Історична література про більшовизацію армії та захист соціалістичної Вітчизни
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1987 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1987
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/214034 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Історична література про більшовизацію армії та захист соціалістичної Вітчизни / О.С. Смольников // Український історичний журнал. — 1987. — № 12. — С. 111-121. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860282142082203648 |
|---|---|
| author | Смольников, О.С. |
| author_facet | Смольников, О.С. |
| citation_txt | Історична література про більшовизацію армії та захист соціалістичної Вітчизни / О.С. Смольников // Український історичний журнал. — 1987. — № 12. — С. 111-121. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| first_indexed | 2026-03-16T08:10:45Z |
| format | Article |
| fulltext |
ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО
ІСТОРИЧНА ЛІТЕРАТУРА ПРО БІЛЬШОВИЗАЦІЮ АРМІЇ
ТА ЗАХИСТ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ВІТЧИЗНИ
Переможне завершення Великого Жовтня й ряду революцій періо
ду імперіалізму неспростовно доводить, що важливу роль у їх здійснен
ні відіграло відвоювання демократичних верств армії. Нехтування цим,
а також стихійний розвиток революційного процесу, поза зв’язком
з робітничим рухом, без керівництва з боку пролетарської партії, при
рікають соціалістичний переворот на загибель. Історія на багатьох
прикладах підтвердила істинність ленінського вчення про те, що рево
люційний рух, якщо він не стане масовим і не охопить самого війська,
неминуче терпить поразку. Розгалужена мережа більшовицьких органі
зацій у країні та в армії, здатних керувати народним рухом, очолити
боротьбу революційної частини війська, стала однією з основних суб’єк
тивних передумов переходу солдатів на бік соціалістичної революції.
Скеровуючи революційний рух в армії, більшовицька партія добилася
злиття в єдиний потік боротьби солдатів, робітничого класу й незамож
ного селянства всієї країни. Спираючись на ленінські положення про
революційну армію, більшовики привернули на бік соціалістичної рево
люції основну частину війська. Уперше в історії її підтримали не окремі
його підрозділи, а більшість багатомільйонної армії.
Характеризуючи в цілому роль і значення Віликої Жовтневої со
ціалістичної революції, відмічаючи ініціативу місцевих більшовицьких
організацій, В. І. Ленін писав: вона перемогла з такою швидкістю тому,
що «ми цілком покладалися на місцеві елементи..., що ми саме з місць
чекали того ентузіазму, який створив непереборність і швидкість дій
нашої революції» * *.
Революційна практика підтвердила, що завдання зламу старої,
буржуазної, і створення нової військової організації робітників і не
заможного селянства постає перед пролетаріатом кожної країни, хоча
форми, методи й строки його вирішення, ступінь зламу старої армії та
її закладів можуть бути різними в залежності від конкретно-історичних
умов. Дійсність показала, що з допомогою армії, якщо вона в руках
сил реакції, може бути встановлена кривава воєнна диктатура. В той
же час армія, яка пройшла крізь горнило партійно-політичної діяльно
сті комуністів, здатна не тільки підтримати гегемона революції — про
летаріат, а й захистити її завоювання.
К. Маркс і Ф. Енгельс, узагальнюючи досвід робітничого руху, пе
реконливо довели, що революційна боротьба пролетаріату проти бур
жуазії є його інтернаціональною справою в міжнародному масштабі.
Вони вказували на необхідність «добитися того, щоб робітники різних
країн не тільки почували, але й діяли як брати і товариші, що борють
ся за своє визволення в єдиній армії» 2.
Десятиріччя, що минули після Великого Жовтня, переконливо спіл-
чать, що загальні закономірності соціалістичної революції можуть бути
творчо застосовані в усіх країнах при різноманітності методів, засобів
і форм переходу до соціалізму. В соціалістичних і народно-демократич
них революціях, що відбулися слідом за Жовтнем, незважаючи на їх
1 Л е н і н В. І. Промова на IV сесії ВЦВК IX скликання // Повне зібр. творів.—
Т. 45.— С. 237.
* М а р к с К. Інструкція делегатам Тимчасової Центральної Ради з окремих
питань // М а р к с К., Е н г е л ь с Ф.— Твори.— Т. 16.— С. 190.
своєрідність і специфічні особливості, проглядаються основні риси пер
шої у світі переможної пролетарської революції.
Спираючись на історичні факти й посилаючись на неодноразові
висловлювання К. Маркса і Ф. Енгельса, В. І. Ленін писав, що жодна
велика революція не обходилася без «дезорганізації» старої армії, яка
є найбільш закостенілим інструментом підтримки старого ладу, най
більш затверділим оплотом буржуазної дисципліни, підтримки пануван
ня капіталу3. В той же час після перемоги соціалістичної революції
і зруйнування старої армії нова «армія не може відродитися зразу, як
фенікс із попелу. Потрібна гігантська, терпляча, невтомна й самовід
дана робота»4. Ця титанічна робота була блискуче виконана ленінською
партією як у період підготовки та здійснення Великої Жовтневої соціа
лістичної революції, так і в початкові місяці диктатури пролетаріату
в Росії.
Військово-теоретична спадщина вождя революції — важлива скла
дова частина всього теоретичного багатства ленінізму. Подібно до того,
як теоретична й революційна діяльність Леніна ознаменувала початок
нового етапу в розвитку загальної теорії марксизму, його військово-
теоретичні погляди і воєнна діяльність стали новим етапом у творчому
розвитку воєнної теорії марксизму.
Незрівнянно посилена бойова міць сучасних імперіалістичних ар
мій, залучення до них дедалі ширших верств трудящих мас особливо
доводять необхідність і важливість боротьби за військо. Успіхи й не
вдачі революційних сил підтверджують істинність марксистського по
ложення про те, що шлях до завоювання пролетаріатом політичної
влади так чи інакше лежить через завоювання армії. В. І. Ленін назвав
це «першою заповіддю всякої переможної революції» 5.
У найновішій історіографії історії більшовізації армії в 1917 р.
й захисту соціалістичної Вітчизни основоположне місце займають до
слідження діяльності В. І. Леніна по керівицтву партією в період
підготовки Жовтневого збройного повстання. Саме йому належить пер
шорядна роль у розробці програми діяльності більшовиків в армії. В
його класичних працях розкрито використання вже наявного досвіду
в цій справі: створення нелегальних партійних осередків, бойових дру
жин і загонів революційної армії; залучення війська до політичного
життя; виділення з контрреволюційної армії маси нейтральних і ядра
* борців за революцію.
