До питання про забезпечення керівними кадрами народного господарства України (1943–1945 pp.)
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1995 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213814 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | До питання про забезпечення керівними кадрами народного господарства України (1943–1945 pp.) / Т.С. Першина // Український історичний журнал. — 1995. — № 3. — С. 23–35. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860281858937323520 |
|---|---|
| author | Першина, Т.С. |
| author_facet | Першина, Т.С. |
| citation_txt | До питання про забезпечення керівними кадрами народного господарства України (1943–1945 pp.) / Т.С. Першина // Український історичний журнал. — 1995. — № 3. — С. 23–35. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-17T17:07:37Z |
| format | Article |
| fulltext |
Про забезпечення кадрами народного господарства України (1943—1945 рр.)
Т. С. Першина (Київ)
До питання про забезпечення керівними кадрами
народного господарства України (1943— 1945 рр.)
Невідкладні завдання відбудови зруйнованої економіки наштовхували
ся на гостру потребу в управлінських кадрах. Переважна більшість ке
рівних працівників України перебувала в збройних силах, продовжу
вала боротьбу в тилу ворога, знаходилася у сусідніх районах Союзу.
Водночас масштабність майбутніх відбудовних робіт ставила високі
вимоги до управлінських структур. Відродження в максимально корот
кі строки економіки в Україні розглядалося політичним центром як
найважливіше воєнно-господарське завдання, бо мало велике значення
для посилення воєнної могутності СРСР у війні, що тривала, подаль
шого розвитку всього народного господарства Союзу. А успіх справи за
лежав від якісного добору і, що важливо, правильної розстановки но
менклатурних кадрів.
У 1943—1945 рр. процес формування господарських керівників в
Україні можна умовно розділити на два етапи. Перший етап розпо
чався ще до вигнання фашистських загарбників з республіки і полягав
у створенні ЦК КП(б)У резерву керівників, що складався переважно
із працівників партійного, радянського, частково господарського апа
рату, не призваних до Червоної армії і евакуйованих у радянський тил.
На середину 1943 р. в резерв ЦК КП(б)У було зараховано і намічено
до відклику із східних районів 8362 чоловіки *. Саме вони становили
основний кістяк партійних, радянських та господарських керівних
кадрів.
Певну підготовчу роботу по виявленню, обліку, а в подальшому —
формуванню керівного складу обласних, міських та районних органів
виконали обкоми КП(б)У, що тимчасово знаходилися на сході.
Слід пам’ятати, що керівники промислових об’єктів союзного під
порядкування формувалися частково, а підприємств першорядного зна
чення — повністю в Москві. Участь у цьому процесі української партій
ної організації була обмеженою і, по суті, зводилася до створення ре
жиму якнайбільшого сприяння діяльності надісланих з центру госпо
дарників. В той же час в умовах війни партійні комітети на місцях,
згідно з постановами ДКО, ЦК ВКП(б) і РНК СРСР, зобов’язувалися
оперативно вирішувати завдання по налагодженню виробництва про
дукції для фронту, цілком і повністю беручи відповідальність на себе.
Республіканські партійні органи займалися практично всіма проблема
ми тилу. В цей період стан з укомплектуванням керівними кадрами
підприємств промисловості, транспорту й зв’язку республіканського і
обласного відання, сільського господарства майже цілком залежав від
місцевих партійних комітетів, республіканських наркоматів, відомств,
господарських організацій. В 1943—1945 рр. секретарі по кадрах, за
відуючі відділами промисловості, сільського господарства партійних
органів мали значну свободу дій. Інакше кажучи, від їх компетентності,
відповідальності і, не в останню чергу, особистості залежав якісний
добір господарської номенклатури.
Було очевидним, що створення резерву керівних кадрів значно по
легшило вирішення питання з укомплектуванням ними областей. До
нього входили переважно працівники довоєнного складу, передусім
партійна і деякою мірою господарська номенклатура. Повернення, на
приклад, у Сталінську область 138 із 156 секретарів міськкомів та рай
комів партії старого складу2 слід було б розцінювати як позитивне
явище. І небезпідставно, бо поєднання досвіду керівництва, набутого в
екстремальних умовах воєнного часу, із знанням господарства свого
регіону довоєнних «командирів виробництва» мало б дати хороші ре
ЗЗЗИ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З 23
Т. С. Першина
зультати. Та загалом сприятлива для розгортання відбудовних робіт
така комплектація управлінських структур була характерна все ж для
індустріальних центрів республіки, де відновлення промислових об’єк
тів розглядалося ЦК ВКП(б), союзним урядом як пріоритетне. Водно
час багато втрачалося від того, що управління відбудовними роботами,
які супроводжувалися також великою реконструкцією і новим будів
ництвом, переведенням економіки на мирні рейки, продовжувало здійс
нюватися вже добре знаними методами на основі наказів, розпоряд
жень, введенням на виробництві армійських порядків. Прискорена від
будова економіки, санкціонована центром, не мала і не могла мати
інших засобів, окрім посилення директивних начал, централізації, опе
ративного адміністрування, жорсткого контролю.
Підсумовуючи перший етап кадрової роботи, слід констатувати,
що, незважаючи на всю гостроту і складність завдань, партійні комі
тети, наркомати України зуміли в найстисліші строки мобілізувати
виявлені на момент визволення районів республіки кадрові ресурси,
перегрупувати їх і в основному укомплектувати ними партійні, радян
ські та господарські органи, відомства, промислові об’єкти. Але, звичай
но, їх дії регламентувалися директивними вказівками, розпорядженнями
ЦК ВКП(б).
Якщо розглядати другий етап кадрової роботи, то можна сказати,
що з середини 1944 р. відбудовні процеси в радянській економіці спри
чинили певну черговість завдань в роботі партійних комітетів з номен
клатурою. Вона зумовлювалася також гострою потребою в керівниках,,
яку відчували щойно визволені від фашистських загарбників райони,
області України. На порядку денному, по-перше, постали питання ство
рення дійового резерву керівників із спеціалістів, кваліфікованих робіт
ників, по-друге,— досконального вивчення їх, а також працюючих гос
подарників на практичній роботі, висунення на номенклатурні посаді*
різних рівнів нових працівників, котрі вже показали, на що здатні, по-
третє,— своєчасного затвердження кадрів на керівних посадах. Проте
робота з кадрами на другому етапі не була позбавлена небезпечних
помилок, викривлень, найгрубіших провалів. На перший погляд,
вони були викликані нібито об’єктивними причинами. Дійсно^
в умовах воєнного часу, перших післявоєнних місяців республіка мала у
своєму розпорядженні лише невелику частку господарників старого
складу. Найбільш компетентні з них перебували в евакуації, інші — в
лавах Червоної Армії, партизанських загонах, підпіллі. В період виг
нання з України фашистських загарбників, коли в стислі строки і в
широких масштабах йшло укомплектування партійних, радянських, гос
подарських, комсомольських і профспілкових органів, не завжди була-
можливість вивчення ділових якостей працівника, якого висували на
номенклатурну посаду. До того ж, в 1943—1945 рр. відділи кадрів
партійних комітетів, республіканських та обласних господарських ор
ганів, відомств очолювали здебільшого люди, котрі вперше зайняли ці
посади, а тому не мали досвіду роботи з кадрами.
