Деякі проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії (1945–1990 pp.)
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 1995 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213913 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Деякі проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії (1945–1990 pp.) / В.І. Цибульський // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 77–86. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860285818987347968 |
|---|---|
| author | Цибульський, В.І. |
| author_facet | Цибульський, В.І. |
| citation_txt | Деякі проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії (1945–1990 pp.) / В.І. Цибульський // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 77–86. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-18T10:48:22Z |
| format | Article |
| fulltext |
ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО
В. І. Цибульсмом (Рівне)
Деякі проблеми зовнішньополітичної діяльності
уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії
(1945 — 1990 рр.)
Серед праць, присвячених історії Визвольної війни українського народу се
редини XVII ст., значне місце займають дослідження зарубіжних вчених і
насамперед представників української діаспори. Не залишилися поза їх ува
гою і питання зовнішньополітичної діяльності Української козацької держа
ви. Серед дослідників даної проблеми слід назвати таких вчених, як Ілько
Борщак, Бікфорд О’Брайен, Стефан Величенко, Джордж Вернадський, Любо-
мир Винар, Збігнєв Вуйцік, Василь Дубровський, Януш Качмарчик, Богдан
Кентржинський, Шанталь Лемерсье-Келькеже, Теодор Мацьків, Олександр
Оглоблин, Віктор Остапчук, Омелян Пріцак, Арнольд Пернал, Алан Фішер,
Андрій Яковлів.
Слід зауважити, що праці названих істориків тривалий час були недо
ступні не лише для широкого загалу, а й для вітчизняних вчених, оскільки
багато з них взагалі не надходило до Радянського Союзу, а інші зберігалися
в спецсховах бібліотек. Цінність цих праць полягає насамперед в тому, що
зарубіжні дослідники мали, по-перше, доступ до архівів західноєвропейських
держав, а по-друге, вони не одержували вказівок згори, що і як писати.
До того ж, проблеми міжнародної політики держави Б. Хмельницького
не знайшли достатнього відображення в радянській історіографії. Винятком
є українсько-російські та українсько-польські відносини, що розглядалися
крізь призму сумнозвісних тез до 300-річниці «возз’єднання» України з
Росією . І лише в останні роки з’явилися певні здобутки в розробці даної
теми 2.
З урахуванням ступеня розробки відносин Української козацької держа
ви з тією чи іншою державою в даному повідомленні розглядаються лише
деякі напрями зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького. Не
аналізується й література, присвячена відносинам України з Польщею та
Московською державою, оскільки з цієї теми існує чимало публікацій 3.
Як відомо, вже на початку повстання 1648 р. Б. Хмельницький в пошу
ках союзника в боротьбі проти Речі Посполитої звертається до Кримського
ханства, яке традиційно розглядалося, як одвічний ворог українського наро
ду. Однак історія відносин козаків з татарами свідчить не лише про ворож
нечу, а й про спільні дії задовго до Визвольної війни. З цієї точки зору на
увагу дослідників заслуговує англомовна праця канадського історика Ореста
Субтельного «Козацька Україна і турецько-ісламський світ» 4. На думку
вченого, з того часу, як козаки на чолі з гетьманом Михайлом Дорошенком
втрутилися в міжусобну боротьбу в Криму на прохання одного з претен
дентів на ханський престол, татари більше не розглядалися, як неприми
ренні і безкомпромісні вороги 5. Про тс, що план союзу з татарами не був
новиною для козаків, оскільки ще Петро Конашевич-Сагайдачний збирався
укласти угоду з Кримом у боротьбі проти Речі Посполитої, пише Панас Фе-
денко 6. А Б. Хмельницький ці відносини розвинув.
У книзі «Україна : Історія» О. Субтельний відзначає, що великим не
доліком козаків у боротьбі з поляками була відсутність кінноти. Тому
Б. Хмельницький для вирішення цієї проблеми звертається до кримських
/5 5 Н 0130-5247. Укр. іст. жури. 1995, № 4 77
В. І. Цибульський
татар з пропозицією щодо союзу 1, Подібні міркування висловлюють
польські історики 3. Вуйцік, Я. Качмарчик, В. Сєрчик. На їх думку, угода
повстанців з Кримом стала першим кроком на шляху інтернаціоналізації
українсько-польського конфлікту *. Не розходиться з такою оцінкою союзу
й позиція американського вченого Д. Вернадського 9.
Натомість М. Мельник вважає, що Б. Хмельницький переоцінював мо
гутність Речі Посполитої. Він висловлює сумнів, чи потрібна була взагалі
повстанцям допомога «татарської орди». На користь такого твердження ав
тор статті «Україна і Крим в історичних взаєминах» наводить як приклад
Хотинську війну (1621 р.), коли проти 150-тисячної турецької армії Польща
спромоглася виставити лише 35-тисячне військо (не рахуючи козаків). Це
свідчить, на його думку, про занепад Польської держави. До того ж, вже на
початку Визвольної війни Б. Хмельницький мав військо, яке досягало 180
тис. чол. М. Мельник доходить висновку, що «завданням наших
військовознавців є дослідити, чи Хмельницький, бувши зданий тільки на
власні сили, не провів би успішних боїв проти Польщі» 10.
Звернення до знавців воєнної справи, як слушно відзначив сучасний
вітчизняний дослідник В. Гром *, не є випадковим. Досліджуючи найчастіше
історико-політичні аспекти проблеми, вчені, як правило, приділяють менше
уваги безпосередньо військовим питанням. Водночас фахівці вказують на те,
що використання татар проти Речі Посполитої було необхідним.
Щодо ролі кримських татар в перемогах повстанців у перших битвах, то
ми зустрічаємо діаметрально протилежні оцінки. Одні дослідники примен
шують вклад татарської кінноти, пишуть про її погане озброєння, небажан
ня по-справжньому воювати, а то й взагалі не згадують про участь в бит
вах и. Інші ж, навпаки, перебільшують роль татар. Яскравим представником
останніх є В. Дубровський |2, який стверджує, що блискучими перемогами
під Жовтими Водами і Корсунем Б. Хмельницький зобов’язаний татарам.
