Про ремісничі об'єднання Русі та Візантії
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1995 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213826 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Про ремісничі об'єднання Русі та Візантії / П.С. Пеняк // Український історичний журнал. — 1995. — № 1. — С. 122–125. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860281887459639296 |
|---|---|
| author | Пеняк, П.С. |
| author_facet | Пеняк, П.С. |
| citation_txt | Про ремісничі об'єднання Русі та Візантії / П.С. Пеняк // Український історичний журнал. — 1995. — № 1. — С. 122–125. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-16T17:03:48Z |
| format | Article |
| fulltext |
Пошуки та знахідки
П. С Пеняк (Київ)
Про ремісничі об'єднання Русі та Візантії
Відносини між Руссю і Візантією завжди привертали увагу дослідни
ків. За останні десятиліття завдяки вивченню писемних джерел і ар
хеологічним дослідженням з’явилися нові дані, які дають можливість
розглянути деякі нові аспекти соціально-економічного розвитку Русі
І Візантії, зокрема стан ремісничого виробництва і міждержавні зв’яз
ки у цій галузі суспільного виробництва.
Приналежність дрібного виробника до певного колективу була
важливою причиною появи цехів у Візантії І ремісничих об’єднань на
Русі. їх метою були захист спільної власності ремісників на певну
спеціальність чи професію, контроль над виробництвом і продажем
товарів. У Візантії ремісничі корпорації створювалися державною вла
дою як обов’язкова форма для занять торгово-ремісничою діяльністю
у певних галузях міської економіки 1, а на Русі їх виникнення зумов
лювалося досягнутим рівнем розвитку продуктивних сил, феодально-
становою структурою давньоруського суспільства, всією системою па
нівних феодальних відносин.
Відомості про візантійське цехове ремесло, поява якого датується
IX ст.2, дійшли до нас за сюжетами «Книги Епарха». Вона дає вичерпну
характеристику організаційної структури ремесла, приділяє значну ува
гу розгляду цехових статутів, внутрішнього життя візантійських цехів.
Писемні джерела про ремісничі об’єднання на Русі нам невідомі. Про
те це не означає, що їх не було. Всебічне вивчення різноманітних груп
джерел, у тому числі матеріалів археологічних досліджень давньорусь
ких міст домонгольської пори, дає підстави вважати, що на Русі діяли
об’єднання типу кооперацій (артілі, дружини, братства) і типу це
хових організацій (сотні, ряди) 3.
Працями радянських візантиністів доведено, що своєрідність ста
новища константинопольських цехів полягала в їх тісному зв’язку з
імператорським двором, з обслуговуванням його потреб,. а Також у
контролі держави над їх діяльністю 4. Підтримка держави забезпечу
вала торгову монополію цехів, захист ремісничих корпорацій від кон
куренції позацехового ремесла, багатоманітність замовлень імператор
ської сім’ї і двору. На Русі ремісничі об’єднання існували як невід’єм
на складова частина вільного ремесла.
Візантійським цехам були притаманні цехова ієрархія і регламен
тація. їх особливість — використання праці рабів у деяких видах ре
месла і відсутність підмайстрів 5. У «Книзі Епарха» не міститься ніяких
заборон і обмежень щодо прийняття до цеху учня чи містія — найма
ного робітника, для цього потрібно було лише представити певну
кількість поручителів і сплатити внесок6. Так, при вступі в цех мило-
варників на користь держави стягувалася платня в розмірі 12 номісм.7.
Учень, пройшовши відповідний курс навчання, міг стати майстром. Ві
зантійському цеховому ладу притаманні були звичайні для середньо
вічних цехів соціальні суперечності — між майстрами, об’єднаними в
цехи, і нецеховими ремісниками, між майстрами і учнями.
