Воєнне мистецтво Богдана Хмельницького та його сподвижників
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1995 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213909 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Воєнне мистецтво Богдана Хмельницького та його сподвижників / О.М. Апанович // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 33–45. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860273790084186112 |
|---|---|
| author | Апанович, О.М. |
| author_facet | Апанович, О.М. |
| citation_txt | Воєнне мистецтво Богдана Хмельницького та його сподвижників / О.М. Апанович // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 33–45. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-21T12:15:35Z |
| format | Article |
| fulltext |
Воешіс мистсщпзо Б. Xмельшифкого та його сподвижників
139 Д о р о ш е н к о Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної
діяльності. — Нью-Йрк, 1985. — С. 663.
140 БЧ. ВР, № 168, арк. 678; БН. ВМФ. — № 7600 (3 архіву дніпропетровського дослідника
В. Брехуненка); ЦНБ. ІР, ф. 11, 13886; Акти ЮиЗР. — СПб„ 1875. — Т. 8. — С. 66, 138; СГІб.,
1877. — Т. 9. — С. 43; С а н и н Г. Некоторьіе чертьі политики гетмана Петра Дорошен
ка / / Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина (Матеріали Міжн. наук. конф.). — К.,
1993. — Вип. 2. — С. 24.
О. М. Аішювич (Київ)
Воєнне мистецтво Богдана Хмельницького
та його сподвижників
«... Таких людей Провидіння Боже віками тільки по
роджує в людстві для особливих Його намірів і при
значень. Він, мавши незвичайний розум, був вельми
добродушний і справедливий, у справах
національних — досконалий політик, а на війні —
безстрашний і заповзятливий вождь. Хоробрість його
дорівнювала байдужості. У звитягах своїх ніколи не
чванився, а в невдачах зовсім не журився... Терпе
ливість його в найтяжчих трудах і подвигах ніяк його
не зраджувала. Голод і спрагу, холод і спеку зносив
він з досконалим спокоєм. Отчизну свою і народ так
любив, що спокоєм своїм, здоров'ям і самим життям
завше йому жертвував без найменшого нарікання.
Словом сказати, був найліпший у народі верховний
начальник, а у війську безприкладний вождь».
Історія. Русіз / Пер. І. Драча. — Кп 1991. — С. 190.
Богдан Хмельницький народився на Чигиринщині в родині дрібного ук
раїнського шляхтича Михайла Хмельницького, який служив осадником у
корсунсько-чигиринського старости магната Яна Даниловича. Пізніше
М. Хмельницький став чигиринським підстаростою. Хутір Суботів був його
родовим маєтком, де, ймовірно, 27 грудня 1595 р. з’явився на світ майбутній
гетьман України.
Чигиринщина була степовим прикордонням. Поряд розкинулось Дике
поле. Там панували татарські ханські орди, які систематично нападали на
українські землі. Кримське ханство було васалом султанської Туреччини —
Османської імперії, яка мала агресивні наміри щодо України.
Все населення прикордоння було озброєне і брало участь в обороні
країни. Його більшість, як і взагалі Черкащини та Канівщини, становили ко
заки. Вони жили за своїми законами, мали самоврядування, працювали на
власній землі без феодального примусу.
Б. Хмельницький з дитинства увібрав у себе це вільне повітря покозаче-
ної України. Мати його була козачкою з Переяслава. Богдан загартувався у
небезпечних умовах степового прикордоння, де виживали найсміливіші,
найміцніші. М. Хмельницький, помітивши у сина великі здібності до навчан
ня, дав йому високу, як на той час, освіту. Спочатку це була школа при
одному з монастирів Києва. Там Богдан навчився читати і писати, здобув
початкові знання з історії українських земель, дізнався про гоніння като
лицької та уніатської церков, польських та ополячених українських маг
натів на православну віру. Потім — єзуїтський колегіум у Львові, класи гра
матики, поетики та риторики. Тут Богдан опанував польську мову і добре
засвоїв латинську, що була тоді мовою науки й дипломатії. Чужа віра не
заполонила свідомості юнака. Він розумів, що єзуїти та єзуїтські колегіуми
ведуть боротьбу проти української культури і духовності. Тому пізніше, вже
на визволеній території України, він добивався їх закриття. Натомість дуже
ШТУ 0130-5247. Укр. Іст. жури. 1995 ДЬ 4 33
О. М. Алапович
опікувався Києво-Могилянською колегією при Київському православному
братстві, яка згодом стала академією.
Повернувшись зі Львова, Б. Хмельницький вступив до Чигиринської ко
зацької сотні і з того часу назавжди пов’язав свою долю з козацтвом. Батько
взяв його із собою в небезпечний похід польського війська до Молдавії в
1620 р. У бою під Цецорою, коли польське військо на чолі з гетьманом Жол-
кевським, а з ним і загін «охочих стрільців» із Чигиринщини були розбиті
турецько-татарськими військами, Богдан і його батько потрапили в полон.
Сам Богдан потім розповідав, що він, перебуваючи в Константинополі на
одній з галер турецького флоту, «лютої неволі два роки зазнав». Викупила
його з тієї неволі мати (за іншими даними, козаки обміняли Богдана на ту
рецьких бранців). Він повернувся додому сповнений ненависті до агресорів і
свідомості нещадної боротьби з ними, опанувавши, втім, турецьку й татар
ську мови.
Богдан ходив з козаками на чайках у морські походи на султанські й
ханські володіння. Козацькі війни із султанською Туреччиною і Кримським
ханством, у яких брав участь Хмельницький, були важливою ланкою в бо
ротьбі європейських країн проти турецького нашестя.
Козаки сковували значні сили Туреччини, зокрема майже увесь флот, і
тим самими перешкоджали її агресивним намірам. У Західній Європі ро
зуміли, що, контролюючи основні тогочасні чорноморські шляхи, козаки
фактично панують на Чорному морі.
Діячі західноєвропейських держав давали високу оцінку воєнному мис
тецтву і потенціалу українського козацтва, добре розуміючи його політичну
вагу і вплив на міжнародні відносини. Виникла навіть політична концепція
про те, що тільки козацтво може стати на шляху страхітливої навали на
Західну Європу. Тому західноєвропейські держави намагалися залучити ко
зацтво для спільних виступів проти Оттоманської Порти.
Визвольна боротьба українського народу проти панування Польщі стала
для Б. Хмельницького кровною справою ще в рхжи юнацтва. «Він був пособ-
ником Тараса», — писав тогочасний польський історик Коховський з приво
ду участі Б. Хмельницького в Переяславській битві 1630 р., коли повсталі на
чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом) перемогли польсько-шляхетські
війська, очолювані Конєцпольським1.
Участь Хмельницького у козацько-селянських війнах 30-х років XVII ст.
відіграла величезну роль у формуванні його як державного діяча, політика,
полководця. Ці війни мали міжнародне значення і набули загаль
ноєвропейського розголосу. До них виявляли постійний інтерес держави, які
в той час визначали політичний клімат у Європі, зокрема Франція, Іспанія,
Швеція і особливо — Ватикан.