В. І. Ленін переконливо показав, що джерелами перемоги над вла
дою буржуазії є соціалістичний суспільний і державний устрій, союз
робітничого класу й селянства, дружба народів і пролетарський інтер
націоналізм, керівництво авангарду революційного пролетаріату —
марксистської партії — всією справою захисту соціалізму. Уже в пер
ших колективних працях, великих монографіях і статтях на цю тему,
що вийшли в аналізований період, глибоко розкривається воєнна ді
яльність В. І. Леніна в 1917 р. і його внесок в організацію захисту
завоювань соціалістичної революції6, висвітлено розробку В. І. Леніним
3 Д и в .: Л е н і н В . І. П р о л ет а р сь к а р ев о л ю ц ія і р ен ега т К а у т сь к и й / / П о в н е
з іб р . т в о р ів .— Т. 3 7 .— С . 2 8 1 .
4 М я с н и к о в А . Ф . О б р а щ е н и е г л а в н о к о м а н д у ю щ е г о а р м и я м и З а п а д н о г о ф р о н
та к с о л д а т а м в св я зи с за к л ю ч е н и ем п ер ем и р и я на ф р о н т а х / / М я с н и к о в ( М я с
н и к я и) А . Ф . И з б р . п р о и зв .— М ., 1 9 8 5 .— С. 37 .
5 Л е и і и В. І. П р о л е т а р с ь к а р е в о л ю ц ія і р ен ега т К а у т сь к и й / / П о в н е з іб р .
т в о р ів .— Т. 3 7 .— С . 2 8 2 .
6 Див.: Г р и н и ш и н Д. М. О военной деятельности В. И. Ленина.— Киев,
1970.— 259 с.; Т еп л я ш ин а Е. И. В. И. Ленин — вождь Октябрьского вооруженно
го восстания (Историогр. обзор).— М., 1970.— 58 с.; К о р а б л е в Ю. И. Советская
историография о роли В. И. Ленина в становлении и развитии Вооруженных Сил
Советского государства // Вопр. истории.— 1970.— № 3.— С. 12—29; К о р а
б л е в Ю. И. В. И. Ленин и защита завоеваний Великого Октября.— М., 1979.—
544 с.; Ленин и московские большевики.— М., 1977.— С. 216—244; Революционный
Петроград. Год 1917.— Л., 1977.— С. 339—410; М а л а ф е е в Л. Ф. Партия больше-
112 Укр. іст. ж урн., 1987, № 12
теоретичних питань про війну та армію, розвиток ним марксистської
теорії збройного повстання, особливостей воєн на захист соціалістичної
Вітчизни, стратегії й тактики партії з проблем війни, миру та рево
люції. В цих виданнях переважає науковий аналіз ленінських праць з
обраних авторами питань, простежується прагнення дослідників комп
лексно розглянути вчення В. І. Леніна про соціалістичну революцію.
У посиленні уваги до цього аспекту важливу роль відіграла науко
ва біографія В. І. Леніна, публікація спогадів, документів у біохроніці
Володимира Ілліча, що розкривають його практичну діяльність напри
кінці 1917 р.— на початку 1918 р .7. Це дало змогу радянським істори
кам поставити ряд питань, які раніше розглядалися недостатньо, шир
ше показати вклад Леніна у розвиток марксистського вчення про війну
та армію, в розробку воєнної програми пролетарської революції. Проте
в літературі ще не знайшли всебічного розкриття ленінські ідеї демо
кратизації старої армії.
Досліджуючи процес формування політичної армії соціалістичної
революції, автори широко висвітлюють титанічну діяльність В. І. Ле
ніна, партії більшовиків з метою забезпечення гегемонії пролетаріату
у Великій Жовтневій соціалістичній революції, досвід боротьби
РСДРП (б) за найбідніші верстви селянства, за інтернаціональну єд
ність гегемона соціалістичної революції та його союзника, відмічають
важливу роль у цій боротьбі своєчасного висування й пропаганди по
літичних лозунгів, що мобілізують маси, відповідають їхнім насущним
інтересам.
Разом з тим в історико-партійній літературі недостатньо розробле
ні такі ленінські поняття, як «політична армія» та «революційна армія»
соціалістичної революції. Питання про політичну армію соціалістичної
революції є темою досліджень П. Н. Соболева, Ю. А. Красіна, Т. В. Оси
повен, В. А. Куталії та ін.8 Серед авторів немає розбіжностей у тому,
що партії більшовиків удалося підготувати політичну армію соціалі
стичної революції до осені 1917 р .9 її створення свідчило про те, що
союз робітників і найбідніших селян, навколо якого згуртувався актив
з непролетарських мас трудящих, став дійовою силою.
Що ж до класового складу політичної армії соціалістичної рево
люції і самих понять «політична армія» і «революційна армія» соціа
лістичної революції, то однією з перших спроб розробки цього питання
є монографія В. А. Куталії «В. И. Ленин о политической армии социа
листической революции». Серед істориків поки що не досягнуто одно
стайної думки про вживання цих понять, їх зміст тлумачиться по-різно
му, нерідко між ними ставиться знак рівності. Вказана монографія
теж не дає вичерпної відповіді на ці питання. А сама проблема досі
лишається до кінця не розробленою радянською історичною наукою.
Останнім часом висвітлюється ряд аспектів поняття «політичної армії»
виков в период Великого Октября // Вопр. истории КПСС.— 1983.— № 1.— С. 122—
127; З у б а р е в В. А. Ленинское учение о защите социалистического Отечества.—
М., 1985.— 174 с.; С о в о к и н А. М. Ленинское учение о защите социалистического
Отечества — неотъемлемая часть теории социалистической революции // История
СССР.— 1985.— № 2.— С. 3— 15; та ін.
7 Владимир Ильич Ленин. Биографическая хроника.— М., 1973.— Т. 4.— 460 с.;
Воспоминания о В. И. Ленине: В 5 т.— М., 1984.— Т. 1.— 639 с.; Т. 2.— 494 с.; Т. 3.—
526 с.; Владимир Ильич Ленин. Биография. 1870—1924: В 2 т.— М., 1985.— Т. 1 —
385 с.; Т. 2.— 364 с.: та ін.
