Австрія в східноєвропейській політиці 1654 p.
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1995 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213917 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Австрія в східноєвропейській політиці 1654 p. / Я.О. Фeдоpук // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 114–120. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860273804293439488 |
|---|---|
| author | Фeдоpук, Я.О. |
| author_facet | Фeдоpук, Я.О. |
| citation_txt | Австрія в східноєвропейській політиці 1654 p. / Я.О. Фeдоpук // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 114–120. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-21T12:15:48Z |
| format | Article |
| fulltext |
Я. О. Федорук
Я . О. Федорук (Львів)
Австрія в східноєвропейській політиці 1654 р.
Історія зв’язків Габсбурзької монархії з країнами Східної Європи у 1654 р.
достеменно не вивчена ні українськими, ні російськими, ні польськими
дослідниками. Посередницька роль Фердінанда III у відносинах між Поль
щею і Москвою, його участь у підписанні Віленського миру 1654 р., дипло
матичний тиск на Швецію під час вторгнення Карла X в Польщу і заходи
по утворенню антипротестантської коаліції католицьких держав — вся ця
діяльність австрійського двору у час, який поставив Європу в умови поділу
на два антагоністичні табори, затінило впливи габсбурзької політики на ук-
раїнсько-польсько-московські відносини після переходу Богдана Хмельниць
кого під зверхність Олексія Михайловича.
І
Однією з важливих справ, котра втягувала Австрію в конфлікти у
Східній Європі 1654 рп була позиція Семигороду і претензії Юрія II Ракоція
на зміцнення трансільванських впливів у Речі Посполитій. Австрійсько-
трансільванське суперництво й їх інтереси у регіоні викликали тертя у
відносинах між Габсбурзькою монархією і Трансільванією. Заходи семиго-
родського князя з метою отримання польської корони нагнітали цю ворожу
атмосферу між обома правителями. Зверхність Османської Порти над Ра-
коціями зовсім не перешкоджала такому напруженню, котре існувало в
руслі традиційної антитурецької політики Фердінанда III. Звичайно, перева
га Австрії над військовими силами Трансільванії викликала стурбованість
семигородського уряду: «_ Угорський (князь) має великий страх від цісаря
для міст, що взяли перед цим». Через це для Ракоція було дуже важливо
зберегти мир з австрійським домом.
Не виключено, однак, що Фердінанд III хотів інспірувати війну і спрово
кувати вторгнення в Трансільванію, залучивши до цього якихось ворогів се-
мигородської політики. Військо Запорозьке могло найкраще підходити для
цього з огляду не тільки на події придунайської політики козаків 1650 —
1653 рр., але також і на ворожу до України позицію Ю. Ракоція у кампанії
1653 р.
Молдавія і Волощина перебували на початку 1654 р. у великій невизна
ченості, передбачаючи дальший розвиток своєї війни з козаками і татарами.
Це пов’язувалося з особою старого господаря В. Лупула, котрий після війни
1653 р. опинився у татарського хана. В Туреччині також знали про те, що
він не припинить боротьбу за молдавський престол і придунайські країни
не можуть бути спокійними у цьому відношенні4. Тоді Лупул дійсно розгор
нув активну діяльність, щоб Б. Хмельницький та Іслам-Гірей виставили свої
війська проти молдавського господаря С. Георгіци. Така політика показує
високі дипломатичні здібності В. Лупула. Адже він проводив її в умовах
погіршення українсько-татарських відносин і формування польсько-кримсь
кого союзу.
Зацікавлення козаків Молдавією у Стамбулі також пов’язували із
Т. Хмельницьким і Розандою, донькою Лупула5.
В інтересах Австрії було підтримати війну на Балканах, і про це знали
в Порті з молдавських та волоських донесень. Фердінанд III для цього ви
користав М. Петрашкевича, родича волоського господаря. Цей претендент на
один із престолів придунайських країн був при австрійському дворі з моло
дих років і служив там стольником6, а на початку 1654 р. він перебував у
Чигирині і здійснював різні дипломатичні заходи проти С. Георгіци. Про це
було відомо султанові. Австрійський резидент у Царгороді О. Ренігер до
повідав у Відень: «Агенти з Молдавії і Волощини говорили Панайоті, що
Петрашко, який при дворі в. ц. м-ту служив стольником, знаходиться у ко
заків, і був від цісаря відправлений туди з тою метою, щоб козаків підбурив
і очолив проти них...»8.
114 /55М 0130-5247. Укр. Іст. жури. 1995, № 4
Австрія в східноєвропейській політиці 1654 р.
