Концепція "середньої держави" у зовнішній політиці Канади
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1995 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213892 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Концепція "середньої держави" у зовнішній політиці Канади / С.Г. Федуняк // Український історичний журнал. — 1995. — № 5. — С. 72–78. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860277972688175104 |
|---|---|
| author | Федуняк, С.Г. |
| author_facet | Федуняк, С.Г. |
| citation_txt | Концепція "середньої держави" у зовнішній політиці Канади / С.Г. Федуняк // Український історичний журнал. — 1995. — № 5. — С. 72–78. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-14T23:43:22Z |
| format | Article |
| fulltext |
ТРИБУНА МОЛОДОГО АВТОРА
С. Г. Федуняк (Чернівці)
Концепція «середньої держави»
у зовнішній політиці Канади
За довгі роки своєї діяльності на благо миру й міжнародної безпеки Ор
ганізація Об’єднаних Націй досягла незаперечних успіхів. Попри всі обме
ження у використанні статутних норм, вона виконала своє основне завдання
— не допустила глобальної війни. Значна заслуга в цьому не лише великих
держав — постійних членів Ради Безпеки (можливості яких, до того ж, бло
кувалися конфронтацією Сходу і Заходу), а й групи так званих «шісісіїе
рол^егз» («середніх країн»), котрі намагалися виступати своєрідним буфером
між угрупованнями, що протиборствували. Так, Канада за короткий строк
зуміла стати загальновизнаним лідером «середніх держав», а згодом і подо
лати цей статус, ставши членом «сімки» найбільш розвинутих країн світу.
Діяльність Канади як «середньої держави» спиралася на досить розроб
лену концепцію *. Тому звернення до цієї проблематики має не лише ака
демічний інтерес (через її недослідженість вітчизняною наукою), а й прак
тичне значення у зв’язку з пошуком прийнятних теоретичних підходів при
виробленні зовнішньої політики молодої Української держави. В даному
повідомленні досліджується історія формування концепції «середньої держа
ви», її еволюція під впливом змін у системі міжнародних відносин та вплив
на зовнішню політику Канади.
Протягом першої половини своєї історії країна фактично не мала власної
зовнішньої політики, і лише після прийняття у травні 1931 р.
Вестмінстерського статуту Великобританія визнала її суб’єктом
міжнародного права. У 30-ті рр. Канада не змогла повною мірою скориста
тися можливостями, що їх надавала угода з британською короною, оскільки
в умовах наростання загрози війни і посиленої активності дипломатії вели
ких держав змушена була йти у фарватері британо-американської політики.
Під час другої світової війни відбулося значне піднесення канадської
економіки, чому сприяли віддаленість від театру бойових дій і кредити со
юзників 2. Дедалі помітнішою ставала невідповідність між створеним госпо
дарським потенціалом і пасивною ізоляціоністською зовнішньою політикою.
Тому не дивно, що у першій половині 40-х рр. йшов активний пошук
підходів до повоєнної міжнародної діяльності Канади. При цьому, на нашу
думку, враховувався ряд обставин.
По-перше, Канада не могла претендувати на місце серед великих де
ржав, але її розміри, економічний потенціал, а також вагомий внесок у
спільну перемогу над фашизмом виділяли країну серед їй подібних і дозво
ляли вимагати помітного статусу в новостворюваній системі міжнародних
відносин. По-друге, роль Великобританії як світової держави знизилася, і
лідерство у західному світі фактично перейшло до США. Спільний кордон
і тісні економічні зв’язки робили неминучим посилення американського
чинника як у зовнішній, так і у внутрішній політиці Канади. Це спричинило
пошук відповідних форм і механізмів запобігання залежності від південного
сусіда. З вищеназваними обставинами пов’язувалася і третя: створення
міжнародної організації, ідея якої активно обговорювалася союзниками,
змогло б полегшити зусилля Канади в справі пошуку власного місця у
світовому співтоваристві, зменшуючи при цьому потенційну загрозу
підпорядкування своєї зовнішньої політики інтересам будь-якої держави чи
групи держав.