“ О с и п о в а Т. В. Классовая борьба в деревне в период подготовки и прове
дения Великой Октябрьской социалистической революции.— М., 1974.— С. 246—277;
С о б о л е в П. Н. Упрочение союза рабочих и крестьян в первый год пролетарской
диктатуры.— М., 1977.— С. 16—38; К р а с и м 10. А. Теория социалистической ре
волюции: ленинское наследие и современность.— М., 1977.— С. 64—93; К у т а
л и я В. А. В. И. Ленин о политической армии социалистической революции.— Л.,
1978.— С. 167—229.
9 Див., наир.: Советская историография Великом Октябрьской социалистиче
ском революции.— М., 1981.— С. 65—67.
соціалістичної революції: співвідношення об’єктивних умов і суб’єктив
ного фактора в процесі формування політичної армії революції, класо
вий склад соціальної бази цієї армії, умови її формування й шляхи
боротьби. Багато в чому ці дослідження сприяють правильному розу
мінню установок В. І. Леніна про політичну армію соціалістичної
революції10 11.
Найприйнятнішим, на наш погляд, є висновок ряду вчених про те,
що політична армія соціалістичної революції складалася з найсвідо-
мішої і політично активної частини робітничого класу та найбіднішого
селянства. У центрі всієї діяльності партії більшовиків по створенню
цієї армії була боротьба за зміцнення союзу робітничого класу та
незаможного селянства, завоювання більшості в Радах, піднесення їх
ролі в політичній боротьбі.
Однак комплексне дослідження проблеми — попереду. Необхідні
глибокі наукові праці про значення політичної та революційної армій
у 1917 р., зокрема у здійсненні Великої Жовтневої соціалістичної ре
волюції. До числа недостатньо розроблених насамперед належить пи
тання про склад і співвідношення політичної та революційної армій.
Дослідники ще ведуть полеміку щодо характеристики цих понять і змі
ни складу обох армій у період від Лютого до Жовтня 1917 р. Висловлю
валися спірні точки зору з цих питань. З другого боку, нерідко змі
шувалися поняття революційної та політичної армій. Як ті, так і інші
твердження стали наслідком неповної ясності в тлумаченні сутності
політичної армії та її складової ланки — армії революційної, поклика
них здійснити соціалістичну революцію. Неправомірне ототожнення по
літичної та революційної армій в одних працях і таке ж помилкове
протиставлення їх — в інших, спроби охарактеризувати революційну
армію як таку, що складається тільки з революційних солдатських мас.
Усе це диктує необхідність дальшого вивчення проблеми.
Найважливішим центром координації дій збройних сил пролетаріа
ту в 1917 р. була військова організація при ЦК РСДРП (б). Надзвичай
ність завдань, що стояли перед нею, визначила й посилену увагу до
вивчення її істориками партії. Зв’язок «Воєнки» з рядом місцевих та
армійських військових більшовицьких організацій проаналізовано в ря
ді узагальнюючих праць, колективних та індивідуальних монографіях,
статтях 11.
Новим у дослідженні цієї теми стали статті та окремі монографії
про безпосередню діяльність «Воєнки» по відновленню й організації
партійних осередків.
Уперше монографічно висвітлені цілі та завдання Військової орга
нізації як робочого органу партії в підготовці і здійсненні Великої
Жовтневої соціалістичної революції, а в окремих статтях розкривають
ся її створення й початковий період діяльності. Хоч і в найзагальнішій
формі були проаналізовані в цілому робота «Воєнки» напередодні со
ціалістичної революції, а також її роль у підготовці збройного повстан
10 Див. найзначніші праці з даного питання: Вооруженные силы Великого Ок
тября.— М., 1977.— С. 18—46; Борьба партии большевиков за создание политической
армии демократической и социалистической революций (1905— 1917 гг.).— Киев.;
Одесса, 1983.— С. 119—134; В а р г а т ю к П. Л., С о л д а т е н к о В. Ф., Ш м о р
г у и П. М. В огне трех революций. Из истории борьбы большевиков Украины за
осуществление ленинской стратегии и тактики в трех российских революциях.— Киев,
1986.— С. 324—340; Исторический опыт трех российских революций.— М., 1987.—
Кн. 3.— С. 95—131.
11 Б о р о д и н В. И. Военно-боевая работа большевистской партии в 1917 г.—
Л., 1976.— С. 5—24; С о л д а т е н к о В. Ф. Большевистская пресса Украины в 1917—
1918 гг.: Ист.-библиогр. обзор.— Киев, 1979.— С. 155—185; Г и ц н у М. М. Деятель
ность солдатских советов и комитетов на Румынском фронте и в Молдавии в 1917 г.—
Кишинев, 1983.— С. 65—132, А н д р о н о в С. А. Боевое оружие партии. Газета «Прав
да» в 1912—1917 гг.— Л., 1984.— С. 239—328; В а к о л ю к В. С. Большевистская
военная печать в борьбе за солдатские массы в трех российских революциях.— Киев,
1984.— С. 83—157; та ін.
ня у Петрограді. В ряді монографій і статтей фрагментарно простежено
створення армійських більшовицьких організацій, досліджена діяльність
більшовиків окремих гарнізонів, зокрема в районі Румунського
фронту 12.
Зроблений дослідниками аналіз проекту Статуту Військової органі
зації дав змогу визначити чітку структуру партійних організацій в ар
мії, узагальнити досвід партійної роботи у військових частинах.
У наукових працях широко висвітлена роль представників «Воєн-
ки» в ряді засідань Центрального Комітету партії, присвячених військо
вій підготовці Жовтня, у практичному втіленні ленінського плану зброй
ного повстання, показані розстановка сил армії революції, неухильне
зростання впливу партії в Радах, армії та на флоті. Досліджувалося
проведення більшовиками Військової організації ВРК виробленої Цен
тральним Комітетом партії лінії по мобілізації сил на збройне повстан
ня, забезпечення його військово-технічної підготовки, об’єднання в опе
ративному відношенні робітничої й селянської Червоної гвардії та
солдатів армії й гарнізонів, матросів Балтійського флоту. Розглядалася
діяльність представників ЦК, комісарів Радянського уряду на місцях,
в цілому Військової організації, спрямована на захист завоювань ре
волюції.
У дослідженнях простежувалися зв’язки ЦК РСДРП (б), а також
місцевих партійних організацій з військовими організаціями. Цей новий
аспект вивчення діяльності більшовиків в армії значно поглибив уяв
лення про масштаби і значеня її впливу на вдосконалення роботи пер
винних партійних осередків 13.
