Українська діаспора у Польщі
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1992 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1992
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213321 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Українська діаспора у Польщі / Л.Д. Васильєва // Український історичний журнал. — 1992. — № 10-11. — С. 54–62. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860281232527458304 |
|---|---|
| author | Васильєва, Л.Д. |
| author_facet | Васильєва, Л.Д. |
| citation_txt | Українська діаспора у Польщі / Л.Д. Васильєва // Український історичний журнал. — 1992. — № 10-11. — С. 54–62. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-16T06:40:04Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПОВІДОМЛЕННЯ
Л. Д. Васильєва (Київ)
Українська діаспора у Польщі
Українців доля розкидала по всьому світу. Багато з них у пошуках кращої
долі виїхали за океан, рятуючись від голодної смерті. Живуть наші брати й
сестри і поруч з нами, у Європі, зокрема в Польщі. На жаль, радянська
офіційна історіографія про них майже не згадувала. Та цс й не дивно.
Тривалий час високі посадові особи, що керували Україною, практично «не
помічали» своїх земляків, які проживали в колишніх країнах соціалізму.
Відверта постановка питання про долю співвітчизників у цих країнах не
в’язалася з поняттям соціалістичного інтернаціоналізму. Тому зазначена
проблема всіляко замовчувалася. До того ж порушення її могло б викликати
незадоволення, зокрема, польського керівництва, яке виходило з концепції
пріоритету загальнонаціональних інтересів над «дрібними» інтересами
національних меншин. Фактично така національна програма була розробле
на ще польськими націонал-демократами у XIX ст. Вона передбачала
«цілковиту полонізацію українців і білорусів, повну ізоляцію євреїв, еко
номічне й політичне ослаблення німецького народу»1. Ось так і вийшло, що
шляхи до співвітчизників, які опинились у Польщі, поросли терном.
Тим часом історія виникнення, життя й діяльності досить численної ук
раїнської громади та її організацій у цій країні заслуговує на всіляку увагу
й грунтовне вивчення. Це особливо важливо тепер, коли молода Українська
держава, здобувши політичну незалежність, прагне до встановлення й
розширення найрізноманітніших зв’язків із своїми синами та дочками, які в
різні часи опинилися за межами рідної землі. Великі зрушення, які
відбуваються у політичному житті України, вимагають докорінного перегля
ду засадничих принципів внутрішньої і зовнішньої політики Української
держави, зміни у ставленні її як до українців у всьому світі, так і до
національних меншин, що живуть на її власній території. Справді
символічною подією, яка відбулася у перші дні проголошення незалежності
України, стало відкриття у польському місті Білий Бор за ініціативою то
вариства «Україна» пам’ятника Тарасу Шевченку, створеного скульптором
Василем Бородаєм та архітектором Анатолієм Ігнащенком. Як писала газета
українців Польїій «Наше слово», цей пам’ятник — дар України своїм синам
і дочкам — «розбудив українців і наділив надією на краще майбутнє»2.
Автор цієї публікації ставить своєю метою показати в ній життя ук
раїнців у Польщі після другої світової війни, приділивши основну увагу су
часному періоду.
Останні місяці війни та перші повоєнні роки були пов’язані для ук
раїнського населення Польщі з рядом драматичних колізій. Маємо на
увазі переселення їх в Україну та розселення в регіонах, що відійшли до
Польщі після поразки фашистської Німеччини. Оскільки згадані дії прямо
чи опосередковано вплинули й на сучасний стан української громади, зокре
ма визначили території її нинішнього проживання в цій країні, коротко
спинимося на них.
54 / 5 ^ 013п—5247. Укр. іст. журн., 1992, № Ю—11
Українська діаспора у Польщі
Процес переселення українців умовно можна поділити на три етапи.
Перший з них, який можна назвати непримусовим, припав на вересень
1944 — вересень 1945 рр. Він зумовлювався тим, що кордон між УРСР і
Польщею встановлювався по так званій «лінії Керзона», внаслідок.чого ук
раїнські етнічні землі (Лемківщина, Надсяння, Холмщина та Підляшшя), де
мешкало 700 тис. українців, опинилися у складі Польщі. У свою чергу, на
території західних областей УРСР жило багато поляків. Тому 9 вересня
1944 р. в Любліні між урядом Української РСР та Польським комітетом
національного визволення — тодішнім урядом цієї країни — було підписано
угоду про евакуацію українського населення з території Польщі і польських
громадян з території УРСР. До речі, аналогічна домовленість була досягнута
між Польщею та Білорусією.
