В.І.Ленін про куркульську контрреволюцію і боротьбу проти неї
В статье раскрывается ленинская концепция борьбы против кулацкой контрреволюции. На основе работ В. И. Ленина дается характеристика кулачества, его социальной базы, показано его место в общероссийском лагере контрреволюции. Значительное внимание уделено вопросу выработки В. И. Лениным стратегии и та...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 1987 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
1987
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/214040 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | В.І.Ленін про куркульську контрреволюцію і боротьбу проти неї / В.Ф. Верстюк // Український історичний журнал. — 1987. — № 12. — С. 29–41. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860278155521032192 |
|---|---|
| author | Верстюк, В.Ф. |
| author_facet | Верстюк, В.Ф. |
| citation_txt | В.І.Ленін про куркульську контрреволюцію і боротьбу проти неї / В.Ф. Верстюк // Український історичний журнал. — 1987. — № 12. — С. 29–41. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | В статье раскрывается ленинская концепция борьбы против кулацкой контрреволюции. На основе работ В. И. Ленина дается характеристика кулачества, его социальной базы, показано его место в общероссийском лагере контрреволюции. Значительное внимание уделено вопросу выработки В. И. Лениным стратегии и тактики развития социалистической революции в деревне.
|
| first_indexed | 2026-03-14T20:11:21Z |
| format | Article |
| fulltext |
ських депутатів) і П. І. Старостін (Одеська Рада робітничих депутатів).
Крім трьох українських соціал-демократів та есерів (П. Г. Василюка,
Д. І. Кириченка і П. І. Кулиниченка), до нього було обрано лівого есе
ра М. А. Левіна.
Деякі питання, пов’язані з представництвом Рад України та їх
делегатами на II Всеросійському з’їзді Рад, залишаються поки що не-
з’ясованими. Так, не вдалося встановити, яку Раду представляв на з’їз
ді Власов (Глазов) — «представник одного з районів вуглекопів», що
26 жовтня говорив про загрозливе становище на Донбасі в зв’язку
з активізацією каледінської контрреволюції84.
Важливо було б встановити присутність на з’їзді представників
Румчероду, Уманської та деяких інших Рад, з’ясувати позицію окре
мих з них з питання про владу, а також визначити партійну приналеж
ність ряду делегатів, про яких немає достовірних даних.
Однак численні факти дають можливість відтворити досить повну
картину участі Рад України та їх представників у роботі цього істо
ричного з’їзду.
Отже, робітники і селянська біднота України, які протягом ба
гатьох десятиріч вели спільну з трудящими всієї Росії боротьбу проти
гнобителів, і у вирішальні дні підготовки та проведення Великого Жовт
ня йшли пліч-о-пліч з своїми російськими братами. Активна участь
представників робітників і селян України в роботі II Всеросійського
з’їзду Рад яскраво свідчила про глибоке розуміння ними необхідності
інтернаціональної згуртованості, тісного союзу пролетарів різних наро
дів для побудови соціалістичного суспільства.
Ю. А/. Гамрецкий
ВТОРОЙ ВСЕРОССИЙСКИЙ СЪЕЗД СОВЕТОВ И УКРАИНА
Резюме
В статье рассматривается участие Советов Украины в работе II Всероссийского
съезда Советов. На основе конкретного фактического материала уточняются предста
вительство Украины на нем и позиция ряда Советов в вопросе о власти, показана ак
тивная поддержка большинством делегатов от Советов Украины исторических реше
ний, принятых съездом. * І
34 Второй Всероссийский съезд Советов Р. н С. Д.— С. 14, 58.
В. Ф. BE PC ТЮК (Киї в)
В. І. ЛЕНІН ПРО КУРКУЛЬСЬКУ КОНТРРЕВОЛЮЦІЮ
І БОРОТЬБУ ПРОТИ НЕЇ
Істотною особливістю новітньої наукової літератури, присвяченої
Великій Жовтневій соціалістичній революції і громадянській війні, є те,
що в ній у діалектичній єдності розглядаються питання революції та
контрреволюції. Це дає можливість найбільш повно й грунтовно вивчи
ти одну з найвидатніших подій сучасної епохи, зрозуміти закономірність
і послідовність окремих процесів революції, виявити їх загальні риси
та характерні особливості. Останнім часом в історіографії з’явилося
чимало праць, написаних у такому аспекті. Серед них слід насамперед
виділити монографії Н. Г. Думової, Г. 3. Иоффе, С. Н. Канєва,
Ю. В. Мухачова, Л. М. Спіріна, Ю. О. Щетинова. Певні кроки у цьому
напрямі зроблені й українськими радянськими істориками, зокрема
І. Ф. Курасом та Ф. Г. Турченком.
У більшості цих праць розглядаються монархічна контрреволюція,
діяльність буржуазних і дрібнобуржуазних партій. Менша увага при
ділена куркульській контрреволюції. Вона мала свої особливості у фор
муванні соціальної бази, методах і формах антирадянської боротьби.
Куркульство було тісно пов’язане через систему господарських відносин
із селянською масою, на яку мало економічний, політичний та ідеоло
гічний вплив. Поповнюючи армії Денікіна і Колчака, воно намагалося
також вести самостійну боротьбу з Радянською владою — організовува
ло заколоти, створювало банди. При вивченні цього різновиду контр
революції важливого значення набувають не лише ретельний добір
фактичного матеріалу, а й точне розуміння ленінських методологічних
принципів дослідження зазначеного питання.
Досліджуючи класові сили, що брали участь у громадянській війні,
В. 1. Ленін вказував, що «в головному, загальному і основному» їх три:
пролетаріат, дрібна буржуазія, поміщики і капіталісти 1~* 3. До останніх
належала й сільська буржуазія — куркульство. За визначенням В. І. Ле
ніна, куркулі — це капіталістичні підприємці у землеробстві, які госпо
дарюють з кількома найманими робітниками і пов’язані з селянством
лише невисоким рівнем культури, побутом, особистою участю у сільсько
господарському виробництві. До куркульських він відносив близько
2 млн. селянських господарств Росії. Таким чином, сільська буржуазія
становила найбільш численний експлуататорський клас країни. Харак
терною особливістю куркульських господарств була найжорстокіша
експлуатація найманої праці — головне джерело нагромадження капі
талу. Куркулі вдавалися до найбрутальніших форм визиску бідноти,,
використовуючи нестачу землі, реманенту, посівних матеріалів, голод.
В. І. Ленін говорив про куркульство як про вампірів, глитаїв, силу, яка
«страшна особливо тим, що вони тиснуть на трудящого вроздріб, по
одинці, що вони приковують його до себе і позбавляють найменшої на
дії на визволення...» 4
В. І. Ленін послідовно викривав як експлуататорську сутність кур
кульства, так і його контрреволюційність, непримиренність до Радян
ської влади: «Досвід усіх революцій... наочно підтверджує, що револю
ція неминуче зазнає поразки, якщо селянство не перемагає куркуль
ського засилля»5.
