Національна валюта України (1918–1919 pp.)
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 1994 |
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
1994
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213931 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Національна валюта України (1918–1919 pp.) / М.Ф. Дмитрієнко, О.Ю. Лисенко // Український історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 26–41. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860278008220221440 |
|---|---|
| author | Дмитрієнко, М.Ф. Лисенко, О.Ю. |
| author_facet | Дмитрієнко, М.Ф. Лисенко, О.Ю. |
| citation_txt | Національна валюта України (1918–1919 pp.) / М.Ф. Дмитрієнко, О.Ю. Лисенко // Український історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 26–41. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-15T05:48:48Z |
| format | Article |
| fulltext |
Лі. Ф. Дмитрієнко, О. 10. Лисенко
10 Т а м ж с.— С. 114.
11 Т а м же.
12 Див.: В и н и и ч е н к о В. Щоденник 11 Київ.— 1990.— № 11.— С. 104.
13 Робітнича газета.—11917.—4 жовт.
14 Т а м ж е.
15 Т а м ж е.
16 Див.: С о л д а т е нко В. Ф. Становлення української державності і проблема
збройних сил (березень 1917 — квітень 1918 рр.) //У кр. іст. жуїр,н.— 1992.— № 5.—
С. 47—48.
17 В и н н и ч е н к о В. Відродження нації. Ч. І. К.— Відень, 1920.— С. 166.
18 Т а м ж е.— С. 157.
19 Г р у ш е в с ь к и й М. Спомини // Київ — 1989.— № 9.— С. 144.
■ ° Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі — ЦДАГО
України), ф. 57, оп. 2, спр. 119, арк. 33—37.
Х р и с т ю к П. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917—
1920 рр.— Відень, 1921.— Т. 1.— С. 81.
22 Цит. за: М а н и л о в В. Из истории взаимоотношений Центральной Радн с
Временньїм правительством (к июльским собьітиям 1917 г. // Летопись революции.—
1927.— № 4.— С. 23.
23 ЦДАГО України, ф. 57, оп. 2, спр. 119, арк. 7, 8, Т2, 13, ЗО, 31.
24 Т а м ж е, арк. 11.
25 В и н н и ч е н к о В. Щоденник // Київ.— 1990 — № 9.— С. 118—119.
26 Т а м ж е.— С. 118.
27 Н ам ж е.— С. 119.
28 Киевская мьісль.—1917.—6 декаб.
29 Див.: С о л д а т е н к о В. Ф., С о л д а т е н к о 1. В. Виступ полуботківців у
1917 р. (спроба хронікально-документальної реконструкції події / / Укр. іст. жури.—
1993.—№ 9.— С. 36.
30 Див.: С о л д а т е н к о В. Ф. Центральна Рада та українізація армії / / Укр.
іст. журн.—1992.— № 6.— С. 26—39.
31 В и н н и ч е н к о В. Відродження нації. Ч. І. К.— Відень. 1920.— С. 83—84.
32 Т а м ж е.— С. 107.
33 ЦДАГО України, ф. 57, оп. 2, спр. 119, арк. 31.
34 В и н н и ч е н к о В. Відродження нації. Ч. II.— С. 222.
35 В и н н и ч е н к о В . Щоденник /У Київ, 1990.— № 9.— С. 120.
36 Т а м ж е.
37 Т а м ж е.— С. 122.
38 В и н н и ч е н к о В. Відродження нації.— Ч. III.— К — Відень, 1920.— С. 95.
Маловідомі сторінки історії
М. Ф. Дмитріснко (Київ), О. Ю. Лисенко (Киїз)
Національна валюта України (1918— 1919 рр.)
Після лютневої революції 19 17 р. та утворення у березні. Центральної
Ради в Україні відразу ніхто не вів і мови про введення своєї націо
нальної валюти. Нова влада ставила своїм завданням досягти тільки
права на автономію України у складі федеративної демократичної
Російської республіки. Отже, власні гроші для України за умов фе
дерації та єдиного економічного простору не передбачалися. Однак
протягом літа—осені стрімка зміна політичної ситуації спричинила те,
що молода українська влада була поставлена перед проблемою невід
кладного вирішення питання про незалежність та суверенітет респуб
ліки, адже йшлося про державність України, перспективи її самостій
ного національного розвитку. Проголошення у листопаді Української
Народної Республіки в рамках федерації з Росією було тільки першим
кроком на шляху до вирішення проблеми незалежності держави.
Проте ще до проголошення у IV Універсалі (січень 1918 р.) самостій
ності УНР Центральна Рада встигла провести ряд важливих соціаль
26 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6
Національна валюта України (1918—1919 рр.)
них та економічних реформ, спрямованих на захист суверенітету
України.
Протягом 1917 р. Україна ще фактично була складовою частиною
Російської держави, а це означало, що на її території мали обіг лише
ті гроші, які випускав російський уряд. За час правління Тимчасового
уряду Росія для покриття потреб ринку в грошах звертається за до
помогою до друкарського верстата, бачачи в цьому вихід із становища,
що склалося внаслідок великої виснажливої війни та руйнувань ре
волюції. Революційна хвиля прорвала державну греблю, що досі
стримувала значною мірою потреби, бажання та вимоги значної час
тини населення. Широкі маси вирішили, що настав час виконання всіх
їх заповітних побажань та мрій, а саме: скорочення робочого часу,
підвищення заробітної плати, збільшення допомоги сім’ям, чоловіки
з яких були призвані до діючої армії, постачання населення продо
вольством, а фабрик, інших підприємств та залізниць — паливом,
надання промисловості кредитів. На цей час дуже зросли військові та
звичайні державні видатки, тоді як податки катастрофічно скоротились
і стали надходити невчасно. Адже під свободою розуміли і право не
сплачувати податки до казни. Так, у 1917 р. витрати Росії, без вій
ськових, становили 4446 млн. рублів, тоді як у 1916 р.— тільки 3152
млн. рублів. Військові податки досягли суми у 22—25 млрд. рублів,
тобто майже стільки, скільки війна коштувала за попередні 2,5 року.
Щоденні витрати на війну з 40 млн. у 1916 р. перевалили за 50 млн.,
потім за 60, а в середньому за 1917 р. вони становили 60—70 млн.
рублів на день. Прибутки в цей час дали тільки 5048 млн. рублів *.
У результаті державні витрати перевищили загальні доходи в кілька
разів. Уряду нічого іншого не залишилось як використати принаду,
тобто кинути на ринок у необмеженій кількості паперові гроші, спершу
«думки», а потім і «керенки». В результаті на 1 січня 1918 р. вже
перебувало в обігу кредитових білетів на суму 25461 млн. рублів, тоді
як на ту ж дату 1917 р. — тільки 9103 млн. 1917 р. дав додатково
грошей на суму 16358 млн. рублів. Це призвело до катастрофічного
падіння курсу рубля, що продовжував девальвуватись щоденно. Ру
бель більше не був сталою величиною. Офіційне котирування чека на
рублі на Стокгольмському валютному ринку припинили вже на початку
1918 року. Російські гроші більше не були біржовим товаром. Ціни
на них змінювалися у залежності від місця, часу, продавця та по
купця, постачання та насиченості ринку товаром. За 100 рублів при
паритеті в 192 шведські крони давали у січні 1917 р.— 100, у вересні —
48, в грудні — 44, тобто у 4,5 раза менше2. Крім того, починається
безупинна емісія грошових знаків не тільки державою, а й великими
містами, що забезпечували їх всім своїм майном. Міські бони 2—З
місяці досить стабільно тримали курс, а окремі, скажімо, житомирські,
одеські та єлисаветградські, навіть у серпні—вересні 1918 р. цінува
лись вище, ніж «керенки».
Випуск великої кількості паперових грошей неминуче призвів до
інфляції. Населення України, а більш за все селянство, вже не до
віряло грошам російського уряду.
Однак, незважаючи на те, що на ринок хлинула велика грошова
маса, на місцях їх катастрофічно не вистачало. На початку літа 1917 р.
Тимчасовий уряд припинив постачання грошей в Україну. Корнилов-
ський наступ на Петроград у серпні розірвав всілякі відносини з уря
дом Росії. У листопаді почалась активна підготовка більшовиків до
завоювання влади в Україні. Це призвело до того, що всі банки та
відділення державної скарбниці в Україні залишились зовсім без
грошей. Зосереджені у великій кількості в Одесі, Києві, Катеринославі
та інших містах військові частини вимагали від державних установ
великих грошових сум на харчові продукти та місячне утримання.
