С. В. Петлюра. Вибрані твори та документи; Він – з когорти вождів
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1995 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213828 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | С. В. Петлюра. Вибрані твори та документи; Він – з когорти вождів / Ю.І. Шаповал // Український історичний журнал. — 1995. — № 1. — С. 133–137. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860273637352800256 |
|---|---|
| author | Шаповал, Ю.І. |
| author_facet | Шаповал, Ю.І. |
| citation_txt | С. В. Петлюра. Вибрані твори та документи; Він – з когорти вождів / Ю.І. Шаповал // Український історичний журнал. — 1995. — № 1. — С. 133–137. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-21T12:13:09Z |
| format | Article |
| fulltext |
КРИТИКА ТА БІБЛІОГРАФІЯ
Петлюра С. В.
ВИБРАНІ ТВОРИ ТА ДОКУМЕНТИ.—
К., Фірма <Довіра», 1994.— 271 с.;
ВІН — З КОГОРТИ ВОЖДІВ (Кращі конкурсні
праці про дореволюційну діяльність Симона Петлюри)
К„ Дніпро, 1994.— 151 с.
Ці дві рецензовані книги вийшли друком у Києві до 115-річчя з дня
народження С. В. Петлюри. Важливо не тільки те, що в Україні зга
дали про річницю з дня народження одного з визначних українських
політичних діячів XX століття, а й те, що до цієї події поставилися
серйозно, на науково-дослідницькому рівні. Це необхідно підкреслити
з огляду на те, що С. В. Петлюра належить до тих історичних поста
тей, навколо яких десятиріччями вирували політико-ідеологічні прист
расті. З одного боку, у прокомуністичній історіографії він поставав як
«авантюрист», «погромник» тощо. (Принагідно зауважимо, що чимало
зусиль до формування цього стереотипу доклав В. К. Винниченко. І про
це ще йтиметься.) З іншого боку спостерігався процес «іконізацїї»
С. В. Петлюри, глорифікації його образу, коли чи не кожен крок його
короткого життя (а він прожив всього 47 років) подавався виваженим
і сповненим мудрості. Зрозуміло, що обидві ці крайні точки зору були
далекими від історичних реалій.
Нині зроблено відчутний крок на шляху до істини. Саме так, на
мою думку, слід розцінювати появу двох рецензованих книжок. Перша
є збірником вибраних праць самого С. В. Петлюри і має умовний поділ
на три частини: перша відбиває його громадську і журналістську діяль
ність у 1902—1914 рр., друга — під час революційно-військової доби
1917—1920 рр., третя — еміграційний період 1920—1926 рр. Кожному
розділу передує коротка стаття, в якій йдеться про роль С. В. Петлюри
в контексті подій відповідного періоду. Видання містить також псевдо
німи і криптоніми С. В. Петлюри, його короткий життєпис і статтю мо
лодого дослідника О. Чекмишева «Публіцистика Симона Петлюри в
контексті національного міфа» з передмовою літератора П. М. Мовчана.
Друга книга — «Він — з когорти вождів» є збірником наукових
розвідок молодих українських авторів, відзначених преміями конкурсу
праць про дореволюційну діяльність С. В. Петлюри. Цей конкурс був
проведений в Україні у 1992 р. Товариством Української бібліотеки
імені Симона Петлюри в Парижі. У цьому виданні вміщено праці
Т. Пустовіта «Симон Петлюра. (Полтавський період)», Н. Сидоренко
«Сповідування національного «я». (Публікації Симона Петлюри у пар
тійному тижневику «Слово», 1907—1909 рр.)», О. Чекмишева «Під да-
мокловим мечем розбрату. (Симон Петлюра. Міфи і міфотворчість)»,
А. Ткачука «Симон Петлюра. (Політична і культурна діяльність до
1917 року)», а також короткі вступну і прикінцеву статті, що відпо
відно належать директорові Української бібліотеки імені С. Петлюри
в Парижі В. Михальчуку і заступникові голови представництва цієї
бібліотеки в Україні Д. Степовику.
Своїм змістом рецензовані книжки дають можливість простежити
генезу і еволюцію поглядів С. В. Петлюри, той шлях, який він пройшов
І35И 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995, № 1 133
Критика та бібліографія
від діяча, спочатку зв’язаного марксистською ідеологією і партійною
програмою (він належав до Української соціал-демократичної робіт
ничої партії) до позапартійного державника, Голови Директорії Укра
їнської Народної Республіки, еволюцію від українського автономізму,
через федералізм, до сповідування державної самостійності України.