Робітничий клас, його політичний авангард — Комуністична пар
тія — надавали величезної ваги питанням боротьби з куркульською
контрреволюцією. Ще напередодні соціалістичної революції, на VII
(Квітневій) конференції РСДРП (б) у підготовленій В. І. Леніним ре
золюції з аграрного питання відзначалося: «Залежно від того, чи вда
сться міському пролетаріатові повести за собою сільський пролетаріат
і приєднати до нього масу напівпролетарів села, чи ця маса піде за
селянською буржуазією... — залежно від цього визначиться доля і ре
зультат російської революції...»6. Вже через рік історія підтвердила
вірність цього висновку.
В перші місяці після перемоги Жовтневої революції, коли на селі
розв’язувалися завдання буржуазно-демократичного характеру, насам
перед ліквідації поміщицького землеволодіння, куркульство не висту
пило відкрито проти революції, оскільки було гостро зацікавлене у при
власненні поміщицького господарства. В. І. Ленін вважав, що це є ха
рактерною особливістю початкового періоду революції: «На цю бороть
бу проти поміщиків не могли не піднятися, і піднялися в дійсності, всі
1-3 Л е н і н В. І. Промова на Всеросійському з’їзді транспортних робітників
27 березня 1921 р. // Повне зібр. творів.— Т. 43.— С. 117— 124.
4 Л е н і н В. І. Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демо
кратів? II Повне зібр. творів.— Т. 1.— С. 224.
5 Л е н і н В. І. Промова на нараді делегатів комітетів бідноти центральних
губерній 8 листопада 1918 р. // Там же.— Т. 37.— С. 168.
6 Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях і рішеннях з’їздів, кон
ференцій і пленумів ЦК.— К., 1978.— Т. 1.— С. 428.
селяни. Ця боротьба об’єднала бідніше трудяще селянство, яке не живе
експлуатацією чужої праці. Ця боротьба об’єднала також і найбільш
заможну і навіть найбагатшу частину селянства, яка не обходиться
без найманої праці.
Поки ще наша революція була зайнята цим завданням, поки нам
доводилося ще напружувати всі сили на те, щоб самостійним рухом
селян, з допомогою міського руху робітників, влада поміщиків була
дійсно зметена і остаточно знищена, — доти революція лишалась за-
гальноселянською і тому не могла вийти з рамок буржуазних.
Вона ще не зачіпала більш сильного, більш сучасного ворога всіх
трудящих — капіталу. Вона загрожувала через те кінчитися так само
половинчато, як і кінчалась більшість революцій у Західній Європі, де
тимчасовим союзом міських робітників і всього селянства вдавалося
змести монархію, змести залишки середньовіччя, змести більш-менш
дочиста поміщицьке землеволодіння або поміщицьку владу, але ніколи
не вдавалося підірвати самих основ влади капіталу» 7.
Отже, боротьбу проти сільської буржуазії В. 1. Ленін розглядав
як важливу, навіть центральну ланку наступного розвитку революції.
Водночас він вказував, що цю боротьбу не можна декретувати, нав’я
зувати селянам. Вона повинна виростати з тих суперечностей, які існу
ють між соціальними групами села. Найбільш стисло ця думка сфор
мульована В. І. Леніним у праці «Пролетарська революція і ренегат
Каутський». Критикуючи Каутського за нерозуміння революційної тео
рії і практики, Володимир Ілліч, зокрема, відзначає, що якби не зумів
ши дочекатися класового розшарування селянства, підготувати його,
пролетаріат у жовтні—листопаді 1917 р. спробував розпочати грома
дянську війну або запровадити соціалізм на селі, обійтися без тимча
сового блоку із селянством взагалі, це було б бланкістським викривлен
ням марксизму, нерозумінням того, що загальноселянська революція
є ще революція буржуазна і що без ряду переходів, перехідних ступенів
зробити її соціалістичною у відсталій країні не можна 8.
В ході ліквідації поміщицького землеволодіння з особливою силою
виявилися суперечності між біднотою і заможною верхівкою села, які
виникли задовго до революції. Куркульство намагалося обмежити роз
виток революції розподілом поміщицької землі, що при значній масі
засобів виробництва і капіталу, зосереджених в його руках, дало б мож
ливість сільській буржуазії перетворитися у монопольного господа
ря села.
Біднота, в свою чергу, дедалі більше розуміла, що простий розпо
діл поміщицьких земель не викличе корінних змін в її становищі, і пе
реконувалася у необхідності ліквідації куркульського засилля. На селі
визрівав процес поляризації класових сил, утворення двох ворожих
угруповань, антагоністичні суперечності між якими могли бути розв’я
зані лише шляхом загострення класової боротьби, дальшого розвитку
соціалістичної революції. З особливою силою розкол на селі в губер
ніях Центральної Росії виявився влітку 1918 р. «Село перестало бути
єдиним, — відзначав В. І. Ленін. — В тому селі, що, як один, боролося
проти поміщиків, виникло два табори — табір трудящого біднішого
селянства, яке разом з робітниками твердо продовжувало йти до здійс
нення соціалізму і переходило від боротьби проти поміщиків до бороть
би проти капіталу, проти влади грошей, проти куркульського викори
стання великого земельного перетворення, і табір заможніших селян.
Ця боротьба, відколовши остаточно від революції імущі, експлуататор
ські класи, перевела нашу революцію повністю на ті соціалістичні рей
ки, на які робітничий клас міст твердо і рішуче хотів її поставити
7 Л е н і н В. І. Промова на І Всеросійському з’їзді земельних відділів, комі
тетів бідноти і комун 11 грудня 1918 р. // Повне зібр. творів.— Т. 37.— С. 338.
8 Див.: Л е н і н В. І. Пролетарська революція і ренегат Каутський // Там же.—
С. 301—302.
в Жовтні, але на які він ніколи не зможе переможно спрямувати рево
люцію, якщо не знайде свідомої, твердо згуртованої підтримки
в селах» 9.
Політика Радянської влади, що будувалася на чітко визначених
класових принципах і спрямовувалася на забезпечення насамперед ін
тересів сільської бідноти, стала перепоною на шляху куркульства до
оволодіння поміщицькою землею. Куркульство було незадоволене та
кож введенням твердих цін на продовольчі товари та державною моно
полією на хліб. Воно розпочало відкриту контрреволюційну боротьбу
проти Радянської влади.
В. І. Ленін досить точно визначив початок куркульської контррево
люції: «Чехословацьке контрреволюційне повстання розбудило куркулів.
По Росії пройшла хвиля куркульських повстань» 10 11. Це зауваження допо
магає зрозуміти природу куркульського опору. Він практично ніколи не
виступає як окрема політична сила, а завжди супроводжує білогвар
дійську чи буржуазно-націоналістичну контрреволюцію. Підтвердження
цієї думки неодноразово знаходимо у працях В. І. Леніна. Так, у про
мові на І Всеросійському з’їзді земельних відділів, комітетів бідноти
і комун 11 грудня 1918 р., характеризуючи становище країни, Володи
мир Ілліч відзначив, що влітку 1918 р., коли західноєвропейські імпе
ріалісти виступили походом на Росію, до них приєдналося все, що
було експлуататорського і гнобительського в російському житті, а за
ними виступили й сільські куркулі 11.
