Інформаційні ресурси музеїв Києва: проблема джерел Української іконографії
У статті розглядається проблема іконографічних джерел як одного з пріоритетних напрямів української біографістики. На ос- нові аналізу експозиційних фондів музейних установ Києва здійснено спробу узагальнення їхнього наявного іконографічного ресурсу....
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2145 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Інформаційні ресурси музеїв Києва: проблема джерел Української іконографії / О. Бугаєва // Бібл. вісн. — 2008. — N 3. — С. 28-36. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859636378670727168 |
|---|---|
| author | Бугаєва, О. |
| author_facet | Бугаєва, О. |
| citation_txt | Інформаційні ресурси музеїв Києва: проблема джерел Української іконографії / О. Бугаєва // Бібл. вісн. — 2008. — N 3. — С. 28-36. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті розглядається проблема іконографічних джерел як одного з пріоритетних напрямів української біографістики. На ос-
нові аналізу експозиційних фондів музейних установ Києва здійснено спробу узагальнення їхнього наявного іконографічного
ресурсу.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:16:02Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 328
дним з пріоритетних напрямів розвитку
гуманітарної політики українського сус-
пільства сьогодні є дослідження і збере-
ження історико-культурної спадщини українського
народу як скарбниці національної пам’яті. Тому
особливої ваги набувають розробки в галузі форму-
вання національних інформаційних ресурсів, запо-
чаткування різного формату комплексних баз даних
багатоаспектного використання, що стало можли-
вим завдяки впровадженню новітніх електронних
технологій у сферу вітчизняної гуманітаристики. В
цьому плані формування експериментальної елект-
ронної моделі науково-інформаційного банку даних
«Українська іконографія», розроблення її систе-
мотехнічних принципів розглядається як етап прак-
тичної реалізації збереження, систематизації та ін-
тегрування цієї інформації. Накопичений у фондах
державних і відомчих музеїв, архівів, бібліотек та
інших спеціалізованих установ України комплекс
іконографічних джерел і документальних свідоцтв,
що має безсумнівну цінність візуально-репрезента-
тивного фонду вітчизняної історії, викликає дедалі
більшу зацікавленість українського суспільства.
Українська іконографія (УІ) є невід’ємним
складником Українського національного біогра-
фічного архіву (УНБА) – комплексного національ-
ного зводу, призначеного відтворити історію Укра-
їни в біографіях її видатних представників. На та-
кому підході консолідації різних сфер гуманітар-
ного циклу ґрунтується новий напрям історико-біо-
графічних досліджень, що відкриває нове, незаан-
гажоване розуміння вітчизняної історії, дає справ-
жнє усвідомлення таких понять, як «історичний
час» та «історичний процес» [8]. База УІ – як сис-
темний складник УНБА і як самостійний інформа-
ційний ресурс – відкриває унікальні можливості
для електронного архівування і одночасно ревізії
наявних іконографічних даних у фондах музеїв,
архівів, бібліотек України, а також поза її межами.
Відпрацювання моделі електронної бази УІ відбу-
вається за певними принципами, побудованими з
урахуванням загальної концепції, теоретико-мето-
дологічних та методичних засад створення УНБА,
розроблених співробітниками інституту біогра-
фічних досліджень Національної бібліотеки Укра-
їни імені В. І. Вернадського.
Сьогодні українська історична наука постала пе-
ред необхідністю вирішення комплексу завдань,
пов’язаних з українською іконографією, обґрунту-
вавши необхідність започаткування її електронної
бази – від постановки проблеми до практичної ре-
алізації, цінність якої сягає національного масшта-
бу. На підставі окреслених співробітниками відді-
лу образотворчих мистецтв інституту української
книги та інституту біографічних досліджень
НБУВ теоретико-методологічних питань (у тому
числі змістового визначення «іконографічне зоб-
раження»), вироблення загальних критеріїв видо-
вого та жанрового діапазону іконографічного
об’єкта, моделі опису сканованого іконографічно-
го зображення було здійснено перші кроки у прак-
тичній реалізації даної експериментальної систе-
ми української наукової іконографії.
Одним із найважливіших сучасних іконографіч-
них джерел є музейні, архівні, бібліотечні тощо
фонди Києва, що підлягають опрацюванню з ме-
тою виявлення, систематизації та наукового струк-
турування іконографічної інформації за виробле-
ними критеріями. Так, системному, ґрунтовному
вивченню підлягають збережені в цих установах
величезні масиви документального і художнього
ілюстративного матеріалу, зображень діячів укра-
їнської історії і культури – портрети, словесні (опи-
сові) портрети, особисті підписи, фрагменти руко-
писів, авторських малюнків та інших художніх зоб-
ражень, печатки, родові герби, екслібриси, нуміз-
Олена Бугаєва,
науковий співробітник НБУВ,
канд. іст. наук
Iíôîðìàö³éí³ ðåñóðñè ìóçå¿â Êèºâà:
ïðîáëåìà äæåðåë Óêðà¿íñüêî¿ ³êîíîãðàô³¿
У статті розглядається проблема іконографічних джерел як одного з пріоритетних напрямів української біографістики. На ос-
нові аналізу експозиційних фондів музейних установ Києва здійснено спробу узагальнення їхнього наявного іконографічного
ресурсу.
К л ю ч о в і с л о в а: джерела української біографістики, інформаційні ресурси, Український національний біографічний
архів, музеї Києва.
О
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Iíôîðìàö³éí³ ðåñóðñè ìóçå¿â Êèºâà: ïðîáëåìà äæåðåë Óêðà¿íñüêî¿ ³êîíîãðàô³¿
29
матичні вироби, грамоти, нагороди, меморіальні
об’єкти – дошки, надгробки тощо. На жаль, в Укра-
їні нема системи збереження і документування іко-
нографічної інформації. Кожна установа обробляє
електронно-інформаційні фонди окремо за конк-
ретними програмами, що визначають її масштаби і
форми електронного опису джерел (розраховані
здебільшого на слабку матеріально-технічну базу).
Сьогодні у Києві існують близько 73 музеїв та по-
над 20 архівів, що містять іконографічну інформа-
цію (див. Перелік музеїв Києва, наведений напри-
кінці статті). В сучасному світі значно змінилось
суспільне ставлення до архівних, бібліотечних, му-
зейних фондів, які репрезентують не формалізова-
ну сукупність документів фізичних, юридичних
осіб або інших суб’єктів, а є документованою
пам’яттю людства. На сторінці історії особа сприй-
мається не тільки як конкретний індивід, а й своє-
рідна спільнота таких індивидів [5]. Та чи інша му-
зейна або архівна установа, як правило, визначає
обсяги, види і форми структурування наявного іко-
нографічного інформаційного ресурсу і режими йо-
го використання – відкритого для широкого кола ко-
ристувачів або закритого (депозитарного), розрахо-
ваного на фахівців. Оскільки база УІ фактично має
слугувати комунікативним засобом передання візу-
альної інформації про видатних синів і дочок укра-
їнського народу, остільки завдання свідомого удос-
коналення її зберігання і виділення в окрему сферу
наукових досліджень розглядається сьогодні як од-
не з першочергових. Зараз в Україні існують необ-
хідні кадрові, науково-теоретичні та технічні ресур-
си для реалізації проекту «Українська іконографія».
