Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст. – 1914 p.)
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1994 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1994
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213935 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст. – 1914 p.) / Б.А. Кругляк // Український історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 72–81. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860282026090823680 |
|---|---|
| author | Кругляк, Б.А. |
| author_facet | Кругляк, Б.А. |
| citation_txt | Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст. – 1914 p.) / Б.А. Кругляк // Український історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 72–81. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-16T23:27:35Z |
| format | Article |
| fulltext |
Б. А. Кругляк
Б. Ач Кругляк (Житомир)
Торговельна буржуазія в Україні
160-ті роки XIX ст. — 1914 р.)
Останнім часом значно зріс інтерес до соціально-економічної історії.
Адже молоді суверенні держави, що виникли на грунті республік ко
лишнього СРСР, прямують до ринкових відносин. Досвід ринкового
господарства, яке склалось у дожовтневій Російській імперії, може бу
ти використаний у сучасних умовах. Творцями тієї історії були різні
класи і соціальні верстви, які не тільки виробляли, а й збували різ
номанітну промислову та сільськогосподарську продукцію, що безяо-
середньо надходила на всеросійський і місцевий ринки.
В радянській українській історіографії перевага віддавалася до
слідженню ролі робітників і селян, оскільки в них вбачалася головна,
рушійна сила суспільного прогресу. Інші ж класи та соціальні верст
ви у цій історичній схемі розглядалися як гальмо, що його усунула
соціалістична революція, і тому їх багатий позитивний досвід ігнору
вався. При цьому слід зазначити, якщо у дослідженнях соціально-
економічного розвитку Росії й України доби капіталізму головне міс
це все-таки відводилося дворянству, поміщикам і промисловцям, то
торговельна буржуазія як соціальна група майже не вивчалася.
Більше того, у дожовтневій й особливо радянській художній історич
ній літературі нерідко торговці зображувалися в темних фарбах. Бе
зумовно, для цього були певні підстави. Ігнорувалися і замовчувалися
інші позитивні риси представників торговельної верстви. Малодослід-
женою залишається проблема національного складу тих, хто брав
участь у торгівлі в Україні. А це в сучасних умовах має не тільки на
укове, а й політичне значення. Йдеться насамперед про ту роль, яку
відігравала торговельна буржуазія на місцевому і всеросійському рин
ках, про взаємозв’язок і врахування економічних інтересів торговців
різних національностей у їх діяльності в Україні.
Таким чином, зважаючи на те, що названі вище проблеми фактич
но не досліджені, автор робить спробу проаналізувати деякі соціаль
ні й національні аспекти формування та діяльності в Україні у 60-х
роках XIX ст.— 1914 р. такої значної і впливової верстви одного з па
нівних класів дожовтневої Російської імперії, як торговельна бур
жуазія.
Торгівля — це складний комплекс не тільки економічних, а й со
ціальних відносин, які фактично охоплюють усе суспільство! Зрозумі
ло, що ключові позиції в цих відносинах займали торговці, які стано
вили досить численну групу у складі одного з найбільших суспільних
класів — буржуазії.
Торговельна буржуазія з ’явилася ще задовго до реформи 1861 р.
Одні її представники (Яхненки, Симиренки, Терещенки, Гінзбурги),.
наживши на торгових операціях по продажу цукру на ярмарках та
біржах мільйонні капітали, перетворилися на великих підприємців ї
банкірів, інші — стали монополістами по продажу хліба, мануфактур
них виробів тощо. Але існування феодального ладу й натурального
кріпосного господарства стримувало зростання торговельної буржуа
зії, гальмувало її розвиток.
У пореформений період почалося швидке зростання цієї суспіль*
ної верстви. За даними офіційної статистики, у 1885 р. торгівлею у
Російській імперії займалися понад 1 млн. чол., включаючи й прикаж
чиків, а наприкінці XIX ст.— вже 1,6 млн. осіб. Крім того, для 175 тис.
чол. торгівля була допоміжним заняттям. В Україні чисельність цієї
верстви збільшилася в 1,9 р а за — з 175, 9 до 334,1 тис. осіб1. Зрозу
міло, що наведені дані досить приблизні, оскільки статистика неспро
72 І55ІЇ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, /6 $
Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст.— 1014 р.)
можна була зафіксувати дійсну кількість усіх, хто займався торгів
лею, особливо — епізодично. І, безумовно, де число було значно біль
шим за наведене вище.
Як соціальна верства торговельна буржуазія в цілому сформува
лася наприкінці XIX ст. У ній постійно відбувалися певні зрушення,
її ряди поповнювалися і збагатілими селянами, і часто, що особливо
відзначалося офіційною статистикою, дворянами. В архівах України
збереглося чимало документів, у яких відбиваються ці процеси 2. При
цьому станові привілеї дворянства дедалі більше поступалися всесиль
ному капіталістичному прибутку. В свою чергу, представники торго
вельної буржуазії, наживши великі капітали, перетворювалися на за
можних підприємців, активно прилучалися до банкірської діяльності,,
ставали землевласниками.
