Дмитро Донцов: штрихи до політичного портрета (Закінчення)
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1994 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1994
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213937 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Дмитро Донцов: штрихи до політичного портрета (Закінчення) / М.Є. Горєлов // Український історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 89–97. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860273829581946880 |
|---|---|
| author | Горєлов, М.Є. |
| author_facet | Горєлов, М.Є. |
| citation_txt | Дмитро Донцов: штрихи до політичного портрета (Закінчення) / М.Є. Горєлов // Український історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 89–97. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-21T12:16:12Z |
| format | Article |
| fulltext |
ІСТОРІЯ В ОСОБАХ
М. Є. Горслов (Київ)
Дмитро Донцов:
штрихи до політичного портрета *
Вступаючи в третє десятиріччя XX століття, Україна опинилася в дуже
складній ситуації. Галичина була у складі Польщі, в якій режим Піл-
судського проводив жорстоку репресивну політику щодо української ет
нічної меншості. Значні ^українські території відійшли до Румунії та
Чехо-Словаччини. Українська державність в усім відомому вигляді збе
реглася лише у формі УРСР.
Нелегку кризу переживала й державницька ідея. її демократична
модель була скомпрометована непослідовною, значною мірою руйнів
ною політикою Центральної Ради, а монархічна — такими ж діями
гетьманського уряду. Необхідно було знайти нові імпульси для реані
мації волі українського народу до суверенності. Ці імпульси мали наро
дитися в умовах, коли в європейській політичній думці дедалі більшого*
поширення набували ідеї тоталітаризму, які уособлювалися насамперед
у російському більшовизмі, італійському фашизмі та німецькому націо
нал-соціалізмі. Успіхи цих рухів у своїх країнах давали підставу споді
ватися, що включення їх основних постулатів у стратегічну концепцію
будь-якої національної ідеї матиме позитивні наслідки. Ставку на це
зробив і Д. Донцов.
Як зазначає вже згадуваний М. Сосновський, головним у публіци
стичній діяльності Донцова цього періоду було поширювання фашист
ської ідеології, перенаголошення значення вольового елементу в сус
пільному, політичному й державному житті; негування (нехтування)
розуму і пропагування ірраціоналізму, аморальності, апофеоз насиль
ства, нелюдяності; заперечування ролі народу («антидемократизм») і
пропагування ідеї «ініціативної меншості» та перенаголошення ролі
одиниць-героїв у житті народу К
Професор Колумбійського університету (США) О. Мотиль заува
жив, що «наприкінці 1922 і на початку 1923 років Донцов відкрито вис
ловлював своє захоплення фашистами і більшовиками. Перше свід
чення маємо в листопадовому числі «Вісника», де Донцов уживає ци
тату з «Катехізису фашистів» у вступі до статті про «зміновіховіцину».
В січні 1923 року з ’явилася велика стаття, в якій фашизм порівнював
ся з більшовизмом і аналізувалися причини їх успіху. В цих рухах Дон
цов знайшов чотири спільні риси. Вони обидва були «протидемократич-
ні», «народні», «безкомпромісові» і здійснювались під проводом «ініція-
тивних меншостей» 2. Саме на цих засадах він і розробляв ідеологічну
систему, яка мала стати світоглядом українського народу в його бо
ротьбі за здобуття незалежності. З огляду на місцеперебування Донцо
ва та розташування штаб-квартири УВО вплив нової теорії був най
більшим у молодіжному середовищі Галичини.
У 1923 р. під егідою УВО у Львові створюються молодіжні форму
вання «Група української націоналістичної молоді» та «Організація
вищих кляс українських гімназій», до керівництва яких належали май
бутні провідні діячі ОУН Р. Шухевич, С. Бандера, Б. Підгайний, С. Лен-
кавський та ін. 1926 р. вони об’єдналися в «Союз української націона
лістичної молоді». Під впливом донцовських ідей перебувала й ство
рена 1925 р. в Празі Легія українських націоналістів. Одним з головних
І35Н 0130—5247. Укр. іст. жури. 1994, № 6
Історія в особах
засобів ідеологічного виховання в цих організаціях було, за свідчен
ням С. Ленкавського, «читання «ЛНВ» та писань Донцова».
Квінтесенцією цих писань стала відома праця «Націоналізм» (упер
ше побачила світ 1926 р.), в якій було сформульовано шість підстав
«чинного націоналізму». Ми цитуватимемо цей твір за англо-канад-
ським виданням 1966 р., яке, до речі, Донцов виправив з урахуванням
того, що фашистські ідеї вже не користувалися популярністю. Однак,
■на нашу думку, й у виправленому варіанті позиція автора окреслена
досить виразно.
