О. П. Оглоблин (Закінчення)
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1995 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213872 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | О. П. Оглоблин (Закінчення) / І.В. Верба // Український історичний журнал. — 1995. — № 6. — С. 92–102. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860291258289750016 |
|---|---|
| author | Верба, І.В. |
| author_facet | Верба, І.В. |
| citation_txt | О. П. Оглоблин (Закінчення) / І.В. Верба // Український історичний журнал. — 1995. — № 6. — С. 92–102. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-19T18:39:12Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПОРТРЕТИ ІСТОРИКІВ МИНУЛОГО
І. В. Верба (Київ)
О. П. Оглоблин*
На час роботи О. П. Оглоблина б Інституті історії припадає і відновлення
його професорсько-викладацької діяльності у вищих учбових закладах Ук
раїни. Так, протягом 1941 р. вік очолював кафедру історії України Київського
державного університету (КДУ) а з 1 листопада 1939 р. займав і відповідну
посаду в Одеському державному університеті 2. У цих вузах Олександр Пет
рович читав курси з історії України та різноманітні спецкурси, головним чи
ном історію народного господарства, гетьманщини, історіографію тощо.
О. П. Оглоблин працював і в Українському науково-дослідному інституті
педагогіки, де в 1938 — 1941 рр. очолював відділ методики історії 5. За той
час побачили світ його праця «Збірник матеріалів з історії Західної України
для середньої школи» і невеличка методичка «Визвольна боротьба ук
раїнського народу проти шляхетської Польщі та місце її в курсі історії СРСР
для середньої школи». Аналізуючи процес творчої праці О. П. Оглоблина
тих часів сьогодні, ми бачимо, що якість всього зробленого дослідником зни
жувала багатотемність. Через це чимало своїх наукових починань він так і
не зміг завершити.
Останні передвоєнні роки, крім творчої науково-педагогічної роботи,
принесли історику і довгі місяці хвилювання. Ще 4 листопада 1939 р. ВАК
СРСР прийняв рішення про перезатвердження всіх наукових ступенів, і О.
ТІ. Оглоблин вимушений був (у котрий раз) доводити свій високий творчий
статус Майже весь 1940 рік він витратив на підтвердження свого докторства
від КДУ та ІІУ АН УРСР \ а згодом отримав і відгук про власну наукову
діяльність, написаний співробітником Інституту історії СРСР, членом-корес-
пондентом АН СРСР В. І. Пічетою. Московський учений високо оцінив нау
ковий хист, ерудицію й обізнаність О. П. Оглоблина з джерелами. Особливо
він наголосив на тому, що Олександр Петрович є автором £ монографій та
32 статей (не рахуючи рецензій) з питань історії української фабрики, і вод
ночас наполягав на псрезатвердженні його наукового ступеня доктора
історичних наук 5. Нарешті, в лютому 1941 р. Вчена рада Інституту історії
СРСР виступила з клопотанням перед ВАКом про надання О. П. Оглоблину
згаданого наукового ступеня без захисту докторської дисертації. Як можна
здогадатися з листа В. І. Пічети до Н. Д. Полонської-Василенко від 16 лютого
1941 р., засідання з цього приводу проходило досить бурхливо. Проти О. П.
Оглоблина виступили московські вчені, професори Г. М. Панкратова, О. А.
Савич и С В. Бахрушин, які хоча й визнавали наукові досягнення історика,
все ж більш акцентували увагу на його помилках. На захист Олександра
Петровича виступили М. Л. Рубінштейн та В. І. Пічета, яким вдалося
відстояти вченого з допомогою акад. Б. Д. Трекова 6. Кінець кінцем 2 березня
1941 р. ВАК присвоїв О. П. Оглоблину науковий ступінь доктора історичних
наук . Фактично вдруге було підтверджено високий науковий статус уче
ного, його фаховий рівень. Перед ним, як і в попередні роки, відкривалося
широке поле для науково-педагогічної діяльності, виростали нові обрії для
творчих вершин, в недалекому майбутньому маячив й академічний Олімп,
до якого він впритул підійшов в 1941 р. Але цим планам ке судилося
здійснитися. На заваді стала війна.
В перші місяці військового лихоліття почалася евакуація академічних
установ, складалися списки науковців для від’їзду. Як свідчить вже згадана
нами Н. Д. Полонська-Василенко, цей процес в Академії проходив вибірково:
♦ З а к і н ч е н н я . Початок див.: УІЖ. - 1995. — № 5.
92 Ш і ї 0130-5247. Укр. іст. жури„ 1995, Л*> 6
Портрети істориків минулого
за таємним наказом вивозили тільки академіків із сім’ями та видатних на
уковців 3. За спогадами сучасників, які зустрічали О. П. Оглоблина в ті бу
ремні дні, вченого так і не включили в ці реєстри 9. Нам здається, що за тих
умов його могли записати хіба що до інших списків, в які потрапили деякі
вчені Академії й, насамперед, академіки А. Ю. Кримський та К. О. Студин-
ський~ На щастя, цього не трапилось. Остання лаконічна посвідка, видана
Олександру Петровичу 16 вересня 1941 р. тодішнім директором ЇІУ АН УРСР
С. О. Сенченком, засвідчила, що він є працівником цього інституту й обіймає
посаду старшого наукового співробітника ! .
З вступом німецьких частин до Києва, як наголошують закордонні
біографи дослідника, українська громада запросила проф. О. П. Оглоблина
на відповідальний поет голови Київської міської управи (КМУ) й члена Ук
раїнської національної ради п. Аналізуючи дії Олександра Петровича в ті
дні, можна констатувати, що КМУ він очолив свідомо й добровільно. Важко
сказати, які чинники вплинули на це рішення вченою. Можливо, він хотів
більш дієво реалізувати свій громадсько-політичний та науковий потенціал.