Торговельна буржуазія була соціально неоднорідною, що можна
уявити на прикладі своєрідної ієрархічної піраміди. На її вершині
знаходилися великі капіталісти, власники й акціонери торгових фірм
та домів, а біля її підніжжя— дрібні торговці. Кількісно заможних
представників цієї верстви було не досить багато. У 1897 р. вони ста
новили близько 20 % усіх торговців в українських губерніях. У перші
неповні півтора десятиріччя XX ст. простежуєтсья тенденція їх кіль
кісного скорочення при одночасному зростанні питомої ваги великих
торгових капіталів. Велика торговельна буржуазія зосереджувалася
переважно у губернських, торгово-промислових і повітових містах. Та
в міру поглиблення капіталістичних відносин наприкінці XIX ст. ве
ликі купецькі капітали формуються також і на селі.
З наведених у цій таблиці даних видно, що у губернських та по
вітових центрах й торгово-промислових містах була зосереджена пе
реважна більшість усієї великої торговельної буржуазії. Лише у По
дільській губернії великі торговці переважали у сільських місцево
стях, оскільки економічне життя там концентрувалося навколо двох
місцевих оптових ярмарків — Ярмолинецького (Петропавлівського) і
Балтського (Свято-Троїцького).
Якщо проаналізувати географію розміщення великих торгових ка
піталів по містах, то вони зосереджувалися переважно у Харкові,..
Одесі, Києві, Катеринославі, повітових центрах Полтавської губернії.
В Таврійській губернії високий процент таких капіталів у повітових
та інших містах пояснюється тим, що в основному вони знаходилися в<
курортній зоні Південного Криму, куди на відпочинок приїжджала
заможна публіка. Звертає на себе увагу і той факт, що майже тре-
Т а б л и ц я 1. Розподіл гільдійських купців по українських губерніях
у 1897 р. ( * ) (в %)
Губернії Губернські центри
Повітові центри і
торгово-промислові
міста
В сільській місце
вості
Волинська
»
23 46 31
Катеринославська зо 32 38
Київська 42 31 27
Подільська 11,5 37,5 51
Полтавська 11,5 63,5 25
Таврійська 13,7 54,3 32
Харківська . 67 21,6 11,4
Херсонська 7,8 81 11,2
Чернігівська 6,2 50,8 43
* Підраховано за: Ііервая всеобщая перепись населення Российской империиі 1897 г.—
СПб., 1904.— Т. VIII. Вольїнская губернія.— С. 50—51; Т. XII. Екатеринославская гу-
берния.— С. 44; СПб.,. 1903.— Т. XVI. Киевская губерния.— С. 50—51; СПб., 1904.—
Т. XXII. Подольская губерния.— С. 56і—57; Т. XVIII. Полтавская губерния.— С. 58—
59, Т. ХІЛ. Тав,рическая губерния — С. 56; . Т. ХЬУІ. Харьковская губерния,'— С. 60;.
СПб., 1904.— Т. ХЬУІІ. Херсонская губерния.— С. 52—53; СПб., 1905.— Т. ХЬУІІ.
Черниговская губерния.— С. 64.
І53М 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6 73
іБ. А. Кругляк
тина великої торговельної буржуазії мешкала у сільській місцевості.
Це дає змогу стверджувати, що там також активно йшов процес ут
вердження капіталістичних відносин, чому сприяв розвиток торгівлі.
На початку XX ст. процес концентрації великих торгових капіталів
на селі дедалі зростав, що пояснювалося оптимальними умовами для
одержання там високих прибутків не тільки за рахунок експлуатації
місцевого населення й нижчої платні прикажчикам, а й менших ви
трат на організацію торгівлі. Тому спостерігався систематичний від
плив туди великих капіталів з губернських центрів. Наприклад, у
Житомирі в 1912 р. мешкало лише 5 % великих торговців губернії
проти 23 % у 1897 р., у селах Волині — 49 % проти 31 %, у Харкові,
відповідно,— 48 %! проти 76% , тоді як у селах — 28,4% проти
11А % 3.
Т а б л и ц я 2. Зростання прибутків великих торговельних
закладів у Російській імперії ( * )
Роки Розміри прибутків
(в мли. крб.)
% у порівнянні з попе
редніми роками
1891—1895 209,0 100
1896—1900 280,6 134
1901 — 1905 304,5 108,5
•1906—1910 336,0 110,2
1911 — 1913 422,7 125,9
* Підраховано за: С т р у м и л и н С. Г. Статистико-зконо-
мическне очерки.— М.., 1958.— С. 680.
Характерно, що в цілому прибутки великої торговельної буржуа
зії, незважаючи на припливи і відпливи капіталістичної економіки,
мали цілком помітну тенденцію до зростання.
Дані цієї таблиці якраз підтверджують вищесказане. Хоча, зрозу
міло, ці прибутки не могли не залежати від стану економіки. Так, у
роки промислового піднесення вони були вищими (у 90-х роках XIX ст.
і в 1911 — 1913 рр., відповідно, — 34% та 25% ), а в роки кризи і
депресії — нижчими (в 1901—1905 рр. і 1906— 1910 рр.— 8,5 і 10,2%).
Та в цілому велика торговельна буржуазія постійно нарощувала свою
економічну міць і за чверть століття збільшила свій капітал у 2 рази,
що набагато перевищувало темпи зростання прибутків промисловців.
