Конституційний проект Романа Мстиславича 1203 p.: спроба джерелознавчого дослідження

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Український історичний журнал
Datum:	1995
1. Verfasser:	Толочко, О.П.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 1995
Schlagworte:	Історіографія та джерелознавство
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213865
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Конституційний проект Романа Мстиславича 1203 p.: спроба джерелознавчого дослідження / О.П. Толочко // Український історичний журнал. — 1995. — № 6. — С. 22–36. — Бібліогр.: 63 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860285771595907072
author	Толочко, О.П.
author_facet	Толочко, О.П.
citation_txt	Конституційний проект Романа Мстиславича 1203 p.: спроба джерелознавчого дослідження / О.П. Толочко // Український історичний журнал. — 1995. — № 6. — С. 22–36. — Бібліогр.: 63 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Український історичний журнал
first_indexed	2026-03-19T07:57:16Z
format	Article
fulltext	ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО О. П. Толочко (Київ) Конституційний проект Романа Мстиславича 1203 р.: спроба джерелознавчого дослідження Тексту, про який йдеться у цій статті, в певному смислі пощастило у вітчизняній історіографії. Всупереч загальній тенденції розвитку критичного ставлення до джерел у нашій науці довіра до нього з часом тільки зростала. Особливо дивним у цьому відношенні є те, що впевненість у достовірності цього тексту збільшувалася попри той очевидний факт, що єдиним джере лом, яке містить виклад конституційного проекту Романа Мстиславича, є «История Российская» В. М. Татищева — твір сумнозвісної джерелознавчої репутації, а водночас жодної спроби відповідного аналізу ніколи не здійснювалося. Схоже, в оцінці вірогідності цього повідомлення історики де далі більше схильні виходити з міркувань можливості чи неможливості події в загальному контексті подій початку ХПІ ст., тобто вирішувати про блему в межах політичної історії, а не джерелознавчих процедур. Нагадаю, отже, цей контекст. Початок XIII ст. для Києва позначився де далі зростаючим суперництвом київського князя Рюрика Ростиславича та його зятя Романа Мстиславича, який, на думку багатьох дослідників, саме в цей час виходить на перші ролі в Південній Русі. Це суперництво заверши лося тим, що 1202 р. Роман штурмом взяв Київ і позбавив Рюрика великого княжіння. Наступного року (у Татищева, однак, під тим самим 1202 р.) Рк>- рик та союзні йому війська захоплюють місто і вчиняють в ньому нечува- ний погром. Розгніваний Роман здійснює похід на Рюрика та змушує того рятуватися в Овручі, однак в результаті довгих переговорів Рюрик знову одержує столицю Русі. 1204 р. Роман укладає договір з Ольговичами та Все володом Юрійовичем ("а бнсть мирь”) ', а 1205 р. спільно з Рюриком йде у великий похід на половців. Саме після цього походу, під час «мироположе- ния о волостех», в Переяславі сталося, як зазначає літописець, «смятение ве- ликое», й Роман схопив Рюрика та насильно постриг того у ченці 2. Останні дві події Татищев датує 1203 р. І саме після епізоду з постриженням Рюрика, під тим же роком історик викладає проект Романа. Варто, очевидно, навести цей текст повністю. «Как скоро Рюрик с женою и дочерью бьіли постриженьї, а сьшовья под стражу взяти, вьехал Роман в Киев с великою честию и славою. И будучи тут, советовался с князи и боярьі о распорядках в Руской земли, чтоб пре- сечь междоусобиа. И согласяся, послал ко Всеволоду, великому князю, в Суздаль и ко всем местннм князем обьявить, что он Рюрика для его клят- вопреступления свергнул с престола. И представил им следуюсчее: «Ви, бра тня, известньї о том, что Киев єсть старейший престол во всей Руской земли и надлежит на оном бьіть старейшему и мудрейшему во всех князьях рус- ких, чтоб мог благоразумно управлять и землю Рускую отвсюду оборонять, а в братии, князех руских, доброй порядок содержать, дабн един другаго не мог обидеть и на чужие области наезжать и разорять. Ньіне же видим все тому противное. Похисчают престол моложшис и несмнсленнне, которне не могут не токмо других распоряжать и братню во враждах разводить, но и сами себя оборонить не в состоянии; часто востает война в братии, приводят поганих половцов и разоряют землю Рускую, чим найпаче и в других враж- ду всевают. Того ради и Рюрик явися винен, и я лишил его престола, дабьі покой и тишину Руской земле приобрести, доколе все князи руские, разсудя о порядке руского правлення, согласно положат и утвердят. О чем прошу 22 /5 5 ІЇ 0130-5247. Укр. іст. журн^ 1995, N° 6 Конституційний проект Романа Метис лавина 1203 р. от каждого совета, кто как наилучше вздумает. Моє же мнение ежели при- нять хотите, когда в Києве великий князь умрет, то немедленно местиме князи, суздальский, черниговский, галицкий, смоленский, полоцкий и резан- ский, согласяся, изберут старейшаго и достойнейшаго себе великим князем и утвердят крестннм целованием, как то в других добропорядочннх госу- дарствах чинитея. Младших же князей к тому избранию не потребно, но они должньї слушать, что онме определят. Когда тако князь великий на киев- ский престол избран будет, должен старшего емна своего оставить на уделе своем, а молодших