72 155М 0130-5247. Укр. іст. жури. 1995, № 5
Трибуна молодого автора
Отже, приблизно з 1943 р. Канада бере активну участь у створенні Ор
ганізації Об’єднаних Націй. Для прем’єр-міністра В. Л. Макензі Кінга це було
засобом відходу від довоєнної ізоляціоністської політики. Він розумів, що
для підвищення авторитету і ролі Канади у світі необхідно взяти на себе
певні зобов’язання і відповідальність 3.
Така потреба існувала ще й тому, що під час війни спостерігалися тен
денції до різкого посилення ролі великих держав і певного витіснення всіх
інших на периферію світової політики. Канада не могла вступити до клубу
наддержав, але і не бажала миритися із зведенням власної ролі до рівня ма
лопомітних суб’єктів міжнародних відносин.
За таких обставин в першій половині 40-х рр. у середовищі наукової і
політичної еліти поступово сформувалася і зміцніла ідея про Канаду як «се
редню державу» (шійгіїе рошег). Як писав у 1944 р. канадський історик і дип
ломат Л. Гелбер, з огляду на порівняно невелике населення і відсутність ко
лоній, Канада не є великою державою, але за природними багатствами і
людським потенціалом вона не належить і до малих націй (подібно Мексиці
чи Швеції), а знаходиться посередині як «британська нація середнього
рівня». Тому у світовій політиці Канада відіграє роль середньої держави 4.
Виходячи із своєї «серединності», вона могла б виконувати місію посеред
ництва та арбітражу при врегулюванні суперечок і конфліктів.
Ідея «середньої держави» оволоділа і найвищим керівництвом країни.
Прем’єр Кінг сформулював принцип функціонального представництва у
міжнародних організаціях, який виклав на засіданні Палати громад парла
менту 9 червня 1943 р. Його головний зміст полягає в тому, що країни, які
не належать до розряду великих, можуть займати провідні позиції в галу
зях, де мають особливі успіхи або специфічні інтереси 5. «Функціоналізм»
Кінгом був визначений як «ключ впливу Канади на повоєнний лад» б.
Функціональний підхід певним чином знайшов своє відображення в Ста
туті ООН. Завдяки наполегливості канадської делегації на установчій кон
ференції Організації Об’єднаних Націй (25 квітня — 26 червня 1945 р., Сан-
Франциско) до статуту вдалося включити кілька положень стосовно розши
рення прав країн, які не входили до складу Ради Безпеки. Так, згідно з
однією з поправок, країни, які не є членами Ради, можуть брати участь у
засіданні цього органу тоді, коли обговорюється питання про надання ними
збройних сил у розпорядження ООН (стаття 44) 7. Інша поправка стосувала
ся інституту непостійних членів Ради Безпеки, основними критеріями обран
ня до якого були вклад держави у справу збереження миру і активна участь
в діяльності Організації (стаття 23). Метою запровадженого не без впливу
Канади інституту непостійних членів було обмеження гегемонії великих де
ржав і посилення ролі середніх.
У цілому при створенні ООН інтереси середніх країн повною мірою
відстояти не вдалося, але Канада добилася помітного впливу в деяких сфе
рах діяльності (атомній енергетиці, цивільній авіації тощо). Тут
функціональний підхід себе значною мірою виправдав і виявився досить
ефективним засобом проголошення і утвердження власного статусу в
міжнародних організаціях, виходячи з реальних можливостей країни.
У перші повоєнні роки практичне втілення ідей «середньої держави»
могло відбуватися переважно через діяльність в ООН, оскільки союзники по
військово-політичних структурах Заходу не дуже зважали на декларований
Канадою статус, до того ж, загострення «холодної війни» вимагало тісної
консолідації на основі спільних підходів. Проте навіть в якості «молодшого
партнера» країна намагалася виступати посередником у деяких галузях ан-
гло-американських відносин в. Слід також відзначити, що прем’єр Кінг не
бажав повністю відмовлятися й від ізоляціонізму, тому його розуміння ролі
Канади як середньої держави було певним компромісом між намаганням
знайти помітне місце в системі міжнародних відносин і небажанням при
цьому брати на себе підвищену відповідальність 9. Дані обставини неминуче
обмежували зміст поняття «середня держава». Як відзначав відомий канад
ський дипломат і політолог Дж. Холмс, на першому етапі участі Канади в
/55Н 0130-5247. Укр. іст. жури. 1995, № 5 73
Трибуна молодого автора
00Н термін «ткісіїе рошег» мав звужене значення: ним позначали середні
країни, які виступали за обмеження використання права «вето» великими
державами ,0.
