Підгрунтя історії України
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1997 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1997
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213711 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Підгрунтя історії України / Т.А. Вовк, В.В. Отрошенко // Український історичний журнал. — 1997. — № 2. — С. 3-18. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860291117005668352 |
|---|---|
| author | Вовк, Т.А. Отрошенко, В.В. |
| author_facet | Вовк, Т.А. Отрошенко, В.В. |
| citation_txt | Підгрунтя історії України / Т.А. Вовк, В.В. Отрошенко // Український історичний журнал. — 1997. — № 2. — С. 3-18. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-20T15:21:33Z |
| format | Article |
| fulltext |
СТАТТІ
Проблеми давньої та середньовічної
історії України
Т. А. ВОВК (Київ), В. В. ОТРОЩЕНКО (Київ)
Підґрунтя історії України
Для розуміння історико-культурних процесів, які мали місце на теренах
України протягом останнього мільйона років, необхідно чітко усві-
домити особливості геополітичного розташування країни. Незаперечна
теза: "Україна — земля, що лежить скраю" 1 — потребує розгорнутого
пояснення. Побутове уявлення про Україну як окраїну Росії склалося від-
носно пізно і не відповідає істині. Адже поняття "Україна" було сфор-
мульоване ще в XII ст., коли Росія ні як держава, ні як етнонім не існу-
вала. Україна — спочатку переяславська, а згодом подільська —
утворилася на краю Великого Степу, і саме він відігравав в українській істо-
рії велику і не завжди конструктивну роль. На тлі Великого Степу, євра-
зійського за своєю сутністю,Україна виглядає як крайЄвропи взагалі.
Такому сприйняттю відповідає й позиція античних географів, які
кордон між Європою та Азією проводили по р. Танаїс (Дон) та Боспору
Кіммерійському (Керченській протоці) 2. Саме через наш край проходить
згусток суходольних шляхів, які географічно й історично пов'язують
Європу з Азією. Інша лінія сполуки між Європою та Азією, що функціону-
вала протягом тисячоліть,пролягала крізь Балкани таМалуАзію.
Таким чином, геополітичне розташування України та Греції має
певну схожість у тому плані, що обидва народи волею історичної долі
опинилися на краю Європи. За цією, здавалося б, формальною схожістю
стоїть суто конкретна функція захисту континенту від загрози зі
сходу — з Азії. З іншого боку, Греція та Україна за певних умов були
найзручнішими плацдармами для здійснення глобальних замірів євро-
пейських завойовників, починаючи з Олександра Великого. У такій геопо-
літичній ситуації завжди важко втримати політичну незалежність, але ніщо
не завадило сприймати найпрогресивніші традиції культури, віри, демократії.
Важливим геополітичним фактором для України є Чорне море. Воно
також є природним кордоном між Європою та Азією, і довкола нього, у
так званій циркумпонтійській зоні, протягом тисячоліть відбувалися
події надзвичайної історичної ваги. Саме з цією зоною пов'язане, зок-
рема, походження індоєвропейських народів, до яких належить і
український. Усі гіпотези походження індоєвропейців прив'язані до Чор-
ногоморя, а отже, до теренівУкраїни3.
І нарешті, слід чітко усвідомлювати, що край України проходить
через її серце, розтинаючи сучасну територію ніби по діагоналі з півден-
ного заходу на північний схід. На північний захід від Орелі та Тясмина,
де й зародилася власне Україна4, процеси державотворення проходять
інтенсивно, а на південному сході, з боку Великого Степу, вони активно
гальмуються, відцентрові тенденції набувають загрозливого характеру.
Така ситуація склалася не за один день чи рік, аформувалася протягом
ISSN 0130-5247. Укр. іст.жури. 1997, №2 З
Т. А. Вовк, АВ. Отрощенко
тисячоліть. Різнобій регіональних ритмів української історії завжди
породжував фактор нестабільності, стримував чи руйнував державотворчі
потуги. Тому ґрунтовне вивчення історії Великого Степу загалом і
українського його клину зокрема стає першочерговим завданням на-
уковців. Такий підхід матиме велике значення не лише для історичної
науки, а й сприятиме виробленню конкретних мотивованих порад,
політикам сучасності.
Важливою проблемою є момент відліку української історії. Чи
починати її від появи етноніму "Україна", чи від Кия, чи від поселення
людини на Кирилівських висотах понад Дніпром? Історія починається з
тієї днини, коли перші люди ступили на землю України. Й населення
ніколи не було сталим, і тому племена та народи, які у той чи інший час
перетинали її межі, ставали чинниками і дійовими особами її історії. Су-
купним результатом їх багатотисячолітніх зусиль є сучасна Українська
держава.
Найдавніші ланки процесу походження людини —антропогенезу —
простежені далеко за межами України — у Південно-Східній Африці.
Отже, перші люди прийшли на терени України іззовні. Відбулася ця істо-
рична подія близько 1 млн років тому. їх шлях пролягав крізь західні регі-
они Передньої Азії та Балканський півострів. Відповідно, первісне заселен-
ня проходило з південного заходу та заходу, від ЗахідноїУкраїни на схід.
Стоянки найдавніших в Україні людей відомі у Закарпатті, на Дніст-
рі, Житомирщині, у Донбасі, Гірському Криму. Найдавнішою з них є
стоянка Королеве у Закарпатті, де у відповідних геологічних шарах
виявлені кам'яні знаряддя пращ — чоппери. Людські істоти цієї
ашельської епохи раннього кам'яного віку називаються архантропами.
Тривав процес формування людини як біологічного типу. Стверджувати
щось конкретне щодо соціальної організації найперших осередків життя
архантропів вУкраїні неможливо внаслідок браку необхідної інформації.
Значно більший обсяг даних маємо про наступну, мустьєрську,
епоху, яка розпочалася близько 150 тис. років тому і тривала понад
100 тис. років. її репрезентує новий фізичний тип людей —палеоант-
ропи, або неандертальці. Якщо пам'яток попередньої, ашельської, епохи
виявлено лише кілька розрізнених по Україні, то мустьєрські (а їх
відкрито вже близько двохсот) утворюють вісім локальних груп
(кримську, закарпатську, передкарпатську, житомирську, дніпровську,
деснянську,причорноморську та донецько-надазівську)5.
Отже, неандертальці освоюють практично всі терени України.
Процес розселення, як і в попередню епоху, йшов із заходу на схід. До
колективів людей, що мешкали в межах України, додавалися нові.
Привласнюючий, мисливський характер господарства вимагав рухомого
способу життя, будучи зв'язаний з пересуванням об'єктів полювання —
тварин. Великим фактором нестабільності був суворий клімат з пері-
одичними зледеніннями. Протягом останнього мільйона років відбулося
чотири великих зледеніння. Найпотужнішим з них виявилося рісське
(дніпровське), коли крига вкрила значну частину Північної України.
З відступом дніпровського льодовика на північ розпочалася мустьєрська
доба вУкраїні,щонагадувала тоді тундру.
Таким чином, ритми найдавнішої історії України були зумовлені мо-
гутніми природними факторами — рушійними силами прогресу. Пока-
зово, що кожне нове зледеніння не відкидало людство назад, а ставало
ніби підоймою для епохальних зрушень. Неандерталець знайшов вагомі
аргументи протистояння холоду, побудувавши першу домівку і роз-
паливши в ній вогнище. Залишки штучного житла, за фундамент якого
правили кістки забитих мамонтів, досліджені на стоянці Молодова І
Чернівецької області на р. Дністер. У помешканні виявлені рештки
15 вогнищ.
4 ISSN 0130-5247. Укр. іст.жури. 1997, №2
Підґрунтя історії України
Іншим вагомим свідченням людяності неандертальців правлять
рештки свідомо здійснених поховань. У печері Кіїк-Коба у Криму в спе-
ціально видовбаних у скелі ямках виявлені поховання жінки та немов-
ляти. З становленням поховального ритуалу нерозривно пов'язане фор-
мування певних релігійних уявлень. Збільшується та збагачується номен-
клатура кременевих знарядь праці, вдосконалюється техніка обробки
кременю. Ведення сталого мисливського промислу потребувало певної
соціальної організації суспільства.