наделить от онаго ж или в Руской земли от Горння и за Днепр, сколько городов издревле к Києву принадлежало. Ежели кто из князей начнет войну и нападение учинит на облать другаго, то великий князь да судит с местнмми князи и смирит. Ежели на кого придут войною половци, венгрн, поляки или другой народ и сам тот князь оборонитея не может, тогда князю великому, согласяся с местнмми князи, послать помочь от всего государства, сколько потребно. А чтобн местиме князи не оскуде- вали в силах, не надлежит им областей своих детям делить, но отдавать престол по себе одному енну старшему со всем владением. Меньшим же хо- тя давать для кормления по городу или волости, но оннм бмть под властию старшего их брата. А буде у кого енна не останется, тогда отдать брату ста- рейшему по нем или кто єсть старейший по линии в роде его, чтоб Руская земля в силе не умалялась. Вн бо ведаете довольно, когда немного князей в Руси бмло и старейшаго единаго слушали, тогда все окрестнне их боялись и почитали, не смея нападать на пределн Руские, как то ньгае видим. И если вам нраво сьехаться на совет к Києву или где пристойно, чтоб о сем внятнее разсудить и устав твердий учинить, то прошу в том согласиться и всем обвестить». Князи, видя сие Романово представление, некоторне хотя не хотели та кого устава принять, но, бояся Романа прогневать, обесчались к Києву сье хаться, но не поехали, извиняясь разннми невозможностями. А Всеволод, ве ликий князь, боясяс старейшинство иному дать ни сам хотя в Києве бмть, отказал Роману, сказав, что «того издревле не бмло и я не хочу преступать обмчая древняго, но бмть так, как бмло при отцах и дедах наших». Роман, получа сей ответ, оскорбился велми и, оставя в Києве паки Игоря Яросла- вича, сам возвратилея в Галич» 3. Таким є текст, з якого нам відомий проект Романа Мстиславича. Сама фігура цього князя, сильно міфологізована ще польськими хроністами XVI ст., а згодом Татищевим й наступною російською історіографією, була та кою, що, викликала довіру до його «західних» смаків у політиці. Саме подібного роду міркуваннями, наприклад, обгрунтовував свій висновок С. М. Соловйов: «Перебуваючи в безперестанних зносинах з прикордонними іноземними державами, де в той час родові відносини княжі змінялися де ржавними, Русь необхідно підкорялася впливу того порядку речей, який па нував у найближчих західних країнах, [Роман — О. 7У\| міг, очевидно, стати провідником цих понять на Південній Русі, сприяти на ній зміні родових князівських відносин державними» 4. С. М. Соловйов, крім того, у відповідності із своєю улюбленою ідеєю пізнього щезнення родових взаємин у князівському середовищі, вважав свідчення Татищева особливо виграшним для себе і, отже, вірогідним. Подібного ж погляду дотримувався й В. О. Ключевський, який зазначив: «Татищев у своєму літописному зводі на водить з невідомого джерела циркуляр, розісланий до всіх місцевих князів... Романом, коли він 1202 р. зайняв Київ... Князі не прийняли цієї пропозиції. На початку XIII ст. спадковість княжінь в низхідній лінії не була ні загаль ним фактом, ні загальновизнаним правилом, а думка про майорат була, оче видно, навіяна Роману феодальною Європою» . У минулому столітті, схоже, лише М. С. Грушевський з властивою йому джерелознавчою інтуїцією скеп тично поставився до повідомлення Татищева. Згадавши цей епізод у примітці до «Истории Киевской земли» ("Роман при цьому пише до інших князів цікавого листа... Цей проект належить, звісно, XVIII, а не XIII ст. (див. прим. 569)" 6, він потім жодного разу не обмовився про нього в «Історії Ук 155N 0130-5247. Укр. іст. журн, 1995, N9 б 23 О. П. Толочко раїни-Русі», ні в 2-му, ні в 3-му томах. Однак в більшості своїй старі історики, навіть спеціально займаючись проблемою міжкнязівських сто сунків, воліли взагалі не згадувати проект Романа як, очевидно, досить сумнівний документ (наприклад, О. Є. Пресняков). Повернення довіри до повідомлень Татищева відбулося завдяки Б. О. Рибакову, який 1963 р. при пустив можливість фольклорного походження відомостей, а в пізнішій праці зазначав, що вони походять «з одного з літописів, що не дійшов до нас і був використаний В. М. Татищевим» 7. Слідом за Б. О. Рибаковим схильний вва жати цілком вірогідним повідомлення Татищева й М. Ф. Котляр, який роз винув ідею давньоруського генезису тексту Романового «доброго порядку» в «Історії Російській», «куди (цей проект — О. Т.) потрапив з якогось втраче ного нині давньоруського джерела. Можливо, цим джерелом була початкова частина Галицько-Волинського літопису за перші п’ять років XIII стп що не дійшла до нашого часу. В цій частині, судячи по початковому реченню, що збереглося^, мав міститися життєпис Романа Мстиславича як галицько-во линського князя» 8. Так само довіряє повідомленню Татип^ева, «в основі яко го, безсумнівно, давньоруське джерело», й П. П. Толочко 9. Таким чином, історіографічна ситуація нині така, що повідомлення Та тищева в літературі розглядається як цілком автентичне, більше того, по ступово переходить до розряду істин, що вже не потребують особливих до казів і які можна знайти навіть у популярних виданнях. Легко помітити, що впевненість усіх названих авторів у надійності тек сту Татищева підтримується аналізом смислу Романового проекту, спробами вписати