Українська проза: від художнього фактажу до образного моделювання (Колізії та аспекти новітніх тенденцій)

Українська література помежів’я ХХ–ХХІ століть становить вдячне і цікаве для уважної аналітики явище, оскільки засвідчує прояв багатогранних тенденцій. Національний образно художній процес раніше так рельєфно не поставав, кон  центровано не виявлявся, і є таким, яким він р...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2006
Main Author:	Голобородько, Я.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2006
Subjects:	Есе
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2134
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Українська проза: від художнього фактажу до образного моделювання (Колізії та аспекти новітніх тенденцій) / Я. Голобородько // Вісн. НАН України. — 2006. — N 3. — С. 84-91. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860117858378317824
author	Голобородько, Я.
author_facet	Голобородько, Я.
citation_txt	Українська проза: від художнього фактажу до образного моделювання (Колізії та аспекти новітніх тенденцій) / Я. Голобородько // Вісн. НАН України. — 2006. — N 3. — С. 84-91. — укр.
collection	DSpace DC
description	Українська література помежів’я ХХ–ХХІ століть становить вдячне і цікаве для уважної аналітики явище, оскільки засвідчує прояв багатогранних тенденцій. Національний образно художній процес раніше так рельєфно не поставав, кон центровано не виявлявся, і є таким, яким він років двадцять—тридцять тому видавався не тільки малореальним, а й немислимим.
first_indexed	2025-12-07T17:37:21Z
format	Article
fulltext	84 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 3 ЕСЕ Я. ГОЛОБОРОДЬКО УКРАЇНСЬКА ПРОЗА: ВІД ХУДОЖНЬОГО ФАКТАЖУ ДО ОБРАЗНОГО МОДЕЛЮВАННЯ Колізії та аспекти новітніх тенденцій © ГОЛОБОРОДЬКО Ярослав Юрійович. Доктор філологічних наук. Завідувач кафедри українознавства Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів (Херсон). 2006. Українська література помежів’я ХХ–ХХІ століть становить вдячне і цікаве для уважної аналітики явище, оскільки засвідчує прояв багатогранних тенденцій. Національний образно�художній процес раніше так рельєфно не поставав, кон� центровано не виявлявся, і є таким, яким він років двадцять—тридцять тому видавався не тільки малореальним, а й немислимим. Домінантою сучасної української літера� тури, яка свої цінності з достатньою по� внотою ретранслює у царині прози, виступає її прагнення беззастережної, нічим не регла� ментованої, не обмежуваної свободи. Це ви� ражається у двох визначальних тенденціях: гранично можливого злиття із «живою» ре� альністю (через гіпернасичення життєвим фактажем) і максимально вільного моделю� вання уявної дійсності (через побудову ори� гінальних художніх версій, гіпотез). Обидві тенденції рельєфно репрезентовані книжка� ми Володимира Яворівського «День перемо� жених» і Григорія Штоня «Пообіч часу», які побачили світ 2004 року. Усі твори, що ввійшли до книжки В. Яво� рівського, об’єднані спільним часовим фрей� мом, у якому відбуваються зображені події: це кінець ХХ століття (передусім дев’яності роки) — період розвою нової української дер� жавності, доба гранично загострених, нерідко абсурдно колоритних суперечностей, з яки� ми стикалися люди, соціум, нація. Оригінальною є загальна архітектура збір� ки. Відкриває її повість із досить буденною назвою «Мішень», за нею — серія з п’яти но� вел («Риба на березі», «День переможених», «Марушка Мандалина», «Навіть смерть…», «Миколай�Невгодник»), завершує книжку ще одна повість, що містить свіжу (вже на лексико�граматичному рівні) назву «Криво� го танцю». Новели й повісті Володимира Яворівсько� го виявляють свою концептуальну й мислен� нєву дотичність ще однією гранню — спіль� ністю художньої території, на якій розгорта� ються сюжетні перипетії практично всіх творів — конструентів збірки. Це — Теклівка, зображена з