Історичне товариство Нестора-літописця та його вклад у розвиток історичної науки в Україні
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1995 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213887 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Історичне товариство Нестора-літописця та його вклад у розвиток історичної науки в Україні / М.П. Колесник // Український історичний журнал. — 1995. — № 5. — С. 28–37. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860273750764683264 |
|---|---|
| author | Колесник, М.П. |
| author_facet | Колесник, М.П. |
| citation_txt | Історичне товариство Нестора-літописця та його вклад у розвиток історичної науки в Україні / М.П. Колесник // Український історичний журнал. — 1995. — № 5. — С. 28–37. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-21T12:14:57Z |
| format | Article |
| fulltext |
ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО
М. П. Колесник (Чернігів)
Історичне товариство Нестора-літописця
та його вклад у розвиток історичної науки в Україні
Значний вклад у розвиток історичної науки в Україні в другій половині XIX
ст. внесли Історичне товариство Нестора-літописця, Наукове товариство ім.
Т. Г. Шевченка (у Львові), Одеське товариство історії та старожитностей,
Харківське історико-філологічне та інші товариства.
Одним з провідних науково-історичних товариств було Історичне това
риство Нестора-літописця (ІТНЛ), засноване 24 листопада 1872 р. київськими
істориками-краєзнавцями1. Протягом свого існування <1872 — 1931 рр.) його
наукова і громадська діяльність сприяла не лише розробці багатьох важли
вих проблем з історії України та всесвітньої історії, а й становленню
національної свідомості і культури. Ініціатором заснування ІТНЛ по праву
вважається М. 0. Максимович (1804 — 1873 рр.) — видатний історіограф, уче-
ний-енциклопедист, один з перших дослідників історії України. Разом із
своїми однодумцями він багато зусиль віддав організації та діяльності То
вариства.
Головною метою ІТНЛ М. О. Максимович ставив згуртування на демок
ратичних принципах кращих наукових сил України для дослідження історії
рідного краю.
Найбільш активними і впливовими членами Товариства були такі відомі
вчені, як В. Б. Антонович, М. С. Грушевський, О. М. Лазаревський, В. С.
Іконников, О. О. Котляревський, І. М. Каманін, М. П. Василенко, М. П. Даш-
кевич, О. І. Левицький та інші. Саме їх наукові й суспільні ідеї значною
мірою визначали характер діяльності Товариства. Неабияке значення для
дальшої діяльності ІТНЛ мало його приєднання у 1874 р. до Київського
університету. З того часу остаточно визначилися головні напрями наукової
і громадської діяльності, а також персональний склад Товариства. Його пло
дотворна праця у стінах університету продовжувалася майже півстоліття.
Дальша історія ІТНЛ була пов’язана з Всеукраїнською Академією наук, до
якої воно приєдналося наприкінці 1921 р. на засадах повної автономії. Свою
діяльність Історичне товариство Нестора-літописця припинило у 1931 р. під
час так званої реорганізації ВУАН, а по суті розгрому осередків українського
суспільствознавства. Згідно з директивою сталінського уряду академічні ус
танови були звільнені від «чужого завданням Радянської влади елементу»2.
Наукова спадщина ІТНЛ, яка потребує ретельного вивчення, відбита го
ловним чином на сторінках «Чтений в Историческом обществе Нестора-ле-
тописца» СЧИОНЛ”). Дослідження членів Товариства торкалися досить ши
рокого кола питань вітчизняної та зарубіжної історії й філології. На жаль,
через брак коштів це видання не стало періодичним. Перша його книга вий
шла лише у 1879 рп а друга — через 9 років. З 1888 р. «Чтения...» почали
виходити щорічно. Всього з 1879 р. по 1914 р. побачили світ 24 книги «ЧИ-
ОНЛ», а якщо врахувати, що окремі з них виходили у кількох випусках, то
їх чисельність досягає 49. Серед них особливе місце належить 16-й книзі (ви
пуск І — III), присвяченій вшануванню пам’яті М. В. Гоголя. До видання го
тувалися збірники, присвячені пам’яті Нестора-літописця і старожитностям
України. Проте вони не були завершені у повному обсязі.
Видавнича діяльність Товариства не залишалася не поміченою у колах
вчених України та Росії. Відгуки про «ЧИОНЛ» друкувалися в «Киевской
28 /55/V 0130-5247. Укр. Іст. жури.. 1995, N9 5
Історичне товариство Нєс тора-літописи^
старине», «Историческом вестнике», «Журнале министерства народного про-
свещения», «Филологическом вестнике» та інших виданнях. Випуски «Чте-
ний.~» помітно підвищили авторитет ІТНЛ, сприяли зміцненню зв'язків з
іншими науковими товариствами. Чимало досліджень спеціально готувалися
для Товариства або вперше заслуховувалися на його засіданнях, а потім
друкувалися здебільшого на сторінках «ЧИОНЛ», а також на сторінках «Ки-
евской стариньї», «Университетских известий», «Трудов Киевской духовной
академии», «Записок історико-філологічного відділу Української Академії
наук» та деяких інших видань. Так, редактор «Киевской стариньї» Ф. Г. Ле-
бединцев — один з найактивніших членів Товариства — постійно відвідував
його засідання, виявляв інтерес до найцінніших досліджень, щоб згодом
вміщувати їх у своєму журналі*. Ряд доповідей, які обговорювалися на
засіданнях ІТНЛ, пізніше були надруковані у передмовах до видань доку
ментальних джерел Тимчасової комісії для розбору давніх актів.
Поряд з видавничою діяльністю Товариство займалося дослідженням й
охороною пам’яток історії та культури. З цією метою при ньому було ство
рено спеціальну комісію, яка організувала наукові експедиції до Київської,
Волинської, Подільської, Полтавської та Чернігівської губерній. Робота у
цьому напрямі проводилася спільно з іншими науковими товариствами. У
результаті співробітництва ІТНЛ з Московським археологічним товариством
у 1901 р. було видано перший збірник під назвою «Древности Украйни»4.
Крім того, Історичне товариство Нестора-літописця брало участь у
діяльності Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва
по збереженню мозаїк і фресок Софійського собору у Києві5. Чимало зусиль
Товариство витратило на організацію власних бібліотеки та музею.
Бібліотека ІТНЛ, фундатором якої був В. С. Іконников, містила рідкісні ви
дання XVI — ХУПІ ст., а також цінні рукописи, історичні документи. Опис
рукописів, які стосувалися різних галузей знань, підготував член Товариства
С. І. Маслов6. У музеї ж були зібрані старовинні картини, ікони, монети, ар
хеологічні знахідки тощо. У 1919 р. при активній участі ІТНЛ у Київському
університеті було відкрито Музей війни та революції7.