Очевидно, йому пригадався приклад акад. Д. І. Багалія, який, хоч і за інших
умов, головував у Харківській управі. Нам здається, що серед більш як 1000
науковців Києва, які залишились в окупації, саме О. Гї. Оглоблин був най-
придатнішою для німецької адміністрації кандидатурою на посаду першого
голови КМУ. Такі його особисті якості та обставини життя, як молодість,
часткове знання німецької мови, організаторський хист, позапартійність,
зв’язки й обізнаність з науково-громадськими колами Києва, високий науко
вий статус, ореол жертви більшовицького уряду, зрештою, амбіціозність
створювали йому в очах нової влади більш привабливе реноме в порівнянні
з іншими науковими і громадськими діячами. 6 тижнів (з 23 вересня по 29
жовтня 1941 р.) за згодою німецького командування він керував КМУ 12 Це
був вкрай складний час. Після відходу Червоної армії всі ланки громадсь
ко-політичного, економічного й культурного життя Києва не
функціонували. Про катастрофічний стан української столиці пишуть
свідки тих подій 1. Тому не дивно, що О. П. Оглоблин, як голова КМУ,
піклувався про відродження української святині. За завданням окупаційної
влади міські урядовці на чолі з вченим складали списки воєнних об’єктів
Києва та його околиць, писали доповідні записки про стан і діяльність
міських підприємств, організовували роботу мережі українського
радіомовлення . Є дані, що за участю голови КМУ був створений комітет
взаємодопомоги полоненим і хворим у Білій Церкві . За спогадами оче
видців, міській адміністрації вдалося відновити рух трамваїв, налагодити ро
боту електростанції^ водогону, телефонної мережі, сформувати програму
культурного життя .
Значною заслугою вченого були спроба відродження Української Ака
демії наук (УАН) та розгортання роботи науково-дослідних осередків міста.
20 жовтня 1941 р. історик скликав нараду вчених, яка відбулася в
приміщенні Будинку УАН (вул. Володимирська, 55) 17. На ній було декларо
вано про відновлення Академії наук, призначено тимчасово її Президію, а
також затверджено штат керівників відділів і окремих науково-дослідних
інститутів. Зокрема, директором Інституту хімії було призначено акад.
В. О. Плотникова (водночас Президент УАН), Інституту мінералогічної сиро
вини — акад. Б. С. Лисіна (член Президії), Інституту органічної хімії —
акад. В. П. Шапошникова (член Президії), Археологічного інституту — проф.
Н. Д. Полонську-Василенко, Історичного інституту — доктора М. У. Андру-
сяка тощо ,8. О. П. Оглоблин посів членство в Президії УАН як керівник
Історико-філологічного відділу 19. Хоча роботу названа установа так і не
розгорнула, все ж цю сторінку життя Олександра Петровича не варто
ігнорувати.
Слід сказати й про інші за своїм спрямуванням заходи, що мали місце
в Києві, коли О. П. Оглоблин головував у КМУ. Так, остання видавала роз
порядження про збір серед єврейського населення майна, одягу, білизни,
взуття, засобів виробництва та передавала все це міській комендатурі. Скла
155іV 0130-5247. Укр. іст. журн,„ 1995, № б 93
Портрети істориків минулого
дались і списки заарештованих євреїв 20. Найбільшою трагедією тих днів
стали масові розстріли єврейського населення в урочищі Бабин Яр. За
свідченням сучасних дослідників даного питання, саме урядовці КМУ обра
ли це місце . Ми не маємо прямих доказів участі О. IX Оглоблина в цих
репресивних діях німецького командування, але, безперечно, що, як голова
Київської міської управи, він несе відповідальність за все, що тоді
відбувалось в місті. Зрештою, зазначимо, що, звинувачуючи О. П. Оглоблина
в трагедії, яку зазнало українське єврейство, не можна забувати і про голо
вний чинник розстрілів — німецьку антисемітську політику. Згодом профе
сор залишив обер-бургомістерство в зв’язку з арештом його заступника
В. Багазія, звинуваченого новими хазяями в махінаціях з квартирами та
майном розстріляних євреїв *2
З 17 квітня по 18 листопада 1942 р. Олександр Петрович очолював Му-
зей-архів переходової доби історії м. Києва г\ За досить короткий термін
0. П, Оглоблину вдалося зібрати в цьому закладі видатних представників
науки і культури, таких, як історик Н. Д. Полонська-Василенко, архітектор
1. В. Моргілевський, мистецтвознавець С. О. Гіляров, літературознавець
В. В. Міяковський, археолог П. П. Курінний та ін. Олександр Петрович вис
тупив ініціатором зібрань архівних матеріалів, фотознімків, картин, усних та
письмових свідчень, які б фіксували злочини більшовицького режиму. За
його ж пропозицією готувалась і виставка «Руйнування більшовиками куль
турних пам’яток у м. Києві» 24. Однак, продекларувавши спочатку
підтримку українського національного руху, німецьке командування згодом
негативно поставилося до діяльності наукових осередків, зокрема, Музею-
архіву, й невдовзі його було закрито. Як свідчить сучасний історик М. В. Ко
валь, головний «культурфюрер» Києва доктор Бенцінг залишився незадово-
лений експонатами музею, переважна більшість яких ілюструвала процес
відбудови столиці, українськими установами 2'\ Очевидно, на цій хвилі бо
ротьби з українством О. П. Оглоблина призначили директором 76-ої
київської середньої школи (23 листопада 1942 р.), але вже наступного дня
згідно з наказом штадтзеомісаріату це розпорядження відмінили 26
Після цього Олександр Петрович усю свою енергію зосередив на
керівництві експертною комісією історично-філологічних наук та історично-
археологічною секцією Будинку вчених. Комісія, в яку, крім О. П. Оглобли
на, входили професори Н. Д. Полонська-Василенко, Б. В. Якубський,
0. С. Грузинський та І. В. Шаровольський, за кілька місяців розглянула 122
справи вчених Києва і дала свої відгуки про їх наукову продукцію 27. Робота
в комісії забирала багато часу, сил і здоров’я. З ранку до пізнього вечора
доводилось інтенсивно працювати. Однак Олександр Петрович не втрачав
надії поринути в улюблений дослідницький процес. Нагода з’явилася влітку
1942 р., коли він на протязі місяця (з 15 червня по 15 липня) очолював
комісію по українській емблематиці, до якої запросив своїх давніх колег:
П. П. Курінного, В. В. Міяковського, С. М. Драгоманова, В. А. Шугаєвського,
Л. О. Окиншевича та Н. Д. Полонську-Василенко. Комісія в цьому складі
підготувала три історичні довідки, одну з яких — «Герб міста Києва» —
власноручно написав Олександр Петрович. Ця невеличка стаття на 7
сторінок вражає кількістю опрацьованої літератури, викладом думок, аргу
ментацією висновків. За глибоким переконанням історика, гербами міста
Києва були давній герб «Куша» та «Архангел Михаїл» 2Я.