Без асигнувань залишились урядовці та службовий персонал всіх
І58И 0130— 5247. Укр. іст. журн. 1994, М 6 27
М. Ф . Дмитріенко, О. Ю. Лисенко
установ, підприємств, залізниці тощо. Перед українським урядом по
стала проблема винайти своє джерело постачання грошової маси.
У жовтні 1917 р. з ’явилась ще одна причина, яка вимагала при
скорення грошової реформи. В Росії влада перейшла до рук більшо
виків. Новий уряд відразу, хоча і у завуальованій формі, виявив своє
негативне ставлення до національної державності в Україні.
Ці та ряд інших причин прискорили процес переходу УНР на
власну грошову одиницю.
Випуск своїх паперових грошей був важливим заходом з боку
діячів Центральної Ради. Проте розв’язання проблеми переходу на
свою валюту вимагало обережності. У населення зберігалася значна
кількість (8—12 млрд. рублів) знаків різної вартості від старих емі
сій 3. Отже, потрібно було знайти такий шлях, який не призвів би до
вибуху загального невдоволення. Тепер важко визначити, до якого
рішення прийшли б урядовці, коли б самі обставини не прискорили
події. Уряд створив спеціальну комісію, до складу якої увійшли відомі
економісти, знавці банківської справи. Зокрема, в її роботі взяв участь
проф. Михайло Туган-Барановський, перший міністр фінансів України
при уряді Центральної Ради. Комісія прийшла до висновку, зваживши
всі за та проти, що випуск власних грошей дасть Україні фінансову
незалежність від Росії. Щоправда, були й вагання з огляду на неста
більність політичної обстановки, побоювання можливих заходів з боку
більшовицького уряду. Проте перемогла думка, що саме цей політико-
тактичний крок приведе до якісних змін в економіці і, одночасно, про
демонструє світовому співтовариству рішучість уряду відстоювати не
залежність УНР.
Але загальновідомо, що паперові гроші самі по собі не мають
цінності, хіба що як папір та друкований виріб. Вони обов’язково
повинні мати забезпечення.' На золоте забезпечення розраховувати
Україні тоді не доводилось. Запаси, що знаходились у державній
скарбниці, були незначними. Довіра до грошей могла б спиратися, за
відсутністю реальних гарантій, тільки на впевненість, що труднощі, які
переживає країна, короткочасні, а економічне становище швидко по
ліпшиться, підвищиться продуктивність праці, зросте рентабельність
господарства. Однак підстав для такої впевненості не було.
Комісія вирішила, що довіру до нової валюти можна зміцнити
тільки тоді, коли гарантом її цінності стане все майно республіки.
Перед випуском в Україні нових грошей Росія, а також різні
українські політичні партії, зокрема більшовицька, почали шалену
агітацію проти Центральної Ради, її сепаратистської економічної по
літики. Але уряд УНР не відступив. Недавній приклад, коли влітку
1917 р. вводились до обігу «керенки», вселяв надію. С. А- Фалькнер
у своїй статті в газеті «Зкономическая жизнь» (1919 р., № 111) так
описує події того часу: «Коли влітку 1917 р. «керенки» були вперше
випущені в обіг, то столиці, а за ними й решта міст, зустріли їх до
сить радо. Місто зазнавало в цей час грошового голоду і охоче за
своювало всі, досі небачені, циркуляторні засоби: «керенки», розмінні
марки і бони, облігації «Позики волі», купони і т. ін. Фактично роз
раховувались за браком державних грошових знаків усім, що тільки
могло їх замінити: квитками трамвайних книжок, талонами різних
установ тощо, а в провінції навіть створювались подекуди свої, місцеві
гроші». Отже, уряд Центральної Ради міг сподіватися, що українські
гроші населення також сприйме із задоволенням.
Обставини склались так, що жителі міст опинились у найскрут-
нішому становищі, бо найбільше терпіли від нестачі грошей, необхід
них для задоволення навіть мінімальних життєвих потреб. Мова йде
про широкі кола службовців різних установ та робітництва. Інших
грошей, ніж ті, що міг дати уряд, їм ніде було взяти. Тому в першу
чергу вирішили видати місячні виплати державним службовцям, уря
28 155М 0130—5247. Укр. іст, жури. 1994, М 6
Національна валюта України (1018—1919 рр.)
довцям, робітникам залізничних установ. Через них гроші мали по
трапити на ринок.
Одночасно було прийняте інше примусове рішення: вводити влас
ну валюту поступово, обережно, на першому етапі зберігаючи обіг
загальноросійських грошей, які вільно обмінювались би на українські
та мали однакову цінність номіналів.
24 жовтня 1917 р. Секретаріатом фінансів УНР було скликано
нараду спільно з директорами державних і приватних банків та кре
дитних установ. Там розглядалось дуже важливе питання про випуск
власних грошей УНР і цінних паперів. 19 грудня Центральна Рада
ухвалила тимчасозий закон про випуск державних кредитових білетів.
Першу емісію становили карбованці.
24 грудня 1917 р. (6 січня 1918 р. за н. с.) закон про обіг держав
них кредитових білетів УНР вступив у силу. В ньому, зокрема, зазна
чалось: «Г. Кредитові білети УНР випускаються Державним банком
УНР у розмірі, строго обмеженому дійсними потребами грошового
обігу під забезпечення тимчасово, до утворення золотого фонду, всім
майном Республіки: нетрями, лісами, залізницями і прибутками УНР
від монополій... 4. Кредитові білети УНР випускаються в карбованцях,
при цьому один карбованець містить 17,424 долі щирого золота і ді
литься на 200 шагів... 6. Російські кредитові білети ходять на попе
редніх підставах». (Дорошенко Д. Історія України 1917—1923 рр.—
Т. І. Дата Центральної Ради.— Ужгород, 1932.— С. 251—252. У книзі:
Гнатишак М. Державні гроші України 1917— 1920 років — Клівленд
(Огайо), 1974. — С. 91 та у праці: Мартос Б., Зозуля Я- Гроші Ук
раїнської держави. — Мюнхен, 1972.— У передачі тексту закону є
розбіжності).
Перед тим, ще влітку, Центральна Рада оголосила конкурс на
українські паперові та «дзвінкі» гроші, в якому взяли участь худож
ники Г. Нарбут, А. Середа, О. Красовський, Г. Золотов, М. Романов-
ський. Ескізи грошей було розглянуто, зразки і опис знаків пройшли
фахову експертизу.
Загальний обсяг емісії було встановлено на суму 500 млн. кар
бованців. Започаткували її білетом з номіналом у 100 карбованців.
Проект грошового знака було замовлено видатному українському ху
дожнику Георгію Нарбуту, ім’я якого тісно пов’язане з епохою від
родження українського національного мистецтва.
Нарбут не раз повторював, що після довгого періоду несмаку, що
панував в Україні, потрібно, перш за все, перевиховати народ, привести
його до сприйняття справжнього мистецтва. Треба пам’ятати, що у
минулому творчість українського народу дала нам велику кількість
неперевершених, гідних подиву творів, що засвідчують самобутній
геній нації. Через це, підкреслював він, все, включаючи етикетки та
вивіски, повинне бути виконане на високому фаховому рівні, зі сма
ком, навіть у дрібницях.
Проект грошового знака у 100 карбованців був розроблений блис
куче. В його основу Нарбут поклав різні мотиви народної творчості.
В майбутньому майстер, виготовляючи еталони інших купюр, продов
жив цю традицію. Художник не копіював вже існуючі світові зразки
знаків, а створив особливий, глибоко національний малюнок. Проте,
коли знак у 100 карбованців було віддруковано, Г. Нарбут сам ледь
зміг його пізнати, настільки в літографії зіпсували малюнок. Цьому
були свої причини.
Хоча замовлення розмістили у кращій по тих часах київській
друкарні братів Кульженків, що розташувалася на вулиці Пуш-
кінській, відтворити кольорову гаму не вдалося через від
сутність потрібних фарб. Поліграфічна база перебувала тоді у глибокій
кризі. Бракувало необхідного паперу, обладнання, верстатів, барвни
ків. Гроші одержали в народу назву «кульженки», за прізвищем
133И 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, М 6 29
М. Ф. ДмиТрієнко, О. Ю. Лисенко
власника друкарні. Ще їх називали «горпинки», через орнамент, який
традиційно вишивали на українських жіночих фартухах.
