З'їзд народів Росії у Києві (вересень 1917 р.)
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1994 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1994
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213936 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | З'їзд народів Росії у Києві (вересень 1917 р.) / Г.Д. Гулянович // Український історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 82–88. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860278013945446400 |
|---|---|
| author | Гулянович, Г.Д. |
| author_facet | Гулянович, Г.Д. |
| citation_txt | З'їзд народів Росії у Києві (вересень 1917 р.) / Г.Д. Гулянович // Український історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 82–88. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-15T13:04:25Z |
| format | Article |
| fulltext |
ТРИБУНА МОЛОДОГО АВТОРА
Г. Д. Гулянович (Київ)
З'їзд народів Росії у Кисві (вересень 1917 р.)
«Золотим сном народів» пізніше назве З 'їзд Народів Росії, який поста
вив собі за мету розв'язати цивілізованим шляхом корінні національні
проблеми, голова Центральної Ради М. Грушевський. Це був перший
в істор ії Росії форум, на якому представники різних національностей*
недавньої «тюрми народів» спробували визначити свою подальшу до
лю, виробити стратегічні принципи співжиття на історичну перспективу.
Ідея скликання таких зборів належала Центральній Раді. Те, що
саме до Києва з'їхалися представники народів Росії, було не випадко
вим. В результаті певної політичної лібералізації в період царювання*
Олександра І спочатку в Харків, а потім в Київ, як основні осередки
культурного і наукового життя України, почали проникати західноєв
ропейські теорії, зокрема німецької національної ідеології Шеллінга,.
Гегеля, Фіхте, французького соціолога Робера де Лямене, польського
вченого Іоахіма Лелевеля, пізніше ідеї французького соціаліста Пру-
дона, ліберальної європейської історіософ ії Гізо, Макалея, теорія на
ціонального самовизначення Бркжчлі, які впливали прямо чи опосеред
ковано на вироблення теоретичних концепцій українських мислителів,,
що прагнули віднайти власне бачення стосовно долі українського на
роду, принципи побудови українсько ї державності, місце України у
слов'янській с ім 'ї народів !. Під впливом зазначених факторів доміну
ючого серед інших політико-правових концепцій з національного питан
ня стала федералістична концепція.
Основна причина живучості ц іє ї концепції вбачається в тому, щ о
довготривале перебування України в складі Російської держави приве
ло до того, що український елемент значною м ірою зрісся з імперією,
в розбудову якої українці зробили величезний внесок. І сила федера-
лістичної концепції полягала в тому, що вона розглядала українську
національну справу не в ізоляції, а органічно пов'язувала визволення
власної нації з вселюдським прогресом, вбачала ї ї у братерській с ім 'ї,
побудованій на основах справедливості і свободи. Федералізм для
більшості українських патріотів означав не відмозу від національної
незалежності, а найдоцільнішу на той час форму ї ї здійснення, не як
кінцеву мету, а як важливий етап на шляху «до федерації Європи і
в майбутньому до федерації всього світу» 2.
Тут ще слід, мабуть, зазначити, що зміст понять «автономія» і «фе
дерація» в XIX і* на початку XX ст. значно відрізнається від сьогод
нішнього їх тлумачення. Чітке визначення цих понять М. Грушевським
у роботі «Якої автономії ,і ф едерації хоче Україна», написаній в 1917 р.,
свідчить про їх досить широке розуміння, яке значно відрізняється від
того, як його трактували історики в радянський період.
Автономія — «значить право жити по своїм законам, самим собі
становити закони, а не жити по чужим законам і під чужою власно»,
«широка політична автЬномія, що більше менше наближається до дер
жавної самостійності» 3 і далі читаємо: «Федерація, інакше союзна
держава (федеративний — союзний по латині) саме означає об'єднан
ня в одній державі кількох держав. Організація йде або знизу,— коли
кілька окремих держав або незалежних громад організовуються в одну
державу і віддають дещо з своїх суверенних (верховних) прав загаль
нодержавній організації » ї ї органам, а решту суверенності зіставляють
/5 5 N 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 682
Трибуна молодого автора
собі та своїм місцевим органам, не перестаючи і далі бути державам*,,
неповносуверенними тільки. Або йде згори, коли одностайна (унітар
на) держава ділиться своїм суверенітетом зі своїми провінціями й пе-'
ретворюється в федерацію» 4.