Зростання капіталу торговців забезпечувалося насамперед ефек
тивною діяльністю різного роду закладів, що їм належали. В Україні
функціонували великі торгові доми, фірми, акціонерні товариства:
«Пташников і спадкоємці», Ближенського, Фельдмана, Котляревського
в Одесі, «Товариство торгівлі мануфактурними товарами Хлєбникова»,
«Соколов і Жмудський», «Спадкоємці Л. Є. Ксніга» у Харкові, Цинд-
ля, Коншина, Дунаєва у Києві тощо. Вони монополізували не тільки
місцевий ринок, а й нерідко виходили далеко за його межі. Так, ак
ціонерне товариство «Соколов і Жмудський», крім Харкова, мало свої
торгові контори у Катеринославі та Ростові-на-Дону, фірма Котлярев
ського відкрила розгалужену мережу оптових складів і мануфактурних
крамниць у всіх містах півдня Російської імперії, починаючи з Харкова
і Кишгінева і закінчуючи повітовими центрами, а компанія одеського
:купця Дубиніна збувала гастрономічні товари не тільки по всій Ро
сійській імперії, а й у містах багатьох європейських країн і навіть
в Америці.
Такій широкомасштабній сфері діяльності відповідали й обіги їх
капіталів. Це викликалося, зокрема, тим, що у великих торгових зак
ладах впроваджувалася більш раціональна організація обслуговування
покупців, кращими були виучка й старанність прикажчиків та допо
74 /55N 0130—5247. Укр. іст. жцрн. 1994, М 6
Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст.— Л914 р.)
міжних робітників, їх вміння враховувати потреби та бажання клієн
тів тощо. Так, фірма «Пташников і спадкоємці» щорічно збувала ма
нуфактурних товарів на 8,136 млн. крб.4, а обіг торгівлі текстильними
виробами товариства «Соколов і Жмудський» за 1902—1910 рр. зріс
з 6,5 до 9,1 млн. крб.5. Один з найбільших у Росії торговий дім «Во-
гау і К°» займався збутом багатьох товарів. Його, фірма «Караван»
спеціалізувалася на торгівлі чаєм і мала чимало оптових складів у
багатьох великих містах, зокрема в Одесі та Харкові. Фактично тор
говий дім монополізував чайну торгівлю в Російській імперії. Від реа
лізації лише цього продукту його щорічний обіг капіталу становив
близько ЗО млн. крб.6.
Звичайно, торговельна буржуазія певну частку своїх прибутків
одержувала за рахунок експлуатації робітників, кількість яких за
1895— 1913 рр. зросла в Російській імперії з 213 до 260 тис. чол. (V
1,2 раза) 7. За підрахунками автора, в цілому на 100 торгових закладів
їх припадало: у 1901 р.— 23 чол., в 1905 р.— 26, в 1910 р. і 1913 р.—
по 21 чол. Скорочення кількості робітників компенсувалося посиленням
інтенсифікації їх праці. Якщо ж врахувати, що заробітна плата зрос
тала дуже повільно, то експлуатація цієї категорії працюючих по
силювалася.
В торгових закладах инироко застосовувалася й праця дітей
(хлопчиків). У 1913 р. вони в Україні становили майже третину об
слуговуючого персоналу 8. Діти отримували невисоку заробітну плату.
1 це при тому, що вони, крім своїх прямих обов’язків, нерідко викону
вали й іншу роботу, і тому їх праця була дуже вигідною для під
приємців.
Торгівля з основному трималася на праці прикажчиків. їх кількість
за 1895— 1913 рр. зросла по Російській імперії з 251 до 314 тис. чол.,
або у 1,25 раза 9. При цьому слід зазначити, що певну частину їх мож
на зарахувати до службовців. Останні представляли управлінський
апарат, організовували працю прикажчиків, забезпечували безпере
бійний торговий процес. Зрозуміло, що праця цієї категорії службов
ців високо оплачувалася. Так, директор фірми Котляревського П. І. Кух-
та одержував щорічно лише заробітної плати 15 тис.., а два його зас
тупники— О. Фісак і П. Кукушкін — по 12 тис. крб. У Харкові, Одесі,
Кишиневі та інших великих містах середня заробітна плата завідуючих
торговими складами, становила 600—900 крб.10. Основна ж маса при
кажчиків одержувала заробітну плату залежно від класу. І, зрозуміло,
чим він був вищим, тим вищою була й оплата,. Так, прикажчики 1-го
класу, які продавали готовий одяг, щомісяця одержували 43,3 крб.,
2-го — 31,4 крб., а просто прикажчики — 14,3 крб. Тому кожний з цих
працівників прагнув піднятися, хоча б на щаблину вище і намагався
догодити хазяїну. Якщо хтось з них дослужувався до адміністративної
посади, то його плата, наприклад, у торгівлі готовим одягом, одразу
ж підвищувалася до 8^,9 крб. на місяць. Грошові виплати цій кате
горії працівників залежали також і від галузі торгівлі. Найвищу за
робітну плату вони одержували у мануфактурній справі (відповідно —
60,4, 45,1 і 28,9 крб.), найнижчу — у м’ясній торгівлі (36,1, 19,3 і
8,3 крб.) 11, що залежало й від їх кваліфікації, значущості товарів для
населення та прибутковості даної галузі.
Говорячи про взаємини великої буржуазії і прикажчиків, слід за
значити, що в міру вдосконалення торговельної справи і нагромаджен
ня капіталу, між хазяями та їх службовцями встановлювалися дедалі
тісніші відносини, які базувалися на засадах взаємного розуміння
спільності їх виробничих та матеріальних інтересів. Тоді запроваджу
валася й нова система оплати праці, що стимулювало прикажчиків у
дальшому розвитку підприємств і закладів.