деталізацією її побутових реалій, повсякденного і, на перший погляд, дрібно� го клопоту, неписаних етикету й етики, зви� чаїв, із ретельним екскурсом у складні й дра� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 3 85 матичні долі її мешканців, їхні неприховано гострі, нерідко шокуючо відверті й тим прав� диві взаємини. Якщо у повісті «Мішень» Теклівка постає серед інших місць, де розвиваються події тво� ру (разом із військовим полігоном, україн� сько�польським кордоном та прикордонною зоною, селом Вишенькою), якщо у новелі «Миколай�Невгодник» вона змальовується у контексті подій, які відбуваються з теклів� цями�заробітчанами в Польщі, то у повісті «Кривого танцю» основні зіткнення розгор� таються саме у Теклівці. У художніх реаліях збірки строката й колоритна Теклівка, бага� тогранність теклівського життя�буття фак� тично подані як один із художніх концентрів національно вираженої ментальності поме� жів’я ХХ — ХХІ століть. Абсолютно всі твори нової збірки Володи� мира Яворівського, які б проблеми і духов� но�психологічні аспекти у них не порушува� лися, споріднює художній принцип, за яким вони виписані. Чи то зображуються життя й ціннісні настрої українських військових («Мішень»), чи то викладається побутова ко� лізія селянина�теклівця («Риба на березі»), чи то окреслюється світоглядний конфлікт між братами�українцями («День переможених»), чи то передається історія людських стосунків («Марушка Мандалина»), чи то розповіда� ється про духовно�психологічне зіткнення колишніх друзів («Навіть смерть…»), чи то подаються побутово�інтимні перипетії, що спіткають українців�заробітчан («Миколай� Невгодник»), чи то змальовуються драма� тичні реалії з життя сучасної жінки («Кри� вого танцю»), письменник незмінно викори� стовує принцип «по�живому не прибраного життя», подаючи дійсність у рельєфних сце� нах�згустках, сценах�злитках, у яких пере� плетено побутове й інтимне, психологічне й сексуальне, аксіологічне і світоглядне. Стильова домінанта, ґрунтовно розробле� на і яскраво репрезентована у збірці «День переможених», зумовлена культом і культи� вуванням принципу «малюнків із натури». Володимир Яворівський — це актуальний письменник, котрий відчуває, досліджує і передає колористику життєвого факту, жит� тєвої тональності, колористичність пульсації реального, не дистильованого буття. Він живе побутовими, ментальними, психологіч� ними реаліями (зазвичай деромантизовани� ми), що випромінюють енергетику життя без прикрас, життя такого, яким воно є насправ� ді, з численними натуралістичними штриха� ми, нюансами, обертонами. Виразні та внутрішньо експресивні натур� малюнки проходять лейтмотивом крізь опо� відну структуру всіх творів «Дня переможе� них». Найбільш насичено, концентровано вони постають у новелах «Риба на березі», «Марушка Мандалина», «Миколай�Невгод� ник» та повістях «Мішень», «Кривого танцю», утворюючи мозаїку ескізів, фресок, сцен дра� матичного, жорстокого, нерідко абсурдно� го сьогодення. Колористика життєвих натур� малюнків гранично наближає прозаїка до усвідомлення й вираження повнокровної сили життя. Натуралістична соковитість прози Володимира Яворівського допомагає змальовувати життєві процеси у динаміці, парадоксальному розвитку, непередбачува� них змінах. Письменник із натуралістичними, часто епатуючими подробицями розповідає історії доль — Колька Колія, який із недавнього п’я� нички стає теклівським орендарем («Риба на березі»), колись гулящої Марушки, котра тепер «всю мафію на залізничному вокзалі під подолом тримає», як говорить про неї тек� лівський сільський голова Василько («Ма� рушка Мандалина»), молодого заробітчани� на Миколая, який, розраховуючи одружити� ся на Магдочці, молодій красивій польці, натомість потрапляє за ґрати («Миколай� Невгодник»). До колористичних особливостей збірки належить і те, що Яворівський�художник у ній постає