В іншому повідомленні від 6 лютого 1654 р. також від молдавських
вістунів, .йдеться про якихось австрійських людей, котрі приїхали до
Б. Хмельницького, щоб підбурити його проти семигородського князя і поль
ського короля. Про це писав С. Георгіца до трансільванського полковника
Я. Кемені: «Прибув наш чоловік, котрий був біля Хмельницького, і правдиво
повідомив, що до Хмельницького прийшли люди німецького цісаря, що сам
бачив, і їхні розмови, які вони вели, чув. Він повідомляє, що німецький цісар
прагнув, щоб козаки з татарами об'єднали військо проти Трансільванії і
вторглися б у Польщу. І якщо Трансільванія надасть допомогу Польщі, тоді
піднімуться німці і завоюють королівство найяснішого князя. Але не маємо
поняття, яким чином ці люди змогли пробратися до Хмельницького»9.
В молдавських джерелах дійсно є свідчення, що після Переяславської ра
ди у січні 1654 р. козацький гетьман разом з московськими військами хотів
іти походом на Молдавію, Волощину і Семигород, однак пізніше змінив
план, щоб спочатку закінчити війну з польським королем10. В контексті на
веденої реляції С. Георгіци до Я. Кемені виникає запитання, чи міг Хмель
ницький розраховувати на підтримку Австрії, порушуючи своєю диверсією
в придунайських країнах політичну рівновагу цього регіону?
Тут виникає кілька проблем. У першу чергу, неясно: події, описані у цій
реляції, відбувалися до чи після приєднання України до Московської держа
ви. Якщо «люди німецького цісаря» мали аудієнцію у гетьмана по дорозі
з-під Жванця до Переяслава, тоді, частково, можна пояснити не-
проінформованість московської делегації В. Бутурліна з приводу цієї місії.
На користь такої думки може служити той факт, що молдавський воєвода
нічого не говорив Я. Кемені про головну подію 1654 р., а саме про підданство
гетьмана цареві. Про це С. Георгіца, наприклад, писав до Яна Казимира та
С. Потоцького у листах від 14 і 25 лютого11. Крім того, впадає у вічі дивне
формулювання потреб австрійського імператора: об’єднати татарське військо
з козацьким проти Трансільванії, але напад зробити на Польщу. А якби Ра-
коцій рушив зі своїми військами проти козаків, то німецький цісар обіцяє
зробити диверсію зі свого боку в семигородські володіння. Тут або щось явно
переплутано молдавськими вістунами, або за цими словами приховується
якась дипломатична гра Фердінанда III. Про його наміри напасти на во
лодіння Ю. Ракоція говорив семигородський посол у Стамбулі, не виключе
но, що також на підставі відомостей молдавських інформаторів: М. Петраш-
кевич, доповідав С. Ренігер про розмову семигородця з турками, був
відправлений до козаків Фердінандом III, «... щоб вони атакували Семигород
по цей бік, а в. ціс. м-т міг звідти це підтримати війною...»1. Треба зауважи
ти, що подібні звістки не були одиничними. Те саме зустрічаємо і у звіті
С. Іванова, посла царгородського патріарха до Москви: «Треба сподіватися
того, що в (австрійського) цісаря з угорським (князем) буде війна на довгий
час, тому що цісар давно шукав того, щоб йому з угорським (князем) почати
війну»13. Але Фердінанд III, звичайно, не потребував такого приводу для
вторгнення в Семигород, щоб шукати його в українсько-трансільванських
непорозуміннях у Польщі. І, з другого боку, не в інтересах Габсбурзької
імперії було підтримувати політичну нестабільність у сусідньому Польсько
му королівстві, провокуючи Військо Запорозьке на нові кампанії.
Наступна справа, котра стосується цього листа С. Георгіци до Я. Кемені
і пов’язана з урядовою кризою Речі Посполитої на початку 1654 р., могла б
випливати з того, що імператор, імовірно, шукав у козаків підтримку про-
габебурзької партії в польському суспільстві. Писар київського митрополита
Сильвестра Косова О. Филонов говорив про неї у Києві московським послам:
«... Вся корона польська вибирає собі іншого короля у Варшаві: одні хочуть
королівського брата Кароля, інші — угорського Ракоція, а інші хочуть
піддатися цісареві^»14. Але майбутні події під час польсько-шведської війни
показали дуже виразно, що австрійський імператор не зазіхав на польський
престол. Через це гіпотезу про якісь заплутані політичні комбінації
Фердінанда III задля того, щоб отримати корону сусіднього королівства у
1654 потрібно одразу відкинути. Не беручи до уваги також різні інші не-
І 5 М 0130-5247. Укр. іст. ж ури 1995, N9 4 115
Я. О. Федорук
певні міркування, можна зробити висновок, що Австрія була зацікавлена у
тому, щоб Б. Хмельницький розпочав ще одну війну з придунайськими
країнами. Окрім безпосередньої користі, котру Габсбургам принесло б по
слаблення Ракоція, така позиція була на руку й польській політиці. Тому
цілком правомірно думати, що ці справи вирішувалися також на користь
Яна Казимира, але, напевно, без порозуміння з ним- На такому грунті виз
началися спільні риси австрійської та польської політики у міжнародних
відносинах стосовно українських земель. Витрачаючи військову силу на
Молдавію та Семигород, козаки мусили б послабити свою активність проти
Польщі.