«В цій книзі, — писав Донцов у передмові, — хочу усталити понят
тя українського націоналізму, так як я його розумію... Коли б ми хоті
ли кількома словами висловити цілу різницю між націоналізмом і на
родництвом (цим терміном Донцов визначав напрями української полі
тичної думки, що не відповідали його постулатам.— М. Г.), то ми б
знайшли б її в двох діаметрально протилежних світовідчуваннях: світ,
де панує воля, і світ, де панує інтелект. Два темпераменти: чин — і кон-
темпляція, інтуїція — і логіка, агресія — і пасивність, догматизм — і ре
лятивізм, віра — і знання» 3. Невдачі своїх опонентів у будуванні Укра
їнської держави він вбачав у тому, що для них «людські вчинки керу
валися не почуттями, а лише поняттями. Розум, як мотив, був конечною
передумовою всякої акц ії..., для них людина не те вважала за добре,
чого хотіла, лише те хотіла, що уважала за добре» 4.
Автор «Націоналізму» закликав раз і назавжди відмовитися від
осмисленого світосприйняття. Натомість панівне місце в ньому мала
посісти зоологічна воля до життя 5.
Виявлення волі, писав він далі, «це ніщо інше як насолода розро--
сту, виступлення поза власні границі» 6, бо «експансія — не тільки са
моутвердження власної волі до життя, а й заперечення її в інших» 7.
Звідси виводилися дві перші підстави донцовського націоналізму:
«зміцнення волі до життя, до влади, до експансії» та «стремління до
боротьби за свідомість її конечності».
Розуміючи, мабуть, що нормальну людину важко змусити відчу
вати до іншої «собачу ненависть до кота», Донцов накреслює наступну
вимогу вольового націоналізму— романтизм та догматизм у сприйнятті
пропонованої ідеології. Перший має «живитися легендою «останнього
бою», запереченням того, що є, і захоплюючою картиною катастрофи,
що принесе нове». Другий — «з'явиться в супроводі категоричного на
казу, безоглядного послуху»8. Об’єднуючи ці поняття, Донцов зазначає
далі: «Ілюзіонізм є синтезом обох: рін протиставляє «змисловому»—{ра
ціональне, надзмислове, конкретному — невидиме і незнане, і це «тео
логічне» в нім він протиставляє доказам — голу афірмацію (запевнен
ня), і це «догматичне» в нім. І первень (першооснова.— М. Г.) чуттєвий
«ілюзіонізму» (він не дискутує), і його первень інтелектуальний (що
хоче здійснити ідею неіснуючу і принципіально протилежну конкрет
н ій )— умотивовують його войовничість, антипацифізм» 9.
Серед головних вимог, що їх висуває «чинний націоналізм» до
своїх послідовників, Донцов називає також фанатизм і аморальність.
На його думку, національна ідея мусила бути «аморальною», тобто та
кою, що не керується принципами загальнолюдських цінностей. Здійс-
снювати ж аморальну політику має фанатик, котрий «узнає свою прав
ду за об’явлену, загальну, яка має бути прийнята іншими. Звідси його
агресивність і нетерпимість до інших поглядів.
Тверда віра в гасла, що він голосить як безуслівну і обов’язкову
для всіх правду, любов до ідеї, яку він хоче здійснити, безмірна нена
висть до всього, що перешкоджає їх здійсненню,— ось та сума пережи
вань, яка огортає всякого правдивого революціонера, фанатика — з ко
нечності і з натури боронених ним думок... Чуттєві ідеї «фанатиків» не
знають толерації, бо спір про догмати віри рішається не полюбовним
судом, лише ордаліями * * » 10.
90 155N 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6
Історія в особах
П’я т а —'«синтетична» — вимога проголошеної доктрини полягає у
піднесенні імперіалізму до рівня державної політики, оскільки історія,
за Донцовим, є «гоном амбітних людей до панування і оволодіння зем
лею та її нижчими расами»11. «Імперіалізм, — заявляє він, — це не
тільки здирство, але й одночасно виконання громадських справ, в гро
мадських інтересах націями, покликаними і управленими до того. Є ви
щі і менш варті народи, що вміють правити іншими (і собою), і наро
ди, що цього не вміють... Право сильних рас організувати людей і на
роди для зміцнення існуючої культури і цивілізації» 12.
Вищезгадане право Донцов пропонує здійснювати шляхом «творчо
го насильства ініціативної меншості», яка має підпорядкувати собі
власний народ та змусити його до агресії проти інших. Це — шоста ви
мога, на якій побудував свою теорію автор «Націоналізму». Він наго
лошує, що «цей засіб (насильство) не є з тих, що можуть бути, а мо
жуть і не бути. Агресія, через яку нова ідея приходить до життя, не є при
падкова, вона іманентна кожній «теологічній», релігіозній або націо
нальній ідеї» 13. Недвозначно відповідає Донцов і на питання, хто має
впроваджувати цю ідею в життя: «П ровансальці***, демократи і про-
яі народолюбці відповідали — завше народ! Ми відповідаємо — ніколи
народ!.. Ніколи пасивна юрба, лише активна меншість є суспільнотвор-
яою силою, чи то будуть «варяги», чи конкістадори, чи певна кляса, що
репрезентує націю, чи нація, що репрезентує їх «союз», чи купка «под-
стрекателей» — скрізь меншість... Творче насильство — як «що», ініці
ативна меншість — як «хто», ось підстава всякого майже суспільного
процесу, спосіб, яким перемагає нова ідея» 14.