До числа помітних зрушень у висвітленні теми останніми роками
слід віднести: спроби показати на прикладі регіонів зародження в
1917 р. зв’язків місцевих солдатських і віськових організацій РСДРП (б)
з Військовою організацією при ЦК РСДРП (б); вивчення проблем уча
сті більшовиків армії й фронтів, гарнізонів та округів у створенні лівих
блоків у складі більшовиків і співчуваючих їм меншовиків-інтернаціо-
налістів та лівих есерів, боротьби РСДРП (б) за очищення виборних
солдатських органів, редакцій армійських і фронтових газет від уго
довців. Грунтовніше стали розроблятися питання участі більшовиків у
боротьбі за мир, наприклад, організація ними масових братань із сол
датами противника на Північному, Південно-Західному та Румунському
фронтах; розпочато вивчення процесу залучення ленінською партією
12 А н н и н Г. П. Создание военных организаций РСДРП (б) в Центральном про
мышленном районе.— Военно-ист. журн.— 1977.— № 8.— С. 77—81; П о д о б е д И. М,
Щ е р б а к Б. В. О деятельности большевистских солдатских клубов в 1917 году //
Вопр. истории СССР. Респ. межведом, науч. сб. — Харьков, 1979.—Вып. 2.—С. 37—
44; С м о л ь н и к о в М. М Революционное движение солдатских масс на Западном
? роите в 1917 году.— Минск, 1981.— С. 69—93; Г и ц и у М. М. Указ, соч.— С. 24—41;
олдаты и матросы Чувашии в Октябрьской революции.— Чебоксары, 1983.— С. 19—
31; Б а з а н о в С. Н. В борьбе за Октябрь на Северном фронте 5-я армия.— М.,
1985.— С. 92—103; С о б о л е в Г. Л. Петроградский гарнизон в борьбе за победу
Октября.— Л., 1985.— С. 225—262; та ін.
13 Я к у п о в Н. М., В о е в о д и н В. Н. Укрепление связей ЦК РСДРП (б) с во
енными партийными организациями Украины в период подготовки Великой Октябрь
ской социалистической революции (март — октябрь 1917 г.) // Большевистские орга
низации Украины в борьбе за осуществление ленинского курса на подготовку и про
ведение Великой Октябрьской социалистической революции. Науч. труды по истории
КПСС. Респ. межведом, науч. сб.— Киев, 1977.— Вып. 89.— С. 16—27; П р о т а
с о в Л. Г. Солдаты гарнизонов Центральной России в борьбе за власть Советов.—
Воронеж, 1978.— С. 143— 149; Г о н ч а р о в С. М. Партия — организатор вооруженных
сил Октябрьской революции // Вопр. истории КПСС.— 1979.— № 12.— С. 55—67;
В а р з а ц к и й В. Д. О борьбе партии большевиков за привлечение демократического
офицерства русской армии на сторону социалистической революции (октябрь 1917 г.—
февраль 1918 г.) // Науч. труды по истории КПСС. Респ. межведом, науч. сб.— Киев,
1981.— Вып. 114.— С. 109— 117; А ф а н а с ь е в И. Л. Новые материалы центральных
газет об образовании Военно-революционного комитета Петроградского Совета: Источ
никоведческие исследования по истории Великого Октября и становление Советского
государства. 1917— 1920 // Сб. статей.— М., 1983.— С. 33—43.
на бік соціалістичної революції демократично настроєного офіцерства.
З ’ясування того, як усі ці фактори сприяли перемозі Жовтневого зброй
ного повстання в Петрограді, дає змогу, в свою чергу, поставити ряд
нових питань, що потребують розробки. Це — зв’язки військових полі
тичних організацій з робітниками, революційним студенством (у тому
числі з відправленими в порядку покарання на фронт у складі військо
вих частин); роль частини прогресивно настроєного унтер-офіцерського
складу, представленого більшовиками, в демократизації армії; її біль
шовизація за родами військ і т. ін.
Велику увагу автори приділяють завершальній боротьбі військових
організацій партії за владу Рад (листопад — грудень 1917 р.). Деталь
но досліджена роль конференцій більшовиків фронтів, які одностайно
підтримали політику ленінської партії й Радянського уряду, стали важ
ливим етапом в активізації боротьби солдатів, робітників і найбідніших
селян за владу Рад 14. У той же час іще слабо висвітлена діяльність
військових організацій РСДРП (б) у Туркестанському військовому ок
рузі та Області Війська Донського, не показана боротьба більшовиків
у цілому по країні з контрреволюційними організаціями в армії.
Процес більшовизації солдатських мас на ще порівняно мало ви
вчених Румунському та особливо Кавказькому фронтах затягнувся на
два-три місяці після Жовтня 1917 р. М. М. Гиціу та Г. С. Меликян
пояснюють це такими причинами: віддаленістю фронтів від центрів
революції, а, зокрема, на Румунському — терором, введеним команду
ванням і місцевою буржуазією при підтримці Центральної ради та
угодовських комітетів; нарешті, активним втручанням іноземних урядів,
які підтримували контрреволюційну верхівку армійського командуван
ня 15. Немаловажними обставинами були пізніше, ніж на інших фронтах,
оформлення самостійних більшовицьких організацій, а також наявність
об’єднаних організацій більшовиків і меншовиків, що негативно позна
чилося на дальшій роботі РСДРП (б) в цих регіонах.
Поряд з вивченням проблем більшовизації фронтів та армій, ролі
революційного ядра старої армії, керованого ленінською партією, у
створенні Червоної Армії історики приділяли велику увагу роботі
РСДРП (б) в тилових військових округах і гарнізонах 16. Причому, в
дослідженнях останніх років помітна тенденція до глибшого і всебіч
ного розкриття керівної ролі більшовицьких військових організацій
14 О с а д ч и й И. П. Партия большевиков—организатор победы социалистической
революции на Северном Кавказе.— Ростов-на-Дону, 1978.— С. 79—85; П а х м у р -
ный П. М., Г р и г о р ь е в В. К. Октябрь в Казахстане (Из опыта парт, руководства
борьбой масс за победу Октябр. революции в Казахстане).— Алма-Ата, 1978.—
С. 142—183; Г у б а р е в а В. М. Борьба большевиков за установление и упрочение
Советской власти на Северо-Западе России.— Л., 1982.— С. 7—21; Д е щи н -
с к и й Л. Е. Большевики во главе революционного движения в армии и на флоте.