Європа була тоді розколота на два ворожих табори: Річ Посполита
приєдналася до агресивного католицького феодального табору контррефор
мації, очолюваного Ватиканом, а династія Габсбургів перетворилася з остан
ньої чверті XVI ст. у східний бастіон феодальної кріпосницької реакції.
Політичні діячі й дипломати, оцінюючи повстання 30-х років, у якому брав
участь Б. Хмельницький, вважали, що в результаті виступу українського на
роду опинилося під загрозою саме існування шляхетської Польщі.
Блискучі успіхи козаків у визвольній боротьбі сприяли швидкому зро
станню їхньої репутації. Володарі європейських країн прагнули їх перетяг
нути на свій бік, наприклад, шведський король. Того ж добивалися Тран-
сильванія і Голландія.
Наприкінці Тридцятилітньої війни, в 1645 — 1646 рр., козацький корпус,
який очолював Б. Хмельницький, був залучений на службу до французько
го війська принца Конде і в його складі брав участь в облозі й штурмі
іспанської фортеці Дюнкерка.
Отже, Б. Хмельницький ще до визвольної війни 1648 — 1657 рр. добре
розумівся в політичній ситуації, що склалася в Європі, і збагнув місце та
роль України у ній. У Запорізькому війську він набув досвіду міжнародних
відносин, оскільки козацтво здавна намагалося проводити свою, незалежну
34 /Л\УЛ/ 0130-5247. Укр. іст. жури.. 1995 N9 4
Воєнне мистещпво Б. Хмельницького те його сподвижників
від уряду Речі Посполитої, зовнішню політику. Вже будучи військовим пи
сарем, у 1637 р„ Хмельницький не тільки керував військовою канцелярією,
а й виконував обов’язки міністра закордонних справ, зокрема вів листування
з представниками інших держав, брав участь у переговорах з іноземними
послами (в Європі його називали канцлером).
Повстання 1637 — 1638 рр. було розгромлене. Хмельницький, як гене
ральний військовий писар, 24 грудня 1637 р. підписав акт капітуляції під Бо-
ровицею. Так звана сеймова ординація 1638 р., обмеживши самоврядування,
ліквідувала вищий козацький апарат управління. На найвищі старшинські
посади було призначено польських шляхтичів. Б. Хмельницького понизили
до рангу чигиринського сотника.
У 1648 р. Хмельницький сформував перший повстанський загін. Запо
розька Січ дала йому гетьманську булаву, і, як український гетьман, Богдан
Хмельницький очолив Визвольну війну, що за своїми масштабами, напру
женням і результатами стала визначним етапом у боротьбі українського на
роду проти іноземного панування. Очоливши повсталий народ, козацький
гетьман зажив світової слави. Про це свідчить у своєму щоденнику Павло
Алеппський — арабський мандрівник, син антіохського патріарха Макарія2.
Б. Хмельницький був творцем збройних сил повсталого українського на
роду. Француз П. Шевальє у своїй хроніці 1663 р. «Про війну козаків з по
ляками» відзначає, що саме масова участь населення у Визвольній війні ма
ла фатальні наслідки для польського війська. «Поляки завжди чинили опір
усім, навіть найгрізнішим ворогам, — пише, зокрема, він, — і все-таки ці
війни не здавалися їм такими небезпечними, як війна з козаками, що роз
почалася 1648 р., майже в момент смерті короля, бо ці бунтарі затягнули у
свій заколот мало не все населення Чорної Русі»3.
Заслуга Б. Хмельницького полягає саме в тому, шо він протягом першо
го року війни за допомогою досвідченої козацької старшини зумів створити
з розрізнених селянських і козацьких загонів, які діяли під час повстання,
народно-визвольну армію. Він вийшов із Запорозької Січі з три-чотиритисяч-
ним повстанським загоном, не рахуючи 4-тисячного татарського загону Ту-
гай-бея, присланого кримським ханом йому на допомогу. Під Зборовом, за
свідченням самого гетьмана, чисельність війська досягла 360 тис. чол. — не-
чуваної, як для того часу, кількості. Армії, які брали участь у Тридця
тилітній війні, не перевершували 40 — 50 тис. чол. Б. Хмельницький пере
творив селянські загони у дисципліновані полки, які перемагали добре на
вчене польсько-шляхетське військо.
Створюючи армію повстання, яке мало загальнонародний характер, її го
ловнокомандуючий спирався на запорозьке козацтво, що виконувало у
цьому війську роль добре навченого ядра. Завдяки набутому досвіду
(службі військовим писарем, а потім сотником у козацькому війську до
1648 р.) Б. Хмельницький досконало знав принципи комплектування, ор
ганізації, управління військом, систему підготовки до походу. Використав
ши й розширивши цей досвід, український гетьман виявився найталано-
витішим організатором армії, що увібрала в себе традиційні риси січового
військового ладу.
З ім’ям Б. Хмельницького пов’язано створення козацької кінноти як ро
ду військ. Основним родом військ українського козацтва в XVI — першій
половині XVII ст. була піхота. Вона вважалася тоді найкращою в Європі.
Козаки-кіннотники виконували завдання підтримки піхоти. Саме Б. Хмель
ницький вперше у козацькому війську організував спеціальні окремі форму
вання кінноти.
Артилерію повстанського війська, по суті, також створив Хмельницький.
Спочатку у повстанців було тільки кілька гармат, які їм дали запорожці.
У битві під Берестечком 1651 р. козацька армія мала вже понад сто гармат.
Наприкінці війни артилерійський парк народно-визвольної армії налічував
порад 400 гармат. Головним пунктом постою і утримання генеральної ар-
мати козацького війська за гетьманування Б. Хмельницького було місто Пе
реяслав. Кількість гармат збільшилася шляхом організації і розширення їх
/Ш 0130-5247. Укр. Іст. журн. 1995 № 4 35
О. М. Апанович
виробництва у полках, а також за рахунок трофейних. У результаті в ряді
битв, зокрема, під Зборовом, Берестечком, Білою Церквою та Охматовом, ко
зацька артилерія перевершила польську. Хмельницький закріпив за кожною
гарматою постійну обслугу із кращих стрільців і додав до кожної гармати
упряжку коней, а дрібнокаліберні гармати поставив на двоколісні візки. Це
був прообраз майбутньої тачанки, що П застосував під час громадянської
війни в Україні у своїй армії Нестор Махно і яку запозичили в нього
російські більшовицькі війська.
У період Визвольної війни 1648 — 1657 рр. розвинулося воєнне мистецтво
Запорізької Січі, яку можна назвати своєрідною українською воєнною ака
демією. Хмельницький збагатив його досвідом західноєвропейського
воєнного мистецтва, з яким він ознайомився ще під час перебування у
Франції, в бурхливі роки Тридцятилітньої війни. Це — і різноманітні напря
ми стратегії, і особливі засоби ведення бою, і різні системи організації військ,
і випробування різних видів зброї.