Один з членів партії соціалістів-федералістів, яка твердо і послі
довно стояла на позиціях федералізму, О. Саліковський пізніше в
1919 р. напише: «Тяжіння від Росії, яке психологічно наповнювало ук
раїнство без різниці партії і напрямів, по суті підготовлялось з перший
днів револю ції, з моменту проголошення перш ої декларації Тимчасо
вого уряду, який повністю забув при складанні своєї програми про
самовизначення окремих народів Росії. Подальша політика Тимчасо
вого уряду, не виключаючи соціалістичних його елементів, була, м ож
на сказати, суцільною боротьбою з природним, неминучим і уже навіть
в цьому законним процесом револю ційної творчості автономної дер
жавності, що з особливою силою виявилася на Україні» 5.
Але це було пізніше. А навесні 1917 р. в Києві на Всеукраїнському
Національному Конгресі були прийняті такі рішення:
1. Згідно з історичними традиціями і сучасними реальними пот
ребами українського народу з 'їзд визнає, що тільки національно-те
риторіальна автономія України в стані забезпечити потреби нашого
народу і всіх інших народів, що живуть на Україні.
2. Автономний устрій України, а також інших автономних областей
Росії, знайде цілковиту гарантію для себе в федеративному устроєві
Росії, через що єдиною відповідною ф ормою державного устрою для
Росії з 'їзд визнає федеративно-демократичну республіку, а одним з
головних принципів української автономії — повну гарантію прав на
ціональних меншостей, що живуть на Україні» 6.
Конгрес доручив Центральній Раді, як Крайовій Раді, в найближ
чому часі проявити ініціативу в справі утворення м іцного союзу тих
народів Росії, котрі, як і українці, домагаються національно-терито
ріальної автономії в демократичній республіці. Щ е конкретніше про
скликання такого зібрання говорилося в Декларації Генерального Сек
ретаріату, схваленій пленумом Центральної Ради 27 червня 1917 р . 7
Після Всеукраїнського Конгресу Центральна Рада декілька разів
ставила на обговорення на своїх засіданнях різні питання щ одо підго
товки З 'їзду Народів Росії. На одному з них було прийнято рішення
асигнувати на з 'їзд 3 000 крб. 8.
В той час, коли Центральна Рада складала далекосяжні плани, Тим
часовий уряд обмежувався мовчанням, а то й відкрито демонстрував
несприйняття волевиявлення народів. І автономія, і федерація були
привабливою ідеєю для російської демократії до того часу, поки трак
тувались в академічних колах і не стали на порядок денний. «Револю
ційний процес розкрив справжню суть, виявив те, що історично від
кладалось на психіці російського суспільства протягом вікового «зби
рання російської держави». Російські «всечеловеки» насправді вияви
лися позбавленими національного почуття... вони виявилися до край
ності перейнятими почуттями великодержавності, державною жадні
стю... Як тільки квочка побачила, що ї ї качата самочинно полізли у
воду, як піднялася неймовірна метушня» 9.
Проте невідкладність у вирішенні національного питання була оче
видною, оскільки народи Росії вже самі почали влаштовувати своє
національно-демократичне життя.
Однією з перших спроб втілення в життя національно-персональ
ної автономії було проголошення мусульманським з'їздом в Казані в
червні 1917 р. культурно-національної автономії мусульман внутріш
ньої Росії і Сибіру. Вищим законодавчим органом мусульманської ав
тономії оголошувалась Національна Рада (меджліс). 10 червня та 3 лип
ня були видані відповідно І та II Універсали Української Центральної Ра
ди, за якими на Україні проголошувався автономний лад. Рішення про
18 8 N 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6 6*
Трибуна молодого автора
культурно-національну автономію мусульман в своєму регіоні прийняв
І з 'їзд мусульман Сибіру. Необхідно було узгодити сво ї федералістич-
ні устремління.