Проте названі причини, що за зовнішніми ознаками можна від
нести до об’єктивних, все ж при ретельному їх дослідженні не є та
кими. Для їх розгляду передусім необхідно проаналізувати ефектив
ність роботи тих інстанцій, від яких залежали, власне, добір і розста
новка керівників.
Тут важливо коротко нагадати основи кадрової політики ВКП(б) —
КПРС. Номенклатурний принцип передбачав нову форму висунення
людей на керівну роботу: саме за їх класовим походженням, ідейною
переконаністю, особистою відданістю вождю, партії, вищестоящому ке
рівникові,^ а не за наявністю у них спеціальних знань, умінь, навиків,
здібностей. Політизація та ідеологізація економічного управління, орі
єнтованість його на відповідність ідейно-політичним установкам Ста
ліна залишали незмінними головні критерії в системі добору номенкла
24 І35И 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, №
Про забезпечення кадрами народного господарства України (1943—1945 рр.)
тури і у цій сфері суспільного життя. В цілому твердо і незмінно забез
печувався примат «політичних ознак». Водночас такий природний
критерій для майбутнього господарського керівника, як його професійна
компетентність (а згідно з радянською кадровою термінологією — «ді
лові ознаки»), відступав на другий план.
Загальноприйняті «анкетні» методи рекрутування номенклатури
призводили до зниження рівня самого управління суспільством. Тобто,
мова йде не про недоліки окремих управлінців владних структур, а про
вади самої адміністративно-командної системи. Для її нормального
функціонування органічно неприйнятними були творчі особистості і
взагалі тип керівника, наділеного такими якостями, як відповідальність,
самостійність, ініціативність, готовність приймати і відстоювати свої
рішення, свою незалежну позицію, при необхідності протистояти часом
безглуздим директивам, розпорядженням, настановам, що спускалися
зверху. Ретельність і беззаперечність виконання будь-яких доручень і
наказів— ось що підтримувало життєздатність і стабільність системи.
Як відомо, в 30-ті роки комуністична партія значною мірою обно
вила свій склад. її ряди заполонили чимало кар’єристів, одержимих
жадобою зайняти вигідні посади, які б давали владу, привілеї і до
даткові матеріальні блага. Нове покоління комуністів, котре стало на
шлях керівної роботи, беззастережно прийняло сталінські форми і
методи управління. Рівень компетентності, грамотності, культури цих
висуванців був вкрай низьким *. Водночас роки терору і свавілля, важ
ка обстановка підозрілості, шпигуноманії, постійний страх довершили
роботу по формуванню нового типу політичного й державного керівни
ка. Поза всяким сумнівом, страх найнегативнішим чином позначався
на працездатності керівних кадрів. За таких умов звичним явищем в
середовищі сталінських висуванців були доноси, наклепи, шельмуван
ня. Це сприяло укоріненню аморальності, інтриг, дворушництва. Цілком
очевидно, що тільки через такі, відповідним чином трансформовані, осо
бистості й можна було управляти країною за допомогою інструкцій,
регламентів, норм, директив, наказів, розпоряджень, вказівок, дисцип
лінарних і репресивних заходів.
В 1943—1945 рр. номенклатура партійних, державних і господарсь
ких органів у більшості своїй була укомплектована саме із числа но
вого поповнення. Вони й вирішували весь комплекс питань по форму
ванню номенклатури в Україні. Але треба сказати, що всупереч такій
системі формувалися і «нетипові» керівники, здатні творчо вирішувати
непрості проблеми господарського будівництва. В кінцевому ж підсум
ку, одних система ламала і вони деградували і як особистості, і як
фахівці, інші для того, щоб уціліти, займатися улюбленою справою,
приймали продиктовані системою норми, еталони, правила. Життєво
важливим стало демонструвати свою стандартність. Такого роду керів
ники намагалися ні на крок не виходити за межі своїх прямих обов’яз
ків і сповна могли б сказати про себе словами головного героя роману
«Нове призначення» О. Бека: «Якщо вже ти служака, то будь Служака
з великої літери». В той же час непроста ситуація на щойно визволеній
території України вимагала від партійної номеклатури насамперед по
літичної гнучкості, творчості, мужності, професійних управлінських
знань. Тому-то вже в 1944—1945 рр. ЦК, обкоми партії змушені були
раз у раз ставити питання про відповідальність, компетентність, спеці
альні знання, культуру, дисципліну, підвищення освітнього рівня пар
тійних працівників3. Це були уразливі місця в загальному портреті
партійної номенклатури. Колосальні завдання відбудови економіки
республіки потребували великої кількості розумних, обізнаних із спра
вою, енергійних господарників. Проте база їх комплектування була
штучно звужена партійними органами.
В 1943—1945 рр. головними джерелами формування господарської
номенклатури стали реевакуйовані господарники і спеціалісти, демобі
І88М 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, М З 25
7. С. Першина
лізовані з лав Червоної Армії військовослужбовці, відряджені із союз
них республік керівники, інженерно-технічні кадри і кваліфіковані ро
бітники, учасники партизанського руху і підпілля. Однак їх не вистача
ло навіть на вирішальних ділянках народного господарства. До того
ж, давалася взнаки відсутність у багатьох новоявлених господарських
керівників професійної кваліфікації. Послабити напруження із керівни
ми кадрами могли б спеціалісти, в тому числі й номенклатурні праців
ники середньої та нижчої ланок, котрі з різних причин залишалися
на окупованій території. Це факт, що останні становили значну
цифру.
Однак питання залучення на номенклатурні посади людей, які пе
ребували в окупації, вирішувалося надзвичайно складно. Як відмічав
на проведеній у червні 1944 р. в ЦК КП(б)У нараді секретарів обкомів
партії і відповідальних працівників наркоматів і відомств секретар ЦК
по кадрах О. І. Кириченко, партійні працівники продовжували дивитися
на кадри «довоєнними очима». А чи могло бути інакше? Як вже зазна
чалося, відбір кандидатури на номенклатурну посаду за «політичними
ознаками» являв собою основу основ, альфу і омегу кадрової політики
комуністичної партії. Відділи кадрів партійних комітетів на місцях ке
рувалися рішеннями партз’їздів і конференцій, основними положеннями
промови Сталіна від 3 липня 1941 р., директивою ЦК ВКП(б) і РНК
СРСР від 29 червня 1941 р., котрі ніхто не відміняв. Не забуваймо й
особливого ставлення Сталіна до українців. В його очах геть увесь
український народ складався із одних бандерівців і під час війни нібито
не виявив достатнього ентузіазму в боротьбі з німецькими фашистами.