Однією з найбільших акціонерних компаній у Російській імперії
була молочна фірма «О. В. Чичкін». Вона розкинула широку мережу
185М 0130-5247. Укр. іст, журн. 1994. Л» 6 75
Б. А. Кругляк
спеціалізованих магазинів у багатьох місцевостях, значна частина їх.
функціонувала в Україні. В Одесі торгувало 7 таких крамниць, у Хар
кові— 3. Молочарні під вивіскою «О. В. Чичкін» були відкриті в Києві,.
Алушті, Алупці, Сімферополі, Катеринославі та в інших містах україн
ських губерній. Фірмі належали два високопродуктивні молочні заво
ди. Один з них працював для споживачів Москви, другий обслуговував
Одесу і Київ, Херсонську та Катеринославську губернії. Крім того, у
Херсонській і Бессарабській губерніях працювали два сироробні під
приємства, що постачали цю продукцію фактично для всієї України»
У штаті фірми «О. В. Чичкін» налічувалося понад 3 тис. службовців і
прикажчиків, більше третини їх працювало в Україні. З метою стиму
лювання їх добросовісної праці і виховання любові до торговельної'
справи і поваги до покупців, тут були запроваджені й ефективні мето
ди матеріального та морального заохочення. Всі службовці й прикаж
чики були поділені на п’ять категорій і кожна з них повинна була по
слідовно пройти усі службові етапи.
На першому з них (хлопчики 8—13 років, а згодом юнаки до 20
років) навчалися торговельній справі на кошти власника фірми
та її філій.
На 2—4-му етапах (20—60 років) працівники фірми мусили прохо
дити певний іспит на ініціативу та особисту запопадливість, після чого
вони займали місця відповідно до своїх здібностей і умінь.
Після 60-ти років працівники фірми продовжували виконувати свої
функції. Вони були оточені повагою й передавали свій багатий досвід
молодим колегам. Така система давала можливість мудро вирішувати
кадрові питання: люди вступали на роботу практично на все життя і
звільнялися лише тоді, коли стан здоров’я не давав їм змоги далі ак
тивно працювати. Такий порядок існував з 1888 р. аж до жовтневого пе
ревороту і повністю виправдав себе.
Крім підвищення заробітної плати, під час переходу на вищі щаблі
службової драбини, прикажчики й працівники адміністрації та управ
ління одержували премію за вислугу років та оплачувану відпустку.
Після 5-ти років роботи вона становила 50 крб., після 10-ти— 100 крб.
винагородних і плюс додаткова приплата за вислугу років 12.
Аналогічна система запроваджувалася й у інших торгових фірмах
та закладах. Найбільш далекозорі підприємці розуміли необхідність
якомога швидкого переходу до цивілізованих форм торгівлі і робили
все, щоб це реалізувати.
Турбота про торговельні кадри була притаманною багатьом за
можним купецьким родинам. Вони субсидували мережу комерційної
освіти, яка народилася й постійно розвивалася наприкінці XIX — на
початку XX ст. Одеське комерційне училище готувало висококваліфіко
ваних працівників для банків і торговельних підприємств, його програ
ма практично відповідала курсу гімназії, а також включала навчання
з хімії, товарознавства, бухгалтерської справи, правознавства, політич
ної економії, французької, німецької та англійської мов 13. У Києві з
1908 р. працював Комерційний інститут, а ще раніше, в 1896 р., там бу
ли відкриті школа та спеціальні класи, де навчалися торговій справі ді
ти не молодші 12 років, незалежно від станової та національної належ
ності. Значну роль у налагодженні роботи останніх двох навчальних за
кладів відіграв відомий підприємець М. Терещенко, який пожертвував
на їх потреби у 1896 р. 100 тис. крб. и . Велика буржуазія дедалі біль
шу частку своїх коштів витрачала на придбання творів мистецтва, ство
рювала й відкривала художні картинні галереї, які згодом або переда
вала рідним містам, або робила доступними для широкого огляду.
Торгово-промислова буржуазія дедалі більше проймалася усвідом
ленням своєї ролі у своєї батьківщини і розуміла необхідність згурту
вання своїх рядів з метою вироблення певної економічної політики. Для
цього вона створювала комітети торгівлі та промисловості, які з 1913 р.
76 /55.У 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, М &
Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст.— Л914 р.)
розгорнули активну громадську діяльність. В Україні значною була
роль Київського та Одеського комітетів 15. Для праці в цих організаціях
також були потрібні високоосвічені люди, й на їх навчання щедро від
пускалися кошти.
Найбільш передбачливі представники торговельного капіталу розу
міли необхідність використання досягнень науки і робили багато для
того, щоб мати користь і собі, створити кращі умови споживачам. Так,
професор О. О. Попов — проектант і будівник Московського та Оде
ського молочних заводів, продуктивність яких на той час у 5 разів пере
вищувала найкращі європейські підприємства, був премійований
О. В. Чичкіним в сумі 50 тис. крб. Подібне, очевидно, було притаман
ним й іншим промисловцям і торговцям, хоча цей аспект їх діяльності
потребує спеціального дослідження.
