Міжнародна правосуб'єктність Української РСР і участь республіки у зовнішньополітичній діяльності СРСР
Статья посвящена вопросам суверенитета Украинской ССР как союзной республики, вышедшей на мировую арену полноправным субъектом международного права в результате Великой Октябрьской социалистической революции. В статье дана критика буржуазной историографии международной правосубъектности республик, п...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Український історичний журнал |
|---|---|
| Дата: | 1987 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
1987
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/214035 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Міжнародна правосуб'єктність Української РСР і участь республіки у зовнішньополітичній діяльності СРСР / В.Н. Мартиненко // Український історичний журнал. — 1987. — № 12. — С. 100-110. — Бібліогр.: 24назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860273986934407168 |
|---|---|
| author | Мартиненко, В.Н. |
| author_facet | Мартиненко, В.Н. |
| citation_txt | Міжнародна правосуб'єктність Української РСР і участь республіки у зовнішньополітичній діяльності СРСР / В.Н. Мартиненко // Український історичний журнал. — 1987. — № 12. — С. 100-110. — Бібліогр.: 24назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Статья посвящена вопросам суверенитета Украинской ССР как союзной республики, вышедшей на мировую арену полноправным субъектом международного права в результате Великой Октябрьской социалистической революции. В статье дана критика буржуазной историографии международной правосубъектности республик, показана широкая международно-правовая активность УССР, ее участие в осуществлении внешней политики Советского государства.
|
| first_indexed | 2026-03-21T12:18:42Z |
| format | Article |
| fulltext |
цьому настановами Комуністичної партії, спираючись на підтримку
широких мас трудящих, суворо дотримуючись соціалістичної закон
ності, беручи активну участь у процесах докорінних перетворень у
нашій країні.
Г. К. Ковтун, Н. С. Каминчук
НА СТРАЖЕ ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ СССР
(К 70-летию ВЧК — КГБ)
Р е з ю м е
В статье на конкретных примерах раскрывается многогранная деятельность ор
ганов государственной безопасности по пресечению подрывных акций, предпринимае
мых врагами социализма против нашей страны. Авторы показывают процесс совер
шенствования работы чекистов республики в соответствии с требованиями XXVII
съезда КПСС и XXVII съезда Компартии Украины, освещают разнообразные формы
связи сотрудников органов КГБ с трудящимися, подчеркивают, что, следуя курсом
партии на дальнейшую демократизацию и расширение гласности, чекисты Украины
предпринимают меры к тому, чтобы население было шире информировано о вскрытых
подрывных действиях спецслужб противника, о задачах, стоящих перед органами гос
безопасности на современном этапе, и путях их решения.
В. Н. М А Р Т И Н Е Н К О ( Київ)
МІЖНАРОДНА ПРАВОСУБ'ЄКТНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
І УЧАСТЬ РЕСПУБЛІКИ У ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІЙ
ДІЯЛЬНОСТІ СРСР
Єдиною дружною сім’єю весь багатонаціональний радянський на
род зустрів 70-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, натх
ненно борючись за втілення у життя величних накреслень XXVII з’їзду
КПРС. На нові звершення його надихають історичні досягнення першої
у світі соціалістичної держави й усвідомлення неминущого міжнарод
ного значення Великого Жовтня.
За 70 років свого існування й розвитку Радянська держава завою
вала високий авторитет на міжнародній арені. І обумовлений він, поряд
з усім іншим, успіхами її миролюбної зовнішньої політики. Основи
цієї політики були сформульовані в ленінському Декреті про мир,
першому зовнішньополітичному акті Радянської держави, в якому
вперше в історії людства найвищою. нормою міжнародних відносин
були проголошені принципи пролетарського інтернаціоналізму й мирно
го співіснування країн з різним суспільним ладом.
Визначені В. І. Леніним цілі, принципи й завдання радянської
зовнішньої політики стали єдиними не тільки для Радянської Росії,
а й для інших радянських республік, які вийшли на міжнародну арену
повноправними суб’єктами міжнародного права.
Українська Радянська держава, утворення якої проголосив І Все
український з’їзд Рад 12 (25) грудня 1917 р., повністю прийняла ці
цілі, принципи й завдання і послідовно боролася за їх здійснення, за
мирні й добросусідські відносини з усіма народами та країнами.
Після громадянської війни внутрішнє і міжнародне становище Ра
дянської України настільки зміцніло, що капіталістичні держави не
могли ігнорувати її існування. З 1920 по 1923 р. Україна сама, або
разом з іншими радянськими республіками, встановила безпосередні
відносини з 15 капіталістичними країнами, проводила обмін постійними
і тимчасовими дипломатичними представництвами й місіями з ними,
надсилала своїх представників на міжнародні конференції, брала участь
у міжнародних договорах. Ще до утворення Союзу РСР Радянська
Україна була однією із сторін у більш як 60 міжнародних договорах,
угодах, конвенціях та протоколах'. Багато з них, до того ж найваж
ливіші, вона підписала разом з РРФСР та іншими радянськими рес
публіками.
Досвід, проте, переконував у тому, що, як і воєнно-політичний
союз радянських республік під час збройної боротьби проти внутріш
ньої контрреволюції і іноземної інтервенції, так і з переходом від
стану війни до мирного будівництва необхідний був їх єдиний дипло
матичний фронт. Такий фронт почав складатися ще в бурхливі роки
збройної боротьби за владу Рад. Остаточно оформився він у 1922 р.,
під час підготовки до Генуезької конференції. 22 лютого у Москві був
підписаний протокол, згідно з яким уряд РРФСР був уповноважений
представляти й захищати на цій конференції права та інтереси всіх
радянських республік. Перед цим пропозицію про єдність зовнішньопо
літичних дій радянських республік в єдиному представництві на Гену
езькій конференції розглянула і підтримала Президія Всеукраїнського
Центрального Виконавчого Комітету.
