В. В. Вороненко, Л. Д. Кістерська, Л. В. Матвеева, І. Б. Усенко. Микола Прокопович Василенко
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 1995 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213898 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | В. В. Вороненко, Л. Д. Кістерська, Л. В. Матвеева, І. Б. Усенко. Микола Прокопович Василенко / А.М. Михненко // Український історичний журнал. — 1995. — № 5. — С. 127–130. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860273775791046656 |
|---|---|
| author | Михненко, А.М. |
| author_facet | Михненко, А.М. |
| citation_txt | В. В. Вороненко, Л. Д. Кістерська, Л. В. Матвеева, І. Б. Усенко. Микола Прокопович Василенко / А.М. Михненко // Український історичний журнал. — 1995. — № 5. — С. 127–130. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-21T12:15:21Z |
| format | Article |
| fulltext |
КРИТИКА ТА БІБЛІОГРАФІЯ
В, В. Вороненко, Л. Д. Кістерська, Л. В. Матвєєва, /. Б. Усенко
МИКОЛА ЛРОКОПОВИЧ ВАСИЛЕНКО
К ; Наук. дужка, — 1991. — 272 с.
Рецензована монографія є першим вітчизняним дослідженням життя та
діяльності Миколи Прокоповича Василенка — відомого українського
історика, президента Української Академії наук.
Автори книги (науковий співробітник Інституту держави і права НАН
України В. Вороненко, кандидат технічних наук Л. Кістерська, кандидат
економічних наук Л. Матвєєва та кандидат юридичних наук І. Усенко) ви
користали широке й різноманітне коло архівних джерел, опрацювали вели
ку кількість літератури та щоденники М. П. Василенка
Структура книжки є цілком прийнятною, оскільки сприяє поетапному
висвітленню життя та діяльності академіка Василенка. На всіляке схвален
ня заслуговує вміщення у монографії цікавих фотографій. Добре, що видан
ня має іменний покажчик та таблицю основних дат життя й діяльності вче
ного. У бібліографічному списку наукової спадщини М. Василенка подано
перелік найзначніших його друкованих творів у хронологічному порядку, а
також основних праць про життя й діяльність академіка.
Характерно, що у структурі праці автори відійшли від поширеної доне
давна у радянській історіографії «стабільно-проблемної моделі».
Біографічний нарис життя М. Василенка, аналіз його суспільно-політичної
та наукової діяльності постають у книзі в нерозривному взаємозв’язку.
Микола Василенко постає перед нами непересічною, високоосвіченою й
талановитою людиною. Жив він на зламі століть, у період бурхливих
соціальних потрясінь. Його громадянські позиції формувалися під впливом
трьох російських революцій, відродження й занепаду української держав
ності, становлення більшовицького тоталітаризму. За свої переконання він
відбував покарання як у царській, так і в радянській в’язницях. Проте
історик намагався долати перешкоди з гідністю справжнього вченого, вихо
дячи з того, що принцип справедливості — всеосяжний.
Однак дану працю не можна розглядати лише як політичну біографію
історика, хоч автори й приділили їй важливе місце. Як цілком слушно за
значає у передмові до праці член-кореспондент НАН України Ю. Шемшу-
ченко, це видання покликане певною мірою відновити історичний хід подій,
учасником чи очевидцем яких був видатний учений і політичний діяч,
оскільки впродовж тривалого часу його ім’я замовчувалося, а діяльність
висвітлювалася тенденційно (с. 9).
У монографії виділено двох учених, які вплинули на становлення осо
бистості Василенка та напрям його наукових студій. По-перше, це видатний
історик О. Брикнер (1834 — 18% рр.), під впливом якого започаткувалася у
М. Василенка особлива пристрасть до підготовки грунтовних
історіографічних оглядів, які не втратили свого значення й донині.
По-друге, це видатний український історик О. Лазаревський (1834 —
1902 рр.). Василенко глибоко шанував і любив цю людину, яку вважав своїм
наставником у житті та науці. Вплив Лазаревського на ^юрмування науко
вих інтересів свого підопічного часом набирав практичного характеру. Проте
така «щільна» опіка молодого науковця зовсім не мала вигляду безапе
ляційних вказівок метра, а відбувалася у формі порад, спільних роздумів.
