Полтавські підземелля
сліджені, що нерідко призводить до появи численних домислів та легенд. До них, зокрема, належать і полтавські підземелля. Наприкінці ХІХ-- на початку ХХ ст. знаходилися вчені, ентузіасти-дослідники, які прагнули розгадати таємницю цих оригінальних витворів людських рук....
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1992 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1992
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213330 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Полтавські підземелля / В.Н. Жук // Український історичний журнал. — 1992. — № 9. — С. 137–144. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860294848131629056 |
|---|---|
| author | Жук, В.Н. |
| author_facet | Жук, В.Н. |
| citation_txt | Полтавські підземелля / В.Н. Жук // Український історичний журнал. — 1992. — № 9. — С. 137–144. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | сліджені, що нерідко призводить до появи численних домислів та легенд. До них, зокрема, належать і полтавські підземелля. Наприкінці ХІХ-- на початку ХХ ст. знаходилися вчені, ентузіасти-дослідники, які прагнули розгадати таємницю цих оригінальних витворів людських рук.
|
| first_indexed | 2026-03-21T07:34:12Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ
В. Н. Жук (Полтава)
Полтавські підземелля
Чимало пам'яток сивої давнини ще й донині належним чином не до
сліджені, що нерідко призводить до появи численних домислів та ле
генд. До них, зокрема, належать і полтавські підземелля. НаприкінцГ
XIX — на початку XX ст. знаходилися вчені, ентузіасти-дослідники, які
прагнули розгадати таємницю цих оригінальних витворів людських рук.
Більш-менш детальну розповідь про підземелля старої Полтави та
відомості про їхній стан на початку нашого століття вмістив у своїй кни
зі історик В. О. Бучневич. При цьому він посилався на дослідження ама
тора збирача старожитностей І. А. Зарецького. У праці «Записки о
Полтаве и ее памятниках» 1 він одним з перших розглянув це питання,
зазначивши, що за його часів щороку, коли земля, зігріта весняним сон
цем, остаточно відтавала, на вулицях Полтави то тут, то там виникали
провали у вигляді чималих колодязів. Бучневич описав окремі вивчені
на той час ділянки провалів-підземель.
Про полтавські підземелля (детально їх не аналізуючи) писав й
інший полтавський дореволюційний історик Л. В. Падалка2. Причому
він згадував не лише підземні споруди, а й стародавні печери, підземнГ
ходи деяких населених пунктів.
Учений безпосередньо досліджував підземелля, частково збирав
відомості про них, скориставшись спогадами старожилів міста. Він дій
шов висновку, що, хоч за зібраними ним даними не можна навіть при
близно визначити межі поширення підземних ходів у кордонах Полта
ви, все ж таки, якщо зважити на кількість й частоту провалів, найбіль
ше їх проходить в межах «Старого міста» — Полтави — фортеці XVII—
XVIII ст. Але значне число провалів та підземних ходів виявлено у тій
частині Полтави, яка у згаданий час була її «форштадтом», або перед
містям. Л. В. Падалка вважає, що давнє місто Полтава, яке існувало до
розорення його татарами в XV— XVI ст., займало значно більшу те
риторію, ніж те, яке було відроджене в XVII с т .3
Повторюючи дані, наведені в праці І. Ф. Павловського «Битва под
Полтавой 27 июня 1709 г. и ее памятники» (Полтава, 1908), дослідник
зазначив, що старе місто — фортеця Полтава — розташовувалося на
частині крутих схилів і обривів з лівої сторони Миколаївського спуску *,
що охоплювали місцевість неправильним півколом з південного і схід
ного боків до гори Панянки (нині — Панянський спуск) і в північному
напрямку тягнулися до Стрітенської вулиці (нині — Комсомольська), а
на заході,— з одного боку, до кінця Петровської (нині — пл. Леніна)
1 Б у ч н е в и ч В. Е. Записки о Полтаве и ее памятниках.— Полтава, 1902.—
С. 279—285.
2 П а д а л к а Л. В. Древние земельньїе сооружения в пределах Полтавской губер-
нии. Ч. І. О древних городках, городищах и насьіпньїх валах. С рисунками / / Труди
Полтав. ученой арх. комиссии.— Полтава, 1905.— Вьіп. 1.—С. 155—205; П а д а л -
к а Л. В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение.— Полтава, 1914.—
С. 179—180.