Кожний музей має свою специфіку комплекту-
вання фондів і форм експонування документів іс-
торії, що пов’язано з особливостями відтворюва-
ної ним галузі діяльності. У межах даної статті, на
жаль, неможливо розкрити наявний іконографіч-
ний ресурс усіх музейних установ Києва. Разом з
тим, вважаємо за доцільне зробити спробу окрес-
лити шляхи і напрями іконографічного пошуку та,
за змогою, довести до користувача інформацію
про наявність / відсутність у музейному фонді то-
го чи іншого іконографічного потенціалу, обсяги,
склад та зміст документів та експонатів.
Скарбницею української іконографії вважається
Центральний державний архів-музей літератури
і мистецтва України (ЦДАМЛМ), який є найпо-
тужнішою архівно-музейною установою країни, де
з 1968 р. зберігаються всі документальні матеріали
діячів української літератури і мистецтва. В ньому
одночасно поєднуються функції і архіву, і музею, що
створює умови для комплексного комплектування
фондів і всебічного їх використання. Станом на
2002 р. ЦДАМЛМ нараховує 1354 фонди. З них 110
– це фонди установ і організацій, 1244 містять мате-
ріали особового походження. У 283 838 од. зб. тут
зберігається майже 300-літня історія української
культури – від XVIII ст. до наших днів. Фонди твор-
чих спілок і товариств; видавництв, редакцій газет і
журналів; театрів; ансамблів; хорів; капел; оркес-
трів; кіностудій; естрадних і циркових колективів
тощо представлено 106 026 од. зб.; 159 037 од. зб. –
фонди особового походження діячів літератури і
мистецтва України: драматургів, критиків, літера-
турознавців, перекладачів, поетів, прозаїків, публі-
цистів; диригентів, композиторів, музикантів-вико-
навців, музикознавців; архітекторів, дизайнерів,
майстрів народної творчості, мистецтвознавців,
скульпторів, художників; акторів кіно, кінознавців,
кінооператорів, кінорежисерів, сценаристів; бібліо-
текарів, видавців, етнографів, редакторів, філологів,
фольклористів та ін. Колекція фотодокументів пред-
ставлена 18 775 од. зб., фонди музейних предметів
налічують 18 785 експонатів, друкованої продукції –
179 249 примірників журналів і газет. Систематиза-
ція анотованих фондів здійснюється в абетковому
порядку за видами мистецтв [7, с. 11–12].
З Центрального державного архіву вищих орга-
нів влади та управління України до ЦДАМЛМ на-
дійшло близько 2000 од. зб. харківського фонду Ко-
оперативного видавництва пролетарських пись-
менників «Гарт» (Ф. 585). З Держархіву Києва бу-
ло передано фонди Київського товариства старо-
житностей і мистецтв (Ф. 728), Київського това-
риства охорони пам’яток старовини та мистец-
тва (1895–1914) (Ф. 648), Київського художньо-
промислового та наукового музею (Ф. 727), Київсь-
кого відділення імператорського Російського му-
зичного товариства (1863–1918) (РМТ) (Ф. 646),
Всеукраїнського державного польського театру
(1930–1938) (Ф. 650). Фонди установ і організацій
є надзвичайно цінними, оскільки зберігають рід-
кісні, ексклюзивні експонати і документи з історії
української культури. Наприклад, матеріали з істо-
рії образотворчого мистецтва та архітектури кінця
ХІХ – поч. ХХ ст., які складають значну частину
фонду Київського товариства старожитностей та
мистецтв. Серед документів – статут і список чле-
нів Товариства, статут Київського художньо-про-
мислового та наукового музею, рукописи колекцій
і предметів, що надходили до Товариства старо-
житностей і музею, каталог посмертної виставки
картин і офортів художника І. Й. Левітана, офортів
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Îëåíà Áóãàºâà
30
Г. Штрауке, О. Бенца та ін., документи й матеріали
рисувальної школи М. Мурашка за 1908–1913 рр.
Історія українського музичного і театрального
мистецтва ХІХ – поч. ХХ ст. представлена кілько-
ма фондами: Київського відділення РМТ – серед
низки цінних документів епохи (протоколів, звітів
тощо) він містить програми, афіші концертів; Жи-
томирського російського драматичного товарис-
тва (1899–1909) (Ф. 675); Дирекції Київського пос-
тійного театру (1834–1861) (Ф. 647) та Лук’янів-
ського народного дому (1844–1890) (Ф. 676) [6].
У фондах ЦДАМЛМ широко представлено різ-
ного формату іконографію діячів мистецьких спі-
лок, що діяли в Україні впродовж ХХ ст., та цінні
з біографічної точки зору документи, оскільки збе-
рігають широкого спектра інформацію, необхідну
для ідентифікації тих осіб, чиї зображення можна
зустріти в інших колекціях фотодокументів, осо-
бових справах тощо. У «Фонді» Спілки художни-
ків України (1944–80) (Ф. 487), започаткованого
1944 р. як Українське відділення Художнього фон-
ду СРСР (сучасна назва – з 1994 р.), крім інших,
містяться списки особового складу, листування,
списки художніх творів українських художників
для картинної галереї «ГЕККОСО» виставки-про-
дажу в Японії 1977 р. та ін. [7].
Фонд № 590 Національної спілки письменників Ук-
раїни (1939–79) складається з 1204 од. зб. Тут збері-
гаються відомості про життя та діяльність провід-
них літераторів у документах – відзначення ювілеїв
П. Тичини, І. Франка, впорядкування літературної
спадщини Я. Галана та Ю. Яновського, спогади
В. Василевської та О. Корнійчука про Всесвітній
конгрес миру в Парижі 1949 р., а також грамоти,
дипломи, окремі фотографії П. Загребельного та
І. Гончаренка, фотоальбоми про перебування укра-
їнських письменників у Грузії, Казахстані, Литві,
Братиславі, альбом з фотографіями та віршами чле-
нів літературного гуртка Чернігова та ін. [8]. Велика
кількість групових і персональних фотографій мит-
ців ХХ ст. зберігається у Ф. 816 Бюро пропаганди і
розповсюдження художньої літератури Національ-
ної спілки письменників України (1948–82) – Остапа
Вишні, П. Воронька, Я. Галана, А. Головка, О. Гон-
чара, П. Загребельного, Н. Забіли, В. Козаченка,
О. Корнійчука, Д. Косарика, В. Кучера, Г. Майборо-
ди, П. Майбороди, А. Малишка, М. Нагнибіди,
С. Олійника. Н. Рибака, В. Сосюри, В. Собка,
М. Стельмаха, П. Тичини, М. Упеника, М. Ушакова,
Г.Чубач, А.Шияна, О.Ющенка та ін. [7, с. 261–262].
