Утворення Народного комісаріату закордонних справ Української РСР: проекти і реалії (1944–1945 pp.)
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1995 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213815 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Утворення Народного комісаріату закордонних справ Української РСР: проекти і реалії (1944–1945 pp.) / В.А. Гриневич // Український історичний журнал. — 1995. — № 3. — С. 35–46. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860285616650977280 |
|---|---|
| author | Гриневич, В.А. |
| author_facet | Гриневич, В.А. |
| citation_txt | Утворення Народного комісаріату закордонних справ Української РСР: проекти і реалії (1944–1945 pp.) / В.А. Гриневич // Український історичний журнал. — 1995. — № 3. — С. 35–46. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-18T09:28:05Z |
| format | Article |
| fulltext |
Утворення Наркомату закордонних справ УРСР (1944—1945 рр.у
27 Там же.
** Визволення Дрогобицької області проходило на протязі липня—жовтня
1944 р.
28 Там же, спр. 570, арк. 51.
29 Там же, арк. 54.
30 Правда.— 1946.— 23 августа.
31 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 45, спр. 572, арк. 15, 16.
32 Там же, спр. 570, арк. 138, 139, 140, 141, 142, 143.
33 Там же, спр. 966, арк. 82, 86, 139, 140, 186; спр. 570, арк. 6.
34 Там же, спр. 966, арк. 214.
В. А. Гриневич (Київ)
Утворення Народного комісаріату
закордонних справ Української РСР:
проекти і реалії (1944— 1945 рр.)
Згідно з законом СРСР «Про надання союзним республікам повнова
жень у галузі зовнішніх зносин і про перетворення в зв’язку з цим на
родного комісаріату закордонних справ із загальносоюзного в союзно-
республіканський народний комісаріат», затвердженим X сесією Вер
ховної Ради СРСР 1 лютого 1944 р., усі союзні республіки отримали
право створювати власні наркомати закордонних справ для укладення
угод та встановлення дипломатичних і консульських відносин з інозем
ними країнами К Пояснюючи назрілу потребу прийняття такого екстра
ординарного рішення (адже йшлося про децентралізацію одного із клю
чових союзних наркоматів), нарком закордонних справ СРСР, заступ
ник голови Раднаркому СРСР В. Молотов у доповіді на сесії, зокрема,
зазначав, що прийняття таких конституційних поправок зумовлене
«політичним, економічним та культурним зростанням союзних респуб
лік», їх «зрослою потребою у встановленні безпосередніх стосунків
з іноземними державами» і має на меті «розширення міжнародних
зв’язків та зміцнення співробітництва Союзу РСР з іноземними
державами» 2.
Україна першою серед союзних республік зробила•реальні кроки
на шляху втілення в життя рішень X сесії. Вже 5 лютого 1944 р. Указом*
Президії Верховної Ради УРСР наркомом закордонних справ респуб
ліки було призначено відомого українського драматурга О. Корнійчу
ка 3. Він енергійно розпочав розбудову нового зовнішньополітичного
відомства. Проте насправді організація НКЗС України стала черговою
«політичною грою» сталінського керівництва. Одержавши де-юре право
мати власний народний комісаріат закордонних справ, Україна, разом з
тим, де-факто не отримала права ані на встановлення дипломатичних
зносин з іноземними державами, ані на проведення власного зовнішньо
політичного курсу, як і раніше, залишившись повністю підпорядкованою
союзному центру.
Питання про створення та перші кроки діяльності Народного комі
саріату закордонних справ Української РСР спеціально не досліджу
валися радянськими істориками. Автори численних праць, присвячених
діяльності України на міжнародній арені, порушуючи вищезгадану проб
лему, як правило, обмежувалися констатацією факту утворення НКЗС
України у 1944 р. та загальними оцінками цієї події як свідчення «по
дальшого розвитку в роки Великої Вітчизняної війни міжнародно-пра
вового статусу УРСР», «розширення зовнішньополітичної діяльності рес
публіки» тощо. При цьому особлива увага надавалася вступу України
до ООН у 1945 р., що свідчило, на думку радянських істориків, про визг
133X01 $0 5217. Укр. іст. журн. 1995, № 33* З 5
8 . А. Гриневич
нання внеску нашої республіки «в перемогу над фашизмом та підви
щення її міжнародного авторитету в світі» тощо4.
Інакше оцінювалися конституційні поправки 1944 р., зокрема, сто
совно утворення наркоматів закордонних справ союзних республік, в
західній історіографії. Раптове виникнення республіканських наркомзак-
справ пов’язувалося зарубіжними дослідниками, передусім, з намаган
ням сталінського керівництва ввести радянські республіки до Органі
зації Об’єднаних Націй з тим, щоб посилити свої позиції у ній. Самі
ж республіканські наркомати розцінювалися ними не інакше як бута
форні 5, а їх наркоми — як «міністри з порожніми портфелями»6. Вод
ночас західні вчені досліджували справжню роль Української РСР на
міжнародній арені, взаємозв’язок завдань внутрішньої та зовнішньої
політики радянського керівництва на завершальному етапі другої світо
вої війни7. Проте відсутність доступу для них до матеріалів архівів
колишнього Радянського Союзу унеможливила всебічне вивчення ряду
принципово важливих проблем, пов’язаних із сталінською політикою
«в українському питанні» у той період. Це стосується, зокрема, історії
створення зовнішньополітичного відомства УРСР і перших кроків його
діяльності- Невідомо, якою була реакція на «конституційні перетворен
ня» 1944 р. у самій Україні, яким було ставлення тих чи інших україн
ських урядовців до справи розбудови НКЗС УРСР і, зрештою, якою
мірою воно відповідало тій лінії, що її було визначено Москвою у
питанні «розширення прав» союзних республік. Висвітлення цих питань
становить мету автора даної статті.
Як відомо, політична гра И. Сталіна щодо «вдосконалення радян
ської федерації» у 1944 р. була спрямована на вирішення ряду аспектів
як зовнішньої, так і внутрішньої політики. При цьому Україні, врахо
вуючи її ключову роль у розв’язанні проблем, пов’язаних з майбутніми
кордонами СРСР, її близьке сусідство до країн, які сталінське керів
ництво готувало до «радянізації», а також зважаючи на піднесення у
ній в роки війни національно-визвольного руху, відводилося особливе
місце. Від улагодження в цій «другій радянській республіці» вищеоз-
начених питань багато в чому залежала доля усього СРСР. Як згадував
колишній держсекретар США Ед. Р. Стетініус, й. Сталін не приховував
свого занепокоєння «українським питанням». У приватній бесіді з пре
зидентом США Ф. Рузвельтом 7 лютого 1945 р. (під час проведення
Ялтинської конференції) він заявив, що почуває свою позицію в Ук
раїні "досить складною та непевною, і місце для України в ООН, по
суті, є необхідним для збереження єдності Радянського Союзу8.