Значне місце у багатогранній діяльності Товариства належало читанню
публічних платних лекцій за програмами для громадськості м. Києва. Вони
відіграли помітну роль у відновленні діяльності Вищих жіночих курсів у
місті Початок публічним лекціям у 1895 р. поклав О. М. Лазаревський. Про
довжувалися вони до 1904 р., доки царський уряд не заборонив їх. Численні
лекції у вигляді систематичних курсів з історії, археології, літератури,
філософії, економіки та психології читали провідні діячі ІТНЛ В. Б. Анто
нович, М. П. Дашкевич, І. В. Лучицький, А. І. Степович, Т. Д. Флоринський
та інші. На 1898 — 1899 рр. випав найбільший успіх Товариства у проведенні
публічних лекцій. Тоді дев’ять лекторів читали лекції з 11 курсів, на які ли
ше восени записалося близько 250 слухачів, а на окремі з них — від 5 до
92 чол.8. На жаль, поступово інтерес до лекцій серед громадськості Києва
зменшувався. Головною причиною цього був суворий контроль з боку цар
ських чиновників за тематикою лекцій і кандидатурами лекторів. Так, у
1902 р. не відбулася оголошена лекція «Гоголь і Міцкевич»9, були заборонені
також лекції-з історії Росії XIX ст. М. В. Довнар-Запольського10.
Велику увагу ІТНЛ приділяло Всеросійським археологічним з’їздам. Воно
провело значну роботу по підготовці та проведенню двох таких форумів, у
Києві (III та XI), у Ризі, Харкові, Катеринославі, Чернігові, Новгороді та
інших містах. Участь у цих з’їздах давала Товариству змогу бути у центрі
наукового життя країни, уважно стежити за досягненнями світової науки.
На засіданнях ІТНЛ обговорювалися наслідки міжнародних археологічних
з’їздів у Ліссабоні, Гамбурзі, Каїрі, Афінах, у яких його члени брали безпо
середню участь11.
Головною формою діяльності ІТНЛ була організація й проведення
засідань (читань), де в основному обговорювалися дослідження його членів.
Згідно з першим статутом Товариства останні поділялися на почесних і
дійсних. У почесні члени обирали відомих учених, урядовців, представників
155ТУ 0130-5247. Укр. іст. жури. 1995, 5 29
М. П. Колесимк
духовенства. До складу почесних членів ІТНЛ були обрані голова Москов
ського археологічного товариства П. С. Уварова, голова Товариства історії
та старожитностей російських при Московському університеті І. Є. Забєлін,
голова Київської археографічної комісії М. В. Юзефович, віце-президент
Одеського товариства історії та старожитностей В. Н. Юргевич. Відповідно
члени ІТНЛ обиралися до складу науково-історичних товариств Росії. Так,
В. Б. Антонович та В. С. Іконников у 80-ті роки були обрані до складу
найбільшого у дореволюційній Росії науково-історичного об’єднання — То
вариства історії та старожитностей російських при Московському
університеті Наведені приклади свідчать про прагнення ІТНЛ до
співробітництва з іншими науковими товариствами й організаціями.
У дійсні члени Товариства за наукові заслуги обирали викладачів і
професорів вищих навчальних закладів, гімназій, а також місцевих люби
телів старовини. Чисельність ІТНЛ постійно зростала (1873 р. — 6 почесних
і 15 дійсних членів, 1893 р. — відповідно, — 24 та 108, 1913 р. — 24 і 145 та 7
членів-кореспондентів, 1923 р. — 12 і 186 та 8 членів-кореспондентів). Регу
лярно ж брали участь у його засіданнях лише кілька десятків членів. З са
мого початку на засіданнях Товариства могли бути (і досить часто були
присутніми) численні сторонні відвідувачі-гості. Так, на засіданні ІТНЛ 27
жовтня 1874 р. їх налічувалося 65 чол.12 Пізніше серед гостей стали
помітними постійні відвідувачі, які не пропускали майже жодного засідання.
Значну кількість серед них становили молодь і студенти. Найбільшу увагу
у громадськості Києва викликали читання, присвячені пам’яті Т. Г. Шевчен
ка, М. В. Гоголя, М. І. Костомарова, етнічному походженню населення Києва
у XIV — XV ст. та іншим питанням з історії й культури України.
Засідання Товариства, як правило, відбувалися під керівництвом його го
лови 1 — 2 рази на місяць в аудиторіях Київського університету. Обирався
голова на 3 роки на зборах ІТНЛ з числа провідних учених. Він же очолю
вав і Раду Товариства. Толовами ІТНЛ у різний час були видатні українські
вчені В. Б. Антонович, М. П. Дашкевич, О. М. Лазаревський, М. П. Василен-
ко, які значною мірою визначали характер і головні напрями його
діяльності. Голова обов’язково повинен був попереджувати офіційну владу
про кожне засідання Товариства. Слід підкреслити, що царські урядовці (а
потім й радянська влада) пильно стежили за його діяльністю. Так, за свої
погляди в різні часи зазнали переслідувань М. О. Максимович, О. О. Котля
ревський, Ф. Г. Міщенко, В. К. Піскорський, С. І. Маслов, М. С. Грушевсь-
кий, М. П. Василенко та багато інших. На засіданнях ІТНЛ виголошували й
обговорювали від 1 до 4 доповідей. Іноді засідання мали лише ор
ганізаційний характер. Один раз на рік, здебільшого 27 жовтня на честь
пам’яті Нестора-літописця, проходило урочисте річне зібрання Товариства.
На ньому затверджувався звіт про діяльність, склад, а також бібліотеку та
касу ІТНЛ. Усього Товариство провело понад 700 засідань, на яких було ви
голошено понад 1400 наукових доповідей.
Від самого початку діяльності ІТНЛ головною сферою інтересів його
членів була історія України. В основному вона висвітлювалася з позицій по
зитивізму представниками трьох шкіл: «скептичної» (”критичноГ) на чолі з
М. О. Максимовичем, «лівобережної» О. М. Лазаревського, та «київської»
Сісторичної”), яку створив В. Б. Антонович13. Провідною серед них була до
сить представницька «київська» школа, членами якої були відомі вчені
М. П. Дашкевич, І. М. Каманін, О. І. Левицький та ін.
Значну увагу ІТНЛ приділяло давній історії України. У центрі її знахо
дилися питання походження східних слов’ян і виникнення м. Києва. З цього
приводу в Товаристві існували найрізноманітніші точки зору, які часто були
предметом дискусій.
