З історії створення та діяльності Українського таємного університету у Львові (1921–1925 pp.)
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1994 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1994
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213934 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | З історії створення та діяльності Українського таємного університету у Львові (1921–1925 pp.) / П.В. Лазечко // Український історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 64–71. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860285862969868288 |
|---|---|
| author | Лазечко, П.В. |
| author_facet | Лазечко, П.В. |
| citation_txt | З історії створення та діяльності Українського таємного університету у Львові (1921–1925 pp.) / П.В. Лазечко // Український історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 64–71. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-18T18:55:11Z |
| format | Article |
| fulltext |
ПОВІДОМЛЕННЯ
Питання історичного краєзнавства
П. В. Лазечко (Львів)
З історії створення та діяльності
Українського таємного університету
у Львові [1921— 1925 рр.)
В 1772 р., після першого поділу Польщі, Східна Галичина опини
лася під владою Австрійської монархії. Габсбургська правляча вер
хівка проводила політику жорстокого соціального і національного по
неволення трудящих краю. Однак усе ж австрійський імператор Ио-
сиф II у жовтні 1784 р. підписав документ про заснування Львівського
університету. В ньому зазначалося, що останній складатиметься з
чотирьох факультетів: філософського, правничого, медичного й теоло
гічного. До його складу входила також гімназія \ За своїм підпоряд
куванням владі крайової губернії, якою була Галичина, а також за
змістом програм більшості факультетів вуз мав світський характер,
що являло собою певний крок уперед на шляху розвитку науки. Йому
надавалося право затвердження докторських та магістерських праць.
На початку XIX ст. уряд Австрії здійснив реформу освіти, якою
передбачалося посилення впливу церкви у навчальних закладах.
.3 1805 р. по 1817 р. Львівський університет називався ліцеєм. Проте
ні за своєю структурою, ні за організацією навчального процесу він
нічим особливо не відрізнявся від університетів, які тоді існували. В
ліцеї діяли філософський, правничий і теологічний факультети й хірур
гічна школа. Лише строк навчання у ньому було дещо скорочено. На
філософському факультеті та в хірургічній школі він тривав два, а на
правничому і теологічному факультетах — три роки.
У 1817 р. Львівський ліцей знову дістав статус університету, і йому
було присвоєно ім’я імператора Франца І. Цим підкреслювалася його
повна залежність від монаршої влади.
Викладання у вузі велося німецькою мовою. Професорсько-викла
дацький склад був в основному з німців. Лише невелику кількість йо
го становили українці. Політика онімечування доповнювалася протего-
ваною урядом та передусім місцевими властями полонізацією україн
ського населення.
Однак, незважаючи на реакційну політику уряду, університет як
■ осередок культури чутливо реагував на потреби економічного, суспіль
ного й духовного розвитку краю.
Бурхливий революційний 1848 рік вивів Галичину на широку по
літичну арену. В краї створювалися культурні та освітні організації.
Українці вимагали, щоб їхні діти навчалися рідною мовою не тільки
в початковій і середній, а й у вищій школі. Міністерство освіти Австрії
в січні 1849 р. у своєму розпорядженні пообіцяло, що коли будуть під
готовлені відповідні кадри, навчання в гімназіях та університеті про
водитиметься українською мовою2. Проте для підготовки таких кад
рів не було зроблено нічого.
Все ж таки у грудні того ж 1849 р. на філософському і теологіч
ному факультетах Львівського університету було створено дві кафедри
-64 О т —5247, Укр. іст. журн. 1994, № 6
З історії діяльності Українського університету у Львові (1921—1925 рр.)
української мови й літератури, а в 1862 р.— дві відповідні кафедри на
правничому факультеті. Однак з цим не хотіли змиритися галицькі
поляки. Вони намагалися перетворити Галичину у польську автономну
провінцію Австрійської монархії і недопустити, щоб українці творили
власну культуру. На їх вимогу в 1867 р. у вузі було створено три поль
ські кафедри на правничому факультеті.