Другий етап — насильницький — тривав з вересня 1945 по липень
1946 р. Тоді на виселення українців було кинуто три дивізії піхоти. В ре
зультаті цих дій невинно постраждало мирне населення: тільки в с. Піско-
ровичі загинуло 720 чол. Повністю руйнувалися і спалювалися цілі села. За
цей період було виселено майже 490 тис. українців3. У січні 1947 р. гене
ральний штаб Війська Польського підготував план проведення операції
«Вісла», поклавши цим самим початок третьому етапу виселення мирного
українського населення із споконвічних українських земель. Ним передба
чалося розсіяти, розпорошити українські родини, що не переселилися в
УРСР, по західних і північно-західних районах, які після війни відійшли до
Польщі. На думку авторів плану, такий захід, по-перше, прискорив би
асиміляцію українського населення, а по-друге,— сприяв би швидшому
відродженню цих у минулому німецьких земель, сплюндрованих війною.
Операція «Вісла» була проведена блискавично. Шість дивізій — 20 тис.
солдатів і офіцерів Війська Польського, координуючи свої дії з радянськими
загонами НКВС та прикордонниками Чехословаччини4, які замкнули кор
дони на сході й півночі, 28 квітня 1947 р. розпочали військові дії. О чет
вертій годині ранку вони вдерлися в домівки українців, били мирних людей
і дали їм на збори дві години. Взяти дозволялося тільки те, що можна було
нести. Потім людей доставляли до залізниці і товарняком разом з худобою
везли у віддалені райони Польщі. Загалом було виселено 150 тис. чол.5.
Акція проводилася після посівної, коли вже зеленіли хліба. А привезли лю
дей на території, що перебували після війни в стані цілковитої господарської
розрухи. Селили їх у найгірших будинках, бо добрі були зайняті поляками,
які приїхали сюди ще в 1945 р. Місцеві жителі, настроєні офіційною пропа
гандою, сприймали переселенців як бандитів.
Найбільш небезпечних, на думку властей, українців було кинуто до
концтабору Явожно, що під Краковом. Першими до нього кинули свя
щеників, учителів, лікарів, пізніше — селян. Серед 4 тис. в’язнів були
жінки й діти, майже половина — літні люди. Пізніше до табору потрапля
ють ті з переселенців, хто намагався повернутися до своїх домівок, що суво
ро заборонялося.
Згадані події ще більше загострили взаємовідносини між греко-ка-
толицькою церквою та Польською державою, конфлікт між якими не
припинявся десятиліттями. Ще в 30-ті роки XX ст. тільки на Люблінщині
було зруйновано 130 пам’яток церковної архітектури, а на півдні Полісся й
Холмщини — 120. Нова хвиля масового руйнування культових споруд ук
раїнців прокотилася в 1947 р. Окремі випадки їх знищення траплялися й
пізніше. Тільки на Лемківщині в 1946—1956 рр. із 720 релігійних об’єктів
було зруйновано 1506.
/557У 0130-5247. Укр. іст жури., 1992, № 1 0 -1 1 55
Л. Д. Васильєва
Намагаючись зменшити соціальну напруженість, польське керівництво в
1949 р. спеціальним декретом встановило рекомпенсацію за збитки, завдані
людям під час примусового розселення. Однак розміри компенсацій не
покривали тих втрат, що їх зазнало репресоване населення. За свідченням
соціологічних обстежень, на запитання «Чи доводилося Вам голодувати на
новому місці?», «Так» відповіли майже 70 % переселених. На запитання
«Чи були Ви забезпечені відповідними житловими умовами на новому місці
поселення?», «Ні» відповіли 84 %. Більшість із переселених, хоча й минуло
вже 50 років, тужать за рідним краєм (73 %), а на запитання «Чи хотіли б
Ви повернутися додому?», «Так» відповіли 56 %, а «Ні» — 44 %7. І це зро
зуміло: люди вже звикли до нових місць, обжилися.
Польські засоби масової інформації пов'язують акцію «Вісла» із загибел
лю «від рук бандерівців польського генерала К. Сверчевського». Але ж
рішення про її проведення було прийняте заздалегідь, ще до цієї події. До
речно нагадати, що нині акція «Вісла» засуджена як українським урядом,
так і Сенатом Республіки Польща8.
