Битва на Жовтих Водах
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1995 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1995
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213920 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Битва на Жовтих Водах / І.С. Стороженко // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 129–137. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860285829584257024 |
|---|---|
| author | Стороженко, І.С. |
| author_facet | Стороженко, І.С. |
| citation_txt | Битва на Жовтих Водах / І.С. Стороженко // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 129–137. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-18T12:42:10Z |
| format | Article |
| fulltext |
ДОКУМЕНТАЛЬНІ РОЗПОВІДІ
І. С. Сторожвнко (Дніпропетровськ)
Битва на Жовтих Водах
У верхів! річки Жовтої, на лівому її розгалуженні, окресленому сучасними
селами Пахарівка, Дмитрівка, Жовтоолександрівка та біля урочища Княжі
Байраки, уздовж балки якого розташовані сучасні села Ровеньки, Гри-
горівка, Холодіївка та Грамівка П’ятихатського району Дніпропетровської
області 29 квітня — 16 травня 1648 р. відбулася перша переможна битва Виз
вольної війни українського народу середини XVII ст. В історії вона увійшла
як Жовтоводська битва, або битва на Жовтих Водах.
Напередодні цієї битви, щоб перешкодити виходу Б. Хмельницького із
Запоріжжя, який підняв там повстання, та не допустити його поширення на
всю територію України, великий коронний гетьман М. Потоцький протягом
лютого — березня 1648 р. у районі Черкас, а воєвода руський, князь Я. Виш-
невецький біля Лубен зосередили близько ЗО тис. війська.
За цей же час Б. Хмельницький зібрав у Коші Микитинської Січі (су
часне м. Нікополь) більше 8 тис. української (козацької) піхоти. Очікувалося,
що згідно з укладеною в лютому — березні 1648 р. угодою з Кримом на до
помогу українським повстанцям прибуде кримський хан Іслам-Гірей III з ве
ликим військом \
Враховуючи строки підготовки походу кримського хана в Україну, про
який він оголосив у Бахчисараї 11 травня 1648 р., а також переправу 23 трав
ня орд через Дніпро неподалік Тавані (яку забезпечували запорожці) 2, мож
на припустити, що планувалось у двадцятих числах травня з’єднання
Війська Запорізького (очевидно, на Чорному шляху) з кримсько-татарським
військом і рушити з боями до Білої Церкви й прибути до неї у першій по
ловині червня. Але цей план спільного походу Б. Хмельницького та Іслам-
Гірея III в Україну був порушений наміром М* Потоцького розгромити
Б. Хмельницького на Запоріжжі у кінці квітня — на початку травня. Не
виключено, що М. Потоцькому було відомо про укладену україно-кримсько-
татарську угоду і він поспішав розправитися з Б. Хмельницьким.
У першій половині квітня 1648 р. почалася підготовка флоту та частини
польського війська до походу від Черкас до Микитинської Січі. Було
вирішено спочатку направити на Запоріжжя тільки частину своїх сил, а
пізніше, у разі потреби, вирушити з головними силами \
За думкою В. Маєвського, така розстановка польських сил була викли
кана складною обстановкою на Наддніпрянщині. Побоюючись вибуху по
встання, М. Потоцький нб міг вирушити на Запоріжжя для розгрому
Б. Хмельницького з усіма зібраними військами А. В цій ситуації, утримуючи
під контролем разом з Я. Вишневецьким Наддніпрянщину, М. Потоцький
вирішив частиною своїх військ завдати смертельного удару Б. Хмельниць
кому.
Очевидно, останньому стало відомо про підготовку проти нього караль
ної акції, і він терміново, у середині квітня, від’їжджає до Бахчисарая з ме
тою узгодження з кримським ханом подальших спільних дій 5. Після обго
ворення ситуації, що склалася, й оцінки супротивника Б. Хмельницький та
Іслам-Гірей III, очевидно, дійшли згоди, що, оскільки М. Потоцький планує
направити на Запоріжжя тільки частину своїх сил, то адекватно на Січ для
її захисту доцільно обмежитися виділенням авангарду кримсько-татарських
військ. Похід же головних сил ханських військ в Україну вирішено
підготувати за 2 — 3 тижні.
/АЯУ 0130-5247. Укр. Іст. жури. 1995, № 4 129
Документальні розповіді
Очолити виділене Б. Хмельницькому татарське військо було доручено
видатному татарському полководцю, перекопському бею — Тугай-бею, який
за тиждень підготував його до походу 6 і вирушив разом з Б. Хмельницьким
на Запоріжжя 7
Наукова розвідка свідчить, що чисельність татарського війська становила
не менше 20 тис. воїнів. Воно складалося насамперед з війська,
підпорядкованого безпосередньо Тугай-бею, а це, за повідомленням Е. Че-
лебі, підрозділ особистої гвардії (3 тис. чол.) та загін «вершників, як соколів»
(12 тис. чол.), що стояв на захисті Перекопа 8. Про такий склад війська, з
яким Тугай-бей періодично перебував на кочів’ях улітку 1648 р. на Синіх
Водах та весною 1649 р. на Лівобережжі, повідомляють й інші джерела 9.