Цей автор навіть заперечує, що Б. Хмельницький уклав союзний договір з
кримським ханом, як і те, що гетьман відіграв провідну роль у проведенні
спільних операцій проти польсько-шляхетського війська. «Легенда ж про те,
що дрібний шляхтич втікач-банніт, яким був Хмельницький на Запорожжі
взимку 1647 — 1648 рр., міг скласти союзний договір з міцним і суверенним
володарем Кримо-татарської Держави та навіть відігравати провідну роль в
спільних операціях, цілком не відповідає державно-правовим нормам фео
дальних часів та фактичному станові речей і є пізнішим патріотичним до
мислом» і3.
Однак, як пише В. Дубровський, гетьман виявився віроломним союзни
ком і після перших перемог татарам вже довелося вести спільні воєнні дії
проти Речі Посполитої за наказами турецького султана. Саме в цьому
дослідник вбачає причини зрад з боку татар під час Зборівського походу
(1649 р.), в битвах під Берестечком (1651 р.) та під Жванцем (1653 р.).
Серед праць, в яких, на нашу думку, об’єктивно оцінюється значення со
юзу з кримським ханом, виділяється наукова розвідка В. Пстріва и. Він на
голошує, що поєднання козацької піхоти (однієї з найкращих в Європі) з та
тарською кіннотою, яка майже не поступалася польській, являло собою, по
ряд з переходом на бік повстанців реєстрових козаків, смертельну небезпеку
для війська Речі Посполитої. Це розумів Б. Хмельницький, котрий блискуче
використав суперечності, що існували між Польщею, з одного боку, і Туреч
чиною та Кримським ханством, з іншого. Він забезпечив свій тил від мож
ливого нападу татар і одночасно позбавив поляків їх переваги у кінноті.
У зарубіжній історіографії згода кримського хана допомогти повстанцям
пояснюється насамперед великим неврожаєм в Криму, загостренням поль
сько-татарських відносин внаслідок несплати протягом кількох років Поль
щею данини, а також невдалими спробами походу на московські землі у
1647 р. та на початку 1648 р. Можна погодитися з подібними поясненнями.
Однак слід зауважити, що в той же час Іслам-Гірей III не поспішав подати
реальну військову допомогу гетьману. Адже відомо, що Б. Хмельницький
двічі робив спроби домовитися з Кримом про спільні дії. Перше посольство
78 0130-5247. Укр. Іст. жури. 1995, N3 4
Проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографи
вирушило з Січі ще в другій половині січня 1648 р. (Д. Злепко датує перші
стосунки з татарами між 10 і 20 січня 15), і лише внаслідок діяльності дру
гого посольства (березень 1648 р. **) було укладено угоду про спільні воєнні
дії козаків і татар проти Речі Посполитої.
Для розуміння поведінки представників Криму важливою є публікація
відомого сходознавця О. Пріцака І7'1*, в якій він пише, що саме в березні
(тобто під час перебування в Бахчисараї українського посольства на чолі з
Б. Хмельницьким **) Іслам-Гірей одержав листа від турецького султана- Ос
танній вимагав, щоб татари подали йому допомогу в боротьбі за о. Мальту.
Можемо припустити, що саме вимога султана послужила поштовхом до ук
ладення угоди, оскільки похід татар на Середземне море не обіцяв здобичі,
яка їм була гарантована на землях Речі Посполитої. А зволікання з
підписанням угоди свідчить про обережну позицію Криму, уряд якого пиль
но стежив за розвитком подій в Україні. І лише після того, як позиції
Б. Хмельницького зміцнилися, Іслам-Гірей вирішив взяти участь у війні
проти Польщі. Дослідники не виключають також можливості проведення
переговорів представників повстанців з окремими татарськими
воєначальниками, насамперед з перекопським мурзою Тугай-беєм. Саме ос
танній, як стверджує Д. Вернадський, одержав інструкцію від хана не всту
пати в бій доти, поки не впевниться, що козаки дійсно будуть воювати з
поляками ,9.
Щодо самого змісту українсько-татарських домовленостей, то вони трак
туються в історіографії неоднозначно. Висновки деяких вчених є досить
сумнівними або взагалі не витримують наукової критики. Це стосується вже
згадуваної праці В. Дубровського. Викликають заперечення й твердження
про офіційний дозвіл татарам грабувати і забирати в полон українців. З
критикою подібних думок виступив ще в своїх ранніх працях О. Пріцак,
який писав, що про заборону татарам грабувати українські землі було
відомо в столиці Османської Порти . І хоча текст договору Б. Хмельниць
кого з Іслам-Гіреем III не зберігся, з донесення московських воєвод відомо,
що татари зобов’язувалися не брати в полон українське православне насе
лення 21. О. Пріцак припускає, що ця умова, очевидно, була важкою для ви
конання й спричинила непорозуміння між союзниками 22.
Таким чином, вчені по-різному оцінюють значення українсько-татарсь
кої угоди 1648 року. Звичайно, вона покликана була відіграти досить важ
ливу роль у розвитку воєнних подій на Україні. Очевидно також, що далеко
не всі українці з ентузіазмом зустріли рішення про союз з татарами. Однак
геополітичне становище України, яка перебувала в так званому трикутнику
(Московська держава, Річ Посполита, Османська Порта з її Кримським хан
ством), а також відсутність власної кінноти поставили гетьмана перед не
обхідністю укладення договору з татарами.
Союз з Кримом відігравав позитивну роль протягом певного часу 23. Не
можемо погодитися з думкою О. Оглоблина, що військова допомога татар
виявилася «шкідливою для України» 24. Інша справа, що, як слушно зазна
чає В. Степанков, кримський уряд був проти створення незалежної Ук
раїнської держави, оскільки це, поклало б край найбільшому джерелу нажи
ви — грабежу українських земель і торгівлі живим товаром. Для татар оп
тимальною виглядала ситуація рівноваги сил у боротьбі України з Поль
щею 25. Такий підхід дає можливість пояснити поведінку татар у вирішальні
моменти битв (Зборів, Берестечко, Жванець), коли доля польської армії
висіла на волоску.