Підсумовуючи сказане ним у своєму основному творі, Донцов на
голошує: «Мусимо перевести основну переоцінку вартостей. «Фана
тизм», «інстинктивні почування», «емоційність» замість «розумовості»,
дух «національної нетерпимості», — все, що опльовували в нас, повинно
реабілітувати свіже і молоде українство» 15. І, слід визнати, ці гасла,
подані під флером боротьби за справді святу мету — визволення бать
ківщини, притягали до себе галицьку молодь, яка за умов тоталітарно
го польського панування перебувала у дискримінаційному становищі й
змушена була боротися за свої національні та загальнолюдські права
насильницькими методами. До того ж, як ми вже зауважували, в цей
час пануючими в світі були тоталітарні ідеології: з одного боку,
соціалістична, у сталінському розумінні цього поняття, а з дру
гого,— фашистська та націонал-соціалістична, апологетом якої і висту
пив Донцов.
Тоталітаризм правив політичний бал у Європі. І Донцов фактично
спробував у своїй книзі підпорядкувати його догматам український на
ціональний рух. Як зазначав один з провідних діячів ОУН Лев Ребет,
у цей період на окупованих Польщею українських землях «молодь шу
кала безпосередніх аргументів для свого поступування. Звідти (з писань
Донцова.— М. Г.) черпала вона потрібне в політичній роботі знання, і
в цьому підході вона була подібна до середньовічних алхіміків, які, за
мість систематично засвоювати закони природи, силувалися знайти від
разу таємницю творення золота» 1(\ І багато з них щиросердно вважа
ли, що цю «таємницю» їм відкрив саме Донцов.
Звичайно, не було нічого більш віддаленого від істини, ніж таке
переконання. Той же М. Сосновський справедливо наголошує, що Дон
цов «не дав завершеної чи суцільної ідеології українського націоналіз
му, бо не розвинув «позитивної частини», тобто того, то він окреслив
як «українська ідея». Цей недолік підкреслюють навіть ті, хто оцінює
«Націоналізм» в основному позитивно» 17. «Мєгальоманським пусто-
мельством» назвав цей твір В. Лининський, принагідно — у традиційно
му для своїх неприязних з Донцовим взаємин — відзначивши, що його
автор вносить елемент анархічного егоцентризму у все, до чого доторк
неться його рука. Інший відомий теоретик Ю. Липа стверджував, що
433М 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, Л$ 6 91
Історія в особах
націоналізм Донцова «дуже подібний у своїй концепції до марксизму
(головний двигун — ненависть і руїна внутрі раси)» 18.
Слушно, як нам здається, пояснив феномен успіху «Націоналізму»
в молодіжному середовищі С. Ленкавський. Завдання Донцова та його*
патронів, котрі намагалися очолити рух опору іноземному пануванню^
на Галичині, полягало, за його висловом, в опануванні течій, «що нур
тують у душах покоління, яке шукає нових шляхів. Донцов намагався
ті психічні процеси, що вибухають стихійно, як негація існуючої дійсно
сті, скріпити й дати їм теоретичне обгрунтування та на їх основі пере
творити душу нового українця. Грунт, на якому зросла ця ідеологія, на
скрізь психологічний» 19. На хвилі такої «негації» і була створена ОУН.
Відразу зазначимо, що в даній публікації ми не вдаватимемося в
аналіз діяльності Організації українських націоналістів. Було в ній
усякого, і Лев Ребет мав рацію, коли назвав свою (цитовану вище)
працю «Світла і тіні ОУН». Але це — тема окремої розмови. А тут, га
даю, варто спинитися лише на окремих моментах ідеологічної про
грами цієї організації, до якої мав безпосереднє відношення герой на
шого нарису.
ОУН була створена на І конгресі українських націоналістів, який
проходив у Відні з 28 січня по 3 лютого 1929 р. її фундаторами стали
УВО, Легія українських націоналістів (Чехо-Словаччина) та Союз ук
раїнської націоналістичної молоді (Львів). Керівником ОУН був обра
ний голова УВО Євген Коновалець. До проводу ОУН увійшли М. Сці-
борський, В. Марганець, Л. Андрієвський, М. Капустянський та ін. Фор
мально не належачи до організації, провідним оунівським ідеологом
став Донцов.