Гроші пішли в обіг блискуче, маючи однакову вартість із старими
російськими. Можна навіть стверджувати, як вважали економісти, що
коли б не прирівняння до російського рубля, то вони б навіть були
за курсом вищими. Тепер серед колекціонерів — боністів купюра в
100 карбованців дуже цінується як перший зразок української валюти.
Загалом було випущено в обіг 532500 білетів на суму 53250000
карбованців. Це не так вже й багато, якщо враховувати, що в Росії
на цей період друкували білетів на 2908000000 рублів.
Перший крок до фінансової незалежності Україна зробила, однак
одночасно з купюрами державної емісії в обіг потрапила велика кіль
кість фальшивих білетів. Вже з 16 січня 1918 р. випуск номіналу у
100 карбованців припинили. Потім, при евакуації органів радянської
влади, що протрималася тоді у Києві близько місяця, і у зв’язку із
наступом німецько-австро-угорсько-українських військ кліше білету,
яким заволоділи більшовики, було вивезене до Москви.
Через це уряд гетьмана ГЇ. П. Скоропадського оголосив законом
від 24 вересня 1918 р. номінал анульованим з 1 листопада 1918 р.,
призначивши одночасно до цього терміну довільний обмін купюр.
Обміняли білетів на суму 25,5 млн. карбованців (близько 45%), а
решту — 27,75 млн. карбованців — анулювали.
Після першої емісії, яка пройшла успішно, уряд вирішив здійснити
ще один випуск грошей. Адже білети номіналом у 100 карбованців не
вирішили грошової проблеми в Україні. В цей період, протягом літа
і до кінця 1917 р. з обігу зникли великі купюри старих «царських»
грошей у 100 та 500 рублів, що, за даними С. А. Фалькнера, становили
близько 51% всіх грошей даного типу, або суму в 7610 млн. рублів4,
їх приховували на чорний день у містах, але найбільше по селах, бо
традиційно бачили в них єдині надійні гроші, що були донедавна кон
вертовані та забезпечені золотом.
Українській державі потрібні були свої гроші, які б народ сприй
няв як національну валюту. За пропозицією Голови Центральної Ради
проф. М. Грушевського уряд прийняв рішення змінити назву грошей,
маючи на увазі підкреслити в ній спадковість старовинної традиції,
нагадати про джерела державності на українських землях.
Згідно з законом Центральної Ради від 1 березня 1918 р. гроші
назвали «гривнями». Вартість однієї становила 8,712 долі щирого зо
лота. Вона поділялась на 100 шагів, дві гривні дорівнювали 1 карбо
ванцю. Але саму гривню мали намір підігнати до курсу швейцарського
франка, тобто до 37,5 російської копійки. Для цього було виготовлено
зразки купюр і зроблене замовлення для їх друкування у Німеччині,
в одній з найкращих державних друкарень (КеісЬсІгикегеі). Для ос
таточної домовленості до Берліна виїхала комісія у складі представ
ників Експедиції заготівлі державних паперів.
Однак потреби ринку, «грошовий голод» змусили вжити термінових
заходів. У Києві Український державний банк почав друкувати тим
часові розрахункові білети, які надійшли в обіг ще до появи купюр
закордонного друку. Проте виготовлення грошей у Німеччині зволі
калось, і через це тимчасові білети набули більшого, ніж передбача
лось, значення.
Друга емісія купюр у карбованцях почалась 6 квітня 1918 р. Згідно
з законом ЗО березня 1918 р. банк встановив її суму у 100 млн. карбо
ванців. Спочатку випустили знаки вартістю 25 карбованців, які дру
кувались виключно у Києві. Трохи пізніше з ’явився знак у 50 кар
бованців. На білетах, що виготовлялись у Києві, стоїть серія з літер
«АК», а на віддрукованих пізніше в Одесі — «АО».
Обидва знаки в 50 та 25 карбованців мали однаковий малюнок,
але колір різний — відповідно зелений та синій. Проекти обох білетів
ЗО /55У 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6
Національна валюта України (1918—1919 рр.)
виконано художником О. Красовським. Оформлення, шрифти написів
на них зроблені у дусі традицій українського народного, зокрема
«канцелярського», мистецтва, в чому відчувається значний вплив
Г. Нарбута. Головний елемент оформлення білетів — це два профілі —
чоловічий та жіночий, що розміщені у картуші по центру реверса.
Перший профіль символізує стару добу, історичного попередника дер
жави — козацьку Україну, другий — нову, відроджену Україну.
З цими знаками трапилась та ж історія, яку пережили усі паперові
гроші, що виконані не зовсім якісно, — їх почали підробляти. Серед
знаків у 50 карбованців відразу опинилося чимало фальшивих. Через
це у практиці встановився звичай — власники купюр при розрахунках
розписувались на них, щоб засвідчити справжність знаку. Таким чином,
на знаках накопичувалось багато олівцевих та чорнильних підписів їх
тимчасових власників. Цей факт досить цікавий для вивчення регіо
нів поширення та руху грошової маси. А маргінальні записи станов
лять об'єкт дослідження маргіналістики як дуже інформативне істо
ричне джерело.
Крім того, за часів Центральної Ради, точніше від 23 грудня,
починається історія перших українських марок з номіналом у шагах.
Спершу вони були задумані тільки як поштові мініатюри. Та згодом,
через нестаток дрібної розмінної монети, за прикладом російської вла
ди, яка зробила це раніше, стали вживати їх як марки і гроші одно
часно. На підставі закону УНР від 18 квітня 1918 р. шаги-марки пра
вили за гроші. З цією метою на реверсі марки було вміщено напис
чорною фарбою «Ходить нарівні з дзвінкою монетою», а над ним роз
містили тризуб. Папір під марки використовували грубий, зручніший
для тривалого вжитку. Але ці марки-шаги з ’явились у обігу вже після
падіння Центральної Ради.
Відбулось це 29 квітня 1918 р. До влади прийшов уряд гетьмана
П. П. Скоропадського. Орган українських промислових та фінансових
кіл «Известия Союза промьішленности, торговли, финансов и сельского
хозяйства Украиньї» так оцінив цю подію: «Надзвичайної важливості
подія відбулася в Києві ЗО квітня: закінчені соціалістичні досліди над.
нещасною, хоч і дуже багатою, країною та обраний гетьман всієї'
України... само населення, що з ’явилось у Києві у вигляді з ’їзду хлі
боробів, зажадало усунення соціалістичних міністрів, котрі потішалися
над народним добром...» 5. Далі цитувались слова з промови П. П. Ско
ропадського на з ’їзді хліборобів: «...Права приватної власності, як
основи культури і цивілізації, поновлюються у повному обсязі, і всі
розпорядження колишнього українського уряду, а також тимчасового
Російського уряду, який відмінив або обмежив ці права, скасову
ються» 6.
Але уряд П. П. Скоропадського так і не зміг оволодіти становищем
в області фінансів та грошового обігу. Попередня влада залишила
своєму наступнику дорить важку спадщину. Українська держава не
мала бюджету, усі установи жили у борг, видатки на державне уп
равління безперервно зростали. Через це Україна жила за рахунок
інтенсивної праці друкарського верстата. Збільшення грошової маси
призвело до величезної інфляції та росту цін. Крім того, в Росії біль
шовицький уряд протягом 1918 р. випустив у обіг грошових білетів на
суму 29808 млн. рублів7. Відтепер у людей на руках знаходилась фан
тастично велика кількість знаків — на 55263 млн. рублів взагалі по
країні. Значна частина з них оберталась і осідала в Україні. Крім
«царських», які ще мали перевагу, ходили гроші уряду О. Ф. Керен-
ського, німецька та австро-угорська валюти, місцеві бони, карбованці
Української республіки.
Але незважаючи на велику кількість випущених знаків, в обігу
знаходилось дуже мало грошей. Відсутність регулярного сполучення
між регіонами, нестача товарів призводили до осідання грошей, го
133Н 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994., № 6 31
М. Ф. Дмитрієнко, О. Ю. Лисенко
ловним чином на селі. Всі вони офіційно мали один курс: 1 рубель
усіх російських випусків дорівнював 1 карбованцю українських та
1 карбованцю місцевих емісій, хоч на практиці було зовсім не так.