Влітку 1918 р. куркульство стає активною силою загальноросій-
ської контрреволюції. Скориставшись складним становищем, в якому
опинилася молода Радянська республіка, сільська буржуазія створю
вала величезну кількість банд, організовувала антирадянські змови
і заколоти. Куркульські повстання охопили значні території Поволжя,
Уралу, Сибіру, Північної області, центральних губерній Росії. З червня
1918 р. по лютий 1919 р. тільки на території Центральної Росії органи
НКВС зареєстрували три тисячі повстань і заколотів, організаторами
більшості яких були куркулі. Від їх рук у другій половині 1918 р. на
території РСФРР загинули близько 22 тис. радянських працівників 12.
«Скрізь жадна, що обжерлася, звіряча куркульня з’єднувалася з помі
щиками і з капіталістами проти робітників і проти бідноти взагалі,—
писав у серпні 1918 р. В. І. Ленін. — Скрізь куркульня з нечуваною
кровожерливістю розправлялася з робітничим класом. Скрізь вона всту
пала в союз з і но з е м н п м и к а пі ти л і с та м и проти робітників
своєї країни» 13.
Становище ускладнювалося й тим, що куркульство та його полі
тичні виразники — буржуазні й дрібнобуржуазні партії — ще мали
значний вплив на селянство, особливо середнє, частину якого їм вда
лося втягнути до антирадянського руху. Розглядаючи причини посилен
ня контрреволюції, В. І. Ленін неодноразово вказував, що вони були
пов’язані з хитаннями дрібнобуржуазної маси, які випливали з її дво
якої соціальної природи. З одного боку, селянин-трудівник виступає
проти експлуатації поміщика і капіталіста, і ця обставина єднає його
з робітником, штовхає на шлях революційної боротьби. З іншого, він —
дрібний власник, який в умовах товарного господарства зберігає ілю
зії стати заможним господарем, і це єднає його з буржуазією. У праці
«Економіка і політика в епоху диктатури пролетаріату» В. І. Ленін
9 Л е н і н В. 1. Промова на І Всеросійському з'їзді земельних відділів, комітетів
бідноти і комун, 11 грудня 1918 р. // Там же.— Ć. 339.
10 Л е н і н В. І. Пролетарська революція і ренегат Каутський // Там же.— С. 299.
11 Див.: Л е н і н В. І. Промова на І Всеросійському з’їзді земельних відділів,
комітетів бідноти і комун 11 грудня 1918 р. II Там же — С. 338.
12 С о б о л е в П. Н. Упрочение союза рабочих и крестьян в первый год про*
летарской диктатуры.— М., 1977.— С. 239, 244.
13 Л е н і н В. І. Товариші-робітннкн! Ідемо в останній, рішучий бій! // Повне
зібр. творів.— Т. 37.— С. 37.
найбільш повно визначив цю його особливість: «...Селянство, як і всяка
дрібна буржуазія взагалі, займає і при диктатурі пролетаріату середнє,
проміжне становище: з одного боку, це — досить значна (а у відсталій
Росії величезна) маса трудящих, об’єднувана спільним інтересом тру
дящих визволитися від поміщика і капіталіста; з другого боку, це —
відособлені дрібні господарі, власники і торговці. Таке економічне ста
новище неминуче викликає хитання між пролетаріатом і буржуазією.
А при загостреній боротьбі між цими останніми, при неймовірно кру
тому ламанні всіх суспільних відносин, при найбільшій звичці до ста
рого, рутинного, незмінного з боку саме селян і дрібних буржуа взагалі,
природно, що ми неминуче будемо спостерігати серед них переходи від
однієї сторони до другої, хитання, повороти, непевність і т. д.» м.
Політичні хитання були характерні для дрібної буржуазії на різ
них етапах громадянської війни та після її закінчення, виявляючись
з різною силою в окремих регіонах країни. На сторону більшовиків се
лянство привертали декрет про землю, ліквідація поміщицького земле
володіння, успіхи Червоної Армії у боротьбі з білогвардійцями, а від
штовхували — Брестський мир, «воєнний комунізм», помилки у про
веденні земельної, продовольчої та національної політики. Ці хитання
В. І. Ленін докладно простежив у праці «Вибори до Установчих зборів
і диктатура пролетаріату»: «...Спочатку — за більшовиків, коли вони
дали землю і демобілізовані солдати принесли звістку про мир. По
тім — проти більшовиків, коли вони, в інтересах інтернаціонального
розвитку революції і збереження її вогнища в Росії, пішли на Брест
ський мир, «зневаживши» найглибші дрібнобуржуазні почуття, патріо
тичні. Диктатура пролетаріату не сподобалася селянам особливо там,
де найбільше надлишків хліба, коли більшовики показали, що будуть
суворо і владно добиватися передачі цих надлишків державі за тверди
ми цінами. Селянство Уралу, Сибіру, України повертає до Колчака
і Денікіна.
Далі, досвід колчаківської і денікінської «демократії»... показав
селянам, що фрази про демократію і про «учредилівку» є на ділі лише
прикриттям диктатури поміщика і капіталіста.
Починається новий поворот до більшовизму...» 14 15.
В. І. Ленін постійно наголошував, що боротьба між пролетаріатом
і буржуазією зводиться врешті-решт до того, хто з них оволодіє дріб
нобуржуазною масою, підпорядкує її своїм інтересам. Виступаючи з по
літичною доповіддю ЦК на VIII Всеросійській конференції РКП (б), він
відзначав, що в революційний час класова боротьба «...може привести
до перемоги тільки тоді, коли клас, який веде її, здатний вести за собою
більшість населення» 16. йому також належить думка про те, що дріб
на буржуазія є тією змінною величиною, яка вирішить успіх справи 17.
З іншого боку, всі спроби дрібної буржуазії взагалі, і селянства зокре
ма, по-своєму спрямувати розвиток економіки і політики завжди закін
чувалися крахом: «Або під керівництвом пролетаріату, або під керів
ництвом капіталістів — середини нема» 18.
З особливою силою політичні хитання селянства виявлялися там,
де більшовики і пролетаріат недостатньо працювали серед селянства.
Це В. І. Ленін враховував при розробці стратегії боротьби з куркуль
ською контрреволюцією: «І ось саме в тих районах, де процент біль
14 Л е н і н В. І. Економіка і політика в епоху диктатури пролетаріату // Там
же.— Т. 39.— С. 263—264.
15 Л єн і н В. І. Вибори до Установчих зборів і диктатура пролетаріату // Там
же.— Т. 4 0 . - С. 15— 16.
16 Л е н і н В. І. Політична доповідь Центрального Комітету 2 грудня: VIII Все
російська конференція РКП (б) II Там же.— Т. 39.— С. 330.
