Євреї в антифашистському Опорі й радянському підпільно-партизанському русі в Україні
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1995 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213810 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Євреї в антифашистському Опорі й радянському підпільно-партизанському русі в Україні / С.Я. Єлисаветський // Український історичний журнал. — 1995. — № 3. — С. 59–72. — Бібліогр.: 80 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860273615002402816 |
|---|---|
| author | Єлисаветський, С.Я. |
| author_facet | Єлисаветський, С.Я. |
| citation_txt | Євреї в антифашистському Опорі й радянському підпільно-партизанському русі в Україні / С.Я. Єлисаветський // Український історичний журнал. — 1995. — № 3. — С. 59–72. — Бібліогр.: 80 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-21T12:12:48Z |
| format | Article |
| fulltext |
Євреї у радянському підпільно-партизанському русі в Україні
12 Коммунистическое подполье Молдавии, 1941—1944.— С. 57, 60; Г р а т и -
ч н ч С. А. На левом берегу Днестра, 1941—1944.— С. 95, 96.
13 Коммунистическое подполье Молдавии, 1941—1944.— С. 32, 33.
14-17 ЦДАГО України, ф. 89, оп. 1, спр. І, арк. 2, 3.
18 Там же, спр. 23, арк. 9—12.
19 Там же, спр. 1, арк. З, 4; спр. 2, арк. 2.
20 Там же, спр. 1, арк. 4, 5; спр. 23, арк. 10, 11.
* За деякими документами, Ф. Г. Томат (ЦДАГО України, ф. 89, оп. 1, спр.
і, арк. 5).
21 ЦДАГО України, ф. 89, оп. 1, спр. 1, арк. 5, 6; спр. 23, арк. 9, 10.
22 Там же, спр. 1, арк. 22, 23, 28, 39—41, 44.
23 Там же, спр. 15, арк. 9.
24 Там же, спр. 1, арк. 45, 47; спр. 15, арк. 15.
25 Там же, спр. 1, арк. 67, 210, 244; Золотьіе Звездьі Полесья: Очерки о Ге
роях Советского Союза.— К., 1985.— С. 430—432.
26 ЦДАГО України, ф. 89, оп. 1, спр. 1, арк. 247; спр. 20, арк. 2; спр. 23,
арк. 44.
27 Там же, ф. 90, оп. 1, спр. 1, арк. 1, 2.
28 Там же, арк. 111.
29 Там же, спр. 2, арк. 1—22.
30 Там же, арк. 54, 55.
* За іншими джерелами, 86 партизанів (ЦДАГО України, ф. 91, оп. 1, спр. 1,
арк. 4; спр. 2, арк. 1; ф. 166, оп. З, спр. 137. арк. 15).
31 ЦДАГО України, ф. 91, оп. І, спр. 1, арк. 27.
32 Там же, арк. З, 4; спр. 2, арк. 4, 5.
33 Там же, спр. 1, арк. 4.
34 Там же, спр. 2, арк. 10, 11.
*.Національність і місце народження чотирьох партизанів встановити не вда
лося.
35 ЦДАГО України, ф. 62, оп. 4, спр. 211, арк. 1, 14, 17, 31—33.
36 Там же, спр. 404, арк. 9—13; спр. 166, арк. 43; спр. 171, арк. 97, 100,
102, 104.
37 Там же, оп. 1, спр. 158, арк. 21.
38 Там же, арк. 48, 49.
39 Там же, арк. 10—13, 25; оп. 4, спр. 8, арк. 43, 44; спр. 36, арк. 2, 3, 28, 29;
спр. 253, арк. 3; спр. 254, арк. 3; спр. 381, арк. 26, 41; ф. 89, оп. 1, спр. 24, арк. 1/2,
10, 11, 15, 16, 18, 19.
40 Там же, ф. 62, оп. 4, спр. 8, арк. 43, 46, .47; спр. 253, арк. 3; спр. 381,
.арк, 26.
41 Там же, оп. 1, спр. 158, арк. 41—43, 124.
£. Я. Єлисавбтський (Київ)
Євреї в антифашистському Опорі й радянському
підпільно-партизанському русі в Україні
У роки другої світової війни євреї були не тільки жертвами фашизму,
вони ще воювали проти гітлерівських загарбників у лавах Радянських
Збройних Сил, інших союзних армій, брали участь в антифашистському
підпіллі, вели боротьбу проти окупантів у партизанських загонах.
У даній розвідці мова йтиме про опір геноциду та участь євреїв у
партизанському русі на території України.
Відомо, що в республіці гітлерівські айнзацгрупи знищували єврей
ське населення майже відразу після окупації міст, як, наприклад, у
Києві. Гетто, якщо і створювалися, то існували недовго і правили за
місце збору для наступного тотального знищення євреїв. Такі обстави
ни значно обмежували можливість опору акціям холокосту, тим більше
організації партизанських дій. Але матеріали Надзвичайної державної
комісії по розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників,
підрозділів Комісії в областях і містах України свідчать про численні
факти опору приречених євреїв.
Ї88.ІЇ 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, № З 59
С. #. Єлисаветський
Багато єврейських сімей, щоб уникнути екзекуцій, різними шляха
ми кінчали життя самогубством. Восени 1942 р. частина євреїв містеч
ка Мізоч на Рівненщині здійснила відчайдушний трагічний акт. Вони
самі підпалили цілий квартал, де розміщувалися, родинами кидались
у вогонь і згорали, щоб не потрапити до кривавих рук фашистів. У ре
зультаті загинуло 200 чол.1
В Браїлові на Вінниччині під час розстрілу євреїв у лютому 1942 р.
молода дівчина Ліза Перкель відмовилася роздягнутися і вимагала,,
щоб її розстріляли одягнутою. Дівчину били прикладами, кололи багне
том, але нічого не змогли з нею вдіяти. Тоді комендант Крафт вирішив'
сам навести «порядок». Він підійшов ближче і дав розпорядження. По
валена дівчина піднялася на ноги, з рота лилася кров, плаття було по
дерте на клоччя. Спокійно зустріла вона погляд коменданта, що підхо
див, і плюнула йому в обличчя. «Вогонь!» — крикнув він. Пролунав*
залп. Ліза Перкель загинула, але зломити її волю, гідність і честь фа
шистам було не під силу 1а.
Там, де існували гетто і табори, євреї організовували бойові групи.
До літа 1942 р. у гетто Західної Волині (Волинська і Рівненська облас
ті) було створено 18 єврейських бойових груп, у тому числі в Любом-
лї, Шацьку, Маневичах, Ковелі, Дубно, Рафалівці, Дубровиці та в ін
ших містах 2.
На території Західної Волині збройні виступи євреїв проти на
цистських катів відбулися 1942 р. у гетто Луцька, Кременця, Мізоча і
Тучина. 9 серпня 1942 р., на світанку, кременецьке гетто було оточене
поліцією і німецькою жандармерією, яким вдалося зненацька увірва
тися на його територію. Тому опір був дещо безладним. Однак за пер
ші два дні бою бійці гетто знищили 16 німців і поліцаїв. На третій день
єврейські бойовики запалили гетто з усіх боків. Пожежа і боротьба
за його мураіми, за свідченнями мешканців Кременця, тривала цілий
тиждень 3.
Найбільш підготовленим було збройне повстання у тучинському
гегто. Воно спалахнуло 24 вересня 1942 р. Головний удар у сутичці з
поліцією прийняли на себе 60 молодих повстанців, більшість з яких за
гинула. В ході повстання було знищено чимало поліцаїв, але найсуттє
вішим було те, що майже 2 тис. чол. вдалося втекти з гетто 4.
У Східній Галичині збройні виступи в’язнів-євреїв мали місце у
Бродах, Рогатині, Борщові, у львівському гетто та Янівському конц
таборі. В доповіді начальника СС і поліції «дистрикту Галичина» зазна
чалося: «В гетто Рогатина євреї побудували три великі підземні сховик
які назвали «Сталінград», «Севастополь» і «Ленінград». Коли поліцаї
прийшли до схову «Сталінград», по них почали стріляти. Незважаючи-
на заклик залишити схов, євреї не виходили... Схов було спалено» 5.