Так, Ю. А. Кулаковський висунув «нову теорію» про походження Русі,
відповідно до якої не лише відшукував «плем’я Русь» серед германських
племен, а й відносив його до Меотіди (Північне Причорномор’я) . Під час
обговорення в ІТНЛ ця точка зору викликала серйозні заперечення з боку
В. 3. Завітневича. Хоча повністю він не відкидав її15. Раніше В. 3. Завітневич
30 I55N 0130-5247. Укр. Іст. журн. 1995, N° 5
Історичне товариство Нестора-літописигя
в одному з повідомлень наголошував, що Руська земля одержала свою назву
не від варягів чи готів, з якими не можна ототожнювати назву «Русь». На
його оригінальну думку, назва «Русь» — грецького походження й означає
вона державу Київських князів16. І. Г. Малишевський, який брав участь в об
говоренні цього питання, не погодився з В. 3. Завітневичем, вважаючи, що
греки словом «руси» називали скандинавів і що руси — це не слов’яни, а
скандинави17. А. І. Соболевський відкидав як скандинавське, так і готське
походження слова «Русь». Він рішуче виступав за винятково слов’янське по
ходження цього слова18.
Питання про походження племені «Русь» та цієї назви було близько
пов’язане з проблемою виникнення Києва. Значний інтерес щодо цього вик*
ликає доповідь М. П. Дашкевича19, в якій зроблено аналіз публікації профе
сора Оксфордського університету, ісландського вченого Г. Вігфуссона. З цієї
доповіді видно, що іноземний учений за допомогою скандинавських саг на
магався довести готське походження Києва, ототожнюючи його з
Дніпровським містом (Данпарстадом) готів. Г. Вігфуссон вважав, що Київ
був нібито центром Готської імперії та столицею Ерманарика. М. П. Дашке-
вич у своєму дослідженні намагався за змістом тих же саг підтвердити вис
новки археологічних пошуків В. Б. Антоновича, який був прибічником
існування готського Києва. Не відкидаючи точку зору Г. Вігфуссона про гот
ське походження Києва, М. П. Дашкевич не дійшов остаточного висновку і
вважав це питання відкритим для нових досліджень. Він, зокрема, зазначав:
«Отже, залишаючи під сумнівом Едди про Дніпро та Дніпровське місто, крім
того можна, здається, припустити з п. Вігфуссоном, що Київ був одним з
найдавніших культурних пунктів східної Європи і що з давніх давен
історичні долі призначали його до великого історичного покликання; історія
Руської держави з часу утвердження її столиці у Києві закріпила вікове зна
чення цієї «матері городів руських»; але позитивно стверджувати це поки
все ще неможливо»20. Отже, питання про Київ як значний центр східної
Європи задовго до IX ст. (коли він став столицею Київської Русі) було ще
не раз в полі зору членів Товариства.
Проблеми давньої історії України були тісно пов’язані з питаннями
більш пізньої історії, зокрема виникненням та розвитком Київської Русі.
Центральне місце серед них займала проблема ролі норманнів в історії
Київської Русі. Це була одна з найбільш гострих дискусійних проблем у
нашій вітчизняній історії. Багаторічні дискусії між норманістами та анти-
норманістами знайшли відображення і в діяльності ІТНЛ.
Так, В. 3. Завітневич у своїх дослідженнях21 перебільшував роль нор
маннів у історії Давньоруської держави (називав Давньоруську державу Ва
рязькою, ототожнював «нехрещену русь» з норманнами). Окремі його вис
новки не відрізнялися послідовністю, що видно хоча б на прикладі аналізу
ним походження імені «Русь». А. І. Соболевський в одному із своїх
досліджень вважав роль варягів другорядною22. Подібної точки зору дотри
мувався О. Шеленговський2, який розглядав питання про значення річкових
шляхів у виникненні державності на території східних слов’ян (Київської
Русі). Він дійшов висновку, що міжнародне значення дніпровського шляху
(”путь из Варяг в Греки”) відноситься до XI — першої половини XII ст.
В діяльності ІТНЛ питання про роль норманнів в утворенні та розвитку
Київської Русі залишалося дискусійним. Це помітно на прикладі поглядів
найбільш активних членів Товариства. Так, П. П. Смирнов у читаннях «До
питання про варягів у давній Русі», «До питання про руський каганат»,
«Волзький шлях та давні руси»24 захищав норманську теорію (іноді остання
знаходить своїх прихильників ще й нині). Навпаки, В. О. Пархоменко в своїх
дослідженнях «Новий етап у вивченні давньоруської історії», «Питання про
княжі династії у давній Русі» та інших25 вважав, що виникнення Київської
Русі було наслідком тривалого розвитку східних слов’ян. Ця теза знайшла
дальший розвиток у працях сучасних українських вчених (П. П. Толочка,
М. Ф. Котляра, В. М. Рички та ін.).
І55Н 0130-5247. Укр, іст. жури. 1995 , ДЬ 5 ЗІ
М. П. Колесних.
Історичне товариство Нестора-літописця приділяло велику увагу
суспільному ладу, давньоруському праву та історії церкви Київської Русі.
Подібна тематика була характерною для всієї вітчизняної науки другої по
ловини XIX — початку XX ст. Київська Русь проводила активну зовнішню
політику, що також значною мірою привертало увагу членів ІТНЛ. Дипло
матичні контакти Давньоруської держави з державами Західної Європи вив
чали Ф. Я. Фортинський та А. Д. Воронов , чиї дослідження містять
цікавий фактичний матеріал. Численні династичні зв’язки київського й
інших княжих родів з іноземними правителями були предметом
дослідження І. Г. Малишевського27, який проте ідеалізував «союзи з родами
скандинавської півночі». На його думку, вони становили спочатку більшість
і це ніби є одним з доказів «скандинавського походження наших князів».
Династичні союзи привертали увагу Л. П. Добровольського2*, який вважав
Київ XI — XII ст. багатолюдним, значним культурним центром східної
Європи. Про місце Київської Русі у галузі міжнародних відносин він судить
по численних вітчизняних та іноземних літописних джерелах. Л. П. Добро-
вольський звернув увагу на династичні зв’язки Києва в XI ст. більш ніж у
20 випадках (крім Візантії) із Швецією, Норвегією, Данією, Англією,
Францією, Німеччиною, Угорщиною та Польщею. Питання культури Давньо
руської держави вивчали А. М. Лобода (билини і наукові знання),
М. П. Дашкевич (билини), Г. Г. Павлуцький (живопис та архітектура),
П. В. Володимиров і Д. І. Багалій (літературні пам’ятки), А. І. Соболевський
(літописи).
