половини XIX ст. — журнала «Вестник Европьі», може дати ба
гатий матеріал для дослідження такої зовсім невивченої теми, як істо
рія взаємовідносин української демократичної інтелігенції з найбільш
впливовими колами російського лібералізму.
Заснований у 1866 р. відставним професором загальної історії
Санкт-Петербурзького університету М. М. Стасюлевичем, журнал
•«Вестник Европьі» в перший рік свого існування привернув до себе ува
гу української наукової громадськості. Певною мірою цьому сприяла
та обставина, що співредактором видання значився видатний історик
України М. І. Костомаров. Участь його у «Вестнике Европьі» відкрива
ла перспективу публікації матеріалів українознавчого характеру. Певну
роль відіграло і місце видання. Зорієнтований на західноєвропейський
кшталт, Петербург завжди був лояльнішим до українства, ніж скажі
мо, Москва, що традиційно плодила «катковців». Це добре розумів і
Драгоманов. У листі до В. Навроцького він констатує: «Петербурзька
журналістика, як живуча на добру долю монополією, теж тяжка на на
ші справи. Та як не важко з нею лагодити, а все таки у Петербурзі
маємо людей з європейським поглядом на справу»
На час появи «Вестника Европьі» Драгоманов був вже відомий в
літературних і журналістських колах Росії своїми гострими політичними
памфлетами в газеті «С.-Петербургские ведомости», в яких він, всупе
реч офіційній школі, відстоював принцип народності в освіті й вихован
ні. Перші публікації Драгоманова викликали широкий громадський ре
зонанс і злостивість російської шовіністичної преси (досить зазначити, що
М. Н. Катков на сторінках «Московского вестника» від 17 квітня
1866 р. проводив пряму паралель між виступами Драгоманова і зама
хом Д. Каракозова на Олександра II). За Драгомановим встановилася
репутація радикального суспільного діяча, гострослова, здатного до не
адекватної з «власть предержащими» оцінки внутріполітичної ситуації
в країні. Неординарний журналіст міг бути корисним для будь-якого
видання, що прагнуло завоювати прихильність російського читача.
Під час літніх вакацій 1866 р. Драгоманов здійснив поїздку до
С.-Петербурга, де зустрівся з представником редакції «Вестника Евро-
пьі», відомим російським літератором і етнографом О. М. Пипіним і до
мовився про співробітництво в журналі. У той час він поєднував наукову
роботу з викладацькою в Київському університеті. Перші драгоманів-
ські наукові студії присвячені античній історії: «Про становище жінки
у першому столітті Римської імперії», «Питання про історичне значення
Римської імперії і Тацит».
У 1868 р. Драгоманов надсилає статтю «Падіння римської імперії
з точки зору клерикалів і німецьких філософів історії» до «Вестника
Европьі». Як він зазначив у супроводжувальному листі, ця праця стано
вила витяг з дисертації на звання магістра. М. М. Стасюлевичу стаття
молодого автора здалася дещо академічною і малопридатною для ви
дання. Втім, не лише академізм змусив редакцію «Вестника Европи»
відхилити драгоманівський матеріал. Значною мірою на це рішення
вплинула негативна оцінка змісту дисертації професором російської іс
торії В. А. Більбасовим на сторінках «Русского вестника», який гостро
1 С т у д и н с ь к и й К и р и л о . Переписна М. Драгоманова з В. Навроцьким:
З початків соціалістичного руху в Галичині // За сто літ : Матеріали з громадського
і літературного життя України.— К., 1927.— Кн. 1.— С. 116.
V , 755Л' 0130-5247. Укр. іст. ж у р н .1992, № 432
М. П. Драгоманов і російський лібералізм
критикував Драгоманова за його позитивне ставлення до праць М. Г.
Чернишевського і «розцінив деякі місця в дисертації як схвалення ца
ревбивства» 2.
В 1869 р. Драгоманов вдруге намагається пробитися на сторінки
елітарного журналу, надіславши рецензії на праці свого полтавського
вчителя О. І. Строніна (в 1863 р. засланого в Архангельську губернію
за «малорусский сепаратизм»). Проте й вони в журналі опубліко
вані не були.