Спершу З 'їзд Народів Росії планувалося скликати в Києві 15 серп
ня І0, проте корніловщина змусила відкласти його скликання, і врешті-
реш т він зібрався 8 вересня 1917 р. На час відкриття з 'їзду кількість
прибулих делегатів була незначною, виникли навіть сумніви щодо до
цільності його проведення, та в ході роботи прибували нові посланці,
і зрештою представництво мало такий вигляд: делегатів з правом ви
рішального голосу — 84, в тому числі 8 українців, 7 білорусів, 2 гру
зини, 4 естонці, 11 євреїв, 9 козаків (від Терського, Донського, А м ур
ського, Українського, Забайкальського, Оренбурзького військ), 10 ла
тишів, 9 литовців, 6 молдаван, 3 росіянина, 10 татар, 5 тюрків (закав
казьких та закаспійських мусульман). Крім того, з правом дорадчого
голосу на з'їзд і були присутні і 6 поляків и .
З 'їзд проходив в атмосфері високого підйому творчої політичної
думки, твердої солідарності та братнього єднання представників. Ті,
хто не міг прибути на з'їзд, прислали свої привітання, зокрема Петро
градська організація демократичної партії Латвії, Ташкентська партія
тюркських федералістів, Мусульманський та Туркестанський крайовий
з 'їзд , Кутаїський губерніальний комітет револю ційної партії соціаліс-
тів-федералістів, Воронезька українська громада, Вірменська револю
ційна партія «Дашнакцютун», конференція сибірських громадських і
національних організацій з Томська, Харківський мусульманський війсь
ковий комітет та інші, тим самим засвідчивши наперед про своє при
єднання до рішень з'їзду. До Києва прибув і представник Тимчасового
уряду — голова ком ісії для розробки обласної реформи М. Славин-
сьмий.
Відкрив з 'їзд голова Центральної Ради М. Грушевський, обраний
почесним головою зборів, який у короткому вступному слові наголо
сив, що «федеративна Росія надалі залишається кличем хвилини» і що
«під тим кличем об'єднаються всі важні народи і народності Росії» 12.
З великою увагою присутні вислухали М . Славинського, який вик
лав позицію Тимчасового уряду щ одо питань, які хвилюють усі народи
Росії і що стало причиною їхніх зборів в Києві. Від імені уряду він
погоджувався з тим, що не повинно бути централізму і поділу на дер
жавні і недержавні народи, що всі народи повинні бути державними,
але далі йшли застереження, що в першу пору автономія країв і
народів Росії буде виявлятись у різних формах — від крайового
земського самоуправління до ш ирокої національно-територіальної
а в то н о м ії13.
А поки що Тимчасовий уряд не вважає себе уповноваженим про
голосити перед Установчими Зборами федеративний устрій. Це була
гра слів. Тимчасовий уряд в особі Славинського, очевидно, демонстру
вав свою неготовність і небажання йти на рішучі кроки в справі націо
нально-державного будівництва, а отже, і недалекоглядну політику,
яка врешті-решт і приведе до краху Російської держави.
Протягом перших кількох днів з трибуни з 'їзду лунали привітання.
Як уже зазначалося вище, на з 'їзд прибули делегати від польського
народу, які висловили його волю. Представник польських демократів
Кноль та представник польської соціалістичної партії Лукашевич пові
домили присутніх про позицію польської сторони, яка зводилась до
утворення незалежної держави 14. Це було цілком закономірне і за-
коноправне прагнення до свободи польського народу, який більше
ніж століття зазнавав національного гніту з боку царського самодер
жавства, не один раз повставав проти тиранії, і, дочекавшись револю
ційних змін, твердо і рішуче заявив про свою волю. Аналогічну пози
цію про прагнення до створення самостійної держави зайняла делега
ція литовців, від імені якої виступили Й. Тулас та А. Вольдемар.
84 /55 її 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6
Трибуна молодого автора
Решта учасників з 'їзду були одностайні, виголошуючи необхідність
перетворення колишньої «тюрми народів» на федеративну демокра
тичну республіку, вбачаючи свої народи федеративними одиницями.
І, Мачаваріані, представник грузинської націонал-демократичної партії,
наголосив, що «треба думати не про те, щоб розірвати старі догово
ри, а про те, щоб ці договори поновити». Месрович (латиські стрілки)
з болем у голосі говорив про те, що латиські полки першими наклали
головами після останнього прориву німців біля Риги, що вони позбу
лися свого краю, своїх осель, своїх рідних. Він наполягав на скликанні
Установчих Зборів народів Росії ще до загальних Всеросійських Уста
новчих Зборів 15.
