Історія масонства в дисертаційних працях слухачів Київської духовної академії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1997 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1997
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213737 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Історія масонства в дисертаційних працях слухачів Київської духовної академії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / О.О. Крижанівська // Український історичний журнал. — 1997. — № 1. — С. 87-93. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860285466369064960 |
|---|---|
| author | Крижанівська, О.О. |
| author_facet | Крижанівська, О.О. |
| citation_txt | Історія масонства в дисертаційних працях слухачів Київської духовної академії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / О.О. Крижанівська // Український історичний журнал. — 1997. — № 1. — С. 87-93. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-18T11:51:32Z |
| format | Article |
| fulltext |
ТРИБУНА МОЛОДОГО АВТОРА
О. О. КРИЖАНІВСЬКА (Київ)
Історія масонства в дисертаційних працях
слухачів Київської духовної академії
(кінець XIX — початок XX ст.)
Масонство неохоче скидає з себе звичну тогу таємничості, його історія опо-
вита легендами й напівлегендами. Згідно з однією з них воно сягає своїм
корінням ще доби єврейського царя Соломона (архітектор зведеного Соло-
моном храму в Єрусалимі поділив робітників на три категорії, запровадивши
для кожної з них особливі розпізнавальні слова й символи — предтечі сту-
пенів масонства та його символічної мови); інша легенда пов'язує масо-
нство з містикою халдеїв, традиціями учнівства в індійських та єгипетських
храмах'. Проте найвірогідніше, що воно зародилося в середньовіччі, сповне-
ному різноманітних корпоративних організацій (цехи, братства тощо), яким
був притаманний також церковно-релігійний характер. Праобразом пізніших
масонських лож, мабуть, послужили середньовічні ложі-гільдії вільних каме-
нярів, які тримали в таємниці своє будівельне ремесло (етимологію слова
«масон» виводять від слів «муляр», «будівельник»). Ложі майстрів-
будівельників діяли — і підтримували між собою контакти — в XII—XIII ст. у
Відні, Страсбурзі, Берні. Висловлюється також думка, що масонство на
своєму доісторичному етапі могло існувати як один з орденів католицької
церкви2.
Історичний етап у розвитку масонства розпочався 24 червня 1717 р.,
коли в Лондоні було створено Велику ложу Англії та обрано її Великого
майстра. Відтоді «королівське ремесло» (так називають масони свою
діяльність) дістало в Європі неабиякого поширення. Так, в Англії в 1733 р.
налічувалося 126 лож, а у Франції їх кількість зросла впродовж 1766—
1789 рр. з 198 до 6293. У Польщі перші масонські ложі з'явилися при королі
Августі III (1735—1763), до них входили іноземці та молоді представники маг-
натських родин — Мнішків, Потоцьких, Огінських, Вільєгорських тощо. Тоді
ж кілька лож було засновано на Волині4. В 1730—1770 рр. з'явилися перші
ложі в Росії, де масонство стало однією з форм незалежної від уряду опо-
зиційної дворянської громадськості. У 1910 р. у світі вже існувало 26856
масонських лож, членами яких було майже 1745 тис. осіб5.
Світоглядна система масоніа — складне й суперечливе релігійно-етичне
явище. Вона включила в себе і раціоналістичну філософію (так звана
«англійська система»), і містичне розенкрейцерство ("система ордена золо-
то-рожевого хреста"). До того ж, у масонстві склалося кілька напрямків.
Проте домінувало в ньому, навіть у «філософствуючому», містичне
світосприйняття. Взагалі, струнка філософська лінія в масонській ідеології
відсутня. Частина масонів горнулася до християнської етики, інші вважали,
що масонство — це і є справжнє християнство, треті (представники
містичного напрямку) воліли будувати «невидимий Храм» у душі кожної лю-
дини, четверті не мислили оновлення особистості — декларованої основної
мети масонського руху — без допомоги з боку релігії, п'яті не приховували
свого переконання, що будь-яка релігія суперечить демократичним ідеалам
масонства.