Отже, невипадково під час повернення радянської влади в Україну
у 1943—1944 рр. И. Сталін поєднував наступ Червоної армії з справж
нім пропагандистським наступом, в якому домінували теми відродження
української радянської державності, сплюндрованої німцями, та воз
з’єднання всіх українських земель в єдиній Українській радянській
державі, що стало можливим лише за умов утворення СРСР і завдяки
зусиллям «особисто маршала Й. Сталіна».
Конституційні перетворення в СРСР надали ще більшого імпульсу
цій кампанії. «Український народ,— зазначала 15 лютого 1944 р. «Ра
дянська Україна»,— схвалює державні перетворення, вбачаючи в них
новий крок уперед в розв’язанні національного питання, новий ступінь
в розвитку і зміцненні своєї державності. Утворення Народного комі
саріату закордонних справ Української Радянської Соціалістичної Р е с
публіки і, зокрема, призначення на пост народного комісара закордонних
справ УРСР видатного громадського і державного діяча України то
вариша Корнійчука О. Є. зустрінуте з почуттям глибокого задоволення.
Закони, прийняті X сесією Верховної Ради СРСР, відкривають нові
сторінки в історії радянської України»9.
Зазначимо, що призначення на таку високу державну посаду са
ме письменника не було чимось несподіваним для України. Адже ще у
.36 155 У 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З
Утворення Наркомату закордонних справ УРСР (1944—1945 рр.)
1943 р. видатні українські поети П. Тичина і М. Бажан стали наркомами,
відповідно, освіти та культури (цікаво, що Павло Тичина навіть не
був у той час членом партії).
Така кадрова політика, що її проводив Микита Хрущов, відповіда
ла вищезгаданому пропагандистському наступу і мала на меті поси
лити патріотичні почуття українського народу та його лояльність до
радянської влади 10. У цей період готувалися й інші «письменницькі
призначення» на державні посади п.
Зростання авторитету О. Корнійчука як політичного діяча значною
мірою пояснювалося успіхом його п’єси «Фронт», що з’явилася на сце
нах радянських театрів у 1942 р. Ідея твору — конфлікт між старою і
новою генерацією командирів Червоної армії, що значно різнилися між
собою як за рівнем освіти, так і за способом мислення,— була підка
зана драматургу самим И. Сталіним. На той час, коли радянські війська
відчули гіркі наслідки цього конфлікту поколінь, п’єса була дуже
актуальною.
19 лютого 1943 р., одразу після визволення Харкова (як виявило
ся, тимчасового), О. Корнійчук знову-таки за «підказкою зверху» опуб
лікував у «Радянській Україні» статтю, що започаткувала дискусію у
радянській пресі з приводу так званої польської проблеми, передусім,
стосовно нових державних кордонів та політичної орієнтації післяво
єнної Польської держави- Питання про швидкий розвиток Західної Ук
раїни у складі УРСР, розвинуте у цій статті, було спрямоване на акцен
тування «українського аспекту» польської проблеми. Наступного дня
статтю українського драматурга передрукував центральний партійний
орган — газета «Правда», а невдовзі О. Корнійчука було призначено
заступником наркома закордонних справ СРСР у справах слов’янських
країн, що, зрозуміло, мало певне символічне значення.
Перебування протягом року в кабінетах союзного НКЗС не мину
ло безслідно для О: Корнійчука. Він набув не лише певного дипломатич
ного досвіду, але й встановив знайомства, відчув «дух» зовнішньополі
тичного відомства.
Щодо реакції НКЗС СРСР (точніше, його кулуарів) на рішення
X сесії Верховної Ради Союзу, то ніхто в цій установі, здавалося, не
ставив під сумнів потребу їх виконання. Як свідчили західні диплома
тичні джерела, чиновники наркомату в приватних бесідах із західними
дипломатами висловлювали думку про те, що ухвалені сесією консти
туційні перетворення запозичені з практики Британської Співдружнос
ті 12. А наркомзаксправ СРСР, «головний теоретик реформ» В. Молотов
6 лютого 1944 р. під час обіду, даного на честь британського посла в
Москві, на запитання, чи можна налагоджувати дипломатичні відно
сини з союзними республіками, відповів, що це мають вирішувати уряди
союзних республік та іноземних держав 13.
Зазначимо також, шо надання Україні зовнішньополітичних пов
новажень мало історичний прецедент. Адже з 1919 по 1923 р. вона мала
дипломатичні представництва в Англії, Польщі, Італії, Австрії, Чехо-
словаччині, Литві, Естонії, Болгарії та інших країнах, а також підписа
ла 48 угод з урядами іноземних держав 14. Проте, піклуючись про ство
рення єдиної союзної держави і водночас боячись поширення «конфе-
дералістських настроїв» в Україні, керівництво країни на чолі а Ста
ліним добилося ліквідації будь-яких ознак самостійності УСРР, пере
бравши на себе після утворення СРСР усі повноваження в галузі
зовнішніх відносин. У 1944 р., здавалося, союзний уряд повернувся до
практики початку 20-х років, надаючи республікам право брати безпосе
редню участь у виробленні зовнішньополітичного курсу Радянського
Союзу.
Вже у першій декаді лютого 1944 р., тобто через декілька днів
після призначення, О. Корнійчук передав М- Хрущову начерки концепції
діяльності зовнішньополітичного відомства України. «Військова могут
/$£№ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З 37
В. А. Гриневич
ність і міжнародний авторитет СРСР, а також перетворення УРСР за
роки радянської влади на велику індустріально-колгоспну державу,—
зазначалося в ній,— дають нам усі підстави розраховувати на широ
кі міжнародні зв’язки з іноземними державами. Ці зв’язки нам необ
хідні в інтересах подальшого зміцнення позицій Радянського Союзу
при вирішенні міжнародних проблем» 15.
Обгрунтовуючи право республіки на участь у післявоєнних мирних
конференціях, щойнопризначений нарком наголошував на тому, що во
но зумовлене, передусім, тими великими втратами, яких зазнала Украї
на під час боротьби з гітлерівською Німеччиною та її сателітами. «Во
на,— підкреслював О. Корнійчук,— це право має більше, ніж будь-яка
інша європейська держава, а тому є необхідність забезпечити участь
українських представників у мирній конференції, конференціях з пере
мир’я з Румунією, Угорщиною, а також у роботі різних комітетів та
комісій з питань війни та післявоєнного устрою» 16.