Крім імператорського намісника Галичини графа Голуховського, за
полонізацію Львівського університету виступив і галицький сейм, який
у 1868 р. прийняв ухвалу про викладання на всіх відділах вузу поль
ською мовою. Однак Міністерство освіти Австрії визнало ухвалу не
правомірною, відзначивши, що вирішення цих справ не є компетенцією
сейму, і вказало на непотрібність існування в Галичині ще одного поль
ського університету (крім Краківського) 3. Однак на практиці Мініс
терство сприяло поступовій полонізації вузу, надаючи окремим про
фесорам право переходити ня викладання польською мовою.
Наприкінці 1871 р. з ’явилося імператорське розпорядження, в яко
му недвозначно зазначалося, що у майбутньому до Львівського уні
верситету запрошуватимуться особи, які зможуть викладати польською
та українською мовами 4. Таким чином забезпечувався утраквістичний
(польсько-український) статус вузу. Однак під час прийому на роботу
Міністерство освіти Австрії віддавало перевагу польським ученим. Що
правда, час від часу кафедри в ньому одержували й українські вчені,
наприклад, у 1882 р.— О. Огоновський, 1894 р.— М. Грушевський,
3990 р.— К. Студинський та ін. Проте це були поодинокі випадки.
На початку XX ст. все робилося для того, щоб університет став
виключно польським. Така тенденція, зрозуміло, викликала протидію
з боку української громадськості, яка почала вимагати заснування у
Львові самостійного українського університету. У боротьбі за його ство
рення брали участь усі верстви українців Східної Галичини. Так, у
квітні 1907 р. у відповідь на відхилення вимог студентів-українців
правничого факультету читати лекції рідною для них мовою відбулися
великі демонстрації. Це викликало масові арешти студентів органами
польської адміністрації. У Львівській тюрмі студенти розпочали голоду
вання. Щоб не надати цьому факту широкого розголосу, власті змушені
були звільнити їх 5.
Найбільшої гостроти боротьба за український університет досягла
в 1910 р., коли 10 липня у його стінах сталася трагічна подія, яка
назавжди ввійшла в історію боротьби українців-галичан за свої права.
Близько 300 студентів-українців зібралися в своєму вузі на віче, щоб
обговорити вимоги у сфері національних прав. Студенти-поляки, щоб
не випустити їх з університету і здати польській поліції, почали споруд
жувати барикади. Пострілами з револьверів було тяжко поранено сту
дентів-українців А. Коцка та Леонтовича. Того ж дня А. Коцко помер
у лікарні. Почалися арешти. Польська поліція затримала 127 студентів-
українців. З них понад 100 було віддано до суду, що став епілогом
цих подій. їм інкримінувалося вбивство свого товариша. Найбільш ак
тивних з них засудили до 6 місяців ув’язнення, решту оштрафували 6.
Після липневих подій 1910 ;р. боротьба за Львівський університет
перенеслася в австрійський парламент у Відні. До депутатів-українців,
які висунули вимогу, щоб у Львові заснувати український вуз, було
вжито нечуваної обструкції. Противником їх у парламенті стали фактич
но депутати-поляки, які за всяку ціну намагалися недопустити відкрит
тя університету. Вони звинувачували українців у нелояльності до уря
ду, а також у тому, що вони нібито домагалися відокремлення Східної
Галичини від Австрії та приєднання її до Росії. Парламент виробив
такий проект імператорського рескрипту, якого хотіли поляки, а саме:
заснування українського університету в Львові відсувалося аж на
10 років, тобто до 1921 р. Місце, де він мав знаходитися, не визнача
лося. Його пізніше мав уточнити парламент 7.
133N 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6 5—4-966 65
17. В. Лазечко
Лише напередодні першої світової війни австрійський уряд запевнив
депутатів-українців, що український університет у Львові буде зас
новано протягом чотирьох років 8. Однак цьому перешкодила перша сві
това війна. З її початком життя в університеті на деякий час завмерло.
Його приміщення перейшло у відання військових властей. Більшість
викладачів залишила місто. Заняття припинилися й були відновлені
лише в жовтні 1915 року, причому кількість викладачів і студентів
порівняно з довоєнною скоротилася у кілька разів.