Найімовірніше, що ніякої спеціальної посольської місії від Фердінанда III
до Б. Хмельницького, як, наприклад, на початку 1657 рп у 1653 — 1654 рр.
не було. Але через Петрашкевича імператор висловив козакам свої погляди
на проблему придунайської політики. Власне, розмови, які чув молдавський
вістун від «людей німецького цісаря», і про що він інформував свого госпо
даря, мали б стосуватися цього претендента, котрий, виходить, привіз якісь
доручення Габсбургів. Здається, що придунайські плани Богдана Хмель
ницького після Переяславської ради, що так сильно налякали С. Георгіцу,
деякою мірою погоджувалися з позицією австрійського уряду. Більше того,
М. Петрашкевича не випадково відпустили саме в Чигирин, де він
сподівався знайти підтримку гетьмана. Це була прихована провокація Габ
сбургів, щоб козацькими руками розпалити новий вогонь в османських
провінціях на Дунаї. Самі правителі придунайських країн, як було видно з
повідомлення Панайоті для С. Ренігера у Стамбулі, знали про діяльність
Фердінанда III у розв’язанні нової війни. Австрійський резидент, однак, це
всіляко спростовував перед турецьким диваном. Так, наприклад, С. Ренігер
говорив Зульдфікар-азі, товмачеві при стамбульському дворі, що М. Петраш-
кевич був відпущений з Відня ще два роки тому і, мовляв, не міг отримати
від Фердінанда III ніяких доручень15. Австрійці також шукали впливу у цій
справі на султана Магомеда IV через того ж Панайоті, їхнього агента. Як
би там не було, але в інструкції ссмигородському послові до Польщі
Г. Гілляні від лютого 1654 р. говорилося, що М. Петрашкевич прибув до ко
заків не так давно.~»17. Це досить розпливчасто, щоб робити якісь катего
ричні висновки, але, принаймні, поряд з вищенаведеною реляцією С. Ге-
оргіци до Я. Кемені, дає змогу датувати приїзд молдавського претендента до
українського гетьмана кінцем 1653 або початком 1654 р.18.
Зі смертю у квітні М. Басараби, волоського господаря, і обранням на
його місце К. Щербана, більш прихильного до Хмельницького, на Волощину
можна було розраховувати як на можливого союзника в усій молдавській
кампанії. Один семигородець говорив С. Ренігеру у Стамбулі про якесь по
розуміння між новим волоським воєводою і М. Петрашкевичем, а також про
те, що останній вже має намір посягнути на Семигород19. Сам К. Щербан
листувався з молдавським претендентом20. Ще якісь плани Б. Хмельницький
мав у жовтні: посадити М. Петрашкевича на молдавське господарство
замість С. Георгіци, а старого В. Лупула — в Семигород21. Молдавський
воєвода перехопив листи від М. Петрашкевича до своєї матері з цими
відомостями22. Треба сказати, що зазначені плани були зовсім нереальними
хоча б тому, що В. Лупул тоді перебував в ув’язненні у Стамбулі, куди його
відправив татарський хан Іслам-Гірей на вимогу султана наприкінці травня
— на початку червня 1654 р.23. З другого боку, коли австрійський двір дійсно
розробляв якісь плани придунайських перспектив для свого претендента, то
цісар мав враховувати впливи на регіон не тільки Б. Хмельницького, але й
В. Лупула. Тим більше, що зв’язки останнього з імператором мали вже пе
редісторію, наприклад, від початку 1653 р., правда, тоді справа стосувалася
трансільванського князя24. С. Георгіца писав до польського гетьмана С. По-
тоцького, що ці комбінації робляться «_ за поводом Василя господаря»25, чий
син з кількома тисячами козаків і орди хотів напасти на Молдавію на день
св. Юрія руського, себто на 3 або 4 травня за н. с.26. До цього слід додати
плани у червні одруження М. Петрашкевича спочатку з Розандою Лу-
116 155/9 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, 4
Австрія в східноєвропейській політиці 1654 р.
пулівною. вдовою Т. Хмельницького27, а восени — вже з донькою Б. Хмель
ницького .
Отже, є підстави стверджувати, що до розроблення планів молдавської
війни на початку 1654 р. була залучена політика багатьох європейських
країн. А оскільки австрійський двір доводив перед султаном свою непри
четність до цього, можна зробити висновок, що Фердінанд III не намагався
вплинути на татарського хана, а залишав зв’язки з ханом Іслам-Гіреєм на
розгляд української дипломатії.
