Микола Зібер у контексті своєї й нинішньої епохи
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1995 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213871 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Микола Зібер у контексті своєї й нинішньої епохи / В.Г. Сарбей // Український історичний журнал. — 1995. — № 6. — С. 79–91. — Бібліогр.: 87 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860277950527569920 |
|---|---|
| author | Сарбей, В.Г. |
| author_facet | Сарбей, В.Г. |
| citation_txt | Микола Зібер у контексті своєї й нинішньої епохи / В.Г. Сарбей // Український історичний журнал. — 1995. — № 6. — С. 79–91. — Бібліогр.: 87 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-15T13:48:30Z |
| format | Article |
| fulltext |
ІСТОРІЯ В ОСОБАХ
В. Г. Сарбей (Київ)
Микола Зібер у контексті своєї й нинішньої епохи
Микола Іванович Зібер народився 1844 р. на Кримському півострові у місті
Судаку Таврійської губернії в родині німецького колоніста, переселенця із
Швейцарії, який узяв за дружину українку. «Хімік Іван Зібер» — так
підписував Миколин батько адресовані «Таврическим губернским ведомо-
стям» кореспонденції про розроблювані ним самим засоби і методи охорони
виноградників від шкідників1. Один з перших біографів М. Зібера, академік
Української академії наук М. Слабченко зазначав, що від батька Микола ус
падкував ретельність і охайність у праці, а від матері — потяг до всього
українського, незламність характеру і спостережливість2. Спочатку він на
вчався у Ялтинській, а згодом у Сімферопольській гімназіях. У списку
гімназистів, які одержали похвальні грамоти «за відмінні успіхи при такій
же поведінці», значився і М. Зібер3.
З 1864 р. М. Зібер продовжив навчання вже ях студент юридичного фа
культету Київського університету, який і закінчив 1867 р. Проте його захо
пили не правничі навчальні дисципліни, а економічні — політекономія та
статистика. І цим він завдячував блискучому викладанню їх професором
М. Бунге — киянином від народження, також вихованцем Київського
університету, в якому з кінця 50-х до кінця 70-х років XIX ст. не раз оби
рався ректором, а у 80 — 90-х роках служив царським урядовцем у Петер
бурзі на посадах міністра фінансів і голови кабінету міністрів4. У наукових
працях М. Бунге, написаних у київський період його життя, простежується
ліберальний підхід до розвитку народного господарства України, тобто без
цілковитого підпорядкування економіці Російської імперії5. Друковані
підручники М. Бунге з теорії кредиту, статистики, основ політекономії добре
прислужилися студентам Київського університету. їх автор вважав конку
ренцію основою капіталістичного способу виробництва, виступав проти об
меження приватної власності, переконував, що лише вільний розвиток про
мисловості і торгівлі забезпечує розквіт творчих сил суспільства. М. Бунге
популяризував твори класиків світової політекономії А. Сміта і Д. Рікардо,
які доводили, що без індивідуальної ініціативи не може бути розвитку про
дуктивних сил6.
М. Бунге відіграв вирішальну роль в особистій долі М. Зібера, його
службовій кар’єрі, формуванні наукових інтересів, їх напрямів і змісту.
Оскільки у рік закінчення М. Зібером університету на кафедрі політекономії
вільного місця не виявилося, М. Бунге умовив свого улюбленця тимчасово
зайняти посаду мирового посередника в одному з повітів Волинської гу
бернії, а через вісім місяців відкликав його до університету, виклопотавши
стипендію для підготовки вченого-фахівця з політекономії .
Від свого вчителя М. Зібер перейняв пронесений ним через усе науково-
творче життя інтерес до класичної англійської політекономії, зокрема в
особі її представника Рікардо. Аналізу праць останнього М. Зібер присвятив
свою магістерську дисертацію (1871 р.). На сторінках «Университетских изве-
стий» він опублікував свій науково прокоментований переклад книги
Д. Рікардо «Основи політичної економії», біографічний нарис «Життя і праці
Давида Рікардо». У 80-х роках у Петербурзі вийшов у світ грунтовний том
творів Д. Рікардо у перекладі М. Зібера і фундаментальна монографія ос
таннього «Давид Рікардо і Карл Маркс у їх суспільно-економічних
дослідженнях».
Поєднання імен Д. Рікардо і К. Маркса було не випадковим у
дослідницьких пошуках М. Зібера. Саме у такому порівнянні він із самого
/Ж57У 0130-5247. Укр. іст. жури., 1995, А*> б 79
Істор ія в особах
початку своєї наукової кар’єри, керуючись настановами М. Бунте, вивчав і
розвивав політичну економію. Знаменно, що й на магістерському екзамені
М. Бунте запропонував комісії заслухати виклад М. Зібером теорії К. Марк
са. І, як засвідчив у мемуарах один з екзаменаторів професор О. Романович-
Славатинський, блискучою відповіддю учень повністю виправдав сподівання
свого вчителя8.
Критично проаналізований матеріал «Капіталу» К. Маркса М. Зібер за
лучив і до своєї магістерської дисертації «Теорія цінності і капіталу Рікардо
з деякими з пізніших доповнень і роз’яснень». Надрукувавши її 1871 р. у
київських «Университетских известиях», він тоді ж успішно її захистив. Не
забаром з її змістом ознайомився сам К. Маркс, ім’я якого кілька разів зга
дувалось у надрукованій у тих же «Университетских известиях» рецензії
офіційного опонента — професора Г. Цехановецького — також учня
М. Бунге і вчителя М. Зібера. Цей рецензент першим поставив у заслугу
М. Зіберу грунтовний аналіз економічного вчення як Д. Рікардо, так і
К. Маркса9.
Г. Цехановецький також відіграв певну роль у формуванні економічних
поглядів М. Зібера, дещо урівноваживши апологетичні впливи на нього з бо
ку М. Бунге щодо оцінки капіталістичних виробничих відносин. Г. Цехано
вецький звернув увагу на те, що водночас із розвитком промисловості та на
громадженням капіталу зростає «вражаючий контраст багатства і бідності,
особливо у великих містах» і закликав відшукувати засоби, щоб змінити
«цей ненормальний порядок речей». Він критикував сучасну йому політичну
економію, яка «стала на бік сильних світу цього, на бік капіталу проти
праці (робітника), освятивши існуючий лад зі всіма його неправдами, що їх
заповідала історія»10. Пізніше й сам М. Зібер, уже побувавши за кордоном і
наочно побачивши як позитивне, так і негативне у капіталістичному способі
життя, публічно заявив на сторінках прогресивної російської періодичної
преси, що «... говорити про економічну свободу голодних людей є
найгіркіший, злісний і софістичний глум, на який здатний лише ворог роду
людського»”.
Основні положення сучасної йому економічної науки, в тому числі вчен
ня про капіталістичну економіку та закономірності її розвитку, М. Зібер за
своїв від обох своїх шанованих педагогів. Ці впливи виразно простежуються
в усіх його працях з економічної проблематики. Повністю ігноруючи
політичні постулати К. Маркса, М. Зібер засвоював і його економічне вчення
так само критично, як і теорії інших учених-економістів: одні положення
сприймав, гаряче підтримував та захищав від нападок опонентів, інші сам
відкидав і критикував. Саме тому вклад Зібера у розвиток економічної на
уки, у розуміння закономірностей реальних економічних процесів, у пошуки
людством ідеалів соціальної справедливості, нарешті, в українські
національно-визвольні змагання значний і вагомий.