Разом з тим уважний читач не може не помітити послідовності й ціль
ності громадсько-політичної позиції С. В. Петлюри, котрий вже з 1900 р.
був зв’язаний з Революційною українською партією (РУП), яка про
голосила своєю метою незалежність України і з якої виросла УСДРП.
Тому не дивно, що навіть в ранніх творах його марксистська, соціал-
демократична лексика, просякнута пафосом соціального визволення,
органічно переплітається з консеквентним обстоюванням інтересів укра
їнства, критикою консервативно-шовіністичної лінії російських урядових
кГл Так, у статті «Українські катедри і український пролетаріят»
(1907 р.) читаємо: «Не маючи своєї власної школи, своїх національних
інституцій, геній пригнобленої нації нидіє, йому насильно підрізують
крила, а сама нація швидко йде до денаціоналізації, не розвивається, а
гине, не буяє розцвітом своїх духовних сил, а поволі завмирає. І коли
шкоду велику од чужої культури почуває на собі ціла пригноблена
нація, то подвійну муку зазнає від неї пролетаріят цієї нації. Ненор
мальний стан чужої освіти і культури, насильно нав’язаних, відчуває
перш усього і більш усього соціяльно покривджений член пригніченої
нації. Він не може користуватись, як слід, ні школою, де для нього,
починаючи від мови, все чуже, ні інституціями державними та громад
ськими, ні всім тим, що дає і витворює чужа культура. Він знає при
чини такого лиха і свідомо бореться проти нього. Але не обмежує цієї
боротьби, як націоналіст, однією тільки боротьбою за національні пра
ва, а повстає проти капіталістичного ладу, який між іншими формами
гніту для свого добробуту вимагає і гніту над недержавними націями».
(Петлюра С. В. Вибрані твори та документи.— С. 50—52).
Обидва рецензовані видання об’єднує і те, що вони переконливо
руйнують вигадану свого часу В. К. Винниченком, а згодом охоче під
хоплену офіційною комуністичною історіографією версію про те, ніби
до революції 1917 р. С. В. Петлюра ніякими своїми якостями ні в полі
тиці, ні в культурній громадській галузі не був помітний. Вже самий
зміст надрукованих статей, а також факти біографії С. В. Петлюри
(чимало з них оприлюднено вперше) засвідчують, що він висвітлював
і формулював програмні позиції в політиці, а не тільки інформаційні
та критичні повідомлення про поточне життя. Надзвичайно цікавою у
зв’язку з цим є розвідка Н. Сидоренко про публікації С. В. Петлюри
у газеті «Слово» у 1907—1909 рр. (Він з когорти вождів.— С. 44—73).
Його виступи торкались і партійно-політичної, і соціально-економічної
і культурно-мистецької проблематики, підтверджуючи широкий спектр
інтересів, ерудицію, прагнення осмислити все те, що хвилювало україн
ську інтелігенцію. У статті «І. Франко — поет національної чести»
(1913 р.) він писав: «Франкова поезія, крім своїх художніх вартостей,
правда, не завжди однакових, цінна ще тому, що в ній надзвичайно
правдиво і глибоко відбивається психологія діяльного українця, що
зрозумів те лихе становище, в якому опинився рідний народ, що щіль
но підійшов до хиб свого національного характеру, до червоточин на
ціональної волі. Ось чому знати цю поезію — це наблизитись до піз
нання самих себе». (Петлюра С. В. Вибрані твори та документи.—
С. 114). Ці слова з повною підставою можна адресувати публіцистич
ним творам самого С. В. Петлюри.
Принципово важливим є те, що автори видання «Він — з когорти
вождів» не ідеалізують діяльність С. В. Петлюри в дореволюційний
період. Зокрема, Н. Сидоренко зупиняється на колізіях, що мали міс
це, коли він працював в газеті «Рада». Правильність такого підходу
підтверджується, зокрема щоденниковими записами відомого політич
134 Л55N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995, № 1
Критика та бібліографія
ного діяча і вченого, академіка С. О. Єфремова: «Петлюру я знаю
.либонь з 1905 р. Ближче до нього придивився року 1907, коли він був
за секретаря в «Раді». І ближча знайомість була не на його користь.