3 П а д а л к а Л. В. Древние земельньїе сооружения...—С. 199.
* У давнину цей куток називався Мазурівкою, а гора — Мазурівською, згодом —
Миколаївський спуск (від Миколаївської церкви). Нині це — схил Інститутської гори
з боку вул. Леніна в тій її частині, що веде на Поділ.
/5 5 N 0130—5247. Укр. іст. журн. 1992, М 9 137
Пам’ятки історії та культури
площі, яка прилягала до Миколаївського спуску, а з другого — до Ма-
ло-Пєтровської вулиці (нині — Леніна, що веде до центру міста), до
перетину із Стрітенською. Форштадт Полтави в північному напрямку
сягав Круглого провулку (за нинішнім приміщенням Полтавського ви
щого військового зенітного ракетного командного Червонопрапор-
ного училища ім. генерала армії М. Ф. Ватутіна). В західному напрям
ку його межі доходили до Новополтавської (нині — Шевченка) вулиці,
яка з'явилася вже на початку XIX ст. А із східного боку таким кордо
ном форштадту були круті схили й крутояри, що тягнулись ламаною
лінією від початку Стрітенської (Комсомольської) вулиці до межі Круг
лого провулку. В ньому, як твердить Л. В. Падалка, за останні 25— ЗО
років, тобто, починаючи із 70-х років XIX ст., провали особливо часто
траплялися по Іванівській (нині — Гоголя) вулиці, під якою, вірогідно,
проходило кілька підземних ходів. Неодноразово вони виникали там
навпроти колишнього магазину Пащенка—Тряпкіна (ймовірно, на розі
вул. Гоголя й Леніна) та єврейської синагоги (нині — концертний зал
філармонії). До території форштадту, поблизу місця, де проходили мури
фортеці, відносився й провал, який відкрився влітку 1903 р по вулиці
Олександрівській (нині — Жовтнева), біля приміщення Державного
банку 4.
Глибина підземних ходів, прокладених у материковій лесовій по
роді, за вимірами Л. В. Падалки та його сучасників, сягала 3—4 саж. *
Провали й виявлені підземелля в межах старого міста та форштад
ту згадують й нинішні полтавські старожили.
Як свідчать актові книги Полтавського полкового суду, 1684 р. у
Полтаві було п'ять дерев'яних церков, дата заснування яких невідома.
Це — соборна Успенська та парафіяльні — Воскресенська, Миколаїв
ська, Преображенська і Стрітенська. Всі воні, за винятком Преображен-
ської, знаходилися на тих самих місцях, де пізніше, у XVIII ст., були
споруджені однойменні, винятково багаті в архітектурному відношен
ні кам'яні церкви 5, що проіснували до 30-х років нашого століття. Всі
вони, очевидно, були зв'язані між собою підземними ходами, що по
чиналися з церковних та деяких інших підземель старовинних споруд
і розгалужувалися звідси кількома ходами.
На колишній Соборній (нині — Червоній) площі, на Івановій горі
підземні ходи від собору йшли в трьох напрямках: до старовинного
укріплення, де в 1909 р. з нагоди 200-річчя Полтавської битви було
споруджено Білу альтанку, а в 1954 р. на її місці (вона була знищена
фашистами в роки другої світової війни) — Ротонду дружби народів; до
нинішньої садиби-музею І. П. Котляревського та до Спаської церкви, на
місці якої до 1704 р. знаходилася Преображенська церква, що того
року згоріла. Від останньої, крім ходу до собору, ходи йшли до мурів
фортеці, до нинішньої території вул. Паризької Комуни, Стрітенської
церкви (по території сучасного Сонячного парку) та в напрямку Петров-
ського парку на площі Леніна.
Через низинну* частину міста від старої Полтави (старого міста) во
ни вели в бік іншої гори, що дістала назву Монастирської. Висока й
мальовнича, вона ще до початку XVIII ст. була вкрита віковим лісом.
