Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944–1945 pp.)
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1995 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213812 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944–1945 pp.) / О.В. Буцько // Український історичний журнал. — 1995. — № 3. — С. 81–95. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860285609862496256 |
|---|---|
| author | Буцько, О.В. |
| author_facet | Буцько, О.В. |
| citation_txt | Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944–1945 pp.) / О.В. Буцько // Український історичний журнал. — 1995. — № 3. — С. 81–95. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-18T22:22:13Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944—1945 рр.)
15 Там же, спр. 90, арк. 41—42.
16 Цит. за: Ш а п о в а л Ю. І. М. С. Хрущов на Україні.— К-, 1990.— С. 32.
17 Центральний державний архів вищих органів влади України (далі —
ЦДАВО України), ф. 4648, оп. 2, спр. 1, арк. І—5.
18 Є л е н с ь к и й В. Є. Назв, праця.— С. 15.
19 ЦДАВО України, ф. 4648, оп. 1, спр. 5, арк. 5—ЗО.
20 Там же, спр. 8, арк. 13.
21М е н ь к о в е ц к и й Д. И. Антинародная деятельность униатской церкви в
годи войньї. Автореф. дисс.... канд. ист. наук.— Львов.— 1974.— С. 17.
22 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, ч. І, спр. 887.
23 Цит. за: О д и її ц о в М. И. Путь длиною в семь десятилетий-’ от кон-
фронтации к сотрудничеству: государственно-церковньїе отношзния в историн совет-
ского общества / / На пути к свободе совести.— 64.
24 О м е л ь ч у к М. Ліквідація Греко-католицької церкви в Польщі (1944—
1947) //Т ези повідомлень II круглого столу (Львів, 4—5 траьчя 1992 р.).— С. 42—
43.
25 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, Ч. 1, спр. 1030, арк. 13.
26 Там же, спр. 890, арк. 6, 13.
27 Цит. за: Ш а п о в а л Ю. І. М. С. Хрущов на Україні.— С. 32—33.
28 ЦДАВО України, ф. 4648, оп. 1, спр. 8, арк. 13; спр. 12, арк. 2, 6, 7, 13.
29 Там же, спр. 13, арк. 6.
О. В. Буцько (Київ)
Ставлення до Червоної армії
населення визволених країн Європи (1944— 1945 рр.)
Парадокс, але саме Збройним Силам держави з авторитарним режимом
випала доля визволяти народи європейських країн від коричневої чу
ми, водночас готуючи грунт для насадження в них радянської системи.
Дивними сьогодні здаються декому й висловлювання й. В. Сталі
на, що характеризують його як цілком нормальну і навіть гуманну лю
дину. Стосовно нашої проблеми можна нагадати хоча б відомий виступ
Голови ДКО 3 липня 1941 р., в якому він упевнено й спокійно заявив:
«Метою цієї всенародної Вітчизняної війни проти фашистських гноби
телів є не тільки ліквідація небезпеки, що нависла над нашою країною,
а й допомога всім народам Європи, які стогнуть під ярмом німецького
фашизму».
Заслуговує на увагу й такий вислів Сталіна: «Гітлери приходять і
йдуть, німецький народ залишається». Сказано сильно, справедливо й
переконливо.
Але найбільш дивним є те, іцо за три роки кровопролитних боїв на
своїй території ці заяви не віджили й були втілені в життя.
Мета даного повідомлення — розглянути на основі документів та
матеріалів, почерпнутих в основному з Архіву Міністерства оборони Ро
сійської Федерації, зокрема з фонду ГоловПУ РСЧА, традиційну тему
визвольної місії Радянських Збройних Сил в Європі у нетрадиційному
ракурсі — з боку ставлення населення країн — колишніх союзниць фа
шистської Німеччини — до Червоної армії. Зрозуміло, що донесення по-
літвідділів фронтів і армій, радянських військових комендатур мають
дещо однобічний характер і висвітлюють головним чином позитивну
сторону взаємовідносин, що певною мірою зумовило тон і характер на
шого повідомлення.
Зазначимо, що з восьми європейських країн, визволених від фашиз
му Червоною армією, в три з них (Польщу, Чехословаччину та Юго
славію) радянські війська ввійшли на основі відповідних урядових угод.
В усі інші — ті, які активно воювали проти Радянського Союзу (Німеч
/55 .V 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, N° З б— 5-847 81
О. В . Буцько
чина, Австрія, Угорщина, Румунія) або проводили проти нього ворожу
політику (Болгарія),— прихід радянських військ був воєнною необ
хідністю.
В ніч на 27 березня 1944 р. війська 2-го Українського фронту, фор
сувавши р. Прут, почали вигнання з Румунії німецько-фашистських,
військ. Вступ Червоної армії на територію Румунії викликав не тільки
страх у її фашистських правителів, а й стривоженість серед населення.
Адже румунські солдати разом з німцями протягом 3-х років чинили не
мало злочинів на радянській землі.
Щоб уникнути паніки серед мирних румунських громадян, радян
ський уряд 2 квітня 1944 р. зробив заяву, в якій, зокрема, відзначив,
що він не має на меті захопити якусь частину румунської території і
що прихід Червоної армії в межі країни диктується виключно воєнною
необхідністю. І все ж перший місяць перебування радянських військ на
території Румунії показав, що обстановка тут залишалася вкрай неста
більною, настрій населення — настороженим. Однак з часом,— а воєнні
дії тут тривали досить довго,— настрій населення змінювався як «у
часі», так і «в просторі».
Мабуть, єдиною категорією громадян, які без страху і навіть з пев
ного надією чекали приходу Червоної армії, були найбідніші верстви
румунського суспільства. Пояснювалося це тим, що вони не без підстав
надіялися на соціальні зміни в країні, проведення земельної реформи
й одержання куркульських та поміщицьких земель. Так, селянин з
с. Міной-Лука Василь Гогельнича заявив: «Нарешті ми одержимо зем
лю й заживемо добре» *.
Що ж до заможних селян та поміщиків, то вони зі страхом чекали
нових порядків, побоюючись організації колгоспів. Ніякі запевнення ра
дянського уряду про невтручання у внутрішні справи Румунії не могли
їх заспокоїти. Настрої цієї частини населення висловив заможний селя
нин Д. Єремія з села Санта-Марія: «Хоч мене мало цікавить політика,
я все ж не вірю Радам, що вони в Румунії залишать старі порядки. Це
мене дуже турбує. Адже у мене є земля, є будинок, я хочу вільно ко
ристуватися своїм майном. Більше мені нічого не треба» 2.
З великою тривогою спостерігали за діями радянської військової
адміністрації місцева буржуазія та державні чиновники, значна частина
яких втекла на захід за 10—15 днів до приходу радянських військ, за
лишивши нерухоме майно під охороною прислуги. їхні настрої визнача
лися передчуттям політичних і соціальних змін, в результаті яких вони
повинні були зникнути з життя румунського суспільства.
Не менше хвилювалося за свою долю й румунське духовенство.
Зруйнування більшовиками російської православної церкви, пересліду
вання за віру, атеїстична пропаганда, здавалося, повинні були витруї
ти все святе з душ радянських людей. Однак ніякої упередженості щодо
духовних осіб та церков з боку Червоної армії не спостерігалося. Свя
щеннослужителі були вражені тактовністю радянських воїнів. 28 берез
ня 1944 р. в с. Фломінзи відбулися збори священиків Сулицької волості
Ясського повіту. На зборах виступив протоієрей Константинеску і свя
щеник Бермега. Останній підкреслив: «Я вражений тим, що Червона
армія з великою повагою ставиться до румунської церкви. Наш народ
зараз переживає важкий час, і ми, представники церкви, повинні терпі
ти всі знегоди й нестатки. З божою поміччю ми будемо всіляко
допомагати Червоній армії, щоб вигнати з нашої країни німецьких
варварів» 3.