Українці живуть у більшості воєводств Польщі — Кросненському,
Пшемиському, Замойському, Хелмському, Бєльсько-Підляському, Бяли-
стоцькому, Сувальському, Ольпггинському, Ельблонзькому, Гданському,
Слупському, Кошалінському, Щецінському, Гожовському, Зеленогурсько-
му, Легницькому, Вроцлавському, Краківському, Новосондському та Вар
шавському. Як бачимо, вони розпорошені майже по всій країні і не являють
собою монолітної спільності. Частина з них полонізувалася і вважає себе
поляками, інші — українцями, русинами, лемками. До речі, вчені й досі не
з’ясували питання про етнічну приналежність лемків. Самі ж вони
відносять себе хто — до поляків, хто — до українців, хто — до русинів.
Існує також припущення, що лемки — це особливий народ, який поєднав у
собі риси багатьох національностей. Однак слід підкреслити, що історичні
корені і лемків, і русинів, і підлящуків (поліщуків) беруть початок з єдино
го кореня української народності.
Точних відомостей щодо кількості наших земляків у Польщі на сьогодні
немає. За даними Об’єднання українців у Польщі (ОУП), їх проживає тут
від 300 до 500 тис. чол. Офіційна ж статистика цієї країни визначає
чисельність даної категорії населення у межах 150—200 тис. чол., причому
сюди не включено лемків (80—100 тис.), гуцулів, поліщуків, бойків тощо.
Найчисленнішим осередком проживання українців у Польщі є
Ольштинщина (майже 60 тис. чол.). Тут у деяких селах і повітах вони ста
новлять 80—90 % жителів. Друге місце за чисельністю українців, які меш
кають в країні, займають Гданське та Кошалінське воєводства9.
Внаслідок розпорошеності українського населення процес його кон
солідації, насамперед створення громадських організацій, був повільним і
важким. У 1952 р. політбюро ЦК ПОРП прийняло постанову про
національні меншини, в якій, зокрема, йшлося про заходи щодо поліпшення
економічних та культурних умов життя й українського населення. На жаль,
більшість з наміченого в цьому документі залишилася на папері. Лише з
середини 50-х років відбулися реальні зрушення у відродженні української
культури в Польщі, чому значною мірою сприяла політична відлига, запо
чаткована рішеннями XX з’їзду КПРС, розвінчанням культу особи Сталіна.
У червні 1956 р. завдяки зусиллям української громади побачила світ
перша газета українців Польщі «Наше слово», відбувся перший з’їзд пред
ставників українського населення ПНР, на якому було засноване Ук
раїнське суспільно-культурне товариство (УСКТ)10. З ’їзд схвалив і прийняв
15 5М 0ПО—5247. Укр. іст. журн., 1992, № 10—1156
Українська діаспора у Польщі
статут організації та обрав її керівні органи. Завдяки діяльності УСКТ в
багатьох селах було створено гуртки художньої самодіяльності, курси по
вивченню української мови, організовано школи для українських дітей. На
час другого з’їзду (1960 р.) УСКТ спиралося вже на цілу низку культурних
та освітніх закладів. Найбільш разючі зміни відбулися в соціальному
складі товариства. Якщо на початку своєї діяльності воно складалося пере
важно із сільського населення, то пізніше поповнилося представниками
інтелігенції, службовців. Значно збільшився прошарок молоді у товаристві,
зріс освітній рівень його членів. Так, 31 % делегатів п’ятого з’їзду УСКТ
(1973 р.) мав вищу, а 45,4 % — середню освіту11. Однак в умовах тогочас
ного політичного режиму, що характеризувався різного роду обмеженнями
проявів суспільної активності та ідеологічним тиском, товариство не могло
розгорнути свою діяльність на повну силу. Так тривало до кінця 80-х років,
коли в країні почалися демократичні зміни.