його у політичну практику й уявлення тогочасної Русі. І хоча «до брий порядок» Романа надто очевидно суперечить усьому, що ми насправді знаємо про міжкнязівські взаємини XIII ст., система виборності київського князя шістьма курфюрстами надто сильно нагадує систему Священної Рим ської імперії (і вже одним цим підозріла, що було зрозуміло вже самому Та- тищеву), а прімогенітури Русь так ніколи й не знатиме ще протягом століть, названий дослідницький підхід все ж дає змогу вбачати у проекті нова торські ідеї непересічного князя. З іншого боку, явна сенсаційність і мо дернізм «доброго порядку» Романа також не можуть бути вирішальними ар гументами для верифікації повідомлень Татищева, бо статичність і консер вативність давньоруської політичної ідеології все ж не виключають можли вості новацій. І хоча кожний історик, бодай трохи знайомий з доктринами влади XI — XIII стп міг би навести досить велику кількість міркувань на доказ неможливості подібного роду ідей у контексті політичної культури домонгольського часу, така вже природа нового, що воно не завжди безпо середньо виростає з попереднього. Тому, очевидно, сам принцип «вірогідності» проекту Романа Мстислави ча не може бути продуктивним методом для визначення джерелознавчої надійності тексту проекту. Якщо у нас лишається, незважаючи на всі пере конання авторитетів, підозра, що перед нами фальсифікат (а саме таке відчуття у автора цієї статті), мусимо піддати текст Татищева суто джере лознавчим процедурам, цілковито абстрагуючись на цей час від його змісту. Мало коли згадують (а коли й роблять це, то лише переповідаючи зміст), що Татищев супроводив виклад Романового проекту приміткою (№ 569), в якій вказав на джерело своїх відомостей і обставини їх одержання. Здається, тільки М. С. Грушевський багатозначно натякнув на її значення для ро зуміння усього тексту. Як і у багатьох інших своїх побіжних зауваженнях, історик був абсолютно правий. Саме ця примітка, як здається, містить в собі ключ до розгадки. Наведу і її повністю: «Сие Романово предложение ни в одном манускрипте, которьіе я в руках моих имел, не находится, а сообщил мне Хрущев вьіписанное и сказал, что виписано в Новеграде из древняго летописца и писано бьіло древним наре- чием, которое мьі с ним переложили, как здесь. А хотя мне оное неколико сомнительно бьіло, однако ж видя: слог онаго древний, которого он сам со- чинить не мог; 2) что сия форма правлення подобна Немецкой империи, ко- 24 АУІТУ 0130-5247. Укр. іспг. жури^ 1995, N9 б КонстшпуиЩшш проект. Романа Метис лавина 1203 р. торую никто за лучшую почесть не может, и Хрущев сам, многие в том по роки довольно разумея, не хвалил, как я довольно его мнение знал, что он у нас монархию прочим предпочитал; 3) число шести избирателей не без- опасно, ибо по три разделяся, ко окончанию привести не возмогут, разве седьмой в описании проронен. Что же в местннх наследие одному старей- шему сьіну полагал, оное весьма изрядно, и естьли 6н сие тогда утвердилось, то б, конечно, такого великаго вреда от татар не приключилось» 10. Залишимо в стороні запевнення Татищева в абсурдності документа як підстави його автентичності, врешті, це розповсюджений спосіб джерелоз навчого мислення й у наші часи. Звернімо увагу на опис обставин одержан ня тексту. Вони досить загадкові: на власні очі оригіналу історик не бачив, виписку йому привіз А. Ф. Хрущов, який хоча й не добре знав «древний слог», все ж спромігся переписати, а згодом і перекласти текст, що за літопис, з якого зроблено виписку, і яка насправді його древність, не зазна чено. І ще одна двозначність: який саме з двох Новгородів (Великий чи Нижній) мається на увазі? Що, однак, найважливіше, так це варіанти приміток, на які жодного ра зу не зверталася увага. В основу видання 1963 року було покладено текст приміток з першого друкованого видання (Міллерівського), як найбільш по вного і такого, що відбиває остаточний етап роботи над ними самого Тати щева п. Однак у виданні 1963 р. до тексту Міллерівського видання наведено різночитання з так званого Воронцовського списку (архів ЛВІІ, ф. Воронцо- вих, (36), оп. 1, № 647). Порівняння цих двох текстів дає досить цікаві ре зультати. Не звертаймо поки що уваги на зміни Татищевим тексту примітки 569, про них (як і про зміни у основному тексті проекту) мова піде нижче. Важливо, що історик скоригував головне — джерело своїх відомостей. Якщо в Міллерівському виданні він назвав своїм інформатором А. Ф. Хру щова, то у Воронцовському списку стоїть ім’я П. М. Єропкіна 12, згодом двічі замінене (!). Дивна обставина: чи на час остаточного редагування Воронцов ського списку Татищев забув, хто саме зробив для нього виписку, чи з яки хось причин вважав за доцільне не афішувати його ім’я, чи (також можли во) намагався приховати саме джерело або ускладнити його перевірку. Во- ронцовський список єдиний, в якому згадується архітектор Єропкін як інформатор Татищева. Однак в ньому міститься друга редакція приміток Татищева до другої частини «Истории Российской», і саме до нього через низку протографів сходить текст Міллерівського видання 13, в якому врахо вано цю правку Татищева. З іншого боку, очищений від виправлень Тати щева Воронцовський список приміток до другої частини має бути тотожним тексту першої