Поринувши в наукові пошуки, дослідник написав ще дві розвідки: одну
з історії української генеалогії XVII ст., присвячену внучці двох гетьманів —
1. Брюховецького та І. Самойловича — П. Т. Ісканській, а другу з історії ук
раїнсько-німецьких взаємин першої половини XVIII ст. «Україна й
Голштінія в 1730-х рр.» 29. Збирав він матеріали і для багатотомної ук
раїнської генеалогії. Все ж найулюбленішою справою вчений вважав процес
розкриття багатьох таємниць патріотичного шедевру вітчизняної
історіографії - «Історії Русів», над якою він плідно працював ще за радянсь
ких часів. За цією копіткою роботою дослідник відпочивав, набирався сил і
наснаги 30.
94 /557У 0130-5247. Укр. іст. журн^ 1995. N9 б
Портрети істориків млілу лого
Під час війни О. П., Оглоблин зав'язав наукові стосунки з українськими
еміграційними діячами, насамперед з Д. І. Дорошенком, Б. Д. Крупницьким,
А. І. Яковлівим, митрополитом А. Шептицьким 3*. Жваве листування між
ними розширювало горизонти наукових обріїв вченого, сприяло складанню
ним перспективних планів дальшої творчої роботи, обдумуванню концепції
українського історичного розвитку. Проте реалізувати це досліднику завади
ла війна. З підходом радянської армії до Києва він змушений був переїхати
до Львова, де відразу ж включився в роботу історичної секції
напівлегального Наукового товариства ім, Шевченка й організованої за
ініціативою митрополита А. Шептицького Церковно археографічної комісії.
Так, О. П. Оглоблин склав проект статуту останньої. Однак і тут воєнні події
перешкодили його дальшій праці. В березні 1944 р. на запрошення колегії
професорів філософічного факультету Українського вільного університету
(УВУ) він переїхав до Праги для викладання в ньому ви міом у учбовому за
кладі 32. Але й там науковець довго не затримався. Вже навесні 1945 р. він
з групою професорів університету перебрався до Баварії 33.
Деякий час Олександр Петрович мешкав у маленькому селі Трансфсль-
ден (район Пассау), де продовжував свої студії над походженням «Історії
Русів», а після того як у Мюнхені зібралася група викладачів УВУ, пере
брався до Аугсбурга поб.чмзу вищезгаданого міста. Тут він зі своїми побра
тимами по науковому перу професорами В. М. ЇЦербахівським, Д. І. Доро
шенком, О. І. Баранівим, П. К. Ковалівим та іншими виступив ініціатором
відродження Українського вільного університету в Мюнхені и. В тих умовах
це було вкрай складною справою. Не вистачало коштів і матеріально-
технічного забезпечення, бракувало й студентів. Та все ж мюнхенський
період життя для вченого увінчався успіхом: він посів професорську посаду
в УВУ (1945 — 1951 рр.), а згодом і у Богословсько-педагогічній академії Ук
раїнської автокефальної православної церкви (УА'ПЦ) (1946 — 1947 рр.).
В Німеччині з новою силою виявився організаторський талант
дослідника, О. П. Оглоблин став одним з тих, хто відроджував Українське
історично-філологічне товариство. На протязі декількох років він виконував
обов’язки заступника його голови (1948 — 1951 рр.). Поринувши повною
мірою в творчий процес, Олександр Петрович з 1946 по 1951 рр. посідав по
саду директора Науково-дослідною інституту мартирологи. Керував він та
кож відділом генеалогії Українського науково-дослідного інституту родо-
знавства та знаменознавства (з 1947 р.), а з 1948 р. до його і так різнобічних
обов’язків додалася ще й редакційна робота в історичному відділі Енцикло
педії українознавства у Парижі 35. Крім того, О. П. Оглоблин брав участь і
в роботі Міжнародної вільної академії наук у Парижі (1951 р.) 36* Слід зазна
чити, що цей інтенсивний період науково-педагогічної діяльності історика
відбувався на тлі процесу зародження «холодної війни» між Сходом та За
ходом, коли ідеологічні фактори брали гору над справжньою наукою.
1951 рік став останнім в європейському житті дослідника. Матеріальні
труднощі, а головне — вкрай обмежена можливість для історика-емігранта
сповна реалізувати свої творчі плани примусили Олександра Петровича пе
реїхати до Сполучених Штатів Америки, де він довгі роки проживав у
м. Лудлові, Тут учений очолив іспитову комісію філософського факультету
УВУ в США й став професором Українського технічного інституту у Нью-
Йорку. В нас немає можливості розглянути хоча б коротко всі аспекти ба
гатогранної наукової діяльності вченого. Проте, безумовно, О. П. Оглоблин
мав великий вплив на розвиток української еміграційної історичної науки 37.
Жодна більш-менш помітна подія у ній не обходилася без благодійного
впливу Олександра Петровича. В 1963 р. дослідник, який багато зробив у га
лузі спеціальних історичних дисциплін, очолив Українське генеалогічне і
геральдичне товариство, а з 1965 р. головував в Українському історичному
товарисгві (УІТ) (з 1980 р. був його почесним головою). Одночасно вчений
плідно співпрацював в Українському науковому богословському товаристві
(з 1961 р.) 60 — 70-ті роки позначилися для Олександра Петровича новим
етапом у розбудові історичної науки в еміграції. Довгий час він очолював
/557У 0130-5247. Укр. іст. журн^ 1995, N° 6 95
Портрети істориків минулого
Наукову раду Східноєвропейського дослідного інституту ім. В. К. Липинсь-
кого (Філадельфія), а в 1960 — 1977 рр. працював науковим консультантом
для докторантів з історії України в Українському науковому інституті Гар
вардського університету. З 1970 р. О. П. Оглоблин був президентом Ук
раїнсько! вільної академії наук у США (УВАН) (з 1987 р, — почесний пре
зидент).
Олександр Петрович — один з небагатьох істориків старшого покоління,
який побачив новітнє українське відродження. Цей процес в Україні збігся
з 90-літнім ювілеєм самого дослідника. На хвилі емоційного піднесення його
вшанували обранням почесним членом Наукового товариства ім. Шевченка,
з яким він мав зв’язок ще з 1947 р.
До кінця життя вчений не стояв осторонь від дальшого розвитку ук
раїнської історичної науки. Так, у 1988 р. він разом із своїми учнями і коле
гами, серед яких — прізвища М. Антоновича, Л. Винара, І. Каменецького,
0. Субтельного, М. Пана і Д. Штогрина, виступив ініціатором академічного
видання творів класика української історіографії М. С. Грушевського 39.