З докорінною перебудовою застарілих політичних структур, які не
витримали перевірки часом, в українців Польщі з’явилися можливості для
розширення поля діяльності своїх організацій, активізації громадського
життя, пропаганди рідної мови, літератури, історії, відновлення
архітектурних та інших пам’яток. Цьому, зокрема, сприяло й те, що у
1989 р. завдяки демократичним перетворенням товариства національних
меншин, які діяли у Польщі, перейшли під юрисдикцію міністерства куль
тури й мистецтва (до цього вони перебували у віданні міністерства
внутрішніх справ). При польському сеймі було створено комісію націо
нальних меншин та етнічних груп. Розпочалася робота над підготовкою
юридичних документів, які регулюватимуть статус і становище націо
нальних меншин у Республіці Польща.
Позитивні зрушення у національній політиці Польщі відбулися з прихо
дом до влади уряду на чолі з Т. Мазовецьким. Уперше українців у сеймі
представляв свій депутат — викладач Ягеллонського університету, доктор
Володимир Мокрий. Змінилося на краще ставлення до українського питання
з боку політичних діячів різної орієнтації. Дедалі частіше в засобах масової
інформації з’являлися позитивні матеріали про польсько-українські
взаємини. В країні виникли такі нові професійні та громадські організації
українців, як Братерство Св. Володимира, молодіжний «Пласт», Товариство
лікарів, Союз українок у Польщі, Спілка української молоді, Громадський
круг лемків у Польщі, Музей лемківського побуту в Каманчі та ін.
Активізувалася діяльність регіональних громад Лемківщини та Підляшшя.
На ниві українознавства успішніше почали працювати науковці. Крім того,
була лібералізована видавнича діяльність.
Нині об’єднання українців у Польщі — таку назву УСКТ дістало після
свого надзвичайного з’їзду в лютому 1990 р.— налічує майже 8000 членів.
Найміцніші осередки діють у Кракові, Перемишлі, Гданську, Кошаліні,
Щеціні, Варшаві. Перший з’їзд ОУП визначив і затвердив склад Головної
Ради організації, Головної управи, ревізійної комісії, товариського суду. Бу
ло прийнято також програмну декларацію та Програму Об’єднання і ряд
звернень: до українців у Польщі, до України, до польської громадськості,
української діаспори інших країн, Сейму Республіки Польща. Головна Рада
ОУП перебуває у Варшаві, очолює її Юрій Рейт. Об’єднання є членом
Світового конгресу вільних українців. Нещодавно у Білому Борі проходив
Перший світовий форум української діаспори, організований силами ОУП.
Об’єднання українців у Польщі розширило контакти із своїми
співвітчизниками в Чехо-Словаччині, Югославії, Англії, США, Канаді та
/55ЛГ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, № 10-11 57
Л. Д. Васильєва
Німеччині. З ініціативи групи дослідників, діячів культури — представників
національних меншин та Інституту культури (Варшава) у Польщі вирішено
заснувати Об’єднання співробітництва народів Східної Європи «Зближен
ня».
Програма Об’єднання українців у Польщі складається з таких розділів,
як основні принципи, напрями і способи діяльності; громадсько-політичне
представництво українців; культурно-освітня праця; аматорський художній
рух; шкільництво і виховання молодого покоління; наука та мистецтво;
видавнича діяльність і засоби масової інформації; охорона пам’яток історії
та культури; релігія й церква; господарська діяльність та ін12.
ОУП об’єднує, спрямовує і координує всю роботу серед українців
Польщі. Сьогодні вони мають тут 56 пунктів для вивчення української мови
(1952/53 навчального року було 24 пункти з 487 учнями), одну початкову
школу в м. Білий Бор, де навчається 110 учнів, українські класи в Банях
Мазурських (50 учнів), один ліцей з досить високим рівнем освіти й вихо
вання (130 учнів) в м. Легниця й український ліцей у Гураві-Ілавецькому,
де в п’яти класах навчається понад 100 учнів. Ліцей має два гуртожитки і
дидактичний будинок. Загалом же українську мову вивчають 1432 учні13. У
Варшавському університеті в інституті русистики діє кафедра української
філології.
