Ю. І. Шаповал. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1995 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213878 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ю. І. Шаповал. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні / М.Я. Варшавчик // Український історичний журнал. — 1995. — № 6. — С. 138–140. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860299259384954880 |
|---|---|
| author | Варшавчик, М.Я. |
| author_facet | Варшавчик, М.Я. |
| citation_txt | Ю. І. Шаповал. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні / М.Я. Варшавчик // Український історичний журнал. — 1995. — № 6. — С. 138–140. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-21T19:00:24Z |
| format | Article |
| fulltext |
КРИТИКА ТА БІБЛІОГРАФІЯ
Ю. /. Шаповал
ЛЮДИНА І СИСТЕМА ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА
ТОТАЛІТАРНОЇ ДОБИ В УКРАЇНІ
Київ, 1994. — 270 с.
Перед нами нова книга відомого сучасного українського історика Ю. І. Ша-
повала. Вона містить документальні публікації та біографічні нариси, які
частково вже оприлюднювалися в пресі чи на радіо. Але зібрані під одним
«дахом», вони набувають нової якості: змальовують, можливо, те найст
рашніше, що було в сталінській суспільній системі — несумісність з нею
особистості.
Постаті, зображені автором, зокрема в основному розділі книги «Трагічні
силуети», різні, що за життя перебували навіть у ворожих таборах — від
Миколи Скрипника до Симона Петлюри. А між ними — визначні українські
вчені академіки Сергій Єфремов і Михайло Слабченко, професор Михайло
Волобуєв, партійний і радянський діяч Олександр ЇПумський, активний
учасник національно-визвольних змагань в Україні в 1917 — 1919 роках, а
пізніше історик і літератор Павло Христюк. Цей мартиролог можна було б
продовжити, але й гіркі долі тих людей, про яких промовляє книга, людей,
по-своєму талановитих, яскравих, свідчать, що в системі сталінщини місця
особистостям не було. Вона трощила народ — голодом, депортаціями, масо
вим терором. Але все починалося із знищення духовної еліти нації, кращих
її умів.
Людей, про яких розповідає книга, шикує в одну шеренгу трагічний для
них фінал. Але їх шляхи, що передували цьому фіналу, були різними. Де
хто, не сприйнявши одразу радянську владу, з часом повірив у можливість
співпрацювати з нею. У нарисі про Павда Хриспока Ю. І. Шаповал розгля
дає маловивчений сюжет — мотиви, з яких велика група інтелігентів у 1923
— 1924 роках повернулася з еміграції в Україну (М. Грушевський, В.
Залізняк, М. Чечель, В. Мазуренко, П. Христюк та ін.) (с. 121 — 123). У «Де
кларації 66-ти» (за кількістю осіб, що підписали документ) містився заклик
до української інтелігенції співпрацювати з радянською владою, використа
ти можливості, що створювалися для національно-культурного будівництва.
Наведені документи, як і подальші події, свідчать про підступність мети, з
якою емігрантам було дозволено повернутися на батьківщину. По-перше, по
вернення діячів політичної і культурної еміграції, з її великим міжнародним
авторитетом, повинно було продемонструвати переможність комуністичної
ідеології. По-друге, 'цим поверненням емігранти «знешкоджувалися», бо за
вжди залишалася можливість розправи з ними.
Ті, кого розплющував молох тоталітаризму, не витримавши моральних
(а пізніше й фізичних) тортур, провокацій, рятуючи своїх близьких, дітей,
ставали на шлях «визнання своїх помилок», на шлях «самокритики» — од
ного з нових явищ і поширених мовних новотворів епохи. Так, блискучий
економіст Михайло Волобуєв, що в одному з номерів журналу «Більшовик
України» в 1928 році опублікував статтю про перспективи розвитку еко
номіки України в її природно-економічних межах, про право українського
народу користуватися своєю економікою, мусив після офіційного розгрому
«волобуєвщини» аж у трьох номерах того ж журналу опублікувати статтю
проти самого себе, тобто проти «волобуєвщини». Воістину якусь бісівську на
солоду діставала система від того, що розчавлювалася людська гідність, що
людей примушували прилюдно обливати себе брудом.
138 15$ТУ 0130-5247. Укр. іст. журн^ 1995, № 6
Критика та бібліограф ія
«Самокритика» набувала потворних форм морального мазохізму. У книзі
наведено покаянного листа, якого примусили написати Миколу Скрипника,
людину складну, суперечливу, але безперечно чесну. У цьому листі Скрип
ник на вимогу Політбюро ЦК КП(б)У «каявся» в помилках, «що мали
троцькістський і націоналістичний характер, переросли в примиренство до
націоналістичних ухилів і до націоналізму», визнавав справедливість «не
примиренної більшовицької критики» його помилок (С. 180 — 181). Проте
Політбюро на своєму засіданні в липні 1933 року не задовольнилося цим ли
стом, та ще Скрипнику було заявлено, що під час критики його «пощадили».