Помітною була і участь Олександра Петровича в роботі Комісії термінології
історії України, що працювала під керівництвом відомих дослідників А. Жу
ковського, Т. Гунчака і Т. Цюцюри у 1988 р., та у науковому журі від УІТ
по написанню спеціальної монографії, присвяченої історії міста Львова або
Львівщини 40. У зв’язку з 90-літнім ювілеєм вченого, яке широко
відзначалося всіма науковими осередками української діаспори в 1989 р., Ук
раїнське історичне товариство запланувало видання деяких праць О. П. Ог-
лоблина з мазепознавства й інших актуальних проблем історії України у пе
рекладі на англійську мову проф. О. Субтельнога Одночасно в науково-
дослідній програмі українознавства при їлліиойському університеті в Урбані
(керівник — проф. Д. Штогрин) було заплановано перевидання моно
графічної серії з творчого доробку О. П. Оглоблина, яка тематично має охоп
лювати такі розділи: Хмельниччина, мазепинська доба, Гетьманщина XVIII
стп бібліографія (всього — 18 студій).
Окремо слід сказати й про те, що Олександр Петрович виховав цілу пле
яду науковців, частина з якої (Л. Винар, О. Вінтоняк, В. Омельченко) відіграє
нині помітну роль у науковому українознавстві 41.
В останні роки життя О. П. Оглоблин з ностальгічним почуттям
цікавився всіма процесами, що відбувалися в історичній науці на
Батьківщині. Так, особливо його зацікавили окремі праці, де автори вперше
в українській радянській історіографії переглянули погляди на роль і зна
чення гетьмана І. Мазепи в історії України 42. Як говорив О. П. Оглоблин
Л. Винару, він щасливий, що дожив до появи цих статей у радянських жур
налах. Вони, на його думку, матимуть вплив на переосмислення постаті
1. Мазепи і його доби в сучасній Україні 43.
До останніх днів учений зберіг ясність думки і бажання працювати, але
роки брали своє. Незадовго до смерті Олександр Петрович заповів свій ве
ликий архів, який налічує численне листування з митрополитами А. Шеп-
тицьким та їларіоном (І. Огієнком) і дослідниками Н. Д. Полонською-Васи-
ленко, Б. Д. Крупницьким, Я. Пастернаком, Д. та В. Дорошенками, Ук
раїнському історичному товариству в особі Любомира Винара. В архіві
зберігаються й ненадруковані праці вченого. Однак і ті, які вже побачили
світ, мають суттєві доповнення . Помер О. П. Оглоблин 16 лютого 1992 р.
Поховання його відбулося 20 лютого на цвинтарі у Спрінгфільді (США) .
Ще за життя Олександра Петровича його рідкісний дослідницький дар,
енциклопедичність знань, поєднання аналітичності із синтезуванням
історичного процесу були визнані сучасниками як видатні. Саме як
найбільший сучасний український історик увійшов Олександр Петрович до
численних наукових видань діаспорних учених.
Наукова спадщина історика велика і різноманітна. Він є автором понад
700 публікацій з історії України, історіографії, джерелознавства й генеалогії.
Крім того, не менш як 500 енциклопедичних заміток учений вмістив в ук
раїнській і англомовній Енциклопедії українознавства (від 1949 до 1989 рр.).
96 ІЯ5П 0130-5247. Укр. іст. жури* 1995, № б
Портрети історики минулого
Хронологічно доробок 0. П. Оглоблина охоплює майже всі періоди складної
української історії від найдавніших часів до другої половини XX ст. Умовно
всі його праці поділяють на декілька великих тематичних груп:
історіографічні, з питань економічної історії України, політичної історії Ук
раїни (періоду «Руїни», студії про діяльність гетьмана Петрика, доба І. Ма
зепи, часи Гетьманщини XVIII ст.), генеалогічні та з історії української куль
тури. Специфічну тему становлять і спогади історика.
В сфері історіографії праці О. П. Оглоблина розподіляються на синте
тичні й аналітичні. В них яскраво простежується вплив різних наукових
концепцій — неонародницької М. С. Гру шевського, марксистської, держав
ницької, репрезентованої С. Томашівським та В. Липинським. Із синтетичних
праць цінність становить «Українська історіографія. 1917 — 1956», що з’яви
лася в «Анналах УВАН» (тт. V — VI за 1957 р.). Цією працею О. П. Оглоблин
продовжив дослідження Д. І. Дорошенка «Огляд української історіографії».
В монографії Олександр Петрович на значній кількості праць охарактеризу
вав різні історіографічні школи. Зупинився він на дослідженнях й окремих
істориків, висвітлюючи їх роль в історичному процесі у цілому. Нині ця пра
ця допомагає в роботі дослідникам як бібліографічний довідник.
Займався вчений і сучасною українською радянською історіографією. Се
ред праць, присвячених цій проблематиці, є, зокрема, такі: «Як большевики
руйнували українську історичну науку» (Прага, 1945), «Українська історична
наука в 1920 р» (Сучасник, 1948) та, нарешті, «Думки про сучасну українську
совєтську історіографію» (Нью-Йорк, 1963). У цих працях дослідник доклад-,
но проаналізував різні етапи розвитку української історичної науки 20 —
50-х років, показав процес її поступового підкорення ідеологічним засадам
Комуністичної партії.
Серед аналітичних праць О. П. Оглоблина треба згадати його студію
про ймовірного автора літопису Самовидця , де він, аналізуючи джерела,
довів авторство цього твору козацького старшини Р. Ракушки-Романовсько-
го. Й досі ця думка переважає серед більшості українських істориків.
Протягом довгих років учений досліджував і найвизначніший твір ук
раїнської національно-патріотичної думки кінця XVIII ст. — «Історію Русів».
Міркування його з приводу цієї праці втілилися в низці наукових
розвідок — таких, як «Аннальї Малой России» Шерера й «Исторія Руссов»
(Науков. збірник УВУ. — Мюнхен, 1948. — Т. 5), «Етнічні й політичні прин
ципи «Історії Русів» (англомовна стаття, «Аннали УВАН», 1952. — Ч. 4), «Де
була написана «Історія Русов»? (Науков. збірник УВУ. — 1956. — Т. VI),
грунтовна передмова до перекладу «Історії Русів» українською мовою, яка
з’явилася за редакцією О. П. Оглоблина в Нью-Йорку в 1956 р. у видавництві
«Вісник-ООЧСУ». В цих працях учений, використовуючи історико-
порівняльний і аналітично-синтетичний методи дослідження, прийшов до
висновку, що даний твір був написаний на Новгород-Сіверщині членами ук
раїнського патріотичного гуртка, що діяв у 1780 — 1790-х рр. Висунув він
також ще одну гіпотезу про авторів «Історії Русів» (В. Ханенка, О. Ханенка,
О. Лобисевича), але згодом від неї відмовився.