Слід рішуче і назавжди відмовитись від стереотипного образу видатного
українського вченого і громадського діяча М. Зібера, який багато років за
повзятливо намагалися створити у радянських людей ідеологічні провідники
комуністично-тоталітарного режиму. Внаслідок огульно-критичних, штучно-
упереджених ідеологічних кампаній проти «українського буржуазного
націоналізму», проведених на рубежі 20 — 30-х років, увесь творчий друко
ваний доробок українських учених (у тому числі академіків М. Грушевсько-
го, М. Слабченка) про життя та діяльність М. Зібера понищили, і лише ок
ремі примірники їхніх друкованих праць збереглися у спецохоронних
приміщеннях великих наукових бібліотек. Пізніше все друковане за радян
ських часів про М. Зібера виходило в світ без українських сторінок його
біографії, найбільше пов’язаних з його практичною громадською діяльністю,
а сам він зображувався таким собі суто російським і взагалі відірваним від
життя теоретиком на зразок тодішніх «катедер-соціалістичних» професорів.
Загрозу самому існуванню е^есерівської імперії її охоронці вбачали в ар
гументованих спробах українських учених 20-х років XX ст. писати про
М. Зібера, його сучасників і однодумців — М. Драгоманова, С. Подолинсь-
80 І5 Ж 0130-6247. Укр. іст. журн„ 1996, № 6
Іст орія в особах
кого, М. Павлика, І. Франка та інших — як про творців і поширювачів
оригінальних теорій «українського марксизму», «українського соціалізму»12.
Авторів таких тлумачень затаврували як вульгаризаторів наукового
соціалізму. А після схвалених ЦК КПРС «Тез про 300-річчя возз'єднання
України з Росією (1654 — 1954 рр.)» в одній з виданих у Москві історико-еко-
номічних праць в окремому розділі, присвяченому М. Зіберу, вони прямо
звинувачувалися в намаганні проголосити саме його родоначальником ук
раїнського марксизму, кваліфікуючи це як контрреволюційну спробу проти
ставлення України Радянському Союзу, як обгрунтування націоналістичної
політики відриву України від Радянського Союзу та реставрації
капіталізму13.
Приводом же віднесення М. Зібера до правовірних марксистів послужи
ло висловлювання К. Маркса про одну з його праць, хоч останній сам часом
відмежовувався від багатьох своїх надто ортодоксальних послідовників, за
являючи, що на їх тлі він себе не почуває марксистом14. Як правило, будь-
яка друкована згадка про М. Зібера супроводжувалася в радянській
історіографії вирваною з контексту авторської післямови до «Капіталу» фра
зою, яка стосувалася праці М. Зібера «Теорія цінності і капіталу Д. Рікардо
з деякими з пізніших доповнень і роз'яснень». Ті, хто цитував це висловлю
вання (”При читанні цієї цінної книги західноєвропейського читача особли
во вражає послідовне проведення раз прийнятої чисто теоретичної точки зо
ру”1 * , не вникаючи у дещо туманний його зміст, коментували його одно
значно: мовляв, це є свідченням високої оцінки, яку дав М. Зіберу К. Маркс.
При цьому ніби не помічали, що на тій же сторінці «Капіталу»
містилося беззастережне визнання правоти висновку М. Зібера про запози
чення К. Марксом теорії вартості грошей і капіталу в її основних рисах з
учення Сміта — Рікардо, яку він розвинув далі. По суті, те саме відзначив
і професор Г. Цехановецький, коли рекомендував працю М. Зібера до захи
сту як магістерську дисертацію («автор вважає вчення Маркса прямим про
довженням і розвитком учення Рікардо про працю як основу цінності»)16. За
слуга К. Маркса в поясненні додаткової вартості, на думку М. Зібера, в ос
новному зводилася до термінологічного удосконалення: класики світової
політекономії писали про продаж праці, а К. Маркс — про продаж робочої
сили. «Не знаємо, чи треба після цього доводити, що якщо Адам Сміт і
Рікардо сказали б А, то Марксу належало сказати Б?»17, — заявляв Зібер у
своїй фундаментальній монографії «Давид Рікардо і Карл Маркс в їх
суспільно-економічних дослідженнях. Спроба критико-економічного
дослідження» (СПб., 1885 р.), залишаючись і під кінець свого життя (вже й
після особистих зустрічей з К. Марксом) несхитним у висновку, вироблено
му в молоді роки. У цій же праці, яка є вінцем його лолітекономічних
досліджень, свій грунтовний виклад вчення Рікардо про походження чисто
го прибутку М. Зібер завершив таким емоційно-стверджувальним запитан
ням: «Що ж залишалося автору «Капіталу» додати до цього, крім точнішого,
докладнішого і зрозумілішого формулювання»13.
Своїми економічними працями М. Зібер без щонайменшої апологетики
популяризував усе раціональне, що підтверджувалося життям, як з
«Капіталу», так і зі світової творчої спадщини класиків політекономії, кри
тикуючи при цьому умоглядні теоретичні положення. Такий підхід до еко
номічної науки є цілком сучасним і на сьогодні, коли людство майже по
всюдно позбавилося тоталітарного марксизму XX ст., але чимало конструк
тивних наукових ідей з «Капіталу» (в ньому, до речі, немає жодного слова
про комунізм) успішно втілено в життя у ряді країн Європи. Більше того —
найавторитетніший проповідник невмирущих моральних цінностей христи
янського соціалізму папа римський, розкритикувавши «дикий капіталізм» у
зв’язку з невдачами перебудови на Сході Європи, взяв під захист учення
К. Маркса як таке, що містить «ядро істини», на основі якого сформувалися
практичні «соціальні амортизатори», що підтримують стабільність життя
цивілізованого капіталістичного суспільства1’.
15$ТУ 0130-5247. Укр. іст. журн~, 1995, № б 81
Іст орія в особах
Протягом своєї надто короткої п'ятнадцятирічної (1869 — 1884 рр.) актив
ної науково-творчої діяльності М. Зібер не раз виступав у російській пресі на
захист марксизму, проти його вульгаризаторів і критиканів. Зокрема, у двох
своїх грунтовних статтях «Лассаль крізь окуляри П. Б. Чичеріна» та «Б. Чи-
черін сопіга К. Маркс Критика критики», опублікованих 1878 р. і 1879 р. у
петербурзькому журналі «Слово», М. Зібер каменя на камені не залишив від,
за його висловом, «літературних перевертів»20, зокрема щодо «нерозважливого
глумління» над ученням К. Маркса з боку Чичеріна — одного із стовпів
російської великодержавної історіографії та провідників російської імперської
ідеології невизнання етнічної самостійності українського народу21.
Сам же М. Зібер з почуттям високої поваги і власної гідності ставився
до К. Маркса, на рівних аналізуючи його праці. Не можна вважати справед
ливим зображення його радянською історіографією як слухняного учн?
К. Маркса, спроможного лише на популяризацію економічного вчення ос
таннього та й то, мовляв, з помилковими трактуваннями, бо був «далеким
від оволодіння марксизмом», «не оволодів методом Маркса», «не піднявся до
історичного матеріалізму», «не зрозумів діалектики Маркса», «виявився не
здатним зрозуміти революційну душу марксизму»22. Тим більше, що чимало
з тих докорів на адресу М. Зібера за несприйняття ним марксистських по
ложень щодо класової боротьби як найважливішого фактора розвитку
суспільства, революції — як рушія історичного прогресу, диктатури проле
таріату — як закономірного вінця соціальної справедливості, нині звучать
як похвала.
У мемуарах визначного учасника російського революційного руху
Л. Дейча, який особисто знав М. Зібера, є характерна згадка: «Звертаючись
до відомого, наведеного самим Марксом у передмові до «Капіталу»,
порівняння ролі класової боротьби пролетаріату з роллю повитухи, — пише
Л. Дейч, — ...Зібер прагнув довести, що це порівняння свідчить не «за», а
«проти» будь-якого втручання у природний, законотворчий процес; інакше
— можна завдати лише неймовірної шкоди, що постійно й відбувається»23.