Тому в Україні процвітали спекуляція грошима, гра на курсах різних
їх видів. До цього необхідно додати, що з приходом в Україну австро-
німецьких військ тут розпочався вільний обіг німецької марки та
австро-угорської крони, примусовий курс яких уряд намагався вста
новити. Фактично Україна, незважаючи на всі заходи і закони, досі
не мала своєї валюти. Ось кілька свідчень газет і журналів 1918 р.,
що характеризують тодішній стан справ.
В «Одесском листке» від ЗО червня читаємо, що «причиною до
рожнечі та грошової спекуляції є бумажний потоп грошей. Більшовики
продовжують друкування грошей в усіх друкарнях Москви. Спекуляція
на гроші набере ще більших розмірів, як буде вільний переїзд з Росії.
Щоб запобігти повному банкрутству, уряд України мусить вжити
відповідних заходів: а) не допустити напливу «керенок» з півночі;
б) усталити курс грошей, які є у обігу».
Автор одного з матеріалів, надрукованих в «Союзе» (№ 13, Умань)
констатує: «Державні та приватні банкові установи за відсутністю на
віть і паперових грошей або зовсім замкнені, або видають клієнтам
такі суми, що не можна й мріяти, щоб підняти ними нормальний роз
виток промисловості. Становище грошового ринку ускладнюється ще
й через те, що акційні банки на Україні є відділами московських та
петербурзьких банків і через їх націоналізацію відділи ці понесли
велику втрату. Тепер вони не мають певних прибутків і не можуть
покрити свого пасиву.
Одним із заходів поліпшення становища є утворення на Україні
своєї валюти з тим, щоб російські гроші були визнані іноземною ва
лютою і не мали сили обов'язкового грошового знаку. Другий захід —
заснування на Україні місцевих комерційних банків і, між іншим,
акційного Емісійного банку для випуску паперових грошей».
Такі ж негативні висновки містить «Родной Край» (Херсон, 14
липня): «Стан нашого грошового ринку стає неможливим. На Україні
курсують гроші 4 різних держав, тут і там германські власті відмов
ляються приймати «керенки», а з другого боку, розвивається спекуляція
австрійськими та німецькими грішми. Наше міністерство фінансів по
винне впровадити певний порядок в грошовий обіг і в першу чергу
повинне скасувати безпосередній курс німецьких і австрійських грошей
і обмінювати їх в наших банках на грошові знаки».
«Вестник Елисаветградского земства» 22 серпня надрукував виклад
доповіді проф. Леоніда Яснопольського на зборах Київської обласної
спілки інженерів: «...На знецінення рубля на Україні таке невпинне
друкування грошових знаків в Великороссії не має першорядного впли
ву, оскільки внаслідок утрудненості зносин через кордон може просо
чуватись безсумнівно лише непропорційно мала частина. Значно істот
ніше впливає на розцінку грошей на Україні закупівля продуктів цент
ральними державами, які підвищують ціни і знижують купівельну силу
грошей».
Далі автор стверджує, що у населення зберігається 8—12 млрд.
російських рублів. Щоб запобігти масовому зубожінню народу, треба
розділити валюти, тобто або проштемпелювати усі російські гроші,
які вже є в обігу, українськими штемпелями, або обмінювати їх на
українські гроші.
«Фінансовий журнал» у своєму першому номері, що вийшов у
серпні, вмістив статтю Ігоря Серебринського «Законодавча контра
банда». Там свідчилось: «Життя за рахунок друкарського верстата
дедалі різкіше і яскравіше виявляє зворотний бік медалі, і недалекий
вже той день, коли від цього верстата відсахнуться найзавзятіші його
прихильники. Людей, що тяжіють до паперової емісії через своєрідне
32 /5 5 У 0130—5247. Укр, іст. журн. 1994, № 6
Нцціональна валюта України (1918—1919 рр.)
юзуміння фінансової політики, переконав, нарешті, той спустошливий
іроцес, який викликаний у народному господарстві паперово-грошовим
шхором: людей же, котрі свідомо робили з паперових грошей міст
-іад безоднею фінансової премудрості, розчарувала недостатня продук
тивність емісійного апарата.
На початку п’ятого року війни віра в універсальність графічного
мистецтва стала вичерпуватись і багато хто почав вже розуміти, що
зашморг дорожнечі, яку спекулянти захлеснули на шиї обивателя,
одним кінцем все ж закріплений на емісійному апараті.
...Український бюджет поки не розроблений, і Україна є поки
винятковим прикладом держави, що живе без бюджету».
Позицію російських промислових та фінансових кіл в Україні з
грошового питання виклав Я. Діманштейн в статті «К вопросу об
украинской денежной системе», що 4 серпня з ’явилася в «Известиях
Союза промьішлениости, торговли, финансов и сельского хозяйства
Украиньї»: «Відносно грошової одиниці треба ...наполягати на збере
женні всеросійської грошової одиниці... рубель повинен залишатися
основою нашої грошової одиниці, і не може й не повинен бути замі
нений іншою одиницею, сталість якої не зможе бути рішуче нічим
гарантована... перехід до здорових форм суспільного життя на Ук
раїні, яке вимагає невпинної боротьби з проявами більшовизму у всіх
областях, диктує боротьбу і з більшовицькими грошовими знаками».
Для цього автор пропонує два необхідних заходи: 1) товарообмін між
Росією і Україною повинен знаходитись виключно в руках держави
і він має бути тільки натуральним; 2) впровадження українського
карбованця і обмін «керенок», «думок» на нього в межах якогось
терміну. Одночасно «царські» гроші зберігали б вільний обіг.
Таким чином, представники різних верств населення України, по
суті, вимагали вжити ряд термінових заходів, які можна звести до
чотирьох пунктів: 1) ввести українську грошову одиницю, визнати ро
сійські гроші іноземними, що не мають платіжної сили; 2) перекрити
потік російських грошей в Україну; 3) розробити бюджет України на
засадах реального обліку витрат і прибутків держави; 4) обмежити
випуск українських грошей реальними потребами народного госпо
дарства.
Уряд гетьмана П. П. Скоропадського, зокрема міністр фінансів
A. К. Ржепецький, намагалися упорядкувати грошовий обіг. При уряді
був створений Фінансовий комітет, перше засідання котрого відбулося
10 травня 1918 р. До комітету увійшли: О. Ю. Добрий (голова, ди
ректор Російського для зовнішньої торгівлі банку), кн. О. Д. Голіцин,
Ф. Ф. Енін, В. П. Кочубей, І. С. Щеніовський, Н. Ф. фон Дїтмар (го
лова Ради спілки гірничопромисловців півдня Росії), К. К. Диновський,
B. Я. Демченко, К. М. Закс, X. А. Барановський, професори О. Д. Бі-
лімович, Л. М. Яснопольський, К- Т. Воблий8. Комітет зайнявся ва
лютною реформою в Україні.
Міністр у першому прилюдному виступі заявив, що одним з го
ловних завдань української політики вважає створення власної грошо
вої системи. Згодом,, у розмові з редактором газети «Відродження»,
підкреслив, що намагатиметься встановити українську валюту з ви
соким курсом, обновити банківський апарат у формі Державного банку
і банків приватних, щоб врегулювати господарське життя України й
встановити сталий бюджет.
В результаті 25 серпня 1918 р. був опублікований закон9, згідно
з яким, по-перше, заборонялося ввозити в Україну 5-процентні зобо
в’язання і серії білетів державної скарбниці Росії; по-друге, ввезення
російських кредитових білетів та розмінних знаків державної скарб
ниці дозволялося в сумі, що не перевищувала 10000 рублів на особу
і 20000 на сім’ю. Якщо в Україну їхали українські громадяни, то їм
дозволяли мати, згідно з цим законом, до 100000 рублів на сім’ю у разі,
І85М 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, М 6 3 — 4-966 33
М. Ф. Дмитрієнко, О. Ю. Лисенко
коли вони мали посвідчення від українського консула, що ця сума —
результат продажу власного майна. По-третє, ввезення купонів від
російських процентних паперів дозволялося в межах до 250 рублів на
особу 1 до 500 рублів на сім’ю. Проте цей закон майже не викону
вався, адже на кордоні між Росією з Україною панували корупція
та хаос.