В доповіді М. С. Хрущова «Про культ особи і його наслідки», зробленій
на XX з’їзді КПРС (1956 р.), вартим уваги є місце, де йдеться про те,
що українці уникли депортації за прикладом кавказьких народів, кал
миків, кримських татар тільки тому, що їх було надто багато і не було
місця, куди їх вислати 4. Прозорливцем був Олександр Довженко, який
вже через кілька місяців після війни і потім ще неодноразово в своїх
щоденникових записах передбачав великі страждання населення Ук
раїни в майбутньому за те, що залишилося в окупації5.
За таких умов серед партійних функціонерів, особливо районного
рівня, побутувала думка: якщо людина, а тим більше комуніст, жила
в окупації і не вела ніякої боротьби проти фашистських загарбників, а
до того ж працювала в окупаційних установах, значить, вона «політич
но неблагонадійна». Цих людей образливо називали «трофейними»,
«фашистськими слугами», «зрадниками батьківщини».
В 1943—1945 рр. і протягом багатьох повоєнних років у звітах від
ділів парткомітетів існувала навіть спеціальна рубрика: «Перебував
на окупованій території без спецзавдань», де вказувалася точна цифра
оцих кадрів, які займали номенклатурні посади. До кінця 50-х, початку
60-х років бланки листків по обліку кадрів також мали графу: «Чи зна
ходився на території, тимчасово окупованій німцями в період Вітчиз
няної війни (де, коли і робота в цей час)».
Отже, питання, яке так гостро постало, мало політичне підгрунтя,
і для його розв’язання повинна була б відбутися кардинальна зміна
найістотніших політичних орієнтацій партійної номенклатури, що було
протиприродним в умовах сталінського режиму.
Та проте саме життя вносило свої корективи у його вирішення.
Повернення зі сходу в індустріальні регіони певної частини пар
тійної номенклатури довоєнного складу, збагаченої досвідом керівницт
ва в екстремальних умовах, концентрація на промислових об’єктах со
юзного підпорядкування відповідальних працівників ЦК ВКП(б) та
господарників з широкими повноваженнями зумовили більш-менш смі
ливе використання спеціалістів, кваліфікованих робітників, що перебу
вали в окупації6* І там, де партійні керівники спромоглися зрозуміти
реалії часу і подбали про забезпеченість вирішальних ділянок економі-
26 І83И 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З
Про забезпечення кадрами народного господарства України (1943—1945 рр.)
,ки досвідченими кадрами, відмічався хороший темп відбудовних робіт.
В той же час другорядне значення, яке надавав сільському госпо
дарству політичний центр, позначилося на формуванні сільськогоспо
дарської номенклатури. Для райкомів партії типовим був, наприклад,
аргумент: в колгоспі важко підібрати кандидатуру на посаду голови
колгоспу через те, що майже усі люди в селах залишалися на окупо
ваній території.
Негативне ставлення до керівників, взагалі всіх, хто під час війни
залишився на захопленій ворогом землі, викликало те, що більшість
обкомівських працівників майже всі без винятку райкомівські, прагну
чи бути «від гріха подалі», обходили таких спеціалістів, просто не ви
сували їх на керівні посади, що, безперечно, було найлегшим шляхом.
Подібний стан справ вкрай негативно позначався на відбудовних про
цесах, а на окремих ділянках виробництва створилася критична ситуа
ція. Під загрозою було виконання директив центру. Тому на вже згаду
ваній червневій 1944 р. нараді секретарів обкомів по кадрах при
ЦК КП(б)У цьому питанню була приділена велика увага.
Перша особа в республіці відразу задала відповідний тон нараді.
Щодо наполегливих домагань працівників відділів кадрів парткоміте-
тів отримати на номенклатурні посади людей, які не «заплямували»
себе перебуванням на окупованій території, реакція М. С. Хрущова
була різко негативною. У своєму виступі він наголосив: «Треба ширше
використовувати людей, які залишалися на території, зайнятій німцями.
Вся Україна була зайнята. У нас, власне, й іншого виходу немає- І не
треба створювати такої думки, другосортності. Це невірно й шкідливо.
Треба підходити по-діловому. Якщо людина хороша, здібна, може пра
цювати, чесна людина, горить в ділі, значить треба всіляко підтриму
вати і не нагадувати, і не робити вигляд, що вона неначе має якусь
каїнову пляму. Цього робити не треба. Крім шкоди, нічого не буде».
М. С. Хрущов поставив партійним органам справедливі вимоги щодо
якісної сторони їх роботи з кадрами: «Потрібно зараз менше просити і
побільше працювати на підборі людей. Треба вміло підбирати, підібра
них перевіряти, допомагати людям...» 7.
Водночас не треба однобічно підходити до позиції М. С. Хрущова
щодо порушеного питання. Історик Юрій Шаповал, який в ряді публі
кацій аналізує політичну біографію М. С. Хрущова, пише: «Не слід
забувати і про те, що особисто Хрущов несе відповідальність і за те,
що після визволення України від фашистів з формулюванням «не вико
нав вказівки Сталіна, не вів збройної боротьби проти окупантів» з
партії було виключено кілька десятків тисяч чоловік, які залишалися
на тимчасово окупованій території України»8. Було очевидним, особ
ливо за сталінських часів, що виключений з партії — це людина затав
рована, якій загрожують репресії.
Отримавши постанову політбюро ЦК КП(б)У і вказівки М. С. Хру
щова з приводу використання на керівній роботі людей, що перебували
на окупованій території, партійні комітети на місцях відреагували від
повідними рішеннями. Обкоми партії зажадали від міськкомів та рай
комів КП(б)У в корені змінити ставлення до цих людей. Пропонува
лося використати їх на повну силу і укомплектувати ними народне
господарство.
Однак прийняті рішення на практиці реалізовувалися епізодично.
Характерною особливістю радянської політичної системи була наяв
ність «подвійного стандарту» діяльності — розрив між словом і ділом.
Одна справа декларувати з високих партійних трибун обов’язки, зав
дання партійних комітетів, комуністів, інша — реально їх виконувати.
Як і можна було сподіватися, вірус недовіри і особливо страх репре
сій,̂ відповідальності за можливі хибні дії паралізували здоровий глузд.
