Україна, Білорусь і Молдова: інтеграція по-імперськи, русифікація і боротьба за національне виживання
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1992 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1992
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213331 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Україна, Білорусь і Молдова: інтеграція по-імперськи, русифікація і боротьба за національне виживання / Р. Сольчаник // Український історичний журнал. — 1992. — № 9. — С. 129–136. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860277494920249344 |
|---|---|
| author | Сольчаник, Р. |
| author_facet | Сольчаник, Р. |
| citation_txt | Україна, Білорусь і Молдова: інтеграція по-імперськи, русифікація і боротьба за національне виживання / Р. Сольчаник // Український історичний журнал. — 1992. — № 9. — С. 129–136. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-21T13:14:28Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПИТАННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ІСТОРІЇ
В ЗАРУБІЖНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ
Роман Сольчаник (Німеччина! Мюнхен)
Україна, Білорусь і Молдова:
інтеграція по-імперськи, русифікація і боротьба
за національне виживання *
Культурне життя
Культурна політика в Україні, Білорусі та Молдові, як і в інших на
ціональних республіках, визначалася намаганням офіційних кіл ко
лишнього СРСР створити єдиний «радянський народ». Втім, націо
нальна політика щодо двох слов’янських республік мала й свої -особ
ливості. Виходячи з мовної близькості, а також з того факту, що про
тягом тривалого часу значна частина українських і білоруських зе
мель входила до складу Росії, партійні ідеологи висунули теорію про
особливий характер взаємин українців та білорусів з росіянами, про
історичний зв’язок між ними, що найчастіше трактувався як «непо
рушна єдність». Формуванню цієї теорії сприяв такий принциповий за
значенням фактор, як особливості історичного розвитку національної
самосвідомості росіян,— і не в останню чергу те, що в Росії складан
ня імперії випередило формування російської нації. Цим, власне, й
пояснюється, чому саме для багатьох росіян і лівої, і правої політич
ної орієнтації так важко провести межу між «нами» та «ними», коли
йдеться про українців та білорусів * 1.
Гадаємо, буде корисним розглянути ці російсько-українсько-біло
руські зв’язки у контексті радянської національної політики кількох
останніх десятиліть. Адже слов’янський блок, побудований на мовній
та історичній близькості, як реальній, так і вигаданій, виступав свого
роду ядром чи основою для утворення єдиного «радянського наро
ду» 2. З точки зору творців радянської політики такий підхід до націо
нального питання мав певні достоїнства, особливо з огляду на відчут
ний етнодемографічний та ідеологічний виклик з боку радянського
мусульманського півдня; інструментами його здійснення були мова та
історична пам’ять.
Як уже відзначалося вище, етнолінгвістичні процеси в Україні та
Білорусі призвели до значного порушення мовної гомогенності в обох
цих республіках, що у більших чи менших масштабах сталося й в ін
ших національних республіках. Початок цим процесам був покладе
ний свідомими зусиллями, спрямованими на те, щоб зробити російську
мову «другою рідною мовою» на всій території СРСР (це диктувало
ся не лише практичною потребою в 1іп§иа їгапса ** у багатонаціональ
ній державі, а й суто ідеологічними міркуваннями). У недалекому
минулому в радянській літературі не бракувало прикладів на користь
* Продовження. Початок див.: Укр. іст. жури.— 1992.— Мі? 7—8.
1 Докладний виклад цього питання див.: 5 г р о г 1 и к Р. ТЬе ІІкгаіпе апсі Риз-
з іа //Т Ь е Газі Етріге: Маііопаїііу іапсі іЬе З оуієі Риіиге/ ЕсІ. Ьу Р. Согциезі.—
ЗІапГогсІ, 1986.— Р. 151—182.
2 Д ив.: З о ї с Ь а п у к Р. МоІсІіп^ «ІЬе Зоуієі Реоріе»: ТЬе Роїе ої Ш гате апсі
Веіогиззіа/ / Лоигпаї ої Пкгаіпіап Зіисііез.—1983.— Уоі. 8.— N 1.— Р. З—18.
** Пп§иа (гсигса (італ.) — говірка, якою користуються на сході Середземно
мор’я; включає елементи грецької, романських й східних мов. Тут: універсальна мова
(прим, перекл.).