Уряд гетьмана П. П. Скоропадського вперше в Україні розробив,
власний бюджет. За даними Української Загальної Енциклопедії, «за
гальну суму державних видатків вираховано на 5,347 млрд. карб.,
прибутків — на 3,250 млрд. карб., отже — дефіцит першого україн
ського бюджету визначився на 2,057 млрд. карб., себто на 39,2% за
гального підсумку видатків: думалося покрити його майбутніми кре
дитовими операціями» 10. Але будувати бюджет за умови, коли нема
постійної грошової одиниці, можна тільки примирпзшись з тим, що
розроблений та затверджений бюджет залишиться на папері, а пов
сякденне життя внесе в нього корективи, які утворять новий, реальний
бюджет, що нічого спільного з затвердженим не має. Бюджет вира
жається в рублях, карбованцях, але ні рубель, ні. карбованець, ні
гривня не мали постійної величини, розтавали з кожним днем та втра
чали ту купівельну силу, яку повинен забезпечити бюджет органам
державного апарату.
Уряд гетьмана не наважився на головне: не впровадив українську
грошову одиницю як власну валюту і не визнав російську валюту іно
земною. Він не зміг також налагодити роботу економічного механізму
в Україні, і тому протягом усього 1918 р. відбувалося падіння курсу
карбованця і зростання цій. А емісія нових українських грошей ще
більше заплутала грошовий обіг. За цей час в обігу з ’явилися нові
випуски грошових знаків. Уже в травні почалася емісія^ поштових
марок-грошей, про які йшлося вище. Грошову вартість першого ви
пуску забезпечив закон від 8 липня 1918 р., що вийшов за підписами
голови Ради Міністрів Ф. Лизогуба, міністра фінансів А. Ржепецького
і був затверджений П. Скоропадським.
Марки друкували у Києві, в друкарні Кульженків, та в Одесі, у
друкарні Фесенка. В 1919 р. уряд С. Петлюри продовжував друкувати
марки в Кам’янці-Подільському і в 1920 р.— в Станіславі. Всього
було випущено 5 номіналів марок: 10, 20, ЗО, 40, 50 шагів. Еталонні,
проекти марок виконали Г. Нарбут (ЗО, 40, 50 шагів) і артист-маляр
А. Середа (10, 20 шагів). Мали бути і номінали вищої вартості, по
60, 80, шагів і т. д., аж до 20 гривень, з портретами кн. Костянтина
Острозького, кн. Данила Галицького, Св. Володимира, кн. Ольги,
гетьманів Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка та ін. Проте ці
проекти не були реалізовані п.
Планувалося випустити і монети різної вартості: золоті — 20 гри
вень (з портретом Т. Шевченка), срібні — 1 гривня (на аверсі — назва
монети, рік випуску, місце випуску — Київ; на реверсі — текст «Ук
раїнська Народна республіка» і тризуб); дрібні мідні, вартістю 1, 2,
5, 10 та 20 шагів. Далі проекту справа не пішла.
Згідно із свідченням колишнього директора Державного банку
України К. Клепачівського, до 9 липня 1920 р. було надруковано роз
мінних марок вартістю: у 50 шагів — 43504730 шт. на суму 21752365
гривень; у 40 шагів — 18063600 шт. на суму 7225440 гривень; у ЗО
шагів — 9996800 шт. на суму 2999040 гривень; у 20 шагів — 22002000
шт. на суму 4400400 гривень; у 10 шагів — 21794400 шт. на суму
2179440 гривень.
Усього розмінних марок було випущено на суму 38556685 гривень
або 19228342,5 карбованця12.
З часом внаслідок інфляції вартість марок упала. Тому у закладах
торгівлі їх в’язали по 100 штук разом. В таких «в’язанках» вони були
в обігу до кінця 1919 р., а подекуди і пізніше 13.
■ ион. 1994. № 634 І 5 Ш 0130—5247. Укп.
Національна валюта України (1918—1919 рр.)
В серпні-вересні 1918 р. в Україну почали надходити перші партіГ
грошей, надрукованих в Німеччині на за*мовлення ще Центральної
Ради. «Финансовьій журнал» так описує цю подію, пророкуючи її
наслідки: «Цими днями одержана з Німеччини перша партія замов
лених там грошей в кількості близько 75 млн. рублів. Гроші ці на
друковані в новій валюті — в гривнях, які, мабуть, і створять остаточну
фізіономію національної валюти. Як не своєчасне одержання цих
грошей, більш захищених від підробок, ніж літографські шедеври
Кульженка, все-таки важко не замислитися про те сум’яття, яке
внесе в грошовий обіг введення нових знаків. На Україні, таким чи
ном, будуть в обігу рублі, карбованці, марки, крони і гривні з усією'
їхньою переливчастою багатоманітністю у вигляді купонів, «керенок»,
російських та українських знаків державної скарбниці тощо. Такий:
багатий асортимент грошей вимагає хіба що тільки техніки вельми
досвідченого константинопольського міняйла; український же селянин,
що застиг у своїй довірі до «миколаївських» грошей, безсумнівно,
зазнає серйозного душевного перелому раніше, ніж наважиться ввести
до своєї валютної колекції ще один екземпляр. Треба сподіватися, що
Державний банк потурбується про широку популяризацію нового
знака раніше, ніж введе його в обіг» І4. Відбулося так, як передбачав
журнал. Випуск гривень у обіг Київською конторою Державного банку
розпочався тільки 17 жовтня 1918 р. Надруковано було відразу 6 но
міналів: по 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень. Причому тільки на
двох останніх була офіційна назва України за часів гетьманату —
«Українська Держава». На перших чотирьох вона називалась «Укра
їнська Народна Республіка». Так сталося через те, що проекти цих
грошей було зроблено ще за часів Центральної Ради (автори проек
тів — знака у 2 гривні — В. Кричевський, знаків у 10, 100, 500 гри
вень — Г. Нарбут). Проекти білетів у 1000 і 2000 гривень розробив
Ів. Мозалевський.
У оформленні цих паперових грошових знаків, як і попередніх*
були використані мотиви з української народної творчості, зокрема
традиції, що формувались протягом XVII—XVIII століть. Якість ви
конання їх була значно вищою, ніж виготовлених у Києві та Одесі.
Треба також відзначити, що гривня виявилась найбільш сталою
серед усіх грошей, які знаходились у обігу в Україні. Навіть взимку
1919—1920 рр. за гривню можна було одержати 200—300 радянських
рублів. Вона нотувалась вище, ніж дрібні «миколаєвські» гроші номі
налом у 1, 3, 5 рублів. Що стосується карбованця, то він тоді впав
дуже низько. Незважаючи на те, що 1 карбованець офіційно дорів
нював 2 гривням, на закордонних біржах та в Україні ціна 1 гривні
піднімалась до 2 карбованців, тобто ставала в 4 рази дорожчою.
Згідно з договором між Україною і Німеччиною остання мала
виготовити до 1 січня 1919 р. українські державні кредитові білети на
суму 11500 млн. гривень15. З них на рахунок Держбанку одержано
білетів на загальну суму 3906,5 млн. гривень: білетів у 2 гривні — на
суму 17,6 млн. гривень, у 10 гривень — на 81,9 млн., у 100 гривень —
на суму 352 млн., у 500 гривень — на суму 1155 млн., у 1000і гривень —
на суму 1500 млн., у 2000 гривень — на суму 800 млн. Крім того,,
продовжували друкувати і знаки державної скарбниці у 25 і 50 кар
бованців без змін у оформленні.
Однак фінансова система в Україні не функціонувала, податки
регулярно не сплачувалися, зв’язки між окремими регіонами і центром'
ледь жевріли. Тому держава постійно збільшувала грошову масу*
друкуючи все нові й нові гроші для своїх потреб.
9 травня 1918 р. був прийнятий закон про збільшення обсягу
емісії. Тепер вона мала становити 500 млн. карбованців у знаках
державної скарбниці (згідно з законом від ЗО березня 1918 р. перед
бачався випуск у обіг лише 100 млн. карбованців) І6. У липні 1918 р*
188Н 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6 З * 35
Лі. Ф. Дмитріенко, О. 10. Лисенко
було прийнято ухвалу про випуск грошей (знаків державної скарбниці)
ще на 500 млн. карбованців. Крім того, уряд пішов на випуск корот
котермінових зобов'язань державної скарбниці. Законом 27 травня
1918 р. був встановлений розмір емісії цих білетів загальною вар
тістю 500 млн. карбованців (20 серій по 25 млн. карбованців) на
чотирирічний строк. Щорічний прибуток встановили у 3,6 %
на рік, або 1 шаг у день із 100 гривень, причому власникам
білетів надавалося право одержувати капітал і проценти у гривнях
або рублях 17.