Це не єдиний документ такого змісту, і свідчить він про лояльність
у відносинах румунської церкви й Червоної армії, що пояснювалося, з
одного боку, утисками румунської церкви фашистськими властями, з
другого,— врахуванням радянським командуванням впливу духовних
осіб на населення й прагнення використати їх лояльність для зміцнення
своїх тилів.
82 /55,V 0130- 5247. Укр. Іст. журн. 1995. № З
Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944—1945 рр.)
Небагато часу було потрібно, щоб зрозуміти: радянська армія при-
йшла в Румунію не мстити румунському народові, а знищити фашист
ський порядок. Місцеві жителі, які виїхали на захід з військами, що'
відступали, чи в найближчі ліси, поступово поверталися в рідні місця..
Поодинокі випадки мародерства або насильства з боку червоноармійців'
не могли змінити загалом позитивного враження від дій радянських
Збройних Сил. Тому багато хто з громадян Румунії бачили свій обов’я
зок у поданні їм посильної допомоги. Нерідко вони вказували команди
рам підрозділів на розміщення вогневих точок коректувальників. Се
ляни охоче давали підводи для підвезення боєприпасів, допомагали в
ремонті військових повозок, підковуванні коней тощо. Жителі населених
пунктів, де розмістилися наші госпіталі, приносили для поранених ра
дянських бійців молоко, фрукти й квіти. А коли командування 38-ї стрі
лецької дивізії запропонувало населенню виділити 500 чоловік для учас
ті в оборонних роботах, добровільно прийшли 1500 чоловік 4.
Мали місце факти безпосередньої допомоги населення радянським
військам. У м. Слобозня, наприклад, місцеві жителі й румунські солда
ти приєдналися до радянських військовополонених і разом з ними про
тягом тижня, аж до приходу Червоної армії, билися на барикадах. Ра
дянські і румунські патріоти не дозволили гітлерівцям, що відступала,
пройти через місто 5.
Водночас спостерігалося й відверто вороже ставлення до радян
ських воїнів з боку румунського населення. Так, 15 квітня 1944 р. в
с. Васканій місцеві жителі обстріляли групу червоноармійців. Того ж
дня у с. Дубровиці на жінку-військовослужбовця Марину Удод накину
лися кілька чоловіків та жінок і почали її душити. Від смерті її вряту
вали наші бійці, які проходили неподалік. 19 квітня в с. Сучава у при
міщенні однієї з перукарень було знайдено труп радянського офіцера 6.
Були факти й поширення провокаційних чуток, наприклад, про те, що
слідом за Червоною армією прийдуть каральні частини, які спалюва
тимуть села й відбиратимуть у населення продукти й майно.
А коли німецько-румунські війська розпочали влітку 1944 р. на
ступ в районі на північ і північний захід від Ясс, багато румунів раділи»
можливому скорому, на їх думку, вигнанню росіян. Дехто погрожував
своїм односільчанам розправою за допомогу, яку ті подавали воїнам
Червоної армії.
Після одержання звісток про провал німецько-румунського наступу
і початок нового наступу Червоної армії чутки, що ходили серед міс
цевого населення, набули дещо іншого характеру. Та незабаром радян
ські війська зупинили своє просування вперед, і деякі місцеві жителі,,
розцінивши це як їх слабість, зробили висновок, що росіяни внаслідок
ненадійності свого становища ще можуть залишити Румунію. Неста
більність гостро відчували й торговці і не хотіли брати радянські гроші,
ховали промислові та продовольчі товари.
Особливо явно вороже ставлення до Червоної армії виявилося під?
час відселення жителів з прифронтової смуги. Евакуйовані не хотіли
залишати рідну домівку, а в місцях переселення ніхто не зустрічав їх з-
радістю. Одні й другі кляли за ці свої прикрості Червону армію.
Показовими щодо цього були настрої жителів м. Серет. Близькість
до кордону з Радянським Союзом наклала певний відбиток на політичні
погляди його жителів, бо, незважаючи на строгий контроль, правда про
героїчну працю радянських людей, успіхи Червоної армії просочувалася
через кордон. Велике значення мала також та обставина, що в Сереті
проживали українці, вигнані румунами на примусові роботи. Населення
цього міста свого часу доброзичливо зустріло радянські війська і навіть-
допомагало їм, та після розміщення в ньому евакуйованих з прифрон
тової смуги настрій населення дещо погіршився.
Серед відселених корінних жителів міст та навколишніх сіл поши
рювалися чутки про те, що евакуація викликана або близьким насту
/5 5 /V 0130—5247. Укр. Іст. журн. 1995, М 3 6 * 83г
Ю. В. Буцько
пом німецьких військ, або переселенням румунського населення до Си
біру. У зв’язку з цим мали місце окремі неприємні інциденти. Наприк
лад, у с. Фратауци селяни хотіли втопити примаря, який допомагав вій
ськовим властям в евакуації жителів 7. Незадоволення останніх викли
кала також мобілізація на окопні роботи.
Тривалість перебування Червоної армії на території Румунії, по
вільне просування вперед спричинили виникнення у багатьох жителів
почуття тривоги. Ось що говорив Василь Гущук з села Суліца: «Нехай
росіяни дадуть нам спокій, якщо не можуть рушити вперед» 8.
Справді, бойові дії радянських військ на території Румунії у період
з квітня до серпня 1944 р. у зведеннях Радінформбюро відзначалися як
«бої місцевого значення», але це були бої кровопролитні, і вони відігра
ли важливу роль у створенні сприятливих умов для успішного
проведення Яссько-Кишинівської операції і остаточного визволення
Румунії.
Взаємовідносини радянських воїнів з населенням південних районів
були, можливо, ще більш напруженими, ніж у північно-східній частині
Румунії. Справа в тому, що саме в цих районах перед приходом наших
військ переховувалася значна кількість поміщиків, міської буржуазії,
чиновників, відомих своїми профашистськими поглядами. Нерідко вте
ча цих людей зумовлювалася страхом невідворотності покарання за їх
грабіжницьку діяльність в Україні та Криму. Не випадково у маєтках
поміщиків, які втекли, залишилося багато радянської сільськогосподар
ської техніки, а також меблів, предметів розкоші й антикваріату, явно
привезених з окупованих міст.
Антирадянськи настроєні елементи переслідували людей, які сприя
ли Червоній армії. У м. Тимишаря, наприклад, місцева румунська вла
да заарештувала одного з місцевих жителів за те, що він запросив до
себе на ночівлю, групу радянських бійців, другого — за те, що він вка
зав командиру радянської військової частини місце, де було заховано
бензин 9.
У Бухаресті румунського офіцера було заарештовано на 5 діб за
сприяння радянській комендатурі в розшуках потрібних їй адресатів, а
працівника Міністерства внутрішніх справ — звільнено з роботи за те,
що він повідомив радянським органам, де переховувався колишній на
чальник штабу таємної поліції Титореску, винуватий в арешті й страті
багатьох румунських патріотів 10.