Відкриваючи свої заклади, торговельна буржуазія, як правило,
прагнула розташувати їх у просторих і світлих приміщеннях, а також
і художньо оформити їх. І сьогодні радують око магазини купців Єли-
сеєвих у Санкт-Петербурзі та Москві, пасаж в Одесі тощо. Такі вишу
кані інтер’єри були не простою примхою розбагатілих купців, а мали
формувати у відвідувачів естетичні смаки, стимулювати їх прагнення
працювати так, щоб стати постійними клієнтами таких чудових мага
зинів. Адже не таємниця, що похмурі, неохайні лавки й крамниці, які
обслуговували трудящих, бідний товарний асортимент, розрахований на
їх невисоку купівельну спроможність, були однією із серйозних причин,
які гальмували підвищення продуктивності праці і навіть технічний
прогрес.
Розмірковуючи над тим, чому Росія в цьому плані відставала від
США та ряду європейських країн, Б. Струве у 1916 р. писав: «Незва
жаючи на підвищення заробітної плати, чи, вірніше, завдяки їй, зага
лом виробнича енергія праці знизилася. Історично це цілком зрозуміло:
тут відбилася та психологія «низької заробітної плати», що трималася
в Англії, наприклад, до кінця XVIII ст., яка укорінюється у низькому
рівні потреб. Якщо існує ця психологія, то при зростанні заробітної
плати немає стимулу не тільки до підвищення, а й навіть до підтриму
вання на попередньому рівні продуктивності праці» 16.
Це почала усвідомлювати торговельна буржуазія, яка прагнула
урізноманітнити товарний асортимент своїх магазинів і лавок. У роки
промислового піднесення й високих врожаїв (зокрема, в 1910—1913 рр.)
значно зросло споживання цукру і кондитерських виробів, вершкового
масла й молочних продуктів, м’яса та риби, пшеничного хліба і мака
ронних виробів, чаю. Причому, це стосується не тільки заможних верств
населення, а й дедалі зростаючої частки робітників та селян, що заз
началося тогочасними дослідниками їх бюджетів. В асортименті торго
вих закладів не тільки в містах, а й у селах звичайними товарами стали
різноманітні тканини, взуття і готовий одяг фабричного виробництва,
меблі, прикраси тощо.
Найбільш численну групу торговців становила середня і дрібна
буржуазія. Вона відігравала значну роль як на внутрішньому ринку
Росії, так і на місцевих ринках, зокрема України. їй належали різно
манітні торгові заклади: лавки і ларки, рундуки і палатки. До цієї гру
пи належала переважна більшість торговців, які доставляли товар у
найвіддаленіші місця. Хоча вони й не мали великих капіталів, та за
своїм життєвим рівнем переважали основну масу трудящих. Це поясню
ється тим, що для невеличких торгових закладів характерним був
швидкий фінансовий обіг, використання власної праці та своєї родини.
А це давало змогу одержувати прибутки, хоча вони й не були значними.
Буржуазія в Україні формувалася на багатонаціональній основі.
До неї належали підприємці і торговці російської, української, єврей
ської, польської та інших національностей. Цьому сприяв насамперед
невпинний розвиток капіталізму, який нещадно руйнував національні
I53N 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6 77
Б. А. Кругляк
перегородки, створюючи справжню інтернаціональну єдність капіталу*,
що базувалася на спільності його інтересів.
Дані першого загального перепису населення Російської імперії
1897 р. свідчать, що в українських губерніях торговельною діяльністю,,
якщо врахувати і членів родин, займалися 1 181 600 осіб. Серед них ук
раїнців налічувалося 114 300 чол. (10,03% ). Проте ці дані не зовсім
об'єктивні, бо складачі перепису основною ознакою національної на
лежності вважали рідну мову. В зв’язку з тим, що володіння росій
ською мовою і визнання її рідною давало пільги, то далеко не всі пред
ставники торговельної буржуазії України, і насамперед великої, назва
ли своєю рідною мовою — українську. До того ж у перепису не врахо
ваний такий значний прошарок осіб, які торгували на міських, містеч
кових і сільських базарах й мали тут постійні місця, а також скупники
і перекупники, які продавали і скуповували продовольчі товари та кус
тарні вироби на роздрібних ярмарках. Серед них було багато україн
ців, і, безумовно, число таких торговців набагато перевищувало дані
перепису 1897 р.
Розміщення торговельної буржуазії корінної національності в Ук
раїні було нерівномірним. У ряді місцевостей (Полтавська губернія)
вона становила чверть усіх торговців, а в Харківській губернії—52,2 %*.
тобто стала переважаючою.
На початку XX ст. кількість осіб української національності, основ
ним заняттям яких була торгівля, зросла. Так, за підрахунками автора*
у 1913 р. серед власників торгових домів у губернських і великих про
мислово-торговельних містах українці становили 10—20 % від їх за
гальної кількості 17.
В українській дожовтневій історіографії нерідко висловлювалася
думка, що українці не мали хисту до підприємництва та гендлярства, і
тому нібито вся промисловість й торгівля були зосереджені в руках осіб
інших національностей. Факти ж свідчать про те, що українці серед ве
ликої торговельної буржуазії займали помітне місце. Серед них було
чимало купців першої гільдії, власників кредитних установ і торгових
закладів. У Харкові директором купецького банку був українець Аки-
менко, серед власників великих магазинів — Велитченко, Карпушенко*
Лисогоренко, Скрипники, брати Пащенки 18. Вся велика торгівля у
Полтавській губернії, констатував у 1895 р. довідник «Вся Россия», бу
ла зосереджена в руках українців 19. В Одесі до заможної верхівки міс
та належало 368 великих купців-українців. Один з них — колишній ку
хар Ящук — став власником ресторану Лондонського готелю, кафе на
Приморському бульварі та Гранд-Готелю 20.