/55Аг 0130—5247. Укр. іст. журн. 1992, № 9 9 — 2-488 129
Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях
того, що російська мова «зміцнює єдність радянської культури» або ж
«значно прискорює процес злиття націй». Усі вони свідчать про те,
іцо російська мова в національних республіках мала виконувати полі
тичні функції3. Вплив радянської мовної політики давав про себе
знати у школах і вузах, пресі й книговидавничій практиці, театрах і
кіно, у щоденній роботі партійної та державної бюрократії. В Україні
вона навіть призвела до появи нової «мови» у середовищі тієї частини
міського й сільського населення, яке прагнуло поліпшити свій соціаль
ний статус, переходячи з української мови на російську. Результат
цього — так званий суржик — є спотвореною формою обох цих мов.
Тривога за долю української мови чітко виявилася під час диску
сій навколо хрущовської шкільної реформи 1958—1959 рр., в якій
справедливо вбачали серйозну загрозу для національної мови, яку во
на позбавляла статусу обов’язкового для вивчення предмета. У 1960-х
роках питання національної моен були порушені інтелігенцією, натх
ненною мовчазною підтримкою Шелеста і його однодумців серед пар
тійної бюрократії. Існував навіть план українізації системи вищої
освіти в Україні. Арешти серед української інтелігенції та усунення
Шелеста на початку 1972 р. поклали початок тому, що можна назва
ти українським застоєм. Щербицький і його секретар з питань ідеоло
гії вчинили погром національної культури, під час якого потерпіли н
поборники української мови. Інформатори українського самвидаву
повідомляли про прийняте на найвищому рівні рішення поступово
перетворити наукову періодику у російськомовні видання. Якщо ра
ніше на з’їздах Спілки письменників України лунала критика на адре
су офіційних кіл з приводу їх мовної політики, то па з’їзді, що від
бувся у 1976 р., навколо цього питання панувало промовисте мовчан
ня. І хоч інколи окремі представники інтелігенції, як, наприклад,
Олесь Гончар, виступали на захист української мови, 1970-ті роки
були в цьому відношенні тільки блідою подобою попереднього деся
тиріччя. Наприкінці 1978 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постано
ву про поліпшення викладання російської мови у неросійських школах,
а в 1979 р., через чотири роки після першої, відбулася друга загально
союзна конференція з цього питання. В УРСР серед інших заходів в
усіх школах з українською мовою навчання викладання російської
тепер починалося з першого класу. Наприкінці 1982 р. Юрій Андро-
нов поставив на порядок денний питання про злиття націй. У 1983 р.
Політбюро ЦК КПРС розглянуло додаткові заходи щодо поліпшен
ня вивчення та викладання російської мови в радянських школах, які
дістали відображення у відповідних партійних і урядових постановах.
Якими ж були результати цієї політики? Якщо в середині 1960-х
років частка школярів УРСР, які навчалися українською мовою, ста
новила 62% (що й тоді було значно менше від частки українців у
загальній кількості населення республіки), то в 1987 р. цей показник
упав до 50,5%. У тому ж 1987 р. викладанням російською мовою
було охоплено *48,7% школярів, тимчасом як двома десятиріччями
раніше — 37,2%. У Києві лише близько 23% дітей навчалися україн
ською мовою — при тому, що згідно з даними перепису 1979 р. 68,7%
жителів столиці були українцями, а 52,8% вважали українську своєю
рідною мовою. Тільки 34 з 274 київських шкіл були україномовними
закладами. У 24 обласних центрах (включаючи Київ) з 25 російсько
мовні школи становили 72% загальної кількості шкіл; решта була
українськими чи змішаними українсько-російськими. Коли ж узяти до
уваги те, що змішані школи фактично були такими лише на папері, а
на практиці викладання в них велося російською мовою, то частка
російськомовних шкіл у цих 24 обласних центрах зростає до 84%, а
3 Див.: 5 о 1 с Н а п V к К. Ки5*іап Ьапдиаде агкі 5о\’іеІ Роїііісз / 5о\’іеІ 5іи-
<Ие5,—1982,— Уоі. 34.— N 1,— Р. 23—42.
130 /55 Л’ 0130— 5247. Укр. іст. журн. 1992, № 9
Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях
шкіл з українською мовою навчання — відповідно зменшується до
16%. У 1988 р., за даними секретаря ЦК КПУ з питань ідеології,
50,6% школярів республіки навчалися російською мовою, тоді як част
ка учнів україномовних шкіл зменшилася майже наполовину4.