Ці невдачі не збентежили Драгоманова. Він посилено займається
дослідженням українського епосу і невдовзі пропонує «Вестнику Евро-
пьі» принципово нову тему: «Малоросія в її словесності». Ця стаття
одержала схвальний відгук О. М. Пипіна і з’явилася у вересневій книзі
журналу за 1870 р. Вона і поклала початок тісним відносинам редакції
«Вестника Европьі» з українським громадським діячем.
Слід зазначити, що в 1870 р. Драгоманов мав ще не досить чіткі
життєві й наукові плани. З одного боку, його приваблювала викладаць
ка діяльність, а з іншого, він відчував великий потяг до журналістики,
мріючи про амплуа політичного оглядача одного з центральних органів
преси Росії. Перебуваючи на роздоріжжі, не зовсім впевнений в позиції
адміністрації Київського університету щодо закріплення за ним кафедри
загальної історії, в листах до О. М. Пипіна він зондує грунт на випадок
можливої відставки і переїзду до С.-Петербурга. В одному з них він
пише: «Міністерство не бажає бачити мене в сонмі київських вчених.
Тоді прийдеться уоієпз поіепз або виносити далі своє безправне стано
вище в Києві, або мовити: пробачте, «греки» і «латини», і звернутися до
дослідження більш нових речей — і без Петербурга справа не обій
деться. Тільки в цьому випадку мені б бажалося з’явитися на поле пуб
ліцистики більш підготовленим, — що частково могло б трапитися після
поїздки за кордон» 3.
Побоювання Драгоманова виявилися безпідставними. В 1870 р. він
одержав дозвіл на трирічне наукове відрядження до Західної Європи,
яка справила на молодого Драгоманова велике враження. «Перебуван
ня у Західній Європі, — напише він згодом, — остаточно переконало
мене, що саме європеїзм, або космополітизм, який не заперечує окремих
національних варіацій загальних ідей і форм, — і є краща основа для
українських автономних прагнень, і що тепер всяка наукова, як і полі
тична, діяльність повинна бути заснована на інтернаціональному
фундаменті» 4.
Під час перебування у Гельдельберзі восени 1871 р. Драгоманов,
вперше у загальноєвропейському контексті, пише для «Вестника Евро-
пн» одну з кращих своїх праць російською мовою: «Німці, поляки і Ро
сія». Вже під час її підготовки його брали сумніви щодо можливості
публікації статті в Росії. Про це він відверто написав видавцеві жур
налу: «Я дещо хвилююсь, чи буде стаття у вас надрукована, бо деяки
ми сторонами вона не зовсім узгоджується з думкою редакції» 5.
Що ж так непокоїло Драгоманова? Квінтесенцією цієї об’ємної
праці була думка, що слідом за об’єднанням Італії та Німеччини неми
нуче падіння Османської імперії і абсолютизми в Росії. Цей процес, як
вважав учений, приведе до емансипації слов’ян, але він ускладнюється
тією обставиною, що німецька раса рухається на схід і врешті-решт за
хоче встановити свою гегемонію над слов’янським світом. Російський
абсолютизм, який багатьма сприймається як «визволитель» і конкурент
2 Примечания к «Автобиографии» М. П. Драгоманова // Бьілое.— 1906.—
Кн. 6 .-С . 188.
3 Д о р о ш к е в и ч О. Листц М. П. Драгоманова до О. М. Пипіна // За сто
л іт .- 1928.— Кн. 3.— С. 69.
4 Д р а г о м а н о в М. П. Австро-руські спомини (1867— 1877). Огляд на моє
українство // Літературно-публіцистичні праці.— К., 1970.— Т. 1.— С. 164.
5 М. М. Стасюлевич и его современники в их переписне.— СПб.— 1913.— Т. 5.—
С . 188.