На конференції в Генуї делегація РРФСР, до складу якої входив
також голова Раднаркому УРСР, виступила з чіткою політичною плат
формою, яку сформулював В. І. Ленін,— забезпечити міцний мир і еко
номічне співробітництво між народами, налагодити торговельні стосун
ки з капіталістичними країнами.
На конференції у Лозанні 1922—1923 рр. Радянська країна, пред
ставлена єдиною російсько-українсько-грузинською делегацією, заяви
ла, що радянські республіки, керуючись інтересами загального миру,
вважають своїм настійним обов’язком усіма силами сприяти встанов
ленню політичної рівності між расами, поважати право народів на
самовизначення й на повну політичну та економічну незалежність усіх
держав.
Після того як утворення СРСР було оформлено законодавчо, союз
ні республіки передали право на здійснення всіх своїх міжнародних
відносин у союзне відання. Українська РСР 23 липня 1923 р. про своє
рішення офіційно повідомила іноземні держави.
Це був закономірний крок, що випливав із історичної спільності
народів Радянської країни, з досвіду їхньої спільної боротьби за вста
новлення й зміцнення Радянської влади. Він був науково обгрунтова
ний В. І. Леніним, Комуністичною партією з точки зору перспектив
будівництва соціалізму в обстановці ворожого капіталістичного
оточення.
В українській радянській історіографії дипломатична діяльність
Української РСР до утворення Союзу РСР найбільш повно висвітлена
у праці І. С. Хміля Іа. На широкому документальному матеріалі та
інших джерелах у ній показано, як у роки громадянської війни й
іноземної інтервенції УРСР у співробітництві з РРФСР та з її допо
могою боролася за розв’язання зовнішньополітичних завдань Радян
ської влади й утвердження в міжнародних відносинах ленінських прин
ципів радянської зовнішньої політики. Окремі дипломатичні акти Ук
раїнської РСР в цей період висвітлено в ряді інших праць 1 2.
1 В а с и л е н к о В. А. Правові аспекти участі Української РСР у міжнародних
відносинах.— К., 1984.— С. 19—21.
,а Х м і л ь І. С. З прапором миру крізь полум’я війни: Дипломатична діяльність
Української РСР (1917—1920).— К., 1962.
2 Нариси історії Комуністичної партії України.— К., 1961; История Украинской'
ССР.— K-, 1984.— T. 6; С у п р у н е н к о М. Україна в період іноземної інтервенції і
громадянської війни (1918—1920 рр.).— Ku 1951; У д о в и ч е н к о П. П. З історії
зовнішньої політики УРСР (1919— 1922)'.у-К., 1957; С и м о н е н к о Р. Г. Імперіалі
стична політика США щодо України в 1917—1918 рр.— К., 1957; С т а ш е в с ь к и й А.
З утворенням Союзу Радянських Соціалістичних Республік—єдиної
багатонаціональної соціалістичної федеративної держави — Українська
РСР не втратила своєї міжнародної правосуб’єктності, зокрема
здатності вступати в міжнародні правовідносини, а лише змінила фор
ми її реалізації. Конституція країни не тільки закріпила передачу
в союзне відання повноважень на здійснення міжнародних відносин,
а й гарантувала реальну участь усіх радянських республік як у ви
робленні, так і у втіленні в життя зовнішньополітичного курсу СРСР.
Така участь забезпечувалась їх широким представництвом у загально
союзних законодавчих та виконавчих органах, у тому числі в органах
зовнішніх відносин. Саме в цьому полягає одна з найважливіших істот
них особливостей якісно нової соціалістичної федерації. В умовах такої
федерації злилися воєдино не тільки матеріальні й духовні ресурси,
а й зовнішньополітична діяльність Радянської України та інших ра
дянських республік, насамперед РРФСР. Це дало унікальну можли
вість Українській РСР, як і кожній радянській республіці, спертися
на величезний зовнішньополітичний потенціал усієї Країни Рад. Від
булося не просте об’єднання, а примноження сил кожної республіки
на міжнародній арені.
Радянський Союз як єдина федеративна держава став надійним га
рантом прав кожної з утворених його республік, захисту їх інтересів від
підступів і агресивних посягань міжнародного імперіалізму й сил світової
реакції. Обгрунтовуючи необхідність такого союзу, В. І. Ленін указував
на «...неможливість відстояти існування радянських республік, оточених
незрівняно могутнішими у воєнному відношенні імперіалістськими дер
жавами всього світу, без найтіснішого союзу радянських республік»* 3.
Саме завдяки могутності й високому міжнародному авторитетові Ра
дянського Союзу стало можливим, зокрема, возз’єднання всіх західно
українських земель з Радянською Україною.
Буржуазна історіографія намагається подати утворення і розвиток
радянської федерації як процес, що позбавив союзні республіки, зокре
ма Українську РСР, які ввійшли до її складу, їх суверенної державно
сті, а Радянську владу зобразити як диктатуру росіян над іншими
національностями. В радянській літературі викриті політична тенден
ційність, методологічна й наукова неспроможність праць таких бур
жуазних авторів, як К- Меннінг, Дж. Решетар, Е. Кар, Р. Пайпс,
У. Коларж, В. Аспатурян, Р. Салліван, Е. Долан, П. де Вішер, Б. Майс-
нер, В. Гоулд та ін.4.
За мирні відносини з капіталістичним світом: Україна на міжнародній арені (1921—
1924 pp.).— К., 1963; Українська РСР на міжнародній арені: 36. документів (1917—
1923).— К-, 1966; Україна і зарубіжний світ.— К., 1970; В а с и л е н к о В . А. Назв,
праця.
3 Л е н і н В. І. Тези до II конгресу Комуністичного Інтернаціоналу // Повне
зібр. творів.— Т. 41.— С. 156.