Після цього засідання він застрелився.
Ю. І. Шаповал, наводячи рядки з протоколу цього засідання, останнього
для члена Політбюро Скрипника, пише: «Яким же жахливим перекручен
ням слід було піддати політичні і людські стосунки, яку безжальну систему
треба було створити, щоб власні антигуманні, нічим, окрім самозбереження,
не виправдані дії подавати як «пощаду» до свого приреченого на цькування
товариша по партії...» (С. 181). Гіркі й правдиві слова. Та один момент тут
припускає доповнення. Безперечно, прагнення до «самозбереження», тобто
просто страх, було одним із мотивів поведінки партійних діячів, хоча вони
в минулому знали й в’язниці, й заслання, й ризикували життям. Але тепер
виступила іще одна риса системи, яка остаточно утвердилася після розгрому
всіх антисталінських опозицій у партії, — та скаліченість психології й
знівеченість ідеології, які робили неприпустимими найменший відхід від на
кресленої зверху «генеральної лінії», будь-яке виявлення власної думки.
У наведених у книзі нарисах знову й знову виявляється ще одна
бісівська закономірність нелюдської тоталітарної системи. Люди знищували
ся руками людей, які самі невдовзі потрапляли в смертельні жорна. В тому
ж нарисі про М. Скрипника показано, як створювалася обстановка облоги
навколо нього. У його цькуванні брали участь П. Постишев і С. Косіор,
М. Попов і П. Любченко, В. Затонський і А. Хвиля, інші партійні та де
ржавні функціонери. І всі вони незабаром були знищені.
Мораль, насаджувана системою, — це якесь химерне скупчення кривих
дзеркал, у яких порядність ставала криміналом, а підлота — доблестю. Це,
зокрема, знайшло вираз у тій лавині доносів, яка затопила країну. Страш
ним є те, що в більшості ті, хто доносив, вірили, що роблять праведне діло
в ім’я високих ідей.
Книга Ю. І. Шаповала починається розділом «Промовляють документи».
У ньому з дуже стислими коментарями опубліковані документи, які доне
давна були найсекретнішими й переховувалися за сімома печатками. Між
іншим, як свідчать і наведені тут документи, таємниця була однією з опор,
на яких трималася система. У розділі оприлюднено написаний у 1947 році
лист на ім’я сталінського посланця Л. Кагановича, який тоді був першим
секретарем ЦК КП(б)У. Автори листа — відомі літературознавці Є. Адель-
гейм та І. Стебун писали: «Вважаємо за свій обов’язок, як комуністи і ра
дянські літератори, довести до Вашого відома ряд фактів^, які свідчать про
політично шкідливі і небезпечні погляди серед певної групи українських
письменників» (С. 73). У листі велика група українських письменників зви
нувачувалася в «націоналізмі». Як видно з кагановичівських маргіналій на
листі, саме з нього почалася чергова кампанія проти «українського буржу
азного націоналізму», на роль прапороносців якого були «призначені»
М. Рильський, Ю. Яновський та І. Сенченко. Варто уваги, що й самі автори
листа-доносу вже через рік стали об’єктами чергової кампанії, на цей раз
проти «космополітизму».
І ще один із роздумів, які викликає книга Ю. І. Шаповала. Ми тепер до
бре знаємо, що ДПУ — НКВС — МДБ — МВС — КДБ фабрикували справи
про неіснуючі змови, шкідництво, шпигунство, що насадження шпигуноманії
було одним із засобів забезпечення «морально-політичної єдності» радянсь
кого народу. Окрім того, сфальсифіковані з початку й до кінця «змови»,
«таємні організації» тощо були потрібні каральним органам системи для
виправдання самого свого існування. Але при всьому тому, що в лабети си
І55И 0130-5247, Укр. іст, журя^ 1995 , ЛЬ 6 139
Критика та бібліографія
стеми потрапляли безневинні люди, «морально-політична єдність», яку
Сталін назвав однією з рушійних сил радянського суспільства, не була та
кою монолітною, як це зображували тодішні ідеологи. І в 20-ті — і на по
чатку 30-х років, про які в основному розповідає книга Ю. І. Шаповала, були
люди, що не побоялися кинути виклик системі, знаючи, безперечно, що це
їм коштуватиме. Зрозуміло, що документальних даних про це небагато. Тим
більш цінні ті, що збереглися. У книзі наведено написану влітку 1935 року
заяву засудженого у справі неіснуючого «Українського національного цент
ру» академіка Михайла Яворського, який перед цим пройшов і муки вик
риття «яворщини», і роки ув’язнення в соловецькому таборі під красномов
ною назвою «Кремль». З невимовним болем говорячи про насаджувані в Ук
раїні порядки, про долю українських селян, Михайло Іванович писав, що для
нього «почесніше буде вмерти вже разом з ними в спільному нашому катор
жному житті, ніж прагнути на волю, щоб жити життям хамелеона, який
захлинається в захваті перед політикою національного гноблення і селянсь
кого грабежу в царстві не соціалізму, що будується, а загального обману,
провокації і свавілля» (с. 43). Заява й справді була написана кров’ю, бо Явор
ського невдовзі розстріляли. Подібні документи багато чого додають нам
для розуміння часу, коли вони писалися. Але вони свідчать і про інше: да
ють уяву про витоки того суспільного явища 70 — 80-х років, яке дістало
назву дисидентства й стало одним із чинників розвалу системи.