переконливішим, самобутнішим, ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 386 аніж Яворівський�мислитель. Дві новели — «День переможених» і «Навіть смерть…» — об’єднані колізіями та аспектами світогляд� ного ґатунку — постають під цим кутом зору цікавим аналітичним матеріалом. У новелі «День переможених» відтворено ситуацію, що стала класичною в українській лі� тературі: зіткнення братів, один із яких, Альо� ша (у тексті він ще називається і як Альошка, і як Олекса) — російський дипломат, другий, Юрко — український лікар, хірург. Їхні по� лемічні діалоги містять загальновідомі істо� рико�культурні факти, реалії та нагадують спрощений «курс» російсько�українських взаємин і взаємних національних претензій. Новела у художньому сенсі є досить прямо� лінійною, персонажі відверто поконтрасто� вані, авторські симпатії очевидні. Альоша, звісна річ, сповідує погляди, що за популяр� ним політичним слоганом відлунюють «шо� вінізмом», до того ж він дипломат�невдаха; Юрко ж, навпаки, в очах свого брата висту� пає «завзятим націоналюгою». Акценти у зображенні цих персонажів розставлені од� нозначно, сюжетна канва — полеміка під час рибалки — також не відрізняється оригіналь� ністю. Найсильнішим місцем цієї новели є фінал, під час якого гинуть, тонучи, обидва брати. Ось так символічно завершуються ви� яви розбрату, знову ж таки актуалізуючи (в контексті останніх соціодуховних подій в Україні) твори доби літератури про націо� нально�громадянську війну. Концептуальною одновимірністю позначе� на й новела «Навіть смерть…». У ній реані� мується традиційний до архаїчності кон� флікт, побудований на антиномії «подвиж� ник — конформіст». У цьому творі прозаїк протиставляє Романові, недавньому диси� дентові, який писав «антирадянські листи» та якого «вже згадують серед тих, хто дома� гався незалежності», його колишнього при� ятеля й однокурсника Фелікса, що раніше був комсомольським лідером, а нині має «ся� кий�такий маленький бізнес» і збирається «висувати свою кандидатуру на виборах міського голови». За художніми реаліями новели Роман і Фелікс — ідеально завершені антиподи. У тексті твору Роман — втілення морально� етичних чеснот, Фелікс — цинік і пристосу� ванець. Роман — стійкий бунтівник і рухі� вець, Фелікс — безпринципний дешевий ак� тор, котрий розігрує перед помираючим колишнім другом сцени каяття. Роман — ве� ликомученик і страдник, Фелікс же — амо� ральний тип особистості, для якого не існує нічого святого. Письменник неухильно в мо� ральному сенсі «розводить» провідних пер� сонажів, постійно підкреслюючи, що Фелікс «продав» свого друга, здавши його «кегебеш� никам з Вінниці» за «двокімнатну квартиру з лоджією в партійному будинку», та свідчив на суді проти нього. Протистояння Романа і Фелікса розв’яза� но виключно крізь призму чорно�білої мис� леннєвої та художньої оптики. Навіть щодо ймення, під яким у тексті новели проходить антипод та опонент Романа Васюри, автор, згущуючи негативний і відверто непривабли� вий ореол над образом Фелікса, зазначає, що «справжнє, паспортне його ім’я — Федір, це Роман ще в інституті охрестив так секретаря комітету комсомолу факультету, і позаочі Федора тільки так і називали, правда, одні — «залізним», інші — «гумовим», і він про це знав». У конфлікті�діалозі «подвижників» і «кон’юнктурників» письменник не знайшов і не виокремив нічого, що б на сьогоденному матеріалі додало інтелектуально свіжих фарб і тонів цій духовній інтризі�опозиції. І начеб� то гострий підсумок�зізнання Романа, звер� нений до Фелікса («Ця сьогоднішня Україна — для таких, як ти. Ви знову в переможцях, а нам залишається роль переможених»), на� справді не містить нічого нового, оскільки переказує досить банальні й аксіоматичні речі (які й істинами назвати важко, настільки вони є прозорими й очевидними), що завж� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 3 87 ди складали абетку «вічного революціонера» або «юного бійця за щасливе майбутнє». Художній простір повістей та новел густо насичений нині щедро тиражованою у мис� тецтві сексуальною колористичністю, яка феєрично оркеструє тональність і харизму передусім постмодерного світосприйняття. Сексуалізація свідомості стає вже настільки поширеним і «розкрученим» культурно�цін� нісним явищем, що переходить у безальтерна� тивну естетичну норму та набуває атрибутів нового мистецького канону. Втім, звернення художників до еротичних і сексуальних мо� тивів ретранслює, безумовно, і ті почуттєво� ментальні цінності, що дедалі проникливіше охоплюють внутрішню і поведінкову стилі� стику сучасної людини. У збірці «День переможених» чимало сцен та епізодів, які вирізняються акцентованою інтимно�сексуальною «прописаністю». За рівнем своєї частотності та «крупноплано� вості» вони не лише не поступаються, а й значно перевищують художній дискурс «ук� раїнського сексу», скажімо, в прозі Оксани Забужко — одного з національних лідерів у цьому мисленнєвому річищі. Не всі з інтимних малюнків й епізодів є художньо органічними, сюжетно вмотивовани� ми, як�от у повісті «Мішень», де прозаїк нена� че захоплюється колекціонуванням і компози� ційним «розкладанням» карт�сценок сексуаль� ного звучання й облямування, повісті, де він немовби проводить своєрідний еротичний кастинг: яка ж «картинка» буде виглядати на� турнішою? В новелі «Миколай�Невгодник» і повісті «Кривого танцю» інтимно�еротичні малюнки значно органічніше вписуються у текстову фактуру оповідей, створюючи ефект художньо�образної цілісності. У новелах та повістях, які ввійшли до нової книжки Володимира Яворівського, настійли� во зосереджується увага на джерелах і виявах біологічних струменів, імпульсів, поривань у людській свідомості, самовідчутті, поведінці, що загалом постає продовженням традиції тих зарубіжних й українських митців, котрі роб� лять секс, сексуальну сферу об’єктом і пред� метом художнього дослідження. Книжка «День переможених» є прикмет� ною подією в українській літературі початку ХХІ століття. Колористика предметно деталі� зованого, неонатуралістичного письма й жорст� кого, рельєфно реалістичного погляду, поєдна� на з елементами постмодерної проблематики і стильової манери, спроможна істотно збага� чувати смислову й архітектонічну фоніку літературного процесу. Синтез найрізнома� нітніших прийомів, принципів і методологій художнього мислення продовжує у новому тисячолітті утверджувати свою плідність і перспективність для формування індивідуа� лізованого й оригінального мистецького світо� розуміння. Самобутнім явищем у сфері новітнього художньо�естетичного мислення стали рома� ни Григорія Штоня «Суд» і «Рай», які скла� ли збірку «Пообіч часу». «Суд» і «Рай» — це по�сучасному компактні тексти, витворені за принципом віртуального й дещо провокатив� ного моделювання: що було б, якби уможли� вилося, якби саме так відбувалося, як уяви� лося інтелектуально�художній фантазії. У цих романах багатогранно виявляється гіпо� тетичність письменницького мислення, що відштовхується від позареальних (і тим паче від позареалістичних) засад тлумачення дійс� ності, яка постає не тільки тим, що було, а й тим, чого не було і, вірогідно, могло не бути або не могло бути (порядок слів тут, безпе� речно, відбиває суттєві відтінки значення), проте чим вона мислиться чи домислюється. Інакше кажучи, дійсність у романах являє собою усеможливу реальність, що перехо� дить у реальність усеможливого. А тепер кон� кретніше. Григорій Штонь моделює таку си� туацію. Ісус через два тисячоліття опісля роз� п’яття повертається «у якості сущого, а не живого» і згадує та рефлексує над тим, що з ним відбувалося за першого земного шляху («Суд»), а також що трапляється з людиною, ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 388 точніше, з її свідомістю у перші миттєвості, години й дні