В зарубіжній історіографії існують також інші пояснення поведінки та
тар. Зокрема, заслуговує на увагу стаття французького дослідника Ш. Ле-
мерсьє-Келькеже 2, який на основі документів з турецьких архівів (листа
анонімного автора, ймовірно, кримського хана Іслам-Гірея до великого
візиря), висловлюється версія, що небажання Б. Хмельницького взяти участь
разом з татарами в поході проти донських козаків восени 1649 року стало
одним з факторів погіршення відносин між Козацькою державою і Кримсь
ким ханством. З певним застереженням можна погодитися з подібною
/55ЛІ 0130-5247. Укр. Іст. журн. 1995, /4? 4 79
В. І. Цибульський
версією, хоча вказана причина, на нашу думку, могла бути лише другоряд
ною.
Значний інтерес викликають дії татар на полі Берестецької битви. Пере
важна більшість істориків вбачає у зраді татар, які оголили лівий фланг,
основну причину поразки українського війська. Проте існують й інші
міркування. Наприклад, Д. Дорошенко називає серед причин поразки не зра
ду татар, а перевагу польської артилерії, участь 20-тисячної німецької
піхоти, добре вишколеної у тридцятилітній війні, високі бойові якості поль
ської кінноти. Головна ж причина, на думку видатного історика, полягає в
перевазі план>г бою, розробленого німецькими генералами .
Важко погодитися з думкою Г. Карасюкевича, що Б. Хмельницький не
був затриманий ханом, а, нібито, за порадою старшини подався на Україну,
щоб там «найдоцільніше зорганізувати спротив» Інший дослідник
Ю. Тис-Крохмалюк пише, що гетьман з частиною війська вирушив у Щуро-
вецький ліс, щоб обійти противника з правого флангу, але відступ татар
змусив відійти й основні козацькі сили. У зв’язку з цим гетьман був
відрізаний від табору і не зміг до нього пробитися. Тому, не гаючи часу, він
подався навздогін за татарами, щоб намовити їх повернутися на поле бит
ви . Останнім часом з’явилися «нові» трактування факту захоплення
Б. Хмельницького у полон. Зокрема, Я. Качмарчик пише, посилаючись на
польські джерела, що зникнення гетьмана з табору було звичайною вте
чею “ Принагідно зауважимо, що і серед сучасних вітчизняних істориків
існують дві протилежні думки щодо поведінки татар під Берестечком .
Зрада татар, як стверджують деякі дослідники, підштовхнула Б. Хмель
ницького до пошуку іншого союзника і врешті-решт привела до українсько-
московського договору 1654 року 32.
Відносини України з Османською Портою також залежали від ук
раїнсько-татарських взаємин, оскільки Кримське ханство було васалом
Туреччини і дії татар значною мірою визначалися позицією султанського
уряду.
Враховуючи це, влітку 1648 р. до Стамбула прибуло перше козацьке по
сольство, діяльність якого проаналізував в одній із своїх ранніх праць
О. Пріцак. Очолював делегацію полковник Філон Джеджалій, який, на дум
ку вченого, був у ті часи «без сумніву, першою особою після самого Хмель
ницького» 33. Адже саме його ще перед Жовтими Водами реєстрові козаки
обрали гетьманом. Немало значила та обставина, що він був «чистокровним
татарином» і добре володів турецькою мовою. Все це допомогло йому домо
витися з представниками турецького уряду, як і в березні того ж року з
кримським ханом. За умовами угоди, укладеної Ф. Джеджалієм, хану, як ва
салу Туреччини, не дозволялося йти походом на землі України. Якщо ж та
тари все-таки захоплять в полон українців, то Порта зобов’язувалася
відпускати їх на волю. В той же час турецька зверхність над Україною не
встановлювалась.
Причину такого доброзичливого ставлення з боку Туреччини О. Пріцак
вбачає в блискучих перемогах козацького війська під Жовтими Водами та
під Корсунем, що змусило султанський уряд рахуватися з Україною і бачи
ти в ній такого сусіда, яким була до того Річ Посполита.
Цю проблему 0. Пріцак розробляв і в своїх наступних дослідженнях 3\
Відомий сходознавець полемізує з польським османістом Зигмунтом Абра-
хамовичем, який поширює термін Рус в турецьких джерелах на польську
адміністрацію, що перебувала на українських землях. Внаслідок цього він
вважав, що договір з Портою уклали не козаки, а представники польської
влади . Натомість О. Пріцак дотримується думки, що османське гйз — це
«українці та заселена ни м и територія», на відміну від ІеН — «поляки» та
шоздої — «москалі, росіяни». Виходячи з такої інтерпретації даного терміну,
а також інформації історика Наїми, вчений висунув тезу про укладення
Б. Хмельницьким в липні 1648 р. договору з Туреччиною, складовою части
ною якого була морська торгово-воєнна конвенція, викладена польською мо
вою 36. Згідно з конвенцією козакам офіційно дозволялося плавати по Се-
80 /55И 0/30-5247. Укр. іст. жури. /995, N° 4
Проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії
редземному і Чорному морях до всіх портів, міст і островів. При цьому ук
раїнські купці звільнялися від усяких мит і податків, мали право будувати
склади в містах і портах Порти. 0. Пріцак наголошує, що коли Б. Хмель
ницький здобув перші перемоги, турецький уряд поспішив офіційно запро
сити українську сторону стати співгарантом безпеки на Чорному морі. Ту
реччина в той час мала домінуючу позицію як на Чорному, так і на Серед
земному морях. Тому, як відзначає вчений, є «дуже знаменитим факт, що
цісар турецький вирішив ділитися своєю владою над морями із флотом
Війська Запорозького і запропонував Хмельницькому бути співпартнером в
охороні морів та торгівлі на них» 37.
Турецько-українським відносинам присвятив своє дослідження В. Дуб-
ровський м. Вчений акцентує увагу на тому, що султанський уряд не
поспішав подати військову допомогу козакам, обмежуючись дипломатич
ною, фінансовою і моральною підтримкою. Про небажання Порти вступати
у війну проти Польщі пишуть також інші вчені 3\ Зауважимо, що деякі
дослідники не виключають готовності султанського уряду допомогти геть
ману своїми військами, але оскільки це могло поставити козацьку державу
в залежність від Туреччини, той відмовився, посилаючись на те, що «край і
так знищений» і не має можливості утримувати чужоземних вояків.