Мали місце терористичні акти проти радянських військовослужбов
ців. Лише у вересні — грудні 1944 р. було здійснено 47 злочинів проти
воїнів Червоної армії. У зв’язку з цим командуючий 3-м Українським
фронтом, маршал Радянського Союзу Р. Я. Малиновський 2 грудня;
1944 р. у листі на адресу Союзної Контрольної комісії (СКК) запропо-|
нував заявити різкий протест румунському уряду й поставити вимогу
вжити рішучих заходів по очищенню жандармерії і поліції від осіб,
явно ворожих радянській армії, попередивши, що в противному разі «ми
будемо змушені визнати неспроможність румунського уряду навести в
країні порядок і візьмемо на себе піклування про збереження можли
востей вільного й безпечного пересування наших військовослужбовців
по території Румунії» и.
СКК зробила відповідне подання румунському уряду.
Назвемо ті фактори, що негативно позначалися на настроях ру
мунського населення.
1. Стабілізація фронту в Румунії, під Яссами, породжувала у насе
лення невпевненість у своєму становищі. Вважаючи можливим хоча б
частковий територіальний успіх противника, селяни побоювалися помс
ти за свою вільну чи невільну підтримку Червоної армії. Люди боялися
й самих воєнних дій, що приносили багато страждань. Крім того, їх
непокоїла думка про те, що в разі відступу радянська армія розорить
села й вижене населення за Прут.
84 ІЗЗІЇ 0130 -5247. Укр. іст. журн. 1995, № З
Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944—1945 р р ,у
2 . Мобілізація населення на оборонні роботи, особливо у тих ви
падках, коли це перешкоджало їх службовим чи господарським
справам.
3. Евакуація населення з прифронтової смуги. Цій категорії грома
дян жилося, мабуть, найважче. Багато хто з них залишався без продо
вольства. Незадоволеними були й жителі тих районів, куди прибували
евакуйовані.
4. Дезорганізація торгівлі та грошового обігу.
5. Нескінченні закупки продовольства й худоби для потреб Черво
ної армії.
6. Провокаційна діяльність ворожих елементів.
7. Факти негідної поведінки окремих радянських військово
службовців.
І все ж, незважаючи на ці негативні фактори, на всю складність
політичної ситуації в країні, в цілому взаємовідносини радянських
військ і румунського населення склалися відносно благополучно. За
час перебування Червоної армії на території Румунії її населення пе
реконалося у безпідставності пророкування фашистською пропагандою
масових розстрілів, переселень і пограбувань, що нібито неминуче чека
ють румунів після «більшовицького нашестя». Значна частина населення
зрозуміла й те, що командування Червоної армії аж ніяк не заохочує
безчинств й свавілля окремих військовослужбовців, а навпаки, суворо
карає за це.
Як відзначали політоргани 2-го і 3-го українських фронтів, населен
ня Румунії загалом ставилося до Червоної армії лояльно й позитивно
оцінювало можливості її наступу вглиб країни. І це пояснювалося пе
редусім тим, що за довгі воєнні роки люди так стомилися, що їх хви
лював не стільки політичний результат війни, скільки строк її за
кінчення.
* * *
Коли Г. К. Жуков перед вилітом на 3-ій Український фронт зуст
рівся з Г. Димитровим, щоб від нього більше дізнатися про обстановку
в Болгарії, настрої мас, Георгій Михайлович упевнено сказав: «Хоч Ви
їдете на 3-ій Український фронт із завданням підготувати війська до
війни з Болгарією, війни напевне не буде. Болгарський народ з нетер
пінням чекає приходу Червоної армії. Вас зустрінуть не вогнем і арти
лерією, а хлібом і сіллю, за нашим старим слов’янським звичаєм» 12.
І справді, відмітною рисою дій радянських Збройних Сил у Болга
рії були не бойові операції, а тріумфальна хода по всій території кра
їни. Болгарський народ чекав Червону армію, вважав її своєю визво
лителькою і всіляко допомагав їй.
У свою чергу радянські офіцери й генерали глибоко вірили в анти
гітлерівські й антифашистські сили болгарського народу і були переко
нані в міцності його симпатій до нашої країни. Ця переконаність під
кріплювалася точним знанням фактичної обстановки в країні. Адже ще
до вступу радянських військ на територію Болгарії Головний штаб На
родно-визвольної повстанської армії встановив зв’язок з радянським
командуванням і постійно інформував його про воєнно-політичну ситу
ацію в країні. А місцеві комітети БРП розгорнули широку роз’ясню
вальну й організаційну роботу серед населення у з в ’я зку з майбутнім
приходом Червоної армії.
Радянські війська ніде не зустрічали опору з боку болгарських час
тин і прикордонників. Навпаки, в ряді місць болгарські погранвійська
тепло вітали червопоармійців. Коли підрозділи 188-ої стрілецької дивізії,
на чолі з командиром полку П. Власовим підійшли до погранзастави,
її начальник вишикував своїх солдатів, вихопив шаблю з піхов і, від
салютувавши нею, віддав радянському офіцеру рапорт: «Пан полков
ник! Граничари болгарської прикордонної застави урочисто зустрічають
/55ЛГ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № з 85
О. В. Буцько
своїх братів-визволителів. Ми готові виконати ваш наказ». Після цього*
свідчить учасник зустрічі підполковник О. Фадєєв (у той час командир
'батальйону), «стрій вмить розсипався, і ми опинилися в тісних обіймах
•болгарських прикордонників» 13.
Такою ж зворушливою була зустріч радянських солдатів на прикор
донній заставі у с. Коралі. Начальник застави поручик Петр Димов
вишикував своїх граничар і звернувся до них із закликом: «Хай живуть
Болгарія і Радянський Союз! Геть фашистів!» У відповідь прозвучало
єдине дружне «ура!» болгарських і радянських воїнів 14.
Радісно й щиросердно зустрічало передові частини Червоної армії
.населення міст і сіл Болгарії. Жителі Руси, Варни, Червоного Брега,
Плевена, Шумена, Разрада, Бургаса заздалегідь підготувалися до при
ходу радянських військ і влаштували їм справжнє свято.
Та особливо урочистою була зустріч радянських військ у столиці
-Болгарії. Першими в Софії 2 вересня з’явилися оперативні групи льот
чиків 17-ї повітряної армії, які мали завдання охороняти столицю від
•ворожої авіації. На аеродромі їх зустрічали з квітами й червоними пра
порами представники Вітчизняного фронту, робітники ангарів, болгар
ські льотчики. Стихійно виник короткий мітинг — прообраз майбутніх
мітингів «болгаро-радянської дружби». Потім група радянських офіце
рів вирушила до Софії. Жителі столиці захоплено зустрічали перших
представників армії-визволительки 15.
А зустріч основної групи сухопутних частин Червоної армії органі
зували БРП(к) та Вітчизняний фронт. Вулиці, площі, будинки по-свят
ковому були прикрашені радянськими й болгарськими прапорами.
В центрі міста спорудили арку з написом: «Хай живе Радянська Ар
м ія— визволителька!»
Можливо, старання Вітчизняного фронту й БРП(к) могли бути
прикладені в інших сферах, однак, враховуючи настрій людей і бажаю
чи дістати підтримку радянського командування, вони спрямували свою
активність на збір коштів та подарунків для червоноармійців. Так, Ко
мітет Вітчизняного фронту с. Ново Село Свіленградської околії лише за
кілька днів зібрав 21 835 левів. Його приклад наслідували комітети май
же всіх сіл цієї околії. Об’єднання бакалійників у Хаскові зібрало й
передало комісії Вітчизняного фронту для подарунків Червоній армії
50 тис. левів 16.