Після Переяславської ради і для Москви, і для Польщі Австрія могла
залишатися потенційним союзником, за що й почалася політична боротьба.
Від Олексія Михайловича було направлене посольство І. Баклановського з
оголошенням причин, котрі спонукали царя розв’язати війну проти Яна Ка-
зимира29. Коронний уряд через своїх агентів був проінформований про цю
місію вже тоді, коли І. Баклановський вирушив з Москви. До нашого часу
дійшла інструкція польському послові до Австрії, котра передає багато важ
ливих моментів, пов’язаних з механізмом протидії польської дипломатії мо
сковській30. Інструкція не має дати і не називає імені особи, для якої готу
вався цей документ. На заголовку архівної справи рукопис титулується як
уривок якогось дипломатичного акту Польської держави до римського
імператора про політичні справи з Москвою і татарами. Але зі змісту чітко
видно, що це посольська інструкція, яка писалася у час між захопленням
російськими військами Полоцька і завершенням роботи польського сейму,
що почався 9 червня, тобто, між 9 і 22 липня (н. с.) 1654 рЛ Тут варто на
вести найголовніші справи польсько-московських відносин в інтерпретації
Яна Казимира: «Через нещастя і велике розорення нашого королівства і,
крім того, крайню небезпеку, виявилося, що сейм, котрий ми привели в
місяці лютому і в березні, ~ нічого не вирішив про організацію оборони і
оплату для війська. В силу цього інший наступний сейм ми скликали на
місяць червень, на якому добре потурбувалися і порадилися про захист від
наших ворогів, бо московське військо вже вторгнулося у наші литовські
провінції, обложило Смоленську фортецю і завоювало Полоцьк. І перед тим,
як ми закінчимо сейм, війська, які переписані згідно з постановами сеймів,
не можуть так швидко вирушити, щоб стримати ворога, який, захопивши
багато місць і оволодівши кращою частиною Литви, беззаконно вторгся у
Литву... І якщо у жовтні, як сподіваємося, наше військо об’єднається з тата
рами і буде наступати на провінції, які піддалися ворожому вторгненню, то
вважаємо, що ворог змушений буде повернутися до свого захисту».
[Посол] скаже потім святому цісарському маєстатові, що дотепер від ко
заків, які, здасться, хочуть лише боронитися у своїх місцях, ніщо не було
порушено32. ... Також він розкаже після цього про пригнічений стан нашої
Корони [».], щоб цісарський маєстат міг зрозуміти хід справ у нашому ко
ролівстві проти таких могутніх ворогів.
І поскільки нам відомо, що цар Московії відправив своїх послів до
цісарського маєстату, щоб представити причини, ніби він правом...33 оголосив
нам війну, а понад це, — щоб просити цісарський маєстат не дати нам до
помогу проти Москви. Не^ай посол добивається нашим іменем від
цісарського маєстату, щоб після того, як прийдуть34 [повірені], а [московсь
кий посол] принесе якісь причини цього маніфесту своєї нещирої і безпечної
дружби, так себе з ними хотів би поставити перед цісарським маєстатом,
щоб вони помітили цісарському маєстатові, що ця нещирість московитів є
неприємною35, а ця безправна війна щоб була осуджена цісарським
маєстатом. І нарешті, щоб вони сформували таку опінію, що цісарський
маєстат задля спільної користі не залишив нас проти них без допомоги,
поскільки небезпека нашого королівства досягне провінцій цісарського
маєстату, сусідів нашої Корони, якби нічого нам не змогло вийти на благо.
А [у випадку допомоги] це не послабить провінції цісарського маєстату, як
рівно ж — і німецькі.
[~] Буде старатися [посол], щоб це подати також від нашого імені з кня
зем Аузбергом, порадам якого, як ми зрозуміли, цісарський маєстат віддає
/5 5 Н 0130-5247. Укр. іст. жури. 1995, № 4 117
Я. О. Федорук
багато належного. Якщо [посол] зрозуміє, що це буде підтримано36 іншими
міністрами цісарського маєстату, то він мав би слідувати згідно з нашим ба
жанням і порадами цього ж [Аузберга]”. Потім іде пояснення тих причин,
якими нібито московські посли мали виправдовувати у Відні своє вторгнен
ня у Польщу. Янові Казимирові про ці причини було відомо з листів
Олексія Михайловича, писаних до князя Курляндії та електора Бранден
бурга: перша — про відому справу з польськими помилками в царських ти
тулах, друга — про конспірації поляків з татарами проти Московської де
ржави37.