Навесні 1942 р. у борщівському гетто на Тернопільщині було орга
нізовано антифашистську групу молоді, якій вдалося здобути незначну
кількість зброї. Напередодні ліквідації гетто підпільники перебрались
у сусідній ліс, утворивши партизанську групу. Окупаційний гебітс-ко-
мшаріат іменував групу «Борщовер банда» («Борщівська банда»). 17
листопада 1943 р. бійці групи напали на Борщівську в’язницю і звіль
нили 50 в’язнів. 6 грудня група була оточена великими силами німціь
і після багатогодинного бою розсіялася. Під час бою єврейські бійцї
зазнали великих втрат, але й вони знищили певну кількість німців 6.
У деяких містечках Прикарпаття під час ліквідації гетто приречені-
євреї вдавалися до опору. Годинами, а інколи і кілька днів точилася
збройна боротьба. Проте факти про ці події надто бідні і потребують
дальшого дослідження. В’язні, зокрема молодь, свідомо йшли на заги
бель заради одного: у боротьбі з фашизмом зберегти свою честь. їм
допомагали українська і польська інтелігенція, робітники і селяни, які,,
нехтуючи небезпекою, встановлювали з ними зв’язки, сприяли їхній бо
ротьбі з гітлерівськими катами, рятували її від неминучої смерті 7.
60 /53N 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, М З
Євреї у радянському підпільно-партизанському русі в Україні
Аніииацистське підпілля у львівському гетто, що прагнуло до ак
тивних рішучих дій проти окупантів, очолили поет Я. Шудріх (Янкель)
та адвокат Є. Горович (Мундик). Вони сподівались організувати широ
кий вихід молоді з гетто у ліси і створення там партизанських груп,
їм вдалося встановити контакти з представниками Гвардії Людової і
членами антифашистської підпільно-партизанської організації — Народ
ної Гвардії ім. Івана Франка. Представники Армії Крайової (АК) за
явили, що не хочуть мати з євреями нічого спільного, і відмовилися від
будь-яких контактів 8.
У березні 1943 р. львівське підпілля встановило зв’язок з підпіллям
бродівського гетто. За допомогою водія-німця, що виявився провокато
ром, гестапівцям вдалося заманити у пастку 17 підпільників-євреїв, кот
рі мали приєднатися до бродівських партизанів. 16 травня 1943 р. охо
ронники і жандарми увірвалися до домівки Я» Шудріха. Поет-парти-
зан вдався до збройного опору і загинув у нерівній боротьбі. Ярослав
Галан пізніше про нього писав: «Я не можу також забути свого друга
Шудріха. Цей досвідчений підпільник знав, що таке боротьба. Він міг
сконати тільки так, як умирає солдат» 9.
1 червня 1943 р. на територію львівського гетто в’їхали машини з
гестапівцями, щоб ліквідувати гетто й останніх його мешканців. Навіть
сьогодні, через півсторіччя, не припиняються дискусії серед істориків,
чи було повстання у львівському гетто, чи не було. Очевидно, що пов
стання такого масштабу як у гетто Бєлостока чи Вільнюса, у Львові не
було. Після відправлення найбільш підготовлених людей до бродів
ських лісів та невдалих втеч у травні 1943 р. єврейському підпіллю
львівського гетто бракувало сил для повстання. Проте там мав місце
збройний опір нацистським катам. Три дні погано озброєні групи під
пільників вели збройну боротьбу з переважаючими силами гітлерівців.
З вікон, горищ будинків, підвалів — звідусіль приречені прагнули пора
зити ворогів кулями і камінням, саморобними гранатами. «Великою
кров’ю,— пише дослідник,— доводилося платити за гідність і волю,
оскільки в жорстоких умовах гетто неможливо було за надто стислі
строки навчити військовій справі цивільне населення, якому протистоя
ли треновані вбивці, озброєні артилерією і вогнеметами» 10.
Нацисти спалювали цілі квартали гетто, щоб зламати відчайдуш
ний опір приречених. «Чим менше залишалося євреїв, тим міцнішим
ставав їхній опір»,— констатував у звіті начальник СС і поліції «дист-
рикту Галичина» Кацман. Оточені з усіх боків великими силами воро
га, бійці львівського гетто бажали загинути зі зброєю в руках, але не
капітулювати. Групенфюрер Кацман доповідав: «Щоб уникнути влас
них втрат, необхідно було із самого початку діяти з особливою жорсто
кістю. При цьому були змушені підпалити і підірвати багато будинків...
Під час очищення єврейського району необхідно було витягнути з всі
ляких сховів залишки трьох тисяч осіб, які кінчили життя самогубст
вом за допомогою отрути» и. Восени 1943 р. гітлерівське керівництво
дистрикту вирішило остаточно ліквідувати Янівський табір і всіх його
в’язнів, у тому числі й особливу команду євреїв, що мала знищити на
цистських злочинців (її називали «бригада смерті»). Робітники цієї
бригади на чолі з Херхесом дізналися про плани гестапівців. 120 смерт
ників сформували групу, завданнями якої були знищення охоронників,
захоплення зброї й організація втечі до лісу. Був розроблений план дій.
Групу було поділено на бойові четвірки, до кожної доведено, що вона
мала робити 12.
19 листопада 1943 р. Херхес таємно зібрав членів бойових четвірок
і звернувся до них із запальними словами: «Колеги і брати! Настав
час життя або смерті. Зранку згоримо або опинимось на волі. Чи не
краще полягти від кулі і загинути з честю за волю, аніж до самої
смерті їм надійно прислужувати? Допомагати їм нищити і притаюва
ти сліди вбивств? Не буде цього!» 13.
0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З 61
С. Єлисаветський
Смертникам вдалося частково виконати свій план. Кількох охорон
ників було вбито лопатами, захоплено невелику кількість зброї, в’язні
вирвалися на волю. Але підрозділи табірної варти наздогнали і роз
стріляли більшість беззбройних втікачів. Інші загинули у нерівній су
тичці. Лише кільком в’язням пощастило досягти лісу і таким чином вря
туватися 14.
Професор Я. Хонігсман, який зробив незаперечний внесок у дослід
ження катастрофи євреїв Львова, в своїй праці пише: «Індивідуальний
терор проти фашистів не давав і не міг дати користі приреченим людям
в гетто і концтаборах. Навпаки, він став причиною загибелі багатьох
невинних людей» 15. Проте автор справедливо стверджує, що з весни
1943 р. акти індивідуального терору євреїв проти гітлерівських катів
відбувалися все частіше і наводить кілька прикладів. Ми вважаємо, ще
індивідуальні боротьба і терор приречених євреїв проти нацистських
катів свідчать про нездоланний дух опору, про прагнення віддати своє
життя в боротьбі в умовах, коли остаточна приреченість в’язнів гетто
і таборів усвідомлювалась уже багатьма з них — адже це була весна
1943 р. Тому твердження, що індивідуальний терор проти фашистів
«став причиною загибелі багатьох невинних людей» є некоректним у
багатьох відношеннях.
Свій внесок у боротьбу проти гітлерівських окупантів у лавах ан
тифашистського підпілля зробили сини і дочки єврейського народу і
на Правобережній Україні. Звичайно, вони діяли не самотужки, а в
тісній бойовій співдружності з українцями, росіянами, представниками
інших народів.
Сміливим і безстрашним бійцем київського антифашистського під
пілля була Тетяна Маркус — член бойової диверсійної групи В. Куд-
ряшова. Вона особисто «знищила десятки німецьких солдатів і офіце
рів, зрадників... Виконувала найвідповідальніші доручення по підготов
ці диверсій...» 16~17.
Колишній працівник київської міськради С. Пекер брав участь в
обороні Києва. За допомогою жінки, українки за національністю, було
знято квартиру на Козачій вулиці. Згодом було встановлено зв’язок з
підпільниками Д. Лисовцем і П. Четвертяковим. Вони принесли до
квартири Пекера радіоприймач, і він почав регулярно прослуховувати
й записувати зведення Радінформбюро. Пізніше Четвертяков приніс
каучукове друкарське кліше. Підпільники розгорнули друкування лис
тівок. На наступ Червоної армії від Сталінграда відреагували листів-
кою-відозвою «Наближається час, коли Україна буде вільною». Коли
почалися облави на молодь і депортація її до Німеччини, було надруко
вано листівку «Не від’їжджайте до Німеччини, бо там люди гинуть».
