Історіософські аспекти відображення діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Г. Шевченка
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 1995 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213916 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Історіософські аспекти відображення діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Г. Шевченка / В.I. Яременко // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 100–113. — Бібліогр.: 67 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860299365146427392 |
|---|---|
| author | Яременко, В.I. |
| author_facet | Яременко, В.I. |
| citation_txt | Історіософські аспекти відображення діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Г. Шевченка / В.I. Яременко // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 100–113. — Бібліогр.: 67 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-21T19:02:05Z |
| format | Article |
| fulltext |
В. І. Яременко
25 ДБХ. — № 92. — С. 161 — 162.
26 ЦДІА Україна в Києві, ф. 1407, оп. 2, спр. 26, арк. 1 — 3.
21 Там же, оп. 1, спр. 62, арк. 1.
24 Там же, ф. 220, оп. 1, спр. 153, арк. 1.
29 Там же, ф. 1407, оп. 1, спр. 61, арк. 1 — 1 зв.
30 Інститут рукопису Центральної наукової бібліотеки НАН України ім. В. І. Вернадського.
Ф. Збірка Церковно-Археологічного музею. — Папка № 594; ЦДІА України в Києві, ф. 220,
оп. 1, спр. 153, арк. 1; Акти, относящиеся к истории Западной России, собранньїе и изданньїе
Археографическою комиссиею. — Т. 5. — СПб., 1853. — № 36. — С. 90 — 91 (далі — АЗР);
К р и п ’я к е в и ч 1 Богдан Хмельницький. — С. 245, 255, 264.
3* ЦДІА України в Києві, ф. 1407, оп. 1, спр. 60, арк. 1 — Ізв; спр. 61, арк. 1 — 1 зв; спр. 62,
арк. І; спр. 63, арк. 1 — 2; спр. 64; арк. 1; ф. 159, оп. 1, спр. 4, арк. 1; АЗР. — т. 5. — № 39. —
С. 93; Л а з а р е в с к и й А. Описание старой Малороссии. — К., 1902. — Т. 3. — С. 171;
М я к о т и н В. Очерки социальной истории Украиньї в XVII — XVIII вв. — Прага, 1924. —
Т. І г г С. 72.
32 М у х и н Н. Киево-Братский училищний монастьірь / / Трудьі Киевской Духовной
Академии. — 1896. — N9 4. — С. 295.
” ДОВУН. — N9 144. — С. 382 — 385.
34 Актьі, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранньїе и изданньїе Ар
хеографическою комисиею. — СПб, 1848. — Т. 3. — N9 316. — С. 446; N9 318. — С. 448 (далі —
АЮ и ЗР).
35 АЮ и ЗР. — Т. 3. — № 313. — С. 443.
34 ДБХ. — № 20. — С. 62 — 63.
17 ДОВУН. — № 87. — С. 231 — 232.
“ Там же. — № 225. — С. 580 — 581.
19 АЮЗР. — Ч 3. — Т. 4. — № 240. — С. 603 — 604.
^ Д о р о ш е н к о Д. Православна Церква в минулому і сучасному житті ук-
раїнського народу. — Берлін, 1940. — С. 36.
41В л а с о в с ь к и й І. Нарис історії Української Православної Церкви. — Нью-Йорк,
1977. — Т. 2. — С. 302.
42 Полное собрание законов Российской империи: Собр. 1-е. — СПб., 1830. — Т. 1. —
№ 7. — С. 166, (далі — ПСЗ — 1), АЮ и ЗР. — Т. 3. — N9 267. — С. 337; N9 330. — С. 480.
43 АЮ и ЗР. — Т. 3. — N9 335. — С. 487; М у х и н Н. Киево-Братский училищний мо-
настьірь. — С. 284.
44 АЮ и ЗР. — Т. 3. — N9 312. — С. 436.
45 К у ш н а р е в а М., М о р д в и н щ е в В. Опальний патриарх. — К., 1992. —
С. 31.
^ Л о г в и н Г. З глибин. — К., 1990. — С. 63.
47 АЮ и ЗР. — Т. 3. — N9 330. — С. 481.
44 9 М а к а р и й. История Русской Церкви. — СПб., 1910. — Т. 12. — С. 55.
50 " 52 ДОВУН. — № 145. — С. 385 — 386; АЮ и ЗР. — Т. 3. — № 318. — С. 448;
ІУДМ. — Т. 3. — № 120. — С. 146 — 147; Д о р о ш е н к о Д. Нарис історії України. —
Т. 2. — С. 20, К р и п ’я к е в и ч І. Богдан Хмельницький — поборник возз'єднання Ук
раїни з Росією. — С. 9, 14.
5Ї Л и п а Ю. Призначення України. — Львів, 1992. — С. 241.
54 АЮ и ЗР. — Т. 3. № 318. — С. 448.
" ДОВУН. — N9 145. — С. 385 — 386.
56 ЦДІА України в Києві, ф. 1407,оп. 2, спр. 99, арк. 5.
37 ДБХ. — № 213. — С. 299; № 214. — С. 300.
В. І. Яременко (Хмельницький)
Історіософські аспекти відображення
діяльності Б. Хмельницького
у творчості Т. Г. Шевченка
Досвід показує, що великі письменники часто справляють на формування
історичного світогляду та національної свідомості людей більший вплив, ніж
великі історики. Саме до таких майстрів слова належить Тарас Шевченко.
Тому з’ясування його історичних поглядів на національно-визвольну війну
українського народу під проводом Богдана Хмельницького, як і на особу са
мого гетьмана, не є суто академічною проблемою.
Донедавна ця тема лише коментувалася дослідниками тих чи інших
творів Т. Шевченка 1 чи побіжно розглядалася при вивченні його історичних
100 /5\УіУ 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, А*> 4
Відображення діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Шевченка
поглядів 2. Тим часом є вагомі підстави дослідити її, хоч і з певними засте
реженнями, в історіософській площині. Адже Шевченко, не будучи
істориком-фахівцем, постійно цікавився історичними джерелами та
літературою. Зокрема, доведено, що він не просто читав, а студіював ко
зацькі літописи 3. Відомо також, що Т. Шевченко знав безліч дрібних дета
лей, пов’язаних з життям гетьмана. Так, у «Назарі Стодолі» згадується місце
зустрічі Б. Хмельницьким труни з тілом загиблого в Молдавії сина Тимо-
ша . Ю. Беліна-Кенджицький згадував, що Шевченко, коли зайшла мова
про Немирів, кинув Фразу про іншого гетьманенка — Юрія: «Це ж там му
чився той бідолаха» 5. Поет турбувався про достовірність фактів, довіряючи
лише фахівцям. Так, коли з праці російського історика С. М. Соловйова ста
ло відомо, що в Лисянці нібито народився не Б. Хмельницький, а його бать
ко, Т. Шевченко в листі від 8 грудня 1856 р. до М. Лазаревського просив зро
бити відповідні виправлення у повісті «Матрос» 6.
Шевченкове сприйняття особи і діяльності Б. Хмельницького навіть в
історіософському плані можна об’єктивно дослідити лише шляхом ретель
ного аналізу творчої спадщини великого поета і художника. Маємо-бо спра
ву не з ученим, а з творчою особистістю. Крім того, автор керуватиметься у
висвітленні теми такими засадами, як урахування особливостей художнього
осмислення й відображення минулого та відповідна кореляція і «реконст
рукція», використання даних допоміжних історичних дисциплін (етнографії,
текстології, етнопсихології тощо), порівняння одержаних результатів з вис
новками авторитетних істориків, уникання так званої «оціночної»
термінології, яка не поглиблює, а спрощує історіософський зміст, віддаляє
від істини. Сподіваємося також дещо спростувати ідеологічні зловживання
навколо питання про ставлення Т. Шевченка до особи Б. Хмельницького та
наслідків його політичної діяльності.
Ще й досі існує стереотип, що Шевченко-поет набагато перевершує Шев-
ченка-художника, хоча ще його сучасники відзначали, що пером і
палітрою він «однаково вертить» 7. Як художник-фахівець Шевченко впер
ше звернувся до теми діяльності Б. Хмельницького саме в малярстві. До 1836
— 1837 рр. відносять його цілком оригінальний твір «Смерть Богдана Хмель
ницького» (туш, перо, пензель) 8. Вже цей перший малюнок засвідчив, що
його автора передусім цікавили наслідки політичної діяльності гетьмана.
Такий підхід пояснюється особливостями історичного світогляду Шевченка,
який, за словами бібліографа В. Дорошенка, «весь ... побудований був на ан
титезі славного минулого України та її сучасного тяжкого стану» .