Після першої світової війни Східна Галичина відійшла до Польщі.
Встановлений тут колоніальний режим посилювався політичним без
прав’ям та національним гнобленням українців. Це виявлялося в по
літиці польського уряду, зокрема у галузі освіти. Вона полягала в тому,,
щоб готувати кадри насамперед для здійснення полонізації українсько
го населення. Особливо великі надії уряд покладав на Львівський уні
верситет, який ще задовго до розпаду Австро-Угорщини був майже
повністю полонізований.
З перших днів після завершення війни розпочалася реорганізація
Львівського університету. Вже у 1919 р. утраквізм було скасовано й
ліквідовано українські кафедри. Викладання всіх дисциплін переводи
лося на польську мову, викладачі-українці усувалися від роботи. Уні
верситету було присвоєно ім’я Яна Казимира — польського короля в
XVII стА
14 серпня 1919 р. ректор тепер уже повністю польського універси
тету оголосив, що до нього будуть прийматися лише піддані Польщі,,
які виконали свій військовий обов’язок перед нею, та піддані союзних,
держав. Коли українська делегація звернулася до нього із запитом,
чи цей порядок стосується також українців Східної Галичини, він дав ̂
ствердну відповідь. Делегація висловила в зв’язку з цим протест і.,
заявила, що скасування українських кафедр та полонізація університету
є новим насильством над українцями. У відповідь на це 22 вересня
1919 р. було опубліковано рішення ради міністрів, яке повністю під
тверджувало розпорядження ректорату 10. Таким чином, українські сту
денти позбавлялися можливості навчатися у Львівському університеті
як вороги Польщі, що воювали проти неї.
Тим часом до Львова прибувало щораз більше української молоді,,
яка бажала навчатися у вищій школі. Одні поверталися з таборів по
лонених й інтернованих, оскільки закінчилася українсько-польська вій
на, інші приїжджали з дому. Всіх їх турбували дальша доля універ
ситету і можливість навчання в ньому. Оскільки вуз був для них не
доступний, вони прагнули зарадити собі самоосвітою.
Поступово почали відновлюватися всі передвоєнні товариства сту
дентів: академічна та медична громади, студентський союз тощо..
Представники академічної громади, зокрема, вели переговори з рек
тором університету про навчання в ньому українських студентів. Ректо
рат погоджувався прийняти їх, якщо вони, заповнюючи формуляр, у
графі «державна приналежність» напишуть «Польща», тобто визнають'
польську державність, а себе—громадянами цієї країни. Такі умови,,
звичайно, були неприйнятними.
Українці Східної Галичини не могли залишити свою молодь без*
університетської освіти. Тому українські наукові інституції взяли на
себе організацію систематичних курсів, які б замінили університет.
Першим стало на шлях реалізації цієї справи Українське наукове
товариство ім. Т. Шевченка (НТШ) у Львові. Воно організувалося на
зразок західноєвропейських академій наук і відіграло величезну
роль не тільки в розвитку української, а й європейської та світової
культур.
20 вересня 1919 р. у пресі було оголошено про початок занять на
систематичних наукових курсах. Програма їх охоплювала три факуль
тети університету: філософський, правничий і теологічний. 27 вересня
66 /55ЛТ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6 :
З історії діяльності Українського університету у Львові (1921—(925 рр.)
Товариство повідомило польську адміністрацію Львова про початок
занять, яка того ж дня безпідставно їх заборонила и.
Тоді НТШ передало свої повноваження «Товариству українських
наукових закладів ім. П. Могили» в Львові. Згідно із своїм статутом
останнє мало право створювати наукові курси. 19 жовтня 1919 р. воно>
повідомило представника польської влади про початок роботи. Однак*
і цього разу заняття було заборонено12.