Для характеристики суспільного устрою ранніх людських колективів
застосовується термін "первісне людське стадо". Уведений до наукового
обігу радянськими вченими 30-х років, він не був сприйнятий світовою
наукою і залишився виключно доробком марксизму. Реальні надбання
культури архантропів та палеоантропів ніяк не узгоджуються з терміном
"стадо", доладним при описі світу тварин, і вимагають іншого — "гро-
мада". Громади неандертальців репрезентують ранні форми суспільного
устрою, але досить ефективні, щоб опікуватися за людину-родича як за
життя її, так і по смерті.
Нове, вюрмське (ваддайське) зледеніння (останнє в історії) розпоча-
лося приблизно 80 тис. років тому. На тлі цього найсильнішого похоло-
дання, що тривало майже 70 тис. років, відбувся історичний процес
формування людини сучасного біологічного типу — людини розумної.
Саме з її діяльністю пов'язаний пізній палеоліт в Україні, що датується
за радіовуглецевими пробами від 35 тис. до 10 тис. років до н. е. Це була
доба розквіту мисливського господарства, представлена в Україні понад
800пам'ятками.
Більшість виявлених пам'яток зосереджена у західній, центральній
та північній Україні, тобто ближче до льодовика, південний край якого
перетинав Білорусь. Найменше ж їх на півдні України, де мали б бути
більш сприятливі кліматичні умови. Дослідниками пізнього палеоліту
виділені п'ять груп пам'яток: закарпатська, дністровська, волинська, се-
редньодніпровська та степова. Перші чотири відносяться до європейсь-
кої прильодовикової культурної зони пізнього Палеоліту, а степові
пам'ятки є північноюпериферією середземноморської культурної зони.
Етапи розвитку пізнього палеоліту в Україні відповідають загаль-
ноєвропейським: ранній (оріньяко-солютрейський) позначений розкві-
том мисливського господарства з мамонтом як головним об'єктом полю-
вання, досконалою технікою обробки кременю, появою найдавніших
кістяних знарядь праці — вістрів до списів, формуванням мистецтва;
пізній (мадленський) позначений зміною основної промислової
тварини -— нею стає північний олень, розвитком рибальства, серед
крем'яних знарядь праці з'являються мікролітичні, розвивається косто-
різна справа, сягає своїх вершин палеолітичне мистецтво (живопис, гра-
фіка, скульптура, музика). Саме в мадленський час (XII—X тис. років до
н. е.) з'являється найдавніша стоянка людей на пагорбах Києва —
Кирилівська, відкрита корифеєм української археології В.В.Хвойкою.
Суворі умови життя у прильодовиковій смузі спонукали людей до
розвитку будівництва. Залишки жител виявлені на багатьох стоянках
України. Вони стали об'єктом монографічних досліджень6. Більшість
жител мали округлу форму з основою, викладеною з кісток тварин, го-
ловним чином мамонтів. Сферична чи конічна стеля конструювалася з
жердин, накритих шкурами тварин. Вогнище знаходилось у центрі
житла.
Складнішу архітектуру мали трисекційні видовжені житла з трьома
вогнищами. Така споруда відкрита на стоянці Пушкарі на Десні. На
одній стоянці вдалося виявити 6 жител. Отже, на пересічній стоянці
було 4—6 жител, у яких могли мешкати 5—7 сімей із загальною кількіс-
тюжителів до 50 осіб.Житла розташовувалися у ряд чи по колу. Заслу-
ISSN 0130-5247. Укр. іст.жури. 1997, №2 5
Т. А. Вовк, АВ. Отрощенко
гою українських археологів є виділення "святкового" дому на стоянці
Мізин наДесні.
Досліджені стоянки дають можливість зробити реконструкції соці-
ального устрою пізньопалеолітичної доби на теренах України. Базовою
суспільною одиницею виступає сім'я. Сукупність сімей, що проживали
на одній стоянці, утворювала кровноспоріднену громаду, очолювану ста-
рійшиною7. Громада контролювала закріплені за нею мисливські угіддя,
проводила загінне полювання, розподіляла продукти харчування, здобуті
спільними зусиллями. Шлюбні стосунки, за законами екзогамії, могли
відбуватися лише між представниками різних громад. Отже, громада іс-
нувала не сама по собі, а разом з кількома сусідніми колективами.
Сукупність громад утворювала соціально-історичний організм, який
з часоммав оформитися в плем'я.
Важливим елементом соціального устрою є інститут влади. Оскільки
влада потребує певного зовнішнього оформлення, атрибутики, то серед
виробів пізньопалеолітичних майстрів найімпозантніший вигляд мають
4'жезли начальників". Найліпший зразок жезлу, прикрашений
рельєфним зображенням людини, знайдено на стоянці Молодова V.
Його вирізьбили 24 тис. років тому 8.
Отже, уявлення про загальну рівність представників первісних гро-
мад, яке склалося у кабінетних дослідників, не зовсім відповідає реалі-
ям. Фактичної рівності не було ніколи, і розподіл здобичі відбувався з
урахуванням реального внеску в справу кожного з організаторів та вико-
навців. Тому не може бути й мови про якийсь "розклад" первісного сус-
пільства у зв'язку з рухом до державності. Реально ми спостерігаємо
неухильний розвиток суспільно-економічних відносин, який увінчується
утворенням держави. До такого концептуального підходу приводять нас
факти української історії.
На окрему увагу заслуговують культурні здобутки пізньопалео-
літичної епохи. Мистецтво не просто виникає, а органічно входить у
побут первісної людини (декоративне оздоблення жител, аксесуари куль-
тових церемоній, вбрання людини, художнє оформлення святилищ).
Вироби з кісток тварин оздоблювалися ритмічним орнаментом і склад-
нішими абстрактними композиціями.
Образотворче мистецтво також позначене рисами умовності та абст-
ракції. Крізь складну символіку проглядає образ жінки-матері на кіс-
тяних статуетках з Мізинської стоянки на Чернігівщині. Серед чоловічих
образів чільне місце займає "Чаклун" з гроту Чаклуна Кам'яної Могили
біля Мелітополя. Кам'яна Могила — природний останець серед рівного
степу — донесла до наших днів зразки монументального мистецтва вер-
хньопалеолітичної людини 9.
Найдавніші свідчення музичної культури людства вивчені саме на
верхньопалеолітичних пам'ятках України. Це і залишки чотирьрх кіс-
тяних флейт, знайдених на стоянках Подністров'я, і унікальний комп-
лекс ударних та шумових музичних інструментів з кісток мамонта та пів-
нічного оленя, виявлений серед матеріалів стоянки Мізин, і профіль
людини, що співає, на лопатці мамонта з стоянки Городок II на
Волині10. Загалом же культура населення України доби верхнього пале-
оліту виглядає досить оригінальноюна європейському культурному тлі.
Залежність історичних епох від геологічних на ранніх стадіях
розвитку людства підтверджується співпадінням часу зміни льодовикової
епохи — плейстоцену — голоценом, тобто сучасною геологічною
епохою, з початком мезолітичної доби в історії людства. Хронологічно
епоха мезоліту датується IX—VI тис. до н. е. і поділяється на два пері-
оди — ранній та пізній. Загальне потепління клімату і поліпшення умов
існування істотно позначилися на зростанні кількості населення. На те-
ренахУкраїни виявлено понад 300мезолітичнихмісцезнаходжень.Виді-
6 ISSN 0130-5247. Укр. іст.жури. 1997, №2
\
Підґрунтя історії України
ляються дві культурно-територіальні зони — південна степова мікро-
літична та полісько-лісостепова мікро-макролітична. Своєрідний регіон
утворюють пам'яткиСередньогоПодністров'я таПрикарпаття.
Основним заняттям населення залишається мисливство, але відбу-
вається поступова зміна об'єктів полювання: на зміну мамонту,
шерстистому носорогу, північному оленю, бізону приходять дикі бики,
коні, благородні олені, кабани, тобто більш рухливі мобільні тварини.
Відповідно підвищується темп життя, рухливість населення. Головним
знаряддям полювання стає лук із стрілами. Загінне полювання
змінюється облавним. Із застосуванням кістяного гачка важливим дже-
релом поповнення харчового раціону стає рибальство. Розвивалося
також річкове збиральництво молюсків, раків тощо. Серед знарядь праці
переважають складені з дрібних крем'яних платівок-мікролітів на кістя-
ній чи дерев'яній основі. З кременю виготовлялися вістря до стріл, а з
кістки— вістря гарпунів.