редакції, представленої Академічним списком (БРАН, ВР. 17.17.11) м. Таким чином, доходимо висновку, що ім’я Хрущова з’явилося лише в процесі підготовки Татищевим другої редакції. У першій редакції другої ча стини особою, що виписала для автора «Історії Російської» текст Романового проекту, значився Єропкін. Цей дуже важливий слід, що веде до першої редакції другої частини «Історії Російської», допоможе з’ясувати не тільки час зміни примітки, а й час появи тексту Романового проекту в «Історії». Знаменно, що Татищев продовжував роботу над текстом Романового проекту й після того, як було завершено основу Воронцовського списку (ви користаного у виданні 1963 р.). Деякі з його правок можна розцінити як суто стилістичні (так, після слова «разорять» було закреслено «не смели», замість слова «повиноваться» вставлено «слушать») ,5. Проте деякі з них мають смислове навантаження й змінюють смисл оригіналу. Так, замість «местннм князем владимирским» Татищев виправляє «местньїе князи, суздальский...»; у фразі «отдать брату старейшему по нем» викреслено продовження «или его енну» 16. Схоже, що Татищев, редагуючи Воронцовський список, вагався щодо найкращого варіанту романових пропозицій. Звичайно, уважного чи тача здивує в тексті Романового проекту значна частина анахронічної термінології та понять, не властивих XII — XIII ст., але доти, доки маємо / Ш 0130-5247. Укр. Іст. жури, 1995, № 6 25 О. 77. Толочко справу з «перекладом», не має можливості кваліфікувати їх як доказ анах- роністичності й усього документа. Адже все це могло стати результатом своєрідної перекладацької техніки самого Татищева. Втім, є можливість по долати цю перешкоду. Історики в переважній більшості користуються 2-м та 3-м томами видан ня 1963 року, в яких опубліковано другу редакцію другої частини. Водночас поза увагою залишається 4-й том того ж видання, в якому опубліковано першу редакцію (за Академічним списком). Це саме та редакція, яку Тати- щев підготував «древним наречием», як він називав свій давний стиль. У тексті першої редакції також знаходимо конституційний проект Романа Мстиславича, однак тут він поданий «древним наречием», тобто, треба гада ти, являє собою той «оригінал», який було йому представлено Єропкіним або Хрущовим. Наведу цей текст: «Седя же Роман в Києве, нача гадати со князи и дружиною о устрое Руские земли. И уложивше, посла ко Всеволоду в Володимерь и всем мест- ннм князем обесити, иж Рюрика крестнаго деля преступления свергл со Ки єва, реки има тако: «Се, братие, весте, оже Киев єсть старейший стол в Ру стей земли и достоит на нем княжити старейшему и смьісленнейшему во всей братии, аби могл управити добре и землю Рускую всюду обороняти и содержати поряд во братии, да не преобидит един другаго и не наскакует на чужу волость. А се ньіне видим, иж се не тако деет, наскакуют молодшие и неумнии, не могуще не толе землю уряжати и во братии ряд полагати, они сами себе обороняти. Ото ж востает рать межи братии, ведут поганих и губят землю Рускую и пачее котору во братии воздвижут. Сего деля Рю- рик явися неправ, и свергох его, аби покой устроити в земли Руской, доколе всии братия, погадав о устрое, како бьі ти уложить, и питаю ви, како при гадаєте. Яз же вам так молвлю, ач хосчете, да егда князя в Києве бог пои- мет, сошедшеся во Киев местнне князи, владимирский и черниговский, и га- лицкий, и смоленский, и полоцкий, и рязанский, и погадав, изберут старей- шаго и годнейшаго мужа себе и утвердят крестннм целованием, яко в иннх умннх землях творится, младшия князи не треба, а послушают сих старей- ших. И егда князь великий в Рускую землю на киевский стол изберется, имат старейшага си сина оставити на своей отчине, а молодшим поделить або тамо, або в Рустей земли волости от Горння и.за Днепр, елико городов испокон потягло ко Києву. А егда кто от братии воздвижет котору и наско- чит на чужу волость, он да посудит с местннми князи и омирит. А егда на кого приидут ратнии половци, или угре, или ляхи, или ин народ, и сам той князь оборонитися не может, ино князь великий, снесшися со братиею, ме стннми князи, и послют помощь от всея Руския земли, елико требе. А иж би местнне князи не малились, не годно волости сином делити, но отдавати стол по себе єдиному старейшему со всею волостию. Меньшим же ач дати на прокорм по городу, або по селу. И сии имут ходити под рукою старей- шаго си брата. Нет ли кому сина, ото ж дати брату родному. Нет ли брата роднаго, ино дати старейшему его рода, аби руская сила не малилась. Весте бо добре, егда немноги князи в Рустей земли били и старейшага послушали, тогда вси окрестнии бояхуся и чтяху и не смеяху ратовати, яко ннне зрим. И ач вам любо, снидитеся ко Києву и, погадав, положим ряд». Князи же, видевше се, ови ач не хотяху, но не смеяху Роману серца вередити, прире- коша ехати ко Києву и не ехаша. А Всеволод, бояся сам старейшинство ино- му дати, ни сам хотя в просто Руси жити, отрече Романови, глаголя: «Се, брате и сину, испокон тако не бнсть. И яз не могу преступати, но хосчу тако бити, яко бнсть при отцех и дедах наших». Роман же, слншав се, ос- корбися вельми, йде Галичу» 17. Цей оригінал Романового проекту, що, як виявляється, зовсім не втраче ний безслідно, дає змогу зробити чимало спостережень. По-перше, очевидно, що не йдеться