Виїжджаючи на місця, відповідальні працівники ЦК вимушені були
констатувати, що «...іноді наші секретарі по кадрах, не розібравшись, в
І88И 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, М З 27
Т. С. Першина
чому справа, увільняють людей неправильно тільки за те, що вони за
лишалися на окупованій території». Вони переконували партійних чи
новників: «Треба покінчити з поділом людей на категорії прибулих із
радянського тилу і тих, хто залишався на окупованій території» 9.
Наскільки непослідовну, хитку позицію займали парткомітети в
цьому питанні, свідчать спецповідомлення НКДБ УРСР. В них відміча
лося поширення у визволених районах України чуток щодо виселення
невдовзі у Сибір, Казахстан людей, які проживали на захопленій воро
гом території. В той же час зверталася увага на те, що більшість пар
тійних організацій не спростовували подібні чутки, настрої, а нерідко
своєю поведінкою, висловлюваннями підігрівали їх. Подібні дії, як ін
формувався ЦК КП(б)У, були, зокрема, характерні для деяких місце
вих партійних органів, багатьох промислових парторганізацій таких ін
дустріальних центрів, як Харківська і Сталінська області І0.
Таким чином, саме вирішенню цього питання, як найважливішої
складової роботи партії з кадрами на той час, непоправної шкоди зав
дало «послідовне проведення більшовицького принципу добору кадрів» в
умовах щойно визволеної від фашистських окупантів території України.
Перевірка кадрів, які працювали на керівній роботі, але під час
війни перебували на окупованій території «без спецзавдань», йшла без
перервно п. Цього вимагав ЦК К П (б)У 12. Не слід забувати, що пара
лельно «працювала» система каральних органів, яка «забезпечувала»
в тому числі й «вирішення» господарських завдань шляхом «ізоляції»,
«вилучення німецьких прихвостнів».
Відтак радянському обивателю знову підкинули чітко окреслений
«образ ворога». За таких умов в середовищі виробничих колективів да
леко неоднозначне було ставлення до людей, що перебували в окупації.
Зверхність, доноси, цькування, а то й хуліганські самосуди — це теж
мало місце в тогочасному житті13-
Таким чином, гіпертрофована політизація та ідеологізація еконо
міки зумовили різного роду збочення на місцях при вирішенні партій
ними комітетами цього надзвичайної політичної загостреності питання.
Як показав перебіг подій, перевага анкетних даних над діловим і мо
ральним підходом до працівника не дозволила партійним комітетам
республіки в цілому раціонально розпорядитися кадровим потенціалом
України після вигнання німецьких фашистів.
В 1943—1945 рр. у роботі з керівними кадрами було багато фор
мального, механічного, кампанійського.
Результатом, вдаючись до мови документів того часу, «формаль
но-поверхового, бюрократично-канцелярського» підходу до роботи з ке
рівними кадрами були численні факти, коли на відповідальну посаду
висувалися випадкові люди. Наприклад, Краснодонський райком партії
рекомендував на посаду парторга ЦК ВКП(б) Приходька, який за
спеціальністю був поваром, ніколи не працював в промисловості, до
того ж не мав досвіду партійної роботи. Кадіївський міськком партії
представив на затвердження бюро обкому парторгом ЦК ВКП(б) шахти
«Анненская» кандидатуру Котлярова, а невдовзі зняв його з роботи за<
систематичне пияцтво і побутовий розклад 14.
Водночас ЦК КП(б)У не приділяв належної уваги добору праців
ників відділу Кадрів партійних комітетів, підвищенню їх ділової квалі
фікації. Передусім такої допомоги конче потребували ті, хто вперше
прийшов на цю роботу. А необізнаність з кадровою роботою, нерозу
міння її важливості, доцільності, а в деяких ще й універсальна безвідпо
відальність і безініціативність призводили до того, що секретарі по
кадрах займалися чим завгодно, а повсякденну працю з номенклатурою
проводили або ж на свій власний розсуд, або пускали на самоплив. Це
визнавали й самі партійні функціонери. Так, секретар Полтавського
обкому партії з кадрових питань П. К- Колінько в середині 1944 р. на
одній з нарад констатував: «Треба прямо сказати, що по питанню ро~-
/55ЛҐ 0130—5247. Укр, іст. журн. 1995, М &28
Про забезпечення кадрами народного господарства України (1943—1945 рр.)
боти з кадрами ми ще так фундаментально, з тривогою, зі всією відпо
відальністю не працювали, а дехто пустив цю справу на милість божу,
що бог дасть, то і буде. З цим треба кінчать» 15.
В рішеннях ЦК ВКП(б) з кадрових питань значна увага приділя
лася створенню резерву керівних кадрів. Дійсно, наявність резерву да
вала можливість в будь-який момент при необхідності із числа вже
перевірених на практичній роботі працівників заповнити вакантні но
менклатурні посади, провести заміну тих, хто не відповідав своєму при
значенню. При цьому ризик висунення професійно непідготовленої лю
дини зводився майже нанівець. Однак в тім-то й справа, що керівників,
які б дійсно відповідали за діловими якостями своїм посадам, адмі
ністративно-командна система і не потребувала. І в цьому не було нічо
го парадоксального. Систему влаштовували призначенці, котрі робили
те, що бажало начальство, адже останнє могло і позбавити їх посади. І у
цьому випадку спрацьовував тезис сталінських часів — «у нас незамін
них людей немає». Слід зауважити, що, коли виникала потреба, пере
важно на пріоритетних ділянках виробництва — у важкій, оборонній
промисловості,— управління доручали все ж досвідченим, компетент
ним спеціалістам, інколи навіть і всупереч анкетним даним.
За таких умов відділи кадрів ЦК КП(б)У, обкомів, міськкомів та
райкомів партії, наркоматів, центральних та обласних господарських
організацій і не могли мати дійового резерву керівників. Тому стихій
ність у висуненні кандидатур на номенклатурні посади була домінук>
чою в їх роботі. Візьмемо для прикладу Сталінську область. В Єна-
кієвському сільськогосподарському районі першим секретарем райкому
партії був Богданов, інженер-енергетик за спеціальністю. Водночас в
Харцизькому районі, де знаходилася найбільша електростанція Донба
су— Зуївська ДРЕС, на посаді першого секретаря РК КП(б)У перебу
вав Пінчук, за фахом агротехнік 16. Неважко уявити, на яку віддачу
спроможні були такі працівники.
Часто, не бажаючи ризикувати у доборі керівних кадрів, більшість
партійних комітетів укомплектовували номенклатурні посади, головним
чином, за рахунок працівників, надісланих вищестоящими партійними
органами. Так, в результаті вичікувальної позиції, зайнятої рядом рай
комів КП(б)У Одеської області, тут тривалий час залишалися вакант
ними багато посад, в тому числі й в господарських органах, на під
приємствах, у сільськогосподарському виробництві17*
В 1943—1945 рр. в кадровій роботі партійних комітетів значного
поширення набула тенденція всілякого зволікання із затвердженням на
бюро працівників, котрі займали номенклатурні посади. Так, за станом
на 1 січня 1945 р., номенклатурних кадрів обкомів партії було затверд
жено лише 27,4 % від загальної кількості працюючих 18. Своєчасно не
затверджувалися навіть номенклатурні кадри ЦК КП(б)У, ЦК
ВКП(б) 19., Проте це питання було серйозним політичним заходом, що
в умовах сталінського режиму уособлював собою політичну довіру то
му чи іншому керівникові.