17 Див.: Л е н і н В. І. Вибори до Установчих зборів і диктатура пролетаріату //
Там же.— Т. 40.— С. 16.
18 Л е н і н В. І. Промова на Всеросійському з’їзді транспортних робітників
27 березня 1921 р. // Там же.— Т. 43.— С. 122.
шовицьких голосів у листопаді 1917 року був найменший, ми спостері
гаємо найбільший успіх контрреволюційних рухів, повстань, організації
сил контрреволюції...
Хитання дрібнобуржуазного населення там, де найменший вплив
пролетаріату, виявилися в цих районах особливо яскраво...» 19.
В радянській історичній літературі існували різні точки зору на
участь трудящого селянства в контрреволюційному русі. Так, дослідник
М. Кубанін ототожнював махновщину із селянським рухом. Пізніше
він, як і інші автори 20-х років, був підданий за це критиці. Поступово
в літературі утвердилася думка, що соціальна база куркульської контр
революції обмежувалася сільською буржуазією. Висловлювалося також
припущення, що в бандах епізодично брала участь і незначна частина
середнього селянства. Ця точка зору набула поширення у новітній істо
ричній літературі. Зокрема, у 5 томі «Історії Української РСР» відзна
чається, що найчисленнішим ворогом Радянської влади було куркуль
ство, виступи якого «не підтримувала скільки-небудь значна частина
середняків», а буржуазно-націоналістичним партіям «іноді вдавалося
використати приватновласницьку психологію середняка, що робило кур
кульські заколоти особливо небезпечними»20.
Однак сучасний стан розробки проблеми свідчить про помилковість
обох цих концепцій. їх автори розглядали дане питання не комплексно,
концентруючи увагу лише на його окремих аспектах. Однією з причин
хибності першої з наведених точок зору був зародковий стан розвитку
історичної науки, відсутність досконалих теоретичних і методологічних
розробок з історії Великого Жовтня та громадянської війни. Наведені
вище ленінські положення свідчать, що про загальноселянський рух
можна говорити лише під час ліквідації поміщицького землеволодіння
в перші місяці після Жовтня 1917 р. Однак і тоді у боротьбі проти по
міщиків біднота і куркульство переслідували різні цілі. Не слід забу
вати й ленінську вказівку про те, що ще задовго до соціалістичної ре
волюції на селі розвивалися дві соціальні війни: всього селянства проти
поміщиків і сільської бідноти — проти куркульства. Після розподілу
поміщицьких земель друга соціальна війна набрала на селі широкого
розмаху. Для селянства питання про землю було одним з головних
у революційній боротьбі. Це породжувало антагоністичні суперечності
між біднотою і куркульством, тому важко говорити про якісь стійкі фор
ми загальноселянської боротьби як за Радянську владу, так і проти неї.
В. І. Ленін негативно ставився до спроб кваліфікувати куркуль
ський контрреволюційний рух як загальноселянський. Після доповіді на
засіданні Петроградської Ради 12 березня 1919 р. він відповів на ряд
записок, в одній з яких було запитання про селянські повстання. Наве
демо його відповідь: «Звичайно, ми переживали ряд куркульських пов
стань і переживаємо. В минулому році влітку пройшла ціла смуга кур
кульських повстань. Куркуль непримиренний наш ворог. І тут ні на що
надіятися, крім як на придушення його... До куркулів приєднується
окреме село, волость, але селянських повстань, які охоплювали б усіх
селян у Росії, при Радянській владі не було. Були куркульські повстан
ня і вони будуть...»21.
Сучасні дослідники головну увагу звернули на класовий зміст ан-
тирадянського повстанського руху і вірно визначили його як куркуль
ський. Однак на цій підставі часто затушовується участь в антирадян-
ській боротьбі дрібної буржуазії. Вивчення фактичного матеріалу по
казує, що сільській буржуазії вдавалося залучити до антирадянської
боротьби не лише окремих представників середнього селянства, а певні
19 Л е н і н В. І. Вибори до Установчих зборів і диктатура пролетаріату // Там
же.— Т. 40 — С. 15.
20 Історія Української РСР: В 8 т., 10 кн.— К., 1977.— Т. 5.— С. 399.
21 Л е н і н В. І. Відповідь на записки: Засідання Петроградської Ради 12 берез
ня 1919 р. II Повне зібр. творів,— Т. 38.— С. 9.
його прошарки, як правило, найбільш політично відсталі, підвладні по
літичним хитанням. Так, відзначаючи величезне поширення бандитизму
на території України в 1919 р .22, В. І. Ленін наголосив на тому, що
живильним середовищем махновщини та григор’євщини, як і куркуль
ського бандитизму взагалі, була партизанщина, яка поширилася «при
вкрай недостатній пролетарській свідомості на Україні, при слабості
й неорганізованості, при петлюрівській дезорганізації і тискові німець
кого імперіалізму...»23. Не виникає сумніву, що в даному контексті
В. І. Ленін говорив не тільки про куркульський рух, а й про участь
у ньому дрібнобуржуазних мас, яким бракувало політичної свідомості.
Тяжке становище склалося в країні відразу після закінчення гро
мадянської війни, коли селянство, значною мірою осереднячене як за
рахунок бідніших верств, що одержали землю, так і за рахунок кур
кульських, що її втратили, виразило гостре незадоволення політикою
«воєнного комунізму». В другій половині 1920—1921 рр. по країні про
котилася нова хвиля куркульської контрреволюції. В той час відбувся
заколот у Кронштадті, розмаху набули антоновщина, махновщина, пет
люрівський буржуазно-націоналістичний бандитизм. До цих антирадян-
ських рухів входила й значна частина середнього селянства. Говорячи
про події у Кронштадті у березні 1921 р., В. І. Ленін відзначав, що це
було повстання, яке «швидко виявило нам знайому постать білогвардій
ських генералів», і водночас характеризує рух, проявом якого воно було,
як дрібнобуржуазну контрреволюцію, дрібнобуржуазну анархічну сти
хію 24~25. Володимир Ілліч відзначав виняткову вибухову силу, що при
ховує в собі дрібнобуржуазна контрреволюція, вона «...більш небез
печна, ніж Денікін, Юденич і Колчак разом узяті, бо ми маємо справу
з країною, де пролетаріат становить меншість, ми маємо справу з краї
ною, в якій розорення виявилось на селянській власності, а крім того,
ми маємо ще таку річ, як демобілізація армії, що дала повстанський
елемент у неймовірній кількості»26.
У сучасній радянській історіографії вживаються обидва терміни —
«куркульська контрреволюція» і «дрібнобуржуазна контрреволюція».
Питання про співвідношення між ними остаточно вченими не вирішене.