Ще 20-річним студентом О. П. Оглоблин почав вивчення проблем еко
номічної історії України, маючи намір, як він пізніше зазначав, заповнити
певні прогалини схеми М. С. Грушевського, який побудував свою історичну
концепцію самостійності України тільки на фундаменті етнічномовно-куль-
турного і національно-патріотичного характеру. Натомість проблема еко
номічної самостійності України в її історичному розвитку не була ані
розв’язана, ані навіть науково поставлена 47. Вчений взявся за вирішення
цієї проблеми, запланувавши серію праць з 6 томів, що хронологічно ма
ли охоплювати період від XVIII до XX ст. На жаль, йому вдалося видати
тільки 3 томи.
Організованість і величезна працездатність дали змогу Олександру Пет
ровичу за три роки (1920 — 1923 рр.) опрацювати значну кількість архівного
й друкованого матеріалу і написати три томи матеріалів з історії ук
раїнської фабрики загальним обсягом у 786 друкованих сторінок. Праці
133N 0130-5247. Укр. іст. жури\ 1995, N° б 97
Портрета істориків минулого
О. П. Оглоблина з цієї проблематики відзначалися бездоганним знанням
літератури з питань, що досліджувалися, докладним аналізом аргументації
та думок інших учених, глибокою проробкою історіографії теми, досконали
ми прийомами вивчення й наукової критики джерел . Основну увагу в цих
працях історик зосередив на процесах хронологічного окреслення поняття
«українська економіка», яке поступово переросло в поняття «територіальної
української економіки». Останнє в свою чергу трансформувалося в більш за
гальний термін «національна економіка України». Олександр Петрович
досліджував також і проблеми генезису передпролетаріату й пролетаріату,
умови роботи на фабриках, різні аспекти найму й життя трудящих,
історіографію міжнародної торгівлі тощо. Звичайно, для сучасного науковця
окремі його положення є застарілими. Це природно, бо з часу написання ба
гатьох праць минуло 50 — 60 років. Однак значення всього наукового до
робку вченого з економічних питань історії України є непересічним. Крім
того, це була перша спроба подібного гатунку, яка виконувалася на найви
щому рівні тогочасних знань. Нині джерельний матеріал з цієї проблемати
ки зріс у багато разів. Однак документи, введені вченим до наукового обігу
вперше, повністю зберігають своє значення.
Політична історія України на протязі всього життя науковця була важ
ливим об’єктом його дослідження. Ще будучи молодим професором ВІНО,
він вивчав роль Хмельниччини та дальших історичних подій у житті ук
раїнської нації. Тому й присвятив їм багато своїх праць як в радянський
період 49, так і в добу еміграції. Серед останніх діаспорних студій ученого
варто згадати його узагальнюючі монографії й окремі статті, серед яких
особливе значення мають «Золотий спокій» (Арка, 1948), «Думки про Хмель
ниччину» (Нью-Йорк, 1957), «Хмельниччина і українська державність» (Нью-
Йорк, 1954), «Проблема державної влади на Україні за Хмельниччини й Пе
реяславська угода 1654 року» (Мюнхен, 1966), «Українсько-московська угода
1654 р.» (Нью-Йорк, 1954), «З історії української державної думки доби Ма
зепи» (Вісник, 1955. — Ч. 6), «Українсько-кримський договір 1692 року»
(Вісник, 1957. — Ч. 2), «Гетьман Іван Мазепа та його доба» (Нью-Йорк, 19(Ю,
Записки НТШ. — Т. 170), «Вивід прав України» гетьмана Пилипа Орлика»
(Вісник, 1954. — Ч. 5), «Маніфест гетьмана Пилипа Орлика» (Вісник, 1956. —
Ч. 12), «Українські політичні плани 1730-х років» (Записки ЧСВВ, 1956. — Т.
II. — Ч. 3/4), «Люди Старої України» (Мюнхен, 1959), «Опанас Лобисевич
1732 — 1805» (Мюнхен, 1966). Ці праці, які й досі становлять значний інтерес,
розподіляються на два головні цикли досліджень: 1) з історії Української ко
зацької держави (Гетьманщини) XVII — XVIII ст. та 2) початок і розвиток
українського національного відродження в кінці XVIII і в XIX ст.
Торкаючись питань історії передхмельниччини, так званого «золотого
спокою» (1638 — 1648 рр.), вчений на відміну від польської й української
історіографії (зокрема, М. С. Грушевського), які вважали цей період часом
занепаду, дійшов до висновку, що тоді в Україні відбувалися процеси бурх
ливого економічного піднесення й духовно-культурного життя. Саме в
першій половині XVII ст., на думку О. П. Оглоблина, сформувалась ідея ук
раїнського відродження, яка органічно продовжувала історичний зв’язок ко
зацької держави із старою, княжою Київською Руссю. Повстання під прово
дом Б. Хмельницького вчений розглядав як національну революцію, що по
клала початок формуванню українського державотворчого процесу. Вивчив
ши його з часів Хмельниччини й проаналізувавши відповідні джерела, Олек
сандр Петрович довів, що держава за великого гетьмана в основі своїй була
демократична (вибори, рада) з елементами монархії (передача гетьманства у
спадок). Разом з тим успадкування гетьманської влади вчений розглядав як
фактор незалежності України від російського царизму. Дослідник творчості
О. П. Оглоблина Ю. Бойко підкреслив, що гетьман Богдан Хмельницький,
як вважав Олександр Петрович, формуючи свою монархічну ідею, все ж
враховував і демократичні козацькі традиції, використовував їх для форму
вання своїх монархічних планів 50.
98 Ш ії 0130-5247. Укр. іст. ж ури, 1995, № б
Портрети Істориків минулого
Період другої половини XVII — початку ХУІП ст. в історії України роз
глядався науковцем як надзвичайно важливий. Це був час, коли
патріотично настроєна козацька старшина, вивчаючи державний устрій
різних країн (Польщі, Туреччини, Кримського ханства, Росії, Швеції),-бажа
ла вибороти для України політичну незалежність. Проаналізувавши догово
ри гетьмана Петрика з Кримом, дослідник дійшов висновку, що це були уго
ди двох вільних держав, спрямовані проти Московщини.
Доба Мазепи — це час відродження України (політичного, економічного
і культурного життя), що настав після «Руїни». Всупереч офіційній ра
дянській історіографії О. П. Оглоблин вважав Мазепу продовжувачем планів
Хмельницького, патріотом України, визначним державцем і дипломатом.