4 M a n n i n g СІ. A. The Story of the Ukraine.— New York, 1947; hi s . Twentieth-
Century Ukroine.— New York, 1952; hi s . Ukraine under the Soviets.— New York, 1953;
R e s h e t a r J. S. The Ukrainian Revolution, 1917— 1920 (A Study in Nationalism).—
Princeton, 1952; C a r r Ed. H. The Bolshevik Revolution, 1917— 1923.— New York,
1951 —1953.— Vol. 1—3; P i p e s R. The Formation of the Soviet Union (Communism
and Nationalism), 1917— 1923.— Cambridge, 1964; K o l a r z W. Russia and Her Colo
nies.— London, 1953; A s p a t u r i a n V. The Union Republics in Soviet Diplomacy.—
Geneve; Paris, 1960; S u l l i v a n t R. S. Soviet Politics and the Ukraine, 1917—1957.—
New York; London, 1962; D o l a n E. The Member Republics of the USSR as Subjects
of the Law of Nations // The International and Comparative Law Quarterly.— 1955.—
Vol. 4; V i s s c h e r P. de. A propos de la personalite juridique de 1’Ukraine // L’Ukra-
inc dans le carde de l’Est Europien.— Louvain; Paris, 1957; M e i s s n e r B. Partei, Staat
und Nation in der neuen Verfassung der UdSSR // Osteuropa.— 1978 — N 1; G o
u ld W. L. An Introduction to International Law.— New York, 1957; Y a k e m t c h o -
uk R. L’Ukraine en droit international.— Louvain, 1954; S a w c h u k K. The Ukraine:
a Sovereign and Independent State? A Juridical Approach // The European Studies Re
view.— 1971.— Vol. 1.— N 4; hi s . The Ukraine in the United Nations Organization:
Study in Soviet Foreign Policy, 1944— 1950; Ney York; London, 1975; D o b r i j a n -
s k y L. E. Ukraine, Byelorussia and USA // Ukrainian Quarterly.— 1976.— N 1.
Радянські дослідники показали, що буржуазна історіографія, пе
рекручуючи принципи побудови радянської федерації й міжнародно-
правовий статус Української РСР, намагається тим самим протистави
ти український народ російському, зобразити Радянську владу на
Україні не як закономірний результат Великої Жовтневої соціалістич
ної революції, а як «більшовицьке вторгнення», заперечувати державну
правомочність союзних республік5.
До числа буржуазних фальсифікаторів міжнародної правосуб’єкт-
ності Української РСР слід віднести і таких радянологів та «укра-
їнознавців», як Дж. Армстронг, А. Даллін, К. фон Шушніг, С. Горак,
К. Савчук та ін .6 Вони проводять нав’язливу ідею про насильствений,
а не добровільний характер радянської федерації союзних республік.
В їхніх «дослідженнях» багато спекулятивного, навмисно розраховано
го на те, щоб перекрутити суть Радянської держави. Ці автори ігно
рують соціальну та інтернаціональну єдність трудящих, єдність інте
ресів, у тому числі зовнішньополітичних, усіх союзних республік, що
склалася в Радянському Союзі. Разом з тим вони замовчують той факт,
що імперіалістичні держави завжди чинили перешкоди на шляху реалі
зації міжнародної правосуб’єктності Української РСР і продовжу
ють робити це сьогодні.
Усі без винятку буржуазні дослідники та їхні націоналістичні під
співувачі у своїх працях проводять антинаукову тезу, нібито Українська
РСР, український народ позбавлені суверенітету і незалежності, ніби
УРСР як союзна республіка, перебуваючи у складі Союзу РСР, не має
і не може мати повноправного міжнародно-правового статусу. На основі
цієї «тези» вони роблять висновок, що Радянську Україну, мовляв, не
можна розглядати як повноправного і повноцінного суб’єкта у міжна
родних відносинах. «Фактично було б важко виправдати включення
України...,— пише Л. Гудрич,— у будь-яке загальноприйнятне визна
чення держави у міжнародному праві»7. В. Аспатурян відносить ра
дянські республіки до категорії «фіктивних держав», що «принаймні
частково відповідають формальним юридичним канонам державного
утворення в рамках міжнародного права...»s. У складі Радянського
Союзу, вважають буржуазні автори, «Україна позбавилась права пред
ставництва за рубежем» і, таким чином, «вийшла з товариства фор
мально і фактично суверенних держав» 9.
Всебічний аналіз праць буржуазних авторів, написаних на теми
суверенітету і міжнародної правосуб’єктності союзних республік, дає
підставу зробити висновок про те, що ні одна капіталістична держава
ні за яких обставин не пішла б на встановлення двосторонніх дипло
матичних відносин з УРСР (або з будь-якою іншою союзною респуб
лікою) до тнх пір, поки республіка перебуває у складі Союзу РСР.
«Якби республіки були визволені з-під централізованого контролю,—
твердить той же В. Аспатурян, — то, безумовно, їх здатність до ви
живання як життєздатних, самоврядних, незалежних держав була б
5 Див.: Назв, праці І. С. Хміля і В. А. Васнленка.
• A r m s t r o n g J. A. Ukrainian Nationalism.— 2nd ed.— New York, 1963; D a l
li n A. The Soviet Union at the United Nations ; An Inquiry into Soviet Methods and
Objectives.— New York, 1962; S c h u s c h n i g g К. von. International Law : An In
troduction to the Law of Peace.— Milwaukee, 1959; H a l a j c z u k В. T. The Soviet
Ukraine as a Subject of International Law // The Annals of the Ukrainian Academy of
Arts and Sciences in the United States.— 1961.— Vol. 9.— N 1/2; B i l i n s k y Ya.
The Second Soviet Republic : The Ukraine after World War II // New Brunswick ;
New Jersey, 1964; H o r a k S. Ukraine in der Internationalen Politik.— München, 1957;
M a r k u s V. L'Ukraine Sovietique dans les Relations Internationales en son statut en
Droit International, 1918—1923.— Paris, 1959; S a w c z u k K. The Ukraine in the
United Nations Organization : Study in Soviet Foreign Policy, 1944—1950.— New
York ; London, 1975.