Окремі автори вживають ці поняття як синоніми без будь-яких комен
тарів27. Інші висловлюються проти характеристики контрреволюційних
заколотів як дрібнобуржуазних. Таке визначення, на думку Ю. В. Му-
хачова, є неточним методологічно, веде до затушовування класового,
куркульського характеру виступів28. Визнаючи вагомість аргументів,
наведених цим автором, ми не можемо забувати про те, що термін
«дрібнобуржуазна контрреволюція» був застосований В. І. Леніним.
Ю. О. ІЦетинов, відстоюючи правомірність вживання цього терміну,
запропонував розглядати дрібнобуржуазну контрреволюцію не як само
стійний історичний тип, а як його різновид29. Очевидно, він найбільш
точно підійшов до розв’язання цієї проблеми. Проте висновок, зробле
ний ним, потребує певного уточнення. Справа не стільки у правомір
ності вживання того чи іншого терміну, скільки у встановленні діалек
22 Л е н і н В. І. Промова про обман народу лозунгами свободи і рівності
19 травня: І Всерос. з’їзд у справі позашк. осв. // Там же.— С. 345.
23 Л е н і н В. І. Про сучасне становище і найближчі завдання Радянської вла
ди // Там же.— Т. 39.— С. 32-“ 33.
24-26 Л е н і н В. І. Звіт про політичну діяльність ЦК РКП (б) 8 березня: X з’їзд
РКП(б) // Там же.— Т. 43.— С. 21.
26 Там же.— С. 21—22.
27 Д о н к о в И. П. Антоновщина: замыслы и действительность.— М , 1977.—
С. 4, 14; М а л а ш к о А. М. К вопросу об оформлении однопартийной системы в
СССР.— Минск, 1969.— С. 273; И в а н о в В. М. Политика построения фундамента
социализма.— М., 1981.— С. 6.
28 М у X а ч е в Ю. В. Идейно-политическое банкротство планов буржуазного
реставраторства в СССР.— М., 1982.— С. 11—13.
29 Щ е т и и о в Ю. А. Крушение мелкобуожуазной контрреволюции в Советской
России (конец 1920—1921 г.).— М., 1984.— С. 21— 23.
тичного зв’язку між ними. На наш погляд, тут йдеться про один тип
контрреволюції: буржуазний, куркульський, який існував протягом гро
мадянської війни та після її закінчення. В окремих випадках, у момен
ти найбільших хитань дрібнобуржуазної маси в бік контрреволюції кур
кульський рух набував своєрідного дрібнобуржуазного забарвлення.
Зберігаючи свій куркульський, класовий, антирадянський характер, він
за формою перетворювався у дрібнобуржуазний рух, дрібнобуржуазну
контрреволюцію. Як правило, такі моменти були нетривалими, оскіль
ки після повороту дрібної буржуазії в бік контрреволюції неминуче на
ступав її поворот до Радянської влади. Саме ця обставина (присутність
або відсутність в бандах трудящого селянства) пояснює нерівномірність
розвитку контрреволюційного куркульського руху, окремі його спалахи
на різних територіях в різні періоди громадянської війни та після її
закінчення. -
Саме тим, що куркульська контрреволюція набувала час від часу
дрібнобуржуазної форми, пояснюється широке використання в її лозун
гах тих періодів радянської і навіть комуністичної фразеології. Так,
квітневий (1919 р.) Пленум ІДК КП(б)У в одній з резолюцій конста
тував, що «куркульська контрреволюція проводить злісно-демагогічну
політику механічного поєднання контрреволюційних лозунгів з радян
ськими... («Ми українські більшовики:», «Ми за владу Рад», «За само
стійну Україну»)»30. Це відзначав і В. І. Ленін: «Тепер на Україні кож
на банда вибирає кличку, одну вільнішу від другої, одну демократич-
нішу від другої...»31. В моменти повороту трудящих мас селянства до
Радянської влади куркульська контрреволюція такі лозунги, як прави
ло, не використовувала. Так, наприкінці 1920 р. на V конференції
КП(б)У вказувалося на зміну соціальної природи бандитизму на Ук
раїні у порівнянні з 1919 р.: «...Торішнє повстання всього села» (тут
мається на увазі слабка політична розшарованість селянства. — В. В.)
перетворилося «в повстання куркульських верхівок села з відповідною
одверто врангелівською чи одверто петлюрівською ідеологією...»32.
Втягнений до антирадянської боротьби «сили хитання» було однією
з характерних рис контрреволюції взагалі, і куркульської зокрема. Це
пояснювалось тим, що експлуататорські класи — організатори контр
революції — становили незначну частину населення і тому намагалися
розширити соціальну базу свого руху шляхом залучення до нього дріб
ної буржуазії. Конкретні дослідження свідчать, що куркульська контр
революція становила найбільшу небезпеку для Радянської влади в умо
вах дрібнобуржуазної анархічної стихії, «яка не раз протягом революції
показувала себе, як найнебезпечніший ворог пролетарської диктату
ри»38. Ось чому на X з’їзді РКП (б) В. І. Ленін вказував, що під час
посилення хитань дрібної буржуазії контрреволюція «прибирає анар
хічну, дрібнобуржуазну форму» м.
Перед диктатурою пролетаріату постало завдання придушення кур
кульської контрреволюції, сформульоване В. І. Леніним, як «шлях хре
стового походу проти куркульства.., шлях організації сільської бідно
ти»35 * *. Його розв’язання вимагало значних зусиль, застосування захо
дів організаційного, економічного, політичного та ідеологічного харак
30 Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з ’їздів, конференцій і
пленумів ЦК — К., 1976,— Т. і,— С. 52.
31 Л е н і и В. І. Промова про обман народу лозунгами свободи і рівності
19 травня: І Всерос. з’їзд у справі позашк. осв. // Повне зібр. творів,— Т. 38.— С. 345.
' 33 34 Комуністична партія України в резолюціях...— Т. 1.— С. 113.
33 Л е н і н В. І. Звіт про політичну діяльність ЦК РКП (б) 8 березня: X з’їзд
РКП (б) // Повне зібр. творів.— Т. 43,— С. 29.
34 Л е н і н В. І. Заключне слово по звіту ЦК РКП (б) 9 березня: X з’їзд
РКП (б) // Там же.— С. 32.
33 Л е н і н В. І. Доповідь про боротьбу з голодом: Об'єднане засід. ВЦВК, Мо
сковської Ради робіт., селян і червоноарм. депутатів і профес. спілок '! Там же.—
Т. ?С. С. 390.
теру. Насамперед слід було обрати стратегічний напрям боротьби з кур
кульством. Сільська буржуазія користувалася темнотою, роздріблені-
стю, розпорошеністю сільської бідноти. Методами підкупу, контррево
люційної агітації, залякування вона нацьковувала бідноту на робітни
чий клас, намагалася перетягти на свій бік середнє селянство. Тому
у роботі на селі на передній план висувалося завдання — забезпечити
опору Радянській владі шляхом зміцнення союзу робітничого класу
з трудящими верствами села. Це завдання знайшло свій вираз у тре
тьому стратегічному лозунгу партії щодо селянства. В. І. Ленін вперше
сформулював його в момент піднесення куркульської контрреволюції
і посиленої боротьби з нею влітку 1918 р.: «Найтісніший союз і цілко
вите злиття з сільською біднотою; поступки і угода з середнім селяни
ном; нещадне придушення куркулів, цих кровопивців, вампірів, грабіж
ників народу, спекулянтів, що наживаються на голоді; — ось яка про
грама свідомого робітника. Ось політика робітничого класу»36 37.