Важливим завданням зовнішньополітичної діяльності НКЗС УРСР
О. Корнійчук називав встановлення дипломатичних контактів «з друж
німи нам Польщею, Чехословаччиною та післявоєнною Румунією» 17.
Виходом республіки на міжнародну арену, на думку наркома, мало
стати встановлення дипломатичних зносин з Великобританією і Сполу
ченими Штатами. «Якщо ми встановимо дипломатичні зв’язки з цими
країнами,— пояснював О. Корнійчук,— або тільки з однією з них, то
багато інших країн антигітлерівської коаліції наслідують їх приклад,
оскільки уряди цих країн у своїй політиці переважно орієнтуються на
Велику Британію і США. Цим актом ми не тільки прискоримо вста
новлення необхідних нам зв’язків з іноземними країнами, але й забез
печимо позитивне вирішення питання про нашу участь у мирних пе
реговорах» 18.
Для виконання вищевказаного завдання О. Корнійчук пропонував
звернутися до наркома закордонних справ СРСР В. Молотова з про
ханням дати вказівку радянським послам у Лондоні і Вашінгтоні про
зондувати настрої урядових кіл щодо можливості обміну дипломатич
ними місіями з УРСР. Крім того, український нарком вважав за доціль
не організувати через Англо-Російський Парламентський Комітет
спеціальний запит до британського парламенту з цього питання. О. Кор
нійчук інформував голову українського уряду про те, що британський
і американський посли в СРСР Керр та Гарріадан у бесіді з В. Моло
товим, а пізніше і з ним самим висловили бажання відвідати Київ і, крім
того, надіслали на ім’я О. Корнійчука теплі вітальні листи у зв’язку
з його призначенням на посаду наркомзаксправ України. Корнійчук на
водив текст привітання британського посла: «Коли Ви з часом ула
штуєтеся й остаточно призвичаєтеся з вашими новими обов’язками, Ви,
безперечно, знайдете мене стукаючим у Ваші двері» 19. Тому він дійшов
висновку, що англійці та американці виступали за встановлення дипло
матичних стосунків з Українською РСР і розраховував у разі їх при
буття до Києва влаштувати послам теплий прийом, а за умов позитив
ного вирішення вищезазначеного питання посольствами СРСР у Ве
ликобританії та США одразу встановити дипломатичні відносини з
цими країнами.
О. Корнійчук наголошував на необхідності активізувати пропаган
дистську діяльність на зовнішньополітичній арені щодо ролі України
як великої європейської держави, її внеску в боротьбу з гітлерівською
Німеччиною, її політичного, економічного та культурного розвитку за
роки радянської влади. З цією метою він пропонував, зокрема, запроси
ти до Києва групу західних кореспондентів і влаштувати для них прес-
конференцію з участю наркомзаксправ УРСР. Водночас слід активізу
вати діяльність органів масової інформації України. О. Корнійчук радив
провести в ЦК КП(б)У спеціальну нараду з участю працівників преси,
38 УЗВИ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З
Утворення Наркомату закордонних справ УРСР (1944—1945 рр.)
письменників, учених, яким «дати завдання підготувати серію статей
для закордонної преси»20.
Наркомзаксправом України був представлений М. Хрущову також
лроект плану організації наркомату (він датувався 9 лютого 1944 р.) 21.
Ло суті, в цьому документі відображено бачення Корнійчуком струк
тури зовнішньополітичного відомства республіки.
За розробленим О. Корнійчуком штатним розкладом наркому на
лежало мати двох заступників — по країнах та по кадрах і господарст
ву. До компетенції першого відділу наркомату входили зв’язки з сусід
німи державами — Польщею, Румунією, Чехословаччиною, другого — з
Великобританією та Америкою, третього — з Болгарією, Югославією,
Угорщиною, Грецією, Туреччиною. Четвертий відділ вирішував питан
ня, пов’язані з Німеччиною, зокрема, мав готувати матеріали для
мирної конференції, яку планувалося провести після перемоги над
Гітлером.
Передбачалося й утворення ряду інших відділів — протокольного,
правничого, консульського, відділу друку, кадрів, шифрувального, адмі
ністративно-господарського, а також організація бібліотеки, архіву,
друкарського бюро, експедиції, учбової частини (для вивчення співро
бітниками іноземних мов), пошивочної майстерні, гаражу, бюро обслу
говування іноземців, їдальні, бухгалтерії тощо.
Згідно з проектом планувалася підготовка кадрів для посольств,
місій та консульств. З цією метою належало зарахувати до наркомату
старшими референтами та референтами по Польщі, відповідно, 2 і 6
чол., по Румунії — 1 і 4, по Чехословаччині — 2 і 6, по Великобританії
і Америці — 2 і 9 чол-
Загалом, за проектом О. Корнійчука, штат НКЗС УРСР без ураху
вання працівників допоміжних підрозділів (їдальні, бухгалтерії тощо)
мав становити 156 чол., з них 42 — в основних чотирьох відділах22.
Хоча структуру наркомату закордонних справ Української РСР не
можна було назвати професійно складеною, адже розклад по відділах
виглядав досить сумбурно, вона в цілому відповідала тим завданням,
що їх накреслив у своєму проекті О. Корнійчук: грунтувалася на виз
нанні примату загальносоюзних інтересів та усвідомленні прерогатив
союзного відомства, хоча водночас була спрямована на встановлення
дипломатичних стосунків України з іншими державами, тобто на
реальну участь республіки у виробленні зовнішньої політики СРСР.
Проте між планами і дійсністю, як з’ясувалося невдовзі, пролягала
тлибока прірва. У тому вигляді, що його уявляв О. Корнійчук, НКЗС
•України не судилося бути створеним.
Формування українського зовнішньополітичного відомства одразу
здійснювалося не шляхом утворення відділів для встановлення прямих
^контактів з іншими країнами. За період перебування на посту першого
наркома з «основних відділів» було утворено лише політичний (зав. від
ділом— Плахін), який займався складанням етнографічних карт за
хідних областей України, написанням історичних довідок, а також до
біркою матеріалів довідкового характеру про окремі країни. Втім, навіть
цю роботу за умов відірваності від засобів інформації здійснювати було
нелегко, адже навіть про найближчих сусідів — Польщу, Угорщину, Ру
мунію, Чехословаччину, Болгарію, Туреччину, Югославію — НКЗС Ук
раїни, крім матеріалів ТАРС і частково радіозведень НКДБ УРСР,
жодними матеріалами не оперував.