Б. Хмельницький розробив воєнну доктрину і визначив головні прин
ципи стратегії козацького війська у 1648 — 1657 рр., а також визначив
концепції окремих кампаній. Він вважав, що перемоги у війні проти Речі
Посполитої можна досягти тільки шляхом знищення головного угрупо
вання сил на вирішальному напрямку, тобто західному театрі воєнних
дій. Тому козацький стратег дбав про максимальне забезпечення його не
обхідними засобами і силами, зосереджуючи там основні війська своєї
армії. На північний театр війни, проти литовських військ, він посилав
порівняно невеликі загони.
Хмельницький проводив лінію активного, рішучого наступу і концент
рованого удару, що вирішило долю битв на користь повстанців під Корсу
нем, Пилявцями, Зборовом. Палкий поборник наступальної стратегії, він шу
кав ворога і завдавав удару там, де вважав за потрібне, вміло використову
вав рельєф місцевості, першим починав битву, тримаючи в руках ініціативу,
нав’язував свою волю противнику, застосовуючи резерв для остаточного роз
грому ворога. Одним із класичних прикладів може бути Корсунська битва,
колй Хмельницький, керуючи 15-тисячним повстанським військом, примусив
20-тисячну польсько-шляхетську армію залишити зайняті нею позиції, а
потім прийняти бій на незручній для польської кінноти пересіченій
місцевості у Гороховій Діброві. Під час спуску возів і артилерії в глибокий
яр 6-тисячний резерв Кривоноса, що вдарив із засідки, остаточно вирішив
долю другої битви війни.
На відміну від полководців західноєвропейських армій, які діяли пере
важно шляхом оборони і облоги фортець й ухилялися від битв (оскільки це
завдавало великих втрат найманим військам, що дорого оплачувалися),
Хмельницький не витрачав часу і не розпорошував сил на облогу фортець.
Перемоги у війні він добивався у ході польових боїв, прагнучи якомога
швидше досягти головної мети, тобто зав’язати бій з основними силами про
тивника і розгромити їх.
Влітку 1648 р. українська армія пішла в рішучий наступ на польсько-
шляхетське військо, хоча в руках ворога в тилу ще залишалися фортеця Ко-
дак і ряд замків на литовському кордоні. Завдяки перемозі під Пилявцями
було визволено Волинь і Поділля, й жоден укріплений населений пункт вже
не чинив опору козакам. Після Пилявецької битви Хмельницький не чекав
наслідків облоги Кам’янця, Бродів та інших фортець, а продовжував похід
на Замостя, залишивши позаду укріплений Львів. У травні 1655 р. Хмель
ницький писав головнокомандуючому українськими силами в Білорусії пол
ковникові І. Золотаренку, щоб він не витрачав сил і часу на облогу окремих
фортець та замків, а наступав на головне військо ворога. «Не баритися під
курниками, як минулого року, — наказував він, — треба йти туди, де голо
ва або де б стояли які-небудь окремі ворожі сили. Бо і минулого року багато
було б зроблено, коли б біля тих курників не барилися, а то мало що до
брого вдіяно, тільки тратили людей- Промишляй, Ваша милість, над голо
вою, а з хвостом вже піде легше»4.
36 /5 5 N 0130-5247. Укр. іспг. жури. 1995 N9 4
Воєнне мистеи/пво Б. Хмельницького та його сподвижників
Автор багатьох праць з української воєнної історії В. Петрів (у минуло
му — військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР, учасник оборони Києва
від банд Муравйова в січні 1918 р., військовий міністр (1918 р.), в еміграції —
дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка) у своєму історико-психо-
логічному нарисі «Стратегічні операції Богдана Хмельницького під час
війни 1648 — 1649 років» (передруковано в 1933 р. у часописі «Військо Ук
раїни» в № 6 — 8) робить висновок, що Б. Хмельницький значно випередив
XVII ст. своїми стратегічними діями щодо фортець. «Не можна ще не зазна
чити, — пише В. Петрів, — ставлення до фортець: здобуваються тільки не
безпечні та необхідні, інші обминаються та лише беруться в облогу. Норма,
до якої дійшли лише дуже недавно»5.
Стратегічним новаторством для XVII ст. вважав В. Петрів також прове
дення Б. Хмельницьким перед Пилявецькою битвою операції прикриття
авангардними групами великих козацьких з’єднань зосередження і розташу
вання головних сил української армії. Під командуванням полковника
М. Кривоноса, маневруючи на Волині і Поділлі, вони разом з численними
селянськими загонами розгромили кількатисячні магнатські війська та
польські залоги і оволоділи могутньою фортецею Бар, замками та шс дея
кими укріпленими містами, а потім приєдналися до головної армії.
Отже, Б. Хмельницький забезпечив свої головні сили від наскоків
регіональних ворожих угруповань, що сприяло своєчасному розгортанню ук
раїнського війська на полі бою під Пилявцями. Слід також зауважити, що
Пилявецька битва є взірцем уміння полководця довести ворога до висна
ження і деморалізації.
Хмельницький розвинув запорозьку тактику маневрування, яку він за
стосовував з метою рішучого розгрому ворога, зокрема такий складний ма
невр, як охоплення ворога з флангів і вихід у його тил.
Вже у першій битві під Жовтими Водами повстанське військо за наказом
свого гетьмана охопило військо С. Потоцького і Шемберга з флангів і вий
шло в його тили.
Великого значення надавав Хмельницький факторові раптовості. 2 серп
ня 1650 р. у своєму універсалі білоцерківському полковникові гетьман нака
зував: «Щоб ви, години не відкладаючи до завтра, з доброю зброєю виходи
ли, вдень і вночі поспішали на Уманський шлях, не треба задержуватися за
борошном і в дорозі добувати, тільки на коні сідайте, бо треба, щоб ми ви
передили неприятеля, а не нас наші неприятелі»6. Під Пилявцями і Зборо
вом йому вдалося до останньої хвилини приховувати свої сили і захопити
ворога зненацька, несподіваним наступом. Гетьман завжди прагнув викори
стати розпорошення ворога, щоб бити його по частинах, не дати об’єднатися
і використати переважаюче кількісне співвідношення. Цей стратегічний
принцип Б. Хмельницький застосував уже в першій битві, під Жовтими Во
дами. Він широко використовував не перевершене ніким у минулому
розвідницьке мистецтво запорозьких козаків, які ще і в XVIII ст. вважалися
найкращими розвідниками у російській армії. До високої досконалості довів
український гетьман майстерність козаків у переслідуванні ворога.
Б. Хмельницький повною* мірою використовував фортифікаційне мистец
тво козацтва. Козаки були майстрами будувати земляні укріплення. «Козак
воює стільки ж мушкетом, скільки мотикою та лопатою..., — зауважував,
зокрема, папський нунцій Торрес, що бував у Польщі і в Україні, — насипає
землю і робить укріплення серед безмежних рівнин свого краю»7.
Козаки здавна широко використовували індивідуальний захист від вогню
ворога, тоді ще не відомий у Західній Європі, — самоокопування стрільців.
Особливо воно практикувалося в умовах південних степів, де чатувала
постійна небезпека нападу татар. Цей спосіб був надійніший порівняно з
панцирами і кольчугами, які використовувала польська шляхта та її най
манці, передусім німці, і які в епоху руїнницького вогню застаріли.