Окрім друкування та розповсюдження листівок, група Лисовця—Пе
кера виготовляла різні документи, довідки, метрики, що давало змогу
врятувати деяких підпільників від вивезення до Німеччини 18.
В окупованій румунами Одесі в смертельно небезпечній роботі по
встановленню зв’язків з партизанами катакомб, по друкуванню і роз
повсюдженню листівок пліч-о-пліч з українцями і росіянами діяли єв
рейські дівчата, сестри Олена й Оля Канторовичі19. Одеську підпіль
ницю О. П. Якобсон було заарештовано гестапо за два тижні до визво
лення Одеси. її звинувачували в організації підпілля, в зв’язках з
партизанами с. Нерубайське (група Клименка) і після жорстоких зну
щань розстріляли. В одному з фондів архіву Яд Вашем є документ-
характеристика Ольги Якобсон, підписана командуванням партизан
ської групи «Радянські патріоти». Документ характеризує її «як відда
ну патріотку своєї Батьківщини, що героїчно боролася проти німецько-
румунських загарбників» 20.
Найбільш дійовою формою опору єврейського населення нацист
ським катам був, звичайно, перехід до партизанської боротьби. В се
редині серпня 1941 р. Жовтневий райком КП(б)У м. Дніпропетровська
62 155X0130- 5247. Укр. іст. жури. 1995. № 5
Євреї у радянському підпільно-партизанському русі в Україні
затвердив партизанський загін у складі 19 бійців. Командиром загону
було призначено В. Шахновича, колишнього завідуючого міськфінвідді-
лом, комісаром — П. С. Вишияцького, доцента Дніпропетровського
транспортного інституту. Загін був переданий у розпорядження 6-ї ар
мії. Протягом двох тижнів бійці загону проходили військову підготовку.
Після цього вони прийняли партизанську присягу21.
Просування гітлерівців на схід викликало необхідність передисло
кації загону до новомосковських лісів на Лівобережжі Дніпра. Бойову
діяльність загін Шахновича розпочав у кінці вересня 1941 р. На той час
він мав на озброєнні кулемет і 50 гранат. Кількість гвинтівок і мін не
встановлена. Партизани загону зуміли перерізати важливий кабель,
зв'язку Дніпропетровськ — Павлоград. Спільно з партизанським заго
ном Масалигіна вони підірвали два німецькі військові ешелони на лінії
Дніпропетровськ — Красноград 22.
У жовтні — листопаді 1941 р. загони Шахновича і Масалигіна здійс
нили напади на німецьку базу в радгоспі Вільне. Було захоплено тро
феї, знищено ЗО гітлерівців. Пізніше бійці загону Шахновича брали
участь у визволенні 300 радянських військовополонених 23. Звичайно,
що ці дії потрібно розглядати не під кутом зору розгортання масового
партизанського руху в Україні 1943 року. Ці сміливі й рішучі парти
занські операції проти фашистського «нового порядку» відбулися в
найтяжчі і иайсуворіші для Радянського Союзу й України осінні міся
ці 1941 року, і саме в цьому контексті їх треба й оцінювати.
Німецьке командування кинуло проти радянських партизанів у но-
вомосковському лісі два полки охоронної дивізії СС і сотні поліцаїв.
Ліс було блоковано. 24 грудня 1941 р. есесівці увірвалися до лісу. Не
рівна боротьба тривала 10 діб. У боях з німецько-фашистськими загарб
никами загинули смертю хоробрих командир Шахнович, комісар Виш-
пяцький, майже всі бійці загону, в якому з 19 воїнів 9 були євреї. 5 січ
ня 1942 р. загін Шахновича припинив своє існування 24. Великих втрат
зазнали й інші радянські партизанські загони, що перебували у ново-
московських лісах. Лише кільком партизанам вдалося вийти з оточен
ня і врятуватись.
Чимало євреїв — колишніх офіцерів і солдатів Червоної армії, які
опинились у ворожому оточенні на початку війни чи потрапили у полон,
але спромоглися вирватися, брали участь у формуванні радянських пар
тизанських загонів в Україні восени 1941 р.— навесні 1942 р. Певною
ілюстрацією цього твердження був бойовий шлях Л. Беренштейна, лей
тенанта Червоної армії. На його особистому рахунку 8 підірваних во
рожих ешелонів, руйнування кількох мостів, захоплення складу з паль
ним. У серпні 1943 р. Л. Беренштейна призначено начальником штабу
партизанського загону ім. Пожарського, а наприкінці року він очолив,
загін. Влітку 1944 р. його було перебазовано літаком у Карпати, де він
розгорнув бойові дії проти окупантів на півдні Польщі, а згодом пере
йшов у Східну Словаччину на допомогу словацьким повстанцям-анти-
фашистам 25.
Лейтенант Червоної армії Є. Волянський влітку 1941 р. потрапив,
у вороже оточення, але йому пощастило вирватися з кільця. Він зна
ходився в різних партизанських загонах, сформованих колишніми вій
ськовослужбовцями Червоної армії, які опинились у фашистському ти
лу. На початку 1943 р. Є. Волянський — у партизанському з’єднанні
полковника Я. Мельника. Його призначено заступником командира роз
відувального загону. Завдяки його великому досвіду, хисту розвідника
партизани з’єднання чотири рази непоміченими і без втрат виходили з
ворожого оточення 26.
В серпні 1944 р. група, у складі якої був капітан Волянський, була
десантована на територію Словаччини. Вона започаткувала загін, а зго
дом— партизанську бригаду, яку майже півроку (до з’єднання з части
нами Радянської армії) очолював Є. Волянський. Тільки з серпня по
63-І53ІЇ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995. № З
С. Я . Єлисаветський
жовтень 1944 р. бійці бригади знищили 1145 гітлерівців. Кавалер трьох
орденів Червоного Прапора, багатьох зарубіжних бойових нагород, 23-
річний капітан Волинський став «почесним громадянином» п’яти сло
вацьких міст 27.
Наприкінці жовтня 1941 р. під час звірячого знищення румунськи
ми окупантами десятків тисяч одеських євреїв невеличкій групі людей
вдалося вийти з кільця оточення і сховатися. Серед них був Г. Фурман,
солдат першої світової війни, з родиною. Під його керівництвом 25 вті-
качів-євреїв, серед яких Д. Красноштейи, Д. Семберг, X. Лібензон,
Е. Заславський. Ш. Фельдман, К. Васіна дісталися до Куяльника, де
мешкав каменяр В. Іванов, друг дитинства Фурмана. Він був зв’язаний
з одеським підпіллям і допоміг партизанам-підпільникам Фурмана зв’я
затися з партизанським загоном Бадеєва, що діяв у одеських катаком
бах. Навесні 1942 р. під час збройних сутичок партизанів з окупантами
було знищено 45 і поранено 60 фашистів 28.
Самостійні єврейські партизанські групи і загони вперше виникли
на Волині в 1942 р. Однією з таких груп була бойова група з 12 парти
занів, сформована в жовтні того ж року М. Місюрою й Е. Бакальчу-
ком, колишніми працівниками міліції м. Сарни Ровенської області.
Група почала діяти, майже не маючи зброї. За кілька діб їй вдалося
здобути 3 гвинтівки, 2 рушниці і невелику кількість патронів. Поблизу
Сарн і Висоцька ховалися численні групи єврейського цивільного насе
лення. Партизани головні зусилля спрямовували на їх захист і під
тримку, а також на поповнення своїх рядів молоддю, зокрема з ко
лишніх в’язнів гетто 29.
В цьому ж районі опинився О. Абугов, молодший лейтенант, єврей,
який з групою товаришів утік з табору військовополонених у Ковелі.
Спільно з єврейською молоддю, яка до них приєдналася, група Абугова
утворила другий єврейський партизанський загін30. У кінці 1942 р.,
за пропозицією полковника А. Бринського, обидва загони з’єдналися.