Серед інших відділів, що їх було організовано в цей час, можна
назвати секретно-шифрувальний, протокольно-консульський, а також
відділ кадрів та управління справами. На липень 1944 р., за штатним
розкладом, НКЗС УРСР мав складатися з 75 працівників, проте в ньо
му було лише 40 (з урахуванням допоміжно-технічного персоналу) 23.
Звістка про рішення центру усунути О. Корнійчука з посади нар-
комзаксправ України застала його зненацька. В архіві зберігається
І58ІЇ 0130-5247. Укр. іст. журн. 1 9 9 5 , М З 39
В. А. Гриневич
лист М. Хрущова у Москву, в якому лідер українських комуністів до
кладно інформує И. Сталіна про свою бесіду з Корнійчуком з приводу
його відставки. За повідомленням М- Хрущова, 11 липня 1944 р. нар
ком закордонних справ прибув до Києва з Одеси, де перебував у від
рядженні, і був відразу запрошений на прийом до ЦК КП(б)У. Вва
жаючи, що предметом бесіди мають стати результати його поїздки до
Одеси, О. Корнійчук почав розповідати про неї М. Хрущову (йшлося
про переговори з союзниками на предмет встановлення консульських
зв’язків).
Голова українського уряду уважно вислухав доповідь наркомзак-
справ, а потім повідомив О. Корнійчуку про те, що «є рішення» про
його заміну на посаді наркомзаксправ іншою особою- «Зараз обстави
ни вимагають,— пояснив М. Хрущов мотиви цього рішення,— щоб на
посаді народного комісара закордонних справ України був такий то
вариш, який володів би іноземними мовами, і тим самим йому було б
легше виконувати свої обов’язки під час переговорів з представниками
іноземних держав». «Я сказав йому,— писав М. Хрущов,— що на по
саду наркомзаксправ України рекомендується товариш Мануїльський,
який досконало володіє французькою мовою та іншими іноземними мо
вами, а його, Корнійчука, доцільно було б використати на посаді голови
Комісії у справах мистецтв при РНК УРСР»24.
Від роботи в Комісії, попри умовляння Хрущова, Корнійчук катего
рично відмовився, мотивуючи своє рішення тим, що робота забере в
нього багато часу, а він хоче писати. Проте український драматург за
питав, чи буде в такому разі його зняття з посади подане, як «у зв’язку
з переходом»? Хрущов відповів схвально і рекомендував ще подумати.
Наступного дня, заспокоївшись і обміркувавши всі «за» і «проти»,
український драматург знову прийшов на прийом до М. Хрущова. У
бесіді з останнім він заявив, що вчорашнє повідомлення приголомшило
його, оскільки сприйняв його не на рахунок незнання іноземних мов, а
на рахунок того, що ним незадоволені в цілому. О. Корнійчук також
підтримав кандидатуру Д. Мануїльського і додав, що не жалкує про
це рішення, адже він був незадоволений своєю роботою. При цьому
екс-наркомзаксправ дав згоду на роботу в Комітеті, щоправда, поціка
вившись при цьому, хто саме із заступників голови РНК УРСР займа
ється питанням роботи цього Комітету. На відповідь М. Хрущова, що
цим займається М. Бажан, український драматург «зробив багатознач
ний жест» і попросив у голови Раднаркому дозволу звертатися в разі
потреби до нього безпосередньо25.
12 липня 1944 р. на засіданні політбюро ЦК КП(б)У шляхом опи-
тувального голосування було прийнято рішення «обрати товариша Ма
нуїльського членом політбюро ЦК КП(б)У», а вже наступного дня, 13
липня 1944 р., оприлюднені Укази про призначення Д. Мануїльського
наркомом закордонних справ України та заступником голови РНК
УРСР, а також про перехід О. Корнійчука на іншу роботу26-
В західній історіографії утвердилася думка, що начебто заміна
О. Корнійчука влітку 1944 р. на посаді наркомзаксправ України пар
тійним функціонером Д. Мануїльським була пов’язана, головним чином,
з політичною діяльністю дружини українського драматурга, польської
письменниці-комуністки Банди Василевської (яка, до речі, невдовзі,
21 липня 1944 р., стала віце-президентом Польського Комітету Націо
нального Визволення, тобто Тимчасового уряду Польщі). Таким чином,
чоловік мав зустрічатися за столом переговорів з власною дружиною
як представники різних держав 27.
Зазначимо, що такі глузування почали з’являтися на сторінках іно
земної преси ще з 1943 р., коли В. Василевську було призначено головою
створеної на терені Радянського Союзу так званої Спілки Польських
Патріотів. Однак на той час офіційна посада її чоловіка — заступника
наркома закордонних справ СРСР — в самій Країні Рад нікого не тур
40 ^88N 0130—5247. Укр. іст. журн. 1905, № З
Утворення Наркомату закордонних справ УРСР (1944—1945 рр.)
бувала та й для Заходу була не більшою мішенню для нападок, ніж,
скажімо, радянське громадянство та членство у Верховній Раді СРСР
польської письменниці.
Тому вважаємо, що причини кадрових змін у наркомзаксправі
УРСР влітку 1944 р. були зумовлені внутрішніми пружинами сталінсь
кої політики.
Дійсно, пробудження й швидке зростання виявів українського пат
ріотизму в «другій радянській республіці», прагнення втілити в життя
у повному обсязі рішення X сесії Верховної Ради СРСР як у галузі
оборони (наполегливі спроби наркома оборони УРСР В. Ф. Гераси-
менка добитися розбудови власного наркомату), так і в галузі зовніш
ніх зносин (намагання О. Корнійчука встановити безпосередні контакти
України з іноземними державами тощо) почали непокоїти союзний
центр, адже «гра в розширення прав союзних республік» сприймалася
в Україні «за чисту монету».
З іншого боку, для тієї гри, що її дедалі активніше проводив
Й. Сталін на «дипломатичному фронті», потрібні були люди зовсім ін
шого гатунку, ніж український драматург: «ортодоксальному пристосу
ванцеві» О. Корнійчукові не вистачало ані «повного розуміння політич
ного моменту», анї практичного більшовицького досвіду. Інша справа —
старий більшовик Д. Мануїльський!