В березні 1920 р. ініціативу організації систематичних універси
тетських курсів у Львові взяло на себе Ставропігійське братство при
греко-католицькій церкві Успенія пресвятої Богородиці. З XVI ст. воно*
користувалося особливими привілеями на духовній ниві, маючи міцні
традиції в збереженні й зміцненні української культури й освіти *. Вже
у XVI—XVII ст. на свої кошти братство утримувало спеціальну школу—
так звану колегію, з якої вийшли організатори Київської академік
Ставропігійське братство ухвалило відновити свою школу у виг
ляді систематичних українських університетських курсів і оголосило,
що заняття розпочнуться 7 березня 1920 р. в його власному будинку.
Про це також було повідомлено польські власті. Однак у призначений
день усі приміщення братства оточили війська й поліція. На заняття
нікого не пустили, а курси заборонили. Братство надіслало протест до
уряду, однак відповіді на нього не одержало 13.
Таким чином, усі ці заходи наштовхувалися на заборони польської
влади, яка не хотіла допускати розвитку української науки і культури.
З таким станом справ ніяк не могли примиритися українці Східної
Галичини. В них залишалася єдина, можливість — власними силами,
таємно від властей організувати систематичні університетські курси.
Навесні 1920 р. з ініціативи лікаря М. Панчишина для українці»
було організовано медичні курси. Заняття розпочалися із 7-ма студен
тами и . Велику допомогу у створенні курсів та залученні до них вик
ладачів подали лікарі М. Музика, О. Барвінський і члени Українського1
лікарського товариства у Львові.
Восени того ж року при академічній громаді почали діяти філософ
ські й правничі курси. Кількість слухачів на них дедалі збільшувалася.
Приміщення товариства вже не могли вмістити всіх бажаючих. Під
шукувалися нові аудиторії, до читання лекцій запрошувалися відомі
науковці, розширювалися навчальні програми. Заняття стали систе
матичними. Для керівництва курсами було обрано трьох директорів
відділів (філософського, правничого та медичного), які колегіально ви
рішували всі питання.
На початку 1921 р. на всіх відділах курсів було 25 кафедр (на
філософському— 14, правничому — 6, на медичному — 5), які відвіду
вав 101 слухач. З них філософський відділ — 27, правничий — 61,. ме
дичний— 13 чол.15
Коли заняття на курсах налагодилися (в середині квітня 1921 р.),
тодішній ректор Львівського університету доктор Махек повідомив, що
хотів би перед початком нового семестру зустрітися з представниками
української студентської молоді. Під час зустрічі ректор запитав, за
яких умов вони могли б навчатися в університеті. Представники деле
гації висунули такі вимоги: повернення університету тих прав, які вів
мав до 1918 р., тобто відновлення всіх українських кафедр і зарахуван
ня до вузу всіх українців незалежно від їхніх політичних переконань.
Ці вимоги було відхилено. Тоді українська молодь оголосила Львів
ському університету бойкот, який вступив у силу з 1 травня 1921 р.
Для нормальної роботи курсів потрібна була легалізація їх поль
ською владою. Однак дозволу на це вони не одержали.
З ініціативи дійсних членів НТШ В. ІДурата, І. Свєиціцького,
І. КриіГякевича, В. Герасимчука та інших на початку липня 1921 р.
курси було реорганізовано в Український таємний університет на зра
зок західноєвропейських. Відділи залишилися ті самі, що й на курсах —
/5 5 Л ' 01,30- -5247. Укр. іст. журн. 1994, № в 5 67
П. В. Лазечко
філософський, правничий і медичний. Обрано також перший сенат уні
верситету. До його складу ввійшли 11 чол. Це були відомі українські
вчені: В. Щурат, М. Пан^ишин, М. Кррдуба, І. Раковський, І. Крип’я-
кевич, В. Вергановський, М. Левицький, Р. Ковшевич, Г. Куровець,
М. Музика, М. Вахнянин.
Першим ректором університету було обрано відомого літературо
знавця та письменника, голову НТШ, професора, доктора В. Щурата,
проректором— доктора М. Панчишина, деканами: філософського від
д ілу— доктора М. Кордубу, правничого — доктора В. Вергановського,
медичного — доктора Г. Куровця 16.