Остаточне оформлення концепції «середньої держави» щодо Канади
відбулося наприкінці 40-х рр. після зміни поколінь у політичній еліті Кана
ди. У 1948 р. В. Л. Макензі Кінг залишив політичну арену, що знаменувало
завершення періоду ізоляціонізму в зовнішній політиці країни. Нове
керівництво на чолі з Л. Сен-Лораном і Л. Пірсоном змогло подолати
вузькість старого трактування поняття «середня держава», претендуючи на
особливу роль у міжнародних відносинах.
Оскільки діяльність як середньої держави у рамках НАТО була утруд
неною (хоча зовсім не виключалася) , Канада зосередилася на країнах
«третього світу» і Організації Об’єднаних Націй. Вона ніколи не мала
інтересів у колоніальних регіонах і це викликало до неї довіру з боку мо
лодих країн і, отже, відкривало широкі можливості для виконання посеред
ницьких і примиренських функцій. Однак посередницька діяльність могла
здійснюватися майже виключно в рамках ООН, де Канаді вдавалося дещо
абстрагуватися від узгоджених позицій і союзницької солідарності
військово-політичних структур Заходу.
З 1948 до 1954 р. особливих успіхів у посередництві при вирішенні
міжнародних конфліктів Канада не мала, і у цьому відношенні П потенціал
як середньої держави залишався невикористаним. Участь у двох місіях ООН
по спостереженню за припиненням вогню (Палестина і Кашмір) далеко не
вичерпувала всіх П можливостей 12. А корейська операція навіть дещо
зіпсувала імідж Канади як неупередженого посередника, засвідчивши тісну
прив’язку її зовнішньої політики до США і НАТО. Першою ж дійсно посе
редницькою акцією миротворчого характеру можна вважати роботу в
міжнародних комісіях по спостереженню за виконанням Паризьких угод
щодо Індокитаю в 1954 р. Основне завдання спостерігачів полягало у конт
ролі за припиненням вогню, розведенням ворогуючих сторін у В’єтнамі, ви
веденні французьких військ і в’єтнамських добровольців з Лаосу і Камбоджі
тощо. Наявність в комісіях канадського громадянина поряд з представника
ми Індії та Польщі свідчила про довіру до Країни кленового листа з боку
держав «третього світу» і членів Варшавського договору.
Лише з 1956 р. Канада зайняла гідне і, на думку її керівництва, адекват
не своїм можливостям місце у світі як середня держава, виступивши
ініціатором створення Надзвичайних сил ООН по підтриманню миру |3. Зу
силля Канади під час близькосхідної кризи допомогли частково подолати
заблокованість механізму колективної безпеки ООН і разом з тим
відвернути ймовірне збройне зіткнення постійних членів Ради Безпеки
(СРСР з Великобританією і Францією). Припинення конфлікту також дало
можливість позбутися гострих розбіжностей всередині НАТО і Британської
співдружності націй щодо правомірності використання сили з боку Велико
британії та Франції м. Успішність зусиль Канади виводила середні держави
на найвищий рівень світової політики. Досягнення дипломатії Оттави пока
зали можливість країни опосередковано впливати і на взаємовідносини
світових гігантів ,5.
Після початку миротворчих операцій концепція «середньої держави» на
була відносно завершеного вигляду. Її основними характеристиками були:
1) Дистанціювання від малих і великих держав.
2) Пріоритетність багатосторонньої дипломатії їв рамках міжнародних
організацій (ООН).
3) Акцентування зусиль на військово-політичних аспектах миротворчої
діяльності (”реасекееріп£”).
4) Можливість виконання посередницьких функцій у відносинах Заходу
і країн «третього світу».