після смерті, як відбувається перехід від стану «я�щойно�був» до стану «мене�вже�немає», яким є життя «Я»�свідо� мості у стані фізичного не�буття («Рай»). Обидва романи об’єднані формою спога� дів — спогадів�роздумів Ісуса про те, що було з ним, а насамперед — із його духом, духов� ним єством, світоглядними шуканнями за часів Капернауму, Галілеї, Риму, Самарії та, як вивершення всього, — Голгофи («Суд»), і спогадів�спалахів «Я»�свідомості про те, що відбувалося з нею та її володарем�маляром у ракурсі земного шляху («Рай»). Обидва ро� манні тексти мають форму щоденника духу, який дійшов із «замежового» простору, і до� тичні якщо не до відкриття (поки проблема� тично говорити про те, що людська свідомість спроможна це відкрити), то принаймні до версіювання форм буття за межею суто зем� ного існування. За своїми архітектонічними ознаками «Суд» — це роман діалогів, що втілюються передусім у бесідах Ісуса з собою, собою ко� лишнім і собою нинішнім, та у колізіях «Ісус — Юда», «Ісус — Сатана». А «Рай» — роман видінь і внутрішніх картин, які супро� воджують «Я»�свідомість, що з простору зем� ного життя переміщується у виміропростір, їй не відомий, не підконтрольний і ні з чим не ідентифікований. «Пробіблійний» «Суд» та «потойбічний» «Рай» — це романи�гіпотези, романи�моделі, романи�версії, які потверджують загальну тенденцію посилення інтелектуального нача� ла й конструента у художньо�образному про� цесі помежів’я ХХ—ХХІ століть. «Суд» і «Рай» прикметні своєю мисленнє� вою інтенціональністю і засновані на вигад� ливій та відточеній думці, котра вишукує гострі й несподівані фабульні колізії. Мис� леннєва основа романів спричиняється до того, що провідним чинником художньої дії стають порухи і повороти письменницького інтелекту, одягненого в експресивно�образні шати. У цих творах відчутна «розумовість», «з�розумність» (себто взятих «із розуму») багатьох епізодів і сцен, у яких безпосеред� ньо виражена думка немовби тисне, при� гнічує власне образні начала оповіді, не даю� чи їм розвитку й зростання. Енергетика ав� торської думки, що визначає і сюжетику, і природу численних картин, і колористику фрази, перебирає на себе функції духовно� художнього концентру обох романів, шука� ючи, вочевидь, оновленої — мислетворчої ху� дожності. До того ж романи Григорія Штоня ще й гіпернасичені відвертими абстрактами й тя� жінням до пролонгованих абстрагувань, які зайвий раз засвідчують авторську симпатію до «логіцизмів» та логіко�понятійного стилю думання у форматі художнього тексту. З особливою старанністю абстрактами оздоб� лена текстура «Суду», де із показовим над� міром використовується взірцево теологічна, філософська та морально�етична лексика на кшталт «Святий Дух», «Всесущий і Всевиш� ній Бог», «Боговтілення», «Отець», «Тво� рець», «Вседержитель Всесвіту», «Божа Гар� монія», «Отці Церкви», «Церква», «Добро», «Зло», «Космос», «Всесвіт», «Природа», «Небо», «Небеса», «Дух», «Дух Людини», «Дух Космічний», «Любов», «Розум», «Гар� монія», «Закон Всесвітнього Блага», «Спра� ведливість», «Краса», «Віра», «Совість», що дуже часто переводить роман у формат но� вочасного і не надто «читабельного» тракта� ту, позначеного імперативними дидактизма� ми та поетикою дидактичності. А, як відомо, художньодайні потенції думки, прямо або ж прямолінійно вербалізованої, навряд чи спроможні стати рівноцінною альтернативою власне художньому способу мислення. Попри мисленнєву природу роману «Суд» настійливо «пробивається» суто художній стиль світоподання, який досить виразно вті� лився у колізії «Ісус та його учні». Сцени, що моделюють духовний вимір взаємин Ісуса з його найближчим оточенням, їхні мандри і ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 3 89 бесіди�пошуки, виконані досить динамічно, з емоційною рельєфністю й проникливими художніми штрихами і випромінюють знач� но щедріший інтелектуальний простір, ніж