Багато було в ньому тоді есдечеського духу — хвастливості, доктринер
ства і несерйозності. Були й неправильні штучки, через які довелося
йому одмовити від секретарювання в «Раді». ...Потім він зник у Моск
ву. Коли я встрівся з ним уже 1912 року в редакції «Украинской жиз-
ни», я не пізнав колишнього Семена: виріс, споважнів, розвинувся,
занехаяв свої колишні витівки. В Центральній Раді в 1917—1918 рр.
він був одним з найбільш вдумливих і розвинених політиків. По тому,
як уступив він до Директорії, я з ним мало стрівся, але кожного разу
робив він гарне враження. Люди, що з ним працювали за останніх,
найважчих для України часів, кажуть, що це був справжній держав
ний муж з умінням поводитись з людьми, обернутись в трудних обста
винах, підбадьорити серед бою, виказати особисту кмітливість, що так
чарує простих людей. В усякому разі... це була єдина безперечно чесна
людина в діях, що їх революція винесла у нас на поверх життя. Гру-
шевський — пожалься, боже, що з ним сталася; Винниченко крутиться,
мов тріска в ополонці; решта — просто дрібні, нікчемні людці. Один
Петлюра стояв на своїй позиції, не похитнувшись, і коли б не пере
можні сили, то свого був би досяг».
У точності останніх слів С. О. Єфремова можна переконатись, про
читавши другий розділ вибраних творів та документів С. В. Петлюри,
що містить документи, підписані ним як генеральним секретарем вій
ськових справ УНР, пізніше як Головою Київської земської управи та
Всеукраїнського союзу земств і нарешті — як Головним отаманом і
Головою Директорії УНР (1917—1920 рр.). І знову крізь документи
проглядає його чітка і послідовна позиція. Так, після державного пе
ревороту П. Скоропадського він апелює до німецького посла Мума з
метою припинення арештів й ув'язнення громадян в різних районах
України (Петлюра С. В. Вибрані твори та документи.— С. 154—159).
Наказ Головної команди військ УНР від 26 серпня 1919 р. (№ 131) є
одним з переконливих свідчень того, що С. В. Петлюра ніколи не був
організатором єврейських погромів і ніколи не заохочував до їх орга
нізації. Більше того, він вимагав суворої кари тим, хто був винен у
грабіжництві і погромах. У вже згаданому наказі за № 131 — а це ли
ше один з документів антипогромницького спрямування,— звертаючись
до старшин і козацтва, Петлюра підкреслював: «Виступайте зі зброєю
проти справжнього ворога й пам’ятайте, що наше чисте діло вимагає
й чистих рук... Всіх же, що підбурюватимуть вас на погроми, рішуче
наказую викидати геть з нашого війська й віддавати під суд яко зрад
ників Вітчизни. Суд же нехай судить їх по їхніх вчинках, не жаліючи
для злочинців найсуворіших кар закону. Уряд УНР, розуміючи всю шко
ду від погромів для держави, видав до всього населення краю відозву, в
якій закликає виступити проти заходів ворогів, що підіймають погроми
єврейського населення». (Петлюра С. В. Вибрані твори та документи.—
С. 160).
Документи і матеріали цього розділу містять інформацію для роз
думів над причинами поразки УНР, відбивають багатогранні зусилля
самого С. В. Петлюри по консолідації сил українського національно-
визвольного руху, його погляд на підгрунтя багатьох тогочасних подій.
Наведемо слова з промови 20 травня 1920 р.: «І в мене були момен
ти, коли безсильно впадали руки, коли здавалося, що гасне віра в
святу ідею, та ці моменти людської перевтоми були тоді, коли я не
бачив єднання й активності в нашій суспільності, а бачив тільки пар
тійні роздори, які доводили до того, що багато людей не вбачали за
деревами лісу, за партійними інтересами інтересів державних. В такі
хвилини я пригадував собі слова Мазепи: «Нема згоди, всі пропали».
Та тепер не можна повторювати похибок минувщини». (Там же. С. 169).
І35І4 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995, № 1 135
Критика та бібліографія
В листопаді 1920 р„ після припинення воєнних дій між Польщею
і Росією і впертої безуспішної боротьби армія УНР на чолі з С. В. Пет
люрою та Урядом, не бажаючи капітулювати, переходить Збруч і опи
няється у таборах для інтернованих у Польщі. С. В. Петлюра керує
роботою еміграційного уряду УНР, інформаційною діяльністю україн
ців у міжнародних колах, підтримує зв’язки з Україною, зрозуміло, з
тими силами, які протидіяли більшовицькому режимові. У 1923 р. він
виїхав з Польщі і після короткого перебування в Австрії, Угорщині,
Швейцарії в жовтні 1924 р. оселився в Парижі, де організував видання
тижневика «Тризуб». С. В. Петлюра виступав активним організатором
української еміграції, під псевдонімами друкував статті в українській
емігрантській пресі. Частину цих праць знаходимо в третьому розділі
збірника документів і матеріалів.