Протягом першої половини 60-х рр., на перший погляд, струнка теоре
тична конструкція дедалі більше суперечила реаліям життя. Успіхи перших
миротворчих операцій породжували ілюзії, що дана сфера діяльності зможе
74 /5\$7У 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, N9 5
Трибуна молодого автора
підвищити роль середніх держав у світі і, зокрема, сприяти ослабленню за
лежності Канади від США. Деякі політологи (наприклад, Г. Кінлісайд)
поспішили заявити, що Канада не с сателітом якої-небудь великої держави,
а має зовнішню політику, що базується на власних концепціях 16. На нашу
думку, подібні твердження не зовсім відповідали дійсності, оскільки країна
продовжувала бути молодшим союзником Сполучених Штатів. З початку
60-х рр. відбувалося навіть посилення впливу американського і
західноєвропейського чинників на зовнішню політику Канади. Тісне
військове співробітництво із США (зокрема, створення системи проти
повітряної оборони Північної Америки (НОРАД) у 1957 р. і розміщення
американської ядерної зброї на канадській території) ускладнювало вико
нання країною функцій середньої держави. Як писав Дж. Холмс, занадто
тісне співробітництво із США могло позначитися на репутації країни як
посередника 17.
Високий рівень конфронтації, викликаний «холодною війною», не сприяв
виробленню ефективного механізму миротворчих операцій. Канадські
ініціативи з цих питань, як правило, натикалися на глуху стіну нерозуміння
не лише з боку країн Варшавського, блоку, а й союзників по НАТО. До того
ж, у практиці проведення миротворчих операцій нагромаджувалося дедалі
більше проблем. Контингенти ООН в Конго і на Кіпрі при значних ма
теріальних витратах фактично не виконали покладених на них завдань.
Апогеєм кризи миротворчих зусиль ООН стало вигнання Надзвичайних сил
із Синайського півострова в 1967 р. Односторонні дії Єгипту проти
Об’єднаних Націй бумерангом ударили і по авторитету Канади як ініціатора
подібних операцій.
Невдачі в галузі мйротворчості були одним з чинників, що змушували
переглянути міжнародні пріоритети Канади. Після приходу до влади у
1968 р. новий уряд П. Трюдо дедалі більше схилявся до істотних змін у
зовнішній політиці з метою пристосування її до внутрішніх потреб країни,
що означало згортання деяких міжнародних зобов’язань Канади. 23 травня
1968 р. у своєму виступі у парламенті прем’єр П. Трюдо відзначив, що «після
війни ми були самою великою серед малих націй», додавши, що у майбут
ньому «Канада займатиме значно скромніше місце, ніж пірля війни» 18.
Зміни зовнішньополітичних пріоритетів знайшли відображення у Білій
книзі «Зовнішня політика для канадців», представленій до парламенту 25
червня 1970 р. Уряд прагнув позбавитися політичних зобов’язань, що вихо
дили за межі можливостей країни. У зв’язку з цим відзначалося, що
зовнішня політика Канади повинна бути продовженням національної, а не
зосереджуватися на урегулюванні міжнародних конфліктів. 19. Декларації
кабінету П. Трюдо щодо згортання посередницьких зусиль неоднозначно
сприймалися канадською громадськістю. Так, тодішній керівник парламен
тського центру з питань зовнішньої політики і торгівлі, відомий політолог і
дипломат П. Добелл висловлював сумнів щодо доцільності відмови від цих
традицій і вважав, що уряд недостатньо оцінює потенціальні можливості
країни для її самоутвердження, які відкриваються завдяки посередницькій
ролі 20.
В 70-ті рр. ситуація у світі, порівняно з попередніми десятиліттями,
помітно змінилася. Різке зростання кількості членів ООН та її бюрократи
зація призвели до ослаблення зусиль і значимості Канади, зменшивши її по
середницький потенціал в рамках багатосторонньої дипломатії при налагод
женні взаємовідносин Заходу і Півдня. Діяльність же як середньої держави
поза рамками Об’єднаних Націй продовжувала залишатися проблематич
ною, оскільки союзницькі зобов’язання зберігалися. Проте уряд П. Трюдо
прагнув добитися лідерства Канади в діалозі індустріальних держав і країн,
що розвиваються. При цьому пріоритет надавався економічним формам пе
ред політичними, оскільки прем’єр вважав, що врегулювання конфліктів у
«третьому світі», може бути здійсненним лише державами з більш могутнім,
ніж у Канаді, військово-політичним потенціалом. До того ж, країну могли
б звинуватити у причетності до придушення національно-визвольних рухів а.