Які причини згаданого явища? Як вже зазначалося, багато кому
ністів увійшли до складу партійних комітетів вперше і не мали достат
нього досвіду партійної роботи. Не дістаючи вчасно необхідної допомо
ги у своїй практичній діяльності і відповідного контролю, вони розгля
дали цей етап у роботі з номенклатурою кадрів як формальну справу.
Не останнім мотивом було й бажання перестрахуватися. Не знаючи кад
рів і тому уникаючи відповідальності за можливо невдалий добір керів
ників, партійні чиновники стали на шлях суцільної перевірки кадрів.
В умовах війни чекати, приміром, характеристик з місць попередньої
роботи прибулих спеціалістів можна було кілька років. Головне, що це
не вимагало якихось зусиль. Серйозна складова кадрової роботи парт-
комітетів, згідно з рішеннями ЦК ВКП(б), так і залишалася нереа
лізованою.
ІЗЗІЇ 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, № З 29
Т. С. Першина
В 1945 р. в основному стабілізувався лише стан із затвердженням
номенклатури ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У20.
Щоб пояснити, чому робота з номенклатурою знаходилася на тако
му низькому рівні, недостатньо послатися на труднощі відбудовного
періоду, неукомплектованість партійних комітетів, недосвідченість кад
рових працівників як партійного, так і державного апарату. Адже цим
питанням з боку ЦК ВКП(б), республіканського ЦК приділялася по
стійна увага. Проте, незважаючи на уживані центром контроль і пере
вірку виконання його рішень, щоразу з місць в вищестоящі інстанції
надходили бадьорі рапорти, зростали обсяги звітної облікової та іншої
документації.
Копітку роботу з номенклатурою заміняв жорстко-командний, без
застережно-директивний стиль управління. Характерно, що чимало рай
комів КП(б)У ще у 1944 р. не мали своєї номенклатури: при перевірці
їх роботи вищестоящими парторганами вони не могли вказати ні поса
дового, ні кількісного складу своєї номенклатури. Ці факти в доповід
них записках пояснювалися тим, що секретарі по кадрах ряду партій
них комітетів, особливо міськкомів та райкомів партії, «не зовсім
правильно» розуміли смисл і значення номенклатури.
Накази, погрози відправити на фронт, віддати під суд, часові «про
чухани», брутальність — такими загалом були методи роботи район
ного, міського, почасти обласного партійного керівництва. Нерідко гос
подарники мали по кілька доган: одну знімали, другу виносили — і так
без кінця. Для багатьох керівників райком став «страхопудом», і його
намагалися за будь-яку ціну обійти. За свідченням голів колгоспів
і сільрад, коли вони приїжджали в район на збори або нараду, то
мали з собою сухарі і білизну, бо не були впевнені, що повернуться
додому 21.
Секретар обкому, міськкому, райкому мав, по суті, гарантоване по
ложення «хазяїна» у своєму регіоні. Він був наділений майже абсолют
ною владою і контролював всі вирішальні ділянки економіки, власне,,
всі сфери життя і мав фактично необмежену владу над керівними гос
подарськими кадрами. Якщо господарник з тих чи інших причин не
підходив (наприклад, його кандидатуру на номенклатурну посаду у
свій час не узгодили з відповідним партійним комітетом), був на свою
біду не до «вподоби» партійному керівництву, то, незважаючи на його
ділові якості, професіональну придатність, можливий гострий дефіцит
спеціалістів саме такого профілю, починалося його методичне цькування,
виживання. В хід пускалися всі засоби: не гребували нічим і при першій
ліпшій нагоді такого керівника усували.
Спостерігалася катастрофічна змінюваність керівних кадрів. В офі
ційних партійних документах фігурували в основному дві тісно перепле
тені причини звільнення з номенклатурних посад: за «політичними мір
куваннями» та через професійну непридатність. Є безліч прикладів,
коли знімали з посади керівника, який ще не встигав навіть присту
пити до роботи, ознайомитися зі своїми обов’язками 22. Ламалися долі
справжніх господарників. Це явище набуло великого поширення.
Окремо слід сказати про надзвичайно складні умови створення в
Західній Україні партійних, державних, господарських органів. До
руйнівних наслідків війни у цей період додалися й проблеми, викликані
широкомасштабною, важкою і кривавою національно-визвольною бо
ротьбою, з одного боку, і безжальним механізмом терору з боку НКВС—
НКДБ проти УПА, українського партизанського руху і місцевого на
селення, з другого. За таких умов вирішення проблеми керівних кад
рів взагалі і господарських, зокрема, на завершальному етапі війни і в
повоєнні роки в західних, Ізмаїльській та Закарпатській областях мало
свої особливості.
В передвоєнний період керівні кадри почали тут тільки формува
тися. Вони складалися переважно із працівників, котрих відряджали
ЗО /55,V 0130 -5247. Укр. іст. журн. 1995, М З
Про забезпечення кадрами народного господарства України (1943—1945 рр.у
згідно з рішеннями ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У із східних районів. Ще
тоді їх гостро не вистачало. Проте зовсім катастрофічне становище з
керівними кадрами в цих областях створилося після вигнання нацист
ських окупантів.
Наприкінці 1945 р. дещо поліпшилося становище лише з кадрами,
що входили до номенклатури обкомів, ЦК КП(б)У 23.
В 1945 р. партійні, радянські і господарські органи були забезпе
чені керівними працівниками, котрі входили до номенклатури ЦК
КП(б)У, на 95,3 % проти 87,4 % в 1944 р .24.
Номенклатура західних областей майже цілком комплектувалася
за рахунок відряджених із східних районів25. Якщо на перше січня
1946 р. прибуло близько 80 тис. партійних, радянських, господарських
та інших працівників, то тільки за 1945 р. в цей регіон було направлено
більше 35 тис. чоловік, в тому числі керівних кадрів промисловості —
4416, сільського господарства — 4637 чоловік26.
В Закарпатську область на протязі 1945 р. прибули 2877 чоловік,
з них керівних та інженерно-технічних працівників промисловості —
1057, працівників сільського господарства і заготівельних органів —
93 чоловіки 27.
Проте тільки врахування таких чинників, як якісний склад відряд
жених та плинність цих кадрів, дає реальну картину становища з госпо
дарською номенклатурою в західних, Ізмаїльській та Закарпатській
областях.