В. Дубровський стверджує, що навіть Переяславська угода 1654 р. не
змінила факту підданства Б. Хмельницького султану, оскільки останній до
кументально підтвердив стан васальної залежності на правах «еялоту», тоб
то найширшої автономії, яка надавалася іншонаціональним окраїнам
провінцій Порти. Історик наголошує на тому, що гетьман не мав подвійного
підданства (Туреччині і Московії) ***. У 1648 — 1652 рр. він був васалом
кримського хана, а потім до кінця свого життя — турецького султана. Ук
раїнсько-московський договір дослідник розглядає не як васальний, а як со
юзний і рівноправний, заперечуючи при цьому будь-яку залежність Ук
раїнської держави від Московії.
Слід зазначити, що немає переконливих доказів на користь прийняття
Б. Хмельницьким підданства султану, на що звертають увагу такі відомі
дослідники проблеми, як Ю. Мицик, В. Смолій, В. Степанков 40. На нашу
думку, пункт «березневих статей» 1654 р. про заборону вступати в диплома
тичні зв'язки з Туреччиною є одним з доказів проти твердження В. Дубров-
ського. Інша справа, що Б. Хмельницький вигідно використав турецьку кар
ту (тобто можливість підданства Порті), щоб підштовхнути царський уряд
до союзу з Україною. В усякому разі дана проблема потребує подальших
досліджень, використання як вітчизняних, так і зарубіжних, особливо ту
рецьких архівів.
Інший важливий напрям зовнішньої політики козацької держави —
європейський. За винятком Речі Посполитої, Б. Хмельницький чи не
найбільше уваги приділяв розвитку відносин з Трансільванією. Особливо ак
тивною, як показало дослідження канадського історика С. Величенка 4|, бу
ла політика гетьмана наприкінці літа — восени 1648 року в період безко-
ролів’я в Польщі. Ця активність пов'язана з намаганням Юрія І Ракочі за
допомогою Б. Хмельницького зайняти польський престол. Влітку він спро
бував налагодити контакт з гетьманом через Ю. Немирича і А. Киселя, але
чим це закінчилося, невідомо. Восени мала місце друга спроба і в кінці жов
тня трансільванське посольство опинилося в козацькому таборі. В результаті
переговорів у першій половині листопада було укладено угоду, згідно з
якою Б. Хмельницький мав будь-яким чином спричинити зволікання з ви
борами короля, а в разі обрання Яна Казимира заперечувати їх юридичну
силу. С. Величенко висловлює припущення, що наявність такого плану ста
вить під сумнів твердження вчених, нібито вибори Яна Казимира не могли
вплинути на рішення гетьмана відійти від Замостя. Більш правдоподібним
є те, що, зазнавши невдачі у зволіканні з виборами, а пізніше дізнавшись
про смерть Юрія І Ракочі, Б. Хмельницький вирішив припинити активну
діяльність щодо Трансільванії, поки він не одержить інформацію про ре
акцію на радикально змінену ситуацію.
І35И 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, 19г 4 81
В. І. Цибульський
В лютому 1649 р. гетьман інформував Юрія II Ракочі про намір слідувати
плану, виробленому в листопаді попереднього року. Однак той проявляв
нерішучість, хоча й продовжував надсилати Б. Хмельницькому доброзич
ливі декларації не лише у 1649 р̂ а й у наступні роки.
У світлі відносин гетьмана з Ракочі дещо інакше виглядає декларація
Б. Хмельницького про підтримку особи Яна Казимира. Вона може розгляда
тися, як дипломатичний хід з метою затримати вибори Сейму, використову
ючи суперечності серед шляхти, частина якої хотіла бачити на троні Карла
Фердинанда.
Обрання королем Ракочі, на думку С. Величенка, не було відхиленням
від польсько-литовської моделі того часу. Адже трансільванські князі були
популярними серед православних українців ще в останні десятиліття XVI
ст. І якби князь Ракочі став королем, то був би цим зобов'язаний не шляхті,
а значною мірою — козацькому війську. Україна в такому разі набула б ав
тономії в складі Речі Посполитої.
Наступний етап зближення козацької держави з Трансільванією припа
дає на 1656 — 1657 рр. Дослідники наголошують, що політика московського
уряду (несвоєчасна військова допомога під час наступу поляків і татар у
1654 р., спроби насадження воєвод у головних містах України, непорозуміння
між союзниками у Білорусі тощо) призвела до загострення відносин між
Росією і Україною й значно ослабила сподівання українців на царя як мо
гутнього протектора. Віленська угода (1656 р.) послужила останнім поштов
хом до радикальної зміни зовнішньої орієнтації Б. Хмельницького. Для
здійснення своїх планів (насамперед визволення всіх етнічних українських
земель і включення їх до козацької держави) гетьман приступив до утво
рення коаліції держав, куди б входили, крім України, Швеція, Трансільванія,
Бранденбург, Молдавія, Валахія і Литва. Козацька держава, як пише Н. По-
лонська-Василенко, стала осередком ряду коаліцій, які охопили всю східну
Європу 42.
Як відомо, саме Трансільванія і Швеція разом з козацьким військом ви
ступили проти Речі Посполитої, здобувши ряд перемог і захопивши Варша
ву. Звертаємо увагу на те, що в працях зарубіжних вчених (особливо з ук
раїнської діаспори) 43, відносини України з названими державами
ідеалізуються. Тому значний інтерес викликає стаття І. Вергуна 44 % який
вказав на непорозуміння між союзниками, зокрема нещирість з боку Юрія
II Ракочі.
І. Вергун стверджує, що Б. Хмельницький бажав допомогти
трансільванському правителю здобути польський престол і водночас
зміцнити свою владу на західноукраїнських землях. На початку листопада
1656 р. між Україною і Трансільванією була укладена угода про військовий
союз проти Речі Посполитої. Гетьман виділив для цього козацьке військо на
чолі з полковником А. Ждановичем. Спираючись на повідомлення фран
цузького дипломата при шведському дворі Шевальє де Терлона, дослідник
пише, що Ракочі мав приєднатися до козаків в тому випадку, якщо Польща
не запропонує й<}му кращі умови. Тобто, нібито, вже із самого початку князь
не виключав можливості повернути зброю проти українського війська в
обмін на польську корону.