ШУУ 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, № 5 75
Трибуни молодого автора
Щодо економічної взаємодії з країнами, що розвиваються, то канадське
керівництво виходило з відсутності колоніальних традицій, а також
спільності деяких рис у господарстві, зокрема, залежності від експорту си
ровини та імпорту іноземного капіталу, зацікавленості у зовнішніх ринках
збуту продукції. Уряд П. Трюдо усвідомлював загрозу соціально-еко
номічних проблем «третього світу». Як відзначав спеціальний помічник
прем’єр-міністра Канади А. Хед у своєму виступі в інституті США і Канади
АН СРСР, «у міру того, як руйнуються політичні режими, невдоволення но
вих незалежних держав концентрується дедалі більше на їх загальному жа
люгідному економічному становищі» 22. Для пом’якшення ситуації Канада
протягом 70-х рр. подала (як по лінії ООН, так і на двосторонньому рівні)
допомогу країнам, що розвиваються, на суму близько 8 млрд. канадських до
ларів, що в середньому становило 0,5 % ВНП щорічно 23. Це виводило країну
на рівень найбільших світових фінансових донорів.
Можливість Канади подавати суттєву економічну підтримку молодим
країнам засвідчила глибинні зміни, що відбулися в її економічному стано
вищі та ролі в системі міжнародних відносин. У 70-ті рр. Канада фактично
перестала бути середньою державою, увійшовши до клубу найбільших
індустріальних країн. Її керівництво намагалося не вживати визначення «се
редня держава» при характеристиці власної країни. Це не могло не вплину
ти на статус концепції як однієї з підвалин зовнішньої політики: почалася
її повільна ерозія, що знайшло вияв у відмові від окремих елементів. На
приклад, Дж. Холмс відзначав, що саме поняття «середня держава» відносне
тому, що деякі країни такого рангу виконують посередницькі функції нере
гулярно 24.
Зростання міжнародної напруженості і криза розрядки на початку 80-х
рр. висунули на порядок денний питання про адекватність концепції ре
аліям життя. В ряді публікацій і виступів говорилося про її застарілість і
невідповідність дійсному статусові країни. Зокрема, на думку відомого
політолога Дж. Ієрса, термін «середня держава» вже не відображав канадсь
кої ролі у світових справах, оскільки країна стала «їогетозі ро^ег» (передо
вою країною), тобто наблизилася до великих держав 25.
У січні 1981 р., виступаючи в Торонто, міністр закордонних справ Канади
М. Мак-Гіган висловив ідею так званої «двосторонності», суть якої полягала
у проведенні політики з врахуванням власних національних інтересів, цілей
і завдань 26. Перехід до цієї політики завдавав би удару по одній з найваж
ливіших ознак (атрибутів) середньої держави — багатосторонній дипломатії
в рамках міжнародних організацій.
Враховуючи трансформацію Канади з молодшого партнера США в
помітного і впливового члена світового співтовариства, політологи Д. Дьюїт
та Дж. Кертон запропонували ідею «ргіпсіраї ро^ег». До того ж, до 80-х рр.
помітно змінилося значення цього терміну. Різниця в рівні економічного
розвитку і впливі на світові процеси між постійними членами Ради Безпеки
і такими гігантами, як Німеччина чи Японія, фактично зникла, а головна
відмінність між ними полягала лише у володінні ядерною зброєю. Роль
військово-політичних чинників при вирішенні світових справ знизилася, а
економічних — зросла.
До основних характеристик провідної держави Д. Дьюїт і Дж. Кертон
відносили: 1) високе місце у міжнародній ієрархії, наявність вирішальних
можливостей і відмежування від інтересів нижчерангових країн; 2)
міжнародну діяльність на основі власних інтересів, а не як сателіта великої
держави; 3) наявність можливостей впливати на встановлення світового по
рядку і управління ним 27. При аналізі запропонованих положень впадає в
око їх близькість до визначення «велика держава», хоча відголос поперед
нього статусу в них відчувається.