про літописний текст. Це стилізація під літопис і місцями невдала. По-друге, порівняння оригіналу першої редакції з перекладом, 26 І8ЕИ 0130-5247. Укр. іст. журн^ 1995, N9 б Конституційний проект Романа Метис лавина 1203 р. здійсненим для другої редакції, засвідчує, наскільки авторським вважав цей текст сам Татищев і наскільки сильно міг у нього втручатися. У другій редакції (перекладі) історик зробив цілу інтродукцію до доку мента, і замість лаконічного «седя же Роман в Києве» ми читаємо: «Как ско ро Рюрик с женою и дочерью бьіли постриженьї, а сьіновья под стражу взя ти, вьехал Роман в Киев с великою честию и славою». «Дружина» оригіналу замінена у перекладі на «бояр». Після відмови князів зіхатися до Києва у другій редакції додано «извиняясь разньїми невозможностями». Отже, впевнюємося, що Татищев не вважав текст першої редакції чимось канонічним, сталим, так само, як і текст другої (пор. наведені вище виправ лення Воронцовського списку). Порівняння першої та другої редакцій свідчить, що Татищев робив не лише стилістичні, а й смислові правки. Так, у документі, писаному «древним наречием», Роман посилає посольства до Всеволода у Владимир і сам Всево лод названий князем владимирським, а в другій редакції посольство виру шає до Суздаля, а титул Всеволода, що в Воронцовському списку через не догляд все ще значився як владимирський, виправляється, відповідно, на «князь суздальський» (пор. вище). І зрозуміло чому: трохи вище, у тій же статті 1203 р., у Воронцовському списку Татищев в описі посольства Романа до Всеволода приписав «в Суздаль» . Очевидно, з певного часу в нього з’явилася стійка впевненість, що Всеволод Юрійович сидів у Суздалі, і він послідовно заміняє Владимир першої редакції на Суздаль у другій (або додає Суздаль в тих місцях, де місто Всеволода в першій редакції не за значено) . Інший приклад. У тексті «оригіналу» (перша редакція) Роман пропонує в разі відсутності у князя сина віддати стіл «брату родному», а в другій ре дакції — вже «брату старейшему по нем»; коли ж і такого не знайдеться, то перша редакція рекомендує віддати стіл «старейшему его рода», друга ж натомість, «кто єсть старейший по линии в роде его». Таким чином, від ре дакції до редакції Татищев усуває можливі двозначності й непорозуміння при трактуванні для когось не зрозумілих настанов Романа. Нарешті, в самому кінці витягу з невідомого літописця вставляється відсутня у першій редакції вказівка на те, що Роман, йдучи в гніві з Києва, лишає тут Ігоря Ярославича 20. Це власний здогад історика, зроблений ним за аналогією з першим випадком захоплення Романом Києва. 1202 р. (у Та- тищева під 1201 р.). Як бачимо, зміни, внесені Татищевим до другої редакції, далеко вихо дять за межі допустимих і часом неминучих неточностей перекладу. Власне, це не стільки переклад, скільки редагування тексту. Таким чином, висновок, який можемо зробити з цих спостережень, той, що Татищев поводився з документом у властивій йому редакторській ма нері, не роблячи різниці між ним та своїми власними текстами. До тексту Романового проекту в першій редакції він також подав примітку (№ 429), яку згодом сильно поправив для другої редакції. У першій редакції інформатором названо без вагань Єропкіна. Відсутня вказівка на давній «слог» новгородського літописця і дуже важлива згадка про спільний переклад сучасною мовою. Відсутнє також і запевнення в тому, що його інформатор (в даному разі Єропкін) перед усіма формами правління віддавав перевагу монархії 2\|. Таким чином, якщо вірити першій редакції, спільного перекладу не здійснювалося, і, отже, до часу створення другої ре дакції «Історії» текст залишався на «древнем наречии». Лише тоді Татищев самостійно переклав його сучасною мовою, значить одночасно з перекладом і решти тексту «Історії» (слід зазначити, що переклад «Історії» з «древнего наречия» на «настоясчее» для другої редакції Татищев збирався і, очевидно, таки доручив якимось ченцям) 2 . Другу редакцію другої частини «Історії» історик завершив у середині 1750р., незадовго перед смертю 23. Увесь час з 1746 по 1750 р. він безвиїзно перебував у Болдині, й наукові відомості доходили до нього лише завдяки надходженню книжок з Академії та листуванню. Таким чином, виправлення І88ЇЯ 0130-8247. Укр. іст. жури„ 1995, N° 6 27 О. П. Толочко тексту Романового проекту, а також зміна примітки не диктувалися новими даними, і, отже, пов’язані виключно з авторською активністю самого Тати- щева. Коли ж, однак, текст оригіналу конституційного проекту Романа Мстис- лавича потрапив до рук Татищева? Якщо вірити йому (в обох варіантах примітки), то верхню межу встановити неважко. І радник Екіпажної конто ри А. Ф. Хрущов, і придворний архітектор П. М. Єропкін були замішані в змові А. П. Волинського і невдовзі страчені. Отже, Татищев мав одержати текст від одного з них принаймні до 1740 р. Ще точніше: це могло б статися під час перебування історика в Петербурзі 1739 рп коли він привіз перший варіант «Історії» і жваво обговорював її, в тому числі й з членами гуртка А. П. Волинського. Ця дата є, як бачимо, ще однією, може, найважливішою суперечністю Татищева. Наявність тексту Романового проекту вже в першій редакції «Історії», на перший погляд, не суперечить свідченням Татищева. У якійсь формі текст «Історії» був готовий вже 1740 р. Однак 1741 р. Татищев, не завершивши праці, з новим призначенням виїхав спочатку до Царицина, а згодом — до Астрахані, того ж року його призначають губернатором і тому він був зму шений перебувати в Астрахані до кінця 1745 р., а після відставки — у влас ному маєтку в Болдіні. Саме до цього часу й відноситься завершення роботи над другою частиною «Історії» в «древнем наречии». Тільки 1746 р. в травні він зміг вислати працю до Академії наук 24. Текст, надісланий істориком до АН, є той самий Академічний список, покладений в основу 4-го тому остан нього видання. Палеографічні особливості Академічного списку дуже важливі для на шої теми. Виявляється, що Татищев не припиняв роботи над списком під час перебування в Астрахані і Болдіному. «Роки, що минули від 1741 до 1746 р., виразно позначилися на долі тексту, що міститься в нашому рукопису. Саме в ньому різко розрізнюються два перемежованих шари — кожний з іншою нумерацією посилань на примітки (тут і далі виділено мною — О. Т.)» 25. Саме ця обставина, відзначена новітнім видавцем, як здається, дає мож ливість досить точно датувати час появи Романового проекту в тексті «Історії». Перший шар аркушів, ранній, має посилання на номери приміток, що відповідають їх початковому числу — 434, але згодом у цих аркушах по чаткові номери були переправлені на нові, відповідні остаточній їх кількості, яка зросла до 500. В іншому, новішому шарі є остаточна нумерація приміток і правка номерів тут відсутня. «Безсумнівно, ці аркуші не потребували ніякої правки номерів приміток тому, що вони були знову переписані в той час, коли вже було складено нові примітки й встановлена їх нова нумерація» 26. Дуже знаменно, що аркуші, на яких вміщено текст проекту 1203 р., як видно з таблиці порівнянь, вміщеної С. Н. Валком, потрапляють якраз до більш но вого шару, пізнього (власне, сторінка, на якій завершується текст Романового проекту, є останньою в шостій серії нових аркушів). Дуже примітний висно вок С. Н. Валка: «Одна та обставина, що для одних сторінок виявилася до статньою лише правка номерів приміток, але не було ніякої потреби в правці тексту, для інших же знадобилася не тільки правка номерів приміток, а й переписування всього тексту сторінок, свідчить, що і текст цих останніх сторінок з виправленою нумерацією є не первісним текстом 1741 р., а текстом, який Татищев піддав істотній правці в наступні роки і тому по требував нового його переписування. Інакше кажучи, цей текст є підсумком роботи Татищева не до 1741 р., а підсумком його настійної наступної п’ятирічної роботи над текстом, що завершилася лише до 1746 р»> 27. Отже, є всі підстави гадати, що нові аркуші, в тому числі й текст Рома нового заповіту, відбивають стан рукопису при підготовці його до відправки в Академію і з’явилися в Болдіні безпосередньо перед тим. Таким чином, зрозуміло, що проект 1203 р. потрапляє до Татищева лише в Болдіні 1746 р. У першому варіанті рукопису, завершеному 1741 р., такого тексту ще не містилося. 28 /АИУ 0130-5-247. Укр. істп. жури., 1995, Л> 6 Конституційний проект Романа Мстиславича 1203 р. Однак у 1746 р. ні Єропкін, названий в першій редакції примітки, ні Хру щов, вказаний у другій, цього тексту Татищеву представити не могли, хоча б з тієї простої причини, що обидва на той час вже були страчені (про лу кавість інформації щодо спільного перекладу тексту разом з Хрущовим вже йшлося вище). Вони його, очевидно, й не подавали. Додатковим підтвердженням того, що сама примітка з роз’ясненням обставин набуття рукопису проекту 1203 р. з’явилася в останній момент, є порівняльна табли ця нумерації приміток, вміщена видавцями «Історії». Виявляється, що в по чатковому варіанті (Академічний список) такої примітки взагалі не було, з’являється вона тільки в остаточному варіанті 1746 р. (друга нумерація Ака демічного та початкова нумерація Воронцовського списків) під № 429, звідки в відредагованому вигляді потрапляє до Міллерівського видання під № 568 . Примітка міцно зв’язана з текстом Романового проекту, і якщо вона виникає лише 1746 р., необхідно визнати, що й сам текст з’являється одно часно з нею. і Таким чином, перед нами дві можливості: або визнати текст консти туційного проекту Романа Мстиславича 1203 р. плодом творчості самого Та- тищева, або ж вважати, що тільки цього року він наважився вставити цей документ у свою «Історію» (що також не виключає його авторства). Спробуємо розглянути другий варіант. Певні вагання Татищева щодо імені інформатора при деякій симпатії до історика можна розцінити не як спробу приховати справжнє походження документа, а як наслідок якихось політичних міркувань. Дійсно, і Єропкін, і Хрущов до певного часу фігури не надто вдалі для згадування, оскільки обидва в правління Анни Іоанівни були регзопа поп £га1а. Як учасники змови Волинського, вони не відносилися до бажаного кола знайомств, а їх причетність до «Історії», оче видно, могла кинути тінь на благонадійність цього твору. Відомо, наприклад, що Татищев не згадує в першій редакції й самого Волинського. У 1739 — 40 рр. вони обидва небезпечні рівною мірою, а на 1741, і тим більше на 1746 рр., за нового царювання, згадка про них була вже цілком безпечною. Більше того, заміна імен мала б смисл, коли б один з них не був