Вивчення історії України феодальної доби торкалося широкого кола пи
тань. Значну увагу Товариство приділяло дослідженню соціально-еко
номічних відносин. Праці з цієї тематики базувалися на широкій дже
рельній базі. Члени ІТНЛ велику увагу приділили дослідженню
різноманітних документів з історії України, що сприяло більш грунтовному
вивченню вітчизняної історії. Так, актові матеріали і договори, грамоти,
універсали тощо вивчали І. М. Каманін29, М. В. Довнар-Запольський30,
О. І. Левицький31. Вони досліджували оригінальність походження, зміст, ха
рактер, значення та долю документальних джерел, сприяли їх
опублікуванню. Починаючи з 1890 р., видання Товариством документів стало
регулярним. З четвертої книги «ЧИОНЛ», коли у збірнику було запровадже
но III розділ ("Матеріали”), постійно друкувалися документальні джерела з
вітчизняної історії. їх публікація супроводжувалася передмовою дослідників,
де повідомлялося, у чому важливість того чи іншого джерела, що воно со
бою являє, де зберігається тощо. Крім того, окремі документи друкувалися
як додатки до праць членів Товариства. Серед таких публікацій слід
виділити таке важливе документальне джерело із соціально-економічної
історії України, як «Генеральне слідство про маєтності» 1729 — 1730 рр., що
містило відомості стосовно кінця XVII ст. — першої половини XVIII ст. Во
но стало відомим завдяки дослідженням О. М. Лазаревського. У 1890 р. вче
ний на сторінках «ЧИОНЛ» надрукував акти з історії землеволодіння в Ук
раїні (1630 — 1690 рр.) почерпнуті ним з «Генерального слідства про
маєтності» Чернігівського полку32. Серед них особливу увагу привертають
універсали Б. Хмельницького та царська грамота місту Чернігову 1690 р.,
яка дає уяву про права й обов’язки міщан і знайомить із становищем міст
України. Пізніше на сторінках «ЧИОНЛ» були опубліковані «Генеральне
слідство про маєтності» Київського та Прилуцького полків, підготовлені
відповідно М. П. Василенком33 та В. О. М’якотіним34. Вони вбачали в цих до
кументах безцінне джерело для вивчення землеволодіння у другій половині
XVII ст. — на початку XVIII ст. Близькі до них за тематикою публікації
документів І. В. Лучицького з історії землеволодіння на Чернігово-Сіверщині
у першій половині XVII ст.35 (являють собою 7 грамот польських королів);
О. М. Лазаревського з історії монастирського землеволодіння в Україні у
1636 — 1730 рр.36 (складаються переважно з гетьманських універсалів);
Ф. Д. Миколайчика про зростання земельних володінь найбільших ук
раїнських магнатів князів Вишневецьких на Лівобережній Україні з 1578 по
32 І58Н 0130-5247. Укр. іст. жури. 1995, № 5
Історичне товариство Нестора-літописця
1647 рр.37 (взяті з фонду Литовської метрики); І. М. Каманіна про козацьке
землеволодіння з 1494 по 1668 рр.36 (уривки з рукописів Церковно-архео
логічного музею Київської духовної академії та Центрального архіву
Київського університету). Значну цінність для дослідження соціально-еко
номічно! історії України мають також надруковані 0. М. Лазаревським акти
з історії ремісничого виробництва та його цехової організації у 1622 —
1645 рр.39, які були запозичені з фамільного архіву Судим і Рум’янцевого
опису України, а також гетьманські універсали про міське господарство
Києва у 1677 — 1719 рр.40. Останні, зокрема, містять цікаві матеріали про
фінансове управління, внутрішню та зовнішню торгівлю киян. Ця тема
знайшла також відображення в публікаціях І. В. Лучицьким ряду інших до
кументів (універсал гетьмана І. Мазепи від 8 травня 1690 р. про табачну та
горілчану оренду та ін.)41.
Поряд з вивченням соціально-економічного розвитку України ІТНЛ
приділяло значну увагу й політичним питанням. При цьому його члени ро
били наголос на національних ознаках держави, захоплювалися діяльністю
деяких політичних діячів (наприклад, особливістю захисника «народності та
православ’я» князя К. К. Острозького)42. Найбільший інтерес у членів Това
риства викликало політичне становище українських земель (загарбання ук
раїнських земель литовськими і польськими феодалами, адміністративно-
політичний поділ України, історія унії), життя та діяльність таких відомих
діячів, як П. Могила, І. Мазепа, Б. Хмельницький та ін. Значний інтерес ста
новлять оригінальні дослідження О. І. Левицького, присвячені становищу
української жінки у суспільстві в XVI — XVII ст. На його думку, українська
жінка відігравала досить активну роль у суспільному житті, чому сприяли
«своєрідні умови побутового, сімейного та суспільно-політичного життя у
давній Малоросії»43. Зокрема, увага вченого була прикута до життя й
діяльності онуки князя К. К. Острозького Анни-Алоїзи Острозької, «остан
нього паростка цього колись славетного волинсько-українського роду»44, а
також Раїни Могилянки, «дочки Ієремії Могили, володаря молдавського, дво
юрідної сестри славетного київського митрополита Петра Могили, дружини
найбагатшого з руських князів Михайла Вишневецького»45.
Особливо важливе місце у дослідженнях членів ІТНЛ займала історія
козацтва. Ранньому періоду його існування присвятили свої дослідження
М. С. Грушевський, І. М. Каманін, О. М. Лазаревський та інші46. Вони нама
галися вивчити такі важливі питання, як виникнення козацтва й Запорозь
кої Січі, боротьба козацтва з місцевими та іноземними гнобителями, ук
раїнсько-російські зв’язки тощо. Найбільш плодотворно у цьому напрямі
працював відомий учений І. М. Каманін. Він вважав, зокрема, що діяльність
гетьмана І. Мазепи була виправданою. Так, у рецензії на працю
чернігівського історика, члена Товариства Ф. М. Уманця «Гетьман Мазепа»,
І. М. Каманін зазначав, що «з характеристики п. Уманця, живої та захоплю
ючої і в більшій частині правдивої та безсторонньої, Мазепа постає вперше
найблагороднішим, найрозумнішим та найвідданішим сином України і сим
патичною та чесною людиною в особистому житті»47. Вивчаючи козацьке
землеволодіння, І. М. Каманін дійшов висновку про те, що найголовнішими
причинами визвольної війни українського народу 1648 — 1654 рр. і козаць
ко-селянських повстань XVI — XVII ст. були втрати «землі та особистої
волі» (закріпачення). Цю тему І. М. Каманін продовжив у доповіді46, присвя
ченій козацько-селянським повстанням під проводом К. Косинського та
С. Наливайка. При цьому він значну увагу приділив особистості П. Сагай
дачного, діяльність якого оцінював дуже високо. Розглядаючи його
діяльність, вчений підкреслював, що своїм головним завданням вже у перші
роки свого гетьманства він поставив те, що вдалося довершити згодом лише
Хмельницькому, а саме — «освободити руський народ от подданства и ярма
работнического», або «_ вольности набнти»49. Інтерес до діяльності Сагай
дачного у членів Товариства не вгасав й пізніше.