Нова концепція ролі Канади у світі викликала широкий резонанс серед
наукової громадськості та політичних кіл країни і багатьма розглядалася як
адекватна відповідь на виклик часу. Проте не всі погоджувалися з повною
відмовою від ідеї середньої держави. На думку відомого дипломата і
76 /65М 0130-6247. Укр. Іст. журн. 1996, М> 6
Трибуна молодого автора
спеціаліста з багатосторонньої дипломатії Д. Роуча, як середня держава Ка
нада здійснювала значний вплив у світі і одержала унікальну можливість
зайняти провідне місце у системі міжнародних відносин, оскільки саме
ініціативи середніх держав сприяли початку переговорів між Сходом і За
ходом і тим самим значною мірою відродили розрядку. Тому в подальшому,
вважав Д. Роуч, Канада може очолити групу миролюбних, досвідчених у га
лузі миротворчості країн а . Свідченням інтересу громадськості до ідеї «се
редньої держави» може служити також висока оцінка ролі Канади впли
вовою консультативною групою по роззброєнню і контролю над озб
роєнням 29.
До початку 90-х рр. концепція «середньої держави» фактично себе ви
черпала. Протягом кількох десятиліть вона була скоріше ідеальною модел
лю політики на міжнародній арені, яку намагалося утвердити канадське
керівництво, ніж реальним засобом конкретних зовнішньополітичних акцій.
Жодна з характеристик середньої держави не була повністю притаманною
Канаді. Так, країні не вдалося вийти з-під впливу США і військово-
політичних структур Заходу. Багатостороння дипломатія в рамках
міжнародних організацій себе не зовсім виправдала, тому на початку 80-х
рр. Канада перейшла до двосторонніх відносин. Миротворча діяльність, на
яку покладалися великі надії у справі утвердження помітного впливу в
ООН, ставала обтяжливою і неефективною справою. Посередницькі можли
вості в «третьому світі» були звужені взаємним суперництвом Радянського
Союзу і США, а поодинока участь Канади у відповідних органах (маються
на увазі комісії по спостереженню за припиненням вогню в Індокитаї в 50-ті
та 70-ті рр.) була або малопомітною, або завдавала шкоди авторитету Кана
ди. Головною причиною неможливості Канади відповідати статусові серед
ньої держави були, на наш погляд, зовнішні чинники, і особливо всеохоп-
люючий вплив Сполучених Штатів на різноманітні сторони канадського
життя.
Разом з тим дана концепція позначилася на повоєнній канадській дип
ломатії. Під її переважаючим впливом формувалася позиція Канади щодо
діяльності у міжнародних організаціях (принципи і методи багатосторонньої
дипломатії). Країна кленового листа здобула величезний, а багато в чому і
унікальний, досвід участі в миротворчих операціях, що в сучасних умовах
є цінним надбанням. Концепція «середньої держави» сприяла формуванню
і кристалізації менталітету канадської нації, утверджуючи в громадській
свідомості переконання в особливій ролі їх країни в світі,
Тому розглядувана концепція становить, на наш погляд, значний інтерес
для політиків і вчених, які виробляють принципи української зовнішньої
політики. Україна, як і Канада, принципово дотримується без’ядерного ста
тусу, в українській економіці й політиці непропорційно велике місце займає
російський чинник, як у канадській — американський. Основну цінність для
нас становить досвід Канади, що, як і Україна, мала колоніальний статус,
по створенню підвалин незалежної зовнішньої політики. Не перебільшуючи
значення концепції «середньої держави», можна з упевненістю стверджува
ти, що уважне вивчення її елементів відіграло б позитивну роль у пошуках
Україною власного місця в системі міжнародних відносин.