Фонд № 616 Національної спілки театральних
діячів (1869–1984) містить 4811 од. зб. Тут предс-
тавлено списки творчого складу театрів республі-
ки, списки драматичних творів, афіші, програми
концертів та вистав. Заслуговують на окрему увагу
творчі портрети акторів А. Бучми та В. Чистякової,
видатного оперного співака А. Солов’яненка, го-
ловного диригента Театру опери і балету ім.
Т. Г. Шевченка С. Турчака, театрального художни-
ка А. Щеглова. В них подаються розгорнуті біогра-
фічні довідки, проілюстровані фотодокументами і
ґрунтовною бібліографією праць. Раритетної цін-
ності набули різножанрові ілюстративні матеріали
цього фонду – це альбом з фотографіями вистав,
грамоти членів Спілки, окремі фотографії артистів,
альбоми ескізів, афіші, фотографії українських на-
ціональних костюмів й вбрання, одягу українських
національних армій, фотографії зброї ХІ–ХІХ ст.
(2 альбоми, 293 прим.). Зберігаються в цьому фон-
ді фотографії творчого складу труп М. Кропив-
ницького (1882), М. Садовського (1890), похорону
М. Старицького (1904); артистів театру «Березіль»
під час гастролей по країні (1918–37), творчого
складу Львівського театру ім. М. Заньковецької
(1944–73); приватні фотографії народної артистки
Н. Ужвій (1916–74), акторів О. Ватулі (1920–52),
А. Бучми (1922–56), Г. Юри (1924–57), О. Петру-
сенко (1930); фото похорону М. Заньковецької
(1934), М. Кропивницького та ін. Альбоми фотогра-
фій містять 3534 зображення, серед яких не тільки
корифеї українського театрального мистецтва, але й
видатні музиканти, громадські діячі та ін.: П. Білин-
ник, П. Вірський, В. Василько, М. Вериківський,
М. Донець, Б. Гмиря, В. Гужова, Ю. Кипоренко-Да-
манський, В. Комісаржевська, В. Коченко, Н. Ко-
пержинська, М. Литвиненко-Вольгемут, І. Патор-
жинський, А. Роговцева, О. Рубчаківна, Б. Руденко,
О. Сандлер, О. Хвостенко-Хвостов та багато інших.
Матеріали Національної спілки кінематографіс-
тів України відтворюють історію цієї мистецької
галузі в численних зразках іконографічної персона-
лістики, представлених особовими справами чле-
нів СКУ (Ф. № 655) за 1968–85 рр., серед яких іме-
на В. Андрійчука, Л. Бикова, В. Вєкшина, В. Івчен-
ка, О. Канєвського, І. Корнієнка, С. Параджанова,
Ю. Пархоменка, М. Пилявського, О. Сандлера,
М. Смирнова, А. Харитонова, Г. Христича, І. Ша-
мо та ін. Окремі справи цього фонду розкривають
співробітництво українських кінематографістів із
зарубіжними колегами з Болгарії, Німеччини, Че-
хословаччини; містять фотодокументи про участь
у декадах української літератури та мистецтва в
РСФСР, Прибалтиці, Узбекистані тощо; архівні
документи про святкування ювілеїв провідних кі-
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Iíôîðìàö³éí³ ðåñóðñè ìóçå¿â Êèºâà: ïðîáëåìà äæåðåë Óêðà¿íñüêî¿ ³êîíîãðàô³¿
31
номитців, що залишили помітний слід в українсь-
кому кінематографі – В. Івченка, О. Довженка,
І. Кавалерідзе, С. Мартинсона, І. Савченка, твор-
чих зустрічей з Р. Биковим, О. Михалевичем,
В. Мотилем, Ю. Райзманом та ін.
Центральне місце у фондах ЦДАМЛМ посіда-
ють особові фонди, що змістовно є найбільш ін-
формативними для біографістів. За роки незалеж-
ності співробітниками виведено у відкрите корис-
тування групу фондів письменників і митців, що
зазнавали цензурних і моральних утисків. Опрацьо-
вані особові фонди знайшли належне відображен-
ня в першому випуску «Путівника ЦДАМЛМ Ук-
раїни», представлені в абетковому порядку у вигля-
ді анотацій станом на 1 січня 1993 р. Анотований
опис фонду особового походження передбачає ві-
дображення наявного комплексу документів, роз-
криття їх змісту і форми. Складається опис з трьох
основних частин: 1) найменування і номера фонду,
дат матеріалів фондоутворювача (вони не збігають-
ся з біографічними датами, оскільки поповнюють-
ся спогадами рідних, дослідницькими статтями
про особу тощо); 2) історичної довідки про фондо-
утворювача – роки життя, фахова спеціалізація, по-
чесні та наукові звання. Для представників мис-
тецьких галузей назва фонду походить від най-
більш вживаного імені – за прізвищем або псевдо-
німом; 3) анотації змісту фонду, що передбачає
опис творчих матеріалів за фахом діяльності – ху-
дожніх, музичних, літературних тощо у хроноло-
гічному порядку, біографічних матеріалів – гро-
мадської та службової діяльності, майново-побуто-
вих матеріалів, фотодокументів. Наприкінці анота-
ції вміщено матеріали, зібрані фондоутворювачем,
а також образотворчі матеріали – індивідуальні та
групові фотографії, малюнки. Як правило, в анота-
ціях обумовлюється копійність творів – якщо це ви-
різки з газет чи журналів. Автографічність або ори-
гінальність описуваних матеріалів не зазначається.
Для прикладу можна навести особову справу
(Ф. 87, оп. 1) історика архітектури, члена-кореспон-
дента Академії архітектури СРСР (з 1941 р.) Іполи-
та Владиславовича Моргілевського. Фонд І. В. Мор-
гілевського складається з 49 од. зб. за 1889–1942 рр.