Крім названих вище підрозділів, до складу війська Тугай-бея увійшов загін
кримських татар, виділений ханом особисто Б. Хмельницькому, який, за
повідомленням С. Величка, складався з 4-х тис. осіб 10. Оскільки за ор
ганізаційно-функціональною структурою кримсько-татарських збройних сил
тактичні формування коливалися в межах 6 — 6,5 тис. воїнів ", то
виділений ханом загін мав чисельність не менше 6 тис. чол. На нашу думку,
кримський хан виділив цей загін на знак поваги до Б. Хмельницького, як
підрозділ його особистої гвардії і гетьманського резерву для виконання ко
мендантських функцій та важливих бойових завдань. Зі свого боку,
Б. Хмельницький на знак поваги до хана Іслам-Гірея III передав під його
опіку свого сина Тимофія ,2.
Аналіз бойових дій і повідомлення С. Величка про статус виділеного
Б. Хмельницькому кримсько-татарського війська свідчать, що воно було
підпорядковане безпосередньо йому, тобто, було складовою частиною ук
раїнської армії 13. Наявність у складі українського війська татарської кінноти
позбавляло польську армію оперативно-стратегічної переваги, яку вона мала
до цього над українською в ударній силі своєї кавалерії.
Оскільки М. Потоцький не мав необхідної розвідувальної інформації із
Запоріжжя, то до початку травня 1648 р. йому не було відомо про зміни у
співвідношенні сил і він продовжував діяти згідно з розробленим планом
операції, не підозрюючи про приреченість своїх стратегічних намірів.
Перший етап. Вихід військ у район битви
а) Просуваиня^юльського війська
Операція по розгрому Б. Хмельницького на Запоріжжі, за думкою
В. Маєвського, була спланована радником М. Потоцького — С. Чарнецьким.
Згідно з цим планом 21 квітня 1648 р. на Запоріжжя з Черкас вирушила ча
стина (авангард) польського війська, яке очолив син М. Потоцького — Сте-
фан. Враховуючи його молодість (24 роки) та недостатній військовий досвід,
разом з ним у похід у ролі радників вирушили С. Чарнецький і комісар
реєстрового козацького війська Я. Шемберк. На останнього покладалося та
кож, згідно з його посадою, безпосереднє керівництво козацькими полками.
Вислане військо було поділено для просування на дві частини: чотири
реєстрові козацькі полки (4 тис.)14 та 1200 найманців 15 вирушили на човнах
по Дніпру, а один реєстровий козацький полк (Переяславський, командир —
Душинський), підрозділи кварцяних і надвірно-магнатських ^юрмувань за
гальною чисельністю близько 4 тис. чол. 1 — по суходолу. Такий поділ
війська, особливо відокремлення реєстрових козаків, був фатальною опера
тивною помилкою М. Потоцького, якою вміло скористався Б. Хмельниць
кий. Він вирішив розгромити коронне військо по частинах.
С. Величко, розуміючи, що поділ війська — одна з причин поразки по
ляків, повідомляє про реєстрових козаків: «Звелено їм було пливти Дніпром,
щоденно погоджуючись із військом, яке послано на Кодак суходолом» 17.
А про останнє він пише: «Щоб завжди мати узгоду з водним військом, їм
казано йти до Кодака, тримаючись Дніпрового берега.-» . Далі С. Величко
зазначає, що цей наказ не був виконаний. Але проведена реконструкція мар-
130 155N 0130-5247. Укр. іст. жури. 1995, N9 4
Документальні розповіді
трутів, розрахунки швидкісних і часових характеристик руху польських
військ по суходолу і по Дніпру засвідчили, що до рубежу верхів’я Жовтих
Вод (кіннота) та Кодака (флот) їх просування було чітко узгодженим. Оче
видно, всупереч повідомленню С. Величка, служба регулювання просування
війська працювала досить сумлінно. Що ж стосується вимоги до кінноти
«~.йти до Кодака, тримаючись Дніпрового берега», то таке завдання їй не
могло бути поставлено, бо влітку рухатися на Запоріжжя по суходолу мож
ливо було тільки по традиційних шляхах-напрямках — Поштовому, Чорно
му (від Крилова) та Микитинському (від Переволочної — Мишуриного Рогу).
Отже, остання спільна стоянка кінноти та флоту відбулася поблизу Крило
ва, в урочищі Цибульник. Далі їх маршрути розгалужувалися на відстань
до 80 км.
Розрахунки й аналіз подальших подій показали, що польське військо ви
рушило з цього району не пізніше 26 квітня 1648 р.: кіннота — на південь
до Микитиного Рогу по суходолу, а флот — униз по Дніпру. Останній, ру
хаючись із середньою швидкістю 70 км на добу |9, того ж дня зупинився на
ночівлю у Кам’яному Затоні, що біля Мишуриного Рогу. Наступного дня
флотилія прибула до Кодака, де протягом 28 квітня її командування погод
жувало свій подальший рух із С. Потоцьким та вирішувало з комендантом
фортеці питання надання з його боку допомоги реєстровому війську. В цей
же час С. Потоцький, рухаючись за маршрутом Крилов-Онуфріївка, 28
квітня зупинився (за розрахунками) у верхів’ї р. Омельник (у районі сучас
ного села Попельнасте Олександрійського району Кіровоградської області).