Значну увагу ІТНЛ приділило й такій важливій події в історії України,
як визвольна війна українського народу 1648 — 1654 рр. Членів Товариства
15$ТУ 0130-5247. Укр. іст. жури. 1995, Л§? 5 33
М. П. Колесник
цікавили причини та хід цієї війни, біографія й діяльність Б. Хмельницько
го, документальні джерела та історична література з цього періоду тощо.
Так, В. Б. Антонович на урочистому засіданні, присвяченому 25-річчю
існування ІТНЛ, виступив з промовою про діяльність Б. Хмельницького. Во
на була присвячена 250-річчю початку «руху, на чолі якого став один з най-
величніших представників південно-руського народу — Б. Хмельницький,
діяльність якого спрямувала історію нашого краю на новий шлях, що оста
точно визначив його долю»50. Характеризуючи діяльність Б. Хмельницького,
вчений вважав його патріотом, великим діячем. Разом з тим він приділяв
велику увагу ролі народних мас, а не лише П ватажкам, що було характер
ним для дослідників «Київської школи».
Один з епізодів визвольної війни досліджував О. М. Лазаревський51, який
звернув увагу на невдалу спробу магната Ієремії Вишневецького придушити
народне повстання на Лівобережній Україні. Біографічні відомості про
Б. Хмельницького цікавили І. М. Каманіна, який повідомив на одному із
засідань Товариства свої міркування про походження українського гетьма
на52. Вони були запропоновані на основі доповіді Ф. П. Істоміна «Біографічні
дані про київського типографа 1625 — 1630 рр. Тимофія Олександровича», у
якій відмічалися близькі зв’язки між козацтвом і міщанами у Києві в XVII
ст. Спираючись на фактичний матеріал цієї доповіді (актова книга, герб
Хмельницького), І. М. Каманін зробив припущення про спорідненість чиги
ринських сотників з київськими міщанами. «Хмелі, — на думку вченого, —
так само як і Олександровичі та Путивльці, могли бути у один і той же час
і запорожцями та міщанами»53. Цієї ж теми І. М. Каманін торкається і в
дослідженні про біографічні дані чигиринського підстарости Д. Чаплинсько-
го та його ставлення до Б. Хмельницького54. Дослідивши дипломатичну
діяльність Б. Хмельницького, вчений дав позитивну оцінку приєднанню Ук
раїни до Росії55. Документальні джерела з прюблем визвольної війни
досліджували Н. В. Молчановський та 1. М. Каманін. Перший з них розгля
нув документи, які зберігались у Державному архіві Швеції, а другий —
«Короткий літопис про війни поляків з козаками у 1647 — 1656 рр»>, надру
кований польською мовою56.
Таким чином, члени Історичного товариства Нестора-літописця зробили
помітний вклад у дослідження визвольної війни українського народу 1648 —
1654 рр. Насамперед це стосуеі гся значного розширення джерельної бази та
докладного вивчення фактів.
Товариство проявляло також інтерес до дослідження відомого народно-
визвольного повстання на Правобережній Україні 1768 р., яке увійшло в
історію під назвою «Коліївщина». Характеристиці діяльності одного з її ва
тажків уманського сотника І. Гонти присвячене повідомлення В. Б. Антоно
вича. У ньому вчений звинуватив польських істориків за тенденційне
висвітлення проблеми. В. Б. Антонович дав високу оцінку діяльності І. Гон
ти, який, за його словами, «діяв за переконаннями, які глибоко вкоренилися
в народі, за свідомим обов’язком стати у боротьбі, що охопила країну, на
боці свого народу, його прав, віри та національності, й принести цьому
обов’язку та справі у жертву і свою кар’єру, і своє суспільне становище»57.
Про взаємовідносини Польщі з Росією під час «Коліївщини» повідомив
на одному із засідань Товариства І. М. Каманін58. Він, зокрема, розглянув
відомості, що надійшли з Польщі, про існування грамоти Катерини II, яка
нібито підбурювала до повстання 1768 р. Під час обговорення цього питання
В. Б. Антонович підтримав І. М. Каманіна у тому, що ці відомості — вигад
ка. У доповнення він повідомив про причетність до появи цих чуток поль
ських історіографів і піддав їх за це критиці59. При аналізі досліджень
членів Товариства з цієї проблеми впадає в око їх надмірно лаконічний ха
рактер. Повідомлення ж І. М. Каманіна, присвячене новим матеріалам з
історії «Коліївщини»60, незважаючи на заяву про те, що воно буде надруко
ване разом з документами з цього питання, так і не з’явилося на сторінках
«ЧИОНЛ». Можливо, однією з причин цього було втручання царської цен
зури у видання «Чтений...». Дослідження ІТНЛ з історії України більш
34 135И 0130-5247. Укр. Іст. жури. 1995, А*> 5
Історичне товариство Нестора-літописця
пізньої доби були присвячені таким важливим проблемам, як Вітчизняна
війна 1812 рп повстання декабристів, селянська реформа, розвиток науки та
культури у XIX ст. — на початку XX ст.
Історичне товариство Нестора-літописця зробило помітний вклад у вив
чення багатьох важливих і малодосліджених на той час проблем минулого
України. Це стосується насамперед праць значної кількості вчених, які на
лежали до «київської школи» на чолі з В. Б. Антоновичем і які, за словами
М. В. Довнар-Запольського, бачили головний зміст історичного процесу у
соціальному процесі61. Діяльність Товариства, безперечно, відіграла значну
роль у формуванні передової наукової й суспільної думки, сприяла
піднесенню національної свідомості.
Враховуючи плодотворну і багатогранну діяльність ІТНЛ на ниві ук
раїнської науки та культури, вирішене питання про його відродження у
Києві. Це значною мірою сприятиме розвитку й популяризації вітчизняної
історичної науки у незалежній Україні, чого вона, безперечно, потребує. Са
ме громадський осередок науки, вільний від всякого ідеологічного втручан
ня з будь-якого боку, що об’єднуватиме краєзнавців-професіоналів і люби
телів з різних регіонів країни (а можливо й країн), матиме більш широкі
можливості для успішної роботи по вивченню історії рідного краю. У зв’язку
з цим слід зауважити, що з 1989 р. відновило свою діяльність і відоме Нау
кове товариство ім. Т. Г. Шевченка (1873 — 1940 рр.) у Львові, яке було за
сновано у ті ж часи, що й ІТНЛ у Києві.