Незважаючи на мобілізаційні заходи партії, господарських кадрів
в західноукраїнському регіоні бракувало як в 1944—1945 рр., так і на
протязі багатьох повоєнних років. Рознарядки, спущені в обкоми
КП(б)У, партійні комітети східних областей Союзу повністю ніколи не
виконувалися.
Але коли справа стосувалася галузей економіки, що працювали на
війну, то вони в основному забезпечувалися керівниками. Показовою
є картина комплектування кадрами нафтової промисловості Дрогобиць
кої області. З другої половини жовтня 1944 р. і по травень 1945 р. в
область ** прибуло кадрів за відрядженням ЦК, викликами обкому
КП(б)У і різних наркоматів 7929 чоловік, в тому числі по групі про
мислових кадрів — 1537. В цілому по лінії промислової групи райкоми,
міськкоми і обком партії були укомплектовані номенклатурними праців
никами на 93,9 % 28. На той час порівняно з іншими областями рес
публіки це був досить високий показник.
В чому ж полягали причини подібного стану з керівними кадрами,
спеціалістами в цьому регіоні?
В 1944—1945 рр. в партійних комітетах західних, Ізмаїльської і За
карпатської областей УРСР більшість становили демобілізовані з лав
Червоної Армії, бійці партизанських загонів, члени підпільних органі
зацій, відряджені із східних областей Союзу і УРСР. Як правило, вони
не мали достатньої освіти, фахової підготовки, зокрема досвіду партій
ної роботи, погано або майже не володіли українською мовою. В умовах
розрухи, надзвичайно складної специфічної ситуації партноменклатура
була не здатна вести роботу на рівні вимог часу, контролювати ситуа
цію, впливати на події, що швидко змінювалися, самостійно приймати
рішення. їх кадрова робота характеризувалася некомпетентністю, без
ініціативністю, безвідповідальністю, надмірною обережністю, недовірою
до місцевих кадрів, браком загальної культури.
Не кращим чином була поставлена робота з кадрами в обкомах
КП(б)У, обласних та районних відомчих організаціях.
Комплектування керівними працівниками, спеціалістами партійних,
радянських та господарських органів парткомітети переклали на від
діл кадрів, пізніше — управління кадрами ЦК КП(б)У. Роботу з кад
рами вони звели, по суті, до незліченних заявок-прохань в ЦК звільнити
такого-то, а на його місце направити іншого.
188П 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З 31
Т. С. Першина
Надзвичайної гостроти в цей період набуло питання висунення міс
цевих кадрів на номенклатурні посади. Будь-що обком КП(б)У нама
гався комплектувати номенклатуру як райкомів, міськкомів, так і влас
не свою, не кажучи вже про ЦК КП(б)У і ЦК ВКП(б), за рахунок
відряджених із східних районів. Причина цього полягала, як уже згаду
валося, у відсутності довіри до місцевих кадрів з боку партійного ке
рівництва. Так, секретар Дрогобицького обкому партії з кадрових пи
тань вимушений був заявити: «В районах області не зовсім охоче
йдуть наші керівники (партноменклатура.— Т. П.) на висування місце
вих кадрів». 1 разом з тим визнавав: «...Ті кадри, які ми встигли за цей
час висунути на керівну роботу, прекрасно справляються зі своїми зав
даннями»29. На серпневому (1946 р.) пленумі ЦК КП(б)У М. С. Хрущов
навів висловлювання секретаря Володимир-Волинського РК КП(б)У,
де чітко була сформульована позиція цієї більшості: «Місцеві люди,
висунуті на керівну роботу, вимагають до себе багато уваги, з ними
багато клопоту. А прислані із східних областей мають досвід, і з них
можна більше спитати» 30.
У 1945 р. на номенклатурні посади обкомів, міськкомів та райкомів
КП(б)У було висунуто із місцевого населення лише 21701 чоловік. На
приклад, директорами підприємств працювали 396, директорами загот
контор— 123 чоловіки. Із 11793 посад номенклатури обкомів КП(б)У
місцеві кадри займали 1236, або 9,4%, а з посад, що входили в но
менклатуру міськкомів та райкомів партії,— 54 % до загальної кількості
працюючих 31. Отже, багато посад залишалися вакантними, бо партійне
керівництво вперто чекало на відряджених і радо йшло на заміну при
значенців із місцевого населення «східняками». За таких умов не могло
бути й мови про створення партійними комітетами широкого дійового ре
зерву керівних кадрів із місцевого населення.
Вичерпно суть кадрової проблеми в західноукраїнському регіоні
окреслив у своєму виступі на травневій (1945 р.) нараді секретарів по
кадрах обкомів КП(б)У західних областей О- І. Кириченко: «Це питан
ня має виключно важливе політичне значення, я вже не кажу про гос
подарське і будь-яке інше значення. Ніколи ми не розв’яжемо проблему
з кадрами в західних областях, якщо ми не виростимо місцевих людей.
Ніколи не буде знята з порядку денного проблема про кадри, якщо в
західних областях не будуть працювати на відповідальних керівних по
стах люди з місцевого населення, котрі знають побут, культуру, вдачу,
звичаї місцевого населення, знають буквально все, що відноситься до
місцевих умов. Потрібно покінчити з таким положенням, коли люди
весь час поглядають на схід, як би скоріше закінчився строк їх пере
бування, як би скоріше поїхати у Харківську область або Донбас.
Не можна керувати кадрами, займатися кадрами, живучи тільки
сьогоднішнім днем... Перелом в цій справі треба зробити і ми цього
доб’ємося» 32.
Однак, як досягти цього «перелому», не уявляли чітко на місцях та й
більшість в апараті ЦК. Але потрібно було задати «правильний» напрям
дій місцевим партійним комітетам при вирішенні цього питання. 10 лип
ня 1945 р. з’являється спеціальна постанова ЦК КП(б)У «Про добір
і висунення кадрів із місцевого населення західних областей УРСР».
її сутність зводилася до того, що обкоми партії повинні докорінно по
ліпшити добір, виховання і висунення на керівну роботу людей із активу
місцевого населення. Критерієм же для висунення обраної кандидату
ри мала слугувати «на ділі доведена відданість партії і радянській
владі», тобто активна боротьба з українськими націоналістами.
У партійних комітетах східних областей стало хибною практикою
перекидати номенклатурних працівників, котрі не виправдали себе на
попередній роботі, втратили будь-який авторитет, на рівнозначні поса
ди і навіть більш високі у райони з важчими умовами праці. В 1944—
1945 рр. це був західноукраїнський регіон.
32 183N 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З
Про забезпечення кадрами народного господарства України (1943—1945 рр.)