В основу сюжету малюнка «Смерть Богдана Хмельницького» покладено
конкретні історичні події. 24 жовтня 1656 р. між Московською державою і
Польщею всупереч українсько-московським домовленостям 1654 р. було
підписано Віленське перемир’я. Воно передбачало елекцію царя на поль
ський трон та спільні дії проти Бранденбурга і Швеції, яка на той час вже
окупувала значну частину польської території. В Україні цей дипломатич
ний крок московського уряду сприйняли як зраду 10. Б. Хмельницький, фор
мально не пориваючи з Москвою, розгорнув бурхливу військово-диплома
тичну діяльність для прискорення процесу створення нової антипольської
коаліції «без Москви і всупереч усяким її планам» (В. Дорошенко). Але з по
чатком 1657 р. стан його здоров’я катастрофічно погіршувався. Хвороба при
кувала гетьмана до постелі. З 5 по 11 квітня в Чигирині проходила козацька
Рада, на якій Б. Хмельницький, за свідченням генерального обозного Ф. Ко
робки, «~. гетманство своє здал за згодою полковников и всего войска сьіну
своєму Юрью; а ньіне-де он в 16 лет, и булаву-де ему гетманскую дали; толь-
ко-де власти ему никакие не иметь, пока места отец ево и жив будет...» и.
На малюнку Т. Шевченка передано цей історичний момент. В глибині —
освітлена постать виснаженого хворобою, вже немічного гетьмана. Щрйно
він узяв до рук державницьку булаву, піднесену жінкою, яка може *мм-
волізувати фортуну або матір-У країну. Біля його ніг — схилена постать мо
лодого гетьманенка. Ліворуч, біля ліжка, у великому кріслі сидить, замис
лившись, митрополит. Ним міг бути С. Косів, який помер 13 квітня 1657 р. 12,
/55М 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, № 4 101
В. І. Ярелсснко
тобто уже після Ради. Праворуч у такому ж кріслі — московський посла-
нець-боярин. Поза його вальяжна, він повернувся до Хмельницького майже
спиною. Постать боярина, зображена художником на передньому плані,
різко контрастує із загальним трагічним настроєм: заломленими у відчаї ру
ками, похиленими головами, колінкуванням, скупими козацькими ридання
ми. Боярин — весь в очікуванні трагічної розв’язки. Розворот його голови,
підсилений виразом обличчя, передає зневагу і презирство до вмираючого
гетьмана. Т. Шевченко знав, що митрополит С. Косів був рішучим против
ником зближення з Москвою, і його супротивна бояринові постать на ма
люнку теж мас символічне значення. Увагу глядачів до боярина допомагає
привернути також нечітко окреслена постать (очевидно, канцеляриста) із за
ломленими руками, що знаходиться за кріслом боярина. Його злякано-пол-
охливий вигляд символізує ту частину українців, які завжди тримали «ніс
за вітром», перевертнів. Цей персонаж має алегоричне спрямування.
Основним джерелом для розробки сюжету картини могла бути «Історія
Русів»13, але в ній нічого не сказано про присутність на Раді московського
посланця, так само як і у відомій думі про смерть Б. Хмельницького. Га
даємо, що «боярський» мотив взято з «Истории Малой России» Д. Бантиша-
Каменського. Останній повідомляв про сутички між боярином В. Бу-
турліним і хворим Хмельницьким, коли гетьман у запальній і різкій формі
висловлював докори на адресу московського самодержця з приводу його ан
тиукраїнських намірів и.
Шевченків малюнок викликає враження глибокого суму і безнадії.
Трагічне відчуття посилюється композиційним вирішенням теми. На малюн
ку виразно виділяються дві групи персонажів. З одного боку — козацьке
військо з тепер уже державницькими клейнодами, а з іншого — самотній
умираючий Богдан. Фігура боярина не лише трохи закриває гетьмана від
глядача, а й ніби відокремлює його від українського люду. На наш погляд,
у цьому творі, як і в багатьох інших, Шевченко геніально використовує за
соби образотворчого мислення творців українських народних картин та се
редньовічної гравюри, де «ідея розкривається у композиції, побудованій на
низці метафор, принципово відмінній від... творів професійного живопису» 15.
Художнє вирішення теми на малюнку незаперечно засвідчує, що Шев
ченко оцінював обрану Хмельницьким форму союзу з Московським царем
як трагічну помилку великого гетьмана. Не випадково, картина імпонувала
полякам, друзям Шевченка 16. Привертає увагу ще один аспект. На малюнку
Шевченка передачею булави відображено нове явище в історії Гетьманщи
ни — перехід від республіканської (виборної) до патримоніальної форми
влади в козацькій державі 17. Шевченко виділив те, навколо чого продовжу
ють і сьогодні ламатися наукові стріли істориків.
Близько 1842 — 1843 рр. Шевченко знову повернувся до цієї ж теми.
З’явилося три ескізи, зроблені олівцем (VII, кн. II, № 277, 278, 279). Можливо,
виношуючи плани підготовки серії офортів «Мальовнича Україна», в її
історичному розділі він спочатку збирався подати і «Смерть Богдана Хмель
ницького», але рже в новому варіанті. Ескізи засвідчують, що пошук вівся у
напрямі композиційних змін. На одному з них Хмельницький перебуває вже
в оточенні козаків. Митрополит сидить у кріслі праворуч, між ліжком геть
мана і столом. По інший бік стола — трохи схилена постать московського
посланця. Вона вже не випромінює пихатості і відчуття господаря станови
ща. Це старенький дідусь, може, й не дуже прошений, що сумлінно виконує
царське доручення і терпляче очікує фіналу (офіційна Москва завжди вміла
дожидатися свого історичного часу). Тобто Т. Шевченко мав намір притлу
мити в новій композиції відчуття трагічності і безнадії. Але ідея її була тією
ж. Глядач разом із козаками, що проходять через відчинені двері світлиці,
спочатку зосереджується на вмираючому, далі помічає митрополита і, зреш
тою, його увагу привертає особа боярина, якого розміщено найближче. Гли
боко метафоричного змісту набирає та обставина, що представник Москви
сидить край столу. На малюнку він лише спирався на нього ліктем. Здавна
стіл в оселі українців був певним магічним символом. Він вважався місцем
102 155И 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, N9 4
Відображення, діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Шевченка
самого Бога |8, на нього не можна було класти нічого нечистого 19. На Сло
божанщині було поширене ритуальне дійство — «ходіння в рай» — після
народження і хрещення дитини. Саме стіл уподібнювався раю, де жили пре
дки 20, У селянській хаті стіл виконував функції культового відтворення ре
зультатів праці 21. За столом відбувалися трапези на знак вияву дружби і
приязні. Оскільки боярин сидить окремо від інших, виникає думка, що він
самочинно вмостився біля «святого місця». В українців є прислів’я, в яких
образно мовиться, що допуск до столу поганої людини призводить до поси
лення нахабства і вседозволеності 2 . Доречно тут згадати, що в часи Б.
Хмельницького мав місце своєрідний «етикетно-дипломатичний» конфлікт,
пов'язаний зі столом. 4 червня 1657 р. змучений хворобою Б. Хмельницький
доручив вести переговори з московським посольством генеральному писарю
І. Виговському, обіцяючи вислухати послів після видужання. За звичаєм за
просив їх до столу. Невдоволені Бутурлін і його люди відмовилися від за
прошення, що було сприйнято як прояв відвертої неповаги до керівника Ук
раїнської держави. Лише стриманість Хмельницького примусила послів по
обідати 23. Шевченко міг знати про цей інцидент з праці Д. Бантиша-Камен-
ського 24.
Малярські пошуки Шевченка з метою адекватного відображення свого
розуміння діяльності Хмельницького і Хмельниччини тривали й далі і при
вели до створення офорту «Дари в Чигрині 1649 року» (VII, кн. І, № 94). Він
з’явився друком наприкінці листопада 1844 р. в альбомі «Мальовнича Ук
раїна». У першому листі до О. Бодянського Т. Шевченко називає його
інакше — «Дари Богданові і українському народові» (VI, с.29). Під офортом
було розміщено авторський текст українською та французькою мовами, на
писаний у традиціях української народної картини «Козак Мамай» (з вико
ристанням елементів півуставу), такого змісту: ”Із Царяграда, із Варшави і
Москви прибували посли з великими дарами єднать Богдана і народ ук
раїнський, уже вольний і сильний. Султан, окроме великого скарбу, прислав
Богданові червоний оксамитовий жупан на горностаєвій хутрі на кшталт
княжої порфири, булаву і шаблю, одначе рада (опріч славного лицаря Бо-
гуна) присудила єднать царя московського”.