Активно застосовував Хмельницький оригінальний і найпопулярніший у
козаків бойовий порядок — табф, що був найважливішим елементом ко
зацької тактики в умовах рівнинної степової місцевості. Табір будувався із
0130-5247. Укр. Іст. журн. 1995 N9 4 37
О. М. Апянович
зсунутих докупи і скріплених у кілька рядів возів, які оточували військо.
Під прикриттям табору, що його сучасники називали «рухомою фортецею»,
козаки могли пробиватися через ворожу територію на великі відстані. В на
ступі табір використовувався як прикриття, що протистояло укріпленням
ворога. Під час оіборони вози ставилися щільно один до одного, колеса їхні
зв’язувалися і скріплювалися ланцюгами, оглоблі поверталися до ворога на
зразок списів або рогатин. За возами ховалося все військо. Коли облога фор
теці або кругова оборона затягувалися, вози засипалися землею. З них ро
били міцний вал, а навколо копали рови, «вовчі ями», вставляючи загострені
кілки на дно, та зводили інші тимчасові земляні укріплення. Сучасники-
іноземці, які спостерігали козацький табір у бою і на марші, із захопленням
висловлювалися про його виняткові бойові можливості. Так, історичний
свідок тих подій француз Шевальє неодноразово підкреслював, що козаць
кий табір, який складався з багатьох рядів возів, де знаходилася частина
війська, здатний витримати будь-яку атаку.
Під Зборовом такий табір був побудований у кілька десятків рядів. Під
Берестечком він простягався на три з половиною версти в ширину і довжи
ну. Під Білою Церквою в 1651 р. табір розклали серед балок і оточили
подвійним валом. Козаки могли збудувати укріплення надзвичайно швидко.
1649 р. під Лоевом 10 тис. козацьких кіннотників спішилися і за чверть го
дини побудували в густому лісі табір, укріпили його засіками і відбили ата
ку військ на чолі з литовським гетьманом Радзивіллом. Литовська кіннота,
засвідчив один з учасників бою, не могла його «заступити».
Табір настільки широко використовувався під час Визвольної боротьби
1648 — 1657 рр., що навіть невеликі селянські загони пересувалися під захи
стом своїх «табориків».
Б. Хмельницький піднявся на найвищі шаблі тодішнього світового
воєнного мистецтва. Сучасники порівнювали його з Ганнібалом та іншими
відомими полководцями античності, що вважалися еталонами воєнного
генія. Тогочасне воєнне мистецтво українського народу випередило
західноєвропейське в головних напрямах стратегії і тактики.
Успіх воєнної, політичної і державної діяльності Б. Хмельницького,
крім інших факторів і причин, визначався ще й тим, що він зумів згур
тувати навколо себе талановитих козацьких полководців, які допомагали
гетьману розвивати українське воєнне мистецтво. Б. Хмельницький зумів
об’єднати козацьку старшину в ім’я спільної мсти — визволення
Батьківщини від іноземного панування. Він добирав талановитих лю
дей — вправних організаторів, адміністраторів, а головне — полководців.
Гетьман умів підкоряти їх своїй залізній волі, справі визволення України
і державотворення.
Б. Хмельницький дуже добре розумівся у міжнародній політиці і володів
надзвичайним дипломатичним хистом. Свою воєнну діяльність він тісно
пов’язував з дипломатичною, підпорядкувавши її головній меті життя —
здобуття Україні незалежності. Важливі і складні дипломатичні доручення
Хмельницького гідно і професійно виконували його сподвижники, очолюю
чи посольства в різних державах.
Отже, діячі, які гуртувалися навколо Б. Хмельницького і які втілювали
в одній особі і військового керівника, і адміністратора, і дипломата, і де-
ржавника, були справжньою елітою українського народу, яка об’єднувала
кращих представників реєстрового і запорозького козацтва, української
шляхти, а також міщанства і талановитих одиниць із селян.
Козацькі полковники — вихідці з реєстрової і запорозької старшини, за
гартованої в походах проти Османської імперії і Кримського ханства та в
попередніх повстаннях 30-х років проти Польщі, непримиренні вороги маг
натів були найкращими знавцями воєнної справи, талановитими, мужніми,
незламними керівниками. Це — Філон Джалалій, Кіндрат Бурляй, Федір
Вешняк-Якубович, Іван Гиря, Іван Ганжа, Максим Нестеренко, Максим Кри
воніс та інші.
38 /55 /9 0130-5247. Укр. іст. жури. /9 9 5 М? 4
Воєнне мистецтво Б. Хмельницького та його сподвижників
На бік Хмельницького перейшли (переважно після перших поразок
польських військ під Жовтими Водами і Корсунем) вихідці з українських
шляхетських родин: Іван Богун, Михайло-Станіслав Кричевський, Станіслав
Морозенко-Мрозовицький, брати Данило та Іван Нечаї та інші. Деякі з них
здобули освіту в закордонних університетах, мали державний і
адміністративний досвід. У війську Хмельницького вони одержали високі
посади у складі генеральної старшини, рада якої була своєрідним штабом
української армії. Разом із колишньою реєстровою і запорозькою старшиною
вони були найвищим оперативним командуванням — своєрідним корпусом
полковників збройних сил часів Визвольної війни. До цього найвищого ко
мандування української армії, що підлягало безпосередньо головнокоманду
ючому — Богдану Хмельницькому, приєдналися і вихідці із середовища
міського населення (міщанства) — Матвій Гладкий, Мартин Небаба, а також
із селянства — Федір Вешняк та інші.
Полковники української армії були здатні керувати великими
військовими з’єднаннями, самостійно діяти на окремих напрямках, користу
ючись значною свободою у проведенні операцій, стратегічну мету яких роз
робляв Б. Хмельницький. Призначаючи полковників керувати військовими
з’єднаннями, він надавав їм широкі повноваження і присвоював звання на
казних гетьманів. Українські полководці — полковники — відзначалися ви
нятковою особистою хоробрістю. За словами сучасників, вони були
«сміливими і відважними воїнами» і мали великий авторитет у козацтва8.
Черкаський полковник Максим Кривоніс — найвизначніший полково
дець на першому етапі Визвольної війни — народився в наддніпрянському
місті Вільшані, в сім’ї ремісника-кушніра. За іншими, менш вірогідними, то
гочасними даними, він був вихідцем із міщанства, з Острога чи Могилева.
Деякі навіть твердили, ніби він був мандрівним воякою із Шотландії.
М. Кривоніс уславився походами на володіння Туреччини і Кримського
ханства. Із самого початку Визвольної війни він виявив себе незамінним
помічником Хмельницького, особливо в організації селян, керуючи селянсь
кими загонами і великими козацькими з’єднаннями. М. Кривоніс брав участь
у всіх битвах 1648 р., зокрема, відзначився в Корсунській битві, коли шести
тисячний загін козаків-піхотинців з гарматами, влаштувавши засідку, при
скорив поразку поляків. Перед Пилявецькою битвою М. Кривоніс очолював
авангардні з’єднання, які, маневруючи, розгромили магнатські військові сили
на Волині й Поділлі і забезпечили зосередження на полі бою головних
військ армії Хмельницького. В ході битви керовані Кривоносом козацькі і
татарські війська виконували завдання — зробити удар по центру і на пра
вому фланзі ворожих сил. Під час облоги Львова 5 жовтня 1648 р. М. Кри
воніс здобув міцну фортецю «Високий замок», що й визначило долю обло
женого міста. Він завжди був рішучим противником угоди з Польщею.