1 G o o d r i c h L. M. The United Nations.— New York, 1959.— P. 86.
• A s p a t u r i a n V. Op. cit.— P. 29.
• B i l i n s k y Ya. Op. cit.— P. 246.
Укр. іст. журн., 1987, № 12 103
вищою, ніж у більшості, за невеликим винятком, неєвропейськнх
країн» ,0.
Для будь-якої капіталістичної держави встановлення прямих дип
ломатичних відносин з союзною республікою означало б визнати цю
республіку суверенною, незалежною державою, визнати її міжнародну
правосуб’ектність. А цього не можуть допустити правлячі кола капі
талістичних країн через свою класову природу і антирадянську ідео
логію. Таке визнання посилило б позиції Радянського Союзу, соціаліз
му в світі й нанесло б непоправний удар по антирадянізму. Тому для
імперіалістичної пропаганди більш вигідним є звинувачення на адресу
Москви про позбавлення радянських республік суверенітету і право-
суб’єктності, ніж встановлення з ними дипломатичних відносин. При
цьому доречно звернутися до фактів. Спеціальний підкомітет комітету
закордонних справ палати представників конгресу США висловив у
1952 р. ідею про встановлення Сполученими Штатами Америки дипло
матичних відносин з Українською і Білоруською РСР", запросивши
з цього питання думку держдепартаменту США. У відповідях на це
запитання від 26 червня 1952 р. і 13 березня 1953 р. держдепартамент
заперечив проти встановлення таких відносин з УРСР і БРСР через
те, що, на його думку, вони носили б «пропагандистський ефект», по
силили б «міф про суверенітет» республік, створення «додаткових мі
сій США в СРСР коштувало б надто дорого», а «радянських місій
в США викликало б вороже ставлення з боку громадськості» >2.
У зв’язку з цим навряд чи можна погодитися з думкою тих ра
дянських авторів, які вважають, що реакційні західні кола, насамперед
США, зацікавлені в установленні дипломатичних відносин з окремими
радянськими республіками, щоб використати такі відносини для підри
ву єдності Союзу РСР. Що ж до згадуваної ініціативи американських
законодавців, то її так прокоментував Я. Білінський: «Заради спра
ведливості слід сказати, що метою таких ініціатив було викликати
замішання Радянського уряду шляхом моральної підтримки прагненням
України і Білорусії до незалежності» 10 11 * 13.
Як видно, навіть буржуазно-націоналістичні автори не можуть за
перечувати той факт, що «аргументи», які використовує буржуазна
історіографія стосовно двосторонніх дипломатичних відносин України,
носять виключно пропагандистський характер антирадянського змісту,
щоб скомпрометувати радянський державний лад, посіяти недовір'я
до дружби і співробітництва між радянськими республіками, їх
народами.
Невизнання імперіалістичними державами союзних республік, їх
суверенітету і міжнародної правосуб’єктності є наслідком невизнання
законності Жовтня і влади Рад у національних районах царської Ро
сії. Це головна концепція, що лежить в основі «наукових» досліджень
і «теоретичних» положень буржуазної історіографії в питаннях зовніш
ньополітичної діяльності України. Ця позиція імперіалістичних держав
залишається незмінною і сьогодні, вона направлена проти єдності і
дружби радянських народів, що склалися в результаті Великого Жовт
ня, і є органічною частиною антирадянської зовнішньої політики імпе
ріалістичних держав. Заперечення суверенітету і міжнародної право
суб’єктності союзних республік — ніщо інше як виконання буржуазною
наукою політичного замовлення правлячого класу в системі імперіаліз
му, який здійснює антирадянську політику і в теорії, і в практиці між
народних відносин.
10 A s p a t u r i a n V. Op. cit.— Р. 202.
11 U. S„ Congress, House, Committee on Foreign Affairs, Favoring Extension of
Diplomatic Relations with the Republics of Ukraine and Byelorussia (Hearing before the
Special Subcommittee on H. Con. Res. 58, July 14, 1953), 83 rd Congress: 1 st Sess.,
1953.— P. 77—78.
13 Ibid.
13 В і 1 і n s k у Y a. Op cit.— P. 268.
У роки Великої Вітчизняної війни радянський народ своїм безприк
ладним героїзмом і самовідданістю незмірно примножив престиж со
ціалістичної Батьківщини, престиж соціалізму в цілому. До Радянсько
го Союзу з почуттям солідарності і дружби звернули свої погляди
люди доброї волі з усіх куточків землі. Це відкривало нові сприятливі
можливості для розширення міжнародних зв’язків і зміцнення взаємо
вигідного співробітництва СРСР з іноземними державами.
Наприкінці другої світової війни і після її закінчення інтереси
радянських республік, як і всього Союзу РСР в цілому, також настійно
вимагали встановлення й розширення їх зв’язків з зарубіжними краї
нами, зокрема шляхом участі у новій міжнародній організації — Орга
нізації Об’єднаних Націй (ООН) і інших міжнародних органах, у
конференціях та договорах, спрямованих на підтримку і забезпечення
миру, розвиток всестороннього співробітництва між народами. Виходя
чи з цього, ще до завершення війни, 1 лютого 1944 р. Верховна Рада
СРСР прийняла закон про надання союзним республікам повноважень
у галузі зовнішніх зносин і про перетворення у зв’язку з цим Народ
ного комісаріату закордонних справ із загальносоюзного в союзно-
республіканський. У відповідності до цього закону до компетенції Пре
зидії Верховної Ради УРСР і уряду республіки були віднесені нові
повноваження, серед яких — представляти республіку в міжнародних
відносинах. УРСР реалізує це право безпосередньо, з допомогою рес
публіканських органів зовнішніх зносин, і через єдині союзні органи.
Це дає можливість найбільш ефективно, раціонально і доцільно за
безпечити інтереси республіки і Союзу РСР в цілому.