На Русі праця рабів у ремеслі не використовувалася. Писемні
джерела свідчать про досить чіткий поділ ремісників деяких спеціаль
ностей на майстрів і учнів. Відомо про існування інституту учнівства
в ковальській справі, іконописанні, шевській справі. В розповіді про
Алімпія-іконописця йдеться про те, що той «предань бнваеть роди-
тельма своима на учение иконнаго писаніа» — грецьким майстрам, які
прикрашали собор Києво-Печерського монастиря. «Добре извьікт. хит-
рости иконн'Ьй, иконьї писати хитрь б% зЬло»,— говориться про нього*.
Час його учнівства, на нашу думку, тривав протягом 1073—1078 рр.,
122 І38И 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995. № 1
Пошуки та знахідки
коли будувалася Успенська церква, тобто, як. і в інших цехах,— 4—
5 років.
В «Богословії св. Іоанна Дамаскіна» — пам’ятці XII ст.— розпо
відається, зокрема, про навчання шевської справи: «Шьв'Вць показаеть
оученикоу, како рЬзальникь дрьжаще, р’Ьзати оусьмь и, коюгоу дрн-
жащи, шити сапогьі»9. € свідчення і про нелегкість учнівства: «Мно-
гаждьі рем'Ьствьникт» клюнеться не дати оученику не ясти, ни пити»10.
У Псковській судній грамоті, пам’ятці XIV—XV ст., вказується на важ
ке становище учнів, які повністю залежали від своїх хазяїв. Ймовірно,
інститут учнівства склався вже в XI—XIII ст., тому тут воно розгля
дається як звичайне явище п. Наявні дані свідчать про дві форми уч
нівства: учні набиралися з числа жителів міських посадів і з членів
сім’ї майстра.
Що стосується терміна «підмайстер», то воно в давньоруській мові
не зафіксоване. Вірогідно, воно визначалося словом «унот» чи «учень».
Так, під 1259 р. повідомляється про будівництво міста Холма Данилом
Галицьким: «Идяхоу днь и во днт> и оунотьі, и мастер'Ь всации бЬжахоу
и с Татар: сЬдельници и лоучници и тоулници и коузницЬ жел'Ьзоу и
мЬди и среброу и б-Ь жзнь...»12. В даному тексті уноти протиставля
ються майстрам. Слово «унот» означало «юнак», але у даному випад
ку — «учень, чи підмайстер», тому що далі говориться про ремісничі
спеціальності, якими володіли уноти і майстри (сідлярі, лучники).
На відміну від Візантії, на Русі не вимагалося поручительства при
вступі в ремісниче об’єднання 13. Значно більшою мірою, ніж там, була
поширена праця найманих робітників, наприклад, у ковальській справі.
Виробничий процес майже всіх спеціальностей ковальського ремесла
вимагав участі в роботі, крім майстра-коваля, ще одного—двох поміч-
ників-молотобійців. Ними були або молодші члени родини коваля, або
учні — з тих, що проходили курс навчання, чи, закінчивши його, не
мали можливості організувати власну справу. В останніх, як за
значає Б. О. Колчин, залишався єдиний вихід — ставати найманими
робітниками 14.
В «Книзі Епарха» ми не знаходимо повідомлень про виборність
адміністрації корпорацій. Зовсім інша картина спостерігається на Русі.
Відомо, що на чолі вишгородських ремісничих об’єднань городників і
мостників стояв керівник — «старійшина», майстер «архітектон» 15, який
обирався серед інших майстрів і якому підпорядковувалися всі пра
цюючі на будівництві. Старійшина розпоряджався діями всієї артілі і
був її юридичним представником, оскільки саме з ним велися перего
вори про роботу.
В корпораціях Візантії торгівельна діяльність відокремлювалася
від виробничої, заборонялося поєднання цих двох видів діяльності16.
На Русі не існувало подібних заборон. Виробнича діяльність нерідко
поєднувалася з торговою. Так, в стародавньому Василеві на Дністрі
дослідженнями Б. О. Тимощука поруч з торговою площею було вияв
лено сім гончарних горнів. Таке розташування гончарних майстерень
давало можливість ремісникам стежити за роботою горнів і одночасно
продавати свої вироби 17.