Не дивно, що у шведів під час зустрічі з союзними військами склалося
враження, що трансільванські солдати не хотіли воювати. Біля Тарнова ви
никла гостра суперечка між полковником А. Ждановичем та командиром
трансільванського війська Я. Камінйом. З того часу відносини між двома со
юзними арміями були напруженими, що неодноразово виявлялося в супе
речках, грабунках і навіть вбивствах. Є відомості, що шведський король
Карл X радив Ракочі обережніше поводитися з козаками. Крім того,
трансільванська армія не була дисциплінованою, а сам князь вів таємні пе
реговори з представниками уряду Речі Посполитої. Все це далося взнаки
пізніше, коли ситуація значно погіршилася (травень — червень 1657 р.) і
потрібно було пробиватися з оточення.
82 АУЛТУ 0130-5247. Укр. іст. жури. 1995, N9 4
Проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмелмиирксво у зарубіжній історіографії
І. Вергун пише, що лише сама звістка про знаходження сильного
підрозділу Потоцького в Тарнополі спричинила замішання та дезертирство
в рядах трансільванців. Це використав С. Чарнецький, який розпочав наступ
на деморалізоване військо. А. Жданович запропонував свою допомогу, щоб
здійснити прорив і захиститися від поляків і татар. Ракочі не тільки не по
годився на пропозиції Ждановича, але в той момент, коли виникла реальна
можливість відірватися від ворога і об'єднатися з направленим Б. Хмель
ницьким на допомогу військом, вступив у переговори з поляками. Прави
тель Трансільванії погодився капітулювати і уклав угоду, згідно з якою він
відновлював союз із Польщею й подавав їй допомогу, розірвавши «приязнь»
з козаками. Невдала семигородсько-українська кампанія проти Речі Поспо
литої, на думку вченого, спричинила передчасну смерть Б. Хмельницького.
Наступна проблема, яку ми розглянемо, стосується українсько-
австрійських відносин, а саме подій, пов'язаних з цісарським посольством до
Б. Хмельницького в 1657 р. Надзвичайно цікаві відомості про діяльність по
сольства подає Теодор Мацьків 45.
Об'єднання військових сил Української держави з Швецією і
Трансільванією викликало велику тривогу у Варшаві. Тому польський ко
роль намагався якнайшвидше помиритися з гетьманом, щоб сконцентрувати
всі зусилля проти Швеції. З цією метою він звернувся за допомогою до
Відня, запевняючи, що шведи становлять загрозу для Австрії. Однак, не ба
жаючи вести війну проти Швеції, цісар Фердинанд III здійснював різні за
ходи, насамперед дипломатичні, щоб допомогти Польщі.
,До шведського короля був направлений один з найздібніших дипло
матів — Ф. Лізоля, щоб переконати його відмовитися від воєнних дій проти
Речі Посполитої. Крім того, відбуло посольство до царя, завданням якого бу
ло примирити Московську державу з Польщею. Разом з тим виникла думка
помирити з польським королем і Б. Хмельницького.
З цією метою до Чигирина прибула австрійська делегація на чолі з
П. Парчевичем, яку гетьман прийняв з усіма почестями, але відповіді на
лист цісаря тривалий час не давав, посилаючись на те, що без поради із
старшиною не може цього зробити. Т. Мацьків називає іншу причину, а са
ме те, що Б. Хмельницький чекав на результати воєнної акції об’єднаних
сил Швеції, України і Трансільванії проти Польщі, і від цього залежала по
зиція керівника козацької держави.
Водночас, затримуючи австрійське посольство, гетьман використав його
перебування для піднесення свого престижу перед іншими закордонними
послами, що тоді знаходилися в Чигирині, але насамперед для своїх
політичних цілей. По-перше, він поінформував московського царя про при
буття австрійського посольства, наголосивши на тому, що його намовляють
відступити від союзу з Москвою. Щоб засвідчити вірність царю, Б. Хмель
ницький писав, що він навіть вислав проти Речі Посполитої військо, виправ
довуючи таким чином участь козаків на чолі з А. Ждановичем у поході
трансільванського князя Юрія Ракочі. По-друге, довідавшись, що Річ Поспо
лита направила до Стамбула свого посла, щоб той разом з австрійським ре
зидентом підбурював султанський уряд проти України, гетьман вирішив па
ралізувати їхні дії. Він направив до Порти свого посла Л. Капусту з
інструкцією — повідомити турецький уряд, що цісарський посол намовляє
козаків виступити проти Туреччини.
Розв’язавши суттєві питання зовнішньої політики, гетьман зміг дати
відповідь віденським послам. Він запевняв, що не буде приймати «іншого
посередника», крім Фердинанда III, однак про військову допомогу цісарю,
як і про відкликання козаків на чолі з А. Ждановичем на Україну, навіть
не згадав.
Отже, гетьман не тільки фактично відхилив пропозиції Австрії, а й ви
користав посольство П. Парчевича для того, щоб розстроїти план коаліції
держав, який міг зашкодити козацькій державі.
Ще одна проблема, яка заслуговує на увагу — українсько-англійські
відносини, а точніше — зв'язки між Б. Хмельницьким і О. Кромвелем. В
1551V 0130-5247. Укр. Іст. журн. 1995, Пр 4 83
В. І. Цибульськші.
історіографії немає єдиної думки щодо них. Якщо Д. Вернадський, Н. По-
лонська-Василенко припускають можливість безпосередніх зв’язків між дво
ма вождями, то І. Огієнко категорично стверджує, що коли англійський ко
роль був страчений і О. Кромвель став на чолі Англії, він «звернувся з про
ханням до Б. Хмельницького допомогти Англії» 46. Думку І. Огієнка
підтримав С. Шелухін, який пише, що в 1654 р. «Українська влада була в
безпосередніх зносинах з Англією, і гетьман Б. Хмельницький листувався з
Кромвелем» 47. Проте серед дослідників існує й протилежна точка зору,
згідно з якою, як зазначає І. Борщак, «джерела про лист Кромвеля до
Хмельницького просто легенда» 44.