Не без підстав партійні органи західних областей нарікали на якіс-
1-ий склад прибулих господарських кадрів. В цьому відношенні неодно-
іазово гостро критикувалася ними робота Ворошиловградського, Дніп-
юпетровського, Запорізького, Сталінського, Сумського, Харківського та
нших обкомів КП (б)У 33.
Прикриваючи свою неспроможність у здійсненні кадрової політики
\ західноукраїнському регіоні, що зумовлювало низький рівень керів-
шцтва державним, господарським і культурним будівництвом, обкоми
іартії водночас висували великі претензії до наркоматів відносно якіс-
юго добору кадрів. Треба визнати, що останні не подавали тієї допо
моги, на яку вони були спроможні і якої від них справедливо чекали.
З цього приводу загальну думку «західників» найбільш точно і в
своєрідній образній формі висловив секретар по кадрах Тернопільсько
го обкому партії А. Н. Зозулєв: «...Я звертаюся до начальників відділів
кадрів, до заступників наркомів по кадрах. Нам в західних областях
працювати важко і іноді буває дуже важко. Тому туди потрібні люди,
які мають совість партійну, радянську, які б з інтересом працювали в
нашій області. Не можна сказати, що Тернопіль, чи Ровно, чи Луцьк —
це якась Абіссінія чи індійські джунглі, що можуть там невігласи пра
цювати» 34.
Більшість надісланих господарників виявилися малописьменними,
не обізнаними з тією справою, яку мали робити. Вони розглядали своє
місцеперебування як тимчасове, нерідко формально ставилися до вико
нання своїх обов’язків, а то й просто їх не виконували. Призначення
керівних кадрів здійснювалося без врахування бажання людини працю
вати саме тут. Не знаючи місцевих умов, прибулі в багатьох випадках
зарозуміло, зневажливо ставилися до місцевих жителів, не радилися з
ними. Прикрим було те, що далеко не всі надіслані наркоматами, обко
мами ВІ<П(б) та й КП(б)У володіли українською мовою. В той же
час однією з неодмінних умов для нормальної роботи прибулого в цей
край було знання української мови. Інакше годі було сподіватися на
успіх у роботі. Натомість секретарі по кадрах західноукраїнських обко
мів партії з гіркотою констатували, що навіть уродженці цього регіону,
котрі повернулися у рідні місця, забули не тільки звичаї українські,
але й мову.
Отже, протягом розглядуваного періоду питання «якості кадрів»
стояло досить гостро. Проблема полягала і у надто обмежених ресурсах
хороших спеціалістів, були й об’єктивні причини, про які вже йшлося.
Ніде так не виявилися їх руйнівні наслідки, як в західноукраїнському
регіоні- Масштабність завдань побудови господарства у поєднанні з
складною політичною атмосферою західноукраїнського краю вимагали
зовсім іншого типу управлінця і фахівця.
* * *
Резюмуючи з приводу процесу формування господарської номен
клатури в Україні на завершальному етапі війни, слід відмітити такі
моменти. В період «надзвичайщини» в економіці питанню добору і роз
становки кадрів партія завжди приділяла особливу увагу. В ньому вба
чався дійовий засіб вирішення найважливіших завдань, що постали
перед країною. Проте партійна номенклатура, що управляла цим про
цесом, в силу «анкетного» добору, низького освітнього рівня, некомпе
тентності, відсутності реального досвіду партійної роботи, політичної
культури виявилася неспроможною забезпечити при наявній кількості
спеціалістів якісну сторону добору командних кадрів виробництва. Вод
ночас складні ситуації, що виникали на тій чи іншій ділянці господар
ства, пояснювалися по аналогії з довоєнним періодом засміченістю кад
рового складу ворожими елементами. Відтак вживався вже апробо
ваний захід— «перетрушування» кадрів. Ніхто із керівного господарсь
/55ІЇ0130—5247. Укр. іст. Журн. 1995. Лг° З 3—5-847 33
Т. С. Першина
кого складу не міг вважати себе гарантованим від звільнення чи пере
міщення. Колишні заслуги не враховувалися. За таких умов
номенклатурник завжди є тимчасовим керівником. А тому висока мо
більність кадрів, їх постійна оновлюваність розвивали у партійних
функціонерів, державних чиновників, господарських керівників кар’є
ристські устремління, безпринципність, нерозбірливість у засобах до
сягнення бажаних постів, рабську залежність від начальства. Повна
підпорядкованість номенклатурних працівників «верхам» породжували
покірливість і беззастережне підкорення, прагнення будь-якою ціною
зберегти «місце під сонцем». Звідси низькі якісні характеристики уп
равлінців.
Все це не могло не викликати більш жорсткі позаекономічні мето
ди управління. Дійсно, вони дозволяли домогтися швидких результатів
в екстенсивному розвитку виробництва — у сфері важкої і оборонної
промисловості, сконцентрувати ресурси на пріоритетних з точки зору
центру ділянках, здійснити структурні зрушення, підтримати елемен
тарний порядок. Водночас адміністративно-наказові методи обмежували
господарську ініціативу, творчий потенціал працівників, призводили до
росту управлінського апарату, а відтак до розмитості відповідальності
за економічні результати управління. Це робило керівництво негнуч
ким, недостатньо оперативним, утруднювало прийняття своєчасних, ком
петентних, зважених рішень, слугувало причиною численних прорахун-
ків. Тому-то перебороти наслідки цих руйнувань було важко.
1 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 45, спр. 916, арк. 4.
2 Там же, спр. 935, арк. 8; спр. 966, арк. 15, 16, 262.
3 Там же, спр. 137, арк. 93; спр. 966, арк. 26, 27, 28; спр. 968, арк. 196, 209*
спр. 971, арк. 26; спр. 972, арк. 72; оп. 1, спр. 667, арк. 35, 37; оп. 23, спр. 833,
арк. 5, 6.
4 О культе личности и его последствиях. Доклад Первого секретаря
ЦК КПСС тов. Хрущева Н. С. XX сьезду Коммунистической партии Советского
Союза. 25 февраля 1956 г. / / Реабилитация. Политические процессьі ЗО—50-х гг.—
М , 1991.— С. 50.
5 Д о в ж е н к о О л е к с а н д р . Україна в огні: Кіноповість, щоде нник К. ,
1990.— С. 112, 191, 205.
* У зв’язку з цим викликають інтерес дані про склад ВКП(б) на початок вій
ни. Вона була молодою за віком: 50-річний рубіж подолали менш як 5 % членів і
кандидатів; найчисленнішою групою були 25—35-річні, котрі разом з молоддю до
24 років становили близько 62 %, 36—50-річних налічувалося 33,5 %. Понад 60 %
членів партії були малограмотними і з початковою освітою. Середню і неповну се
редню (семирічну) освіту мала третина комуністів, вищу — трохи більше 6%. Близько
60% членів партії стали ними після XVII з’їзду (Из архивов партии/ / Известия
ЦК КПСС.— 1990.— № 5.— С. 200; То ма т і Т. Б. Партия в первие месяцьі вой-
нн: 22 июня — ноябрь 1941 // Вопр. ист. КПСС.— 1991.— № 7.— С. 40).