Якщо в світанкову добу своєї історії масонство становило певну су-
купність професійних (згодом також релігійно-етичних і суспільних) понять,
то поступово воно стало лише найзагальнішою формою, наповненою різним
ISSN 0130-5247. Укр. іст.журн., 1997,№ 1 87
Трибуна молодого автора
змістом. Зміст масонства визначався передусім характером суспільства, в
якому воно пустило своє коріння. Так, німецьке масонство намагалося осяг-
нути людську природу, щоб внутрішньо перебудувати людину, виховати її в
дусі вимогливості до себе та оточуючих, вважаючи це неодмінною умовою
оновлення суспільства на засадах загального братерства. Французькі масо-
ни ставили перед собою таку ж високу мету, однак реалістичніше оцінювали
людську природу — поділяли людей на друзів і ворогів, всупереч класично-
му масонському «символу віри»: всі люди — брати. Щодо американських
масонів, то вони виявляли байдужість до «філософії масонства».
Наявність у масонстві ідеологічних розбіжностей, строга конспірація
діяльності масонських лож XVIII — початку XX ст. у Російській державі
(російські і, тим паче, українські масони не залишили про себе майже ніяких
письмових свідчень) спричинили поляризовану оцінку цього релігійного та
громадсько-політичного явища в працях сучасних дослідників. Одні автори
(наприклад, Людвік Хасс)6 вбачають у масонстві своєрідну релігію, запере-
чують його політичний характер, інші ж (Соловйов О. Ф., Старцев В. І., Ав-
рех А. Я.7), навпаки, вважають справжнім масонством у Росії початку
XX ст. лише «політичне масонство», хоч при цьому діаметрально розхо-
дяться в своїй оцінці результатів діяльності масонів-політиків. В історичній
публіцистиці часом робляться спроби відродити популярну на початку XX ст.
в Росії концепцію чорносотенців про домагання масонами «світового пану-
вання», яка здається щонайменше спірною.
Думається, нині немає ніяких підстав для того, щоб заперечувати участь
масонів Росії та України в громадсько-політичних рухах, адже, як свідчать
факти, навіть члени містичних і спірітуапістичних масонських лож напере-
додні першої світової війни не стояли осторонь політичного життя. Так, член
такої ложі, організованої в Києві, повідомляв у січні 1913 р., що на її
засіданні слухалося питання «про ускладнення з Німеччиною та про
Адіарський процес»8. Питання лише в тому, наскільки дієвою виявилася
політика масонів. Однак було б помилкою ігнорувати інші сторони їх
діяльності, передусім в реліпйно-етичній площині. Лише комплексний підхід
до вивчення теоретичних і практичних зусиль масонів стосовно «оновлення
суспільства» спроможний адекватно пояснити характер масонства9.
Релігійно-атичний аспект російського й українського масонства дістав
відображення в дисертаційних працях слухачів Київської духовної академії10
кінця XIX — початку XX ст. У них історія масонства розглядається через
призму панівних у тогочасному суспільстві православних ідей, тобто
пов'язується з духовним життям суспільства. Такий підхід до проблеми до-
помагає краще з'ясувати причини появи в Російській державі у XVIII — першій
чверті ХіХ ст. «королівського ремесла», захоплення ним багатьох представ-
ників духовної еліти.
Досліджуючи російське масонство, Г. Протопопов , П. Мелікін12, Ва-
сильєв13 намагалися пов'язати його з кардинальними змінами в громадсько-
політичній думці петровської Росії. Так, П. Мелікін вважав, що доба Петра І
в російській історії виявилася сприятливою для поширення в державі
західноєвропейських ідей, у тому числі масонських. Ліквідувавши патріархат
і очоливши православну церкву, Петро І спробував замінити самодержавст-
во європейським абсолютизмом і широко відкрив двері для проникнення
європейської культури в Росію. Православна церква втратила на певний час
роль духовного провідника нації, цим не забарилося скористатися масо-
нство. На думку дослідника, представники духовної еліти бачили в масо-
нських ложах можливість задовольнити свої моральні запити, виховати в
собі почуття істини, справедливості, миру, любові, добра, братерства й
рівності.