Оскільки розвідувальне забезпечення польського війська було покладено
на переяславського полковника реєстрових козаків — Душинського 20, то,
очевидно, він здійснював і регулювання та узгодження руху флоту по
Дніпру з кіннотою по суходолу.
Після обміну взаємною інформацією про своє місцеперебування було
вирішено зранку 29 квітня розпочати дальше просування флоту, долаючи
Дніпрові пороги, а кінноти — по Микитинському шляху, щоб 2 травня
1648 р. одночасно прибути на Січ (до Микитинського Рогу) і спільними
діями кінноти, піхоти, артилерії та флоту знищити центр повстання у плав
нях з його опорними пунктами на островах, зокрема, на острові Бучки. Це
був останній день (28 квітня) обміну зв’язківцями між флотом і кіннотою.
Є повідомлення польського джерела, що С. Потоцький вирушив з Кри
лова 25 квітня 2|. Це не протирічить нашим розрахункам руху польського
війська. Єдина відмінність полягає у тому, що козацька флотилія прибула
до Кодака на день раніше, тобто 26 квітня, і простояла біля фортеці два дні:
27 і 28 квітня, очікуючи виходу військ, що рухались по суходолу, на рубіж
водорозділу річок Омельник, Жовті Води та Саксагань.
На основі вищенаведеного повідомлення С. Величка про те, що флот і
кіннота були відправлені до Кодака (без врахування того, що він мав на
увазі рух кінноти берегом Дніпра) у деяких наукових працях та фундамен
тальних виданнях з історії України має місце хибне твердження, що військо,
яке рухалося суходолом (кіннота), повинно було з’єднатися з тим, що руха
лося водою (реєстрові козаки)»біля Кодака і спільними силами захопити За
порізьку Січ 22.
Є навіть дивне твердження, що кіннота з флотом повинні були
з’єднатися біля Кам’яного Затону (70 км вище Кодака), штурмом здобути
фортецю Кодак, а потім уже розправитись із запорізькими козаками 23. Ав
торові цього твердження, очевидно, буЛо невідомо, що у Кодаку перебував
польський гарнізон.
Ідучи сліпо за повідомленням С. Величка, що кіннота і флот повинні
прибути до Кодака, автори твердження повертають зі степу С. Потоцького
до цієї фортеці, не задумуючись над тим, як останній звідти буде рухатися
далі на Січ. Адже для руху війська берегом, униз, до Січі треба було пере
правлятися через численні притоки та розливи Дніпра, на що навіть татари
не наважувалися, хоч і не були обтяжені обозом. Отже, твердження, що
С. Потоцький рухався до Кодака для з’єднання тут з флотом, щоб разом іти
153ТУ 0130-5247. Укр. іет. журн. 1995, М> 4 131
Документальні розповіді
на Січ, позбавлено логічності і не могло плануватися польським команду
ванням.
На підставі вищенаведеного, у цих же працях та виданнях створена хиб
на версія, ніби Б. Хмельницький вийшов завчасно в район Жовтих Вод, щоб
перешкодити з’єднанню польської кінноти з флотом біля Кодака. Оскільки
таке з’єднання, як ми показали вище, не планувалося, то і вихід сюди
Б. Хмельницького переслідував іншу мету. Він вийшов у цей район, щоб
скористатися найбільшою віддаленістю війська, що рухалося суходолом, від
флоту реєстрових козаків та головних сил польської армії, які перебували
біля Черкас. Вибір району, де відбулася Жовтоводська битва, не був завчас
ним; його визначили динаміка просування військ і задум Б. Хмельницького
розгромити ворога по частинах.
Але згадка С. Величком у своєму повідомленні про Кодак не є випадко
вою. У плані просування коронних військ на Запоріжжя ця фортеця
відігравала важливу роль, як польська військова база у цьому районі, а та
кож як пункт регулювання одночасного виходу флоту і кінноти до Мики-
тиного Рогу. Якраз у районі водорозділу річок Жовті Води, Омельник, Сак-
сагань, у їх верхів'ї — Кодак залишалося три переходи по Дніпру і суходолу
до Січі. С. Потоцькому та І. Барабашу (очолював флот) було наказано
здійснити останнє узгодження руху по Дніпру і суходолу на рубежі: форте
ця Кодак — район верхів’я річок Жовті Води, Омельник та Саксагань.
Розглянемо і спростуємо ще одну, на нашу думку, помилку, яка
закріпилась у наукових працях і фундаментальних виданнях з історії Ук
раїни. Ця помилка стосується питання просування козацької флотилії по
Дніпру, місця повстання реєстровців та переходу їх на бік Б. Хмельниць
кого.
Спираючись на літопис Самовидця, де говориться, що реєстрові козаки,
«не доходячи порогов, старшину зостаючую при них і піхоту немецкую, в
чолнах будучую, викололи и повикидали в Дніпр» 24, а також на
повідомлення С. Величка, що Хмельницький зустрів реєстрових козаків ви
ще Кодака і схилив їх перейти на бік повстання , в усіх наукових працях
і фундаментальних виданнях закріпилося твердження, що козаки повстали
на початку свого шляху — 4 травня 1648 р. біля Кам’яного Затону (сучасне
с. Дніпровокам’янка), що неподалік Мишуриного Рогу, піддавшись агітації
послів Б. Хмельницького.