М. Кривоніс помер під час пошесті чуми в таборі під Замостям. Подвиги
Кривоноса широко оспівані в українських народних піснях.
Уманський полковник Іван Ганжа ще до початку Визвольної війни брав
участь у козацьких походах на Чорне море. Він був близьким товаришем
керівника козацько-селянського повстання 1637 р. Павла Бута (Павлюка).
Син польського гетьмана С. Конєцпольський призначив його «польовим
вождем» реєстрового війська. І. Ганжа тоді очолював козацькі загони, що хо
дили проти татар. Саме як одного із знавців воєнної справи залучив його
Б. Хмельницький для організації повстання, яке переросло у Визвольну
війну. І. Ганжа переконав реєстрових козаків приєднатися до повстанців. Він
керував повсталими на Уманщині, взяв штурмом Умань. Загинув під Пиляв-
цями в 1648 р.
Чигиринський полковник Федір Вешняк-Якубович (відомий також під
ім’ям Якубовський) народився на Полтавщині, в селянській родині. Навчався
в Київській братській школі, яку не закінчив, подавшись на Запорозьку Січ.
На Січі був осавулом, потім його обрали полковником козацького
реєстрового війська. У 1637 — 1638 рр. — військовий писар. Після розгрому
козацько-селянського повстання тих років став чигиринським сотником.
/55М 0130-5247. Укр. Іст. журн. 1995 N9 4 39
О. М. Аланпвин
ф. Вешняк навесні 1648 р. був серед реєстровців, які за наказом польсько
го коронного гетьмана М. Потоцького рушили по Дніпру на човнах, щоб
з’єднатись із сухопутним авангардним загоном польських жовнірів і приду
шити повстання на Запоріжжі. Реєстрові козаки самі підняли повстання на
флотилії, перебили старшину — прибічників Польщі і приєдналися до
Хмельницького. Ф. Вешняк, який особисто був з ним знайомий, одразу ж
став чигиринським полковником, включився в битву під Жовтими Водами,
брав участь у Корсунській битві, діяв зі своїм полком на Поділлі. Перед Пи-
лявецькою битвою виконував функції наказного гетьмана. В окремих боях,
заступаючи Б. Хмельницького в командуванні військом, був його не
замінним помічником в організаційно-військових справах. Мешкаючи в геть
манській столиці Чигирині, Ф. Вешняк невідлучно перебував при гетьмані і
користувався найбільшим довір’ям у нього. Був учасником обговорення і
вирішення важливих державних і адміністративних справ, а також перего
ворів з послами іноземних держав. Виявив дипломатичний талант. Очолював
перше українське посольство до Варшави (1648 р.) і до Москви (квітень —
червень 1649 р.). Б. Хмельницький використовував Ф. Вешняка в найкри-
тичніших ситуаціях. Ф. Вешняк помер у Чигирині наприкінці 1650 р.
Прилуцький, а потім кропивенський полковник Філон Джалалій
(Джеджалій), з татарського роду, керував повстанням реєстрових козаків,
які у битві під Жовтими Водами перейшли на бік Хмельницького (4 —
12 травня 1648 р.), учасник багатьох подій Визвольної війни, непримирен
ний ворог польської шляхти. Був добрим порадником Хмельницького, за
вжди справляв на нього великий вплив. Виконував важливі дипломатичні
доручення, зокрема, очолював українське посольство до Стамбула
(1648 р.), де було укладено союз із Туреччиною. Мав великий авторитет у
війську, був обраний наказним гетьманом під час битви під Берестечком
(1651 р.). Помер після 1654 р.
Генеральний осавул Дем’ян Лисовець (Демко Чигиринський) користував
ся значною довірою у Б. Хмельницького, був одним з головних його дорад
ників. З 1649 р. кілька разів призначався наказним гетьманом над великими
з’єднаннями козацьких військ у походах проти Польщі (1651 р.), до Молдавії
(1653 р.). Був послом у Молдавії і Валахії (1654 р.). Помер до початку листо
пада 1654 р.
Білоцерківський полковник Іван Гиря входив до найближчого оточення
Богдана Хмельницького. Ще в 20 — 30-х роках посідав видатне місце серед
запорозької і реєстрової козацької старшини, був військовим суддею.
Влітку 1648 р. Б. Хмельницький послав Гирю з його полком на Право
бережжя на допомогу М. Кривоносу. У середині липня 1648 р. п’ятитисячний
полк І. Гирі успішно атакував польську залогу в містечку Махнівка і розг
ромив П, а потім штурмом оволодів замком, де ховалися залишки надвірного
війська воєводи Тишкевича —■ власника Махнівки. На світанку Гиря
відійшов у поле і з’єднався з Кривоносом, разом з яким вони продовжували
переможні дії проти польських сил на Правобережжі. Так, 16 — 18 липня
Гиря зі своїм Білоцерківським полком, Уманський полк Ганжі та зведене
військо Кривоноса одержали перемогу під Старим Костянтиновом і приму
сили панічно тікати магнатські військові з’єднання.
І. Гиря був талановитим дипломатом. Наприкінці 1648 р. він очолював
посольство до Варшави.
Київський полковник Станіслав-Михайло Кричевський походив з Бере
стейщини, із старовинного українського шляхетського роду, на жаль, окато
личеного й ополяченого. В польському війську вважався сміливим бойовим
офіцером, брав участь у шведській війні. Особливо високо його цінував ко
ронний гетьман С. Конєцпольський — командуючий польськими оку
паційними силами в Україні. 1643 р. С. Кричевського призначено чигирин
ським реєстровим полковником. Очолюваний ним полк успішно здійснював
степові походи проти татар. Кричевський приятелював з тодішнім чигирин
ським сотником Б. Хмельницьким, був його кумом. Вони разом проводили
40 І55М 0130-5247. Укр. іст. жури. 1995 N9 4
Воєнне мистецтво Б. Хмельницького та його сподвижників
переговори з польським королем Владиславом IV щодо організації козаць
кого походу на Чорне море, проти Туреччини.
Наприкінці 1647 р. Кричевський не виконав наказу О. Конєцпольського
стратити заарештованого Хмельницького, більше того, випустив його на во
лю з ув’язнення, сприявши таким чином втечі майбутнього гетьмана на За
порожжя. Під Жовтими Водами Кричевський перейшов на бік Хмельниць
кого, став київським полковником. Навернувшись до віри предків, обрав собі
ім’я патрона українського війська — архангела Михаїла. Після Корсунської
битви разом з козацьким військом дійшов з бояМи до Замостя, а згодом, у
грудні 1648 р., брав участь у врочистому в’їзді переможного війська до Києва.