Деятельность большевистской партии по завоеванию солдатских и матросских масс
Юго-Западного, Румынского фронтов и Черноморского флота в период подготовки и
проведения Великой Октябрьской соц. революции.— Львов, 1982.— С. 173—216; Ер
м о л и н А. П. Революция и казачество (1917— 1920 гг.).— М., 1982.— С. 44—84;
Е з н к Е. М. Большевистские конференции накануне Октября (август — октябрь
1917 г.).— М., 1983.— С. 147— 159. '
15 Г и д и у М. М. К вопросу о большевистской тактике «левого блока» на Ру
мынском фронте в 1917 г. // Военные организации партии большевиков в 1917 Году-
M., 1986.— С. 151— 159; М е л и к я н Г. С. Большевики Кавказской армии в борьбе
против контрреволюционных сил после июльских событий 1917 г. // Революционное
движ. в русской армии в 1917 году.— М., 1981.— С. 128— 135.
16 Ми н ц И. И. История Великого Октября: В 3 т.— М., 1977.— Т. 1.— С. 603—
614; М., 1978.— Т. 2.— С. 743—757; Т. 3.— М., 1979.— С. 539—575; Г о л у б П. А.
Большевики и армия в трех революциях.— М., 1977.— С 251—266; Вооруженные силы
Великого Октября.— М., 1977.— С. 133—141; К о п ы л о в В. Р. Зарубежные интерна
ционалисты в Октябрьской революции. 1917—1918.— М., 1977.— С. 18—30; Г а м р е ц -
1ч и й Ю. М. Большевизация солдатских масс тыловых гарнизонов Украины в 1917 г. //
Революционное движение в русской армии в 1917 г.— М., 1981.— С. 217—227; К о н и
ко в Е. В. Борьба большевиков за демократический мир среди солдат действующей
армии, март 1917 г.— март 1918 г.— Саратов, 1981.— С. 122— 154; КПСС и военное
строительство.— М., 1982.— С. 9— 16; та in.
у тилових гарнізонах. Автори переконливо спростовують твердження
буржуазних фальсифікаторів про те, нібито пануючі класи в регіонах
втратили реальну збройну силу, здатну протистояти народним масам,
у результаті розкладу частин гарнізонів, а також національних і коза
чих частин. Порівняно мирний перехід влади до Рад у ряді гарнізонів
наприкінці 1917 р.— на початку 1918 р. поясюється наполегливою й ре
зультативною роботою більшовиків, згуртуванням революційних еле
ментів серед солдатських мас.
Історіографія історії більшовизації місцевих гарнізонів у 1917 р.
й захисту соціалістичної Вітчизни на першому етапі життя нової дер
жави, до народження Червоної Армії, поповнилася рядом нових праць,
у яких вперше у широкому плані розглянута дана проблема на прикла
ді малодосліджених регіонів Центральної Росії, України, Дону й Пів
нічного Кавказу, Поволжя, Уралу, Сибіру, Середньої А зії,7. Значення
цих публікацій зростає у зв’язку з тим, що внаслідок слабкої вивченості
вказаної групи тилових гарнізонів тривалий час існували досить су
перечливі оцінки діяльності більшовиків по революціонізації солдатів
запасних полків і козацтва. Разом з тим позначилася також обмеже
ність документальної бази 17 18. Цінність перелічених книг полягає в тому,
що автори не обмежуються традиційним описом участі солдатів того
чи іншого регіону в здійсненні Великої Жовтневої революції, захисті
її завоювань на фронтах громадянської війни, бойових діях на терито
рії дислокації військових частин. Вони детально аналізують роботу
ленінської партії серед солдатів гарнізонів.
Багато зробили для залучення передової частини збройних сил
на бік пролетаріату солдатські комітети, діяльність яких була над
звичайно важливим чинником революційного руху в старій ро
сійській армії.
Лише порівняно недавно Л. М. Гаврилов19 монографічно вперше
дослідив увесь період діяльності солдатських комітетів (у рамках їх
революційної низової ланки) в діючій армії — від зародження в березні
1917 р. до активної участі в переможній ході Великого Жовтня20.
Новизна цієї праці полягає в тому, що в ній приділено велику увагу
таким мало вивченим в історичній науці питанням, як класова диферен
ціація солдатських комітетів у діючій армії; боротьба більшовицької
17 Б а т а л о в А. Н. Борьба большевиков за армию в Сибири. 1916 — февраль
1918.— Новосибирск, 1978.— С. 171—224; Г а р ч е в П. И., П а в л юк И. В. Военно
революционные комитеты Севастополя в борьбе за власть Советов (октябрь 1917 г.—
февраль 1918 г.) // Вопр. истории СССР.— Респ. межведом, науч. сб.— Харьков,
1979.— Вып. 24.— С. 28—34; Ц ы п к и и а Р. Г. Военно-революционные комитеты в
Октябрьской революции (по материалам губерний Центрального промышленного рай
она, Урала и Поволжья).— М., 1980.— С. 18—144; И он ей к о И. М. Солдатские
массы в Октябрьской революции. По материалам Поволжья и Урала.— Казань, 1982.—
С. 109—132; А н д р е е в А. М. Местные Советы и органы буржуазной власти
(1917 г.).— М., 1983.— С. 247—270; П о п о в Н. Н. Борьба большевиков Урала за
солдатские массы в трех революциях.— Саратов, 1983.— С. 58—162; та ін.
18 Для опублікованих за останні роки збірників документів про перемогу Ве
ликого Жовтня в армії та захист соціалістичної Батьківщини в перші місяці дикта
тури пролетаріату характерна майже цілковита відсутність документальної бази про
революційні події у військах внутрішніх округів і гарнізонів, їх роль у встановленні
Радянської влади на місцях, оскільки це, як вважають укладачі томів, особлива тема,
що потребує й додаткового вивчення, й самостійного видання (див.: Октябрьская
революция и армия (25 октября 1917 г.— март 1918 г.).— М., 1973.— С. 127—129,
200—206; КПСС о Вооруженных Силах Советского Союза: Документы. 1917— 1981.—
М., 1981.— С. 17—27; Войсковые комитеты действующей армии. Март 1917 г.— март
1918 г.— М., 1982.— С. 406—407, 503—504; та ін.