Наявний іконографічний матеріал фонду має велику
художню цінність – тут зберігаються авторські крес-
лення й записи щодо обмірів та історико-архітектур-
ного обстеження Спасо-Преображенського собору у
Чернігові (1922–23), щоденник досліджень і обмірів
Успенської церкви Єлецького монастиря у Чернігові
(1924–26). За допомогою офіційних документів
справи, таких як посвідчення, довідки, заяви про
відрядження, відкриті листи, мандати, накази, пові-
домлення, сьогодні можна відтворити біографічний
портрет цієї легендарної постаті. З них дізнаємось
про те, що І.В.Моргілевський працював у комітетах
з охорони пам’ятників старовини і мистецтва, у 20-ті
роки обіймав посаду викладача в київських – Ху-
дожньому, Архітектурному та Політехнічному – інс-
титутах. Як дослідник, він активно займався науко-
во-практичною діяльністю – проводив археологічні
розкопки в Канівському повіті, завідував обмірами
Софійського собору в Києві, що проводились музей-
но-виставковою секцією Київської губнаросвіти, пе-
ребував на посаді інспектора Київської секції
ВУКОПИСу (1918–21). І. В. Моргілевському було
видано відкритого листа від Українського комітету
охорони пам’ятників культури при Укрнауці НКО
УРСР на право досліджень старих будівель Київсь-
кої Русі по всій Україні (1927), мандат Наркомосу
Грузії на право досліджень пам’ятників архітектури
Грузинської РСР (1933). Українським комітетом охо-
рони пам’яток культури йому було присуджено Дру-
гу премію за вишукування пам’яток культури і висо-
ку фотографічну техніку робіт (1933). На початку
1940 р. за Наказом Комітету у справах мистецтв при
РНК СРСР І. В. Моргілевський увійшов до складу
комісії з реставрації і охорони архітектурних
пам’яток (1940). В архіві митця зберігаються 24 пос-
відчення про роботу у складі ВУАН і Академії архі-
тектури СРСР. Він був постійним членом ВУАН
(1924), членом Асоціації сходознавства ВУАН
(1925), дійсним членом Археологічного комітету
ВУАН (1929), Комісії ВУАН з вивчення Близького
Сходу (1930), членом-кореспондентом Академії ар-
хітектури СРСР (1941) тощо. Послужний список на-
укової діяльності разом з переліком опублікованих
праць, що є важливим інформаційним біобібліогра-
фічним джерелом, вміщено в автобіографії І.В.Мор-
гілевського. Фотоархів митця представлено чотирма
його персональними портретами (1932–36) та двома
фотокартками будинку, де він мешкав (без дати).
Унікальні за своєю художньою цінністю іконогра-
фічні матеріали зберігаються у Національному ху-
дожньому музеї України, який, за задумом одного
з його засновників академіка М. Біляшівського,
формувався як науково-дослідний центр з вивчення
національної культури, історії та мистецтва. Не ви-
падково цю установу було створено на базі Київсь-
кого музею старожитностей і мистецтв. Тут зберіга-
ється найбільша в Україні колекція ікон, живопису,
скульптури і графіки. Фонди Музею містять важли-
ві матеріали творчості митців, документи, що ілюс-
труть їх життєвий та творчий шлях. Тут започатко-
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Îëåíà Áóãàºâà
32
вана власна система фондування архівних матеріа-
лів, що забезпечила виділення документально-ар-
хівного фонду як науково-допоміжного відповідно
до основного – мистецьких творів [1, с. 185]. У Му-
зеї створено 57 окремих фондів особового похо-
дження і колекцій у кількості 6106 од. зб., що відоб-
ражають період XVII–ХХ ст. Це фонди славетних
українських художників – М. Бойчука, Є. Буковець-
кої, М. Епштейна, А. Іванової, Є. Касіяна, С. Конон-
чука, К. Костанді, Л. Крамаренка, С. Левицької,
А. Меневича, П. Мартиновича, Олександра та Ми-
коли Мурашка, Г. Нарбута, І. Падалки, О. Пащенка,
А. Петрицького, М. Попова, М. Самокиша, О. Сах-
новської, С. Світославського, І. Селезньова,
О. Сластіона, К. Трутовського, О. Хвостенка-Хвос-
това, М. Шаронова, М. Ярового та ін.
Живописні зібрання і колекції Музею неоднора-
зово ставали сенсаційними на міжнародних вистав-
ках. Наприклад, тут зберігається ікона ХІІ ст. «Св.
Георгій в Житії», що виставлялась 1997 р. на Все-
світній виставці «Слава Візантії» у Метрополітен-
музеї (Нью-Йорк), знайдена на початку 1960 р. ки-
ївським ученим Г. Логвіним. Вона виконана в техні-
ці поліхромних рельєфів, яка майже не зустрічаєть-
ся в тогочасній православній традиції. Французь-
кий мистецтвознавець російського походження
О. Грабар визнав цю знахідку як подарунок світовій
науці. Зберігаються тут й інші найцінніші роботи
українських малярів. Наприклад, «Волинська Бого-
матір», що належить пензлю малярa луцької школи
XIV ст. Відомо, що Ягеллони, які правили Поль-
щею протягом ста років, запрошували для розпису
костьолів саме українських майстрів. Так, 1418 р.
український маляр Андрій Русин зробив розпис
костьолу Владислава-Ягайла в Любліні у правос-
лавному стилі. Вірогідно, учень Андрія Русина став
автором ікони «Чудо св. Георгія о зміє», виставле-
ної в Національному художньому музеї України.
Період художньої культури, що співпав з часом
становлення української державності за доби козац-
тва та гетьманства, навіть здобув назву «мазепинсь-
ке бароко». У фондах зберігся портрет запорозького
старшини Василя Гамалії, людини атлетичного
складу, якому турки надали прізвисько «гамал»
(«богатир»). Цей період також яскраво ілюструють
різьблені розписні іконостаси – такі шедеври творили-
ся не тільки в міських, але й сільських храмах (збу-
дованих за розпорядженням гетьманів), прикладом
чого є «Деісус» з церкви с. Березна на Чернігівщині,
вивезений до Києва 1930 р. Справжнім іконописним
шедевром є ікона «Великомучениці» (1740-і рр.),
що, ймовірно, належить пензлю Г. Левицького – ві-
домого художника, причетного до української еліти,
придворного маляра родини Розумовських. Зберігся
тут портрет письменника-богослова і драматурга,
митрополита Св. Димитрія Ростовського (Туптала),
канонізованого після смерті. Ймовірно, автором ро-
боти був монах Києво-Печерської лаври Алімпій Га-
лик. До цього періоду належать також гротескно-
іронічні малюнки, такі як «Козак Мамай», де героєм
виступає анонімний персонаж – запорожець-банду-
рист, що промовляє жартівливі вертепні тексти.