Відомості про прибуття послів до гетьманської столиці та привезені по
дарунки Шевченко, як справедливо зазначають дослідники 25, взяв з «Історії
Русів». Проте в розкритті сюжету він не дотримувався поданої там
історичної канви, можливо, вже тоді вважаючи «Історію Русів» не стільки
історичним джерелом, скільки, за висловом історика О. Оглоблина,
«політичним трактатом, втіленим в історичну форму», «декларацією прав
української нації». За «Історією Русів», посли з’явилися в Чигирині у травні
1650 р. Тоді ж нібито відбувалася і Рада, на якій Богун виступив проти со
юзу з царем, бо «в народе московском владьічествует самое неключимое раб
ство и невольничество в вьісочайшей степени...» 26. Шевченко в тексті до кар
тини вживає дієслово неозначеного часу — «прибували». Воно точніше
відбиває історичні реалії, показуючи події як процес. Саме в 1649 р. утво
рюється Українська козацька держава, яка дістає певне правове оформлення
в Зборівському трактаті. До його положень політичні провідники України
зверталися і пізніше, обгрунтовуючи свої державницькі домагання . За
«Історією Русів», після Ради Хмельницький відправив посланців лише завдя
ки дипломатичним запевненням кожній із держав окремо, що він «...у сіл яко
дбатиме за злуку з ними і свого народу, як минеться в ньому перший осо
ружний до протекції жар» 2&. В тексті ж до картини йдеться про рішення
пізнішої старшинської Ради в Переяславі 1654 р. При цьому опозиція Богуна
не є довільним перенесенням події в часі та ігноруванням джерел. У Д. Бан-
тиша-Каменського Т. Шевченко міг прочитати, що в 1654 р. «_иа малорос-
сийских полковников один только винницкий, Йван Богун, славний, храб-
ростію, уважаемнй козаками и гетманом, не присягал царю»
На первозданності козацької держави, названої Шевченком у багатьох
його творах Гетьманщиною, увага акцентується за допомогою біблійної сим
воліки, зрозумілої широкому загалові. Три посланці примушують згадати
/ББН 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, А*> 4 103
В. І. Яременко
трьох мудреців з Євангелія від Матвія (2:11 — 1:2), що приходять поклонитися
до новонародженого Ісуса Христа з дарами — золотом, ладаном і смирною,
але не сповіщають про немовля царю Іроду, остережені про його злі
підступні наміри. Ця тричленність асоціюється і з трьома доленосними шля
хами вибору, про які розповідається в народних казках, легендах, переказах.
На згадку приходить (назва також спонукає до цього) і крилатий вислів Ла-
окоона з Вергілієвої «Енеїди»: «Тішео Оапаоз еї сіопа їегепіез» — «Боюсь да
найців, що навіть дари приносять». Про добре знання Шевченком твору
Вергілія свідчать неодноразові згадки про нього у повісті «Близнецн».
На композиційне вирішення картини за допомогою символіки автора
могла наштовхнути та сама «Історія Русів». У ній розповідається, як чер
каський протопоп, якийсь Федір Гурський, на козацькій Раді трактував при
везені дари за аналогією з євангельською розповіддю про трьох «царів або
волхвів», викликаючи своїми поясненнями негативну реакцію у козаків 10.
Отже, розповсюджувана в численних рукописних списках «Історія Русів»,
таким чином, допомагала сучасникам Шевченка краще зрозуміти ідею
офорту. На алегоричний зміст натякає і картина «Козак Мамай», зображена
на стіні світлиці. Засторога, викликана алегоричними засобами, посилюється
від реалістичного зображення похмурих облич усіх трьох послів. Такий
настрій не можна пояснити лише їх психологічним станом: непевністю, яку
з держав Б. Хмельницький обере в союзники-протектори. Адже дипломати,
як відомо, добрі актори. Постаті послів обернені не в світлицю, де радиться
Хмельницький зі старшинами, а до глядача. Але вони нас не бачать. При
криті очі, заглибленість у себе засвідчують, що. в цих людей, які є уособлен
ням політичних намірів своїх держав, нечисті помисли: привізши атрибути
державності (булаву, шаблю), вони вже тепер знають, що з часом заберуть
їх назад. Саме це і відбувалося одразу по смерті Б. Хмельницького, коли
новопосталу Українську державу краяли на шматки Польща, Москва і Ос
манська Туреччина Тіньові контрасти, блискучим майстром яких вва
жається Т. Шевченко, допомагають розкрити задум автора. Майже
затінений польський посол сидить у глибині скромного, але прикрашеного
картинами, різьбою та іконами, передпокою (символ початку політичного
присмерку Речі Посполитої). Значно краще освітлений московський посол,
який сидить найближче до внутрішніх покоїв, біля столу, де лежать дари.
Символічний зміст має і те, що все світло, як спостеріг мистецтвознавець Д.
Антонович 3|, у передпокій проникає крізь дуже широкий отвір з ясно
освітленої другої хати, де проходить Рада. Красномовними деталями карти
ни є засунутий за пояс великий кинджал турка, масивний ланцюг на шиї
московського посла з бляхою-іконкою — ознакою чину, розведені руки ук
раїнців (національний жест безсилля, тоді як потрібно виявити залізну во
лю), задумлива постать козака-вартового.
Офорт «Дари в Чигрині 1649 року» є вершиною малярської творчості
Шевченка в художньому відображенні подій і наслідків національно-виз
вольної війни під проводом Б. Хмельницького. Самого гетьмана на картині
не видно, і це є додатковим свідченням того, що процес абстрагування у
висвітленні теми доСяг тут свого апогею. Творчо розвиваючи традиції ук
раїнського малярства, Т. Шевченко зумів за допомогою образних засобів та
письмового підтексту 32 умовно провести глядача через основні перипетії
Хмельниччини — від зародження держави до наслідків державотворчих зу
силь Хмельницького — і одночасно викласти своє розуміння досягнутого.
На нашу думку, Т. Шевченко вважав, що Б. Хмельницький та його уряд не
реалізували повністю прагнення українців до визволення, а політична за
лежність України від інших держав, особливо від московського царства, пе
реходила небезпечні межі звичайної дипломатичної гнучкості і, зрештою,
погіршила її становище. Про це свідчить ідея застереженості і похмурої не
визначеності, виражена в «Дарах». Але Т. Шевченко не розставляє
оціночних акцентів, не вдається до присудів. У картині все-таки домінує мо
тив народження нового ладу, своєї держави, з якою змушені рахуватися. В
неї ще багато попереду і злетів, і падінь. Посли знаходяться-таки в передпо-
104 ЛУІТУ 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, N9 4
Відображення, діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Шевченка
кої, а не в світлиці. Московський посол, незважаючи на зафіксований у пись
мовому підтексті факт союзу, ще змушений терпляче очікувати на
аудієнцію разом з іншими. Ще попереду переговори між Польщею і Моск
вою у Вільно 1656 р., куди українське посольство Р. Гапоненка навіть не до
пустили, «яко псов до церкви Божи» 33, а сам Б. Хмельницький вирішує, кого
йому пустити на свій поріг, а кого й ні.
Своєрідною ремінісценцією «Дарів» можна вважати три легкі олівцеві
начерки на тему «Богдан Хмельницький перед кримським ханом» (X, № 90,
91, 92), зроблені 1857 р. в Нижньому Новгороді під враженням від першого
тому монографії М. Костомарова про Б. Хмельницького. Історичною осно
вою начерків, а можливо, і майбутньої картини, стало укладення Б. Хмель
ницьким на початку 1648 р. угоди з кримським ханом про спільні дії проти
поляків. У «Літопису Величка» говориться про прийом у Бахчисараї, де
Хмельницький, від’їжджаючи, залишив закладником свого сина Тимоша.
Турецький історіограф Мустафа Наїм (1617 — 1703) також повідомляє про
цей факт и . На одному з начерків Б. Хмельницький стоїть перед ханом з
шапкою в руці, похиливши голову, поряд із сином, якого хоче передати в
заклад. На другому — він зображений у шапці, з відведеною правою рукою
(знову національний жест), а син пильно і з докором дивиться на батька.
Які історичні думи тривожили тоді Шевченкову музу? Можливо, вибрики
фортуни Хмельницького, яка спочатку схиляє його перед кримським ханом,
а пізніше приводить до чигиринських палат з багатими дарами посланця
турецького султана — сюзерена цього хана? Чи ідея жертовності в ім’я
Батьківщини з її дилемою (благородство чи марнота), така близька Шевчен
кові в його творчості ("Гайдамаки”, «Гоголю»). З певністю відповісти на ці
питання важко, але незаперечним є одне. Шевченко повертається до першо-
початків діяльності Б. Хмельницького, щоб знову, вже вкотре, осмислити її
наслідки і таку фатальну для української історії проблему союзників.