Радянська історіографія такі зіберівські міркування визначала не інакше, як
ухиляння від «революційних висновків» К. Маркса і Ф. Енгельса»74.
Негативне ставлення М. Зібера до будь-яких спроб насильницького втру
чання в поступальний хід історичного процесу є сьогодні, у світлі недавньо
го краху тоталітарно-комуністичних режимів, переконливим свідченням да
лекоглядності і прозірливості глибокого знавця об'єктивних закономірностей
розвитку людського суспільства. Так само сприймається зневажлива оцінка
світогляду Зібера як еволюціоністського. «Це була ідеологія радикального
буржуазного реформаторства — розвитку буржуазного законодавства, куль
тивування кооперативних форм підприємств і т. д.»25, — писав один з радян
ських дослідників творчої спадщини вченого, маючи на увазі ті сторінки
його біографії, які радянська історіографія воліла докладно не досліджувати.
Йшлося про теоретичну і практичну діяльність М. Зібера, яка і є свідченням
його критичного ставлення до революційних настанов марксизму в
соціальній сфері.
Учасником українського кооперативного руху М. Зібер став у перший
же рік після закінчення університету. Набувши значного життєвого досвіду
від безпосереднього спілкування із сільським населенням протягом вось-
мимісячної праці на Волині, він, повернувшись до Києва, з головою поринув
у наукову роботу26. Заохочений університетськими професорами до
студіювання економічної теорії К. Маркса під час навчальної підготовки до
здобуття вченого ступеня магістра, Зібер одночасно вирішив апробувати за
своєні знання у гуртку студентів, де вперше публічно виклав зміст
«Капіталу».
Протягом двох років М, Зібер захистив дисертацію, одночасно займаю
чись громадською роботою у Київському споживчому товаристві, яке, влас
не, сам і заснував. Це захоплення теорією і практикою кооперативного руху,
яке не полишало його все життя, не пробачили ортодоксальні радянські
тлумачі марксизму, закидаючи вченому «перебільшений інтерес до коопе
82 155 Н 0130-5247. Укр. іст. журн^ 1995, № 6
Історія, в особах
рації» і зневажливо іменуючи його ідеологом «кооперативного
капіталізму»24. Насправді ж, М. Зібер виявився набагато далекогляднішим
від своїх критиків, вважаючи розвиток кооперативних форм ведення народ
ного господарства основою соціально-економічної історії людства.
Прагнучи й на практиці довести ефективність гарантованого і
стабільного матеріального забезпечення людей шляхом об’єднання їх на па
ях для організації спільного виробництва і торгівлі виробленим товаром,
двадцятичотирирічний М. Зібер ініціював заснування Київського споживчо
го товариства . На початку 1869 р., коли його офіційно обрали головою но-
воствореної організації, він надрукував у газеті «Киевский телеграф» про
грамну статтю, в якій переконував читачів, причетних до промислового і
сільськогосподарського виробництва, об’єднуватися у споживчі товариства,
що можуть збувати товар, обходячись без торгових посередників між вироб
ником і споживачем30, Докладніше він виклав свої погляди у надрукованій
того ж року в Києві брошурі «Споживчі товариства». В ній учений доводив,
іцо такі організації забезпечують матеріальний добробут широким
соціальним верствам, а найбільшу користь приносять простому народу. До
того ж, «у подальшому розвитку громадського життя, — писав М. Зібер^ —
від товариств споживачів відбувається перехід до товариств виробників»31.
Дворічне наукове відрядження за кордон М. Зібер також використав не
тільки для свого професійного вдосконалення як ученого-економіста, а й
для того, щоб безпосередньо ознайомитися з практикою західноєвропейсь
кого кооперативного руху. Висвітленню побаченого (найбільше у Швейцарії
та Німеччині) він приділив багато місця у своєму звіті про відрядження,
опублікованому 1873 р. в «Университетских известиях», де розповів про
відвідини заснованих на акціонерних засадах фабрик, заводів, землеробських
ферм, залізничних підприємств, а також споживчих товариств, робітничих
асоціацій, робітничих спілок32.
Із закордонних спостережень капіталістичного способу життя та законо
давства, що його регулювало, М. Зібер дійшов висновку, що конкуренція не
є всезагальним рушієм соціального прогресу, бо на практиці вона — керівна
засада діяльності, головним чином, класу підприємців. Безпосередні вироб
ники мають об’єднуватися у трудові колективи. Водночас вчений застерігав
від необережного підходу до справи кооперування сільськогосподарського
виробництва. Спостереження за виробництвом продуктів харчування
свідчить, писав він, що за рівних умов більші ферми дають порівняно
більший продукт: «Проте, щоб велика власність була такою формою земле-
власності, яка має безповоротно замінити собою дрібну, в цьому дозволено
сумніватися»33.
Водночас М. Зібер був переконаним, що і у сільськ 'господарському ви
робництві, з точки зору інтересів народного господарства, слід віддавати пе
ревагу артільним об’єднанням34.
Участь М. Зібера в українському кооперативному русі вже досить грун
товно висвітлено у фундаментальній праці з історії цього руху35. Там же
йдеться і про особливість тогочасного кооперативного руху в Україні, яка
полягала в його найтіснішому зв’язку з рухом національним3*. Споживчі то
вариства в містах виникали здебільшого на базі громадівського руху, який
у 60 — 70-х роках XIX ст. в Наддніпрянській Україні живив український
національний рух. Членами Київського споживчого товариства були ак
тивісти Київської напівлегальної громади В. Антонович, № Драгоманов,
В. Беренштам, В. Гнилосиров та інші37. Очевидно, через спілкування з ними
прилучився до діяльності Київської громади (а отже, і до українського
національного руху) голова ради Київського споживчого товариства
М. Зібер. Коли він виїздив у закордонне наукове відрядження, то одержав
від громади відповідальне доручення зустрітися у Львові та Відні з діячами
місцевих осередків національно свідомих українців38. Для цього йому дове
лося змінити традиційний маршрут через Санкт-Петербург. М. Зібер викло
потав дозвіл перетнути кордон Російської імперії на українській території,
під Волочиськом39, щоб одразу ж потрапити до Галичини.
0130-5247. Укр. іст. жури., 1995, М 6 83
Історія, в особах
Виїхав він разом із студентом природничого факультету громадівцем
С. Подолинським, якого захопили напівлегальні напівприватні лекції
М. Зібера з питань економічно! теорії К. Маркса. Шестирічна різниця у віці
не перешкодила встановленню дружніх відносин між двома ідейно близьки
ми молодими людьми40. Вплив же М. Зібера на формування світогляду
С. Подолинського був таким же великим, як і на М. Драгоманова, хоча
порівняно з останнім М. Зібер був на три роки молодший. Академік М. Гру-
шевський називав М. Драгоманова великим приятелем М. Зібера, а С. По
долинського — його ідейним учнем і адептом41. Так само визначили
взаємини М. Зібера із С. Подолинським, який уславив своє ім’я як найкра
щий в Україні автор розрахованих на найширші народні маси ук
раїномовних пропагандистських брошур соціалістичного змісту з елемента
ми популярного викладу економічного вчення К. Маркса, прихильники за
початкованої М. Грушевським в еміграції історичної концепції «українського
марксизму» академік ВУАН М. Яворський, М. 'Гкаченко, Д. Бованекко4*. Ос
танньому належить, гадаємо, найблискучіша і найвлучніша’ узагальнююча
науково-публіцистична характеристика ролі М. Зібера у світовому процесі
пошуків найжиттсвішої соціалістичної теорії. «Син швейцарця, що оселивсь
у Таврі!, і українки, — відзначав, зокрема, Д. Бованенко, — Зібер у своїй
особі якнайкраще відбив тип людини, де перехрещувалися, з одного боку,
українські, з другого — європейські зв’язки. Працюючи на Україні, він був
європеєць; перебуваючи в Європі — зберіг українство».