причетний до справи Волинського, коли ж обидва до неї належали, з політичних міркувань посилання на них виглядало б рівноцінним. Однак сама присутність цих імен в контексті Романового проекту є до сить важливим слідом. Добре відомо, що Татищев і сам симпатизував конфідентам Волинського й не був заарештований разом з ними лише через те, що вже знаходився в Петропавлівській фортеці за звинуваченням у зло вживаннях в Оренбурзькій комісії 29. Проте 1739 р., приїхавши до Петербур га, саме в колі людей, близьких до Волинського (в тому числі Єропкіна та Хрущова), Татищев одержував інтелектуальну підтримку й сприяння. На ве чорах у Волинського він читав глави з «Історії» й, за словами Д. А. Корса- кова, «читання «Истории Российской» збуджувало в гарячих головах Волин ського та його співбесідників масу запитань та аналогій сучасних подій з минулими» 30. Остання фраза, гадаю, є ключовою для розуміння генезису проекту Романа Мстиславича. Не важко помітити саме аналогію між ідеями Романа та ідеями конфідентів Волинського. Виборність монарха, обмеження його компетенції шляхетською радою, врешті проблема наслідування пре столу, болісна в часи Анни Іоанівни, все це збігається. Таким чином, кон ституційний проект 1203 р. є політичним памфлетом, що вийшов з кола од нодумців Волинського, очевидно, в 1739 р. Проект Романа Мстиславича мав стати свого роду предтечею та історичною санкцією «Генерального проекту» самого Волинського. Навряд чи автором першого міг стати Хрущов чи Єропкін. Обидва були аматорами, і Татищев, треба гадати, вірно оцінював їх можливості. Один з них, можливо, подав саму ідею, але через сім років Татищев уже нетвердо пам’ятав, хто саме — Єропкін чи Хрущов. Єдиним з цього кола здатним до подібного роду імітації літописного тексту був сам Татищев. Справді, довгими роками пишучи свою «Історію» «древним наречием», стилізуючи і мову і форму свого твору під давньоруський літопис, Татищев / і 'Л'іУ 0130-5247. Укр. іст. журнщ 1995, № б 29 О. П. Толочко володів усім необхідним для такого задуму інструментарієм. Під кінець ро боти, 1745 рп він навіть скаржився, що переклад на сучасну мову для нього утруднений тим, що йому важко «позбутися словесних навичок, набутих під час занять текстами, написаними давньою мовою» 31. Відзначимо насамперед, що ідеї, вкладені істориком в уста Романа, це насправді улюблені ідеї самого Татищева. Так, Роман пропонує встановити порядок наслідування князівських столів від батька до сина або ж, як по силює в другій редакції автор, до того, «кто єсть старейший по линии в роде его» (див. вище). Але ж це не тільки ідея, а й фразеологія самого Татищева! Так, у спеціальній примітці № 508 до глави 25(26) з приводу заяви Андрія Боголюбського про власне старійшинство історик пише: «Андрей, видится, неправо старшинство в линию возходительную требовал, но по всем законам нисходительная правеє, да сей беспорядок в старшинстве давно к великому государства вреду введен, н. 359, 378, гл. 46» 32. Пор. в проекті Романа: «А буде у кого сьіна не останется, тогда отдать брату старейшему по нем или кто єсть старейший по линии в роде его, чтоб Руская земля в силе не ума лялась» 33. Примітки, на які радить звернути увагу Татищев, трактують той же предмет — негаразди в державі через неврегульованість процедури пре- столонаслідування. У примітці 378, наприклад, вперше виникає ідея примо- генітури: «Сей беспорядок, что дядья енновьям умершаго ближайшим на- следником предпочитались, великим безпутством и разорению государства причиною бнл, как по сем на Мстиславе то достаточно видимо; но царь Иоанн І законом оное пресек» и. Пор. у проекті: «А чтоб местнне князи не оскудевали в силах, не надлежит им областей своих детям делить, но отда- вать престол по себе одному енну старшему со всем владением^ Вн бо ве- даете до вольно, когда не много князей в Руси бнло и старейшаго одного слушали, тогда все окрестнне их боялись и почитали, не смея нападать на пределн Руские, как то ннне видим» 35. З примітки 365 стає зрозумілим, що Татищева хвилювала й проблема виборності київського князя: «Сие избра- ние государя (Володимира Мономаха. — О. Т.) погрешно внесено: ибо по многим обстоятельствам видим, что силн киевлян в том не бнло и брали суїЦие наследники по закону, или по заветам, или силою... Но здесь может та причина ко избранию правильною почесться, что у Святополка енна до- стойнаго не осталось, а прочие сродством бнли равнн» 36. У проекті Роман розпочинає послання до князів ствердженням старійшинства Києва й описом шкод для нього від усобиць: «Киев єсть ста рейший престол во всей Руской земли... Похисчают престол молодшие и не- емнеленнне, которне не могут не токмо других распоряжать, но и себя обо ронить не в состоянии; часто востает война в братии, приводят поганих по- ловцов в разоряют землю...», для чого, власне, і потрібна прімогенітура. Од нак виявляється, що Роман розвиває думку, вже викладену Татищевим у примітці 509 до згаданої глави 25(26), пор.: «Киев, хотя по древности престо лом великих князей почиталея, и к получению онаго льстясь, великия междуусобия и кровопролития с разорением подданннх приключились, через что ни един град в Русии столько не терпел, как Киев. Но князи, неразсудннм разделением детям приналежищих оному городов, в