Влітку 1649 р. полк на чолі з Кричевським ішов попереду української
армії Хмельницького, яка прямувала на Збараж для зустрічі з головними
польськими силами. Богдан мав намір розв’язати битву з королем Яном Ка
зимиром і розгромити його. Кричевський на марші провів переможний бій
з окремим військовим формуванням князя Я. Вишневецького. Коли з півночі
виникла загроза вторгнення на Наддніпрянщину, а потім і на Київ великої
литовської армії під проводом талановитого, досвідченого й дуже жорстоко
го полководця князя Я. Радзивілла, Б. Хмельницький послав туди Кричев-
ського, надавши йому титул наказного гетьмана, з київським комонним пол
ком. Литовська армія перевершувала козацьку не тільки кількісно, а й
зброєю, оснащенням і воєнним потенціалом. 30-тисячне литовське військо
було боєздатним, загартованим у битвах, з досвідченим командним складом,
сучасною зброєю, численною арматою — до 50 гармат. Козацькі сили скла
далися з боєздатного загартованого Київського охочекомонного полку —
5 тис. вершників, трьох козацьких полків (Брагинського, Чорнобильського і
Овруцького) — 6 тис. переважно вершників. Однак серед них були старші
віком, інваліди й мало досвідчені «охотники». Зброї на всіх не вистачало.
Гармат було лише чотири і до них чотири барила пороху.
Радзивілл укріпив свій табір під Лоєвом. Кричевський дезорієнтував во
рога захопленням сусіднього з Лоєвом Холмиця, а сам зі своїм військом не
помітно обхідним маршем став табором під Лоєвом, за дві милі від литов
ського табору.
Бої за греблю розпочали козацькі війська. Першу атаку їх було зупи
нено сильним гарматним і мушкетним вогнем, після чого Радзивілл пе
рейшов до контратаки. Однак Київський полк на правому крилі перемож
но відбив наступ важкої і легкої ворожої кінноти і знову атакував військо
Радзивілла, перемагаючи його, а козацькі війська з лівого крила поволі
оточили ворога. Литовці почали з боями відступати. Раптом з тилу на ко
заків чвалом ударили два резервні литовські корпуси. Військо Кричевсь-
кого було роз’єднане, ліве козацьке крило розгромлено. Козаки створили
з тіл своїх загиблих товаришів і трупів коней вали, якими опоясалися, як
твердинею, і зупинили наступ литовців. На штурм купки відважних ко
заків кинулася вся радзивіллівська армія. На схилі дня розпочався смер
тельний бій.
Штурм тривав дві години, але ворог не міг подолати козаків і залізну
волю Кричевського. Втрати Радзивілла були великі: загинуло багато
офіцерів, піхота відстріляла всі набої. Литовський полководець наказав при
пинити штурм, відвів свою армію в табір за Лоїв і, щоб почувати себе без
печніше, дав розпорядження палити сусідні села, стоги хліба й сіна, щоб
освітити місцевість. Він побоювався нападу.
Український військовий і політичний діяч, генерал-хорунжий армії УНР
Микола Капустянський у книзі «Історія українського війська» описує ос
танні дні життя героїчного козацького полковника. В останньому бою його
було тяжко поранено — одна куля вдарила під праве око, друга — прой
шла під серцем. Однак він залишився на полі бою. Вночі козаки не
поміченими вислизнули з оточення, хотіли забрати із собою і наказного
гетьмана, але, як пише Капустянський, «він заборонив себе евакуювати, а
через дві доби в полоні віддав Богові душу_ Радзивілл та його довкілля по
дивляли відвагу Кричевського та висловлювали до його велику пошану»9.
ІББН 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995 N9 4 41
О. М. Апанович
Радзивілл, хоча й одержав перемогу (витримав шалену атаку козаків,
зберіг свої позиції, завдав значних втрат козацькій армії), однак програв
стратегічно. Кричевський же, який нібито й зазнав поразки, на думку М. Ка-
пустянського, «в обороні Київського напрямку наказний гетьман ціною ве
личезних жертв та влучним маневром виконав важливе завдання. Він стри
мав і внеможливив наступ литовської армії на Україну і цим дав змогу геть
манові Богдану Хмельницькому не оглядатись на власне запілля та здобути
рішучу перемогу під Зборовом на головному театрі війни. Тому ми маємо
підстави твердити, що наказний гетьман Кричевський, поклавши головою,
все ж таки здобув під Лоєвом стратегічну та психологічну перемогу. Для
князя Радзивілл а Лоїв був стратегічною поразкою, бо він не виконав свого
плану — походу на Київ, і тим самим не подав допомоги польському
війську. У висліді — кампанію 1649 року виграв гетьман Богдан Хмельниць- ~ 10 кии» .
Справді, армія Радзивілла зазнала таких величезних втрат і була
настільки ослаблена, що мусила відступити, відмовитися від походу в Ук
раїну і до кінця кампанії залишалася пасивною.
Гадяцький полковник Кіндрат Бурляй (Бурлюй, Бурлій) уславився як
керівник козацьких морських походів. У 1624 р. очолювані ним козаки ово
лоділи турецьким містом і фортецею Синоп на південному узбережжі Чор
ного моря. Бурляй служив у реєстровому козацькому війську й ще на по
чатку підготовки Б. Хмельницьким повстання ввійшов до кола його ор
ганізаторів. Бурляй був у числі найближчих з оточення українського геть
мана, займав провідне місце в козацькому війську, кілька разів призначався
наказним гетьманом, а також виконував дипломатичні доручення Б. Хмель
ницького, зокрема, очолив перше посольство від Запорозького війська до
Криму. В 1649 р. козацькі і татарські війська, якими командував Б. Хмель
ницький, взяли в облогу могутній укріплений замок Збараж, одночасно роз
почавши наступ на велике польське військо, що на чолі з королем пряму
вало на Зборів.
Запеклий бій під Збаражем розпочався на лівому крилі польського та
бору, де укріплення ще не були закінчені. Полковник Бурляй так стрімко
атакував добірну угорську піхоту, що та не витримала натиску і відступила.
Козаки підняли на валу свою корогву, але польське командування прислало
своїм допомогу. Козаків відтіснили до ставу, завдавши їм значних втрат. Бої
під Збаражем тривали й наступні дні. В одному з них був смертельно по
ранений К. Бурляй.
Корсунський полковник Станіслав Морозенко-Мрозовицький походив з
галицько-волинської української шляхти. Його батько був тсрсбовлянським
підстаростою. Він дав синові блискучу освіту — в Краківському і Падуансь-
кому університетах. С. Мрозовицький добре володів українською, польською,
французькою та німецькою мовами. Служив при дворі польського короля
Владислава IV ("покойовий дворянин”). З кінця 30-х років — полковник ко
зацького реєстрового війська.
З початком Визвольної війни С. Мрозовицький перейшов на бік повста
лого українського народу. Після участі в Жовтоводській і Корсунській бит
вах Б. Хмельницький призначив його корсунським полковником. З того ча
су він і відомий під прізвищем Морозенко. Перед Пилявецькою битвою за
наказом Хмельницького разом з полковниками М. Кривоносом та І. Ганжою
організовував військові дії на Поділлі. Особливо відзначився С. Морозенко в
Пилявецькій битві.