На з 'їзд і від імені організації сіоністів була зачитана Гіндесом до
сить довга декларація, в якій висловлювався погляд партії на способи
забезпечення прав національних меншин і побажання, щоб нарешті
були здійснені ідеали справедливості і волі. Проте саме в питанні про
способи забезпечення прав національних меншин серед єврейських
представників єдності не було. Ш ац Акін від імені О б'єднаної єврей
ської соціалістичної партії вбачав шлях розв'язання ц іє ї проблеми в
наданні євреям національно-персональної автономії. Він доводив, що
російський уряд повинен декретом визнати право кож ної нації на ут
ворення «екстериторіальної національної спілки, після чого нація м о
же скликати свої національні Установчі Збори для виявлення свого
колективного бажання щ одо устрою держави». Цю думку підтриму
вав і інший представник єврейства Сиркін. З ними у дебати вступили
Шехтман і Борохов (партія Паолей-Ціон), які обстоювали національно-
персональну автономію в Палестині 16. А програма Бунду мала виключ
но культурно-національний характер. Так до закінчення з 'їзду пред
ставники єврейського народу і не зуміли знайти спільної мови м іж
собою, і зрештою З 'їзд Народів Росії не прийняв ж одно ї постанови
з цього питання, засвідчивши тим самим його надзвичайну складність
і суперечливість.
Однією з найяскравіших на з 'їзд і була промова М. Гру шевського
як представника української народності. Він висловив думку, що недо
віру до федеративного руху з боку російської дем ократії можна по
яснити лише спадковістю старого царського централізму, що «феде
ралізм є принципом, об'єднуючим і зберігаючим єдність Росії». Гру-
шевський досить чітко визначив позицію української сторони, зазна
чивши: «Україна не йде через федералізм до самостійності, бо дер
жавна незалежність лежить не перед нами, а- за нами. Ми уже раніше
об'єднались з Росією як незалежна держава і своїх прав ніколи не
зрікалися... Ми не будемо казати, що ми дуже любимо російську
республіку, бо до сеї пори ми від неї нічого доброго для себе не
бачили... Наші симпатії може придбати той «палац народів», який ми
хочемо зробити з Росії» 17.
У приміщенні Педагогічного музею лунали нові й нові натхненні
виступи. Свої привітання виголошували представники: від молдаван —
Іонку, забайкальських бурятів — Ямпілов, Б ілоруської Центральної Ра
д и — Михайловський, мусульман — Векілоз, Юсуф Мусуфал, Бен !зі-
ров, латишів — Бахман і Сержант. Завжди бути з народом, боротись
за його волю, боронити свої козачі вільності і права проголошували
представник донських козаків Карасьов, представник козаків Південно-
західного фронту Долгов та представник «Совета всех казачьих Войск»
Іванов. Останній обгрунтував участь козацтва на з 'їзд і тим, що козаки
свого часу становили до певної міри окрему державу на Дону, входи
ли через послів в відносини з іншими державами. Тільки за Петра І
було накладено на них кайдани. Іванов висловив надію, що народи
Росії приймуіь козаків у свою сім 'ю, і зачитав декларацію «Совета
всех казачьих Войск», яка й була покладена в основу постанови з цьо
го питання.
1$5М 0130—5247. Укр. іст. оісурн, 1994, М 6 55
Трибуна молодого автора
Доповіді делегатів з 'їзду на пленарних засіданнях були присвячені
різним аспектам і проблемам федеративного устрою: С. Гаєвський —
«Федерація в зв'язку з теорією державного права», А. Вольдемар —
«Про майбутній федеративний устрій Росії», Б. Борохов — «Про еко
номічне обгрунтування необхідності федерації» та «Про державну й
національну мову», І. Маєвський — «Про кооперацію центральних і
крайових властей в майбутній російській республіці», М. Ш ац Акін
«Про забезпечення прав національних меншостей», М. Сиркін — «Про
національно-територіальну автономію», М. Кушнір — «Про принципи і
проекти поділу Росії на штати»,. Ф. Лещенко — «Про відношення окре
мих штатів до центральних органів федерації». Як бачимо, спектр пи
тань, що піднімалися учасниками з'їзду, був досить широкий. Крім
лленарних засідань два дні відбувалися наради і дискусії по секціях
(делегати кожного окремого народу організували окрему секцію) і
комісіях. Безумовно, і це закономірно, що серед учасників були різні
думки, підходи, адже з 'їзд такого масштабу проходив вперше а історії
Російської держави. Проте всі делегати продемонстрували готозність
шукати порозуміння, одностайність з принципових питань, і врешті-
реш т на підсумковому засіданні були одноголосно ухзалені резолюції,
які відбили дух З 'їзду Народів Росії.