Як видно з цього офіційного повідомлення уряду Речі Посполитої до
Фердінанда III про початок московської війни з Польщею, московський по
сол мав добиватися нейтралітету від імператора36, і Олексій Михайлович міг
передбачати збройну допомогу Австрії для коронного війська Яна Казимира.
Є також згадка, що І. Баклановський повинен був розвідати у Відні, чи по
зиція Франції не є ворожою до Росії39. З іншого боку, король плекав великі
надії, що цісар відправить армію на захист Речі Посполитої. Посол мав по
казати вигоди з усієї справи для інтересів австрійської політики — прийом,
котрий дуже часто використовувався у польській дипломатії.
Про таке перше у 1654 р. посольство короля до Фердінанда III згадує су
часний хроніст Й. Шлєдер у «Театрі Європи»: «Тим часом, про це (про мо
сковського посла — Я. Ф.) теперішньому цісареві був виконаний комунікат
польським послом, який незабаром після цього був відправлений з великим
поспіхом на вимогу його короля»40.
Інше свідчення маємо від московського розвідника І. Єлагіна, направле
ного в Микулинську волость. 14 (24) липня 1654 р. він розповідав, що зустрів
якогось старця, і той йому говорив про цілу низку послів Яна Казимира: «А
як він, старець, був нині в Любавичах в маєтності Статкеєвича, то йому
урядник Хмусович говорив: король польський писав до цісаря [римського], і
до датського, і до англійського, і до французького королів, і до турецького
царя, що государ цар і великий князь Олексій Михайлович (тит.) іде на ньо
го, короля, і щоб вони йому дали допомогу...»41.
На особливу увагу заслуговують відомості про спроби поляків шукати
впливу на імператора серед його найближчого оточення в австрійському
уряді (при цьому, звичайно, доводилося посипати золотими монетами). Зга
даний, наприклад, граф Й.-В. фон Аузберг був першим австрійським
міністром і брав участь у багатьох дипломатичних акціях Габсбургів протя
гом правління Фердінанда III та Леопольда І42. Він був присутній на прий
омах іноземних послів у Відні, зокрема московського43. Виходить, що Аузіберг
відігравав чималу роль у здійсненні східноєвропейської політики Австрії,
зокрема тієї, що стосувалася австрійсько-московських відносин. Під цим ку
том зору стає зрозумілим, чому дипломатія Яна Казимира апелювала саме
до згаданого міністра, шукаючи свої інтереси у зв’язках австрійського двору
з Олексієм Михайловичем. Іншою фігурою, на яку могли розраховувати по
ляки, був представник польського шляхетського роду Лещинських у
віденському дворі44.
Але всі ці зусилля були марними. Німецький цісар, хоч і співчував
польській справі, але реально нічого не робив, щоб рятувати Річ Посполиту
від її ворогів. Імператор повідомив І. Баклановському, що міг би взяти на
себе функції посередника для укладення миру між Москвою та Польщею і
був готовий вислати послів до Олексія Михайловича45.
З іншого боку, від Фердінанда III до Варшави наприкінці липня прибула
окрема місія, котра, між іншим, привезла звістку про смерть наслідника пре
столу Фердінанда IV46. В результаті такого вияву прихильності Габсбургів
з’явилася інструкція, ймовірно після повернення вищезгаданого
Й. Шлєдером гінця, для ще одного посла до Австрії О. Денгофа від 29 сер
пня 1654 рп в якій Ян Казимир повідомляв про хід укладання польсько-та
тарського союзу і про готовність нового хана після смерті Іслам-Гірея укла
сти лігу з Польською державою47. Проте головним завданням для короля
було добитися військової допомоги від цісаря. Ще восени 1654 р. у польсько-
118 І5 3 И 0130-3247. Укр. іст. жури. 1995, № 4
Австрія в східноєвропейській політиці 1654 р.
му суспільстві сподівалися на це44. О. Денгоф прибув до Відня 2 листопада
і застав ще там І. Баклановського, який тільки 9 числа мав останню
аудієнцію у цісаря і наступного дня був відпущений до Москви49. Його
спеціально затримали до приїзду польського посла50.
Татарський хан також восени відправив до Фердінанда ПІ своїх послів
з повідомленням про укладання ліги з Яном Казимиром і закликом
підтримати антимосковську політику: Якщо від короля прибуде до вас
посол із жаданням війська і допомоги, то допоможіть йому, давши військо»51.
Отже, з розвитку польсько-австрійських відносин видно, що Ян Казимир
покладав надії на підтримку своєї політики урядом Фердінанда III, викори
стовуючи при цьому впливових осіб при дворі Габсбургів. Крім того, Поль
ща не тільки сподівалася на дипломатичну підтримку Австрії, але й на
військову допомогу у московській війні 1654 р.