Аналіз джерел і розрахунки руху флотилії по Дніпру показали, що вони
повстали дійсно цього числа, але біля Кам’яного Затону (нині м. Кам’янка
Дніпровська), що навпроти Микитиного Рогу (тепер м. Нікополь). Про цей
Кам’яний Затон згадує посол австрійського імператора Еріх Лясота, який
відвідав Запорізьку Січ у 1594 р. 26
Як уже зазначалося вище, флотилія з реєстровими козаками вирушила
від р. Цибульник не пізніше ранку 26 квітня 1648 р. і в кінці цього ж дня
прибула до Кам’яного Затону, що біля Мишуриного Рогу. Отже, щоб повста
ти тут, як повідомляють Самовидець та С. Величко, флотилії слід було про
стояти в цьому районі до 4 травня, тобто 8 днів. Відомо також, що реєстрові
козаки приєдналися до Б. Хмельницького на Жовтих Водах 13 травня
1648 р. 27. Оскільки між Кам’яним Затоном і районом битви на Жовтих Во
дах відстань у межах 60 км, то навіть якщо рухатися пішки, не поспішаючи,
на цей марш буде витрачено не більше двох діб. Тож виходить, що після
повстання козаки простояли у Кам’яному Затоні ще 7 днів, не подаючи до
помоги Б. Хмельницькому, який бився з С. Потоцьким зовсім поряд.
Можна припустити, що флотилія вирушила від Цибульника не 26
квітня, а на кілька днів пізніше, тобто марнувала час, що маловірогідно, бо
реєстровими полками командували польські або полонізовані, вірні Речі По
сполитій, полковники. Але після переходу на бік повстання марнувати 7
днів у Кам’яному Затоні, не надаючи допомоги Б. Хмельницькому, і, ро
зуміючи, що його поразка — це їхня смерть — подія, яка не мала права на
існування. Якщо припустити, що їм не було відомо, де перебував Б. Хмель
ницький, то й це маловірогідно, бо всі шляхи на Запоріжжя, в т. ч. і Дніпро,
132 /5$№ 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, N° 4
Документальні розповіді
контролювалися українсько-татарськими сторожовими та розвідувальними
роз’їздами. Маловірогідно, щоб рух такої великої військової сили, як флот
з реєстровими козацькими полками не контролювався Б. Хмельницьким.
Отже, інформація про повстання козацької флотилії на початку її шляху
біля Кам’яного Затону, що вище Дніпрових порогів, 4 травня 1648 р. є по
милковою.
Але повідомлення українських літописців стають відразу імовірними, як
що дата повстання реєстрових козаків була іншою. У зв’язку з цим розгля
немо можливу версію. Розрахунки показали, що флотилія, подолавши поро
ги протягом 29 і ЗО квітня, 2 травня 1648 р. прибула до Микитиного Рогу
(Січ) і, дізнавшись, що С. Потоцький стримує облогу Б. Хмельницького у
верхів’ї Жовтих Вод, 3 травня вирушила назад, уверх по Дніпру. Подолавши
пороги, козаки 8 травня прибули до фортеці Кодак, де була отримана оста
точна інформація про місце битви. Оскільки верхів’я р. Омельник поряд з
верхів’ям р. Жовті Води, то, щоб вийти на човнах до району битви треба бу
ло піднятись по Дніпру до Кам’яного Затону (розташованого у гирлі
р. Омельник), щоб увійти біля нього у цю річку. За розрахунками, у кінці
дня 10 травня флот реєстрових козаків прибув до Кам’яного Затону, де його
зустріла депутація Б. Хмельницького. Почалися переговори, під час яких
відбулося повстання реєстрових козаків. Рухаючись на човнах по р. Омель
ник, вони розвантажили свій флот в ур. Княжі Байраки і суходолом (в ме
жах декількох км) прибули 13 травня на Жовті Води, приєднавшись до
Б. Хмельницького. Цілком логічно вписується в нашу версію підсилення
реєстровців однією мортирою з боку коменданта Кодака Гродзіцького і його
повідомлення про їх повстання, датоване 9 травня 1648 р. (близько до дати
повстання за нашою версією), але наша версія залишається тільки версією,
оскільки не підтверджується джерелами.
В той же час розробка вшцевикладеної версії дала можливість відповісти
на три сумнівні питання:
— чому реєстрові козаки, якщо вони повстали 4 травня 1648 р. на Січі,
прибули на Жовті Води тільки через 8 днів після цієї дати? Адже між Ксь-
шем Микитинської Січі і районом Жовтоводської битви 120 км, які військо
Б. Хмельницького подолало за три дні. Відповідь на це запитання може бу
ти однозначною: вони йшли до Княжих Байраків водою за маршрутом, що
вказаний у вищевикладеній версії;
— чи випадковим є повідомлення українських літописців про повстання
реєстрових козаків біля Кам’яного Затону, що вище порогів? Вищевикладене
свідчить, що підстави для такого повідомлення були. Незважаючи на його
неточність (бо козаки повстали на Січі, а сюди тільки прибули), воно
підтверджує достовірність нашого припущення і розрахунків, що повсталі
реєстрові козаки прибули на Жовті Води по р. Омельник, у гирлі якої роз
ташований Кам’яний Затон;
— чому так пізно, тільки через 8 днів (12 травня 1648 р.) М. Потоцький
отримав інформацію про перехід реєстрових козацьких полків на бік
Б. Хмельницького? Здавалося б, останній був зацікавлений, щоб ця подія, з
метою деморалізації ворога, якнайшвидше стала відома першому.