Як тільки радянські військово-повітряні сили дислокувалися на бол
гарських аеродромах, місцеві робітники, техніки, монтажники запро
понували свою допомогу в обслуговуванні радянських літаків. Оскільки
ашація випередила основні з’єднання Червоної армії, боєпостачання її
утруднилося. Тоді на допомогу прийшли болгарські техніки з аеро
дромів, розміщених біля Софії. Вони зробили пристрої, що дозволили
Радянським бомбардувальникам використовувати німецькі бомби, що
лежали на складах аеродромів. І наші льотчики почали бити фаши
стів їхніми ж бомбами. В ремонтних майстернях при аеродромах Бжур-
шите й Враждебни з ініціативи профспілки робітників-металістів було
організовано ремонт радянських літаків, пошкоджених під час бойових
вильотів 17.
Таким чином, між широкими масами болгарського народу й радян
ськими військами встановилися відносини щирої дружби й співробіт
ництва. Але певні верстви населення, передусім заможні громадяни,
боялися запровадження в Болгарії радянських порядків. Це почуття
посилювалося внаслідок дій окремих екстремістських елементів, які но
силися з гаслом переходу влади до Рад.
Досить насторожено ставилося до Червоної армії й болгарське на
селення Південної Добруджі. Ця частина румунської території була
приєднана до Болгарії німцями, що болгари сприймали як велике бла
го, 3 приходом Червоної армії виникли побоювання, що радянські влас
ті переглянуть питання про кордони. У зв’язку з цим нашим політпра-
86 ІЗЗИ 0130—5247. Укр. іст, журн. 1995, № З
Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944—1945 рр.)
цівникам доводилося відповідати на безліч питань щодо майбутнього
Південної Добруджі, Фракії та Македонії, котрі вважалися тут спокон
вічно болгарською територією, за яку Болгарія вела війну з Грецією
та Югославією.
Населення Болгарії нічого не знало про Майданек, Освенцім та
інші німецько-фашистські концентраційні табори, розкидані по всій
Європі, про звірства гітлерівців на окупованих територіях СРСР, а то
му й не усвідомлювало необхідності рішучої всенародної боротьби з
•фашистами. Більш того, багато хто вважав, що з приходом Червоної
армії закінчиться і війна, і всі труднощі, пов’язані з нею. Не було чіт
кого уявлення про зрадницький щодо Румунії та Югославії, пронімець-
кий характер політики Болгарії в останнє десятиріччя. Великоболгар-
ський шовінізм (прагнення приєднати Північну Добруджу, Македонію
та Фракію) набув у ті роки значного поширення. Сильними були в наро
ді й антисербські настрої. Не випадково болгарські військові частини
виконували охоронну службу в Югославії, і югославські патріоти не
навиділи їх так само, як і німців. Тому, коли почалися бойові дії по
визволенню Югославії і виникла необхідність взаємодії нової болгар
ської армії з радянськими військами й НВАЮ, питання це для юго
славської сторони виявилося настільки болючим, що погодити його було
непросто. До речі, й звістку про формування Болгарської народної ар
мії населення зустріло з холодком.
Що ж до ставлення болгар до німців, то переважно воно було анти-
німецьким й антифашистським. Вони відзначали зарозумілість, пиха
тість німців, зневажання ними інших народів. Спроба гітлерівців при
вернути населення на свій бік грою на національних почуттях під гас-
-лом «Болгари — це німці на Балканах» викликала лише іронічну
посмішку. В той час поширеною була приказка: «Легше зробити кров
водою, ніж болгарську кров — німецькою».
Політику попередніх правителів Болгарії більшість населення різ
ко засуджувала, вважаючи її антинародною. Що ж до ставлення до
Вітчизняного фронту, то воно було різним. Ніхто не висловлював воро
жості чи відвертої неприязні до нього, але представники багатих верств
суспільства виявляли стриманість в оцінці його діяльності, намагання
применшити його значення в боротьбі з фашизмом.
Зате однозначним і цілком доброзичливим було ставлення болгар
ських громадян до простих радянських людей, які своєю самовідданою
працею кували в тилу перемогу над фашизмом.
В численних бесідах з болгарами незмінно підкреслювалося, що на
ші народи — брати, і висловлювалася надія, що тепер вони завжди
йтимуть разом, одним шляхом.
* * *
Хортистська Угорщина після виходу з фашистського блоку Італії,
Румунії, Болгарії та Фінляндії залишалася до кінця вересня 1944 р.
єдиним у Європі сателітом гітлерівської Німеччини.
Командування вермахту, враховуючи стратегічне значення Угор
щини, яка прикривала підступи до Австрії та південних районів Німеч
чини, намагалося будь-що зберегти її за собою. В березні 1944 р. воно
прийняло рішення про окупацію Угорщини. Воєнний диктатор Угорщини
Хорті погодився з цим рішенням «в інтересах спільної боротьби проти
більшовизму» 18.
Вранці 23 вересня дві танкових бригади радянського 18-го танко
вого корпусу перейшли угорський кордон. Почалося вигнання німців та
їх прибічників з угорської землі. На жаль, всі спроби політичним шля
хом налагодити відносини з угорською стороною і укласти договір про
перемир’я провалилися. 15 жовтня Хорті передав владу ставленику гіт
лерівців Ференцу Салаші.
ІІ55М 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З 87
О. В. Буцько
Таємні манімуляції в уряді викликали незадоволення й осудження
інформованої й освіченої частини населення. Негативне ставлення до-
себе викликав також новий лідер уряду Салаті.
Німецько-салашистський режим прагнув до кінця використати
людські резерви країни і перед тим як втекти, повністю спустошити й
перетворити в руїни втрачені для нього території.
За таких умов широкі маси дедалі більше усвідомлювали безперс
пективність становища Німеччини і те, що вона продовжує війну на
території Угорщини тільки для того, щоб захистити свою. Люди дуже
скоро зрозуміли й те, що покидати свої землі, будинки, майно, нажите
протягом багатьох років, і переїжджати на пусте місце, куди теж через
кілька тижнів прийдуть радянські війська,— справа марна й втратна.
Тому в міру просування Червоної армії вперед місцеве населення деда
лі менше й рідше евакуювалося вглиб країни, а ті, хто виїхав раніше,
осідали в найближчих населених пунктах. З німцями відходили пере
важно особи напівнімецького походження, або ж чиновники, які були
тісно зв’язані з гітлерівською Німеччиною та Салаші. Навіть найзамож-
иіші верстви населення Угорщини, в тому числі й пронімецьки настроє
ні, не хотіли евакуюватися в Німеччину, розуміючи, що відступати скоро
буде нікуди.
Водночас значна частина населення боялася Червоної армії, вва
жаючи, що участь угорських солдат у війні на боці гітлерівської Німеч
чини, злодіяння на тимчасово окупованій радянській території могли
бумерангом обернутися на угорську землю. Цей страх посилювала ні
мецька й угорська офіційна пропаганда з метою підняти бойовий дух
солдат, викликати ненависть населення до радянських воїнів й породи
ти щось подібне до партизанського руху, який фашисти мали в себе в
тилу на окупованій території СРСР.
Однак цим планам не судилося здійснитися. Якщо перші міста й
села на шляху наших військ виявилися напівпустими, а населення, яке
там залишалося, ховалося у підвалах та погребах, то поступово страх
зникав, і люди поверталися до рідного вогнища. Цьому сприяли як до
сить коректна поведінка червоноармійців, так і безперспективність ті
кання на захід, куди нестримно наближався фронт. Тому навіть там, де
відбувалася насильницька евакуація, місцеві жителі всіляко намагалися
уникнути її.
На чолі міського населення, яке відмовилося підкоритися розпоряд
женню властей про евакуацію, стали робітники. Так вчинили, наприк
лад, працівники численних заводів і фабрик міста Чепеля та ін.