Кращому засвоєнню українськими дітьми рідного слова сприяли
відповідні підручники та посібники. У Польщі було, зокрема, видано «Бук
вар», «Читанки» для II—IV класів, «Граматику української мови» для V—
VIII класів, «Літературні виписки» для V—VIII класів, «Пісенник», ме
тодичні вказівки для вчителів «Як вивчати українську мову». Загалом
вийшло більш як 20 назв навчальної літератури. Групи вчителів з Польщі
вдосконалювали свою кваліфікацію у Київському педагогічному інституті, а
польські студенти традиційно приїздили на навчання до Київського
політехнічного інституту, невелика їх кількість закінчила й Київський
університет. На жаль, у навчанні українських дітей рідною мовою існує ще
й чимало різних труднощів і проблем. Так, одним з невтішних наслідків
реформи шкільної освіти, проведеної в Польщі, стала ліквідація українських
шкіл та класів у багатьох районах країни. Кількість учнів, що вивчають ук
раїнську мову, тепер скоротилася з 2331 чол. у 1969/70 навчальному році14
до 1432.
Навколо освітніх закладів гуртується українська культурна гро
мадськість, філологи, письменники, поети, вчені. Багато зусиль на ук
раїнську ниву було покладено професором Варшавського університету
Флоріаиом Неуважним; редактором «Нашого слова», душею і організатором
видавничої діяльності української громади Мирославом Вербовим;
письменником ‘Антоном Вербою (А. Середницьким), який був головним ре
дактором «Нашої культури» (додатку до «Нашого слова») та відповідальним
редактором «Українського календаря»,—̂ людиною широкого кругозору і
глибоких історичних знань; членами правління УСКТ — ОУП, науков
цями, журналістами.
Ще в 1964 р. у Варшаві вийшла друком літературна антологія «Гомін», в
якій були представлені 43 українські літератори. Варшавська газета «Жиче
літерацьке» з цього приводу писала: «На очах зросла оригінальна художня
творчість слов’янських братів, з якими ми ділили такий сухий і гіркий хліб
історичного досвіду»15.
Взагалі, Об’єднання українців у Польщі проводить широку видавничу
діяльність. Нею керує Видавнича рада, до складу якої входите десять осіб,
0130—5247. Укр. Іст. жури., 1992, № 10—1158
Українська діаспора у Польщі
що представляють різні верстви українського населення. Виходить
щотижневик «Наше слово» (тиражем 12 тис. примірників), побачили світ
нові видання — журнал «Зустрічі», гумористична збірка «Відрижка». Ще
два роки тому видавалися два додатки до «Нашого слова» — художній і на
уково-популярний («Наша культура») та дитячий («Світанок»), альманах
«Український календар», які, на жаль, через поліграфічні труднощі зараз не
виходять. Православна церква має свій «Церковний календар». Як відомо,
видання періодики національних меншин є тим показником, за яким можна
судити, з одного боку, про досягнення цих меншин, а з другого — про
політику керівництва країни щодо них. І, хоч проблеми в цій сфері існують,
все ж слід віддати належне урядові Польщі, який забезпечив українцям, що
живуть у цій країні, можливість розвивати друкарську справу, випускати
свої періодичні видання, підручники та ін. Останнім часом міністерство
культури республіки виділило 200 млн. злотих на закупівлю необхідного
обладнання для фотонабірної бази. Допомогли в цій справі коштами й ук
раїнці з Канади. У майбутньому, на думку наших співвітчизників у Польщі,
необхідно створити спеціальне видавництво для національних меншин.
Об’єднання українців у Польщі широко розгорнуло аматорсько-художню
творчість. Завдяки його зусиллям створено близько 50 вокально-
інструментальних, танцювальних, драматичних колективів із 800
учасниками, працює 26 бібліотек. Гуртки ОУП діють у 22 воєводствах
Польщі. Високим рівнем організації та професіоналізму відзначалися влаш
товувані УСКТ — ОУП фестивалі пісні й музики. Перший з них відбувся
1967 р. в Сяноці, де брали участь 14 народних мистецьких колективів. У
1969 р. на такому ж фестивалі були представлені аматори із 42 пісенних
гуртків. З останніх широко відомі як у Польщі, так і за її межами чоловічий
хор «Журавлі», хор «Тисячоліття», ансамбль «Лемковина». З нових ан
самблів добре зарекомендували себе «Ослов’яни», що виступали з концер
тами у США, Канаді, Чехо-Словаччині, Україні. Добре відомі й два ко
лективи бандуристів з Перемишля та Гданська, художні колективи
Л ірницького ліцею, танцювальні колективи, естрадні ансамблі — щецінські
«Чумаки» та ельблонзька «Зоря».