Справді, новопризначений нарком закордонних справ УРСР був
фігурою колоритною. Отримав блискучу освіту у вузах Парижа і Петер
бурга, володів кількома європейськими мовами, а головне був «переві
реним партійним кадром». З XI з’їзду РКП(б) Д. Мануїльський не
змінно входив до складу ЦК партії і всією своєю попередньою діяль
ністю— підтримкою сталінського «плану автономізації» під час утво
рення Союзу РСР (нагадуємо, що саме Д. Мануїльський у 1923 р. ак
тивно підтримував И. Сталіна в боротьбі проти намагань X. Раковсь-
кого і М. Скрипника добитися збереження куцих прав республіки у
сфері міжнародних зносин), боротьбою з українським націонал-комуніз-
мом наприкінці 20-х — на початку 30-х років — виявив особисту відда
ність вождеві. Показовий факт — від загальновизнаного раніше лідера
партії більшовиків Л. Троцького Д. Мануїльський у свій час заслужив
характеристику «одного з найбільших ренегатів українського
комунізму» 23.
Безумовно, Д. Мануїльський мав незрівнянно більший досвід дип
ломатичної діяльності, ніж О. Корнійчук. Ще у квітні 1918 р. за рі
шенням ЦК РКП(б) його було призначено членом мирної делегації
РСФРР, що вела переговори з урядом гетьмана Скоропадського в Києві.
В 1920 р. у складі делегації радянської Росії та України Д- Мануїльсь
кий вів переговори про укладання перемир’я з Польщею. З 1923 р. він
майже 20 років працював у Комінтерні, а, отже, мав досвід таємної
дипломатії світового масштабу.
І, нарешті, прибувши в Україну, Д. Мануїльський не тільки негай
но став заступником голови РНК УРСР, але й членом політбюро ЦК
КП(б)У, в якому він очолив «ідеологічну роботу». Направлений цент
ром в Україну Д. Мануїльський мав виконувати ще й суто фіскальні
функції — напівгласно наглядати за М. Хрущовим й бути готовим при
пинити надмірну захопленість останнього «українським моментом».
Отже, нове призначення Д. Мануїльського свідчило про намір Москви
дати зрозуміти, що вона не допустить виходу з-під контролю патріо
тичної ейфорії в Україні.
Підтекст проведеної в наркомзаксправі кадрової зміни одразу зро
зуміли в Україні. Переказували також, що нібито планується заміна
голови Раднаркому України «за перегини у національній політиці»
А. Ждановим. Тому заміна О. Корнійчука Д. Мануїльським патріотично
настроєна українська творча інтелігенція сприйняла в цілому негатив
но. Так, у розмові з приводу вищенаведених чуток, що відбулася у се
/83М 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995. М° З 41-
В. А. Гриневич
редині липня 1944 -р. між Ю. Яновським і П. Панчем, останній за
уважив: «Хрущов, Мануїльський, Жданов — чи не забагато для
Вкраїни?» 29_30.
Якими ж були погляди нового наркома щодо розбудови зовнішньо
політичного відомства України? Уявлення про це дають нотатки, зроб
лені Д. Мануїльським приблизно у другій половині 1944 р. Зміст цього
документа свідчить про те, що наркомзаксправу УРСР було доручено
розробити проект Положення про народні комісаріати закордонних
справ союзних республік (зазначимо, що Положення про республікан
ські наркомати оборони розробив НКО СРСР).
Завдання, накреслені Д. Мануїльським у проекті Положення, скла
далися з 11 пунктів, написаних російською мовою, із вставками і ви
правленнями. На відміну від «проекту Корнійчука» в цьому документі
не наголошувалося на необхідності встановлення прямих зв’язків рес
публік СРСР з іноземними державами. Натомість фіксувалася, так би
мовити, другорядна, допоміжна функція республіканських НКЗС, їх
підпорядкованість у всіх питаннях центру. Показово, що питання про
участь республік у зовнішньополітичній діяльності розглядалося в ос
танніх пунктах документа. Так, згідно з пунктом «з» лише за власною
ініціативою республіканські уряди могли ставити перед НКЗС СРСР
питання про врегулювання, в бажаному для республік дусі, взаємовід
носин даної республіки з сусідніми іноземними державами (кордони,
втрати, обмін дипломатичними представництвами тощо). Під час пере
говорів між представниками союзного центру і урядів іноземних дер
жав з політичних і торговельних питань відповідні «зацікавлені рес
публіканські НКЗС» мали лише «залучатися» (пункт «і»); під час
дипломатичних місій союзного НКЗС за кордон (ще до відкриття са
мостійних представництв) працівники «зацікавленого республікансько
го НКЗС» мали включатися до складу цих місій, передусім, до тих
країн, в яких були компактні групи емігрантів, що переселилися в різні
часи з відповідних республік (пункт «к») 31.
Зазначимо, що посилена увага до питань еміграції відрізняла «про
ект Мануїльського» від «проекту Корнійчука», де про них навіть не
йшлося. Це зумовлювалося принаймні двома моментами: по-перше, по
силенням експансіоністських устремлінь сталінського керівництва на
прикінці війни, в здійсненні яких питання еміграції та національних
меншин в іноземних країнах мали відігравати певну роль, і, по-друге,
занепокоєнням з приводу зростання під час другої світової війни кіль
кості емігрантів з Радянського Союзу, що створювали на Заході свої
організації і товариства, які переважно вороже ставилися до сталін
ського режиму.
Отже, фіскальні функції, що їх раніше в основному виконував
НКДБ відносно еміграції, Мануїльський рекомендував частково пере
дати республіканським НКЗС. Так, у пункті «в» документа йшлося
про необхідність «вивчення політичної еміграції, що переселилася в різні
часи з теренів Росії в іноземні держави, вивчення її питомої ваги в по
літичному, економічному житті цієї держави, її організацій національ
ного й культурного характеру, рівно як і стану тих національних мен
шин в іноземних державах, основні національні маси яких мешкали
на тепитопії СРСР». А у пункті «г» проекту Мануїльський навіть зробив
спробу поширити це завдання на територію СРСР, наголошуючи на не
обхідності вивчення також «усіх іноземних підданих, що мешкають на
території даної республіки», і навіть більше (щоправда, останнє було
автором викреслено) — «рівно як і радянських громадян іноземного
походження, їх реєстрації з метою політичного контролю і ідейно-полі
тичного обслуговування цих груп населення» 32.
Пункти «а» і «б» документа безпосередньо стосувалися вивчення
внутрішньої й зовнішньої політики сусідніх з даною радянською рес
публікою іноземних держав, а також країн, в яких відповідні республі
•42 155N0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З
Утворення Наркомату закордонних справ УРСР (1944—1945 рр.)