Безсумнівно, 1920—1926 рр. були для С. В. Петлюри періодом грун
товних роздумів над подіями минулого. Знов і знов він повертається
до сюжетів, які йому видаються важливими. Так, у зверненні «До на
селення України і повстанців» (1921 р.) він чітко окреслює своє став
лення до єврейського питання, викриває більшовицьку пропаганду, яка
твердить, що українські, повстаяці нищать єврейське населення (Пет
люра С. В. Вибрані твори та документи.— С. 179—180). Неодноразово
він повертається до питання про укладення Варшавського договору
1920 р. з Польщею (це, до речі, один з найбільших «гріхів», що їх
приписувала С. В. Петлюрі прокомуністична історіографія), пояснює,
що «умова, підписана урядом УНР з Польщею, є логічним наслідком
тієї зрадницької розкладової праці, що її провадили збольшевичені
елементи українського громадянства на користь Москви в момент ук
раїнської національної боротьби з нею» (Там же.— С. 241).
Серед інших праць особливий інтерес викликає солідна за обсягом
праця «Сучасна українська еміграція та її завдання» (1923 р.), в якій
детальному аналізові піддано все те, що повинна, на думку автора,
робити 100-тисячна на той час українська еміграція, щоб не тільки
зберегти себе від денаціоналізації, а й щоб служити потребам України.
Між іншим ця детальна робота, в якій С. В. Петлюра виступає на
рівні державного (хоча й екзильного) керівника, як діяч-організатор,
зайвий раз засвідчує, що його вбивство у травні 1926 р. в Парижі не
було актом «особистої помсти» якогось дрібного ремісника-годинни-
каря, а мало політичний характер. Було усунуто одну з ключових пос
татей української еміграції, людини, яка знала, що і як робити в ім’я
досягнення своєї мети, вміла мобілізувати інших для цієї справи.
Ознайомлення з рецензованими виданнями дає підстави і для
критичних зауважень і міркувань. Вітаючи як перший крок вихід в
Україні збірника вибраних творів та документів С. В. Петлюри, не
можна не пожалкувати про невеликий обсяг книги (15,3 обл.-вид. арк.).
Цим обумовлено те, що до неї не увійшло багато праць С. В. Петлю
ри, важливих для розуміння його світогляду та громадсько-політичної
позиції (наприклад, написана 1925 р. чимала розвідка «Московська
воша», яка була призначена для українського підпілля, що-
продовжувало боротьбу проти більшовизму). Вже це робить актуаль
ною і нагальною потребу у більш фундаментальному виданні докумен
тів і матеріалів С. В. Петлюри, до якого можна було б включити не
тільки те, що вже друкувалось, скажімо, у збірниках «С. Петлюра.
Статті, листи, документи» (США, 1956, 1979 рр.), а й архівні доку
менти* що зберігаються в Україні. Обов’язковими для цієї книги повинні
бути такі неодмінні для науково-документального видання атрибути,
як іменний, предметний, географічний покажчики, а також докладні
коментарі. Останнє вкрай необхідно, оскільки багато суджень і тверд
жень С. В. Петлюри були продиктовані суто політичною кон’юнктурою
або його недостатньою поінформованістю з приводу тих чи інших подій.
Скажімо, навряд чи варто сьогодні беззастережно сприймати його оцін
136 158М 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995, № 1
Критика та бібліографія
ки діяльності М. О. Скрипника. Можна навести інші приклади. Майбут
нє видання, підготовку якого мають здійснити професійні історики І
архівісти, на нашу думку, сприяло б більш повній і науково-вивіреній
оцінці ролі С. В. Петлюри в контексті історії України.
Один з авторів книжки «Він — з когорти вождів» цілком слушно
зауважує, що, незважаючи на вже наявні публікації, грунтовної нау
кової праці, в якій би відтворювався портрет С. В. Петлюри всебічно,
донині не маємо. Те, що це так, певним чином підтверджує і сама
згадана книжка. Коли знайомишся з її змістом, переконуєшся насам
перед в необхідності уточнення багатьох фактів біографії С. В. Пет
люри. Причому навіть тих, що вважались хрестоматійними. Наприклад,
Т. Пустовіт на підставі виявлених архівних документів уточнює дату
виключення С. В. Петлюри із семінарії. (Він — з когорти вождів.—
С. 25). Гадаємо, що на дослідників чекає ще багато цікавих момен
тів, коли життєпис С. В. Петлюри готуватиметься в першу чергу на
архівних джерелах.