Сенат Українського таємного університету звернувся до академій
наук, вузів й інших наукових установ світу з проханням про його
визнання.
В липні 192І р. у Львові відбувся крайовий студентський з'їзд, на
якому розглядалося питання і про український університет. З ’їзд вис
ловив сподівання, що всі українці зрозуміють потребу в цьому вузі та
підтримають його своїми внесками 17.
Запис студентів до Українського університету розпочався 15 ве
ресня 1921 р. У львівській україномовній пресі було вміщено звернення
університетської комісії до громадян міста з проханням надавати по
мешкання для студентів, які незабаром з ’їдуться на навчання.
Заснування Українського таємного університету викликало тривогу
польських властей. Студенти-поляки під керівництвом нового ректора
Львівського університету Яна Каспровича активно почали нагадувати
поліції про її обов’язок вживати заходів проти існування українсько
го вузу.
Почалися жорстокі переслідування. Поліція зривала заняття, на
падаючи на приміщення, де вони проводилися. З труднощами знахо
дили нові аудиторії, й навчання відновлювалося ще з більшою інтен
сивністю. Часто у кімнатах, де могли розміститися 20 чол., лекції
слухали 100 студентів. Багатьом з них не було де сісти, й доводилося
писати конспект стоячи, спершись на плечі товаришів. Крім того, тре
ба було прислухатися, чи не чути кроків жандармів. Польські агенти
ловили українських студентів на вулицях. Проводилися обшуки в
професорів та студентів, а також у приватних помешканнях людей,
які нічого спільного з університетськими справами не мали. Тим ча
сом документи переховувалися в пивницях або й під підлогою у
польських інституціях, що, безумовно, вимагало відповідних коштів.
Було арештовано ректора університету В. Щурата, який просидів у
тюрмі 3 місяці.
10 грудня 1921 р., о 6-й годині вечора, поліція одночасно увір
валася в шість приміщень, де проходили заняття, зокрема, по вул.
Мохнацького (тепер — вулиця М. Драгоманова) і Супинського (те
пер —вулиця М. Коцюбинського). Протягом години студенти змушені
були тримати руйі догори, а жандарми у той час проводили обшук.
Вони забрали підручники, конспекти із записами лекцій, особисті
речі. Професорів, які проводили заняття, було допитано, а в їхніх
квартирах проведено обшуки 18.
Дедалі важче було знайти приміщення для занять. Більші зали
в установах були зайняті, а приватні господарі відмовляли українсь
ким студентам, остерігаючись конфлікту з властями. Так, студенти-
медики змушені були свою хімічну лабораторію розмістити у пивни
ці, а анатомічний музей — на горищі. Необхідне обладнання та пре
парати закуповувалися за гроші, які збиралися по всьому краю. Про
фесори й студенти Українського таємного університету не допускалися
до наукових бібліотек.
У таких умовах завершився перший 1921/1922 академічний рік
навчання в Українському таємному університеті. Це був період тяж
ких випробувань та утисків з боку польської влади. Протягом нав-
68 /5 3 /V 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6
З історії діяльності Українського університету у Львові (192І—1925 рр.)
пального року арештували понад 100 студентів-українців, частина з
яких опинилася за гратами, а тих, хто перебував на державній служ
бі, було притягнуто до дисциплінарного суду.
Однак, незважаючи ні на що, Український університет діяв і був
для молоді джерелом поповнення знань. У катакоімбах горів смоло-
скип української науки, розливаючи своє спасенне світло з 54 кафедр
для 1258 студентів. Такою була їх кількість на кінець першого року
навчання. На філософському відділі, зокрема, налічувалося 235 сту
дентів, правничому — 68, медичному— 185, на технічному— 150**.
Решту становили слухачі, які не мали відповідної для університетсь
кого навчання освіти.
На конгресі українського студентства західних земель України й
еміграції, який проходив у Празі в другій половині червня 1922 р.,
широко обговорювалося питання про університет у Львові та його пе
реслідування польською владою. Делегати конгресу звернулися до
представників Всеукраїнського студентства, розкиданого по всіх краї
нах світу, з проханням допомогти таємному вузові хоча б морально,
щоб найшвидше добитися його визнання більшістю закордонних ви
щих учбових закладів 19.