3. І55ІЇ 0130—5247. Укр. іст. жури., 1992, № 4 33
О. /. Киян
войовничому германізму, є, по суті, союзником останнього, особливо
коли намагається наслідувати Прусію і вимагає «обрусіння» поляків,
українців та інших слов’янських народів. Ця політика, на думку Драго-
манова, безперспективна, вона ослабляє місцевий елемент, роблячи його
менш стійким проти цього натиску із заходу. Висновок публіциста зво
дився до того, що значно перспективнішою є політика самоуправління
областей і національностей, заснована на демократичному, федераліст
ському принципі.
Отже, фактично перший з громадських діячів того часу, прогнозую
чи неминучість постановки національного питання в такій етнічно стро
катій країні як Росія, Драгоманов звертається до здорового глузду
адептів російського лібералізму. Для тих часів це було надто категорич
не, сміливе звернення. М. М. Стасюлевич майже рік зволікав з публі
кацією статті у «Вестнике Европн». Він звинуватив Драгоманова у
«немцеедстве» і висловив сумнів щодо правомірності його підходу до
оцінки дій російського уряду в південно-західних губерніях. Однак Дра-
гоманову вдалося переконати видавця «Вестника Европьі» в актуаль
ності цієї публікації. Виступаючи проти поверхової ділетантської інтер
претації змісту статті, він відзначав у листі до Стасюлевича: «Написав
я статтю, вам надіслану, не лише для того, щоб доповісти публіці, як у
нас готуються відхопити кусок території, але значно більше для того,
щоб порозмовляти про внутрішню національну політику» 6.
Врешті-решт, після тривалих консультацій у петербурзьких полі
тичних колах Стасюлевич наважився надрукувати статтю Драгоманова.
Однак при цьому він вжив превентивних заходів проти можливого втру
чання цензури, скоротивши заключну частину публікації та, всупереч
побажанням Драгоманова, назвавши її «Східна політика Німеччини і
обрусіння».
Слід відзначити, що стаття була підписана автором псевдонімом
«Толмачов», який він потім вживав, коли торкався національного пи
тання на сторінках видання. З цього приводу Драгоманов писав О. М.
Пипіну: «Як мені сумно з’являтися з псевдонімом. Це все таки крадіж
ка. Для мене це не питання про авторство, а питання про рід занять» 7.
Ця велика стаття Драгоманова друкувалася в 2—5 книгах «Вест
ника Европьі» за 1872 рік і викликала неоднозначну реакцію в Росії.
«Яка хороша стаття «Східна політика Німеччини й обрусіння», — писав
у захваті один з дописувачів журналу О. О. Головачов, — признаюся,
я не можу без жовчі думати про тупу самонадіяність німців, яка так
і пре з них, починаючи з саратовського колоніста і кінчаючи Біс-
марком» 8.
Проте зовсім інакше оцінила зміст статті «офіційна критика» —
російська урядова цензура. На спеціальному засіданні С.-Петербурзь
кого цензурного комітету від 17 травня 1872 р. контролюючий цензор
Ратинський одержав попередження за допуск на сторінки «Вестника
Европьі» «сумнівних з політичної точки зору натяків Драгоманова».
Насамперед це стосувалося «різкого засудження прийнятого урядом
засобу дій в царстві Польському і висвітлення у несприятливому світлі
елементів російської переваги у цьому краї» 9.
Національну тематику Драгоманов планував розвинути у циклі
своїх подальших розвідок. В одному з листів до О. М. Пипіна він писав,
відповідаючи на його запит з приводу планів співробітництва у «Вест
нике Евро.пьі»: «Вважаю на своїй совісті дві статті: одну про україн
ський рух, іншу — записку про студентське і взагалі навчально-універ-
6 Там же.— С. 190.
7 Центр, наук, бібліотека АН УРСР. Відділ рукописів, ф. 53 (В. В. Данилов),
спр. 267, арк. 33. (далі — ЦНБ АН УРСР).
8 М. М. Стасюлевич и его современники в их переписке.— Т. 5.— С. 236.
9 Центр, держ. історичний архів СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 5, спр. 124,
арк. 39 зв. (далі — ЦДІА СРСР).
34 138М 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, № 4
Лі. П. Драгоманов і російський лібералізм
снтетське життя в Києві 1859—63 рр., час, в який поміщається і поль
ське повстання. Але для підготовки цих статей потрібен час, бо я не
бажаю являтися до друку з відкритим забралом» 10 11.