При цьому слід мати на увазі, що хоч теоретично лондонський «ін
тегральний націоналізм» базувався на класичних доктринах фашизму,
його матеріальне втілення — Організація українських націоналістів —
швидше нагадувала аналогічні формування, що існували в деяких краї
нах Східної Європи. Відомий український політолог І. Лисяк-Рудниць-
кий зазначав з цього приводу: «Найближчих родичів українського (ін
тегрального) націоналізму слід шукати не так у німецькому нацизмі
чи італійському фашизмі — продуктах індустріальних та урбанізованих
громадянств, як скорше серед партій цього типу в аграрних, економіч
но відсталих народів Східної Європи: хорватські усташі, румунська За
лізна гвардія, словацькі глінківці, польський ОНР (ОЬог пагосклуо-га-
йукаїпу.— М. Г.) ... тощ о»20. Найбільш близькими до оунівців і за сві
тоглядними та цільовими установами, і за методами боротьби, і за
зовнішньополітичною орієнтацією були хорватські та словацькі інтеграль
ні націоналісти, котрі так само діяли в умовах відсутності національних
держав і пов’язували свої сподівання з великими успіхами гітлерівської
Німеччини. Навіть найголовніші терористичні акції ОУН і усташів май
же збігалися в часі: перша 15 червня 1934 р. здійснила вбивство мініс
тра внутрішніх "справ Польщі Б. Перацького, другі — 9 жовтня того ж
року вчинили замах на югославського короля Олександра і міністра
закордонних справ Франції Л. Варту.
Та це буде згодом, а на рубежі 20—30-х років ОУН щойно почи
нала свою діяльність. Інтегральний націоналізм Донцова став для неї
і політичним дороговказом, і керівництвом для повсякденної роботи.
«Без сумніву, — писала про той період оунівська активістка Дарія
Ребет, — найзнаменніші риси часу позначаються, так скажу, «школою*
Донцова», який так і ввійшов у свідомість сучасників як «духовний
батько українського націоналізму». В умовному розумінні це і відпові
дає дійсності... Усі елементи донцовського волюнтаристичного ідеалізму
та волюнтаристичного націоналізму, як-от: вольова життєва динаміка,,
воля влади, романтизм, ірраціоналізм, догматизм, ілюзіонізм, фана
тизм і аморальність, творче насильство й порядкуюча сила ініціативної-
меншості — все це ввійшло більш або менш глибоко у природу націо-
/55У 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 692
Історія в особах
-налістичного руху чи навіть точніше — у систему ОУН і її організацій-
лого доросту, коли говорити про галицьку дійсність 30-х років»21.
В цей час на сторінках «ЛНВ», а з 1933 року — «Вістника», в бро
шурах «Книгозбірні Вістника» Донцов апологетизує фашистських лі
дерів Європи — Гітлера (у донцовському перекладі на українську мову
вийшла частина його «Майн Кампф»), Муссоліні (переклав і вида в
1937 р. у Львові його «Доктрину фашизму»), Франко, Салазара, Ля Ро-
ка. Про Гітлера він, зокрема, пише, що це — «людина з душею, спів-
мірною з його трагічною добою, з душею ж такою.великою, як були ве
ликі завдання, що стояли перед Німеччиною»22.
Продовжує Донцов розробляти й теорію організаційної побудови
ОУН. Саме цій проблемі присвячено дві його передвоєнні брошури, які
пізніше ввійшли до збірника «Хрестом і мечем», що вийшов у Торонто
1967 р. За цим виданням ми їх і цитуватимемо.
У першій з них — «Об’єднання чи роз’єднання» — автор закликає
силоміць нав’язати волю ОУН усім іншим течіям українського політич
ного життя. Для цього, на його думку, слід «сіяти ненависть до своїхі
Ширити розбрат і взаємне недовір’я! В рідну хату вносити роздор! * ***
Так, якраз це! Бо без цього — нема ніякого об’єднання, ніякої збірно
сті. Що туподумна демократія цього не второпає — нічого дивного»23.
Окреслює Донцов і те, як потім «зв ’язати» підкорену спільноту:
■ «Передусім встановивши ряд догм, ряд правил, ряд аксіом у всіх колах
збірного життя, різко очерчених, ясно протиставлюваних всім іншим,
безкомпромісових, встановивши свою правду, єдину і непомильну... Вби
ти ту віру і ту правду в збаламучені хитливою добою і чужими вправа
ми мозки того загалу, без жалю поборюючи недовірків... В ролі того
магнету (об’єднуючого.— М. Г.) все з ’являється меншість, гурт. Він
витискає свою печать на думці і волі маси. Він зорганізований не в пар
тію, не в об’єднання, а в карний Орден — веде ту масу» 24.