Виїхавши за кордон, М. Зібер і С. Подолинський насамперед відвідали
Львів, де, маючи повноваження від Київської громади, спілкувалися з
національно свідомими українцями44. У Відні вони зустрілися з діячами ук
раїнського громадського товариства «Січ». Щоправда, М. Зібера ця зустріч
розчарувала безпринципним демагогічно-спекулятивним заграванням
провідних «січовиків» з віруючою молоддю, найбільшим вихвалянням тих
галичан, що виявляли прихильність «до своєї питомої церкви»45. На відверто
вороже ставлення наштовхнулися М. Зібер і С. Подолинський у
цюріхському так званому «руському кружку», який складався з галичан, що
пропагували етнічну тотожність русинів і поляків і повну чужорідність тих
і інших до «монголоїдних» москалів44.
Проте майже вся студентська молодь з Наддніпрянської України, що
тоді жила і навчалася у Ц;спіху, за свідченням М. Драгоманова, була на
строєна по-соціалістичному*7. З нею обидва знаходили повне
взаєморозуміння. З М. Драгомановим, який так само перебував за кордоном
у науковому відрядженні від Київського університету, М. Зібер спілкувався
найчастіше. Вони в один і той же час жили у Флоренції, Цюріху, Парижі,
і обидва в 1873 р. повернулися до Києва. Про поїздку М. Зібера за кордон
М. Грушевський написав так: «Але цілком певно, що і в віденській громаді
поч. 1872 р., і в пізніший цюріхській, і скрізь, де Зіберові доводилось бувати,
між українською молодіжжю в сих роках, розбурханих враженнями Паризь
кої комуни, боротьбою марксистів і бакунінців в Інтернаціоналі і т, ін., —
присутність і слово такого визначного теоретика і глибокого марксиста, як
Зібер, мусили міти велику вагу і значення»48.
Ще більшу вагу і значення мала наукова і громадська діяльність
М. Зібера на батьківщині. Вже з початку 1874 р. він був обраний доцентом
Київського університету, де викладав політичну економію і статистику май
бутнім юристам й історикам49. Економічну теорію К. Маркса він пояснював
слухачкам Жіночих курсів, навчальна аудиторія яких знаходилася на квар
тирі М. Драгоманова . У Київській громаді М. Зібер став, за висловом
М. Грушевського, «оракулом в економічних питаннях, котрими тодішні «гро
мадяни» займались мало і при нагоді жартували з теоретичних освітлень,
які давав Зібер різним практичним питанням (між іншим, він був головою
управи кооперативної крамниці, котру організували «громадяни»)»5'.
Громадівці не цуралися модних у той час соціалістичних теорій, в тому
числі й марксистської. Недарма захисники «єдиної і неподільної» Російської
імперії, звинувачуючи їх у сепаратизмі, цькували за те, що вони, мовляв, но
84 /55/9 0130-5247. Укр. іст. жури, 1995, А*> 6
Історія, в особах
сили в одній кишені Шевченків «Кобзар», а в другій — писання К. Маркса52.
Вороги українства жахалися тим, що воно, за висловом С. Подолинського,
з’єднувало «вчення соціалізму з традиціями і симпатіями, викликаними
місцевим українським націоналізмом, тобто прагненням українського наро
ду, поряд з економічною емансипацією, досягнути ще й політичної та куль
турної самостійності»53. Український громадівський рух С. Подолинський
трактував як соціал-демокрагичний, пошуки ж суспільно-політичних
ідеалів у романтизованому історичному минулому, пов’язаному з козацькою
вольницею, вважав неконструктивними, віджилими і безперспективними .
Захист загальнонаціональних, а не вузькокласових інтересів, утвердження
незалежної демократичної держави, яка гарантує права своїм громадянам,
толерантність у національних і соціально-класових відносинах, ре
формістський шлях боротьби проти бідності — всі ці й інші ідеали майбут
ньої української соціал-демократії55 були притаманні й громадівцям, у лавах
яких реалізовував свою суспільно-політичну активність М. Зібер.
Фундатори ж Київської громади М. Драгоманов і В. Антонович виявляли
крайню обережність, вважаючи культурницьку роботу основною на почат
ковому етапі діяльності громад, а тому й наставляли своїх однодумців: «Го
ловне наше діло культурне і літературне^, у політику не лізти, прокламацій
не писати». Київські громадівці сконцентрували свої зусилля в Південно-
Західному відділі Російського географічного товариства. Під егідою цієї ор
ганізації здійснювалися етнографічні, фольклорні та археологічні експедиції,
скликалися з’їзди, зокрема, 1874 р. у Києві Всеросійський археологічний з’їзд
(на нього вперше запросили вчених — українців з Галичини), було
підготовлено і проведено одноденний перепис населення Києва57. М. Зібер як
професіональний учений-сгатистик взяв у ньому активну участь . 1875 р. у
Києві вийшла в світ праця М. Зібера «Спроба програми для збирання ста
тистичних та економічних відомостей». Вона спрямовувала збирачів стати
стично-економічної інформації та дослідників, покликаних її розтлумачува
ти, вивчати виробництво і споживання у взаємодії, виявляти як кількісні їх
показники, так і суспільні форми59. Теоретична і практична цінність цієї
програми полягала в тому, що вона могла застосовуватися для дослідження
як економічного стану різних територіальних або господарських одиниць
(міста, повіту, галузі промисловості), так і аграрних відносин60. Напевно,
М. Зібер був причетним і до виданої 1874 р. у Києві «Анкети по збору ма
теріалів для вивчення кустарної промисловості та сільських ремесел», яку
мали можливість використати організатори з керівництва Південно-
західним відділом Російського географічного товариства і працівники прове
деного того ж року перепису. В ньому інформації про соціальний і
національний склад населення Києва було виділено найбільше місця61.
Після проведення цього справді новаторського перепису М. Зібер узявся
за популяризацію зібраних переписувачами матеріалів через періодичну
пресу. 1875 р. у газеті «Киевский телеграф» з’явилася його стаття, присвяче
на забезпеченню житлом найбідніших соціальних верств Києва. С. Подолин
ський вважав її однією з кайгостріших в усій тодішній підцензурній пресі
Російської імперії. Адже автор прямо заявляв, «що все, що не роби тепер, ні
до чого не доведе без радикальних економічних змін»62.
1876 р. петербурзький журнал «Знание» у двох номерах опублікував
грунтовне дослідження М. Зібера «Матеріали для спостереження за
суспільно-економічним життям російського міста». Шляхом порівняльного
аналізу він узагальнив статистичні дані двох переписів населення: петербур
зького — 1869 р. і київського — 1874 р. За дорученням загальних зборів і
бюро Південно-західного відділу63 Зіберу довелося обороняти опубліковані
окремою брошурою матеріали перепису від шаленої кампанії цькувань їх в
«Киевлянине» — газеті, близькій до урядових кіл, рупора запеклої велико
державної антиукраїнської пропаганди. Написана М. Зібером відповідь «З
приводу рецензії «Киевлянина» на перепис 2 березня 1874 р> вийшла в світ
1875 року окремою брошурою.
155Н 0130-5247. Укр. іст. журн, 1995, Л*> 6 8 5
Іст орія в особах
В обстоюванні прогресивної суспільно-політичної позиції громадівців
брошура М. Зібера відіграла належну їй позитивну роль» але захистити їх
від репресій царизму не змогла. Вони передусім обрушилися на газету «Ки-
евский телеграф», яку громада зробила своїм негласним друкованим орга
ном і яка, за свідченням М. Драгоманова, нажила собі багато ворогів — «і
своїм радикальством, і своїм українством, і критикою городських і краєвих
справ, і просто конкуренцією «К:гевлянину» . Найактивніших дописувачів
до «Киевского телеграфа» царські власті запідозрили у нелояльності до
Російської імперії.