Оскільки населення зростало швидше, ніж відновлювалося поголів'я
вбитих на полюванні диких тварин, це призвело, зрештою, до кризи
мисливського господарства. Розвиток рибальства та річкового
збиральництва лише частково компенсував брак необхідних продуктів
харчування. Криза охопила привласнюючу систему господарства як таку,
що гальмувала подальший розвиток суспільства. Середній вік мезо-
літичного населенняУкраїни лише 23 роки.
Вихід з кризи був можливим лише на шляхах переходу до відтворю-
ючих форм господарства — скотарства та землеробства. Вже в мезоліті
зафіксовані перші спроби приручення диких тварин: спочатку —
собаки, а згодом — свині. Але розвиток відтворюючих форм господарст-
ва вимагав осілого способу життя. Таким осередком осілості стає у мезо-
літі Дніпровське Надпоріжжя, де виявлені довготривалі поселення (Огрінь,
Осокорівка) та найдавніші в Європі ґрунтові могильники (Василівський
перший та третій, Волоський). У тілах багатьох небіжчиків чоловічої статі
виявлені вістря стріл,щосвідчить про загальну нестабільність ситуації.
Суспільний устрій мезолітичної доби вивчений у загальних рисах за
браком необхідної кількості гарно досліджених інформативних пам'яток.
Існує гіпотеза про консолідацію рухомих мисливських родових громад у
племена. За умов кризи мисливсько-рибальського господарства, бо-
ротьби за кращі мисливські та риболовецькі угіддя роль громадської
організації зростала.
Доба неоліту (кінець VI—IV тис. до н. е.) була поворотною в історії
людства. Видатний англійський археолог, знайомий з марксизмом,
В. Г. Чайлд ввів таке поняття, як "неолітична революція", щоб підкреслити
історичне значення саме цієї епохи. Її сутність полягає у переході від
привласнюючих до відтворюючих форм господарства. Цей процес не був
одномоментним, а розтягнувся на кілька тисячоліть. Отже, поняття "рево-
люція" щодо цих епохальних економічних зрушень досить умовне. Воно
має наметі лише підкреслиш значимість подій, які малимісце у неоліті.
За теплого атлантичного природно-кліматичного періоду формується
сучасний ландшафтний поділ України на Поліську, Лісостепову та Сте-
пову зони. Від середини VI тис. до н. е. починає утворюватися гумусний
покрив землі, тобто сучасні українські чорноземи. Формальною ознакою
утвердження неолітичної доби є поява кераміки. Останній винахід не
лише докорінно змінив побут людини, а й надав незамінний матеріал
для вивчення культури, ідеології і навіть етнічної належності первісних
громад.
Саме від неолітичної доби є підстави говорити про етнічну
специфіку населення України, що було неможливим у попередні епохи.
Згадаємо, що для характеристики пам'яток палеолітичної та мезо-
літичної діб археологи використовують еталонні пам'яткиФранції
ISSN 0130-5247. Укр. іст.жури. 1997, №2 7
Т. А. Вовк, АВ. Отрощенко
(Ащель, Мустьє, Оріньяк, Солютре, Азіль, Тарденуаз). З неоліту є
можливість виділення конкретних археологічних культур, за якими
стояли певні етнічні угруповання. Недарма ж кераміку називають "хлі-
бом археології".
Неоліт України склався під впливом розвинутіших осередків не-
олітичної революції на Передньому Сході та в Східному Середземно-
мор'ї. Неолітизація Європи відбувалася через Балканський півострів та
Подунав'я. Відповідно носії культур Крилі та лінійно-стрічкової кера-
міки 11 просуваються на терени України із заходу. Перші заселяють За-
карпаття, другі — Західну Україну. Під впливом культури Криш у серед-
ніх течіях Південного Бугу та Дністра формується буго-дністровська
культура. Протягом V—IV тис. до н. е. процес неолітизації охоплює всю
територію України. У Надпоріжжі на мезолітичній основі утворюється
сурсько-дніпровська культура, північніше —дніпро -донецька, а на півд-
ні — гірськокримська. Найпізніше неоліт утверджується на північному
сходіУкраїни, демешкали носії культури ямково-гребінцевої кераміки.
Якщо кераміка поширюється серед усього населення України, то
відтворюючі форми господарства — лише серед прийшлих племен За-
хідної та Південно-Західної України. Вони належали до середземно-
морського антропологічного типу. Корінне населення — пізні кро-
маньйонці — продовжувало займатися мисливством та рибальством,
поступово переймаючи більш прогресивні форми господарства.
З свійських тварин розводили велику та дрібну рогату худобу, свиней.
Примітивне мотичне землеробство базувалося на вирощуванні кількох
сортів пшениці та ячменю. Значним досягненням на теренах обробного
виробництва слід вважати опанування технології шліфування кам'яних
знарядь праці. Завдяки цьому стали виготовляти різноманітні кам'яні
сокири—могутній, як на той час, засіб наступу на природу.
У поховальному ритуалі неолітичної доби переважають поховання у
випростаному стані з досить виразним супроводжуючим інвентарем,
серед якого з'являються, зокрема, найдавніші булави у Маріупольському
та Микільському могильниках дніпро-донецької культури. Похованих
засипали тоді червоною фарбою — вохрою. У цей період відомі також
окремі випадки принципово нового для теренів України поховального
обряду— кремації.
Підбиваючи підсумок історичного процесу, що проходив на теренах
України протягом кам'яного віку, слід виділити такі найголовніші його
досягнення: завершився тривалий процес формування людини як біоло-
гічної істоти; заселення цієї території людиною відбувалося із заходу на
схід, завершившись у пізньому палеоліті; утверджується суспільна орга-
нізація у вигляді ранньородової громади, яка складалася з окремих
парних сімей; спостерігається злет духовної культури — ранні форми
релігії, музики, образотворче та декоративне мистецтво, позначені
рисами своєрідності; неухильно удосконалювалася техніка обробки ка-
меню та кістки, освоєне керамічне виробництво; епохальне значення
мав перехід від привласнюючих до відтворюючих форм господарства —
неолітична революція.
Протягом кам'яного віку населення України розвивалося у руслі
палеоєвропейських культурних процесів, поширюючи культурні традиції
та здобутки на схід. Важко стверджувати щось певне про етнічний склад
населення України у кам'яному віці. Наявність двох антропологічних
типів, пов'язана з різними формами господарської діяльності, вказує на
етнічну неоднорідність людських колективів. Загалом же переважає
думка, що терени України заселяло у кам'яному віці доіндоєвропейське
населенняЄвропи.
Доба енеоліту стала поворотним моментом в історії України у тому
плані,що її територія розділилася на два супротивні, аж до антагонізму,
8 ISSN 0130-5247. Укр. іст.жури. 1997, №2
Підґрунтя історії України
світи — світ землеробів та світ скотарів12. Більш-менш активне
протистояння згаданих світів тривало понад 5000 років — від XXXVI ст.
до н. е. до XVIII ст. н. е., істотно впливаючи на плин державотворчих
процесів в Україні. За межами цього протистояння на півночі та північ-
ному сході населення продовжувало жити в епосі неоліту, займаючись
мисливством та рибальством. Нерівномірність розвитку окремих регіонів
України за доби енеоліту стає особливо відчутною.
Енеоліт (4000—2700/2500 рр. до н. е.) збігається з пізньоат-
лантичною фазою голоцену, коли створилися оптимальні умови для
життя людей на теренах України. У цю епоху відтворюючі форми госпо-
дарства остаточно беруть гору: Землеробські племена освоюють лісостеп,
а скотарські упевнено оволодівають степовою смугою. 6 історії України
доба енеоліту позначена перш за все феноменом трипільської культури.
З появою трипільських племен на теренах України енеоліт роз-
починається, а з їх загадковим зникненням— закінчується.