На нашу думку, це трапилося тому, що Б. Хмельницький, як досвідчена
і далекоглядна людина, вважав передчасним інформувати ворога про цю
подію, оскільки реєстрові козацькі полки ще не прибули на Жовті Води,
внаслідок чого повстанські сили були розпорошені, чим міг скористатися
М. Потоцький.
Вище вже зазначалося, що у кінці дня 27 квітня козацька флотилія при
була до фортеці Кодак. Тут протягом 28 квітня, крім узгодження свого руху
з військом, що рухалося суходолом, козаки поповнили свій артилерійський
арсенал — комендант фортеці виділив у їх розпорядження одну мортиру, а
також боєзапас та обслугу до неї 2&.
Аналіз артилерійського арсеналу української армії, який, за
повідомленням С. Величка, складався після Жовтоводської битви з 26 гар
мат, дає змогу зробити висновок, що на борту флотилії реєстрових козаків
І55И 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, А*? 4 133
Документальні розповіді
було всього 12 гармат-фальконетів. Таку малу питому вагу артилерійського
забезпечення (2 гармати на одну тисячу козаків) козацької піхоти і флоту
можна було виправдати тільки тим, що на Січі не було артилерії. Б. Хмель
ницький мав всього три гармати-фальконети, які перейшли до нього як тро
фей від польської залоги, що тут раніше перебувала (полк реєстрових ко
заків та загін польських драгунів). Нагадаємо, що питома вага забезпечення
артилерією морських походів запорізьких козаків становила 100 гармат на
одну тисячу воїнів. Тож, щоб підсилити артилерією реєстровців, очевидно,
за наказом М. Потоцького, велися переговори з комендантом Кодака, який і
виділив мортиру з фортечного арсеналу для навісного вогню по території
укріпленого повстанцями табору (острова). Цей крок коменданта міста, як
буде показано нижче, став додатковим джерелом для встановлення дати і
місця повстання реєстрових козаків.
Зранку 29 квітня флот вирушив від Кодака униз по Дніпру, долаючи
цього та наступного дня пороги і в кінці дня 1 травня або на початку дня
2 травня 1648 р. прибув до Микитиного Рогу. За п’ять діб флот пройшов
280 км, з подоланням Дніпрових порогів, із середньою швидкістю 56 км за
добу (29).
Крім щоденника Еріха Лясоти, для розрахунків руху реєстрових козаків
по Дніпру були використані спогади 77-річного колишнього лоцмана
Г. М. Омельченка. В інформації, яку ми записали 21 листопада 1988 р., він
повідомив, що для подолання Дніпрових порогів униз по течії, при великій
воді (повені) витрачалась одна доба, а при малій — дві. Але при розванта
женні човнів і при повені витрачалось дві доби. Для подолання порогів зни
зу, уверх проти течії, витрачалось три-чотири доби. Флотилія реєстрових ко
заків рухалась при великій воді й, очевидно, при подоланні небезпечних по
рогів з човнів завчасно вивантажувала на берег зброю та порох. Отже, по
долання Дніпрових порогів реєстровцями було здійснено за 2 доби.
Як повідомляє у своєму листі (початок травня 1648 р.) польський полков
ник К. Корицький до Сандомирського воєводи Д. Заславського (ЗО) після
прибуття реєстровців на Запоріжжя, де вже не було Б. Хмельницького (вів
бойові дії на Жовтих Водах. — І. С.), полковник Кричевський разом з Бара-
башем на чолі козацького загону зруйнували фортечні укріплення на ост
рові, зроблені раніше Б. Хмельницьким (очевидно, на о. Бучки. — І. С.) і які
обороняли всього 50 козаків. Поки відбувалося руйнування острівних
укріплень інша частина козаків повстала, перебила полонізовану старшину
і вибрала собі за отамана Ф. Джалалія. Значну роль у цьому повстанні
відіграв сотник Топига.
Цікаву звістку про це питання подає у своєму повідомленні вже згаду
ваний комендант Кодака Гродзіцький на адресу М. Потоцького від 9 травня
1648 р ̂ «Повідомляю Вашій милості, моєму ласкавому панові, сумну звістку:
4 травня біля Кам’яного Затону все запорізьке військо, яке йшло водою,
збунтувалося і побило полковників і всю старшину. Це безперечна і
незмінна новина. Вірте мені, милостивий пане, бо сьогодні о першій годині
ночі прибігли до меце два мої поранені мушкетери, яких я послав був туди
3 мортирою і гранатами. Все там пропало — і найкращий пушкар, — а ці
речі були б нам дуже потрібні...» 31.