Відповідно до Конституції СРСР Українська РСР як рівноправна
і суверенна республіка бере разом з іншими союзними республіками
участь у вирішенні віднесених до союзного відання питань, у тому
числі зовнішньополітичних, у Верховній Раді СРСР, Президії Верхов
ної Ради СРСР, Уряді СРСР та інших органах Союзу і має право
вступати у відносини з зарубіжними державами, укладати з ними до
говори й обмінюватися дипломатичними та консульськими представни
ками, брати участь у діяльності міжнародних організацій. Аналогічні
положення містяться в Конституції УРСР. Користуючись наданими
їм повноваженнями, Українська РСР разом з Білоруською РСР як
республіки, що зазнали у минулій війні надзвичайно великих втрат
і внесли вклад у завоювання перемоги, стали державами-засновниками
Організації Об’єднаних Націй.
Уряд Радянської України у зверненні до Конференції в Сан-Фран-
ціско, на якій розроблявся Статут ООН, підкреслював життєву заін
тересованість у тому, щоб після переможного завершення війни ство
рити умови, «які гарантували б український народ та інші миролюбні
нації від нових випробувань війни», і. висловлював упевненість у тому,
що Українська РСР «буде спроможна внести великий вклад у справу
зміцнення 'миру і підтримки загальної безпеки» м. Ця заява стала
визначальною в усій наступній діяльності республіки на міжнарод
ній арені.
Правлячі кола провідних капіталістичних країн і насамперед союз
ників СРСР у другій світовій війні надто негативно поставилися до
розширення повноважень республік у галузі зовнішніх відносин. «Коли
в 1944 р. Радянський Союз порушив перед своїми союзниками питан
ня про те, щоб кожній із шістнадцяти республік, що входили до його
складу, було надано місце в Об’єднаних Націях,— пише професор
Гарвардського університету (США) Адам Улам,— американські й бри
танські державні і політичні діячі спочатку поставилися до цього скеп
тично, а потім з жахом» ,5. Документи Ялтинської конференції 1945 р.
14 Рад. Україна.— 1945.— 26 квіт.
16 Цнт. за: S a w с z u k К. The Ukraine in the United Nations Organization.—
P. 2.
свідчать про те, що, незважаючи на домовленість між керівниками
СРСР, США і Великобританії, Рузвельт уперто чинив опір, щоб не
допустити УРСР і БРСР на Конференцію в Сан-Франціско як держав-
засновників ООН. Головним мотивом з боку делегації США в цьому
питанні було те, що, мовляв, «радянська конституція не дозволяє
радянським республікам контролювати свою власну зовнішню політи
ку». Тільки на заключному етапі Ялтинської конференції президент
США неохоче, немов би роблячи послугу, погодився, щоб дві республі
ки «були прийняті в ООН лише після утворення цієї всесвітньої ор-.
ганізації» 16.
Слід підкреслити, що членство УРСР і БРСР в ООН не змінило
ставлення правлячих кіл США до радянських республік. В офіційних
публікаціях держдепартаменту США сказано, що «хоч Білорусія... і Ук
раїна... мають статус членів ООН, вони розглядаються урядом США
всього тільки як складові частини Радянського Союзу» й тому «уряд
США не визнає Україну і Білорусію незалежними державами...» 17.
Буржуазна історіографія по-різному спотворює причини виходу со
юзних республік на міжнародну арену і в перекрученому вигляді ін
терпретує закон від 1 лютого 1944 р. Колишній держсекретар США
Корделл Хелл писав у своїх мемуарах: «Україна і Білорусія стали
потрібними в ООН для того, щоб Радянському Союзу мати два до
даткових голоси» 18. Але не всі буржуазні автори поділяли цю точку
зору. Відомий оглядач «Нью-Йорк тайме» Дж. Рестон писав з цього
приводу, що «Сталін... був не такий «законник», щоб вносити зміни
в конституцію лише заради одержання додаткових голосів» 19.
Ряд буржуазних і буржуазно-націоналістичних авторів пішли шля
хом більш витонченої фальсифікації причин і значення змін в Консти
туції СРСР від 1 лютого 1944 р. Дж. Фішер, наприклад, намагається
довести, що «надання Українській РСР місця в ООН було обумовлено
необхідністю або, врешті, доцільністю умиротворення антирадянських
українських настроїв у 1944—1945 рр.»20 Брехливу версію про «націо
налістичні і сепаратистські настрої на Україні» протягують у своїх
«дослідженнях» Аспатурян, Пап, Армстронг21 і, звичайно ж, націона
лістичні «українознавці», стверджуючи, що між «українським націона
лізмом 1944—1945 рр. і допуском Української РСР в ООН існує прямий
зв’язок» 22. Публікації американських авторів свідчать про те, що вер
сії про так звані «українські проблеми» фабрикувалися пропагандист
ською машиною США ще в ході війни з метою використати їх проти
СРСР. Це підтвердив, зокрема, Е. Стеттініус. «Ми у Вашінгтоні, зви
чайно, чули розмови під час німецького наступу,— писав він,— що Ук
раїна може вийти з Радянського Союзу»23.
Проте саме життя спростувало антирадянські інсинуації і брехливу
«аргументацію» буржуазної пропаганди. Українська РСР по праву ста
ла одним із засновників ООН, і це право вона заслужила, принісши
на алтар перемоги над гітлерівським фашизмом і японським міліта
ризмом мільйони життів своїх синів і дочок. Як відомо, тільки людські
втрати УРСР у другій світовій війні незрівняно більші, ніж втрати
16 U. S. Department of State. The Conferences at Malta and Yalta, 1945 (Foreign
Relations of the U. S. : Diplomatic Papers).— Washington (D. C.), 1955.
17 U. S. Department of State. Bureau of Intelligence and Research, Status of the
World’s Nations : Geographic Bulletin.— Washington, 1967.— N 2 — P. 8, 13.