ки були якоюсь мірою політично чи економічно зацікавлені, чи у випад
ку, коли діяльність певних держав суперечила інтересам окремих ра
дянських республік33.
Особлива увага в «проекті Мануїльського» приділялася проблемі
воєнних втрат. У ньому фактично розвивалися пропозиції О. Корнійчука
про підготовку республік до післявоєнної мирної конференції. Респуб
ліканські НКЗС мали перевірити узагальнені Надзвичайною Комісією
дані про економічні та людські втрати та збитки, що їх завдали загарб
ники промисловості, сільському господарству тощо республік, які були
цілком чи частково окуповані (пункт «в»). Республіканські наркомзак-
справ мали також з санкції НКЗС СРСР організувати поїздку дипло
матичних представників та представників преси іноземних держав на
території, що були тимчасово окуповані (пункт «ж») 34.
В пункті «д» проекту визначалися заходи, спрямовані на підвищен
ня кваліфікації працівників республіканських наркоматів закордонних
справ, вказувалося на потребу налагодження систематичного вивчення
ними міжнародних відносин, світової політики, географії, економіки,
•всесвітньої історії і особливо іноземних мов (англійської, французької
і мов прикордонних держав) 35.
Отже, «проект Д. Мануїльського» в цілому не просто обмежував
участь республік у міжнародній діяльності, але й фактично зводив її
до нуля. В концепції новопризначеного наркома чітко простежувалося
намагання центру використовувати республіканські НКЗС лише як
свої допоміжні філії, що діяли в суверенних державах, вирішуючи
таким чином геополітичні та пропагандистські завдання сталінської
політики.
Подальший розвиток подій в Україні цілком відповідав планам, на
кресленим Д. Мануїльським. Втім, майже увесь 1944 і 1945 рр. пройшли
під знаком очікування в Україні встановлення дипломатичних стосун
ків з іноземними країнами.
Ще під час передачі повноважень від попереднього наркома до
нового в акті від 20 липня 1944 р. констатувалося, що «утворений в
березні місяці поточного року НКЗС УРСР знаходиться в даний час
у такій стадії організації, що може забезпечити початкове виконання
безпосередніх функцій дипломатичних зв’язків з іноземними держава
ми»36. Надалі представники НКЗС УРСР, зустрічаючись з членами
різних іноземних делегацій, також запевняли їх у намірах українсько
го уряду встановити з ними найближчим часом дипломатичні відносини-
Зокрема, на запитання прем’єр-міністра Югославії І. Шубашича, який
наприкінці листопада 1944 р. побував у Києві, чи має намір уряд
України встановити після війни дипломатичні стосунки з Югославією
та іншими країнами, завідуючий консульсько-протокольним відділом
НКЗС УРСР К. Волохов відповів, що республіканські наркомати, зо
крема наркомзаксправ України, утворені з цією метою, тобто для вста
новлення зовнішніх зв’язків республіки37. Навіть нарком Д. Мануїль-
ський під час конференції у Сан-Франциско в травні 1945 р. наголошу
вав на тому, що Україна готова у будь-який момент обмінятися дип
ломатичними і консульськими представництвами з будь-якою країною38.
Серед країн, з якими вже найближчим часом очікувалося встанов
лення прямих контактів, були передусім слов’янські сусіди України —
Польща і Чехословаччина. Про специфічні національні цілі республіки,
що визначали потребу встановлення тісних зв’язків саме з цими краї
нами, часто говорили українські депутати у Верховній Раді СРСР і
Верховної Ради УРСР, писала преса.
В свою чергу, нові, зорієнтовані на СРСР уряди Польщі і Чехосло-
■ваччини висловлювали бажання встановити дипломатичні відносини з
Україною. До речі, першим поздоровив О. Корнійчука з призначенням
наркомом закордонних справ УРСР чехословацький посол у Москві
Фірлінгер. 11 лютого 1944 р. «Радянська Україна» надрукувала тексти
/35N 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З 43
В. А. Гриневич
вітальних телеграм, якими обмінялися чехословацький посол і О. Кор
нійчук. «Високоповажний Олександр Євдокимович!— писав Фірлін-
гер.— Разом з сердечним привітанням шлю побажання нового успіху
на посту, ввіреному Вам Верховною Радою УРСР. Впевнений, що Ваше
призначення на цей важливий і відповідальний пост буде могутнім
заохоченням дружніх відносин, що все поглиблюються між нашими
країнами, і старої дружби між чехами, словаками і українцями, друж
би, яку вже давно розвивали наші кращі патріоти Коллар, Шафарик,.
Гавлічек, Ваш великий Шевченко і Іван Франко. Переконаний, що Ва
ша діяльність буде на користь співробітництву України, Чехословаччи-
ни і Польщі...» 39
Надії на встановлення тісних зв’язків між Україною та Чехосло-
ваччиною не зменшилися й після приходу в наркомзаксправ УРСР'
Д. Мануїльського. Влітку 1945 р. Президент Чехословаччини Е. Бенеш
висловився за те, що Україна могла б стати ключовим членом слов’ян
ського блоку40.
Проте дипломатичні стосунки між Чехословаччиною і Україною не
були встановлені. Після підписання радянсько-чехословацького догово
ру від 29 червня 1945 р. про передачу Карпатської України «її спокон
вічній матері — Радянській Україні» про встановлення дипломатичних,
стосунків між УРСР та Чехословаччиною забули. Зазначимо, що під
писання цього договору відбулося без участі українських дипломатів,
хоча формально його текст було написано українською, російською і
словацькою мовами (але не чеською) 41.
Дипломатичні стосунки України з Польщею обмежилися перего
ворами з прорадянським «люблінським урядом», угодою про евакуацію
українського і польського населення (підписаною 9 жовтня 1944 р. Упов
новаженим від уряду УРСР головою РНК М. Хрущовим і Уповноваже
ним ПНКВ головою Комітету Осубкою-Моравським) та обміном дер
жавними візитами польських лідерів у жовтні 1945 р. до Києва і М. Хру
щова у грудні 1945 р. до Варшави. Проте обміну дипломатичними пред
ставництвами внаслідок цього не відбулося.
Однак не слід вважати, що українські урядовці не брали участі у
вирішенні питань, пов’язаних з визначенням післявоєнних кордонів
України. Бурхливу діяльність у цьому напрямку проводив, зокрема,
М. Хрущов, який, по суті, став одним з ініціаторів збирання в єдиній
українській державі її етнічних земель. Втім, як правило, діяльність
М. Хрущова не обмежувалася столом переговорів, а грунтувалася на
застосуванні як силових, так і суто пропагандистських акцій або «та
ємної дипломатії». Наприклад, у листі до Сталіна від 20 липня 1944 р.