У зв’язку з цим значний інтерес викликає розвідка Л. Винара 49. Він вва
жає, що висновки І. Огієнка і С. Шелухіна є класичним прикладом творення
історичної легенди навколо так званого «листа Кромвеля». Цю думку Л. Ви
нар аргументує таким чином. По-перше, «лист Кромвеля», уривок з якого
був надрукований у першому томі «Киевской стариньї», а повний текст
знайдено в бібліотеці ім. Стефаника (Львів), не міг належати О. Кромвелю,
оскільки у 1649 р. цього не давала можливості зробити тодішня досить
складна ситуація в Англії. До того ж, сам «автор» листа був лише генералом
військ парламенту, а не диктатором. По-друге, викликає сумнів сама форма
титулування і мовна інтерпретація прізвища Б. Хмельницького.
Як вважає Л. Винар, Кромвель не любив вживати всі титули, звертаю
чись до володарів інших держав. Винятком був лише шведський король. На
початку листа, як правило, вказувалося хто і до кого пише: «Оііуєг Ргоіесіог
ої іЬе КериЬІіс ої Еп^іапсі 1о.~» 50 В даному ж листі має місце повне титу
лування гетьмана, до того ж не вказується автор листа. Крім того, хоча
Англія, як і інші західноєвропейські держави, була докладно поінформована
у 1649 р. про діяльність Б. Хмельницького, проте в тогочасних англійських
документах прізвище гетьмана писалось невірно (до 1653 р. — СКітіккі або
Отііеііпзку, а після 1653 р. — СНшіїіпзкі). Однак у «листі Кромвеля» немає
помилки.
Л. Винар зазначає, що незважаючи на тс, що він докладно переглянув
збірки листів і промов Кромвеля, йому, як і І. Борщаку, котрий розшукував
лист Кромвеля до Хмельницького у Лондонських архівах, не вдалося знайти
й слідів листування. Невдалою була і спроба Б. Кентржинського відшукати
згаданий лист. Тому Л. Винар доходить висновку, що лист із записної книж
ки М. Голінського не належав Кромвелю, а міг бути сфальсифікований для
доказу того, що Англія, яка підтримувала протестантів у Польщі, мала та
кож зв’язки з Б. Хмельницьким. Вчений не виключає й можливості пізнішої
підробки для того, щоб збагатити свідчення про зв’язки двох видатних
людей.
Водночас Л. Винар пише, що 0. Кромвель пильно стежив за розвитком
подій у Східній Європі, і симпатії його були на боці повстанців. У 1653 —
1654 рр. Кромвель виступив з концепцією союзу протестантських держав і
завдяки цьому Англія попадала у сферу інтересів Б. Хмельницького.
За планом створення коаліції держав проти Туреччини, що його запро
понував гетьман наприкінці 1655 р., Англія разом з Венецією мала вести
війну на морі. Посланець Б. Хмельницького о. Данило Олівеберг мав зв’язки
з Римом, Венецією, Парижем, Лондоном. Можливо, що він був посередником
між керівниками двох держав, але документів на підтвердження цієї
гіпотези не знайдено.
Яскравим свідченням уваги Англії до Української козацької держави є
7 томів «Державних документів», укладених секретарем Кромвеля Джоном
Серльовом, який систематично збирав інформацію про події на Україні, хід
воєнних операцій тощо. На думку Л. Винара, це робилося за дорученням
Кромвеля.
Отже, огляд літератури свідчить про неабиякий інтерес з боку за
рубіжних дослідників до зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмель
ницького, зокрема до таких питань, як визнання козацької держави урядами
84 /55№ 0130-5247. Укр. іст. жури. 1995, N9 4
Проблеми зовнішньополітична діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії
інших країн, авторитет гетьмана Б. Хмельницького серед правителів інших
держав, активність козацької держави в системі міжнародних відносин.
Не з усіма твердженнями, версіями, припущеннями авторів можна пого
дитися, але, в усякому разі, вони заслуговують на увагу і можуть послужи
ти поштовхом до подальших досліджень.
Див^ напр- Г о л о б у ц к и й В. Дипломатическая история освободительной войньї
украинского народа 1648 — 1654 гг. — К., 1962.
2 С м о л 1 й В. А , С т е п а н к о в В. С. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний
портрет. — 1С, 1993; С т е п а н к о в В. С. Богдан Хмельницький і проблеми державності
України / / Укр. іст. журн. — 1991 — N9 9, 11; Ф е д о р у к Я. Зовнішньополітична діяльність
Богдана Хмельницького і формування його політичної програми (1648 — серпень 1649 рр.). —
Львів, 1993 та інші.
3 Б є л я х о в Г. Ф , Б є л я к о в а О. Г. Польська історична література про українське
козацтво / / Укр. іст, журн. — 1991. — № 5. — С. 73 — 78; Б у х а л о Г. В. Освободительная
война украинского народа 1648 — 1654 годов в современной польской историографии; Авто-,
реф. дисс~ канд. ист. наук. — К., 1980, Ц и б у л ь с ь к и й В. Переяславська угода 1654
року у зарубіжній історіографії. — Рівне, 1993; Ц и б у л ь с ь к и й В. Переяславська рада
1654 року у зарубіжній історіографії (1945 — 1990) / / Українсько-російський договір 1654 р.:
Нові підходи до історії міждержавних стосунків. — Кп 1995. — С. 60 — 68.
4 3 у Ь І е 1 п у О. Совааск ІІкгаіпе ап(і іНе Тигсо-Ізіатіс ЛУ’огІс! / / КеіНіпкіпз ІІкгаіпіал
Ніаіогу. Е<1 Ьу І. Ь. КибпуКку. — 1981.
5 ІЬіД — Р. 127.
Ф е д е н к о П. Тріюмф і катастрофа / / Укр. Історик. — 1980. — № 1 — 4. — С.
134 — 152.
7 3 у Ь І е І п у О. ІІкгаіпе: А Нізіогу. — Тогопіо, 1988. — Р. 127.