Начерки «Хмельницький перед кримським ханом» разом з малюнком
«Смерть Богдана Хмельницького» та офортом «Дари в Чигрині 1649 року»
можна вважати завершальною ланкою єдиного циклу про Хмельницького і
Хмельниччину в малярській спадщині Т. Шевченка. Шевченко-художник
поступово заглиблюється в історичні події, але, на відміну від історика, од
разу осмислює не їх розмаїття, а сутність, тобто за діалектичним принципом
— від загального до конкретного, від наслідків до причин.
Обсяг статті не дає змоги приділити належну увагу численним Шевчен-
ковим замальовкам історичних місць та пам’яток, пов’язаних з діяльністю
Б. Хмельницького. Підсумовуючи, скажемо лише, що в них добре
відображено зневажливе ставлення в Російській імперії до пам’яті про події
Хмельниччини та заприсяженого Москві гетьмана Богдана Хмельницького,
що є ще одним ракурсом Шевченкового бачення віддалених наслідків
політичної орієнтації провідника буремних подій середини XVII ст.
Перейдемо до поетичного доробку Тараса Шевченка, обмежуючись
аналізом переважно тих творів, де є пряме посилання на Б. Хмельницького.
Якщо не брати поезій «Кобзаря» 1840 рп в яких ідеться про основний резуль
тат політичної діяльності &. Хмельницького — Гетьманщину, вперше вираз
но змальовано особу гетьмана в поемі «Гайдамаки» та в уривку драми «Ни-
кита Гайдай», що написані приблизно в один час.
У творі про гайдамацький рух 1768 р. звертання до часів Б. Хмельниць
кого мало концептуальний характер. Це добре засвідчує розділ поеми «Свя
то в Чигирині», який дослідник Б. Навроцький назвав «може, найск
ладнішою піснею» в «Гайдамаках» 35. У ньому екскурс у Хмельниччину має
тричленну структуру: авторський вступ (чуттєвий рівень) — пісня кобзаря
Волоха (художній рівень) — промова благочинного, людини освіченої (нау
ковий рівень) * Вона надає йому історіософського звучання. На всіх трьох
рівнях бринить трагічна контрастна нота: між боротьбою за свободу в ми
нулому і трагічним сьогоденням. За допомогою таких засобів Шевченко пе
реконливо показує, що Коліївщина за своєю суттю була органічним продов
женням національно-визвольних змагань під проводом Б. Хмельницького.
15514 0130-5247. Укр. іспи журн. 1995, N9 4 105
В. /. Яременко
Незавершеність цих змагань та процесів державотворення і спричинили гай
дамацький рух. На наш погляд, саме обгрунтуванню цієї ідеї присвячено
цілий розділ з багатозначною назвою — «Свято в Чигирині». Адже в поемі
сказано, що саме гайдамацьке освячення відбувалося «~.над Тясмином, у
темному гаї», «в зеленій діброві», тобто під Чигирином, в урочищі Холодний
Яр поблизу Мотронинського монастиря. Читачеві дають зрозуміти, що «свя
то», власне, було не в «колись-то козачому» Чигирині, а сама подія була свя
том для давньої столиці часів Хмельницького як такої. Чигирин подається
в поемі, як і в інших творах, персоніфіковано, як живий свідок епохи. Він є
символом державності, розвіяної вітрами історії. Підраховано, що серед зга
дуваних у «Кобзарі» українських топонімів, Чигирин згадується 23 рази. Він
стоїть на четвертому місці після святих для українців слів — «Україна»,
«Дніпро», «Київ» 37.
Вважаємо, що Шевченко помітив органічний зв’язок між Коліївщиною і
Хмельниччиною раніше за істориків і художньо відобразив його на принци
пово інших історіософських засадах. Припускають, що Шевченко міг ознайо
митися з рукописом праці М. Максимовича «Сказание о Колиивщине» (1839
р.) Але ж у Максимовича читаємо: «...Славний Богдан, со своей Украиной,
по обеим сторонам Днепра лежащею, поддался Москве, к которой давно уже
влеклись козаки единством верьі и своего русского рода, и древним сдинст-
вом государственньїм» 39. А в Шевченкових «Гайдамаках» мовиться про
власне «будування» та «панування» часів Хмельницького, його незавер
шеність. Благочинний звертається з промовою не про віру, а про розпинання
«святого» Чигирина, про ярмо і неволю в широкому розумінні. Наслідки ж
«влечения» викладено у виразній формулі: «Од козацтва, Од гетьманства Ви
сокі могили — Більш нічого не осталось, Та й ті розривають» (1, 62).
Під час своєї першої подорожі в Україну, після тривалої розлуки з нею,
Шевченко 9 жовтня 1843 р. у Березані написав «Розриту могилу». У ній скон
денсовано почуття від побаченого і почутого на милій Батьківщині. Після
таких творів рука нескоро тягнеться до пера. Можливо, тому «Розрита мо
гила» виявилася єдиним україномовним твором Т. Шевченка за весь 1843
рік. У ньому Україна-мати суворо дорікає синові: «Ой Богдане, Богданочку!
Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала» (1.169). Поси
лаючись на цю гнівну інвенктиву, часто роблять спрощені, однозначні вис
новки про негативне ставлення Т. Шевченка до діяльності Б. Хмельницько
го взагалі. Якщо ж уважно аналізувати згадку про гетьмана в контексті
всього твору, дійдемо висновку, що вона є художнім засобом, пов’язаним
(свідомо чи не свідомо) з авторською метою. А мета ця — досягти такого
больового порогу в зображенні історичної долі України, за яким наступає
катарсис і народжується кипуча дія. Материнське виболене звертання до
Б. Хмельницького, витримане в дусі української традиції (що може бути
страшніше за прокляття матері!), нагадує найвищу точку своєрідного пое
тичного крещендо, що і породжує больовий поріг, материнські страшні до
кори падають-бо (і то посмертно) на голову самого творця української де
ржавності в нові*часи. Наступає зворотний ефект: не сум і безнадію викли
кала «Розрита могила», а наснагу і силу. «Пісня ця, — писав П. Куліш, —
була для неї (молоді. — В. Я.) воістину кличем воскресної труби архангела.
Якщо коли-небудь говорилося по правді, що серце ожило, що очі спалаху
вали, що над чолом у людини засяяло полум’я, так це було тоді в Києві» .
У «Розритій могилі» дається не оцінка діяльності Б. Хмельницького, а
вказується на віддалені наслідки його політичної спілки з Москвою. При
цьому згадується не про важке кріпацьке ярмо, накинуте українцям, а ак
центується увага на поглинанні їх як етноареалу: колонізація земель ("Сте
пи мої запроданій”), висмоктування продуктивних сил (”Сини мої на чужині,
На чужій роботі”), колаборанство і винародовлення (”А тим часом пере
вертні Нехай підростають”). Таке трактування підкріплює символічна назва
твору — «Розрита могила», але через обмежені рамки повідомлення ми не
будемо тут простежувати ці зв’язки.
106 І55И 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, № 4
Відображення діяльності В. Хмельницького у творчості Т. Шевченка
Уже наступний у часі після «Розритої могили» твір «Чигрине, Чигрине~»
(1844 р.) ніби пом’якшує гнівний випад проти Б. Хмельницького. «Спи, геть
мане, поки встане Правда на сім світі» (1, 172) — такими словами завер
шується ця поезія. Категорія правди — одна з основних у Шевченковій
творчості — багатюща за змістом. І можна не сумніватися, що в наведених
словах ідеться про «правду історії». Адже вони, за логікою викладу, стосу
ються насамперед констатаційного твердження-волання першої частини тво
ру: «~і про тебе, Старче малосилий, Ніхто й слова не промовить, Ніхто й не
покаже, Де ти стояв? чого стояв? І на сміх не скажеП».
«Чигрине, Чигрине.-» — чи не єдиний твір Шевченка, де образи України,
Чигирина — символу колишньої могутності і гетьмана Б. Хмельницького
(хоч він згадується лише один раз) злиті в одне ціле на якомусь вищому,
космічному (”Над землею летять літа-.”) рівні, так би мовити, з погляду
вічності, яка стирає все вторинне і неістотне. «Високі могили — твоя слава»
у творі не руйнуються, а розсипаються під дією часу, бо символізують, як і
в «Тризне», історичну пам’ять народу. А вона може живитися лише
історичними знаннями, коли від покоління до покоління і «промовляють», і
«показують», породжуючи волю до самозбереження і самоствердження.