1649 р. під фортецею Збаражем С. Морозенко керував кіннотою. Навіть
польські хроністи писали, що тут він виявив надзвичайний героїзм. Коли ко
заки винесли з поля бою пораненого полковника Бурляя, на виручку їм
прийшов зі своєю кіннотою Морозенко. Зав’язалася жорстока січа. Його шаб
ля миготіла як смертоносна блискавка. Але в одній із сутичок кінь полков
ника спіткнувся і впав на передні підбиті ноги. Одразу ж налетіли вороги.
Ледве відбили козаки свого улюбленця. 29 липня, у середу, Морозенко помер
від ран. Велика печаль лягла на чола козаків. Над ним плакав і сам
42 155 N 0130-5247. Укр. іст. журн.. 1995 N° 4
Воєнне мистецтво Б. Хмельницького та його сподвижників
Б. Хмельницький. «Дуже жалувала за ним чернь», — записав тоді у своєму
щоденнику один з польських шляхтичів. Це про нього співається в народній
пісні:
«Ой, Морозе, Морозенку,
Ти славний козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче».
Корсунський полковник Максим Нестеренко був активним військовим,
політичним і дипломатичним діячем у ЗО — 50-х роках XVII ст. Учасник
козацько-селянського повстання 1637 р. проти панування поляків в Україні;
був полковником Корсунського реєстрового полку, з 1638 р. — корсунський
сотник. У 1646 р. разом з Богданом Хмельницьким, який тоді був чигирин
ським сотником, та чигиринським полковником їздив до Варшави на пере
говори з королем Владиславом IV у справі війни з Туреччиною і козацького
походу на Чорне море.
Разом з Б. Хмельницьким й близькими до нього людьми М. Нестеренко
займався організацією повстання в 1648 р. У грудні 1649 р. Б. Хмельницький
відправив корсунського полковника М. Нестеренка на чолі посольства до
Варшави на сейм у справі ратифікації Зборівської українсько-польської уго
ди. У 1655 р. М. Нестеренко разом з кальницьким (вінницьким) полковником
І. Богуном обороняв Брацлавщину від татар.
Брацлавський полковник Данило Нечай — талановитий полководець,
розгромив польське військо під Межибожсм (червень 1649 р.), відзначився у
наступі на Збараж та при його облозі (липень — серпень 1649 р.). У 1650 р.
під час молдавського походу 70-тисячного козацького війська на чолі з
Б. Хмельницьким передові полки під проводом Д. Нечая захопили молдав
ську столицю Ясси. За дорученням Б. Хмельницького на початку 1651 р. за
хищав південно-західне прикордоння, загинув у запеклому бою з поляками,
якими керував гетьман М. Калиновський під містечком Красним. Данило
Нечай був одним з найпопулярніших у народі сподвижників Б. Хмельниць
кого. Д. Нечай оспіваний як герой в українських народних історичних
піснях.
Ніжинський полковник Іван Золотаренко — козацького роду з Корсуня.
Його сестра Ганна — третя дружина гетьмана Б. Хмельницького (з 1651 р.).
І. Золотаренко був членом посольства, яке Б. Хмельницький відправив до
Москви з проханням військової допомоги в боротьбі проти Польщі. На по
чатку 1652 р. корсунський, а в липні того ж року — ніжинський полковник.
Брав участь у Батозькій битві. Особливо проявив себе як видатний полково
дець і досвідчений політик. Будучи наказним гетьманом 18-тисячного ко
зацького війська на білорусько-литовському фронті, де діяв разом з москов
ським військом, очоленим царем Олексієм Михайловичем, у 1654 — 1655 рр.
І. Золотаренко оволодів замками-фортецями й містами над Дніпром, зайняв
у результаті півторамісячної облоги міцно укріплений Гомель, штурмом
оволодів Чечерськом, Пропайськом і Новим Биховим. Під час березневого
рейду 1655 р. загони Золотаренка визволили Бобруйськ, Королівську Слобо
ду, Глуськ, Речицю та інші міста. У червні 1655 р. козацьке військо під про
водом наказного гетьмана здобуло замок у Свислочі, розбивши кілька ли
товських полків, сміливим ударом захопило Мінськ. Потім Золотаренко
зав’язав великий бій під Ошмяною, витіснивши звідти Радзивілла. На
прикінці липня 1655 р. армія Золотаренка разом з московськими загонами
зайняла столицю Великого князівства Литовського — Вільно. У вересні
1655 р. козаки перейшли Німан, захопили Новогрудок, Несвіж, Короличі,
Єремичі та інші міста.
Білоруські міщани і селяни радо зустрічали українське військо, запису
валися до нього, визнавали владу українського гетьмана Б. Хмельницького.
На південних білоруських землях, які перебували під управлінням І. Золо
таренка, запроваджувався козацький лад і устрій, було організовано
Білоруський козацький полк. Це викликало велике незадоволення царя і
/5 5 Н 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995 N9 4 43
О. М. Апановия
московських воєвод. Вони воліли приєднання усіх білоруських земель до Мо
скви і вимагали ліквідації Білоруського козацького полку.
І. Золотаренко помер від рани, заподіяної йому в боях під час облоги
Старого Бихова в грудні 1655 року.
Кальницький (вінницький) полковник Іван Богун був після Б. Хмель
ницького найкращим стратегом Визвольної війни українського народу
1648 — 1657 рр., у всіх великих битвах якої він брав участь. Блискучий май
стер польових боїв і захисту міст, які він перетворював у неприступні фор
теці. Особливо відзначився в обороні Вінниці (1651 р.), у захисті Монастири-
ща (1653 р.), коли виконував завдання Б. Хмельницького — організувати
оборону території західних полків від польських військ С. Чернецького, а
також у захисті Умані (весна 1654 р.), в битвах під Батогом (1652 р.) і Жван-
цем (1653 р.).
На останньому етапі Берестецької битви був наказним гетьманом. В умо
вах суцільного ворожого оточення, загативши болота, вивів з боями значну
частину обложених українських військ. Завдяки І. Богуну перемога поляків,
по суті, тоді не була однозначною поразкою козаків, адже не було
капітуляції, не було розгрому козацької армії. Трьохсотенний загін козаків,
що прикривав відхід української армії, змагався до останнього. Значна час
тина козацького війська вийшла з оточення, і тому Богдан Хмельницький
досить швидко відновив кількісно діюче військо. І. Богун був головним
помічником українського гетьмана в організації оборони України і комплек
туванні та мобілізації козацьких військ після невдачі під Берестечком. І. Бо
гун мав виняткову фізичну силу, відзначався неперевершеною особистою хо
робрістю, незламною, залізною волею. Він ніколи не виявляв жорстокості до
переможених. Йому була притаманна шляхетність, навіть вороги називали
його «лицарською людиною». Мудрий політик, він володів даром передба
чення. І. Богун був непримиренним противником і польської, і московської
орієнтації, завжди підтримував ідею незалежної, самостійної України. У 1662
р. поляки ув’язнили І. Богуна у фортеці в Марієнбурзі, а в 1664
р. розстріляли під Новгородом-Сіверським під час походу польського короля
Я. Казиміра на Лівобережну Україну. Український народ створив пісні і ду
ми про І. Богуна, склав багато легенд про нього.