‘ К о л е с н и к М. П. Історичне товариство Нестора-літописця: основні етапи й на
прями діяльності. 1872 — 1931 рр. / / Укр. іст. журн. — 1989. — № 9. — С. 50 — 56.
2 Постанова Президії ЦВК СРСР «По доповідях Всесоюзної, Всеукраїнської і Білоруської
Академії наук* 27 липня 1933 р. / / Культурне будівництво в Українській РСР, 1928 — червень
1941: Зб. документів і матеріалів. — К., 1986. — С. 36.
3 Ж и т е ц ь к и й І. Заходи коло організації історичного товариства в Київі / / Україна.
- 1929. — Січень-лютий. — С. 28.
Центр, держ. іст. арх. у м. Києві, ф. 725, оп. 1, спр. 89, арк. 4.
5 Там же, спр. 11, арк. 17, 21, 23 — 24.
М а с л о в С. І. Описание рукописей Исторического общества Несгора-летописца / /
ЧИОНЛ. — К„ 1909. — Кн. 21. — Вьіп. 1 — 2. — Отд 4. — С. З — 50.
7 Київ, міськ. держ. арх., ф. 16, огі. 479, спр. 192, арк. 1 — 2, 4 — 5.
8 Я с и н с к и й М. Н. Историческое общество Несгора-летописца в 1898 — 1899 гг. / /
ЧИОНЛ. — Кп 1900. — Кн. 14. — Вьш. 1. — Отд. 1. — С. 16.
Я с и н с к и й М. Н. Чествование Историческим обществом Нестора-летописца па-
мяти Н. В. Гоголя по случаю 50-летия со дня его смерти / / ЧИОНЛ. — К., 1902. — Кн. 16. —
Вьіп. 1 — 3. — Отд. І — С. 7.
Центр, держ. іст. арх. у м. Києві, ф. 707, оп. 262, спр. 17, арк. 1 — 4.
11 А н т о н о в и ч В. Б. О некотормх волросах, обсуждающ.хся на Международном
антропологическом сьезде в Лиссабоие в сеитябре 1880 г. / / ЧИОНЛ. — К., 1888. — Кн. 2. —
Отд І. — С. 137; С о н н и А. И. Результатьі работ Археологического сьезда в Каирс / / ЧИ
ОНЛ. — К., 1911. — Кн. 22. — Вьш. 1 — 2. — Отд 1. — С. 27.
12 Протоколи заседаний Исторического Общества Летописца ІІестора / / Университетские
известия. — К., 1875. — № 9. — Ч. 2. — С. 1.
3 Д а н и л е в и ч В. Е. В. Б. Антонович, как профессор / / ЧИОНЛ. — К., 1909. — Кн.
21. — Вьіп. І и 2. — Отд 1. — С. 71; Щ е р б и н а В. И. Воспоминания о В. Б. Антоновиче / /
ЧИОНЛ. — К., 1909. — Кн. 21. — Вьш. 1 и 2. — Отд Е — С. 55 — 56.
4 К у л а к о в с к и й Ю. А. Новая теория о происхождении Руси / / ЧИОНЛ. — К.,
1907. — Кн. 19. — Вьш. 3. — Отд. 1. — С. 68 — 69.
15 Заседание 19 февраля 1906 г. / / ЧИОНЛ. — К„ 1907. — Кн. 19. — Вьш. 3. — Отд 1. —
С 69І6З а в и т н е в и ч В. 3. К вопросу об именй «Русь* / / ЧИОНЛ. — К., 1892. — Кн. 6.
- Отд. 1. — С. 18 — 20.
7 Заседание 8 декабря 1891 г. N ЧИОНЛ. — К., 1892. — Кн. 6. — Отд 1. — С. 20 — 21.
Ч о б о л е в с к и й А. И. Археологичсские заметки / / ЧИОНЛ. — К., 1892. — Кн. 6.
- От̂ ц. 2. — С. 1 - 10.
Д а ш к е в и ч М. П. Приднепровье и Киев по некоторьім памятникам древне-ссверной
литературьі / / У нив. известия. — К., 1886. — № 11. — С. 220 — 242.’
“ Там же. — С. 241.
З а в и т н е в и ч В. 3. К вопросу об имени «Русь* / / ЧИОНЛ. — К., 1892. — Кн. 6.
- Отд 1. — С. 18 — 20; 3 а в и т н е в и ч В. 3. О клятве обручами в договоре Игоря / /
ЧИОНЛ. — К, 1888. — Кн. 2. — Отд 1. — С. 262 — 263.
2 С о б о л е в с к и й А. И. Археологические заметки / / ЧИОНЛ. — К., 1892. — К іі. 6.
- Отд 2. — С. І — 2.
0130-5247. Укр. іст. жури. 1995, Л*> 5 3 5
М. П. Колесник
^ Ш е л е н г о в с к и й А- Речньїе пути сообщения в древней Руси / / ЧИОНЛ. — К.,
1911. — Кн. 22. — Вьш. 1 — 2. — Отд І — С. 4 — 5.
^ Б а з и л е в и ч В. М. Историческое Общество Несгора Летописца. 1919 — 1921 гг. / /
Рус. ист. журн. — 1922. — Кн. 8. — С. 328; Звідомлення Історично-філологічного відділу за 1927
р: Історичне товариство Нестора-літописця / / Записки іст.-філол від. УАН. — ІС, 1928. — Кн.
19. — С. 397.
^ Б а з и л е в и ч В. М. Историческое Общество Нестора Летописца в 1923 году / / Борь-
ба классов. — 1924. — № 1 — 2. — С. 380; Звідомлення Першого Історично-філологічного
відділу за 1923 р.: Історичне товариство Нестора-літописця / / Записки іст.-філол. від. УАН. —
К , 1924. — Кн. 4. — С. 348.
^ В о р о н о в А. Д. О латинских проповедниках на Руси Киевской в X и XI веках / /
ЧИОНЛ. — К., 1879. — Кн. Ь - С . 1 - 2 1 ; Ф о р т и н с к и й Ф. Я Крещение князя Вла
димира и Руси по западньїм известиям / / ЧИОНЛ. — 1888. — Кн. 2. — Отд. 2. — С. 93 — 128.