18 The Memoirs of Cordell Hull.— New York, 1948.— Vol. 2.— P. 1678—80.
19 New York Times.— 1944.— 3 Feb.
30 F i s c h e r J. Why They Behave Like Russians.— New York, 1946.— P. 118.
21A s p a t u r i a n V. The Union Republics in Soviet Diplomacy; P a p M. Soviet
Difficulties in the Ukraine.— Rev. Politics — 1952.— Apr.; A r m s t r o n g J. Ukrainian
Nationalism, 1939—1945, 1953.
22 В і 1 і n s k у Y a. The Second Soviet Republic.— P. 274; Див. також: Г о л у б -
н и ч и й В. Україна в Об’єднаних Націях.— Мюнхен, 1959.— С. 15— 16; Y a k e m t c h o -
uk R. L’Ukraine en droit international.— P. 23.
23 S t e t t i n i u s E. R. Jr. Roosevelt and Russians.— New York, 1949.— P. 187.
США і Великобританії разом узяті. Своєю безпосередньою участю у
боротьбі за мир, соціальний прогрес і національну незалежність, за
розвиток міжнародних економічних, наукових та культурних зв’язків
Радянська Україна значною мірою сприяє зміцненню миру й розши
ренню міжнародного співробітництва.
Найбільш повно це виявляється в участі Радянської України в
Організації Об’єднаних Націй. Разом з делегаціями Радянського Сою
зу, Білоруської РСР, братніх країн соціалістичної співдружності пред
ставники Української РСР послідовно проводять у рамках цієї все
світньої організації зовнішньополітичний курс, який поєднує рішучу
н безкомпромісну боротьбу проти імперіалізму з конструктивним під
ходом до розв’язання міжнародних проблем, на основі ленінського
принципу мирного співіснування держав з різним суспільним ладом.
Українська РСР завжди розглядала ООН як важливий інструмент
у боротьбі за мир, стримання гонки озброєнь, захисту інтересів націо
нально-визвольного руху народів, налагодження широкого міжнародно
го співробітництва в різних галузях. Керуючись цим принципом, де
легація Української РСР на Конференції Об’єднаних Націй у Сан-
Фрапціско в 1945 р. взяла активну участь в утворенні цієї універсальної
міжнародної організації, а глава делегації Радянської України на
родний комісар закордонних справ республіки Д. 3. Мануїльський
очолив Комітет по розробці преамбули Статуту ООН, в якому сформу
льовано принципи і цілі Організації.
Сьогодні, як ніколи ще після другої світової війни, становище
у світі вкрай загострилось. При цьому гострота обстановки, що склала
ся, найбільш виразно виявляється саме на міжнародній арені, в про
тиборстві двох соціально-економічних систем, у розв’язанні докорінних
питань світової політики — питань війни і миру. «В міжнародній полі
тиці,— підкреслив М. С. Горбачов 16 лютого 1987 р. у промові «За
без’ядерний світ, за гуманізм міжнародних відносин»,— ні на хвилину
не можна забувати про суперечність, яка домінує нині над усім,—
між війною і миром, між існуванням і небуттям людства». Тому роль
і місце кожної держави, в світовій політиці, у тому числі в міжнарод
них організаціях, визначається насамперед тим, яка її участь у роз
в’язанні цієї головної суперечності на користь миру і виживання
людства.
Виходячи з цього, Радянський Союз, Українська РСР разом з ін
шими країнами соціалістичної співдружності відіграють найбільш ак
тивну і конструктивну роль у всіх зусиллях ООН, скерованих на
відвернення ядерної катастрофи і зміцнення загального миру. Деле
гації республіки використовують трибуну Генеральної Асамблеї та ін
ших органів ООН для популяризації і реалізації радянських пропози
цій, направлених на радикальне оздоровлення політичного клімату в
світі і ослаблення загрози війни. УРСР була ініціатором або співавто
ром численних рішень про заборону ядерної зброї, про повне і загальне
роззброєння, інших конструктивних кроків, що ведуть до цієї мети. Про
тягом кількох останніх років на сесіях Генеральної Асамблеї ООН
делегація УРСР відіграє провідну роль у підготовці резолюцій про
заборону хімічної зброї.
Важливим напрямом діяльності Української РСР в ООН є її
участь у роботі по вирішенню проблем соціально-економічного розвитку
і в галузі забезпечення прав людини. Дискусія з цих питань викори
стовується для роз’яснення рівноправного і взаємовигідного характеру
співробітництва соціалістичних країн з країнами, що розвиваються,
для засудження грубого втручання США у внутрішні справи інших
країн і підтримки ними фашистських та расистських режимів, для
викриття масових порушень прав людини в Чілі, Сальвадорі, Гватема
лі, на окупованих Ізраїлем арабських територіях і на півдні
Африки.
Представники УРСР послідовно відстоюють інтереси арабських на
родів, виступають з рішучим засудженням агресивної політики Ізраїлю
на Близькому Сході. Як член Комітету ООН по здійсненню невід’єм
них прав палестинського народу УРСР докладає багато зусиль для
справедливого розв’язання палестинської проблеми, яка є ключовою
у близькосхідному урегулюванні. Традицією стало обговорення в ООИ
проблем, зв’язаних з боротьбою проти залишків колоніалізму і політи
ки расової дискримінації.
Протягом багатьох років Українська РСР є членом, а її представ
ник — заступником голови Спеціального комітету ООН проти апартеї
ду, який був створений для розгляду усіх аспектів політики расової
сегрегації в Південній Африці і міжнародних наслідків такої політики.
В рамках цього органу ООН з ініціативи та за активною участю пред
ставників УРСР розробляються документи, направлені на посилення
боротьби проти апартеїду, мобілізацію міжнародних зусиль проти ра
систської політики режиму ПАР. Українська РСР брала активну участь
у підготовці і прийнятті ряду міжнародно-правових актів у цій галузі.