В. Петрів у праці «Стратегічні операції Богдана Хмельницького під час
війни 1648 — 1649 років» стверджує, що діяльність «Великого Богдана та
його співпрацівників, переважно лицарів славного Війська Запорозького Ни
зового, далеко випередила свою епоху». Автор підкреслює використання ни
ми попередніх українських військових традицій княжої доби і дальший роз
виток воєнного мистецтва. «Можемо сміло сказати, що розглянуті операції є
прикладом того, що може створити український військовий геній в умовах,
що хоч трохи дають змогу чинів, геній, який базує свої вчинки бодай на
інтуїтивному розумінні української військової традиції, сполученої з загаль
ними висновками військової штуки». Закінчує В. Петрів багатозначним пе
редбаченням: «Народ, здатний до таких чинів, який зміг висунути таких
геніїв, умерти не може, як не зречеться самого себе»11.
Характеристика діяльності сподвижників Б. Хмельницького буде непов
ною без оцінки їх участі в державотворенні. Це питання, на жаль, зовсім
обійдене радянською історіографією. Спеціально вивчав проблему участі са
ме української шляхти на боці Б. Хмельницького в Визвольній війні 1648 —
1657 рр. визначний український історик, соціолог, політик, публіцист,
політолог, філософ В’ячеслав Липинський. У збірнику його праць «X сіхіср^
Ш гату» (Кгакош, 1912) розкривається роль української шляхти у державно
му будівництві, що його здійснював Б. Хмельницький. В. Липинський подає
Б. Хмельницького на їх фоні як могутнього організатора Української держа
ви, великого патріота і політика.
Справді, не менш, а скоріше більш важливою і необхідною, ніж пол
ководницька діяльність, була історично-конструктивна творча роль геть
мана у перебігу військових подій, у побудові самостійної Української дер
жави.
155/9 0130-5247. Укр. іст. журн- 1995 ІЧе 4
Московська політика Б. Хмельницького
Один з найвидатніших українських істориків XX ст. 0. Оглоблин у
праці «Думки про Хмельницького» (Ньк>-Йорк, 1957), відзначаючи видатну
роль гетьмана в історії України, у різних сферах життя і діяльності ук
раїнського народу, зокрема як великого полководця й блискучого диплома
та, над усе ставить його як державного діяча грандіозного масштабу, фун
датора і будівничого Української гетьманської держави. О. Оглоблин вважає,
що геній Б. Хмельницького особливо виявився в організації верховної влади.
Реалізація цього завдання була можлива тому, що поруч з ним діяли ук
раїнські полковники — талановиті державники, полководці, дипломати,
адміністратори.
Сподвижники Б. Хмельницького, у кровопролитних битвах керуючи ко
зацькими військами, визволяли українські землі від іноземної окупації і
встановлювали на них новий лад — козацький устрій. Вони застосовували
струнку систему державного адміністративно-територіального і військового
управління. Під проводом Б. Хмельницького керівна козацька старшина
творила незалежну Українську державу з європейським спрямуванням.
’ К о с Н о ^ 5 к і XV. Аппаїез Роїопіае. — Т. 1. — Р. 20.
Путсшествия антиохского патриарха Макария, описанньїе архидиаконом Павлом Алел-
пским — М„ 1897. — .Т. IV. — С. 34.
3 Ш е в а л ь е П ’є р. Історія війни козаків проти Польщі з розвідкою про їхнє поход
ження, країну, звичаї, спосіб правління та релігію з другою розвідкою про перекопських та
тар. — К„ 1960. — С. 88.
4 Актьі, относящиеся к истории Южной и Западной России. — СПб., 1889. — Т. 14. —
С. 697 — 699.
П е т р і в В. Стратегічні операції Богдана Хмельницького під час війни 1648 —
1649 років'// Військо України. — 1963. — № 2. — С. 101.
^Інститут рукопису ЦНБ НАН України. — N9 13698 — 13716. — С. 15 — 16.
1 Жерсла до історії України — Русі. — Львів, 1919. — Т. 16. — С. 96 — 97.
8 Диве К р и п ' я к е в и ч І . П. Богдан Хмельницький. — Львів, 1990;
К р и п 'я к е в и ч І. II. Історія України. — Львів, 1990; Історія Українського війська. —
Львів. 1990; С в с ш н і к о в І. К. Битва під Берестечком. — Львів, 1993; та ін.
Ч а п у с т я н с ь к и й М и к о л а . Форсований марш-маневр полк. Кричевського:
Історія Українського війська. — Львів, 1990. — С. 577.
10 К а п у с т я н с ь к и й М и к о л а . Форсований марш-маневр.. — С. 578.
11 П е т р і в В. Стратегічні операції Бодана Хмельницького- / / Військо України. 1993. —
№6 — 8.
В. М. Горобець (Київ)
Московська політика Богдана Хмельницького:
дипломатична риторика та політична практика
Національна революція на українських землях, що розпочалась узимку 1648
р. козацьким повстанням на Запорозькій Січі, увінчалася появою того ж ро
ку на політичній карті Європи нового державного утворення — Української
держави (Війська Запорозького). Становлення П спричинило істотні зміни в
геополітичній обстановці в регіоні. Україна, яка до цього часу виступала
здебільшого лише як об’єкт міжнародної політики*, стає її важливим
суб’єктом.
Нагальна потреба в пошуку союзників у боротьбі проти Речі Посполитої
та забезпечення гарантій для існування нової держави зумовлюють надзви
чайно активну зовнішньополітичну діяльність гетьманського уряду. Поль
ський дослідник Л. Кубаля стверджував, що, «^здається, не було і дня, щоб
Хмельницький не приймав чужоземних послів, дипломатичних агентів,
кур’єрів і посланців і не посилав своїх»
І55М 0130-5247. Укр. Іст. журн. 1995 N9 4 45
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213909 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T12:15:35Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Апанович, О.М. 2026-02-19T09:08:24Z 1995 Воєнне мистецтво Богдана Хмельницького та його сподвижників / О.М. Апанович // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 33–45. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213909 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Статті Воєнне мистецтво Богдана Хмельницького та його сподвижників Военное искусство Богдана Хмельницкого и его сподвижников Article published earlier |
| spellingShingle | Воєнне мистецтво Богдана Хмельницького та його сподвижників Апанович, О.М. Статті |
| title | Воєнне мистецтво Богдана Хмельницького та його сподвижників |
| title_alt | Военное искусство Богдана Хмельницкого и его сподвижников |
| title_full | Воєнне мистецтво Богдана Хмельницького та його сподвижників |
| title_fullStr | Воєнне мистецтво Богдана Хмельницького та його сподвижників |
| title_full_unstemmed | Воєнне мистецтво Богдана Хмельницького та його сподвижників |
| title_short | Воєнне мистецтво Богдана Хмельницького та його сподвижників |
| title_sort | воєнне мистецтво богдана хмельницького та його сподвижників |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213909 |
| work_keys_str_mv | AT apanovičom voênnemistectvobogdanahmelʹnicʹkogotaiogospodvižnikív AT apanovičom voennoeiskusstvobogdanahmelʹnickogoiegospodvižnikov |