Отже, Самовидець та Величко зробили помилкове повідомлення про
місце повстання реєстрових козаків, яке набуло поширення в українській
історичній літературі. Насправді ж реєстрові козаки повстали 4 травня
1648 р. біля Кам’яного Затону, який розташований на лівому (татарському)
березі Дніпра, навпроти Микитинської Січі. В той же час повідомлення ук
раїнських літописців не є випадковим. Очевидно, вони мали інформацію, що
повсталі реєстрові козаки прибули на Жовті Води від Кам’яного Затону, що
біля Мишуриного Рогу. Розрахунки показали, що після повстання біля
Кам’яного Затону, що біля Коша Січі, козацька флотилія піднялась по
Дніпру до Кам’яного Затону, що вище порогів, і повернула у річку Омель-
ник, верхів’я якої було поблизу району Жовтоводської битви.
134 І55И 0130-5247. Укр. Іст. журн. 1995, N5 4
Документальні розповіді
б) Просування українського війська
Знаючи плани і строки військової операції, яка проти нього готувалася,
Б. Хмельницький поспішав, повертаючись з Криму разом з Тугай-беєм та
20-тисячним татарським військом. Після переправи через Дніпро біля Тавані
і зосередження орди у гирлі р. Базавлуку, Б. Хмельницький у супроводі
представників татарського командування прибув на Січ і негайно скликав
військову раду 32.
Після з’ясування обстановки, за даними розвідки, Б. Хмельницький ого
лосив бойовий наказ. В ньому він повідомив, що, враховуючи характер про
сування ворога на Запоріжжя, прийнято рішення розгромити його по части
нах. У зв’язку з цим всі сили зосереджуються на розгром польського війська,
що рухається суходолом. Для реалізації цього плану українська армія ви
рушить ворогові назустріч, отже, битва буде зустрічною.
Частині польського війська, що рухається на човнах по Дніпру, не зава
жати безперешкодно подолати Дніпрові пороги і прибути до Микитиного
Рогу, витративши на своє просування час, за який створюються сприятливі
умови для розгрому польського війська, що рухається суходолом.
Тугай-бею (татарська кіннота) доручалося, виконуючи роль передового
загону української армії і, рухаючись за розвідувальним загоном попереду
головних сил та прикриваючи їх, здійснити марш за маршрутом: гирло
р. Базавлук — Микитинський шлях і на третій день 33 вийти в район водо-
розділу річок Саксагань, Жовті Води та Омельник. Під час маршу ор
ганізувати охоронну розвідку противника, що рухається з району Черкас су
ходолом і по Дніпру. З появою супротивника провести бойову розвідку й
атакувати його, примусити зупинитися, перервати його зв’язок з
реєстровими козаками, а також з головними силами, паралізувати його дії
до підходу головних сил із Січі. Для вогневої підтримки татарської кінноти
підсилити її загони обслугою важкої ручної зброї та підрозділами мушке
терів и .
Головним силам української армії (козацька піхота, артилерія й обоз) бу
ло дано завдання, рухаючись за передовим загоном (татарська кіннота) на
відстані 15 — 20 км , здійснити марш за маршрутом: Кіш Січі — Микитин
ський шлях і на третій день вийти в район водорозділу річок Саксагань,
Жовті Води та Омельник, де у взаємодії з татарською кіннотою оточити і
розгромити ворога.
Для здійснення ефективної взаємодії між татарською кіннотою та ук
раїнською піхотою командири і штаби всіх рівнів отримали завдання
обмінятися представниками.
Отримали також завдаї&я командири розвідувального загону, загонів за
безпечення руху військ, організації привалів та ночівок, а також командири
підрозділів матеріального забезпечення військ.
Командир загону перевізників отримав завдання організувати чергуван
ня біля Таванської переправи на Дніпрі, щоб з наближенням орд кримського
хана забезпечити їм тут переправу на правий берег 36.
Охорона й оборона о. Бучки доручались козацькому форпосту у складі
50 чол. 37
Б. Хмельницький наказав негайно розпочати підготовку до маршу, по
чаток якого планувалось оголосити окремо.
У зв’язку з тим, що в основі задуму Б. Хмельницького було рішення роз
бити коронні війська по частинах, час його виходу з Січі був тісно пов’яза
ний з рухом військ С. Потоцького. Передчасний вихід Б. Хмельницького з
Коша Січі, а Тугай-бея з району зосередження на Базавлуці міг привести до
зміни плану просування військ супротивника, об’єднання його кінноти з
реєстровими козаками, які рухалися на човнах по Дніпру, і навіть з голо
вними силами (Черкаси). Б. Хмельницький слідкував за просуванням військ
супротивника і вичікував слушного моменту.
Отримавши інформацію про початок руху польського війська від Кри-
лова, Б. Хмельницький не пізніше ранку 27 квітня 1648 р. на чолі більше
/55М 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, 4 135
Документальні розповіді
8 тис. українського (козацького) та 20 тис. татарського війська, у складі
піхоти, кінноти, артилерії й обозу вирушив назустріч С. Потоцькому.