Збираючи матеріал для нового публіцистичного виступу з націо
нальної проблеми, Драгоманов між тим друкував у «Вестнике Европн»
статті, присвячені західноєвропейській історії. В 1872 році він інтенсив
но листується з редакцією журналу з приводу публікації нарису «Про
відносини церкви і держави у європейській історії». Звичайно, Драго
манов не збирався обмежуватися суто історичними сюжетами. Вони
потрібні були йому як ширма від пильного ока цензури. Насправді він
прагнув дати російському читачеві свою інтерпретацію стосунків цер
ковної і світської влади в сучасній йому Росії. «Я взявся писати тільки
тому, — відзначав Драгоманов у листі до редактора «Вестника Евріо-
пьі», — що ніхто не пише в нас на цю тему, а між тим варто енергійні
ше взятися за розхитування таких старомодних відносин церкви і дер
жави, як наші» и.
Хоча побоювання негативної реакції з боку російського духовенства
за антиклерикальні мотиви статті і змусили Драгоманова «обминати
найбільш гострі мотиви і багато істотних питань», він розумів, що
«статті не минути духовної цензури і таким чином не бачити друку»12.
Згодом думки Драгоманова знову повертаються до малоперспек-
тивної для публіциста тих часів національної тематики. Він прагнув-
шляхом теоретичних міркувань переконати редакцію «Вестника Евро-
пн» в тому, що як «чорт зв’язав Росію східну і західну з Польщею міц
ною мотузкою, то і петербуржцям не втекти від цих (польських) справ,
як, доречі, і взагалі справ слов’янських. Так краще для всіх, якщо про-
ці справи буде говорити «Вестник Европи», ніж «Русский вестник» чи
«Москвич» 13.
У 1872 р. Драгоманов надсилає в журнал публіцистичну статтю
«Русские в Галиции», в якій намагається привернути увагу широкої
російської громадськості до національних проблем краю. Цілком зрозу
міло, що вибраний Драгомановим сюжет мав дати багато матеріалу
для роздумів і над життям українців по цю сторону кордону. Автор
відзначав: «Я побачив фатальну необхідність написати про це, як для
того, щоб не розкидати зібраного тепер матеріалу і відомостей, так
і для того, щоб завершити розпочате статею про «обрусіння» у нас. Не
знаю лише, чи не здасться вашим читачам ця матерія у великій кіль
кості річчю нетерпимою. Розумію врешті петербурзьких читачів, бо на
півдні я знаю, що мій результат «грез молодьгх и сердца горестннх
утрат» здасться майже рівно однаковим як адептам «обрусіння», так
і так званим «сепаратистам», — а тому і захоплюючим» 14.
Драгоманов не дуже тішив себе ілюзіями з приводу того, що ця
публікація викличе інтерес з боку еліти російської інтелігенції. У пре
амбулі до статті він зазначає, що «не без вагання приступили ми до
передачі результатів наших спостережень над деякими сторонами су
спільного і літературного життя у галицьких руських, не без побоюван
ня за цікавість нашого предмету для російського читача» 15. У росій
ського суспільства, як вважає публіцист, «ледве чи не в більшості його,
існує крижана холодність до слов’янських справ, яка з часом прори
вається рішучою відразою не лише до формул про слов’янське єднання,
а й до всякого роду розмов про наших західних братів, навіть таких.
10 Д о р о ш к е в и ч О. Листи М. П. Драгоманова до О. М. Пипіна,— С. 69.
11 М. М. Стасюлевич и его современники в' их переписне.— Т. 5.— С. 198.
12 И. И. Новьіе материальї из переписки М. П. Драгоманова // Украйиская-
жизнь,— 1913.— Июнь.— С. 88. Ґ
13 М. М. Стасюлевич и его современники в их переписне.— Т. 5.— С. 204.
14 Там же. ,
15 Т - о в М. Русские в Галиции : Литературньїе и политические заметкн / /
Вестник Европи— 1973.— Кн. 1,— С. 115.