Найбільш ранній документ Музею – це лист ні-
жинського полковника Я. Жураховського до козака
Мойсея Нарбута, що зберігається серед актів сімей-
ного архіву документально-архівного фонду Георгія
Нарбута (фундатор української книжкової графіки,
один із засновників Української Академії мистецтв
1917 р.). Серед фотодокументів – фото похорону
Г. Нарбута та експозиції його посмертної виставки.
Велика кількість цінних з наукової точки зору ар-
хівних документів зберігається у фонді засновника
Київської рисувальної школи Миколи Мурашка. Є
тут і неопубліковані унікальні щоденники з відо-
мостями про художника та його оточення, листу-
вання з А. Праховим, В. Васнецовим, М. Ге, І. Ре-
піним, фото В. Васнецова, М. Ге, І. Репіна, І. Шиш-
кіна. У фонді художника О. Сластіона зберігається
автограф історика Д. Яворницького.
Національний художній музей зберігає фонди
одеських художників, що містять унікальні архівні
документи як біографічного та іконографічного
джерела мистецької персоналістики краю кінця
ХІХ – першої половини ХХ ст. Це матеріали діяль-
ності заснованого в Одесі К. Костанді (1850–1921)
Південноросійського Товариства передвижників,
його листи до відомих російських художників; ма-
теріали про життя та діяльність художника А. Стілі-
ануді (1866–1948) та його листування з одеськими
художниками І. Бродським, Є. Буковецьким, П. Во-
локидіним, С. Кишинівським, М. Кузнєцовим; фо-
тодокументи Є. Буковецького та К. Костанді; листи
фондоутворювача Товариства ім. К.Костанді О.Ки-
пена, художників Г. Остроумової-Лебедєвої, К. Пет-
рова-Водкіна, І. Репіна, А. Рилова, М. Волошина,
автограф Василя Кандинського та ін. [1, с. 188].
У музеї широко представлено різні за жанрами та
стильовими напрямами художні твори українських
авторів ХVII–ХХ ст. Гідне місце тут знайшли робо-
ти Т. Шевченка. Його «Автопортрет» експонувався
на міжнародній виставці, що проходила в Петер-
бурзькій Академії художеств 1860 р. Український
художній реалізм представлено іменами М. Пимо-
ненка («Суперниці. Біля колодязя»), С. Васильків-
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Iíôîðìàö³éí³ ðåñóðñè ìóçå¿â Êèºâà: ïðîáëåìà äæåðåë Óêðà¿íñüêî¿ ³êîíîãðàô³¿
33
ського, П. Левченка, М. Бурачека, А. Маневича,
О. Мурашка («У пруда»). Роботи уродженця Пол-
тави В. Максимовича – це виконані в стилі модерн
величезні пано із зображеннями богатирського
складу атлетичних персонажів, а «Кохання» О. Кри-
чевського, навпаки, написано в техніці Пікассо з
елементами японської графіки і кубізму.
У наш час визнання здобули такі художники, як
О. Богомазов («Шарден футуризму»), В. Пальмов
(«український Пауль Клєє»), М. Бойчук та ін. Му-
зейна колекція містить різножанрові твори як ав-
торів доби соціалістичного реалізму, так і плеяди
т. зв. постмодерністського напряму – О. Шовку-
ненка, Л. Крамаренка, М. Глущенка, С. Шишка,
Т. Яблонської, О. Волобуєва та ін.
Рідкісні зразки народного мистецтва зберігаються
у «Музеї Івана Гончара», започаткованому цим
збирачем і засновником музею, скульптором і ху-
дожником у польових експедиціях наприкінці 1950-х
років, Іван Гончар був одним із організаторів Укра-
їнського товариства охорони пам’яток історії та
культури і ініціаторів створення найбільшого у світі
скансена – Музею народної архітектури та побуту в
Києві. Він цілеспрямовано провадив наукові дослі-
дження народного мистецтва, вивчав історію Украї-
ни, відроджував у Києві народні звичаї. І. Гончар
став автором серії історико-етнографічних альбомів
«Україна та українці» (18 томів), що репрезентують
імена і зображення українських митців – стародавні
фотографії, портрети відомих людей, мистецькі та
етнографічні пам’ятки. Особиста бібліотека Івана
Гончара нараховує 2750 книг з україніки – від ста-
родруків Апостола 1625 року Лаврської друкарні в
Києві, Октоїха 1640 року друкарні Сльозки у Львові
до книг 90-х років ХХ ст. Збірка книжок представле-
на історичною та релігійною літературою, видання-
ми з живопису, скульптури, народного мистецтва,
охорони пам’яток, краєзнавства, етнографії, фольк-
лору, дореволюційними підручниками, енциклопе-
діями, словниками, народними календарями.
Неповторність колекції полягає у тому, що вона
була сформована І. Гончаром не лише з огляду на
наукову й історичну, але й, передусім, на естетич-
ну цінність зібраних речей. Засновник Музею
скомпонував усі експонати за кількома секторами
(Малярство, Тканини, Кераміка, Музичні інстру-
менти, Меморіальний відділ), кожний з яких пред-
ставлено у двох напрямах – як витвори народного
(аматорського) та професійного мистецтва. У 1993 р.
на час створення державного Музею Івана Гонча-
ра колекція налічувала близько 8000 од. зб., зібра-
них митцем особисто. Нині вона продовжує по-
повнюватися новими експонатами і налічує близь-
ко 15 000 од. зб.
Чільне місце в секторі «Малярство» посідає на-
родна картина, яка визначає пріоритети науково-
дослідної і збирацької діяльності Музею. Особливу
цінність становлять славетні «Козаки Мамаї», а та-
кож картини «Чумаки», «Слухають лірника», «Укра-
їнка біля лісу», «Успенський Собор», портрети Та-
раса Шевченка. Колекція ікон (близько 500 од. із різ-
них регіонів України) хронологічно охоплює XVI –
поч. XVIII ст. Найвизначніші з них – «Перенесення
мощей Св.Миколи» (XVI ст.), «Пророк Аарон» (кін.
XVII ст.), «Успіння Богородиці» та «Поклоніння
пастухів» (XVII ст.), «Святий Юрій Змієборець»
(XVIII ст.), «Різдво Богородиці» (кін. XVII – поч.
XVIII ст.). Рідкісний іконописний сюжет «Недрем-
ного ока» представлено в експозиції Музею 14 варі-
антами. Професійне малярство (132 од.) репрезенту-
ють твори В. Кричевського, В. Маковського, П. Лев-
ченка, А. Ждахи, С. Васильківського, С. Світослав-
ського, Г. Світлицького, О. Мурашка, О. Куриласа.