Виділена сто років тому видатним українським археологом
В. В. Хвойкою після розкопок поблизу с. Трипілля Київської області
трипільська культура успішно вивчається вітчизняними та іноземними
спеціалістами. Сформувалася вона на теренах Румунської Молдови ще у
V тис. до н. е., де має назву Кукутень. Трипільське населення послідов-
но заселяє басейни річок Пруту, Дністра, Південного Бугу на ранньому
етапі свого розвитку (перша половина IV тис до н. е.)13. Відкрито
150 пам'яток ранньотрипільської культури. На середньому етапі (друга
половина IV тис. до н. е.), просуваючись далі на північний схід,
трипільські племена досягають Дніпра і заселяють південь Київщини.
Тоді й виникає поселення біля с. Трипілля, яке й дало назву культурі.
На пізньому етапі (перша половина III тис. до н. е.) трипільські племена
займають степову смугу Північно-Західного Причорномор'я і підніма-
ються на півночі аж до кордонів лісу. В районі Києва вони перетинають
Дніпро, вступаючи у безпосередній контакт з неолітичними племенами
культури ямково-гребінцевої кераміки. Вся Правобережна Україна аж до
Карпат таВолині контролювалася тоді носіями трипільської культури14.
Високий рівень розвитку трипільської культури, що знайшов відоб-
раження в архітектурі, керамічному виробництві, ідеології, породив уяв-
лення мало не про "цивілізацію". Такі уявлення посилились у зв'язку з
відкриттям у семидесятих роках поселень-гігантів трипільської культури
на Черкащині15. їх площа становила 200—450 га, на якій розміщувалося
майже 3000 жител, де проживало приблизно 15000 чол. Поява таких
поселень пояснюється загостренням зовнішньополітичної ситуації та
потребами оборони, але остаточно це питання не з'ясоване. Проте за
рівнем соціально-економічного розвитку трипільське суспільство
лишилося первісним. Продукції землеробства та скотарства не вистачало
для одержання стабільного надлишку продовольства, щоб утримувати
панівний прошарок суспільства.
Великі поселення, проіснувавши близько ста років, так само рапто-
во, як і з'являлися, зникали, не встигши трансформуватися у міста. Зна-
ряддя праці, як і раніше, виготовлялися з кременю, кістки та дерева, а
металеві вироби були рідкісними. У розвитку засобів пересувань мав
місце помітний прогрес — використовувалися запряжені волами сани,
але ще не було колісного транспорту. Екстенсивний характер землероб-
ства змушував населення періодично переселятися з виснажених земель на
нові угіддя. Давалася взнаки й віддаленість від осередків найдавніших циві-
лізацій Близького Сходу. Тому соціально-економічні процеси енеолітичної
доби продовжували розвиватися у рамках первісного суспільства.
І все ж загальний рівень розвитку племен трипільської культури на
тлі синхронного населення України був досить високим. Поселення роз-
міщувалися на високих горбах,мали кругову забудову. Зафіксовані
ISSN 0130-5247. Укр. іст.жури. 1997, №2 9
Т. А. Вовк, АВ. Отрощенко
рештки дво- і навіть триповерхових житлових споруд, глинобитних, на
плетеному з дерева та хмизу каркасі, з круглими вікнами. Підлога жител
фарбувалася червоною вохрою, стіни вкривалися орнаментом. У кожно-
му приміщенні будинку влаштовувалася піч з квадратною основою, без
димаря. В одній з кімнат був жертовник округлої чи хрестовидної
форми, викладений, як і піч, з глиняних вальків, обмазаних глиною, і
пофарбований. Отже, порівняно з кам'яним віком досягнуто нового
рівня комфортності в оселях. Велика увага приділялася зовнішньому та
внутрішньому оформленнюжител, естетиці побуту.
Основу господарства становило примітивне мотичне землеробство,
хоч припускається і можливість впровадження орного. Провідними зер-
новими культурами були плівчаста пшениця та голозерний ячмінь.
Висівалися також бобові — горох та віка. Тваринництво було
придомним. Розводили головним чином велику рогату худобу, а також
овець, кіз, свиней. Серед домашніх виробництв переважало керамічне,
що досягло досить високого рівня спеціалізації. Посуд ліпився руками,
але обпалювався у керамічних горнах, оздоблювався різноманітним
орнаментом — заглибленим, рельєфним або ж мальованим, полі-
хромним. Розвинутою була кременедобувна та обробна індустрія. Шахти
виявлені у Середньому Подністров'ї та на Волині. Первинна обробка
сировини здійснювалася на місцях її видобутку, а знаряддя праці виго-
товлялися в поселеннях.
Надзвичайно яскравою постає духовна культура трипільських пле-
мен з їх особливою шаною до жінки-матері, яку ототожнювали з пло-
дючими силами землі. Десятки жіночих статуеток знайдено у житлах,
біля вівтарів. Зображення чоловіків — поодинокі. Супутником жінки у
міфологічних уявленнях трипільців виступає частіше змій, що обвиває
жіночі тіла та керамічні посудини. Останні також уособлювали жінку.
З глини ж ліпилися дрібні фігурки тварин (бик, свиня, ведмідь). З кера-
міки виготовляли моделі жител з елементами інтер'єру, санчат з голів-
ками биків спереду й ряд інших речей побутового та культового призна-
чення. Культові церемонії відбувалися в приміщеннях, біля вівтаря.
Мистецтво носіїв трипільської культури було схематичним, умовним,
орнаменталізованим. Проте існував й інший, реалістичний напрямок у
розвитку дрібної пластики. Його зразки дають нам можливість уявити
зовнішність трипільців —лисі круглоголові люди з великими горбатими
носами 1б.
На середину IV тис. до н. е. набувають сили скотарські племена,
репрезентовані культурами степового енеоліту. Вони освоюють степову
смугу України, підтримуючи жваві контакти з трипільськими племенами
на середньому та пізньому етапах їх розвитку. Степовиками був
приручений кінь — тварина вельми важлива як з огляду харчування, так
і як засобу пересування. Середньостогівська культура у Подніпров'ї та
на Лівобережній Україні була найдавнішою культурою конярівІ7. Кінь
стає твариною, незамінною у пастушому господарстві. Не дивно, що
символом влади вождів скотарських племен були у середині IV тис.
до н. е. скіпетри з кам'яним кінноголовимнавершям.
Загалом для скотарських племен характерна культурна орієнтація на
схід та південний схід, тоді як трипільські племена були однозначно
пов'язані з південним заходом — племенами Балкано-Карпатського
регіону. Така полярна різносторонність культурних та політичних інтере-
сів ставала причиною постійної конфронтації. Кордони протистояння,
відповідно до ситуації, зміщувалися на південний схід або ж північний
захід від "демаркаційної лінії" поділу степової та лісостепової зон
України.
Перше велике протистояння землеробів та скотарів України тривало
протягом тисячі років (XXXVI—XXVI ст. до н. е.).Воно призвело до
10 ISSN 0130-5247. Укр. іст.жури. 1997, №2
Підґрунтя історії України
етнокультурних змін геополітичного масштабу. Був зупинений одно-
бічний рух.груп населення з Центральної та Південної Європи на схід.
Натомість скотарські племена опановують не лише Північне
Причорномор'я, а й просочуються на Балканський півострів, Угорську
рівнину, що привело не лише до активного речового обміну та взаємо-
збагачення різних господарчих систем, а й до зміни етнічної карти
великих регіонів.
З середини IV тис. н. е. починає функціонувати північна
(українська) лінія зв'язків між населенням Кавказького та Балкано-Кар-
патського регіонів. Система культурних зв'язків охоплює все чорно-
морське довкілля, тобто утворюється циркумпонгійська культурна про-
вінція. З цим строкатим ланцюгом народів довкола Чорного моря усі до-
слідники так чи інакше пов'язують походження індоєвропейців. Звідси
розпочалася індоевропеїзація величезних просторів Європи та Азії,
стимульованамобільністю саме скотарських племен.