Проводяться також загальнопольські фестивалі української дитячої пісні,
фестивалі читців, музикантів, художників в Ельблонзі, дитячі конкурси в
різних жанрах мистецтва у Банях-Мазурських та Бартошицях. Регулярно
відбуваються «Молодіжні ярмарки» в Гданську. Популяризують українське
народне мистецтво фестиваль української пісні в Сопоті, лемківська «Ватра»
та ін.
Заслуговують на увагу різноманітні форми культурно-освітньої праці у
світлицях, осередках української культури. Це й робота бібліотек та чита
лень, передплата преси, книжок та їх розповсюдження, і лекції, доповіді та
зустрічі з відомими людьми, і курси української мови, семінари та науково-
популярні сесії, і відзначення національних свят та ювілейних дат, як,
наприклад, Свято соборності України, Шевченківське свято, Свято матері, і
культурно-розважальні заходи — ялинка для дітей, Святвечір, «Маланка», і
танцювальні забави на новорічні свята, мандрівки, спортивні змагання
тощо.
З метою вшанування пам’яті жертв українського народу, збереження
його історичних пам’яток при ОУП створено Комісію національної пам’яті,
очолювану Ст. Заброварним. Засновано також архів, що займається
комп’ютеризацією документів. У Перемишлі зберігаються фонди музею ук
раїнської культури «Стривігор», який ще не має свого приміщення. В ОУП
Ш П 0130-5247. Укр. іст. журн., 1992, М> 10—11 59
Л. Д. Васи.іьсва
діє науковий осередок, представлений Українським науковим інститутом та
Науковим товариством ім. Т. Шевченка. Головними напрямами їх
досліджень є розробка таких питань, як українсько-польські історико-куль-
турні відносини, історія українців на території Польщі, матеріальна й ду
ховна культура української спільності16.
Займається ОУП і господарською діяльністю. Однією з найважливіших її
ланок є організація підприємств у формі кооперативів чи акціонерних
спілок, справами яких відає спеціальна група експертів.
Значну увагу об’єднанню доводиться приділяти питанням, пов’язаним із
ставленням в країні до решток українських архітектурних пам’яток. Багато
з них перебуває в аварійному стані, потребує негайного ремонту. Процес
нищення церковних пам’яток, на жаль, триває й тепер. Найбільше постраж
дали пам’ятки церковної архітектури у Кросненському воєводстві, де їх
залишилося тільки 38 % від попередньої кількості, причому було знищено
найбільш яскраві зразки дерев’яного українського зодчества. Ремонти і
перебудови часто призводили до остаточної руйнації церков або до втрати
їхнього внутрішнього оздоблення та розписів. Ряд храмів було знищено під
прикриттям необхідності перенесення їх на інші місця. Так було розібрано
церкву в Лутовиськах, дерево з якої використали на будівництво костьолу,
та в Сониці. Церкви у Липю й Зулужу згоріли. У 80-ті роки згоріло й багато
інших релігійних об’єктів, однак винуватці пожеж покарані не були. Крім
того, нищиться оздоблення церков, що залишилися: іконостаси, ікони,
розписи тощо. У всіх випадках, коли зникали пам’ятки української куль
тури, тобто явно порушувалося відповідне законодавство, належної реакції з
боку як керівних, так і правоохоронних органів не було.
Пожежі, пограбування та знищення шедеврів церковного мистецтва пра
вослав’я на північних і східних землях Польщі не залишилися у минулому.
Навпаки, вони навіть посилилися у 90-ті роки. Згоріли церкви у Клениках,
Чижах, Ячні, Крушинянах, двічі підпалювали нову церкву Св. Духа в
Білостоці, горіли часовня Криничка поблизу Гайнівки, культові споруди у
Нарві і навіть у Кракові. У липні 1990 р. було підпалено Преображенську
церкву XVIII ст. на Святій Горі Грабарці, що на північному Підляшші.
Тисячі покутних хрестів, які залишилися на згарищі, свідчать про велич
і красу цієї будови — культової пам’ятки не тільки православ’я. На
Підляшші у вересні того ж року було пограбовано Яблочин — центр право
слав’я, де містяться духовна семінарія та єдиний у Польщі чоловічий мо
настир. Украли історичні та релігійні реліквії — ікони. Все це викликає за
непокоєння і тривогу місцевого населення, української діаспори в усьому
світі17.