Розглядаючи питання зміцнення союзу робітничого класу і сіль
ської бідноти з метою боротьби проти куркульської контрреволюції, ви
ділимо в цій великій проблемі два аспекти: похід робітничого класу на
село і створення класових організацій бідноти. Пролетаріат виступав
головною рушійною силою революції, гегемоном трудящих мас. Вста
новивши свою диктатуру, він створив необхідні умови для розвитку со
ціалістичної революції на селі. Проте при високому ступені концентрації
у промислових центрах робітничий клас був відірваний від безпосеред
ньої боротьби бідноти з куркульством. Біднота потребувала допомоги
і керівництва з боку робітничого класу. Тому у травні 1918 р. Володи
мир Ілліч висунув ідею масового походу кращих представників робітни
чого класу на село: «Потрібні десятки тисяч передовиків, загартованих
пролетарів, таких свідомих, щоб роз’яснити справу мільйонам бідноти
в усіх кінцях країни і стати на чолі цих мільйонів... таких твердих і від
даних революції, щоб організовано витримати всі тяготи походу в усі
кінці країни для встановлення порядку, для зміцнення місцевих органів
Радянської влади, для нагляду на місцях за кожним пудом хліба, за
кожним пудом палива»37_38.
Ленінський заклик був гаряче підтриманий робітничим класом.
У,другій половині 1918 р. пролетаріат РСФРР направив на село понад
70 тис. своїх посланців. Вони несли на село комуністичну ідеологію та
пролетарську свідомість. Одним з головних завдань, яке поставила пар
тія перед робітничим класом, була організація сільської бідноти.
Думку щодо необхідності створення самостійних класових організа
цій бідноти В. І. Ленін висловив ще в період першої російської револю
ції. З особливою силою це завдання постало в нових історичних умовах.
Боротьба проти контрреволюції вимагала максимальної консолідації
сил. 4 червня 1918 р. в проекті резолюції об’єднаного засідання ВЦВК,
Московської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депута
тів та професійних спілок Володимир Ілліч серед заходів, необхідних
для врятування країни і революції від голоду і нападів експлуататор
ських класів, назвав самостійну організацію сільської бідноти, а кіль
кома днями пізніше, у виступі на IV конференції профспілок і фабзав-
комів відзначав: «Куркулі знають, що приходить їх останній час, коли
противник виступає не тільки з проповіддю, із словами і фразами,
а з організацією сільської бідноти. — Якщо ми її організуємо, то здо
будемо перемогу над куркулями»39.
У червні 1918 р. декретом ВЦВК і РНК РСФРР, у підготовці якого
брав безпосередню участь В. І. Ленін, були запроваджені комітети
36 Л е н і н В. І. Товариші-робітники! Ідемо в останній, рішучий бій // Там же.—
Т. 37.— С. 40.
37“38 Л е н і н В. І. Про голод І/ Там же.— Т. 36.— С. 341—342.
39 Л е н і н В. І. Доповідь про поточний момент 27 червня: IV конференція проф.
спілок і фабр.-зав. коміт. Москви // Там же.— С. 424.
бідноти. Влітку—восени 1918 р. за допомогою пролетаріату лише в 33
губерніях Центральної Росії біднота створила 140 тис. таких організа
цій. Заснування комбідів стало найважливішою складовою частиною
розвитку революції, боротьби з куркульським контрреволюційним опо
ром, політичної диференціації села. Оцінюючи їх історичне значення,
В. І. Ленін підкреслював: «Це крок... є гігантської ваги переломним
пунктом в усьому ході розвитку і ладі нашої революції. Цим кроком
ми перейшли ту грань, якою відділяється буржуазна революція від со
ціалістичної...» 40
Розглядаючи комітети бідноти насамперед як органи згуртування
сільської бідноти, Володимир Ілліч вважав їх дійовим інструментом
у справі дальшого поглиблення політичного розмежування середнього
селянства і куркульства, політичної ізоляції останнього. Вже при під
готовці декрету про створення комбідів В. І. Ленін говорив про доціль
ність залучення до їх роботи середнього селянства. Поряд з цим у його
виступах категоричним імперативом звучала вимога: «Куркулям і гли
таям у пролетарських комбідах місця не повинно бути»41. Вій виходив
з того, що політику треба будувати так, щоб, з одного боку, вона за
безпечувала тісний союз з бідняком, угоду з середняком, а з іншого —
завдавала удару по куркулю. «Оголошуючи війну багачам, ми говори
мо: «мир хатинам», — наголошував він 42.
В. 1. Ленін вважав дуже важливим донести розуміння цього прин
ципу до свідомості широких мас. Принаймні тричі він був сформульо
ваний ним у серпні 1918 р.: «Ми взагалі стояли і стоїмо за нещадну
боротьбу з куркулями, але за угоду з середнім селянином і за злиття
з сільською біднотою» 43. Пізніше, за настійною вимогою Володимира
Ілліча, цей принцип було покладено в основу продрозверстки («з бідних
селян нічого, з середняка помірно, з багатого багато») 44. Він знайшов
відображення й у декреті про обкладення сільських господарств нату
ральним податком. :
Вловивши перші ознаки повороту середнього селянства на бік Ра
дянської влади восени 1918 р., В. І. Ленін виступив ініціатором пере
ходу від політики нейтралізації до тісного союзу з ним. У статті «Цінні
признання Питирима Сорокіна», аналізуючи зміни у співвідношенні кла
сових сил в країні, Володимир Ілліч наголошував: «Революційний про
летар повинен знати, кого треба придушувати, з ким треба — коли
і як — уміти укладати угоду... Уміти досягати угоди з середнім селяни
ном — ні на хвилину не відмовляючись від боротьби з куркулем і міц
но спираючись тільки на бідноту — це завдання моменту...» 45.
Однак проголошення курсу на союз із середнім селянством ще не
дає гарантій стабільності політичної поведінки останнього. В. І. Ленін
нагадував, що середняк «вагався, вагається і буде вагатися...» 46. Успіх
справи залежить від уміння пролетаріату вірно провести межу між се
реднім селянством і сільською буржуазією, правильно обрати й ефек
тивно застосовувати методи політичного впливу на них.
Щодо середнього селянства політика Радянської влади полягала
в умінні йти на компроміс, поступки, проводити надзвичайно гнучку
і обережну тактику, поступово і планомірно залучати його до радян
ського будівництва: «Партія ставить своїм завданням відокремлювати
40 Л е н і н В. І. Промова на об’єднаному засіданні ВЦВК, Московської Ради і
Всеросійського з’їзду проф. спілок 17 січня 1919 р. // Там же.— Т. 37.— С. 394.