Світ скотарів протягом згаданого вище тисячоліття не виглядає мо-
нолітним. Племена північної степової смуги розводили коней (середньо-
стогівська та репінська культури). На півдні степової смуги та в Криму
переважали вівчарі (нижньомихайлівська, кемі-обінська та пов'язана
походженням з Трипіллям усатівська культури). І нарешті, племена
ямної культури спеціалізувалися на відгодівлі переважно великої рогатої
худоби. Якщо трипільцям Україна завдячує глибинними землеробськими
традиціями, саньми та глиняною пластикою малих форм, то від скотарів
йдуть такі вагомі елемента культури, як курган, кам'яна монументальна
скульптура, поетизація вже не жіночої плодючості, а чоловічої всемогут-
ності та сили, клейноди, колесо та віз,шнур.
У середині III тис. до н. е. відбулася важлива історична подія: стро-
каті угруповання скотарів консолідувались у грандіозну ямну культурно-
історичну спільність. Степовики встановили контроль не лише над не-
осяжними пасовиськами від Південного Зауралля до Нижнього
Подунав'я, а й почали потужний тиск на лісостеп. Приблизно у цей же
час, вичерпавши резерв родючості земель Правобережної України,
зникає трипільська культура. Перейняті недоступними нам ідеями,
трипільці спалювали свої великі та малі села, переселяючись на нове
місце. Останній їх маршрут лишається невідомим. Якщо шлях трипіль-
ців в Україні позначений згарищами селищ, то віхами на шляхах розсе-
лення ямних племен є найдавніші у лісостепу кургани. Десятки їх спо-
руджені, зокрема, на згарищах трипільських осель, що дає можливість
простежити послідовність епохальних подій. Рух ямних племен на північ
знаходить логічне завершення після оволодінняКиївськими висотами.
Тут слід акцентувати увагу на особливому місці та ролі Київщини у
стародавній історії України. З доби енеоліту наймогутніша в Україні
етнокультурна сила веде боротьбу саме за цей ключовий регіон. Спочат-
ку трипільці виборюють його у племен неолітичної дніпро-донецької
культури. Потім ямники захоплюють Київщину, зупиняючи на цій межі
рух на схід носіїв культури кулястих амфор. Далі племена катакомбної
культури отримують на рубежах Києва носіїв середньодніпровської куль-
тури шнурової кераміки, передаючи Київщину у спадок носіям культури
багатоваликової кераміки. Останні протистоять племенам постшнурових
культур Правобережної України. Цю естафету боротьби за Київщину
можна простежувати й далі, за доби писемної історії. Відлунням цієї ба-
гатотисячолітньої боротьби стали назви річок Київщини: слов'янські,
іранські, ілірійські, балтські, германські. Жоден інший регіон держави
неможе похвалитися такою етнічною строкатою гідронімією.
Київські висоти дуже вдало географічно розташовані. Саме тут мо-
гутній стовбур Дніпрової річкової системи рішуче розгалужується на три
гілки: східну,щоДесноютаСеймом веде у басейнДону;північну,що
ISSN 0130-5247. Укр. іст.жури. 1997, №2 11
Т. А. Вовк, АВ. Отрощенко
головним руслом веде до верхів'їв Волги, а притоками —до Даугави; за-
хідну, що найкоротшим шляхом дає змогу дістатися Західного Бугу,
Вісли, Німану. Повз Київські висоти проходив, до того ж, трансєвро-
пейський суходольний шлях, який з'єднував світ угро-фінських племен з
теренами сучасної Угорщини. Зг Київськими висотами починалися важ-
копрохідні ліси, а південніше, під сучасним Борисполем, закінчувався
лівобережний степовий коридор, мандрувати яким було небезпечно в усі
часи. Тож "Київське вікно" між лісом та степом було оптимальною і
практично безальтернативноюланкоюсполученняміж Заходом таСходом.
Отже, той, хто володів Київськими висотами, опановував водночас
важливий вузол європейської торгівлі. У добу енеоліту — бронзи тут
торгували металом, бурштином, сіллю, зерном, худобою, прикрасами.
Не дивно, що саме Київщина, як жоден інший регіон України, крім За-
карпаття, багата на знахідки скарбів металевих речей, ливарних форм,
окремих бронзових виробів. їх привозили сюди зусібіч.
Таким чином, у другій половині III тис. до н. е. в Україні відбувся
перехід від енеоліту до бронзового віку. В ужитку ямних племен вже
використовувалися бронзові речі, вироблені з металу кавказького поход-
ження. Племена ямної культури, займаючи всю степову смугу та цент-
ральні області лісостепу, фактично панували в Україні. На захід від су-
часного Києва, у правобережних областях та Західній Україні, мешкали
носії культури кулястих амфор, які вели комплексне землеробсько-ско-
тарське господарство. На північному сході України продовжували жити
неолітичні племенамисливців та рибалок ямково-гребінцевої кераміки.
Відбуваються значні зрушення у соціальній організації суспільства.
Вдосконалюється племінна структура. Якщо у трипільському суспільстві
основою громади була велика сім'я, об'єднана з сусідами власністю на
землю, то у скотарських племен первинною клітиною суспільства стає
моногамна сім'я з відособленою формою власності на худобу, а зго-
дом — і на випаси. Споріднені малі сім'ї були об'єднані у патронімії,
які контролювали певну місцевість. Сукупність патронімій становить
плем'я. Племена об'єднувалися у союзи. Серед спеціалістів існують
великі розходження щодо можливості зіставлення племені та союзу пле-
мен з археологічною культурою. Більшість дослідників схиляється до
думки, що археологічна культура відповідає племені чи навіть союзові
племен. Останній варіант можливий тоді, коли культура займає велику
територію і поділяється на локальні (місцеві) варіанти, які у такому разі
відповідають окремимплеменам.
Розвиток форм власності т- від колективної, через відособлену, до
приватної — об'єктивно вів до майнового розшарування, яке відповідно
закріплюється у соціальній сфері. У скотарських племен українського
Півдня процеси майново-соціального розшарування проходили ін-
тенсивніше, ніж у землеробів Лісостепу, що й зумовило культурно-еко-
номічну перевагу степових племен протягом бронзової доби. Адже худо-
ба потребує індивідуального догляду, легше приватизується та відчу-
жується, ніж земля. У скотарських племен раніше оформився прошарок
родо-племінної аристократії, яка поступово зосереджувала у своїх руках
функції управління. Паралельно відбувалося ідеологічне обґрунтування
соціальних зрушень, засвідчене пам'ятками культової архітектури (курга-
нами) та скульптури (стелами).
Бронзовий вік (2500—900 рр. до н. е.) за формальну ознаку має на-
явність штучних металевих сплавів на мідній основі та виготовлення з
них знарядь праці, зброї, побутових речей та прикрас. Кременеобробна
індустрія, що домінувала в енеолітичну добу, зазнає кризи, неухильно
згортаючи обсяги виробництва. Натомість зростає вага та розширюється
номенклатура металевих виробів, здійснюються перші досліди обробки
заліза та створення біметалевих (залізнобронзових) речей.
12 ISSN 0130-5247. Укр. іст.жури. 1997, №2
Підґрунтя історії України
Доба бронзи відповідає новому кліматичному періоду — суббореаль-
ному. Кліматичні умови стають менш сприятливими порівняно з ат-
лантичним періодом, подібними до сучасних. Усталюється фізико-гео-
графічне районування України на Полісся, Лісостеп та Степ. Ці
природні внутрішні кордони стають, принаймні від ПІ тис до н. е.,
вагомими факторами української історії. Об'єктивно таке природне райо-
нування є приводом для економічного, а згодом й політичного розмежу-
вання племен. Але ж був і елемент об'єднуючий —згаданий вище фак-
тор Київських висот. До них стягуються силові лінії української історії,
матеріалізовані за бронзової доби ареалами поширення археологічних
культур. До київського вузла тяглися і поліщуки, і степовики, і населен-
ня Лісостепу. Хто володів Київськими висотами, той великою мірою
визначав напрям розвитку історичного процесу.
Землероби-трипільці, нарощуючи концентрацію населення у посе-
леннях-гігантах, зробили першу спробу спрямувати історію України ур-
баністичним шляхом розвитку. Це був прямий шлях до цивілізації, дер-
жавності. Але він вимагав інтенсифікації економіки, іригаційного земле-
робства, скупчення людей у долинах великих річок, на перехресті тор-
гових шляхів. Населення у долинах Ніла, Тигра та Євфрата оточувала
пустеля, позбавляючи іншої альтернативи, крім урбаністичної. Трипіль-
ців же в Україні оточувала не піднята ще землеробами родюча цілина.