Своєрідна історіософська образність Т. Шевченка сягає своєї доверше
ності в поемі-містерії «Великий льох» (1845 р.), де маємо, відповідно до вимог
жанру, продуману і розгалужену систему символів та алегорій. Вони вража
ють своєю бездонністю. Побіжно спинимося лише на тих, які стосуються
діяльності Б. Хмельницького.
«Малий льох» у поемі — це уособлення спадщини Б. Хмельницького.
Сатиричним натуралізованим описом його руйнування представниками
імперської адміністрації автор блискуче показав, що час остаточно поховав
надії гетьмана на гідну протекцію з боку Москви. «Великий льох» — цілком
метафоричний образ усієї України, який за допомогою порівняльного при
кметника умовно протиставляється попередньому символу. В цій поемі
Т. Шевченко виразніше, ніж в інших творах, визначає місце Хмельниччини
в історії Гетьманщини. У досконалій різнобічній тричленній композиції по
еми прочитуються три стадії в історії української козацької держави з по
ступовим поглинанням її Росією: становлення (Хмельниччина) — певна
стабілізація після боротьби за Україну сусідніх держав і новий порив до
волі (гетьманування Мазепи) — остаточна ліквідація козацької держави (ца
рювання Катерини II — «лютого ворога України»).
Кожен із тричленних блоків-частин поеми так чи інакше розпочинається
зі згадки про гетьмана Б. Хмельницького. Вся художня структура твору
засвідчує, що Хмельниччину автор вважав посталою українською державою,
першоосновою Гетьманщини, а гетьмана — творцем цієї держави. Водночас
він вважав, що Б. Хмельницький належно не розпорядився національним
набутком. Перша, «українська», ворона, згідно з традиціями казкового зву
конаслідування в другій частині поеми промовляє такими словами: «Крав!
крав! крав! Крав Богдан крам. Та повіз у Київ, Та продав злодіям Той крам,
що накрав» (1, 224). У зв’язку з цим варто нагадати, що за українсько-мос
ковськими домовленостями лише в Києві мав перебувати московський
воєвода з військовою залогою. Відомий дослідник В. Липинський вважав, що
гетьман добивався перебування царського воєводи в Києві, щоб тим самим
ще раз офіційно засвідчити перед світом непідданство посталої Ук
раїнської держави польській Короні, щоб знали «про здобуту нею у
відношенні до Польщі суверенність» 4\ Але, з другого боку, осідок
воєводи саме в Києві надавав більшої легітимності імперським претензіям
Москви на колишню спадщину Русі. Так зване «історичне право» в се
редні віки мало велику силу.
Згубна орієнтація Хмельницького на московського самодержця
фіксується автором і на останньому історичному відтинку існування Геть
манщини за допомогою анатомічної символіки. В народних ритуалах, зокре
ма замовляннях, очі вказують напрямок, правлять за просторовий
орієнтир 42. У поемі третя душа-немовля згадує: « — А в галері Князі, і всі
ІЗВН 0130-5247. Укр. Іст. журн. 1995, N° 4 107
В. І. Яременко
сили, Воєводи^ і меж ними Цариця сиділа. Я глянула, усміхнулась^. Та й
духу не стало!» (І, 224). В цьому контексті заслуговує на увагу думка ака
деміка О. Білецького, який вважав, що три лірники в поемі ("сліпий, кривий
і горбатий’") зображені в сатирично-полемічному плані і посередньо спрямо
вані проти письменників, які в 40-х роках XIX ст. прославляли Б. Хмель
ницького у віршах і прозі з вірнопідданицьких до трону позицій 43. Такою
принизливою для національної гідності була, зокрема, драматична поема
«Богдан» Є. Гребінки, видана окремою книгою 1843 року.
Хибність рішення Б. Хмельницького показано в поемі за допомогою
майстерного розкриття реакційності й безглуздості імперського ладу в Росії,
її нездоланним намаганням підкорити собі всі народи: «Ого указ надрюку-
ють: «По милості Божій, І ви наші, і все наше, І гоже, й негоже» (1, 227).
Залишався лише опис історичних руїн під безбарвною назвою «древносте».
За влучним висловом академіка І. Дзюби, історію України та інших народів,
у розумінні Т. Шевченка, офіційна наука «відкривала», щоб потім «закрити»,
привласнивши собі.
Алегорична образність «Великого льоху» не перешкодила автору
вплітати до канви поеми історичні факти. Б. Хмельницький їде в «Переяс
лав Москві присягати» в пилипівку — тривалий піст перед Різдвом. Якраз
21 і 24 грудня 1653 р. Б. Хмельницький пише листи до В. Бутурліна із за
прошенням їхати з посольством до Переяслава 44.
Своє ставлення до політики Б. Хмельницького Т. Шевченко висловив у
творі «Стоїть у селі Суботові» (1, 233), який ряд дослідників вважає епілогом
поеми «Великий льох». На нашу думку, ця поезія, крім того, що є яскравим
зразком такої властивості Шевченкової музи, як багатоваріантність якоїсь
загальної теми чи так званого творення «в глубину» 45, водночас виступає
своєрідним тлумаченням багатьох метафоричних образів «Великого льоху».
До речі, навіть близький товариш Т. Шевченка О. Афанасьєв-Чужбинський
помічав у поемі передусім «розсипані квіти чистої української поезії» 46.
У творі «Стоїть в селі Суботові» гетьман Б. Хмельницький показаний як
людина твердого слова, сповнена благородства, позбавлена дворушності в
стосунках на рівні сюзерена і васала: «Там-то він молився, Щоб москаль до
бром і лихом 3 козаком ділився». За свідченням джерел, саме такі риси
цінував і сам Хмельницький. «Шведьі — люди правдивие: умеют сохранять
и приязнь, и обещание, а великий государь учинил било надо мною, гетма-
ном, и над всем войском Запорожским немилосердне, примирясь с поляками
и желая возвратить им нашу отчизну» — про таку відповідь гетьмана боя
рину В. Бутурліну Т. Шевченко міг дізнатися з праці історика Д. Бантиша-
Каменського. Проте в політиці благородство проводирів саме по собі ще не
дає жаданих результатів. «Не так воно сталось» — цією фразою та дієсловом
«молився» автор одночасно наголошує, що орієнтація Б. Хмельницького на
Москву не була безальтернативною, однозначною і безсумнівною 4 .
Показуючи ближчі й віддаленіші наслідки московської протекції,
Т. Шевченко у вірші виділяє кілька аспектів, які лежать переважно в мо
рально-етичній площині: колоніальне пограбування ("_То все очухрали"),
елементарна невдячність ("Та тебе ж і лають~"), заперечення права ук
раїнців на свою історичну спадщину ("Таки й було наше"). Внаслідок цього
народ стає індиферентним, втрачає власну гідність і повагу інших ("Так
сміються ж з України Стороннії люди!"). Загублені святощі автор передає
через вражаючий образ «церкви-домовини», що має розвалитися. В ньому та
кож прочитується фальшивість тези про єдину віру як основну підвалину
союзу.
Відомий дослідник джерельно-історичної бази Шевченкової творчості
Я. Дзира висунув версію про те, що вірш «Стоїть в селі Суботові» був пря
мою відповіддю на «теорію» російського історика М. Погодіна, згідно з якою
українці прийшли на Подніпров’я тільки після монголо-татарської навали
на місце великоросів 44. Однак М. Грушевський зазначав, що шовіністичні
погляди М. Погодіна були теоретично оформлені вперше лише 1851 р., а в
40-х роках він, за його ж власними словами, ще думав інакше 49. Згадка
108 /5\57У 0130-5247. Укр. Іст. журн. 1995, № 4
Відображення діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Шевченка
у Т. Шевченка про поляків (^Наймали Татарам на пашу Та полякам”) пря
мо не стосується концепції М. Погодіна, а є натяком на аналогічні псевдо
наукові вправи або їх продовження. Так звана погодінська «теорія» з’явила
ся не на голому місці. В зародку вона існувала в концепції «единой русской
народности», на основі «общерусской истории» князівської доби, що посиле
но розроблялася офіційною російською історіографією. Т. Шевченку вона
була добре відома. «Дивись, які! Карамзіна, Бачиш, прочитали! Та й дума
ють, що ось-то ми!» — закидає «українська» ворона «російській» у «Велико
му льоху». Т. Шевченко раніше від інших передбачив зміну акцентів у
російській історіографії: від твердження про спільну батьківщину до тези
про неавтохтонність українців.