6 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 45, спр. 966, арк. 18, 19, 20, 175.
7 Там же, арк. 190, 319.
8 Ш а п о в а л Юр і й : Столітній Хрущов//Демократична Україна.— 1994.—
14 квітня.
9 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 45, спр. 973, арк. 29.
10 Там же, оп. 23, спр. 700, арк. 9, 10, 11, 72.
11 Там же, оп. 45, спр. 966, арк. 167; спр. 922, арк. 33.
12 Там же, спр. 936, арк. 19, 20.
13 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
(далі — ЦДАВО України), ф. 2, оп. 7, спр. 1809, арк. 61; спр. 1816, арк. 46.
14 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 45, спр. 928, арк. 22.
15 Там же, спр. 971, арк. 25.
16 Там же, спр. 953, арк. 15, 17; спр. 966, арк. 264.
17 Там же, спр. 575, арк. 14.
18 Там же, спр. 960, арк. 53.
19 Там же, арк. 60, 61; спр. 930, арк. 17; спр. 941, арк. 10; спр. 957, арк. 31.
20 Там же, спр. 572, арк. 4, 6.
21 Там же, спр. 569, арк. 12.
22 Там же, спр. 971, арк. 36.
23 Там же, спр. 572, арк. 81, 82.
24 Там же.
25 Там же, арк. 96.
26 Там же, арк. 81, 82.
34 133М 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З
Утворення Наркомату закордонних справ УРСР (1944—1945 рр.у
27 Там же.
** Визволення Дрогобицької області проходило на протязі липня—жовтня
1944 р.
28 Там же, спр. 570, арк. 51.
29 Там же, арк. 54.
30 Правда.— 1946.— 23 августа.
31 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 45, спр. 572, арк. 15, 16.
32 Там же, спр. 570, арк. 138, 139, 140, 141, 142, 143.
33 Там же, спр. 966, арк. 82, 86, 139, 140, 186; спр. 570, арк. 6.
34 Там же, спр. 966, арк. 214.
В. А. Гриневич (Київ)
Утворення Народного комісаріату
закордонних справ Української РСР:
проекти і реалії (1944— 1945 рр.)
Згідно з законом СРСР «Про надання союзним республікам повнова
жень у галузі зовнішніх зносин і про перетворення в зв’язку з цим на
родного комісаріату закордонних справ із загальносоюзного в союзно-
республіканський народний комісаріат», затвердженим X сесією Вер
ховної Ради СРСР 1 лютого 1944 р., усі союзні республіки отримали
право створювати власні наркомати закордонних справ для укладення
угод та встановлення дипломатичних і консульських відносин з інозем
ними країнами К Пояснюючи назрілу потребу прийняття такого екстра
ординарного рішення (адже йшлося про децентралізацію одного із клю
чових союзних наркоматів), нарком закордонних справ СРСР, заступ
ник голови Раднаркому СРСР В. Молотов у доповіді на сесії, зокрема,
зазначав, що прийняття таких конституційних поправок зумовлене
«політичним, економічним та культурним зростанням союзних респуб
лік», їх «зрослою потребою у встановленні безпосередніх стосунків
з іноземними державами» і має на меті «розширення міжнародних
зв’язків та зміцнення співробітництва Союзу РСР з іноземними
державами» 2.
Україна першою серед союзних республік зробила•реальні кроки
на шляху втілення в життя рішень X сесії. Вже 5 лютого 1944 р. Указом*
Президії Верховної Ради УРСР наркомом закордонних справ респуб
ліки було призначено відомого українського драматурга О. Корнійчу
ка 3. Він енергійно розпочав розбудову нового зовнішньополітичного
відомства. Проте насправді організація НКЗС України стала черговою
«політичною грою» сталінського керівництва. Одержавши де-юре право
мати власний народний комісаріат закордонних справ, Україна, разом з
тим, де-факто не отримала права ані на встановлення дипломатичних
зносин з іноземними державами, ані на проведення власного зовнішньо
політичного курсу, як і раніше, залишившись повністю підпорядкованою
союзному центру.
Питання про створення та перші кроки діяльності Народного комі
саріату закордонних справ Української РСР спеціально не досліджу
валися радянськими істориками. Автори численних праць, присвячених
діяльності України на міжнародній арені, порушуючи вищезгадану проб
лему, як правило, обмежувалися констатацією факту утворення НКЗС
України у 1944 р. та загальними оцінками цієї події як свідчення «по
дальшого розвитку в роки Великої Вітчизняної війни міжнародно-пра
вового статусу УРСР», «розширення зовнішньополітичної діяльності рес
публіки» тощо. При цьому особлива увага надавалася вступу України
до ООН у 1945 р., що свідчило, на думку радянських істориків, про визг
133X01 $0 5217. Укр. іст. журн. 1995, № 33* З 5
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213814 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-17T17:07:37Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Першина, Т.С. 2026-02-18T15:37:26Z 1995 До питання про забезпечення керівними кадрами народного господарства України (1943–1945 pp.) / Т.С. Першина // Український історичний журнал. — 1995. — № 3. — С. 23–35. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213814 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Статті До питання про забезпечення керівними кадрами народного господарства України (1943–1945 pp.) К вопросу об обеспечении руководящими кадрами народного хозяйства Украины (1943—1945 гг.) Article |
| spellingShingle | До питання про забезпечення керівними кадрами народного господарства України (1943–1945 pp.) Першина, Т.С. Статті |
| title | До питання про забезпечення керівними кадрами народного господарства України (1943–1945 pp.) |
| title_alt | К вопросу об обеспечении руководящими кадрами народного хозяйства Украины (1943—1945 гг.) |
| title_full | До питання про забезпечення керівними кадрами народного господарства України (1943–1945 pp.) |
| title_fullStr | До питання про забезпечення керівними кадрами народного господарства України (1943–1945 pp.) |
| title_full_unstemmed | До питання про забезпечення керівними кадрами народного господарства України (1943–1945 pp.) |
| title_short | До питання про забезпечення керівними кадрами народного господарства України (1943–1945 pp.) |
| title_sort | до питання про забезпечення керівними кадрами народного господарства україни (1943–1945 pp.) |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213814 |
| work_keys_str_mv | AT peršinats dopitannâprozabezpečennâkerívnimikadraminarodnogogospodarstvaukraíni19431945pp AT peršinats kvoprosuobobespečeniirukovodâŝimikadraminarodnogohozâistvaukrainy19431945gg |