Як на українських, так і на польських землях складними залишаються
міжконфесійні стосунки. Греко-католицька церква діє у Польщі де-факто, а
не де-юре, хоч має 300 тис. прихильників, з яких 95 % — українці.
Наприкінці 80-х років було зроблено перші кроки до нормалізації ук
раїнсько-польських релігійних відносин: у Римі відбулися зустрічі між
польським кардиналом Юзефом Глемпом і архієпископом — кардиналом
Мирославом Любачівським, намісником греко-католицької церкви у
Польщі, під час яких було досягнуто порозуміння. Як повідомляла польська
преса, це були «зустрічі взаєморозуміння, діалогу, вибачень і зняття
обвинувачень та образ»16.
Так, слід визнати, що в історії стосунків між двома нашими народами
були негативні явища. Але очевидним є й те, що курс взаємних звинува
чень і образ — це шлях, який веде у глухий кут. Тож не будемо ним іти.
/55Н 0130—5247. Укр. іст. жури., /992, Нр Ю -П60
Українська діаспора у Польщі
Важливою віхою на шляху до взаєморозуміння між нашими народами
було підписання в Києві 13 жовтня 1990 р. українсько-польської декларації
про принципи та основні напрями розвитку відносин між двома державами.
В цьому документі, підписаному міністрами закордонних справ України та
Польщі, сторони заявили про своє прагнення формувати й зміцнювати до
бросусідські взаємини і розвивати співробітництво. Особливого значення на
бувають гарантії послідовного забезпечення прав і створення належних
умов для повного задоволення культурних, релігійних та освітніх потреб
національних меншин.
Однак з поразкою на президентських виборах табору Мазовецького і
перемогою на них правиці національна політика Польщі зазнала певних ко
ректив. Було, зокрема, вироблено «принцип взаємності», який означає, що
дотації для організацій національних меншин будуть визначатися в
розмірах, аналогічних дотаціям і привілеям, які надаються польській
меншині в зарубіжних країнах. В урядових колах констатувалося, що
фінансування Польською державою українських товариств не зустріло
відповідних дій України стосовно польських товариств.
Справді, становище польських товариств в Україні залишає бажати кра
щого, як, до речі, й становище всіх українських громадян. Та все ж
перші кроки було зроблено: надано приміщення польському товариству в
Києві, польській громаді повернуто костьоли, в деяких з них розпочато рес
тавраційні роботи. На сьогодні по Україні полякам повернуто більше тисячі
костьолів, багато будується нових. Завдяки зусиллям поляків з Перемишля
і Союзу поляків України побачили світ перші номери «Київського що
денника», розгорнулося навчання дітей польською мовою. До речі, вчителі
польської мови й літератури приїжджають з Польщі.
Ширяться економічні зв’язки України з Польщею. Остання має на
території нашої держави 24 представництва одиниць закордонної торгівлі та
сервісні пункти різноманітної спеціалізації. Українська ж торговельна
інфраструктура на території Польщі фактично відсутня.
Відомо, що економічне становище України на даному етапі набагато
важче, ніж Польщі. Тому ставити питання про рівну фінансову підтримку
української та польської меншин відповідно в Польщі та в Україні, на наш
погляд, рано. ОУП розглядає припинення дотацій на діяльність українських
товариств у Польщі як репресивний засіб. Адже сфера, про яку йдеться,—
це сфера зовнішньої політики, відносин з іншими державами. Тут не можна
важити, хто більше, а хто менше...
Та, очевидно, як би там не було, українським політикам варто приділити
більше уваги потребам польської громади в нашій державі, пам’ятаючи, що
це безпосередньо впливає на вирішення проблем українців над Віслою.
Одним з перших кроків на цьому шляху було прийняття Закону України
«Про національні меншини в Україні»19. Громадськість нашої держави та
кож може сприяти відродженню й розвиткові культур національних
меншин. У контексті даної статті можна, зокрема, говорити про створення
українсько-польського центру в Києві, підготовку та рецензування
відповідних підручників для шкіл і вузів, збирання художньої літератури
для шкіл та бібліотек тощо. Об’єктивна необхідність вимагає піднесення ук
раїнсько-польських стосунків на рівень ділового партнерства. Важливу роль
у цьому має відіграти нова громадська організація — Товариство «Поль
ща — Україна», установчий з’їзд якого відбувся 1 грудня 1991 р. Ідея ство
рення цієї організації виникла у середовищі варшавських інтелектуалів —
учених, письменників, журналістів, економістів, політиків, діячів культури.