Цілу гаму «історіософських почуттів» знаходимо у чотиривірші-експ-
ромті «За що ми любимо Богдана», який одні вважають реплікою в супе
речці, інші — коментарем до прочитаного, ще інші — начерком майбутнь
ого твору (1, 269, 511). Психологічна формула «любимо, бо москалі забули»
посилюється вказівкою на прояви ще більшої зневаги: «У дурні німчики обу-
ли Великомудрого гетьмана». «Німцем, — пояснював М. Гоголь, — у нас
називають кожного, хто тільки з чужого краю, нехай він буде француз, чи
цісарець, чи швед — все німець» 5 .
У першому варіанті вірша стояло «У дурні бідного обули» (1, 392), в дру
гому — Т. Шевченко вводить зменшувальний іменник «німчики» замість
іронічно-жалісливого прикметника «бідного», акцентуючи на антиук
раїнському трактуванні постаті гетьмана. Вважаємо, що і сам фразеологізм
«у дурні обуть» спеціально запозичений задля цього з мови російської (”Обу-
ли филю у чертовьі лапти”, «В лапти обуть (обмануть)» . Словник мови
Шевченка пояснює вислів «у дурні обуть» як «обдурити». Це однозначно і
неточно. Із змісту зрозуміло: йдеться про те, що із Хмельницького «зробили
дурня», тобто про сучасні Шевченкові трактування особи гетьмана
відповідним чином.
Не лише вражений патріотизм водив рукою великого поета під час на
писання експромту, а й розуміння того, що Б. Хмельницький прагнув
поєднатися з Московським царством на рівноправних умовах. Тому Москва
ніколи не була задоволена його діями. «Как всем известно, — заявляв Пет
ро І, — со времени первого гетмана Б. Хмельницкого, даже до Скоропадско-
го, все гетманьї явились изменниками» 52.
Чотиривірш міг бути відлунням гарячих дискусій, які велися серед ки-
рило-мефодієвських братчиків стосовно місця Б. Хмельницького в історії Ук
раїни. Відомо, що під час арешту М. Костомарова у нього було вилучено
«три тетради Истории Хмельницкого» 53. На допиті студент Г. Андрузький
про ті дебати повідомляв таке: «Шевченко не так уж нападал на ляхов, от
славянщиньї бьіл не прочь; но зато жестоко порицал Хмельницкого, что и
вьіразил в стихотворении «Великий лех». Посяду зто огорчало, он ставил
Хмельницкого вьіше всех мужей и правителей. Я разделяю зто мнение... По-
рицая Хмельницкого, Шевченко превозносил Мазепу, Посяду порицал за
кровавое достижение власти. Я тоже. Что же Костомаров? Он и да, и нет!
Находил пороки в Хмельницком и доблесть в Мазепе.-” 54, Неважко здога
датися, що Т. Шевченко докоряв Б. Хмельницькому саме за союз з Москвою,
бо протиставляв йому Мазепу, який вирішив на схилі літ звільнитися від
жорстоких обіймів московського царя.
Ще одне «нелітературне» свідчення ставлення Т. Шевченка до Б. Хмель
ницького міститься в «Щоденнику» поета. Прочитавши монографію М. Кос
томарова про гетьмана, 22 вересня 1857 р., він записав: «Прекрасная книга,
вполне изображающая зтого гениального бунтовщика. Поучительная, нази-
дательная книга! Историческая литература сильно двинулась вперед в про-
должение последнего десятилетия. Она осветила подробности, закопченньїе
дьімом фимиама, усердно кадимого перед порфирородними идолами» (V,
139). Із запису зрозуміло: 1) Т. Шевченко мав свій усталений погляд на
діяльність Б. Хмельницького ще до ознайомлення з монографією Свполне
изображающая”), 2) він вітає зародження народницького напряму в
ІББіV 0130-6247. Укр. іст. журн. 1995 , Л*> 4 109
В. ї. Яременко
історіографії, коли основним об’єктом дослідження стають маси та їх
провідники, 3) таким визначним організатором і провідником він вважає і
Б. Хмельницького (епітет «геніальний»), але натякає на його прикінцевих
політичних прорахунках (напівсаркастичне — «бунтовщик»).
Після тяжких солдатських років пекучий біль за долю України,
підсилений досвідом власних страждань, знову навертає Т. Шевченка до ху
дожнього осмислення наслідків Хмельниччини. Робиться це в цілком нова
торських поетичних формах. 18 серпня 1859 р. в Переяславі був написаний
вірш «Якби-то ти, Богдане п’яний», який, на нашу думку, є продовженням і
збагаченням традицій середньовічної сміховинної культури в поезії, бо в
ньому присутні такі елементи, як обрядововидовищність, вилучення
ієрархічності між людьми, священна пародійність, гротеск, карнавально-май
данова фамільярність 55.
Вірш за змістом і структурою складається з двох частин 56. У першій ав
тор ніби закликає Б. Хмельницького поглянути на віддалені наслідки своїх
політичних зусиль: «Якби.~тепер на Переяслав глянув!» Він підкреслює за
допомогою наголошеного прислівника «тепер», що гетьман у союзі з москов
ським царем шукав добра для України, і якби побачив наслідки цього сою
зу, вони б його приголомшили. Переяслав тут згадується і в прямому зна
ченні — як колишнє княже і полкове місто, і в символічному — як місце
укладання угоди з Москвою.
Джерела зафіксували певну схильність Б. Хмельницького до вживання
хмільних трунків 5Г. Іноді він навіть використовував цю свою ваду в дипло
матичній грі з Польщею й Московією 58. Але треба пам’ятати, що в Шевчен-
ковій мові прикметник «п’яний» полісемантичний, часто вживається в образ
ному значенні. У вірші означення «п’яний» стосовно Б. Хмельницького може
мати такий семантичний ряд: «нерозумний», «задурманений», «нерозсудли
вий», «недомудр» (у «Невольнику» — «Про Богдана кедомудра»), «такий, що
втратив голову». Адже п’яному немає потреби знову впиватися, та ще й
«здорово». Нагромадженням слова «п’яний» та похідних від нього автор не
тільки посилює можливий розпач гетьмана, а й показує, що його
довірливість у стосунках з Москвою переходила межі «розумної достат
ності».
У другій частині вірша прочитується засудження (на цей раз автора) вже
засудженого гетьманом, а почасти і його самого. Це своєрідний художній
засіб, який можна назвати запереченням заперечення або подвійним запере
ченням і який у логіці та діалектиці веде до утвердження нової якості.
Своєрідним засобом подолання попередньої якості, який водночас містить
елемент внутрішнього зв’язку з ним є вислів «Амінь тобі, великий муже!»
Багатогранність подання особи Б. Хмельницького органічно пов’язана із
ствердженням альтернативності історичного розвитку. Воно досягається на
громадженням дієслів майбутнього неозначеного часу, а особливо словоспо
лученням «Якби-то», що вживається в обох частинах твору.
Використаний автором оригінальний художній засіб «купання в калюжі»
Б. Хмельницького має історичне підгрунтя. Це — козацький звичай, пов’яза
ний з виборами старшин. Д. Яворницький, зокрема, повідомляв, що після ви
борів на Січі Кошового старі козаки по черзі підходили до нього і сипали
на голову пісок чи мазали болотом на знак того, щоб не зазнався 59. Подібні
церемоніальні застороги в тій чи іншій формі збереглися і під час виборів
гетьмана в громадському побуті українців. Битий долею Т. Шевченко, тор
каючись проблеми вибору, умовно повторив традицію.
Прикметно, що останнім Шевченковим твором, де згадується гетьман
Б. Хмельницький, була поезія «Осія Глава IV Подражаниє». В ній, зокрема,
читаємо: «Мій любий краю неповинний! За що тебе Господь кара, Карає
тяжко? За Богдана, Та за скаженого Петра...» (1, 268). Біблійний пророк VIII
ст. до н.е. Осія попереджав про близький крах своєї держави — Ізраїлю.
Т. Шевченко вже переймався долею України як етносу (”не стане знаку на
землі.»”). І він, щоб викликати своєрідний «больовий ефект» у сучасників, оз-
110 155/9 0130-5247. Укр. Іст. жури. 1995, М> 4
Відображення, діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Шевченка
начив іменем Б. Хмельницького просту історичну аксіому: народ, що втра
тив свою державність, з часом втрачає і свою національну ідентичність.