Колекцію графіки (98 одиниць) представлено імена-
ми К. Трутовського, О.Кульчицької, Г.Світлицького,
Г. Нарбута, Ф. Красицького, І. Їжакевича, сучасних
художників Г. Якутовича, В. Лопати та ін.
Колекція сектору «Народні тканини» налічує
близько 2500 од.; найчисленнішими є рушники
(900 од.), сорочки (бл. 300 од.), верхній одяг, кили-
ми, зразки вишивок (бл. 500 од.). Більшість експо-
натів XVIII–XIX ст., зібраних упродовж 1950–80-х
років, становлять значний науковий інтерес і мис-
тецьку цінність, що є потужним іконографічним
джерелом. Насамперед це такі тематичні збірки,
як колекція плахт з Київщини, «черницькі рушни-
ки» з Черкащини, низка унікальних експонатів
XVIII ст., виконаних рідкісними чи вже втрачени-
ми техніками вишивання і ткання більшою мірою
невідомих майстрів.
Збірка сектору «Народна кераміка» Музею нара-
ховує 630 одиниць авторських і безіменних праць,
що представляють усі гончарні осередки України в
хронологічних межах XVII – кінець XX ст: від макі-
тер, горщиків та мисок до зооморфної пластики, іг-
рашок і кахеля. Найбільш повно представлені цент-
ральні регіони країни – Середня Наддніпрянщина
(Дибинці, Обухів, Васильків, Головківка) і Полтав-
щина (Опішне, Міські Млини, Постав-Мука). Зіб-
рання має унікальні ічнянські кахлі (Чернігівщина),
знамениті кахлі О. Бахматюка, роботи гончарів При-
карпаття (Косів та Пистинь), Поділля (Бубнівка,
Гайсин, Смотрич, Миньківка, Товсте) та ін.
Цінним ілюстративним джерелом української
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Îëåíà Áóãàºâà
34
музичної біографістики, що яскраво віалізує мис-
тецький побут далекого історичного минулого на-
шої країни, є колекція народних музичних інстру-
ментів – це кобзи (найстаріша датована 1748 р.),
бандури, цимбали, колісна ліра, цитра, коза (во-
линка), трембіти, сопілки, флояра і дудка.
Меморіальний відділ присвячено відображенню
творчої спадщини збирача і засновника музею
І. М. Гончара. Тут виставлено також його бібліоте-
ку, що є раритетом з точки зору її іконографічної
цінності. Окремим розділом книгозбірні художни-
ка є література з дарчими написами Іванові Гонча-
ру від авторів, укладачів, упорядників, що налічує
близько 130 видань.
Однією з найдавніших пам’яток культури та мис-
тецтва України, що містить унікальні історичні сві-
доцтва про козацьку добу, є Музей гетьманства,
утворений 1993 р. З історичної точки зору він зас-
лужено розмістився на Подолі у дивом збережено-
му будинку по вул. Межигірській (назва вулиці по-
ходить від розташованого тут Межигірського коза-
чого монастиря), який належить до пам’яток ци-
вiльної архiтектури поч. ХVII ст. Трьохсотлітня іс-
торія цієї будівлі органічно вплетена в біографії ба-
гатьох українських державних і релігійних діячів,
військових, діячів культури тощо. Біля неї (на розі
Межигірської та Волоської вулиць) у ті часи була
розташована садиба Барановичів, ліворуч знахо-
дився постоялий двiр бургомiстра Петра Барщевсь-
кого, будівлі нащадкiв київського воєводи часiв
Б. Хмельницького i Адама Кисiля. У 1763 р. до Ме-
жигiрського монастиря приїжджав кошовий Вiйсь-
ка Запорозького Петро Калнишевський [2].
Як свiдчать документи київських архiвiв, ця сади-
ба на поч. ХVIII ст. належала знанiй родинi Сичев-
ських, вiдомостi про яку збереглися з часiв гетьма-
на Івана Мазепи. Правнук священика Мартина Си-
чевського – Iван Степанович Сичевський, отримав-
ши у Петербурзі військовий чин і повернувшись до
Києва, одружився тут з дочкою полкового обозного
Софiєю Єремiївною Родзянко, оселився на Подолi в
парафiї церкви Миколи Набережого i не без покро-
вительства гетьмана Кирила Розумовського став
вiйтом. У 1787 р. садибу Сичевських за тисячу чо-
тириста карбованцiв було продано київському куп-
цю Козьмі Андрійовичу Усовичу, а 1810 р. її прид-
бав купець Іван Петрович Покровський, ім’я якого
зустрічається в документах Київського вiддiлення
Всеросiйського Бiблiйного товариства, що сприяло
розвитку книгодрукування та просвiти.
Пiсля пожежi у Києві 1811 р. садиба Покровських
лишилася без даху, реконструкцію якої було прове-
дено за проектом архiтектора Андрiя Меленського.
По смерті І. Покровського садиба перейшла його
синові Григорію (відома у Києві людина, голова
міської Думи), згодом її успадкувала його дочка
Олександра (за чоловіком – Морачевська). Родина
Морачевських володiла садибою до 1917 р. За ра-
дянських часів будинок було переплановано для ко-
мунального проживання. З 1985 р. його взято під
охорону держави і проведено реставраційні роботи.
Іншим важливим джерелом «Української іконо-
графії» має стати колекція фотодокументів та му-
зейних експонатів Національного музею меди-
цини України, який є одним з найбільших у Євро-
пі. Цей музей було засновано у Києві 1973 р. зас-
луженим діячем науки України, доктором медич-
них наук, професором О. А. Грандо. Музей меди-
цини розташований у будинку колишнього анато-
мічного театру Київського університету, споруд-
женого за проектом відомого архітектора А. Бе-
ретті 1853 р. Він є пам’яткою архітектури XIX ст.
У музеї представлено розвиток медицини Украї-
ни зі стародавніх часів до наших днів. В основу
організації музею була покладена новітня концеп-
ція музеєзнавства, що зумовило комплексне вико-
ристання науково-методичних і документальних
матеріалів та експонатів із архітектурними, худож-
ньо-технічними та аудіо-візуальними засобами.
Експозицію музею широко представлено портрет-
ними та скульптурними зображеннями відомих
вчених-медиків і лікарів ХІХ ст. – початку ХХ ст.,
творами українського образотворчого мистецтва,
пов’язаних з медичною тематикою.
* * *
У результаті аналізу інформаційного ресурсу іко-
нографічних джерел музейних та архівних установ
Києва зроблено спробу зведення у межах даного
дослідження потужного і різнопланового масиву
наявної іконографічної інформації, представленої
багатьма сферами людської діяльності, що охоплю-
ють майже весь «задокументований» період укра-
їнської історії. Визначено джерельну базу та жан-
рові орієнтири формування Української іконогра-
фії, окреслено масштаби іконографічної інформа-
ції окремих музейних та архівних установ, частко-
во розкрито загальний склад і зміст документів.