В лютому 1943 р. командиром формування, що одержало назву «Загін
ім. Ворошилова», було призначено Максима Місюру. Е. Бакальчук став
начальником лісового цивільного табору євреїв 31. Загін ім. Ворошило
ва спочатку ввійшов до партизанської бригади А. Бринського. Коман
дир бригади писав після війни про єврейські партизанські групи і загони
Волині, що вони, «почавши свою бойову діяльність майже без зброї...,
згодом неодноразово постачали зброю сусіднім загонам — все за раху
нок трофейної зброї, захопленої в боях проти ворога»32. За даними
М. Місюри, у його загоні на початку 1943 р. воювали й українці, й біло
руси, і поляки, й 80 євреїв 33.
Найактивнішим партизанським загоном Західної Волині був загін,
яким керував Микола Коніщук — партизанська кличка «Крук», колиш
ній голова сільради у с. Грива. З самого початку загін складався з 17
партизанів-євреїв, але і в подальшому вони становили в ньому значну
частину (навесні 1944 р.— біля 34 %). А. Брянський зазначав, що загін
Крука зріс до 120 чоловік, а на останньому етапі в ньому налічувалося
вже 700 бійців. Загін здійснював диверсійні операції, і «цю роботу кру-
ківці проводили блискуче. На бойовому рахунку загону більш як сто
підірваних військових ешелонів» 34. Багато бійців загону Крука віддали
своє життя в боротьбі проти гітлерівських окупантів.
X. Грушка, який брав участь у знищенні чотирьох німецьких еше
лонів, згадував: «До загону ввійшли євреї, яким пощастило втекти з
гетто. Вони мали помститися за загиблих. Командував загоном Коні
щук. Взводами командували І. Райхман, М. Едельштейн, Б. Лорбер.
Ми брали участь у багатьох боях, під укіс пустили десятки ворожих
ешелонів. Крім того, ми виробляли тол. Цією справою керував Ю. Кір-
шенбаум. У боях загинуло багато наших, серед них дівчина Рая Плюс,
на рахунку якої було шість ворожих ешелонів, і командир взводу
М. Едельштейн» 35.
64 ІЗЗМ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З
Євреї у радянському підпільно-партизанському русі в Україні
Мужній і вмілий партизанський командир із загону Коніщука Йо
сип Бланштейн особисто знищив 18 озброєних ворогів, підірвав 11 во
рожих ешелонів і 8 автомашин, брав участь у розгромі роти гітлерів
ських солдатів у с. Повурськ, у руйнуванні важливого залізничного
мосту на ділянці Камінь-Каширський—Ковель. Самовіддано билися
і загинули брати Йосипа Абрам і Герш Бланштейни 36.
Бригада Бринського піклувалася про долю єврейського населення,
яке складалося з втікачів з гетто і зосереджувалося в чотирьох цивіль
них таборах. Табори пересувалися разом з підрозділами бригади, а при
появі карателів їх перекидали під охороною партизанів у більш без
печні місця. Поступово, в міру забезпечення загонів зброєю, вся молодь,
чоловіки і жінки середнього віку перейшли до бойових загонів. У табо
рах залишилися тільки старі і діти. Але й вони всіляко допомагали
партизанам.
«Неоціненні послуги,— згадував А. Бринський,— подавав нам єв
рейський табір круківського загону». В ньому було велике господарст
во. Люди скошували сіно, сіяли і збирали жито і пшеницю. На тери
торії круківського табору працювали млин і пекарня, які забезпечували
хлібом бойові загони. В таборі знаходився госпіталь. Але найбільш
цінне, що було в цьому таборі для партизанів,— це майстерня боєпри
пасів. З німецьких снарядів видобувався тол, який використовували для
виготовлення бомб і мін. Майстерня знаходилася в лісі поблизу Воль-
ської Волі. Більш як 15 тонн вибухівки передав партизанам єврейський
табір.
Справа була важкою і небезпечною. Під час виготовлення боє
припасів загинули 16-річний П. Райтер і 13-річний Ц. Цвейбель з міс
течка Маневичі. Завершуючи доповідь про в’язнів гетто в бригаді,
полковник А. Бринський наголошував, що багато євреїв, «вливаючись
до сім’ї партизанів, незабаром ставали відважними бійцями і коман
дирами» 37.
Найбільш відомим єврейським партизанським формуванням на Во
лині була рота «дяді Михайла». «Дядя Михайло» — це 40-річний інже
нер і підприємець з містечка Корець на Рівненщині Моше Гільденман.
Коли стало відомо про наступне тотальне знищення тут євреїв, в’язні
гетто намагалися маленькими групами тікати до лісу. В ніч на 24 ве
ресня 1942 р. у призначеному місці в лісі зустрілися 22 юнаки. В них
не було ні зброї, ні карт, ні проводирів. Вони обрали командиром
М. Гільденмана і попрямували лісовою стежкою на північ. 10 жовтня
1942 р., влаштувавши засідку, «озброєні» ломаками і кілками, вони зни
щили групу німецьких урядовців і поліцейський ескорт, що їх супро
воджував. На початку листопада було атаковано поліцейський пост у
Вежицях, захоплено 12 гвинтівок, 4 ручні кулемети. Цей вдалий бій дав
змогу забезпечити кожного партизана загону Гільденмана особистою
зброєю 38.
В січні 1943 р. партизани загону зустрілися в лісах Рівненщини із
з ’єднанням генерала А. Сабурова. Загін увійшов до складу з’єднання
і був реорганізований. Генерал Сабуров дозволив М. Гільденману
сформувати окрему роту з 31 бійця, яка одержала назву «Єврейська
рота дяді Михайла». Вона діяла як самостійний підрозділ на півночі
Житомирщини до самого визволення цього району в грудні 1943 р. Ос
танньою партизанською акцією цієї роти була допомога одній з дивізій
13-ї армії, за що Гільденман одержав особисту подяку від генерал-пол
ковника Пухова 39.
Перелік бойових дій партизанів під командуванням і за особистою
участю М. Гільденмана досить значний і різноманітний. На їх рахунку
пснад 150 бойових операцій, десятки пущених під укіс залізничних еше
лонів з живою силою, озброєнням і боєприпасами ворога, кілька тисяч
закладених на шляхах мін, визволення більше трьохсот в’язнів з різних
німецьких таборів. Командира роти іноді називали «королем євреїв-
І58М 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З 5—5-847 65
С. #. Єлисаветський
партизанів» — така була сила особистого прикладу і впливу «дяді
Михайла» 40.
В більш складних і несприятливих умовах билися проти нацистів
та їх пособників партизани-євреї на території Прикарпаття. Тут наба
гато менше було радянських партизанів, у лісах панували формування
УПА, більш значною була насиченість території охоронними підрозділа
ми гітлерівців і допоміжною поліцією. Менш сприятливими порівняно
з північною Волинню були й умови місцевості.
Підпільники-втікачі з гетто Бродів і Львова навесні 1943 р. ство
рили спільний партизанський загін. Його базу було закладено в районі
лісової вузькоколійки поблизу Бродів. Ініціатором створення партизан
ської бази і партизанського загону була єврейська бойова організація
у Бродах на чолі з С. Вейлером і Я. Ліндером, започаткована восени
1942 р 41. На кінець квітня 1943 р. чисельність лісового загону зросла до
80 бійців. Переважали колишні в’язні бродівського гетто, але значну
частину становили прибулі зі Львова. Командиром партизанського за
гону було обрано Я. Ліндера, а його заступником — Е. Горовича зі
Львова 42.
Єврейських партизанів переслідували охоронні і поліцейські фор
мування. Прорватися до Волині, де просторі лісові масиви, їм не вда
лося. Проте партизанський загін Ліндера—Горовича за недовгий строк
здійснив кілька успішних операцій. Поблизу села Соколівка бійці заго
ну вивели з ладу скипидарну фабрику, яка працювала на окупантів.