У Білорусі склалася ще загрозливіша, на думку місцевого насе
лення, ситуація. Тут у середині 1960-х років тільки 51,6% школярів
навчалися білоруською мовою, тимчасом як білоруси становили
близько 81% населення республіки. Протягом наступного десятиріччя
відбулися дальші зрушення на користь російської мови, якою у
1972/1973 навчальному році навчалися 51,4% школярів. Однак у міс
тах республіки російською мовою навчалися 97,6% школярів, тобто
практично всі міські школи в БРСР були російськомовними. Слід
підкреслити, що це мало місце тоді, коли білоруське населення респуб
ліки активно переселялося до міст. У 1979 р. міністр освіти Білорусі
відзначив дальше поширення російськомовного викладання, яке на
той час охоплювало 61% школярів. Того ж року один визначний ро
сійський лінгвіст запевняв членів Академії наук СРСР, що у Мінську
взагалі відсутнє викладання білоруською мовою. А на початку 1989 р.
77,7% школярів Білорусі навчалися російською мовою і лише 20,6% —
білоруською 5.
У середині 1960-х років 66% школярів Молдови навчалися мол
давською мовою; ця цифра була вищою від відповідних цифр в Укра
їні та Білорусі і практично дорівнювала частці молдаван у загальній
кількості населення республіки. На початок 1989 р. даний показник
зменшився до 59,5%; у кишинівських школах вій був навіть ниж
чим— 34,3%. Аналогічна ситуація склалася на топ час і в дошкіль
них закладах: 52,6% дітей відвідувало дитсадки з молдавською мовою
виховання 6.
У видавничій сфері спостерігалася картина, подібна тій, що мала
місце в галузі освіти. Так, за період з 1960 по 1982 рік частка газет,
що друкувалися мовами корінних національностей, скоротилася в
Україні, Білорусі та Молдові більше, ніж у будь-якій іншій з націо
нальних республік. У 1987 р. частка книжок та брошур, виданих на
ціональною мовою, становила: в Україні — 22,1%, Білорусі— 12,5% і
Молдові — 35,3% всього їх тиражу. Наприкінці 1970-х — на початку
1980-х років Білорусь за кількістю виданих мовою корінної націо
нальності па душу населення книжок і брошур опинилася па остан
ньому місці серед національних республік. Більше того, вона була
єдиною радянською республікою, де у 1982 р. загальний випуск кни
жок мовою корінної національності був меншим, ніж у 1940 р. В Ук
раїні між 1969 і 1980 роками частка наукової періодики, що друкува
лася Академією наук російською мовою, зросла з 19% до 76,2%; від
повідно зменшилася частка україномовної періодики. У 1989 р. тільки
8 із 49 академічних журналів, або 16,3%, друкувалися українською
мовою. Тиражі періодичних видань, що виходили національними мо-
4 З о ї с і ї а п у к Р. Нап£иа£е РоШісз іп Иіе ІЛ<гаіпе / / 5осіої іп^ ііібііс Регзр.сїї-
гс$ оп 5 о \ ’іеі Маїіопаї Наїщиадіез: ТНеіг Разі, Ргезепі апсі ГиНігс / РД. Ьу І. ’Г. Кгсіп-
11ег.— Вегііп, 1985.— Р. 77—78; Літ. Україна.— 1987.— 9 квіт.; 9 лип.; Рад. Україна.—
988.— 9 квіт.
5 Д е ш е р и е в Ю. Д. Развитие общественньїх функций литературннх язнков.—
Л.у 1976.— С. 94—95; Х а н а з а р о в К. X. Решение нанионально-язьїковой проблемні в
ХСР.— М., 1982.— С. 174; Русский язьік — язьік дружбьі и сотрудпичества нмродов
ХСР: Материальї Всесоюзной иаучно-теоретической конфереиціїїі «Русский язик —
їзьік дружби и сотрудничества народов СССР». 22—24 мая 1979 г., г. Ташкент.—
•1, 198Г.— С. 115; О дальнейшем развитии исследований по проблемам функциониро-
ания и изучения русского язика, преподавания русской литературьі в союзних и авто-
іомньїх республиках, автономних областях н округах СССР / / Вести. Академію наук
ХСР.— 1979.— № 5.— С. 10; Настауніцкая газета.— 1989.—8 красав.
6 Д е ш е р и е в Ю. Д. Указ. соч.— С. 283; Сов. Молдавію.— 1989.— 12 мив.