Серії білетів державної скарбниці складалися з 4 номіналів: 50,
100, 200 та 1000 гривень, купони до них відповідно мали вартість у
90 шагів, 1 гривню 80 шагів, 3 гривні 60 шагів та 10 гривень. Купони
могли бути в обігу окремо від самих білетів. Законом 9 липня сума
емісії 3, 6-процентних білетів, що виконували функцію облігацій для
внутрішньої позики, була збільшена на 500 млн. карбованців (20 се
рій, від № 21. до № 40, по 25 млн. карбованців у кожній) 18. Процентні
білети державної скарбниці друкували у Берліні. Зроблено їх за про
ектом Г. Нарбута. Основна маса облігацій потрапила в обіг у лютому
1919 р. при Директорії.
Уряд гетьмана намагався щось змінити у фінансовій справі в
Україні. Про це свідчить таке повідомлення: «Фінансовий відділ Прот-
офісу розпочав розробку матеріалів по реформі грошової валюти. В
найближчому майбутньому передбачається скликання особливої нара
ди за участю представників фінансової науки, торговельно-промислових
організацій, банків і зацікавлених відомств» І9. Однак для реалізації
такого задуму історія не відвела гетьманській владі часу. Центральні
держави в листопаді капітулювали, розпалася Австро-Угорщина, ре
волюція прокотилась по Німеччині. І війська залишали Україну. Геть
ман всія України 14 грудня 1918 р. зрікся влади в умовах наступу
українських національних військ під проводом С. Петлюри. Закінчила
історію Українська гетьманська держава, що проіснувала сім з поло
виною місяців.
Владу відтепер перейняла до своїх рук Директорія, яка була
створена ще 14 листопада 1918 р. Вона утримувала її на частині ре
гіону вже до кінця існування незалежної України, що тепер, 26 грудня,
одержала попередню назву — Українська Народна Республіка. Про
тягом 1919—1920 рр. на долю України випали тяжкі випробування:
масований наступ більшовиків з півночі, білогвардійців — з півдня,
військ тільки-но утвореної Польщі — із заходу. Повстанський рух
відбивав весь спектр ідеологічних амбіцій тодішніх політичних партій.
В Україні панував хаос, господарські стосунки були зруйновані, ви
робництво товарів скорочувалось катастрофічно, інфляційні процеси
перейшли всі критичні межі.
. Економічний стан України в 1919— 1920 рр. у всіх галузях на
родного господарства являв собою тяжку руїну, викликану роками
світової війни та революції. Фабрично-заводська промисловість і за
мирних часів не могла повною мірою забезпечити населення України
виробами індустрії. Тепер значна частина фабрик спинилася через від
сутність енергоносіїв, палива й сировини. Село, що менше потерпіло
від господарської розрухи, не знаходило у місті тих товарів, на які б
охоче обміняло продукти сільського господарства. Це призвело до
порушення господарської рівноваги між селом та містом. У потенційних
покупців осідали гроші у вигляді нерухомих накопичень паперових
банкнотів, які внаслідок інфляції вже не були засобом заощадження.
У селян залишався один вибір — відмовитися продавати продукти за
гроші. В Україні постала примара голоду.
Держава, уряд УНР не мали в своїх руках реальних засобів ви
кликати поворотну течію грошових знаків. Податкова система, що у
більш-менш сприятливих умовах могла б забирати частину грошових
36 /5 5 У 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № в
Національна валюта України (1918^-1919 рр.)
знаків у села, при постійних змінах лінії воєнного фронту дає нікчемні
наслідки.
Населення України було в паніці. Влада у кожному окремому
регіоні могла змінитися якщо не сьогодні, так завтра. Наприклад, у
Житомирі протягом двох з половиною років це трапилось 11 разів! А
зміна влади — то кожного разу нові гроші, заборона або обмеження
обігу знаків старих емісій. Це все неминуче призводило до грошових
спекуляцій. В обігу тоді перебувала величезна кількість грошей різ
них держав і урядів. їх курс залежно від воєнних успіхів або поразок
кожного дня мінявся, і гра на цих курсах давала можливість декому
заробити капітал. Такий стан речей і лякав, і обурював населення.
Ось кілька свідчень з преси: «...Міського голову (йдеться про Київ.—
Ред.) Е. П. Рябцова та його товариша А. М. Гінзбурга відвідали де
легати всіх великих кооперативних організацій («Центроспілка»,
«Центросекції», «Життя», «Міський споживач» та ін.), які повідом
ляли про утруднення, що зазнають кооперативні організації у зв’язку
з розпорядженням про вилучення з обігу радянських грошей. Відсут
ність «царських» грошей і «керенок» позбавляє кооперативи можли
вості здійснювати правильні операції і обтяжують і без того важке
продовольче становище міста»20.
«Екатеринославский вестник», давав інформацію: «Харків. На
чальник гарнізону видав наказ, згідно з яким кредитові білети за*
підписом П’ятакова і радянські розрахункові знаки мають надалі до
особливого розпорядження обіг нарівні з іншими грошовими знаками.
Припинення прийому цих грошей на залізниці і відомості про їх
повне анулювання викликали паніку і навіть скорочення підвозу про
дуктів на ринок, що потягло за собою підвищення цін»21.
В тій же газеті від 1 березня 1919 р. написано: «Криза розмінних
знаків наштовхнула деяких підприємливих ділків на своєрідну спеку
ляцію грошима... Біля розмінної каси Державного банку щодня снують
декілька... людей, які за певну винагороду охоче здійснюють розмін
грошей. Особливо помітна спекуляція відбувається з обміном карбо
ванців на «керенки» і донські гроші, оскільки такий обмін конче необ
хідний для тих, хто їде до Росії... за 100 руб. «керенками» чи дон
ськими грошима спекулянти вимагають 110—115 руб. карбованцями»22.
Ще одна ознака того часу — економічна війна проти України, в
якій зброєю виступала цілеспрямована підробка паперових грошей.
Так, уряд А. І. Денікіна після захоплення Одеси почав друкувати ку
пюри у 50 карбованців УНР зразка 1918 р. Радянський уряд, після
взяття Києва, розгорнув випуск білетів у 10 карбованців зразка 1919 р.
Уряд Директорії попереджував населення про обіг на ринку фальши
вок, наводив ознаки, за якими можна було їх виявляти. У своєму
оголошенні від 7 серпня 1919 р. Кредитова канцелярія повідомила про
існування в Кам’янці-Подільському організації спекулянтів. Вони
розпускали по місту чутки, що нібито знаки державної скарбниці у
50 карбованців з номерами АК 199, 201, 208 і АО 189, 190 — фальшиві,
а потім скуповували їх за безцінь 23.
Саме за таких умов відбувався заключний, як міркувалось, етап
валютної реформи в Україні. Нове фінансове регулювання почалось
6 січня 1919 р. після затвердження 4 січня Директорією відповідного
закону. Міністр фінансів України Б. М. Мартос в своєму інтерв’ю ко
респонденту УТА 12 липня 1919 р. так визначив причини реформи: «В
області валютного питання сама залізна необхідність продиктувала
українському урядові ряд заходів по відокремленню української ва
люти від валюти російської.
Крім вимог політичного змісту, маючи тут на увазі ідентичність
вимог політичної і валютної незалежності 40-мільйонного народу, мі
ністерство фінансів рахувалося і з міркуваннями фінансового ха
рактеру.
/5 5 У 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6 87
М. Ф. Дмитрієнко, О. Ю. Лисенко
Ці міркування примусили навіть гетьманський уряд почати під
готовчу роботу по утворенню української незалежної валюти. Нату
ральним пресом, що вижав у гетьманських керівників фінансами рішу
чість розпочати роботи по проведенню в життя валютної реформи, було:
упадок покупної сили російських паперових грошей та рощоти з ні
мецькими та австрійськими окупантами, які рощоти вимагали певного
курсу обертаючихся на Україні грошових знакш.
Цілком зрозуміло, що український народ не міг і не може нести
відповідальність за колосальну російську емісію, що вже давно вийшла
за межі нормального... грошового обороту» 24.