(55У 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, № 4 3* 35
Ю. І. Киян
близьких, як галичани» 16. Знаючи про надмірну полохливість «петер
бурзьких європейців», коли йшлося про конфлікт з владою, Драгоманов
-намагався переконати редакцію «Вестника Европн», що рано чи пізно,
але цю проблему доведеться порушити. її небажання втягуватися в
дискусію з махровими московськими шовіністами є свідченням політич
ної недалекоглядності, нерозуміння ситуації в країні. «Потрібно пер
шими завдати удару, — пише він О. М. Пипіну, — час саме придатний
для розгрому катковщини» 17. 4
Політичні сентенції Драгоманова, очевидно, далися взнаки і редак
ція «Вестника Европн» розпочала публікацію його праці, щоправда
дещо змінивши її структуру. Стаття була поділена на дві частини: «Ро
сіяни в Галичині. Літературні і політичні замітки» (Вестник Европн.—
1873.— Кн. 1—2) і «Літературний рух у Галичині» (Там ж е.—
Кн. 9 — 10).
Як і прогнозував Драгоманов, цей публіцистичний виступ у «Вест-
нике Европн» викликав негативну реакцію з усіх боків. Російська шо
віністична преса докоряла йому за нерозуміння «великої історичної
місії Росії» в слов’янському світі, в той час як львівський кореспондент
газети «Голос» (1873. — № 167), не поскупився на інсинуації з приводу
національної належності автора публікації. Драгоманов у зверненні до
редакції «Вестника Европн» гідно відбивав усі нападки своїх опонен
тів, переконливо довівши, що його позиція в національному питанні
зумовлена політичним прагматизмом, реаліями тогочасного життя як
в Австро-Угорщині, так і Росії. Публіцист робить висновок: «Чутки про
слов’янську солідарність, про слов’янське покликання Росії по відно
шенню не лише до руської, а й польської Галичини (бо і вона зв’язана
з нами через Польщу) зачіпає інтереси значно серйозніші, ніж на пер
ший погляд здається і любителям і противникам цих чуток, і що всі ці
чутки, звичайно, можуть у деяких виливатись у пусту фразеологію, або
вести до шовінізму, шкідливого і для нас, і для наших одноплемінни
ків, — але можуть послужити серйозно нашому розвитку внутрішньому,
улагодженню незначних національних непорозумінь. Тільки для цього
потрібно, щоб преса найчисленнішого і так чи інакше, але єдино само
стійного слов’янського народу поставилася до свого покликання сер
йозно, — щоб обговорювала слов’янські справи, виходячи з таких засад,
які б були ширше всіх спорів слов’янських з чужими і між собою» 18.
Другу частину цього висловлювання можна розцінити як своєрід
ний реверанс російському лібералізму і офіційній владі. Проте слід
пам’ятати, що стаття була вміщена у підцензурному виданні і будь-яке
необережне слово могло призвести до принципових купюр в її змісті, а
навіть і до її заборони. Крім того, Драгоманову необхідно було зважа
ти і на політичні амбіції хазяїв «Вестника Европьі» — провідників ро
сійського лібералізму, які прагнули поставити під свій контроль до
слідження національної проблеми в Росії. У той час Драгоманов вже
не міг говорити відверто про свою позицію, він дедалі частіше змушений
був вдаватися до езопової мови.
Саме такий, езопівський стиль помітний в його працях, вміщених
на сторінках «Вестника Европьі», починаючи із середини 70-х років.
В одній з них, під суто академічною назвою «Ново-кельтський і про
вансальський рух у Франції» 19 Драгоманов порушує ключову проблему
їв сфері національних взаємовідносин — централізації і децентралізму
в житті західноєвропейських народів. Для кожного серйозного читача
роздуми над цією проблемою легко переносилися на російський грунт.
Драгоманов вдавався до історичних екскурсів для того, щоб донести
до передової російської громадськості ідеї прудонівського федералізму,
16 Там же.— С. 116. (
17 ЦНБ АН УРСР, В. Р., ф. 53, спр. 267, арк. 39.
18 Вестник Европн.— 1873.— Кн. 10.— С. 716.