і Ь155У 0130—5247. Укр. іст. журн. 1992, 9 9*
Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях
Таблиця 4. Частка га зе т , що друкудалися модами корінних національност ей.,
у порідненні з національним складом населення ( у % ) *
Республіка Випуск га зет
національним и модами корінного
Частка
населення
т о 1982 1959 1979
Україна 72,5 66,1 76,8 73 .6
Б ілорусь 52,2 3 2 ,4 81,1 79,3
Молдода 57 ,3 55,1 65 ,4 6 3 ,9
*Джерело ін ф о р м а ц ії: Збееду А. В еіогиззіап З с б о їа г Ц рШ дз ІтрогХапсе
о? N0X10060од апд ИаНопаІ іа п д и а д ез / / Р адіо И Ь е г іу Д езеа гсб ВиїїеХіп,
Я і 2 0 4 / 8 4 (2 3 М ау 1984).
вами, скоротилися через обмеження, накладені у 1975 р. на всі неро
сійські видання в СРСР 7.
Однак, якими б не були наслідки мовної політики в СРСР, більш
серйозну загрозу для національної самосвідомості неросійських наро
дів являв собою наступ на їх історичну пам’ять. Як уже відзначалося
вище, це питання було особливо важливим для українців та білору
сів. Доречно нагадати, що одне з головних звинувачень, пред’явлених
Шелесту в 1973 р., полягало в тому, що він нібито прагнув прикраси
ти дорадянське минуле України. Після усунення Шелеста почалася
масштабна кампанія по викорененню «ідеалізації минулого» та «одно
бічного зображення історичних осіб і подій» в українській літературі
й науці. Було припинено вихід ряду неперіодичних історичних видань,
цілу низку книг вилучено з бібліотек, наукові заклади «реорганізовано»
із звільненням неугодних. Одночасно докладалося чимало зусиль до
того, щоб усіляко підкреслити роль російської мови й російського на
роду в історичному розвитку українців та білорусів. В Україні святку
вання 325-ї річниці «возз’єднання» з Росією (1979 р.) і 1500-річчя
Києва (1982 р.) набули значення найвизначніших культурних подій.
Вони пройшли під гаслами «віковічної єдності» з російським народом
та спільності походження українців, білорусів і росіян від «єдиної
давньоруської народності», що мала власну мову й державу.
Думка про те, що росіяни, українці та білоруси зв’язані особливи
ми історичними узами, активно пропагувалася й під час офіційного
святкування 1000-ліття християнства на Русі влітку 1988 р. Щоправ
да, водночас офіційні кола й Російська православна церква дали ясно
зрозуміти, що на цьому святі немає місця для українців та білору
сів. Головні святкові церемонії відбулися не в Києві, а в Москві, і
проходили вони з акцентом на російське християнство та його роль у
розвитку російської культури та Російської держави8. Це, в свою чер
гу, викликало негативну реакцію з боку українців, які організували
неофіційні святкування 1000-ліття хрещення Русі і висловили своє
незадоволення в пресі9.
7 Народное хозяйство СССР в 1987 г.— М., 1988.— С. 536; 5 її ее її у А. Веіогиз-
зіап 8сЬо1аг БрЬоІсІз Ігпрогіапсе ої N3110111100(1 апсі №Ііопа1 Ьаіі£иа£ез; З о ї с п а п у к К .
Ьапдиа^е Роїііісз іп ІЬе ІІкгаіпе.— Р. 89; З г р о г і и к К. ТЬе Ргезз апсі Зоуієі ІМаІіо-
паїіііез: ТЬе Рагіу Кезоіиііоп ої 1975 апсі ііз Ітріепіепіаііоп / / Каїіопаїіііез Рарегз.—
1986.— Уоі. 14.— N 1—2.— Р. 47—64; Вісн. Академії наук Української РСР.— 1989.—
№ 6.— С. 11.
8 Д ив.: N а Ь а у 1 о В. Мозсо\у Мапіриіаіез ІЬе Мііісппіиш / / Ашегісап Зресіа-
іог,—1988.— МагсЬ.— Р. 16—18.
? Інформацію про неофіційні урочистості з приводу 1000-ліття хрещення Русі,
що відбулися в Україні — Києві, Харкові, а також у селі Зарваниця, де на чолі з ду
ховенством зібралися прихильники нелегальної Української католицької (уніатської)
церкви, див. у повідомленнях «ІЛ<гаіпіап \Уеек1у» від червня до грудня 1988 р. Див.