П. Мелікін констатував зв'язок, навіть злиття містико-теософських сис-
тем з масонством, зазначивши при цьому, що в Західній Європі наприкінці
XVІІ ст. з'явилися водночас енциклопедизм і містико-масонський рух, які ма-
ли спільну мету, проте обрали для її досягнення протилежні засоби. На
його думку, «російські люди єлизаветинської доби ставали масонами через
88 ISSN 0130-5247. Укр. іст.журн., 1997,№ 1
Трибуна молодого автора
те, через що вони ставали й вольтер'янцями, адже тогочасне масонство бу-
ло таким самим метеоритом, що й так зване вольтер'янство». Масони в са-
модержавній Росії не могли розраховувати на толерантне ставлення до них
з боку владних структур і церкви, тому мусили покладатися на власні сили,
скориставшися зменшенням церковного впливу в суспільстві. Саме
бездіяльність і безпорадність Російської православної церкви уможливили,
на думку П. Мелікіна, тріумфальну ходу масонства в Росії XVII! ст.: «Наші
богослови займалися вирішенням здебільшого пустих і дріб'язкових питань.
Нежиттєво-сіра, мертво-схоластична богословська наука .XVIII ст. не могла
викликати любові до себе у своїх учнів, а тогочасна духовна освіта не
містила в собі жодного загальнолюдського елементу». Дослідник слушно
підкреслив ту важливу обставину, що російське масонство XVІІI ст. певною
мірою перебрало на себе функцію церкви по охороні православної релігії,
адже воно «прагнуло задовольнити пробуджений у вищих копах суспільства
світовий релігійно-моральний інстинкт і цим вберегти ці маси російського
суспільства від інших віросповідань і товариств». Діяльність російських ма-
сонів XVIII ст., як зазначив Гі. Мелікін, послужила стимулом для самовдо-
сконалення православної церкви, сприяла покращенню релігійно-етичних
норм у суспільстві, про що російська церковно-історична наука не повинна
забувати. Разом з тим, появу масонства в Росії дослідник вважав
своєрідним церковним розколом.
Хоч не з усіма висновками П. Мелікіна можна погодитись'4, його дисер-
таційна праця, безперечно, становить певний інтерес для дослідника історії
масонського руху в Росії, світоглядних позицій російських масонів, їх
відносин з православною церквою та громадсько-політичними ор-
ганізаціями.
Васильєв, на відміну від П. Мелікіна, вважав масонство стороннім тілом
у Російській державі; воно, мовляв, було привнесене в російське суспільне
життя іззовні, хоч не мало для свого поширення там ні історичних причин, ні
історичного грунту. В його розумінні, масонські впливи йшли в Росію з
Німеччини, з якою петербурзькі та московські масони підтримували
постійний зв'язок (при цьому автор не заперечував факт тісних стосунків
російських масонів також з шведськими та французькими ложами). Разом
з тим, Васильєв зазначав, що масонство, незважаючи на своє іноземне по-
ходження, «знайшло в Росії чимало послідовників, палких і безкорисливих,
воно увійшло в російське життя, злилося з багатьма активними членами
російського суспільства так, що його вплив був помітний не лише на теоре-
тичному напрямку російської релігійної думки, а й на всьому суспільному
житті і діяльності більшості тогочасних росіян». Суперечливість таких по-
глядів дослідника на російське масонство очевидна.
Як і П. Мелікін, Васильєв вважав, що масонство набуло в Російській де-
ржаві місцевого колориту — і в своїй містиці, і в складі лож. Містицизм ма-
сонів він трактував досить своєрідно, зближуючи його з містикою
християнства: «Справжній містицизм є найчистіша сутність християнства...
яке заперечує будь-який фанатизм ... і, таким чином, є релігією небес на
землі, релігією вічною». На його думку, поява масонства була наслідком
«неприродності суспільного устрою життя в Росії». Своєю етикою воно
відповідало християнським нормам, однак відрізнялося від християнства
своєю організацією.
Васильєв вважав Росію непідготовленою до тривалого існування масо-
нського містицизму — насамперед, через розпливчастість масонських ідей,
а також через неминучі зміни в духовних запитах суспільства не на користь
цих ідей. Масонство мало видихнутися в цій країні і облишити її.
У своїй науковій розвідці Васильєв широко використав матеріали
російської періодики другої половини XIX ст. — свідчення неабиякої попу-
лярності «масонського питання на сторінках «Сионского вестника», «Рус-
ского вестника», «Русского архива», «Радуги» та інших тогочасних
періодичних видань.