Там у 1650 р. за ініціативою і при сприянні сподвижника Б. Хмельниць
кого — полтавського полковника М. Пушкаря, якого підтримали козаки
й міщани, на честь розгрому в цих місцях польсько-шляхетських військ
ігумен Лубенського Мгарського монастиря Калістрат з дозволу й при
підтримці тодішнього київського митрополита С. Косова спорудив Пол
тавський Хрестовоздвиженський монастир 6.
4 Там же.— С. 198— 199.
* Сажень дорівнює 2, 13360 м.
5 Полтав. епарх. ведомости. Часть неофиц.— 1909. —1 июня.— № 16.— С. 676.
6 Полтав. епарх. ведомости. Часть неофиц.— 1882.— 15 июля.— № 14.— С. 689;
П а в л о в с к и й И. Ф. Полтава в начале XIX в.— К-, 1902.— Вьіп. 1.— С. 22.
138 /55 .V 0130— 5247. Укр. іст. журн. 1992, № 9
Пам’ятки історії та культури
Під цією пам'яткою, що була свідком багатьох історичних подій,
також існують підземелля. З-під монастирського Воскресенського со
бору підземні ходи ведуть у напрямку селища Червоний Шлях (нині —
Ленінський район Полтави) та до старої частини міста на Івановій горі.
Отже, що ми знаємо про полтавські підземелля? З досліджень ми
нулого століття, свідчень старожилів та випадків провалювання асфаль
ту й верхніх шарів грунту, які мали місце вже в повоєнні десятиліття,
можна зробити висновок, що в самій фортеці Полтава, на території
старого міста, було кілька входів до підземель, які знаходилися під
старовинними церквами та деякими іншими давніми спорудами. Від
кожного з них у різні боки розходилося по кілька підземних галерей —
до інших церков, центра міста, фортечних укріплень, до річки. Значна
мережа підземель існувала й у форштадті. Підземні ходи розташову
валися на глибині 3—6 саж. (6,3— 12,6 м) від поверхні. їх висота дося
гала людського зросту, а ширина — трьох і більше аршинів*. Місцями
вони мали слухові вікна у вигляді круглих дірок, які виконували роль
своєрідної вентиляції. Ходи сполучалися між собою отворами, пророб
леними у земляних простінках, крізь які вільно могла пролізти доросла
людина. Це підтверджує думку про те, що підземелля служили схо
вищами для людей та продуктів або домашнього скарбу на випадок
ворожого нападу 7.
Ще у XIX ст. на Петровській площі (нині — Леніна), вище Поділь-
скої гори, стояв оригінальний старовинний двоповерховий кам'яний бу
динок, що більше нагадував старовинний замок. 1870 р. цю своєрідну
пам'ятку допетровської епохи розібрали й натомість в 1872 р. спору
дили нове приміщення Полтавського губернського земства, яке своїм
фасадом виходило на Петровську площу. На початку XX ст. замість
нього на тому ж місці земство побудувало для себе будинок у стилі
українського барокко. Він добре відомий полтавцям та гостям міста.
Нині це — Полтавський краєзнавчий музей.
У давнину з цим будинком-фортецею було пов'язано чимало ле
генд. І не без підстав. В його підвальному приміщенні був підземний
хід, остаточно закритий у 1893 р. У горловині своїй (основний вхід) він
був обкладений цеглою, яку залили замість вапна оловом. З підвалу
він спочатку тягнувся одним коридором, потім від нього йшло кілька
відгалужень. За переказами, батько П. Я. Руденка — власника будинку—
мав ватагу молодців-козаків. З ними він неодноразово ходив на татар
чи в інші місця й повертався з великою здобиччю, яку надійно ховав у
підземеллях. Розповідали також, що підземні ходи з-під будинку Ру
денка розходилися по всій старій Полтаві й неодноразово рятували її
жителів у часи ворожої навали 8.
Одне з розгалужень підземних ходів, як говорилося вище, почина
лося від Спаської церкви. Як свідчать документи, в другій половині
XVII ст. на цьому місці стояла велика дерев'яна Преображенська цер
ква, яка згоріла у середу, 6 вересня 1704 р. ** Спершу, щоб якнай
швидше задовольнити культові потреби парафіян, на згарищі поспіхом
було відбудовано невеличку дерев'яну Спаську церкву, яка в березні
1706 р. вже почала діяти9. Спорудження ж нової Преображенської
церкви затрималося з незалежних від настоятеля причин.