У постанові «Про федеративний устрій Російської держави» зо
крема зазначалось, що головною хибою державного устрою Росії як
при старому ладові, так і після револю ції є надмірне зосередження
законодавчої і виконавчої івлади» 18, що це гальмує розвиток держави,
затримує зростання господарської самостійності окраїн, веде до їх
визискування. Необхідно було виробити гнучкий національно-адмініст
ративний апарат, який враховував би місцеві особливості. Учасники
з 'їзду продемонстрували розуміння того, щ о ' безладдя, яке спостері
галось на всіх ділянках державного життя, своїм джерелом мало саме
централістичний лад. Дана постанова відбила готовність всіх народів
Росії будувати державу на нових підвалинах, на широкому демокра
тичному грунті, державу рівну серед рівних.
О крем ою постановою з'їзд обгрунтував принцип національно-пер
сональної автономії, зокрема відзначивши, що національно-територі
альна автономія не розв'язує остаточно питання національних меншин
та малих націй, а отже:
«1. Кожна з національностей, що живе в Росії, має право на націо
нально-персональну автономію, на оформлення нації в легально-пра
вовий союз, який охоплює ї ї членів зі всіх просторів держави.
2. Обсяг компетенції, а рівночасно і форми внутрішньої органі
зації національно-автономних установ, буде усталено національним
загальним збором даного народу, скликаним на основі загального, рів
ного, тайного, пропорційного і без різниці статі, виборчого права.
3. Державний закон гарантує для національних меншин, які меш
кають в даній місцевості, усталений законом мінімум, право вживати
свою мову як у місцевих державних чи крайових установах, так і в
органах місцевої самоуправи» 19.
Це була надзвичайно важлива постанова, яка, імовірно, була опти
мальним варіантом національно-державного будівництва на той час.
Гнучкий механізм національно-персональної автономії давав можли
вість задовольнити інтереси особи, нації, держави одночасно, не по
рушуючи територіальної цілісності держави і не перешкоджаючи про
гресивним інтеграційним процесам. Нація ставала суб'єктом національ
них прав, наділялась статусом колективної ю ридичної особи.
З 'їзд ухвалив і рішення стосовно деяких окремих народів. Як уже
згадувалось, серед делегатів були представники Центральної Ради Бі
лорусії, які і виступили із заявою про те, що значній частині Білору
сії, захопленій ворогом, загрожує небезпека бути відірваною від реш
ти території, тим самим може бути порушено законне право білорусь-
86 155 N 0130— 5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6
Трибуна молодого автора
мого народу на самовизначення. З огляду на цю заяву З 'їзд Народів
Р осії прийняв -постанову, в якій звернувся до Тимчасового уряду з ви
м огою видати негайно декрет про «автономію Б ілорусії в межах ро
сійської демократичної республіки з остаточним прилученням до авто
ном ної Білорусії також всіх захоплених ворогом міст і місцевостей в
•етнографічних межах розселення білоруського народу» 20. Аналогічна
постанова була прийнята і стосовно Латвії, оскільки Німеччина уже
виявила намір прилучити до себе захоплені нею території Прибалтій
ського краю.