Досліджуючи історичні умови, в яких опинились українські землі, напруже
ну соціальну боротьбу на Запоріжжі, заколоти й селянські повстання, Олек
сандр Петрович вважав політику І. Мазепи розумним лавіруванням. На його
думку, І. Мазепа не був ні москвофілом, ні ворогом Москви, але трагічні
події воєнних часів в Україні під час Північної війни і боротьба двох мо
нархічних держав — Росії і Швеції — за неї поставили гетьмана перед ди
лемою — з ким іти далі? Вибравши в союзники Карла XII, І. Мазепа позбув
ся національної підтримки. Відійшла від нього й опозиція, а допомога ря
дового запорізького козацтва була незначною. І. Мазепа програв, його
політична концепція другої Хмельниччини не реалізувалася. З іншого боку,
він зумів сприяти піднесенню українського господарства і культури — цих
головних атрибутів української державності й національної самобутності.
Окремий цикл праць О. П. Оглоблина, присвячений проблематиці неза
лежності України у другій половині ХУШ ст. — на початку XIX ст., пов’яза
ний безпосередньо з національним відродженням. Вивчаючи цей етап
історичного розвитку, вчений виступив захисником української старшини
того часу, її політичної, суспільної і культурної діяльності. Рефреном через
твори О. П. Оглоблина проходить думка про безперервність ідеологічної бо
ротьби української політичної еміграції, що майже до 1760-х років діяла в
Європі, починаючи з часів визвольних змагань гетьманів І. Мазепи (1687 —
1709) і П. Орлика (1710 — 1742), і мала певний ідейний, а подекуди й ор
ганізаційний контакт з визвольним рухом України.
Не можна залишити поза увагою і студії О. П. Оглоблина з історії ук
раїнської церкви. Серед них: «До історії архіву Київської митрополії XVIII
ст.» (Записки ЧСВВ, 1950. — Т. 1), «До історії українського духовенства на
Гетьманщині XVIII ст.» (Богослов, 1951. — Кн. 1), «Неопублікований лист
митрополита Іпатія Потія з 1603 р.» (Записки ЧСВВ, 1956. — Т. 11), «Москов
ська теорія III Риму в XVI — XVII стол.» (Мюнхен, 1951). У цих працях про
водяться ідеї української церковної автономії 51.
Окремо слід сказати і про праці О. П. Оглоблина, присвячені історії ук
раїнської культури. З цього циклу згадаємо «Пам’ятки українського церков
ного малярства часів гетьмана Івана Мазепи» (Бюлетень Богословсько-педа
гогічної академії УАПЦ, 1946. — ч. 2), «Іконографія гетьмана Івана Мазепи»
(Україна (Париж), 19522 — 8) тощо.
Особливе місце в творчості вченого займає генеалогія як спеціальна
історична дисципліна. Основні думки з цієї тематики він висловив у статтях
«Українська генеалогія та її значення для історичної науки» (Записки ЧСВВ,
1960. — Т. III), «Матеріали до родословної Косачів» (Рід і знамено, 1947. — Ч.
2), «Олександр Лазаревський (1834 — 1902) і українське родознавство» (Рід і
знамено, 1947. — Ч. 4), «Нарбут — мазепинець. Нові матеріали до біографії
Юрія Нарбута» (Арка, 1948. — Ч. 2), «Микола Василенко й Вадим Модзалев-
ський» (УІ. — 1966. — № 2/3), «Проблема предків Миколи Гоголя» (УІ. —
1967. — № 3/4; 1968. — № 1/4) та в монографіях «Ханенки» (Мюнхен, 1949),
«Люди Старої України» (Мюнхен, 1959), «Опанас Лобисевич» (Мюнхен, 1966).
Для науковця його генеалогічнонбіографічні розвідки були основою розроб
ки окремих проблем соціально-економічної, політичної й духовної історії
України.
/5*5’іУ 0130-5247. Укр. іст. жури, 1995, № б 99
Портрети істориків м инулого
Спогади-роздуми історика про відомих діячів української культури
(М. Грушевського, Д. Багалія, А. Шептидького, Б. Крупнидького, М. Зерова,
П. Филиповича, М, Драй-Хмару, Н. Полонську-Василенко, Д. Дорошенка та
інших) — не менш вагомий доробок на тлі оригінальних праць ♦ В них, як
у дзеркалі, відбивається трагедія української інтелігенції різних поколінь.
Вони мають величезний історико-літературний і громадсько-політичний
сенс.
Звичайно, не на всіх аспектах багатогранної творчості О. П. Оглоблина
ми змогли зупинитися, але й те, що проаналізовано, безумовно, засвідчує не
пересічну вагу праць історика для вітчизняної історіографії. Сподіваємося,
що кращі твори дослідника займуть почесне місце в анналах української
історичної науки для розкриття всіх «білих» та «чорних» плям, а ім’я нау
ковця як визначного ідеолога й адепта .українського відродження буде на
лежним чином вшановане і на Батьківщині.
1 ДА м. Києва, ф. Р-251, оп. 13, спр. З, арх 1.
2 ЦДАВО України, ф. 3561, оп. 1, спр. 276, арк. 19; спр. 6, арк. 78.
3 Там же, спр. 249, арк. 122 — 123.
4 Там же, спр. 247, арк. 18; спр. 239, арк. 17.
5 Там же, спр. З, арк. 1 — 3.
6 ЦДАМЛМ України, ф. 542, оп. 1, спр. 225, арк. 50.
7 ЦДАВО України, ф. 3561, оп. 1, спр. 2, арк. 29.
* П о л о н с ь к а - В а с и л е н к о Н. Українська Академія Наук. — Ч. 2. — С. 62.
9 Згадана вже нами К. І. Стецюк зустрічала О. П. Оглоблина напередодні евакуації, й
він сказав їй, що йому евакуюватися не запропонували. (Особисте свідчення К. 1. Стецюк від
20 березня 1992 р.).
16 ЦДАВО України, ф. 3561, оп. 1, спр. 6, арк, 105.
11 О м е л ь ч е н к о В. Проф. д-р Олександер Оглоблин_ — С. 40.
12 Держ. арх Київ. обл. (далі — ДАКО), ф. 2356, оп. 1, спр. 2, арх 2.
13 Див.* П а н ь к і в с ь к и й К. Від держави до Комітету. — Нью-Йорк, Торонто,
1970. — Кн. 10. — С. 106; К у б і й о в и ч В. Мені 70. — Париж. Мюнхен, 1970. — С. 51 — 52.