Але найважливіше те, що вчитель стимулював інтерес свого вихованця до
дослідження саме українського матеріалу. Лазаревський назавжди залишив-
155N 0130-5247. Укр. іст. жури. 1995, N° 5 127
критика та бібліографія
ся для нього тим прикладом ученого й людини, який Микола Прокопович
взяв собі за взірець*
Надзвичайно багато для пізнання внутрішнього світу М. П. Василенка
дає розкриття у праці основних віх його стосунків з М. Грушевським. У 1912
р. за пропаганду наукових розробок М. С. Грушевського, який перебував
тоді в опалі, Василенко навіть поплатився приват-доцентурою у Київському
університеті. 1917-й рік розвів їхні шляхи. Особисті стосунки на деякий час
припинилися, оскільки ці два вчені мали досить різні погляди на суспільно-
політичні процеси в Україні. Та у 20-ті роки обидва українські академіки
знову почали працювати разом, хоча колишньої приязні між ними вже не
відчувалося. На наш погляд, таке детальне вивчення стосунків між видат
ними істориками робить картину дослідження більш яскравою й перекон
ливою.
На сторінках рецензованого видання зроблено спробу проаналізувати
політичну діяльність М. Василенка на зламі століть: у «Старій громаді», ре
волюційному осередку доктора М. Фокіна, конституційно-демократичному
гуртку «Визволення». Автори наводять невідомі раніше факти з діяльності
Миколи Прокоповича в Історичному товаристві Нсстора-літописця, Ук
раїнському науковому товаристві ім. Т. Шевченка у Львові. Як зазначено у
праці, за своїми політичними поглядами та громадською активністю М. Ва
силенко ніяк не вписувався в образ запопадливого службовця й науковця,
далекого від виру життя. У поліцейському листуванні він однозначно ха
рактеризувався як «особа антиурядового напряму». А 12 жовтня 1908 р. він
«оселився» в камері-одиночці сумновідомих «Крестов» (с. 87).
Незважаючи на удари долі, життєві негаразди, вчений продовжував ба
гатогранну діяльність, його праці передвоєних років мають незаперечно ви
сокий науковий рівень. Він написав значні за обсягом розділи для таких
фундаментальних видань як «Велика реформа. 1861 — 1911» та «Вітчизняна
війна. 1812 — 1912». Чимало його статей з’являється у наукових часописах. І,
нарешті, у 1916 р. побачила світ найбільша праця вченого «Нариси з історії
Західної Русі та України», що охоплює період від Люблінської унії 1569 р.
до Хмельниччини. Це дослідження, як зазначається у книзі, викликало за
хоплені відгуки Грушевського та багатьох інших науковців як в Україні, так
і за її межами, відіграло помітну роль у дальшому розвитку української
історичної науки.
Навряд чи виправданим, на нашу думку, є те, що автори монографії по
годжуються із закидами, які пізніше, вже за радянської влади, робилися Ва-
силенкові. Мовляв, у його працях не дається належної класової оцінки, при
глушуються істотні суперечності між різними соціальними верствами ук
раїнського народу. Але ж відомо, що для керівників Укрголовнауки та «кри
тиків» з Харківського інституту марксизму-ленінізму головним був не по
шук історичної правди, а вишукування «шкідників та саботажників», що во
ни успішно й робили за допомогою навішування подібних ярликів.
Самостійну наукову роль має матеріал книги, де автори висвітлюють
найбільш сфальшовану більшовицькою історіографією сторінку історії на
шої країни. Йдеться про українське національне відродження 1917 — 1920-х
років та роль у ньому Миколи Прокоповича Василенка.
22 березня 1917 р. Василенко, перебуваючи на посаді попечителя
Київської учбової округи, очолив справу демократизації та поступової ук
раїнізації освіти. Хотілося б особливо підкреслити, що, будучи тоді членом
Партії народної свободи, вчений не дозволив партійному проводу керувати
своїми діями.
19 серпня того ж року його призначили заступником міністра освіти
Тимчасового уряду. Проте, як зазначається в книзі, діяльність Василенка у
міністерстві проходила зовсім небезконфліктно: часом висловлювалися зви
нувачення на його адресу у прихильності до українського сепаратизму. А
після жовтня 1917 р., як підтверджують наведені авторами дослідження
архівні матеріали, Микола Прокопович не визнавав за законну владу
більшовицьких народних комісарів. 2 квітня 1918 р. ученого як авторитетного
128 /М И 0130-6247. Укр. іст. журн. 1995 , №> 5
Критика та бібліографія
правника затверджено членом найвищого судового органу УНР — Генераль
ного суду.
Характеризуючи причини підтримки М. Василенком державного перево
роту 29 квітня 1918 р., автори монографії наводять його слова з розмови з
Д. Дорошенком: «Центральна Рада і уряд есерів виявили свою нездатність
утримати в руках владу: організувати державу.- А Гетьманщина — це якраз
найбільш національна, історично вироблена форма спеціально українського
державного ладу» (с. 129).