Вона, зокрема, серед перших ратифікувала Міжнародну конвенцію про
припинення злочину апартеїду та покарання за нього. Делегація УРСР
брала безпосередню участь в організації й проведенні багатьох важли
вих міжнародних форумів, присвячених боротьбі за ліквідацію колоніа
лізму, апартеїду і расизму.
Відповідно до правового статусу країни-засновника ООН УРСР
є членом майже всіх провідних міжнародних організацій і органів,
у тому числі ЮНЕСКО, Міжнародної організації праці (МОП), Євро
пейської економічної комісії (ЄЕК) ООН, Міжнародного агентства по
атомній енергії (МАГАТЕ), Всесвітньої метеорологічної організації
(ВМО), Міжнародного союзу електрозв’язку (MCE), Всесвітнього пош
тового союзу (ВПС), Організації Об’єднаних Націй по промисловому
розвитку (ЮНІДО), Конференції ООН по торгівлі і розвитку
(ЮНКТАД) та ін. УРСР прагне до того, щоб у кожній з цих міжурядо
вих організацій панувала атмосфера ділового співробітництва на ко
ристь миру і взаєморозуміння між народами. Зараз Радянська Україна
бере участь у діяльності 16 провідних міжнародних міжурядових орга
нізацій і більш як 70 їх постійних або тимчасових органів. Для най
більш ефективного забезпечення в них інтересів республіки і підтриман
ня з ними повсякденного зв’язку були створені та функціонують по
стійні представництва УРСР при ООН у Нью-Йорку, при ЮНЕСКО
у Парижі, при відділеннях ООН та інших міжнародних організаціях
у Женеві і Відні. .
Важливим напрямом зовнішньополітичної діяльності Української
РСР є її участь у міжнародних конференціях, які скликаються для
розв’язання найрізноманітніших проблем, та міжнародних договорах,
угодах, конвенціях, покликаних сприяти зміцненню миру і міжнародно
му правопорядку, розвитку взаєморозуміння, зміцненню довір’я і спів
робітництва між державами.
Протягом післявоєнного періоду УРСР брала участь у десятках
міжнародних форумів і нарад, починаючи від Конференції у Сан-Фран-
ціско 1945 р. і Паризької мирної конференції 1946 р. і до численних
міжнародних форумів 70-х — 80-х років, які розглядали проблеми прав
людини, расової дискримінації, мирного використання космічного про
стору, морського права, кодифікації й прогресивного розвитку права
міжнародних договорів та ін. Спільно з делегаціями СРСР, БРСР,
країн соціалістичної співдружності представники УРСР у міжнародних
організаціях та їх органах, на міжнародних конференціях та інших
форумах вносять конструктивні пропозиції, направлені на зміцнення
міжнародної безпеки, припинення гонки озброєнь і знищення ядерної
зброї, на остаточну і повну ліквідацію колоніалізму, неоколоніалізму,
расизму й апартеїду, на захист прав людини, на розвиток міжнародного
співробітництва, утвердження прогресивних принципів міжнародного пра
ва, що відповідають Статуту ООН.
Активна і плідна діяльність Радянської України на світовій арені
сприяла зростанню й зміцненню її міжнародного авторитету. УРСР
двічі була обрана членом Ради Безпеки, Економічної та Соціальної
Ради ООН, обиралась до численних соціальних і економічних комісій
ООН, Адміністративної ради МОП, Виконавчої ради ЮНЕСКО та
багатьох інших керівних органів міжнародних організацій. Представ
ники УРСР були обрані заступниками голови 25-ї і 36-ї сесій Генераль
ної Асамблеї ООН, її 2-ї спеціальної сесії по роззброєнню, 57-ї і 76-ї
сесій Генконференції МОП, Міжнародної конференції по санкціях про
ти расистського режиму ПАР та інших міжнародних форумів.
УРСР широко використовує своє конституційне право на укладан
ня міжнародних договорів. Вона є учасницею більше ніж 130 міжна
родних документів, у тому числі Договору про заборону випробування
ядерної зброї у трьох сферах, Договору про заборону розміщення на
дні морів та океанів і в їх надрах ядерної зброї та інших видів зброї
масового знищення, Договору про принципи діяльності держав по до
слідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць
та інші небесні тіла, Конвенції про заборону розробки, виробництва
і нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї
та про їх знищення, всіх найважливіших договорів з питань міжнарод
ного захисту прав людини, зокрема, Міжнародних пактів про права
людини, конвенцій про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, про
запобігання злочинові геноциду і покарання за нього, про припинення
злочину апартеїду та покарання за нього, про ліквідацію всіх форм дис
кримінації щодо жінок, Віденської конвенції про дипломатичні
зносини та ін.
УРСР—учасниця багатьох угод і конвенцій, прийнятих у рамках
окремих міжнародних організацій. Серед них—більш як 40 конвенцій
Міжнародної організації праці, багатьох конвенцій, укладених під егі
дою ЮНЕСКО та по лінії інших міжнародних організацій. Крім багато
сторонніх договорів універсального характеру УРСР уклала ряд дво
сторонніх угод, зокрема з Польщею, вона є учасницею мирних догово
рів з Болгарією, Угорщиною, Румунією, Фінляндією та Італією 1947 р.,
а також учасницею ряду регіональних угод.
Значна питома вага Української РСР у зовнішній торгівлі, еконо
мічному і науково-технічному співробітництві СРСР із зарубіжними
країнами. Україна бере участь у зовнішньоекономічних зв’язках СРСР
зі 122 країнами світу, подає економічну й технічну допомогу країнам,
що розвиваються, у створенні та зміцненні їх національної економіки.
Вагомий вклад вносить УРСР у науково-технічне співробітництво Ра
дянського Союзу з зарубіжними країнами. Активну участь у розширен
ні цих зв’язків беруть міністерства і відомства, інститути Академії
наук УРСР, підприємства республіки. Своєю участю у зовнішньоеконо
мічних і науково-технічних зв’язках СРСР з зарубіжними країнами
УРСР вносить значний вклад у зміцнення економічного й науково-
технічного потенціалу Країни Рад, її могутності й авторитету на міжна
родній арені.