Як свідчать численні дослідження, візантійське ремесло у IX—X ст.
переживало піднесення, що позначилося і на русько-візантійських еко
номічних зносинах. Значна частина ремісничої продукції вивозилася
за межі країни, зокрема на Русь. Широкий імпорт кераміки і візан
тійського скла зафіксовано із середини X с т .18. А з кінця X ст., як
вважається, почався експорт самого візантійського ремесла та його
носіїв19. З прийняттям християнства і встановленням більш тісних
церковних і політичних відносин цей процес посилився. Проникнення
на Русь візантійської освіченості, сприйняття елементів її цивілізації
сприяли дальшому прогресивному розвитку давньоруського суспільства.
На Русь прибували ювеліри, іконописці, будівельники, які стали вчите
/55ЛІ 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995. Л8 1 123
Пошуки та знахідки
лями давньоруських ремісників. Безумовно, що з собою вони принесли
і нові організаційні засади ремісничого виробництва, насамперед гру
пування ремісників в артілі для виконання певного виду робіт, зокре
ма, будівельної справи, живопису. З писемних джерел відомо про ді
яльність таких артілей. Так, для будівництва Десятинної церкви залу
чалася велика кількість майстрів, згадується, що князь Володимир
«...помьісли создати церковь пресвятьія Богородица, и послав преведе
мастерьі от Грек. И начашю же здати, и яко сконча, украси ю икона-
ми...»20. Після цього в Києві з’явилися склороби, мозаїсти21. Як вважає
Т. І. Макарова, майстри-греки, організуючи виробництво на новому
місці, змушені були залучати й місцеві сили, тому артіль ремісників
була змішаною за складом, греко-руською 22. В Патерику повідомля
ється про будівництво Печерського собору візантійськими майстрами.
З цієї розповіді ми дізнаємося про організаційну структуру будівельної
артілі давньоруських зодчих. Так, об’єднання очолювали «четнре му-
жіе богати велми» 23. До себе вони запросили «друш и южикьі своа».
Термін «южики» означав родичів керівників будівельної артілі24, тому
можна говорити про родинну спадкову традицію будівельної справи.
До складу будівельних артілей входили не тільки каменярі і тес
лі, а й ремісники інших спеціальностей, такі як: ковалі, склороби,,
тобто вони були організовані за вертикальним принципом, здійснюючи:
всі етапи будівельного виробництва 25. За таким же принципом діяли
будівельні артілі в Європі. На Русі вони виконували в основному ве
ликокнязівські та єпископські замовлення. Інтенсивність будівництва
в Смоленській землі, наприклад, дала можливість створити там дві
самостійні артілі: двоє зодчих очолювали князівську артіль, а один
керував єпископською26. В першій половині XII ст. кількість будівель
них артілей на Русі збільшилася до чотирьох, у другій половині
XII ст.— до шести, а на початку XIII ст., коли давньоруське будівель
не виробництво переживало період розквіту, досягла семи 27.
Що стосується артілей художників, до яких уходили грецькі і русь
кі майстри, то вони працювали, наслідуючи візантійські зразки, так.
звані оригінали, тобто завезені з Візантії зошити контурних малюнків
на пергаменті28. Однак руські майстри-живописці, сприйнявши мис
тецтво греків, вносили в художні твори риси свого художнього мис
лення. Артілі художників мали триступеневу градацію. Наприклад,
розпис Дмитрівського собору у Владимирі в 1194—1197 рр. вико
наний артіллю, до якої входили 45—50 чол.— майстри, підмайст
ри і учні29.
Існували і артілі мозаїстів, до яких входили групи майстрів: одні
виготовляли і наносили на поверхню стін грунт, другі складали зобра
ження і прорисовували їх, треті викладали мозаїку30. Вивчаючи мо
заїку Софії Київської, В. М. Лазарев висловив думку про роботу при*
наймні восьми майстрів разом з підмайстрами, які входили до артілі31.