Досліджуючи історію містичних сект у Росії, певну увагу російському
масонству приділив також Г. Протопопов. Він вважав масонство однією з
ISSN 0130-5247. Укр. іст.журн., 1997,№ 1 89
Трибуна молодого автора
численних містичних сект. На його погляд, грунт для дружніх сходів масо-
нства був підготовлений у Росії ще в другій половині XVI! ст.: «Свідомість
росіянина випробовувалась різноманітними церковними смутами,
життєвими негараздами і була налаштована до містицизму Ніконовською
реформою, коли до церковних смут долучилися проблеми суспільно-
сімейного життя консервативного й непіддатливого росіянина». У цьому
твердженні автора, безперечно, є сенс, адже церковний розкол примусив
багатьох шукати інше джерело духовної наснаги. У XVII ст. масонство мог-
ло живитися такими близькими йому по духу ідеями — містичними,
філантропічними тощо. Особливо вплинуло на нього розенкрейцерство15,
що його Г. Протопопов вважав однією з містичних сект поряд з меннонітами
(різновид анабаптизму), баптистами та квакерами. Розенкрейцери вабили
багатьох заняттям алхімією та кабалістичною фантасмагорією. Наприкінці
XVIII ст. масонство в Росії поширилося переважно у формі саме розенкрей-
церства. Найімовірніше, потяг російських інтелектуалів саме до розенкрей-
церства значною мірою пояснювався можливістю, яку воно надавало,
працювати в більш високих ступенях (шведсько-берлінська та англійська си-
стеми масонства такою мірою не задовольняли честолюбців).
Г. Протопопов світоглядним аспектам діяльності масонства увагу май-
же не приділяв, він більше цікавився статистикою масонських сект у Росії.
Глибший аналіз ідейного надбання масонських лож другої половини
XVIII ст. здійснив М. Чумаєвський'6. Цей дослідник зосередив свою увагу на
з'ясуванні витоків масонського руху, співвідношення місцевих і привнесе-
них елементів у російському масонстві, перспектив масонської діяльності
в Росії.
М. Чумаєвський намагався пов'язати проникнення в Росію західних
вільнодумних ідей (вони дістали особливого поширення в літературі) з гро-
мадсько-політичними рухами, зокрема з масонством. На його думку, «са-
ме вольтер'янство викликало і в Західній Європі, і в Росії суспільну реакцію,
очолену масонами». З цим твердженням важко погодитись, адже масо-
нство було неоднорідним, неоднаковою була його участь у суспільному
житті різних країн.
М. Чумаєвський виділив кілька типів російського вільнодумства: «де-
ржавінський», в якому, на його думку, були відсутні чіткі переконання, пану-
вали інертність і кон'юнктурщина, пасивність мислення, притаманна
інтелектуальному розвитку Росії: релігійний, в якому теоретичний момент
виступав виразніше; «філософський» — дуже поверхове вільнодумство, на-
явне переважно у світській літературі катерининської доби. Найповажнішим,
на думку дослідника, було релігійне вільнодумство, сформоване під впли-
вом філософії Вольтера, Гельвеція, Маблі, Руссо. У зв'язку з цим слід за-
значити, що на перших порах вольтер'янство не грішило атеїзмом,
антирелігійним воно стало пізніше17.
Ймовірно, основна складність дослідження світоглядних позицій масо-
нства полягає в тому, що, як зазначив М. Чумаєвський, «слабка, пригнічена
чуттєвістю думка масона, кидаючись від містики до матеріалізму і не роз-
межовуючи ці галузі, часто вип'ячувала одну в ущерб іншій, легко кидалася
з однієї крайності в іншу: в пантеїзмі, на шкоду матеріалізму, возвеличува-
ла ідею духа, в матеріалізмі — навпаки».
Можна, звичайно, припустити, що наплив західної вільнодумної
літератури (лише російськомовних перекладів Вольтера налічувалось 60) так
вплинув на інтелектуальні кола Росії, що вони впали у віротерпимість, навіть
стали байдужими до релігії, надавши перевагу масонству. Проте ду-
мається, що тут, очевидно, дався взнаки інтелектуальний голод, потреба
суспільства в нових ідеях, яку масонство певною мірою і задовольнило. Ад-
же воно базувалося на високих релігійно-етичних засадах — ідеї згуртування
всіх людей у колектив братів-однодумців задля самовдосконалення, пізнання
таємниць навколишнього світу, абсолютної істини (ця ідея кожному здавала-
ся привабливою, але не кожен розумів її утопічний характер). Якщо для ма-
сона-європейця життєві інтереси виходили за вузькі рамки світоглядної
системи лож, то в Росії у масонстві бачили реалізацію основних
90 ISSN 0130-5247. Укр. іст.журн., 1997,№ 1
Трибуна молодого автора
національних завдань, саме через ложі російські масони сподівалися
просвітити країну.