оперування оголеними «логіцизмами» та аб� страктами. Саме ці сцени, хоча й несуть зна� ки ілюстрацій до міфопоетичних сторінок Біблії, є найсильнішими у творі й «заряд� жені» поліасоціативним концептуальним навантаженням. Роман «Рай» у співвідношенні понятійне/ художнє виявляє більшу внутрішню збалан� сованість. Акцентуація понятійної і терміно� логічної лексики компенсується надзвичай� но жорсткою природою тексту, в якому зроб� лено спробу зазирнути за межі доступного, підвладного, де письменницький зір нама� гається ступити за край, подивитися на те, від чого зазвичай ухиляється людська думка. «Рай» — це твір про невідворотне, це досить відверті та безжальні рефлексії про смерть як над�фізичне, як по�справжньому метафізич� не явище. «Рай» постає іманентно складнішим, аніж «Суд», романом, бо, якщо біблійні образи і сю� жети досить рельєфно прописані у цивілі� заційній свідомості, то площина потойбічного буття продовжує бути трагедійною загадкою, символом енігматичних істин для людства. Григорій Штонь прагне відчути, побачити, усвідомити, що ж таке, власне, є смерть у її онтологічному прочитанні, що відбувається з душею, духом, свідомістю одразу після фі� зичного моменту, який узвичаєно характери� зують «смертю», і в одному з текстових фраг� ментів вербалізує дещо рятівне припущення: чи не є це продовженням життя «на землі, але в іншому ... вимірі?» «Рай» — це роман (у сенсі — розповідь) свідомості, це роман (у сенсі текст і сповідь) про динаміку, про органіку свідомісних ви� явів «на землі» і «потому», це роман про містки, зчеплення, згустки пам’яті в людській свідомості «у стані» й «після» земного бут� тя. І хоча фабулою твору є перехід свідомості зі сфери земного до виміру заземного життя, усе ж саме феномен земного життя опиняєть� ся у центрі рефлексій «перехідної» свідомості й письменницького погляду. Текстові реалії «Суду» і «Раю» ретранслю� ють полемічний стиль мислення, навіть по� лемічний азарт Григорія Штоня. Його думка розгортається у координатах «перетлумачен� ня–заперечення» того, що доцільно схарак� теризувати як етнокультурні, етноментальні, етнопсихологічні слогани. За сотні й тисячі років свого думання національна і загально� людська культури «напрацювали» та витво� рили стільки стереотипних, а ще точніше — кітчевих тез, уявлень, формул, що вже давно не можна відрізнити кітч від не�кітчу або за� давнений кітч від неокітчу. І Григорій Штонь своїми текстами кидає виклик полону люд� ської думки, пропонуючи інше, контрконцеп� туальне прочитання відомих легенд, подій, явищ як світової, так і національної історії. Місія численних концепцій «Суду» — нова інтерпретація реалій, сюжетів, гасел, одне слово, духовного соціуму Біблії, яка три� мається на протесті проти споконвічних і тим одноманітних інтерпретацій біблійних брен� дів. У романі від імені Ісуса формулюється чимало протестних (на тлі стереотипових) трактувань, що ретранслюють не тільки контр� культурний, а й бунтівний пафос авторського мислення: «Встань і йди!» — так гукав я бу� вало калікам фізичним. Себто сам піднімися і сам ступи крок (виділено автором — Я.Г.). Власним ресурсом і тіла, і духу, які я будив — це і було добром...». Григорій Штонь досить кардинально переосмислює саму постать Ісу� са Христа та пропонує нову мисленнєву оп� тику сприйняття його віровчення, пошуків, діянь. За мисленнєвими посланнями Ісуса й кон� цепцією роману, сили необхідно і достойно шукати тільки «у собі і зараз», образ «сущо� го» і рефлексуючого через дві тисячі років після розп’яття Ісуса постає у «Суді» пропо� відником неабиякої потенційності кожної ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 390 людини. Полемізуючи із загальноприйняти� ми уявленнями, Григорій Штонь відходить від антиномії «Ісус — Юда», натомість пропо� нуючи значно ширшу і драматичнішу духов� ну опозицію «Ісус — людство»: «А всі інші — чекали, волаючи: «Дай!» // Дай хліба! Дай сили! Дай волі! Дай Бога! А я міг віддати тільки себе. І це згодом зробив... Диявол по� треб, не підтверджених Духом, цей світ пе� реміг. Коли таке сталося, навіть Творець не помітив; він глянув на землю, гадаю, запізно: на ній вже не було жодного дому, де б на щось не чекали, тим самим потверджуючи, що на ній ... немає нічого, нічогісінько. Ні людини, ні Бога. (виділено автором — Я.