Чимало українців належало до середньої торговельної буржуазії.
Вони відкривали магазини і лавки не тільки в містах, а й у великих се
лах і зосереджували в своїх руках торгівлю хлібом, лісом та іншими то
варами. Так, у с. Захарівна Херсонської губернії купцеві Веприку на
лежали склади Пісний і металевих виробів, кілька лавок21. Усю стаціо
нарну торгівлю у с. Нова Водолага Харківської губернії тримав у своїх
руках купець Демченко, який невдовзі став власником майже усіх ла
вок в навколишніх селах22. Аналогічних прикладів можна навести ба
гато і всі вони підтверджують висновок про широку участь осіб укра
їнської національності в торгівлі та підприємництві, у формуванні і до
сить значному розвитку в Україні ринкового господарства.
Майже 11 % торговельної буржуазії в Україні становили росіяни.
Вони мешкали головним чином у Харківській, Херсонській, Таврійській
та Чернігівській губерніях (66,3 %), куди протягом XIX ст. був спря
мований потік переселенців з Центральної Росії, а також у Київській
губернії (10% ), в основному в її адміністративному центрі.
Переважну більшість російської торговельної буржуазії в Україні
становили дрібні торговці. Та поряд з ними були й власники великих
капіталів. Це — Соколов, Рижов, Павлов — у Харкові, Птапшиков, Ду-
78 133И 0130—5247. Укр. іст. жури. 1994, М 6
Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст.—.ТО14 р.у
бинін— в Одесі, Журавльов — у Житомирі та інші, які перетворилися
на монополістів мануфактурної, гастрономічної, рибної та інших галу
зей торгівлі як на місцевому ринку, так і далеко за його межами.
Найбільше в Україні було торговців єврейської національності. Во
ни становили майже 64 %. 4/5 їх мешкало на Правобережній Україні та
в Херсонській губернії, що входили до «смуги осілості», 9,5 % — у міс
тах і містечках Полтавської й Чернігівської губерній. В основному це
були дрібні крамарі та скупники і перекупники сільськогосподарської
продукції, кустарних виробів. Причому прибуток цих торговців був мі
зерним. Це відзначали й офіційні власті. Так, у звіті Волинського гу
бернатора Київському, Подільському і Волинському генерал-губерна
тору за 1885 р. повідомлялося, що було б помилкою вважати, ніби вся
маса євреїв заможна і благоденствує. Навпаки, серед них має місце бід
ність незвичайна, оскільки вони перебувають у постійній боротьбі за
існування23.
Дрібні торговці часто за невеликий процент доходу торгували в
лавках своїх хазяїв — заможних крамарів, орендували шинки чи трак
тири. Нині певні політичні сили, зокрема організація «Пам’ять», інші
російські великодержавні і шовіністичні угруповання, намагаючись по
вернути все до старих порядків і шукаючи при цьому ворога, розпа
люють антисемітизм. Вони прагнуть нав’язати громадськості думку, що
шинкарі єврейської національності були головними-винуватцями у спо
юванні народу. Так, Ф. Г. Углов з цією метою наводить дані про пере
важання єврейського капіталу у шинковій торгівлі в Мінській губер
н ії24. Дійсно, у «смузі осілості» і на Правобережній Україні серед шин
карів було багато торговців-євреїв. І це викликалося лише тим, що
царський уряд дозволяв мешканцям «смуги осілості» займатися або
ремеслом або торгівлею. Тому шинкарство, як рід заняття і спосіб іс
нування, було наслідком і національної політики царату. В тих місце
востях, де не дозволялося жити єврейському населенню, зокрема в Ка
теринославській та Харківській губерніях, частка власне єврейського
шинкарського капіталу не перевищувала 2 %.
Частина торговців-євреїв належала до великої буржуазії. Вони
мешкали як в «смузі осілості», так і поза нею, у містах — Києві, Хар
кові, Одесі, Миколаєві, Катеринославі — були власниками чи співвлас
никами (часто з представниками російської, української, польської бур
жуазії) торгових домів, фірм та магазинів з обігами в сотні тисяч чи
кілька мільйонів карбованців.
Серед дрібної торговельної буржуазії йшла постійна конкурентна
боротьба за кожного покупця, за більш стійке місце на ринку. В архів
них матеріалах зберігається чимало скарг до поліцейських установ, де
Дрібні крамарі намагалися заплямувати своїх конкурентів і тим самим
взяти верх над ними.
Колонізаторська політика царизму була спрямована на розпалю
вання національної ворожнечі. Тому не випадково він провокував єв
рейські погроми, підтримував національну дискримінацію. Такі дії ца
рату і місцевої адміністрації викликали обурення й серед значної час
тини торговельної буржуазії в Україні, практичні дії якої були спря
мовані на відшкодування моральних та матеріальних збитків тим, хто
їх зазнав в результаті нападу погромників. Коли у 1905 р. в Одесі у
зв’язку з погромом постраждала частина великих торговців-євреїв, при
біржовому комітеті виник тимчасовий кредитний комітет, який органі
зував збір коштів, що дало змогу потерпілим відкрити торгові за
клади 25.