Для таких висновків далл підстави і публікації М. Зібера, хоч багато з
них друкувалися анонімно або лід псевдонімами. Зокрема, дуже дошкуль
ною виявилася критика ним російського економіста П. Леонарда, який без
застережно вихваляв діяльність великих землевласників Півдня України у
справі виробництва товарного хліба як загальнодержавну і навіть загально
народну, намагався теоретично обгрунтовувати небажаність «надмірного
зростання платні сільськогосподарських робітників», бо це, мовляв, веде до
подорожчання сільськогосподарських продуктів і, зрештою, негативно позна
чається на матеріальному сгановищі трудящих65. У відповідь М. Зібер нага
дав давно доведену класиками англійської школи політекономії істину, що
з підвищенням заробітної плати знижується тільки прибуток, а ціна на про
дукт повинна залишатися незмінною. Розумування П. Леонарда з приводу
того, що сільськогосподарські робітники, мовляв, цілком правомірно мають
довший робочий день, оскільки за характером своєї праці користуються бла
гами природи, М. Зібер глузливо розтлумачив так: «Адже ж це означає со
нячний промінь перекарбовувати, в гроші — і все це загальнонародний
інтерес: — Іі сіопс»66.
Деякі спекулятивно-демагогічні, декларативні, далекі від справжньої на
уки заяви П. Леонарда нагадують сучасні рецепти прихильників шокової те
рапії у запровадженні ринкових відносин. Тому такого актуального звучан
ня набувають сьогодні вбивчо-іронічні висловлювання М. Зібера. Ось хоч би
таке: «Еврика! Пан Леонард всією душею радий був поступитися чим-небудь
своїм робітникам, нічого у світі не пошкодував би для них, та все лихо в
тому, що чим більше їм плати, тим гірше, бачте, їм самим, бо тим дорожче
їм доведеться купувати свою провізію. Бідний, бідний пан Леонард, як жал
куємо ми з приводу того, і^о таке велике самопожертвування залишається
без нагороди в цьому світі» .
ЗО липня 1875 р. на сторінках «Киевского телеграфа» з’явилася нова стат
тя М. Зібера, присвячена огляду робітничого страйкового руху в країнах
Західної Європи. У ній він доводив, що страйки породжуються самою сис
темою великої індустрії, якій «притаманне періодичне напруження і послаб
лення виробничих функцій суспільства залежно від збуту того чи іншого
окремого товару»68.
Напевно, й публікаціям М. Зібера слід «завдячувати», що 1876 р. царські
власті заборонили дальше видання «Киевского телеграфа» з таким обгрун
туванням — «за обговорення в пресі питань державної ваги»69. Тоді ж було
припинено і діяльність Південно-Західного відділу Російського гео
графічного товариства. І щоб назавжди покінчити з українофільством, цар
видав указ про заборону не тільки друкування українських книжок, а й за
везення їх із-за кордону. На карб громадівцям, багатьох з яких вислали з
Києва, поставили і сепаратизм, і націоналізм, і соціалізм, хоча серйозних
підстав для цього не було. Можна цілком довіряти мемуарним свідченням
активістів громади, які заявляли, що її діяльність відбувалася в консти
туційно-правових межах на грунті українських інтересів, що вони, будучи
здебільшого соціалістами в теоретичному плані (на зразок катедер-
соціалістів) і демократами за своїми основними та історичними принципами,
займалися передусім науковою, літературною і педагогічною діяльністю і не
могли обмежувати своїх завдань лише «організацією робітничого класу або
підготоиленяям збройного повстання, щоб захопити владу і «волею народу»
за виразом Герцена, найсуворіше предписати всім свободу»70.
86 / Ш 0130-5247. Укр. іст. жури.„ 1995, № б
Іст орія в особах
Таку цілком об’єктивну, всебічно виважену характеристику Київської
громади та її діячів дали авторитетні учасники українського національного
руху О. Русов і Ф. Вовк, коментуючи публікацію в 1907 р. таємного жандар
мського документа. В тому документі, складеному 1880 р., згадувався і
М. Зібер, який разом з М. Драгомановим емігрував за кордон71. Справді,
обидва, виїхавши наприкінці 1875 р. до Швейцарії, врятувалися від
кримінальних переслідувань з боку властей. Однак пильного ока царської
охранки діячі першої української політичної еміграції не уникли й за ме
жами Російської імперії, У картотеці піднаглядних департаменту поліції у
Петербурзі значилося: «Зібер (Мик. Ів.), кол. професор Київського
університету, — Належить до числа визначних діячів соціальної рево
люційної партії за кордоном»72.
Однак М. Зібер ніколи не був революціонером-радикалом ні в громадсь
ких, ні у наукових справах, хоча завжди брав активну участь у суспільно-
політичному житті і як учений, і як громадянин загальнолюдського масш
табу, і як патріот України. Один з його земляків член Одеської громади
Д. Овсянико-Куликовський, який зустрічався з ним за кордоном, пригадував
пізніше різко негативні висловлювання М. Зібера з приводу російського на
родницького руху, що захопив своїм впливом і Україну. «Я добре пам’ятаю,
— писав, зокрема, він, — його палкі промови на адресу всіх тогочасних
фракцій — «мирних пропагандистів», «лавристів», «бунтарів», «якобінців»,
«бакуністів». — Люди вони хороші, але в науковому соціалізмі та у
політичній економії нічого не тямлять від А до 2 (так любив висловлюва
тися М. Зібер.) Неуки! Утопісти!... Ця, така на вигляд сувора і статечна, лю
дина була наділена душею ніжною і хворобливо-чутливою до всього зла
людського існування і до важких ударів життя»73.
Високі моральні риси вченого, який по-справжньому проймався болями
людства і свого народу, відзначав у М. Зібера і його колега по Київському
університету професор О. Романович-Славатинський: «Він якось трепетно і
лихоманково ставився до явищ життя і до питань науки, яка уявлялася
йому царственою богинею, до ніг якої він готовий був падати ниц з постом
і молитвою. Чистокровний ідеаліст, він не здатний був ні до якої оборудки
і до компромісу: гидливо і нетерпимо він ставився до всього, що не
відповідало його суто пуританським вимогам»74. У тому ж дусі висловлю
вався про М. Зібера і його сучасник та колега за фахом російський учений-
економіст О. Чупров: «Микола Іванович готовий був цілі місяці просидіти
над якою-небудь важкою проблемою з теорії обміну та розподілу народного
багатства і цілі дні просперечатися і проговорити про неї»75.
Капіталістичний лад, об’єктивно утверджуваний у Російській імперії,
М. Зібер сприймав як закономірний і прогресивний. Коментуючи припису
ване йому висловлювання про виварювання селян у фабричному котлі, один
з перших російських марксистів М. Федоссєв влучно зазначив, що воно, оче
видно, є теоретичним припущенням, зробленим, щоправда, на твердому пе
реконанні, «— що за певних суспільних відносин, при тих суспільних силах,
які були на Русі і внаслідок бідування яких здійснилася реформа 19 лютого
з усіма її економічними та іншими наслідками, що за цих відносин і сил
Росія обов’язково пройде через стадію капіталізму- а отже, «російський му
жик вивариться у фабричному котлі» і з нього тоді тільки буде людина у
розумінні, яке надавав цьому слову М. І. Зібер. М. І. Зібер багато в чому мав
рацію...»76.