* Нізіогіа гіуріотасіі роївкіеу / Ке<і. 2Ь. ЛУоусік. — Т. 2. - >Уаг5гамуа, 1982. — 3. 189.
9 V е г п а (І 5 к у С. ВоНсІап, Неішап оГ ІІкгаіпе. — Науеп, 1981. — Р. 36 — 37.
10 М е л ь н и к М. Україна і Крим в історичних взаєминах / / Визвольний шлях. —
1982. — Ч. 8. — С. 1005 — 1006.
Використаний машинописний текст статті, публікація якої очікується у другому випуску
наукового збірника «На чолі козацької держави».
11 В і с к Г о г д О’В г і е п С. Мизсоуу ап<1 іНе ІІкгаіпе: Ргот ІЬе Регеіазіауі а£геетепі
Ю ІЬе ігисе ої Апсігиаоуо, 1654 — 1667. — Вегкеїеу: Ьов-Ап£ЄІе$, 1963; Б о ж и к П. Коротка
історія України. — Йорктон; Саск., 1945; Т и с - К р о х м а л ю к Ю. Бої Хмельницького. —
Мюнхен, 1954.
І2Д у б р о в с ь к и й В. Богдан Хмельницький і Туреччина / / Укр. історик. — 1975. —
№ 3 — 4. — С. 22 — 27.
“ Там же. — С. 26.
1 П е т р і в В. Стратегічні операції Богдана Хмельницького під час війни 1648 — 1649
років. Історично-психологічний нарис / / Військо України. — 1993. — № 6. — С. 43 — 51; N9
7. — С. 74 — 86; № 8. — С. 93 — 101.
15 2 І е р к о Ц. Оег £го$$е КозакепаиГвІапсІ 1648 £е£еп <ііе роіпізсЬе НеггесЬаП. —
\УіеаЬа(1еп, 1980. — 5. 26.
16 М а с к і му ТЬ. ТЬегізс ої ІЬе ІІкгаіпіал тіїііагу гериЬІіс (ІЬе Неіпапзіаіе) 1649 — 1764
/ / ТЬе _Цкґаіпіап Кєуієму. — 1976. — Уоі. 23. — N0. 3. — Р. 7.
1 " 18 П р і ц а к О. Ще раз про союз Богдана Хмельницького з Туреччиною / / Укр.
архергр. щорічник. — К„ 1993. Вип. 2. — С. 177 — 192.
Сучасні вітчизняні історики заперечують особисту участь гетьмана в переговорах з
Іслам-Гіреєм. — Див., налр.: С м о л і й В. А., С т е п а н к о в В. С, Богдан Хмельниць
кий. — С. 72.
” У е г п а < 1 $ к у С. Ор. сії. — Р. 40.
П р 1 ц а к О. Союз Хмельницького з Туреччиною 1648 року / / Записки НТШ. —
Мюнхен, 1948. — Т. 156. — С. 143 %— 164; Р г і 1 $ а к О. Цаз ег8Іе Пїгкі$сЬ-икгаіпі$сЬе Вііпбіз
(1 6 4 8 )// Огіепз. — 1953. — \. 6. — 5. 266 — 298.
Воссоединение Украинм с Россией. Документи и материальї: В 3-х т. — М., 1954. — Т.
2. — С 22 — 24.
П р І ц а к О. Ще раз про союз... — С. 180.
V е І 8 Н к о Т. Окгаіпіап Аиіопоту. КЬтеїпуізку апсі Реге^азіау / / ТЬе ІІкгаіпіап
(}иаг^г!у. — 1979. — Уоі. 35. — N0. 2. — Р. 171 — 177.
4 О г л о б л и н О. Українсько-московська угода 1654. — Нью-Йорк; Торонто, 1954. —
С. 14
С т е п а н к о в В. Програма державного будівництва Богдана Хмельницького: Про
блеми П розробки та реалізації / / Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина: У 3-х
вип. — К., 1993. — Вип. 1. — С. 106.
Ь е т е г с і е г - ( } и І £ и е ] а у 5. ТЬгее Оііотап босишепіз сопсегпіп£ Водсіап
ХтеГаус'куі / / Нагуагсі Іікгаіпіап Зіисііез. — 1977. — Уоі. 1. — N0. 3. — Р. 347 — 358.
^ Д о р о ш е н к о Д. Нарис історії України. — Мюнхен, 1966. — Т. 2. — С. 29.
К а р а с ю к е в и ч Г. До історії боїв під Берестечком / / Літопис Волині. — 1988. —
№ 15. — С. 71 — 72.
Т и с - К р о х м а л ю к Ю. Бої Хмельницького. — С. 127 — 128.
155П 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, 4 85
� � 0(�T����������
^ К а с і ш а г с г у к .ї. ВоЬсІап Сшіеіпіскі. — \УгосІа\г, АУагзга^а; Кгакош; Ссіапзк; Ьосіг,�
1988 р 5. 164.
Д иа, напр: С в є ш н і к о в І. К. Битва під Берестечком. — Львів, 1992. — С. 109 — 113;�
С т е п а н к о в В. С. Кримсько-польські відносини та їх вплив на хід Берестецької кампанії�
/ / Берестецька битва в історії України. — Рівне, 1993. — С. 28 — 32; С т о р о ж е н к о І. С.�
Воєнне мистецтво Визвольної війни українського народу 1648 — 1654 рр.: Автореф. дис~ канд.�
іст. наук. — Дніпропетровськ, 1994. — С. 20 — 22.
Q O о й П Українсько-московські взаємовідносини під час підготовки нової війни з Поль
щею* Кінець 1650 р. — до Білоцерковської угоди / / Визвольний шлях. — Київ, 1985. — С. 728.�
П р і ц а к О. Союз Хмельницького з Туреччиною 1648 року. — С. 148.
Р г і 1 8 а к О. Оаз сгзіс ііїгкізсЬ-икгаіпізсЬе Вііпсііз (1648); П р і ц а к О. Ще раз про
B7d%6(
5 А Ь г а Ь а ш о ш і с г 2. Соштепіз оп іЬгее Іеііегз Ьу КЬап Ізіат Сігсу III Ю іЬе Рогіе�
/ / Нагуагсі Цкгаїпіап Зіибіез. — 1990. — Уоі. 14. — Р. 137 — 138.