Одеський біржовий комітет не підтримав і наміру Міністерства тор
гівлі та промисловості ввести у 1911 р. для купців і прикажчиків-євреїв
спеціальні контрольні книжки, що обмежували їх пересування поза
«смугою осілості». «Урядові відомо, — говорилося в телеграмі комітету,
відправленій на ім’я міністра, — яку величезну роль відігравали комі
/55ЛГ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, М 6 79
Б. А. Кругляк
вояжери-євреї у справі широкого розповсюдження фабрикатів росій
ської промисловості по всій неосяжній широчині нашої Батьківщини»26.
Політичні зрушення в країні після першої російської революції та
нагальна економічна необхідність порушили питання про скасування
процентної норми для євреїв при вступі до гімназій і вищих учбових за
кладів. Більше того, деякі консервативні політичні діячі прийшли до
розуміння необхідності «ліквідації обмежень у правах євреїв». Один з
таких діячів В. В. Шульгін, який довгий час стояв на позиції відверто
го антисемітизму, виступаючи в Державній думі 8 (21) березня 1916 р.,
говорив: «Панове, скажу вам відверто. Може статися, я й не доживу,
але буду щасливий за тих людей, які доживуть до тієї щасливої хвили
ни, коли ми зможемо сказати, що всі обмеження з євреїв зняті, тому
що це важкий тягар для нас» 27.
Дані першого загального перепису населення 1897 р. свідчать, що в
українських губерніях 13,5 % чол. від загальної кількості торговельної
буржуазії належали до інших національностей. Це були поляки, німці,
австрійці, греки, французи, англійці тощо. Частина з них була місцеви
ми крамарями, наприклад, греки і болгари в Херсонській губернії, по
ляки— на Правобережжі України, інші — представляли іноземний тор
говельний капітал.
Останній наприкінці XIX ст. осідав переважно у тих місцевостях
України, де була високорозвинута промисловість (Катеринославська
губернія) чи значний процент становило заможне населення (Таврій
ська губернія). Та в міру зростання національної буржуазії, зміцнення
її економічних позицій відбувалося поступове витіснення іноземних ка
піталів з внутрішньої торгівлі, насамперед тих галузей, що давали
особливо великі прибутки. Досить сказати, що напередодні першої сві
тової війни у Катеринославській губернії з 164 торгових домів лише 4
належали іноземцям, у Таврійській губернії, відповідно, з 185 — один.
В Одесі серед власників торгових домів іноземці в 1911 р. становили
•6,5 % 28. І хоч суми іноземних капіталів, які були вкладені у торговель
ну справу, постійно зростали (з 13,3 млн. крб. в 1990 р. і 76,9 млн. крб.
у 1915 р. до 80,7 млн. крб. у 1917 р.) 29, вони становили близько
3,5 % від усіх іноземних капіталовкладень у російську економіку. Віт
чизняна буржуазія прагнула обмежити сферу їх дій, щоб, по можливо-
ті, не ділитися ні з ким високими і гарантованими прибутками. Пока
зовим щодо цього був той факт, що напередодні жовтневого перевороту
в Росії взагалі і в Україні зокрема в акціонерних торговельних компа
ніях повністю був відсутній французький капітал, хоча в промислово
сті його частка залишалася досить високою 30.
Отже, в добу капіталізму буржуазія взагалі і торговельна зокрема
формувалася в Україні як багатонаціональна верства, що мала спільні
економічні інтереси. Помітну роль відігравала при цьому й українська
буржуазія. Торговельний капітал був кровно зацікавлений у розширенні
та поглибленні як місцевого ринку, так і зміцненні міжрайонних госпо
дарських зв'язків, оскільки матеріальний добробут його власників бага
то в чому залежав від того, чи вдасться збути пропоновані товари, і то
му вишукував усе нові й нові можливості для зацікавлення постійних
покупців саме у своїх товарах.
Поступово змінювалися й відносини в середині торговельної вер
стви. Тут дедалі ширше втілювалися ідеї соціального партнерства, ко
ли не тільки власники, а й службовці та прикажчики торгових закладів
були зацікавлені в їх зміцненні та зростанні і спільно працювали для
цього. Це стало причиною того, що в Україні активізувалися демокра
тичні процеси, а розвиток і поглиблення ринкових відносин, зростання
національної самосвідомості та сумісна виробнича діяльність її насе
лення закономірно порушували питання про створення власної неза
лежної держави, яка б захищала економічні інтереси усіх верств трудів
ників і багатонаціональної торговельної буржуазії в тому числі.
80 /55У 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № в
Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст.— №14 р.)
1 к р у г л я к Б. А. Роль постійної торгівлі у розвитку капіталізму на Україні
^60—90-ті роки* XIX с т .) / / Історія народного господарства та економічної думки Ук
раїнської РСР.— К., 1983.— Вип. 17.— С. 55.
2 Держ. арх. Житом, обл., ф. 118, оп. 2, спр. 942, арк. 1—55; Держ. арх. Харк.
сбл., ф. 304, оп. 1, спр. 397, арк. 219.