В давньоруських містах XI—XII ст. (переважно в Києві) діяли
грецькі майстерні по виготовленню поливного посуду32. Безумовно,
до їх складу входили і місцеві ремісники, які засвоювали не тільки
технологічні особливості ремесла, а й організацію керамічного ви
робництва.
В ЗО—40-і рр. XI ст у зв’язку з великим будівництвом на Русі з’я
вилися і склороби з Візантії. Як вважають дослідники, давньоруські
ремісники швидко опанували це мистецтво, хоча воно й базувалося
на візантійських традиціях 33. А з кінця XI — початку XII ст. місцеве
руське виробництво значно розширюється і, відповідно, обмежується ім
порт візантійського поливного і скляного посуду 34.
Не останню роль грецькі майстри відіграли в становленні і орга
нізації виробництва емалювальної справи, техніки філіграні, зерні. Про
це свідчать знахідки (колти з черню), виявлені під час досліджень
давньоруських міст 35.
124 І88М 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995, № 1
Пошуки та знахідки
Таким чином, візантійські ремісники брали активну участь у ста
новленні нових видів ремесла, створенні та діяльності ремісничих об’єд
нань давньоруських ремісників. Однак ці об’єднання не досягли кла-
сичих форм західноєвропейських цехів, оскільки нашестя орд Батия
затримало їх соціально-виробничий розвиток.
1 Л и і а в р и н Г. Г. Византийское общество и государство в X—XI вв.— М.,
1 9 7 7 . - С. 151.
2 Л е в ч е н к о М. В. История Византии.— М .; Л., 1940.— С. 148— 149.
3 Р н б а к о в Б. А. Ремесло Древней Руси.— М., 1948; Т и х о м и р о в М. Н.
О купеческих и ремєсленньїх обьединениях в Древней Руси (XI—XV вв.) // Вопросн
истории.— 1945.— № 1; Я н и н В. Л. К проблеме новгородских сотен // Археографи-
ческий ежегодник за 1973 год — М., 1974.— С. 178— 180; П е н я к П. С. К вопросу о
ремєсленньїх обьединениях Древней Руси XI—XIII вв. / / Земли Южной Руси в IX—
XIV вв.— К., 1985.— С. 126— 180.
4 К а ж д а н А. П. Цехи и государственнне мастерские в Константинополе в
IX—X вв. / / Византийский временник.— 1953.— Т. 6.— С. 143.
5 Визднтийская книга Зпарха.— М., 1962.— С. 32.
6 К а ж д а н А. П. Указ. соч.— С. 141.
7 Византийская книга Зпарха.— С. 62.
8 Патерик Киевского Печерского монастьіря.— СПб., 1911.— С. 121.
9 Цит. за: С р е з н е в с к и й И. И. Материалн для словаря древнерусского язьг-
ка по письменним памятникам.— СПб., 1903.— Т. 3.— Стб. 262.
10 Там же.— Стб. 116.
11 Псковская судная грамота.— СПб., 1914.— С. 22.
12 Полное собрание русских летописей.— Т. 2.— Ипатьевская летопись.— М.,
1962.— Стб. 843.
13 Византийская книга Зпарха.— С. 51, 53.
14 К о л ч и н Б. А. Черная металлургия и металлообработка в Древней Руси //
Материалн Института археологии.— 1953.— № 32.— С. 203.
15 А б р а м о в и ч Д. И. Житие святих мучеников Бориса и Глеба.— Пгр., 1916.—
С. 18, 21, 55; Успенский сборник XII—XIII вв.— М., 1971.— С. 63.
16 Византийская книга Зпарха.— С. 53, 61.
17 Т и м о щ у к Б. А. Древнерусские города Северной Буковини // Древнерусские
города.— М., 1981.— С. 130.
18 Д а р к е в и ч В. П. Византийский импорт // Древняя Русь: Город, замок,
село.— М., 1985.— С. 393—395; ІЦ а п о в а Ю. Л. Очеркн истории древнего стекло-
делия.— М., 1983.— С. 177.