Характерним щодо евакуації було ставлення жителів м. Печ. Не
випадково урядовий уповноважений в районі дислокації печського ар
мійського корпусу в своєму звіті про хід виконання розпорядження вла
стей повідомляв: «Із сумом я повинен був спостерігати, що переважна
більшість населення не хотіла залишати місто» і «воліла краще зазнати
окупації радянськими військами, ніж тікати» 19.
Пасивний і більш-менш організований опір евакуації, що розвивав
ся з допомогою патріотів, які входили до Угорського фронту, проявив
ся в містах Озде, ІІІалготарьяне, у Тата-Дорогському вугільному ба
сейні та ін .20
Досить частими бували випадки, коли навіть міський голова чи міс
цевий священик закликали людей залишатися на місцях і не коритися
наказу німецьких властей. Так, наприклад, було в м. Егер, де з 33 тис.
жителів, незважаючи на наказ, ЗО тис. не евакуювалися. Велику роль
у цьому відіграв архієпископ, який наказав усьому духовенству не по
кидати свої приходи й продовжувати служби 21.
Численні політдонесення свідчили про доброзичливе ставлення на
селення до Червоної армії. Так, наприклад, було в м. Токай, куди ра
дянські війська ввішли на початку грудня 1944 р. Як доповідав член
Військової Ради 40-ї армії 2-го Українського фронту, угорське насе
88 ІБ5А/ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, М З
Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944—1945 рр.у
лення само приходило до комендатури й просило взяти для потреб Чер
воної армії не тільки продукти, а й такі товари промислового вироб
ництва, як двигуни, дизенфекційні машини тощо, говорячи при цьому:
«Ми віддаємо все це радянським воїнам, тому що вони воюють справед
ливо. Ми їх поважаємо за те, що вони визволяють поневолені народи
Європи». Важливо відзначити такий факт: коли німці почали обстрілю
вати місто, його жителі збиралися біля приміщення комендатури і го
ворили, що в разі захоплення міста німцями, вони будуть відходити з
радянськими частинами 22.
Можна навести багато добрих слів, сказаних угорськими громадя
нами про Червону армію 23, однак не можна не відзначити, що вони не
рідко свідчили більше про улесливість, ніж про справді щиру прихиль
ність до радянських воїнів.
У розмовах з радянськими бійцями й офіцерами угорські громадя
ни висловлювалися різко негативно про німців, звинувачуючи їх у своїх
знегодах. У цьому відчувалося бажання звалити всю вину тільки на
Німеччину й вигородити своїх колишніх правителів. Цікаво відзначити,
що Салаші справді викликав роздратування в угорського народу, а
колишній регент Хорті все ж залишався досить популярним. Що ж до
своєї участі у війні, то вона вважалася невідворотною, оскільки Угор
щина була безсилою проти Німеччини.
Однак політичної єдності настроїв і думок стосовно подій, що від
бувалися, серед угорського населення не було. Це проявлялося в роз
повсюдженні листівок, поширенні брехливих чуток, а також у терорис
тичних актах проти радянських військовослужбовців.
І все ж більшість угорців була настроєна проти німців, що ще раз
проявилося в дні наступу вермахту. Так, наприклад, переважна біль
шість жителів м. Печ не бажали їх повернення.
Навіть ті групи населення, які вороже ставилися до радянської
армії, розуміли, що цей наступ приречений на провал. Письменник,
доктор юридичних наук Гуяш Іштван, який проживав у м. Печ, говорив:
«Вже ходять чутки, що німці перейдуть у наступ і виженуть Червону
армію з Угорщини. Я переконаний, що Червону армію перемогти не
можливо. Але тимчасовий успіх і і і м п і в може завдати багато шкоди» 24.
Що ж до робітничого населення м. Печ, перш за все робітників ву
гільних шахт, то в більшості вони не тільки симпатизували Червоній
Армії, а й готові були всіляко допомагати їй. 4 березня в місті відбувся
великий мітинг, в якому взяли участь 10 тис. чоловік. На ньому було
сказано багато добрих слів на адресу радянської армії, яка визволила
угорський народ від фашистського рабства.
Але, мабуть, найбільш щирим проявом ставлення угорських гро
мадян до Червоної армії була їх безпосередня допомога в ході воєнних
дій. Серед угорського населення були добровольці-проводирі, які виво
дили радянські підрозділи й частини найкоротшими й безпечними шля
хами до позицій ворога. Були й такі мужні люди, які ховали від фа
шистів радянських воїнів, котрі в ході боїв були відрізані від своїх час
тин. Протягом двох місяців подружжя Карой і Шарі Хорняннські пере
ховували у своїй квартирі в окупованому фашистами м. Секешфегервар
радянську радистку Лідію Мартищенко — відому «Альбу-Регію», яка
виконувала важливі завдання в тилу ворога.
Не можна не сказати про бої за Будапешт, у визволенні якого бра
ли участь не тільки окремі угорські громадяни, а й цілі військові під
розділи. Спочатку це були роти угорських солдат і офіцерів, які пере
йшли на нашу сторону. Вони вели бої за Південний вокзал, гору Гал-
лет та в районі фортеці. Згодом з цих рот було створено Будайський
добровольчий полк, яким командував підполковник Оскар Варіхазі.
У боях за Буду полк зазнав значних втрат, але знищив багато гітлерів
ських солдат і офіцерів. Крім того, участь угорських військовослужбов
ців у визволенні столиці мала велике морально-політичне значення.
ІЗЗИ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, М З 89
Ю. В. Буцько
У ті дні Угорщина переживала велике політичне піднесення й бурх
ливе відродження суспільного життя. У грудні 1944 р. в м. Дебрецен
було створено Тимчасовий Національний уряд Угорщини. Населення в
цілому сприйняло цю звістку спокійно, навіть схвально. Уряд Салаті
авторитету не мав, а імена генерал-полковника Міклоша й Вереша у
складі Тимчасового уряду створювали певну наступність з Хорті, котро
го народ продовжував шанувати.
Одним з перших кроків нового угорського уряду мало бути вико
нання зобов’язання негайно включитися у війну проти фашистської
Німеччини.
Він обіцяв направити на фронт «принаймні 8 дивізій», які по
винні були взяти участь у боях за повне визволення країни. Однак
новий уряд не поспішав створювати нову армію. Тільки після десяти
днів свого правління Я. Береш видав указ про формування угорської
армії на основі добровільності. Оскільки перед цим указом не було
проведено жодних організаційних чи пропагандистських заходів, відпо
відним був і результат.
Янош Береш та його прихильники добре розуміли, що безпосередня
участь угорської народної армії в боях проти німецьких загарбників
визначала нову зовнішню політику уряду й соціальні зміни, яких вони
не бажали.
Що ж до більшості населення, то марно було чекати від цих стом
лених війною людей належного розуміння необхідності їх допомоги
Червоній армії у справі розгрому гітлерівських військ — вони взагалі
не хотіли вже воювати ні на чиїй стороні, що, безумовно, завдало мо
ральної шкоди національній честі Угорщини. В історії другої світової
війни вона так і залишилася «останнім сателітом» фашистської
Німеччини.
* * *
Завершивши вигнання німців з Угорщини, війська 3-го Українсько
го фронту в кінці березня 1945 р. ввійшли на територію Австрії.
Населення чекало приходу радянських військ, пов’язуючи з цим
звільнення від аншлюсу і врятування національних багатств від погра
бування й знищення гітлерівцями.