19 Г а в р и л о в Л. М. Солдатские комитеты в Октябрьской революции (Действу
ющая армия).— М., 1983.— 222 с.
20 3 даної проблеми до опублікування книги Л. М. Гаврилова вийшла тільки
одна монографія та кілька статей, які в основному характеризують початковий період
функціонування комітетів (Див.: М и л л е р В. И. Солдатские комитеты русской ар
мии в 1917 г.: Возникновение и начальный период деятельности.— М., 1974.—-С. 16—
308; Т о р о п о в Л. Н. Солдатские комитеты Центральной России весной 1917 года //
Вопр. истории.— 1975.— № 10.— С. 29—42; та ін.
партії за збереження і зміцнення солдатських організацій; зростання
числа солдатських комітетів у ході розвитку революції та їх більшо
визація; революційна робота солдатських комітетів на фронті та їхні
практичні дії по ліквідації спроб Ставки й Тимчасового уряду викори
стати війська фронту в контрреволюційних цілях; місце солдатських
комітетів у перемозі Жовтневої революції.
Основну увагу зосереджено на дослідженні практичної діяльності
більшовизованих солдатських комітетів, які мобілізували фронтовиків
на боротьбу за перемогу соціалістичної революції, бо саме ці організа
ції найяскравіше відображали революційні процеси у військах старої
діючої армії й відіграли важливу роль у демократизації воїнів, зброй
ному забезпеченні перемоги соціалістичної революції, встановленні Ра
дянської влади на фронті, втіленні в життя її декретів та розпоряджень
у частинах і з’єднаннях.
Однак автор називає тільки одну з причин значного запізнення
процесу оформлення самостійних більшовицьких організацій і завер
шення більшовизації комітетів на Південно-Західному, Румунському
та Кавказькому фронтах — відсутність у їхніх ближніх тилах великих
революційних центрів. До цих причин можна віднести й специфіку
регіонів даних фронтів, особливість їх політичного, економічного, рево
люційного розвитку.
В останні роки у працях істориків, які досліджують проблеми
діяльності солдатських комітетів у 1917 р., особливо детально аналізу
ється той факт, що на VI з’їзді РСДРП (б) за пропозицією більшовиків,
які працювали у військах, було прийнято рішення створити спеціальну
військову секцію, котра розглянула б питання про методи й принципи
роботи в армії, визнала за необхідне провести фронтові конференції
та з’їзди, забезпечити доставку літератури на фронт, встановити тісний
контакт фронтових військових організацій з ближніми тиловими, боро
тися за їх зміцнення й посилення партійного впливу21.
У найновішій історичній літературі зазначається, що більшовицькі
фракції в комітетах уже в мирний період розвитку соціалістичної ре
волюції нерідко брали на себе функції військових партійних організа
цій у своїх частинах і з’єднаннях. Там, де був сильним вплив ленінської
партії, комітети ставали на чолі мас, підтримували партію більшовиків
та її гасла й вимагали передання влади Радам 22.
Складність вивчення даної проблеми пояснюється тим, що процес
завершення більшовизації солдатських мас у ряді окремих гарнізонів
затягнувся до весни 1918 р. Як і більшовизація солдатських комітетів,
встановлення Радянської влади в сільських районах проходило повіль
ніше, ніж у промислових містах Центральної Росії, України, Білорусії.
У працях Л. М. Гаврилова, С. М. Базанова чітко простежується
прагнення розкрити специфіку умов, які визначали характер процесу
революціонізування трудящих мас у різних регіонах (залежність від
розташування в сільській чи промисловій зоні, в центрі чи глибинці,
на окраїнних рубежах країни). Загальновідомо, що в центральних про
летарських районах швидше зміцнювався союз робітничого класу з
незаможним селянством, створювалися найсприятливіші передумови
для більшовизації солдатських мас. Але, як показують дослідження
ряду авторів, не для всіх регіонів цей висновок прийнятний. У ряді
районів Кавказу, Туркестану та інших, де робітники не були озброєні
й не було загонів Червоної гвардії (цієї точки зору додержуються
21 К а л и н е н о к М. А. Создание большевистских организациіі Румынского фрон
та // Революционное движение в русской армии в 1917 году: Сб. статен.— М., 1981.—
С. 102—109; С о б о л е в Г. Л. Петроградский гарнизон в борьбе за победу Октября,—
Л., 1985; та ін.
22 Д р н з у л А. А. Военные организации латышских стрелков в борьбе за победу
социалистической революции // Военные организации партии большевиков в 1917 го
д у - М „ 1986,— С. 106-113.
В. І. Яргульян та Д. І. Сойфер23, і ми згодні з нею), солдатські маси
становили збройний оплот революції, внаслідок чого їх підтримка мала
вирішальне значення для пермоги повстання.
Разом з тим при висвітленні проблеми історії більшовизації сол
датських мас у 1917 р. ще слабо аналізуються програмні документи
угодовських партій і в цьому зв’язку недостатньо викриваються демаго
гічні прийоми, широко застосовувані есерами й меншовиками для обма
ну трудящих мас. Применшення в ряді праць впливу на солдатські
маси інших політичних партій і сил призводить до недосить всебічного
висвітлення питань більшовизації армії.
Найповніше в радянській історіографії відображений завершальний
етап цього процесу на прикладі латиських підрозділів XII армії Пів
нічного фронту, створення на їх основі регулярних частин Червоної Армії,
захист ними соціалістичних завоювань від підступів контрреволюції
в Білорусії, на Україні, на Дону, становлення та зміцнення місцевих
Р а д 24. Дослідники особливо підкреслюють, що у своїх рідних місцях
латиські стрільці, здебільшого будучи головною збройною силою пові
тових і волосних Рад та військово-революційних комітетів, брали ак
тивну участь у будівництві органів нової влади, допомагали встанов
лювати революційний порядок. У той же час фрагментарність опису
революційних подій у латиських частинах 1917—1918 рр., діяльності
ЦК РСДРП (б) та його зв’язків із ЦК СДЛК не дала змоги авторам
глибоко розкрити ці аспекти.