Міркування щодо того, яким би мав бути цей «гурт», Донцов вик
лав у другій із згаданих брошур — «Партія чи орден». У ній він пропа
гує діяльність формувань орденськогр типу (нагадаємо, що й Сталін вва
ж ав ВКП(б) орденом.— М. Г.), протиставляючи їх «захланному парла
ментаризму» політичних партій. За взірець йому правили як правлячий
«орден» сталінського режиму, так і фашистські ордени Німеччини та
Італії. Обстоюючи ефективність такої політичної організації, її спро
можність накидати свою тоталітарну волю суспільству, Донцов писав:
«Де панує така виключність думки, де противник називається «апосто
лом диявола», де протиставляється своя ідея чужій, як Бог Люциферові,
або як релігія «трудящого народу» жменьці «визискувачів», там нема
мови про компроміс, там є лише «демонізм», «вогонь, божевілля і
шал»... А до всього того прилучається ще почуття власної непомильно
ст і»25. Він наполягав на встановленні в ордені атмосфери сліпого по
слуху та карності.
Таке кредо Д. Донцова дорого коштувало Організації українських
націоналістів, яка, принаймні до 1943 р., беззастережно сприймала його
ідеологію. Лев Ребет відзначає, що перед війною «Донцов виступив ціл
ком виразно, як пропагатор тоталітарного націоналізму, випустивши
брошурками життєписи представників цього напрямку (Муссоліні, Гіт
лера та інших)... На додаток до цього незадовго до війни появилася у
«Вістнику», що його редагував Д. Донцов, дивна стаття з інтерпрета
цією відомого місця з «Майн Кампф» Гітлера про Україну як німецький
колоніальний простір. В цій статті за криптонімом чи ініціалами схова
ний автор доводив, що в XX столітті колонії взагалі не виплачуються
(зникають.— М. Г.), а далі — що Україна має для німців хіба що вар
тість торговельного партнера, і тільки так треба розуміти зворот Гіт
лера про колонії Німеччини на Сході... Такий курс Донцова мав у
дальшому негативний присиплюючий вплив на стиль політики ОУН, це
левне»26. А відомий український політолог Андрій Білинський підкрес
,/55У 0130—5247. Укр. іст. журк. 1994, № 6 93
Історія в особах
лював, ідо у згаданий період догмати Донцова склали «зміст, який в
цілості перейняла ОУН. В усіх довоєнних писаннях ОУН славила
Д. Донцова як ідеолога українського націоналізму... «Донцовізм» про
голосила ОУН своєю політичною релігією»27.
Нагадаємо, що стрижнем політичної програми ОУН була монопар-
тійність, тоталітаризація усіх державних структур. На її Другому Ве
ликому зборі, який відбувся 1939 р. в Римі, між іншим зазначалося, іщ>
в новій Україні, побудованій на засадах донцовізму, «існування полі
тичних партій буде заборонено. Єдиною формою організації населення;
Держави буде ОУН — як підстава державного ладу й чинник націо
нального виховання та організації суспільного життя» 28.
І тільки в серпні 1943 р., коли послідовники Донцова на власному
досвіді переконалися, що, по-перше, зазнала краху їхня орієнтація на;
гітлерівський фашизм, а, по-друге, український народ у своїй абсолют
ній більшості не схильний іти шляхом, визначеним автором «Націона
лізму», вони поміняли акценти. Саме тоді III надзвичайний збір банде
рівського відгалуження ОУН прийняв нову програму, докорінно від
мінну від донцовських постулатів. Один з провідних діячів ОУН (б) Лев
Шанковський так пояснює цей крок: «Виявилося, що багато з цих ідей
(донцовських.— М. Г.) не сприймаються українськими народними ма
сами на Ц [ентральних] і С[хідних] У [країнських] 3[емлях]. Україн
ські народні маси відкидали, наприклад, рішуче провідницьку систему,,
бо досить вже мали провідницьких систем. Вони відкидали всякі моно-
партійні системи, заявляючись рішуче за демократичний устрій і за пар
ламентарну систему, в якій могли б себе проявити різні політичні па{>-
тії. Деякі світоглядно-філософські засади західноукраїнського націона
лізму були тим масам просто осоружні, головно все те, що стосувалося
до теорії т. зв. волюнтаристичного націоналізму з його аморальністю,
макіавелізмом, виключністю й жадобою влади ініціативної меншості-
Українські народні маси були за етичні принципи в політиці, за високу
громадсько-політичну мораль, за толерантність і гуманність. Коли мова
була за самостійну Україну, українські народні маси на Ц[ентрально-
них] і С[хідних] У [країнських] 3 [емлях] не сприймали цієї ідеї аб
страктно, але дуже інтересувались її конкретним змістом. Вони бажали
знати, яка буде «самостійна Україна», який її державний і політичний
устрій, як у цій самостійній Україні розв’язуватимуться соціальні проб
леми, який в ній буде лад... У зустрічі з широкими українськими маса
ми на Ц [ентральних] і С[хідних] У [країнських] 3 [емлях], в щоденній
важкій підпільній діяльності західноукраїнські націоналісти почали пе
ревіряти те все, що було непридатне у новій реальності... Таким чином,
у новому соборницькому підпіллі творився і зростав новий ідейно-полі
тичний зміст українського націоналізму. Остаточно цей зміст ствердже
но в постановах III Надзвичайного Великого збору українських націо
налістів, що відбувся в серпні 1943 року. В цьому зборі брали вже
участь численні ^представники з Ц [ентральних] і С[хідних] У [країн
ських] 3[емель]* що мали значний, часто вирішальний голос у його рі
шеннях»29. Цікаво, що зауваження Донцова до нової програми ОУН (б)
на зборі не були взяті до уваги.