З надією на визволення сприйняла прихід Червоної армії й австрій
ська еміграція на заході. Так, австрійські кола в Лондоні заявили: «Ми
вітаємо армії Радянського Союзу, які в своєму переможному наступі
вийшли до кордону Австрії... Вони приходять для того, щоб втілити в
життя рішення про створення вільної й незалежної Австрії. Створенням
руху Опору, в якому представлені всі політичні партії, австрійський
народ довів, що він гідний незалежності» 25.
Німецькі військові частини намагалися організувати евакуацію
австрійського населення. Однак плани ці були зірвані самими австрій
цями, які не хотіли покидати рідні місця заради продовження агонії
гітлерівської Німеччини, що розтоптала свободу їх батьківщини, і всі
ляко противилися евакуації. Безчинства німців перед відступом — по
грабування, насильства — посилювали ненависть до них з боку
населення.
Багато австрійців вважали себе такими ж приниженими й знева
женими, як і інші народи, які зазнали фашистської окупації, і тому
не боялися Червоної армії, чекали її як визволительку. Таке самовідчут
тя певною мірою пояснювалося тим, що астрійський народ так до кінця
й не зрозумів, які страждання, горе й лихо радянським людям принесла
фашистська армія, в рядах котрої воювали й австрійські солдати. Вони
мало знали про ті звірства, які чинили фашисти на нашій землі, й без
страху дивилися в майбутнє.
Тому, як відзначалося в армійських політдонесеннях, на визволеній
території настрої переважної маси населення були нормальними. Авст-
90 ІЗЗМ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З
Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944—1945 рр.)
•рійські громадяни були впевнені у відновленні вільної й незалежної
Австрії в дусі декларації Московської конференції.
Показовою щодо цього є реакція на прихід радянських військ насе
лення м. Флоріндсдорфа. Тут проживало близько 180 тис. чоловік, у
тому числі ЗО тис. насильно привезених іноземних робітників. Перед
приходом частин Червоної армії з міста евакуювалися майже всі ім
перські німці, активні нацисти, а також незначна частина інтелігенції
та дрібних чиновників. Однак загальна кількість тих, хто втік з нім
цями, була незначною — не більше 10 тис. чоловік 26.
Під час проходження перших радянських підрозділів містом жителі
не ховалися, виходили на вулиці, вітаючи наших бійців. Багато будин
ків були прикрашені червоними й національними червоно-білими
прапорами.
Про ставлення населення Австрії до Червоної армії можна судити
хоча б по тому, що багато пожежних команд міста в ході боїв продов
жували працювати, тушили пожежі, що виникали, і тим самим в ряді
випадків полегшували просування наших військ.
З бесід радянських політпрацівників з представниками різних
верств населення виявлялося, що астрійці знають зміст ряду звернень
радянського уряду та військового командування до населення Австрії
з московських та лондонських радіопередач. Ці звернення значною мі
рою вплинули на їх сприйняття наказу про евакуацію. Інші пояснюва
ли своє небажання евакуюватися ненавистю до німців, скептичним став
ленням до нацистської пропаганди, загальною втомою від війни. Так,
дружина поштового службовця Маллера заявила: «Я не сильна в полі
тиці, але було ясно, що Червона армія не збирається знищувати авст
рійський народ, як твердили німці. Здоровий глузд підказував нам, пш
німці брешуть» 27.
Антинацистські та антинімецькі настрої були дуже сильними в ав
стрійців. Народ Австрії справді боровся проти фашизму. Про це свід
чать репресивні заходи гітлерівців щодо населення. Тільки в м. Фло-
ріндсдорфі за час війни заарештовано 10 тис. чоловік, з яких 400 було
страчено 28.
В останній рік війни навіть молодь, заражена нацизмом, перестала
прислухатися до німецької пропаганди. Незважаючи на всю агітацію,
в Австрії не знайшлося добровольців, які б вступили до есесівських
військ.
Австрійські патріоти намагалися полегшити становище радянських
людей, які потрапили у фашистську неволю. Так, Йоганн і Марія Ланг-
талер переховували й лікували двох радянських офіцерів Миколу Целі-
кало та Михайла Рябчинського, які втекли з табору смерті. І це відбу
валося буквально під носом у есесівців, поки не прийшла Червона
армія29.
Австрійський рух Опору має достатньо прикладів і організованої
колективної допомоги Червоній армії. Так, у вже згадуваному місті
Флоріндсдорфі діюча підпільна патріотична група розклеювала листів
ки з інформацією лондонського та московського радіо, закликала сабо
тувати всі заходи гітлерівців, не евакуюватися й чекати радянські вій
ська. Перед приходом останніх група встановила контакт з деякими са
перними підрозділами німецької армії, завдяки чому вдалося запобігти
знищенню двох залізничних споруд 30.
Зростав опір і в столиці Австрії. Перед вступом Червоної армії у
Відень було вбито начальника німецької оборони столиці генерал-пол
ковника Дітріха ЗІ. Радянському командуванню стало відомо, що в
столиці під керівництвом офіцера штабу 17-го мобілізаційного корпусу
майора К. Сокола готувалося повстання, але воно було обезглавлено
буквально за кілька годин до початку наступу Червоної арм ії32.
Після визволення в Австрії почала працювати радянська військова
адміністрація, при всіх районних комендатурах було створено активи з
/5 5 ^ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, М З 91
О. В. Буцько
місцевих жителів, які допомагали в розповсюдженні агітаційних мате
ріалів, у виявленні політичних настроїв населення, а також у викритті
фашистів, котрі ще залишалися. Так, група активістів, що працювала
при військовому коменданті 14-го району, передала список активних
націонал-соціалістичних діячів, фабрикантів-фашистів, а також допо
могла виявити осіб, які не здали зброю. У 19-ому районі з допомогою-
місцевого активу було викрито 103 затятих націонал-соціаліста 33. Тим
часом відомості, що надходили з різних населених пунктів, свідчили
про намагання нацистських елементів активізувати свою діяльність.
В кінці квітня 1945 р. в Австрії було створено Тимчасовий уряд на
чолі з Карлом Реннером — колишнім президентом Австрії. Багато хто
розумів, що без підтримки радянських військових властей цей уряд нав
ряд чи міг би сформуватися й існувати. Більшість населення схвалю
вала його діяльність і позитивно характеризувала осіб, які ввійшли до
його складу. Чимало було й таких, що не надавали великого значення
останньому. Характерним щодо цього е висловлення службовця авст
рійської столиці Р. Мункача: «Для нас важливо, щоб Австрія жила як
самостійна країна і щоб вона була такою ж, як до аншлюсу. Австрія
як держава — це головне, а хто буде в уряді — це не так уже й важли
во, аби лише члени уряду чесно служили б своєму народу» 34. Непогано
сказано й звучить досить актуально для країни-переможниці через
50 років після закінчення війни.
* * *
Безпосередньо на територію Німеччини радянські війська вийшли
в результаті успішного зимового наступу 1945 р. Вони оволоділи біль
шою частиною Східної Прусії, Сілезією, увійшли в Бранденбургську
провінцію та Померанію. Війна повернулася туди, звідки прийшла.
Мільйони німецьких громадян усвідомлювали свою відповідальність за
те, що трапилося. Тому з таким побоюванням і навіть страхом чекали
вони приходу Червоної армії.
Це використав Геббельс для мобілізації населення на «відсіч во
рогу» та здійснення плану евакуації. В міру просування радянських
військ до кордонів Німеччини, а потім у глиб країни фашистські власті
розгорнули широку систему заходів по загальній евакуації населення
з прифронтових районів, розраховуючи зосередити таким чином у своїх
руках ті людські резерви, які ще залишалися, і не дати противнику мож
ливості скористатися ними. В першу чергу було евакуйовано промис
лових робітників (у тому числі й іноземних), а також місцеву фашист
ську бюрократію з метою збереження керівних кадрів.