Переслідування Українського університету з боку польських вла
стей продовжувалося і в наступному 1922/1923 академічному році.
Так, тільки з 15 жовтня по 25 грудня поліція перешкодила провести
заняття у різних аудиторіях 20 разів. Для нормальної роботи потрібні
були легальні умови існування. Звертатися з цим питанням до влади
було справою даремною. Тому 15 листопада 1922 р. сенат Українсько
го університету надіслав меморіал до Ради Паризької світової конфе
ренції, куди входили країни Антанти, з проханням захистити перед
польською владою «...найвищу інституцію українського народу в Схід
ній Галичині, тобто Український університет, і спричинитися до ство
рення для нього відповідних умов явного існування та праці»20.
Матеріальне забезпечення університету здійснювали самі студен
ти. Вони їздили по £раю й збирали пожертвування у селян, робітни
ків, інтелігенції та різних наукових товариств і громадських організа
цій. У селах створювалися «Комітети рідної школи», які збирали гро
ші, зерно й картоплю, що йшли до фонду університету21. Однак
кошти були вкрай обмежені. Це позначалося на якості навчання. Так,
студенти-медики мали можливість опановувати свій фах тільки про
тягом двох років. Для третього року навчання не вистачало коштів,
клінік та приміщень. Далі вони могли вчитися в закордонних універ
ситетах, які визнавали таємний університет у Львові. А визнавали
його обидва празькі університети (чеський і німецький), всі універси
тети Німеччини, Віденський, Лондонський, Стокгольмський та Римсь
кий 22.
Виїзд студентів за кордон для продовження навчання нічим не
обмежувався для тих,, хто мав для цього кошти. Допомога для виїзду
й матеріальне забезпечення на період навчання подавалися Українсь
кою крайовою студентською радою тільки тим, хто не міг одержати
необхідної освіти в краї через відсутність відповідних вищих шкіл
(студентам ветеринарії, вищих курсів медицини і техніки, гірничої
справи та вищих торговельних шкіл). Умовою для виїзду на навчан
ня тих студентів, які одержували допомогу, було знання хоча б однієї
з іноземних мов (крім російської, німецької, чеської й польської — їх
знала більшість) або есперанто. До іноземної мови прирівнювалося
володіння стенографією при досконалому знанні німецької23. Укра
їнському університету подавали також допомогу іноземні студенти.
Так, американці з Нью-Йорка надіслали на будівництво чи закупівлю
будинку для нього 500 доларів24.
Для розв’язання питання щодо матеріального забезпечення уні
верситету 12 лютого 1923 р. у Львові було скликано збори, на які
69ІЗЗМ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6
П. В. Лазечко
запросили членів сенатів університету і політехніки, представників нау
кових, культурних й освітніх товариств, делегації всіх українських по
літичних партій, представників студентів-українців та визначних гро
мадських діячів краю. На зборах відзначалося, що дальше матеріаль
не забезпечення вищих шкіл недоцільно покладати на студентство,
оскільки воно не в змозі це зробити. Було обрано Кураторію українсь
ких приватних вищих шкіл (з 30-ти членів), до якої ввійшли відомі
громадські діячі без огляду на їхні політичні переконання. Кураторія
мала зайнятися насамперед економічним забезпеченням вищих шкіл,
добиватися їх легалізації й удержавлення.
Широкі кола громадськості (у тому числі селянства, від якого до
складу Куратори ввійшов один представник) визнали справу вищих
шкіл однією з найважливіших для українського народу. Вияв спільної
волі при цьому був найкращим показником розуміння значення і по
треб освіти для всієї нації. Це викликало відповідну реакцію з боку
польських властей. Посол сейму з Львова М. Прушинський від себе
та своїх однодумців вніс до уряду заяву, в якій відзначалося, що ук
раїнська молодь бойкотує польський університет у Львові, а натомість
вчиться в Українському таємному університеті й виїжджає до Праги,
Відня, Данціга і Берліна, де їй зараховується це навчання і тим са
мим полегшується бойкот польського університету. Він вимагав за
криття Українського таємного університету у Львові й притягнення
до відповідальності його викладачів, а Міністерству внутрішніх справ
пропонував обмежити видачу паспортів студентам для навчання за
кордоном, оскільки їх, на його думку, в Східній Галичині видавалося
забагато 25.