Г.). Тільки потреби. Тільки нестатки. Тільки жадоба». Полемічне тлумачення біблійних легенд та історій у виконанні Григорія Штоня закцен� товує увагу на масштабності, епічності тра� гедії Ісуса та його вчення, яких не зрозуміло людство, спростивши і підігнавши його по� стулати під свої швидкозмінні та прагматичні потреби. «Суд» у своїй естетичній основі є ідеоло� гемним романом, а Григорій Штонь постає в іпостасі якщо не творця, то принаймні реч� ника нових ідеологем, точніше, ідеологем, поданих крізь призму аксіом й аксіології ни� нішнього часу. Вустами «сущого» через два тисячоліття Ісуса промовляється, як заповіт, як проповідь, як заклинання, ідеологема, що стала наскрізною серед плетива інших ідео� логем: «Тим, хто, можливо, все це прочитає, заповідаю: бійтеся! Не Бога, а себе. Свого розуму, знань, які найбільше воюють. Бо хто йде війною на землю, йому не приналежну? Той, хто знає, якою тій землі треба бути. Хоч потреб її не спізнав ще ніхто. Як, власне, й себе». У тому самому текстовому фрагменті розвиваються похідні від цієї ідеологеми тези «Бійтеся і владик знання, що стає мертвим, як тільки його пойменують взірцевим», «бійтеся слави», «бійтеся кумирів», «жахай� теся норм», «втікайте від спокою — стану Антихриста», які продовжують наснажувати романний простір етико�філософськими сен� тенціями й оприявнювати понятійно�інте� лектуальний інструментарій як засіб утілен� ня онтологічної проблематики. Лексеми «пізнання/пізнайте» і «себе» не випадково з помітною частотністю виокрем� люються у тексті «Суду». За концепцією но� восущого Ісуса (і, відповідно, роману), все розпочинається та завершується зі звернен� ня до себе, до надр власного безкінечного макросвіту, і саме в цьому й утілюється гу� маністичне ставлення до людства. Полемічні інтенції Григорія Штоня зосе� реджуються і на явищах національного істо� ричного та культурного прошарку. В романі «Рай» у формі спогаду�видіння «Я»�свідо� мості, яка мандрує у часі й просторі, подаєть� ся малюнок козацької навали на турків та етноетюд «козаків січового вишколу», що відкрито полемізує зі «своїми» міфами й інтерпретаціями�слоганами: «Ці гультяї й розбишаки ... могли спокійно вирізати хоч би й увесь Царьград. До цурки. А спитай заради чого? Повних кишень каміння та золота, яке разом з єдвабами та оксамитами за місяць� другий пропивалося... // Часом пишуть: вони мстили. Кому? Дітям, яких ставили в ряд, притискали лавкою чи дошкою попід шиї до стін, і душили. Аби менше було погані. Якої і де? І хто хоч одну на всі часи армію сміє на� звати доброю?» Григорій Штонь виступає полемістом, опонентом традиційно�стандарт� них трактувань, незважаючи на джерела та корені їхнього походження й увиразнюючи тексти вибуховою мисленнєвою енергети� кою, яка фактично стає лейтмотивним чин� ником мисленнєвого дійства його романів. Усією романною фактурою він узагалі запро� шує до полемізування як стану людського духу, до пошуку й моделювання усе нових версій, припущень, здогадок, оскільки версі� ювання засноване на прихованій чи оче� видній полемічності, а, за концепцією пись� менника, доки триває полеміка — доти три� ває життя. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 3 91 У «Суді» й «Раю» багатовимірно й багатоас� пектно утверджується найфундаментальніша в реаліях обох творів ідеологема, що виражена формулою�сентенцією, формулою�посланням, формулою�молитвою «навчайтесь Життю». Мотив життя є найулюбленішим, найсокро� веннішим у романах Григорія Штоня. Урешті «Суд» і «Рай» — це твори про Життя, це твори про «земний рай, який ми творимо за життя» (виділено автором — Я.