Обидві ці дерев'яні церкви простояли до початку XIX ст. і мали
жалюгідний вигляд. У зв'язку з цим Преображенську вирішили розі
* Один аршин — 71, 12 см.
7 Б у ч н е в и ч В. Е. Указ, соч.— С. 280—281.
* Там же,— С. 281.
** В деяких дореволюційних виданнях було помилково вказано дату б верес
ня 1705 р., яку повторили й автори окремих публікацій нашого часу. Однак, як вста
новив відомий історик О. І. Лсвинький, середа 6 вересня припала на 1704 р. (Полтав.
епарх. ведомости. Часть неофиц.— 1909. Лі» 16.— С. 676).
Полтав. епарх. ведомости. Часть неофиц.— 1909.— № 16.— С. 676.
7 5 5 /V 0130—5247. Укр. іст. журн. 1992, Л$ 9 139
Пам'ятки історії та культури
брати, а Спаську — єдиного свідка й ровесника Полтавської битви —
зберегти як цінну пам'ятку історії. З цією метою її «одягли» у кам'я
ний футляр, споруджений за проектом академіка архітектури А. А. То-
на який тоді працював у Харкові, і відкрили у 1845 р.
Під час закладання фундаменту для кам'яного футляра Спаськсч
церкви в 40-х роках XIX ст. були виявлені похозання 125-річної дав
ності та підземні ходи, які вели в бік стародавніх укріплень. Однак
тоді їх належним чином не дослідили.
Частину підземель поблизу цієї церкви вперше більш-менш де
тально вивчив полтавський археолог-любитель І. А. Зарецький. Працю
ючи в Полтаві, Зарецький ще у 80-ті роки минулого століття використо
вував будь-яку нагоду для дослідження полтавських підземель. Так,
під час спорудження будинку на Олександрівській вулиці, поблизу Спа-
ської церкви, йому вдалося заглянути в одне з них. Коли там копали
фундамент, виникли провали. При бурінні грунту свердло у кількох міс
цях дуже легко падало вниз. При наступних розкопках робітники знай
шли підземелля, причому вони заглиблювалися на відстань до десяти
аршин від поверхні (понад 7 м). На аналогічній глибині було й дно
більшості інших підземних ходів, обстежених Зарецьким. Він встановив,
що, коли воно лежить майже на однаковій глибині, то розміри та роз
ташування їх досить різні. Всі вони мали напівкругле склепіння, висота
якого коливалася від 1,5 до 4, а ширина — від 2,5 до 8 аршинів. Низькі
підземні ходи були викопані у твердій жовтій глині, а більш високі й
широкі зміцнювалися цеглою або дерев'яними підпорками (у вигляді
склепіння). їх установлювали на відстані кількох саженів одна від одної.
Все це надавало підземним ходам великої міцності. Дерев'яні скле
піння влаштовані на товстих балках, зроблених з дубових брусків і до-
шок. Це кріплення настільки добре збереглося до кінця XIX ст., що, за
свідченням дослідника, його можна було використовувати для будь-
яких будівель. На цеглі не було ніяких позначок, але вважають, що її
виготовили не раніше XVII ст.
Підземні споруди розташовувалися рядами, перехрещувалися, роз
ходилися кількома рукавами. Початок і кінець ходів виявити Зарець-
кому не вдалося, вони тяглися іноді сажнів на 200 (приблизно 427 м).
Пробратися далі, ніж на 3 саж. (6,4 м), було неможливо. Заважали об
вали та задушливе повітря, в якому гасла свічка 10.
Поблизу Спаської церкви археолог виявив кілька повернутих на
схід, до р. Ворскли, входів до підземелля, з яких два були з боків зміц
нені дубовими кріпленнями. На відстані 7— 8 саж. вони мали чотири
коліна, що розходилися в різні боки. Ширина й висота кожного з них
тут становила приблизно 1,5 саж. (3,2 м). Ретельно обстеживши їх, За
рецький не виявив речей, які б можна було датувати раніш як XVII ст.