132 /55У 0130— 5247. Укр. іст. журн. 1992, Л5 9
Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях
Хоч певні ознаки пом’якшення в культурній політиці намітилися
в Україні після 1979 р., однак серйозні зрушення в цьому напрямі
відбулися лише в епоху горбачовської «гласності» й «перебудови».
Це насамперед знайшло відображення в численних критичних висту-
пах письменників та інших представників інтелігенції з приводу си
туації, що склалася навколо національних мов. Впродовж літа — осе
ні 1986 р. літературно-художні й культурознавчі видання в Україні
та Білорусі приділяли цьому питанню дедалі більше уваги. Було
висунуто вимоги перегляду існуючого законодавства з питань народ
ної освіти, українізації та білорусізації всієї освітньо-виховної систе
ми — від дитсадків до університетів, конституційних гарантій для на
ціональних мов, подібних до тих, що існували в республіках Закав
каззя.
У грудні 1986 р. група білоруських діячів культури звернулася
до Горбачова з листом, у якому йшлося про загрозу самому існуван
ню білоруської мови і пропонувався ряд заходів, що мали цій небез
пеці запобігти. У червні 1987 р. з Білорусі на адресу Горбачова та
редакції газети «Правда» було направлено нове звернення, під яким
стояло 134 підписи. Ряд визначних російських письменників публічно
висловився на підтримку вимог своїх українських та білоруських ко
лег, а росіяни в Україні створили групу підтримки української мови
та культури.
Виступи за проведення мовної реформи в Молдові і, головно,— за
міну кириличної абетки латинською привели спочатку до появи у
1987 р. двох партійно-урядових постанов про поліпшення вивчення
молдавської і російської мов у республіці. Наступного року бюро ЦК
компартії Молдови прийняло постанову, в якій ішлося про заходи,
спрямовані на поглиблене вивчення історії та на розвиток молдав
ської мови, а Президія Верховної Ради Молдови сформувала спеці
альну незалежну комісію для її реалізації. Було також зроблено кро
ки назустріч культурно-мовним вимогам тюркомовних гагаузів і бол
гарської меншини. Тут слід, зокрема, відзначити появу додатку до
партійно-урядової газети «Советская Молдавия» обома цими мова
ми 10. І хоч у Києві та Мінську не було прийнято документів, анало
гічних молдавським, у серпні 1987 р. Центральний Комітет компартії
України схвалив резолюцію з національного питання, в якій приділя
лася значна увага мовній ситуації в республіці і намічалися заходи
щодо її поліпшення. Майже одночасно з цим у Білорусі секретар ЦК
з питань ідеології зустрівся з письменниками і окреслив невідкладні
заходи, що їх намічалося вжити для поліпшення викладання й вив
чення білоруської мови у школах республіки.
Літератори всіх трьох республік постійно зверталися до проблем
національних мов на сторінках видань своїх Спілок письменників, на
голошуючи на необхідності надання цим мовам державного статусу,
а в Молдові — й відновлення латинського шрифту. У 1988—1989 рр.
під тиском суспільної думки правлячі кола всіх трьох республік були
змушені піти на поступки. У травні 1988 р. на пленумі ЦК компартії
Білорусі її керівник Соколов зачитав рішення Бюро ЦК про поліп
шення вивчення білоруської мови й літератури у школах, технікумах
та вищих навчальних закладах. У вересні того ж року Бюро ЦК
схвалило довгострокову програму підвищення ролі білоруської мови
також: І Ча Ь а у І о В. Іікгаіпіапв ОЬіесі іо Мовсочу РаігіагсЬаІе’в Оерісііоп оГ Мііісп-
піит ЛиЬіІес ав Зоїеіу «Риввіап» Аіїаіг / / Расііо ЬіЬегІу РевеагсЬ Виїїеііп, РЬ 476/88
(12 ОсіоЬег 1988).
10 Д ив.: З Ь е е Ь у А. Моїсіауіапв Оаіп 5оте Ьап^иа^е Сопсеввюпв //ка<ііо и -
Ьегіу КезеагсИ Виїїеііп, РЬ 353/87 (23 Аидизі 1987); Сов. Молдавия — 1988 — 8,
14 июля; З Н е е Ь у А. Сиііигаї Сопсеввіопв Ьиі N0 Аиіопоту їог (Задаиг/ / Расііо
УЬегіу РезеагсЬ Виїїеііп, РЬ 456/87 (12 І^оуетЬег 1987); Сов. Молдавия.— 1988.—
7. ЗО июля.