Аналіз творів Т. Шевченка показує, що висвітлення ним особи і
діяльності гетьмана Б. Хмельницького мало не чуттєво-спонтанний, а спо
нукальний характер і зумовлювалося особливостями його історичного
світогляду. Щоб зрозуміти політичний стан України та його причини,
Т. Шевченко звертався до історичних джерел, тобто намагався пояснити
ближче в часі віддаленішим. Це цілковито узгоджувалося з принципами
історичної науки. Саме такий підхід М. Блок називав «ідолом племені
істориків», «ідолом джерел» або «манією походження», попереджаючи про
небезпеку контамінації понять «джерела» і «причини» 60. Т. Шевченко не
плутав цих понять, багато розмірковуючи над альтернативністю в історії. У
відображенні ним подій Хмельниччини простежуються два взаємопов’язані
діалектичні принципи, властиві історичним дослідженням: зрозуміти
нинішнє за допомогою минулого і зрозуміти минуле за допомогою
нинішнього.
Принагідно можна припустити, що проблема наслідків історичних подій
цікавила Т. Шевченка ще й у зв’язку з особливостями художнього розкрит
тя минулого. Адже «підсумкові» історичні сюжети, як ніякі інші, давали
змогу стисло, але виразно і яскраво відтворити увесь, іноді тривалий у часі,
історичний процес. Наслідки примушували подумки повертатися до пер
шопричин. Саму ж досить абстрактну категорію наслідків або науки мину
лого швидше можна було донести за допомогою метафоричних засобів та
алегорій.
Т. Шевченко, постійно оспівуючи Гетьманщину, не міг не віддавати на
лежного заслугам Б. Хмельницького в організації української держави на
порозі нового часу. Навіть царські сатрапи це розуміли. В матеріалах III
Відділення про Т. Шевченка зазначалося, що він «возглашал о славе геть-
манского правлення». Там же застерігалося, що з його віршами «...в Мало-
россии могли посеяться и впоследствии укоренитея мьісли о мнимом бла-
женстве времен гетманщиньї, о счастье возвратить зти времена, и о возмож-
ности Украйне существовать в виде отдельного государства» 61. Водночас
Т. Шевченко оцінював діяльність Б. Хмельницького реалістично. Адже поет
був одним з тих, хто, за словами акдеміка Д. Багалія, «звернув увагу на ту
поважну причину українського занепаду, що залежала вже не од Москви й
Польщі, а од самої України, або краще сказати — од її гетьманів, од верхніх
станів її суспільства» .
Т. Шеченко закидав Б. Хмельницькому нерозуміння природи московсь
кого самодержавства. Квапливий і тісний союз з московським царем, укла
дений за ініціативою гетьмана, він вважав великим політичним прорахун
ком, помилкою. Вона, зрештою, призвела не лише до інкорпорації Гетьман
щини в імперський організм, а й до посилення процесу загрозливого розчи
нення в ньому українського етносу. Чи міг гетьман передбачити такий роз
виток? На це риторичне запитання не може бути однозначної відповіді, але
тенденції вже тоді були помітними. Наприклад, історик А. Яковлів зазначав:
уже в статейному списку боярица Бутурліна була вказівка на те, що у пред
ставників Москви спостерігається тенденція повернення «прародительской
отторгнутой отчиньї, Києва» до московського царя. Цар починає іменувати
себе «Великія і Мальїя Россіи самодержцемь» і наказує виготовити нову де
ржавну печатку «з новоприбьілими титльї» 63. М. Грушевський, який
дослідив діяльність Б. Хмельницького «з таким арсеналом документальних
відомостей, як ще ніхто перед ним» (Д. Дорошенко), вважав політику геть
мана стосовно Москви за незручну» нерозважну і просто-таки мізерну м.
«Хмельницький відчув дуже скоро свою помилку», «узол, зав’язаний ним на
швидку руку, лишився нерозв’язаним» 65 — на такі висновки натрапляємо у
великого історика. Сучасний письменник та історик В. Шевчук вважає, що
під час укладення договору з Москвою гетьман допустив такі прорахунку
не визначив чіткої форми підданства, не взяв клятви від росіян на виконан
ня умов, не сам присягав, як хотів спочатку, а допустив, щоб присягав народ,
155N 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, N9 4 111
В. /. Яременко
і це морально дезорганізувало українців, пустив московське військо до
Києва “
Цілковиту рацію мав академік О. Білецький, коли констатував, що
«Шевченко захоплювався Богданом Хмельницьким як борцем за волю ук
раїнського народу, але сумував з приводу спілки його з російським цариз
мом» 67. Т. Шевченку боліло насамперед те, що зазіхання на Україну з боку
Російської імперії намагаються обгрунтувати науково, а підвалини заклада
лися ще при Хмельницькому. Маємо прецедент, коли історіософське мислен
ня митця, а не вченого генерується історичними концепціями. А це ще
один аргумент на доказ того, що проблема історіософії Т. Шевченка не є
надуманою.
У першій половині XIX ст. міжнародні зносини Б. Хмельницького були
ще мало досліджені. Протекція з боку московського царя трактувалася
істориками однозначно, як «присоединение». Можна припустити, що якби
Т. Шевченку були відомі зсі нюанси політики гетьмана стосовно Москви, це
вплинуло б на тональність сприйняття ним особи Б. Хмельницького. Проте
загальна спрямованість художнього осмислення ним подій і наслідків
Хмельниччини не змінилася б, оскільки вона спиралася на міцну концепту
альну основу.
1 Див., напр: Повне видання творів Тараса Шевченка. — Варшава; Львів, 1935. —
Т. III. — С. 265 — 337 (пояснювальні статті); С м а л ь - С т о ц ь к и й С. Т. Шевченко.
Інтерпретації. — Варшава, 1934; І в а к і н Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії до
заслання. — К., 1964.
2 Див., напр: А н т о н о в и ч В. Произведения Шевченка, содержание которьіх со-
ставляют исторические собьітия / / Чтения Исторического общества Нестора-летолисца. — Ки-
ев, 1881. — Т. II; М а р ч е н к о М. І. Історичне минуле українського народу в творчості
Т. Г. Шевченка. — К., 1957; Б а р к а В. Правда Кобзаря. — Нью-Йорк, 1961; Історичні погля
ди Т. Г. Шевченка. — К., 1964.
3 Див: Д о р о ш е н к о В. Історичні сюжети й мотиви творчості Шевченка / / Повне
вид. творів Тараса Шевченка. — Варшава; Львів, 1935. — Т. III. — С. 313 — 315; Д з и р а Я.
Творчість Шевченка і літопис Величка / / Вітчизна. — 1962. — № 5. — С. 188 — 200.
4 Ш е в ч е н к о Т а р а с . Повне зібр. творів: У 12-ти т. — К., 1991. — Т. 3. — С. 36.
Далі томи і сторінки цього видання позначаються в повідомленні арабськими цифрами.
Спогади про Тараса Шевченка. — К., 1982. — С. 154.
6 Ш е в ч е н к о Т а р а с . Повне зібр. творів: У 6-ти т. — Кп 1964. — Т. 6 — С. 144.
Далі томи цього видання позначаються в тексті римськими цифрами, а сторінки — арабськи
ми.
7 Листи до Тараса Шевченка. — К., 1993. — С. 24.
^ Ш е в ч е н к о Т а р а с . Повне зібрання творів: У 10-ти т. — Т. VII. — Кн. І. — №
8. Далі томи і номери творів цього видання будуть позначатися в тексті.
’ Д о р о ш е н к о В. Історичні сюжети й мотиви творчості Шевченка / / Повне вид.
творів Тараса Шевченка. — Варшава; Львів, 1935. — Т. 3. — С. 313.
10 Див.: Д о р о ш е н к о Д. Нарис історії України. — Львів, 1991. — С. 275.
11 Цит. за: С м о л і й В. А., С т е п а н к о в В. С. Богдан Хмельницький: Соціально-
політичний портрет. — К., 1993. — С. 466.
12 Див.: О г і є н к о І.І. Українська церква. — К., 1993. — С. 170.
13 Див: Т. Г. Шевченко: Біографія. — К., 1984. — С. 36.
14 Див: Б а н т ь і ш - К а м е н с к и й Д. Н. История Малой России от водворения
славян в сей стране до уничгожения гстманства: Репринтне видання 1903 р. — К., 1993. —
С. 217 — 218.
1 Б і л е ц ь к и й П. Нетлінні скарби. Українське мистецтво у світовому художньому
процесі — Кп 1974. — С. 98.
Див: Л у ш к у л В. Богдан Хмельницький і місце його діяльності в мистецькій спад
щині Т. Г. Шевченка / / Мистецьха спадщина Т. Г. Шевченка (матеріали, присвячені
дослідженню творчості Шев^енка-художника). — К., 1959. — Вип. 1. — С. 82.