І вони зробили вибір, який можна назвати "соціалістичним", — не-
втомно піднімали цілину. Виснаживши природні ресурси довкілля про-
тягом не більше як ста років, трипільці залишали одне поселення-гігант
і рушали будувати інше. Ця тактика виснаженої землі призводить до
роздутих зовнішніх кордонів Трипілля (Київ, Волинь, Буджацький степ)
при виснаженому запустілому тилу. Зрештою, трипільці перестають бу-
дувати поселення-гіганти і зводять невеликі населені пункти, усе більше
проймаючись рисами культури корінного населення неолітичного По-
лісся, з одного боку, та скотарського півдня— з іншого.
Носії ямної культури, оволодівши Київським Подніпров'ям у другій
половині ІІІ тис. до н. е., спрямували ходу української історії на інший,
неурбаністичний шлях. Перспектива побудови державності віддалилася
на невизначений час, але й виснажені ґрунти Правобережжя дістали
тривалий відпочинок. Племена ямної спільності, контролюючи близько
двох третин теренів України, встановили тут побут рухомих скотарів, які
спеціалізувалися на розведенні великої та дрібної рогатої худоби. Насе-
лені пункти ямників відомі погано, окрім знаменитого Михайлівського
селища на Херсонщині18. Здебільшого це тимчасові стоянки. Зате в аре-
алі поширення ямних культур споруджено тисячі курганів.
Таким чином, культура поселень (трипільська) змінилася культурою
курганів (ямною). Розвиток скотарських суспільств завжди позначений
рисами консерватизму. Динамізму їм додає лише нескінченна боротьба
між окремими кланами за перерозподіл гуртів худоби, себто обособленої
вже власності. Схильність до силових методів розв'язання будь-яких
проблем, відповідна ментальність робили скотарів фактором нестабіль-
ності в Україні. Скотарі постійно здійснюють тиск на оселі землеробів,
але й самі відчувають ще більший гніт зі сходу, з-за Дону, від ско-
тарських племен євразійської смуги степів. Логіка руху євразійських ско-
тарів полягає у тому, що, досягши теренів України, вони ніколи вже не
повернуться за Дон. Коли ж чергова хвиля скотарів виявиться сильніша
за попередню, слабші рушать далі на захід — до Румунської Добруджі за
Дунай або ж до Угорської пушти крізь карпатські перевали. Звичайно,
на них там не чекали, але й вони зрідка питали дозволу, розв'язуючи
проблему на полі бою.
Тяжіння скотарів на захід пояснюється вражаючими відмінностями
кліматичних умов.ВстепахУкраїни глибина снігового покрову менша
/ISSN 0130-5247. Укр. іст.жури. 1997, №2 13
Т. А. Вовк, В. В. Отрощенко
10 см, а тривалість його залягання — 40—60 днів на рік, а у Централь-
ному Казахстані, відповідно, :— 30 см та 140—160 днів. Безморозний
період на Придунайській низовині на 202 дні довший, ніж у Хакасії та
Туві19. Ясно, що відгодівля худоби на півдні України була забезпечена
підніжним кормом мало не цілорічно. Адже тварини здатні видобувати
траву з-під тонкого шару снігу. Кращі умови для проживання людей та
випасу тварин робили Україну бажаною метою десятків степових наро-
дів, які марили нашими степами і не шкодували заради оволодіння
ними ні власної,ні тим більше чужої крові.
Але роль скотарських племен в історії України не можна вважати
винятково деструктивною. Мобільні скотарі сприяли поширенню в
нашій країні кращих технічних, військових, мистецьких досягнень Ста-
рого Світу. Епохальним не лише для України, а й для Європи загалом
стало впровадження колісного транспорту носіями ямної культури.
Ямний віз виявився ефективнішим від трипільських саней. Останні
стали в нових умовах зимовим засобом пересування. Колеса вимагали
колії, і країна вкривається дедалі ряснішою павутиною ґрунтових шля-
хів, якими рухалися вози з кременем, сіллю, рудою та іншими об'єктами
обміну. Обабіч шляхів споруджувалися кургани, вносячи в одноманітний
степовий ландшафт виразний елемент культури. Верхівки курганів увін-
чувались кам'яними бовванами — скульптурами обожнених пращурів.
Поняття "бовван" та дієслово "бовваніти" похідні від іранського "пал-
ван", "пехлеван" — себто богатир. Воно найліпше репрезентує сутність
кам'яної монументальної скульптури, її індоіранські корені в українській
культурі. Інший термін "кам'яна баба" — неточний, бо об'єктом зобра-
ження був чоловік-патріарх, і лише половецькі різьбярі вже за часів
України-Русі звернулися до образу жінки ("баби") поряд з чоловічою
скульптурою.
Наприкінці III тис. до н. е. культурну ситуацію в Україні визначали
племена ямної культури на півдні та у Середньому Подніпров'ї та куль-
тури кулястих амфор у Західній Україні. В Криму побутувала своєрідна
кемі-обінська культура, а на північному сході проживали неолітичні пле-
мена ямково-гребінцевої кераміки. Приблизно у цей же час відбувають-
ся великі культурні зрушення, природа яких залишається незрозумілою
дослідникам. Уже на початку П тис. до н. е. перед нами постає зовсім
інша культурна карта України. У ямному ареалі поширюється від
Азовського моря катакомбна культура. Західну та Північну Україну за-
ймають культури шнурової кераміки, а в Північно-Західному Причорно-
мор'ї розвивається буджацька культура — дериват ямної. У бронзовий
вік вступають племена північного сходу, де формується на неолітичній
основі мар'янівська культура.
Елементом, об'єднуючим названі групи населення, є використання
шнура у декоративному оздобленні глиняного посуду. Шнур тут
виступає не лише яскравим елементом часу Чи моди, а й, на думку ряду
дослідників, важливим покажчиком поширення в Європі індоєвро-
пейських племен. Слово "шнур" похідне від іранського "снава", звідси
походить й українське дієслово "снувати", пов'язане з ткацтвом.
Традицію прикрашати посуд відбитками вовняного шнура започаткували
носії середньостогівської енеолітичної культури, а продовжили ямники.
Вони ж сприяли поширенню курганного обряду поховання та шнурово-
го декору вЄвропі.
Отже, на початку II тис. до н. е. ми наближаємося до можливості
відтворити не лише культурну, а й етнічну карту України. Так, скотарсь-
кі племена катакомбної культури репрезентують індоіранський етнос, а
носії культур шнурової кераміки, поширені у лісовій смузі Централь-
ної та Східної Європи, небезпідставно вважаються предками гер-
манських, слов'янських та балтійських племен. Зоноюактивних контак-
14 ISSN 0130-5247. Укр. іст.жури. 1997, №2
Підґрунтя історії України
тів, а можливо, й протистояння вказаних етнічних масивів було
Київське Подніпров'я. Спеціалісти сперечаються: кому належали посе-
лення вздовж правого берега Дніпра від Канева до Києва, зокрема
селище на Кирилівських висотах. Одні вважають їх належними носіям
середньодніпровської культури шнурової кераміки, інші — відносять до
кола пам'яток катакомбної культури. Ця дискусія відображає складність
процесів, які малимісце у Київському регіоні на початку II тис. до н. е.
Середнє Подністров'я та Закарпаття займали у II тис. до н. е. пра-
фракійські та праілірійські племена — провідники балкано-дунайських
впливів в Україні. Це були землеробські осілі племена з розвиненим
бронзоливарним виробництвом на базі трансільванських родовищ кольо-
рових металів. У їх поховальних ритуалах переважали плоскі могильники
та обряд тілоспалення, як і у предків балтів, германців, слов'ян. У діа-
метрально протилежному, північно-східному, регіоні України проживали
протягом II тис. до н. е. фінно-угорські племена, які поступово
перейшли від мисливства та рибальства до землеробства та скотарства,
зокрема свинарства.
Таким чином, на II тис. до н. е. етнічна карта України набуває
досить чітких обрисів. її реальність у дописемний період підтверд-
жується картографуванням найдавніших гідронімів, відповідна концент-
рація яких збігається з ареалами названих вище етнічних спільностей 20.