1 Із спеціальних праць можу згадати лише статтю 3. Вуйціка: \У о .і с і к X. Зіозипкі
роїзко — аиаігіаскіе іу сіги^іе] роїошіе XVII Фіеки / / 31а$кі кшагіаіпік Ьізіогусгпу. ЗоЬоіка. —
1983. — К. XXXVIII. № 1. — 5. 487 — 503. — Але у ній історик нічого не говорить про відносини
Фердінанда III 1 Яна Казимира у 1654 р. Дещо с у розвідках Л. В. Заборовського: Заборовський
Л. В. Начало русско-польской войньї и дипломатические контакти Р оссии с Австрией, Бран-
денбургией и другими европейскими державами (конец 1653 — январь 1655 гг./ / / Исследова-
ния по славяно-германским отношениям. — М., 1971. — С. 301 — 321; Він же. Канун и начало
русско-польской войни и позиция государств Юго-Восточной Европи / / Карпато-Дунайские
земли в средние века. — Кишинев, 1975. — С. 248 — 264. У праці Л. Є. Семенової зачіпаються
лише проблеми 80-х рр. XVII ст: Семенова Л. Е. Валахия и Габсбурги XVII в. / / Юго-Восточ-
ная Европа в зпоху феодализма. — Кишинев, 1973. — С. 186 — 190.
2 Акти, относящиеся к истории Южной и Западной России. — СПб., 1875. — Т. VIII. —
С. 377 (Грек І. Остафів до І. Милославського, 6 (16) березня 1654 р.) (далі — АЮЗР).
3 Жерела до історії України-Руси. — Львів, 1911. — Т. XII. — Док. 342. (Ракоцій до Фор-
гача, 15 лютого 1654 р.) (далі — Жерела).
4 Там же. — Док. 327 (С. Ренігер передає відомість для Фердінанда III від Гасан-аги, 10
грудня 1653 р., Царгород).
3 Там же.
* Там же. — Док. 389.
7 Товмач на султанському дворі, агент Фердінанда III.
* Жерела. — Т. XII. — Док. 336 (27 січня 1654 р., Царгород).
9 Там же. — Док. 339: «15 (молдавський посол) Нос азаегії, чиосі Саезаг Сегтапогит іаіа
!е£а1іопе Нос а&аІ, и! Совасі сиш Тагіагіа сопіга Тгапзуїуапоз агша саріапі е! іп Роїопіат
іггшпрап!».
, 0 Г р у ш е в с ь к и й М. Історія України-Руси. — К„ 1931. — Т. IX. — Ч. II. — С. 773,
прим. 1.
Головний архів давніх актів у Варшаві, ф. Архів коронний варшавський, відділ Молдав
ський і Волоський, карт. 43, спр. 27, 28 (далі ГАДА); Жерела. — Т. XII, док. 340, 344. У
новішому румунському виданні І. Корфуса джерела, видані М. Кордубою, фактично, продуб
льовані* С о г Г и 8 І. Цосишепіе ргіуііоаге Іа ізіогіа Кошапеі сиіеве йіп агсНіуеІе (Зесоїиі аі XVII
— Іеа). — Висигеаіі, 1983. — Е>ок. 141, 142.
Жерела. — Т. XII, док. 393 (С. Ренігер до Фердінанда III, 5 липня 1654 р., Царгород).
3 Російський державний архів давніх актів у Москві, ф. 52: Сношения России с Грецией,
оп. 1. — Стовпці 1654 р., спр. 14, арк. 9 (далі — РДАДА).
! АЮЗР. — СПб., 1878. — Т. X. — С. 259 (розмова відбулася 19 (29) січня 1654 р.).
3 Жерела. — Т. XII, док. 394.
* Там же, док. 336.
7 Там же, док. 341.
У Л. В. Заборовського див. помилкову згадку про спроби австрійців використати
М Петрашкевича у придунайській політиці восени 1652 — на початку 1653 рри Заборовский
Л. В Канун и начало русско-польской войни_ — С. 260, прим. 23.
Жерела. — Т. XII, док. 389 (С. Ренігер з Царгород а, 25 червня 1654 р.)
" Г р у ш е в с ь к и й м. Назв. гір. — Т. IX. — Ч. II. — С. 923.
Жерела. — Т. XII, док. 403 (С. Георгіца до С. Потоцького, 2 жовтня 1654 р.).
Там же.
Центральна наукова бібліотека НАН України ім. В. Вернадського інститут рукопису. —
Од. зб. 11, 15425 — 15487, арк. 42 (статейний список Хатунського і Фом»на, російських послів
у Кр^м. Відомість від 28 травня (7 червня) 1654 р.).
З а б о р о в с к и й Л. В. Канун и начало русско-польской войньї... — С. 250.
Жерела. — Т. XII, док. 366 (С. Георгіца до С. Потоцького, 9 квітня 1654 р.); СогГиз І. Ор.