Колись визначний російський історик В. Й. Ключевський написав, що
вивчення нашого минулого небезкорисне — з негативного боку. Воно зали
шило нам мало придатних ідеалів, але багато повчальних уроків, мало ро
зумових надбань і моральних заповітів, але такий великий запас помилок і
пороків, що нам досить не думати й не діяти, як наші предки, щоб стати
більш розумними й порядними, ніж ми тепер. Написати так можна було ли
ше в години великого смутку, але- розумною людиною був Ключевський. І
про помилки і пороки минулого знову й знову нагадує книга Ю. І. Шапо
вала.
М. Я. ВАРШАВЧИК (Київ)
Субтельшш О. Мазепинці
УКРАЇНСЬКИЙ СЕПАРАТИЗМ НА ПОЧАТКУ XVIII СТ.
Перекл. з аягл. В. Кулика — XV Либідь, 1994. — 240 с.
Проблема «мазепинців» ось уже принаймні два століття займає особливе
місце в національній історіографії. Такий термін побутування та полярні
підходи до розв’язання цієї проблеми свідчать про П значну структурну
складність та нерозривне поєднання з протиріччями українського
суспільства XIX — XX ст. Тому історіографічна спадщина з цього питання
відзначається як надзвичайним розмаїттям підходів, так і численними
ідеологічними стереотипами. Отже, вихідний пункт дослідження з мазепин-
ської проблематики потребує від вченого визначення певного ракурсу про
блеми та вибору відповідного методологічного інструментарію.
В українському варіанті книги Ореста Субтельного «Мазепинці» (англо
мовне видання побачило світ у 1981 р.) ними виступають: з’ясування сутності
мазепинського руху шляхом порівняння його типологічних ознак з антиро-
ялістськими повстаннями XVII — XVIII ст. в Західній та Східній Європі. На
думку автора, саме це дає змогу відійти від ідеологічної інтерпретації осо
бистості Мазепи, коли «він був для прихильників українського сепаратизму
шановним символом, а для апологетів російського централізму — «козлом
140 185N 0130-5247. Укр. іст. журн~, 1995, N9 б
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213878 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T19:00:24Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Варшавчик, М.Я. 2026-02-19T08:32:15Z 1995 Ю. І. Шаповал. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні / М.Я. Варшавчик // Український історичний журнал. — 1995. — № 6. — С. 138–140. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213878 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Критика та бібліографія Ю. І. Шаповал. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні Ю. И. Шаповал. Человек и система: штрихи к портрету тоталитарной эпохи в Украине Article published earlier |
| spellingShingle | Ю. І. Шаповал. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні Варшавчик, М.Я. Критика та бібліографія |
| title | Ю. І. Шаповал. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні |
| title_alt | Ю. И. Шаповал. Человек и система: штрихи к портрету тоталитарной эпохи в Украине |
| title_full | Ю. І. Шаповал. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні |
| title_fullStr | Ю. І. Шаповал. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні |
| title_full_unstemmed | Ю. І. Шаповал. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні |
| title_short | Ю. І. Шаповал. Людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні |
| title_sort | ю. і. шаповал. людина і система: штрихи до портрета тоталітарної доби в україні |
| topic | Критика та бібліографія |
| topic_facet | Критика та бібліографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213878 |
| work_keys_str_mv | AT varšavčikmâ ûíšapovallûdinaísistemaštrihidoportretatotalítarnoídobivukraíní AT varšavčikmâ ûišapovalčelovekisistemaštrihikportretutotalitarnoiépohivukraine |