В законі відзначалось: 1. Єдиним законним засобом платежу на
території Української Народної Республіки визнається гривня (або
карбованець). 2. Всі гроші чужих держав позбавляються права бути
законним засобом платежу (російські, німецькі, австро-угорські, ру
мунські). 3. Російські царські і думські гроші по 500 і 1000 «рублів»
«скасовуються... 4. Російські гроші від ! до 100 «рублів» підлягають
обміну на українську валюту в короткі строки: від 15 до 31 січня
Л919 року по курсу 1 «рубель» — 1 карбованець, а від 31 січня по
15 лютого 1919 року за зниженим курсом 1 «рубель» — 75 копійок,
після 15 лютого ніякі російські гроші не приймаються державними
установами» (Цит. за виданням: .Мартос Б. Украинская валюта 1917—
1920 годов // Что делать. — 1922. — № 2).
Власне зміст валютної реформи полягав ось у чому: 1. З 26 січня
1919 р. російські грошові знаки, як кредитові білети, так і знаки ро
сійської державної скарбниці, т. з. «керенки», перестають бути закон
ними платіжними знаками в Україні; 2. Державною українською гро
шовою одиницею є гривня, яка містить 8,712 долі щирого золота.
Гривня поділяється на 100 шагів, дві гривні становлять карбованець.
3. Російські грошові знаки обмінюються на українські за зниженим
курсом у певний термін, пізніше — не приймаються. 4. З 16 січня
1919 р. всіма державними установами припинено приймання росій
ських кредитових білетів у 1000 та 500 рублів зразка 1917 р., а з 21
січня — і 250 рублів зразка 1917 р. у платіжі та внески.
Проте ця реформа так ніколи в повній мірі і не діяла. Нарада,
:що була скликана при міністерстві фінансів для ретельного та всебіч
ного аналізу валютної реформи і в якій взяли участь проф. М. Туган-
Барановський, представники від кооперації X. Барановський, О. Хото-
вицький, О. Степаненко, заступник міністра фінансів Г. Курило, ди
ректор Кредитової канцелярії Г. Лерхе та в. о. директора Державного
банку В. Ігнатович, одностайно визнала поспішність та невчасність
проведення реформи під час війни з більшовиками. Це підтвердило
дальше розгортання подій.
Вже 24 січня було видано новий закон, що дозволяв громадянам,
які одержали офіційне повідомлення про закон від 6 січня з запіз
ненням і фактично не мали можливості вчасно здати російські грошові
знаки, складати прохання про обмін і надсилати їх до міністерства
фінансів через повітових комісарів.
Наступного дня було опубліковано курси, за якими державні каси
приймали російські гроші у платежі: з 26 січня кредитові білети в
100, 50, 25, 10, 5, 3, 1 рублів, «керенки», 4-процентні білети в 50 та
25 рублів по курсу 180 шагів за 1 рубель, з 29 січня — по 150 шагів
за 1 рубель! Розмінні марки і бони в 50, 5, 3, 2, та 1 копійку залиша
лись в обігу по курсу 2 шаги за 1 копійку. Обмін російських грошей
на українські заборонявся 25.
Пізніше, ЗО січня телеграфом поширили розпорядження міністер
ства фінансів за підписом в. о. міністра Відибіди, з якого видно, що
реформа йде важко і тому термін прийому російських грошей роз
ширено («керенки» вилучались з обігу тільки з 20 лютого), а «царсь
,38 І55М 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, М 6
Національна валюта України (1918—1919 рр.)
кі» гроші залишались в обігу за зниженим курсом: 150 шагів за
1 рубель 2б.
22 серпня 1919 р., було оголошено, що так звані «совітські» гроші
не визнаються законними платіжними знаками в УНР 27.
А 23 серпня з ’явилося розпорядження міністра фінансів Б. Марто-
са та директора Кредитової канцелярії В. Сапицького, яке остаточно
встановило порядок грошового обігу в Україні28. Згідно з ним на
теренах УНР продовжували обертання «царські» гроші номіналами у
100 рублів та нижче за зниженим курсом, розмінні марки та бони з
номіналом у копійках.
Як бачимо, уряд Директорії так і не зумів остаточно вилучити з
обігу російські гроші. Коли ж взяти до уваги реальне становище, по-
стїйну війну і територіальні зміни, то можна з певністю стверджувати:
валютна реформа від 6 січня не виконала своїх завдань, хоча ціни
на певний час стабілізувалися. Задумана вона була гарно, проте за
обставин, які склалися в Україні того року, жодна, навіть найгеніаль-
міша, реформа не мала стати справжньою.
Разом з тим, ця реформа ніяк не сприяла зупиненню інфляції.
Навпаки, не маючи надійних джерел, крім хіба цукрової монополії,
які б приносили державній скарбниці постійні прибутки, держава
жила переважно за рахунок інтенсивної праці Експедиції заготівлі
.державних паперів, невпинно збільшуючи і без того велетенську гро
шову масу, а відтак — інфляцію, що галопувала. Уряд Директорії
провів ряд спеціальних заходів для створення державного золотого
запасу. Було видано спеціальний Декрет про здачу золота і срібла
населенням до Державного банку. Розпорядженням міністра фінансів
із знятих пам’ятників російським царям було вирішено відлити розмін
ну монету.
Паперові гроші УНР нових випусків друкувалися в Кам’янці-По-
дільському, куди переїхала Директорія з Вінниці, залишивши перед
тим Київ через наступ більшовицьких військ. Це так звана «кам’я-
нецька» емісія. В цей час, згідно з постановою міністра фінансів від
27 липня 1919 р.29, входять у обіг знаки державної скарбниці у 10 кар
бованців (автор проекту А. Золотов, граверні роботи виконав М. Гриш-
манюк); 25 карбованців (автор проекту К. Романовський, а можливо,
О. Приходько); 100 карбованців (автор проекту Г. Нарбут). В жовтні
1919 р. до обігу увійшов знак державної скарбниці у 250 карбованців
(автор проекту К. Романовський). Також в 1919 р. почалось друку
вання знаку державної скарбниці у 1000 карбованців, який був розроб
лений А. Золотовим ще за часів гетьманату. Останнім в «кам’янець-
кій» емісії був розмінний знак державної скарбниці у 5 гривень, на
друкований в Станіславі. /
В розробці його проекту взяли участь А. Золотов, Г. Нарбут, А. Се
реда. Вони надруковані без малюнка, чорною фарбою, на папері з во
дяним знаком.
Крім перелічених‘купюр, продовжувався і випуск знаків поперед
ніх зразків. Згідно з домовленістю між урядом Директорії та німець
кою фірмою «Юнкере» літаки фірми впродовж червня-листопада ре
гулярно доставляли віддруковані ще на замовлення попередніх урядів
гривні за маршрутом Бреслау— Кам’янешь-ГІодільський. Але грошей
все ж бракувало. В своїй книзі «Літопис української революції» О. До-
ценко так описує тодішнє становище: «Телеграми за телеграмами по
ступали до... Штабу Головного Отамана від командарма з вимогою про
відпуск грошей. В цих телеграмах сповіщалося що пороблені замов
лення на велику кількість убрання, взуття, білизни (жиди допома
гали), та брак грошей не дозволяв одібрати все замовлене для армії.
Бракувало грошей... Літаки, які ці гроші привозили з Берліна, не
встигали їх настарчити. Один з таких літаків розбився і загинув, а
з ним загинуло й триста мільйонів гривень народних грошей. (Частину
135Н 0130—5247. Укр. іст. журн.: 1994, № 6 39
М. Ф. Дмитрієнко, О. Ю. Лисенко
підібрали румуни і не віддали до цього часу). Які появлялися гроші
в скарбниці, то негайно й зникали...» 30.
Емісія великої кількості грошей стимулювала інфляційні процеси.
В. о. директора Кредитової канцелярії П. Барановський підраховував
купівельну спроможність грошей в українській валюті у зв’язку з не
обхідністю знати суми, що були асигновані урядом УНР Галицькому
уряду на утримання Галицької армії, шляхів, посольств за кордоном,
самого уряду та культурних і національних установ Галичини. На
підставі записів біржевого курсу Кредитовою канцелярією і за даними
розпиту цілого ряду осіб він вирахував такі цифри: з січня до листо
пада 1919 р. курс гривні на Кам’янецькій біржі упав у 8 разів — з ЗО
гривень до 240 гривень за 1 золотий рубель 31.