Я. Гадзинський присвятив свою дисертаційну працю аналізу поглядів на
релігію та суспільство Жозефа де Местра18, його ставлення до масонства,
ілюмінатства , мартінізма . Дослідник вивчив біографію де Местра (1754—
1821), з'ясував, що він — виходець з лангедокського графського роду (його
батько був головою савойського сенату), виховувався єзуїтами, закінчив Ту-
ринський університет, упродовж 1802—1817 рр. був титулярним посланни-
ком від сардинського короля при імператорському дворі в Петербурзі.
Проблема «Жозеф де Местр і масонство» виявилася дуже складною, бо
граф був водночас і представником латинського католицтва, і гностиком, і
християнським Теософом (поєднував містику, теологію й філософію), і
творцем містичної історіософії, був близьким до масонства, учнем Сен-
Мартена, одним словом — людиною витонченої культури й непевних
світоглядних позицій. Де Местр розробляв план підпорядкування масонства
католицькій церкві з допомогою встановлення для нього трьох ступенів
діяльності: філантропічну, сприяння об'єднанню християнського світу під
егідою католицької церкви, служіння добру.
Я. Гадзинський зазначив, що де Местр зумів увійти в довіру до
імператора Олександра І та представників знатних родів у Росії, викликати в
них толерантне ставлення до католицизму й єзуїтів, причому робив це тон-
ко, лише словом і пером. Неодмінною умовою членства в масонській ложі
він вважав віру в Ісуса Христа.
Отже, через біографію такої непересічної особи, як Жозеф де Местр,
Я. Гадзинський спробував простежити зміни в суспільній свідомості Росії по-
чатку XIX ст., суперечливість тогочасних ідей.
У руслі досліджуваної проблеми варті на увагу ще дві дисертаційні
праці слухачів Київської духовної академії — І. Рождественського21 та
Ф. Кульчицького22.
Ф. Кульчицький показав складність, часом роздвоєність вдачі імператора
Олександра і, пов'язаного з масонством. У пошуках універсального християн-
ства монарх показав своє нерозуміння національного характеру православ'я,
водночас відобразивши поверхове знайомство російської духовної еліти з
європейською філософією XVIII ст.
Ф. Кульчицький не ототожнював масонство з релігійним містицизмом.
На його думку, масонство «на перший план висувало розкриття таємниць
природи, теософію, вищу мудрість», містицизм же базувався на «релігії
внутрішнього слова, безпосередньому єднанні з Богом, а участь розуму
зводив нанівець». Масонство, яке проголосило своїми ідеалами братерст-
во, рівність, любов до ближнього, благодійність й просвітництво, у своїй суті
є космополітичним інститутом. Дослідник відстоював думку, що воно нібито
виявляло цілковиту індиферентність до політики, він залишив поза увагою той
незаперечний факт, що масонські ложі викохали декабристів.
Докладніше питання розвитку російського містицизму за царювання
Олександра І висвітлив І. Рождественський. Він, зокрема, простежив гене-
тичний зв'язок олександрівського містицизму з містикою доби Катерини II,
приділивши чільну увагу місцю Новікова та його гуртка в історії російського
масонства, розглянув погляди містиків на християнство та інші релігії (язи-
чеську, іудейську тощо), проаналізував відношення між догматичним бого-
слов'ям у православ'ї та містикою. Однією з причин поширення в Росії
містичного масонства дослідник назвав розчарування суспільства в одержав-
леній церкві, занепад останньої та неминучий наслідок цього — кризу духов-
ності в суспільстві. Дискомфорт «видимого храму» породжував бажання
будувати більш пристойний «невидимий храм» — храм душі людської, і ці
духовні пошуки вели багатьох в лоно масонства. І. Рождественський зазна-
чив, що масонство успішно заповнювало духовний вакуум, адже воно про-
повідувало «високі релігійно-філософські принципи: єднання всіх людей задля
спільної братерської праці кожного над самим собою, над своїм самовдо-
сконаленням».