19Д ам же.— 1875.— Кн. 8.— С. 688—740.
0Г30—5247. Укр. іст. журн., 1992, М 436
М. П. Драгоманов і російський лібералізм
показати його • переваги над постулатом «єдинодержавної Росії»,
що на той час посилено пропагували творці теорії «офіційної
народності», і до якої став виявляти певну лояльність і росій
ський лібералізм.
Варто зазначити, що із середини 70-х років ставлення редакціГ
«Вестника Европьі» до Драгоманова починає досить помітно змінюва
тися. Якщо в перші роки співробітництва вона певною мірою крізь
пальці дивилася на камуфляж автором головних ідей статей і навіть
допомагала йому в деяких випадках боротися з цензурою (як це було,
наприклад, із заміткою «З приводу київських застольних промов»,
спрямованою проти реакційної політики царизму в галузі освіти), то
згодом таке доброзичливе ставлення помітно змінилося. Це виявлялося
у зволіканні з розглядом статей, всілякими дріб’язковими .причіпками
до їх змісту. Стає зрозумілим, що емігрант Драгоманов, який відкрито
заявив: «Доки в Росії не буде конституції, я до неї не повернуся», вже
не міг бути симпатичним петербурзьким лібералам, які неухильно ево
люціонували В бік «Русской МЬІСЛИ», поступово зливаючись З ВОЙОВНИг
чим шовінізмом Каткова та його послідовників.
Цю зміну добре відчув і Драгоманов. «Видавці наших петербур
зьких літературно-вчених і навіть наукових журналів, — писав він, —
забувають те, що третину всіх їх передплатників дають південні губер
нії, і не розуміють значення українського, навіть усного, матеріалу*
опрацьованого і неолрацьованого, не розуміють української мови, на
решті бояться звинувачень в малоросійському сепаратизмі» 20.
Кожна нова спроба Драгоманова пробитися на сторінки «Вестника
Европьі» зустрічала також протидію цензури, що добре була поінфор
мована про те, хто був автором гострополітичних статей, підписаних:
псевдонімом «Толмачов». У 1874 р., коли Драгоманов вирішив розвину
ти національну тематику «Нарисами новітньої літератури малоросій
ської говірки», С.-Петербурзький цензурний комітет вдався до рішучих,
дій. Так, у вересневій книзі «Вестника Европн» з’явилася перша части
на нарису, але продовження вже не було.
Статтю «Євреї і поляки у Південно-Західному краї»21 цензура
допустила до друку, але зробивши в ній цілий ряд купюр. Були вик
реслені місця, де під сумнів ставилася теорія «офіційної народності»,,
яку в той час проводив царизм. У статті помітні нові тенденції. Якщо
раніше Драгоманов полемізував з московськими «катковцями» від іме
ні «європейських петербуржців», то тепер, переконавшись, що політич
ний прагматизм великоросійських лібералів не йде далі визнання пра
ва лище говорити про національні потреби, він з усім своїм полемічним:
запалом обрушився на їхні політичні доктрини. Насамперед він звину
ватив російський лібералізм за відродження згубної для багатонаціо
нальної країни доктрини державного централізму як запоруки її про
цвітання. З цього приводу Драгоманов писав: «Відроджені ідеї офіцій
ної народності, з’єднавшись з ідеями національно-державного централіз
му на пруський зразок, які принесла з собою частина західників-гегель-
янців, і утворили політичну доктрину досить змішаної і суперечливоГ
властивості» 22. Навмисне ігнорування ідеї федералізму як досить ваго
мої альтернативи централістським тенденціям, на думку публіциста,,
слід розцінювати не лише як політичну легковажність, а як прояв ім
перських амбіцій. «Наше західництво, — пише він, — яке було б кра
ще назвати російським гуманізмом, являє до сих пір більшість куль
турних сил Росії, головний фактор її прогресу, літературного і суспіль
ного, — воно у чистому своєму вигляді не виступало ніколи активно
20 Інститут російської літератури АН СРСР, В. Р., ф. 265 (Русская Старина),,
оп. 1, спр. 18, арк. 320 зв.