Похідний порядок війська Б. Хмельницького був побудований у передба
ченні зустрічного бою, в якому роль передового (особливого призначення)
загону виконувала орда Тугай-бея.
Виникає закономірне запитання: чи міг Б. Хмельницький на основі
розвідувальної інформації про початок руху С. Потоцького через добу виру
шити з Коша Запорізької Січі? Між Кошем Микитинської Січі і Криловим
близько 200 км. Щоб почати вранці 26 квітня марш кінноти по суходолу, а
рух флоту по Дніпру треба було провести їх підготовку протягом 25 квітня.
Отже, розвідник мав у своєму розпорядженні дві доби. Пересуваючись з мак
симальною швидкістю 100 — 120 км на добу він прибув до Коша Мики
тинської Січі у кінці дня 26 квітня. У Б. Хмельницького та Тугай-бея було
півдоби для уточнення завдань, готового до маршу війська.
Рухаючись форсованим маршем близько 40 км на добу 39 Микитинським
шляхом (уверх, по руслу р. Базавлук), Б. Хмельницький, крім малих і вели
ких привалів, мав дві ночівлі (за розрахунками) з 27 на 28 і з 28 на 29 квітня.
Під час руху та ночівлі передовий загін, що складався з татарської кінноти,
дотримувався встановленої дистанції від головних сил, незважаючи на його
високі маршеві можливості. Це було викликано тим, що:
— умови зустрічної битви вимагали прикрити головні сили української
армії від кінного польського війська. Іншими словами, Тугай-бей повинен
був прийняти на себе удар кінноти польського війська, зупинити його й,
атакуючи та маневруючи, затримати або ускладнити його просування до
підходу головних сил;
— тактична рівновага між польською та українською арміями забезпе
чувалася поєднанням на полі бою козацької піхоти з татарською кіннотою.
Але відсутність у С. Потоцького необхідної кількості піхоти (рухалась у
човнах по Дніпру) порушувала цю рівновагу. Якщо він міг ще вести
рівноцінний бій з татарською кіннотою, то при приєднанні до останньої ко
зацької піхоти з її потужною вогневою силою у нього залишався єдиний
шлях — відмовитись від бойових дій і перейти до оборони в укріпленому
таборі, оскільки тепер оперативно-тактична перевага була на боці Б. Хмель
ницького. Отже, українська піхота повинна була приєднатися до татарської
кінноти своєчасно, щоб остання не зазнала вагомих втрат,
— передовий загін був основою тактичної розвідки, яка велась у
взаємодії з оперативною (глибинною) розвідкою 40.
Аналізуючи інформацію про ворога від глибинних розвідувальних
роз'їздів розвідувального загону, що рухався попереду передового загону, а
також тих роз'їздів, що висилав Тугай-бей на відстань 6 — 8 км під час мар
шу, Б. Хмельницький міг орієнтовно визначити, де відбудеться битва і в
яких умовах. Відстань між передовим загоном і головними силами, при
зіткненні першого з ворогом, давала можливість останнім підготуватись до
битви, а у разі переважаючйх сил ворога — мати час для вибору позиції й
підготовки табору для оборони.
Про те, що українська армія просувалась до району Жовтоводської бит
ви протягом трьох днів і при цьому татарська кіннота рухалась окремо від
козацької піхоти, а також про те, що на Тугай-бея було покладено прове
дення військової розвідки повідомляє С. Величко: «Хмельницький ще
раніше, коли розіжджався з Тугай-беєм і попрямував у Січ, наказав йому
стояти з ордою в Базавлуку чи деінде в доброму місці вище Січі. А ще він
наказав суворо й пильно сторожувати шлях, який лежав від Чигирина й Пе-
револочної (Чорний, Поштовий та Микитинський. — І. С.) до Січі, і брати
під сторожу та тримати невідпускно до його, Хмельницького, указу всіх тих,
хто мав простувати з Січі в міста. Це було зроблено, і за три дні, доки
Хмельницький їхав з військом на злуку з Тугай-беєм, татари піймали на
січовому шляху (Микитинському. — І. С.) близько десяти підозрених людей.
Хмельницький, з’єднавшись з Тугай-беєм, знав уже, що поміж тих пійманців
є послані на Січ польські відвідувачі» 4|.
136 І55М 0130-5247. Укр. іст. журн. 1995, Л*> 4
Документальні розповіді
Вшценаведене повідомлення українського літописця також свідчить, що
>. Хмельницький надавав великого значення збереженню у таємниці просу*
ання української армії Як показали подальші події, з цим завданням Ту*
ай-бей блискуче справився — атака ним польського війська в районі Жов*
их Вод була для С. Потоцького і його радників повною несподіванкою.
(Далі буде)
1 Літопис Самійла Величка. — К., 1991. — Т. 1 (далі — Літопис Величка). — С. 59.
2 Нагігі МеНте4 $епаі і Кгути. Нізіогіа сЬапа І$1ат Оегеіа III — ^УагааФа, 1971
алі — Сенай). — 5. 104.