Співіснування балто-слов'янської, фрако-іллірійської, індоіранської та
фінно-угорської спільностей на теренах України було багатоплановим,
але мало здебільшого мирний характер. На це вказують відкритий харак-
тер майже всіх поселень, відсутність оборонних споруд. Населення
проживало невеликими родовими громадами. Кількість мешканців посе-
лення становила у середньому 40—50 чол.21, і лише у найбільших з них
налічувалося 150—-200 жителів22. Звичайно, крихітні села бронзової
доби ні в яке порівняння не можуть іти з поселеннями-гігантами
трипільської культури,на яких проживало до 10—15 тис осіб.
Економіка племен бронзової доби в Україні була комплексною,
землеробсько-скотарською, з акцентом на землеробство у Лісостепу та
Поліссі і на скотарство у степовій смузі. З інших виробництв найбільшо-
го розвитку досягло металообробне, яке розвивалося здебільшого на
привізній сировині. Лише з середини II тис до н. е. почали розроб-
лятися міднорудні родовища Донбасу іраномовними племенами зрубної
культури23. Жвавий обмін між різними регіонами України посилюється
з другої чверті II тис до н. е., коли поряд з волами як тяглову силу
починають використовувати коня, а замість суцільних дискових коліс
з'являються конструктивно більш досконалі колеса на шпицях. Обмін
поступово переростає у торгівлю з вартісним еквівалентом у вигляді
злитків металу чи металевих (переважно бронзових) речей певної ваги.
Загальноукраїнським торжищем стає Київська округа, де зафіксована
найбільша кількість металевих речей бронзової доби 24 на схрещенні
водних та суходольнихшляхів.
Політична історія II тис до н. е. бідна на відомі нам події. Пояс-
нюється це відсутністю писемних джерел. Археологічні ж дають багато
інформації про розвиток виробництва, матеріальної культури, але важко
піддаються інтерпретації у плані політичної історії. Досить упевнено
можна говориш про вагомі політичні події, що відбувалися у XVII та
XII ст. до н. е. У першому випадку відбувся розпад культур шнурової
кераміки та катакомбної спільності. Причиною цих подій стало фор-
мування серед населення Урало-Казахстанських степів активного про-
шарку військової аристократії25. Маючи на озброєнні легкі бойові ко-
лісниці на кінній тязі, військові загони індоаріїв перетнули південь
Східної Європи, включаючи терени України, і дісталися території сучас-
ної Греції26.
ISSN 0130-5247. Укр. іст.жури. 1997, №2 15
Т. А. Вовк, АВ. Отрощенко
Прорив степових племен на Балкани сприяв поширенню на півдні
Східної Європи окремих культурних досягнень Середземномор'я: певних
типів зброї, коштовного посуду, клепаних бронзових казанів, карпато-
мікенського орнаментального стилю. Представникові індоарійської
аристократії, який повертався у степи з балканського походу, належали,
зокрема, речі Бородинського скарбу, знайденого вОдеській області27.
Близько 1200 р. до н. е. період відносно стабільного розвитку всіх
регіонів України, який тривав близько чотирьохсот років після згаданих
вище походів індоарійських племен, закінчується. Відбувається чергова
зміна археологічних культур. Має місце нова хвиля міграцій європейсь-
кого населення на південь Балканського півострова та в Малу Азію, ві-
дома вже у письмовій історії як рух "народів моря". Висловлена думка,
що у походах "народів моря" брало участь і населення України28. У цей
час спостерігаються певне спустошення степових районів, тиск фрако-іллі-
рійських племен із Закарпаття на Правобережну Україну, розселення
фінно-угорських племен у басейні середньогоСівероькогоДінця таДону.
Погіршення кліматичних умов наприкінці II тис. до н. е. призвело
до того, що степові іраномовні племена переходять від осілого до кочо-
вого скотарства. Лісостепові племена, серед них і праслов'яни, реагують
на цю, здавалося б, суто господарську перебудову способу існування
спорудженням низки укріплених городищ вздовж кордонів степу та лі-
состепу. Починається приблизно з IX ст. до н. е. майже тритасячолітній
період активного військового протистояння землеробських племен Пів-
ночі з кочовим Півднем. Історія України переходить у цей час із
дописемного, доісторичного періоду в історичний, позначений проце-
сами державотворення.
Отже, простеживши у найзагальніших рисах майже мільйонорічний
доісторичний відтинок історії України, доходимо висновку, що доісторія
(prehistiry) є загальновизнаним у світовій історичній науці стартовим
періодом історії людства. Тому видається цілком можливим саме так
іменувати перший період української історії, коли головним джерелом
інформації правлять "німі" археологічні джерела. За цей період від-
булися такі важливі процеси на теренах України, як останні фази антро-
погенезу і формування людини сучасного антропологічного типу (Ното
$аріеп$), утворення таких соціальних інститутів, як сім'я, громада,
плем'я, перехід від привласнюючих форм господарства (збиральництво,
мисливство, рибальство) до відтворюючих (скотарство та землеробство) з
наступним поділом теренів нашої держави на землеробський північний
захід та скотарський південний схід, становлення найважливіших
виробництв — гірничовидобувного, керамічного, кременеобробного,
ливарного тощо.
На теренах України проходили процеси індоєвропеїзації Європи,
особливо інтенсивні у III—II тис. до н. е. До II тис. до н. е. сягає заро-
дження процесу праслов'янського етногенезу, який має безпосереднє
відношення до генези українського народу. Часом реального відліку
етногенетичних процесів слід вважати ХУІП—XVII ст. до н. е., коли
перші індоєвропейські народи (хети, індоарії) виходять на арену світової
історії, засвідчуючи існування індоєвропейської мовної спільності.
Важливим досягненням стало формування на заключних фазах доіс-
торичного періоду суспільної еліти (вожді-воїни, жерці-шамани) —
рушійної сили нашляху подальшої інтенсифікації суспільного прогресу.
Окремо слід відзначити внесок первісного населення України у сві-
тову історію та культуру. Ним можна вважати культуру пізньопалео-
лиичного населення України — мисливців на мамонтів та бізонів з їх
найдавнішою архітектурою жител, образотворчим мистецтвом та
музикою; північно-східну, українську, галузку культури Кукутені-
Трипілля з її феноменомпоселень-гігантів, глинобитноюархітектурою,
іб ISSN 0130-5247. Укр. іст.жури. 1997, №2
Підґрунтя історії України
високим професійним рівнем керамічного виробництва та шедеврами
глиняної пластики; культури так званого північнопричорноморського
(Pontic Bronze Age) бронзового віку, пов'язані з індоєвропейською проб-
лемою, з їх курганною архітектурою, кам'яною монументальною скульп-
турою та професійним бронзоливарним виробництвом. Завдяки цим до-
сягненням терени України потрапляють до мап "Атласу всесвітньої істо-
рії" задовго до формування українців як окремого народу і державного
утворення на теренах України-Руси. відомого у світовій історії як
Київська імперія (The Kievan Empire) 29.
На завершення доісторичного періоду були створені передумови для
виходу населення України на арену світової історії, що й здійснили кім-
мерійці та скіфи у VIII—VII ст. до н. е., та розвою державотворчих про-
цесів, втілених у побудові Скіфського та Боспорського царств.
1 С у б т е л ь н и Й О р е с т , Україна: Історія.—К., 1991.—С. 17.
2 Г с р о д о т. Історія.— Кн. IV, 45 (переклад А. О. Білецького) // Археологія. —
1991 .—№ 3 .—С . 133.
3 Г а м к р е л и д з е Т. В., И в а н о в В. В. Индоевропейский язык и индоевро-
пейцы. — Тбилиси, 1984; С а ф р о н о в В. А. Индоевропейские прародины. —
Горький, 1989.
4 Ч о р и н н ы й Н. Н. Переяславская земля. X — первая половина XIII века. —
К., 1992.—С 56.
5 Археология УкраинскойССР. —К., 1985.—Т. 1.—С. 29.
6 П и д о п л и ч к о И. Г. Позднепалеолитичсские жилища из костей мамонта на
Украине.—К., 1976.
7 Г е н і н г В. Ф. Соціальні формації первісності // Археологія. — 1989. — № 4 , —
С. 4—6.