Було здійснено напад на каменярню в Сасові, де знаходився табір
примусової праці. Під час операції партизани захопили 50 кілограмів
динаміту. Інженер Меєр Файєрштеїн використав його для виготовлен
ня мін. Однією такою міною було підірвано німецький ешелон біля стан
ції Красне, за 40 кілометрів від Бродів. На підході до Бродів було ̂
знищено головний німецький пост. Єврейська бойова організація звер
нулася до в’язнів бродівського гетто із закликом чинити опір окупан
там, «як це роблять герої-повстанці варшавського гетто». На початку
травня 1943 р. до лісового партизанського загону приєдналася велика
група єврейської молоді, якій вдалося втекти з гетто Бродів 43.
Штаб і партизанські групи лісового загону весь час перебували в
русі. 16 травня 1943 р. гітлерівці виявили їх, і наступного дня два ні
мецькі батальйони, жандарми і рота місцевої поліції оточили партизан
ський табір. Жорстока сутичка в урочищі Бареучіна точилася кілька
годин. У бою загинуло ЗО партизанів. Залитий кров’ю Я. Ліндер встиг
нув знищити кількох німців, що наближалися. Він відстрілювався до
останнього патрона. Смертю хоробрих загинув і його заступник Е. Горо-
вич (Мундик). Окремі бойовики, витративши всі патрони, приймали
ціанистий калій, але жоден не склав зброї. Лише кільком партизанам'
вдалося вирватись з оточення 44.
В єврейських партизанських загонів Західної Волині і Прикарпат
тя були різні долі, але спільні труднощі: відсутність бойового досвіду,
брак зброї і боєприпасів, загроза з боку різних лісових формувань,
складність у встановленні і розвитку контактів, зокрема з радянськими
партизанами. Встановлення таких контактів часто супроводжувалося
втратою командної й оперативної самостійності, а в окремих випад
ках — вилученням зброї.
Наведемо кілька прикладів про те, як ставилися окремі командири
партизанських загонів до втікачів з гетто. Особливо войовничим анти
семітським запалом відзначався командир одного із загонів бригади
Брянського І. Насекін, що прибув до Волині з Білорусії. Він і деякі
його підлеглі прагнули довести А. Брянському, що загін Коніщука зай
нятий не боротьбою проти окупантів, а врятуванням євреїв, які втекли
з гетто і ховаються в лісах. Насправді, за свідченням А. Брянського,
саме загін Насекіна «був бездіяльним..., мали місце випадки мародер
ства і здирства. Особисто Насекін пиячить і в п’яному вигляді поводить
66 188 N 0130— 5247. Укр. іст. журн. 1995, № У
Євреї у радянському підпільно-партизанському русі в Україні
себе обурливо... Взаємовідносини з населенням склались ненормальні...
Та і в самому загоні була та ж система: Насекін намагався керувати:
за допомогою маузера, люди його страхались...» 45.
За спогадами Д. Лорбера, Насекін планував атакувати загін Коні-
щука і ліквідувати єврейський цивільний табір. Пізніше він спробував
знищити групу єврейської молоді з Ковеля, захопити чуже військове
спорядження. За всі ці дії Насекіна було відкликано до з’єднання Лін-
кова («Баті»), звідки він прийшов, засуджено до вищої міри і роз
стріляно. Сувора дисципліна, запроваджена Бринським у загонах, змен
шила масштаби свавілля і неморальних дій, спрямованих як проти міс
цевого населення, так і проти євреїв — партизанів і цивільних осіб4’’.
Деякі архівні партизанські документи розповідають про рішучі за
ходи, які застосовувалися командуванням партизанських з’єднань, щоб
подолати дії, спрямовані на розпалювання міжнаціональної ворожнечі,
зокрема юдофобії. Особливий відділ 2-ї партизанської бригади, яка ді
яла на Вінниччині, засудив командира загону ім. Кірова М. М. Ко-
реневського до страти за самочинні розстріли партизанів і грабіж
населення 47.
Сьогодні досить складно визначити навіть орієнтовно чисельність
радянських партизанів-євреїв. Д-р Арад, не наводячи джерел підрахун
ку, стверджує: «В окупованих районах Радянського Союзу діяло при
близно 25—ЗО тис. єврейських партизанів» 48.
Скільки ж з них воювало в радянських партизанських формуван
нях на території України? В 1946 р. були підготовлені статистичні дані
про особовий склад радянських партизанів України. Ці матеріали,
розроблені членом Комісії АН з історії Великої Вітчизняної війни в
Україні О. К. Бобишкіним, не були надруковані і збереглися лише
як архівні документи. Але вони і зараз становлять значний інтерес.
У партизанському русі на Україні брали участь представники 62
національностей 49.
Дані про національний склад партизанів України взяті на 98,5 тис.
чол., хоча, за відомостями УШИР, на території України діяло майже
200 тис. партизанів. За матеріалами Бобишкіна, в Україні воювали 1078
партизанів-євреїв (1,2 % від загальної кількості партизанів) 50. Ці циф
ри, на нашу думку, є суттєво заниженими. Наведемо кілька аргумен
тів. За книгою списків особового складу вінницької партизанської бри
гади (командир — А. Г. Кондратюк), в бригаді воювали 154 євреї, а за
статистичними даними Бобишкіна, в бригаді значаться тільки 53 єв
реї 51. В Рівненському партизанському з’єднанні генерал-майора В. Бег-
ми налічувалося 308 бійців і командирів — євреїв 52, а за даними до
відки О. Бобишкіна— 102 чол. Цю невідповідність статистичних мате
ріалів Комісії АН України фактичному стану речей можна було б про
довжити, але справа не в кількості прикладів чи аргументів.
За нашими підрахунками, тільки на території Західної Волині (Во
линська і Рівненська області) восени 1943 р. у складі 5 радянських
партизанських з’єднань билися проти окупантів понад 900 партизанів-
євреїв 53. Інші підрахунки наводить дослідник Яд Вашем д-р Ш. Спек-
тор у своїй книзі «Холокауст євреїв Волині» (мова англ.), що вийшла
в Єрусалимі 1990 р. Він стверджує і доводить, що тільки на Волині у
складі 12 радянських партизанських з’єднань і загонів налічувалося
від 1700 до 1900 бійців-євреїв, які становили 14 % усіх радянських пар
тизанів у цьому регіоні України 54. Слід враховувати і той фактор, що
чимало євреїв приходили до загонів, приховуючи свою національність,,
змінивши документи, прізвища, імена.
У Чернігово-Волинському партизанському з’єднанні О. Ф. Федоро-
ва, за списками особового складу, налічувалося 155 бійців і команди
рів — євреїв (дані неповні, оскільки підраховані з трьох чвертей облі
кового складу). Комісаром одного із загонів; що входив до з’єднання,,
був кадровий військовий Яків Письменний. Під його командуванням у
155N 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № ЗЬ 67
С. Єл исаветський
травні 1944 р. партизани загону визволили с. Тур Волинської області,
знищивши 72 ворожих солдатів і офіцерів, захопивши в полон 67 чол.55
Іншим партизанським загоном керував А. Ліхтенштейн з Мелітополя.
Тяжко поранений танкіст Самуїл Готсбан у серпні 1941 р. потрапив
до ворожого полону. Незабаром йому вдалося втекти з табору і знайти
шлях до партизанів О. Ф. Федорова. У двох боях він особисто знищив
18 ворожих солдатів. Але Готсбан став не тільки сміливим стрільцем,
а й вправним диверсантом-підривником. Разом з іншими партизанами
він вивів з ладу 6 паровозів і 72 вагони з військовим вантажем 56.
На бойовому рахунку командира взводу з Чериігово-Волинського
з’єднання Олександра Маргуліса 10 знищених німецьких солдатів і 2
офіцери. Бійці взводу і його командир відзначилися при здобутті міста
Брагін у 1943 р., а також у бою під Ковелем у лютому 1944 р. В ос
танньому бою О. Маргуліс загинув смертю хоробрих. Медсестра Дуся
Ьаскіпа винесла з поля бою 49 поранених бійців і командирів. Другий
«фах» Баскіної — досвідчений підривник57.