19 К у р б а т о в Г. Л. Византия и Русь в ЇХ—X вв. / / Историко-археологическое
изучение Древней Руси.— Л., 1988.— С. 230.
20 Повесть временних лет.— М ,; Л., 1950— Т. 1.— С. 83.
21 К а р г е р М. К. Древний Киев.— М. ; Л., 1958.— Т. 1.— С. 410.
22 М а к а р о в а Т. И. Поливная керамика в Древней Руси.— М., 1972.— С. 8—9.
23 Патерик Киевского Печерского монастиря.— СПб., 1911.— С. .5.
24 С р е з н е в с к и й И. И. Материалн для сл оваря .— Стб., 1165.
25 Р а п п о п о р т П. А. Раскопки церкви на Большой - Краснофлотской улице
в Смоленске // Средневековая Русь.— М., 1976.— С. 220.
26 Р а п п о п о р т П. А. Зодчие и строители древнего Смоленска // Древняя
Русь и славяне.— М., 1978.— С. 406.
27 Р а п п о п о р т П. А. Строительнне артели Древней Руси и их заказчики //
СА.— 1985.— № 4 — С. 84—85.
28 У д а л ь ц о в а 3. В. Киев и Константинополь — культурнне связи до
XIII века // Как била крещена Русь.— М., 1988.— С. 334.
29 Ф и л а т о в В. В. Художественно-технологические особенности росписи Дми-
триевского собора во Владимире // Древнерусское искусство.— М., 1972.— С. 160;
В а г н е р Г. К. Скульптура Древней Руси. XII век. Владимир. Боголюбово.— М.,
1968.— С. 410.
30 А с е є в Ю. С. Джерела: Мистецтво Київської Русі.— К., 1980— С. 82-
31 Л а з а р е в В. Н. Мозаика Софии Киевской.— М., 1960.— С. 153.
32 М а к а р о в а Т. И. Поливная посуда : Из истории керамического импорта и
производства Древней Руси.— М., 1967.— С. 38.
33 Щ а п о в а ІО. Л. Стекляннне изделия древнего Новгорода // МИА.— 1963.—
№ 117.— С. 124; Древнерусские стекляннне изделия как источник для истории русско-
византийских отношений // ВВ.— 1961.— Т. 19.— С. 68.
34 Д а р к е в и ч В. П. Византийский импорт // Древняя Русь: Город, замок,
село.— М„ 1985.— С. 393— 395; Щ а п о в а Ю. Л. Очерки истории древнего стекло-
делия.— М., 1983.— С. 177.
35 М а к а р о в а Т. И. Черневое дело древней Руси — М., 1986.— С. 115.
І35И 0130—5247. Укр. іст. ж у р н 1995, М 1 125
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213826 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-16T17:03:48Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Пеняк, П.С. 2026-02-18T15:40:23Z 1995 Про ремісничі об'єднання Русі та Візантії / П.С. Пеняк // Український історичний журнал. — 1995. — № 1. — С. 122–125. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213826 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Пошуки та знахідки Про ремісничі об'єднання Русі та Візантії О ремесленных объединениях Руси и Византии Article published earlier |
| spellingShingle | Про ремісничі об'єднання Русі та Візантії Пеняк, П.С. Пошуки та знахідки |
| title | Про ремісничі об'єднання Русі та Візантії |
| title_alt | О ремесленных объединениях Руси и Византии |
| title_full | Про ремісничі об'єднання Русі та Візантії |
| title_fullStr | Про ремісничі об'єднання Русі та Візантії |
| title_full_unstemmed | Про ремісничі об'єднання Русі та Візантії |
| title_short | Про ремісничі об'єднання Русі та Візантії |
| title_sort | про ремісничі об'єднання русі та візантії |
| topic | Пошуки та знахідки |
| topic_facet | Пошуки та знахідки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213826 |
| work_keys_str_mv | AT penâkps proremísničíobêdnannârusítavízantíí AT penâkps oremeslennyhobʺedineniâhrusiivizantii |