155П 0130—5247. Укр. іст. журн., 1992, № 10-11 61
Л. Д. Васильєва
В основі діяльності товариства — комплекс справ, пов’язаних з польсько-
українськими взаєминами. Воно покликане сприяти формуванню у польсь
кої громадськості правдивого образу України — однієї з найбільших сусідніх
держав. Члени товариства беруть активну участь в ознайомленні поляків з
життям України, читають курс лекцій про Україну у Варшавському
університеті, виступають на радіо й телебаченні, проводять значну
видавничу роботу. Одним з важливих завдань товариства є налагодження
співробітництва з українською громадськістю у Польщі та з поляками в Ук
раїні. Воно допомагатиме розвивати українську культуру в Польщі,
сприятиме розширенню мережі пунктів по вивченню української мови,
організовуватиме різноманітні польсько-українські зустрічі, симпозіуми,
конференції, виставки, а також екскурсії — як в Україну, так і в Польщу.
Отже, поступово, але неухильно уряди та громадськість наших двох
країн наближаються до розв’язання проблеми національних меншин на
єдиній взаємоприйнятній основі — визнанні й дотриманні Хельсінкських
угод у питанні про права людини, права національностей.
1 С Ь о . ) п о Ф $ к і А п. Копсерс]е роїііукі пагосктювскте] ггагіОФ роїзкісН ш ІаіасЬ 1921 —
1939 Шагма^а, 1979 — 3. 19. 4
2 Наше слово.— 1991.— № 44.— С. 1.
2 Наша культура.— 1991.— № 44.— С. 9.
4 Там же.
5 Рад. Україна.— 1990.— 6 жовт.
8 ІЖгаіпа і Роїзка ро 1 >Уо]піе «шіаіоше].— Сйагізк, 1987.— 5. 92, 188.
7 Наша культура.— 1991.— № 2.— С. 12.
8 Рад. Україна.— 1990.— 6 жовт.
9 ІЛдаіпсу V Роїзсе ілкіофє].— >¥агехаша, 1989.— 5. 3.
10 Український календар.— Варшава, 1966.— С. 66.
11 Український календар.— Варшава, 1976.— С. 67.
12 Програма Об’єднання українців у Польщ і// 1 з’їзд Об’єднання українців у Польщі: До
кументи.— Варшава, 1990.— С. 22—46.
13 В е р б о в и й М. Чому ми граємо на канадських бандурах// Україна.— 1988.—
№ 40.— С. 4.
14 Український календар.— Варшава, 1976.— С. 69.
15 Див.: М а р у н ч а к М. Українці в Румунії, Чехо-Словаччині, Польщі, Югославії.— ,
Вінніпег, 1969.— С. 40.
16 Див.: Програма Об’єднання українців у Польщ і// 1 з’їзд Об’єднання українців у Польщі:
Документи.— С. 22—48.
^ 7 Наше слово.— 1990.— 28 жовт.; 11 листоп.
18 Ту£ос1пік РоФвдесНпу.— 1991.— 2 зіусгпіа.
19 Голос України.— 1992.— 16 лип.
62 155Н 0130—5247. Укр. Іст. журн., 1992, № 10—11
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213321 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-16T06:40:04Z |
| publishDate | 1992 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Васильєва, Л.Д. 2026-02-17T10:58:15Z 1992 Українська діаспора у Польщі / Л.Д. Васильєва // Український історичний журнал. — 1992. — № 10-11. — С. 54–62. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213321 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення Українська діаспора у Польщі Украинская диаспора в Польше Article published earlier |
| spellingShingle | Українська діаспора у Польщі Васильєва, Л.Д. Повідомлення |
| title | Українська діаспора у Польщі |
| title_alt | Украинская диаспора в Польше |
| title_full | Українська діаспора у Польщі |
| title_fullStr | Українська діаспора у Польщі |
| title_full_unstemmed | Українська діаспора у Польщі |
| title_short | Українська діаспора у Польщі |
| title_sort | українська діаспора у польщі |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213321 |
| work_keys_str_mv | AT vasilʹêvald ukraínsʹkadíasporaupolʹŝí AT vasilʹêvald ukrainskaâdiasporavpolʹše |