сії. — Е>ок. 152.
Жерела. — Т. XII, док. 370 (С. Георгіца до С. Потоцького, 24 квітня 1654 р.); Согїиз І.
Ор. оЦ. — Цок. 156.
Там же, док. 389.
/Л\У/У 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, N° 4 119
Я. О. Федорук
23 Там же, док. 403. У недавніх дослідженнях Я. Дашкевич висловив сумнів щодо планів
одруження М. Петрашкевича з Розандою — С. РенІгер, не маючи правдивої інформації, пере
дав Фердінандові III неправильну реляцію: замість Розанди нареченою мала бути донька
Б. Хмельницького. Але одне другому не суперечить, бо плани гетьмана одружити М. Петраш
кевича зі своєю донькою або з молодшою Лупулівною в часовому проміжку розходяться май
же у півроку: Д а ш к е в и ч Я. Клан Хмельницького: легенда чи дійсність? / / Україна в
минулому. — Київ-Львів, 1992. — Вип. II. — С. 85, пр. 16.
й С о л о в ь е в С. М. История России с древнейших времсн. — М., 1990. — Кн. V. —
Т. X. — С. 594 — 595; П о р ш н е в Б. Ф. Франция, Английская революция и европейская
политика в середине XVII в. — М., 1970. — С. 261.
30 ГАДА у Варшаві, ф. Архів коронний варшавський. — Відділ Цісарський, карт. 25, спр.
14, арк. З —' 8.
3 Про захоплення Полоцька близько 29 червня 1654 р. ст. ст. див: С о л о в ь е в С . М.
Назв. пр. — Т. X. — С. 603; про закінчення роботи сейму — Т е ш Ь е г $ к і 5. Аппаїез 1647 —
1656 П 8сгіріогез гегиш РоІопісагиш. — Кгакб^, 1897. — Уоі. XVI. — Р. 295.
Це слово розшифроване приблизно.
33 Далі одне слово нерозбірливе.
Тут виразно третя особа множини — уепегіпі Мало б здаватися, ніби мова йде про мо
сковських послів, що випливає з попереднього речення. Але це зовсім не вписується у загаль
ний контекст. Думаю, що тут говориться про якихось повірених польського короля при
австрійському дворі, котрі мали б допомагати послові Яна Казимира своїми впливами на
імператора. Після «Уепегіпі» написано «еі$», «іп1е11і£апі», а потім «сопсіріапі». Крім цього, нижче
згадується конкретна особа одного з цих повірених. Середньовічні латинські тексти взагалі ду
же часто містять багато особових закінчень дієслів, замість означення осіб.
* «_ иі іп1е11і£ап! Саез [агеае] М [аіез] 1 [а] іі Ьапс М[о$сН]о гиш регГісІіаш уаісіе <1і5р1ісеге_»
36 Слово розшифроване за змістом.
37 Про московські посольства до курфюрста (Ф. Порошин) і до Курляндії (І. Старий) див.:
Заборовский Л. В. Начало русско-польской войньї... — С. 312.
Про це див. також у Г. Саніна: С а н и її Г. А. Огношения России и Украйни с Крьім-
ским ханством в середине XVII в. — М., 1987. — С. 38.
С г ^ п е Ь а и ш Р. РгапкгеісЬ іп 0$і — ипсі ї^огсіеигора. Иіе Ггапгозізсії-гиззізсіїеп
Ве2ІеЬип£еп уоп 1648 — 1689 / / С̂ иеІІеп ипсі Зіисіїеп гиг СезсЬісМе сіс$ ОзИісНеп Еигора. —
\Уіе$Ьлс1еп, 1968. — Всі. 2. — 8. 135 (Апшегк. 31).
'Піеаігит Еигореиш / Ве$сНг. V. 1. — С. 8сН1ес1еги$. — Ргапкїигі а т Маіп, 1685. — Т.
VII. — 8. 576. Про польського посла, котрий з’явився у Відні у листопаді, автор пише: «... посЬ
еіп апсіегег РоїпізсНег АЬ£е$апсііег...» (Там же). Мова про Олександра Дснгофа, див. нижче.
* РДАДА, ф. 210: Розрядний приказ. Стовпці Сівського столу, од. зб. 274, арк. 22.
2 2 а її п Т Репііпапсі III, ипсі Ьеороісі І. уош АУезІрЬаІізсНеп Ьк$ гиш Кагіоуісег Ргіесіеп. —
\Уіеп. 1869. — 8. 57 (СгаГ ІоЬап ЛУеікагі уоп Аиег5рег£).