Інтенсивне дослідження полтавських підземель здійснювалось міс
цевими дослідниками в 90-ті роки XIX ст. в основному у зв'язку із
забудовою Полтави, зведенням різного роду великих кам'яних будівель
у старому місті та форштадті. Так, у 1891 р. під час спорудження будин
ку купця С. Чоботарьова на Петровській площі недалеко від рогу Олек-
сандрівської вулиці також було виявлено підземелля. Тут ходи були
схожі на ті, що поблизу Спаської церкви. Вони розгалужувалися в кіль
кох напрямах, один мав дерев'яне склепіння. Всередині глиняні підзе
мелля були такі чисті, ніби їх щойно викопали. В них знайшли уламки
посуду, виготовленого не раніше XVII ст. Особливо багато його решток
містилося в дерев'яному льоху, але працювати там було важко, оскіль
ки його ще у давнину засипали сміттям. Над цими ходами розшукали
мідну польську монету часів Яна III. Подібну картину дослідники поба
чили і в 1896 р. на подвір'ї старого міського училища (нині — вул. Дзер-
жинського) та особливо на колишньому подвір'ї Волохиної, що на
10 Б у ч н с в и ч В. Е. Указ, соч— С. 281— 282.
140 /55ЛГ 0130— 5247. Укр. іст. журн. 1992, Л§ 9
Пам’ятки історії та культури
розі вулиць ОлександрівськоТ й Стрітенської (нині — ріг Жовтневої та
Комсомольської), коли будували нове приміщення для Полтавського
відділення державного банку в 1897 р. 11-12
Над окремими підземеллями знайдені люд:ькі кістки, кістяки, іно
ді цілі кладовища. Як зазначалося вище, старе полтавське кладовище
знаходилося біля Стрітенської церкви (в районі нинішнього відділен
ня Держбанку), а біля Спаської церкви на початку XVIII ст. — масові
поховання захисників Полтави * *, що загинули в боях із шведами. Там
же потім ховали й деяких представників вищого полтавського духо
венства та церковнослужителів Спаської церкви (а у вересні 1943 р .—
останки радянських людей, спалених гітлерівцями живими у приміщен
ні Полтавського краєзнавчого музею під час втечі окупантів з Полтави).
21 січня 1988 р. авторка цієї публікації надрукувала в газеті «Ком
сомолець Полтавщини» невелику статтю про полтавські підземелля.
На неї звернули увагу полтавці — аматори історії, особливо молоді.
На прохання громадськості 1 листопада того ж 1988 р. по місцевому
радіомовленню виступив ветеран Великої Вітчизняної війни і праці ге
олог В. К. Погрібняк. Він розповів, що до війни полтавськими підземел
лями цікавився викладач Харківського університету Ю. М. Захарченко,
який склав план-карту відомих на той час місць знаходження підземель
Полтави й зробив примітки до неї. Ці документи і звіт Захарченка в
повоєнні роки використали при розробці плану відбудови міста спів
робітники Управління головного архітектора Полтави, зокрема головний
архітектор Л. С. Вайнгорт (в якого він зберігається й нині). В. К. Погріб
няк доповнив наші відомості з цього питання, розповів, що під час відбу
дови міста виявили підземні ходи на Червоній площі, де споруджувалося
приміщення фірми «Меблі»; два ходи в районі вул. Братів Литвинових
{територія колишньої фортеці), один з яких проходив на глибині 4— 6 м,
інший перетинав його на глибині 8— 10 м. Згадав Володимир Костян
тинович також про підземелля на розі вулиць Паризької Комуни та
Дзержинського, де побудували будинок для робітників кондитерської
фабрики, та під колишнім приміщенням Полтавського райкому Компар
тії України, по вул. Шевченка (останній — на території форштадту). Під
ним був вхід, зроблений з обпаленої цегли. Вона була тонкою, товщи
ною 3— 4 см, шириною — 15— 18 см (довжина її дорівнювала 25— ЗО см).
Вхід до підземелля виявили на глибині 4 м, а підземний — вів до балки,
в напрямку р. Очеретянки — притоки Ворскли. Сам оповідач пройшов
ним метрів 200, але нічого не виявив. Підземні ходи від кондитерської
фабрики, за свідченням В. К. Погрібняка, були з'єднані з підземеллями
по вул. Братів Литвинових та з тими, що знаходилися під приміщенням
краєзнавчого музею. Під час забудови Полтави було знайдено й під
земелля на розі вул. Жовтневої та Котляревського, на місці нинішнього
ЦУМу. Це був глибокий вертикальний колодязь, від якого хід ішов у бік
вул. Кірова (на якій теж у трьох місцях виявили підземелля).