М. Зібер не припиняв напруженої наукової роботи і в еміграції. Він пра
цював у бібліотеках Швейцарії, Франції, Англії. У Лондоні в одному з
найбільших книгосховищ світу — Британському музеї — особисто познайо
мився з К. Марксом і Ф. Енгельсом77. Результати опрацювання першоджерел
негайно оформляв у вигляді статей на різні теми. Не припиняв
співробітництва з прогресивною петербурзькою пресою. Протягом 1876 —
1885 рр. у журналах «Слово», «Знание», «Отечественнме записки», «Вестник
Евротш», «Русская мьісль», «Юридический всстник» опублікував ряд науко
вих економічних, соціологічних, історичних та правознавчих статей. При на-
/5\$7У 0130-5247. Укр. іст. жури„ 1995, N° б 87
Історія, в особах
годі нагадував читачам про волелюбні традиції українського народу, як, на
приклад, в опублікованій у журналі «Слово» 1879 р. рецензії на історичну
працю П. Соколовського про землеробську колонізацію степових окраїн Мо
сковської держави в XV — XVI ст. М. Зібер рішуче виступав проти тра
диційного погляду російської офіційної історіографії на козаків, зокрема й
запорізьких, як на звичайних розбійників. Цей погляд уперто насаджував
царський уряд, який «навмисно і систематично старався їх чорнити, вистав
ляючи своїми ворогами і супостатами». М. Зібер натомість переконував, що
це були люди, «які вирішили за краще терпіти злигодні безпритульного блу-
кацького життя, ніж підкоритися пригнобленням, _ звичайно, найсильніші
і, мабуть, найобдарованіші особистості»73.
В еміграції М. Зібером написані і такі фундаментальні праці, як «Твори
Давида Рікардо з додатками перекладача» та «Нариси первісної економічної
культури», видані у 1882 — 1883 рр. відповідно у Петербурзі й Москві, На
основі скрупульозного вивчення величезного етнографічного матеріалу на
родів світу, в тому числі й українського, він довів, що колективна громадсь
ка власність на землю була універсальним фактом історичного життя
різних народів на ранніх ступенях їх суспільного розвитку.
Не поривав в еміграції М. Зібер і творчого співробітництва з М. Драго-
мановим. Коли останній став у Женеві редактором спрямованої проти само
державної влади російського царизму загальноросійської газети «Вольное
слово» (1881 — 1883 рр.), він запросив до участі в ній і свого друга. М. Зібер
охоче відгукнувся на це прохання. Тематика його статей у «Вольном слове»
була та сама, що і в «Киевском телеграфе», — соціально-економічна. Вчений
зробив глибокий порівняльний аналіз фабрично-заводського законодавства в
Російській імперії та у Швейцарії, популяризував ощадно-позичкову справу,
поширену в західноєвропейських країнах; затаврував «патріотично-реакційні
заходи» російського царизму щодо земельного устрою землеробського насе
лення як спробу насадження наглядацьких законів «про посилені охорони,
військові суди та інші недоброї пам’яті установи останнього дворіччя»; вка
зав на моральну ущербність поширеного в умовах ринкових відносин вихо
вання дітей не на вжитковій цінності предметів з їх живими і природними
властивостями, а на «міновій їх цінності, яка спонукає наживи; критикував
працю академіка В. Безобразова «Народне господарство в Росії» (СПбп 1882)
як науково неспроможні «розмови на московсько-патріотичну тему», автор
яких «з особливою, хоча й зовсім беззубою зловтішністю, ставиться до вся
кого прояву свободи думки»79.
М. Зібер не піддавався емоціям «надмірної ненависті до капіталізму»,
але й не апологетизував його, сприймаючи цей спосіб організації еко
номічного життя як універсальне явище, що виникає і утверджується на
певній стадії розвитку суспільства. «Протидіяти шкідливим наслідкам
капіталізму слід, — досить категорично заявляв учений на сторінках «Воль
ного слова» у своїй статті «Капіталізм у Росії», — але думати про повне його
усунення^ поки він не усунеться сам, означає думати підняти самого себе за
волосся» . Порівнюючи процес первісного нагромадження капіталу в
Західній Європі і Російській імперії, М. Зібер нагадав про надзвичайно важ
ливий спосіб нагромадження, властивий виключно Росії, як стародавній, так
і новій, а саме — про хабарництво і казнокрадство, за допомогою якого об
щинне і неподільне майно мільйонами переходить у приватне майно окре
мих осіб і тут служить джерелом капіталізму. «Якби можна було навести
цифру російських капіталів, складених таким чином, — писав він, — то во
ни здивували б своїми розмірами Західну Європу»31. М. Зібер відзначив, що
у жодній капіталістичній країні робітництво не зазнає стільки страждань,
як у Росії, і застерігав проти необачної беззастережної заохочувальної
політики російського уряду щодо іноземних капіталів32.
Зрозуміла річ, М. Зібер навіть передбачити не міг, що його висновки і
застереження з приводу історичного процесу утвердження капіталістичних
ринкових відносин можуть бути такими актуальними наприкінці XX ст., ко
ли народи Східної Європи, в тому числі й український, повертаються до по-
88 /ЯЛТУ 0130-5247. Укр. іст. жури.ч 1995, Л& 6
Іст орія в особах.
чатків соціально-економічного розвитку кінця XIX ст. Адже вчений не по
бачив і багатьох реалій цього самого історичного процесу стосовно рубежу
XIX — XX ст. Напружена розумова праця, щире вболівання за долю
Батьківщини, неналагоджене сімейне життя після одруження з Надією Шу
мовою — студенткою-медичкою Бернського університету*3 — все це
підірвало здоров’я М. Зібера. Лікарі діагностували повільно прогресуючий
параліч центрального мозку. Вже з 1884 р. він не міг нормально жити і пра
цювати, і стара мати виклопотала дозвіл на перевезення хворого додому, в
Крим. У Ялті оточений піклуванням матері і сестри, невиліковно хворий
Зібер прожив ще майже чотири роки. Помер він 28 квітня (10 травня) 1888 р.
Там же, у Ялті, його й поховали*4.
Публікації М. Зібера у періодичній пресі та окремі монографічні видан
ня не один раз перевидавалися як до 1917 р., так і пізніше у Петербурзі,
Одесі, Москві. Історіографічне значення їх беззаперечне. Це був певний етап
у розвитку гуманітарних наук, і насамперед, економічної — як у Росії, так
і в Україні. Протягом усього свого життя М. Зібер писав і друкувався лише
російською мовою. Української наукової термінології тоді ще не було вироб
лено, як не існувало й україномовних періодичних ьидань. Однак, як
патріот, учасник українського громадівського національного руху, М. Зібер
надавав першорядного значення знанню української мови і спілкуванню
нею інтелігенції з народними масами. У мемуарах народника — землеволь-
ця К. Котова зафіксовано такий багатозначний епізод його розмови за кор
доном із М. Зібером: «Браво, українець! Недарма Драгоманов говорив мені
про вас, як про такого, що подає великі надії. Адже Ви здебільшого прожи
вали на хуторі і чудово володієте українською. Чого ліпше й бажати. А
знання народної мови — головний чинник у діяльності агітатора»85.
Отже, М: Зібер був справді національно свідомим українським патріотом, у
чому вирішальний вплив на нього, безперечно, справили його найближчі
друзі — N1 Драгоманов і С. Подолннський. У свою чергу, на розуміння ними
історико-економічних процесів у суспільстві, вироблення соціалістичних по
глядів мав неабиякий вплив Зібер. Адже ортодоксальний марксизм не прижив
ся в українському національному русі, а трансформувався у так званий «ук
раїнський марксизм», або «український соціалізм» (точніше — «громадівський
соціалізм»), теорія якого остаточно оформлялася на сторінках заснованих
М. Драгомановим українського емігрантського збірника, згодом журналу «Гро
мада» (1877 — 1881 рр.). Ця теорія спиралася як на ідеї західноєвропейських
соціалістичних учень, так і на народну побутову традицію громадського життя
в Україні та суспільно-політичну думку самого українського народу.