3 М а ) е ^ $ к і Ро$1о\пе: РггеЬіе^ АУубеггеп V ро^зіапіи СНтіеІпіскіе£0 1648 —
51 / / Оп$іег<1 Согка «О^піеш і тіссгега» а рггесхушізізс Нізіогусгпа. — У/агзіаша, 1986 (далі —
аєвський. Післямова). — 5. 238.
* Там же.
5 Літопис Величка. — С. 54.
б А к ч о к р а к л и О. Татарська поема Джан Мухамедова про похід Іслам-Гірея II
іільно з Богданом Хмельницьким на Польщу 1648 — 1649 рр. / / Східний світ. — 1930. — №
. — С. 167.
Літопис Величка. — С. 57.
С Ь г г а з г с г І. Ріегмгегу окгекЬипІи СНтіе1піскІе£0 V сяшеїіепіи исгезіпіка
урга^у 2оИо*о<1гкіе) і паосгпедо 5 \тй к а чуурас1коФ_ — 1934. — 5. 231.
^ К о в ’Ь' л ь с к и й Н. П., М ь і ц ь і к Ю. А. Анализ отечественньїх источников
> Освободительной войне украинского народа 1648 — 1654 гг. — Днепропстровск, 1986. —
74* ЦДАДА (Москва), ф. 123, оп. 1, 1649 р„ № 5.
Літопис Величка. — С. 74.
‘ С г е І е Ь і е ц о Е. К$іе£а родгогу. — >Уаг$гаша, 1969. — 5. 234 — 280.
12 Літопис Величка. — С. 57.
[3 Там же.
М а є в с ь к и й . Післямова. — С. 238.
15 Колекція мікрофільмів джерел з архівосховищ Польщі проф. Мицика Ю. А.
юводський державний архів у Кракові. Фонд зібрання Русецьких (далі — Зібрання Русець-
.х) спр. 41, арк. 15 — 16.
М а ) с ш 5 к 1 \У. Кгуїусгпу ргге£Ііці ггоОеІ (іо сІ2Іе)о*' ро^зіапіа СНшіе1шіскіе£о ш
ге«іе росгаїкошуш (іе$еп 1647 — іш ̂ 1648) / / ЗіисЛа ЗічхИоглаФсге: Сотшепіаііопеа, 1981 —
XXVI. — (далі — Маєвський. Огляд джерел). — 5. 146.
17 Літопис Величка. — С. 64.
[* Там же.
’ Л я с о т а Е. зі Стебліва: Щоденник / / Жовтень. — 1984. — № 10. — С. 102 — 103.
М а є в с ь к и й . Огляд джерел. — С. 146.
* Там же. — С. 145.
Радянська енциклопедія історії України: В 4 т. — ІС, 1969. — Т. 2. — С. 153.
Р а з и н Е. А. История воєнного искусства: В 5 т. - М, 1961. — Т. 1. — С. 305.
2* Літопис Самовидця. — К., 1971. — С. 49 — 50.
* Літопис Величка. — С. 66.
* Л я с о т а Е. Назв, праця. — С. 109.
М а є в с ь к и й . Післямова. — С. 238
Т* Історія України в документах і матеріалах. — К., 1941. Т. 3. — С. 124.
М и ц и к Ю. А„ С т о р о ж е н к о І. С., П л о х і й С. М., К о в а л ь о в
Тії слави козацької повік не забудем. — Дніпропетровськ, 1989. — С. 77.
Документи об Освободительной войне украинского народа 1648 — 1654 гг. — К„
.5. — С. 30 (далі — ДОВ).
31 Історія України в документах і матеріалах. — С. 124.
2 Літопис Величка. — С. 58 — 59.
* Там же. — С. 60.
Зібрання Русецьких, спр. 31, арк. 35.
3 Г о т о в с к и й В. л. Конница. — М.-Л„ 1928. — С. 88.
36 Сенай. — С. 104.
37 ДОВ. — С. 30.
39 Г о т о в с к и й В. Л. Указ. соч. — С. 87.
Ф е д о р о в В. Г. Кто бил автором «Слова о полку Игореве» и где расположена ре-
Каяла. М., 1956. С. 34 — 42.
Г о т о в с к и й В. Л. Указ. соч. — С. 87.
Літопис Величка. — С. 60.
$7У 0130-5247. Укр. ісгги журн. 1995, № 4 137
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213920 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-18T12:42:10Z |
| publishDate | 1995 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Стороженко, І.С. 2026-02-19T09:11:00Z 1995 Битва на Жовтих Водах / І.С. Стороженко // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 129–137. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213920 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Документальні розповіді Битва на Жовтих Водах Битва на Желтых Водах Article published earlier |
| spellingShingle | Битва на Жовтих Водах Стороженко, І.С. Документальні розповіді |
| title | Битва на Жовтих Водах |
| title_alt | Битва на Желтых Водах |
| title_full | Битва на Жовтих Водах |
| title_fullStr | Битва на Жовтих Водах |
| title_full_unstemmed | Битва на Жовтих Водах |
| title_short | Битва на Жовтих Водах |
| title_sort | битва на жовтих водах |
| topic | Документальні розповіді |
| topic_facet | Документальні розповіді |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213920 |
| work_keys_str_mv | AT storoženkoís bitvanažovtihvodah AT storoženkoís bitvanaželtyhvodah |