У цьому документі, зокрема, відзначалося, іцо «організовані україн
ські націоналісти борються за інтереси українського народу, і тому їм
чужі є всі ідеї панування над народом...
Треба ліквідувати шовіністичне ставлення у відношенні до меншо
стей, створюючи умови якнайдальше ідучої толеранції, не стрімити на
асиміляцію одиниць, натомість приєднати цілість для української на
ціональної справи... Творити якнайкращі форми щоденного співжиття
української суспільності з національними меншостями... Солідарно бо
ротися з усіма проявами економічної експлуатації і проти потоптання
гідності людини. Боротьбі цій надавати українського політично-держав
ного характеру і включати в її програму життєві потреби всіх жителів
ІЗЗіМ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, М 694
Історія в особам
України без огляду на їх національно-культурну прина
лежність...
ОУН не бореться за Україну для себе, вона не бореться за владу в
Україні. ОУН бореться за те, щоб кожна нація жила вільним життям
у своїй власній самостійній державі...
ОУН бореться за свободу друку, слова, думки, переконань, віри і
світогляду. Проти офіційного накидування суспільності світоглядних
доктрин і догм... За повне право національних меншостей плекати свою
власну по формі і змісту національну культуру... За рівність всіх гро
мадян України, незалежно від їх національності, в державних та гро
мадських правах і обов’язках» 30.
Отже, український рух за незалежність перейшов на нові, не перед
бачені Донцовим, рейки. Спочатку це була тільки декларація про на
міри— адже виховані на «Націоналізмі» люди не могли відразу помі
няти свої погляди. Але основна ідея національно-визвольної боротьби
українського народу рішуче змінилася. Замість тоталітарних засад «ін
тегрального націоналізму» її головним змістом ставали принципи за
гальнолюдських прав і свобод, серед них і національних. Як свідчать
матеріали Конгресу українських націоналістів, що відбувся влітку
1993 року в Києві, і сучасні програмові настанови цієї організації не
лежать у площині донцовських настанов.
Більшість біографів Д. Донцова, зокрема, й Михайло Сосновський,
вважають, що «духовна еволюція Донцова протягом десятиліть посту
пала від скрайнє лівих позицій ортодоксального марксистського соціа
лізму й матеріалізму до скрайнє правих і до заакцентування волюнта
ристичного ідеалізму, ірраціоналізму і, врешті, навіть містицизму у по
літичній філософії» 31. Погоджуючись з таким висновком, перейдемо,
отже, до останнього етапу життя і творчості Донцова.
2 вересня 1939 р. польська поліція заарештувала Д. Донцова, і до
розгрому Польщі гітлерівцями він перебував у концентраційному табо
рі в Березі Картузькій. Вийшовши на волю, Донцов потрапляє в Дан-
ціг (нині — Гданськ), а згодом — у Берлін, де проживав до літа 1940 р.,
коли перебрався до Бухареста. Там Донцов протягом року видавав
журнал «Батава». З нападом Німеччини на СРСР повертається до Бер
ліна, а звідти переїздить до Праги.
На празький період життя Д. Донцова (до визволення Чехо-Сло-
ваччини радянськими військами у 1945 році.— М. Г.) припадає його ро
бота над книгою, яка знаменувала собою останню з багатьох трансфор
мацій донцовського світогляду, — апологію містичних джерел політики.
Йдеться про книгу «Дух нашої давнини», що вийшла з друку 1944 р. в
Празі. В ній він намагався обгрунтувати «образ українського ідеалу»,
вирішити питання взаємодії між «провідною верствою» і «масою».
Донцов обстоював тезу, відповідно до якої суспільство чітко поді
лялося на народ (а це, за його переконанням,— «юрба», «плебс», «обуз-
даний скот» чи «люди з касти жаб, черепах або свиней») і «окрему вер
ству «луччих людей», з яких повинна складатися правляча каста» 32.
«Слово «каста» вживаю свідомо, — писав він, — щоб підкреслити анти
демократичний характер рекрутування цієї верстви, добору її членів й
її духовно-політичне обличчя, щоб підкреслити її докорінну відміну від
маси народу або нації» 33.
«Каста» ця, — доводив Донцов, — повинна очолювати державу.
Всякий інший державний устрій — «це плебейська фантазія, в житті
неіснуюча, за яку природа жорстоко метаться і над самими фантаста
ми і над нацією, яка зродила, собі на згубу, своїх апостолів черні» 34.