Широкі й багатогранні культурні зв’язки Радянської України з за
рубіжними державами, що беруть свій початок з часів Великого Жовт
ня. За 70 років, що минули після перемоги Жовтневої революції, рес
публіка, як і вся країна, набула за рубежем багато щирих друзів.
Сьогодні одне тільке Українське товариство дружби та культурного
зв’язку з зарубіжними країнами підтримує постійні зв’язки з 721 прог
ресивною організацією в 101 країні світу. Культурні зв’язки Радянської
України спрямовані на розширення інтернаціональних суспільних зв’яз
ків, зміцнення дружби, взаєморозуміння й співробітництва радянського
народу з народами зарубіжних країн, стають дедалі більш важливішою
умовою розвитку міжнародних відносин, значно збагачують і доповню
ють обміни и контакти, що здійснюються по каналах міждержавних
зв’язків.
Такою є практична діяльність Української РСР на міжнародній
арені. Вона спростовує антирадянські інтерпретації буржуазної історіо
графії і злісні, наклепницькі вигадки буржуазно-націоналістичних авто
рів з питань суверенітету і міжнародної правосуб’єктності Української
Радянської Соціалістичної Республіки.
Після другої світової війни, поряд з такою важливою і невід’ємною
частиною сучасної світової політики, як двостороння дипломатія, поча
ли складатися й набули широкого розвитку різні форми багатосторон
ньої дипломатії, яка відіграє дедалі більш вирішальну роль у збережен
ні і зміцненні миру. Пояснюється це тим, що в епоху ядерної енергії
і науково-технічної революції взаємозалежність країн посилюється. Та
кий виклик часу, який вимагає, за висловленням М. С. Горбачова,
нового мислення і якісно нового підходу до розв’язання сучасних
міжнародних проблем і насамперед такої фундаментальної проблеми,
як «...врятувати світ від ядерної катастрофи і поставити на службу
людині величезний потенціал знань, матеріальних і духовних можливо
стей, які вона має» 24.
Беручи активну участь у зовнішньополітичній діяльності Радянської
держави, у міжнародному житті, Українська РСР вносить свій вклад
у розв’язання стратегічних завдань, накреслених XXVII з’їздом і новою
редакцією Програми Комуністичної партії Радянського Союзу,— роз
рядки напруженості, усунення ядерної катастрофи, припинення гонки,
озброєнь і створення всеосяжної системи міжнародної безпеки і мирно
го співробітництва держав з різним суспільним ладом.
В. Н. Мартыненко
МЕЖДУНАРОДНАЯ ПРАВОСУБЪЕКТНОСТЬ УКРАИНСКОЙ ССР
И УЧАСТИЕ РЕСПУБЛИКИ ВО ВНЕШНЕПОЛИТИЧЕСКОЙ
ДЕЯТЕЛЬНОСТИ СССРР е з ю м е
Статья посвящена вопросам суверенитета Украинской ССР как союзной респуб
лики, вышедшей на мировую арену полноправным субъектом международного права
в результате Великой Октябрьской социалистической революции. В статье дана крити
ка буржуазной историографии международной правосубъектности республики, пока
зана широкая международно-правовая активность УССР, ее участие в осуществление
внешней политики Советского государства.
24 Г о р б а ч о в М. С. Перебудова — кровна справа народу: Промова на
XVIII з'їзді професійних спілок Спер, 25 лютого 1987 року.— К., 1987.— С. 26.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-214035 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T12:18:42Z |
| publishDate | 1987 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Мартиненко, В.Н. 2026-02-19T10:40:21Z 1987 Міжнародна правосуб'єктність Української РСР і участь республіки у зовнішньополітичній діяльності СРСР / В.Н. Мартиненко // Український історичний журнал. — 1987. — № 12. — С. 100-110. — Бібліогр.: 24назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/214035 Статья посвящена вопросам суверенитета Украинской ССР как союзной республики, вышедшей на мировую арену полноправным субъектом международного права в результате Великой Октябрьской социалистической революции. В статье дана критика буржуазной историографии международной правосубъектности республик, показана широкая международно-правовая активность УССР, ее участие в осуществлении внешней политики Советского государства. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Статті Міжнародна правосуб'єктність Української РСР і участь республіки у зовнішньополітичній діяльності СРСР Международная правосубъектность РСФСР и участие республики во внешнеполитической деятельности СССР Article published earlier |
| spellingShingle | Міжнародна правосуб'єктність Української РСР і участь республіки у зовнішньополітичній діяльності СРСР Мартиненко, В.Н. Статті |
| title | Міжнародна правосуб'єктність Української РСР і участь республіки у зовнішньополітичній діяльності СРСР |
| title_alt | Международная правосубъектность РСФСР и участие республики во внешнеполитической деятельности СССР |
| title_full | Міжнародна правосуб'єктність Української РСР і участь республіки у зовнішньополітичній діяльності СРСР |
| title_fullStr | Міжнародна правосуб'єктність Української РСР і участь республіки у зовнішньополітичній діяльності СРСР |
| title_full_unstemmed | Міжнародна правосуб'єктність Української РСР і участь республіки у зовнішньополітичній діяльності СРСР |
| title_short | Міжнародна правосуб'єктність Української РСР і участь республіки у зовнішньополітичній діяльності СРСР |
| title_sort | міжнародна правосуб'єктність української рср і участь республіки у зовнішньополітичній діяльності срср |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/214035 |
| work_keys_str_mv | AT martinenkovn mížnarodnapravosubêktnístʹukraínsʹkoírsríučastʹrespublíkiuzovníšnʹopolítičníidíâlʹnostísrsr AT martinenkovn meždunarodnaâpravosubʺektnostʹrsfsriučastierespublikivovnešnepolitičeskoideâtelʹnostisssr |