8 АрхеологияУкраинской ССР.—Т. 1.—С. 59, рис. 17,4.
9 Р у д и н с ь к и й М. Я. Кам'яна Могила. — К., 1961; Д а н и л е н к о В. М.
Кам'янаМогила.—К., 1986.
10 Б и б и к о в С. Н. Древнейший музикальний комплекс из костей мамонта. —
К., 1981.
11 Археологічна культура — об'єднання типів виробів з металу, кістки, каменю та ке-
раміки, які постійно знаходять у могилах та на поселеннях на певній території, разом з
особливостями конструкції жител та поховальних споруд, у яких згадані вироби зустріча-
ються, та відмінні від знахідок, виявлених у могилах та поселеннях іншого типу
(Классификаїхня в археологии. Терминолоґический словарь-справочник. —М., 1990. —
С. 53—61).
12 Д а н и л е н к о В. М., Ш м а г л і й М. М. Про один поворотний момент в історії
енеолітичного населенняПівденної Європи //Археологія.— 1972.—№ 6.—С. З—20,
13 3 б е н о в и ч В. Г. Ранний этап трипольской культури на территории
Украйни.—К., 1989.
14 3 б е н о в и ч В. Г. Позднетрипольские племена Северного Причерноморья. —
К., 1974; К р у ц В. А. Позднетрипольские памятники Среднего Поднепровья. — К.,
1977.
15 Раннеземледельческие поселения-гиганты трипольской культури на Украине:
Тезиси докладов.—Тальянки, 1990.
16 М о в ш а • Т. Г. Нові дані про антроморфну реалістичну пластику Трипілля //
Археологія.— 1973.—№ 11.—С. 3—21.
17 Т е л е г і н Д.Я.Середньостопвська культура.—К., 1973.
18 Л а г о д о в с ь к а О. Ф., Ш а п о ш н и к о в а О. Г., М а к а р е в и ч М . Л .
Михайлівське поселення. —К., 1962.
19 Чи б и л е в Д.Я.Лик степи.—Л., 1990.—С. 50—54, рис. 2.
20 Т е л е г і н Д. Я. Основні етапи історичного розвитку неолітичного та етно-
літичного населення території України в V—III тис: до н. е. // Археологія. — 1992. —
№ 4.—С. З і наст.
21 Б е р е з а н с к а я С. С. Усово Озеро — поселение срубной культури на Север-
ном Донце. — К., 1990; В а н ч у г о в В. П., З а г и н а й л о А. Г., К у ш н и р В. Г.,
П е т р е н к о В. Г. Вороновка II. Поселение бронзового века в Северо-Западном
Причерноморье. —К., 1991.
22 Б е р е з а н с к а я С.С.Пустмнка.Поселение зпохи бронзи на Днепре. —К.,
1974.
2 ? Т а т а р и н о в С. И. Древний металл Восточной Украини. — Аргемовск,
1993.—С. 154.
24 Т е р е н о жк и н А.И . Предскифский период на ДнепровскомПравове
режье. —К., 1961.—С. 106—156;Ч е р ныхЕ.Н.Древняя металлообработка наЮго-
Западе СССР.—М., 1976.
25 Б о ч к а р е в В. С. Волго-Уральский очаг культурогенеза эпохи поздней брон-
зи //Социогенез и культурогенез в историческом аспекте — Спб 1991 —С 24—27;
ISSN 0130-5247. Укр. іст.жури. 1997, №2
2.7-145
17
М.Ф. Котляр
Г е н и н г В. Ф., З д а н о в и ч Г. Б., Г е н и н г В. В. Синташта. Археологичесхие
памятники арийских племен Урало-Казахстансхих степей. — Челябинск, 1992.
26 С м и р н о в К. Ф., К у л ь м и н а Е. Е. Происхождение индоиранцев в свете
новейших археологических открьггий. —М., 1977.
27 К р и в ц о в а - Т р а к о в а О. А Бессаребскийклад. — М., 1949; П о п о в а Т. Б.
Бородинский клад. — Без року видання.
а К л о ч к о В. І. "Народи моря" та Північне Причорномор'я // Археологія. —
1990. —№ 1. — С. 39—51.
29 The Penguin Atlas of World History. — Vol. 1: From the Begean to the Eve of the
French Revolution; — London, 1978. — P. 12—13, 14—15, 18—19, 32—33, 132—133.
M. Ф. КОТЛЯР (Київ)
Давньоруська держава
кінця XI— початку XII ст.
(Від усобицьдо стабілізації)
Вже побіжне читання "Повісті временних літ" та інших літописів кінця
70-х — початку 90-х років XI ст. залишає враження, що реставрація
одноосібної монархії на Русі, завдяки вокняжінню в Києві Всеволода
Ярославича в жовтні 1078 p., була багато в чому зовнішньою і поверхо-
вою. Тимчасом в історіографії поширена думка, ніби в часи Всеволода
Русь являла собою єдиновладну монархію1. Щоправда, частина
істориків зауважувала, що єдиновладдя Всеволода Мало обмежений ха-
рактер. "Час тривалого князювання Всеволода (1078—1093) був
критичним в історії міжкнязівських відносин Давньої Русі. При ньому
виявились основні суперечності в звичайному розумінні засад князівсь-
кого володіння", що порушило тенденцію збереження єдності Руської
землі й концентрації її в руках київських князів2. Скептично дивився на
одноосібність владиВсеволодаЯрославича вКиєвіМ.С.Грушевський3.
Неузгодженість в оцінках істориками характеру влади Всеволода й
самої Давньоруської держави його часів випливають із специфіки свід-
чень "Повісті временних літ'": лаконічних, уривчастих, неповних і часом
суперечливих, що надає можливості для різних інтерпретацій. Однак
лише це джерело при всіх його недоліках може скласти фундамент побу-
дови концепції, безумовно, при користуванні безсумнівними
історичнимифактами і коректному їх тлумаченні.
Головними проблемами даної статті є визначення характеру цент-
ральної влади й структури Київської держави Часів від Всеволода до
Володимира Мономаха включно. В цьому аспекті виглядає важливим і
красномовним вже той перший запис "Повісті", яким відкривається
розповідь про сходження Всеволода на головний руський стіл: "Всево-
лод же седе в Кьіеве на столе отца своего и брата своего (тут і далі підк-
реслення моє. — М К), приим власть Русьскую всю"4. У цьому тексті
привертають увагу слова "на столе... брата своего". їх немає в повідом-
леннях про вокняжіння Всеволодових діда Володимира й батька Яросла-
ва, — хоча ті стали княжити вКиєві тежпо своїх братах.
Певно, в правосвідомості і в очах панівної верхівки давньоруського
суспільства, — а літописець висловлював її погляди, — принцип родо-
вого старійшинства (коли влада передається старшому в роді, від стар-
шого брата до наступного за часом народження), що був започаткований
Ярославом *, зберігавще повну силу.
На те, що Всеволод все життя дотримувався порядку родового ста-
рійшинства, — а, головне, таким його вважали сучасники! — вказує й
розповідь Нестора про останні дні князя: "Сему (Всеволоду. — М. К.)
приимшюпослеже всея братья стол отца своего,по смерти брата своего" 5.
18 ISSN 0130-5247. Укр. іст.жури. 1997, №2
1
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213711 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-20T15:21:33Z |
| publishDate | 1997 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вовк, Т.А. Отрошенко, В.В. 2026-02-18T13:42:32Z 1997 Підгрунтя історії України / Т.А. Вовк, В.В. Отрошенко // Український історичний журнал. — 1997. — № 2. — С. 3-18. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213711 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Статті Підгрунтя історії України Article published earlier |
| spellingShingle | Підгрунтя історії України Вовк, Т.А. Отрошенко, В.В. Статті |
| title | Підгрунтя історії України |
| title_full | Підгрунтя історії України |
| title_fullStr | Підгрунтя історії України |
| title_full_unstemmed | Підгрунтя історії України |
| title_short | Підгрунтя історії України |
| title_sort | підгрунтя історії україни |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213711 |
| work_keys_str_mv | AT vovkta pídgruntâístorííukraíni AT otrošenkovv pídgruntâístorííukraíni |