ISSN 0130-5247. Укр. іст.журн., 1997,№ 1 91
Трибуна молодого автора
Таким чином, дисертаційні праці Ф. Кульчицького та і. Рождественсько-
го поглибили розуміння духовного життя в Росії першої чверті XIX ст. — до-
би процвітання містичних течій і масонських лож.
Певним внеском у вивчення історії російського та українського масо-
нства XVIII — першої чверті XIX ст. стали дисертаційні праці і. Бартовсько-
го23, М. Гусєва24 та Л. Золотницького25. Ці автори проаналізували боротьбу
з вільнодумством, що її здійснювала православна церква в своїй про-
повідницькій діяльності. І. Бартовський позитивно оцінив наслідки петровських
реформ для історичного розвитку Росії: «Погляди і переконання російського
суспільства відтоді стали значною мірою залежати від духовного самопочут-
тя Європи, предмета її хвилювань, її інтелектуальної ходи...». Прорубавши
«вікно в Європу», Петро І цим пересадив на російський грунт і масонство.
М. Гусєв вважав, що реформи Петра І розкололи Росію на два протилежні
табори: соціальну еліту та простий люд. Елітний прошарок населення тяжів
до Заходу й, зрештою, став напівросійським, народні ж маси мріяли про по-
вернення допетровських порядків й намагалися протистояти новим віянням.
Післяпетровська Росія здавалася цьому автору похмурою й непривабливою,
її духовність — ущербною. Особливо важкі наслідки для духовного життя
країни принесли церковні реформи Катерини II. Російський люд відтоді став
відвертатися від божих храмів, що було на користь масонству, адже боро-
тися з ним поза церквою стало важко і небезпечно.
Таким чином, історії масонства слухачі Київської духовної академії
приділяли наприкінці XIX — на початку XX ст. чільну увагу, причому проде-
монстрували різні підходи до її висвітлення. Вони цікавилися, головне,
світоглядними основами масонства, намагалися з'ясувати причини поширен-
ня в Росії масонського руху в XVIII — першій чверті XIX ст. (у 1822 та
1826 рр. царськими указами масонські організації в Росії були заборонені).
У дисертаційних працях цих церковних авторів простежується бажання неу-
переджено висвітлити масонську біографію Росії, не піддавати її огульному
осуду. Дослідники генетично пов'язували поширення масонства в країні з
розвитком релігійно-філософської та громадсько-політичної думки, зроста-
ючою кризою одержавленої православної церкви. В проаналізованих нами
дисертаційних працях переконливо показано, що російське масонство слу-
жило своєрідним відображенням суспільних процесів і не було чужим тілом
у суспільному організмі країни.
1 X о л л М. П. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалисти-
ческой, розенкрейцеровской, символической философии. — М., 1994. — С. 270—275, 675—677;
Г е к е р т о р н Ч. Тайные общества всех веков и всех стран. — Ташкент, 1994. — С. 131.
2 П е ч н икк о в Б. А. «Рыцари церкви»: кто они? — М., 1991. — С. 218 та ін.
3 Вольтер и масоны // Исторический вестник. Историко-литературный журнал.
Год XIV. — 1903. — № 5. — С. 746—748.
4 Р я б и н и н И. Польское масонство У/ Масонство в его прошлом и настоящем:
В 2 т. — Мп 1991. — Т. 2. — С. 227—228.
5 Франк-масонство Густава Готера // Богословский вестник. — 1913. — Т. 2. —
С. 256—257.
6 X а с с Л. Еще раз о масонстве в России начала XX века // Вопросы истории. —
1990. — № 1. — С 25 та ін.
7 С о л о в ь е в О. Ф. Масонство в России // Вопросы истории. — 1988. — № 10. —
С. 3—25; С т а р ц е в В. И. Российские масоны XX века // Вопросы истории. — 1989. —
№ 6. — С, 33—50; А в р е х А. Я. Масоны и революция. — М, 1990. — 350 с.
8 ЦДІА України, ф- 274, оп. 5, спр. 9, арк. 12.