У післямові в книзі «Він — з когорти вождів» професор Д. В. Сте
повик зауважує: «Спробуйте сьогодні змусити написати щось, окрім
лайки, про Петлюру маститого історика «гражданской войньї»: навіть
коли б він і перелицювався під прихильника самостійної України, він
об’єктивної праці про це не може написати внаслідок своєї природи,
яка склалася на скрижалях «класової теорії». Тільки молодь, що здат
на сприймати реалії у незасмічене сумління і в чистий розум, може
ровкопати монблани брехні, напівправди і злостивної пропаганди та
дістатися правдивих джерел історії». (Він — з когорти вождів.—С. 148).
Думка слушна, але потребує певного застереження: цей пошук. моло
дих дослідників повинен визначатись самим фактичним, історико-архів-
ним матеріалом, а не певним висхідним пафосом та ідеалізацією, на
які страждають інколи деякі діаспорні видання. Гадаємо, що це слід
враховувати і про це варто пам’ятати організаторам наступних кон
курсів на кращі праці про С. В. Петлюру. Такий підхід зовсім не при
нижуватиме значення його ролі і місця в українській історії, а лише
засвідчить високу наукову якість подальших досліджень, зміцнить до
віру читача до них.
Своєю появою рецензовані видання розширюють коло питань су
часного петлюрознавства, актуалізуть ті з них, котрі в першу чергу
потребуть осмислення. Так, на нашу думку, «важливим є створення
монографії, присвяченої поглядам С. В. Петлюри на проблеми націо
нальної державності, оскільки саме ці погляди були піддані комуніс
тичною пропагандою найбільш брутальним перекрученням. Ініціатора
ми і виконавцями цього дослідження могли б — за їх згодою — висту
пити Інститут національних відносин і політології НАН України, Інсти
тут історії України НАН України та інші зацікавлені наукові заклади.
Можна було б висловити ще деякі зауваження і міркування, але
вони зовсім не применшують того, що зроблено авторами і упорядника
ми обох рецензованих видань. Ще раз вони засвідчують, що не «дріб
ним бухгалтером і маленьким журналістом», як того хотів В. К. Вин-
ниченко, і не «авантюристом», як того бажала радянська історіографія,
а символом боротьби за українську державність увійшов в історію
С. В. Петлюра. Відтак і розповідь про нього, дослідження його життя
і діяльності мають бути об’єктивними, серйозними і всебічними.
Ю. І. ШАПОВАЛ (Київ)
I55N 0130—5247. Укр. іст. журн., 1995, ,\? 1 13?
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213828 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T12:13:09Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шаповал, Ю.І. 2026-02-18T15:41:18Z 1995 С. В. Петлюра. Вибрані твори та документи; Він – з когорти вождів / Ю.І. Шаповал // Український історичний журнал. — 1995. — № 1. — С. 133–137. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213828 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Критика та бібліографія С. В. Петлюра. Вибрані твори та документи; Він – з когорти вождів С. В. Петлюра. Вибрані твори та документи; Він—з когорти вождів Article published earlier |
| spellingShingle | С. В. Петлюра. Вибрані твори та документи; Він – з когорти вождів Шаповал, Ю.І. Критика та бібліографія |
| title | С. В. Петлюра. Вибрані твори та документи; Він – з когорти вождів |
| title_alt | С. В. Петлюра. Вибрані твори та документи; Він—з когорти вождів |
| title_full | С. В. Петлюра. Вибрані твори та документи; Він – з когорти вождів |
| title_fullStr | С. В. Петлюра. Вибрані твори та документи; Він – з когорти вождів |
| title_full_unstemmed | С. В. Петлюра. Вибрані твори та документи; Він – з когорти вождів |
| title_short | С. В. Петлюра. Вибрані твори та документи; Він – з когорти вождів |
| title_sort | с. в. петлюра. вибрані твори та документи; він – з когорти вождів |
| topic | Критика та бібліографія |
| topic_facet | Критика та бібліографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213828 |
| work_keys_str_mv | AT šapovalûí svpetlûravibranítvoritadokumentivínzkogortivoždív |