^ М а л ь ї ш е в с к и й И .И .О брачньїх союзах древнерусских княжеских фамилий
с иностранньїми владельческими домами с X до половини XIII в. / / ЧИОНЛ. — К., 1888. —
Кн. 2 — Отд. 1. — С. 142.
^ Д о б р о в о л ь с ь к и й Л. Київ, чи Мерв? (До питання про те, чи існувала в XI
ст. астрономічна обсерваторія в Києві) / / Записки іст.-філол. від. УАН. — К„ 1928. — Кн. 19. —
С. 243 — 252.
29 К а м а н и н И. М. Из истории подложньїх документов / / ЧИОНЛ. — К., 1907. — Кн.
20. — Вьіп. 1. — Отд 4. — С. З — 11; К а м а н и н И. М. Универсал Тимоша Хмельницкого
/ / ЧИОНЛ. — К„ 1895. — Кн. 9. — Отд 1. — С. 7.
м Д о в н а р — З а п о л ь с к и й М .Д Договор радьі Вел. Княжества Литовского
с польским королем Сигизмундом-Августом / / ЧИОНЛ. — К., 1908. — Кн. 20. — Вип. 3. —
Отд 1. — С. 66 — 68.
1 Л е в и ц к и й О. И. О судьбе древних актових книг и собрании их в центральних
архим х / / ЧИОНЛ — К , 18%. — Кн. 10. — Огд 1. — С. 11 — 14.
л д з а р е в с к и й А. М. Акти по истории землевладения в Малороссии / / ЧИОНЛ.
— К 1890. — Кн. 4. — Огд 3. — С. 83 — 135.
" В а с и л е н к о Н. П. Генеральное следствие о маетностях Киевского полка. 1729 —
1731 гг. / / ЧИОНЛ. — К„ 1893. — Кн. 7. — Огд 3. — С. 29 — 68.
М я к о т и н В. А. Генеральное следствие о маетностях Прилуцкого полка. 1729 —
1731 гг. / / ЧИОНЛ. — К„ 18%. — Кн. 2. — Огд 3. — С. З — 38.
35Л у ч и ц к и й И.В. Материали для истории землевладения в Черниговщине и Се-
верижне. 1603 — 1645 / / ЧИОНЛ — 1С, 1901. — Кн. 15. — В ид 1. — Огд 3. — С. З — 15.
^ Л а з а р е в с к и й А. М. Акти по истории монастирского землевладения в Мало
россии. 1636 — 1730 гг. / / ЧИОНЛ. — К., 1891. — Кн. 5. — Огд 3. — С. 49 — 92.
Н и к о л а й ч и к Ф. Д. Материали по истории землевладения князей Вишневецких
в Левобережной Украине / / ЧИОНЛ. — К., 1900. — Кн. 14. — Вип. 2, 3. — Отд 3. — С. 84 —
90, 91 — 192.
м К а м а н и н И. М. Материали к «Очерку гетманства П. К. Сагайдачного» / / ЧИОНЛ.
— ІС, 19Н — Кн. 15. — Вьш. 3. — Отд 3. — С. 123 — 177; К а м а н и н И.М. Материали по
истории казацкого землевладения. 1494 — 1668 гг. / / ЧИОНЛ. — К., 1894. — Кн. 8. — Отд. 3.
— С. З — 28.
9 Л а з а р е в с к и й А. М. Цеховьіе акти Левобережной Малороссии. 1622 — 1645 гг.
/ / ЧИОНЛ. — К„ 1901. — Кн. 15. — Вип. 4. — Огд 3. — С. 202 — 214.
^ Л а з а р е в с к и й А. М. Гетманские универсалм о Киевском городском хозяйстве.
1677 - - 1719 гг. / / ЧИОНЛ. — К., 1902. — Кн. 16. — Вип. 4. — Огд 3. — С. 73 — 83.
‘ Л у ч и ц к н й И. В. К истории финансов и финансового управлення в Малороссии
XVII и XVIII в. / / ЧИОНЛ. — К., 1901. — Кн. 15. — Вип. 1. — Огд 3. — С. 20 — 23.
42 Г о л у б Є в С. Т. Памятн князя К. К. Острожского / / ЧИОНЛ. — К., 1910. — Кн. 21.
— Вьіп. 3. — Огд 1. — С. 82 — 83; К а м а н и н И. М. Новьіе черти для характеристики кн.
К. К. Острожского / / ЧИОНЛ. — К., 1910. — Кн. 21. — Вип. 3. — Отд 1. — С. 83.
43 Л е в и ц к и й О. И. Анна-Алоиза, княжна Острожская / / Киевская старина. — 1883.
— Ноябрь. — С. 329.
Там же. — С. 332.
Л е в и ц к и й О. И. Раина Могилянка, княгиня Вишневецкая / / Киевская старина.
— 1887. — Ноябрь. — С. 1.
^ Г р у ш е в с к и й М. С. К вопросу о Болохове / / ЧИОНЛ. — К , 1893. — Кн. 7. —
Отд 2. — С. З — 9, 10 — 11; К а м а н и н И. М. К вопросу о казацком землевладении / /
ЧИОНЛ. — К„ 1909. — Кн. 21. — Вип. 1 — 2. — Огд 5. — С 3 — 10; К а м а н и н И. М. К
вопросу о козачестве до Богдана Хмельницкого / / ЧИОНЛ. — ІС, 1893. — Кн. 7. — Отд 1. —
С. 5; Киев, 1894. — Кн. 8. — Огд 2. — С. 57 — 115; Л а з а р е в с к и й А. М. Украинские
казахи в двадцятих годах XVII в. / / ЧИОНЛ. — К., 1901 — Кн. 15. — Вип. 4. — Отд 5. — С.
75 ~4778-К а м а н и н И.М. Разбор соч. Ф. М. Уманца «Гетман Мазепа* / / ЧИОНЛ. —К^ 1899.
— кн. 13. — Огд Ь — С. 99.
К а м а н и н И. М. Очерк гетманства Петра Сагайдачного / / ЧИОНЛ. — К^ 1901. —
Кн. 15. — Вип. І — Огд 2. — С. З — 32; Вип. 2. — Огд 1. — С. 33.
49 Там же. — С. 9.
“ А н т о н о в и ч В. Б. Характеристика деятельности Богдана Хмельницкого / / ЧИ
ОНЛ — ІС. 1899. — Кн. 13. — Огд Ь — С. 100 — 104.
36 /Я5Н 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, № 5
До історії Берестецької битви
51Л а з а р е в с к и й А. М. Сведения о пребьівании кн. Иеремии Вишневецкого в Ле-
вобережной У крайнє и об у ходе его оттуда / / ЧИОНЛ. — К., 1896. — Кн. 11. — Отд. І. — С.