Однак українці не втратили надії на легалізацію свого універси
тету. 12 червня 1923 р. делегати від української інтелігенції Львова
Хруцький і Маківка були з цього приводу на аудієнції у польського
міністра освіти Гломбінського. Останній заявив, що уряд нізащо не
допустить існування Українського університету в Львові, щоб не да
вати приводу до польсько-української боротьби, ніколи не погодиться
на його легалізацію та не визнає його юридично26.
ЗО червня 1923 р. Кураторія внесла до сейму петицію про лега
лізацію вищих українських шкіл у Львові. Копії її з відповідними ли
стами було направлено міністрам освіти й внутрішніх справ, але пе
тицію відхилили.
В 1922/1923 навчальному році Український таємний університет
досяг найвищого розвитку за весь період свого існування. У ньому на
лічувалося 65 кафедр (того ж року було відкрито ще кафедру росій
ської літератури), на яких навчалося 1014 студентів. Зокрема, на фі
лософському відділі функціонувала 31 кафедра (324 студенти), прав
ничому— 24 кафедри (520 студентів), медичному— 10 кафедр (170
студентів).
Переслідування Українського університету продовжувалося і в
1924 р. За тюремними гратами у Львові, Станіславі, Перемишлі, Зо-
лочеві та інших містах перебували десятки молодих людей. Вони опи
нилися там не за зраду державі, не за саботаж чи інші провини, а
тільки за бажання вчитися, за працю на ниві розвитку рідної культу
ри, за обстоювання й оборону вищих українських шкіл.
Однак університет діяв. У ньому проводилося не тільки навчання
студентів, а відповідна наукова робота. Так, 13 липня 1924 р., на чет
вертому році існування вузу, було вручено перший диплом доктора
права колишньому старшині Української Галицької армії Я. Олекси-
шину. Після акту вручення диплома і присяги на вірність українській
нації виступили представники від інтелігенції27.
Польські власті продовжували робити все, щоб ліквідувати Укра
їнський таємний університет у Львові. Пожертвування на вуз конфіс-
ковувалися. Посилювалися репресії, зростала кількість арештів гіро-
155ІЇ 0 і ЗО—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 670
З історії діяльності Українського університету у Львові (1921—1925 рр.)
фесорів та студентів, лунали голоси про скасування бойкоту Львівсь
кого польського університету й дозвіл українцям на навчання в поль
ських вищих школах. Кількість студентів зменшувалася. На 1925/1926
навчальний рік записалося лише 100 чол. Усе це унеможливило даль
ше існування Українського таємного університету. У червні 1925 р.
на засіданні сенату було оголошено про його розпуск.
Віддаючи данину мужності відомих учених, ініціаторів, організа
торів і викладачів Українського таємного університету, слід відзначи
ти, що його існування у 1921 —1925 рр. є славною сторінкою в історії
боротьби українців Східної Галичини, за розвиток національної науки
та культури.
1 Р і п к е І Ь., З і а г г у п з к і 5. Нізіогі'а ипі^егзуїеіи Ь^о^вкіе^о.— Ь^го\у.—
1894.— 5. 51—54.
2 Центр, держ. іст. арх. України у Львові, ф. 310, оп. 1, спр. 98, арк. 17 (далі —
ЛДДІА України у Львові).
3 М у д р и й В. Боротьба за огнище української культури в західних землях Ук
раїни.— Львів. 1923 — С. 35.
4 ЦДІА України у Львові, ф. 310, оп. 10, спр. 98, арк. 17—18.
5 Т а м ж е, арк. 18.
6 Т а м ж е, арк. 17— 18.
7 Т а м ж е.
8 Т а м ж е.