Техніку-лейтенанту Семену Юдовичу, що контуженим опинився у
ворожому полоні, поталанило втекти з табору у Бобруйській фортеці і
приєднатися до партизанів у клітнянських лісах на Брянщині ще в груд
ні 1941 р. У вересні 1942 р. С. Юдович перейшов до партизанського з’єд
нання О. Ф. Федорова. Енергійний і наполегливий, він швидко завоював
авторитет у диверсійному взводі, до якого був зарахований. Згодом
взвод було реформовано у численну диверсійну групу з’єднання, політ-
руком якої було призначено С. Юдовича 58. До листопада 1943 р. на
бойовому рахунку групи було 96 підірваних ворожих ешелонів. Дефіцит
вибухівки примусив підривників, як згадує Герой Радянського Союзу
В. І. Клоков, перейти на міни з кілограмовим набоєм. Ці міни ставили
«на кийки» на момент наближення ешелону, що досить небезпечним
було для мінера. При найменшій необачності міг відбутися передчас
ний вибух. Саме такими мінами було підірвано ще три фашистські еше
лони. Сотий ворожий ешелон — «ювілейний» — пустив під укіс Семен
Юдович. Це відбулося 7 листопада 1943 р. на стратегічній магістралі
Ковель — Рівне 59.
У бойовій атестації партизана зазначається, що він «брав участь
у багатьох боях з німецько-фашистськими загарбниками, особисто зни
щив 17 німецьких катів..., виявив мужність, сміливість і вміння керувати
підрозділом. Неодноразово керував диверсійними операціями на заліз
ниці, особисто мінував полотно 11 разів, підірвав 11 німецьких ешело
нів з військами і технікою. Внаслідок його підривної роботи знищено
11 паровозів, 76 вагонів з військами і вантажем, вбито й поранено 320
німецьких солдатів та офіцерів» 60.
Не можна не згадати підлітків-партизанів у Чернігово-Волинсько-
му з’єднанні. Мишко Давидович до війни закінчив чотири класи. Після
загибелі матері разом із сестрою він подався до злинських лісів, роз
шукав партизанів, пізніше потрапив до з’єднання О. Федорова. Він став
партизанським зв’язковим і розвідником. Під час виходу з оточення
невелика група розвідників зіткнулася з німецькою засідкою. Всі за
гинули. Мишка було тяжко поранено. Коли шість німців впритул на
близилися до нього, він потягнув за кільце гранати. Йому було
13 років 61.
Слід зазначити, що в списках особового складу загонів Чернігово-
Волинського партизанського з’єднання в графі «відомості про родину»*
де мова йде про бійців-євреїв, у багатьох випадках є запис «родину
розстріляно німцями». Є й такі записи: «жонатий, родина в загоні».
Про це згадував і командир з’єднання О. Ф. Федоров. «Чимало євре
їв,— писав він,— приходило до ,нас цілими сім’ями. Чоловіки воюва
ли, а старі, жінки і підлітки працювали у нашому «тилу». Пам’ятаю
кілька таких родин — Якубовичі, Карасики, Давидовичі, Сировські,
Непомнящі» 62.
68 138N 0130—5247. Укр. іст. журн. 7995, № З
Євреї у радянському підпільно-партизанському русі в Україні
У Сумському з’єднанні партизанських загонів, на основі якого у
1944 р. було сформовано 1-у українську партизанську дивізію
ім. С. А. Ковпака, воювали 97 бійців і командирів — євреїв. Помічни
ком начальника штабу з’єднання був майор С. Стрільцов, командирами
взводів — О. Зільберглейт, П. Шепшинський, Й. Горенштейн. Старшина
батальйону Д. Цирлін «брав участь у 39 боях проти німецьких окупан
тів, під час яких виявив себе мужнім і сміливим командиром» 63. Стар
ший сержант Л. Геллер відзначився у 20 бойових операціях. 18 березня
1944 р., перебуваючи з роєм у розвідці, він зіткнувся з німецькою за
ставою. Не втрачаючи ініціативи, з ходу атакував противника, примусив
його тікати і захопив значні трофеї. З першого дня нацистської окупації
(27 серпня 1941 р.) в глухівському партизанському загоні воював
С. Хотимський, колишній завідуючий Глухівським райфінвідділом. На
його бойовому рахунку вдалі диверсії, запеклі сутички з карателями.
16 березня 1942 р. у бою поблизу с. Старше він загинув 64.
Командир полку 1-ї української партизанської дивізії П. Брайко
у своїх спогадах згадує Григора Лубенського, який у критичну хвилину
бою очолив взвод і вміло керував ним. У березні 1943 р. під час жорс
токої тригодинної боротьби з переважаючими силами карателів побли
зу с. Нова Красниця цей взвод тримав позицію (як було наказано) до
моменту, коли на партизанському аеродромі приземлилися радянські
літаки. В цьому бою Г. Лубенського було смертельно поранено. «Ми
втратили,— зазначив П. Брайко,— одного з кращих партизанів, відваж
ного, чудового командира» 65.
Семен Добкін прийшов з оточення до партизанських загонів Ков
пака ще в березні 1942 р. Очолив штаб партизанського батальйону.
В бойовій характеристиці записано: «Вміло і правильно з позицій так
тики керував штабом і бойовими операціями батальйону. Брав участь
у 86 боях, де показав себе стійким і мужнім воїном. Особисто очолю
вав батальйон в атаках»66. Начальником медичної служби 1-ої україн
ської партизанської дивізії було призначено Надію Маєвську. Тільки
«завдяки виключній енергії лікаря Н. Маєвської 75 % загальної кіль
кості поранених бійців і командирів поверталися у стрій». Врятовано
і виліковано у з’єднанні понад 500 партизанів 67.
Партизанський загін під командуванням Г. Розенблата, основу яко
го становили колишні в’язні з містечка Софіївка зустрівся в лісі на пів
ночі Рівненщини із з’єднанням С. А. Ковпака й увійшов до його складу.
В лавах з’єднання євреї-партизани пройшли сотні кілометрів, беручи
участь у карпатському рейді. Під час рейду вчитель X. Вотчин, И. Глуз
і А. Купер із загону Розенблата сформували з визволених в’язнів гетто
м. Скалата 7 єврейську роту, яка відважно билася проти окупантів,
втративши у боях більшу частину свого складу. Г. Розенблата і X. Вот
чина було нагороджено медаллю «За відвагу» 68.
Партизани-євреї у складі Рівненського з’єднання, яким командував
В. Бегма, брали участь у визволенні населених пунктів на півночі Рів
ненщини та у боях на підступах до обласного центру наприкінці січня
1944 р. Бойові характеристики партизанів, командирів і бійців загонів
з’єднання змістовні і високі. Про X. Вольпера зазначається: «За час
перебування в партизанах брав участь у 10 підривах військових еше
лонів, знищенні 5 автомашин, руйнуванні 2 шосейних мостів і водокач
ки» 69. Бакальчук Григор — політкерівник артдивізіону, брав участь у
багатьох диверсіях і боях з німецькими окупантами. Як згадує
В. А. Бегма, артилерійська група Г. Бакальчука в бою за м. Цумань у
січні 1944 р. влучними пострілами знищила чотири вогневих точки, два
дзоти, понад сотню гітлерівців 70. Серед 50 бійців артдивізіону і підрив
ної групи проти окупантів воювали 14 партизанів-євреїв.
Наведемо характеристики ще двох медиків з’єднання. Лікар Борух
Ерліх: «У партизанському загоні — з вересня 1942 р. Очолив сані
тарну частину загону. Брав участь у всіх бойових операціях. Завжди
/55М 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, № З 69
С. #. Єлисаветський
надавав допомогу бійцям на полі бою. В тяжких умовах в тилу ворога
завжди хворих забезпечував перев’язочним матеріалом і медикамента
ми. В загоні організував курси санітарів». Лікар Олександр Герц:
«Завдяки його чесній і самовідданій праці санчастина загону була зраз
ковою, а смертності від хвороб не було зовсім, оскільки не було інфек
ційних захворювань. Брав безпосередню участь у боях, подавав першу
допомогу під вогнем ворога. Являє собою взірець лікаря партизансько
го загону» 71. Всі характеристики підписані командиром з’єднання гене
рал-майором В. Бегмою і комісаром М. Корчевим.