1 У канадській історіографії існує значний масив літератури, присвяченої проблематиці
«середньої держави». Зокрема, варто виділити: Сапайа’5 Коїе аа а Міййіе Роцгег/ Ей. Ьу 1. Кіп£
Согйоп апй о!Ь. — Тогопіо, 1966; Н о І ш е $ І. ТЬе Веііег Рагі оГ Уаіоиг. Еззауз оп Сапайіап
Оіріошасу. —* Тогопіо, 1970; Н о 1 ш е 5 ї. Сапайа. А Міййіє Адей Рои'ег. — Тогопіо, 1976; ТЬе
СгоиіЬ ої Сапайіап Роїісіез іп Ехіегпаї АЇГаіге/ Ей. Ьу Н. Ц Кеепіеузійе. — ОигЬаш, 1960.
Якщо індекс промислового виробництва Канади в 1939 р. прийняти за 100%, то в 1945
р. він становив 217%. По окремих галузях індекс зріс ще більше: наприклад, в обробній про
мисловості він дорівнював 240%, а у чорній металургії — 465% (Див_- Канада. 1918 — 1945: Ис-
торич|ский очерк. — М„ 1976. — С. 379).
Пізніше, в 1944 р. В. Л. Макензі Кінг заявив В. ЧерчІлю, що «канадський уряд бажас
приєднатися до ООН як одна із середніх держав, яка спробує своїм вступом довести, що сила
і відповідальність — єдині» (Цит. за: Р а Ь і а п Ь. Зоїйіега УЛіЬоиІ Епешіеа. Ргерагіп£ іЬе Ііпііей
^ Ііо п з Гог Реасекееріп& — \УазЬіп^іоп, 1971. — Р. 88.)
15511 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, М> 5 77
Трибуна молодого автора
4 Див: СапасІіап Рогеі^п Роїісу Зіпсе 1945: Міасіїе Ро\уєг ог а ЗаіеНіїе?/ Есі. Ьу Т
Сгапаїзіеіп. — Тогопіо, 1973. — Р. 12.
5 Див: Зїаіешепіз Іо іЬе Ноизс оГ Соттопз. 9.07І943 / / СапасІіап Рогеі^п Роїісу: Нізіогісаі
Кеасііпвз. — Тогопіо, 1986. — Р. 21.
6 ІЬідет.
7 Советскнй Союз на международньїх конференціях периода Великой Отечественной
войньк 1941 — 1945: Сборник документом — М., 1980. — Т. 5. — С. 27 — 28.
Ч о р о к о - Ц ю п а О . С. История Канадьг. — М., 1985. — С. 250.
9 N о п а І К. К. ТЬе Роїііісз оГ Сапа(1іал Рогеі£п Роїісу. — ЗсагЬогои^Ь, 1985. — Р. 10.
10 Н о 1 ш с з І. Сапагіа- Р. 36.
11 Так, на думку Дж. Холмса, участь Канади в НАТО є проявом політики середньої де
ржави, яка певною мірою допомагає гасити гегемонізм великих держав (Див.: Н о 1 т е 5 і.
Веііег Рагі іГ Уаіоиг- Р. 7).
1 До участі в роботі місій військових спостерігачів, що були розгорнуті в Палестині і
Кашмірі (Індія) з 1948 р., Канада приєдналася в 1954 році (Див: ТЬе Віие Неїтеїз. А Кєуіє\у оГ
П N. Реа$е-кееріп£. — N. У., 1990. — Р. 420. 430).
13 Це сприяло зміцненню домінуючої тоді в канадській зовнішній політиці тенденції т. зв.
♦ліберального інтернаціоналізму», основними провідниками якої були Л. Сен-Лоран і Л. Пірсон.
Її прихильники вважали, що миротворча діяльність є однією з найважливіших характеристик
середньої держави і що саме завдяки цьому статусові Канада мас вплив на світові справи. До
кладніше див: Оенгіїї Б., К і г і о п ]. Сапасіа аз а Ргіпсіраї Ро^ег. А Зіисіу іп Рогеі£П Роїісу
апсі Іпіегпаїіопаї Кеіаііопз. — Тогопіо, 1983. — Р. 17 — 28; М о І о 1 М. А. \УЬеге Оо >Уе, ЗЬоиІсі
\Уе, ог Сап УГе Зі!? А Кєуіє>у оГ СапасІіап Рогеі£п Роїісу Ьііегаїиге// Іпіегпаїіопаї .ІоигпаІ Зіисііез.