14 ДАКО, ф. 2356, оп. 4, спр. 6-А, арх 6; оп. 5, спр. 18-А, арх 91 — 92; оп. З, спр. 6, арх 3.
15 Там же, ф. 2225, оп. 1, спр. 2, арх 139.
“ С а м ч у к У. На білому коні / / Дзвін. — 1993. — № 2/3. — С. 101
17 В и н а р Л. Листи Івана Крип’якевича до Олександра Оглоблина / / УІ — 1990. —• №
1/4. - С. 104.
18 ДАКО, ф. 2356, оп. 6, спр. 365-А, арк. 15; К о в а л ь М. В. Доля вчених та академічних
установ на окупованій території / / Історія Академії наук України. — К., 1993. — С. 113 — 114.
19 ДАКО, ф. 2356, оп. 6, спр. 172, арх 12.
20 Там же, оп. 1, спр. 2, арк. 62, 118 — 118 зв.
21 К о р о л ь В. Бабин Яр: відоме і невідоме / / Голос України. — 1991. — 14 серпня.
^ К о в а л ь М. В. Українська культура та П діячі в політиці нацистських ко
лонізаторів / / УІЖ. — 1993. — № 9. — С. 25.
23 ДАКО, ф. 2356, оп. 6, спр. 176, арк. 2; спр. 29, арк. 56.
24 Там же, ф. 2412, оп. 1, спр. 32, арх 9; Г и р и ч І. Архів-музей Переходової доби / /
Старожитності. — 1992. — № 1 — С. 5; У л ь я н о в с ь к и й В. Наталія Полонська-Васи-
ленко: штрихи до портрета / / П о л о н с ь к а - В а с и л е н к о Н. Історія України: В
2-х т. — ІС, 1992. — Т. 1. — С. XXXVII; 3 листів Д. І. Дорошенка до О. П. Оглоблина / / УІ. —
1965. - - № 3/4. — С. 86 — 87.
25 К о в а л ь М. В. Доля української культури за «нового порядку» (1941 — 1944
рр.) / / УІЖ. — 1993» — № 11/12. — С. 33.
26 ДАКО, ф. 2356, оп. 6, спр. 29, арк. 53, 60.
27 ЦДАВО України, ф. 3561, оп. 1, спр. 322, арк. 28.
28 В е р б а І. Діяльність комісії з української емблематики в окупованому Києві (літо
1942 о.) / / Третя наукова геральдична конференція. — Львів, 1993. — С. 20 — 22.
29 ЦДАВО України, ф. 3561, оп. 1, спр. 50, арк. 1 — 49.
^ П о л о н с ь к а - В а с и л е н к о Н. Олександер Петрович Оглоблин в очах
сучасниці / / УІ. — 1970. — № 1/3. — С. 35 - 36.
1 Див: Лист О. П. Оглоблина до митрополита А. Шептицького від 29 вересня 1942 р. У
ньому, зокрема, зазначалося про трагічне становище української Інтелігенції в окупованому
Києві / / Центр, держ. іст. арх України у м. Львові, ф. 408, оп. 1-Т, спр. 91, арх 1 — 2.
32 ЦДАВО України, ф. 3859, оп. 1, спр. 221, арк. 34.
" Ф е д е н к о П. Іссак Мазепа. — Лондон, 1954. — С. 137 — 139.
м П о л о н с ь к а - В а с и л е н к о Н. Український Вільний Університет сторінки
спогадів / / УІ. — 1965. — № 3/4. — С. 46.
^ О м е л ь ч е н к о В. Проф. д-р Олександер Оглоблин_ — С. 41.
38 Українська літературна газета. — 1958. — № 7 (липень).
7 Повідомлено автору іноземним членом НАН України О. Й. Пріцаком 23 березня 1992 р. •
100 /557У 0130-5247. Укр. іст. журн^ 1995, № б
Портрета Істориків м инулого
56.
Я н і в В. Студії 1 матеріали до новітньої української Історії. — Мюнхен, 1970. — С.
39 Дна: УІ. — 1989. — № 1/3. — С. 167.
^ Д о м б р о в с ь х и й О. Олександер Оглоблин і українське історичне товарист
во / / УІ — 1989. — № 4. — С. 34.
41П о л о н с ь к а - В а с и л е н к о Н. Історія України: В 2-х т. — ІС, 1992. — Т.
І - С. 34.
42 Див., напрп М а р о ч к і н В. Гірка чаша Івана Мазепи / / Україна. — 1989. — №
25. — С. 14 — 15.
43 В и н а р Л. Олександер Оглоблин як дослідник гетьмана Івана Мазепи і його до-
би / / У І — 1989. — № 4. — С. 46 (прим. 9).
44 В и н а р Л. Нашим головним завданням було задержати і розвинути наукову схему
історії України / / Старожитності — 1992. — № 15. — С. 7.
45 О. П Оглоблин / Там же. — 1992. — № 5. — С. 16; О м е л ь ч е н к о В. Похорон
проф. Олександра Оглоблина / / УІ — 1993. — № 1/4. — С. 241 *
^ О г л о б л и н О. До питання про автора літопису Самовидця / / Записки історико-
філолргічного відділу ВУАН (далі — ЗІФВ). — К„ 1926. — К а VII — VIII — С. 181 — 196.
47 Див.* В и н а р Л. Наукова творчість О. П. Оглоблина / / УІ. — 1970. — № 1/3. —
С. 10.
^ О г л о б л и н А. П. Очерки истории украинской фабрики. Мануфактура в Гетман-
щине. — К., 1925. — 270 с; О г л о б л и н А. ГІ Очерки истории украинской фабрика Пред-
капиталистическая фабрика. — К., 1925. — 232 с. (Премія Укрголовнауки за 1926 рік); О г л о -
б л і н О. П. Нариси з історії української фабрика Кріпацька фабрика. — К., 1932. — 284 с.;
О г л о б л і н О. П. Нариси з історії капіталізму на Україні. — ІС, 1931. — Вип. 1. — 174 С4
О г л о б л і н О. Транзитний торг України за першу половину XIX ст. — К„ 1927. — 48 с.;
О г л о б л і н О. Історія господарства України (конспект лекцій, прочитаних в КІНГ). — К.,
1929. — 145 с.; О г л о б л и н А. П. Рабочие на Топальской мануфактуре в 1771 году / / Ар-
хив истории труда в Россиа — Петроград, 1923. — № VI — VII — С. 41 — 51; О г л о б-
л і н О. Старовинна українська фабрика / / Червоний шлях. — Харків, 1926. — № VII. — С.