Твердо стоячи на грунті поважання права кожного народу самому
вирішувати свою долю, враховуючи, що Всеросійський Литовський
Сейм в Петрограді в червні 1917 р. висловився за утворення суверен
н о ї литовської держави в етнографічних межах, форму внутрішньої
орган ізац ії яко ї повинні визначити Литовські Установчі Збори, З 'їзд
Народів Росії звернув увагу на необхідність видати особливий декрет,
за яким повинно бути визнано право литовського народу на утворення
суверенної литовської держави з частин російської та пруської Лит
ви, а також литовської частини Сувалкської губернії, яку все ж таки
було приєднано до Польщі всупереч волевиявленню литовців, при до
держанні засад самовизначення 21. Прийняття даної постанови свідчило
про глибокий демократизм З 'їзду Народів Росії.
Із розумінням з 'їзд поставився до справи козаків. Заслухавши
декларацію «Совета всех казачьих Войск», в якій козаки виклали своє
бачення принципів, на яких повинна будуватись майбутня Російська
Федеративна Республіка, а саме, за прикладом Сполучених Штатів
Ам ерики, заявивши, що вони прагнуть влитись в сім ’ю вільних народів,
делегати з 'їзду погодилися з принципом окремості козацтва зі всіма
правами на його самостійне існування через особливі обставини істо
ричного буття 22.
Цілком зрозуміло, що нові засади національно-державного будів
ництва вимагали і нового ставлення до національних культур, розвитку
яких русифікаторська політика завдала непопразимої шкоди. У цьому
зв'язку на з 'їзд і особливого статусу надавалося національним мовам.
У постанові «Про загальнодержавну та крайові мови» наголошувалось,
щ о «в майбутній Російській федеративній республіці має бути забез
печено цілковиту волю всім мовам в приватних та приватно-правових
зносинах», в окремих державах — частинах ф едерації повинні визна
ватись одна або кілька крайових мов, а російська моза — стати «за
гальнодержавною мовою для зносин центральних органів федератив
них одиниць з центральними органами федерації та м іж собою». Щ о
до школи, церкви і суду загальнодержавна мова не повинна була мати
ж о д н о ї переваги над іншими крайовими мовами 23.
З метою завершення війни і укладення справедливого миру було
визнано за доцільне реорганізувати «спеціальні наради по обласній
реф ормі» в спеціальну Раду національностей при Тимчасовому уряді
для захисту інтересів недержавних народів і вирішено, що в представ
ництво Росії на мирній конф еренції мають увійти їх представники, ос
кільки при визначенні майбутніх кордонів і встановленні міжнародних
гарантій будуть вирішуватись життєві питання всіх народів 24.
З 'їзд висловився за скликання поряд з Всеросійськими Установчи
ми Зборами крайових установчих зборів, які мали визначити компетен
ц ію і форми організації національно-автономних інститутів 25.
Для розробки і втілення в життя завдань автономно-федералістич-
нсго будівництва було ухвалено створити Раду Народ:в, до складу якої
увійшли по 4 представники від кожного народу, що брали участь у з 'їз
д і. Раді надавалось право приймати до свого складу предстазників тих
народів, що не були присутніми на з'їзд і, право створювати ті устано
ви, які будуть необхідні в процесі роботи, для об'єднання праці на
ціональних військових організацій може бути утворено Осередковий
У55М 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994. № 6 87
Трибуна молодого автора
Військовий Комітет». Передбачалось, що Рада Народів буде не тіль
ки виробляти принципи майбутнього ладу російської держави для Ус
тановчих Зборів, а й буде ланкою для постійних зв'язків федеративних
одиниць для вироблення спільної тактики народної Росії.
Постійним місцем перебування визначався Київ, а друкованим ор *
ганом, який би висвітлював всі сторони діяльності Ради Народів, су
б'єктів федерації, ставав журнал «Свободньїй Союз».
Відразу після закінчення з 'їзду відбулося перше засідання Ради
Народів, яка мала установчий характер. На ньому було призначено
членів тимчасово обраних до складу Ради. Очолив ї ї Грушевський.
Але спроби Ради Народів розгорнути намічену діяльність не д і
стали підтримки з боку Тимчасового уряду, російської демократії. Об
рана з'їздом спеціальна делегація терміново виїхала до Петрограда
на Демократичну нараду. Проте виступ ї ї представника практичних
наслідків не мав.
З 24 по 27 жовтня 1917 р. в Києві відбулося засідання І сесії Ради
Народів, у постанові якої зазначалось:
«Рада Народів візьме участь у Всеросійських установчих зборах.