У травні 1918 р. Василенко очолив Міністерство народної освіти Ук
раїнської держави, а 20 липня був призначений офіційним заступником
прем’єра Ф. Лизогуба. Доробок історика на терені урядової діяльності, за
його власними підрахунками, налічував 72 закони та накази загальнодер
жавного значення і ще 35 законопроектів, що були представлені уряду й че
кали своєї черги (с. 133). 9 липня М. Василенко став президентом Державного
Сенату України. Після відновлення УНР він повернувся до викладацької
діяльності як екстраординарний професор кафедри західноруського та ук
раїнського права.
Та найбільшим внеском Миколи Прокоповича у розвиток української
науки є, на думку авторів рецензованого видання, його діяльність у справі
заснування Української Академії наук, створення якої було заповітною
мрією інтелігенції України ще з кінця XIX ст. Ця мета сприймалася не як
суто науково-організаційна проблема, а як символ престижу національної
культури, зайняття нею гідного місця серед цивілізованих європейських на
родів.
Як зазначено в книзі, у вирі політичних пристрастей Василенко був чи
не єдиним членом спочатку Тимчасового уряду, а потім гетьманського
кабінету, який вбачав у розвитку науки й культури в Україні першорядне
завдання. За його пропозицією була створена комісія для вироблення зако
нопроекту про заснування УАН у Києві на чолі з В. Вернадським. Перше
засідання цієї комісії відбулося 9 липня 1918 р. у кабінеті М. Василенка. Вод
ночас тривала робота не тільки над текстом самого закону про УАН (його
було затверджено 14 жовтня 1918 р.), а й над проектом статуту Академії.
18 липня 1921 р. більшістю голосів М. Василенка було обрано головою-
президентом ВУАН. Але така високоморальна людина, якою був Микола
Прокопович, на цій посаді більшовицьку владу явно не влаштовувала. У
лютому 1922 р. комісар Наркомосу Левицький повідомив, що «Наркомос ...
не може затвердити М. П. Василенка на посаді голови-президента ВУАН».
Тоді вчений сам склав з себе обов’язки президента і, незважаючи на умо
вляння присутніх, залишив крісло головуючого (с. 169).
24 вересня 1923 р. М. Василенко був заарештований ДПУ у справі
«Київського обласного центру дії», діяльність якого нібито спрямовувалася
з Парижа. На думку дослідників, ця справа мала виразні ознаки
політичного процесу. Як відомо, вирок суду в таких справах завжди був
надзвичайно суворим, щоб підкреслити тягар провини політичних против
ників перед народом. 7 квітня 1924 р. безвинного та хворого на туберкульоз
академіка засудили до десятирічного(!) ув’язнення. Лише клопотання дружи
ни вченого, академічної громадськості сприяли амністії вченого.
Чільне місце в книжці відведено правдивому зображенню розгрому ака
демічної науки в Україні. Для академії 1929 р. став рубежем не лише в онов
ленні П складу та керівних органів, а й у самих підходах до наукової
діяльності. Почалися цькування М. Василенка, «критикування» за нібито
«реакційні методологічні вади», що остаточно підірвали здоров’я тяжко хво
рого академіка.
Життя Миколи Прокоповича згасло 3 жовтня 1935 р. Небагатьом
історикам України судилося одночасно виявити себе і в академічних
студіях, і в державних справах. М. Василенко належав до тих будівничих
науки, які однаково добре могли розв’язувати обидва завдання. Творчий до
робок видатного вченого за сорок років наукової діяльності становить, за
/5*ЛV 0130-6247. Укр. іст. ж ури . 1995. № 5 129
Критика та бібліографія.
підрахунками авторів книжки, майже 500 наукових та публіцистичних
праць.
Високо оцінюючи видання в цілому, слід висловити й деякі зауваження.
Так, у передмові, на жаль, не зроблено ніякого огляду джерельної бази
дослідження. Винесені в кінець книжки посилання названо примітками, хо
ча ніяких пояснень там немає. Більше того, у цих «примітках» відсутні по
силання до дев’ятого розділу, хоча у самому розділі нумерація їх ведеться.
Досить дискусійним є твердження авторів, що процес переходу на марк
систські позиції сприяв підвищенню якості наукових досліджень (с. 231). На
нашу думку, переклад назви праці М. Василенка «Литовско-Русское госу-
дарство» як «Литовсько-Російська держава», а не «Литовсько-Руська» є по
милковим (с. 48). У п’ятому розділі, де йдеться про діяльність М. Василенка
на посаді попечителя Київської учбової округи, зазначається, що до його
компетенції належали п’ять губерній — Київська, Чернігівська, Полтавська,
Вінницька і Подільська (с. 115). Тим часом відомо, що Вінницької губернії не
існувало, а м. Вінниця належало до Подільської губернії.
Однак ця книга про видатну людину Миколу Прокоповича Василенка
знайде свого читача, сприятиме дальшим пошукам дослідників на шляху до
відновлення історичної правди.