Г.), про невичерпну складність і багатогранну поліфонічність зем� ного буття, величного саме своєю мінливою, швидкоплинною і невловимою красою. Романи «Суд» і «Рай» цілком мають прит� чові ознаки й утверджують те, що давно ввій� шло у «кров і плоть» світової літератури, — неповторність людського часу на землі, часу розвою, розквіту, страждань і пізнання на ній, вони різноманітно варіюють макротезу, що справжнє життя — це гранично, беззастереж� но «живе життя», це творчість і творіння са� мого життя. «Пообіч часу» — ця збірка інтелектуально� онтологічних романів Григорія Штоня — спрямовує погляд людини, яка прагне труд� ного й напруженого мислення, углиб себе. Себто углиб власної історії духу, углиб болю� чих і психологічно важких проблем, углиб такої недосконалої і такої ще не дослідженої свідомості, що вона постає трагедійною вже тому, що належить людині. Книжками Володимира Яворівського «День переможених» та Григорія Штоня «Пообіч часу» українська література засвід� чує своє тяжіння до розширення як території художнього зображення, так і простору мис� леннєвого пошуку. Вона стає відкритішою для реального, не підфарбованого життя і несподіваних у своїй сміливості й мужності поворотів думки. У широкому сенсі найнові� ша українська художня свідомість стає осяж� нішою, багатшою, цівілізованішою, і це є сут� нісною ознакою нинішньої культурної та со� ціумної доби.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2134
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0372-6436
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:37:21Z
publishDate	2006
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
record_format	dspace
spelling	Голобородько, Я. 2008-09-10T16:45:45Z 2008-09-10T16:45:45Z 2006 Українська проза: від художнього фактажу до образного моделювання (Колізії та аспекти новітніх тенденцій) / Я. Голобородько // Вісн. НАН України. — 2006. — N 3. — С. 84-91. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2134 Українська література помежів’я ХХ–ХХІ століть становить вдячне і цікаве для уважної аналітики явище, оскільки засвідчує прояв багатогранних тенденцій. Національний образно художній процес раніше так рельєфно не поставав, кон центровано не виявлявся, і є таким, яким він років двадцять—тридцять тому видавався не тільки малореальним, а й немислимим. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Есе Українська проза: від художнього фактажу до образного моделювання (Колізії та аспекти новітніх тенденцій) Article published earlier
spellingShingle	Українська проза: від художнього фактажу до образного моделювання (Колізії та аспекти новітніх тенденцій) Голобородько, Я. Есе
title	Українська проза: від художнього фактажу до образного моделювання (Колізії та аспекти новітніх тенденцій)
title_full	Українська проза: від художнього фактажу до образного моделювання (Колізії та аспекти новітніх тенденцій)
title_fullStr	Українська проза: від художнього фактажу до образного моделювання (Колізії та аспекти новітніх тенденцій)
title_full_unstemmed	Українська проза: від художнього фактажу до образного моделювання (Колізії та аспекти новітніх тенденцій)
title_short	Українська проза: від художнього фактажу до образного моделювання (Колізії та аспекти новітніх тенденцій)
title_sort	українська проза: від художнього фактажу до образного моделювання (колізії та аспекти новітніх тенденцій)
topic	Есе
topic_facet	Есе
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2134
work_keys_str_mv	AT goloborodʹkoâ ukraínsʹkaprozavídhudožnʹogofaktažudoobraznogomodelûvannâkolízíítaaspektinovítníhtendencíi

Українська проза: від художнього фактажу до образного моделювання (Колізії та аспекти новітніх тенденцій)

Institution

Similar Items