15 ~5ІгК а м а н и н И М. Догадка о происхождении Богдана Хмельницкого из средьі ки-
евских мещан / / ЧИОНЛ. — К , 1898. — Кн. — 12. — Отд. Ь — С. 15 — 19.
53 Там же. — С. 18.
54 К а м а н и н Й. М. О чигиринском подстаросте Даниле Чаплицком / / ЧИОНЛ. —
Киев. 1896. — Кн. 11. — Отд 1. — С. 28 — ЗО.
5 К а м а н и н И. М. Договори Богдана Хмельницкого с Москвой, Польшей и Швецией
/ / ЧИОНЛ. — К., 19іг — Кн. 23. — Вьіп. І — Отд 1. — С. 23 — 25.
6 К а м а н и н И.М. Новьіе данньїе о борьбе казачества с Польшей в зпоху Богдана
Хмельницкого / / ЧИОНЛ. — К , 1899. — Кн. 13. — Отд І — С. 157 — 158; М о л ч а н о в с -
к и й Н. В. Бумаги Шведского государственного архива по истории Малороссии / / ЧИОНЛ.
— К_ — 1899. — Кн. 13. — Отд 1. — С. 158 — 160.
А н т о н о в и ч В. Б. Уманский сотник Гонта / / ЧИОНЛ. — К„ 1888. — Кн. 2. —
Отд 1 — С. 182.
$ К а м а н и н И. М. Из истории международньїх отношений Польши и России / / ЧИ
ОНЛ. — ІС, 1888. — Кн. 2. — Отд 1. — С. 167 — 168.
9 Сведения о заседаниях Исторического Общества Нестора Летописца в 1878 — 1887 гг.
/ / ЧИОНЛ. — К„ 1888. — Кн. 2. — Отд 1. — С. 168.
К а м а н и н И. М. О нових материалах по истории Колеивщини (Уманской резни
1768 г.) / / ЧИОНЛ. — К., 1891. — Кн. 5. — Отд 1. — С. 1.
1 Д о в н а р — З а п о л ь с к и й М. В. Исторические взглядьі В. Б. Антоновича / /
ЧИОНЛ. — К„ 1909. — Кн. 21. — Вьіп. 1 и 2. — Отд І — С. 37.
Л. Г. Мельник (Київ)
До історії Берестецької битви (огляд джерел)
Про Берестецьку битву писали визначні вітчизняні (М. Костомаров, М. Гру-
шевський, Д. Дорошенко) та польські (К. Шайноха, Ф. Равіта-Гавронський)
історики, висвітлюючи події Великого повстання під проводом Богдана
Хмельницького. Серед праць вітчизняних авторів, спеціально присвячених
битві під Берестечком, можна вказати на брошуру І. Каманіна1, нариси
Ю. Тис-Крохмалюка2 та монографію І. Свєшникова.
І. Каманін вважає, що на Берестецькому полі поляки одержали перемо
гу, але робить застереження: «Історик, який розглядає дії воюючих сторін,
не може не визнати, що Берестецька битва не робить ніякої честі удаваним
переможцям: перемога їхня була цілком випадковою й для них цілком не
сподіваною переможена ж сторона мала достатню підставу для свого
наміру відступити з-під Берестечка внаслідок від’їзду свого головного пол
ководця» (гетьмана Б. Хмельницького. — Л . МУ.
У книжці Ю. Тис-Крохмалюка бою під Берестечком присвячено
найбільше місця й уваги. Автор аналізує географічні умови місця битви, об
ставини, за яких вона готувалася й відбувалася. У своїх твердженнях він
цілком розходиться з польськими істориками й очевидцями битви, такими,
наприклад, як С. Освенцім, П. Шевальє, які залишили спогади, а також з
окремими дослідниками, передусім М. Грушевським, і робить висновок, що
реальної битви під Берестечком не відбулося, а отже, її не можна вважати
перемогою польської сторони, більше того, мета, яку ставив на той час
Б. Хмельницький, — не допустити польські війська в Україну, — була ним
досягнута5.
Нещодавно вийшла в світ монографія І. Свєшникова «Битва під Бере
стечком». У ній автор на основі писемних джерел висвітлив перебіг подій,
що передували Берестецькій битві: рух польської армії на чолі з королем
Яном Казимиром з-під Сокаля, де польське військо стояло табором, до Бе
рестечка та козацько-татарського війська під проводом гетьмана Б. Хмель
ницького і хана Іслам Гірея з-під Збаража і Вишневця до Берестецького по
ля. Основний матеріал книги — результати археологічних досліджень місця
Берестецької битви та аналіз матеріалів з розкопок (розділи III та IV). В
/55А 0130-5247. Укр. Іст. журн. 1995, Л& 5 37
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213887 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T12:14:57Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Колесник, М.П. 2026-02-19T09:00:14Z 1995 Історичне товариство Нестора-літописця та його вклад у розвиток історичної науки в Україні / М.П. Колесник // Український історичний журнал. — 1995. — № 5. — С. 28–37. — Бібліогр.: 61 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213887 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історіографія та джерелознавство Історичне товариство Нестора-літописця та його вклад у розвиток історичної науки в Україні Историческое общество Нестора-летописца и его вклад в развитие исторической науки в Украине Article published earlier |
| spellingShingle | Історичне товариство Нестора-літописця та його вклад у розвиток історичної науки в Україні Колесник, М.П. Історіографія та джерелознавство |
| title | Історичне товариство Нестора-літописця та його вклад у розвиток історичної науки в Україні |
| title_alt | Историческое общество Нестора-летописца и его вклад в развитие исторической науки в Украине |
| title_full | Історичне товариство Нестора-літописця та його вклад у розвиток історичної науки в Україні |
| title_fullStr | Історичне товариство Нестора-літописця та його вклад у розвиток історичної науки в Україні |
| title_full_unstemmed | Історичне товариство Нестора-літописця та його вклад у розвиток історичної науки в Україні |
| title_short | Історичне товариство Нестора-літописця та його вклад у розвиток історичної науки в Україні |
| title_sort | історичне товариство нестора-літописця та його вклад у розвиток історичної науки в україні |
| topic | Історіографія та джерелознавство |
| topic_facet | Історіографія та джерелознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213887 |
| work_keys_str_mv | AT kolesnikmp ístoričnetovaristvonestoralítopiscâtaiogovkladurozvitokístoričnoínaukivukraíní AT kolesnikmp istoričeskoeobŝestvonestoraletopiscaiegovkladvrazvitieistoričeskoinaukivukraine |