Узагальнення сучасних методичних та технологіч-
них підходів наукового опису архівних і музейних
документів, експонатів, художніх творів тощо від-
крило перспективи для вироблення авторським ко-
лективом проекту оригінальних науково-методич-
них та програмно-технічних засад УІ в контексті
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Iíôîðìàö³éí³ ðåñóðñè ìóçå¿â Êèºâà: ïðîáëåìà äæåðåë Óêðà¿íñüêî¿ ³êîíîãðàô³¿
35
новітніх системотехнічних технологій створення
електронних історико-біографічних баз даних.
Завдання УІ УНБА виходять за межі суто біогра-
фічних досліджень і на загальнонаціональному
рівні полягають у відпрацюванні механізмів збере-
ження і систематизації іконографічної спадщини
та актуалізації (візуалізації) пам’яток культури та
мистецтва в духовному житті українського сус-
пільства. Однією із форм збереження цієї спадщи-
ни є поцифрування всіх видів наявних докумен-
тальних та архівних ресурсів бібліотечних, музей-
них, архівних тощо установ. Настав час вироблен-
ня уніфікованих принципів і підходів фондування,
обліку та систематизації документів з урахуван-
ням специфіки установ-фондоутворювачів. Тому
започаткування бази даних УІ УНБА, можливо,
стане першим кроком на шляху відкриття вірту-
альної міжгалузевої програми, спрямованої на
об’єднання зусиль наукових, бібліотечних, музей-
них, архівних працівників у справі розроблення
загальних принципів і методів електронного збе-
реження національного іконографічного фонду.
Останнім часом в Україні та країнах близького
зарубіжжя починають виходити друком різножан-
рові публікації – від невеличких наукових пові-
домлень на конференціях до ґрунтовних персо-
нальних і колективних монографічних праць,
присвячених дослідженням галузевої персоналіс-
тики, родинних архівів, особових фондів, музей-
них колекцій та ін., що містять ексклюзивні факти
життя і діяльності та багатий ілюстративний мате-
ріал. Такий стан розвитку сучасної гуманітаристи-
ки вимагає від українських учених переосмислен-
ня багатьох мистецьких явищ, що заслуговують на
пам’ять та належне місце на сторінках вітчизняної
історії.
Перелік музеїв Києва
Державні музеї
1. Національний музей історії України (вул. Володи-
мирська, 2)
Філіал:
2. Музей історичних коштовностей України (вул. Січ-
невого повстання, 21, корп. 12)
3. Меморіальний комплекс «Національний музей істо-
рії Великої вітчизняної війни 1941–1945 рр.»
(вул. Січневого повстання, 33)
4. Києво-Печерський національний історико-культур-
ний заповідник (вул. Січневого повстання, 21, корп. 9)
5. Національний художній музей України (вул. М. Гру-
шевського, 6)
6. Національний музей літератури України
(вул. Б. Хмельницького, 11)
7. Національний заповідник «Софія Київська»
(вул. Володимирська, 24) (Держбуд)
Філіали:
8. 1) Музей «Андріївська церква – пам’ятник архітек-
тури ХVIII століття» (Андріївський узвіз, 23)
9. 2) Музей «Кирилівська церква – пам’ятка архітекту-
ри ХІІ століття» (вул. О. Теліги, 12)
10. Національний музей «Чорнобиль» (пров. Хоревий,
1) (МВС)
11. Національний науково-природничий музей
(вул. Б. Хмельницького, 15) (НАНУ)
Відділи:
12. 1) Археологічний музей (вул. Б. Хмельницького, 15)
13. 2) Ботанічний музей (вул. Б. Хмельницького, 15)
14. 3) Геологічний музей (вул. Б. Хмельницького, 15)
15. 4) Зоологічний музей (вул. Б. Хмельницького, 15)
16. 5) Палеонтологічний музей (вул. Б. Хмельницького, 15)
17. Національний музей медицини України
(вул. Б. Хмельницького, 37) (МОЗ)
18. Музей історії Києва (вул. П. Орлика, 8)
Відділи:
19. 1) Музей культурної спадщини (вул. Московська, 46)
20. 2) Історико-меморіальний музей М. Грушевського
(вул. Паньківська, 9)
21. 3) Київський меморіальний будинок-музей Г. Світ-
лицького (вул. Дегтярна, 30, кв. 1)
22. 4) Київський музей О. Пушкіна (вул. Кудрявська, 9)
23. Історико-архітектурна пам’ятка-музей «Київська
фортеця» (вул. Госпітальна, 24а)
24. Музей гетьманства (вул. Спаська, 16б)
25. Державний музей українського народного декора-
тивного мистецтва (вул. Січневого повстання, 21,
корп. 29)
26. Київський музей російського мистецтва (вул. Тере-
щенківська, 9)
27. Музей мистецтв імені Варвари і Богдана Ханенків
(вул. Терещенківська, 15)
28. Державний музей театрального, музичного та кіно-
мистецтва України (вул. Січневого повстання, 21,
корп. 24/26)
Відділ:
29. Будинок-музей Марії Заньковецької (вул. Велика Ва-
сильківська, 121)
30. Музей Івана Гончара (вул. Січневого повстання, 29)
31. Музей-майстерня Івана Кавалерідзе (Андріївський
узвіз, 21)
32. Київська дитяча картинна галерея (вул. Шовкович-
на, 17)
33. Київський державний музей Тараса Шевченка
(бульвар Шевченка, 12)
Філіали:
34. 1) Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса
Шевченка в Києві (пров. Шевченка, 8а)
35. 2) Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса
Шевченка в Києві (вул. Вишгородська, 5)
36. Музей видатних діячів української культури – Лесі
Українки, Михайла Старицького, Миколи Лисенка,
Панаса Саксаганського (вул. Саксаганського, 97)
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2008. № 3
Îëåíà Áóãàºâà
36
Відділи:
37. 1) Київський літературно-меморіальний музей Лесі
Українки (вул. Саксаганського, 97)
38. 2) Київський меморіальний будинок-музей Миколи
Лисенка (вул. Саксаганського, 95)
39. 3) Київський меморіальний будинок-музей Михайла
Старицького (вул. Саксаганського, 93)
40. 4) Київський меморіальний музей-квартира Панаса
Саксаганського (вул. Жилянська, 96)
41. Державний музей книги і друкарства України (вул.