158П 0130—5247. Укр. іст. журн. 1992. № 9 133
Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях
в освітніх закладах і популяризації білоруської культурної спадщини.
В Україні у листопаді 1988 р. дві комісії Верховної Ради, спира
ючись на звернення громадян, вирішили звернутися до Президії Вер
ховної Ради з питанням про внесення до Конституції республіки по
правки, що надавала б українській мові статусу державної. Через
два місяці Центральний комітет компартії України прийняв постанову
з національного питання, майже цілком присвячену мовним пробле
мам, а незабаром, у лютому 1989 р., було оголошено, що Верховною
Радою УРСР сформовано робочу групу для підготовки проекту поп
равки до республіканської конституції, а також проекту закону про
мови. У лютому 1989 р. в Україні, а у червні 1989 р. в Білорусі прой
шли установчі з'їзди масових організацій, створених на підтримку
національних моїз,— Товариства української мови ім. Тараса Шев
ченка і Товариства білоруської мовип. Законопроект про мови в
УРСР, згідно з яким за українською мовою закріплювався статус
державної, був надрукований у вересні і після двомісячного загально
республіканського обговорення прийнятий без істотних змін, набравши
чинності закону. У Білорусі комісія Верховної Ради для підготовки
мовного законодавства була сформована тільки в серпні, і в жовтні
проекти ще не були підготовлені 11 12.
Події в Молдові розгорнулися дещо інакше. Незважаючи на те,
що спочатку офіційні кола пішли на певні поступки поборникам мол
давської мови, у грудні 1988 р. Центральний комітет компартії Мол
дови виступив з велемовними тезами, у яких відхилялися три їхні го
ловні вимоги — надання цій мові державного статусу, визнання іден
тичності молдавської та румунської мов, перехід на латинську абетку.
Однак під впливом масових протестів і демонстрацій партійне керів
ництво змушене було відступити, й офіційна позиція докорінно зміни
лася. ЗО грудня було оголошено, що міжвідомча комісія виступила з
такими пропозиціями: надати молдавській мові статус державної, під
готувати мовне законодавство, перейти на латинську абетку 13. На по
чатку 1989 р. Кишинів став свідком масових демонстрацій на підтрим
ку такого вирішення мовної проблеми. Нова їх хвиля прийшлася на
кінець березня, коли перші проекти законів були опубліковані для об
говорення. Однак наприкінці літа російськомовне населення, незадо-
волене опублікованим у травні проектом закону про перехід на латин
ську абетку, організувало страйки протесту, намагаючись вплинути на
хід голосування у Верховній Раді республіки. У відповідь прихильники
запропонованих законопроектів провели свої маніфестації. Втім, у кін
цевому підсумку, згадані законопроекти й поправки до конституції
були прийняті І4.
Новим явищем (а, власне, поверненням до суспільної практики
1920-х — початку 1930-х рр.) стала посилена увага до мовно-культур
них потреб національних меншин на всій території СРСР, що знайшла
відображення у платформі КПРС з національного питання, ухвале
ній на вересневому (1989 р.) пленумі ЦК. В Україні й Білорусі одни
ми з перших утворили свої суспільно-культурні товариства представ
ники польської та єврейської меншин. На середину 1989 р. в Україні
11 Детальніше про питання мови в Україні та Білорусі у 1987 -1989 рр. лив.:
НасІіо ІІіЬегіу НезсагсЬ Виїїеііп (1987—1988); Насііо БіЬегіу: Керогі оп Ніс ІЇ55Н.—■
1989.— Уоі. Г.
12 Див.: Рад. Україна.—1989.— 5 верес.; З листоп.; Сов. Белоруссия.— 1989.—
4 а.вг.; 18, 19 окт.
13 Е у а і Л. $оуієі МоИауіа: Нізіогу Саісіїез ІДр апсі а «Зерагаіе Бап^иа^е»
Оізарреагз / / Насііо БіЬегіу: Керогі оп іЬе БЗЗН.— Уоі. 1.— N 8 (24 РеЬгпагу 1989).—
Р. 25—29.