Досить широко висвітлено в літературі будівництво Збройних Сил
Радянської держави в 1918 р .25 26 Створюючи Червону Армію як знаряд
дя диктатури пролетаріату, покликане захищати інтереси народу,
В. І. Ленін, Комуністична партія теоретично обгрунтували класовий
принцип її будівництва. Втілення в життя цього принципу означало:
побудувати з раніше пригнобленого класу, поставленого експлуататора
ми на становище «сірої скотини», «армію, сповнену ентузіазму» 2в. Кла
совий принцип комплектування армії в період громадянської війни, ко
ли частини Червоної Армії формувалися виключно з пролетаріату й тру
дового селянства, був спрямований проти буржуазії, всіх реакційних
класів і верств, які відстоювали старий лад. Така система за своїм
характером і природою цілком відповідала політиці Комуністичної пар
тії і Радянської влади. Разом з тим не знайшла ще належного відо
браження проблема використання старих військових спеціалістів при
створенні нової армії держави диктатури пролетаріату. Вона розгля
дається поки що лише в загальному плані у вказаних працях, а також
у ряді видань, присвячених початковому етапові перехідного періоду,
відбиттю в перші місяці Радянської влади натиску іноземної інтервен
ції та внутрішньої контрреволюції27.
23 Я р г у л ь я н В. И. В борьбе за войско революции: Борьба большевиков Дона
и Северного Кавказа за создание Вооруженных Сил революции (март 1917 — апрель
1918 г.).— Краснодар, 1980.— С. 117— 162; С о й ф е р Д. И. Советское военное стро
ительство в Туркестане в первые месяцы после Октября // Революционное движение
в русской армии в 1917 году.— М., 1981.— С. 281—290.
24 Д р и з у л А. А. В. И. Ленин н революционная Латвия.— Рига, 1970.— С. 101—
141: История латышских стрелков (1915—1920): Перевод с латышского.— Рига.,
1972.— С. 188—214; С м о л ь н и к о в А. С. Большевизация XII армии Северного фло
та в 1917 году.— М., 1979.— С. 145—194; Д риз у л А. А. Создание левого блока ре
волюционных сил в XII армии И Изв. Акад. наук Латв. ССР.— 1985.— № 7.— С. 7—
12; та ін.
25 П о л и к а р п о в В. Д. Пролог гражданской войны в России, октябрь 1917—
февраль 1918.— М., 1976.— С. 361—394; Великий Октябрь и защита его завоеваний:
Победа соц. революции.— М., 1987.— С. 400—472; та ін.
26 Л е н і н В. I. VIII з’їзд РКП (б), 18—23 берез. 1919 р. Звіт Центрального Ко
мітету 18 березня II Повне зібр. творів.— Т. 38.— С. 137.
27 Наприклад: С е л и в а н о в П. А. Армия, рожденная Октябрем.— Минск, 1980—
С. 23—35; И о в л е в А. М. Ленинская политика привлечения буржуазных военных
специалистов в Красную Армию.— М., 1983.— С. 5—56.
Успішно розробляється дослідниками проблема історичного досвіду
захисту Батьківщини трудящих від імперіалістичного втручання, яка
охоплює не тільки основні сторони діяльності ленінської партії по
організації захисту революційних завоювань (1917—1920 рр.), а й дже
рела сили революції, закономірності її перемоги28. В центрі уваги
авторів — історичний досвід діяльності більшовиків і насамперед ЦК
партії, місцевих партійних організацій по захисту революції. Застосо
вуваний у суспільствознавчій літературі проблемний підхід дав змогу
проаналізувати в сукупності значення глибоких перетворень в соціаль
но-економічній та зовнішньополітичній галузях, показати перетворення
Комуністичної партії в ході захисту завоювань Жовтня на «воюючу
партію», розглянути вклад Червоної Армії, а також партизанського,
повстанського та інтернаціоналістичного руху у розгромі ворога.
У дослідженні П. Я. Голуба в теоретичному плані висвітлюється
діяльність партії по створенню нових Збройних Сил одразу після пе
реможного штурму революції. Відмічено три фактори, які впливали на
тривалість цього періоду. Перший з них — сила буржуазії, опір якої
в передсмертній агонії зростає. Другий пов’язаний з масштабами екс
порту контрреволюції з боку міжнародного капіталу. І, нарешті, по
значалися труднощі утримання влади, які виникли вже «на другий
день» після перемоги революції, коли засоби виробництва були ще
некерованими, панувало руйнівне начало: не виробляли продукції на
буржуазію, але й не давали її новій владі. Безліч щойно посталих
питань буквально захльостувала нову владу, не давала можливості
використовувати всі переваги революційних сил для відпору контррево
люції. Заслуга більшовиків у тому й полягала, що вони зуміли звести
це руйнівне начало до мінімуму.
Обгрунтовуючи необхідність зміцнення матеріальних основ у ство
ренні армії робітників і селян соціалістичного типу, С. В. Липицький,
В. Г. Количев29 підкреслюють важливість і такого фактора в ленін
ському вченні про захист соціалістичної Вітчизни, як морально-полі
тична настроєність спочатку революційних воїнів, а потім — червоно-
армійців, котрі захищали завоювання соціалізму. У зв’язку з цим роз
глядається співвідношення морального фактора в залежності від
характеру епохи і мети війни. Зазначається, що у формуванні мораль
ного потенціалу революції надзвичайно важливу роль відіграла ідеоло
гія робітничого класу —- марксизм-ленінізм.
Дослідники значно більшою мірою висвітлили будівництво Зброй
них Сил держави в 1917—1918 рр., вивчивши систему пошуку нових
форм військової організації соціалістичної Вітчизни. Однією з найакту
альніших проблем є показ демократизації війська аж до завершально
го етапу, демобілізації старої армії після виконання нею своєї історич
ної місії — участі у Великій Жовтневій соціалістичній революції.
Не розглядалася монографічно й недосить висвітлена в наукових
статтях діяльність інституту комісарів у 1917 р., народженого в резуль
таті діяльності ВРК, хоча окремі факти їх участі в революційному
процесі, що відбувався в старій армії (наприклад, С. М. Нахімсона
у XII армії Північного фронту), відомі з літа 1917 р. Актуальність
і важливість теми очевидна. Комісари в діючій армії з’явилися на
28 М у з ы л е в а Л. В. Залог победы революции.— М., 1980.— С. 87—109; С е л и
в а н о в П. А. Формирование революционных подразделении в армиях Западного
фронта (октябрь 1917 — январь 1918 гг.) // Революционное движение в русской армии
в 1917 году.— М., 1981.— С. 266—275; Г о л у б П. Л. Революция защищается: Опыт
защиты революционных завоеваний Великого Октября. 1917—1920.— М., 1982.—
С. 27—74; Опыт войн в защиту социалистического Отечества—. М., 1985.— С. 65—88;
Социалистический образ жизни и обороноспособность страны.— М., 1985.— С. 102—
130; та ін.