41 Л е н і н В. І. Промова на нараді делегатів комітетів бідноти центральних
губерній II Там же.— С. 173.
42 Л е н і н В. І. Промова на мітингу в Бутнрському районі 2 серпня 1918 р. //
Там же.— С. 27.
43 Л е н і н В. І. Лист до єлецьких робітників // Там же.— С. 34.
44 Л е н і н В. І. До проекту постанови ЦК РКП (б) про продрозверстку на
Україні II Там же.— С. 498.
45 Л е н і н В. І. Цінні признання Питирима Сорокіна // Там же.— С. 186.
46 Там же.
його від куркулів, привертати його на сторону робітничого класу уваж
ним ставленням до його потреб, борючись з його відсталістю заходами
ідейного впливу, а не заходами придушення, прагнучи в усіх випадках,
де зачеплено його життєві інтереси, до практичних угод з ним, ідучи на
поступки у визначенні способів проведення соціалістичних пере
творень» 47.
Особливо негативно В. І. Ленін ставився до випадків перекручення
політики партії, коли до середнього селянства застосовувалися методи
насильства, особливо в галузі економіки. Такі випадки, що породжу
вали гостре незадоволення селянства і використовувалися куркульст
вом з метою підриву Радянської влади, Володимир Ілліч гостро за
суджував: «...Треба було вжити найвідчайдушніших зусиль, щоб роз
душити буржуазію і ті сили, які загрожували роздушити нас. Все це
було необхідно, без цього ми не могли б перемогти. Але коли таким же
чином діяти щодо середнього селянства, — це буде таким ідіотизмом,
таким тупоумством і такою загибеллю справи, що свідомо так працюва
ти можуть тільки провокатори... Немає нічого безглуздішого, як сама
думка про насильство в галузі господарських відносин середнього се
лянина» 48.
Похід робітничого класу на село, організація комітетів бідноти,
зміцнення союзу з середнім селянством створювали сприятливі умови
для боротьби з куркульською контрреволюцією. її В. І. Ленін розгля
дав як складову частину громадянської війни, ставлячи сільську бур
жуазію в один ряд з найзапеклішими ворогами Радянської влади. У най
більш повному вигляді програма боротьби з куркульською контррево
люцією була викладена Володимиром Іллічем у тезах до II Конгресу
Комінтерну. Він відзначав, що куркульство — безпосередній ворог ре
волюційного пролетаріату. Тому останній повинен почати ідейну і ор
ганізаційну підготовку сил для того, щоб поголовно роззброїти куркуль
ство і, водночас з витісненням капіталістів з промисловості, завдати
йому при першому ж прояві опору найрішучішого, нищівного удару,
озброївши для цього сільський пролетаріат.
Однак В. І. Ленін підкреслював, що експропріація навіть дуже за
можних селян не могла бути у той час безпосереднім завданням проле
таріату, оскільки для усуспільнення таких господарств ще не було ні
матеріальних, ні технічних, ні соціальних умов. В разі опору куркуль
ства Радянській владі або якщо це в інтересах трудящого селянства,
конфісковувалася частина земель і реманенту сільської буржуазії49.
Наведені положення дають ключ до розуміння особливостей бороть
би з куркульською контрреволюцією. Пролетарська революція відбува
лася під лозунгом ліквідації експлуататорських класів, тобто і куркуль
ства. Проте тоді, коли в економіці країни переважало дрібнотоварне
виробництво, здійснити це завдання було неможливо. Воно висунулося
на порядок денний лише при остаточній перебудові сільського господар
ства на соціалістичних засадах, в умовах суцільної колективізації. До
того часу диктатура пролетаріату змушена була проводити курс на об
меження куркульства і придушення його контрреволюційного опору, що
зовсім не означало ліквідації його як класу. Останнім часом у періодиці
з’являються публікації, в яких стверджується, що куркульство як сіль
ська буржуазія в основному було ліквідоване в період громадянської
війни. На підставі цієї тези робиться висновок, що під час колективіза
ції під категорію розкуркулених потрапили в більшості середні селя
ни. Ми згодні з думкою, що історія колективізації потребує більш гли
бокого і реалістичного дослідження, що у строках, формах і методах її
47 Л е н і н В. І. Проект Програми РКП(б) // Там же.— Т. 38.— С. 121.
48 Л е н і н В. І. Доповідь про роботу на селі 23 березня: VIII з’їзд РКП (б) II
Там же.— С. 194— 195.
49 Див.: Л е н і н В. І. Тези до II Конгресу Комуністичного Інтернаціоналу //
Там же.— Т. 41.— С. 166—167.
проведення були допущені помилки. Однак не можна одні спрощення
і схеми замінювати іншими. Не викликає сумніву, що у роки громадян
ської війни основи куркульського господарства були лише підірвані.
На нашу думку, перебільшені і потребують ретельної наукової перевір
ки дані про те, що протягом другої половини 1918 р. у куркульства бу
ло відібрано 50 млн. дес. землі з 80 млн., що їм належали. У роки гро
мадянської війни Радянська влада до куркуля застосовувала політику
обмеження і придушення контрреволюційного опору. Вперше у загаль
ному вигляді вона була сформульована В. І. Леніним у грудні 1918 р.
на з’їзді земельних відділів, комітетів бідноти і комун: «Відносно кур
куля ми не говоримо так, як відносно поміщика-капіталіста, що його
треба позбавити всієї власності. Ми говоримо, що треба зламати опір
цього куркуля...»50. В дещо зміненому вигляді воно було внесене
VIII з’їздом РКП (б) до Програми партії: «Щодо куркульства, сільської
буржуазії, політика РКП полягає в рішучій боротьбі проти їх експлуа
таторських замірів, у придушенні їх опору радянській політиці» 51.
Таким чином, Радянська влада визнавала за куркулями право на
трудову діяльність і переслідувала лише їх антирадянські дії. В. І. Ле
нін підкреслював: «А куркулям ми говоримо: ми і проти вас нічого не
маємо, але віддайте ваші надлишки хліба, не спекулюйте і не експлуа
туйте чужої праці. До того ж часу, поки цього не буде, ми будемо з ва
ми вести нещадну боротьбу» 52. У випадку переходу до трудової діяль
ності куркулі могли розраховувати і на повернення виборчих прав, яких
їх позбавила Конституція РСФРР. Володимир Ілліч наголошував, що
виборчих прав у країні позбавлена незначна група людей: це експлуа
татори, в тому числі і куркулі-відрубники, число яких дуже мізерне.
«Але Радянська влада не говорить їм, що відбирає у них виборче пра
во. Вона говорить: ми визнаємо право участі в управлінні за кожним,,
хто хоче припинити експлуатацію чужої праці. Хочеш бути робітни
ком — ласкаво просимо» 53.