9 До речі, нинішні масони декларують свою непричетність до великої політики й
офіційної релігії. Так, у «Ліхтенауерській заяві» масонів (1970 р.) говориться: «Схиляючись пе-
ред Великим Архітектором Всесвіту (так масони іменують Бога. — Авт.), ми заявляємо: масо-
ни не мають загального уявлення про Бога, бо масонство не є релігією. Масонство домагається
високоморального життя без слідування догматам, бо цього можна досягти з допомогою сим-
волів і ритуалів. Масони діють у братерському єднанні... вітають принципи совісті, віри, сво-
боди віросповідання. Закони Великих Лож забороняють ложам втручатися в політичні та
релігійні суперечки» ( П е ч н и к о в Б. А. «Рыцари церкви»: кто они? — С. 238—239).
10 Київська духовна академія виникла в 1819 р. внаслідок реформи системи духовної
освіти. Вона відразу стала важливим центром поширення православ'я. В її стінах викладали
й писали свої змістовні праці з церковної історії Росії М. І. Петров, С. Т. Голубев, І. І. Мали-
шевський, Ф. І. Тітов, М. Е. Поснов та ін.
92 ISSN 0130-5247. Укр. іст.журн., 1997,№ 1
1 X о л л М. П. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалисти-
ческой, розенкрейцеровской, символической философии. — М^ 1994. — С. 270—275, 675—677;
Г е к е р т о р н Ч. Тайные общества всех веков и всех стран. — Ташкент, 1994. — С. 131.
2 П е ч н икк о в Б. А. «Рыцари церкви»: кто они? — Мм 1991. — С. 218 та ін.
3 Вольтер и масоны // Исторический вестник. Историко-литературный журнал.
Год XIV. — 1903. — № 5. — С. 746—748.
4 Р я б и н и н И. Польское масонство У/ Масонство в его прошлом и настоящем:
В 2 т. — Мп 1991. — Т. 2. — С. 227—228.
5 Франк-масонство Густава Готера // Богословский вестник. — 1913. — Т. 2. —
С. 256—257.
6 X а с с Л. Еще раз о масонстве в России начала XX века // Вопросы истории. —
1990. — № 1. — С 25 та ін.
7 С о л о в ь е в О. Ф. Масонство в России // Вопросы истории. — 1988. — № 10. —
С. 3—25; С т а р ц е в В. И. Российские масоны XX века // Вопросы истории. — 1989. —
№ 6. — С, 33—50; А в р е х А. Я. Масоны и революция. — М^ 1990. — 350 с.
8 ЦДІА України, ф- 274, оп. 5, спр. 9, арк. 12.
9 До речі, нинішні масони декларують свою непричетність до великої політики й
офіційної релігії. Так, у «Ліхтенауерській заяві» масонів (1970 р.) говориться: «Схиляючись пе-
ред Великим Архітектором Всесвіту (так масони іменують Бога. — Авт.), ми заявляємо: масо-
ни не мають загального уявлення про Бога, бо масонство не є релігією. Масонство домагається
високоморального життя без слідування догматам, бо цього можна досягти з допомогою сим-
волів і ритуалів. Масони діють у братерському єднанні... вітають принципи совісті, віри, сво-
боди віросповідання. Закони Великих Лож забороняють ложам втручатися в політичні та
релігійні суперечки» ( П е ч н и к о в Б. А. «Рыцари церкви»: кто они? — С. 238—239).
10 Київська духовна академія виникла в 1819 р. внаслідок реформи системи духовної
освіти. Вона відразу стала важливим центром поширення православ'я. В її стінах викладали
й писали свої змістовні праці з церковної історії Росії М. І. Петров, С. Т. Голубев, І. І. Мали-
шевський, Ф. І. Тітов, М. Е. Поснов та ін.
92 188Ы 0130-5247. Укр. іст.журн^ 1997,№ 1
Трибуна молодого автора
1 1 П р о т о п о п о в Г. Опыты историко-статистического обозрения мистических сект
в России // ЦНБ ім, В. І. Вернадського НАН України, Інститут рукописів. Дис. 649.
12 М е л и к и н П. Русское масонство XVIII в, в отношении к церкви // Там же.
Дис. 572.
в В а с и л ь е в . Общий очерк истории масонства в России // Там же. Дис. 343.