Він наголошував на неприпустимості «перемішування каст», бо це,
мовляв, «веде лише до хаосу. Вивчитися прикметам панівної касти, за
своїти її дух — касті смердів не вдасться ніколи» 35.
Як бачимо, знову доводиться зустрічатися з донцовською теорією
«провідної верстви», але в ще більш загостреному, майже гротескному
135N 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № 6 95
Історія в особах
варіанті. Українському народу, твердить він, конче потрібна «нова кас
та власних панів, а якщо такої немає — чужих»36.
Як зазначає М. Сосновський, «на думку Донцова, суспільства Київ
ської Русі та козацько-гетьманської держави найбільше наближалися
за своїм характером до накресленого ним ідеального типу суспільства і
становили майже абсолютний зразок такої «кастовості» й «ієрархіз-
му» — підстави сили кожної нації. Сучасне українське суспільство по
винно, як пропонує Донцов, повернутися до цього зразка і знову відро
дити ідеал «кастового ладу» й панівну в тих часах систему цінностей.
В розумінні Донцова, це й мало бути відродженням на Україні «духа
нашої давнини» 37.
З ’ясувавши, нарешті, всі ці проблеми, Донцов переходить до думок
щодо повоєнного устрою в Європі. Крах фашистських режимів, на які
він робив основну ставку, штовхнув його до відвертого містицизму (до
речі, дуже популярного і в наші дні). Не покладаючись уже на «силь
ну людину», «пана хаосу», Донцов звертається до потойбічних сил:
«Упорядкування хаосу, — пише співець «вольового чину», — мусить по
чатися наново з розділення, як про це є і в старих легендах чужих на
родів, і в книгах мудрості нашої нації» 38.
У цьому творі Донцов так і не дав відповіді на те, яким шляхом
має йти український народ до своєї державної незалежності. Гадаю,
скільки-небудь життєздатної концепції цього процесу ані він, ані його
послідовники просто не мали.
Весною 1945 р. Донцов дістається американської окупаційної зони
у Німеччині. 1946 р. перебирається в Париж, а згодом — у Лондон. Не
забаром одержує дозвіл на виїзд до США, а з 1947 р. і до кінця життя
мешкав у Канаді. У 1949—1952 рр. працював викладачем української лі
тератури Монреальського університету, продовжував публіцистичну
діяльність. Жив здебільшого під Монреалем, де й помер ЗО березня
1973 р.
Як оцінити життя і творчість Донцова? Думається, однозначної від
повіді на це запитання немає. Він був людиною свого часу з усіма його
суперечностями, катаклізмами й трагедіями і таким увійшов у нашу іс
торію. Характерна риса Донцова як публіциста та філософа — чорно-
біле світосприйняття: він підходив до проблем, ідей, фактів, людей,
тільки протиставляючи, поляризуючи їх, розділяючи на протилежні та
бори, залишаючи між визначеними полюсами абсолютну порожнечу,
змушуючи своїх героїв і антигероїв обов’язково стояти по різні боки
барикади.
Ідеологія «чинного націоналізму» мала значний вплив на формуван
ня політико-сзітоглядних засад українського націоналістичного руху
:20—30-х років, що, як ми вже відзначали, дістало своє відображення у
програмних документах ОУН та в її практичній діяльності. Однак, при
таманні цій ідеології виразна руйнівна тенденція і брак творчих ідей,
спрямованих на будівництво суверенної України, зробили її вплив
досить обмеженим. «Інтегральний націоналізм» не став ідеологією ук
раїнського визвольного руху на скільки-небудь тривалий час. «Зв’язок
між ідеологією українського націоналістичного руху, — справедливо
відзначає М. Сосновський,— та ідеологією «чинного націоналізму»
можна б графічно подати в формі двох ліній, які виходять з різних пунк
тів і на окремому відтинку майже сходяться чи одна одну перетинають,
щоб незабаром цілком віддалитися. На протязі 40-х років цей зв’язок
остаточно перервався, причому розвиток української націоналістичної
думки пішов своїм власним шляхом, а розвиток ідеології «чинного на
ціоналізму» припинився та фактично зупинився на писаннях самого
Донцова. Всі ці націоналістичні автори, які ідейно хотіли втриматися в
межах, визначених ідеологією Донцова, не внесли до цієї ідеології ні
чого нового й справді оригінального. Ті ж автори, які вийшли за межі
безкритичного наслідування Донцова, не тільки з ним рано чи пізно
96 Ї58ІЇ 0130—5247. Укр. іст. журн. 1994, № б
Історія в особах
розійшлися, але навіть стали на позиції, цілком протилежні до ідеології
«чинного націоналізму» 39.
Український народ не пішов шляхами, на які його кликав Донцов.