3 Памятная книжка Волинской губернии на 1913 г. — Житомир, 1912.— С. 60—
65; Обзор Харьковской губернии за 1913 г. — Харьков, 1914.— Таблицьі.
4 Статистико-зкономический обзор Херсонской губернии за 1906 г.— Херсон,
1909.— С. 90.
6 Отчет Т-ва «Соколов и Жмудскин» за 3-й и 8-й операционнне годьг.— Харь
ков, 1911.— С. 8— 13.
6 Документи по истории монополистического капитала.— М., 1960.— Т. VI.—
С. 716.
7 Підраховано за: С т р у м и л и н С. Г. Указ. соч.— С. 678; Р а т и н А. Г. Фор-
мирование рабочего класса России: Историко-зкономические очерки.— М., 1958.—
С. 153.
8 Підраховано за: Н е с т е р е н к о О. О. Розвиток промисловості на Україні.—
К., 1962.— Ч. II. Економічна підготовка Великої Жовтневої соціалістичної револю
ції.— С. 424.
9 С т р у м и л и н С . Г. Указ. соч.— С. 678; Р а ш и н А. Г. Указ. соч.— С. 153.
10 І' у д в а н А. М. Очерки из истории движения служащих в России.— М.,
1925.— Ч. І.— С. 163.
11 Там же.— С. 169.
12 К и ш к и и А. Нераспаханное поле / / Горизонт.— 1991.— № 5.— С. 29—ЗО.
13 Б е л а я Г. Трагедия Исаака Бабеля / / Исаак Бабель.— Соч. В 2-х т.— М.,
1990.— Т. 1.— С. 6.
14 ЦДІА України, ф. 442, оп. 626, спр. 500, арк. 17.
15 Л у р ь е Е. С. Организация и организации торгово-нромишленннх интересов в
России.— СПб., 1913.— С. 56.
16 К о н г р о А. Ошибка великого мислителя или горечь сладких истин / / Звез-
да.— 1990.— № 6.— С. 141.
17 Сборник сведений о действующих в России торгових домах (товариществах
полннх и на івере).— Пг.> 1915.— С. 50—750.
18 В а г а л е й Д. П., М и л л е р Д. И. История города Харькова за 250 лет его
существования (с 1685 по 1905 годи).— Харьков, 1912.— Т. 1.— С. 171— 172.
19 Вся Россия: Русская книга промншленности, сельского хозяйства и админи-
страции. Торгово-промишленннй календарь Российской империи.— СПб., 1895.—
С. 1030— 1031.
20 З а г о р у й к о В. По страницам истории Одессн и Одещини. (Период промнш-
ленного капитализма. 1861— 1695).— Одесса, 1966.— С. 35—53.
21 Історія міст і сіл Української РСР: Одеська область.— К., 1969.— С. 823—
624.
22 Там же: Харківська область.— К., 1967.— С. 771.
23 Держ. арх. Житом, обл., ф. 67, оп. 1 (дод.), спр. 307, арк. 7.
24 У г л о в Ф. Г. В плену иллюзий.— М., 1985.— С. 31.
25 ЦДІА Росії, ф. 23, оп. 7, спр. 87, арк. 1—8.
28 Вестник биржевой торговли и сельского хозяйства.—19 Г2.— № 1.— С. 19.
27 Ш у л ь г и н В. В. Дни. 1920.— М., 1989.— С. 31.
28 Б о х а н о в А. Н. Торговне дома в России в конце XIX — начале XX века
(численносте структура, состав владельцев) / / История ОСОР.— 1990.— № 4.— С. 96.
29 В а в и л и н И. Иностраннне капиталн в России.— Л., 1925.— С. 35; Р и в -
згин Б. Финансн и кредит в период подготовки и проведення Великой Октябрьской
социалистической революции.— М., 1939.— С. 3; О л ь Н. В. Иностраннне капиталн в
народном хозяйстве довоенной России.— М., 1923.— С. 14.
30 Б о в н к и н В. И. Французский капитал в акционерннх прсдприятиях России
накануне Октября / / История СССР.— 1991.— № 4.— С. 155— 181.
/5 5 N 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994. № 6 6—4-966 81
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213935 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-16T23:27:35Z |
| publishDate | 1994 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кругляк, Б.А. 2026-02-19T09:21:20Z 1994 Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст. – 1914 p.) / Б.А. Кругляк // Український історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 72–81. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213935 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Повідомлення Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст. – 1914 p.) Торговая буржуазия в Украине (60-е годы XIX ст.—1914 г.) Article published earlier |
| spellingShingle | Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст. – 1914 p.) Кругляк, Б.А. Повідомлення |
| title | Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст. – 1914 p.) |
| title_alt | Торговая буржуазия в Украине (60-е годы XIX ст.—1914 г.) |
| title_full | Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст. – 1914 p.) |
| title_fullStr | Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст. – 1914 p.) |
| title_full_unstemmed | Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст. – 1914 p.) |
| title_short | Торговельна буржуазія в Україні (60-ті роки XIX ст. – 1914 p.) |
| title_sort | торговельна буржуазія в україні (60-ті роки xix ст. – 1914 p.) |
| topic | Повідомлення |
| topic_facet | Повідомлення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213935 |
| work_keys_str_mv | AT kruglâkba torgovelʹnaburžuazíâvukraíní60tírokixixst1914p AT kruglâkba torgovaâburžuaziâvukraine60egodyxixst1914g |