21 Вестник Езрогш.— 1975.— Т. 4.— Кн. 7.— С. 133— 179.
22 Там же.— С. 166.
/55/У 0130-5247. Укр. іст. ж у р н 1992, № 4 37
О. /. Киян
з питань західних країн через столичне незнання і через петербурзько-
великоросійський шовінізм»23.
З кожним роком напруженість у стосунках Драгоманова з «Вест-
ником Европм» відчувалася дедалі більше. Редакція респектабельного
журналу не хотіла ризикувати, надаючи його сторінки радикалу з про
вінції, який висловлював думки з національного питання. Цю прихова
ну протидію Драгоманов гостро відчув. В одному з листів до редактора
сВестника Европьі» він не без іронії пише: «Втішаю вас і себе, що ра
зам покінчив з багатьма питаннями і що не скоро повернуся до наших
«братів-русинів», оскільки, очевидно, надовго закінчив свою службу на
цьому полі російської преси»24.
Однак, незважаючи на останню фразу, Драгоманов ще не зовсім
облишив надію публікуватися у «Вестнике Ейропьі». Він надсилає ре
дакції додаткові відомості про шкільну освіту в Галичині, пропонує
нові статті з цих питань. «Вмістивши попередні статті з національних
проблем, — стверджує він в одному з листів до М. М. Стасюлевича, —
редакція «Вестника Европм» потрапила на похилу площину. Втім, при
сягаюсь, що я далі тягнути вас по ній не буду,— потягнуть вас по
дії...» 25. Проте дальший перебіг подій розвіював драгоманівські ілюзії.
Під цензурну сокиру потрапляє його стаття «Десять років української
белетристики». Вже надрукована в 9—10-й книгах «Вестника Европм»
за 1875 р., вона була вирізана за вказівкою цензури і побачила світ
вже по смерті Драгоманова26. Коли ж у травні 1876 р. було видано
.указ про заборону всього українського, редакція «Вестника Европьі»
вирішила остаточно відмежуватися від українського публіциста, який
ставав надто небезпечним. Яскраво це проявилося, коли Драгоманов
надіслав влітку 1876 р. до редакції нову статтю «Нові матеріали мало
російської етнографії й необхідність їх порівняльного вивчення». Він
передбачав зволікання з публікацією. «Нещодавно, — пише він до ре
дактора, — сталася дика заборона українських книг, вона, звичайно,
прямо не відноситься до таких статей, як моя, але я добре знаю росій
ські публічні звичаї, щоб бути впевненим, що моя стаття не буде на
друкована в російському журналі» 27.
Передбачення Драгоманова повністю підтвердилося. Тривалий час
стаття, незважаючи на обіцянки редактора «Вестника Европм», не
друкувалася. Коли ж на сторінках інших видань стали без відома ав
тора з’являтися фрагменти цієї праці, терпінню Драгоманова прийшов
кінець. У досить емоційних листах до М. М. Стасюлевича і О. М. Пи-
піна він пише, що вирішив «підвести риску під старими відносинами у
світі літературних хазяїв», і доходить невтішного висновку, що «скоріш
за все, співробітництву моєму у «Вестнику Европьі» кінець»28. Йдучи
на такий крок, Драгоманов добре усвідомлював, що він втрачає остан
ню можливість звертатися із сторінок легального органу до широких
кіл російської громадськості. «Щодо багатьох дорогих мені сюжетів, —
пише він із сумом, — «Вестник Европм» був для мене один, і раптом
опинитися мені в океані «безкрайому» зовсім без човна було нелегко» 29.
Після 1876 р. Драгоманов у «Вестнике Европм» не співробітничав.
Тільки в 1892 р. в 11-й книзі журналу з’явилася невелика його стаття,
підписана літерами Р. Я., «Нові рухи серед руських галичан»30. Важко
сказати, чи знала редакція, що під криптонімом було приховане пріз
23 Там же.
24 ЦНБ АН УРСР, В. Р., ф. 53. № 267, арк. 46.
25 М. М. Стасюлевич и его современники в их переписке.— Т. 5.— С. 210.
26 Див.: Літературно-науковий вісник.— 1912.— Кн. 10— 12.