Січневого повстання, 21, корп. 9)
42. Київський літературно-меморіальний музей Макси-
ма Рильського (вул. Рильського, 7)
43. Київський літературно-меморіальний музей-кварти-
ра П. Тичини (вул. Терещенківська, 5)
44. Державний історико-культурний заповідник «Ста-
родавній Київ» (Андріївський узвіз, 5) (Управління
охорони пам’яток історії, культури та історичного
середовища Київської міськадміністрації)
45. Педагогічний музей України (вул. Володимирська,
57) (Академія педагогічних наук)
46. Музей спортивної слави України (вул. Еспланадна,
2) (Держкомспорт)
47. Музей збройних сил України (вул. М. Грушевського,
30/1) (Міністерство оборони)
48. Музей праці і професійних спілок України (Велика
окружна дорога, 3) (Федерація профспілок)
49. Центральний музей прикордонних військ України
(вул. Січневого повстання, 44) (Держкомкордон)
50. Центральний державний архів-музей літератури та
мистецтва України (вул. Володимирська, 22а) (Голов-
архів)
Відомчі музеї
51. Народний музей роволюційної, бойової і трудової
слави заводу «Арсенал» (вул. Московська, 2)
52. Народний музей історії заводу «Ленінська кузня»
(вул. Електриків, 26)
53. Музей бойової і трудової слави заводу верстатів-ав-
томатів (вул. Червонозаводська, 7)
54. Народний музей історії Київського електровагоно-
ремонтного заводу (вул. Ползунова, 2)
55. Музей історії ВО «Київський радіозавод» (вул. Бо-
риспільська, 9)
56. Музей історії Дарницького вагоноремонтного заво-
ду (вул. Алма-Атинська, 74)
57. Музей трудової слави Дарницького шовкового ком-
бінату (вул. Магнітогорська, 1а)
58. Музей спортивної слави України (вул. Червоноар-
мійська, 55)
59. Народний музей історії Київського авіазаводу
(просп. Перемоги, 100/1)
60. Музей історії заводу «Більшовик» (просп. Перемоги, 38)
61. Народний музей історії Київського механічного за-
воду (вул. Туполєва, 1)
62. Музей історії заводу «Укркабель» (вул. Богговутів-
ська, 14)
63. Народний музей історії заводу імені Артема
(вул. Мельникова, 2)
64. Музей кіностудії імені О. П. Довженка (просп. Пере-
моги, 44)
65. Меморіальний музей композитора В. С. Косенка
(вул. Коцюбинського, 9)
66. Меморіальний музей-квартира Б. Р. Гмирі (вул. Хре-
щатик, 15)
67. Меморіальний музей О. В. Палладіна (вул. Леонто-
вича, 9)
68. Музей історії Інституту надтвердих матеріалів імені
В. Б. Бакуля (вул. Автозаводська, 2)
69. Музей історії Національного аграрного університе-
ту (вул. Героїв оборони, 15)
70. Музей історії Київського державного технічного
університету будівництва і архітектури (просп. По-
вітрофлотський, 31)
71. Музей повітряного транспорту Київського міжна-
родного університету цивільної авіації (вул. Космо-
навта Комарова, 1)
72. Музей історії Київського національного університе-
ту імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 60)
73. Музей трудової слави ВО «Південзахідтрансбуд»
(вул. Вєтрова, 3)
Список
використаної літератури
1. Амеліна Л. О. Особові архівні фонди художників у
Національному художньому музеї. Загальна характе-
ристика // Українське архівознавство: історія, сучас-
ність та перспективи: Наук. доп. Всеукр. конф. – Київ,
19–20 листопада 1996. – К., 1997. – Ч. І.
2. Архівні установи України. Довідник / Упоряд.
Г. В. Боряк, С. Г. Даневич, Л. А. Дубровіна та ін. – К.,
2000. – 258 с.
3. Бойчук М. П., Лякіна Р. М. Козацьке коріння на-
чальника неврологічного відділення Київського війсь-
кового шпиталю, головного невропатолога Київського
військового округу полковника медичної служби
Р. П. Полторацького // Військова медицина України. –
2004. – 4, № 1–2. – С. 154–159.
4. Культурна спадщина України: Правові засади: Збір-
ник офіційних документів. – К.: Істинина, 2002. – 336 с.
5. Новохатський К. Архів і особа: аспекти виміру //
Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. –
1999. – Вип. 1. – С. 8.
6. Павленко С. Ф. Документи творчих установ і орга-
нізацій у фондах ЦДАМЛМ України // Українське архі-
вознавство: історія, сучасність та перспективи: Наук.
доп. Всеукр. конф. – Київ, 19–20 листопада 1996 р. – К.,
1997. – Ч. ІІ. – С. 169.
7. Центральний державний архів-музей літератури і
мистецтва України: Путівник. Вип. 1. – К., 2003.
8. Чишко В. С. Біографічна традиція та наукова біо-
графія в історії і сучасності України. – К., 1996. –
С. 171.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2145 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1029-7200 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:16:02Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського |
| record_format | dspace |
| spelling | Бугаєва, О. 2008-09-12T11:16:32Z 2008-09-12T11:16:32Z 2008 Інформаційні ресурси музеїв Києва: проблема джерел Української іконографії / О. Бугаєва // Бібл. вісн. — 2008. — N 3. — С. 28-36. — укр. 1029-7200 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2145 У статті розглядається проблема іконографічних джерел як одного з пріоритетних напрямів української біографістики. На ос- нові аналізу експозиційних фондів музейних установ Києва здійснено спробу узагальнення їхнього наявного іконографічного ресурсу. uk Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського Загальні питання Інформаційні ресурси музеїв Києва: проблема джерел Української іконографії Information resources of Kiev museums: a problem of Ukrainian iconography’s sources Article published earlier |
| spellingShingle | Інформаційні ресурси музеїв Києва: проблема джерел Української іконографії Бугаєва, О. Загальні питання |
| title | Інформаційні ресурси музеїв Києва: проблема джерел Української іконографії |
| title_alt | Information resources of Kiev museums: a problem of Ukrainian iconography’s sources |
| title_full | Інформаційні ресурси музеїв Києва: проблема джерел Української іконографії |
| title_fullStr | Інформаційні ресурси музеїв Києва: проблема джерел Української іконографії |
| title_full_unstemmed | Інформаційні ресурси музеїв Києва: проблема джерел Української іконографії |
| title_short | Інформаційні ресурси музеїв Києва: проблема джерел Української іконографії |
| title_sort | інформаційні ресурси музеїв києва: проблема джерел української іконографії |
| topic | Загальні питання |
| topic_facet | Загальні питання |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2145 |
| work_keys_str_mv | AT bugaêvao ínformacíiníresursimuzeívkiêvaproblemadžerelukraínsʹkoííkonografíí AT bugaêvao informationresourcesofkievmuseumsaproblemofukrainianiconographyssources |