...Вважаючи потрібним об'єднання організації народів Росії, Рада Наро
дів постановила утворити початковий гурт з українського військового
комітету та місцевих 'військових національних організацій для скли
кання конф еренції представників національних військових частин. ...Піс
ля скликання місцевих установчих Рад повинен бути скликаний Конгрес
Народів для погодження праці місцевих установчих Рад та згоди г
спільних справах, що порушуватимуться на Всеросійських Установчих
Зборах» 26.
Однак несприятливі зовнішні чинники, великодержавницька полі
тика Тимчасового уряду унеможливили практичну реалізацію рішені*
З 'їзду Народів Росії у Києві. Проте ця подія стала помітним кроком
народу України до національного самовизначення.
• І І о т у л ь н и ц ь к и й В. А. Теорія української політології.— К-, 1993.— С. 57—
72, 170
2 Зі з ’їзду національностей у Києві / / Українське слово —1*917.—3 лист.
8 Г р у ш е в с ь к и й М. Якої автономії і федерації хоче Україна.— Відень, 1917.—
С. З—4.
4 Т а м ж е.— С. 14— 15.
Б С а л и к о в с к и й А. Ф. Кризис федеративной ндеи на Украяне.— К., 1919.—
С. 2.
• Х р и с т ю к П. Замітки і матеріали до історії української революції 1917—
1920 »р. Т. 1.— Відень, 1921.— С. 39.
7 Д о р о ш е н к о Д. Історія України. 1917— 1923 рр. Т. 1.— Ужгород, 1932.—
С. 107.
8 Центр, держ. арх. вищих органів державної ©лади і державного управління Ук
раїни (далі — ЦДАВО України), ф. 1115, оп. 1, спр. 13, арч 5104. '■
* С а л и к о в с к д й А. Ф. Указ. соч.— С. 2—3.
,0 Громадянин.— 1917.— № 15, 16, 10 (23) вер.
11 Нова Р ад а— 1917.— 15 вер.
12 Т а м ж е.— 10 вер.
18 Т а м ж е.— 12 вер.
14 ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 7, арк. 5.
15 Нова Рада.— 1917.— 10, 12 вер.
16 Т а м ж е; Шляхи.— 1917.— № 9, 10.— С. 581—585.
17 ЦДАВО України,, ф. 1115, оп. 1 , спр. 7, арк. 6 .
18 Київська Земська газета.— 1917.— 30 вер.; Нова Рада — 1917.— 15 вер.
19 Т а м ж е.
20 Т а м ж е.
21 Т а м ж е.
28 Т а м ж е.
28 Т а м ж е.24 д у 0
28 ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 7, арк. 2.
38 Вісник Генерального Секретаріату.— 1917.— 23 листопада.
88 /55ЛГ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, М $
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213936 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-15T13:04:25Z |
| publishDate | 1994 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гулянович, Г.Д. 2026-02-19T09:21:24Z 1994 З'їзд народів Росії у Києві (вересень 1917 р.) / Г.Д. Гулянович // Український історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 82–88. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213936 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Трибуна молодого автора З'їзд народів Росії у Києві (вересень 1917 р.) Съезд народов России в Киеве (сентябрь 1917 г.) Article published earlier |
| spellingShingle | З'їзд народів Росії у Києві (вересень 1917 р.) Гулянович, Г.Д. Трибуна молодого автора |
| title | З'їзд народів Росії у Києві (вересень 1917 р.) |
| title_alt | Съезд народов России в Киеве (сентябрь 1917 г.) |
| title_full | З'їзд народів Росії у Києві (вересень 1917 р.) |
| title_fullStr | З'їзд народів Росії у Києві (вересень 1917 р.) |
| title_full_unstemmed | З'їзд народів Росії у Києві (вересень 1917 р.) |
| title_short | З'їзд народів Росії у Києві (вересень 1917 р.) |
| title_sort | з'їзд народів росії у києві (вересень 1917 р.) |
| topic | Трибуна молодого автора |
| topic_facet | Трибуна молодого автора |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213936 |
| work_keys_str_mv | AT gulânovičgd zízdnarodívrosííukiêvíveresenʹ1917r AT gulânovičgd sʺezdnarodovrossiivkievesentâbrʹ1917g |