Невдовзі після виступуВ. К. Погрібняка по радіо до мене звернувся
старожил Полтави В. П. Безкровний. Він розповів, що в довоєнні роки
на Івановій горі, на Червоній площі, метрів за 10— 15 від нинішнього
приміщення ресторану «Лілея», стояв старий будинок, в якому прожи
вали 5— 6 сімей. За ним було подвір'я. В тому дворі був вхід нібито до
льоху, масивні дерев'яні двері якого мешканці замикали великим зам
ком. Але той льох був незвичний. Як згадував В. П. Безкровний, він із
своїм другом Миколою Пановим, котрий жив в одній з квартир того бу
динку, влітку 1931 р. спускався до нього. Спершу був ніби великий вес-
п “ 12 Там ж е.— С. 283— 284.
* І. Ф. Павловський у книзі «Битва под Полтавоіі 27 иіопя 1709 года и ее памят-
ішки» (Полтава, 1908.— С. 16) вмістив фото кургану— могили біля Ворскли, де, за
переказами, було поховано шведських солдатів *і офіцерів, убитих під час майже три
місячної облоги Полтави.
0130— 5247. Укр. іст. жури. 1992, Л<? 9 141
Пам’ятки історії та культури
гибюль площею приблизно 15 кв. м або ж більше, обкладений цеглою, з
такими ж цегляними підпорами. Звідти (праворуч) підземний хід вів у бік
вул. Паризької Комуни, а інший (ліворуч) — у напрямку Успенського со
бору. Хлопці, озброївшись кишеньковими ліхтариками та захопивши з
собою довгі мотузки, щоб не заблукати в підземеллі, вирішили їх об
стежити. Пройшли вони лише метрів 50— 60, до першого обвалу (хоч
поверх нього ще можна було пролізти), але продовжити свої дослід
ження не наважилися. Все ж їм удалося з'ясувати, що висота того ходу,
яким вони йшли, трохи вище людського зросту, звід напівкруглий, шири
на— метра півтора. Він був прокладений у глиняному грунті; стіни рівні.
Той вхід до підземелля проіснував аж до війни. Коли ж В. П. Безкровний
у 1948 р. повернувся до Полтави, він побачив, що на тому місці гсе бу
ло засипане.
Раніше вважали, що підземелля знаходилися лише в тій частині
Полтави, яка обмежувалася сучасними вулицями Паризької Комуни та
Шевченка (колишня Новополтавська прокладена на початку XIX ст. у
зв'язку із забудовою міста за новим планом після створення Полтав
ської губернії), Жовтневим парком і Червоною площею на ібзиовій
горі, тобто там, де у XVII— XVIII ст. була стара фортеця Полтава та її
форштадт, до території нового адміністративного центру, який з'явив
ся на початку XIX ст., а також на Монастирській горі. Однак нині вияв
лено чимало провалів та підземних ходів і за цією межею: на Павлен
ках (у XVIII ст. — село, пізніше — окраїна Полтави), в Новому місті, або
Новоселівці, на околиці Кобищан, що з'явилися у XVII ст., та інших
місцях.
А що історики говорять про походження полтавських підземних
ходів, з якими пов'язані різні легенди, усні народні перекази?
Дехто вважає, що підземелля беруть свій початок ще із скіфських
часів або періоду Київської Русі. Рятуючись від численних завойовників—
хозар, печенігів, половців, монголо-татарських орд хана Батия та інших,
які в давнину пройшли по території сучасної Полтавщини, населення
мусило ховатися не лише у лісах чи болотах, а й під землею.