— 1990. — 5ргіп£-Ра11. — Р. 79 — 81; N о з з а 1 К. К. Ор. сій Р. 53 — 60.
14 Докладніше див: Ф е д у н я к С . Г. Роль Канади у створенні Надзвичайних сил ООН
по підтриманню миру в 1956 році / / Питання нової та новітньої історії країн Європи і Північної
Америки: Збірник наукових статей: Вип. 2. — Чернівці, 1993. — С. 186 — 195.
™ Там же. — С. 187 — 190.
18 ТЬе СгоиїН оГ СапасІіап Роїісіез» Р. 147.
1 Н о 1 ш е з і. Із ТЬеге а Риіиге Гог МісІсИероч'егтапзІїір?// Сапасіа’з Коїе аз а МісІЛе
Ромуєг... Р. 191.
18 Ц ит. за: Е а у г з Т ПеГепс1іп£ а № \у Ріасе Гог Сапасіа іп іЬс НіегагсЬу оГ \УогШ Ро\уєг/ /
Іпісгпаїіопаі Регзресііуез. — 1981. — ^уешЬег-І)есетЬег. — Р. 7.
19 Рогеіяп Роїісу Гог Сапасііапз. — ОПа\уа, 1970. — Р. 2 — 3.
20 О о Ь е 1 1 Р. Сапасіа’з ЗеагсН Гог № \у Коїсз. Рогеі^п Роїісу іп іНе Тгисіеаи Ега. — Тогопіо,
1972 — Р. 153.
2 Т Н о ш 8 о п Ц. С, 5 V а п 5 о п К. Р. СапасІіап Рогеі^п Роїісу: Орііопз апсі Регзресііуез.
— Тогопіо, 1971. — Р. 89.
2 Представления о будущем (видержки из лекции А. Хзда в Институте СІП А и Канади
АН СССР)// США: зкономика, политика, идеология. — 1977. — № 10. — С. 89.
В а с ю к о в а Н . Канада и развивающиеся страньї// Мировая зкономика и междуна-
родние отношения. — 1983. — № 7. — С. 134.
4 Н о 1 т е з 3. ТНе Веіісг Рагі оГ Уаіоиг... Р. 17.
25 Е а у г з 3. Ор. сії., Р. 3.
26 Зіаіетепіз апсі ЗреесЬез. — 1981. — № 3.
^ О е ^ П і О Д і г і о п І . Сапасіа аз а Ргіпсіраї Ро\уєг-. Р. 32 — 33.
28 К о с Н е Ц. Виі1с1іп£ СІоЬаІ 5есигі1у: А^епсіа Гог іЬе 1990’з. — Тогопіо, 1989. — Р. 94.
29 ІЬісіет.
78 І5 Ж 0130-5247. Укр. іст. жури. 1995. N° 5
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213892 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-14T23:43:22Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Федуняк, С.Г. 2026-02-19T09:01:48Z 1995 Концепція "середньої держави" у зовнішній політиці Канади / С.Г. Федуняк // Український історичний журнал. — 1995. — № 5. — С. 72–78. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213892 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Трибуна молодого автора Концепція "середньої держави" у зовнішній політиці Канади Концепция «среднего государства» во внешней политике Канады Article published earlier |
| spellingShingle | Концепція "середньої держави" у зовнішній політиці Канади Федуняк, С.Г. Трибуна молодого автора |
| title | Концепція "середньої держави" у зовнішній політиці Канади |
| title_alt | Концепция «среднего государства» во внешней политике Канады |
| title_full | Концепція "середньої держави" у зовнішній політиці Канади |
| title_fullStr | Концепція "середньої держави" у зовнішній політиці Канади |
| title_full_unstemmed | Концепція "середньої держави" у зовнішній політиці Канади |
| title_short | Концепція "середньої держави" у зовнішній політиці Канади |
| title_sort | концепція "середньої держави" у зовнішній політиці канади |
| topic | Трибуна молодого автора |
| topic_facet | Трибуна молодого автора |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213892 |
| work_keys_str_mv | AT fedunâksg koncepcíâserednʹoíderžaviuzovníšníipolíticíkanadi AT fedunâksg koncepciâsrednegogosudarstvavovnešneipolitikekanady |