14 З о с о г V. Роїііісз ої ІЬе Бап^иа^е Риезііоп Неаііпд Бір іп Яоуієі Моїсіауіа/ /
Насііо БіЬегіу: Нерогі оп іЬе БІ55Н.— Уоі. Б— N 36 (8 ЗеріешЬег 1989).— Р. 33—36;
Ісіет. Моїсіауіап РгосІаітесІ ОШсіаІ Бап^иа^е іп іНе Моїсіауіап 55Н / / Насііо БіЬегіу:
Нерогі оп іЬе БІ55Н.— УоБ 1.— N 38 (22 ЗеріетЬег 1989).— Р. 13— 15.
134 /5 5 АГ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1992, № 9
Питання вітчизняної історії в зарубіжних. дослідженнях
налічувалося вже близько тридцяти таких організацій. Водночас укра
їнці Москви, Ленінграда та Риги створили свої товариства з метою
збереження національних традицій. Не пройшли повз увагу громад
ськості й поступки, зроблені в питанні про мову гагаузам та болгарам
у Молдові. Аналогічні кроки були зроблені в Україні —- зокрема, щодо
кримських татар. Угорська, молдавська й польська меншини мали в
республіці понад 160 своїх національних шкіл; крім того, було сфор
мовано близько 500 факультативних груп для вивчення мов інших
національних меншин 15.
Національно-культурні права меншин в Україні були повністю
визнані новоствореним Народним рухом України за перебудову. На
його установчому з’їзді у вересні 1989 р. були прийняті спеціальні ре
золюції з цього питання, адресовані «всім неукраїнцям в Україні» і
«російському населенню України». Окрема резолюція «Проти анти
семітизму» визнавала за євреями всі громадянські і релігійні права,
право викладати і вивчати ідиш та давньоєврейську мову, відкривати
свої товариства й школи, науково-дослідні установи для вивчення
єврейської історії та культури, театри, видавництва, синагоги 16.
Значного прогресу було досягнуто на шляху правдивого зобра
ження історичних подій та осіб, чому значною мірою сприяли критичні
настрої серед російської інтелігенції, спричинені повою хвилею сус
пільного інтересу до постаті Сталіна. Слід, однак, підкреслити, що
гласність в історичній науці України, Білорусі, Молдови на час напи
сання цієї статті ще не досягла тих масштабів, які вона мала в Мос
кві, Ленінграді (нині — Санкт-Петербург), прибалтійських республіках.
Однак у пресі було порушено таке болюче питання, як «перегини»
під час проведення колективізації та розкуркулювання; голод 1932—
1933 рр. на Україні дедалі частіше характеризувався як «штучний».
Наприкінці 1987 р. навіть Щербицький згадав про «серйозні продо
вольчі труднощі кінця 1932 — початку 1933 і голод у ряді сільськогос
подарських районів» 17. У Білорусі відкриття навесні 1988 р. масових
поховань сотень тисяч жертв сталінських катів у Куропатах (непода
лік від Мінська) сколихнуло громадську думку. Настійні вимоги роз
крити реальні масштаби матеріальних та духовних втрат, завданих
сталінізмом, переросли в масові демонстрації та відкритий конфлікт
між білоруською інтелігенцією і партією 18. Діячі культури Молдови
також наполягали на необхідності більш глибокого й чесного висвіт
лення періоду сталінізму — зокрема, питання про депортацію місцево
го населення після 1940 р. В Україні вийшли друком статті, присвяче
ні таким визначним і неоднозначним постатям, як Володимир Винни-
ченко, Микола Хвильовий і Михайло Грушевський, які раніше ігно
рувалися або ж піддавалися нищівній критиці; все частіше друкува
лися їх праці. Однак слід підкреслити, що заповнення «білих плям»
національної історії було нелегкою справою, особливо в перші роки
гласності. Так, у 1986 р. збірка нарисів з історії Білорусі від найдав
ніших часів до середини XIX ст. була у найбрутальніший спосіб роз
критикована на сторінках «Коммуниста Белоруссии» за низку «ідео
логічних хиб». Авторів звинувачували у «заперечуванні спільного по
ходження білоруського й російського народів» і намаганні довести, що
«возз’єднання Білорусії з Російською державою було історично не
виправданим і не мало прогресивного характеру». На думку рецен
15 Вісті з України.— 1989.— № 34; Известия.— 1989.— 7 окг.
16 Літ. Україна.—1989.— 5 жовт. Переклад резолюції «Проти антисемітизму»
англійською мовою див.: ІЛкгаіпіап \¥еек!у.— 1989.— 29 ОсІоЬег.