9 Т а м ж е, арк. 1; Львів, обл. держ. арх., ф. 11, оп. 29, спр. 3486, арк. 5
{далі — ЛОДА).
10 ЦДІА України у Львові, ф. ЗЮ, оп. 1, спр. 98, арк. 1.
11 Т а м ж е, арк. 2—3.
12 Т а м ж е.
* Ставропігійське братство засноване 1439 р. У 1686 р. дістало право ставропігії
{незалежності). Воно не підпорядковувалося місцевій адміністрації та духовній владі.
Йому підлягали всі братства в Галичині. Ставропігійське братство створювало школи,
культурно-освітні організації, друкувало книги і розповсюджувало їх не тільки .в краї,
а й за його межами.
13 ЦДІА України у Львові, ф. 310, оп. 1, спр. 93, арк. 2—3.
14 Конгрес українського студентства західних земель України та еміграції: Про
токоли пленумів конгресу.— Прага, 1922.— С. 52—53.
15 М у д р и й В. Назв, праця.— С. 85—86.
16 ЦДІА України у Львові, ф. 310, оп. 1, спр. 9, арк. 2—3.
17 ЛОДА, ф. 11, оп. 29, спр. 3118, арк. 1—3.
18 М у Д р и й В. Назв, праця.— С. 99—109.
** Товариство українських студентів-політехників «Основа» організувало технічні
курси і вирішило увійти до системи університету як його четвертий відділ. Однак з
різних причин уже наприкінці першого семестру цей відділ фактично перетворився в
^окрему вищу школу й у другому семестрі відділився від університету. Так виникла
Українська вища технічна школа, в якій було три відділи — загальний, машинний та
.лісовий.
19 Конгрес українського студентства західних земель України та еміграції.—
С. 52—53.
20 Львівська наук, б-ка ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. Фонд
іВ. Щурата, ф. 206, папка 20, спр. 847.
21 ЦДІА України у Львові, ф. 310, оп. 1, спр. 159, арк. 1—7.
22 Т а м ж е, спр. 4, арк. 1—6.
23 Т а м ж е, спр. 12, арк. 4.
24 Т а м ж е, арк. 5.
25 Укр. вісник.— 1923.— 17 лют.
26 Діло.—1924.—1 січ., 2 лют.
27 ЛОДА, ф. ПО, оп. 4, спр. 850, арк. 13.
* * *
•755N 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6 71
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213934 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-18T18:55:11Z |
| publishDate | 1994 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Лазечко, П.В. 2026-02-19T09:21:10Z 1994 З історії створення та діяльності Українського таємного університету у Львові (1921–1925 pp.) / П.В. Лазечко // Український історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 64–71. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213934 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення З історії створення та діяльності Українського таємного університету у Львові (1921–1925 pp.) Из истории создания и деятельности Украинского тайного университета во Львове (1921—1925 гг.) Article published earlier |
| spellingShingle | З історії створення та діяльності Українського таємного університету у Львові (1921–1925 pp.) Лазечко, П.В. Повідомлення |
| title | З історії створення та діяльності Українського таємного університету у Львові (1921–1925 pp.) |
| title_alt | Из истории создания и деятельности Украинского тайного университета во Львове (1921—1925 гг.) |
| title_full | З історії створення та діяльності Українського таємного університету у Львові (1921–1925 pp.) |
| title_fullStr | З історії створення та діяльності Українського таємного університету у Львові (1921–1925 pp.) |
| title_full_unstemmed | З історії створення та діяльності Українського таємного університету у Львові (1921–1925 pp.) |
| title_short | З історії створення та діяльності Українського таємного університету у Львові (1921–1925 pp.) |
| title_sort | з історії створення та діяльності українського таємного університету у львові (1921–1925 pp.) |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213934 |
| work_keys_str_mv | AT lazečkopv zístoríístvorennâtadíâlʹnostíukraínsʹkogotaêmnogouníversitetuulʹvoví19211925pp AT lazečkopv izistoriisozdaniâideâtelʹnostiukrainskogotainogouniversitetavolʹvove19211925gg |