Український археографічний щорічник. Вип. 2. — С. 191 — 192 (український переклад�
О. Пріцака див-* Літературна Україна. — 1992. — № 25. — 25 черв.).
7 П р і ц а к О. Український Чорноморський флот в часи Богдана Хмельницького / / �
Літературна Україна. — 1992. — № 25. — 25 черв.
Д у б р о в с ь к и й В. Назв, праця.
39 5 у з у п Р. Веі>уееп Роїапсі ап<1 ІІкгаіпе: ТЬе сіііетта ої Асіат Ку$і1, 1600 — 1653. —�
Сат^Гу 1985. — Р. 145.
Пор^ Р г і ї з а к О, К е 8 Ь с І а г І. ІІкгаіпе апсі іЬе сііаіесіісз оГ паііол-Ьиі1с1іп£ / / �
51ауіс Кєуієш. — 1963. — Уоі. 22. — N0. 2. — Р. 20, Т о г к е Н а п з. ТЬе ипіоуесі аіііапсс:�
роШісаІ гаїаііопз Ье№ееп Мизсоуу апсі ІІкгаіпе іп (Ье зєуєпієєпіЬ сепіигу / / ІІкгаіпе апсі Киззіа�
іп іНеіг Ьізіогісаі епсоипіег. — Есі., 1992 — Р. 48.
, М и ц и к О. Дипломатичне листування Османської Імперії як джерело до історії
Визвольної війни українського народу середини XVII ст. / / Международньїе отношения и�
государственньїе структури в Центра льной, Восточной и Юго-Восточной Европе в ІУ —�
XVIII вв.: Материальї науч. конф. — Запорожье, 1993. — С. 42 — 49; С м о л і й В. А.,�
С т е п а н к о в В. С. Богдан Хмельницький... — С. 244, 412 — 414.
У е І у с Ь е п к о 5. ВоЬсІап КЬтеїпуІзку апсі іЬе Какосгіз оі Тгапзуїуапіа с1игіп£ іЬе�
РоїізЬ еіесііоп ої 1648 / / Іоигпаї ої ІІкгаіпіап Біисііез. — 1963. — Уоі. 8. — N0. 2. — Р. З — 12.
4 2 П о л о н с ь к а - В а с и л е н к о Н. Переяславський договір в очах його сучасників�
/ / Визвольний шлях. — 1955. — Кн. 5. — С. 39.
3 Н а £ £ т а п В. Асепіигу оГ зиррогі Гог ІІкгаіпіап ішіерепсіепсе: А Ге\у Ьізіогісаі поіез�
оп 5\УЄ(1ізЬ-ІІкгаіпіап геїаііопз / / ТЬе ІІкгаіпіап Кєуісш. — 1987. — Уоі. 35. — N0. 3. — Р. 12 —�
2 2 ; К с п 1 г з с Ь у п з к у І В. Кагі X СизіаГ іпГбг кгі^еп бзіег 1654 — 1655. — ЗіоскЬоїт,�
1958. — 5. 139.
44 В е р г у н І. Нові матеріали про Хмельниччину / / Визвольний шлях. — 1977. — Кн.�
10. — С. 1197 — 1202.
М а с к 1 V Т Ь. ЕшрегіаІ Епуоу Іо Неіпшп КЬтеїпуІзку іп 1657 / / ТЬе Аппаїз �� іЬе�
ІІкгаіпіап асайету. — 1969. — Уоі. XI. — N0 1 — 2; М а ц к і в Т. Цісарське посольство до�
Богдана Хмельницького в 1657 р. у світлі австрійських документів / / Укр. історик. — 1973. —�
№ 3 — 4; 1974. — № 1 — 3, 4.
М и т р о п о л и т І л а р і о н . Українська церква за Богдана Хмельницького 1647 —�
1657. — Вінніпег, 1955. — С. 176.
Ш е л у х и н С. Україна — назва нашої землі з найдавніших часів. — Прага, 1936. —
$ �+*b Цит. за: В и н а р Л. Проблема зв’язків Англії з Україною за часів гетьманування Бог
дана Хмельницького (1648 — 1657) / / Визвольний шлях. — 1959. — Кн. 10. — С. 1123.
49 Там же. — 1959. — Кн. 10. — С. 1121 — 1128; Кн. 11. — С. 1227 — 1238.
50 Там же. — Кн. 10. — С. 1125.
86 #$$2Y� &#'&($)*+�� ,���� 2���� -����� #..$ �� %C� *
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213913 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-18T10:48:22Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Цибульський, В.І. 2026-02-19T09:09:17Z 1995 Деякі проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії (1945–1990 pp.) / В.І. Цибульський // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 77–86. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213913 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історіографія та джерелознавство Деякі проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії (1945–1990 pp.) Некоторые проблемы внешнеполитической деятельности правительства Б. Хмельницкого в зарубежной историографии (1945—1990 гг.) Article published earlier |
| spellingShingle | Деякі проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії (1945–1990 pp.) Цибульський, В.І. Історіографія та джерелознавство |
| title | Деякі проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії (1945–1990 pp.) |
| title_alt | Некоторые проблемы внешнеполитической деятельности правительства Б. Хмельницкого в зарубежной историографии (1945—1990 гг.) |
| title_full | Деякі проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії (1945–1990 pp.) |
| title_fullStr | Деякі проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії (1945–1990 pp.) |
| title_full_unstemmed | Деякі проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії (1945–1990 pp.) |
| title_short | Деякі проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії (1945–1990 pp.) |
| title_sort | деякі проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду б. хмельницького у зарубіжній історіографії (1945–1990 pp.) |
| topic | Історіографія та джерелознавство |
| topic_facet | Історіографія та джерелознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213913 |
| work_keys_str_mv | AT cibulʹsʹkiiví deâkíproblemizovníšnʹopolítičnoídíâlʹnostíurâdubhmelʹnicʹkogouzarubížníiístoríografíí19451990pp AT cibulʹsʹkiiví nekotoryeproblemyvnešnepolitičeskoideâtelʹnostipravitelʹstvabhmelʹnickogovzarubežnoiistoriografii19451990gg |