91 — 100; О г л о б л і н О. Архів Києво-Межигірської фабрики / / ЗІФВ. — ІС, 1926. — Кн.
IX. — С. 332 — 342; О г л о б л і н О. Справа Дарагбкенка 1728 — 1729 рр. / / ЗІФВ. — К„
1927. — Кн. X. — С. 299 — 303; О г л о б л і н О. Фабрично-заводські архіви України за
кріпацької доби / / Архівна справа. — Харків, 1928. — № VII — С. З — 15; О г л о б л і н О.
Проблема української економіки в науковій 1 громадській думці кінця XIX ст. / / Червоний
шлях. — 1928. — № IX — X. — С. 165 — 179; О г л о б л і н О. Одеське порто-франко / / На
укові записки КІНГу. — К., 1928. — № IX. — С. — 37 — 47; О г л о б л і н О. Архів
Шосткінського порохового заводу / / Архівна справа. — 1930. — № XII — С. З — 11; О г л о
б л і н О. Бавовняна промисловість на Україні в XVIII — XIX ст. / / Червоний шлях. —
1929. — № III — С. 117 — 135; О г л о б л і н О. Архів Бахмутських і Горських соляних
заводів (XVIII ст.) / / Архівна справа. — 1929. — № ІХ — X. — С. 34 — 48; О г л о б л і н О.
Польський капітал і український ринок за першої половини XIX сторіччя / / Прапор марксиз
му. — Харків, 1929. — № 6. — С. 147 — 177; О г л о б л і н О. П. Донбас в історії ук
раїнського господарства / / Масовик. —- Сталімо, 1929. — № IX — X. — С. 14 — 16; О г л о б
л і н О. Закавказький транзит і Україна в першій половині XIX ст. / / Праці Комісії для
виучування соціально-економічної історії України при ВУАН. — К., 1931. — Вип. 1. — С.
279 — 294; О г л о б л і н О. До історії парцелярно-фаянсової промисловості на Ук
раїні / / Там же. — С. 273 — 277; О г л о б л і н О. До історії металургійної промисловості
на Правобережній Україні / / Архіви Радянської України. — 1932. — № 1/2. — С. 137 — 152;
О г л о б л и н А. П. К истории металлургии на Правобережной У крайнє в первой половине
XIX ст. / / Трудьі исторического факультета КГУ. — ІС, 1939. — Т. І — С. 41 — 69; О г л о б-
л и н А. П. Домньї Правобережной Украиньї XVIII — XIX ст. / / Труди исторического фа
культета КГУ. — К„ 1941. — Т. 11. — С. 155 — 206; тощо.
49 О г л о б л і н О. Ескізи з Історії повстання Петра Іваненка (Петрика). — К., 1930. — 65
с; О г л о б л і н О. До історії будницької промисловості за часів Хмельниччини / / ЗІФВ. —
К., 1927. — Кн. X. — С. 303 — 310; О г л о б л і н О. Договір Петра Іваненка (Петрика) з
Кримом 1692 р. / / Ювілейний збірник на пошану акад. Д. І Багалія. — ІС, 1927. — С. 20 —
744; О г л о б л і н О. До історії Руїни / / ЗІФВ. — ІС, 1927. — Кн. XII — С. 200 — 215;
О г л о б л і н О. До історії повстання Петра Іваненка (Петрика) / / ЗІФВ. — ІС: 1928. — Кн.
XIX. — С. 226 — 230; О г л о б л і н О. Вірші Н. Поплонського р. 1691 / / ЗІФВ. — К., 1928. —
Кн. XXI — XXII. — С. 310 — 317; О г л о б л і н О. До історії політичної думки на початку
XVIII ст. / / ЗІФВ. — К. 1928. — Кн. XIX. — С. 231 — 241; О г л о б л і н О. Мазепа і по
встання Петра Іваненка (Петрика) / / ЗІФВ. — К., І929. — Кн. XXIV. — С. 189 — 219; О г л о
б л і н О. Орлик і Петрик / / ЗІФВ. — К., 1929. —"кн. XXV. — С. 100 — 104; О г л о б л і н
О. П. Україна в кінці ХУП і в першій чверті XVIII ст. / / Комуністична освіта. — К, 1939. —
№ І — С. 44 — 50; № 2. — С. 92 — 100; О г л о б л і н О. Боротьба старшинських угрупу-
вань на Гетьманщині в кінці XVII ст. і виступ Петрика / / Записки Львівського державного
університету. — Львів, 1940. — Т. 1. — С. 59 — 72; тощо.
Б о й к о Ю. Проф. д-р О. П. Оглоблин як історик духовно-політичного розвитку ко
зацької України / / Б о й к о Ю. Вибрані праці. — ІС, 1992. — С. 303.
1 Однією з перших праць дослідника з історії української церкви була стаття «Захарів
Корнилович, єпископ Переяславський, коад'ютор Київської митрополії (1700 — 1715)» (1920),
яка з різних обставин не була опублікована.
52 О г л о б л и н О. Великій і світлій пам'яті митрополита Андрея Шептицького (Спо
гади) / / Логос. — 1955. — Т. IV. — С. 50 — 56; О г л о б л і н О. Пам’яті акад. Д. І Багалія
І55И 0130-5247. Укр. іспи ж урат 1995, № 6 101
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213872 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-19T18:39:12Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Верба, І.В. 2026-02-19T08:31:23Z 1995 О. П. Оглоблин (Закінчення) / І.В. Верба // Український історичний журнал. — 1995. — № 6. — С. 92–102. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213872 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Портрети істориків минулого О. П. Оглоблин (Закінчення) А. П. Оглоблин (Окончание) Article published earlier |
| spellingShingle | О. П. Оглоблин (Закінчення) Верба, І.В. Портрети істориків минулого |
| title | О. П. Оглоблин (Закінчення) |
| title_alt | А. П. Оглоблин (Окончание) |
| title_full | О. П. Оглоблин (Закінчення) |
| title_fullStr | О. П. Оглоблин (Закінчення) |
| title_full_unstemmed | О. П. Оглоблин (Закінчення) |
| title_short | О. П. Оглоблин (Закінчення) |
| title_sort | о. п. оглоблин (закінчення) |
| topic | Портрети істориків минулого |
| topic_facet | Портрети істориків минулого |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213872 |
| work_keys_str_mv | AT verbaív opogloblinzakínčennâ AT verbaív apogloblinokončanie |