такое безсилие пришли, что принужденн других повелениям повиноватися, н. 191, 263, гл. 46» 37. Таким чином, виявляється, що історик компонує проект Романа з влас них ідей, то тут, то там розкиданих в тексті «Історії». Власне, Роман пропо нує виправлення всього того, що непокоїть Татищева в руській історії і в чому він вбачає головні вади державного устрою Русі. Схоже, що в образі Романа Мстиславича Татищев дає шанс руській історії виправитися «як раз напередодні навали полчищ моголо-татар». Для нас, однак, важливо, що практично усі ці примітки вносилися істориком при підготовці остаточного варіанту першої або ж під час роботи над другою редакцією, тобто викла дені в них ідеї хвилювали його одночасно з «віднайденням» тексту Романо- вого проекту (але цікаво, вказуючи в кожній з наведених приміток місця з зо ЛУ57У 0130-5247. Укр. іст. жури. 1995, № 6 /�� E&�� )�� 0�� 634� �� _&�� >c�� /�� $� � ��/�� 4��a�� =�� +)� �� +��7 �)!� /�� .�� S� �� J�� , !>� �� =��f� ��J�� ), >� ?B@F� �� =�� a�� +��+)� �� +� ��3� �� +�, >�� T�� .�� )!� �� /��>� �/�� /�� / ��)�5�0�,��+b>+�)�� )�, �� ?@;D� ��=�� 7 ��)�!� 4��a��I� )/�� )��,�� )��0�,�� "�� $�� .�� .��$�� /�� /��J�)�� =��+ ��3� �+�!�� /��/�+�, �� +b>+�)� �� /�� �� +)�� "�� 5�0�,�� +b>+�� =�� 3�� 4��a�� =�� )��3� +�/�+�$�� -��I /�� _-��J�� /�� 2� �� 2� J�� 5�0�$�� )�� c�� ?@;D� _��/��9�� /�� ̀� "�� a�� ,�I� -��)� '�!�)�� /�� /�7 ��=�� .)�� +��c� �?@;C�� FK� _-��9�� ,�� J�3� �� eM�� J�3�� !�� J�� +�� '� 2� �� )� �� /�� /��=�2� ��c�� ?@;C�� A; _-�$�� )0�� .)��)�� +��c� �� )��<��,�� /��,��+�� J)� ��)�� +��c�?@;D�H@ _�� =�� J �� )�� 0� �� 2� �� M/�� )=�� /�� 7 $�I� �� 0� �� !�� .)�� +�� /�� M�M3� ��J�3�� /�� ,�3� ��J�3c� �?@;D� 4��a�� _�� =�� .�� '�!�� $�� +�� )=�� )�� .)�� +��c 9�_-�� )2� �� >�� 7 +�� I� _�� 0�� =�� '�� !�� J�� .)�� +�� =�� J��)�� 0� � �� )/�� 0��2� �� =�� /�7 �� 0��2c _"�� =� �� =�� 0�� )�� /�7 ��3� �� )0�� +�� .)��)�� /�$�� 7 ��)� �� 0�� +��=)�c� _�� 2��$�� .�� I�_�� 0�� )�� /�� 0�� Q� �+� �� )� /��)�� 3��$)� ��0� �� 0�� /�� ,�3� �� 3� ��J�3c� 6�� +�� $�� a�� 4��a�� ,�� 0)�� =�� !�� /�� _&�� >c� /���� a�� $�� J�� J�� +� �� 0��+�� =�� +�� )�� _)�� /��,�� /��)c�� a�� / �� ?B?D� �� $ �� )� /�� , � 4��a�� =� ��� +��!�#��/� ��HB�� =�� ,�� )��)� ��7 �� -��,�� +�� 8�� )=��J�� )�� J��0�� $, � /��7 �� +�� 3� �� !��+0�� ,�� )��)� /��)��!� >�� >>� /��)� ��$�� ,�� !� � �� 0�� >3� �� /��J�� J��0)� �� $�� 3�� =�� $)3�� 3�� +��a�� -��,��)�3�+��)��+��2/�� 3�� / ��+� �� +��=)!�� +��)� /�� 8�� 0�� /��)!� /�� /��,�� )� �� )2��,�3)�� J� � ��+��$�7 �� +�� /�� )�� 0�� !� �� /�� $�� )�� =�� '��I� _�� a�� -��,�� UWWW� �� +� ��a�� .�� >� / �� $�� ,��7 �� &�� =��$�� .�� /�� =�� , �� 8�� /��J�>� ��)=�� )!� �� #��+�� -�� 0�� / �� )=�� /��+)�� S� "�� GM�4�� =�� 0�$�� 3�=�� )� ��a � ��3�� 8 �� /��J�>� S� ��2��3�� 5��/�� c� HF�� '��2� �� )� ��+ � /�� /��/�� /�� 5�=�� HH��+�� )7 ��$�� +� ��)� _/��,�� /��)c�� '�� =� �� ,�� )� /�� )��=� J�� a�� 0�� , �� =�� +� ��0�� /�� .�� 4�� =� �� $� � ��)�, >�� a�� 7 �� UVWWW� �� +��=�� /��)$�� _�$c�� _�=c� 7$;� _�0� c� ��a�� #� �)�� /�� )�� /�� +� /�� .�� /�� =�� a�� )�)� �� =� �� /��I� � �� 3�435 67!�� *�� &�� ;� �� ;� 2� � F?
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213865
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-5247
language	Ukrainian
last_indexed	2026-03-19T07:57:16Z
publishDate	1995
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Толочко, О.П. 2026-02-19T08:29:53Z 1995 Конституційний проект Романа Мстиславича 1203 p.: спроба джерелознавчого дослідження / О.П. Толочко // Український історичний журнал. — 1995. — № 6. — С. 22–36. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213865 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історіографія та джерелознавство Конституційний проект Романа Мстиславича 1203 p.: спроба джерелознавчого дослідження Конституционный проект Романа Мстиславича 1203 г.: попытка источниковедческого исследования Article published earlier
spellingShingle	Конституційний проект Романа Мстиславича 1203 p.: спроба джерелознавчого дослідження Толочко, О.П. Історіографія та джерелознавство
title	Конституційний проект Романа Мстиславича 1203 p.: спроба джерелознавчого дослідження
title_alt	Конституционный проект Романа Мстиславича 1203 г.: попытка источниковедческого исследования
title_full	Конституційний проект Романа Мстиславича 1203 p.: спроба джерелознавчого дослідження
title_fullStr	Конституційний проект Романа Мстиславича 1203 p.: спроба джерелознавчого дослідження
title_full_unstemmed	Конституційний проект Романа Мстиславича 1203 p.: спроба джерелознавчого дослідження
title_short	Конституційний проект Романа Мстиславича 1203 p.: спроба джерелознавчого дослідження
title_sort	конституційний проект романа мстиславича 1203 p.: спроба джерелознавчого дослідження
topic	Історіографія та джерелознавство
topic_facet	Історіографія та джерелознавство
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213865
work_keys_str_mv	AT toločkoop konstitucíiniiproektromanamstislaviča1203psprobadžereloznavčogodoslídžennâ AT toločkoop konstitucionnyiproektromanamstislaviča1203gpopytkaistočnikovedčeskogoissledovaniâ

Конституційний проект Романа Мстиславича 1203 p.: спроба джерелознавчого дослідження

Institution

Ähnliche Einträge