3 Р г і Ь г а т А. Р. б$ 1еггеісЬі$сЬе Уегшіі1е1ип£з-Ро1іІік іш РоІпізсЬ-Киззізскеп Кгіе£е
1654 — 1660 / / АгсНіу Гіїг (Кипсіе) озІеггсісНізсЬе СезсНісНіе. — \Уіеп, 1889. — Всі. 75. — 8 .
422 - 423.
Жерела. — Т. XII, док. 345 (Вісконті до Фердінанда III, 26 лютого 1654 р.)
4 о л о в ь е в С. М. Назв. пр. — Т. X. — С. 595.
Т е ш Ь е г в к і 8. Ор. сії. — Р. 285. У Темберського цей запис поміщений під датою
між 21 І 22 липня 1654 р. Фердінанд IV помер 9 липня: Сагоіо Апсігіап К. Р. ЕросЬае НарзЬигсіо-
Аизігіасае. [_]. — 8. 1, 1730. — Р. 338.
42 Жерела. — Т. XII, док. 400.
АЮЗР. — СПб., 1889. — Т. XIV. — С. 648 (новини з Риги від польського капітана).
’ ТЬеаІгиш Еигореиш. — Т. VII. — 8. 576.
° З а б о р о в с к и й Л. В. Начало русско-польской войньі~ — С. 318. Там же деталь
ний опис цієї місії від Олексія Михайловича на основі російських документів. Австрійські ма
теріали опрацьовані у статті А. Прібрама: Р г і Ь г а т А. Р. Ор. с ії — 8. 422, також публікація
джерел в додатку. Згадку про московське посольство до Відня див: Ки<іа\у$кі >У. Нізіогіа Роїзкі
о<1 зтіегсі ДУ1асіу$Ь\уа IV ах сіо рокоіи 01іш$кіс£о... — Реіег$Ьиг£-Моїіу1е\у, 1855. — Т. І. — 8. 254.
Розповідь австрійського резидента у Польщі, датована 24 листопада 1654 р. про прийом І. Бак-
лановського: Жерела. — Т. XII, док. 407.
8 о ] 8 а 1 2. .Іагіукі кгушзкіе г стазою .їапа Кагітіегіа. — \У., 1939. — Оок. 30. У ко
ментарі упорядника документ датується 1656 р. Але це хибно, бо аналогічне прохання від
кримського хана до шведів, про котре також згадується у листі, показує, що цей документ був
писаний ще перед шведським «потопом* 1655 р. Про татарське посольство до Стокгольма у
травні 1655 р. див: Р и Г е п с І о г Г 8. Е>е геЬиз а Сагоіо Сизіауо Зуссіае ге£е £Є5іі$. —
МогішЬег£ае, 1696. — Р. 59. Л исти від хана Магомет-Гірея IV, калги Гази-Гірея і Тімур-аги до
Карла X датовані 11 листопада 1654 р: Т^гкізсНе, ТаІагізсНе ипсі РсгзізсЬе Цгкипсіеп іп
8>УЄ(1ізсНеп КеісНзагсЬіу / Vег2. ипсі ЬезсЬг. у. К. V. Хеііегзіееп. — Цррзаіа, 1945. — 8. 89 — 90. —
Е>ок. 153 — 155; С е і і е г А , Ь а т ш С. і. ОгіепІаІізсЬе ВгіеГитзсЬІ^е іп 8шес1і5с 1іеп Без і їх. —
ЗіоскЬоІт, 1944. — 8. 24, 25, 36. Тоді ж, ймовірно, в листопаді 1654 могло бути відправлене
татарське посольство до Фердінанда III.
120 /55ІЇ 0130-5247. Укр. іст. жури. 1995, N° 4
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213917 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T12:15:48Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Фeдоpук, Я.О. 2026-02-19T09:10:33Z 1995 Австрія в східноєвропейській політиці 1654 p. / Я.О. Фeдоpук // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 114–120. — Бібліогр.: 51 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213917 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення Австрія в східноєвропейській політиці 1654 p. Австрия в восточноевропейской политике 1654 г. Article published earlier |
| spellingShingle | Австрія в східноєвропейській політиці 1654 p. Фeдоpук, Я.О. Повідомлення |
| title | Австрія в східноєвропейській політиці 1654 p. |
| title_alt | Австрия в восточноевропейской политике 1654 г. |
| title_full | Австрія в східноєвропейській політиці 1654 p. |
| title_fullStr | Австрія в східноєвропейській політиці 1654 p. |
| title_full_unstemmed | Австрія в східноєвропейській політиці 1654 p. |
| title_short | Австрія в східноєвропейській політиці 1654 p. |
| title_sort | австрія в східноєвропейській політиці 1654 p. |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213917 |
| work_keys_str_mv | AT fedopukâo avstríâvshídnoêvropeisʹkíipolíticí1654p AT fedopukâo avstriâvvostočnoevropeiskoipolitike1654g |