У складі вінницької партизанської бригади, яку очолював Анатолій
Кондратюк, вели боротьбу проти окупантів представники ЗО національ
ностей 72. Бригада складалася з трьох загонів-полків. Крім того, при
з’єднанні було створено єврейський партизанський загін з 96 бійців,
яким командував Давид Мудрик 73. Масштаб дій бригади був значним
і різноманітним: від диверсійних операцій і нападів на окремі німецькі
підрозділи та окупаційні служби до визволення великих населених
пунктів Вінниччини.
Комісарами батальйонів бригади були О. Бліндер і Б. Золотарьов,
політкерівником роти — Л. Шварцштейн, який виявив у боях особливу
мужність і військову майстерність. Серед тих, хто, згідно з наказом
по з’єднанню, найбільш відзначився у партизанських боях були ройо-
ппй М. Філіппов, рядові Г. Інтензон, І. Вінницький, М. Галузинський,
М. Скобинський 74.
На початку 1943 р. у ворожий тил було десантовано організатор
ську групу з 13 чол. на чолі з М. Г. Салаєм. Серед десантованих були
І. Мєйтін, І. Шкловський, А. Каменський 75. Група започаткувала Пол
тавське партизанське з’єднання, командиром якого було призначено
М. Салая. його заступником став майор І. Мєйтін, помічником по роз
відці— Р. Монгейт, комісаром загону— І. Шкловський. Влітку 1943 р.
у з’єднанні налічувалося 650 партизанів, які успішно діяли проти оку
пантів на Чернігівщині і Полтавщині 76.
Найбільший партизанський загін з’єднання очолив Олександр Ка-
мбнський. У 1941—1942 рр. він працював заступником директора Мос
ковського авіазаводу. В січні 1943 р. він звернувся в партійні органи
із заявою-проханням направити його до партизанського загону в Укра
їну. Після короткострокового навчання в спецшколі його прохання було
задоволено. В бойовій атестації, підписаній начальником УШПР гене
ралом Строкачем, зазначається: «На посаді командира загону виявив
великі організаторські здібності, внаслідок чого загін зріс до 265 чол.
і являв зразок дисципліни, сміливості і хоробрості. Знищено з травня
1943 року по січень 1944 року 13 танків, 49 автомашин, пущено
під укіс 15 ешелонів..., підірвано 4 мости. Загін Каменського подав ве
личезну допомогу 654 стрілецькому полку й артдивізіону, забезпечивши
вихід з оточення та їхнє з’єднання з 15 стрілецьким корпусом 13-ї
армії» 77.
У складі київського партизанського з’єднання — командир І. А. Хит-
риченко — вели боротьбу проти гітлерівських окупантів 63 бійці і ко-
мандири-євреї. Підривники з’єднання П. Шленський і Д. Гороховський
на початку жовтня 1943 р. зуміли при наявності великої ворожої охо
рони закласти пакети з толом під міст через річку Ірпінь. Міст дов
жиною до 150 метрів було зруйновано. Під час вибуху було піднято в
повітря автомашину з 12 гітлерівцями, що рухалася по мосту. Один із
загонів з’єднання очолював Б. Міндич. У червні 1943 р. група партиза
нів на чолі з ним підірвала підземний кабель, що вів до Берліна, зни
щила під час нічного бою 25 ворогів. У липні партизани загону роз
громили приміщення поліції в с. Бабинцях, у вересні зірвали вивіз оку
пантами зерна, диверсійна група загону підірвала три ворожі ешелони
і на ділянці Ворзель — Тетерів пошкодила полотно залізниці. На бік
партизанів з липня по вересень 1943 р. перейшло 150 поліцаїв і козаків.
70 /55АГ 0130—5247. Укр. іст. жирн. 1995. № З
Євреї у радянському підпільно-партизанському русі в Україні
Загін Міндича, що налічував восени 1943 р. 95 бійців, організував обо
рону кількох сіл від відступаючих власівців. Командир загону передав
достовірні розвідувальні дані і зброю командуванню 1-го гвардійського
кавкорпусу, зокрема, 2 кулемети, 58 автоматів і гвинтівок, а також
14 коней 78.
У Кам’янець-Подільському партизанському з’єднанні ім. Ф. Михай-
лова (командир — А. 3. Одуха) начальником радіовузла був М. Фур
ман. У бойовій характеристиці підкреслюється, що він у виключно
складній обстановці оточення зумів винести з бою і зберегти радіомай-
ио. З червня 1943 р. по квітень 1944 р. він передав 380 і прийняв 200 ра
діограм, що забезпечило систематичний безперебійний зв’язок з’єднан
ня з УШПР. Як керівник радіозв’язку виявив неабиякі командирські
здібності 79.
У складі з’єднання партизанських загонів Кіровоградської області
сміливо діяв командир розвідувально-диверсійної групи Кам’янського
загону А. Цемберг, колишній підпільник. Під час об’єднання з частина
ми Червоної армії ця група знищила 19 фашистів і захопила в полон
49. Полонених було передано 111-й Олександрійській стрілецькій диві
зії. За відмінні бойові дії А. Цемберга було представлено до урядової
нагороди 80.
Участь євреїв у підпільній і партизанській боротьбі проти гітлерів
ських окупантів в Україні була пов’язана з численними втратами і ве
ликими труднощами. Тисячі євреїв віддали життя під час боротьби у
підпіллі, повстань в гетто, у партизанському русі. А труднощі в значній
мірі переборювалися самовідданістю і сміливістю борців. Велике зна
чення мали допомога і людяне ставлення багатьох партизанів і парти
занських командирів — українців, росіян, інших — до євреїв.
Бойова діяльність євреїв у складі радянських партизанських фор
мувань і підпілля в Україні — це яскрава сторінка боротьби проти гіт
лерівських загарбників. Вони внесли певний вклад у спільну антифа
шистську боротьбу всіх народів колишнього СРСР.
1 Держ. арх. Рівнеи. обл., ф. 1, оп. І, спр. 40, арк. 210.
1а «Черная книга».— Иерусалим, 1980.— С. 55.
2 Зресіог ЗЬтиеІ. ТЬе Ноіосаизі ої УоІЬупіап Лєауз 1941—1944.— Легизаіет,
1990.— Мар № 2.— Р. 224.
3 АгсЬі\уит Сепігаїпе] 2усіоАУзкіе] Котізіі Нізіогусгпеу ау Роїзсе, т . 1670.—
АгсЬі\уит 2ЛН ау ШагзгаАУІе.
4 КисЬ росігіетпу \у ^ЬеіїасЬ і оЬогасЬ (Маіегіаіу і сіокитепіу). \Уагзга\УІе —
і-бсІ2 .— Кгако\у, 1946.— 5. 100—103; Зресіог ЗЬтиеІ — Ор. сіі.— Р. 216—217.
5 Ш у л ь м е й с т е р Ю. А. Гитлеризм в истории евреев.— К-, 1990.— С. 176.
6 Арх. Яд Вашем.— № М —І / Е — 1005/895, 548/489; Літопис Борщівідини.—
Борщів, 1993.— Вип. 4.— С. 12.
7 Х о н и г с м а н Я. Катастрофа львовского єврейства.— Львов, 1993.— С. 42.
8 КисЬ росігіетпу ау ^ЬеІіасЬ і оЬогасЬ...— 5. 155.
9 Ц ит. за: Ш у л ь м е й с т е р Ю. А. Указ, соч.— С. 177.
10 Г е л ь с т о н И. Счастье — умереть в бою/ / Високий замок.— 1991.— 23.11.
11 Віиіеіуп ^КВ2N \у Роїзсе. ЗргаАУогсІапіе Кастапа.— АУагзгаАУа.— Т. VI.—
5. 176—181.
12 КисЬ росігіетпу ау дЬеІІасЬ і оЬогасЬ...— 5. 191—193.
13 Там же.— С. 194.
14 Там же.— С. 194—198.
к Х о н и г с м а н Я. Указ. соч.— С. 49—50.
16-17 Непокоренная земля Киевская. Из истории всенародной борьбьі в тьілу
врага.— К., 1985.— С. 19; ЦДАГО України, ф. 1, оп. 22, спр. 169, арк. 154; Держ.
арх. Київ, обл., ф. 5, оп. 2—6, спр. 176, арк. 147—148.
18 Арх. Яд Вашем, ф. 0—33/2682.