17 Див: П о л о н с ь к а - В а с и л е н к о Н. Історія України: У 2-х т. — К., 1992. —
Т. 2. — С. 32.
Див: Булашов Георгій. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та
віруваннях. — К., 1992. — С. 165.
1 Див: М и т р о п о л и т І л а р і о н Ю г і є н к о І.). Дохристиянські вірування
українського народу. — К., 1992. — С. 126.
Див: Т о п о р к о в А. Л. Происхождение злементов застольного зтикета у славян / /
Згнические стереотипьі поведения — М., 1985. — С. 231 — 232.
21 Див: Д а н и л ю к А. Г. Українська хата. — К., 1991. — С. 48.
22 Див: Українські приказки, прислів’я і таке інше. Уклав М. Номис. — К., 1993. — С. 159.
Див: С м о л і й В. А., С т е п а н к о в В. С. Назв, праця. — С. 471.
112 155ІЇ 0130-5247. Укр. Іст. журя. 1995, N9 4
Відображення діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Шевченка
24 Див_• Б а н т и ш - К а м е н с к и й Д. Н. Указ. соч. — С. 216.
25 Див: Т. Г. Шевченко. Біографія. — С. 117 — 118.
26 История Русов или Малой России: Репринтне видання 1846 р. — К., 1991. — С. 98.
27 Див: О р л и к П и л и п . Вивід прав України / / Вивід прав України. — Львів,
1991. — С. 47.
История Русов. — С. 144.
29 Див: Б а н т и ш - К а м е н с к и й Д. Н. Указ. соч. — С. 210.
30 История Русов. — С. 98 — 99.
31 А н т о н о в и ч Д. Шевченко як маляр / / Повне вид. творів Тараса Шевченка. —
Варшава; Львів, 1937. — Т. XII. — С. 152.
32 Звертаємо увагу, що репродукування картини в численних альбомах без письмового
підтексту є прикрою помилкою, бо значно зменшує можливість П прочитання та трактування,
порушує жанрову форму
33 Цит. за: С м о л і й В. А., С т е п а н к о в В. С. Назв, праця. — С. 455.
34 Див: П р і ц а к О. Ще раз про союз Богдана Хмельницького з Туреччиною / / Укр.
археогр. щорічник. — К„ 1993. — Вип. 2. — С. 189.
Н а в р о ц ь к и й Б. «Гайдамаки» Тараса Шевченка: Джерела. Стиль, Композиція.
— К 1928. — С. 119.
Тричленність і тривімірність, характерна для творчості Шевченка, є історіософічною оз
накою, бо лише в хронографічному вимірі — від минулого через сучасне до майбутнього — є
сенс вивчення історії як науки.
3 Ф е н е н к о М. В. Топоніміка України в творчості Тараса Шевченка. — К., 1965. —
С . 34
Див: Т. Г. Шевченко: Біографія. — С. 75.
39 М а к с и м о в и ч М. О. Сказание о Колиивщине / / Киев явился градом великими
Вибрані українознавчі твори. — К., 1994. — С. 248.
Цит. за: Ж у р. П. Літо перше: 3 хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. — К.,
1979 — С. 35.
1 Л и п и н с ь к и й В. Україна на перелому, 1657 — 1659: Замітки до історії ук
раїнського державного будівництва в XVII ст. / / Укр. іст. жури. — 1992. — № 2. — С. 147.
2 Українські замовляння. — К., 1993. — С. 247.
43 Див: Б і л е ц ь к и й О. І. Ідейно-художнє значення поеми «Великий льох» / / VII
наукова шевченківська конференція: Тези доповідей. — К., 1958. — С. 9 — 10.
С м о л і й В. А., С т е п а н к о в В. С. Богдан Хмельницький: Хроніка життя та
діяльності. — К., 1994. — С. 176.
Див: Г р а б о в и ч Г. Між словом і схемою (У пошуках Шевченкового тексту) / /
Сучасність. — 1993. — № 11. — С. 111 — 114.
Спогади про Тараса Шевченка. — К., 1982. — С. 93.
7 Див: Б а н т и ш - К а м е н с к и й Д. Н. Указ соч. — С. 217.
48 Див: Д з и р а Я. Тарас Шевченко і погодінська «теорія» про запустіння Подніпров’я
/ / Літ, Україна. — 14 березня 1991 р. — С. 8.
9 Г р у ш е в с ь к и й М. Історія України-Руси: У 11-ти т., 12-ти кн: Репринтне видан
ня. Кп 1991. — Т. 1. — С. 552.
^ Г о г о л ь М. Вечори на хуторі біля Диканьки. — К., 1982. — С. 96 (примітка).
Див: Пословици и поговорки русского народа: Из сборника В. И. Даля. — М., 1987. —
С. 136 464.
2 Цит. за: Я к о в л і в А. Українсько-московські договори в XVII —- XVIII віках / / Укр.
іст. журн. 1993. — № 7, 8. — С. 127.
3 Кирило-Мефодієвське товариство: У 3-х т. — К., 1990. — Т. 1. — С. 333.
4 Кирило-Мефодієвське товариство. — К., 1990. — Т. 2. — С. 504.
33 Див: Б а х т и н М. М. Литсратурно-критические статьи. — М., 1986. — С. 294 — 339.
6 Див: Ш е в ч е н к о Т а р а с . Більша книжка: Автографи поезій Шевченка 1847 —
1860 Ш). — К„ 1989. — С. 242.
Див: К о с т о м а р о в М. Галерея портретів: Біограф, нариси. — К., 1993. — С. 150;
С м о л і й В. А., С т е п а н к о в В. С. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний пор-
трет.^— С. 273.
Див: К о с т о м а р о в Н. И. Собр. соч: Исторические монографии и сочинения. —
СПб., 1904. — Кн. 4. — Т. 10. — С. 259, 262, 264; С о л о в ь е в С. М. Сочинения. — Кн. V:
История России с древнейших времен. — М., 1990. — Т. 9 — 10. — С. 522 — 524, 532.
9 Див: Я в о р н и ц ь к и й Д. Історія запорізьких козаків: У 3-х т. — К., 1990. —
Т. І. — С. 134.
Б л о к М. Апология истории. — М., 1973. — С. 20.
Кирило-Мефодієвське товариство: У 3-х т. — Т. 2. — С. 329.
2 Б а г а л і й Д. І. Шевченко і Кирило-Мефодієвці: Історико-літературна розвідка. —
Харків, 1925. — С. 19 — 20.
3 Я к о в л і в А. Назв, стаття. — С. 127.
Цит. за: Д о р о ш е н к о Д. Назв, праця. — Т. II. — С. 280.
^ Г р у ш е в с ь к и й М. 250 літ / / Вивід прав Україні. — Львів, 1991. — С. 87.
Ш е в ч у к В. Богдан Хмельницький — фундатор козацької держави / / Розбудова
дери^ви. — 1993 — № 9. — С. 38.
Б і л е ц ь к и й О. Завдання і перспективи вивчення Шевченка / / Зібр. праць у п'яти
томах. — К„ 1965. — Т. 2. — С. 308.
/ББ/У 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, 4 113
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213916 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T19:02:05Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Яременко, В.I. 2026-02-19T09:10:28Z 1995 Історіософські аспекти відображення діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Г. Шевченка / В.I. Яременко // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 100–113. — Бібліогр.: 67 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213916 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення Історіософські аспекти відображення діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Г. Шевченка Историософские аспекты отображения деятельности Б. Хмельницкого в творчестве Т. Г. Шевченко Article published earlier |
| spellingShingle | Історіософські аспекти відображення діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Г. Шевченка Яременко, В.I. Повідомлення |
| title | Історіософські аспекти відображення діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Г. Шевченка |
| title_alt | Историософские аспекты отображения деятельности Б. Хмельницкого в творчестве Т. Г. Шевченко |
| title_full | Історіософські аспекти відображення діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Г. Шевченка |
| title_fullStr | Історіософські аспекти відображення діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Г. Шевченка |
| title_full_unstemmed | Історіософські аспекти відображення діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Г. Шевченка |
| title_short | Історіософські аспекти відображення діяльності Б. Хмельницького у творчості Т. Г. Шевченка |
| title_sort | історіософські аспекти відображення діяльності б. хмельницького у творчості т. г. шевченка |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213916 |
| work_keys_str_mv | AT âremenkovi ístoríosofsʹkíaspektivídobražennâdíâlʹnostíbhmelʹnicʹkogoutvorčostítgševčenka AT âremenkovi istoriosofskieaspektyotobraženiâdeâtelʹnostibhmelʹnickogovtvorčestvetgševčenko |