Втілення в життя його ідей означало б встановлення зворотної форми
тієї тоталітарної та монопартійної системи, яка донедавна панувала в
Україні. Правляча каста, що її пропонував українському народові Дон
цов, виявилася б у кінцевому підсумку олігархічною політичною групою,
яка, захопивши владу в державі, накинула б цілій нації свою диктату
ру. І невідомо, чи не була б ця диктатура гіршою за більшовицьку.
* Закінчення
1. Див.: Сосновський М. Дм. Донцов: Політичний портрет.— Нью-Йорк; Торонто,
1974.— С. 185—191.
2. Мотиль Олександр. Дмитро Донцов / / Політичні читання.— К., 1992.— № 1.—
С. 267—268.
3. Донцов Дмитро. Націоналізм.— Лондон; Торонто, 1966.— С. 13, 17.
4. Там же.— С. 19.
5. Там же.— С. 230—231.
6. Там же.— С. 233.
7. Там же.— С. 235.
8. Там же.— С. 257, 263.
9. Там же.— С. 258.
* * Ордалія — середньовічний спосіб встановлення винуватості людини т. зв. су
дом божим (випробуванням вогнем, водою, розжареним залізом і т. ін.)
10. Там же.— С. 263—264.
11. Там же.— С. 278.
12. Там же.— С. 280, 283.
■ Л. Там же.— С. 284.
* * * Термін «провансальці» тут, очевидно, вжито як синонім «хуторянства».
14. Там же.— С. 284—290.
!5. Там же.— С. 311.
16. Ребет Лев. Світла і тіні ОУН.— Мюнхен, 1964.— С. 45.
17. Сосновський М. Назв, праця.— С. 244.
18. Липа Юрій. Призначення України — Нью-Йорк, 1953.— С. 259.
19. Розбудова нації (Прага);—1928.— Ч. 7—8.— С. 273.
20. Лисяк-Рудницький Іван. Між історією і політикою.— Мюнхен, 1973.— С. 239—
240.
21. Визвольний шлях.— 1983.— № 8.— С. 910.
22. Вістник.— 1936.— Квітень.— С. 296—297.
•*** Тут д ОНЦОіВ перефразовує відомий вислів Івана Франка, надаючи його тверд
женню зовсім протилежного значення. І. Франко, як відомо, писав: «Не пора, не пора,
не нора в рідну хату вносити роздор».
23. Донцов Д. Хрестом і мечем.— Торонто, 1967.— С. 123.
24. Там же.— С. 129— 130.
25. Там же.— С. 179.
26. Ребет Лев. Назв, праця — С. 88.
27. Білинський Андрій. Світ і ми.— Мюнхен, 1963.— С. 148.
28. Програма і устрій Організації українських націоналістів.— Б. м.— Б. в.—
1940.— С. 34.
29. Шанковський Л. Похідні групи ОУН.— Мюнхен, 1958.— С. 21—22.
30. Цит. за: Сучасність.— 1983.— № 7.— С. 113— 114, 127— 128.
31. Сосновський М. Назв, праця.— С. 299.
32. Донцов Д. Дух нашої давнини.— Прага, 1943.— С. 154, 96, 0.
33. Там же.— С. 7.
34. Там же.— С. 121.
35. Там же.— С. 96.
36. Там же.
37. Сосновський М. Назв, праця.— С. 315.
38. Донцов Дм. Дух нашої давнини.— С. 250, 252.
39. Сосновський М. Назв, праця.— С. 23—24.
Ї85М 0130—5247. Укр. іст. жури. 1994, № 6 7—4-966 97
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-213937 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T12:16:12Z |
| publishDate | 1994 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Горєлов, М.Є. 2026-02-19T09:21:28Z 1994 Дмитро Донцов: штрихи до політичного портрета (Закінчення) / М.Є. Горєлов // Український історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 89–97. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213937 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історія в особах Дмитро Донцов: штрихи до політичного портрета (Закінчення) Дмитрий Донцов: штрихи к политическому портрету (Окончание) Article published earlier |
| spellingShingle | Дмитро Донцов: штрихи до політичного портрета (Закінчення) Горєлов, М.Є. Історія в особах |
| title | Дмитро Донцов: штрихи до політичного портрета (Закінчення) |
| title_alt | Дмитрий Донцов: штрихи к политическому портрету (Окончание) |
| title_full | Дмитро Донцов: штрихи до політичного портрета (Закінчення) |
| title_fullStr | Дмитро Донцов: штрихи до політичного портрета (Закінчення) |
| title_full_unstemmed | Дмитро Донцов: штрихи до політичного портрета (Закінчення) |
| title_short | Дмитро Донцов: штрихи до політичного портрета (Закінчення) |
| title_sort | дмитро донцов: штрихи до політичного портрета (закінчення) |
| topic | Історія в особах |
| topic_facet | Історія в особах |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/213937 |
| work_keys_str_mv | AT gorêlovmê dmitrodoncovštrihidopolítičnogoportretazakínčennâ AT gorêlovmê dmitriidoncovštrihikpolitičeskomuportretuokončanie |