А. М. М И ХНЕНКО (Донецьк)
ЛЕВ ПЛАТОНОВИЧ КАРСАВИН. БИБЛИОГРАФИЯ ПРОИЗ-
ВЕДЕНИЙ / Соспь А К. Клемеишьев. Предисл. Н, А Струсе.
Париж, 1994. — І ги ШШ сГеїшіез зіагез. — 63 с.
Інтерес до творчості й життя видатного російського історика і філософа
Л. П. Карсавіна нині зростає з кожним днем. Одночасно в кількох
європейських країнах готується зібрання його праць, творчості вченого при
свячуються численні статті й монографії.
Лев Платонович Карсавін (1882 — 1952 рр.) належав до яскравої плеяди
наукових і культурних діячів Росії, які вийшли з її «срібного віку». Один з
найблискучіших умів цивілізованого світу свого часу, він вражав сучасників,
як і нас — людей кінця XX стп різнобічністю своїх знань, глибиною і нова
торством у розробці наукових проблем. Історик-медієвіст, філософ, культу
ролог, історіософ, богослов, історик церкви, при тому ще й витончений поет
і есеїст, чудовий лектор і популяризатор науки — таким є неповний перелік
спеціальностей і занять цієї виняткової людини.
Нині, коли твори Л. П. Карсавіна користуються в культурному й науко
вому світі надзвичайною популярністю, основна увага приділяється його
філософським працям.
Справді, Л. П. Карсавін, за одностайною думкою російських і за
рубіжних авторитетів, був одним з найбільш самобутніх і яскравих мисли
телів XX ст. Однак нам, історикам, хочеться звернути увагу читача на
історичні твори вченого, що досі відомі менше, ніж його праці філософського
і богословського спрямування.
За визначенням міжнародної наукової громадськості, Л. П. Карсавін на
лежав до числа творців всеєвропейської «нової історичної науки», а його ім’я
можна сміливо поставити поряд з іменами Л. Февра і М. Блока — заснов
ників школи «Анналів». Більше того — він був їхнім попередником у ство
ренні надзвичайно перспективного й плодотворного наукового напряму —
«історичної антропології», що бурхливо розвивається в останнє двадця
тиріччя. З перших років своїх історичних досліджень він відійшов від пану
ючого в тогочасній науці методологічного принципу, що його прийнято на
зивати позитивізмом. У пошуках істини й самої «таємниці історії»
130 І83И 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, № 5
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213898 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T12:15:21Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Михненко, А.М. 2026-02-19T09:04:35Z 1995 В. В. Вороненко, Л. Д. Кістерська, Л. В. Матвеева, І. Б. Усенко. Микола Прокопович Василенко / А.М. Михненко // Український історичний журнал. — 1995. — № 5. — С. 127–130. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213898 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Критика та бібліографія В. В. Вороненко, Л. Д. Кістерська, Л. В. Матвеева, І. Б. Усенко. Микола Прокопович Василенко В. В. Вороненко, Л. Д. Кістерска, Л. В. Матвеева, І. Б. Усенко. Микола Прокопович Василенко Article published earlier |
| spellingShingle | В. В. Вороненко, Л. Д. Кістерська, Л. В. Матвеева, І. Б. Усенко. Микола Прокопович Василенко Михненко, А.М. Критика та бібліографія |
| title | В. В. Вороненко, Л. Д. Кістерська, Л. В. Матвеева, І. Б. Усенко. Микола Прокопович Василенко |
| title_alt | В. В. Вороненко, Л. Д. Кістерска, Л. В. Матвеева, І. Б. Усенко. Микола Прокопович Василенко |
| title_full | В. В. Вороненко, Л. Д. Кістерська, Л. В. Матвеева, І. Б. Усенко. Микола Прокопович Василенко |
| title_fullStr | В. В. Вороненко, Л. Д. Кістерська, Л. В. Матвеева, І. Б. Усенко. Микола Прокопович Василенко |
| title_full_unstemmed | В. В. Вороненко, Л. Д. Кістерська, Л. В. Матвеева, І. Б. Усенко. Микола Прокопович Василенко |
| title_short | В. В. Вороненко, Л. Д. Кістерська, Л. В. Матвеева, І. Б. Усенко. Микола Прокопович Василенко |
| title_sort | в. в. вороненко, л. д. кістерська, л. в. матвеева, і. б. усенко. микола прокопович василенко |
| topic | Критика та бібліографія |
| topic_facet | Критика та бібліографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213898 |
| work_keys_str_mv | AT mihnenkoam vvvoronenkoldkístersʹkalvmatveevaíbusenkomikolaprokopovičvasilenko AT mihnenkoam vvvoronenkoldkísterskalvmatveevaíbusenkomikolaprokopovičvasilenko |