Щоб стимулювати виїзд населення з прифронтових районів, гітле
рівці активізували антирадянську пропаганду, залякуючи людей жаха
ми більшовизму й пророкуючи їм неминучу загибель в разі приходу
Червоної армії.
В результаті прийняття фашистськими властями адміністративних
заходів евакуація населення набула досить широкого розмаху і охопила
всіх або майже всіх жителів, прифронтових міст і населених пунктів.
Тому наші війська майже не зустрічали німців у прикордонній смузі.
Однак у міру дальшого просування частин і з’єднань Червоної
армії в глиб Німеччини такі зустрічі ставали дедалі частішими. Фа
шистські власті явно не справлялися з наміченим заздалегідь планом
загальної евакуації. Невдачі німецької адміністрації були пов’язані з
транспортними труднощами та загальною обстановкою дезорганізова-
ності й паніки, що викликалися стрімким наступом радянських військ.
Згодом було встановлено такі основні причини невиконання роз
порядження властей: а) відсутність транспорту й неможливість йти
пішки з дітьми, через хворобу чи похилий вік; б) небажання покинути
своє господарство; в) побоювання загинути в дорозі; г) швидкий на
92 І55М 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № 3;
Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944—1945 рр.)
ступ Червоної армії; д) вплив католицького духовенства на своїх од
новірців; є) вплив радянської пропаганди й Національного Комітету
«Вільна Німеччина» 35.
Робітники, ремісники, службовці, пенсіонери, незаможне й серед
няцьке селянство, а також представники технічної інтелігенції, які вва
жали, що не треба евакуюватися, бо знання й досвід забезпечать їм
можливість і в нових умовах працювати й добре заробляти,— таким
був соціальний склад жителів, які, незважаючи на всі вжиті властями
заходи, все ж залишилися в рідних домівках.
Що ж до вікового складу німців, які не евакуювалися, то в біль
шості це — жінки, діти та чоловіки старшого віку. В цьому немає ні
чого дивного, якщо врахувати, що все більш-менш працездатне чолові
че населення вже давно перебувало в гітлерівській армії, і незадовго до
приходу Червоної армії в Сілезію його залишки у віці від 16 до 60
років включно були мобілізовані у «фольхсштурм».
Поведінка населення в зайнятих радянськими військами райотіах
Німеччини свідчила про майже загальне почуття жаху перед ними. Так,
жителі німецької Сілезії висловлювали впевненість у тому, що «не
сьогодні — завтра росіяни влаштують різню цивільного населення».
Люди ховалися у підвалах, не виходили з будинків на вулиці. Багато
жителів міст і сіл втекли в ліси. Так, 24 березня в районі дій 13-ї армії
в лісі було виявлено 17 німців, у тому числі 10 дітей, які жили в зазда
легідь приготовлених землянках. Вони втекли в ліс ще до приходу
Червоної армії й ховалися там, боячись помсти з боку радянських
БІЙСЬК 36 .
Зустрічаючи на вулицях наших бійців і офіцерів, усі німці, без ви
нятку, піднімали руки вгору, ніби просили захисту. На багатьох будин
ках були вивішені білі прапори на знак того, як пояснювали самі жи
телі, що там живе цивільне населення, яке не чинить опору радянським
військам і готове виконувати будь-який їх наказ.
Страх перед Червоною армією, який всіляко навіював німцям про
пагандистський апарат Геббельса, став причиною багатьох самогубств.
Так загинули три жінки в одному з населених пунктів Східної Пруссії.
У містах Гольдшмідт та Гранц покінчили життя самогубством два на
цистських керівники із своїми сім’ями37. У м. Бойтені перед приходом
наших військ заподіяла собі смерть сім’я з 10 чоловік власника найбіль
шого в місті складу продовольства. На жаль, цей сумний список можна
продовжувати навіть по наявних архівних документах, а скільки траге
дій залишилося не зафіксованими на папері. І в загибелі цих людей
перш за все вина Геббельса та його пропагандистського апарату.
В цілому німецьке населення, особливо міське, було вороже настро
єне щодо Червоної армії, але намагалося приховати це й усіляко де
монструвало своє незадоволення Гітлером та його режимом.
На запитання про те, хто винуватий у цій страшній війні, більшість
називала Адольфа Гітлера. Було чимало німців, котрі почали усвідом
лювати, що всі ті труднощі, яких вони зазнали останнім часом, є спра
ведливою карою за злочини фашистів, які вони чинили у Радянському
Союзі та в інших країнах. Так, робітниця пивзаводу м. Легніца О. Кер
нер заявила в бесіді з радянським політпрацівником: «Нам тепер дуже
тяжко, але я прекрасно знаю, що творили наші солдати в Росії, які вони
там чинили насильства й зруйнування. Адже нам свого часу в кіно з
гордістю демонстрували кінофільми, в яких показували зруйновані ро
сійські міста й села. Тому, що б з нами не трапилося, це тільки спра
ведлива кара за злодіяння гітлерівської армії».
Цілковиту безнадію висловлювали багато хто з німецьких грома
дян щодо свого майбутнього. І найчастіше вони запитували радянських
пелітпрацівників: що робитимуть росіяни з німцями? Відправлять усіх
до Сибіру, чи на місці розстріляють? Чи залишиться Німеччина держа
вою, чи її розділять між країнами-переможницями?
/"55/V 0130—5247. Укр. іст. жури. 1995, Л® З 03
О. В. Буцько
Дехто припускав, що в Німеччині буде встановлено радянські по
рядки, але більшість дотримувалася тієї думки, що взагалі ніяких ні
мецьких органів влади не буде, а буде лише окупаційний режим, вста
новлений СРСР, Англією та США. Більшість німецького населення явно
віддавала перевагу англійській чи американській окупації. До цієї час
тини німців належали в першу чергу колишні нацистські керівники, які
сподівалися, що західна окупація буде більш толерантною до їх мину
лого, а також власники великих підприємств, які мріяли про відновлен
ня співробітництва з капіталістичними колами заходу. Однак і прості-
громадяни висловлювали незадоволення з приводу того, що та чи інша
територія знаходиться в зоні, зайнятій радянськими, а не англійськими
чи американськими військами.
Та якими б не були настрої у німецького населення, його переваж
на більшість, як доповідали радянські військові коменданти, поводила
себе спокійно, акуратно виходила на роботу, виконувала всі поставлені
завдання й розпорядження. Так, у м. Растенбурзі щодня на розчистку
вулиць і т. п. роботи виходило 2 тис. жителів. Тимчасово на чолі робо
чих бригад залишалися росіяни або поляки з колишніх військовополоне
них чи примусово привезених до Німеччини на роботу. Німецький мед
персонал, який залишився, брав участь у відбудові міської лікарні, в
якій перебувало близько 500 хворих та поранених жителів міста.
Дехто із спеціалістів пропонував свої послуги по відбудові промис
лових підприємств. Директор однієї з найбільших шахт у районі Бойте-
на-Махенс заявив: «Я готовий сьогодні розпочати роботу задля перемо
ги Червоної армії й знищення гітлеризму».
Було чимало випадків, коли німецькі громадяни видавали нацистів,
гестапівців, приводили з лісів фашистських солдатів, сприяли виявлен
ню осіб, які ухилялися від трудової мобілізації, знаходженню секретних
складів, архівів, документації промислових підприємств і т. п.
Догідлива‘поведінка німців не могла ввести в оману наші військові
органи влади щодо їх істинного ставлення до Червоної армії, тим біль
ше, що ряд фактів незаперечно свідчив про шалену злобу й ненависть.