19 Держ. арх. Одес. обл., ф. 92, оп. 1, спр. 25, арк. 86; спр. 31, арк. 1—3.
20 Арх. Яд Вашем, ф. М—33/313.
21 Держ. арх. Дніпропетр. обл., ф. 19, оп. 8, спр. 1, арк. 60, 61.
22 Там же, арк. 125.
23 Там же, арк. 122, 126.
24 Там же, арк. 123.
25 ЦДАГО України, ф. 166, оп. 2, спр. 125.
І38М0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З 71
С. Я. Єлисаветський
26 Там же, ф. 62, оп. 5, спр. 18, арк. 285; Партизаненая дружба. Воспомина-
ния о боевьіх делах партизан-евреев, участников Великой Отечественной войїш.—
М., 1948.— С. 120—121.
27 ЦДАГО України, ф. 62, оп. 5, спр. 18, арк. 286; ф. 117, оп. 1, спр. 1, арк.
29-48; спр. 18, арк. 3 -4 .
28 Держ. арх. Одес. обл., ф. 92, оп. 1, спр. 1, арк. 9 зв., 15 зв., Ґ7 зв.
29 Зресіог ЗЬшиеІ.— Ор. сії.— Р. 278.
30 Арх. Яд Вашем, 03/2375.
31 Зресіог ЗЬтиеІ.— Ор. сії.— Р. 279.
32 Партизаненая дружба...— С. 72.
33 Б е г м а В. А., К и з я Л. Е. Шляхи нескорених.— К., 1977.— С. 186.
34 Партизаненая дружба...— С. 72, 73.
35 Арх. Яд Вашем, 03/2375.
36 Держ. арх. Волин. обл., ф. 597, оп. 1, спр. 46, арк. 5, 6, 32.
37 Партизаненая дружба...— С. 75—79.
38 Арх. Яд Вашем, 033/521.
39 Там же, 033/524.
40 Голос инвалида войньї.— 1989.— № 2.— С. 48—49.
41 РисН рогігіетпу \у ^ЬеІІасЬ і оЬогасЬ...— 5. 154—155.
42 АгсЬі\уит 2ІН ^ \Уаг5га\Уіе. Рашіепіпік № 170 $. АУеіІега.
43 Рисії росігіетпу ^ ^ЬеІІасЬ і оЬогасЬ...— 5. 160—161.
44 Там же.— С. 162—164.
45 Б р и н с к и й А. По ту сторону фронта. Воспоминания партизана.— М.,.
1958.— С. 380—384.
46 Арх. Яд Вашем, 03/2367.
47 ЦДАГО України, ф. 116, оп. 1, спр. 7, арк. 95.
48 А р а д И. Холокауст. Катастрофа европейского єврейства. Яд Вашем.—
Иерусалим, 1990.— С. 86.
49 ЦДАВО України, ф. 4620, оп. З, спр. 102, арк. 15.
50 Там же, арк. 16.
51 ЦДАГО України, ф. М6, оп. 1, спр. 27, арк. 23, 44, 56—60; ЦДАВО України,
ф. 4620, оп. З, спр. 102, арк. 16, 21, 45.
52 Держ. арх. Рівнен. обл., ф. 1, оп. 1, спр. 14, арк. 21.
53 Підрахунки зроблені за: ЦДАГО України, ф. 63, оп. 1, спр. 113, 114, 119,
125, 127, 129; ф. 64, оп. 1, спр. 31—38, 42, 62; Держ. арх. Рівнен. обл. ф. 1, оп. 1,
спр. 14а, 21; Партизаненая дружба. Воспоминания о боевьіх делах партизан-евреев,
участников Великой Отечественной войньї.— М., 1948.— С. 69—79, 128—131.
54 Зресіог ЗЬтиеІ. Ор. сії.— Р. 322—323.
55 ЦДАГО України, ф. 64, оп. 1, спр. 31—38, 42, 62; спр. 103, арк. 36—38.
56 Там же, спр. 34.
57 Там же, спр. 56, арк. 130—132; Партизаненая дружба...— С. 61—62.
58 ЦДАГО України, ф. 62, оп. 5, спр. 132, арк. 46—47.
59 Із свідоцтва С. Юдовича — диктофонний запис зроблено С. Єлисаветським
у травні 1994 р. у м. Рівному.
60 ЦДАГО України, ф. 62, оп. 5, спр. 132, арк. 46; К л о к о в В. И. Два»
партизана / / Партизаненая дружба...— С. 139—140.
61 Д а в и д з о н Я. Уходили в поход партизани.— К., 1975; Орлята партизан-
ских лесов.— К-, 1979.— С. 87—93.
62 Партизанская дружба...— С. 67.
63 ЦДАГО України, ф. 63, оп. 1, спр. 114, 119, 127; спр. 119, арк. 35, 50, 54.
64 Там же, спр. 127, арк. 31; спр. 125, арк. 68.
65 Партизанская дружба...— С. 28—ЗО.
66 ЦДАГО України, ф. 62, оп. 1, спр. 126, арк. 42, 42 зв.
67 Там же, спр. 125, арк. 39, 39 зв.
68 Там же, спр. 127, арк. 102—104; Голос инвалида войни.— 1989 — № 2.—
С. 27, 49—50.
69 ЦДАГО України, ф. 69, оп. 1, спр. 12, арк. 31.
70 Б е г м а В. А., К и з я Л. Е. Назв, праця.— С. 455.
71 ЦДАГО України, ф. 69, оп. 1, спр. 17, арк. 143; спр. 12, арк. 167, 190; спр.
13, арк. 37.
72 Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941—
1945.— К., 1975.— Т. 3.— С. 419.
7Ї Держ. арх. Вінниц. обл., ф. Р—6022, оп. 1, спр. 36, арк. 11—13.
74 ЦДАГО України, ф. 116, оп. 1, спр. ЗО, арк. 55, 57, 67, 68.
75 Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941—
1945.— К., 1968.— Т. 2.— С. 184.
76 ЦДАГО України, ф. 95, оп. 1, спр. 18, арк. 21.
77 Там же, ф. 62, оп. 5, спр. 41, арк. 218.
78 Там же, ф. 77, оп. 1, спр. 11, 12, 13, 14; спр. 1, арк. 131—132; ф. 166, оп. 2,
спр. 32, арк. 2—8.
79 Там же, ф. 96, оп. 1, спр. 57, арк. 78.
80 Держ. арх. Кіровогр. обл., ф. 429, оп. З, спр. 19, арк. 132.
72 185 N 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213810 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T12:12:48Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Єлисаветський, С.Я. 2026-02-18T15:35:14Z 1995 Євреї в антифашистському Опорі й радянському підпільно-партизанському русі в Україні / С.Я. Єлисаветський // Український історичний журнал. — 1995. — № 3. — С. 59–72. — Бібліогр.: 80 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213810 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення Євреї в антифашистському Опорі й радянському підпільно-партизанському русі в Україні Евреи в антифашистском Сопротивлении и советском подпольно-партизанском движении в Украине Article |
| spellingShingle | Євреї в антифашистському Опорі й радянському підпільно-партизанському русі в Україні Єлисаветський, С.Я. Повідомлення |
| title | Євреї в антифашистському Опорі й радянському підпільно-партизанському русі в Україні |
| title_alt | Евреи в антифашистском Сопротивлении и советском подпольно-партизанском движении в Украине |
| title_full | Євреї в антифашистському Опорі й радянському підпільно-партизанському русі в Україні |
| title_fullStr | Євреї в антифашистському Опорі й радянському підпільно-партизанському русі в Україні |
| title_full_unstemmed | Євреї в антифашистському Опорі й радянському підпільно-партизанському русі в Україні |
| title_short | Євреї в антифашистському Опорі й радянському підпільно-партизанському русі в Україні |
| title_sort | євреї в антифашистському опорі й радянському підпільно-партизанському русі в україні |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213810 |
| work_keys_str_mv | AT êlisavetsʹkiisâ êvreívantifašistsʹkomuoporíiradânsʹkomupídpílʹnopartizansʹkomurusívukraíní AT êlisavetsʹkiisâ evreivantifašistskomsoprotivleniiisovetskompodpolʹnopartizanskomdviženiivukraine |