Усього ж, за підрахунками дослідника Е. Власенка, за час від
кінця 1917 до кінця 1920 р. випущено українських грошей на суму
19,5 млрд. гривень (в перерахунку на карбованці — 9,75 млрд.) 32.
В обігу були 24 різних паперових грошових знаки. Ці купюри у своїй
більшості правили за зразок гарного, зі смаком, фахово досконалого
оформлення, адже були виконані із використанням мистецьких моти
вів української народної творчості й національних традицій.
Проте потрібно сказати, що як на міжнародній біржі, так і на
внутрішньому ринку курс української валюти мусив неодмінно впастн..
Це, звичайно, не через те, що вона була українська. Становище самої
держави було невизначеним до кінця, хитким. Залишається тільки
дивуватись, що українські гроші тримались на досить солідній висо
чині. За короткий період незалежності Україна робила відчайдушні
спроби провадити свою самостійну фінансову політику, що евентуально
ставило її в ряд економічно спроможних європейських держав. Само
стійна грошова одиниця — це те, що випливає з прагматичних потреб
незалежної Української держави.
Для того, щоб гроші були стабільними, потрібні чотири неодмінні
умови: по-перше, встановлення вартості грошової одиниці, яка є разом
з тим крапкою відрахунку для іноземного ринку; по-друге, налагоджен
ня фінансового апарату країни; по-третє, доцільна зовнішньоторговельна,
політика; по-четверте, суворо обмежена і додержана емісія паперових
грошей.
В Україні за часів існування трьох національних урядів в якійсь
мірі були у наявності перша і третя з цих умов, але зовсім не було дру
гої і четвертої. Тільки втрата державою незалежності привела україн
ську валюту до остаточного зникнення з історичної арени. Радянський
уряд спеціальним декретом оголосив українські гроші незаконним за
собом платежів на всій території УСРР. Але довго ще більшовикам до
велось воювати з українською гривнею, караючи тих, хто продовжував-
нею користуватися. У деяких регіонах, особливо на західних землях*
гривні ходили аж до 1921 р.
Короткий огляд історії державних емісій в Україні в період рево
люційних змагань, виникнення та існування трьох українських націо
нальних урядів не претендує на виключну повноту викладу всіх перипе-
тій, що мають пояснити особливості процесу і спроб становлення фінан
сово-кредитної системи в Україні. На дослідника чекають ще питання*
не тільки пов’язані з історією формування української державності*
становлення її на шлях незалежного розвитку, а й з розглядом та до
слідженням купюр всіх емісій з погляду мистецтва. Українські боністи
мають дослідити даний історичний період досить ретельно, оскільки
процеси, що відбувались тоді в Україні, досить подібні до тих, які во
на переживає сьогодні. Архівосховища зберігають чимало документів*
котрі не завадило б обнародувати, щоб уникнути помилок, про які на
гадує нам історія, і не робити нових.
155М 9130—5247. Укр. іст. журн. 1994, М &40
Тернисті шляхи демократи
1 Ф р и д м а н М. И. Государственное хозяйство и денежное обращение Роєсші
(1913— 1919)— М., 1919.— С. 15; Бнлимович А. Революция, большевики и хозяйство
России.— Ростов-на-Дону, 1919.— С. 21—22.
2 Ф р и д м а н М. И. Назв, праця.— С. ЗО.
а Вестник Елисаветградского земства.— 1918.— № 20.— С. 2.
4 Ф а л ь к н е р С. А. Задачи унификации денежной массм / / Зкономическая
жизнь.— М., І919.— №-111.
5 Известия Союза промьішленности, торговли, финансов и сельского хозяйства
Украиньї.— 1918.— № 2.— С. 1.
6 Там же.— С. 2.
7 Зкономическая Жизнь.— М., 1919.— 17 січня.
8 Известия Союза промьішленности, торговли, финансов и сельского хозяйства
Украиньї— 1918 — № 2.— С. 9.
9 Вестник Елисаветградского земства.— 1918.— № 21.— С. 1.
10 Українська Загальна Енциклопедія.— Т. 3.— Львів — Станіслав — Коломия,
1931— 1933.— С. 958—959. В праці Д. Дорошенка «Історія України 1917—1923 рр.—
Т. II. Українська гетьманська держава» (Ужгород, 1930.— С. 278—282) цифра при
бутків інша — 3 179 630 984 карбованці.
11 Ш р а м ч е н к о С. Перші українські марки-шаги (1918— 1920) / / Український
філателіст.— 1931.— № 3—4.— С. 1.
12 Там же.— С. 2.
13 Ш р а м ч е н к о С. Ще про підроблені марки-шаги з 1918 року / / Український
філателіст—1929.— № 7—8.— С. З—4.
14 Новме деньги/ / Финансовьій журнал.— 1918.— № 1.— С. 19.
15 Д о р о ш е н к о Д. Історія України 1917— 1923 рр. Том II. Українська гетьман
ська держава 1918 року.— Ужгород, 1930.— Додаток.— С. XXIX.
16 Державний вісник.— 1918.— № 12.— С. 1.
17 Там же.— № 8.— С. 2.
18 Там же.— № 23.— С. 2.
19 Известия Союза промьішленности, торговли, финансов и сельского хозяйства
Украиньї.— 1918.— № 2 3 .— С. 6.
20 Бюллетень Киевского городского самоуправления.— 1919.—»№ 4.— Авгуег—
сентябрь.— С. 1.
21 Екатеринославский вестник.— 1919.— № 66.— С. 2.
22 Там же.— № 1.— С. 2.
23 Вістник УНР.— 1919.— № 35.— С. 2.
24 Там же.— № 18.— С. 3.
25 Там же.— № 1.— С. 4.
26 Там же.— № 4.— С. 2.
27 Україна.— 1919.— № 11.— С. 4.
28 Там же.— № 12.— С. 3.
29 Вістник УНР.—1919.— № 36.— С. 1.
30Д о ц е н к о О. Літопис української революції.— Т. 2.— Кн. 4.— Київ—Львів».
1923.— С. 143.
31 Там же.— С. 305—306.
32 В л а с е н к о Е. Фінанси України.— Прага, 1927.— С. 147.
Методологія та методика
історичних досліджень
В. О. Трипольський (Київ)
Тернисті шляхи демократії:
спроба політологічного аналізу
Кожна епоха відзначається своїм специфічним підходом до вирішення
історичних проблем, а отже, й специфічною домінантою суспільних по
нять, наукових категорій. Важливою проблемою нашого часу є утверд
ження демократії в усіх царинах суспільного життя. Масштаби і мож
ливі результати демократичних перетворень до кінця ще не усвідомле
ні. Як буде розвиватися за цих умов держава? Яка роль при цьому на
лежатиме різним владним структурам? Чи вдасться демократії оста
ІЗЗІЇ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6 41
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213931 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-15T05:48:48Z |
| publishDate | 1994 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Дмитрієнко, М.Ф. Лисенко, О.Ю. 2026-02-19T09:20:54Z 1994 Національна валюта України (1918–1919 pp.) / М.Ф. Дмитрієнко, О.Ю. Лисенко // Український історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 26–41. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213931 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Статті Національна валюта України (1918–1919 pp.) Национальная валюта Украины (1918—1919 гг.) Article published earlier |
| spellingShingle | Національна валюта України (1918–1919 pp.) Дмитрієнко, М.Ф. Лисенко, О.Ю. Статті |
| title | Національна валюта України (1918–1919 pp.) |
| title_alt | Национальная валюта Украины (1918—1919 гг.) |
| title_full | Національна валюта України (1918–1919 pp.) |
| title_fullStr | Національна валюта України (1918–1919 pp.) |
| title_full_unstemmed | Національна валюта України (1918–1919 pp.) |
| title_short | Національна валюта України (1918–1919 pp.) |
| title_sort | національна валюта україни (1918–1919 pp.) |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213931 |
| work_keys_str_mv | AT dmitríênkomf nacíonalʹnavalûtaukraíni19181919pp AT lisenkooû nacíonalʹnavalûtaukraíni19181919pp AT dmitríênkomf nacionalʹnaâvalûtaukrainy19181919gg AT lisenkooû nacionalʹnaâvalûtaukrainy19181919gg |