14 Хибними, зокрема, видаються твердження П. МелікІна про те, що суспільне життя
петровської Росії нібито копіювало західноєвропейські суспільні норми. Схожість їх суто
зовнішня, адже всередині суспільства відбувалася запекла боротьба старого з новим (мали
місце спроби відновити патріархат, старі форми керівництва державою тощо), до того ж, не-
однозначним був і вплив на російське суспільство з боку Заходу. Безпорадність церкви у про-
тистоянні наступу масонства не можна пояснювати, як це зробив П. Мелікін, лише її
бездіяльністю: масонами здебільшого були впливові аристократи, які, крім усього, користува-
лися підтримкою владних структур.
15 Засновником ордена розенкрейцерів вважається І. В. Андре — автор найпоширенішої
легенди про розенкрейцерство, яка датується 1614 р. У цій легенді йдеться про лицаря Розен-
крейця, який у XIV—XV ст, багато подорожував по Сходу, побувавши в Сирії, Єгипті, Іспанії.
Повернувшися до Німеччини, цей прочанин заснував там «братство Розенкрейця», члени яко-
го зобов'язувалися жити за Мойсеевим законом й оберігати таємничі знання, відомі Мойсею
та Соломону.
166Ч у м а є в с к и й М. Отражение идей западноевропейского вольнодумства в про-
изведениях светских писателей екатерининского времени // ЦНБ ім. В, I. Вернадського НАН
України. Інститут рукописів. Дис. 1560.
17 До речі, Вольтером, який на схилі свого життя став масоном, захоплювалася цариця
Катерина II, його було обрано членом Російської Академії наук.
1 8 Г а д з и н с к и й Я. Жозеф де Местр в России // ЦНБ ім. В. І. Вернадського НАН
України. Інститут рукописів. Дис.401.
19 Орден ілюмінатів заснував у 1776 р. в Німеччині професор Інгольштадтського
університету Адам Вейсгаупт.
20 Мартінізм — містичне масонство, його назва походить від імен його засновника
Мартінеса Паскаліса та реформатора — маркіза Сен-Мартена (друга половина XVIII ст.).
21 Р о ж д е с т в е н с к и й И. Русский мистицизм эпохи Александра І в отношении
к христианской религии и нравственности // ЦНБ ім. В. I. Вернадського НАН України.
Інститут рукописів. Дис. 2107.
К у л ь ч и ц к и й Ф. Император Александр I как религиозно-нравственная лич-
ность // Там же. Дис. 2340.
2 3 Б а р т о в с к и й И. Полемика против вольнодумства в русской церковной про-
поведи Екатерининского века // ЦНБ ім. В. I. Вернадського НАН України. Інститут руко-
писів.Дис. 1477.
24 Г у с е в • М. Русская церковь в годы царствования Екатерины II // Там же. Дис.
1574.
З о л о т н и ц к и й Л. Борьба русской церковной проповеди с вольнодумством в
век Екатерины II // Там же. Дис. 1688.
ISSN 0130-5247. Укр. іст.журн., 1997,№ 1 93
6
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213737 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-18T11:51:32Z |
| publishDate | 1997 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Крижанівська, О.О. 2026-02-18T13:47:18Z 1997 Історія масонства в дисертаційних працях слухачів Київської духовної академії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / О.О. Крижанівська // Український історичний журнал. — 1997. — № 1. — С. 87-93. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213737 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Трибуна молодого автора Історія масонства в дисертаційних працях слухачів Київської духовної академії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) Article published earlier |
| spellingShingle | Історія масонства в дисертаційних працях слухачів Київської духовної академії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) Крижанівська, О.О. Трибуна молодого автора |
| title | Історія масонства в дисертаційних працях слухачів Київської духовної академії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) |
| title_full | Історія масонства в дисертаційних працях слухачів Київської духовної академії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) |
| title_fullStr | Історія масонства в дисертаційних працях слухачів Київської духовної академії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) |
| title_full_unstemmed | Історія масонства в дисертаційних працях слухачів Київської духовної академії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) |
| title_short | Історія масонства в дисертаційних працях слухачів Київської духовної академії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) |
| title_sort | історія масонства в дисертаційних працях слухачів київської духовної академії (кінець хіх - початок хх ст.) |
| topic | Трибуна молодого автора |
| topic_facet | Трибуна молодого автора |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213737 |
| work_keys_str_mv | AT križanívsʹkaoo ístoríâmasonstvavdisertacíinihpracâhsluhačívkiívsʹkoíduhovnoíakademííkínecʹhíhpočatokhhst |