17 Рад. Україна.— 1987.— 26 груд.
18 Див.: М і і і а і і з к о К. Мазз Сгауе оГ Зіаііп’з Уісіітз О ізсоуєгєсі іп Міпзк/ /
Касііо ІлЬегіу РезеагсЬ Виїїеїіп, РЬ 288/88 (26 Липе 1988); Ісіет. ТНе АгсНеоІо^у ої
Зіаііпізі СепосісІе іп Веіогиззіа / / Расііо ЬіЬегїу РезеагсН Виїїеііп, РЬ 452/88 (3 Осіо-
Ьег 1988).
/55У 0130—5247. Укр. іст. журн. 1992, № 9 135
Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях
зента, акцентуючи увагу на «деспотизмі царя Миколи І і русифіка
ції», автори забули про «прогресивні сили Росії та їх вплив на розви
ток вільної думки і культури в Білорусії» 19. Більше того, якщо в
Москві без будь-яких істотних перешкод масовими тиражами друкува
лися праці істориків-монархістів (наприклад, Карамзіна), то в Києві
як партійна верхівка, так і офіційні історики були сповнені рішучості
не допустити реабілітації Михайла Грушевського — соціаліста за пе
реконаннями і дійсного члена Академії наук СРСР, всесвітньо визна
ного творця сучасної української історіографії. На зустрічі україн
ських істориків у Києві на початку 1988 р. один з її учасників різко
критикував спробу реабілітувати Грушевського, маючи передусім на
увазі рішення передати в загальне користування його праці, які рані
ше знаходилися в спецфонді Центральної наукової бібліотеки АН
УРСР. Критичну статтю з приводу спроб реабілітувати українського
історика опублікувала партійно-урядова газета «Радянська Україна»;
вона була високо оцінена Щербицьким на пленумі ЦК КПУ20.
(Далі буде)
19 З а л е с с к и й А. Не в ладах с фактами истории/ / Коммунист Белоруссии.—
1986.— № 5.— С. 91—94.
20 Див.: Рад. Україна.— 1988.— 3 берез.; Історична наука і сучасність: Матеріали
«круглого столу»//Укр. іст. журн.—1988.— № 8.— С. 35; Рад. Україна.—1988 —
27 серп.; 11 жовт.
136 ІЗЗМ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1992, № 9
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213331 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T13:14:28Z |
| publishDate | 1992 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сольчаник, Р. 2026-02-17T11:24:20Z 1992 Україна, Білорусь і Молдова: інтеграція по-імперськи, русифікація і боротьба за національне виживання / Р. Сольчаник // Український історичний журнал. — 1992. — № 9. — С. 129–136. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213331 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях Україна, Білорусь і Молдова: інтеграція по-імперськи, русифікація і боротьба за національне виживання Украина, Беларусь и Молдова: интеграция по-имперски, руссификация и борьба за национальное выживание Article published earlier |
| spellingShingle | Україна, Білорусь і Молдова: інтеграція по-імперськи, русифікація і боротьба за національне виживання Сольчаник, Р. Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях |
| title | Україна, Білорусь і Молдова: інтеграція по-імперськи, русифікація і боротьба за національне виживання |
| title_alt | Украина, Беларусь и Молдова: интеграция по-имперски, руссификация и борьба за национальное выживание |
| title_full | Україна, Білорусь і Молдова: інтеграція по-імперськи, русифікація і боротьба за національне виживання |
| title_fullStr | Україна, Білорусь і Молдова: інтеграція по-імперськи, русифікація і боротьба за національне виживання |
| title_full_unstemmed | Україна, Білорусь і Молдова: інтеграція по-імперськи, русифікація і боротьба за національне виживання |
| title_short | Україна, Білорусь і Молдова: інтеграція по-імперськи, русифікація і боротьба за національне виживання |
| title_sort | україна, білорусь і молдова: інтеграція по-імперськи, русифікація і боротьба за національне виживання |
| topic | Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях |
| topic_facet | Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213331 |
| work_keys_str_mv | AT solʹčanikr ukraínabílorusʹímoldovaíntegracíâpoímpersʹkirusifíkacíâíborotʹbazanacíonalʹneviživannâ AT solʹčanikr ukrainabelarusʹimoldovaintegraciâpoimperskirussifikaciâiborʹbazanacionalʹnoevyživanie |