Отже, Радянська влада надавала куркульству можливість, відмо
вившись від антирадянської, контрреволюційної боротьби та експлуа
тації найманої праці, господарювати на своїй землі, суворо дотримую
чись законів Радянської влади. Однак цією можливістю куркульство
не скористалося. Свого часу Ф. Енгельс говорив, що можливо революції
вдасться обійтися без заходів придушення щодо великого селянства.
Однак, як відзначив В. І. Ленін на VIII з’їзді РКП (б), «В Росії це при
пущення не справдилося: ми стояли, стоїмо і будемо стояти в прямій
громадянській війні з куркулями. Це неминуче. Ми бачили це на
практиці» 54.
Війна, оголошена куркульством Радянській владі, ставила сіль
ську буржуазію поза законом, змушувала диктатуру пролетаріату вда
ватися до надзвичайних форм боротьби: застосування збройної сили,,
розстрілів, арештів, введення системи заложників, контрибуцій, конфіс
кацій тощо. В. І. Ленін вимагав иайенергійніших дій, які б давали
можливість локалізувати куркульські виступи і швидко їх ліквідувати.
Коли 5 серпня 1918 р. куркулі підняли заколот у Пензенському повіті,
а керівники губвиконкому не змогли оперативно його розгромити, Во
лодимир Ілліч направив у Пензу кілька телеграм, в яких рекомендував
застосовувати різноманітні форми боротьби. Зміст цих телеграм свід
60 Л е н і н В. І. Промова на І Всеросійському з’їзді земельних відділів, коміте
тів бідноти і комун 11 грудня 1918 р. // Там же.— Т. 37.— С. 345.
51 Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях і рішеннях з’їздів,
конференцій і пленумів ЦК-— К., 1979.— Т. 2.— С. 53.
62 Л е н і н В. І. Промова на нараді делегатів комітетів бідноти центральних гу
берній 8 листопада 1918 р. // Повне зібр. творів.— Т. 37.— С. 173—174.
53 Л е н і н В. І. Промова на робітничій конференції Пресненського району
14 грудня 1918 р. І/ Там же.— С. 355.
54 Л е н і н В. І. Звіт Центрального Комітету 18 березня: VIII з’їзд РКП(б) /7
Там же.— Т. 38.— С. 143.
чить про безкомпромісність В. І. Леніна у ставленні до заколотів.
9 серпня В. І. Ленін телеграфує: «...Провести нещадний масовий терор
проти куркулів, попів та білогвардійців; сумнівних замкнути в концент
раційний табір поза містом». Наступного дня: «Треба з найбільшою
енергією, швидкістю і нещадністю придушити повстання куркулів, взяв
ши частину військ з Пензи, конфіскуючи все майно повсталих курку
лів і весь їхній хліб». 12 серпня стурбований відсутністю з Пензи інфор
мації про хід боротьби, він в телеграмі висловлює сумнів: «Не хочу
думати, щоб Ви проявили зволікання або слабість під час придушення
і під час зразкової конфіскації всього майна і особливо хліба у повста
лих куркулів». І ще одна категорична телеграма 14 серпня: «...Ви ви
являєте м’якість під час придушення куркулів. Якщо це так, то Ви ро
бите великий злочин проти революції» 55.
Боротьбу з куркульською контрреволюцією Володимир Ілліч нази
вав «останні м, рішучим боєм» 56. Хід цієї боротьби залежав від роз
витку соціалістичної революції на селі, був безпосередньо пов’язаний
з переходом від буржуазно-демократичних перетворень до соціалістич
них. Під час такого переходу на селі відбувається перегрупування кла
сових сил, створюється союз робітничого класу з середнім селянством,
зростає вплив Комуністичної партії, відбувається політична ізоляція
куркульства, зникають з політичної арени дрібнобуржуазні партії. В пе
ріод громадянської війни В. І. Ленін націлював пролетаріат па приду
шення контрреволюційного опору сільської буржуазії, відкладаючи зав
дання її ліквідації як класу на більш віддалений історичний період.
Розроблені В. І. Леніним стратегія і тактика з цього питання допомогли
успішно розгромити куркульську контрреволюцію, завершити грома
дянську війну, розгорнути соціалістичну перебудову сільського госпо
дарства.
В. Ф. Верстюк
В. И. ЛЕНИН О КУЛАЧЕСКОЙ КОНТРРЕВОЛЮЦИИ
И БОРЬБЕ ПРОТИВ НЕЕ
Резюме
В статье раскрывается ленинская концепция борьбы против кулаческой контрре
волюции. На основе работ В. И. Ленина дается характеристика кулачества, его со
циальной базы, показано его место в общероссийском лагере контрреволюции. Значи
тельное внимание уделено вопросу выработки В. И. Лениным стратегии и тактики раз
вития социалистической революции в деревне.
55 Л е н і н В. І. Телеграма Пензенському губвиконкомові. Телеграма В. В. Ку
раєву. Телеграма Є. Б. Бош. Телеграма О. В. Мінкіну // Там же.— Т. 50.— С. 143,
144, 148, 149.
56 Л е н і н В. І. Товариші-робітники! Ідемо в останній, рішучий бій! // Там же.—
Т. 3 7 .- С. 38.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-214040 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-14T20:11:21Z |
| publishDate | 1987 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Верстюк, В.Ф. 2026-02-19T10:42:14Z 1987 В.І.Ленін про куркульську контрреволюцію і боротьбу проти неї / В.Ф. Верстюк // Український історичний журнал. — 1987. — № 12. — С. 29–41. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/214040 В статье раскрывается ленинская концепция борьбы против кулацкой контрреволюции. На основе работ В. И. Ленина дается характеристика кулачества, его социальной базы, показано его место в общероссийском лагере контрреволюции. Значительное внимание уделено вопросу выработки В. И. Лениным стратегии и тактики развития социалистической революции в деревне. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Статті В.І.Ленін про куркульську контрреволюцію і боротьбу проти неї В.И.Ленин о кулацкой контрреволюции и борьбе против нее Article published earlier |
| spellingShingle | В.І.Ленін про куркульську контрреволюцію і боротьбу проти неї Верстюк, В.Ф. Статті |
| title | В.І.Ленін про куркульську контрреволюцію і боротьбу проти неї |
| title_alt | В.И.Ленин о кулацкой контрреволюции и борьбе против нее |
| title_full | В.І.Ленін про куркульську контрреволюцію і боротьбу проти неї |
| title_fullStr | В.І.Ленін про куркульську контрреволюцію і боротьбу проти неї |
| title_full_unstemmed | В.І.Ленін про куркульську контрреволюцію і боротьбу проти неї |
| title_short | В.І.Ленін про куркульську контрреволюцію і боротьбу проти неї |
| title_sort | в.і.ленін про куркульську контрреволюцію і боротьбу проти неї |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/214040 |
| work_keys_str_mv | AT verstûkvf vílenínprokurkulʹsʹkukontrrevolûcíûíborotʹbuprotineí AT verstûkvf vileninokulackoikontrrevolûciiiborʹbeprotivnee |