27 ЦНБ АН УРСР, В. Р., ф 53, спр. 267, арк. 44.
28 Там же, Ф. X, спр. 17305, арк. 54—55.
29 М. М. Стасюлевич и его современники в их переписке.— Т. 5.— С. 217.
30 Авторство установлено на основі листа М. Драгоманова до М. Павлика.
Див.: Переписна М. Драгоманова з М. Павликом.— Львів.— 1907.— Т. 7.— С. 105.
38 І88К 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, № 4
М. П. Драгоманов і російський люералізм
вище одного з найталановитіших за всю історію видання «Вестника
Европьі» кореспондентів журналу.
Та незважаючи на всі колізії, а часом і драматизм стосунків Дра
гоманова з редакцією «Вестника Европн», слід констатувати, що пуб-
лікаторська діяльність у провідному виданні російського лібералізму
є одним з важливих компонентів його науково-публіцистичної роботи.
Умови цього співробітництва, коли, за виразом українського громад
ського діяча, «доводилося підганяти зміст статей під обставини часу»,
своєрідно позначилися на авторському стилі. Езопова форма викладу
політичних думок превалює ху більшості опублікованих на сторінках
«Вестника Европм» статей Драгоманова і свідчить про його неабиякий
публіцистичний хист і журналістську майстерність. Вперше в Росії із
сторінок одного з найбільш впливових легальних журналів до свідо
мості широкої громадськості була донесена думка про важливість роз
в’язання національної проблеми. Цю обставину змушений був визнати
навіть один з ідеологів російського лібералізму П. Б. Струве, який на
сторінках «Освобождения» писав: «Драгоманов перший блискуче й до
кладно роз’яснив російському суспільству зміст і значіння конституцій
ного ладу, особливо ж прав особи та принципів самоуправління»31.
Однак це було запізніле визнання. В 70-ті роки всі доводи Драгомано
ва, його блискуча аргументація натикалися на глуху стіну мовчання
російського лібералізму, що, як і передбачав український громадський
діяч, неухильно сповзав на позиції державного шовінізму, зливаючись
поступово з найбільш реакційними силами країни.
Одержано 25.05.91
Рассказьівается о сотрудничестве М. П. Драгоманова с журналом «Вестник Европьі»,
издававшимся в Петербурге. Освещается его борьба за национальньїе н социальньїе
интересьі украинского народа.
31 Цит. за: Д о в б и щ е н к о Як. МихайлсГ Драгоманов. Його життя, наукова,
політична та громадська діяльність.— Харків, 1919.— С. 59.
155М 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, № 4 39
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213216 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T11:59:54Z |
| publishDate | 1992 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Киян, О.І. 2026-02-16T17:27:49Z 1992 М. П. Драгоманов і російський лібералізм / О.І. Киян // Український історичний журнал. — 1992. — № 4. — С. 31–39. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213216 Розповідається про співробітництво М. П. Драгоманова з журналом «Вестник Европи», що видавався в Петербурзі. Висвітлюється його боротьба за національні й соціальні інтереси українського народу. Рассказывается о сотрудничестве М. П. Драгоманова с журналом «Вестник Европы», издававшимся в Петербурге. Освещается его борьба за национальные и социальные интересы украинского народа. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення М. П. Драгоманов і російський лібералізм М. П. Драгоманов и российский либерализм Article published earlier |
| spellingShingle | М. П. Драгоманов і російський лібералізм Киян, О.І. Повідомлення |
| title | М. П. Драгоманов і російський лібералізм |
| title_alt | М. П. Драгоманов и российский либерализм |
| title_full | М. П. Драгоманов і російський лібералізм |
| title_fullStr | М. П. Драгоманов і російський лібералізм |
| title_full_unstemmed | М. П. Драгоманов і російський лібералізм |
| title_short | М. П. Драгоманов і російський лібералізм |
| title_sort | м. п. драгоманов і російський лібералізм |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213216 |
| work_keys_str_mv | AT kiânoí mpdragomanovírosíisʹkiilíberalízm AT kiânoí mpdragomanovirossiiskiiliberalizm |