Так, 12 березня 1945 р. у м. Штрігау увірвалися гітлерівці. Оточений
ворогом 2-й батальйон 228-го гвардійського стрілецького полку вів за
пеклі бої, під час яких місцеві жителі всіляко шкодили радянським
бійцям: коректували вогонь противника, прапорцями й хустками вка
зували місцезнаходження наших підрозділів, 20 разів пошкоджували
зв’язок.
За даними радянської контррозвідки, майже в кожному населеному
пункті нацистська партія залишила свої групи, завданням яких було
знищення радянських солдат і офіцерів, виведення з ладу підприємств,
зруйнування мостів, шпіонська робота, ведення фашистської пропа
ганди тощо.
Диверсійно-терористичні акти чинили також окремі німці й німкені
з власної ініціативи. Так, у м. Фраунштадт було затримано дві жінки,
які підпалювали будинок. У м. Штейнау німцями було вбито два чер-
воноармійці38- 41.
Численні факти диверсійно-терористичної діяльності німців свід
чать, у якій складній обстановці виконували свою місію радянські вій
ська, працювали військові комендатури, налагоджувалися життя у виз
волених районах та нормальні відносини з населенням. Однак^ слід ви
знати, що будь-якого активного організованого опору Червоній армії з
боку німецького цивільного населення не було. Це пояснювалося загаль
ним бажанням якомога швидше закінчити війну — багато хто вважав,
що «краще жахливий кінець, ніж жах без кінця». Але головною причи
ною відсутності організованих виступів проти Червоної армії був на
вальний наступ радянських військ, які нестримно йшли до Берліна.
* * *
755/V 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995. № З94
Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944—1945 рр.)
Минуло 50 років з часу тих пам’ятних днів, коли переможна весна
принесла народам не тільки довгождану свободу, а й величезні соціаль
ні і політичні зміни. Утворилася ціла система «братніх соціалістичних
країн». Здавалося, так буде завжди. Однак події 1989 р. в країнах
Східної Європи, розпад СРСР винесли вирок минулому.
Ставлення нових демократичних країн Центральної й Південно-
Східної Європи до Радянського Союзу часто переноситься на держави,
що утворилися вже після його розпаду. Тягар старих помилок затьма
рює усе позитивне в наших взаємовідносинах, і воно без жалю зміню
ється на негативне.
Руйнуються пам’ятники, оскверняються могили радянських воїнів —
і все це під знаком невизнання сталінської тоталітарної системи, соці
алізму взагалі, котрий, як зараз прийнято говорити, «в’їхав в Європу
в обозі Червоної армії». При цьому повністю забувається, що в солдат
ських шинелях воювали й гинули за визволення народів Європи від
фашизму юнаки й дівчата (!) з усіх колишніх радянських республік.
Так, тоталітаризм виявився стійким ще й тому, що був скріплений
кров’ю цих самих бійців і освячений Перемогою. Але глибоко неправі
ті, хто намагається відшукати частку вини в цьому воїна-переможця.
В тих, хто так вважає, говорить не розум, а п’янке почуття знайденої
свободи, котра, як твердив Ціцерон, «ніколи так добре не рве зубами»
як побувши певний час у наморднику». Цим багато в чому визначаєть
ся драматизм наших сьогоднішніх відносин.
1 Архів Міністерства Оборони Російської Федерації (далі — АМО РФ), ф. 32,
оп. 11306, спр. 518, арк. 50.
2 Там же, спр. 518, арк. 51.
3 Там же, спр. 515, арк. 283.
4 Там же, ф. 240, оп. 2772, спр. 125, арк. 35.
6 Красная Звезда.— 1959.— 15 груд.
6 АМО РФ, ф. 32, оп. 11306, спр. 518, арк. 104.
7 Там же, спр. 515, арк. 9.
8 Там же, спр. 451, арк. 49.
9 Там же, ф. 240, оп. 2869, спр. 22, арк. 144.
10 Там же, арк. 122.
11 А н то с я к А. В. В боях за свободу Румьшии.— М., 1974.— С. 183.
12 Ж у к о в Г. К- Воспоминания и размишления.— Кн. 2.— С. 519.
18 Красная Звезда.— 1964.— 4 верес.
14 Б и р ю з о в С. С. Советский солдат на Балканах.— М., 1963.— С. 18.
16 АМО РФ, ф. 32, оп. 11306, спр. 669, арк. 101.
16 Н а к о в И. Интернациональная миссия Советских Вооруженньгх Сил в
Болгарин.— М., 1973.— С. 60
17 Свобода.— 1944.— 8 сент.
18 История дипломатки, т. 4.— М., 1975.— С. 448.
19 Н е м е ш Д. Освобождение Венгрии.— М., 1957.— С. 115.
20 АМО РФ, ф. 32, оп. 11306, спр. 451, арк. 345—352.
21 Там же, спр. 522, арк. 159.
22 Освободительная миссия Советских Вооруженньїх Сил в Европе во второй
мировой войне. Документи и материальї.— М., 1985.— С. 234.
23 АМО РФ, ф. 243, оп. 2914, спр. 252, арк. 18; спр. 263, арк. 25; спр. 235,
арк. 48 та ін.
24 Там же, спр. 255, арк. 32.
25 Там же, арк. 69.
26 Там же, ф. 32, оп. 11306, спр. 651, арк. 154.
27 Там же, арк. 155.
28 Там же.
29 Будапешт — Вена — Прага: историко-мемуарний труд.— М., 1965.— С. 294.
30 АМО РФ, ф. 32, оп. 11306, спр. 651, арк. 157.
31 ЦГАОР РФ, ф. 4459, оп. 16, спр. 51, арк. 23.
32 Див.: Ш т е м е н к о С. М. Генеральний штаб в годьі войни.— Кн. 2 - М . ,
І9§5_3 2 2 _____334
33 АМО РФ. ф. 243, оп. 2914, спр. 100, арк. 120.
34 Там же, арк. 126.
35 Там же, ф. 32, оп. 11306, спр. 638, арк. 369.
36 Там же, спр. 638, арк. 377.
37 Там же, ф. 241, оп. 2656, спр. 223, арк. 228.
38-41 Там же, ф. 32, оп. '11306, спр. 638, арк. 380; сир. 634, арк. 22; спр. 638, арк. 50, 385.
І58М 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, М З 95
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213812 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-18T22:22:13Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Буцько, О.В. 2026-02-18T15:36:34Z 1995 Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944–1945 pp.) / О.В. Буцько // Український історичний журнал. — 1995. — № 3. — С. 81–95. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213812 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944–1945 pp.) Отношение к Красной Армии населения освобожденных стран Европы (1944—1945 гг.) Article |
| spellingShingle | Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944–1945 pp.) Буцько, О.В. Повідомлення |
| title | Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944–1945 pp.) |
| title_alt | Отношение к Красной Армии населения освобожденных стран Европы (1944—1945 гг.) |
| title_full | Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944–1945 pp.) |
| title_fullStr | Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944–1945 pp.) |
| title_full_unstemmed | Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944–1945 pp.) |
| title_short | Ставлення до Червоної армії населення визволених країн Європи (1944–1945 pp.) |
| title_sort | ставлення до червоної армії населення визволених країн європи (1944–1945 pp.) |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213812 |
| work_keys_str_mv | AT bucʹkoov stavlennâdočervonoíarmíínaselennâvizvolenihkraínêvropi19441945pp AT bucʹkoov otnošeniekkrasnoiarmiinaseleniâosvoboždennyhstranevropy19441945gg |