29Л и п и ц к и й С. В. Военная деятельность ЦК РКП (б) 1917—1920.— М.,
1973.— С. 18—32; К о л ы ч е в В. Г. Партийно-политическая работа в Красной Армии
в годы гражданской войны 1918—1920 гг.— М., 1979.— С. 149— 167.
передодні Великої Жовтневої революції. Така форма ідейно-політично
го виховання солдатських мас була висунута самою революційною епо
хою, творчістю цих мас, їх зрослим інтересом до політичного життя
країни, коли визріли об’єктивні та суб’єктивні фактори для соціалістич
ного перевороту 30.
Для монографії П. Л. Варгатюка, В. Ф. Солдатенка, П. М. Шмор-
гуна характерний більш поглиблений підхід до вивчення ленінської
ідейної спадщини щодо військової організації, узагальнення досвіду
роботи партії в армії, розгляд раніше не досліджених достатньою мі
рою сюжетів її діяльності. Радянська історіографія на сучасному етапі
характеризується створенням комплексних, узагальнюючих колективних
монографій, що є значним поступом уперед у вивченні даної теми.
Не випадково такий масовий потік брехні й безупинної фальси
фікації спрямовує на цю проблему буржуазна історіографія, силкуючись
принизити значення цінного історичного досвіду більшовицької партії
по завоюванню армії на бік соціалістичної революції. Зокрема, «радя-
нологи» — професор Токійського університету X. Вада, англійські істо
рики Крекшоу та Кочен — вбачають у більшовицькій пропаганді серед
солдатів і матросів «підбурювальні мотиви», спрямовані на «розклад
армії» та «розпалювання анархії», стверджують, нібито особливу роль
у революційних подіях Жовтня 1917 р. відіграли дезертири — «найактив
ніші елементи, особисто заінтересовані в якнайшвидшому закінченні
війни»31. Однак ці «вчені» «забувають», що елементи дезертирства,
наявність окремих частин, що проштрафилися, випадки анархії власти
ві будь-якій армії капіталістичного світу. Мали вони місце і в цар
ській армії Росії, і в армії її буржуазного Тимчасового уряду в 1917 р.
Та не вони визначили ходу Великого Жовтня, який перекреслив ці
поодинокі, такі нехарактерні для революції факти. Робітничий клас
у союзі з незаможним селянством являли собою головну силу суспіль
ства, що згуртувала всіх експлуатованих у боротьбі проти самодержав
ства та буржуазії.
Названі в даному огляді монографії, наукові статті, документи
дали змогу глибше вивчити історію боротьби більшовицької партії за
солдатські маси в старій армії Росії у період від Лютневої буржуазно-
демократичної революції 1917 р. до перемоги Великої Жовтневої со
ціалістичної революції та в перші місяці Радянської влади. Вони по
казують, що Велика Жовтнева соціалістична революція, пролетарська
за своїм змістом, була разом з тим глибоко народною, і найістотнішим,
найголовнішим вираженням її народного характеру стали союз ро
бітничого класу й незаможного селянства, спільна боротьба та братер
ське співробітництво трудящих усіх націй проти гнобителів. Партія
більшовиків, спираючись на ці сили, змогла об’єднати й спрямувати
до єдиної мети різні революційні потоки.
Наукова література з історії Великої Жовтневої соціалістичної
революції (проблеми більшовизації армії) дала змогу побачити різ
нобічний характер напруженої ідеологічної та організаторської діяль
ності більшовиків у діючій армії на фронтах першої світової війни,
а також у військових гарнізонах та округах, їх боротьбу за солдатські
маси, згуртування солдатів і трудящих різних національностей під
прапором пролетарського інтернаціоналізму, забезпечення перемоги со
ціалістичної революції, захисту завоювань першої держави диктатури
пролетаріату — Радянської Росії.
О. С. СМОЛЬНИКОВ (Москва)
30 История Коммунистической партии Советского Союза: В 6 т.— М., 1967.—
Т. 3.— Кн. 1.— С. 384—394; В а р г а т ю к П. Л., К у р а с И. Фм С о л д а т е и к о В. Ф.
В. И. Ленин и большевистские организации Украины в Октябрьской революции.— Ки
ев, 1980.— С. 7— 19.
31 М у з ы л е в а Л. В., С м о л ь н и к о в А. С. Критика буржуазных фальсифика
ций истории большевизации российской армии в 1917 г. // Актуальные проблемы
историографии и источниковедения истории КПСС.— М., 1986.— С. 153—158.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-214034 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-16T08:10:45Z |
| publishDate | 1987 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Смольников, О.С. 2026-02-19T10:40:16Z 1987 Історична література про більшовизацію армії та захист соціалістичної Вітчизни / О.С. Смольников // Український історичний журнал. — 1987. — № 12. — С. 111-121. — Бібліогр.: 31 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/214034 uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історіографія та джерелознавство Історична література про більшовизацію армії та захист соціалістичної Вітчизни Историческая литература о большевизации армии и защите социалистического Отечества Article published earlier |
| spellingShingle | Історична література про більшовизацію армії та захист соціалістичної Вітчизни Смольников, О.С. Історіографія та джерелознавство |
| title | Історична література про більшовизацію армії та захист соціалістичної Вітчизни |
| title_alt | Историческая литература о большевизации армии и защите социалистического Отечества |
| title_full | Історична література про більшовизацію армії та захист соціалістичної Вітчизни |
| title_fullStr | Історична література про більшовизацію армії та захист соціалістичної Вітчизни |
| title_full_unstemmed | Історична література про більшовизацію армії та захист соціалістичної Вітчизни |
| title_short | Історична література про більшовизацію армії та захист соціалістичної Вітчизни |
| title_sort | історична література про більшовизацію армії та захист соціалістичної вітчизни |
| topic | Історіографія та джерелознавство |
| topic_facet | Історіографія та джерелознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/214034 |
| work_keys_str_mv | AT smolʹnikovos ístoričnalíteraturaprobílʹšovizacíûarmíítazahistsocíalístičnoívítčizni AT smolʹnikovos istoričeskaâliteraturaobolʹševizaciiarmiiizaŝitesocialističeskogootečestva |