Ортодоксальний марксизм з його основним «державно-економічним на
прямом», який нівелював інтереси окремих осіб і націй, був неприйнятний ні
для М. Драгоманова, ні для М. Зібера. Обидва розглядали соціалізм і демок
ратію як взаємопов’язані поняття і явища, були переконані в тому, що
соціалістична суспільно-політична думка лише тоді може принести практич
ну користь своєму народу, коли зважатиме на його національні особливості86.
Уже в «Передньому слові» до «Громади» 1878 р. було сформульоване кре
до «громадівського соціалізму»: насамперед підкреслювалося, що «у/с-
роінський соціалізм не партія, а громада», висувалося першочергове завдання
українських громадівців — працювати в масах над тим, щоб Україна «як
скорше покрилась цілою сіткою зчеплених один з другим тсхзаришів і то
вариств, робітників українського громадства, з котрим найбільше людей бу
ли б й товаришами в мужицьких громадах»87. Майбутній соціально-еко
номічний і політичний лад України уявлявся прихильникам «гро
мадівського соціалізму» як федерація робітничих і землеробських громад,
заснованих на асоційованій власності і колективній праці їх учасників. Не
можна не помітити тут впливу кооперативних ідей, які незмінно обстоював
і популяризував М. Зібер і які перегукуються із сьогоднішніми завданнями
розвитку народного господарства України, спрямованими як на заохочення
ініціативи дрібного виробника, так і на створення асоціацій трудових колек
тивів окремих підприємств.
/5-57У 0130-5247. Укр. іап. журн, 1995, N9 6 89
Іст орія в особах
1 Т к а ч е п к о М. М. І. Зі бер у Києві (1864 — 1876) // Ювілейний збірниг. на пошану
академіка Михайла Сергійовича Груиіевського. — К., 1928, — С . 350.
2 С л а 6 ч е н к о М Пиколай Иванович Зибер // Зибер Н. И. Очерки первобьгпюй
зкономической культури. — Одесса, 1923. — С . VII — VIII.
3 Т к а ч с н к о М. Назв, стаття. — ,С . 350.
4 Б у н г е М. X. // Радянська енциклопедія Історії України. — К., 1969. — Т. 2. — С .
217.
3 В и і а н о в и ч ї . Історія українського кооперативного руху. — Нью-Йорк, 1964. —
С . 41.
Т е п л и ц ь к и й В 11. Буржуазно ліберальна економічна думка на Україні в 60-ті
роки X IX ст. // 3 історії економічної думки на Україні. — К., 1961. — С. 48 — 49.
7 3 и б е р // Русекий биографический словарь. — Петроград, 1916. — Т. 7. Ж а б о-
к р и т с к и й * 3 я л о в с к и й. С 369.
* І* о м н і у в и ч С л а й п и її с к и її А. Голос старого профессора. — Киев, 1903.
— Вьнг. 2.
9 Протокол заселення Совета Университега Си. Владимира 19 ноября 1871 года // У ни
верситетские известия ~ 1872. № і •• С. 51; II е х а н о в е ц к и й Г. Н . Зибер. Теория
цениости и капигала Д . Рихярдо в свкзи с лозднейшими дополнениями и разьяснениями:
Опит критико зкономического иссле.чсвания І і Университетские известия. — 1871. — № 12. —
С. 1 - 2.
10 11 е х а н о к е ц к и й Г М. Краткий обзор политической зкономии / / Университетские
известия. — 1866. — № 3. — С. 4, 7.
Н. 3. [З и б е р Н.) Ф. Лассаль скьозс очки г. Б. Чичерина / / Слово. — 1878. — № 4. —
12 С м о л і й Б. А, С а р б е й В, ! \ X м і л ь І. С .Д у л ь ч и ц ь к и й С. В. Україна:
діалектика національного розвитку. — К., 1989. — Препринт № 7. — С. 16.
13 Р е у з л ь А. Л. Русская зкономическая мьісль 60 — 70-х годов XIX века и марксизм.
— М 1956. — С. 338.
14 Марксизм: рго и сопіга. - - М„ 1992. — С. 3.
15 М а р к с К. Капітал. Критика політичної економії. — Т. 1 / / Маркс К., Енгельс Ф. —
Твори. - М., 1960. - Т. 23. - С. 20
16 Университетские известия. — 1871. — № 12. — С. 3.
17 3 и б с р И. И. Избранньїе зкономические лроизведения в двух томах. — М., 1959. — Т.
1. — С. 315.
18 Там же. — С. 343.
19 Папа римский; «В мире єсть ядро ис.-:інм»' / / Известия. — 1993. — 9 нояб.
20 3 и б е г) Н. И. Избранньїе зкономические произведсния в двух томах. — Т. 1. — С. 695,
717.
21 Там же. — С. 685, 722.
22 II а г а л о в Н. А ііьїдіікчцийся русский зкокомист Н. И. Зибер і/ 3 и б е р Н. И.
Избранньїе зкономические произведсния в двух томах. — Т. 1. — С. 4, 10, 21, 27.
3 Д е й ч Л. За полвека. — М.; Л., 1926. — С. 59.
24 Очерки истории исторической науки в СССР. — М., 1960. — С. 264.
25 Iі с у з л ь А. Л. Указ. соч. — С. 294.
^ К л с й н б о р т Л . М. Николай Иванович Зибер. — ГІг„ 1923. — С. 13.
' Д р а г о м а н о в М. Аатобиографическая заметка / / Драгоманов М. П. Літературно-
публіцистичні праці у двох томах. — К., 1970. — Т. 1. — С. 51.
28 История русской зкономической мьісли. — М., 1960. — Т. 2: Зпоха домонополисгиче-
ского капитализма, часгь вторая. — С. 64, 76.
27 В и т а н о б и ч І. Назв, праця. — С. 64.
30 3 и б е р Н. О потребительских общеетвах / / Киевский телеграф. — 1869. — 19 февр.
31 3 и б с р Н. Потреби гельские общества. *— Киев, 1869. — С. 38, 42.
Отчет магистра политической зконо.чии Николая Зибера о пробиваним за границею с
яньапя по октябрь 1872 года / / Университетские известия. 1873. — № 8. — С. 23, 27, ЗО, 45.
3 Там же. —■ С. 49, 50, З и б е р Н И. Зкономические зскизьг / / Зибер И, И. Соч. — СПб.,
19СЮ. — С. 422, 465.
и Н. 3. (З и б е^р Н.| Артели табачьии в г. Межине Черниговской губернии / / Киевский
телеграф. — 1875. - - 31 янв.
В и т а н о в и ч І. Назв, праця. — С. 67.
36 Там же. — С. 64.
37 Р я б і н і н - С к л я р е в с ь к и й О. Київська громада 1870-х рр. / / Україна. —
1927. — Ки. І — 2. — С. 144
Б о в а н е н к о Д. С До історії політичної економії на Україні / / Ювілейний збірник
па пошану академіка Дмитра Йваповича Баталія з нагоди сімдесятої річниці життя та п'ятде
сятих роховин наукової діяльності. — К , 1927. — С. 1086.
39 Протоколи заседаний Совета / / Университетские известия. — 1872. — № 1. — С 27.
З я у п к о С. М. Сергій Подолипський — вчений, мислитель, революціонер. — Львів,
1990. ~ С ІЗ — І4.
Г р у ш е в п> к и й М. З починів українського соціалістичного руху. Мих. Драгоманов
1 Женевський соціалістичний гурток — Відень, 1922. — С. 13, 15.
42 Там же. — С. 15.
*3 Б о в а н е н к о Д . Є. Назв, стаття. — С. 1086 — 1087.