За однією версією, підземні ходи були прокладені вихідцем з Мир
городського полку козаком на прізвище Масло, який після чергового
розорення Полтави татарами оселився тут у 1608 р. на місці зруйнова
ної фортеці, над Ворсклою, з шістьма козацькими родинами. Згодом
для надійного захисту від татарських нападів він приєднав до свого
поселення ще кілька козацьких сімей з Говтви, що на річці Пслі (нині —
с. Говтва Козельщинського району). Ці люди на початку XVII ст., за
народними переказами, ніби й влаштували під старим містом підземні
ходи як сховища від набігів чужинців Це, звичайно, не дложна
сприймати серйозно, бо такі величезні підземні роботи могли бути під
силу лише великій кількості людей. До того ж відомо, що польський
коронний гетьман С. Жолкевський 1608 р. займався впорядкуванням й
укріпленням Полтави для свого зятя й майбутнього наступника геть
мана С. Конецпольського. Тож тоді могли лише поновити, а то й про
довжити підземні ходи, що являли собою складову частину стародав
нього міста-фортеці * 17.
Згідно з іншими легендами, полтавські підземелля — це залишки
підкопів, зроблених шведами під час облоги міста 1709 р., щоб висади
ти в повітря непокірну фортецю. Розповідали, нібито Петро І, дізнав
шись про підземні роботи, наказав прорити й свої ходи — назустріч
шведським і захопити весь заготовлений шведами порох, чим позба
вив їх можливості здійснити свій злий намір.
Український археолог М. Я. Рудинський, підтверджуючи у своїй
13-16 Б у ч н е в и ч В. Е. Указ. соч.— С. 279— 280.
17 Россия. Полное географичеекое описаннс нашого Отечесгва. Малороссия.—
СПб., 1901.— Т. 7 . - С. 294.
142 /55 .V 0130— 5247. Укр. іст. журн. 1992. Л1> 9
Пам'ятки історії та культури
праці «Архітектурне обличчя Полтави» той факт, що цікаві підземні
ходи й коридори ще в першій чверті XX ст. густо перетинали глиби
ни Петровської площі та прилеглих до неї місць, висловив міркування,
згідно з якими ті лабіринти були зроблені у XVIII ст. 18 3 цим, звичайно,
не можна погодитись. Не витримала б невеличка фортеця, якою була
Полтава в перші роки XVIII ст., майже тримісячної облоги багатотисяч
ної армії шведів, якби в її підземних сховах не було достатніх запасів
продовольства, пороху та ін. За короткий же час від початку століття
до шведської навали не можна було створити таку розгалужену мере
жу підземних ходів.
Усе сказане вище дає можливість більш-менш повно відтворити
систему полтавських підземель. Протягом багатьох віків Полтава з її
укріпленнями була одним з важливих стратегічних пунктів у Поворсклі.
Вона розкинулася на високих горбах, які крутими обривами йшли
до Ворскли. Тому чудові природні умови давали змогу спорудити тут
фортецю, використати їх для спорудження численних підземних
лабіринтів.
Міст-фортець з підземними ходами було чимало у Південно-За
хідній Русі, на тій території, яка в давнину входила до складу Київської
Русі. їх було багато й в Полтавському краї. На території Полтавщини, у
межах колишньої вотчини Глинських, були підземелля у Глинську на
Сулі, а в Поворсклі, крім Полтави,— у Великих Будищах, Опішні та ін.
Великий глинський замок височів на крутій горі, біля підніжжя якої
р. Мухавець впадає у Сулу. Вхід до нього був з півночі, а із західного
боку в минулі часи добре було видно сліди підземних ходів. Про
їхнє існування ще й на початку XX ст. свідчили провали, глибина яких
досягала 5 саж. Від них залишилася й западина на рівнинній поверхні
території замку І9.
М. О. Макаренко писав, що в дореволюційні часи у середній ча
стині глинського городища-замку велися розкопки (з північно-захід
ного боку), був відкритий вхід до підземелля. Оскільки ж він був дуже
вузький і йшов углиб гори, то за відсутністю коштів його не дослідили.
Ще раніше невідомо ким і з якою метою (за народними переказами,
на території замку ніби були заховані якісь скарби й старожитності, за
лишені шведами) городище розкопували в кількох місцях. Там теж ви
явили підземні ходи, які не досліджувалися через задушливе повіт
ря 20. В. О. Бучневич писав, що над Сулою, на її високому лівому бе
резі, у глинському замку зберігалися рештки кам'яних фундаментів
приміщень і льохи (погреби), які були цитаделлю та місцем перебуван
ня князів Глинських. Напроти цього місця, трохи нижче, було п'ять став
ків, які з'єднувалися між собою трубами. З останнього вода текла у
Сулу 21.