М. Хрущов пропонував утворити в так званій Закерзонії — районах
Польщі, заселених українським населенням, які не увійшли після 1939 р.
до СРСР, радянське правління з метою надалі, «коли це буде вигідно,
проголосити офіційно про входження цих районів до складу Радянсь
кого Союзу з приєднанням до радянської України»42. З Холмського,
Трубешівського, Замостського, Томашевського, Ярославського районів
і деяких населених .пінктів, за планами голови РНК України, могла б
бути створена Холмська область УРСР з центром у м. Холм 43. Ці про
позиції М. Хрущова «з політичних міркувань» не знайшли підтримки в
Москві, проте чимало «пропозицій» лідера українських більшовиків бу
ло враховано, зокрема, відносно Закарпатської України.
Щодо встановлення дипломатичних відносин УРСР з країнами За
ходу, то останні досить швидко розпізнали суть «сталінської гри» з
«розширенням прав республік». «Дезінтеграція» союзного НКЗС, як
вважали західні дипломати, не позбавила його філії в республіках
здійснення функцій надконтролю і, передусім, щодо проведення його
зовнішньої політики44. Тому від встановлення безпосередніх зв’язків
з Україною західні країни відмовилися. Додамо, що пропозиція британ
ського уряду про встановлення дипломатичних відносин з Україною
44 /55ЛГ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1995, № З
Утворення Наркомату закордонних справ УРСР (1944—1945 рр.)
викликала роздратовану реакцію В. Молотова, який «запевнив» британ
ців у тому, що Київ не зацікавлений у розширенні дипломатичних
контактів 45.
Зазначимо, що і в самому зовнішньополітичному відомстві України
після приходу Д. Мануїльського поступово почали усвідомлювати
справжнє місце українського наркомзаксправу. Наприклад, коли на
весні 1945 р. Одеський обком партії в зв’язку із прибуттям у місто знач
ної кількості іноземців порушив питання про відкриття у ньому дипло
матичного агентства, українські чиновники з НКЗС не наважилися за
пропонувати центру свої послуги. Завідуючий оргвідділом А. Плахін у
листі на ім’я секретаря ЦК КП(б)У Д. Коротченка зазначав: «Відверто
кажучи, не можу сказати, чи це має бути дипагентство від НКЗС СРСР
чи від НКЗС УРСР. Тому мені здається, краще не згадувати у листі
(мається на увазі до Москви.— В . Г . ) про це, що я і зробив»46. Це пи
тання Москва вирішила на власний розсуд, зрозуміло, не радячись з
Києвом. 31 травня 1945 р. НКЗС СРСР утворив дипагентство в Одесі
■й направив туди зі столиці дипагента Царьова з певним штатом 47.
Після входження України до ООН (що сталося майже виключно
внаслідок тиску сталінської дипломатії) і розгортання в ній специфіч
ної діяльності її делегації на чолі з Д. Мануїльським подальша розбу
дова НКЗС УРСР була знята з порядку денного. У цей період зовніш
ньополітичне відомство УРСР нагадувало заморожений ембріон, що не
встиг розвинутися. Його навіть перестали помічати. У своїх мемуарах
М. Джилас згадував про «красномовця, жвавого дідуся, «міністра без
міністерства» Мануїльського, що марнословив певний час в Об’єдна
них Націях»48.
Втім, оцінка Д. Мануїльського колишнім югославським комуністом
є не зовсім правильною, передусім його ролі в ООН. Найстарший серед
радянських дипломатів в Організації Об’єднаних Націй, він, по суті,
спрямовував роботу представників СРСР у цій організації. Не випад
ково деякі дослідники відзначають у своїх працях «еру Мануїльського
в ООН», «золотий вік української радянської дипломатії» тощо49. Про
те, якщо про «еру Мануїльського» можна говорити, то «золотим віком
української дипломатії» 1944—1945 рр. слід вважати досить умовно.
Одержавши право мати власний НКЗС, вийшовши на міжнародну аре
ну, Україна, разом з тим, не дістала реальних прав на вироблення
власної зовнішньополітичної лінії, тим більше на встановлення без
посередніх зносин з іноземними державами. Українська делегація в
ООН завжди була аііег е§о союзного уряду.
Однак утворення НКЗС УРСР навіть у такому вигляді мало певні
позитивні наслідки. Це стосувалося не тільки появи поняття «держава
Україна» у назвах матеріалів західної преси, але й зрушень, які внас
лідок цього відбувалися в самій Україні. Адже сам факт «виходу рес
публіки на міжнародну арену», безумовно, сприяв зростанню національ
ної самосвідомості українців, відчуття ними себе нацією, що заслуговує
на представництво в світовій міжнародній організації.
Певне розмороження ембріону НКЗС УРСР почалося під час «хру-
щовської відлиги», коли зовнішньополітична діяльність України була
дещо розширена. Однак лише після проголошення її в 1991 р. самостій
ною державою виникла реальна можливість недорозвинутому ембріону
досягти рівня справжньої зовнішньополітичної установи країни, що має
власні інтереси і проводить власну міжнародну політику.
1 Рад. Україна.— 1944.— 2 лют.
2 Там же.— 3 лют.
3 Там же — б лют.
4 Українська РСР у міжнародних відносинах.— К., 1959; Українська РСР на
міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів. 1944—1961 рр.— К , 1963; Ук
раїнська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу. 1941—1945 рр. В
0130 — ?247. Укр. іст. журн. 1995, № З 45
В . А, Гриневич
3-х томах.— К., 1969.— Т. 3; Су я р к о Л. А. Д. 3. Мануильский-: революционер,.
дипломат, ученьїй.—К-, 1983; та ін.
5 Так, О. Верт у своїй праці «Киззіа а і У^аг 1941—1945» (Ьопсіоп, 1964.—
Р. 978) згадував про відвідування ним у 1946 р. Міністерства закордонних справ
Грузинської РСР. За його свідченням, розташоване в трьох-чотирьох кімнатах «ім
провізоване» Міністерство не сприймалося всерйоз навіть його нечисленними пра
цівниками.
6 А з р а 1 и г і а п У е г п о п V. ТЬе Цпіоп КериЬІісз іп Зоуієі Біріотасу: А
Зіисіу ої Зоуієі Ресіегаїізт іп ІЬе Зегуісе ої Зоуієі Рогеі^п Роїісу.— Сепеуе—Рагіз,
1960.— Р. 190.