Д р а г о м а н о в М. Переписна з Мелітоном Бучинським, 1871 — 1877 / Зладнав
М. Павлик. — Львів, 1910. — С. 84.
90 /5\$/У 0130-5247. Укр. іст. журнп 1996, б
Іст орія в особах.
45Д р а г о м а н о в М . Австро-руські спомини, 1876 — 1877 / / Д р а г о м а я з в М. ,
Літературно-публіцистичні праці у двох томах. — К., 1970. — Т. 2. — С. 182 — 183.
46 Там же. — С. 183 — 184.
47 Там же. — С. 184.
^ Г р у ш е в с ь к и й М . Назв, праця. — С. 15.
49Д р а г о м а н о в М . Назв, праця, -г С. 216.
50 Б о в а н е н к о Д. Є. Назв, стаття. — С. 1086.
51 Г р у ш е в с ь к и й М . Назв, праця. — С. 15.
52 Ж и т е ц ь к и й П. З історії київської української громади: Промова на Шевченкових
роковинах / / Записки Наукового товариства ім. Шевченка. — 1913. — Хн. 4. — С. 183.
53 П о д о л и н с ь к и й С . Спогади / / Вибрані твори. Упорядкування матеріалів та
бібліографія Р. Сербина. — Монреаль, 1990. — С. 87.
54 Там же. — С. 52, 55, 61.
55 П о п о в и ч М. Соціал-демократія — політичне майбутнє України / / Вісті з України.
— 1994. — № 3. — С. 14.
56 Д р а г о м а н о в М. Переписка з Мелітоном Бучинським. — С. 262.
57 К р а в е ц ь О. М. Південно-західний відділ Російського географічного товариства / /
Народна творчість та етнографія. — 1973. — № 2. — С. 60 — 66
58 Т к а ч е н к о М. Назв, праця. — С. 355.
59 К о р н і й ч у к Л. Я. Суспільно-політична думка на Україні в 70-х роках ХЇХ ст. —
К„ 1971. — С. 113.
60 Д м и т р и ч е н к о В. С. Соціалістична думк;< на Україні в 70-х — на початку 80-х
років ХЇХ ст. — К, 1974. — С. 117.
61 Історія Києва: У трьох томах, чотирьох книгах. — К„ 1986. — Т. 2 — С. 252.
62 П о д о л и н с ь к и й С. Листи до В. Смирнова / / Вибрані твори. — С. 71.
лз Т к а ч е н к о М . Назв, стаття. — С. 355, 356.
м Д р а г о м а и о в М . Назв, праця. — Т. 2 — С 246.
65 К о т П. П. Економічна платформа газети «Киевский телеграф» (7()-ті роки ХЇХ ст.) / /
З Історії економічної думки на Україні. — С. 91.
^ N [3 и б е р1 Рецензия на статью П. С . Леопарда «О найме рабочих в сельском хозяй-
стве* І і Киевский телеграф. — 1875. — 21 февр.
6 Там же.
68 N [3 и б е р]. По Европе // Киевский телеграф. - - 1875. — ЗО июля.
69 Русская периодическая печать, 1702 — 1894: Справочник. — М , 1959. — С . 381
70 Р у с о в А. А, В о л к о в Ф . К. Лримечания к части «Свода», касающейся «сообщества
украинофилов» // Бьілое. — 1907. — № 6. — С. 153.
71 Свод указаний, данньїх некоторьіми из арестозанньїх по делам о государственньїх пре-
ступлениях (май 1880 года) // Бьілое. — 1907. —- № 6. — С . 120.
72Р я б і н і н - С к л я р е в с ь к и й ( ) . З революційного українського руху 1870-х рр.
в добу тимчасових генерал-губернаторів // За сто літ. — 1927. — Кн. І. — С . 162.
" О в с я н и к о - К у л и к о в с п і й Д . Н. Воспоминания. — П гп 1923. — С . 146.
74Р о м а н о в и ч - С л а в а т и н с к и й Л . В. Н. И. Зибер и А. Е. Назимов П Русские
ведомости. — 1902. — 19 нояб.
75 Ч у п р о в А. И. Н. И. Зибер // Казанский биржевой листок. — 1888. — 13 мая.
76 Из неизданного литературного наследства. Н. Е. Федосеев І І Литературное наследство.
— 1933. — № 7 — 8. — С. 186 — 188.
77 К. Маркс, Ф. Знгельс и революционная Россия. — М., 1967. — С 439; Русские современ-
ники о К. Марксе и Ф. Знгельсе. — М„ 1969. — С. 192, 193.
78 3 и б е р Н. И. К истории русской обшииьі і і Избранньїе зкономические произведения
в двух томах. — Т. 2. — С. 691 — 692.
~9 П. С. [З и б е р Н.) Капитализм в России / / Вольное слово. — 1882. — № 41; П. С. Фаб-
рнчньїй закон в России / / Там же. — № 42; П. С. Фабричньїе рабочие в Швейцарии / / Там
же. — № 45; П. С. Новая язва капитализма. Школьньїе сберегательньїе кассьі в Швейцарии и
во Франции / / Там же. — № 46; П. С Вольньїс люди Здпадного края и новьій закон о них
/ / Там же. — № 49; П. С. Кладезь официальной учености («Наролное хозяйство в России»
В. П Безобразова, дейсть. члена Имп. Акад. наук. СПб., 1882) / / Там же. — 1883 — N9 56.
80 3 и б е р Н. И. Капитализм в России / / Избранньїе зкономические произведения. — Т.
і а та лчь. — ііи.'.
82 Там же. — С. 665, 673.
83 М и щ е н к о Л. З минулого століття. Спомини / / За сто літ. — 1929. — Кн. 4. — С.
111 - 112.
84 М и х - в ь. Зибер Н. И / / Русский биографический словарь. — Т. 7. — С. 370 — 371.
85 К о т о в К. Записки землевладельца. — Харьков, 1925. — С. 39.
86 С а р б е й В. Г.. З а х а р о в а 1. В. Соціалістичні ідеї у світогляді М. П. Драгомаиова
/ / Штрихи до наукового портрета Михайла Драгомаиова. 36. наукових праць. — К^ 1991. —
С. 69 — 71.
87 Д р а г о м а н о в М. «Переднє слово» до «Громади* 1878 / / Груціевський М. З починів
українського соціалістичного руху.» — С. 142
/55М 0130-6247. Укр. іст. журнч 1995, б 91
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213871 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-15T13:48:30Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Сарбей, В.Г. 2026-02-19T08:30:29Z 1995 Микола Зібер у контексті своєї й нинішньої епохи / В.Г. Сарбей // Український історичний журнал. — 1995. — № 6. — С. 79–91. — Бібліогр.: 87 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213871 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історія в особах Микола Зібер у контексті своєї й нинішньої епохи Николай Зибер в контексте своей и нынешней истории Article published earlier |
| spellingShingle | Микола Зібер у контексті своєї й нинішньої епохи Сарбей, В.Г. Історія в особах |
| title | Микола Зібер у контексті своєї й нинішньої епохи |
| title_alt | Николай Зибер в контексте своей и нынешней истории |
| title_full | Микола Зібер у контексті своєї й нинішньої епохи |
| title_fullStr | Микола Зібер у контексті своєї й нинішньої епохи |
| title_full_unstemmed | Микола Зібер у контексті своєї й нинішньої епохи |
| title_short | Микола Зібер у контексті своєї й нинішньої епохи |
| title_sort | микола зібер у контексті своєї й нинішньої епохи |
| topic | Історія в особах |
| topic_facet | Історія в особах |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213871 |
| work_keys_str_mv | AT sarbeivg mikolazíberukontekstísvoêíininíšnʹoíepohi AT sarbeivg nikolaizibervkontekstesvoeiinynešneiistorii |