Отже, в давнину полтавські підземелля споруджувалися спершу з
використанням природних особливостей, в тому числі й природних пе
чер, для захисту від кочовиків. У часи Олександра Глинського при бу
дівництві фортеці їх могли поновити, розширити мережу. Дальша їх
реставрація відбувалася за С. Жолкевського та С. Конецпольського.
До Північної війни всі ці укріплення вже почали руйнуватися. Полтава
була дуже слабо захищена. Тому, коли стало відомо, що Карл XII по
вернув зі своїм військом на Україну, Петро І направив туди гарнізон
18 Р у д и н с ь к н й М и х а й л о . Архітектурне обличчя Полтави. -- Іїо .оава.
1919.— С. 5— 6.
19 П а д а л к а Л. В. Древнис земельньїе ограждения в иределах Полтавской гу-
бернии. Ч. І. О древних городках, городищах и насипних валах. С рисункам и//
Труди Полтав. ученой арх. комиссии.— Полтава, 1905.— Вин. 1.— С. 185.
20 М а к а р е н к о Н и к о л а й . Городища и кургани Полтавской губериии.—
Полтава, 1917.— С. 50.
21 Б у ч н е в и ч В. Е. Заштатним город Глинск / / Полтав. епарх. ведомости. Часть
неофиц.— 1889.— № 17.— С. 591— 592.
/55Л' 0130— 5247. Укр. іст. жури. 1992, Д& 9 143
Пам'ятки історії та культури
російських військ на чолі з полковником О. С. Келіним. Узимку 1708 —
1709 рр. ці частини та місцеві козаки відремонтували й поновили пол
тавські укріплення 22.
Напередодні Полтавської битви у підземеллях було зроблено нові
кріплення, можливо, прокладено деякі нові підземні ходи — далі, за ме
жі форштадту, до тодішніх приміських сіл, околиць, які пізніше ввійшли в
межі Полтави. Як відомо, ці підземелля широко використовувалися під
час облоги міста шведами. Тому дослідники в основному знаходили там
предмети вжитку XVII— XVIII ст.
Дуже прикро, що в наш час, при наявності значної кількості до
свідчених спеціалістів-археологів, істориків, у тому числі студентів іс
торичного факультету Полтавського державного педагогічного інститу
ту ім. В. Г. Короленка, які проходять археологічну практику навіть в ін
ших областях України, відповідні наукові установи міста не спромож
ні створити групу спеціалістів і відшукати кошти для вивчення цих пам'я
ток історії. А, можливо, до підземель виявлять інтерес і прийдуть на
допомогу полтавцям спеціалісти з Інституту археології АН України? Або
інші ентузіасти. Одне не викликає сумнівів: треба щось робити поки ще
не занадто пізно.
22 Россия. Полное географическое описание нашего Отечества...— С. 294 .
144 І85М 0130— 5247. Укр. іст. журн. 1992, М 9
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213330 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T07:34:12Z |
| publishDate | 1992 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Жук, В.Н. 2026-02-17T11:24:15Z 1992 Полтавські підземелля / В.Н. Жук // Український історичний журнал. — 1992. — № 9. — С. 137–144. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213330 сліджені, що нерідко призводить до появи численних домислів та легенд. До них, зокрема, належать і полтавські підземелля. Наприкінці ХІХ-- на початку ХХ ст. знаходилися вчені, ентузіасти-дослідники, які прагнули розгадати таємницю цих оригінальних витворів людських рук. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Пам'ятки історії та культури Полтавські підземелля Полтавские подземелья Article published earlier |
| spellingShingle | Полтавські підземелля Жук, В.Н. Пам'ятки історії та культури |
| title | Полтавські підземелля |
| title_alt | Полтавские подземелья |
| title_full | Полтавські підземелля |
| title_fullStr | Полтавські підземелля |
| title_full_unstemmed | Полтавські підземелля |
| title_short | Полтавські підземелля |
| title_sort | полтавські підземелля |
| topic | Пам'ятки історії та культури |
| topic_facet | Пам'ятки історії та культури |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213330 |
| work_keys_str_mv | AT žukvn poltavsʹkípídzemellâ AT žukvn poltavskiepodzemelʹâ |