7 Див. також: С о с і і о в с ь к и й М. Україна на міжнародній арені. 1945—
1965: Проблеми і перспективи української зовнішньої політики.— Торонто—Оттава,.
1965; З а х у с г и к К. ТЬе ІЛ<гаіпе іп ІЬе Гїпііесі Иаііопз Ог^апігаїіоп : А Зіибу іп
З оуієі Рогеі^п Роїісу, 1944—1950.— Иеху Уогк апсі ЬопсІоп, 1975; В і ї і п з к у V.
ТЬе Зесопсі Зоуієі РериЬІіс. ТЬе ІІкгаіпе аііег \УоґМ АУаг II.— ІМе\у Вгипзхуіск, 1964;.
ОІ ' у п у к 3. В. Зоуієі Ресіегаїізт іп ТЬеогу апсі Ргасіісе.— \¥азЬіп£іоп, 1965.
8 5 а V с 2 и к К. Ор. сіі.— Р. 18—19.
9 Рад. Україна.— 1944.— 15 лют.
10 Цікаво, що росіянин М. Хрущов у цей період всіляко уникав розмов про
своє неукраїнське походження. «Оскільки було незручно,— коментував цей момент
у своїх споминах колишній югославський» комуніст М. Джилас,— що на Україні на
віть голова уряду — неукраїнець! Було дійсно дивним для нас, комуністів, здатних
виправдовувати і пояснювати все, що могло б зіпсувати ідеальну картину, яка зо
бражувала нас самих, що між українцями (нацією за розмірами більшою, ніж
французька, і де в чому культурнішу за російську) не знайшлося особи на місце
голови уряду» ( Д ж и л а с М. Лицо тоталитаризма.— М., 1992.— С. 88).
11 Колишній член ЦК КП(б)У, перший секретар ЦК ЛКСМУ В. С. Костенко'
розповідав, що під час наступу радянських військ восени 1943 р. М. Хрущов пев
ний час брав на фронт «з метою вивчення» відомого українського письменника і
кіномитця О. П. Довженка, якого планували висунути на один з найвищих постів
у республіці.
12 Рогеіп£ Неіаііоп ої ІЬе ІІпііеб Зіаіез. Біріотаїіс Рарегз. 1944 Еигоре.— \Уа-
зсЬіпдїоп, 1966.— УоІ. IV.— Р. 820.
13 іьісі.— Р. 829.
14 С у б т е л ь н и й О. Україна. Історія.— К., 1992.— С. 335.
15 Центральний державний1 архів громадських об’єднань України (далі —
ЦДАГОУ), ф_. 1, оп. 23, спр. 713, арк* 64.
16 Там же.
17 Там же, арк. 65.
18 Там же.
19 Там же, арк. 66.
20 Там же.
21 Там же, арк. 1—6.
22 Там же. Підраховано автором.
23 Там же, арк. 33—35.
24 ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, спр. 713, арк. 5.
25 Там же, арк. 7.
26 Рад. Україна.— 1944.— 13 лип.
27 В і ї і п з к у V. Ор. сії.— Р. 381; А з р а і и г і а п V. Ор. сії.--- Р. 66.
28 Т р о ц к и й Л. Д. Об Украине / / Комс. знамя — 1990.— 2 нояб.
2 9 - 3 0 ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, спр. 1389, арк. 5.
31 Центральний державний архів вищих органів України (далі — ЦДАВО Ук
раїни), ф. 4669, оп. 1, спр. 20, арк. 2.
32 Там же, арк. 1.
33 Там же.
34 Там же, арк. 1 зв.
35 Там же.
36 ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, спр. 713, арк. ЗО.
37 Там же, арк. 58.
38 Правда.— 1945.— 29 мая.
39 Рад. Україна.— 1944.— 11 лют.
40А з р а 1 и г і а п V. Ор. сії.— Р. 196.
41 Сбориик действ ующих договоров, соглашеиий и конвепций, заключенньїх
СССР и иностранньїми государствами.— М., 1955.— Т. XI.— С. 31—32.
42 ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, спр. 949, арк. 33.
43 Там же, арк. 33—34.
44 Апдіо-Ашегісап Регзресііуез оп іЬе Іікгаіпіап Оиезііоп. 1938—1953. А Боси-
тепіагу СоІІесііоп. Кіп^зіоп, Опіагіои—Уезіаі.— Кеуг Уогк, 1987.— Р. 155.
45 А з р а і и г і а п V. Ор. сії.— Р. 197.
46 ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, спр. 1444, арк. 1.
47 Там же, арк. 10.
48 Д ж и л а с М. Указ, соч.— С. 87.
49 8 а \\; с т. п к К. Ор. сії.— Р. 145.
13 5 \ ’ 01.10—5247. Укр. іст. журн. 1995. N° З46
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213815 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-18T09:28:05Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гриневич, В.А. 2026-02-18T15:37:35Z 1995 Утворення Народного комісаріату закордонних справ Української РСР: проекти і реалії (1944–1945 pp.) / В.А. Гриневич // Український історичний журнал. — 1995. — № 3. — С. 35–46. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213815 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Статті Утворення Народного комісаріату закордонних справ Української РСР: проекти і реалії (1944–1945 pp.) Образование Народного комиссариата иностранных дел Украинской ССР: проекты и реалии (1944—1945 гг.) Article |
| spellingShingle | Утворення Народного комісаріату закордонних справ Української РСР: проекти і реалії (1944–1945 pp.) Гриневич, В.А. Статті |
| title | Утворення Народного комісаріату закордонних справ Української РСР: проекти і реалії (1944–1945 pp.) |
| title_alt | Образование Народного комиссариата иностранных дел Украинской ССР: проекты и реалии (1944—1945 гг.) |
| title_full | Утворення Народного комісаріату закордонних справ Української РСР: проекти і реалії (1944–1945 pp.) |
| title_fullStr | Утворення Народного комісаріату закордонних справ Української РСР: проекти і реалії (1944–1945 pp.) |
| title_full_unstemmed | Утворення Народного комісаріату закордонних справ Української РСР: проекти і реалії (1944–1945 pp.) |
| title_short | Утворення Народного комісаріату закордонних справ Української РСР: проекти і реалії (1944–1945 pp.) |
| title_sort | утворення народного комісаріату закордонних справ української рср: проекти і реалії (1944–1945 pp.) |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213815 |
| work_keys_str_mv | AT grinevičva utvorennânarodnogokomísaríatuzakordonnihspravukraínsʹkoírsrproektiírealíí19441945pp AT grinevičva obrazovanienarodnogokomissariatainostrannyhdelukrainskoissrproektyirealii19441945gg |